новини

  • Продовжується набір статей у XVI-ий та XVII-ий випуски “STUDIA LINGUISTICA”

    ШАНОВНІ АВТОРИ!

    Наказом МОН України від 02.07.2020 № 886 збірнику наукових праць «STUDIA LINGUISTICA» підтверджено статус фахового і належність до категорії «Б».

    Ми продовжуємо набір статей у XVI-ий та XVII-ий випуски “STUDIA LINGUISTICA”, вихід яких заплановано до кінця 2020 року.

    Усі вимоги щодо оформлення статей розміщено на нашому сайті http://studia-linguistica.knu.ua

    Збірник проіндексовано у базах: ResearchBib, Google Scholar, Україніка наукова. Подано запит на включення до баз: Erih Plus, Bibliographie Linguistique, Ulrich'sWEB.

    Запрошуємо всіх зацікавлених до співпраці!

  • Де в Києві почитати Василя Стуса, або про проєкт «Читати Київ» Вікторії Назаренко і Дарії Лисенко

    23 вересня ц.р. відбулася онлайн-зустріч студентів ІV курсу спеціальності «літературна творчість» із співорганізаторками проєкту «Читати Київ» Вікторією Назаренко і Дарією Лисенко. Спілкувалися в рамках навчальної дисципліни «Літературні проєкти: кураторство». Вікторія і Дарія, випускниці нашого Інституту, заснували культурний проєкт, у якому київський текст тісно переплетений із середмістям столиці. Філологині пропонують усім зацікавленим «прочитати» Київ і з цією метою підготували спеціальні листи, розміщені у визначених локаціях й оснащені QR-кодами. За допомогою гаджета такий лист можна розгорнути і відкрити для себе поетичний топос, скласти карту міста, вулицями якого колись ходили відомі українські письменники й лишили багатий урбаністичний спадок. У своєму проєкті дівчата звертаються передусім до авторів ХХ – ХХI сторіччя, відтворюють культурний андеграунд, адже не секрет, що українські контексти в радянську добу старанно затушовували, аби змінити обличчя Києва з питомо українського на невиразно інтернаціональне. Прикметно, що дівчата не лише популяризують новітню українську літературу і поновлюють культурні контексти, а й укладають певну бібліотеку – зібрання цитат, що можуть стати в нагоді гідам і всім, хто вивчає історію Києва.

    Студенти вже традиційно цікавилися в організаторок, як виникла ідея проєкту, чи важко було вибороти грант на його розробку і втілення, хто склав команду, чи вдалося окреслити потенційну цільову аудиторію. На всі ці питання Вікторія і Дарія дали фахові й вичерпні відповіді, що неабияк посприяє студентській роботі над власними проєктами в майбутньому.

    Маємо надію, що після карантину зможемо приєднатися до пішохідних екскурсій Києвом, ініційованих Вікторіє Назаренко і Дарією Лисенко. А тим часом більш докладно про проєкт «Читати Київ» можна довідатися на сайті: https://bazilik.media/proiekt-chytaty-kyiv-iak-piznavaty-misto-cherez-tv...

    Тетяна Белімова

  • Кафедра історії української літератури, теорії літератури і літературної творчості вітає майбутніх письменників

    18 вересня 2020 р. в головній залі Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбулася традиційна церемонія знайомства кафедри з першим курсом освітньої програми «Літературна творчість, українська мова і література та англійська мова». На цю зустріч зібралися викладачі програми, студенти старших курсів та випускники-літтворці, що прийшли подивитися на молоде поповнення та поділитися своїм актуальним досвідом. Найщиріші привітання лунали від завідувача кафедрою, проф. Грицик Л.В., від професорів Бернадської Н.І., Гаєвської Н.М, Ткаченка А.О, письменниці та викладачки, к.ф.н. Бєлімової Т.В. З теплим привітанням виступив і літературознавець та письменник проф. Наєнко М.К., який керує університетською студією імені Максима Рильського та очолює «Центр літературної творчості».

    «Нам уже двадцядть два роки, – говорить організаторка заходу професорка кафедри та гарант програми Шаповал Мар’яна Олександрівна. – Спеціальність «Літературна творчість, українська мова і література» була започаткована в Інституті філології ще у 1998 році, змінювалася, удосконалювалася, а після запровадження компоненту «англійська мова» залишається популярною освітньо-професійною програмою для бакалаврів, де навчання «літературній творчості» запропоновано як цикл творчої підготовки у низці основних курсів».

