конференція

  • Міжнародна науково-практична інтернет-конференція «Міжкультурна комунікація і перекладознавство: точки дотику та перспективи розвитку»

    16 березня 2020 р. на базі кафедри іноземної філології, перекладу та методики навчання ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» відбудеться ІІI Міжнародна науково-практична інтернет-конференція «Міжкультурна комунікація і перекладознавство: точки дотику та перспективи розвитку».

    До участі запрошуються науковці, викладачі та співробітники навчальних закладів, аспіранти, магістранти, студенти.

    ТЕМАТИЧНІ НАПРЯМИ:

    1. Актуальні питання міжкультурної комунікації.

    2. Переклад як спосіб і форма міжкультурної комунікації.

    3. Проблеми різножанрової міжмовної комунікації в контексті перекладознавства.

    4. Актуальні проблеми теорії і практики перекладу.

    5. Соціолінгвістичні та лінгвокогнітивні засади перекладу.

    6. Питання художнього й галузевого перекладу.

    7. Проблеми відтворення лінгвокультурної та етноунікальної семантики.

    8. Лінгвокультурний концепт як проблема перекладу.

    9. Лінгводидактичні питання міжкультурної комунікації і перекладу.

    Форма участі: заочна (дистанційна).

    Робочі мови конференції: українська, англійська, німецька, чеська, російська, білоруська, польська, французька.

    Детальніше – у прикріпленому інформаційному листі.

  • Польща запрошує на Міжнародну конференцію "Християнська духовна спадщина слов'янських народів"

    Кафедра історичного мовознавства слов'янських мов і кафедра філологічних досліджень "Схід - Захід" філологічного факультету Університету в Білостоці запрошують на Міжнародну наукову конференцію "Християнська духовна спадщина слов'янських народів. Мова. Література. Культура. Історія".

    Конференція відбудеться 21-22 травня 2020 року в Супрасльській академії (Польща). Організатори просять надіслати заявку про участь у конференції до 1 березня 2020 року, зазначивши тему доповіді, на електронну скриньку dziedzictwo.duchowe.2020@gmail.com

    Детальніша інформація, а також реєстраційна форма для участі - у прикріплених файлах.

  • 21-ий філологічний семінар

    Вважається, що 21 рік - це вік повноліття та життєвої зрілості. Наш 115-літній філологічний семінар уже міг би відзначити не одну зрілість. Але у відродженому варіанті (1997) йому таки 21 рік і навіть трохи більше. На стенді, підготовленому Науковою бібліотекою імені Михайла Максимовича, виставлено всі 20 збірників "Філологічних семінарів" та два підсумкових, що видані до 15-ліття і 20-ліття семінару. На чільному місці стенду - портрет фундатора семінару Володимира Миколайовича Перетца.

    На 21-й семінар подали теми своїх доповідей більше 20-ти докторів і кандидатів наук із багатьох університетів України, а також із Познанського та Варшавського університетів Польщі. Дехто брав участь дистанційно, заслухали 8 доповідей.

    Семінар від початку замислений як теоретичний. Відродився під основною темою "Теоретичні і методологічні проблеми літературознавства". Засновник семінару Володимир Перетц повсякчас наголошував, що будь-яка літературна творчість без теоретичного осмислення її залишатиметься мертвою. Бо читач ніколи не зможе відділити зерно від полови тільки «на слух», скільки б не повторював автор "Фауста", що теорія суха, а життєве древо - вічно молоде й зелене.

