події

  • «Російсько-українська війна стане в майбутньому частиною попкультури»

    23 жовтня в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка відбувся міжнародний круглий стіл на тему «Війни і конфлікти як проблема сучасної цивілізації – рефлексії та культурний контекст». Захід організував Інститут філології спільно з Зеленогурським університетом, Інститутом польської філології та Польсько-українським центром гуманітарних досліджень. Доповіді учасників мали міждисциплінарний характер і стосувалися рефлексій війни не лише в літературному дискурсі, а й у сферах віртуальної реальності, фотографії, театру, філософії, історії, психології.

    «Не зважаючи на цивілізаційний поступ, ми маємо чимало гарячих точок на мапі світу. Війни входять у наш розум, проникають у культурний простір, стають його складовою», - відкрила круглий стіл Наталія Салтовська, доцент кафедри фольклористики Інституту філології. Рефлексії на воєнні події можемо спостерігати щонайменше у трьох площинах. Це народна творчість, авторська літературна інтерпретація та меморат – особливий тип нарації, те, що фіксує пам’ять учасників і очевидців бойових дій.

    Виступ Богдана Троха, доктора габілітованого, професора Зеленогурського університету, стосувався трансформації значення карткових і відеоігр, створених за мотивами російсько-української війни. «Настільна гра вже не є просто розвагою. Як би не парадоксально це звучало, сьогодні гра розкриває очі гравця на реальність, спонукає мислити, шукати причинно-наслідкові зв’язки в подіях», - переконаний науковець. Доповідач для прикладу взяв три гри, пов’язані з подіями Євромайдану, Революції Гідності та окупації Донецька. Відео і карткові продукти розроблені в Польщі та Бельгії. Основний посил розробників ігр – незаангажовано показати конфлікт двох ворогуючих сторін (Росії та України). У цих іграх немає переможців у традиційному сенсі. Наприклад, у кінці відеогри «Battle for Donetsk» (LuGosStudios) з’являються слова: «Гра закінчена. Ви виграли битву, але програли гру. Багато цивільних було вбито» (пер.з англ.). Такий продукт попкультури як карткові й відеоігри з площини розважальної переміщається у площину інформаційну. «Людина , яка грає у ці ігри, має обмежені знання про реальність, у якій живуть учасники протистоянь на екрані, але вона розуміє моральну сторону їхнього конфлікту», - переконаний Богдан Троха. Цей продукт розважальної індустрії має всі шанси розвінчати стереотипи щодо українців, які склалися у багатьох країнах завдяки заангажованій внутрішній політиці. Як приклад, професор Зеленогурського університету наводить твори Генрика Сенкевича про україно-польські протистояння. Сучасний світ приніс людству зміни не лише у веденні війни (гібридний вид). Трансформації зазнала й культурна сфера життя суспільства. Традиційні канали зв’язку з рецепієнтами потроху втрачають свою актуальність. Арсенал засобів впливу на аудиторію розширюється завдяки, зокрема, й іграм. Тому класична книга «Homo Ludens» (Людина, що гра’ться) Йогана Гейзинги сьогодні стає знову актуальною, а попкультура продукує нові способи пізнання дійсності нарівні з традиційними видами мистецтва. «Російсько-українська війна стане в майбутньому частиною попкультури», - підсумував Богдан Троха.

    У доповіді Тетяни Рязанцевої , доктора філологічних наук, провідного наукового співробітника Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, йшлося про дискурс війни у поезії Олекси Стефановича. Науковець виокремила фактографічність і релігійність основними рисами мілітарної поезії діаспорного письменника. Патріотична тематика глибоко переплетена з релігійною через глибоко християнську свідомість автора, в якій Україна постає місцем спілкування Бога з людством в екстремальних ситуаціях.