    Чи важко навчати письменників? Чи можливо цьому навчитися взагалі і ким працювати після отримання диплому? Унікальність програми доводять результати випускників, які теж знайшли час, щоб завітати на цю зустріч. Так, наприклад, кандидатка філологічних наук Юлія Джугастрянська є лауреаткою Премії Кабінету міністрів України імені Максима Рильського за переклад українською роману Ред'ярда Кіплінґа "Кім", а кандидатка філологічних наук Каріна Дорошенко працює менеджеркою з комунікацій в громадській організації "Місто-сад" та виконує функції експерта в Українському культурному фонді. Вони обидві, як і д.філол.н. Шаповал М.О., пишаються приналежністю до наукової школи проф. Астаф’єва О.Г., найновіші книжки якого презентували на зустрічі. Перед присутніми виступили випускниці освітньої програми Софія Безверха (засновниця мистецької студії "Суб'єктив" та контент-менеджерка агенції Gres Todorchuk PR) та Ілона Червоткіна (тепер Магістр Літературного ордену ім. Св. Зіберта Світлого, таємної письменницької ліги, про існування якої нарешті офіційно оголосили Інституті філології). Гості поділилися досвідом з першокурсниками та запропонували колегам-викладачам ідеї для оптимізації їх майбутного навчання.

    На зустрічі були присутні й майже магістри, у минулому студенти-літтворці, а тепер слухачі ОП «Літературно-мистецька аналітика» - Єгор Семенюк, Мар'ян Кондратюк, Дмитро Зозуля, Катерина Барановська, Лідія Жукова, які з великим інтересом вислухали творчі спроби новоспечених першачків й підтримали їх оплесками, квітами та власним творчим доробком. У чудовій атмосфері щирого спілкування збігли останні години першого тижня навчання, який для посвячених літтворців став початком довгого шляху опанування письменницькою майстерністю. Вітаємо!

    Спасьонова Катерина, студкуратор першокурсників

  • Щоб і чужинці могли запозичити (ПРО ШАХОВУ ТЕРМІНОЛОГІЮ І НЕ ТІЛЬКИ)

    Я зовсім не про термінологічні проблеми в нашому мовно-культурному просторі, тим більше не про «термінологічні холодини», щодо яких нерідко нарікають мовці у випадках, коли такими словами намагаються зловживати там, де для цього взагалі немає жодної потреби. Мова про речі дещо іншого плану. Тим паче, що сьогодні українське термінологічне поле в цілому добре зоране і прокультивоване, і хоч прорости, може, не завжди позбавлені зерен куколю (про це теж треба говорити, і говорено не раз), проте загалом термінологічна сфера нашої мови дозволяє охопити найширші терени усної і писемної форм.

    Якщо кілька десятиліть тому у відповідь недоброзичливцям, які пояснювали засилля російськомовної галузевої літератури тим, що, мовляв, відповідної термінологічної системи в українській мові ще не вироблено, ми могли послатися хоч би на двотомну кібернетичну енциклопедію, видану 1973 р. за редакцією академіка В. Глушкова саме українською мовою, енциклопедію, якої на той час не було не тільки в жодній із республік тодішнього Радянського Союзу, але і в світі. То сьогодні, здавалося б, у нас просто відпала така потреба переконувати когось у термінологічному обширі, термінологічному багатстві нашої мови. Бо треба бути просто невігласом, щоб не помітити різноманіття наукової і навчальної літератури, яка видається нині українською в нашій країні.

    І все ж, будемо конкретні в предметі нашого занепокоєння. Ідеться про шахову галузь – як спортивне, інтелектуальне і мистецьке явище, престижність якого у світі (зрештою, і в Україні) завжди була і лишається знаковою.

    Та чи належно ми пропагуємо національні здобутки на цьому терені? Я вже не кажу про таких найвидатніших наших шахістів, як Юхим Боголюбов (свого часу претендент на світову першість) чи Федір Богатирчук (неодноразовий переможець першостей України, Радянського Союзу, Канади), творчість яких у СРСР або взагалі замовчувалася, або в поодиноких випадках їхні імена згадувалися… як російських шахістів, наприклад, у енциклопедичному словнику «Шахматы» (1990). Але ж і сьогодні – чи багато про їхнє життя і діяльність можна довідатися з українських видань? Треба віддати належне відомому московському журналісту й письменнику Сергію Воронкову, який порівняно недавно (в 2013 році) опублікував поважну двотомну працю «Доктор Живаго советских шахмат» – це глибоке і правдиве видання про життєвий і творчий шлях Федора Богатирчука.

    То чому ж подібні видання не могли з’явитися в Києві, Харкові чи Львові українською мовою? Зрештою, і не лише про цих видатних майстрів хочеться говорити. Сьогодні в Україні живуть і творять більше ста шахістів найвищої кваліфікації – ґросмайстрів і міжнародних ґросмайстрів, у доробку яких – відкриті нові дебютні системи, численні перемоги на вітчизняних і світових турнірах, чемпіонатах. Тільки в нинішньому столітті чемпіонами світу ставали Руслан Понамарьов з Горлівки, Анна Ушеніна з Харкова, Марія Музичук зі Львова, чемпіонські титули на світових першостях у різних видах неодноразово виборювали й шахові композитори – Валентин Руденко, Михайло Марандюк, Василь Дячук, Юрій Гордіан, Віктор Мельниченко, Сергій Дідух, Олександр Кисляк, Андрій Фролкін… Але спитати б, чи добре відоме нашій громадськості ім’я того ж Михайла Марандюка з містечка Новоселиця на Чернівеччині – одинадцятиразового чемпіона світу в особистій першості, чотириразового чемпіона світу у складі команди і двадцятип’яти­разового чемпіона України в особистому та командному заліку?

