виставка

  • Відбулася благодійна сушка+ярмарок хенд-мейду

    14 жовтня у дворику Інституту філології відбулася благодійна сушка+ярмарок хенд-мейду. Координаційна ради Університету завдяки активістам з Інституту філології для колег, друзів, знайомих та гостей організували благодійну акцію, де відвідувачі мали можливість побачити безліч прекрасних світлин, вироби ручної роботи, розмалювати руки хною, послухати гарні пісні під акомпонування гітари, а також попити чаю чи кави зі смаколиками. Все презентоване можна було придбати за символічну ціну, а виручені кошти філологи передали на допомогу бійцям на схід України.

  • Виставка академічного рисунку "Класична мова"

    У Мистецькій залі Інституту філології з 7 по 10 жовтня експонуються академічні рисунки Влада Репіна, Дмитра Кузьменка, Ігоря Сікорського, Михайла Букши та Павла Лисого.

    Класична скульптура - центр освіти будь-якого скульптора. Класичний академічний рисунок - центр освіти будь-якого художника. Класична філологія - центр освіти будь-якого філолога. Проект покликаний поєднати ці три класичні мови в єдине ціле: представити в університетському просторі класичну скульптуру від античності до Родена у вигляді академічних рисунків творчої групи 013 - студентів та випускників Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури.

    Категорії: 
  • Мистецтво кольору та слова

    Їхній професійний вимір - література... Однак багатогранна особистість не може повноцінно жити, реалізовуючи себе лише в одній сфері. Емоції, враження, почуття тяжіють до візуального вираження, щоб матеріалізуватися у мові кольорів, відтінків і художніх технік. Саме мовою серця говорять до глядачів неповторні полотна Людмили Задорожної та Григорія Штоня. Відомі шевченкознавці та письменники презентували їх 19 вересня в Мистецькій залі Інституту філології Київського університету. Виставка їхніх полотен пройшла в рамках святкових заходів з нагоди 15-річчя одного з найдавніших підрозділів Інституту філології – кафедри історії української літератури та шевченкознавства. Крім малярських робіт, на заході також презентувалися зразки перекладів з вірменської Людмили Задорожної та поетичні твори Григорія Штоня.

    Задорожна Людмила Михайлівна - доктор філологічних наук, професор, історик літератури, літературознавець, шевченкознавець, перекладач, мистецтвознавець. Навчалася в Київському університеті, де захистила кандидатську та докторську дисертації. З 1999 по 2012 рік – завідувач кафедри історії української літератури та шевченкознавства. Автор понад 200 наукових праць, низки перекладів з вірменської мови, а також романів і художніх полотен. Член Національної спілки письменників України, Лауреат премії імені Тараса Шевченка.

    «Там, де у художника закінчується сумнів до себе, там закінчується митець»

    Нині представлені малярські полотна двох авторів співвідносяться з народним аспектом творчості, яка має свої виміри та ознаки. Ані в одних, ані в інших роботах нема такої моделі як світлотінь. Світ у них – одновимірний. Для них характерна двокомпонентна декоративність з відсутністю перспективи. Вони абсолютно різні та неспівмірні, що рівно віддзеркалює різні особистості їхніх авторів. І це зрозуміло, адже кожен митець є індивідуальністю.

    Чи є малярські роботи альтернативою філології? – жодним чином. Філологія – самозабезпечувана галузь науки, в якій ми почуваємо себе професіоналами. Натомість до малярської площини заохочує емоційний стан душі.

    На відміну від тих митців, які починають роботу з прорисовування, я намагаюся уникати цього процесу. Навіть якщо починаю з графії, то все наступне абсолютно не співмірне з початковими контурами.

    Працюю дуже інтенсивно. Не пишу клаптиками. Можу почати і закінчити роботу на одному диханні. Тому мої полотна зазвичай невеликі.

    Намагаюся не повертатися до вже написаного. Таке було лише раз із моєю улюбленою картиною «Бастер». На ній зображений мій кіт. З великої любові до нього я хотіла постійно її вдосконалювати, проте в результаті вийшло гірше, ніж було спочатку.

