виставка

  • Доки існуватиме нагадування про нашу сутність, доти існуватиме наш народ

    У такий складний для нашої країни час, ми українці, маємо не лише збройно захищати свою Батьківщину, а й протистояти ворогу ідеологічно та духовно. Нині мистецтво, яке несе народний, патріотичний заряд є необхідним, адже воно нагадує нам, хто ми є. Доки ми залишатимемося собою, доти й існуватиме Україна – барвиста, вогненно-сонячна, з плідними деревами та луками, із бистрими синіми ріками, з красивими молодицями та парубками у білосніжних вишиванках. Саме таку країну можна побачити на картинах народної художниці Марфи Тимченко, чиї роботи з 29 серпня експонуються у стінах Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

    За ініціативи кафедри фольклористики та Центру фольклору та етнографії Інституту філології та за підтримки проректора з науково-педагогічної роботи Володимира Бугрова було організовано виставку унікального орнаментального стилю – петриківського розпису, який передавався українцям з покоління в покоління, зберігаючи національну ідентичність та автентичність. Картини для виставки надали донька художниці – Олена Скицюк та онука – Олена Кулик, які нині продовжують справу Марфи Тимченко.

    Марфа Ксенофонтівна Тимченко є майстринею петриківського розпису, народною художницею України, лауреатом премії ім. Катерини Білокур, лауреатом Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка, кавалером ордена "За заслуги" та ордена "Княгині Ольги", членом Національної спілки художників України і Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

    Всі 70 років свого творчого життя Марфа Тимченко розвивала традиції петриківського розпису, створеного не одним поколінням народних майстрів рідного їй старовинного села Петриківки, що на Дніпропетровщині. Цей художній стиль є відлунням яскравого українського бароко. Варто наголосити, що 5 грудня 2013 року петриківський розпис було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

    Презентовані на виставці роботи демонструють природне відчуття краси і тонкий естетичний смак художниці, злагодженість барв, які знайшли втілення в зображенні квітів, павичів, церков, молодиць та парубків. Але найголовніше, чим сповнені картини Марфи Ксенофонтівни – це любов’ю до рідного краю. Дивлячись на них, відчуваєш особливу ауру, силу, гордість за те, що ти українець.

    Відгуки організаторів

    На відкритті виставки, 19 вересня, на особливому народному диханні картин наголосив проректор Шевченкового університету Володимир Бугров. Він зазначив, що у такий непростий для нас час важливо ще з більшою силою плекати любов до Батьківщини, вчити молоде покоління будувати ідеальну державу, таку, як ми бачимо на картинах Марфи Ксенофонтівни.

    Про виховання молоді також зауважила і завідувач кафедри фольклористики, заступник директора з виховної роботи Інституту філології Олена Івановська. Професор влучно зазначила: «Доки існуватиме нагадування про нашу сутність, доти існуватиме наш народ. Війна – це не лише збройне протистояння, а й ідеологічний та духовний супротив».

    Олександра Касьянова,
    фото – Валерій Попов

    Категорії: 
  • Запрошуємо відсвяткувати 15-річчя кафедри історії української літератури і шевченкознавства

    Кафедри історії української літератури і шевченкознавства святкує свій 15-ти річний ювілей

    19 вересня, п’ятниця

    13.00 – 14.00 – відкриття виставки малярських робіт Людмили Задорожної і Григорія Штоня (ауд. 63)
    • Вітальне слово проф. О.М. Сліпушко
    • Вступне слово – Усатенко Г.О. Про значення малярських робіт для нашої кафедри в контексті відкриття нової спеціалізації.
    • Слово про творчість – Людмила Задорожна;
    • Слово про творчість – Григорій Штонь.
    • Запитання і відповіді.