    Та чи ж маємо ми сьогодні шахову періодичну пресу, яка, оперативно знайомлячи зі здобутками на шахових теренах, могла б задовольняти потреби не лише фахівців, а й широких кіл шанувальників шахової гри?

    Думається, пропагуванням шахів насамперед мала б опікуватися держава. Кілька приватних видань, зорганізованих на початку нашої незалежності, без державної підтримки змушені були – переважно з фінансових причин – припинити існування. У 2008 році так само перестала виходити і «Спортивна газета», заснована ще на початку тридцятих років минулого століття, яка і в останні десятиріччя завдяки професійній опіці міжнародного майстра Юхима Лазарєва залишалася добрим гідом у країну шахів для багатьох читачів. Для новітньої України, Міністерства спорту, Федерації шахів унікальним прикладом з тих далеких тридцятих років могло б слугувати і видання газети «Шахіст», яка виходила в Києві в 1936 – 1939 роках (періодичністю тричі на місяць) як орган Комітету в справах фізкультури і спорту при Раднаркомі України.

    На жаль, питання щодо подібного спеціалізованого періодичного видання в сучасній Україні, як видно, нікого з державців не хвилюють. У той час, як у Росії, наприклад, сьогодні регулярно виходять «64 – Шахматное обозрение», «Шахматы в России»(перейменовані «Шахматы в СССР») та ще дюжина зорганізованих останнім часом журналів із шахової композиції. Правда, завдячуючи ентузіазму та спонсорській підтримці ґросмайстра Валерія Копила і ми маємо в Полтаві (хай і далеко не досконалий) щоквартальний журнал з шахової композиції – «Проблеміст України» (матеріали друкуються українською та російською мовами).

    Загалом же з нашої газетно-журнальної періодики (різного підпорядкування, різної проблематики), де раніше так природно було вздріти шахову задачу, шаховий етюд, останнім часом чомусь узагалі зникли шахові рубрики, конкурси складання і розв’язування шахових композицій.

    Я вже не кажу, що протягом останніх десятиріч жодного поважного книжного видання з теорії і практики шахової гри, шахової композиції не з’явилося українською мовою.

    Тому був приємно ошелешений інтернетівською інформацією про те, що, з’ясовується, вже понад п’ять років, як у Луцьку опубліковано двотомний (!) енциклопедичний (!) шаховий словник (редактор-упорядник В. Батура). А по тому ще з більшою приємністю зміг дізнатися, що цей словник можна видобути з інтернету, і він справді вразив своїм зовнішнім оформленням і масивністю, у кожному з томів – понад 750 сторінок.

    На жаль, такою ж мірою був глибоко розчарований, познайомившися вже з першими сторінками двотомника.

    Здавалося б, вихід у світ українською мовою такого словника (хай і обмеженим накладом – усього сто примірників) мав би стати національною подією, зацікавити як спортивну (шахову), так і наукову (мовознавчу) громадськість. Але тиша. Ряд відомих шахістів і лексикологів Києва, враженнями з якими мені хотілося поділитися щодо словника, тільки плечима знизували, мовляв, про такий чують уперше.

    То, може, видавці разом з упорядником, отримавши серйозні критичні зауваги, вирішили, аби словник взагалі не потрапив до широкого читача? Але ж у інтернеті – у вільному доступі – маємо обидва томи.

