події

  • Тарас Шевченко – поет усього світу

    Нині світ все більше пізнає Україну, намагається духовно підтримати нас у такий непростий час. У Шевченкові дні в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка у рамках Міжнародного круглого столу «Всесвіт Тараса Шевченка» 12 березня відбулася презентація книжки «Taras Ševčenko: dalle carceri zariste al Pantheon ucraino» («Тарас Шевченко: від царських тюрем до українського Пантеону»). Її уклали професор-славіст та україніст Міланського університету Джованна Броджі та письменниця і культуролог Оксана Пахльовська. Книжка є збіркою монографій і перекладів поезій із «Кобзаря». Коментар до неї написаний італійською, а розділ із перекладами поезій є двомовним – італійський варіант та разом подається вірш мовою оригіналу.

    Задум написати таку працю виник в укладачів через те, що за останні 10 років в Європі не було жодного перекладу «Кобзаря». До того ж, на думку авторів, презентована книга є свідченням того, що постать Шевченка має бути знана в європейському колі, адже це світовий феномен та інтернаціональний поет. Зауважимо, що рік тому світ познайомився із життєписом Тараса у німецькомовній монографії «Тарас Шевченко: забутий поет-ікона українець», написаній Вальтером Кошмалем. Це було перше дослідження творчості українського пророка, що вийшло німецькою мовою за останні сто років.

    Під час презентації пані Броджі розповіла, яким вона хотіла подати Шевченка. Для неї Тарас – пророк. Його феномен має два основні аспекти – всесвітність та актуальність. «Він поет цілого світу», – наголосила Джованна Броджі. Екзистенціальні ідеї, етика віри в Бога, викриття зла та зображення простого народу Тарасом Шевченком – це об’єднує всіх людей світу. Бог Шевченка захищає всіх незалежно від національності. Вірші письменника містять невичерпну актуальність. Хоч його лірика містить суто українські канони, проте вона, як і всі вірші, є суголосними часу. Пані Броджі також зауважила, що Тараса Шевченка вважають українським Данте, тому вона прагнула це показати.

    Надзвичайний і Повноважний посол Італії в Україні пан Фабріціо Романо, який прийшов на презентацію, наголосив, що переклад українського генія італійською являє собою духовне зближення українського та італійського народів. Високо оцінив видання також присутній на презентації академік НАНУ директор інституту літератури імені Т. Г. Шевченка Микола Жулинський. Пан Микола зауважив про синкретичність книги, адже це не суто переклад поезій із «Кобзаря», а ще й дослідження феномену Шевченка.

    Презентація відбулася під керівництвом ректора Шевченкового університету акад. Леоніда Губерського за сприяння організаторів Міжнародного круглого столу "Всесвіт Тараса Шевченка" - кафедри історії літератури і шевченкознаства Інституту філології на чолі з проф. Оксаною Сліпушко та Всеукраїнським навчально-науковим центром шевченкознаства на чолі з Оксаною Данильченко.

    Олександра Касьянова,
    Фото – Валерій Попов

  • Зустріч з кіборгами: філософія війни

    У період Шевченківських днів, а саме 11 березня, у стінах Київського національного університету пройшла не менш вагома подія, організатором якої стала освітня асамблея С14 за підтримки студентського парламенту Інституту філології. І якщо в афішах було означено захід філософською лекцією, то при появі на сцені Актової зали військових усе переросло у жваве спілкування за модерації Євгена Карася. Зустріч розпочалася з виконанням гімну на волинці активістом Майдану Євгеном Дударем.

    Кіборги, як тепер називають захисників Донецького аеропорту та прилеглих територій, розповіли присутнім (а зала було заповнена) багато моментів: про війну, про себе, про те, яким бачать план перемоги.

    Кожна відповідь на запитання чи будь-який спогад у військових переважно приправлявся гумором. Для більшості теперішня війна почалася з Майдану. Олександр Чуб (5 батальйон ДУКу), який раніше був матросом, розповів, що саме у час Революції їхнє судно арештували в Нігерії і він від подій в Україні просто рвав на собі волосся, «якого вже немає», - додає іронізуючи. Друг Вогник (речник 13-го батальйону ДУКу), який проходив вишкіл у «Тризубі» ще 2003 року, для захисту держави і гідності повернувся з Тайланду, де працював у сфері туризму. «Тепер, - завуальовано підкреслює, - працюю з російськомовними туристами». А Кирило Бабєнцов, він же «Кобра» з ОУН, розповідає, як рвався у Донецький аеропорт саме на Новий рік і командир, зрештою, здійснив бажання.