    Про циклічність часу й історію війн як вічної боротьби двох людських принципів – егоїзму та альтруїзму йшлося у доповіді Олени Поліщук, доктора філософських наук, професора Житомирського державного університету імені Івана Франка. «Коли прийде Армагеддон чи апокаліпсис, ми можемо його не помітити, бо в цей час будемо жити», - переконана науковець з огляду на те, що історія людства – це історія війн. Будь-яка війна спонукає людину повернутися до свого природнього начала, інстинкту завойовника. На заваді цьому стає таке цивілізаційне надбання, як альтруїзм, милосердя. Конфлікт цих двох принципів лежить в корені будь-якої боротьби й визначає її результат. На прикладі новели Олександра Довженка «Маки» Олена Поліщук проаналізувала одну з перших літературних спроб осмислити Другу світову війну в українській літературі.

    Про літературу екстремального досвіду підготувала виступ Марина Рябченко, кандидат філологічних наук, співробітник Інституту філології. Доповідачка з початку війни на Сході України брала активну участь у волонтерському русі, допомагала реабілітації поранених воїнів. Тому тему війни вона досліджує не лише як філолог, а й як очевидець. Марина Рябченко аналізує твори чотирьох українських авторів, які перебували в російському полоні (Г.Афанасьєв, В.Макєєв, А.Бессараб, С.Захаров). Це художньо оброблені рефлексії особистого «табірного» досвіду чотирьох людей. Кожна з них є важливим документом доби в літературному сегменті.

    Загалом у роботі круглого столу взяло участь понад двадцять науковців. Теми їхніх доповідей демонструють масштаб охоплення однієї із найбільших проблем сучасної цивілізації – війн і збройних конфліктів. Міждисциплінарний характер виступів свідчить про нагальність рефлексії історичних подій різними когнітивними способами.

    Анна Мукан, фото Юлія Кузьменко

  • Відзначили 130 років від дня народження Михайла Драй-Хмари

    Наукова бібліотека ім. М. Максимовича КНУ Тараса Шевченка 10 жовтня запросила до читальної зали в Інституті філології громадського діяча, засновника руху «Рідна країна» Миколу Томенка та заступника директора Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАНУ Сергія Гальченка. До обговорення завітав і професор-літературознавець Михайло Наєнко. Микола Томенко – земляк Драй-Хмари, а пан Сергій протягом десятиліть займається пошуком біографічних і літературних архівів.

    Гості говорили про важливість гуманітарної політики для популяризації визначних осіб. Адже через окремі персоналії легше поширювати українську ідею. Людина мимоволі зацікавлюється не абстрактними фактами, а яскравою особістістю, її життям і творчістю. Колеги презентували випуск із серії «Митці на прицілі», присвячений Драй-Хмарі. Микола Томенко розповів про проект «7 чудес України», створений спільно з Сергієм Гальченком. Також дізналися про встановлення меморіальної дошки на Садовій, 1, де мешкав Михайло Драй-Хмара. Від Сергія Анастасовича почули більше про віхи життя поета й перекладача. Це винятково талановитий філолог. Навчався у колегії Галагана (нині – Національний музей літератури в Києві), а також у Загребі, Білграді. Знав 19 мов. Досліджував як тогочасну українську літературу (наприклад, «Катерину» Т.Шевченка), так і давні пам’ятки («Апракос» 14 ст, на основі якого написав велику наукову працю). Він добре розумів потребу українізації Донеччини, про що писав у своїх статтях.

    Михайла Драй-Хмару вперше арештували 1933 року за контрреволюційну діяльність у Кам’янецькому університеті, де він викладав. Вдруге – 1935-го року. Козацька натура характеру не дала письменнику зламатися, наговорити неправду на себе чи друзів. 1939 року Драй-Хмара помер на Колимі. Сергій Гальченко зачитав щемливий прощальний лист поета до доньки Оксани та дружини Ніни Федорівни. Оксана стала дослідницею творчої спадщини батька.

    На щастя, минув час «заборонених». В Україні та за кордоном Михайла Драй-Хмару знають і шанують. 2015-го року вийшло зібрання творів автора. Упорядник – Сергій Гальченко. Передмову написали Іван Дзюба та Микола Томенко.

