виставка

  • Виставка іконопису Михайла Скопа «Воєводі, що двоглавого долає»

    З 24 листопада 2014 року Центр фольклору та етнографії, кафедра фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка запрошують на виставку іконопису Михайла Скопа «Воєводі, що двоглавого долає».

    Михайло Скоп народився 1993 році. Закінчив Львівський державний коледж декоративного та ужиткового мистецтва імені І.Труша. Навчається у Львівській Національній Академії Мистецтв. Михайло Скоп походить з відомої львівської родини художників. Він працює у класичній техніці живопису – яєчна темпера, яку іконописці використовують віддавна. Малює тільки натуральними фарбами. Але, безперечно, є сучасним іконописцем.

    На виставці представлені роботи, виконані в техніці українського середньовічного іконопису. Художник по-своєму інтерпретує євангельський сюжет та веде діалог з сучасністю. У кожній роботі Михайло Скоп прагне досягти ефекту присутності та емоційного контакту глядача з образом.

    Деякі ікони, представлені на виставці, створено під час Революції Гідності на майданівських дошках. У роботах знайшли своє віддзеркалення сторінки нашого сьогодення. Старі дошки для ікон вибрано Михайлом не випадково, це не просто «данина традиції». Під час революційних подій він разом із батьком боровся на Майдані, там і народжувалися його роботи. Пізніше Михайло Скоп презентував свої твори для добродійного аукціону «Митці - Воїнам» (Львів і Трускавець, 2014 рік); «З любов'ю до України» (Стрий і Львів, 2014 р.); «І мертвим, і живим, і ненародженим...» («Художня сотня», Український Дім, Київ – 2014 р).

    Михайло Скоп упевнений, що сильну ікону можна написати лише «серцем», з молитвою та незламною вірою.

    (бульв. Шевченка, 14, Мистецька галерея (ауд. 63))
    Виставка триватиме до 31 грудня 2014 року.

    Категорії: 
  • У Мистецькій залі нова експозиція - ікони Михайла Скопа

    У Мистецькій залі Інституту філології (63 ауд.) оновилася експозиція. Центр фольклору та етнографії Інституту презентує відвідувачам чудову виставку ікон Михайла Скопа. Роботи створені на Майдані. Тому виставка присвячена героям Майдану, героям війни на сході України.

    Про автора

    19-річний Михайло Скоп намалював понад сотню ікон, які були експоновані у Львові, Києві та Любліні. Михайло народився у Львові, зараз вчиться на реставратора творів мистецтва, але давно вже відчув себе іконописцем. "Реставрація - то не моє. Ікони я малюю швидко, не можу повільно. Якось була готова дошка, і я фарбовий шар розклав за 4 години, а якщо робота не йде, то може назавжди зупинитися".

    Хлопця надихають українські майстри 17 століття, його батьки - іконознавці, але сина ніколи не схиляли до писання ікон. Сам робив те, що найбільше подобалося. Розповідає, що не всі Iкони мають певне своє буквальне потрактування. "Сюжет Вознесіння, де по боках апостоли, посередині Богородиця, а зверху Ісус - це є звичайна схема ще з середньовіччя. Але питання завжди у тому, як їх подати, як розставити, які емоції на лицях зробити", - розповідає ікономаз. На його думку традиція українського іконопису особливо примітна тим, що має у собі поєднання двох традицій - східної і західної. За основу своїх робіт бере здебільшого український манір писання. "У художніх навчальних закладах за приклад для наслідування використовують російський іконопис. А я беру в основу українську - теплішу ікону. Українська національна Богородиця - добра, світиться з середини: Богородиця з трояндами - типова українська ікона. Приблизно у 19 і на початку 20 століттях народні майстри часто малювали святих, оточених квітковим орнаментом", - пояснює він. Багато ікон Михайло роздаровує, серйозні роботи купують іноземні туристи - ціна на них коливається у межах кількасот гривень. Має й кілька робіт не сакрального характеру.

    Категорії: 
  • Зустріч з відомим керамістом кримськотатарського мистецтва

    29 жовтня в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка у рамках святкування тижня тюркських мов відбулася зустріч з відомим керамістом кримськотатарського мистецтва Рустемом Скибіним.