    22 вересня, понеділок

    13.00 – 15.00 – презентація наукових, навчально-методичних та художніх видань кафедри історії української літератури і шевченкознавства (ауд. 63) за участі О.М. Сліпушко, Л.М. Задорожної, Г.М. Штоня, Я.В. Вільної, С.В. Задорожної.
    Модератор – Галина Усатенко
    23 вересня, вівторок

    13.00 – 15.00 «Класики сьогодні» - студентське ток-шоу/круглий стіл/практикум
    Автор ідеї та режисер – Анастасія Євдокимова (студентка 4 курсу, спеціальність «українська мова і література, іноземна мова») (Актова зала)
    24 вересня, середа
    • 11.00- 12.30 – зустріч з докторантами, аспірантами і студентами кафедри історії української літератури і шевченкознавства (ауд. 78)
    • 12.30 – 13.30 - Фото-сушка «Кафедра шевченкознавства крізь об’єктив» (дворик Інституту філології)
    • 13.00 – 15.00 Круглий стіл «Сучасна історія української літератури: традиції та інновації» (ауд. 63)
      За участі: проректора з науково-педагогічної роботи, проф. В.А. Бугрова, директора Інституту філології, проф. Г.Ф. Семенюка, акад. М.Г. Жулинського, член.кор. М. М. Сулими, Генерального директора Національного музею Тараса Шевченка Д.В. Стуса, проректора з наукової роботи для гуманітарних факультетів Львівського національного університету імені Івана Франка, проф. Я. І. Гарасима, декана філологічного факультету Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, проф. М. П. Ткачука, проф. В. І.Пахаренка, проф. Г. Д. Клочека, проф. П. Б. Білоуса, проф. О.М. Сліпушко,проф. А. Б. Гуляка, проф. Ю. І. Коваліва, проф. В. В. Яременка та інших.
      Модератор – Галина Усатенко
    • 13.00 – 13.15 – Вітальні слова;
    • 13.15 – 13.25 – Вступне слово – проф. О.М. Сліпушко
    • 13.30 – 13.50 – І панель – Історія літератури як дослідницька проблема, д.ф.н. Сулима М.М. – Ковалів Ю.І.
    • 13.50 – 14.10 – дискусія
    • 14.10 – 14.30 – ІІ панель – Історія української літератури та питання методики й методології викладання, проф. П. Білоуса, проф. В.І.Пахаренка
    • 14.30 – 14.50 – Дискусія.
    • 14.50 – 15.00 – Підведення підсумків.
  • Відкриття художньої виставки Марфи Тимченко

    19 вересня 2014 року о 14 годині Центр фольклору та етнографії, кафедра фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка запрошують на відкриття виставки творів Народного художника України, лауреата Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка, лауреата премії імені Катерини Білокур Марфи Ксенофонтівни Тимченко (1922-2009).

    Мистецький дивосвіт Майстра презентуватимуть спадкоємиці її родинних та художніх традицій – донька художниці Олена Скицюк та онука Олена Кулик. На урочисте відкриття запрошені відомі діячі культури, науки та мистецтв.

    Щиро запрошуємо усіх шанувальників української культури у дивосвіт Марфи Тимченко!

    (Виставкова галерея Головного корпусу
    (вул. Володимирська, 60))

    Категорії: 
  • Мистецтво в найтяжчих умовах

    Творчість представників мистецького Майдану покликана не лише дарувати естетичне задоволення. Її мета набагато глибша й ширша – передати за допомогою полотна і фарб усю розмаїть емоцій, переживань і вражень, які в найтрагічніші й водночас найпіднесеніші дні за часи незалежності України вирували в її революційному серці – Києві. За таку нелегку роботу – під градом ворожих куль, у вирі людського щастя й горя – взялися відважні люди, чия спрага до творчості була не менш сильною за їхній громадянський обов’язок. Так виникла Мистецька сотня Майдану – творчий літописець Революції гідності.

    35 робіт художників зі всієї України увійшли до експозиції пленеру «На барикадах» Мистецької сотні Майдану. 15 полотен із них протягом вересня експонуються в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Виставку організували кафедра фольклористики і Центр фольклору та етнографії Інституту філології. На відкриття колекції пленеру запросили його куратора – художницю Катерину Ткаченко та координатора проектів Мистецької сотні – Юлію Шевчук.