    Фото Валерія Попова, Юлії Кузьменко

  • «Колись, не знавши лиха і біди, я мешкав у своїм маленькім світі...»

    У четвер, 10 жовтня, в університетському Ботанічному саду імені Олександра Фоміна встановили пам’ятник корейському поетові Кім Соволю. На відкриття запросили ректора Університету Леоніда Губерського, проректора з міжнародного співробітництва Петра Беха, а також, звичайно, колег із Південної Кореї. Урочистості передувало відкриття у ботаду «Поетичної галявини» за участі Посла КНР. Пам’ятники приваблюватимуть до культури різних країн, на монументи звертатимуть увагу тисячі киян і гостей міста. А незабаром встновлюватимуть нові – на пошану діячів Іспанії, Індії… І такий культурний осередок збагачуватиме нашу духовну спадщину.

    Але повернімося до Кім Соволя. Уперше переклав його твори українською Іван Бондаренко, завідувач кафедри мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії. Іван Петрович видав у 2019 році вже другу збірку поета «Лірика. Вибрані твори». У передмові упорядника згадується сумна доля Соволя (справжнє прізвище – Джонсік, псевдонім «ясний місяць» проголошував естетику поета). Це один із кращих поетів Кореї ХХ ст. Він прожив коротке життя – лише 32 роки – і покінчив його самогубством. Шлюб мав нещасний, адже дід-конфуціанець одружив його дуже рано, коли хлопцю було лишень 14 років, із дівчиною, старшою на 3 роки. Однак Кім завжди шанував дружину й вразив щемними рядками вірша «Подружжя»: «Ні, не прошу – благаю! Нехай колись нас поруч поховають!» Поет розумів, що й жінка була з ним нещасною… Іван Бондаренко розповів, як завдяки професору Хо Сен Чолю (Корейський університет) почав перекладати з корейської, будучи японістом. Він отримав гранд від корейських організацій, працював у бібліотеках Кореї, користувався якісними підрядниками колег із кафедри. Так 2007 року вийшла перша і єдина збірка Кім Соволя українською. Нове видання побачило світ завдяки спонсорові, директору Корейського центру добробуту Мун Йон Гі. Його особливість у тому, що твори надруковані паралельно – в оригніалі та перекладі – на одній сторінці. Видання зможе стати посібником для студентів-кореїстів. До світу корейської поезії могли наблизитися всі охочі – збірку дарували після офіційної частини заходу.

    І от покривало з погруддя знято! У вітальному слові ректор Леонід Губерський дякує послам. На заході присутні теперішній Посол Кореї в Україні Квон Кі-чан, колишній Посол Кореї пан Хо Сен Чоль та Посол України в Республіці Корея Михайло Резнік, який щойно прибув на Батьківщину. Леонід Васильович радий новому пам’ятнику «корейського Шевченка», який почав віршувати у 18 років по закінченні гімназії. Понад 300 віршів написав за життя, значна їх частина стала народними, покладена на музику. І досі Кім Соволя шанують на рідній землі та в Україні. Нехай пам’ять про поета світового значення живе у віках.

    Урочистості тривали. Проректор Петро Бех вручив подяку пану Муну Йон Гі за вагомий внесок у споруду монумента і перспективу створення пам’ятника Тарасову Шевченку в Сеулі. Далі слово надали Послу Кореї Квон Кі-чану, для якого бути присутнім на заході – велика честь. Література, підкреслив пан Посол, - одне з базових знань, які прагне осягнути людство. Як українці шанують Шевченка, так корейці – Соволя. Між поетами є дещо спільне: обоє не мовчали, коли їхні країни були в кризі, під поневоленням. Обидві країни розвинулися в сильні держави, незалежні від імперського правління, і в цьому частково заслуга й поетів. Пан Посол сподівається на подальшу співпрацю та культурний обмін між сучасними Україною та Південною Кореєю. Посольство Кореї також нагородило відзнакою спонсорів. Подяку отримав і скульптор нового пам’ятника Михайло Іщенко. Щойно з потяга, проте вчасно приїхали на церемонію колеги з Університету Корьо, зокрема професор Чо Хо Чоль. Він зауважив: напередодні, 9 жовтня, святкували день народження корейської абетки хангиль. А 10 жовтня відкривають пам’ятник Кім Соволю, це символічно перед початком роботи Міжнародної конференції «Корейська філологія у Східній Європі». Конференція діє в стінах Інституту філології.

