конференція

  • Груднева конференція з методики навчання іноземних мов і перекладу

    Запрошуємо взяти участь у І Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Cучасні методики навчання іноземних мов і перекладу в Україні та за її межами», яка відбудеться 3 грудня 2019 року в Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті імені Григорія Сковороди.

    Детальніше щодо тематичних напрямів - в інформаційному листі, що прикріплений.
    Робочі мови конференції: українська, англійська, французька, німецька, чеська, польська, російська. Форма участі заочна (дистанційна).

    Умови участі в конференції:
    Для участі y І Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції потрібно до 1 листопада 2019 року (включно):
    1) заповнити заявку учасника конференції за посиланням https://forms.gle/E36sLWDRpCjhk4aM7;
    2) надіслати на електронну адресу irina_conference@ukr.net тези, що відповідають темі, напрямкам конференції та оформлені відповідно до вимог (https://phdpu-kif.webnode.com.ua/vimogi-do-oformlennya-tez/);
    Після повідомлення оргкомітету про прийняття тез до друку, учасники сплачують організаційний внесок у розмірі 100 грн (картка Приват Банк № 4731219105994291 Хрін Ірина Віталіївна) та надсилають зіскановану квитанцію про оплату на електронну адресу irina_conference@ukr.net. Публікації для докторів наук, професорів є безкоштовними.

  • Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана запрошує філологів на Інтернет-конференцію

    Iнститут слов’янської філології Університету Людвіга-Максиміліана Мюнхен запрошує Вас взяти участь у X міжнародній науково-практичній Інтернет-конференції “Діалог мов – діалог культур. Україна і світ”, яка відбудеться 24 – 27 жовтня 2019 року.

    До участі в конференції запрошуються вчені-мовознавці, фахівці-україністи, молоді науковці, викладачі, методисти, культурологи, а також представники наукових товариств та громадських об’єднань, які займаються дослідженням, поширенням та підтримкою української мови, літератури, культури в Україні та за її межами.

    Робочі мови Інтернет-конференції: українська, німецька, англійська. Участь у конференції безкоштовна.

    Деталі та реєстрація - на сайті: http://www.ukrainistik-konferenz.slavistik.lmu.de

  • ХІХ Міжнародні славістичні читання пам’яті академіка Леоніда Булаховського

    Щороку у квітні в Інституті філології відбуваються Міжнародні славістичні читання, присвячені пам’яті академіка Леоніда Булаховського. 14 квітня філологічна спільнота відзначала 131 річницю від дня народження вченого. Леонід Арсенійович - видатний мовознавець-славіст із Харкова. Універсальний філолог, він цікавився проблемами теоретичного мовознавства, славістики та україністики, походження української мови, порівняльно-історичної акцентології й історії мовознавства.

    Цієї п’ятниці, 19 квітня, мистецька зала ІФ приймала науковців України на ХІХ читання. Учасників вітали заступники директора Інституту філології Ганна Черненко, Надія Янкова та Людмила Смовженко, а також завідувач кафедри слов’янської філології професор Ольга Паламарчук. Після пленарного засідання представники наукових центрів України та дослідники з-за кордону обговорювали широкі кола питань славістики на секціях.

    Фото Валерія Попова

    Категорії: 
  • Фольклор - стратегічний ресурс нації

    18 квітня з ініціативи Міністерства культури України та КНУ імені Тараса Шевченка, зокрема Інституту філології та кафедри фольклористики і центру фольклору та етнографії відбулася міжнародна конференція «Фольклор – стратегічний ресурс нації» (12-ті фольклористичні читання, присвячені професору Лідії Дунаєвській). Модератором конференції була заслужена артистка України Анжеліка Рудницька.