    Трагічні події, пов’язані з тотальною депортацією кримськотатарського народу у травні 1944 року і наступними десятиріччями насильницького утримання у місцях вигнання є одним із широкомасштабних злочинів радянського режиму. Цей народ близько 70 років проживає у Криму та намагається відроджувати те, що було втрачено підчас депортації. Цьогоріч знову стався злочин проти кримськотатарського народу, проти українців. Анексія Криму відродила загрозу для кримських татар втрати своїх культурних надбань, жити на рідній землі та вільно творити. Зважаючи на суспільно-політичну ситуацію на півострові, частина кримських татар нині змушена переселитися до Києва, Львова та інших міст України. Одним із переселенців став і відомий кераміст кримськотатарського мистецтва Рустем Скибін. Шукаючи свободу, пан Рустем переїхав на материкову Україну до Києва, перевізши з собою колекцію декоративно-прикладного мистецтва. На запрошення кафедри тюркології митець разом з земляками, які є представниками організації «ТАМГА», завітали 29 жовтня в Інститут філології, аби разом з тюркологами та першокурсниками відкритої цьогоріч спеціальності «кримськотатарська мова і література та переклад» відсвяткувати тиждень тюркських мов, однієї з яких є кримськотатарська.

    Підчас зустрічі Рустем Скибін розповів філологам про особливості кримськотатарського мистецтва. Також пан Рустем презентував колекцію зібраних ним автохтонних декоративно-прикладних, ювелірних та зроблених власноруч виробів. Розповідаючи про символи та знаки зображені на принесених експонатах, митець зауважив, що у кримськотатарську культуру проникло багато українських елементів, які вже вкорінилися і не вважаються запозиченими. По завершенню зустрічі Рустем Скибін висловив надію про повернення Криму Україні, а йому – на Батьківщину – півострів Крим.

    Про кераміста

    Роботи Рустема Скібина експонуються на регіональних, всеукраїнських та міжнародних виставках, зокрема у Сімферопольському етнографічному музеї, Кримськотатарському музеї мистецтв (м. Сімферополь), у Художньому музеї ім. Крошицького (м. Сімферополь), у Національному музеї-заповіднику українського гончарства (Полтавська обл.), у Музеї ім. Богдани та Варвари Ханенків (м.Київ), у Харківському художньому музеї тощо. Він є учасником семінарів та виставок проекту «Кримський стиль», Членом творчого об’єднання «Чатир-Даг», кандидатом в члени Національного союзу майстрів народного мистецтва України, Членом Асоціації кримськотатарських художників. Рустем Скибін створив свій стиль поліхромного розпису керамічних виробів, який сповнений традиційними елементами культури кримських татар. Орнамент його робіт несе потужну енергетику, закладену в колообізі продовження життя на землі. Окрім створення декоративних таріль та блюд, Рустем Скибін збирає, аналізує та намагається відродити автохтонні технології виготовлення традиційної гончарної кераміки кримських татар. Також він виготовляє керамічні світильники, фонтани, музичні інструменти, декоративне панно. Має свою творчу майстерню-музей «El-Cheber», назва якої з кримськотатарської перекладається як «країна майстрів».

    Олександра Касьянова,
    фото – Валерій Попов

    Категорії: 
  • Візуальне відчуття Тараса Шевченка

    24 жовтня у Київському університеті з ініціативи кафедри історії літератури та шевченкознавства, Всеукраїнського навчально-наукового центру шевченкознаства за підтримки проректора Володимира Бугрова відбулося відкриття виставки творів лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Валерія Франчука. Виставлений живопис та скульптура присвячені 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка.

    Категорії: 
  • Виставка художніх робіт «Жива душа народна, жива, неподоланна!»

    З 13 жовтня 2014 року Центр фольклору та етнографії, кафедра фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка запрошують на виставку художніх робіт Національної Спілки художників України, Спілки дизайнерів України «Жива душа народна, жива, неподоланна!» (бульв. Шевченка, 14, Мистецька галерея (ауд. 63)).

