події

  • «Геніальність Шевченка – у нерозривному зв’язку з усіма поколіннями українців»

    4 березня відбувся спільний захід лінгвістичного клубу «ЗМовники» та літературного проекту «Proчитання». Говорили про переосмислення постаті Тараса Шевченка у візуальному мистецтві. Три спікери підготували відеопрезентації, у яких продемонстрували сучасне бачення «батька української нації» на теренах інтернету, а також – під час гострих соціально-політичних подій останніх років в Україні.

    Образ Тараса Шевченка, який не один десяток років пропагували у шкільних підручниках (а подекуди й досі пропагують), позначений печаткою «радянщини»: йдеться про ситуацію, коли з людини, яка має активну життєву позицію, свідомо роблять ікону, яку треба «боятися» й лише канонічно «прочитувати». Таке кліше дуже добре наклалося на постать Тараса Шевченка, найвідомішим портретом якого донині залишається суворий чоловік у смушевій шапці й хлопоманському кожусі. Однак часи змінюються і вимагають нового прочитання образу «найвідомішого у світі українця». Найбільше у цьому відчувають потребу в часи історичних зламів країни, коли треба підняти й підтримати дух нації вітальними словами, державницькими ідеями й пробудити у ній потужний спротив ворогові. Чия, як не позачасова творчість Тараса Шевченка, найкраще підходить для цього. Тому недавня Революція Гідності й сьогоднішня війна на Сході України не обходяться без нашого національного «святого письма» - «Кобзаря» і його автора. Щоб скоротити відстань між воїнами (та й простолюдинами) сучасної України та інтелігентом-революціонером XIX ст., останнього омодернюють, наближуючи до сучасної людини.
    Перші спікери – Тетяна Михно та Ірина Платон – закцентували увагу на іронічних і пародійних акцентах, які сучасне мистецтво наклало на заклішовану постать Тараса Шевченка в кожусі. Перші карикатурні образи «кобзаря» були ще прижиттєвими. Так серія карикатур на тему викупу Т.Шевченка (1838) належить В.Жуковському, замальовку «Замість чаю ми побрились» (1840) зробив В.Штернберг, малюнок «Німий захват» (1859) належить перу М.Мікешина, можна знайти подібні замальовки й у К.Брюллова. Ці факти свідчать про те, що ще за життя видатного письменника й художника сприймали як «живу» людину, наділену чудовим почуттям гумору, яка не цурається всього мирського.

    За нинішніх часів відбувається трансляція образу Тараса Шевченка на сучасні реалії – історичні, культурні, соціальні. Постать митця вводиться у карнавальний простір маргінальної культури в роботах О.Ройтбурда, С.Сілантьєва, С.Коляди, С.Єрмоленка, І.Семесюка та ін. Прикметно, що якщо для мирного часу характерне саме таке – кітчеве – прочитання образу письменника, то в період гострих соціально-політичних криз цей акцент зникає і на перший план виходить іпостась Шевченка-борця за національну незалежність. Вона обростає атрибутами сучасного воїна-українця (коктейль Молотова, балаклава, щит, український прапор, шини, які були актуальні під час Революції Гідності, й спецодяг, новітня зброя у вимірі російсько-української війни на Донбасі). Відтак Тарас Шевченко стає рядовим учасником новітньої боротьби України за збереження своєї незалежності, збірним образом спротиву ворогові. На озброєння беруться цитати з його творчості: «Борітеся – поборите», «Вогонь запеклих не пече» та ін., які стають гаслами в національній боротьбі.

    Третій спікер – Оксана Кріт – звернулася до теми мемів і висвітлення Тараса Шевченка у форматі цього явища. Як герой мемів Тарас Шевченко постає в образі життєлюбця і жартівника, а його оригінальні тексти трансформуються під впливом сучасних реалій, особливо побутових. У такої творчості нема автора й конкретної цілі – вона має абсолютно прозорий посил – зробити Шевченка ближчим до нас, осучаснити його творчість й сприяти поширенню українського контенту в мережі інтернет. Спікер згадала скандальний проект О.Грєхова «Квантовий стрибок Шевченка», покликаний показати, що митець був і залишається прогресивною людиною за будь-яких часів. Також на прикладі особистого блогу Тараса Шевченка (@shev_che) в мережі Instagram Оксана Кріт продемонструвала, як письменник позаминулого сторіччя може сьогодні стати культурним проектом й «ожити» завдяки стилізованому двійнику – людині, схожій на митця, яка веде спосіб життя «сучасного Шевченка» й коментує сьогоднішні реалії.