    Більшість моїх малярських опусів створені у 1992-1996 роках. Потім я почала писати прозу і вже не могла співвіднести в часі малярську і літературну працю.

    Не впевнена, чи варто повертатися до малярства. Це той момент у моєму житті, який вже відбувся, він перевистражданий і пережитий.

    В основі моїх картин – двовимірний декоративізм. Я йшла до нього свідомою. Така техніка дозволяє визначити найбільш сталі смисли життя. Вона самодостатня і вічна.

    Абсолютна ідея моїх картин: вічність є останньою метою життя. Для втілення цієї ідеї якнайкраще підходить двовимірний декоративізм.

    Я була свідома того, що починати вчитися законам перспективи – пізно, технології сполучуваності фарб – не на часі, прийомам лесування – задовго. Хочу явити навколишній світ в моїй уяві не просто як віддзеркалення реальності. Оця абстрагованість у моїх картинах є стилізацією. До цього я йшла через складний момент самонавчання.

    Там, де у художника закінчується сумнів до себе, там закінчується митець.

    Штонь Григорій Максимович - доктор філологічних наук, професор кафедри історії української літератури і шевченкознавства. Відомий літературознавець, поет, прозаїк, літературний критик. Закінчив Дрогобицький державний педагогічний інститут ім. І. Франка та аспірантуру Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. В Інституті філології працює з 2001 року. Автор понад 200 наукових праць, багатьох поетичних збірок, романів, кіносценаріїв, художніх полотен. Член Національної спілки письменників України, Лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка.

    «Я завжди мріяв про хату, в якій висітимуть картини»

    Коли я починав свій малярський шлях, мене оточували художники-професіонали, які давали мені фарби та полотна. Вони бачили в мені дику людину, мавпу з пензлем в руках, однак вірили, що у мене є якийсь концептуальний вимір.

    Я завжди мріяв про хату, в якій висітимуть картини. Грошей на них не було, тому я вирішив малювати сам.

    Було раз, сиджу я у себе в хаті й чую – картини між собою сваряться, гризуться. Одна моя, інша – чужа. То я їх розвісив і одразу стало тихо.

    Іншим разом почала в мене нестерпно боліти голова. Випадково подивився на подаровану мені нещодавно абстракцію і зрозумів, що я її повішав до гори ногами. То вона мене мучила доки я не перевернув її правильно.

    Митець, навіть невисокого рівня і не обов’язково маляр, а може бути поет, музика – живе Духом. Духоочисна сутність заняття мистецтвом діє навіть тоді, коли твір створюється просто так, не для продажу.

    Не можна далеко залазити в тему, наперед знати, що і як намалювати. Це має бути інтуїтивно. По-іншому – невдачі не уникнути.

    Я син священика. Тому двічі не вірю у сповідь. Однак з досвіду знаю, що заняття мистецтвом прибирає з середини темну матерію. Всі мої картини – це молитва, яка допомагає щось пізнати.

    Мистецькі речі, будь-яке перебування в якості людини, яка пробує себе реалізувати мистецьким чином, має багато чудес, моментів, які тебе дивують і водночас тебе ж пояснюють.

    Деякі картини набираються певної енергетики. Такі краще не чіпати, бо вдарять струмом. Так було з моєю «Предтечею».

    Ми живемо у світі не до кінця спізнаному нами, який потребує вислову. Інколи він робить нас учасниками цього вислову.

    Хочете пізнати себе, піднятися на одну сходинку вище у пізнанні Бога, тоді починайте писати вірші, оповідання, музику, картини. Навіть якщо у вас нічого не вийде, в процесі поразки ви зайдете себе.

    Останній раз я намалював щось путнє 2002 року. Нещодавня спроба створити картину з квітами закінчилася провалом. Вони самі себе намалювали і не так, як я хотів. Це моя поразка. Якщо поразок буде забагато – це теж зневірює. Мені краще написати щось.

    Єдине, що мені не дано – це музика.