    Доповіді учасників 21-го семінару присвячувалися сучасному занепаду постмодернізму та виявам того занепаду в різних жанрах літературної творчості. У вступному слові до теми науковий керівник семінару професор Михайло Наєнко висловив солідарність із сучасними філософами, які наголошують: постмодернізм сходить з науково-творчої арени, зокрема, й через те, що не здобувся на своє сутнісне означення - як, скажімо, бароко, романтизм чи реалізм. У доповіді Я. Поліщука (Познань) наголошено, що постмодернізм вів і веде творчість до життєвої постправди. Професор Ніна Бернадська (КНУ) показала на конкретних прикладах, як завершує свою історію жанр постмодерного роману, а проф. В. Просалова (Донецьк-Вінниця) простежила, як в умовах постмодернізму канонічні літературні жанри стали вироджуватися у своєрідні "записки". Доцент Олена Романенко (КНУ) зупинилася на парадоксах "розквіту" сучасної масової літератури, яка нерідко перебуває за крок від графоманії. Доцент Тетяна Шевченко (Одеса) запримітила активізацію в сучасній літературі ессеїстичних вкраплень, а професор Анатолій Ткаченко (КНУ) показав розмитість стильового (зокрема й постмодерного) обличчя у творах, що подаються на конкурс "Коронації слова". Кілька доповідей пов'язані були з діяльністю філологічного семінару на його ранньому етапі та з науковими долями слухачів семінару В. Отроковського (Галина Александрова, журнал "Дивослово») і Ф. Сушицького (с.н.с. Інституту ліератури А. Калинчук).

    Низку нових думок про теорію творчості мали висловити на семінарі доповідачі з Одеси (проф. Л. Рева-Лєвшакова), з Чернівців (проф. Б. Мельничук), з Полтави (проф. О. Ніколенко і ст. викладач Г. Білик), з Бердянська (проф. О. Колінько) та ін. Їхні доповіді (як і всіх інших учасників семінару будуть опубліковані у збірнику "Філологічні семінари", № 21. Матеріали до нього будуть подані відповідальному редактору збірника Ніні Бернадській до 1 лютого 2020 р.

    Домовилися, що наступні семінари відбуватимуться кожні два роки. Наукова діяльність не зможе припинитися хоча б тому, що це єдиний в університетській сфері України теоретичний осередок, який має послідовну історичну тяглість, власне друковане видання і згуртовує навколо себе знакове гроно літературних теоретиків.

    Михайло Наєнко. Фото Марини Єщенко.

    Категорії: 
  • Делегація КНУ взяла участь у роботі міжнародної конференції «Освіта китайською мовою 2019» в м.Чанша (КНР)

    Із 7 по 12 грудня 2019 року делегація КНУ брала участь у роботі міжнародної конференції «Освіта китайською мовою 2019» в м.Чанша (КНР). До складу делегації увійшли директор Інституту Конфуція Олександр Гончаренко та його заступник Кевень Сунь. Олександр Гончаренко виступив із доповіддю про спільний науковий проект з Цзіліньським університетом «Новий розвиток синології Інститутів Конфуція 2019», до якого науковець був залучений цьогоріч.

    На сьогодні в 162 країнах і регіонах світу працює 550 інститутів Конфуція і 1172 шкіл і класів Конфуція, серед яких – осередок у нашому Інституті. Тема цьогорічної конференції: "Інновації та розвиток викладання китайської мови як іноземної в нову епоху". Учасники обговорювали питання стандартів у викладанні китайської мови, компетентність викладачів, вибір навчальних матеріалів, методики викладання, проведення іспитів і поглиблення співробітництва в галузі міжнародної освіти та викладання китайської мови. У конференції взяли участь понад 1000 китайських та іноземних представників із більш як 160 країн, зокрема ректори університетів, при яких працюють Інститути Конфуція, представники шкіл, класів та Інститутів Конфуція Китаю, а також керівництво Всесвітньої асоціації викладачів китайської мови.

    9 грудня відбулося урочисте відкриття конференції в Міжнародному конгресхолі м.Чанша, на якому з вітальним словом виступила віце-прем’єр КНР, голова Ради правління штаб-квартири Інституту Конфуція пані Сунь Чуньлань, а також міністр освіти КНР, заступник Ради правління штаб-квартири Інституту Конфуція пан Чень Баошен та секретар комуністичної партії Китаю провінції Хунань Ду Цзяхао. Передаючи слова голови КНР пана Сі Цзінпіна, пані Сунь Чуньлань наголосила, що Інститути Конфуція – це мости, через які здійснюються міжкультурні обміни між Китаєм та країнами усього світу. Упродовж конференції відбулася зустріч із фінансовим координатором Інституту Конфуція пані Хуей Хуей.

