події

  • Відбувся І етап конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика

    Першого листопада в Інституті філології всі охочі могли спробувати й перевірити себе як знавці української. На конкурс зареєструвалися 33 учасники, із яких 13 - представники нефілологічних факультетів та Інститутів КНУ. Оксана Суховій (кафедра української мови та прикладної лінгвістики) та Оксана Луценко (кафедра стилістики та мовної комунікації) розробили завдання для вже ХІХ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Завдання складаються більше на логіку й творче мислення. Наприклад, учасникам запропонували описати у 5 стилях української мови їхню аудиторію.

    Відбувся етап університетського рівня. На тих, хто посяде призові місця, чекатиме наступний, міський.

  • Про страх, гіпі та подорожі в лекторії «Репліка»

    Третя зустріч, три лектори й незмінно енергійний організатор - Тетяна Михно. 31 жовтня у ретроаудиторії знов велася жвава дискусія.

    Із темою «Страх боїться сміху» виступив 5-курсник факультету психології КНУ Микола Дудка. Колю вже знають деякі старшокурсники, адже він проводить літні тренінги для майбутніх студкураторів. Там він навчає комунікувати, а нині говорив, як не боятися. Страх – це базова реакція організму на конкретну загрозу. І поганий не він сам, а невміння його контролювати. Слід відрізняти страх від тривожності. Вона може бути й властивістю характеру, але переважно це почуття неконкретне. Невідомість лякає, і подекуди наша свідомість додає страхітливого. Найкритичнішою є фобія – неконтрольований, хворобливий страх. Як правило, ми намагаємось уникати ситуацій, у яких з’являються такі відчуття. Але лише ми самі вирішуємо, як ставитися до страху, що робити, чи надавати йому аж такого значення. Існують також екзистенційні страхи: страх смерті, втрата свободи, проблема вибору, відсутність сенсу буття. Які ж інструменти управління страхами? Чітко означте їх; опишіть, що може статися та як цього уникнути. Другий метод – парадоксальна інтенція: захотіть того, чого ви найбільше боїтеся, посильте присутність цього чинника. А ще підживлюйтеся позитивом від того, що дає вам ресурси. Якщо ж зовсім зле, зверніться краще до фахівця-психолога. Перемога над страхом – це круто, запевняє лектор. Микола розповів, як зі своїм страхом висоти забрався на один із мостів Подолу. Перед самою вершиною він застиг і повис. І в якусь мить йому просто стало нудно висіти так і боятися. Частинку свого страху він лишив нагорі милуватись краєвидом із вершини.

    Про гіпі в СРСР розповідав Андрій Воробець, студент 5 курсу історичного факультету КНУ, актор творчого об’єднання «Ніч в університеті» та музикант. Перше зібрання руху відбулося 1967 року в Сан-Франциско проти війни у В’єтнамі. Адже всі пам’ятають гасло «Make love, not war»? Вагомим було зниження напруги між Заходом і Сходом. Того ж 1967-го виходить стаття, де говориться, що гіпі – комуністи Заходу, які борються за світле майбутнє. СРСР «підхопив» цей рух доволі пізно через інформаційний бар’єр із «капіталістами»: перше зібрання – 1971 року, тоді як останній фестиваль «Вудсток» у США відбувся 1969-го. Рух поширювався через автостоп. Тоді мережі «своїх» створювалися й без інтернету, у кожному місті були друзі, які приймуть гіпі. Номери збирали в телефонні книжки. Найбільша українська комуна гіпі – львівська. Збиралися на Личаківському кладовищі. На цвинтарях, як правило, не патрулювали правоохоронці, тому там було безпечніше. Були випадки, коли представників затримувала міліція та вела в перукарню стригтися! Так, гіпі асоціюють з довгим волоссям і наркотиками (це їхній спосіб втечі від реальності). Мало хто знає, що вони мали власну республіку «Святий сад», перейменовану з «Республіки недорозвинених башкірів». У них був президент, прем’єр-міністр, комсомол і партквитки. Вони були за рівність, за комунізм, який хотіли трохи переробити. Однак із ними боролися. До речі, не брали в армію. Нині гіпі називаються хіпстерами, вони досі збираються на фестивалях (наприклад, «Шипіт» із 1993). Їх музика – психоделічний рок і не тільки. А слухачі лекторію почули музичний подарунок від Андрія та гості з КМА Ольги Стеценко.