    Генетична пам'ять, яку має кожен українець усередині, рятувала наших дідів у «сибірах», в концтаборах, і сьогодні рятує наших захисників на сході. Саме вона є зброєю, тим, що повертає нас до нас самих. Цю генетичну пам'ять ми черпаємо з фольклору. Збереження фольклору тої чи іншої нації, як влучно зауважив на конференції в Інституті філології міністр культури України Євген Нищук, – збереження себе. «Той народ, який дбає про самобутність, свою ідентифікацію через традицію фольклору, його розмаїття, дбає про себе, свою державу. Через фольклор ми пізнаємо свою сутність, свій характер. Як дізнатися про те, які витоки твого роду? Через слово, музику, пісню, вбрання, їжу ... Саме це дає тобі розуміння звідки ти пішов, а також те, як йти вперед». Упродовж тривалого часу українці жили за «чужим сценарієм». Майже 30 років, а той більше, переважна більшість із нас втрачала себе. Годі. Майдан та Революція Гідності сколихнули націю. Дали поштовх до того, щоби пізнавати себе, повернутися до розуміння автентичності фольклорних традицій, які містять національну ідентичність, самоідентичність, НАШУ ДУШУ. Роками ми жили із «підміненою душею» (російським контентом), із тими деформованими традиціями, які існували для прикриття, аби не підбурити народ. Вбиралися у підмінену російську колористику, вчили чужу хореографію, співали «музичне сміття». Стратегічно. Ворог вже давно оцінив нас, наш потужний ресурс нації. Відтепер ми врешті-решт це зрозуміли. У цьому контексті говорив на науковому зібранні доктор філологічних наук, професор і декан факультету ЛНУ імені Івана Франка Святослав Пилипчук. Розповідаючи про позицію Івана Франка, зокрема про його розуміння фольклору як державотворчого чинника, науковець закцентував, що фольклор – національна ретрансляція, яка реагує на усі суспільні зрухи, яка не вичерпується, а живе і збагачується навіть пропри намагання змінити її. У цьому ключі також виступили на пленарному засіданні наукових читань Микола Княжицький, народний депутат України, голова Комітету з питань культури і духовності та Петро Бех, проректор КНУ імені Тараса Шевченка, професор. У своїх вітальних словах вони наголосили, що відтепер ми не маємо права зійти зі шляху самовідновлення, адже фольклор є стратегічним ресурсом нації, який у руках молоді. На цьому закцентувала й завідувач кафедри фольклористики Інституту філології доктор філологічних наук, професор Олена Івановська. Олена Петрівна закликала колег виховувати молодих фольклористів задля збереження нашої українськості, нашого серця та істинності. Адже завдяки фольклористам не заростає стежка держави. Зауважимо, що фольклористів готують лише два заклади вищої освіти в Україні – КНУ імені Тараса Шевченка та ЛНУ імені Івана Франка. Апелюючи до сказаного, виступив доктор гуманітарних наук, професор, декан факультету соціальних і гуманітарних наук Клайпедського університету (Литва) Рімантас Балсис. Професор розповів про різні шляхи розвитку етнології та фольклористики у Литві, наголосивши, що інтеграцією литовської культури держава не займається. А фахівців з етнокультурології не готують у країні. Водночас такий саморух загрожує зникненню етнології не тільки у Литві, а й Європі у цілому. Відповідно це загрожує деформації національних кодів. Як не допустити цього? Марія Пилипчак, член спілки композиторів України, дала відповідь – потрібно виховувати дітей на власній спадщині. Етномузиколог сказала, що має змінитися дошкільне та шкільне виховання, зокрема маємо впровадити в систему освіти музичні практикуми. Адже хороший народний спів – це шлях пізнання предків, пізнання своєї крові та самого себе. Не тільки спів, а й мова є складником національної ідентичності. Про це доповідала кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови та прикладної лінгвістики Інституту філології Людмила Кравченко. Мовознавець розпочала виступ зі слів Тараса Шевченка – «Я на сторожі коло їх. Поставлю слово…»; Лесі Українки – «Слово, моя ти єдиная зброє…»; Оксани Пахльовської про те, що культура – людська суть. Без національної ідентичності ми ніде не потрібні. Культура без мови не може існувати… Наведені слова є свідченням того, що у всі часи поставало питання національної безпеки. Це питання є актуальним і нині, особливо у часи війни. Ми маємо не тільки охороняти кордони країни, а й оберігати мову, культуру, які є потужною зброєю. Зважаючи на це, науковець навела цитату дружини Путіна про те, що межа «русского мира» проходить не за кордонами, а за мовою. Відтак не розширюймо чужих кордонів, повертаймося до себе. Говорімо українською у соцмережах, у побуті, адже це один із видів боротьби із агресором і водночас це розуміння себе. Продовжуючи розмову у цьому напрямку, виступила Оксана Сліпушко, доктор філологічних наук, професор кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Інституту філології. Науковець продемонструвала як російські історіографи викривляють факти, зокрема щодо походження княгині Ольги. Росіяни стверджують, що вона з російських земель, а насправді вона болгарського походження. Розповідаючи про княгиню Ольгу, професор зауважила, що образ княгині ми пізнаємо не тільки із літописів, а й із фольклорних джерел, які є не заангажованими, у порівнянні із першими, а у поєднанні ми пізнаємо істинну історію та культуру нашого народу.