    Про військові часи і дух найбільше розповідали друг Вогник та друг Бєс, замкомбата 13 батальйону ДУКу і «по сумісництву» особистого ворога Мотороли (один з очільників сепаратистів). «Жаліючись», що в Донецькому аеропорту не було латте і гарної музики, Бєс нагадав: «Ми на своїй землі і нічого боятися. Якщо тобі страшно - посміхайся». А «героїзм починається там, де є халатність командира, - продовжує Вогник, - головне знати, як вистрелити влучно, а не бути влучно підстреленим».

    На запитання про те, чи змінила кіборгів війна, відповіді були вже без іронії. Друг Бєс «побачив, як загартовується нація і скільки псевдовоїнів у країні», а Кобра «став терплячішим до людей, до людських мінусів». Друг Галичанин зазначив, що «влада всіх нас поставила в такі умови, що це екстремальна школа життя поза війною». Друг Скальд (розвідгрупа ДУКу) помітив, що після війн у людей змінюються очі. «Війна повернула людей, якщо не до Бога, то до зміни в собі», - продовжив Вогник, якого війна навчила людяності. Олександр Чуб словами Лао Цзи наголосив, що «сильним є той, хто переміг себе».

    Присутні засипали кіборгів запитанням; студенти (очевидно фізики) пропонували зробити корисні і необхідні прилади військовим. Викладачка-волонтер запитала про важливість для солдатів листів і малюнків, - після цього всі дізналися історію кохання, в якій дівчину-адресантку, чий лист кіборги ледь не розігрували в лотерею між собою, віднайшов Олександр Животовський завдяки фото з печивом, куди героїня вклала листа. Так зародилися взаємні почуття. До слова, Олександр воює у складі 79 окремої аеромобільної бригади і нагороджений Орденом за мужність ІІІ ступеню.

    Кіборгів після розмови про філософію війни публіка проводжала стоячи.

    Захід завершився хвилиною мовчання у пам’ять загиблих воїнів.

    Дорошенко Каріна, аспірантка Інституту
    фото - Марина Герліга

    Категорії: 
  • Відзначенням 201-ї річниці з дня народження, закінчився рік Шевченка, але у той же час почалося його століття

    10 березня 2015 року в Актовій залі Червоного корпусу Університету пройшов захід з нагоди відзначення 201-у річницю з дня народження Тараса Шевченка. Ректор Шевченкового університету Леонід Губерський розпочав промову словами Тараса з листа до М.Костомарова: «Дуже хочеться притулитися до Університету. Як було б це добре». Але не судилося мислителю Шевченку, художнику і громадському діячеві стати викладачем Київського університету. Хоч у лютому 1847 року він і отримав дозвіл на зарахування у коло викладачів, але 5 квітня 1847 року Тараса Григоровича арештували. «І лише 5 березня 1939 року Київському національному університету присвоєно ім’я Тараса Шевченка», - підкреслив Леонід Васильович.

    З президії лунали промови визначних людей України.

    Михайло Сидоржевський, голова Спілки письменників України, привітав присутніх у залі з Днем Тараса Григоровича Шевченка. «9 березня 2015 року, відзначенням 201-ї річниці з дня народження, закінчився рік Шевченка, але у той же час почалося його століття. Це прецедент в українській культурі, коли одна особистість уособлює код нації. Під його впливом реалізувалася національна думка, свідомість», - наголосив Михайло Олексійович.

    Стіни Червоного корпусу 10 березня мали нагоду прийняти лауреатів почесної Шевченківської премії з літератури різних років: Івана Драч (лауреат 1976 року), Борис Олійник, теперішній голова комітету по присудженню Премії (лауреат 1983 року), В’ячеслав Ведмідь (2003 р.), Петро Перебийніс (2008 р.), Леонід Горлач (2013 р.), Мирослав Дочинець (2014 р.), Юрій Буряк (2015 р.), а також лауреат Премії 2015 року за почесне втілення образу Тараса Шевченка на театральній сцені Петро Панчук, який акторськи продекламував вірш Тараса Шевченка «Чи то доля та неволя».

