події

  • 15-річні здобутки в науковій і творчій царині

    З нагоди відзначення 15-річчя від дня заснування кафедри історії української літератури і шевченкознавства 22 вересня 2014 року в Мистецькій залі Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбулася презентація наукових, навчально-методичних і художніх видань кафедри історії української літератури і шевченкознавства.

    У презентації взяли участь: завідувач кафедри, доктор філософських наук, професор Оксана Сліпушко, доктор філологічних наук, професор Людмила Задорожна, доктор філологічних наук, професор Григорій Штонь, доктор філологічних наук, професор Ярослава Вільна та ін. Модератором заходу була доцент Галина Усатенко.

    Спершу про вагомі здобутки кафедри у науковій та творчій царині розповіла Оксана Сліпушко. Професор назвала візитною карткою кафедри історії української літератури та шевченкознавства цілісну програму всіх курсів підрозділу, яка нарешті отримала свій остаточний вигляд. Вона складається з трьох базових нормативних курсів: давня українська література, період X-XVIII ст., п.п. XIX і д.п. XIX ст. З повною електронною версією програми можна ознайомитися на сайті Інституту філології http://philology.knu.ua/.

    Основним завданням усіх курсів, які викладаються на кафедрі, є показ зародження української нації через її літературу. Крім того, метою викладачів є утвердження серед студентів думки про те, що українська література доби Середньовіччя є складовою частиною європейського духовного простору.

    За тим кожен із викладачів кафедри коротко презентував особливості викладання курсів їхніх історико-літературних періодів, заохочуючи таким чином студентів-першокурсників в наступні роки навчання обирати спеціалізації на кафедрі історії української літератури та шевченкознавства. Таких професійних спеціалізацій декілька: медієвістика, шевченкознавство, класична література та мистецтвознавство. Остання спеціалізація була відкрита цьогоріч. Її особливістю є потужне міждисциплінарне підґрунтя.

    Насамкінець аудиторії були представлені різножанрові праці викладачів кафедри, створені за 15 років існування підрозділу. Серед них чимало монографій, літературознавчих розвідок, підручників, збірок завдань для шкільної та університетської програми, хрестоматії, антології, а також творчі надбання членів кафедри – збірки віршів, романів і п’єс Григорія Штоня та переклади з вірменської та романи Людмили Задорожної.

    Анна Мукан,
    Фото: Валерій Попов

  • Мистецтво кольору та слова

    Їхній професійний вимір - література... Однак багатогранна особистість не може повноцінно жити, реалізовуючи себе лише в одній сфері. Емоції, враження, почуття тяжіють до візуального вираження, щоб матеріалізуватися у мові кольорів, відтінків і художніх технік. Саме мовою серця говорять до глядачів неповторні полотна Людмили Задорожної та Григорія Штоня. Відомі шевченкознавці та письменники презентували їх 19 вересня в Мистецькій залі Інституту філології Київського університету. Виставка їхніх полотен пройшла в рамках святкових заходів з нагоди 15-річчя одного з найдавніших підрозділів Інституту філології – кафедри історії української літератури та шевченкознавства. Крім малярських робіт, на заході також презентувалися зразки перекладів з вірменської Людмили Задорожної та поетичні твори Григорія Штоня.

    Задорожна Людмила Михайлівна - доктор філологічних наук, професор, історик літератури, літературознавець, шевченкознавець, перекладач, мистецтвознавець. Навчалася в Київському університеті, де захистила кандидатську та докторську дисертації. З 1999 по 2012 рік – завідувач кафедри історії української літератури та шевченкознавства. Автор понад 200 наукових праць, низки перекладів з вірменської мови, а також романів і художніх полотен. Член Національної спілки письменників України, Лауреат премії імені Тараса Шевченка.

    «Там, де у художника закінчується сумнів до себе, там закінчується митець»

    Нині представлені малярські полотна двох авторів співвідносяться з народним аспектом творчості, яка має свої виміри та ознаки. Ані в одних, ані в інших роботах нема такої моделі як світлотінь. Світ у них – одновимірний. Для них характерна двокомпонентна декоративність з відсутністю перспективи. Вони абсолютно різні та неспівмірні, що рівно віддзеркалює різні особистості їхніх авторів. І це зрозуміло, адже кожен митець є індивідуальністю.