    Після відеопрезентацій відбулася розмова у форматі питань-відповідей до спікерів і висловлювань усіх бажаючих. «Геніальність Шевченка – у нерозривному зв’язку з усіма поколіннями українців – минулих і майбутніх, і для кожного покоління – він свій», - такими нетривіальними слова закінчилася жвава бесіда про завжди актуального Тараса Шевченка в березневі дні напередодні 206 років від дня його народження.

    Текст: Анна Мукан, фото: Валерій Попов

    Категорії: 
  • “Я намагаюся писати про те, про що говорити неможливо”, - письменник Андрій Любка зустрівся зі студентами КНУ за ранковою кавою

    26 лютого в Червоному корпусі КНУ імені Т.Шевченка відбулася зустріч із сучасним українським письменником Андрієм Любкою. Гостя запросила директорка Центру вивчення творчої спадщини Івана Франка Майя Мозер. Зустріч була присвячена не лише «розповідям про книжки», а й українській мові - як її бачить молодий автора.

    Студенти та викладачі мали змогу дізнатися багато цікавих фактів про Андрія Любку. Наприклад, в дитинстві Андрію дуже подобався фільм «Леон-кілер». Юнак уявляв, як качатиме прес, а в один день в нього закохається Матильда. Саме це стало першим поштовхом взятися за перо, а згодом написати збірку історій «Кілер».

    Наступною цікавинкою стала не найприємніша історія з життя Андрія. Після довгої подорожі до Португалії та Бразилії він вийшов із потягу в Ужгороді, відчув на собі подих перших осінніх холодів. «Саме в той момент я відчув «сауаде», раніше не зрозуміле мені португальське слово, що не має українського відповідника та перекладається як туга за чимось, чого начебто не існує. А потім світ побачила збірка з такою назвою» – розповідає Андрій Любка. Слухачі дізналися також про реальні події, що передували написанню твору «Карбід» та про мандрівку автора Балканами, в результаті якої з’явилася книга «У пошуках варварів».

    «Вишенькою на торті» стало те, що письменник зачитав власний улюблений вірш та декілька уривків із прози. Поезія про любов вразила серце кожного, адже так щиро та «сильно» її може продекламувати лише той, чиє серце пізнало справжнє кохання.

    Після завершення зустрічі відбулася фото- та автограф сесія. Кожен зміг поспілкуватися з Андрієм особисто та придбати його книжки. Текст: Дарія Заболотня, фото Валерій Попов

    Категорії: 
  • Відбулася Вчена рада Інституту філології

    25 лютого в Інституті філології відбулася Вчена рада. На засіданні була виголошена доповідь доц. О.Бондаренка «Мова як зброя в гібридній війні»; заслуханий відповідальної за міжнародні зв’язки та профорієнтаційну роботу асист. Катерини Білик про закордонні стажування викладачів і студентів Інституту філології, а також про роботу мовних центрів; доповідь зав. кафедри, проф. Людмили Грицик про підготовку до відзначення 206-ї річниці від дня народження Т. Шевченка в Інституті, різне.

    Доповідь О.Бондаренка «Мова як зброя в гібридній війні» є скороченою версією двогодинної лекції, яку можна прослухати на ютуб-каналі доцента. У ній проілюстровано, як мова стає водночас об’єктом і засобом ураження у нинішньому збройному протистоянні України та Росії. Розглянуто соціально-політичний, історико-лінгвістичний, власне мовний, а також законодавчий рівні, на яких відбувається мовна війна.

    У звіті відповідальної за міжнародні зв’язки та профорієнтаційну роботу асист. Катерини Білик зазначено, що за 2019 рік на стажуванні побували 53 співробітники та 225 студентів Інституту філології. Більшість стажувань викладачів були короткострокові з метою наукового стажування, інші – з метою викладання. Також більшість студентів їздили на стажування за кордон по стипендії – семестровій або річній.

    Також Катерина Білик проаналізувала роботу мовних центрів Інституту філології за попередній рік і анонсувала відкриття у березні 2020 року ще двох структурних підрозділів Інституту – Центру хорватської мови і культури та Центру балтистики.