    Олександра Касьянова, фото Юлії Кузьменко та Валерія Попова

  • Запрошуємо на квітневу Шевченківську весну!

    Шановні колеги!

    Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка запрошує взяти участь у Міжнародній міждисциплінарній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих учених «Шевченківська весна 2019: Національні мови та літератури в інформаційному просторі XXI століття», яка відбудеться 25 квітня 2019 року.

    Авторів заявок просимо вказувати ПІБ, назву університету та факультету, номер телефону та електронну адресу. Кінцевий термін подачі заявок – 19 квітня 2019 року.
    За матеріалами конференції буде опубліковано збірник тез (60 грн. – стор.).

    Вимоги до оформлення тез доповідей:
    Інформація про авторів – у верхньому рядку праворуч:
    прізвище, ініціали автора – жирним курсивом, в тому ж рядку звичайним шрифтом вчене звання, вчений ступінь;
    в наступному рядку – місце роботи (назва установи чи організації, їхнє місцезнаходження), назва країни (для іноземних авторів).
    Назва публікації (має стисло відображати зміст і за формою бути зручною для складання бібліографічних описів і здійснення бібліографічного пошуку) – 14 шрифт, жирний, прописні літери.
    Текст статті: обсяг – від 1 до 2,5 повних сторінок, 14 шрифт, Times New Roman, міжрядковий інтервал 1,5; абзацний відступ – 1,25, поля:
    2,5
    3 – – 1,5
    ___
    2,5
    Список використаних джерел (бібліографічний опис складають згідно з ДСТУ ГОСТ 7.1: http://www.library.gov.ua/images/files/gost71.pdf, заголовок бібліографічного запису згідно з ДСТУ ГОСТ 7.80: http://www.ukrbook.net/zakony/zag_bib_zap.pdf) – через рядок, без абзаців, кегль – 12, в алфавітному порядку).
    Покликання на джерело цитування оформляти у квадратних дужках, наприклад: [1, с. 26], де 1 – номер джерела відповідно до списку використаної літератури в алфавітному порядку, а 26 – номер сторінки; покликання на джерела ілюстративного матеріалу – у круглих дужках ( ).
    Дата надходження авторського оригіналу до редакційної колегії.
    Лапки уніфікувати за зразком – “ ”, розрізняти тире ( – ) і дефіс ( - ). Століття позначати римськими, а не арабськими цифрами, скорочувати – ст. (ІІ ст.).
    У випадку, коли стаття містить шрифти, що відрізняються від Times New Roman, необхідно подати їх окремо в електронному вигляді.