    10 грудня делегати зустрілися з керівництвом Цзiлiньського університету та представниками чотирьох його Інститутів Конфуція. Серед адміністрації були проректор Чжао Хунвей, директор відділу міжнародного співробітництва Джан Гуанцуей, заступник директора Інституту цивільних міжнародних відносин Лі Юнь. Проректор подякував за плідну співпрацю з Цзіліньським університетом та внесок у розбудову зв’язків між п’ятьма Інститутами Конфуція, а також висловив сподівання, що і надалі всі партнери працюватимуть спільно й продуктивно. Керівництво Цзiлiньського університету високо оцінило роботу Інституту Конфуція Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Домовилися про перспективи: викладачі КНУ зможуть взяти участь у тренувальній програмі Цзіліньського університету. Вона передбачає відвідування навчальних закладів, ознайомлення з новітніми методиками викладання китайської мови, культурну програма в Пекіні (4 дні) та Чанчуні 10 (днів).

    Також запланували літній табір з 11 по 24 липня 2020 року для студентів Інституту Конфуція, які матимуть змогу не лише покращити рівень китайської, а й розширити коло міжнародних знайомств, адже до табору приїдуть студенти з Кореї, США, Аргентини та Японії.

    Матеріали надав Олександр Гончаренко.

  • «Соборність – це відповідальність усіх за всіх»

    Ці слова – підсумок Міжнародної наукової конференції «Історична пам’ять і сучасність: дискурсивні проекції», яка відбулася в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка 3-4 грудня. Конференцію організували спільно з історичним факультетом КНУ імені Тараса Шевченка з нагоди 100-річчя Акту злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року. Пленарне засідання цієї наукової події варте уваги, тож наведемо тези, які пролунали від провідних гуманітаристів Київського університету.

    Конференцію відкрила заступник директора Інституту філології з наукової роботи Ганна Черненко. Вона зауважила, що Акт злуки Східної і Західної України був документом державної ваги. Акт мав на меті об’єднати територію і населення, які довго перебували під чужими прапорами. «Коли тривала підготовка до конференції, – розповідає Ганна Анатоліївна, – неукраїнознавчі кафедри цікавилися, як можуть долучитися до теми Акту злуки». Тема стосується не тільки україністів, переконана дослідниця. Перебування нації під впливом різних культур та ідеологій – частка історії багатьох країн (Каталонія в складі Іспанії, Ірландія – у Великій Британії, роз'єднані Північна та Південна Корея). Ми всі можемо вчитися на чужому досвіді, передаючи водночас власний. Інтерпретацію історії (зокрема й новітньої) в медіа- та художньому дискурсі формуємо саме ми, і лише кілька сказаних слів можуть створити дискурс миру або війни. Будьмо уважними, адже кожен із нас творить не лише історію, а й пам’ять про неї; будує історичні причинно-наслідкові ланцюги.

    На відкритті конференції виступив Віктор Мартинюк, проректор з наукової роботи КНУ імені Тараса Шевченка. «Єднання відбулося на наших теренах», – Віктор Семенович наголосив, що ця вагома політична й історична подія сталася саме в Києві. 100-річчя відзначаємо в Інституті філології, і для проректора це знаково. «Мова – це той інструмент, яким ми сильні; у мові закладена свідомість людини. Мова дозволяє озвучити свою модель світу. Отже, якщо ми разом, то бачимо спільну модель», – підсумував Віктор Семенович, визначивши мову важливим об’єднавчим чинником. Студенти сьогодення нестимуть у житті українську мову, і міцнішатиме єдність.