    Про масштабну підготовку до Шевченківських днів в Інституті філології розповіла зав. кафедри, проф. Людмили Грицик. Серед заходів, які планує організувати кафедра – зустрічі з лауреатами Шевченківської премії, презентація українсько-грузинського збірника «Шістдесятники», шевченкознавча конференція, у межах якої працюватиме 5 секцій і 2 круглих столи.
    Насамкінець розглядали питання організаційного характеру.

    Текст Анна Мукан, фото Юлії Кузьменко

    Категорії: 
  • В Інституті філології відбулася презентація книжки «У пошуках гармонії мови», приурочена до 80-річчя від дня народження Ніни Клименко

    Є викладачі, які своєю колосальною працездатністю і любов’ю до науки здатні до подвижницької справи – створити кафедру, наукову школу, безцінні флагманські дослідження. Вони відомі у світі завдяки міжнаціональному значенню їхніх напрацювань, відкритості до спілкування й бажанню приймати і передавати досвід. А ще знайомство з такими вченими дуже цінують (і не лише в наукових колах), бо це завжди можливість почути сповнене життєтворчості слово, доторкнутись до талановитого всесвіту інтелектуальної думки, отримати щось більше за знання – часточку їхньої вітальної енергії. Саме такою Людиною, Вченим і Вчителем із великої літери була для її колег Ніна Федорівна Клименко – члена-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор Київського університету. 20 лютого в Інституті філології відбулася презентація книжки «У пошуках гармонії мови», приурочена до 80-річчя від дня народження Ніни Клименко.

    Вступне слово взяв модератор зустрічі, директор Центру елліністичних студій та грецької культури імені Андрія Білецького доц. Андрій Савенко. «Презентований том – це своєрідна офіра нашій вчительці, колезі, людині, яка була взірцем наукової доблесті», – зазначив Андрій Олександрович й додав, що Ніна Клименко до останніх днів залишалася в лавах наукової спільноти. Також він подякував Послу Грецької Республіки Васіліосу Борновасу за фінансову підтримку у виданні презентованої книжки й передав слово почесному гостю.

    Пан Васіліос висловив подяку за можливість бути присутнім на такому інтелектуальному заході й спілкуватися зі студентами та викладачами провідного столичного культурно-наукового осередку. Він нагадав про велике значення грецької мови для розвитку провідних мов світу й підготував презентацію зі світлинами найдавнішої мозаїки на теренах Східного Середземномор’я.

    Слово взяла також д.філол.н., проф., провідний науковий співробітник Інституту мовознавства НАНУ Євгенія Карпіловська. Пані Євгенія – один із упорядників тому «У пошуках гармонії мови», що вийшов у серії «Українська елліністика» у Видавничому домі Дмитра Бураго. Вона пояснила символічне значення назви видання й зображення арфи на ньому. У свідомості давніх греків арфа була символом гармонії звуків музикосфери. «Ніна Клименко сама була уособленням гармонії: з одного боку, глибоким і вдумливим вченим, а з іншого – лагідною, доброзичливою і чуйною до оточення жінкою», – сказала Євгенія Анатоліївна й звернулася до структури презентованого видання. У ньому вміщено 45 статей науковців із семи країн світу. Під обкладинкою тому статті елліністів із Салоницького університету, членів Комісії зі слов’янського словотворення при Міжнародному комітеті славістів (представників із Польщі, Сербії, Словаччини, Білорусії). Тематика статей належить різним сферам вивчення мови – словотвір, морфеміка, граматика, комп’ютерна лінгвістика та ін. «Найповажніший» розділ книжки присвячений україністиці. До його формування долучилися колеги з Інституту мови НАН України, Інституту філології КНУ імені Т.Шевченка, лінгвісти зі Львова, Чернівців, Дрогобича, Кривого Рогу, Черкас. Євгенія Карпіловська запевнила, що видання стане в нагоді як студентам, так і науковцям цього дослідницького поля.

    Гостем презентації також був видавець книжки «У пошуках гармонії мови» – поет і культуролог Дмитро Бураго. Він нагадав усім присутнім про цивілізаційний культурний код, який веде до Стародавної Греції. Її сюжети залишаються позачасовими й до них варто звертатися, шукаючи відповіді на багато екзистенційних питань сьогодення. Також пан Дмитро пригадав своє перше знайомство з Ніною Клименко: «Було відчуття, що ми давно знайомі, й тому одразу почали говорити на одній мові про основні речі».