    Я знаю більше ніж знаю. Бо я багато мовчав і боровся з фарбами й зі словом.

    Анна Мукан,
    Фото: Валерій Попов

  • Доки існуватиме нагадування про нашу сутність, доти існуватиме наш народ

    У такий складний для нашої країни час, ми українці, маємо не лише збройно захищати свою Батьківщину, а й протистояти ворогу ідеологічно та духовно. Нині мистецтво, яке несе народний, патріотичний заряд є необхідним, адже воно нагадує нам, хто ми є. Доки ми залишатимемося собою, доти й існуватиме Україна – барвиста, вогненно-сонячна, з плідними деревами та луками, із бистрими синіми ріками, з красивими молодицями та парубками у білосніжних вишиванках. Саме таку країну можна побачити на картинах народної художниці Марфи Тимченко, чиї роботи з 29 серпня експонуються у стінах Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

    За ініціативи кафедри фольклористики та Центру фольклору та етнографії Інституту філології та за підтримки проректора з науково-педагогічної роботи Володимира Бугрова було організовано виставку унікального орнаментального стилю – петриківського розпису, який передавався українцям з покоління в покоління, зберігаючи національну ідентичність та автентичність. Картини для виставки надали донька художниці – Олена Скицюк та онука – Олена Кулик, які нині продовжують справу Марфи Тимченко.

    Марфа Ксенофонтівна Тимченко є майстринею петриківського розпису, народною художницею України, лауреатом премії ім. Катерини Білокур, лауреатом Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка, кавалером ордена "За заслуги" та ордена "Княгині Ольги", членом Національної спілки художників України і Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

    Всі 70 років свого творчого життя Марфа Тимченко розвивала традиції петриківського розпису, створеного не одним поколінням народних майстрів рідного їй старовинного села Петриківки, що на Дніпропетровщині. Цей художній стиль є відлунням яскравого українського бароко. Варто наголосити, що 5 грудня 2013 року петриківський розпис було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

    Презентовані на виставці роботи демонструють природне відчуття краси і тонкий естетичний смак художниці, злагодженість барв, які знайшли втілення в зображенні квітів, павичів, церков, молодиць та парубків. Але найголовніше, чим сповнені картини Марфи Ксенофонтівни – це любов’ю до рідного краю. Дивлячись на них, відчуваєш особливу ауру, силу, гордість за те, що ти українець.

    Відгуки організаторів

    На відкритті виставки, 19 вересня, на особливому народному диханні картин наголосив проректор Шевченкового університету Володимир Бугров. Він зазначив, що у такий непростий для нас час важливо ще з більшою силою плекати любов до Батьківщини, вчити молоде покоління будувати ідеальну державу, таку, як ми бачимо на картинах Марфи Ксенофонтівни.

    Про виховання молоді також зауважила і завідувач кафедри фольклористики, заступник директора з виховної роботи Інституту філології Олена Івановська. Професор влучно зазначила: «Доки існуватиме нагадування про нашу сутність, доти існуватиме наш народ. Війна – це не лише збройне протистояння, а й ідеологічний та духовний супротив».

    Олександра Касьянова,
    фото – Валерій Попов

    Категорії: 
  • Запрошуємо відсвяткувати 15-річчя кафедри історії української літератури і шевченкознавства

    Кафедри історії української літератури і шевченкознавства святкує свій 15-ти річний ювілей

    19 вересня, п’ятниця

    13.00 – 14.00 – відкриття виставки малярських робіт Людмили Задорожної і Григорія Штоня (ауд. 63)
    • Вітальне слово проф. О.М. Сліпушко
    • Вступне слово – Усатенко Г.О. Про значення малярських робіт для нашої кафедри в контексті відкриття нової спеціалізації.
    • Слово про творчість – Людмила Задорожна;
    • Слово про творчість – Григорій Штонь.
    • Запитання і відповіді.