    Харків’янка Катерина Ткаченко розповіла про свій незабутній досвід організації художнього пленеру у відверто не мистецьких умовах роботи. Захід задумували присвятити 200-річному ювілею Тараса Шевченка і провести його в кінці лютого. Однак криваві події 19-21 числа змусили відкласти творчі плани на початок березня. А вже першого дня весни, коли пленер був офіційно розпочатий, Росія ввела свої війська на територію Криму, Український дім був мобілізований і став важкодоступним для його мешканців – художників. Таким чином, не маючи можливості працювати в теплому приміщенні гуртом, учасники Мистецької сотні пішли з фарбами і мольбертами на Майдан – обов’язок служити своїй країні не давав права шукати відмовок для роботи.

    «Нашою метою було відтворення історичних подій, що відбувалися безпосередньо перед нашими очима та можливість через свої роботи розповісти Україні і світу про революційні часи рідної країни», - такі цілі, за словами Катерини Ткаченко, переслідували художники пленеру. Цінним фактом є те, що всі картини, які увійшли до мистецької експозиції, були створені виключно під час революційного Майдану і на Майдані. Тому кожне полотно можна назвати водночас свідком і враженням подій зими-весни 2014 року.

    Юлія Шевчук, випускниця факультету кібернетики Київського університету, поділилася спогадами про буремний час у житті власному і своєї країни. У ті складні й відповідальні для кожного українця дні дівчина разом із однодумцями з Мистецької сотні намагалася сіяти зерна надії та оптимізму серед втомленого важкою боротьбою населення Майдану. Сотня проводила флешмоби з розпису щитів і касок, акцію «Тату-клейноди». Крім культурницької роботи, митці, керуючись високими патріотичними почуттями, також ходили на барикади. З перших днів протистояння на вулиці М.Грушевського Мистецька сотня намагалася достукатися до сердець «беркутівців» через переконливе слово і промовистий малюнок. На жаль, митців також не обійшла доля жертв Революції гідності – декілька осіб, які перебували в серці сутичок на Інститутській та Грушевського, отримали серйозні поранення й пройшли довге лікування.

    Координатор мистецької сотні також розповіла про долю експозиції пленеру «На барикадах» після його закінчення. Картини вирішили повезти до Харкова, аби передати місцянам дух революції та озватися до їхніх патріотичних почуттів. Зібравши амуніцію для української армії, потому митці рушили до кордону з Росією, аби підняти бойовий дух однієї з військових частин. І хоча солдати того дня отримали наказ готуватися до вторгнення ворожих військ, вони залюбки послухали музикантів з Мистецької сотні й зраділи розфарбованому художниками паркану біля своєї частини.

    Після закінчення Революції гідності художників Мистецької сотні вже важко зібрати разом – одні зараз воюють в АТО, другі – досі лікуються, решта – живуть і працюють далеко від столиці. Проте їхні роботи як найпромовистіші виразники надій, переживань і вражень митців назавжди залишаться яскравими ілюстраціями до найдраматичніших часів в історії незалежної 23-річної України.

    Анна Мукан,
    фото: Валерій Попов

  • Подарунок першокурсникам-філологам – фотосушка в новому скверику!

    1 вересня двері Інституту філології вперше відчинилися перед 446 першокурсниками, які вибороли право називатися студентами найкращого вишу України – Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тому з нагоди Дня знань, а також для ознайомлення першачків з різнобарвним життям їхньої нової домівки дирекція та прес-центр Інституту організували одноденну фотовиставку в нещодавно облаштованому сквері Жовтого корпусу, що знаходиться на розі бульв. Т.Шевченка та вул. Терещенківської. Нагадаємо, що офіційне відкриття скверу відбулося 17 червня цьогоріч.

    На виставці під назвою «Фотосушка «Мій Інститут філології» були представлені світлини Валерія Попова, Володимира Мукана та багатьох інших небайдужих до філології та фотографії. Організатори виставки мали на меті в небуденній яскравій формі передати увесь спектр позитивних емоцій та вражень, пов’язаних з філологічною Alma Mater, першокурсникам, а також показати додаткові грані життя в Інституті для тих, хто тут вже навчається чи працює.