    І найперше, що впадає в очі – компіляція і нефаховість упорядника. Переважна більшість статей перенесена без найменших змін з інших джерел, переважно російськомовних, і тільки можна подивуватися сізіфовій праці упорядника дослівно переписувати багатосторінкові трактати про той чи той дебют, тему шахової композиції тощо, додаючи хіба що в окремих випадках дещицю свого, часто неоковирного, чи такого, що в жодному разі не властиве для енциклопедичного видання, як, наприклад, у статті про шахового композитора Василя Калину: «Задача створена від душі!» Зрештою, такого невластивого тут майже на кожній сторінці. І взяте воно, як правило, з якогось періодичного часопису, де відповідний виклад матеріалу міг бути цілком доречним, але ж ідеться про енциклопедичне видання. Ось фрагмент зі статті БОЛГАРІЯ: «Список чудових болгарських шахістів можна продовжувати. Сподіваємось, що їхні зоряні досягнення ще попереду – і про них теж на повен голос заговорить увесь світ». Подібне у матеріалі про Андрія ФРОЛКІНА, де подано задачу відомого шахового композитора, взяту також, певне, з якогось періодичного джерела, в якому наводився один з розв’язків, а другий читачі мали знайти самі. І в енциклопедичному словникові, зовсім не зважаючи на жанр, автор рекомендує те саме: «Другий розв’язок пропонуємо читачам відшукати самостійно». Або погляньмо хоч би на такий фрагмент зі статті КОМПОЗИЦІЯ ШАХОВА В ІНТЕРНЕТІ, яка нагадує не що інше, як звіт репортера з шахових змагань: «Штаб-квартира організаторів дійства – Дніпропетровськ. По 6 завдань у кожному (двоходові, триходові, багатоходові задачі, етюди, а також по одній задачі на кооперативний і зворотний мати). Після короткої перерви для підбиття підсумків першого етапу змагань було проведено другий тур. Підсумки підбивалися за результатами обох турів. Потім представник ФІДЕ М. Грива оголосив підсумки турніру».

    Це з того, що лежить, так би мовити, на поверхні авторової некомпетентності. Але ж, здається, розташування статей відповідно до алфавіту – що може бути найпростішим для укладача словника? Однак… Ось лише дещиця прикладів з численних випадків зовсім не алфавітного розташування словникових статей: АППЕЛЬ РАЛЬФ, АПІЦЕЛЛА МАНУЕЛЬ; БАЛКАНІАДИ ШАХОВІ, БАЛ; БІШОФ КЛАУС, БІЧНИЙ (ВІДГАЛУЖЕНИЙ) ВАРІАНТ…

    Означення бічний автор вживає також у заголовкових статтях БІЧНИЙ РОЗВ’ЯЗОК, БАТАРЕЯ (бічна батарея), у словосполуці бічний турнір (БІЛЬСЬКІ ФЕСТИВАЛІ). Проте якщо стосовно слововживань на зразок бічний розв’язок, бічна батарея нам добре відомо, що це не більш як авторова вигадка, адже є загальноприйняті терміни побічний розв’язок (тобто розв’язок шахової композиції, який не відповідає авторському), непряма батарея (спрямована не безпосередньо на короля суперника), то щодо бічний турнір – важко сказати, що мав на увазі упорядник, може: неосновний, додатковий турнір чи ще щось.

    За автором, ілюзорна гра, виходить, те саме, що хибна, як видно зі статті ІЛЮЗОРНІ (ХИБНІ) ВАРІАНТИ, хоч відомо, що ілюзорна гра в шаховій задачі (етюді) може проходити як у хибному сліді, так і основній грі (розв’язку). ІЛЮЗОРНИЙ, за словами упорядника, означає «оманливий, хибний хід». До речі, актуального в шаховій композиції терміна хибний слід взагалі не знаходимо серед реєстру словникових статей. Зате з інших статей можна дізнатися ще про тематично фіктивний слід (БАРНС БАРРІ ПІТЕР), про псевдослід (ФІНСЬКИЙ НОВОТНИЙ) – напевне ж, ідеться про усталений термін хибний слід.

    Термін РОЗВ’ЯЗУВАННЯ, який, як правило, вживається на означення тактичного прийому в шаховій грі (шаховій композиції), подається на означення поняття, якому цілком відповідає термін розв’язок (задачі, етюду). Більше того, термін РОЗВ’ЯЗОК узагалі чомусь відсутній у словниковому реєстрі, хоч у деяких статтях (наприклад, КООПЕРАТИВНИЙ МАТ) згадано і про нього: «чорні своїм ходом починають розв’язок задачі».

    Автор не відчуває деструктивності термінів на зразок ЦЮРИХСЬКИЙ ЗВЕРХ ТУРНІР чи СУПЕРБЕРОЛИНА (ЗВЕРХБЕРОЛИНА, НАДБЕРОЛИНА), причому, характеризуючи останній як «беролина, котра має властивість подовжувати хід на будь-яку віддаль…», забуває спершу пояснити читачеві, а що ж таке беролина, оскільки статті з такою назвою взагалі немає в реєстрі. Це ж стосується і статті ПРОНКІНА ТЕМА, до якої є коротке пояснення: «тема в КДП». А от що таке КДП (з російської: кратчайшая доказательная партия), читач, певне нехай здогадається сам, оскільки такої статті (ні найкоротша доказова партія в українському перекладі) у словнику не знайдемо теж.

    Інколи є спроба навіть послатися на… відсутню у словниковім реєстрі статтю, наприклад: САМОЗНИЩЕННЯ… «Тема відкрита Т. Ерленом (див. Ерлен)». Читач даремно буде шукати заголовне слово ЕРЛЕН (чи більш обізнаний – ЕРЛЕНА ОБХІДНИЙ МАНЕВР), натомість випадково може натрапити на ОБХІДНИЙ МАНЕВР ВЕРЛЕНА (хоч французький поет навряд чи коли-небудь займався шаховою композицією).