    Офіційну частину прикрасили щирі читання віршів Кім Соволя – мовою оригіналу та в перекладі Івана Бондаренка. Читала студентка Інституту філології Ірина, викладач корейської Йон Гі Кьон. Після декламувань студентський хор заспівав пісню на слова Кім Соволя. А вже згодом – фото сесія та чаювання. Долучаймося до культури Сходу та дякуємо за чудовий захід.

    Текст Юлії Кузьменко за відеорепортажем Валерія Попова: https://youtu.be/4FtGbaSCm-Q Фото авторів.

  • Перекладач – професія викликів і постійного саморозвитку

    30 вересня світ відзначав Міжнародний день перекладача. Авжеж, свято не могло обійти стіни Інституту філології. З цієї нагоди кафедра теорії та практики перекладу з англійської мови підготувала захід.

    Відкрив подію заступник директора з навчально-методичної роботи Сергій Скрильник. Він зауважив, що перекладач – одна з найдавніших професій. Люди віддавна шукали способи спілкування й налагодження контактів. А сьогодні цей фах став популярним та успішним. Не дивно, що в Україні є попит на перекладачів: документообіг між нашою державою та ЄС, США і країнами Сходу виріс від 50% до 90%. Сергій Вікторович закликає пишатися обраною справою та чути слово. Завідувач кафедри теорії та практики перекладу з англійської мови Людмила Славова звернулася до студентства англійською. Для перекладача іноземна вже стає рідною, труднощів не має виникати. Переклад, нагадала Людмила Леонардівна, - це місток, об’єднання між культурами. Це наче картина з різних барв. Юні філологи роблять надзвичайну річ, тож нехай почуваються найкращими!

    Приємним сюрпризом для студентів стало знайомство з Сергієм Борщевським – поетом, перекладачем, дипломатом. Він нагадав, що День перекладача святкують на честь святого Ієроніма. Римо-католицька церква й досі використовує його переклад Біблії. «Це вже вічність!» - Сергій Юхимович із трепетом говорить про святого. Гість Інституту філології розповів також, як закінчив тоді ще новостворений перекладознавчий факультет Київського університету. Його двічі хотіли виключити. Уперше, коли відмовився конспектувати Леніна на історію компартії: він просто не бачив сенсу гаяти на це свій час. Вдруге – за організацію Василя Симоненка. За радянської влади він не працював офіційним перекладачем (от сторожем дозволялося). Але друкувався з 1970-х.Дебют стався в журналі «Всесвіт». Із 1971 року редактором його був Дмитро Павличко. До слова, 90-річчя його відзначали 29 вересня. Сергій Борщевський зауважує: Павличко реорганізував «Всесвіт» на краще. Та й сам був продуктивним у перекладі: має більше перекладних томів, ніж власних творів! Завдяки перекладу жила певна боротьба з цензурою СРСР. Такий самий за змістом текст, написаний українською, не видали б, а перекладний друкували. І деякі прозові твори в Україні могли з’явитися раніше, ніж у Москві. Переклад – водночас опір русифікації, відродження української мови, розвиток її літературного варіанту.