    Без сумніву, задум вдався. Фотосушку, яка тривала цілий день, відвідало чимало студентів і викладачів. Цьому сприяла також чудова майже літня вереснева погода, яка зробила скверик найкомфортнішим місцем для відпочинку в Інституті.

    Анна Мукан,
    Фото: Володимир Мукан

    Категорії: 
  • «Кожна фотографія тут – шедевр»

    19 червня в Інституті філології відбулася фотосушка «Я люблю ІФ!». Це перший захід у новоствореному скверику, що з’явився на розі вул. Терещенківської та бульв. Т.Шевченка. Нагадаємо, що офіційне відкриття цієї зеленої зони для студенів-філологів відбулося трьома днями раніше, 20 червня, за участі ректора Київського університету акад. Леоніда Губерського, директора Інституту філології проф. Григорія Семенюка, його заступників, викладачів і студентів інституту.

    Ініціатором прем’єрної фотовиставки, яка відбулася у популярному артформаті «сушки» світлин, став аспірант кафедри сучасної української літератури Володимир Мукан. Організовувати виставку допоміг прес-центр і студентський профком інституту, зокрема його голова – Оксана Березяк.

    На заході представили близько 300 фоторобіт організаторів виставки та студентів, які відгукнулися на оголошення про неї. Тема фотосушки – «Я люблю ІФ» – мала на меті показати різноманіття життя студентів і викладачів великої філологічної родини, яку об’єднав Інститут філології. Уважний глядач, як колекціонер вражень, міг легко скласти цілісне уявлення про багатобарв’я студентського навчання й дозвілля – про це говорили фотографії, зроблені на заняттях, перервах, у кафетерії, до і після сесії, в гуртожитку, на практиці, під час свят. На світлини потрапили й викладачі інституту, при чому нерідко захоплені у незвичних ситуаціях – під час танців на святах, позуючи для випускних альбомів, виголошуючи полум’яні промови та ін.

    Не зважаючи на сесійний період, сушку відвідало чимало студентів і викладачів. Крім власне фотографій, багатьох зацікавили й оригінальні підписи під ними, які нерідко допомагали збагнути прихований зміст світлини. Багато усмішок, спогадів, коментарів і слів подяки – це все отримали в нагороду організатори виставки. Серед найяскрвіших вражень відвідувачів:

    «Кожна фотографія тут – шедевр»

    «Знайшов багато знайомих облич студентів, проте не на парах, як зазвичай, а в гуртожитках. Ніколи не бачив їх з такого боку»

    Анатолій Мойсієнко, завідувач кафедри сучасної української мови

    «Тут відображено життя інституту в усіх барвах життя»

    Галина Стрельчук, викладач кафедри історії української мови та стилістики

    «Виставка світлин у такому форматі має неодмінно стати хорошою традицією»

    Володимир Підвойний, завідувач кафедри тюркології

    «Подібні заходи надихають на творчу працю заради рідного інституту, спонукають задуматися, що він нам дав і як йому віддячити хоча б частково!»

    Вікторія Савчук, 4 курс, спеціальність «фольклористика»
    Анна Мукан,
    Фото: Валерій Попов, Володимир Мукан

    Категорії: 
  • В Інституті філології відбулося офіційне відкриття внутрішнього дворику

    17 червня в Інституті філології за участі ректора Шевченкового університету акад. Леоніда Губерського, директора Інституту проф. Григорія Семенюка, викладачів, аспірантів, студентів та співробітників Жовтого корпусу відбулося офіційне відкриття внутрішнього дворику.

    Бажаючих відвідати новостворений сквер Інституту філології запрошуємо у четвер, коли відбудеться фотовиставка "Сушка", присвячена рідному Інституту.