    Третьою виступала студентка 3 курсу історичного факультету Анастасія Кучина, яка розповіла про проект Travel On. Дівчина побачила 29 країн у свої 20 років, і не збирається зупинятися: «Поки не об’їжджу весь світ, не заспокоюся». Насті цього тижня вирушати новим маршрутом, а вона прийшла надихнути інших. Принесла листівки з власними фото, назбираними упродовж мандрів. Кожна її з хлопцем подорож має якусь історію. Наприклад, у Греції вони їхали «зайцем» у потязі, що в Європі загрожує депортацією. А в Португалії ночували в глухому селі у фермера, який годує господарством усю родину (у нього 20 братів і сестер). Настя переживала відчуття, коли з 5:00 ранку до 10:00 ночі ти ходиш містом, а потім ніде переночувати, відновитися, просто прийняти душ. Інколи не уявляєш наступний день. Тут не можна зателефонувати мамі й сказати: «Так, я дурна, але забери мене». Однак дівчина щиро дивується, чому люди так мало подорожують. Потім з’являться робота й сім’я, ми не зможемо їздити так часто. Незнання мови чи брак грошей – не проблема. Можна все розпланувати, а спогади залишаться на все життя. Лектор навчилася в мандрах виживати та комунікувати, а також збагнула, що замість 15 євро в кафе можна витратити 3 в супермаркеті, аби побачити більше. Усе в ваших руках!
    До наступного лекторію!

    Юлія Кузьменко

  • Воєнна проза в сучасній українській літературі

    Художня література реагує на найменші зміни в суспільстві. Що вже казати про війну, яка триває в Україні п’ятий рік? Дехто замислюється: як можна покинути мирне життя, дружину, дітей, старих батьків? Та для бійців нема вагань. І що було б з нами, якби вони не зробили цей вибір? Про це та багато іншого говорили з Мариною Рябченко, асистентом кафедри історії української літератури, теорії літератури та літтворчості. Марина Миколаївна досліджує такі твори вже майже рік.

    Існує міф, що важко написати літературу «по гарячих слідах», але в нас з’являються справді вартісні різножанрові тексти на тему війни. Їх можна класифікувати по-різному. Залежно від спрямованості – масові та елітарні. Останні представляє, наприклад, роман Сергія Жадана «Інтернат». Війну письменник переживає як особисту трагедію, адже він родом зі Східної України. Інший представник – Володимир Рафєєнко із дилогією «Долгота дней», який оописав війну як переселенець зі Сходу. Графоманства також не бракує: тут і мелодрами, і бойовики (зокрема так звані кіноповісті). Прикро, коли такі твори отримують премії. Марина Миколаївна згадала роман «Брати» Василя Іванини. Це – перелицьований соцреалізм, і негативні відгуки про нього лунали як від студентів І курсу, так і від професорів-літературознавців. Твір же отримав премію Стельмаха.

    Поділити воєнну прозу можна за авторами. Це «цивільні» (письменники, журналісти, волонтери) та власне учасники АТО (які мали чи не мали доти досвіду письменника). Серед першої категорії лектор виокремила творчість Ганни Скоріни, Артема Чеха (Чередника), Бориса Гуменюка, Сергія Гридіна, Валерія Пузіка. Пролунав аналіз творчості багатьох комбатантів, які стали письменниками вже під впливом пережитого. Це Юрій Руденко, Костянтин Чабала, Григорій Обертайло, Сергей Сергеевич (Лещенко), Борис Гошко, Мартін Брест (Олег Болдирєв), Дмитро Якорнов, Костянтин Машовець та інші. Серед жіночої прози війни Марина Рябченко згадала доробки Василіси Трофимович, Лєри Бурлакової, Оксани Чорної. Лише час покаже, хто з нових авторів – люди однієї книжки, а які стануть письменниками.

    Торкнулися гумору. Тут це й «аватари» (пияки на війні), і підписані відповідно до нашого часу фото часів ІІ світової, і цікава лексика (сапог, таблетка тощо). Жанри, як уже сказано, доволі різноманітні: мала й велика проза: графічні романи та комікси (випускають їх кіборги), мережева література. Цінні твори без пафосних гасел, які описують реалії війни, мотивацію бійців, насичені живим гумором. Деякі тексти російськомовні, і це геть не викликає спротиву чи сумніву щодо патріотичності авторів. «На завершення – котики!» − крапку в лекції поставили згадкою про тварин – справжніх бойових побратимів для наших бійців.