    Сергій Юхимович досвідчений, займався різними видами перекладу (художній, технічний, кінофільмів…). Його «любов на все життя» - Борхес. Загалом досліджуючи аргентинський літературний процес, Борщевський помітив промовистий факт: кав’ярня «Тортоні» в Буенос-Айресі, де збиралися видатні аргентинські діячі культури, відкрилася за кілька років до скасування кріпацтва в Російській імперії – у 1858 р. Перекладав Гарсіа Маркеса (одне з перших видань – «Осінь патріарха»). Згадує справжню головоломку для перекладача – твір-паліндром Хуліо Кортасара. Паліндром має збігатися в перекладі й за змістом. У творі йшлося про Каїна, Сергій Юхимович знайшов вихід – зберіг зміст, згадавши в перекладі натомість Авеля. Також непросто перекладати фольклорні твори, порівняння, певні культурні маркери. У перській мові порівняння дівчини з повним Місяцем означає її вроду, а у французькій – дурість. «Постійно треба думати!» - каже майстер. І він горить своєю справою. Нещодавно привіз з Аргентини книжку 1966 року видання, за яку сяде найближчим часом. Це твір «Партизанські загони за залізною завісою» Енріке Мартінеса Кодо. Вона відкривається портретом Шухевича, і Борщевський знає, що це книга про УПА.

    Перекладач дав кілька порад студентам. Передусім не треба перекладати невартісні твори, потрібно ретельно добирати тексти. Покладатися можна тільки на себе, видавці й редактори припускаються помилок. Не довіряйте російським перекладам. Не довіряйте навіть самому автору! Перекладач не повинен тиражувати авторські помилки, краще зробити примітку. Завершуючи слово, Сергій Юхимович зачитав переклад епіграми мексиканської черниці 17 ст Хуани Інес де ла Крус.

    Поетичні читання продовжили магістранти 2 року навчання Тетяна Зброй, Марія Махлай, Яна Новик і Юлія Тракалюк. Під керівництвом Лади Коломієць студентки підготували добірку перекладів віршів Григорія Кочура з «Інтинського зошита». Уперше пролунали англійською поезії «Я тих повинен бути голосом», «Спостерігаю об’єктивно», «Перекладач», «Сонет вітрів», «Сонет», «Дружині», «Якщо ти про мене пам’ятаєш досі…». Натхненне виконання спонукало Сергія Борщевського продекламувати свій сонет, присвячений Кочуру. Він удячний Інституту за пам’ять про Григорія Порфировича, свого наставника.

    Далі асистент кафедри Марія Гриценко, яка до того ж практик усного перекладу, розповіла про труднощі, виклики й переваги перекладача в сучасному світі. Марія Валеріївна радить ставити якомога більше запитань та пізнавати світ і свій фах. На завершення оголосили переможців конкурсу перекладу. 21 учасник перекладав поетичні твори, 8 – прозові. Долучилися представники майже всіх освітніх програм Інституту, де вивчається англійська. В номінації «поезія» перемогу здобула Катерина Гошовська, у номінації «проза» - Тетяна Жабська.

    Успіхів і насолоди в мистецтві перекладу й до наступного Дня перекладача!

    Текст Юлії Кузьменко. Фото Валерія Попова.

  • Участь тюркологів Інституту філології у фестивалі етнічних культур «Місто миру єднає друзів»

    У неділю, 15 вересня, на день міста Миргорода вперше відбувся фестиваль національних культур «Місто миру єднає друзів». Місту вже понад півтисячоліття, відзначали свято яскраво й організатори сподіваються, що перше проведення стане традицією. Зібралися офіційні представники та творчі колективи міст-побратимів Миргорода та гості з дипломатичних місій. Лунали привітання з Азербайджану, Болгарії, Польщі, Ємену, Швейцарії, Іспанії, Палестини, Єгипту, Грузії, Туреччини, Латвії та багато інших. Мер міста Сергій Соломаха відкрив святкування на круглому столі «Ми різні, але ми єдині». Запрошені побачили невеличкий фільм про місто. Багато хто в Миргороді був уперше, тож зацікавлено слухали про символіку, козацьку історію та економіку Миргорода.