    Фото:Валерій Попов

    Категорії: 
  • «Нам потрібні не лише людські сили, а й небесні»

    Молода художниця Катерина Ткаченко – одна з тих сотень тисяч небайдужих українців, які охороняли революційний Майдан за допомогою сили духу і зброї в руках. Духовну енергію вона черпала з неба – із розмови зі своїм янголом-охоронцем, а зброєю її були фарби, дерев’яні дощечки та пензлі. Про свій духовний подвиг і не лише Катерина Ткаченко розповіла 1 квітня на творчій зустрічі зі студентами Інституту філології Київського університету. Виставку "Ангели Майдану" та зустріч з її авторкою організував Центр фольклору та етнографії Інституту

    Про себе

    Для мене Україна була завжди небайдужа. Не зважаючи на те, що я харків’янка і більшість життя розмовляла російською. На Сході питання мови стосується лише спілкування, а не національної визначеності.

    Про професійні зацікавлення

    Ще в часи навчання мене зацікавила українська тематика в мистецтві. Я написала дві залікові роботи по Григорію Сковороді. А згодом, 2010 року, оформила розписами Харківський літературний музей за темою «Григорій Сковорода - мандрівка за щастям».

    Про обов’язки митця перед народом

    Сьогодні в Україні відбуваються історичні події, які нікого не можуть лишати байдужими. Кожен в цьому світі має своє втілення, тож, як на мене, найприродніша реакція на сьогодення для художника – це нові роботи. Це те, що я можу робити для своєї країни тут і тепер.

    Про задум художньої серії «Ангели України»

    Задум янгольської серії в мене виник ще навесні минулого року. До цього мене спонукали роздуми над бароковим періодом українського мистецтва, зокрема тогочасними самобутніми іконами. Однак до справи не дійшло. З початком революції на Майдані думки про українських янголів зринули знову, оскільки прийшло усвідомлення, що нам потрібні не лише людські сили, а й небесні. Мій проект в підтримку перемоги світлих сил в Україні, я продовжую його з дня в день, і для мене це схоже на створення японських журавлів надії.

    Про янголів

    Є теорія, що кожна людина має свого янгола-охоронця, представника світу вишнього, що вартує, допомагає, але й може покинути людину, якщо та перейшла на «темний» бік. І якщо вже янгол тісно пов'язаний зі своїм підопічним, то я цілком можу припустити, що й риси він має спільні зі «своєю» людиною.

    Ангели українців, зібрані у світі невидимому, схожі на нас, сильні та світлі, охороняють, не втручаючись у вибір людини. Мої Ангели України – це віра в світле рішення складних проблем, це ми в наших різних проявах, з різними вдачами, але об’єднані світлими цілями, це прості українці, звернені до добра у свої душах, це прагнення душі до перемоги чеснот в Україні!

    Про мистецьку сотню

    Майдан об’єднав різні соціальні групи. Вони згуртувалися навколо тематичних сотень – медичної, кіберсотні, мистецької та багатьох інші. Кожна з них доступними їй засобами робила вклад у спільну справу. Мистецька, до якої я належу, - намагалася посередництвом мистецтва служити країні, Майдану. Серед її творчих проектів – розписування щитів і касок самооборони, тату-клейнод акція, пленер. Останній захід мав особливої ваги значення, адже ми, художники, розуміли, що те, що зараз відбувається, має бути закарбоване на полотні, яке стане промовистим очевидцем героїчно-трагічних подій.

    Мистецька сотня розташовувалася в Українському домі до його штурму силовиками. Я мала там виставку «Янголи Майдану». Перед очима досі стоїть сюрреалістична картина 18 лютого: видно чорним дим від палаючого Будинку профспілок, з Грушевського наступають Беркутівці, а на сходах Українського дому – вцілівші «Янголи Майдану», повз яких проносять ранених Героїв…

    А невдовзі, коли з’явилася «Небесна сотня», я відчула перехрещення цих полеглих янголів зі своїми. Хочу вірити, що одні й інші зможуть підтримати нас і допомогти вибороти нове життя для нашої країни.

    Про ікони

    Мені доводилося працювати над розписом церков і створенням ікон у канонічному візантійському стилі. Однак, коли ставиш писання ікон на потік, тоді ця робота стає однотипною і нічим не відрізняється від створення, наприклад, серії листівок. Інша справа, коли йдеться про традиційну українську ікону. Вона більш неформальна, розповідна, від серця до серця. Я зрозуміла, що саме це мені близьке. Тому Ангели України написані в дусі української барокової ікони – вони олюднені, теплі й національно марковані.