    Лауреати ділилися власними спостереженнями щодо творчості Шевченка, філософії митця, а також читали вірші, присвячені Тарасу Григоровичу. Петро Перебийніс акцентував на дружбі і стосунках двох світочів літератури – П.Куліша і Т.Шевченка, Іван Драч нагадав про причетність до Кирило-Мефодіївського братства, членів якого порадив вшанувати пам’ятною дошкою. Згадуючи протокол допиту у справі кирило-мефодіївців, у свою чергу, В’ячеслав Медвідь процитував резолюцію про особу Шевченка, який «не до конца высказан, чувствуется скрытая сутность малороса». А от Мирослав Дочинець зазначив, що для нього «Тарас Шевченко не поет, не пророк, для мене він – медіум, а «Кобзар» – поклик і розрада. Саме Шевченко вивів літературну базіканину на плідну християнську ниву, відкрив нам європейську якість».

    Тож, з 1843 року, коли Тарас Шевченко переступив поріг Університету св. Володимира, і до сьогодні вітає у наукових стінах дух Тараса, підтвердженням чого є сам Університет та Інститут філології, при якому діє кафедра історії української літератури та шевченкознавства та Всеукраїнський навчально-науковий центр шевченкознавства.

    Каріна Дорошенко,
    Фото – Валерій Попов

  • автограф-сесія Лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Мирослава Дочинця

    10.03 о 13.00 біля Актової зали Червоного корпусу відбулася автограф-сесія Лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Мирослава Дочинця. Студенти мали можливість придбати книги письменника, взяти автограф та поставити будь-яке питання автору автентичних книжок.

    Категорії: 
  • Покладання квітів до пам'ятника Тарасу Шевченку

    Урочистості до 201-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка розпочалися 9 березня як завжди традиційно - з покладання квітів до пам’ятника українському генієві. Вшанувати пам'ять Тараса Шевченка прийшли всі підрозділи Університету на чолі з ректором Леонідом Губерським. Наші філологи-шевченкознавці цьогоріч підготували насичену програму відзначення 201-ї річниці.

  • Філологи долучилися до акції "Гімн під Червоним"

    "Гімн під Червоним" - саме так звучить назва акції, яка відбулася 4 березня 2015 за символічним часом 13:31. Студенти Київського національного університету імені Тараса Шевченка зібралися під стінами Головного корпусу, аби вшанувати 200 років від дня народження українського композитора і громадського діяча, автора музики Державного Гімну України Михайла Вербицького та 150 років відтоді, як уперше публічно було виконано "Ще не вмерла України і слава і воля..."

    Перед початком акції виступив ректор Університету. У вступному слові Леонід Губерський нагадав нам, що ми єдиний народ, який повинен цінувати і берегти свою культуру.

    Учасники акції - близько 50 студентів Київського університету, серед яких були й філологи, тримаючи руку на серці, виконали національний гімн із пієтетом та надією на мирне майбутнє нашої неньки України. Слава Україні!

    Ірина Рибчак

    Категорії: 
  • Філологи плетуть маскувальну сітку для АТО

    2 грудня з ініціативи кафедри фольклористики, Центру фольклору та етнографії, кафедри сучасної української мови Інституту філології у холі на другому поверсі Жовтого корпусу була встановлена металева конструкція із натягнутою сіткою та безліччю маленьких стрічок в кульках. Долучитися до спільного плетіння маскувальної сітки для воїнів АТО кафедра запросила всіх небайдужих студентів і викладачів Інституту. Що два дні готову сітку забиратимуть і відправлятимуть в зони бойових дій.

    Приєднуйтеся до акції й вплітайте свої побажання нашим героям у сітку, яка, можливо, врятує їм життя :)

    Анна Мукан,
    Фото: Валерій Попов

    Категорії: 
  • Презентація польського журналу "Театр"

    1 грудня в Актовій залі Інституту філології з ініціативи кафедри полоністики відбулася презентація польського журналу «Театр», присвяченого українському театру. Номер вийшов під заголовком «Театр вільної України» у жовтні 2014 року.