    Вітальне слово лунало й від делегації Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка. У нашому підрозділі вивчається понад 30 мов. Інститут так само має на меті збирати друзів із усього світу та бути мостом між культурами. Завідувач кафедри тюркології Ірина Покровська та асистент кафедри Ольга Пишньоха подякували за запрошення та переконані, що співпраця з містом триватиме, а нові зв’язки, знайдені на цьому фестивалі, допоможуть як розвивати українську культуру, так і презентувати життя й духовну спадщину національностей України. На наших теренах мешкають понад 140 народів, і кожен має що долучити до спільної культурної палітри нашої держави!

    Інститут філології вдячний за запрошення голові Азербайджанського культурного центру ім. Мусліма Магомаєва, народному артисту України, Послу миру Гурбану Аббасову. Натхненницею святкувань була Наталія Кудряшова, телеведуча та співорганізатор. Вона кликала людей на площу Миргорода. Містяни милувалися картинами, ярмарком традиційних ремесел іноземних гостей, куштували національні страви, брали участь у майстер-класах. Наприклад, артистка парку «Київська Русь» Ангеліна Кучма, представляючи наш Інститут, вправлялася з батогом-арапником і провела майстер-клас із турецької каліграфії. Усі охочі могли разом зі студентками-фіологами створити кримськотатарський головний убір фес. Команда другокурсниць із кафедри, які вивчають турецьку, подарувала миргородцям танцювальний номер. До корпусу на пари в понеділок повертаються втомленими, але із купою вражень, грамотами й місцевими сувенірами.

    Саме мир був головним серед побажань усіх запрошених, це на часі. У самій назві Миргорода закладено берегти мир. І цієї неділі городяни поєднали в діалозі культур безліч національностей, тож назву фестивалю цілком виправдано. Місто об’єднало людей з різних куточків світу в одному діалозі, на одному концерті, за одним круглим столом.

    Серед учасників святкувань були начальник відділу національностей Департаменту культури Ольга Власенко, Надзвичайний та Повноважний Посол Республіки Болгарія Костадін Коджебашев, сенатор Європейського Економічного Сенату Світлана Підлісна, заступник з культури ФРН в Україні та голова київського товариства німців «Відергебурт» Лідія Цельсдорф, голова Африканської Ради в Україні Ісса Садіо Діалло, засновник ГО «Грузинська діаспора» та президент Міжнародного Союзу українсько-грузинської дружби Роберт Натрошвілі, член правління київського товариства угорців Маріанна Марусінець та багато інших офіційних осіб. Приїхали також гості з міст-побратимів Миргорода (Єкабпілс – Латвія, Анікщай – Литва, Згожелець – Польща, Смолевичі – Білорусь, Горішня Оряховиця – Болгарія).

    Ніколи було відволікатися на концертній частині. По обіді головна сцена належала етнічним творчим колективам або сольним артистам близько 20 народів. Перервалися на інтермедію, до якої залучили максимальну кількість миргородського люду. Адже на День народження міста варто заспівати гуртом гімн Миргорода. У паузах між виступами слухачі могли виграти подарунки, взявши участь у вікторині. Питали про значення назви однієї країни, про символіку іншої… Без сумніву, кожному гостю ця неділя запам’ятається, кожен знайшов щось для себе, чи забіг на свято ненадовго, чи був на фестивалі від початку й до пізнього вечора. Філологи Київського університету тішаться подорожі, яка зібрала їх у багатонаціональному колі талановитих. Дякуємо Миргороду! Із Днем міста!

    Текст Юлії Кузьменко, фото Валерія Попова та Юлії Кузьменко

  • Івану Котляревському - 250 років!

    9 вересня 250 років тому в Полтаві народився Іван Петрович Котляревський (1769–1838) — видатний український письменник, театральний і громадський діяч. Своєю безсмертною поемою «Енеїда», п’єсами «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник» він започаткував нову українську літературну мову, довівши, що «малоруським наріччям» можна творити справжні шедеври.

    9 вересня, у день ювілею, від імені Інституту філології заступник директора Надія Янкова, завідувач кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Людмила Грицик та голова профспілки Інституту філології Валентина Миронова поклали квіти до пам'ятника Івану Котляревському в Києві, вшанувавши пам’ять однієї з найвеличніших, найяскравіших постатей в історії нашої культури.