    З іменами-прізвищами також не все гаразд. Тут можна вздріти і МАРКОВЦЬКИЙ ВАСИЛЬ (замість Марковцій Василь), і КАПУСТА ЛЕОНІД (замість Капуста Лев), а до розміщеної поряд статті КАПУСТА ВІКТОР (син Лева) додано фото якоїсь сторонньої особи, не схожої на жодного з Капустів. У статті МЮЛЛЕРА ТЕМА зазначено, що її «в 1930-х відкрив німецький проблеміст Дітер Мюллер». Звичайно ж, Дітер Мюллер (роки життя 1946 – 2019) ніяк не міг бути автором цієї теми. До того ж, правильно стаття мала б називатися так: Меллера тема (чи Мьоллера тема), від імені шахового композитора кінця 19 – першої половини 20 ст. Герберта Меллера (Möller , а не Müller).

    Некоректність дефініцій окремих загальноприйнятих термінів, формулювань тієї чи тієї теми шахової композиції подибуємо на багатьох сторінках. Наприклад, у статті БІЛІ КОМБІНАЦІЇ всього-навсього так потрактовано цей термін: «комбінації в задачній композиції, що здійснюються білими фігурами» І далі зовсім сумбурно і безапеляційно: «Під Б.к. розуміють також тему в двоходовій задачі (назва привласнена Баруліним 1927), яка полягає в тому, що комбінації, які проводяться, зазвичай, у грі чорних фігур, виконуються фіктивними слідами в грі білих фігур». Що значить «виконуються фіктивними слідами», що значить «привласнена Баруліним»? Що значить «багатомірні кубики 1*– 1П…1*» у наступній статті, яку подаємо повністю: БАГАТОВИМІРНІ ШАХИ – полями шахівниці для такої гри є багатомірні кубики 1*– 1П…1*». Або: мобільність фігури в однойменній статті означено як «кількість полів, на котрі фігура здатна піти в заданий момент». А може, все-таки мобільність фігури – це не кількість полів, а здатність (можливість) фігури піти на кілька полів, на певне поле? До чого, наприклад, у статті ДАМА така, з дозволу сказати, філософська сентенція: «є дамин фланг, є й королівський фланг: жіноче і чоловіче начало». Про яку чистоту переміни гри (в однойменній статті) може йти мова, коли укладач, крім основного розв’язку, не подає ні ілюзорної, ні хибної гри, що наявно переконало б у цьому читача; більше того, приклад запозичено зі «Словаря терминов шахматной композиции» за ред. М. Басистого (2004, с.351), в якому задачу наведено з повним розв’язком і зовсім не для ілюстрації чистоти переміни гри, а навпаки – як приклад порушення чистоти переміни гри.

    Важко спостерегти хоч яку-небудь послідовність у описі діаграм до композицій. Так, інформацію до діаграми у статті ЧОТИРИХОДОВА ЗАДАЧА подано з прізвищем автора і назвою джерела публікації латинкою (як і в оригіналі – The Problemist), у задачі до статті ЧИСТОТА ПЕРЕМІНИ ГРИ, надрукованій у польському часописі «Szachy», джерело публікації і ім’я автора передано по-укаїнському (Я. Урсегов, «Шахи»), а назва відомого московського журналу (до діаграми статті ЧЕХОВЕР ВІТАЛІЙ) постала в такому оформленні: «Шахи в СРСР» («Шахмати в СССР»), задачна діаграма В. Руденка і В. Чепіжного у статті ЧЕПІЖНИЙ ВІКТОР супроводжується тільки прізвищами авторів і вказівкою на відзнаку (1 приз), без джерела і дати публікації, тільки прізвище автора і дату публікації маємо до діаграми у статті ЧУДОВА СІМКА, і лише саме прізвище автора подано до діаграми у статті ЧУДНЕНКО МИКОЛА. Подібне з використанням символа на позначення матової позиції: в одних випадках це # (наприклад, у статті ФЛЕКА ТЕМА), в інших ++ (скажімо, у статті ФЕТТЕР ГАНС). Хоч яка відмінність тоді від позначення подвійного шаху (++)?

    Наголошуючи на всі ці недоречності-недоладності, зовсім не збираємося адресувати укладачеві його ж філіппіку зі словникової статті УКРАЇНСЬКІ ШАХИ, спрямовану до двох інших авторів, імен яких не станемо називати (Невідомо, чим керувалися творці нового виду шахів? Чи, може, це звичайні невігласи!), але зауважимо, що така стилістика викладу і поготів не прикрашає енциклопедичне видання і його упорядника.