    На виставці представлені роботи народних майстрів:
    Дюговської Галини – панно, метал, текстиль, авторська техніка
    Ілляхової Тетяни – шовк, батик
    Бондаренко Лілії – шовк, батик
    Майданець Олени – шовк, батик
    Базак Марти – гобелени
    Пікуш Наталії – ручне ткацтво, вовна

    Щиро запрошуємо усіх шанувальників української народної культури!

    Виставка триватиме до 14 листопада 2014 року.

    Категорії: 
  • «Передчуття Майдану сторінками Кобзаря»: виставка живопису та скульптури Валерія Франчука

    24 жовтня, в п’ятницю, о 13.00 за адресою вул. Володимирська, 60, Мистецький салон, ауд. 321відбудеться виставка живопису та скульптурu Валерія Франчука. Присвячується 200-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка.

    Валерій Франчук – художник, графік, скульптор.

    Член Національної спілки художників України з 1990 р. Заслужений художник України. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, лауреат премії імені Василя Стуса. Творчий доробок складають більше як 4000 творів живопису і понад 1000 графічних робіт. Твори зберігаються в музеях, громадських організаціях, культурних центрах України та світу.

    Основні твори: "Тяжкий хрест" (1993), "Вінець терновий" (1997), "Христос" (1998), поліптих "Гетьманський шлях (1997–2000), "Сад любові" (2000), "І серце жде чогось" (2001), триптих "Катерина" (2001), "Там ще живе душа" (1998-2002), "Плоди саду людського" (2006), "Час спливає" (2010), "Святе сімейство" (2010), "Во дні они, во время оно" (2011), "Тихі доли" (2012), "Чи то на те Божа воля" (2012), "За думою дума" (2013), "І все то те Україна" (2013).

    "Передчуття Майдану сторінками Кобзаря" – це виставка картин та скульптур Валерія Франчука, які є своєрідним поглядом на твори Кобзаря, авторським баченням художника віршованих рядків поета, які й визначили їх назви.
    "Кобзар" – це пророча для України книга, тож підходжу до неї трепетно й сердечно. Ця серія писалася в 2011-2012 рр. А сьогодні, в 2014-му році, коли українська нація своїм високим злетом людської гідності і тяжкою людською трагедією заявила про себе на весь світ, поезія Кобзаря якби написана спеціально до цього високого і жертовного подвигу" (В.Франчук).

    У творах Тараса Шевченка Валерій Франчук вбачає код незнищенності українського духу, сміливо порівнюючи значення "Кобзаря" для нашого народу із впливом Біблії на віруючих усього світу. Митець закликає кожного робити свою працю так, аби справдилося віковічне прагнення України до волі й незалежності, щоб наші нащадки змогли сказати колись: оце і є той оспіваний Шевченком Рай.

    Категорії: 
  • Покров Пресвятої Богородиці в НЦНК "Музей Івана Гончара"

    14 жовтня у Києві, в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара»( вул. Лаврська, 19) відкрилася виставка сучасних ікон сімейної іконописної майстерні «Небо на землі» (м. Миколаїв), яку очолює священик Сергій Павелко. Виставка має назву «Покров» і присвячена Покрову Пресвятої Богородиці.

    На виставці представлені сучасні ікони із творчого доробку майстрів з Миколаєва. Відвідувачі побачать біля 40 ікон з зображенням Цариці Небесної. В експозиції роботи виконані в різних техніках, зокрема, авторські інтерпретації прийомів різних іконописних шкіл, сучасна творча ікона.

    Виставка відбувається за підтримки Міжнародного меморіального фонду Карла Фаберже, Національного оператора зовнішньої реклами Прайм групп, Центру фольклору та етнографії інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

    Під час відкриття виставки створити українську автентичну атмосферу допомогли друзі майстерні – фольклорний колектив Центру фольклору та етнографії Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, під керівництвом Ірини Барамби, учасниці етно-гурту «Гуляй город».

    Виставка триватиме до 3 листопада.