    Юлія Кузьменко

  • Кафедра фольклористики запрошує

    Лише два університети України мають окермі кафедри, що вивчають фольклористику, - Шевченковий і Франковий. Звісно, вони тісно співпрацюють. На початку жовтня викладачі кафедри на чолі з завідувачем кафедри фольклористики Інституту філології Олена Івановська побували в гостях кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси. Завідувач Василь Івашків прийняв гостей дуже тепло, а ректор ЛНУ Володимир Мельник вручив Олені Петрівні подяку за вагомий внесок у розвиток української словесності.

    Фольклористи запрошують усіх охочих відвідати гастролі Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. Вистави "Марія Заньковецька" та "Перед заходом сонця" відбудуться 14 і 15 листопада у приміщенні Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.

  • Почути нечутого Нечуя-Левицького

    Цьогоріч видатному метру прози – Івану Нечую-Левицькому – 180. Отже, є нагода у науково-творчому товаристві пошанувати світоча, а для пересічного любителя реалістичного слова переродити Нечуя-Левицького заново.

    25 жовтня в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка відбулася Всеукраїнська наукова конференція – «Творчість Івана Нечуя-Левицького. Концептуальні питання українського реалізму». Та не лише ювілей нині став спонукою для зібрання. Напередодні святкували 100-річчя заснування українознавчих кафедр в Шевченковому університеті , тому поєднання знакових подій і постатей – це символічно.

    Нечуй-Левицький був одним із найповажніших утверджувачів українства. Саме це у вітальному слові підкреслила Людмила Василівна Грицик, завідувач кафедри історії укрaїнської літератури, теорії літератури та літературної творчості. Письменник доводив, що так звана українськість, «українська жизнь» – то «непочатий рудник», який лежить десь під землею, і цей рудник ще чекає майстерних робітників. У контексті нашої доби варто розуміти, що масштаби цієї постаті окреслені поколіннями: на прозових творах митця виросли й виростають школярі та студенти. Але нова доба для Нечуя настала саме тоді, коли від суцвіття твору почали відлущували ідеологічні нашарування.

    Герої Нечуя загартовували характери, бо «його герої пахли волею, і їм назустріч пахла воля. Вони вломлються, а зламатися все ж не дадуться», – метафорично означує Людмила Василівна. «Письменник розвіював хмари і шукав непересічних людей», – продовжує нацковець.

    На пленарному засіданні конференції було окреслено обшири творчості Нечуя-Левицького, продемонстровано літературні новинки, проаналізовано провокативні моменти для подальшого адекватного прочитання. Опісля секційні засідання дали змогу поглибити окремі аспекти, поговорити про кожну грань творчості зосереджено. Код національної ідентичності, націєцентризм, репрезентація влади в галереї образів гетьманів – теми загальносуспільного рівня. Поруч із ними – теми літературознавчого дискурсу: епістолярій, романна урбаністика, письменник у зв’язках із митцями свого часу та на перетині європейських культурно-літературних шляхів. Один із вагомих аспектів прози Нечуя-Левицького сьогодні – педагогічний. Національне виховання за творами письменника має свою специфіку.

    На пленарному засіданні були представлені доповіді Миколи Ткачука, професора Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, а також Оксани Пашко, викладача Національного університету «Києво-Могилянська академія». Микола Платонович закцентував увагу слухачів на перепрочитанні смислів великих прозових творів Нечуя-Левицького, на національних маркерах і відкиданні москвофільства, філістерства та протест проти наступальної агресивної колонізації. Оксана Пашко вдалася до детального аналізу біографічних матеріалів, записних книжок, які є ключем до прочитання характерів, психології і письменника та його героїв.

    Не лишився без уваги блискучий виступ Олени Романенко, доцента КНУ імені Тараса Шевченка. Ішлося про досить провокативний образ письменника, витворений сучасними митцями. Тема доповіді: «Інший Нечуй-Левицький: трансформація біографії письменника у романі П. Яценка «Нечуй. Немов. Небач». Наскільки класичний Нечуй може бути «іншим», як далеко може зайти сучасний письменник, намагаючись белетризувати біографію, відсунути вбік факти? З’ясували, що таки далеченько.

    Олена Романенко проаналізувала роман Петра Яценка «Нечуй. Немав. Небач» та порівняла його з твором Максима Тарнавського «Нечуваний Нечуй». Обидва оригінальні вже самими назвами, але не менш цікаві викладом, змістом. За жанром «Нечуй…» Яценка – стімпанк. Це абсолютно незвичне явище для української класичної літератури. Якщо Яценко провокує скандали, дискусії, епатажним жанром приваблює публіку, то Тарнавський навпаки має на меті перепрочитати Левицького більш стримано й доцільно. «Віднайти непочутий голос, проявити обличчя митця з-під патини ідеологічного мотлоху, історичної іржі й естетичної плісняви – чистити, терти й полірувати скам’янілі рештки Івана Семеновича…», – цитує Олена Віталіївна. «Обидва автори непересічно привертають увагу читачів до цієї непересічної постаті. Але обидвом їм йшлося про те, аби показати Нечуя інакшим», – додає науковець.