    Для аспірантів, студентів і викладачів без наукового ступеня обов’язковою є рецензія наукового керівника, де мають бути визначені актуальність і новизна дослідження. Рецензію підписують науковий керівник та завідувач кафедри.
    Редакційна колегія збірника залишає за собою право повертати тексти у разі їх невідповідності рівню збірника. Праці авторів, у чиїх статтях було виявлено плагіат, не прийматимуться до розгляду.

    Заявки та тези просимо надсилати на електронну адресу shchelkunova2017@ukr.net. У разі виникнення питань з організації та проведення конференції звертайтеся за телефоном +3 8(063) 591 97 69 (Ольга Лісовська, голова НТСАДМВ КНУ ІФ).

  • Ярослав Мудрий як креативний та освічений стратег

    Упродовж тривалого часу українці жили спільною історією із сусідами. А точніше, так, як хотіли того сусіди. Ідеї «русского мира» та «спільної колиски» поширювалися в маси, аби зробити з нас «тупоумну юрбу». Все ж закладений у нас від природи здоровий глузд не дав нам втратити свою державність, свою самобутність. Проте наші сусіди не здаються. Вони усіляко намагаюся вплинути на нас, нав'язати своє бачення, прагнуть підкорити нас попри усе. Як діяти? Правдою. Ми не маємо змінювати їхню думку про нас, ми маємо змінити думання українців, зокрема тих, хто сумнівається в Україні та у її майбутньому.

    4 квітня у рамках традиційних квітневих наукових ІІІ Всеукраїнських наукових читань за участю молодих учених «Філологія початку ХХІ сторіччя: традиції та новаторство» відбувся круглий стіл «1000-ліття вокняжіння Ярослава Мудрого на Великому Київському Столі та розвиток середньовічної книжності». Ініціатором та модератором зустрічі виступила д.філол.н., професор Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка Оксана Сліпушко.

    Під час цієї наукової платформи доповідачі намагалися продемонструвати на прикладі постаті Ярослава Мудрого викривлення не тільки історії російськими науковцями та журналістами, не тільки чисельні інтерпретації Ярослава Мудрого, а й правду про керування державою, зокрема те, що не легко бути державотворцем, обіймати крісло голови Русі та діяти так, як того від тебе чекають.

    Перше дискусійне питання – приналежність Ярослава Мудрого. Чий він – України чи Росії? Це маніпулятивне твердження. Адже, як відзначив Ярослав Калакура, д.істор.н., проф. КНУ імені Тараса Шевченка, під час круглого столу, що ще у минулому столітті у Парижі на одному із Конгресів про історичні спадщини було виведено таке правило щодо приналежності: пам'ятки, як й інша спадщина, належать тій країні, яка нині розташована на території, де було її було віднайдено чи де відбувалися історичні події. А щодо Ярослава Мудрого, то він є князем давньоукраїнським, як і його батько, а спадщина Київської Русі – це спадщина України. Про це наголошував також Михайло Грушевський. Якби не фальсифікували факти російські історики, а усі розуміють, чий князь Ярослав Мудрий.

    Ярослав Мудрий як «собиратель русских земель» й «фундатор русского централизованного государства». Цей міф спростував під час наукової зустрічі Ярослав Калакура. Науковець сказав, що Ярослав Мудрий здійснив явище протилежне – децентралізацію земель. Цей удільний спосіб правління є європейським. Його мудре рішення віддати землі у правління громад демонструють його як професійного, модерного та мудрого правителя. Цю думку продовжив Ігор Сендюков, редактор відділу «Історія та "Я"» газети «День». Журналіст зауважив, що держкерманичем Ярослав Мудрий став ще у 15 років. Він уміло підбирав радників, був дипломатом і прагнув осягнути «мудрість віків», розвиваючи книжну культуру на території Київської Русі. Князь тісно співпрацював з Візантією, попри це зберігав незалежний курс своєї держави, її самобутність. То чи не мудро діяв Ярослав Мудрий? Виступаючи перед аудиторію, Ігор Сендюков наголосив, що Ярослав Мудрий мав ті якості правителя, які, на превеликий жаль, не мають усі сьогодні державні діячі.