    Зауважимо, що пам'ятник Івану Котляревському в Києві розташований у сквері на розі вулиць Юрія Іллєнка та Герцена. Пам'ятник відкрито 1975 року.

  • Вітаємо бакалаврів!

    Випускний - певний етап у житті кожного, хто сьогодні отримав диплом бакалавра. Цілком можливо, етап лише проміжний, адже більшість випускників захочуть продовжити освіту в магістратурі. 5 липня в актовій залі Інституту філології відбулося свято для 467 випускників, їхніх сімей і друзів. 137 із них отримали диплом із відзнакою. Безперечно, цей день запам'ятається усім, адже сьогодні - свято, на яке заслужив кожен студент нашого Інституту. Упродовж чотирьох років пригод, складнощів і щасливих хвилин юні філологи засвоювали не лише фах, а й мистецтво спілкування, любові, відповідальної роботи, училися радіти дрібницям та не зупинятися через прикрості.

    На посвяті першокурсники, за традицією, чують, що відтепер навчатимуться в храмі слова. До випуску стіни Жовтого корпусу стають справжнім домом. Викладачі ж пишаються своїми вихованцями. Хай щастить бакалаврам, і до зустрічі на магістратурі!

    Фото Валерія Попова

    Категорії: 
  • Благодійна акція від СПІФ

    Тиждень почався з добрих справ від наших студентів. 27 травня відбувся благодійний збір Студентського парламенту Інституту філологіі для 24 окремої механізованої бригади. Відділ зовнішніх зв'язків постарався: на вибір учасників були смаколики, цукерки з передбаченнями та всілякі цікавинки! "Придбати щось - означає внести свою лепту на потреби військових!" - зазначають організатори. Долучитися заохочували Лада Янчук та Ангеліна Козаренко - дівчата вже з першого курсу активні в житті Інституту.

    Фото Валерія Попова

    Категорії: 
  • Догери чи хмурокоти? Мемознавча вікторина від СПІФ

    Культурно-мистецький відділ вирішив додати до травневих передсесійних буднів трохи жвавості. 15 травня провів мемознавчу вікторину. Наскільки добре студенти знають сучасні меми? Їх значення та походження? Мем - це певною мірою вторинна номінація, одиниця культурної інформації, новітній фольклор… І таке інше. Ведучий Влад Бибик довго не спинявся на термінології: покликався на Вікіпедію та почав сам захід. Суддя Анна Бакума обрала собі помічницю з зали та уважно стежила, аби ніхто не перебирав часу та не перекрикував правильні відповіді. Команди лише дві, але запалу багато! Із двох команд – «догерів» та «хмурокотів» - переможця таки обрали, хоча всі були молодцями, колективний розум працював на відмінно! Отож, стікерів на згадку та цукерок вистачило всім. Організатори старалися.

    За п’ять раундів учасники вікторини не лише згадували походження того чи іншого мема, а й створювали власні за схемами, і визначали, який із групи картинок вибивається з концепції, і навіть об’єднали відому гру «Крокодил» із «мемознавством»: чи вгадає команда, який мем показує їй гравець?

    Гра неабияк потішила юних філологів. Обіцяють наступного разу привести друзів, тож організаторам вже є над чим працювати.

    Фото Валерія Попова.

    Категорії: 
  • День пам'яті та примирення в КНУ імені Тараса Шевченка (відеорепортаж)

    Учора, 8 травня, університетська спільнота відзначала День пам'яті та примирення. Вшанували пам'ять викладачів і студентів Університету, загиблих у боях Другої світової війни. У Мистецькому салоні головного корпусу Університету відбувся урочистий концерт.

    Про подію - відеоробота Валерія Попова: https://www.youtube.com/watch?v=SeNlLP4AiJI

    Cьогодні ж відзначаємо День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.
    Пам'ятаймо.

Сторінки

Subscribe to події