    Чи є малярські роботи альтернативою філології? – жодним чином. Філологія – самозабезпечувана галузь науки, в якій ми почуваємо себе професіоналами. Натомість до малярської площини заохочує емоційний стан душі.

    На відміну від тих митців, які починають роботу з прорисовування, я намагаюся уникати цього процесу. Навіть якщо починаю з графії, то все наступне абсолютно не співмірне з початковими контурами.

    Працюю дуже інтенсивно. Не пишу клаптиками. Можу почати і закінчити роботу на одному диханні. Тому мої полотна зазвичай невеликі.

    Намагаюся не повертатися до вже написаного. Таке було лише раз із моєю улюбленою картиною «Бастер». На ній зображений мій кіт. З великої любові до нього я хотіла постійно її вдосконалювати, проте в результаті вийшло гірше, ніж було спочатку.

    Більшість моїх малярських опусів створені у 1992-1996 роках. Потім я почала писати прозу і вже не могла співвіднести в часі малярську і літературну працю.

    Не впевнена, чи варто повертатися до малярства. Це той момент у моєму житті, який вже відбувся, він перевистражданий і пережитий.

    В основі моїх картин – двовимірний декоративізм. Я йшла до нього свідомою. Така техніка дозволяє визначити найбільш сталі смисли життя. Вона самодостатня і вічна.

    Абсолютна ідея моїх картин: вічність є останньою метою життя. Для втілення цієї ідеї якнайкраще підходить двовимірний декоративізм.

    Я була свідома того, що починати вчитися законам перспективи – пізно, технології сполучуваності фарб – не на часі, прийомам лесування – задовго. Хочу явити навколишній світ в моїй уяві не просто як віддзеркалення реальності. Оця абстрагованість у моїх картинах є стилізацією. До цього я йшла через складний момент самонавчання.

    Там, де у художника закінчується сумнів до себе, там закінчується митець.

    Штонь Григорій Максимович - доктор філологічних наук, професор кафедри історії української літератури і шевченкознавства. Відомий літературознавець, поет, прозаїк, літературний критик. Закінчив Дрогобицький державний педагогічний інститут ім. І. Франка та аспірантуру Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. В Інституті філології працює з 2001 року. Автор понад 200 наукових праць, багатьох поетичних збірок, романів, кіносценаріїв, художніх полотен. Член Національної спілки письменників України, Лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка.

    «Я завжди мріяв про хату, в якій висітимуть картини»

    Коли я починав свій малярський шлях, мене оточували художники-професіонали, які давали мені фарби та полотна. Вони бачили в мені дику людину, мавпу з пензлем в руках, однак вірили, що у мене є якийсь концептуальний вимір.

    Я завжди мріяв про хату, в якій висітимуть картини. Грошей на них не було, тому я вирішив малювати сам.

    Було раз, сиджу я у себе в хаті й чую – картини між собою сваряться, гризуться. Одна моя, інша – чужа. То я їх розвісив і одразу стало тихо.

    Іншим разом почала в мене нестерпно боліти голова. Випадково подивився на подаровану мені нещодавно абстракцію і зрозумів, що я її повішав до гори ногами. То вона мене мучила доки я не перевернув її правильно.

    Митець, навіть невисокого рівня і не обов’язково маляр, а може бути поет, музика – живе Духом. Духоочисна сутність заняття мистецтвом діє навіть тоді, коли твір створюється просто так, не для продажу.

    Не можна далеко залазити в тему, наперед знати, що і як намалювати. Це має бути інтуїтивно. По-іншому – невдачі не уникнути.

    Я син священика. Тому двічі не вірю у сповідь. Однак з досвіду знаю, що заняття мистецтвом прибирає з середини темну матерію. Всі мої картини – це молитва, яка допомагає щось пізнати.

    Мистецькі речі, будь-яке перебування в якості людини, яка пробує себе реалізувати мистецьким чином, має багато чудес, моментів, які тебе дивують і водночас тебе ж пояснюють.