    Ще однією фальсифікацією постаті Ярослава Мудрого є глорифікація його військової діяльності. Російські історики стверджують, що він прагнув розширювати територію країни на північному сході та на заході. Але насправді, за словами Ярослава Калакури, при Ярославі Мудрому було мало війн. Захист для нього був ключовим. Свідченням є сучасні «Змієві вали» по всій лісостеповій та степовій території України. Тут бачимо його як стратега. На цьому також наголосив Юрій Ковалів, д.філол.н., проф. Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка. За словами пана Юрія, Ярослав Мудрий мислив на майбутнє. Він був унікальною та креативною людиною, яка думала та діяла стратегічно.

    Говорили також про викривлення російською історіографією ролі Ярослава Мудрого у розвитку культури, освіти та духовності. Так, Сергій Махун, ведучий рубрики «Архіваріус» тижневика «Дзеркало тижня» розкрив питання контексту і паралелей Софії Київської, зокрема Софії як образу мудрості. Таким чином підкресливши роль Ярослава Мудрого у розвитку культури та духовності на території Київської Русі. Окрім цього на круглому столі було спростовано міф про формування «русской культуры» Ярославом Мудрим і наголошено, що правління Ярослава Мудрого – це найвищий розквіт Київської Русі. Цю думку розкрила зокрема Оксана Сліпушко. Оксана Миколаївна відзначила, що Ярослав Мудрий беззаперечно був книжником. Він разом із Іларіоном працював над літописом, був освіченою людиною, тому це вкотре підкреслює і характеризує його як мудрого керівника, який заклав міцний фундамент могутньої Києворуської держави – європейського типу і спрямування, з високим рівнем освіти, культури, церкви, літератури.

    Влучно насамкінець зустрічі висловився Юрій Ковалів, що ніхто ніколи не скаже, яким був насправді Ярослав Мудрий та як він діяв. Тому нині є багато домислів, які виникають через те, що йдемо від текстів, історичних пам’яток. Ми читаємо тексти, де Ярослав Мудрий описаний претензійно, але він, як й інші був неідеальним. Чому? Тому, що літописи мають різні редакції, бо переписувалися відповідно до князів. Тому читаймо тексти із великою пересторогою, пам’ятаючи, що ми накладаємо свої матриці.

    Олександра Касьянова, фото – Валерій Попов та Юлія Кузьменко

  • "Еx Oriente lux": сходознавча спадщина академіка О. Пріцака у сьогоденні – до 100-річчя від дня народження вченого

    3 квітня 2019 року в межах ІІІ Всеукраїнських наукових читань за участю молодих учених «Філологія початку ХХІ сторіччя: традиції та новаторство» кафедра мов і літератур Близького та Середнього Сходу провела круглий стіл, приурочений до 100-річчя від дня народження Омеляна Пріцака, професора Гарвардського університету, видатного вченого, сходознавця, історика, члена НАН України, який заснував Інститут сходознавства імені А.Ю. Кримського НАН України і став його першим директором.

    Омелян Пріцак народився 7 квітня у 1919 році на Львівщині. Навчався спочатку у Львівському університеті, а потім продовжив навчання у Берліні та Гьоттінгені. Згодом здобув звання професора Гарвардського, Гамбурзького та Вашингтонського університетів. У 1973 році заснував та очолив Інститут українських студій при Гарвардському університеті. О. Пріцак був членом Національної академії наук і мистецтв США, Фінляндської й Турецької академій наук, почесним членом Латвійської академії наук, членом цілої низки міжнародних наукових асоціацій.