    І нарешті, з урахуванням усього вищезазначеного, не хочеться тут перейматися різними «українізаційними новаціями» автора, зокрема з приводу таких найменувань фігур, як ферзь/ дама/ королева чи слон/ стрілець / бігун/ офіцер.

    Як потверджують дослідники, в Київській Русі шахи стали відомі з УІІІ-ІХ ст., коли, треба думати, шахова гра могла поширитися як безпосередньо зі Сходу (зважаючи на широкі торгові й культурні взаємини Київській Русі з державами арабського Сходу і Середньої Азії), так і з Заходу (що пов’язано з завоюванням арабами Іспанії і Сицілії у VІІІ ст.). Все це не могло не відбитися на термінологічній системі сучасної України. Про східний вектор впливу може свідчити насамперед назва ферзя, яка, по суті, без видозмін, перенесена зі східних теренів (порівн. у арабів – фірзан, фірз, у персів – фарзін; натомість у іспанців – reina (королева), в поляків – hetman). «Термін ферзь, не вживаний у жодній з європейських країн,− зазначав відомий дослідник шахів І. Ліндер,− став для ряду істориків найпереконливішим доказом не лише східного походження руських шахів, але і їх раннього поширення на Русі». Те саме можна сказати про назву слона. Плодом західних запозичень, безперечно, є літературна назва тури (пор. нім. Turm, фр. Tоur, італ. й ісп. Tоrrе), а також діалектні назви слона (переважно на заході України): стрілець (střelec у чехів) і бігун (Läufer у німців).

    Автор-упорядник вважає, що він «повертає» до словника терміни дама і стрілець замість «русифікованих» ферзь і слон. Але ж таким чином чи не відмовляємося ми добровільно від назв, які на наших теренах були відомі ще за Київської Русі і закріпилися в сучасній українській літературній мові у формі, що вказує на їхнє давнє походження?

    У статті ДАМА укладач апелює до ряду відомих постатей (зокрема Ф. Богатирчука), які користувалися терміном дама. Справді, саме такий термін подибуємо і в першому надрукованому українською мовою шаховому підручнику Ф. Богатирчука. Але зазначимо, що в тому ж підручнику поряд із дама автор використовує і назви хлопець (замість пішак), бігун (замість слон), тяжка фігура (замість важка фігура) тощо. Ще раніше, ведучи рубрику в газеті «Більшовик», він послуговується термінами королева, вежа (замість тура).

    Але ж ідеться про день нинішній. І стан справ у термінології, яка закріпилася на сьогодні, навряд чи потребує дерусифікації того ж ферзя чи слона, які, за своєю природою, і не могли бути плодом русифікації. Знаний шанувальник шахової гри, український автор з Німеччини, який немало писав про колоніальну російську політику, зокрема в шахах, у виданій у Мюнхені книзі «Шахи в Україні» (1980) також користується термінами стрілець, королева, але щоб уникнути великих розходжень із шаховою літературою, виданою в Україні, дотримується усталеної нотації: Ф (ферзь), Т (тура) тощо. Зрештою, той же Ф. Богатирчук, активно співпрацюючи з газетою «Шахіст» з самого початку її заснування, постійно друкуючи на її сторінках статті про відомих шахістів, коментарі до їхніх партій, скрізь послуговується термінами ферзь, слон, пішак…

    Звичайно, русифікаторська політика не могла не позначитися і на шаховій сфері. Яскравим прикладом цьому може бути спостережений нами факт: терміни шахи, шахіст, шаховий у газеті «Шахіст» були вживаними з часу її заснування (5 жовтня 1936 р) до передостанніх чисел у лютому 1939 р. Так, ще в січневих номерах можна було знайти заголовки на зразок «Тренувальний шаховий турнір», «Шахи в частинах Червоної Армії» тощо. Натомість у лютневих числах при збереженні заголовної назви видання читаємо: «Шахмати в училищі зв’язку ім. Калініна», «Посилити політико-виховну роботу серед шахматистів», «Розв’язання шахматних задач» тощо. І на цьому єдине на той час шахове видання, що виходило національною (не російською) мовою, взагалі припинило існування.

    Але, повертаючися до рецензованого видання, хочеться побажати нам усім, переймаючися проблемами давнішими, такою ж мірою не забувати про день сьогоднішній і день майбутній. І творити його добросовісно, зі знанням справи, цінуючи усталене, не віддаючи на поталу слова, які нам належать із праглибин (не приписуючи їх іншим), творити такі словники, за які б не було соромно не лише перед співвітчизниками, а й перед освіченим світом, мати такі словники, які б і чужинці могли запозичити.