    Учасниками зустрічі були: Міністр культури України Євген Нищук, головний редактор журналу «Театр» Яцек Копцінський, театрознавці Ганна Веселовська та Ірина Чужинова та ін.

    Зустріч стала чудовою нагодою для налагодження контактів та обговорення можливостей щодо майбутньої співпраці у колі театрознавців та поціновувачів театрального мистецтва, з огляду на підготовку святкувань Року Театру у Польщі-2015.

    У номері:
    Яцек Копцінський. Погляд з Козеї: Театр вільної України.
    Сергій Васильєв. Конкуренція необхідна вже.
    Віктор Собянський. Театр, що кричить.
    Віктор Швидко. Театр має бути темпераментним.
    Віктор Собянський. Молодий режисер не може обирати.
    Інна Долганова. Чари на краю неба. Театральний простір.
    Анна Коженьовська-Бігун. Мистецтво за часів епідемії.
    Владислав Троїцький. Ребрендинг культури.
    Театр під час кризи.
    Ганна Веселовська. Інший театр.
    Інна Чужинова. Великі сподівання.
    Неда Неждана. Посівна на камінні.
    Ганна Липківська. Сучасна драма, що прямує на сцену.
    Надія Соколенко. Повернення до Москви.
    Ольга Велимчаниця, Анастасія Гайшенець, Інна Чужинова. Ваші документи!
    Юлія Бентя. Театр наших мрій.
    Ярослав Залесінський. Багатоголосся громадянської ганьби.
    Міхал Центковський. Карта публічного театру: Селезія.
    Каміля Лапицька. Охоронці людської тотожності.
    Мирослав Коцур. Театр джерел ХХІ століття.
    Маґдалена Реверенда. Актор головної ролі.
    Роберт Яроцький. Майже усе про Юрека. Змінений Ружевич?
    Павел Кшачковський. Шви опери.
    Аґнєшка Ваницька. У пошуках своєї мови.
    Павел Водзинський. Громадський театр: Про політизацію театру.
    Зита Рудзька. Заборона фотографування: Какофонія.
    Кшиштоф Рутковський. Варшавські пасажі: Подіум.

    Анна Мукан, прес-центр Інституту філології
    Фото: Тетяна Артушевська, Польський інститут

  • Філологічна лекція Олеся Саніна

    Останніми осінніми днями на запрошення мистецької агенції «Території А» та кафедри фольклористики Інституту філології до Жовтого корпусу завітав режисер культового українського фільму «Поводир» Олесь Санін. Він розповів, чому стіни Інституту філології для нього рідні, що він хотів втілити в образі поводиря, чому обрав для сюжету фільму легенду про з’їзд сліпих бандуристів та про багато інших цікавих речей.

    - Зараз я серед людей, яких практично люблю, бо сам – фольклорист, граю на багатьох музичних інструментах і навіть сам їх виготовляю.

    - Героя на роль поводиря обирали між понад двох тисяч дітей. Завдяки моїм помічникам, я мав репетиції лише з двомастами із них, хоча ніхто не підійшов. Мені потрібна була людина, яка не лише розмовляла б українською з акцентом, а й була «іншопланетянином» - героєм, який дасть можливість ідентифікувати глядача, резонувати з ним. Ним став Антон Грін, якого я знайшов у передмісті Детройта.

    - Мені важлива була метаморфоза, яка трапилася з Антоном Гріном під час зйомок стрічки. З американського хлопчика в бейсболці він перевтілився на вовка, пройдисвіта – як і було задумано в фільмі.

    - Вважаю, що увічненням пам’яті про голодомор в Україні мають бути не безмовні пам’ятники. Це може бути особливий день в році. Коли всім роздаватимуть по шматку чорного хліба. І тоді всі люди знатимуть, що є така країна, яка спокутує свій гріх.

    - Кіножанр епічної драми дуже складний і небезпечний. Герой у ній приречений на статичність, адже на першому плані – масова історія. Це – дель арте, вертеп. Фільми таких жанрів або дуже вдалі, коли резонують з глядачем, або навпаки – зазнають повного краху. Тому ми сильно ризикували.

    - Я взяв за основу стрічки легендарну історію про з'їзд кобзарів у Харкові 30-х рр. XX ст. Проте я не повірив в обставину, що кобзарі йшли туди самі, без поводирів.