    Наступним слово взяв заступник декана історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка Тарас Пшеничний. На думку історика, 100-річчя Акту злуки – один із етапів консолідування роз’єднаної держави. У вирі змагань Революції з 1917 року, 1919-ий став своєрідним підсумком. Ті, хто намагався з’єднати два береги Дніпра, ставили на вівтар державності все своє життя, граючи ва-банк. Науковець також зупинився на понятті історичної пам’яті. Це мовна, культурна, метафізична єдність, яка уможливлює боронити державу, бути українцями. Тарас Юрійович підкреслив: на початку сучасної війни з Росією вдалося не впустити сепаратистів на ті села Луганщини й Донеччини, де споконвіку збереглися автентичні традиції. Етнологія – ще один ключ до єднання України. Пшеничний згадав спільний проект Наталки Фіцич та Олексія Долі, директора Центру фольклору та етнографії ІФ. «Культ предків» – інтерактивна книга про історичну спадщину регіонів України. Проект реалізовано в 2017 році, це крок до пізнання українцями своєї ідентичності та єднання.

    Не лише фольклор, а й література єднає народ. А саме – письменники. Так вважає професор Інституту філології Юрій Ковалів. Дослідник подав літературну хронологію подій Революції 1917-21 рр. у постатях. Додав: «У нас тоді не було політиків, які серцем і душею вболівали за Україну». Актом злуки 1919 мала б реалізуватися досі не втілена ідея Івана Франка Вона полягає у витворенні української нації як єдиного організму через культуру й красне письменство, не тільки організацією влади. Без культурних здобутків жодна нація не виживе! Юрій Іванович нагадав, що в різні епохи митці брали на себе ролі просвітників, поширювачів ідеї об’єднання, організовували національно-визвольний рух («Руська Трійця», товариство «Просвіта», Наукове товариство імені Шевченка). Скажімо, на державному рівні не відзначили відкриття пам’ятника Іванові Котляревському (1903 р., Полтава). Імперці навіть сумнівалися, чи потрібен монумент автору «Енеїди», якщо української мови «немає»? Але відкриття таки відбулося – й доволі гучно – за участі інтелігенції України. Подія стала кроком до консолідації. Повертаючись до подій 1919 року, Юрій Ковалів дав негативну оцінку діям Володимира Винниченка, адже той хотів домовлятися з Росією. Директорія не змогла себе захистити й вийшла з Києва… «Краще б він писав! - говорить літературознавець. – Згадаємо слова Григорія Сковороди про споріднену працю. Якщо військом командує музикант, військо програє». У роки Революції УНР не встояла. Згадуючи бажання Симона Петлюри, аби жодного окупанта не було на території рідної землі, Юрій Ковалів закликав об’єднувати Україну й сьогодні не словом, а ділом.

    Учасники конференції прослухали доповідь «Ідея єдності Києворуської держави у творчості Володимира Мономаха: сучасна рецепція» професора Інституту філології Оксани Сліпушко. Тільки здається, що давньокиївська спадщина зараз неактуальна; саме вона є орієнтиром сьогодні. Ідея єдності України визрівала з часів Київської Русі. Оксана Миколаївна почала з презентації видання «Ярослав Мудрий та його доба: тисячолітній досвід українського державотворення». Однак основний її виступ був присвячений життю Володимира Мономаха – онука князя Ярослава. Дослідниця сказала кілька слів про його дитинство. Хлопчика виховували як воїна, і в майбутньому він суттєво змінив тактику боротьби з ворогом – сусідніми половцями. Замість творити оборону, Володимир організовував гідну відсіч, наступав першим і перемагав. Із 83 його походів на половців невдалим був лише один, і той ініційований не Мономахом, а князем Святополком. Володимир бачив силу в єдності. Оксана Миколаївна зупинилася на Любецькому з’їзді князів 1097 року в родовому замку Мономаха. Там київський князь закликав припинити усобиці, адже «половці радіють, що рать між нами». Ворог тішиться, коли країна у чварах. Володимир Мономах сформулював девіз для князів: «Віднині злиймося в єдине серце і пильнуймо руську землю». Європейські історики вважають, що всі подальші виступи України за культурне й державне об’єднання беруть початок саме з ідеї Мономаха. Філологи та історики знають маніфест літературної діяльності князя «Повчання дітям». Це теж заклик до єднання, який автор адресував не лише своїм синам, а всім нащадкам Київської Русі. Ідея єдності в цьому творі основана на традиційному християнському благочесті. Мономах часто покликається на Біблію. «Повчання дітям» має три розділи. Перший – переосмислення біблійних постулатів; другий – літопис-автобіографія, третій – заповіти князя, писані вже незадовго до його смерті. Євген Маланюк коментував «Повчання дітям» так: «Особа автора з'являється нам тут закінченим християнином і християнським гуманістом». Йдеться про скасування смертної кари Мономахом. Також «Повчання дітям» декларує демократію. Автор радить виносити проблемні питання на віча, а також заперечує позицію Візантії, що влада – від Бога. Мономах вважав, що влада має бути підтверджена людьми, тоді в державі буде єдність. «Ідеї князя працюватимуть в складні часи», – підкреслила Оксана Сліпушко.