    Стімпанкова адаптація робить письменника іншим. Можливо, частково механічним, із втратою почуттів. Читачам шукати відповідь, де ж Нечуй оживає по-новому. Адже здатність кохати, співчувати, переживати, ненавидіти – те, що має залишатися в людини за будь-яких умов, експериментів та обставин.

    Андріана Біла
    Фото Валерія Попова, Юлії Кузьменко

  • "Хто хоче стати мільйонером?" - гра ЗМовників

    У межах лінгвістичного клубу «ЗМовники» відбулася гра за форматом «Хто хоче стати мільйонером?» ЗМовники, як правило, обирають певну тему для обговорення та запрошують компетентних доповідачів, але цього разу вирішили спробувати щось абсолютно нове. Гості й гравці мали змогу дізнатися та пригадати цікавинки з багатьох дисциплін україністики. Підтримати захід прийшли й викладачі кафедри української мови та прикладної лінгвістики.

    Цього разу організатори – двоє друзів, студент 5 курсу ІМВ Олег Павлюк і студентка 4 курсу ІФ Юлія Кузьменко. Олег уже мав успішний досвід такої гри у стінах Інституту міжнародних відносин, але хотів би продовжувати й розвиватися, у майбутньому зробивши гру загальноуніверситетською. Любить надихатися й надихати інших. Тому запропонував Юлі проекспериментувати та влаштувати філологічний формат гри. Розробив комп’ютерну програму й виступив у ролі ведучого, разом із Юлею уклали питання. Експертом стала Лідія Гнатюк, професор кафедри української мови та прикладної лінгвістики. Вона вже виступала на Змовниках не раз (теми «Кава з накладанцями» та «Пропоновані зміни до правопису»). Студентка Юлія - постійний учасник Змовників, виступала з темою «Фемінітиви в українській мові».

    Гра відбулася у невимушеній атмосфері. Як зазначила очільник клубу Оксана Мацько, було цікаво й пізнавально. Чи знали ви, який обсяг фондів бібліотеки Вернадського? Чи помічали, скільки колон прикрашають фасад будівлі ІФ? Пригадали трохи курс старослов’янської та історії мови, а ще зацікавилися кольорами: що позначає прикметник «шарий»? Трохи гумору, помірна інтрига, вишукана мова, цінні книги як призи переможцям. ЗМовники мають свого мільйонера – студентку 4 курсу Юлію Романюк. Були вдячні іншим гравцям: Ірині Галабузіній, Альоні Мельничук і Дмитру Луняці. Студенти вже запитують, коли розпочнеться реєстрація на наступний випуск, тож робота триватиме. Наступна тема ЗМовників – «Як навчитися навчати?». Зустріч відбудеться в урочистий день - 100-річчя від заснування українознавчих кафедр КНУ. Завітайте!

    Юлія Кузьменко.
    Фото Валерія Попова та Сергія Терещенка.

  • Гафiз – океан, глибину якого щораз дізнаємося по краплині

    19 жовтня відзначаємо річницю від дня народження поета, класика перської літератури Гафіза Ширазі. На честь цієї дати в Інституті філології відбувся науково-практичний семінар. Головним гостем був Посол Ісламської Республіки Іран Манучегр Мораді. Він нещодавно заступив на посаду, із чим голову іранської амбасади привітала Олена Мазепова, завідувач кафедри мов і літератур Близького та Середнього Сходу та директор Центру іраністики ІФ. Олена Вікторівна висловила сподівання, що з початком каденції пана Посла в українській вищій школі буде ще більше уваги до перських студій.

    Вітальне слово почули від першого проректора з питань міжнародної співпраці Петра Беха. Проректор зауважив, що нині в університеті Шевченка на різних спеціальностях навчаються понад 200 іранських студентів. Ми маємо плідні контакти з іранськими університетами й цим пишаємося. Петро Олексійович подарував його Високоповажності символічні 2 гривні із зображенням головного корпусу КНУ на знак того, що університет завжди радий поверненню Посла. Від імені дирекції Інституту гостей семінару привітав заступник директора Сергій Скрильник.