    - Я шукав історичну подію, алегорію, яка дозволила б говорити про голод як про туман, в якому блукають люди, незрячі як кобзарі та глухі, як їхні поводирі. Адже всі вони бачили смерть власних дітей, трагедію свого народу й сліпли та глохли духовно і фізично від цього. Лише той, хто не втратив надію – у фільмі це незрячий кобзар Іван Кочерга – має світло в собі й може повести за собою інших.

    - Ця кіноісторія розповідає про гени українців, про те, що ми люди, яких не можна зламати, бо гідність для нас важливіша за життя.

    - Ми закінчили зйомки фільму ще рік тому. Однак ідея стрічки виявилася дуже актуальною й у світлі недавніх подій на Майдані, що надало фільму додаткових смислів. У «Поводирі» показано спротив, коли можна вбити людину, але не її Дух і не її пісню. Тому, знімаючи маленький авторський протест, ми не чекали, що із цього буде.

    - Україна має живу історію фольклору та етнографії. Це одна з небагатьох країн, в якій досі живе міф. Тому на Майдан вийшло так багато геніїв.

    - Довелося багато знімати на Донбасі. Зрозумів, що цей район дуже довго мав завищену планку насильства на всіх рівнях – сім’ї, побуту, роботи, влади. Більшість людей жила тут із постійним присмаком крові, діти знали, що їхні батьки можуть не повернутися з роботи. За таких обставин люди перетворювалися у вовків. І зараз прийшов час боротися з цим. Якщо ви колись побачите когось із вовчими очима, усміхніться йому, і це стане початком шляху повернення до людської сутності.

    - Статуетку з несправжнього золота «Оскар» дуже переоцінюють. Це індустріальна нагорода, вона дається не за талант. Сама американська кіноакадемія – це велике комерційне підприємство. Тому ми не намагаємося перемогти – це занадто дорого коштує. Натомість ми зраділи відгукам кіноакадеміків про «Поводиря»: це індустріальна стрічка, яку можна показувати не лише на кінофестивалях, а й у кінотеатрах. Що ще важливо – ця картина дала їм зрозуміти, чому українці стояли на Майдані. Для нас важливо привезти з Голлівуду зв’язки, розуміння того, що ми – нація, можливість навчання там наших студентів.

    - Кінопрокат «Поводиря» - це макдональдз з годиною вареників, яка затягнулася на два тижні. Кінотеатри б’ються за цю картину не через патріотичні відчуття, а через прибуток від її показу.

    Анна Мукан,
    Фото: Валерій Попов

  • «…і почнеться нове життя Михайла Коцюбинського»

    27 листопада в Актовій залі Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбулася Міжнародна наукова конференція "Традиції Михайла Коцюбинського в українській літературі ХХ – ХХІ ст." до 150-річчя від дня народження письменника. Співорганізатором конференції став Інститут літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України. Переосмислити і презентувати нові шляхи осягнення творчого генія видатного українського письменника зібралися науковці не лише з усіх куточків України, а й з-за кордону.

    Відкрив пленарне засідання директор Інституту філології проф. Григорій Семенюк. Він пригадав, як колись разом із Петром Хропком укладав шкільну програму і постало питання, чи включати «Fata Morgana» Михайла Коцюбинського до неї. Тоді, так само, як і зараз, Григорій Фокович однозначно вважав, що це треба зробити. Бо в цьому творі яскраво презентоване багатство української мови і глибина духовності нашого народу. Повість М.Коцюбинського, як і романи В.Барки «Жовтий князь» та У.Самчука «Марія», це ті твори, які деякі освітяни вважають занадто похмурими для школярів. Однак, переконаний Григорій Фокович, у них правдиво і високохудожньо показано трагічну українську історію, яку має знати кожен свідомий громадянин.

    Феномен Михайла Коцюбинського полягає також у тому, що в ранньому дитинстві майбутній письменник розмовляв лише російською мовою. А в сім років він захворів і в маренні заговорив українською. «Відтоді ми маємо Михайла Коцюбинського, якого не перестаємо відкривати і прочитувати заново, кожен раз розкриваючи нові грані його таланту», - підсумував професор. За тим він оголосив гостей конференції, серед яких: голова Спілки жінок України Марія Орлик, завідувач кафедри новітньої української літератури проф. Анатолій Гуляк, д. філол. н., член-кореспондент НАН України Микола Сулима, акад. Національної академії педагогічних наук України, провідний науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г.Шевченка НАН України Юрій Кузнєцов та інші.