    Деякі картини набираються певної енергетики. Такі краще не чіпати, бо вдарять струмом. Так було з моєю «Предтечею».

    Ми живемо у світі не до кінця спізнаному нами, який потребує вислову. Інколи він робить нас учасниками цього вислову.

    Хочете пізнати себе, піднятися на одну сходинку вище у пізнанні Бога, тоді починайте писати вірші, оповідання, музику, картини. Навіть якщо у вас нічого не вийде, в процесі поразки ви зайдете себе.

    Останній раз я намалював щось путнє 2002 року. Нещодавня спроба створити картину з квітами закінчилася провалом. Вони самі себе намалювали і не так, як я хотів. Це моя поразка. Якщо поразок буде забагато – це теж зневірює. Мені краще написати щось.

    Єдине, що мені не дано – це музика.

    Я знаю більше ніж знаю. Бо я багато мовчав і боровся з фарбами й зі словом.

    Анна Мукан,
    Фото: Валерій Попов

  • Відбувся перший захист подвійних дипломів в ІФ

    Одним із найважливіших і найперспективніших напрямків міжнародної співпраці в Інституті філології є запровадження практики подвійних дипломів. У 2013 році було розширено Міжуніверситетську угоду між Київським національним університетом імені Тараса Шевченка та університетом ім. Поля Валері Монпельє ІІІ (Франція) на наступні 5 років і підписано додаткову угоду про подвійні дипломи. Нині цією програмою охоплено 4 студенти з кафедри французької філології. 19 червня поточного року відбувся перший захист повійних дипломів.

    Вітаємо захищених студентів, які відтепер мають подвійні дипломи.

    Звертаємо увагу абітурієнтів! Інтенсивна робота у сфері подвійних дипломів ведеться на кафедрі германської філології та на кафедрі Близького Сходу.

    Олександра Касьянова

    Категорії: 
  • В Інституті філології відбулося офіційне відкриття внутрішнього дворику

    17 червня в Інституті філології за участі ректора Шевченкового університету акад. Леоніда Губерського, директора Інституту проф. Григорія Семенюка, викладачів, аспірантів, студентів та співробітників Жовтого корпусу відбулося офіційне відкриття внутрішнього дворику.

    Бажаючих відвідати новостворений сквер Інституту філології запрошуємо у четвер, коли відбудеться фотовиставка "Сушка", присвячена рідному Інституту.

    Фото:Валерій Попов

    Категорії: 
  • Студенти-японісти у внутрішньому дворику Інституту посадили сакуру

    Цього року студенти-японісти 4 курсу як подарунок кафедрі китайської, корейської та японської філології посадили у внутрішньому дворику Інституту дерево - сакуру, яка називається Амаґава (Чумацький шлях). Директор Інституту проф. Григорій Семенюк разом із заступниками доц. Сергієм Різником, Іваном Битюком та проф. Іваном Бондаренком, який є також завідувачем кафедри китайської, корейської та японської філології, подякували цьогорічним випускникам-бакалаврам за подарунок рідній Alma Mater.

    Категорії: 
  • «Шевченковою Україною»: поетичні місця Чернігівщини

    Філологи КНУ продовжують відкривати для себе багатогранність постаті Тараса Шевченка, подорожуючи його стежками. Цього разу студенти Інституту філології та філософського факультету побували на Чернігівщині. 16 травня відвідали одразу два знакових місця – маєток Галаганів у Сокиринцях та заповідник «Качанівка».

    Першим пунктом маршруту були Сокиринці, які буквально розчинились у первозданній поліській природі. Дещо запущений, але й досі вишуканий англійський сад, що оточував маєток, викликав захоплення та подивування. Зовсім несподівано було зустріти руїни готичного мосту в глибині Сокиринського лісу. Проте найбільш цікавим виявився саме маєток Галаганів. Це унікальне місце з кількасотлітньою історією пам’ятало звуки кобзи Остапа Вересая (на його честь щороку у Сокиринцях відбувається музичний фестиваль), щиру розмову кирило-мефодївців Пантелеймона Куліша, Миколи Костомарова, Тараса Шевченка. Саме у стінах цього пристанища української інтелігенції Тарас Григорович читав свої твори та розмірковував над разючою нерівністю господарів дому та того стану, до якого колись і сам належав. Нині маєток Галаганів через недостачу фінансування функціонує як вище професійне училище – будинок облаштовано під навчальний заклад. Після війн і революцій будинок не зберіг і десятої частини свого інтер’єру. Проте вдалося переглянути унікальну колекцію зброї, речей народного побуту та копію найстарішого в Україні Сокиринського вертепу (оригінал зберігається в Києві).