     

    Далі з доповіддю "Історична пам'ять українців у лінгвістичному вимірі" виступила професор кафедри української мови та прикладної лінгвістики Лідія Гнатюк. Професор Оксана Ніка у своїй доповіді зупинилася на перспективній нині історичній дискурсології, яка вивчає комунікативний мовний досвід із першоджерел (зокрема, Оксана Іванівна звернула увагу на проповіді ХVІ-ХVІІ ст.). Цей лінгвістичний напрям досліджує типи дискурсів, зміни дискурсивних практик у діахронії, демонструє нові вимоги до творення тексту відповідно до епохи й мети комуніканта. Історична дискурсологія тісно пов’язана з історією літературної української мови. Вона вивчалася як складник новаторської програми «Історична лінгвістика. Текстотворення в синхронії та діахронії» для україністів Інституту філології.

    Наступним виступив професор історичного факультет Університету Володимир Сергійчук. Він говорив про незворотність українського поступу. Говорив про останню спробу руської знаті об’єднати колишні землі Київської Русі. Йдеться про повстання воєначальника-князя Михайла Глинського на початку ХVІ ст. Це сталося перед Люблінською унією та повним переходом українських земель під польсько-литовське володарювання. Повстання зазнало поразки не лише через зраду союзників, а й через відсутність критичної маси революціонерів духу, вважає Володимир Іванович. Тодішня шляхта здалася під окатоличення задля власних інтересів. Тоді ж виникає феномен для всієї Європи – козацтво. Суспільні низи та патріоти-феодали об’єднуються й боронять мову, віру, прагнуть відновити державність. Трагічною для України була Переяславська рада 1654 року , після якої Москва, вважаючи свою роль в історії месіанською, прагнула ліквідувати українську націю як таку. Плоди українських геніїв Київської Русі привласнено Московською державою. Наступу зазнав не лише культурний ресурс, а й людський: селянство Східної України виселяли до Казахстану, Сибіру, на Поволжя. Володимир Сергійчук розтлумачив причину, чому українці погоджувалися їхати. Вони як люди набожні не хотіли працювати в шахтах, адже робота там небезпечна. У разі аварії людину не дістали б і не поховали за християнськими звичаями. Уже краще працювати на землі, як звикли – і люди їхали в далекі краї.