    «Ніна Федорівна не опускалася на рівень людини, а піднімала співрозмовника на свій рівень», – поглибив думку видавця книжки Андрій Савенко й надав слово двом учням ювілярки – к.філол.н. Світлані Перепльотчиковій та д.філол.н. Ларисі Кислюк. Пані Світлана пригадала, як була однією з перших шести студентів, які в 1995 році почали вивчати новогрецьку мову, навчаючись на романо-германському факультеті Київського університету. Пані Лариса сказала, що зважаючи на кількість учнів і послідовників Ніни Клименко, можна говорити про наукову школу цього вченого.

    На презентації книжки, присвяченій ювілярці, були також присутні її доньки – Оксана й Надія. «Мама завжди казала: “Праця мене лікує”», – поділилася спогадами з родинного життя пані Оксана. Вона разом із сестрою зростала в атмосфері високої духовності. Андрій Білецький і Тетяна Чернишова були духовними вчителями їхньої матері й прикладами інтелігентності для Оксани та Надії.

    Насамкінець Андрій Савенко коротко презентував ще одну книжку – «Кавафіс. Критика і переклади», видання якої також присвячене пам’яті Ніни Клименко. Зустріч пройшла в теплій й доброзичливій атмосфері, адже згадати свого вчителя й вшанувати його пам’ять прийшли найрідніші для Ніни Федорівни люди – сім’я, учні, колеги й духовні послідовники її безцінної праці.

    Текст: Анна Мукан, фото: Валерій Попов

  • Залітаймо до «Щебетарні»!

    Саме так називається просвітницький онлайн-проект мовних цікавинок від студентів-україністів Інституту філології. До Міжнародного дня рідної мови 19 лютого на лінгвістичному клубі «ЗМовники» студенти розповіли про свою спеціалізацію та запросили підписуватися на «Щебетарню» в соцмережах. Вдосконалення мовних компетенцій гарантоване!

    Голова лінгвоклубу Оксана Мацько відкрила захід. Сьогодні питання рідної мови часом набуває сумної тональності, стає питанням життя й смерті. Згадаймо лишень Артема Мірошниченка, волонтера з м. Бахмут, який загинув через власну позицію щодо рідної української. Мовне питання завжди на часі, вважає Оксана Михайлівна. Маємо пам’ятати про нього щодня.

    Пам’ятати – і діяти. Для цього на кафедрі української мови та прикладної лінгвістики розробили спеціалізацію «українська мова в прикладних аспектах». Про переваги та недоліки спецкурсів розповідали Тетяна Асєєва та Наталя Гайдиш. Дівчата вже на фінішній прямій, на четвертому курсі. От і пригадують усі яскраві моменти на кафедрі. Тут дають актуальні знання: наприклад, сугестивна лінгвістика навчить вплинути на читача, на потенційного споживача ваших послуг чи товарів. Редагування уможливлює вдосконалення текстів, поважаючи авторський стиль та його бачення. Студенти проводили палатографування, вивчали мову ворожнечі в Інтернеті, пробували себе в ролі суд експертів тощо. Тепер вони готові створювати креативні проекти!

    «Щебетарня» - саме такий, покликаний показати живу, не підручникову, українську мову. Автори ідеї Анна Бакума і Влад Бибик демонструюь, що українську можна подавати соковито, а не сухо. Думка створити спільноту виникла на одній із пар. де обговорювали незвичайні назви кольорів («мокрий асфальт», «закохана жаба» – як вам таке?) Аня написала Владу: «Створімо групу, де ділитимемось усім цікавим, що чуємо на парах!» Адже цей мовний скарб треба донести не лише філологам. За реакцією на перший пост (48 поширень) про правопис слова «Геловін» друзі побачили: проект на часі. «Щебетарня має свій дизайн і кілька рубрик:

    - слово дня – забуті чи несправедливо вилучені з ужитку лексеми + сучасний контекст;
    - лагідна українізація –українські пісні, за якими можна вчити мову;
    - голосування – щось на кшталт тестів до ЗНО);
    - меми.