    Як сходознавець він проводив дослідження у галузі арабістики, іраністики та тюркології. Особливу увагу приділяв роботі з давніми рукописами. Над арабськими рукописами, присвяченими історії Русі, вчений працював разом із своїм близьким другом, теперішнім професором кафедри мов і літератур Близького та Середнього Сходу В.С. Рибалкіним. Про особливості цієї співпраці Валерій Рибалкін розповів у презентації «Студії академіка О. Пріцака над арабськими джерелами до історії Русі», доповненій фотознімками з власного архіву професора.

    Також Валерій Сергійович ознайомив аудиторію із життєвим та науковим шляхом вченого, його роллю у становленні українського сходознавства та запровадженні викладання східних мов у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

    Доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту сходознавства НАН України Олег Борисович Бубенок виступив із доповіддю «Концепція О. Пріцака про шляхи розвитку сходознавства в незалежній Україні», у якій висвітлив бачення вченого стосовно необхідності забезпечення молодої держави України професійними сходознавцями, здатними проводити академічні дослідження у галузі східних мов.

    Доцент кафедри Тетяна Федорівна Маленька поділилися своїми спогадами про роботу в Інституті сходознавства ім. А.Ю. Кримського під керівництвом Омеляна Пріцака та його роль у підготовці до видання багатотомного архіву А.Ю.Кримського, учнем якого він був.

    Професор Костянтин Миколайович Тищенко виголосив ґрунтовну доповідь «Роль наукової спадщини Омеляна Пріцака у виявленні мовно-історичних контактів Наддніпрянщини», у якій висвітлив роль печенігів у формуванні топонімічної карти великої частини України.

    Наприкінці Круглого столу відбулася презентація Арабсько-українського словника, укладеного викладачами кафедри Алі Субхом і Юрієм Кочержинським.

    Інформацію надала кафедра мов і літератур Близького та Середнього Сходу ІФ.
    Фото: Валерій Попов.

  • Програма конференції "Філологія початку ХХІ сторіччя: традиції і новаторство"

    Запрошуємо на ІІI Всеукраїнські наукові читання за участю молодих учених "Філологія початку ХХІ сторіччя: традиції і новаторство", що відбудуться 3-4 квітня 2019 року в Інституті філології. Програма прикріплена та вимоги до оформлення статей для публікації за матеріалами конференції прикріплені.

  • Закриття міжнародної перекладацької конференції

    У четвер, 28 березня, продовжувалася робота Першої міжнародної конференції «Переклад і мова: компаративні студії». Вагомим є обмін досвідом між українськими й зарубіжними мовознавцями, і перша така перекладацька конференція на теренах України, як сподіваються організатори, стане доброю традицією. Інститут філології прийняв за два дні гостей із Німеччини, Франції ОАЕ та інших країн. Представники кафедр-учасників конференції щиро дякували за можливість співпраці з колегами з-за кордону ініціатору – доценту кафедри теорії та практики перекладу з англійської мови Людмилі Славовій. Закривали конференцію на чолі з завідувачем кафедри теорії та практики перекладу романських мов ім. М.Зерова Іриною Смущинською.

    Фото Юлії Кузьменко

  • Перша міжнародна конференція "Переклад і мова: компаративні студії"

    27 березня 2019 року розпочалася Перша міжнародна конференціїя "Переклад і мова: компаративні студії", що стала результатом спільної роботи трьох кафедр перекладу Інституту філології - кафедри теорії та практики перекладу з англійської мови, кафедри германської філології та перекладу, кафедри теорії та практики перекладу з романських мов імені М. Зерова. Подія об’єднала українських і зарубіжних науковців у галузях художнього, соціального перекладу, перекладу фахових текстів і конференцій, історії і методології перекладрзнавства, методики навчання перекладачів, а також міжкультурної комунікації та контрастивної граматики, лексикології, поетики, риторики і стилістики.

    Текст: Наталія Гач
    Фото: Валерій Попов

    Категорії: 

Сторінки

Subscribe to конференція