    22 вересня, понеділок

    13.00 – 15.00 – презентація наукових, навчально-методичних та художніх видань кафедри історії української літератури і шевченкознавства (ауд. 63) за участі О.М. Сліпушко, Л.М. Задорожної, Г.М. Штоня, Я.В. Вільної, С.В. Задорожної.
    Модератор – Галина Усатенко
    23 вересня, вівторок

    13.00 – 15.00 «Класики сьогодні» - студентське ток-шоу/круглий стіл/практикум
    Автор ідеї та режисер – Анастасія Євдокимова (студентка 4 курсу, спеціальність «українська мова і література, іноземна мова») (Актова зала)
    24 вересня, середа
    • 11.00- 12.30 – зустріч з докторантами, аспірантами і студентами кафедри історії української літератури і шевченкознавства (ауд. 78)
    • 12.30 – 13.30 - Фото-сушка «Кафедра шевченкознавства крізь об’єктив» (дворик Інституту філології)
    • 13.00 – 15.00 Круглий стіл «Сучасна історія української літератури: традиції та інновації» (ауд. 63)
      За участі: проректора з науково-педагогічної роботи, проф. В.А. Бугрова, директора Інституту філології, проф. Г.Ф. Семенюка, акад. М.Г. Жулинського, член.кор. М. М. Сулими, Генерального директора Національного музею Тараса Шевченка Д.В. Стуса, проректора з наукової роботи для гуманітарних факультетів Львівського національного університету імені Івана Франка, проф. Я. І. Гарасима, декана філологічного факультету Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, проф. М. П. Ткачука, проф. В. І.Пахаренка, проф. Г. Д. Клочека, проф. П. Б. Білоуса, проф. О.М. Сліпушко,проф. А. Б. Гуляка, проф. Ю. І. Коваліва, проф. В. В. Яременка та інших.
      Модератор – Галина Усатенко
    • 13.00 – 13.15 – Вітальні слова;
    • 13.15 – 13.25 – Вступне слово – проф. О.М. Сліпушко
    • 13.30 – 13.50 – І панель – Історія літератури як дослідницька проблема, д.ф.н. Сулима М.М. – Ковалів Ю.І.
    • 13.50 – 14.10 – дискусія
    • 14.10 – 14.30 – ІІ панель – Історія української літератури та питання методики й методології викладання, проф. П. Білоуса, проф. В.І.Пахаренка
    • 14.30 – 14.50 – Дискусія.
    • 14.50 – 15.00 – Підведення підсумків.
  • Відкриття художньої виставки Марфи Тимченко

    19 вересня 2014 року о 14 годині Центр фольклору та етнографії, кафедра фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка запрошують на відкриття виставки творів Народного художника України, лауреата Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка, лауреата премії імені Катерини Білокур Марфи Ксенофонтівни Тимченко (1922-2009).

    Мистецький дивосвіт Майстра презентуватимуть спадкоємиці її родинних та художніх традицій – донька художниці Олена Скицюк та онука Олена Кулик. На урочисте відкриття запрошені відомі діячі культури, науки та мистецтв.

    Щиро запрошуємо усіх шанувальників української культури у дивосвіт Марфи Тимченко!

    (Виставкова галерея Головного корпусу
    (вул. Володимирська, 60))

    Категорії: 
  • Мистецтво в найтяжчих умовах

    Творчість представників мистецького Майдану покликана не лише дарувати естетичне задоволення. Її мета набагато глибша й ширша – передати за допомогою полотна і фарб усю розмаїть емоцій, переживань і вражень, які в найтрагічніші й водночас найпіднесеніші дні за часи незалежності України вирували в її революційному серці – Києві. За таку нелегку роботу – під градом ворожих куль, у вирі людського щастя й горя – взялися відважні люди, чия спрага до творчості була не менш сильною за їхній громадянський обов’язок. Так виникла Мистецька сотня Майдану – творчий літописець Революції гідності.

    35 робіт художників зі всієї України увійшли до експозиції пленеру «На барикадах» Мистецької сотні Майдану. 15 полотен із них протягом вересня експонуються в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Виставку організували кафедра фольклористики і Центр фольклору та етнографії Інституту філології. На відкриття колекції пленеру запросили його куратора – художницю Катерину Ткаченко та координатора проектів Мистецької сотні – Юлію Шевчук.