    «Щебетарня» - це антисуржик (відлога замість капюшона, ополоник замість черпака), багатство та грамотність мови. І поки Аня та Влад шукають годинку-півтори на день, щоб підготувати для нас за шаблоном новий пост, їхні викладачі дуже пишаються своїми вихованцями. На сьогодні проект має близько тисячі читачів, навіть сучасні співаки лайкають їх - Alyona Alyona та Аліна Паш. Підписуйтеся на «Щебетарню»:

    Підписуйтеся на «Щебетарню»:
    Інстаграм: hhttps://www.instagram.com/shchebetarnya/
    Фейсбук: https://www.facebook.com/shchebetarnya/
    Телеграм: https://t.me/shchebetarnya

    Текст Юлії Кузьменко. Фото Валерія Попова.

  • Кіноперегляд англійською до Дня закоханих

    Бестселер за версією New York Times "До зустрічі з тобою" авторства британської письменниці й журналістки Джоджо Моєс - історія про кохання попри все.

    Наближається День святого Валентина, і Студентський парламент Інституту філології налаштовує на романтичну хвилю (не без користі для вивчення мов). Відділ зовнішніх зв'язків (або #взз) продовжує сеанси кінопереглядів мовою оригіналу для філологів. 12 лютого студенти дивилися стрічку "Me before you" (2016). Це екранізація режисера Теа Шеррок за відомим романом Моєс.

    Юлія Кузьменко

    Категорії: 
  • Гра «П’ять плюс» із Наталею Гук

    5 лютого студентки спеціальності «літературна творчість» розмірковували про те, які ідеї будуть перспективними для самореалізації літератора, критика, видавця. Дівчата зовсім скоро отримають диплом і на них чекає літературна кар’єра, тож зараз саме час дізнатися, які проекти найперспективніші.

    Доцент кафедри історії літератури, теорії літератури та літературної творчості Тетяна Белімова запросила на пару з дисципліни «Література і ринок» письменницю й коуча Наталю Гук. Грали в гру «Бізнес плюс» у Музеї-кімнаті Олеся Гончара. Пані Наталя вже не вперше в Інституті філології, торік вона вже проводила подібний захід: http://instpres.univ.kiev.ua/node/2239

    Наталя Гук має як власні опубліковані книги, так і твори в авторських збірках. Вона фіналіст і лауреат кількох літературних конкурсів. Також встигла зробила успішну управлінську кар'єру, займається підприємницькими та літературними проектами. Наталя – адепт бізнес-філософії «П‘ять плюс», яку успішно реалізує. За концепцією створено гру та видано книгу. Граючи в колі філологів, пані Наталя ділилася порадами щодо успіху в сфері літератури, а від студенток почула свіжі ідеї літературного бізнесу, які обговорювали в дискусії, аналізуючи переваги та ризики кожного задуму.

    Юлія Кузьменко

    Категорії: 
  • Лінгвістичний клуб «ЗМовники»: про меми як засіб спілкування та як культурний артефакт

    ЗМовники кличуть студентів розробляти нові напрями в лінгвістиці! 5 лютого в мистецькій залі Інституту філології Оксана Кріт, Антон Іщук і Влад Бибик презентували спільні напрацювання з теорії та практики мемів. Організатор зустрічі Оксана Мацько нагадала, що меми – соціокультурна одиниця сучасного суспільства: «Якщо є семіологія, морфологія, то чому б не започаткувати вивчення мемології?»

    Оксана Кріт розповіла про теорію нового напряму. Від неї дізналися про історію та сучасне опрацювання мемів. Меми – це не просто смішні картинки. Вони відображають нашу суть і реакції. Це смислообрази, сучасний фольклор. У мем вписуємо якусь просту ідею, концепцію, цитату чи інформативне повідомлення. До речі, назва «мем» походить не від англійського memory, а від назви науки: меметика – теорія еволюції культури. Засновник меметики Річард Докінз переконаний, що мем містить культурну інформацію, подібно до того як ген – біологічну. Меми вже стали невід’ємним складником культури міленіалів (покоління, народжене у 1980-1999). Молодь може спілкуватися, обмінюючись лише картинками чи стікерами. Створюючи меми, кожен долучається до творчого процесу. Нещодавно Массачусетський університет дослідив механізм створення та поширення мемів. Для аналізу дібрали 100 млн мемів, їх об’єднали за тематикою та зрозуміли, який вплив вони мають на людей. Найгірше сприймаються меми гостро політичні, расистські, антисемітські (або з елементами таких значень). Популярні ж ті, яким властива нейтральність, масовість, мейнстрімність. Найширшу аудиторію завоювали меми нададаптивні, зрозумілі всім, незалежно від країни чи мови. Деякі шаблони використовуються повторно в різних змістах (відомі меми Distracted boyfriend, Facepalm, Drake Meme). Важливий чинник поширення мемів – їх емоційна насиченість. Окрім цього, мемам властиво швидко приходити в культурне середовище та забуватися, безперервно оновлюватися. Оксана підсумувала: «Меми – це культурні артефакти, які містять певні ідеї і транслюють їх у суспільство».