    Історик продовжив доповідь підтемою українського національного руху ХІХ ст. у постатях Маркіяна Шашкевича та Миколи Гоголя. В Австро-Угорській імперії менше утискали українців, тож там з’явився паросток відродження – літугруповання «Руська Трійця». Наддніпрянським Шашкевичем і засновником осередку українства в Петербурзі міг стати Гоголь. Але російські шовіністи після виходу у світ «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки» й «Тараса Бульби» перелякалися та поставили за мету відштовхнути Миколу Гоголя від малоросійства, забрати письменника з українського поля. Тези Сергійчука щодо Гоголя перегукуються з доповіддю літературознавця Тетяни Михед на круглому столі «Малі» голоси та їхня велика сила», що відбулася в Інституті філології в жовтні цього року. Тетяна Василівна говорила, що Гоголь руйнував імперські ідеї зсередини своїми легкими творами, насиченими українськими мовними й національними рисами – щирістю, вітайністю, незрадливістю козацьких цінностей. Наш письменник став популярним серед росіян. Гоголя боявся Олександр Пушкін, розуміючи, що російська література не має такого потужного прозаїка. Пересунувши Гоголя на задній план, імперія не зупинила український поступ. Місію його продовжив Тарас Шевченко, «пробудив приспаних».

    «Українство пробуджується завжди», – наголошує Володимир Іванович. На початку Жовтневої революції 1917 в Петербурзі серед повстанців майоріли тисячі синьо-жовтих прапорів. Учорашня імперія бачила: українська нація таки є. Історик коментує подальший розвиток тих буремних подій: «Український демос мав виявити віддання в захисті не чужих, а своїх політичних інтересів. Тема сьогоднішньої конференції до 100-річчя Акту злуки засвідчує, що в 1917-19 рр. українство пробудилося на всіх теренах, заявило про себе та свою соборність, духовність». Підсумок доповіді Сергійчука: український національно-визвольний рух є від самого початку незворотним. Історик насамкінець звернув увагу на особливу роль Києва в державотворенні. Тут наші святині, тут була створена Академія наук України, власне тут і відбувся Акт злуки. Київ – джерело національного відродження. Володимир Іванович закликав пам'ятати пророчі слова Андрія Первозванного: «Чи бачите гори ці? На цих горах засяє Благодать Божа, і місто велике має бути тут, і церков багато Бог поставить» (з «Повісті врем’яних літ»). Вагома також цитата з поеми «Варнак» Тараса Шевченка:

     

    …Мов на небі висить
    Святий Київ наш великий.
    Святим дивом сяють
    Храми Божі, ніби з самим
    Богом розмовляють.

    Завершила пленарне засідання конференції Майя Мозер, керівник Центру вивчення творчої спадщини Івана Франка КНУ імені Тараса Шевченка. Вона говорила про ідею соборності України у баченні Франка, про що вже стисло згадував Юрій Ковалів. Слово, за Франком, вбирає елементи свідомості нації, і завдяки йому ми зможемо донести ідею єдності до кожного. Франко виступав за національну соборність на противагу комуністичним тезам про соборність класову чи інтернаціональну. Націєтвірні думки письменника – у його збірці «З вершин і низин», поемі «Іван Вишенський» та публіцистичних творах. Наприклад, у поезії «Не пора» Іван Якович проголошує:

     

    Не пора, не пора, не пора
    В рідну хату вносити роздор!
    Хай пропаде незгоди проклята мара!
    Під Украйни єднаймось прапор!

    На думку Франка, патріотизм – найвища духовна сила, життєва позиція людини. Як національний мислитель Іван Франко звертався до молоді, був за взаємне збагачення та розвиток юного й досвідченішого поколінь. Він мріяв про «свобідну нову Україну», говорив: «Соборність – це відповідальність усіх за всіх».

    Конференція тривала 3 і 4 грудня на тематичних круглих столах і секціях. Учасники наукового зібрання до 100-річчя Акту злуки відповідальні за власне покликання: як в аудиторіях Університету, так і поза ним вони утверджують ідею єдності українців словами й вчинками. Ми мусимо знати нашу історію та плекати незалежність України.

    Текст - Юлія Кузьменко. Фото - Валерій Попов.

  • «Геній, яким рухало натхнення»

    26 листопада студенти 1 курсу освітньої програми «Українська і англійська мови: переклад та редагування» взяли участь у науковій конференції, присвяченій сторіччю геніального українського перекладача, мовознавця, поліглота - Миколи Лукаша. Науковий захід відбувся у Національному музеї літератури.