    Пан Манучегр Мораді був радий вітати всіх присутніх і подякував адміністрації Університету. Амбасада цінує увагу до перської мови в країні, а Посол особисто покликаний сприяти всебічному розвитку зв’язків у всіх сферах взаємодій між державами. Згадав українську поетесу, випускницю КНУ Анну Березіну, яка досліджувала Гафіза. І розповів трохи про пошанування поета у своїй Батьківщині, адже Іран славиться як країна поезії. Для іранців книга віршів Гафіза – друга після Корану: «Коли хочемо дізнатися про майбутнє, ворожимо на книзі Гафіза». Вірші лірика вплинули на літературу й мистецтво загалом і за кордоном. Гете отримав велике натхнення від Гафіза. Хоча інколи слова поета зрозуміти складно, не всі можуть розкодувати рядки. Та незважаючи на помилки, його твори готові читати всі, навіть влаштовують родинні змагання на найкраще декламування. Гафіз вражає всіх.

    Багато нового особисто для себе Посол дізнався від наступних доповідей доцентів Тетяни Маленької й Анни Бочарнікової. Гості почули про перші переклади газелей Гафіза в Європі та в Україні, про перші видання віршів. Зокрема, блискуче перекладала поета англійською Гертруда Белл, якій вдалося зберегти дух і поетику його творів. А от Гете пережив кризу після знайомства з поезіями перського митця. Його «Західно-східний Диван» 1819 – діалог двох геніїв, переспів творів Гафіза. В Україні варто згадати видатного орієнталіста Агатангела Кримського, який уперше переклав з оригіналу твори Гафіза й опублікував у журналі «Житє і слово» за редакцією Івана Франка. Також Кримський – автор однієї з перших монографій про перського поета на теренах Східної Європи. А третю частину його «Пальмового гілля» Ярослав Статкевич назвав українським диваном. Слухачі дізналися, крім цього, про багатозначність у газелях Гафіза.

    Захід прикрасили вірші поета в оригіналі та в перекладах Гертруди Белл, Агатангела Кримського та Василя Мисика. Читали студенти-сходознавці Інституту філології спільно зі студентами Київського національного Лінгвістичного університету на чолі з головою перської секції доцентом Мариною Охріменко. Посол подякував за святкування дня народження перського поета на високому рівні.

  • До Інституту філології завітали гості з Аугсбурга

    Вчора до Інституту філології завітали гості з Аугсбурга (Німеччина), які вже традиційно у вересні читають лекції та проводять семінари для студентів кафедри германської філології та перекладу.

    Професор Юрген Гілесгайм прочитав лекцію на тему "Юний Брехт і Аугсбург", доктор Уве Вітшток зробив повідомлення про німецький літературний ринок та роль літературних критиків на ньому, розповівши про Марселя Райх-Раніцького. Доктор Каролін Гілесгайм присвятила свій семінар літературознавчому аналізу ліричних творів Брехта.

    Студенти змогли послухати носіїв мови, дізнатися багато нового та поспілкуватися з гостями.

  • Студентський парламент Інституту філології на Маркеті мов

    15 вересня у центрі Києва відбувся масштабний освітній фестиваль «Маркет мов», де студенти нашого Інституту брали учать в організації інтерактивів для киян.

    "Маркет мов" - це захід, метою якого є популяризація вивчення іноземних мов. Організаторами події є Міністерство інформаційної політики України та проект Lingva.Skills за ініціативою Студентської ради при МІП.

    Для членів Студпарламенту Інституту це була чудова нагода поділитися своїми знаннями з киянами!

  • В Інституті філології відбувся випуск магістрів

    3 липня в Інституті філології відбувся випуск магістрів. Цього року їх було 925, і майже третина випускників отримала дипломи з відзнакою. Колишніх студентів вже як своїх колег привітали директор Інституту професор Григорій Семенюк, викладачі та гості – випускники попередніх років. Відмінникам-сходознавцям дипломи вручали Надзвичайний та Повноважний Посол Соціалістичної Республіки В‘єтнам в Україні Пан Нгуєн Ань Туан та Надзвичайний та Повноважний Посол Республіки Індонезія в Україні Пан Юдді Кріснанді. Святкового настрою додали чудові музичні й танцювальні номери у виконанні гуртів ГуляйГород, Юлії Забузької, студентів-японістів та гінді, гостей з Інституту музики. Хай щастить вам, випускники!

    Фото: Валерій Попов, Юлія Кузьменко

Сторінки

Subscribe to події