    Влад Бибик та Антон Іщук доповнили виступ Оксани практичною частиною мемологічних досліджень. Показуючи на екрані шаблони до різних мемів, хлопці разом із аудиторією вгадували, звідки мем походить та як використовується в Україні. Влад й Антон зауважили, що основні джерела мемів – кіномистецтво, мультфільми, документальні короткометражні стрічки, комп’ютерні ігри та політика. Нині говоримо про мемологію як гіпотетичну складову частину фразеології. Родзинкою презентації були меми, створені самими студентами, – із жартами, зрозумілими, імовірно, лише філологам. Для вузького кола, так би мовити. Не забули додати й кілька мемів із улюбленими викладачами.

    Запрошуємо на наступне засідання «ЗМовників» – уже 19 лютого!

    Текст Юлії Кузьменко. Фото Валерія Попова та Юлії Кузьменко.

    Категорії: 
  • «Я люблю перегортати сторінки книжки пальцями» - поет Олександр Козинець про цифрові книжки, вірші в метро та заборонені теми

    питаю у скибочки дині

    питаю в обличчя води

    чи можу я бути

    водночас

    мудрим

    і молодим?

    (з поетичної тетралогії «Сезони днів»

    22 січня в День Соборності України до Інституту філології завітав молодий поет, педагог і музикант Олександр Козинець. Зустріч гостя зі студентами літературної творчості організувала Тетяна Белімова.

    Різниця у віці незалежної України й Олександра Козинця рівно три роки. Майбутній поет народився 24 серпня 1988 року на Полтавщині. Мама Олександра працювала в УТОГ, сім'я жила в гуртожитку для нечуючих. Це стало одним із факторів вибору професії хлопця. Він закінчив Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова за спеціальністю «логопед». В 2015 році захистив дисертацію і почав викладати. Однак на поетичну стежину Олександр став набагато раніше. Написавши у 10 років перший вірш, хлопець не полишає цього «хобі» (за його ж словами) й досі. Прізвище Козинець фігурує в багатьох художніх і літературно-соціальних проектах (як автора і/або учасника): «Щоденник» (2010) і «Щоденник Re-make» (2012), «ПРОдайте їсти» (2012), «Почути», «Жіночі груди: пристрасть та біль» (2019). Творчість молодого письменника високо оцінили журі конкурсу «Коронації слова» (Олександр має три дипломи) та конкурсу імені Григора Тютюнника.

    В Інститут філології Олександр Козинець прийшов із презентацією тетралогії «Сезони днів», яка вийшла друком у 2019 році. Задум збірки – написати поетичний календар на щодень протягом року. «Ці вірші – легкі, іронічні, афористичні; без страждань і життєвих випробувань; прицільно короткі, щоб личити до ранкової кави», – зазначив поет. Компактний формат книжок обраний невипадково – кожна частина має з легкістю вміщатися в жіночу сумку, а отже, бути кишеньковим виданням. Улюблена частина самого автора – літня. З неї гість й декламував вірші в студентській аудиторії.

    Олександр Козинець зізнався, що довгий час соромився оприлюднювати свої вірші. Однак цей процес був неминучим і першим кроком до поширення поетичного доробку письменника стало створення його творчої сторінки в соцмережі «ВКонтакте» (2011-2012 роки). З власної ініціативи її створила студентка і розмістила там з десяток віршів поета. Широка зацікавленість сторінкою і численні перепости надихнули хлопця регулярніше писати й ділитися своїм доробком із загалом. «Мені пощастило з читачами – вони інтелектуали й інтелігенти», – додав Олександр.