    Анатолій Мойсієнко, письменник, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови та прикладної лінгвістики Інституту філології

  • Відбулася онлайн-зустріч із письменницею і «коуч»-тренером Наталією Гук

    Наталія Гук – відома письменниця, підприємиця і «коуч»-тренер – уже не вперше приходить на зустрічі зі студентами спеціальності «літературна творчість». Цього року у зв’язку з карантином і особливим режимом навчання пані Наталя люб’язно погодилася провести онлайн-зустріч у межах дисципліни «Літературні проєкти: кураторство» для студентів ІV курсу, які наполегливо працюють над власними розробками і хотіли б почути про досвід у схожій сфері. Пані Наталія розказала про книжку «5+: керівництво зі здобуття фінансової свободи», яка вийшла у 2020 році у видавництві «Картуш», і про етапи, що передували її створенню.

    Усе починалося три роки тому, коли Сергій Чернявський, відомий підприємець із Дніпра, знайшов через соцмережі київську письменницю Наталію Гук і запропонував їй спільну роботу над книжкою «5+», котра мала розкрити аспекти однойменної бізнес-концепції. Письменниця, що мала багаторічний досвід роботи в бізнес-структурах, зваживши всі «за» і «проти», погодилася. З’ясувалося, що проєкт «5+» розвивається в трьох основних напрямах: тренінги, настільна гра з ведучим і книжка. Пані Наталія погодилася вести всі три напрями і за результатами трирічної праці написала у співавторстві книжку в жанрі нон-фікшен, присвячену фінансам. Слід зауважити, що це видання унікальне для українського книжкового ринку, де в цій галузі переважають перекладні праці зарубіжних авторів, що часом важко прикладаються та адаптуються до реалій нашої країни. Тому досвід «5+» – це фактично перша спроба українських фінансистів розказати про своє бачення успішного ведення різноманітних проєктів в Україні.

    Пані Наталія у своїй розповіді звернула увагу на такі аспекти будь-якого проєкту, як генерування ідей, що передує виробленню концепції і стратегії. Запропонувала студентам скористатися методикою «СМАРТ» під час визначення мети і завдання власного проєкту, а також розробити критерій оцінювання для майбутніх результатів; до власної команди порадила залучати професіональних «гравців». Саме такі прості механізми розрахунку очікувань і планування діяльності, на думку пані Наталі, дадуть змогу досягти успіху. Також пані Наталя поділилася секретами власного проєкту, розповіла про першопочатковий задум і його трансформацію під час роботи, наголосивши, що такі зміни не лише можливі, а й бажані, адже покликані вдосконалити продукт / послугу / активність.

    Зустріч вийшла мотивуючою, надихнула студентів на пошук власних рішень. Сподіваємося, що в майбутньому ще не раз побачимося з пані Наталією і такі невеличкі майстер-класи з фінансової грамотності та формування власного проєкту стануть доброю традицією, адже на перетині різних галузей знань народжуються найцікавіші ідеї.
    Тетяна Белімова

  • 16 ВЕРЕСНЯ – ДЕНЬ КИЇВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ВЕЛИКОГО ТАРАСА!

    16 вересня в 1834 році за парти сіли перші його 62 студенти! Вітаємо всіх сучасних і попередніх!

    З нагоди Дня університету літстудійцям студії імені Максима Рильського та конкурсантам із інших навчальних закладів України і зарубіжжя вручено (дистанційно) грамоти й дипломи за зайняті ними призові місця в студентському літературному конкурсі "Жива троянда". А членам журі конкурсу (голова студент Богдан Братусь) оголошено подяку.

    Бажаємо всім конкурсантам творчого натхнення!

    "ЩОБ СЛОВО ПЛАМЕНЕМ ВЗЯЛОСЬ,

    ЩОБ ЛЮДЯМ СЕРЦЕ РОЗТОПИЛО!"

    (Т. Шевченко).

    Оригінали дипломів і грамот будуть вручені призерам на першому засіданні Літературної студії імені Максима Рильського після закінчення карантину. Орієнтовно – 10 листопада ц. р.

    До зустрічі на наступному конкурсі в травні 2021 року! Запрошуємо всіх майбутніх письменників України та зарубіжжя якнауспішніше підготуватися до конкурсних змагань. Борімося – поборемо, нам Бог помагає!

    Центр літературної творчості Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка.

  • Збірник наукових праць «Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика» увійшов до авторитетної бази даних Ulrich’s WEB

    Збірник наукових праць «Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика» увійшов до авторитетної бази даних Ulrich’s WEB, що суттєво наближає видання до Web of Science та Scopus.

    Нагадаємо, що наш збірник входить до категорії «Б» фахових видань України (http://nfv.ukrintei.ua/view/5b1925e17847426a2d0ab1bb), є рецензованим міжнародним виданням та індексується у світових наукометричних базах. З 2018 р. журналом підтримується політика Open Access в публікаційності, редакція дотримується принципів Комітету з етики (COPE), що репрезентовано на сайті видання https://apultp.knu.ua

    У журналі публікуються оригінальні статті з неолінгвістичною проблематикою. Перевага надається статтям англійською мовою.