    Харків’янка Катерина Ткаченко розповіла про свій незабутній досвід організації художнього пленеру у відверто не мистецьких умовах роботи. Захід задумували присвятити 200-річному ювілею Тараса Шевченка і провести його в кінці лютого. Однак криваві події 19-21 числа змусили відкласти творчі плани на початок березня. А вже першого дня весни, коли пленер був офіційно розпочатий, Росія ввела свої війська на територію Криму, Український дім був мобілізований і став важкодоступним для його мешканців – художників. Таким чином, не маючи можливості працювати в теплому приміщенні гуртом, учасники Мистецької сотні пішли з фарбами і мольбертами на Майдан – обов’язок служити своїй країні не давав права шукати відмовок для роботи.

    «Нашою метою було відтворення історичних подій, що відбувалися безпосередньо перед нашими очима та можливість через свої роботи розповісти Україні і світу про революційні часи рідної країни», - такі цілі, за словами Катерини Ткаченко, переслідували художники пленеру. Цінним фактом є те, що всі картини, які увійшли до мистецької експозиції, були створені виключно під час революційного Майдану і на Майдані. Тому кожне полотно можна назвати водночас свідком і враженням подій зими-весни 2014 року.

    Юлія Шевчук, випускниця факультету кібернетики Київського університету, поділилася спогадами про буремний час у житті власному і своєї країни. У ті складні й відповідальні для кожного українця дні дівчина разом із однодумцями з Мистецької сотні намагалася сіяти зерна надії та оптимізму серед втомленого важкою боротьбою населення Майдану. Сотня проводила флешмоби з розпису щитів і касок, акцію «Тату-клейноди». Крім культурницької роботи, митці, керуючись високими патріотичними почуттями, також ходили на барикади. З перших днів протистояння на вулиці М.Грушевського Мистецька сотня намагалася достукатися до сердець «беркутівців» через переконливе слово і промовистий малюнок. На жаль, митців також не обійшла доля жертв Революції гідності – декілька осіб, які перебували в серці сутичок на Інститутській та Грушевського, отримали серйозні поранення й пройшли довге лікування.

    Координатор мистецької сотні також розповіла про долю експозиції пленеру «На барикадах» після його закінчення. Картини вирішили повезти до Харкова, аби передати місцянам дух революції та озватися до їхніх патріотичних почуттів. Зібравши амуніцію для української армії, потому митці рушили до кордону з Росією, аби підняти бойовий дух однієї з військових частин. І хоча солдати того дня отримали наказ готуватися до вторгнення ворожих військ, вони залюбки послухали музикантів з Мистецької сотні й зраділи розфарбованому художниками паркану біля своєї частини.

    Після закінчення Революції гідності художників Мистецької сотні вже важко зібрати разом – одні зараз воюють в АТО, другі – досі лікуються, решта – живуть і працюють далеко від столиці. Проте їхні роботи як найпромовистіші виразники надій, переживань і вражень митців назавжди залишаться яскравими ілюстраціями до найдраматичніших часів в історії незалежної 23-річної України.

    Анна Мукан,
    фото: Валерій Попов

  • Подарунок першокурсникам-філологам – фотосушка в новому скверику!

    1 вересня двері Інституту філології вперше відчинилися перед 446 першокурсниками, які вибороли право називатися студентами найкращого вишу України – Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тому з нагоди Дня знань, а також для ознайомлення першачків з різнобарвним життям їхньої нової домівки дирекція та прес-центр Інституту організували одноденну фотовиставку в нещодавно облаштованому сквері Жовтого корпусу, що знаходиться на розі бульв. Т.Шевченка та вул. Терещенківської. Нагадаємо, що офіційне відкриття скверу відбулося 17 червня цьогоріч.