    Микола Лукаш - енциклопедист, перекладач, мислитель, мовознавознавець. Про діяльність науковця на конференції розповіли: Генеральний директор Національного музею літератури України Галина Сорока, літературознавець Сергій Гальченко, науковий співробітник Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України Людмила Тарнашинська та інші науковці.

    Так, Сергій Гальченко проаналізував працю Джованні Боккаччо «Декамерон» у перекладі Миколи Лукаша. Він зауважив, що митець мав особливий дар відчуття образного слова. Людмила Тарнашинська відзначила талант науковця у контексті «епохи шістдесятництва». Вона пояснила тогочасне становище літератури на прикладі перекладу лінгвістом роману «Дон Кіхот» Мігеля де Сервантеса. Пані Людмила зауважила, що попри всебічну критику Микола Лукаш знаходив можливості глибоко пізнавати національну духовну спадщину.

    Валентина Горунова. Фото - Валерій Попов.

    Категорії: 
  • Мова була, є і буде основою нашого буття

    7-8 листопада відбулася щорічна міжнародна наукова конференція «Мова як світ світів. Граматика і поетика текстових структур». Організатор – кафедра української мови та прикладної лінгвістики Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка. «Конференція напередодні Дня української писемності та мови є символічною. Вона демонструє продовження наукових здобутків, розвиток мовознавства та «служіння Слову», – сказав завідувач кафедри української мови та прикладної лінгвістики професор Анатолій Мойсієнко на відкритті наукового заходу.

    «Знана конференція як в Україні, так і за її межами. Свідченням є цифри: 91 доповідь, учасники із понад 20 міст України, а також із Польщі, Словаччини, Франції. 6 секцій та 2 круглі столи, на яких представлено мову як багатоаспектне і складне явище. За мову віддають життя, вона була, є і буде основою нашого буття», – зауважила на конференції заступник директора Інституту філології Ганна Черненко.

    «На початку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово (Ів. 1:1). Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього (Ів. 1:3).», – так розпочав доповідь поет, голова ВУТ «Просвіта» ім. Т.Шевченка Павло Мовчан. «Якщо Слово – це Господня справа, то хто сьогодні має право посягати на мову? Ідеологія Путіна суперечить створенню Слова. Вона поза Божим. Росіяни намагаються нас поневолити. Вони посіяли між нами думки про те, що «українська – це мова села», «українська непрестижна». Вони не розуміють, що мова незнищенна. Це днк нації. У ній все минуще, створене Богом. Той, хто є частиною голограми – нації, несе значення – свого народу, себе. Ми несвідомо і підсвідомо зашифровані. Тож незнищенні», – виступив Павло Мовчан.

    Факсимільне видання визначної пам’ятки давньоруськоукраїнської книжної писемності «Реймського Євангеліє» презентував професор Віктор Мойсієнко. Науковець розказав, що досі в Україні не було жодного повного факсимільного видання «Реймського Євангелія». Українські дослідники і зараз не мають належного доступу до цього надзвичайно цінного рукопису, адже він зберігається у муніципальній бібліотеці міста Реймса у Франції. Усі французькі королі присягали на Євангелії Анни Ярославни від ХІ ст. Пам’ятка стала невід’ємною частиною і символом Франції. Для України це також знакова книга Реймське Євангеліє – найдавніший рукопис Київської Русі. Створена у скрипторії Софії, пам’ятка книгозбірні князя Ярослава відображає окремі суто українські мовні риси. «Як давньоукраїнська пам’ятка потрапила до Франції? Можна лише припустити. Донька Ярослава Анна, виходячи заміж за французького короля, взяла «свій мовний світ» із собою. Про це свідчить однакове написання імені у пам’ятці і на стінах Софії Київської – "Ана". Про те, що це слов’янська пам’ятка зазначено в Євангеліє: 1717 і 1726 роках московська делегація сказала, що рукопис написаний слов’янською мовою», – розповідає науковець. «Усі мовні особливості знаходять продовження в давньоруських пам’ятках в київській і в подальшому в галицько-волинській писемних школах. Цю пам’ятку не міг написати македонець чи француз. Адже мовні (діалектні) риси свідчать про те, що так писав той руський, який так говорив».