    Вітання від колективу Інституту літератури ім. Т. Г.Шевченка НАН України та його директора акад. Миколи Жулинського передав Микола Сулима. Він зазначив, що нині, коли відбувається переосмислення творчості Михайла Коцюбинського у річищі імпресіонізму та психологізму, варто звертати увагу на лектуру письменника, його літературні зацікавлення, зокрема, скандинавськими письменниками, європейською філософською думкою. Як в минулому, так і нині постать письменника хвилює і надихає багатьох. Так, значний вплив творчість М.Коцюбинського справила на становлення В.Винниченка та М.Хвильового. Свого часу С.Параджанов хотів зняти фільм за новелою «Intermezzo», проте тодішня влада йому не дозволила. Нині великим прихильником автора «Цвіта яблуні» є В.Шевчук. Судячи з листування референта слов'янських літератур Нобелівського інституту при Шведській Академії наук Альфреда Єнсена з М.Коцюбинським, можна припустити, що письменника думали номінувати на Нобелівську премію. Принаймні у цих листах звучать типові «нобелівські формули» - звертається увага на стиль митця, лунають запрошення приїхати до Стокгольма. «Ми сьогодні повинні знову перечитувати цього письменника. Тоді нові матеріали ляжуть на стіл вчителів та викладачів і почнеться нове життя Михайла Коцюбинського», - переконаний Микола Матвійович.

    Про життєві й творчі принципи М.Коцюбинського розповів у своїй доповіді проф. Анатолій Гуляк. «Він залишив нам найбільший заповіт – ніколи не розминатися з людиною…», - пригадав професор слова класика української літератури П.Тичини. Дослідити людину як найцікавіше та найзагадковіше явища у світі, розкрити її кращі риси, показати її любов до рідної землі – такі нелегкі завдання ставив перед собою найвизначніший український імпресіоніст. Він зміг геніально поєднати у своїй творчості художню майстерність і високу духовність, розкрити красу і силу українського слова. Цим він насамперед завдячує, вважає Анатолій Борисович, своїй освіченості, знанню мов, обізнаності в музичному, театральному, образотворчому мистецтві, психології та етнографії. Не дивно, що в літературному процесі XX ст. широко послуговуються поняттям «школа Коцюбинського», адже його творчість справила глибинний вплив на становлення геніїв В.Підмогильного, Г.Михайличенка, М.Івченка й багатьох представників «розстріляного відродження».

    Доповідь акад. Юрія Кузнєцова стосувалася взаємозв’язку психоаналізу і творчості М.Коцюбинського. В результаті досліджень Юрій Борисович виділив такі психоаналітичні феномени в текстах М.Коцюбинського: ескапізм, соціофобія, перенесення, катарсис, витіснення, вільні асоціації. Цікаво, що не знаючи З.Фрейда, український письменник проводив фактично паралельні з австрійським психологом психоаналітичні студії, в яких через слово досліджував хвороби людини. Саме за таким новітнім підходом до вивчення творчості М.Коцюбинського, вважає Юрій Кузнєцов, і криються перспективи розкриття нових сенсів у творах прозаїка.

    На пленарному засіданні також виступили докторант кафедри новітньої української літератури Аліса Меншій (доповідь «Традиції «школи» М.Коцюбинського в прозі початку ХХ століття»), д.філол.н., проф. Наталя Науменко (доповідь «Історія звичних речей: «Нюренберзьке яйце» Михайла Коцюбинського») та Марія Орлик (доповідь «Спогади про проф. П. І. Орлика – дослідника творчості М.Коцюбинського»). Завершальним акордом засідання став виступ студента факультету навчання іноземних громадян КНУ імені Тараса Шевченка Ровшана Пішнамаззаде (Азербайджан). Він продекламував уривок з казки «Хо» М. Коцюбинського.

    Після невеликої перерви учасники конференції продовжили роботу в п’яти секціях.

    Анна Мукан,
    Фото: Володимир Мукан

Сторінки

Subscribe to події