    На виставці під назвою «Фотосушка «Мій Інститут філології» були представлені світлини Валерія Попова, Володимира Мукана та багатьох інших небайдужих до філології та фотографії. Організатори виставки мали на меті в небуденній яскравій формі передати увесь спектр позитивних емоцій та вражень, пов’язаних з філологічною Alma Mater, першокурсникам, а також показати додаткові грані життя в Інституті для тих, хто тут вже навчається чи працює.

    Без сумніву, задум вдався. Фотосушку, яка тривала цілий день, відвідало чимало студентів і викладачів. Цьому сприяла також чудова майже літня вереснева погода, яка зробила скверик найкомфортнішим місцем для відпочинку в Інституті.

    Анна Мукан,
    Фото: Володимир Мукан

    Категорії: 
  • «Кожна фотографія тут – шедевр»

    19 червня в Інституті філології відбулася фотосушка «Я люблю ІФ!». Це перший захід у новоствореному скверику, що з’явився на розі вул. Терещенківської та бульв. Т.Шевченка. Нагадаємо, що офіційне відкриття цієї зеленої зони для студенів-філологів відбулося трьома днями раніше, 20 червня, за участі ректора Київського університету акад. Леоніда Губерського, директора Інституту філології проф. Григорія Семенюка, його заступників, викладачів і студентів інституту.

    Ініціатором прем’єрної фотовиставки, яка відбулася у популярному артформаті «сушки» світлин, став аспірант кафедри сучасної української літератури Володимир Мукан. Організовувати виставку допоміг прес-центр і студентський профком інституту, зокрема його голова – Оксана Березяк.

    На заході представили близько 300 фоторобіт організаторів виставки та студентів, які відгукнулися на оголошення про неї. Тема фотосушки – «Я люблю ІФ» – мала на меті показати різноманіття життя студентів і викладачів великої філологічної родини, яку об’єднав Інститут філології. Уважний глядач, як колекціонер вражень, міг легко скласти цілісне уявлення про багатобарв’я студентського навчання й дозвілля – про це говорили фотографії, зроблені на заняттях, перервах, у кафетерії, до і після сесії, в гуртожитку, на практиці, під час свят. На світлини потрапили й викладачі інституту, при чому нерідко захоплені у незвичних ситуаціях – під час танців на святах, позуючи для випускних альбомів, виголошуючи полум’яні промови та ін.

    Не зважаючи на сесійний період, сушку відвідало чимало студентів і викладачів. Крім власне фотографій, багатьох зацікавили й оригінальні підписи під ними, які нерідко допомагали збагнути прихований зміст світлини. Багато усмішок, спогадів, коментарів і слів подяки – це все отримали в нагороду організатори виставки. Серед найяскрвіших вражень відвідувачів:

    «Кожна фотографія тут – шедевр»

    «Знайшов багато знайомих облич студентів, проте не на парах, як зазвичай, а в гуртожитках. Ніколи не бачив їх з такого боку»

    Анатолій Мойсієнко, завідувач кафедри сучасної української мови

    «Тут відображено життя інституту в усіх барвах життя»

    Галина Стрельчук, викладач кафедри історії української мови та стилістики

    «Виставка світлин у такому форматі має неодмінно стати хорошою традицією»

    Володимир Підвойний, завідувач кафедри тюркології

    «Подібні заходи надихають на творчу працю заради рідного інституту, спонукають задуматися, що він нам дав і як йому віддячити хоча б частково!»

    Вікторія Савчук, 4 курс, спеціальність «фольклористика»
    Анна Мукан,
    Фото: Валерій Попов, Володимир Мукан

    Категорії: 
  • В Інституті філології відбулося офіційне відкриття внутрішнього дворику

    17 червня в Інституті філології за участі ректора Шевченкового університету акад. Леоніда Губерського, директора Інституту проф. Григорія Семенюка, викладачів, аспірантів, студентів та співробітників Жовтого корпусу відбулося офіційне відкриття внутрішнього дворику.

    Бажаючих відвідати новостворений сквер Інституту філології запрошуємо у четвер, коли відбудеться фотовиставка "Сушка", присвячена рідному Інституту.

    Фото:Валерій Попов

    Категорії: 

Сторінки

Subscribe to виставка