  • Відбулася благодійна сушка+ярмарок хенд-мейду

    14 жовтня у дворику Інституту філології відбулася благодійна сушка+ярмарок хенд-мейду. Координаційна ради Університету завдяки активістам з Інституту філології для колег, друзів, знайомих та гостей організували благодійну акцію, де відвідувачі мали можливість побачити безліч прекрасних світлин, вироби ручної роботи, розмалювати руки хною, послухати гарні пісні під акомпонування гітари, а також попити чаю чи кави зі смаколиками. Все презентоване можна було придбати за символічну ціну, а виручені кошти філологи передали на допомогу бійцям на схід України.

  • Виставка академічного рисунку "Класична мова"

    У Мистецькій залі Інституту філології з 7 по 10 жовтня експонуються академічні рисунки Влада Репіна, Дмитра Кузьменка, Ігоря Сікорського, Михайла Букши та Павла Лисого.

    Класична скульптура - центр освіти будь-якого скульптора. Класичний академічний рисунок - центр освіти будь-якого художника. Класична філологія - центр освіти будь-якого філолога. Проект покликаний поєднати ці три класичні мови в єдине ціле: представити в університетському просторі класичну скульптуру від античності до Родена у вигляді академічних рисунків творчої групи 013 - студентів та випускників Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури.

    Категорії: 
  • Мистецтво кольору та слова

    Їхній професійний вимір - література... Однак багатогранна особистість не може повноцінно жити, реалізовуючи себе лише в одній сфері. Емоції, враження, почуття тяжіють до візуального вираження, щоб матеріалізуватися у мові кольорів, відтінків і художніх технік. Саме мовою серця говорять до глядачів неповторні полотна Людмили Задорожної та Григорія Штоня. Відомі шевченкознавці та письменники презентували їх 19 вересня в Мистецькій залі Інституту філології Київського університету. Виставка їхніх полотен пройшла в рамках святкових заходів з нагоди 15-річчя одного з найдавніших підрозділів Інституту філології – кафедри історії української літератури та шевченкознавства. Крім малярських робіт, на заході також презентувалися зразки перекладів з вірменської Людмили Задорожної та поетичні твори Григорія Штоня.

    Задорожна Людмила Михайлівна - доктор філологічних наук, професор, історик літератури, літературознавець, шевченкознавець, перекладач, мистецтвознавець. Навчалася в Київському університеті, де захистила кандидатську та докторську дисертації. З 1999 по 2012 рік – завідувач кафедри історії української літератури та шевченкознавства. Автор понад 200 наукових праць, низки перекладів з вірменської мови, а також романів і художніх полотен. Член Національної спілки письменників України, Лауреат премії імені Тараса Шевченка.

    «Там, де у художника закінчується сумнів до себе, там закінчується митець»

    Нині представлені малярські полотна двох авторів співвідносяться з народним аспектом творчості, яка має свої виміри та ознаки. Ані в одних, ані в інших роботах нема такої моделі як світлотінь. Світ у них – одновимірний. Для них характерна двокомпонентна декоративність з відсутністю перспективи. Вони абсолютно різні та неспівмірні, що рівно віддзеркалює різні особистості їхніх авторів. І це зрозуміло, адже кожен митець є індивідуальністю.

    Чи є малярські роботи альтернативою філології? – жодним чином. Філологія – самозабезпечувана галузь науки, в якій ми почуваємо себе професіоналами. Натомість до малярської площини заохочує емоційний стан душі.

    На відміну від тих митців, які починають роботу з прорисовування, я намагаюся уникати цього процесу. Навіть якщо починаю з графії, то все наступне абсолютно не співмірне з початковими контурами.

    Працюю дуже інтенсивно. Не пишу клаптиками. Можу почати і закінчити роботу на одному диханні. Тому мої полотна зазвичай невеликі.

    Намагаюся не повертатися до вже написаного. Таке було лише раз із моєю улюбленою картиною «Бастер». На ній зображений мій кіт. З великої любові до нього я хотіла постійно її вдосконалювати, проте в результаті вийшло гірше, ніж було спочатку.