    Про інструментарій

    Більшість янголів намальовані на дерев’яних дощечках і лише кілька – на полотні. Це свідомий вибір, адже барокові ікони, як правило, були виконані на дереві. Особливість цього матеріалу в тому, що він живий і через свою структуру – дає підказки, як малювати. Щодо фарб – використовую акрил, зрідка – олійні фарби.

    Катерина Ткаченко народилася в м. Харковi. Закінчила Харкiвське художнє училище за фахом живописець – викладач. Випускниця Харківської Академії дизайну та мистецтв, спеціалізація - монументальний живопис, навчалася в майстерні історичного живопису В.М.Гонтаріва. Член спілки художників України.

    Текст: Анна Мукан,
    Фото: Валерій Попов

  • Іван Марчук: «Я жив і переживав разом із Тарасом Шевченком»

    19 березня у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за сприяння Інституту філології та Канівського природного заповідника відбулося відкриття виставки одного зі 100 найвизначніших геніїв сучасності, відомого українського живописця, Народного художника України, члена «Золотої гільдії» Івана Марчука

    Урочисте відкриття розпочалося привітанням проректора з науково-педагогічної роботи Володимира Бугрова. Володимир Анатолійович у вступному слові зазначив, що експонований всесвітньо відомий цикл «Шевченкіана» Івана Марчука є своєрідним «піком» святкування 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка.

    Взявши слово, Іван Марчук розповів відвідувачам про те, що багато художників інтерпретували образ Шевченка, проте всі переважно в одному стилі. «Моє життєве кредо – бути інакшим. Адже завжди цінується те, чого раніше не бачили», – зазначив художник. Підтвердженням чого є цикл «Шевченкіана», який складається із 42 картин, написаних у техніці гризайлю, що наближена до монохромності. Переважно однотонна гамма найтонших варіацій кольору експонованих творів створює відчуттявишуканості та шляхетності. Багатобарвність поодиноких картин передає стриманий колорит та світобачення не лише живописця, а й самого Тараса Шевченка як людини простої та високоінтелектуальної. «Шевченкіана» – це не лише ілюстрація поетичних рядків Тараса Григоровича, а й історіософія художника.

    «У 1938 році я прочитав «Кобзаря» і підкреслив у ньому образи олівцем. Асоціації та символи відразу ж вималювалися. Тоді я задумав створити 100 картин. 42 із них я створив у селах України, де жив і переживав разом з Тарасом Шевченком. Мені хотілося бути на землі. Я жив, їв, спав разом з Шевченком. Ми годили один одному. Він мій рідний брат, я його бачу наскрізь. Мені часто дорікали, що ілюстрації до Шевченкових творів занадто похмурі, що він не був таким песимістичним. Проте я думаю, що у кожного свій Шевченко. Наразі я не реалізував сотню «Шевченкіани», адже для здійснення цього задуму мені потрібно більше життя», – висловився Іван Марчук про довгу й непросту історію зародження циклу.

    Разом із «Шевченкіаною» в КНУ також експонуються твори Івана Марчука з циклу «Мальовнича Україна». «Яким би ти не був модерністом, якщо хоч трохи помандруєш Україною, то станеш пейзажистом», – зауважив митець, розповідаючи про свою любов до Батьківщини та створений цикл. «Коли живеш в еміграції, то щось муляє в серці. Це Україна, тому біля моїх картин закордоном українці плачуть».

    Ректор Київського університету акад. Леонід Губерський подарував митцеві ювілейне видання «Кобзаря», а музичний подарунок дістався художникові від фольклорного ансамблю «Роксоланія» Інституту філології, який виконав улюблену пісню Шевченка «Стоїть явір над водою». А донька Івана Марчук,скрипалька Богдана Півненко, привітала батька «Мелодією» Мирослава Скорика, під яку художник любить писати картини.

    Олександра Касьянова,
    Фото: Валерій Попов

    Категорії: 

Сторінки

Subscribe to виставка