    На питання про ставлення гостя до цифрових книжок, він відповів, що більше «любить перегортати сторінки пальцями, робити закладки й працювати з олівцем». Таке живе прочитання викликає в Олександра набагато більше захвату ніж читання з планшету.

    Розмірковуючи про неприпустимі для себе речі в літературі, письменник зізнався, що такою є лайлива лексика. «Будь-яке слово – це енергія, це відповідальність автора перед реципієнтом; тому воно має лишати післясмак легкості й тепла – тоді мистецтво матиме смисл», – переконаний Олександр.

    Зізнався гість і в тому, що любить писати вірші в метро – випадково почута фраза чи історія часто дають письменнику натхнення чи підкидають ідею на новий художній твір. «Таке можливо лише у випадку з поезією; романи в метро не пишуться», – жартома зазначив Олександр.

    Серед тем, які важко далися поету – це події Революції Гідності (в якій хлопець також брав участь), боротьба з онкологією грудей в оповіданні до збірки «Жіночі груди: пристрасть та біль», переживання за хворобу матері, втілені у вірші «Гінекологія». «Це були найважчі тексти для мене, бо я енергетично зростався з ними, навіть відчував фізичний біль під час творчого процесу», – зізнався Олександра. Зі слів письменника, він не готовий писати про трагічне, також не вдаються у нього гумористичні твори й присвяти. «Оскільки слова – це енергія, я вірю в містичну силу здійснення написаного; тому я знищив декілька своїх віршів, які апелювали до трагічних подій майбутнього», – зазначив поет.

    Насамкінець Олександр Козинець подарував декілька своїх книжок з автографами найактивнішим слухачам. Текст Анни Мукан, фото Валерія Попова, відділ зв’язків з громадськістю Інституту філології

  • Відбувся Міжнародний семінар пам’яті Мехмета Акіфа Ерсоя

    5 грудня в актовій залі Інституту філології відбувся Міжнародний семінар, присвячений пам’яті Мехмета Акіфа Ерсоя, турецького поета, академіка, автора національного Гімну Туреччини. Вшанування розпочалося з урочистого прослуховування гімнів Туреччини та України, а також прочитання вірша Мехмета Акіфа. Міжнародний семінар організували кафедра тюркології Інституту філології та Інститут Імені Юнуса Емре в Києві.

    Вступне слово виголосив директор Інституту філології, доктор філологічних наук Григорій Семенюк. «Кожна країна має свої національні символи. Серед них особливо важливе місце посідає державний гімн. Тому авторів Гімну України – Павла Чубинського і Михайла Вербицького – шанують як національних героїв. Для Туреччини таким є поет Мехмет Акіф Ерсой», – зауважив професор.

    Ахмет Ягмур Гульдере, Посол Турецької Республіки в Україні, наголосив на визначальній ролі поета в долі їхньої держави. Він пояснив, що Ерсой є такою ж важливою постаттю для їхнього народу, як Шевченко для українців, оскільки він написав найважливіший твір Туреччини.

    Також доповідь виголосив Екрем Калан – ректор Університету імені Аладдіна Кейкубата в Аланії. Він зазначив, що Мехмет Акіф Ерсой був не лише поетом, а й вів активне політичне життя, яке вплинуло на його літературну творчість. Він був справжнім патріотом, духовним лідером свого народу.

    Завідувачка кафедри тюркології, доцент Ірина Покровська розповіла основні відомості з життя поета, а також зауважила, що він може слугувати прикладом для студентів-перекладачів тюркських мов. Адже Мехмет Акіф був не лише поетом, а й займався перекладацькою діяльністю.

    У Міжнародному семінарі взяла участь єдина онучка Мехмета Акіфа Ерсоя – Сельма Ерсой Аргон. Вона згадала своє дитинство і зазначила, що саме дідусь навчив її основним правилам життя: завжди тримати слово і любити свою країну.
    Також про діяльність і творчість поета розповіли голова Асоціації Євразійських економічних відносин Хікмет Ерен, письменник, дослідник Лютфі Берген та голова видавництва "Себілюрремад" Реджеп Гаріп.

    У кінці заходу всім доповідачам видали грамоти та газети видавництва Себілюрремад.

    Текст Вікторії Дудкевич. Фото Валерія Попова.

Сторінки

Subscribe to події