    Більшість моїх малярських опусів створені у 1992-1996 роках. Потім я почала писати прозу і вже не могла співвіднести в часі малярську і літературну працю.

    Не впевнена, чи варто повертатися до малярства. Це той момент у моєму житті, який вже відбувся, він перевистражданий і пережитий.

    В основі моїх картин – двовимірний декоративізм. Я йшла до нього свідомою. Така техніка дозволяє визначити найбільш сталі смисли життя. Вона самодостатня і вічна.

    Абсолютна ідея моїх картин: вічність є останньою метою життя. Для втілення цієї ідеї якнайкраще підходить двовимірний декоративізм.

    Я була свідома того, що починати вчитися законам перспективи – пізно, технології сполучуваності фарб – не на часі, прийомам лесування – задовго. Хочу явити навколишній світ в моїй уяві не просто як віддзеркалення реальності. Оця абстрагованість у моїх картинах є стилізацією. До цього я йшла через складний момент самонавчання.

    Там, де у художника закінчується сумнів до себе, там закінчується митець.

    Штонь Григорій Максимович - доктор філологічних наук, професор кафедри історії української літератури і шевченкознавства. Відомий літературознавець, поет, прозаїк, літературний критик. Закінчив Дрогобицький державний педагогічний інститут ім. І. Франка та аспірантуру Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. В Інституті філології працює з 2001 року. Автор понад 200 наукових праць, багатьох поетичних збірок, романів, кіносценаріїв, художніх полотен. Член Національної спілки письменників України, Лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка.

    «Я завжди мріяв про хату, в якій висітимуть картини»

    Коли я починав свій малярський шлях, мене оточували художники-професіонали, які давали мені фарби та полотна. Вони бачили в мені дику людину, мавпу з пензлем в руках, однак вірили, що у мене є якийсь концептуальний вимір.

    Я завжди мріяв про хату, в якій висітимуть картини. Грошей на них не було, тому я вирішив малювати сам.

    Було раз, сиджу я у себе в хаті й чую – картини між собою сваряться, гризуться. Одна моя, інша – чужа. То я їх розвісив і одразу стало тихо.

    Іншим разом почала в мене нестерпно боліти голова. Випадково подивився на подаровану мені нещодавно абстракцію і зрозумів, що я її повішав до гори ногами. То вона мене мучила доки я не перевернув її правильно.

    Митець, навіть невисокого рівня і не обов’язково маляр, а може бути поет, музика – живе Духом. Духоочисна сутність заняття мистецтвом діє навіть тоді, коли твір створюється просто так, не для продажу.

    Не можна далеко залазити в тему, наперед знати, що і як намалювати. Це має бути інтуїтивно. По-іншому – невдачі не уникнути.

    Я син священика. Тому двічі не вірю у сповідь. Однак з досвіду знаю, що заняття мистецтвом прибирає з середини темну матерію. Всі мої картини – це молитва, яка допомагає щось пізнати.

    Мистецькі речі, будь-яке перебування в якості людини, яка пробує себе реалізувати мистецьким чином, має багато чудес, моментів, які тебе дивують і водночас тебе ж пояснюють.

    Деякі картини набираються певної енергетики. Такі краще не чіпати, бо вдарять струмом. Так було з моєю «Предтечею».

    Ми живемо у світі не до кінця спізнаному нами, який потребує вислову. Інколи він робить нас учасниками цього вислову.

    Хочете пізнати себе, піднятися на одну сходинку вище у пізнанні Бога, тоді починайте писати вірші, оповідання, музику, картини. Навіть якщо у вас нічого не вийде, в процесі поразки ви зайдете себе.

    Останній раз я намалював щось путнє 2002 року. Нещодавня спроба створити картину з квітами закінчилася провалом. Вони самі себе намалювали і не так, як я хотів. Це моя поразка. Якщо поразок буде забагато – це теж зневірює. Мені краще написати щось.

    Єдине, що мені не дано – це музика.

    Я знаю більше ніж знаю. Бо я багато мовчав і боровся з фарбами й зі словом.

    Анна Мукан,
    Фото: Валерій Попов

Сторінки

Subscribe to виставка