    Далі відвідали «Качанівку» – один із найбільших заповідників у Європі (площа становить близько 700 га). Розкішною пам’яткою архітектурного мистецтва є палац Тарновських. Збережений набагато краще від маєтку Галаганів, палац містить чимало оздоб, виготовлених з червоного дерева, двометрове дзеркало з венеціанського скла, малахітові дрібнички, що дивом вціліли після лихоліть. Приємним доповненням відвідин стало майстерне виконання нашою студенткою етюдів на фортепіано ХІХ ст. Палац став осередком натхнення для багатьох знакових постатей – саме тут І. Рєпін написав унікальну картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану», Б. Глінка – оперу «Руслан і Людмила», а М. Гоголь вперше прочитав «Тараса Бульбу» біля одного із качанівських дубів. Полюбляв відвідувати Качанівку і Тарас Шевченко, оскільки мав хороші стосунки із господарями палацу. Свого часу він подарував їм картину «Катерина». Це місце приваблювало Кобзаря не тільки мальовничою природою. Він був закоханий у Надію Тарновську – сестру господаря маєтку, із якою не міг поєднати долю через майнову нерівність. Також Тарас і Надія були кумами. Поет так і називав пані Тарновську – «моя кумася». Чимало рядків Тараса Григоровича було присвячено перебуванню в Качанівці, зокрема поезія «Великомученице кумо», повість «Музыкант», портрет, мальований у дзеркало. В альбомі Тарновських записано: «Вже й стежечка, де ти ходила, колючим терном поросла…».

    Приємно, що ці пам’ятки й досі є об’єктами зацікавлення та поціновування, про що свідчить їх популярність серед туристів, значна кількість фільмів, серіалів, музичних кліпів, знятих у стінах маєтків. Поїздка шевченківськими місцями Чернігівщини видалась не тільки інформативною, а й мальовничою завдяки унікальній поліській природі.

    Подібні подорожі допомагають не лише дізнаватися більше про геніальних постатей нашої культури, а й відкривати для себе Україну. На черзі поїздка до Канева, а далі будемо чекати нових пізнавальних проектів, адже на мапі нашої держави є ще стільки унікальних місць!

    Ділилась враженнями,
    студентка І курсу
    спеціальності «українська мова та література, іноземна мова»
    Вікторія Фещук

    Категорії: 
  • «Тарасова верба»

    21 березня у дворику Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка було висаджено пагін Шевченкової верби.

    Цьогоріч Україна святкує 200-річчя від дня народження Великого Кобзаря. У березні розпочалася акція «Тарасова верба», приурочена до ювілею Тараса Шевченка. Метою акції є не лише озеленення навколишнього середовища, а й духовне збагачення та виховання молодого покоління на кращих традиціях українського народу шляхом висадження гілки верби Шевченка у тих місцях, де «він вічно живий».

    Історія Тарасової верби:

    Під час заслання на Кос-Аралі Тарас Шевченко знайшов на дорозі гілочку верби, посадив її – і незабаром виросло дерево, у затінку якого він любив відпочивати. У 1963 року напередодні 150-річного Шевченкового ювілею з Казахстану було привезено декілька гілочок верби, які було висаджено в Києві біля Спілки письменників та у голосіївському будинку поета і академіка Максима Рильського. У Шевченків рік – 2014 українці розповсюджують пагони Тарасової верби по всій Україні. Інститут філології приєднався до акції, висадивши у дворику Жовтого корпусу пагін Шевченкової верби.

    Олександра Касьянова,
    Фото: Валерій Попов

    Категорії: 

Сторінки

Subscribe to події