    Подати статтю на рецензування в черговий номер можна до кінця вересня за адресою apultp@univ.net.ua та/або style_m_k@ukr.net. З вимогами до публікацій можна ознайомитися тут: https://apultp.knu.ua/index.php/APULTP/autor

    Кафедра стилістики та мовної комунікації

  • ЛІТЕРАТУРНА ТВОРЧІСТЬ – це Боже покликання, але й СПЕЦІАЛЬНІСТЬ

    ЛІТЕРАТУРНА ТВОРЧІСТЬ – це Боже покликання, але й СПЕЦІАЛЬНІСТЬ. В Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

    Це перша і єдина в Україні така спеціальність. Вона існує вже 22 роки і випустила в світ близько двохсот дипломованих письменників. Понад двадцять із них стали членами Національної спілки письменників та інших творчих об'єднань України. А дехто захистив кандидатські і докторські дисертації, працює в Вищих навчальних закладах, у літературній пресі, на радіо й телебаченні.

    Хто з абітурієнтів ще вагається – не вагайтесь! Вступайте на цю спеціальність! Вона поєднана в нас із спеціальностями "українська філологія" та "іноземна мова". Вас чекають відомі професори й доценти кафедри історії, теорії літератури і літературної творчості. Вони створили для вас спеціальні підручники, а допоміжний підрозділ "Центр літературної творчості" (теж єдиний в Україні!) збиратиме Вас щомісяця на практичні заняття в Літературній студії імені Максима Рильського, організовуватиме для вас зустрічі з Шевченківськими лауреатами та іншими діячами культури, публікуватиме ваші твори у щорічному студентському альманасі "Сві-й-танок", запрошуватиме до участі у щотравневому конкурсі "Жива троянда", про перебіг і про призерів якого розповість університетська електронна та всеукраїнська паперова молодіжна і літературна періодика.

    Не бійтесь стати геніальними письменниками і сформувати своїми книжками нове покоління в літературі!

    Допоки творить письменник – допоки й існує та розвивається його духовна Батьківщина! "Хто книжку читає, той із Богом говорить!".

    "Ну що б, здавалося, слова?
    Слова та голос – більш нічого.
    А серце б'ється, ожива,
    Як їх почує.... Знать – од Бога
    І голос той, і ті слова"

    Текст: Михайло Наєнко, професор, доктор філологічних наук, директор центру літературної творчості Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка

    Категорії: 
  • Подяка ректору Леонідові Губерському від Штаб-квартири Інституту Конфуція в Пекіні

    Інститути Конфуція в усьому світі - це мережа науково-навчальних закладів (нині таких понад 500) у країнах-партнерах Китаю. Фахівці-китаїсти з усіх куточків світу докладають максимум зусиль до своєї освітньої діяльності – популяризації китайської мови та культури. Протягом останніх 16 років завдяки співпраці між китайськими університетами та освітніми закладами інших країн Інститути Конфуція досягли значних результатів у викладанні китайської мови, сприяли обміну інформацією та міжкультурному взаєморозумінню.

    Минулого тижня заступник генерального секретаря Штаб-квартири Інституту Конфуція Ма Цзєньфей у листі подякував ректорові Київського національного університету імені Тараса Шевченка Леонідові Губерському за відданість і підтримку Інститутові Конфуція в КНУ, а також всім тим, хто допомагав розвиткові Інституту, брав активну участь у його роботі. Пан Ма Цзєньфей підкреслив, що Інститут Конфуція в Київському університеті є одним із найкращих у світі. Від імені Штаб-квартири він висловив високу повагу та щиру вдячність за віддану працю адміністрації та співробітників. Він сподівається на подальшу не менш плідну співпрацю задля сталого розвитку Інституту Конфуція в КНУ та для сприяння дружніх відносин між Україною та Китаєм.

    Інформацію надав Олександр Гончаренко, асистент кафедри мов і літератур Далеко Сходу та Південно‑Східної Азії, директор Інституту Конфуція в Інституті філології

    Категорії: 
  • Пішла з життя наша колега Наталія Скиба

    Кафедра української та російської мов як іноземних Інституту філології глибоко сумує через передчасну смерть колеги – Скиби Наталі Григорівни (12.03.1979 – 16.05.2020).

    Її життя нерозривно було пов’язане з Інститутом філології: студентські роки, аспірантура, захист кандидатської дисертації, творчі пошуки, викладання. Наталю любили студенти та цінували викладачі. Завжди усміхнена, доброзичлива й готова до роботи – такою ми її пам’ятатимемо. На стінах кафедри висять фотографії краєвидів України, які вона зробила, коли подорожувала країною. Життя Наталі обірвалося на злеті, нереалізованими залишилися професійні плани, нездійсненими мрії.

    Ми схиляємося перед мужністю, з якою Наталя боролася з хворобою. Світла пам'ять!

    Категорії: 

Сторінки

Subscribe to новини