    Про укладання електронного словника мови Лесі Українки розказала д.філол.н., співробітник лабораторії комп’ютерної лінгвістики Інституту філології Наталія Дарчук. «Укладання словника мови Лесі Українки так само, як й інші авторські лексикографічні праці, має ґрунтуватися на електронній базі даних. Адже це є потребою нашого часу», – зауважила дослідниця. Наталія Петрівна презентувала присутнім інтерфейс укладеного пошуковика за творами Лесі Українки, який містить інформацію про синтаксичні зв’язки, словоформи творів письменниці, граматичну належність цих словоформ до певної частини мови та членування їх на морфи (кореневі та афіксальні) з відповідними індексами.

    д. філол. н. Олег Шинкарук виступив на пленарному засідання із темою «До опису дискурсивних маркерів в українській мові». Дослідник розповів про українсько-французький проект, який реалізує кафедра української мови та прикладної лінгвістики Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка спільно із Національним інститутом східних мов та культур (Париж, Франція).

    Після виступів на пленарному засідання робота конференції продовжилася у форматі секційних засідань та круглих столів.

    Олександра Касьянова, фото - Юлія Кузьменко

    Категорії: 
  • Програма Міжнародної наукової конференції "Мова як світ світів. Граматика і поетика текстових структур"

    7-8 листопада 2019 року в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка відбудеться конференція "Мова як світ світів. Граматика і поетика текстових структур". Пропонуємо ознайомитися з програмою конференції.

    Додані файли: 
  • Запрошуємо на ХІІ Грінченківські читання

    6 грудня 2019 року відбудеться Всеукраїнська наукова конференція (ХІІ щорічні Грінченківські читання) «Борис Грінченко: людина на тлі епохи»

    Під час конференції заплановано роботу круглого столу: «Місця пам’яті» та постать Бориса Грінченка крізь призму сучасних комемораційних практик».

    Місце проведення конференції: Київський університет імені Бориса Грінченка м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 13Б.

    Робоча мова конференції - українська.
    Для участі у конференції необхідно до 25 листопада 2019 року заповнити реєстраційну форму учасника конференції.

    Детальніше - в інформаційному листі.

  • «Російсько-українська війна стане в майбутньому частиною попкультури»

    23 жовтня в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка відбувся міжнародний круглий стіл на тему «Війни і конфлікти як проблема сучасної цивілізації – рефлексії та культурний контекст». Захід організував Інститут філології спільно з Зеленогурським університетом, Інститутом польської філології та Польсько-українським центром гуманітарних досліджень. Доповіді учасників мали міждисциплінарний характер і стосувалися рефлексій війни не лише в літературному дискурсі, а й у сферах віртуальної реальності, фотографії, театру, філософії, історії, психології.

    «Не зважаючи на цивілізаційний поступ, ми маємо чимало гарячих точок на мапі світу. Війни входять у наш розум, проникають у культурний простір, стають його складовою», - відкрила круглий стіл Наталія Салтовська, доцент кафедри фольклористики Інституту філології. Рефлексії на воєнні події можемо спостерігати щонайменше у трьох площинах. Це народна творчість, авторська літературна інтерпретація та меморат – особливий тип нарації, те, що фіксує пам’ять учасників і очевидців бойових дій.

    Виступ Богдана Троха, доктора габілітованого, професора Зеленогурського університету, стосувався трансформації значення карткових і відеоігр, створених за мотивами російсько-української війни. «Настільна гра вже не є просто розвагою. Як би не парадоксально це звучало, сьогодні гра розкриває очі гравця на реальність, спонукає мислити, шукати причинно-наслідкові зв’язки в подіях», - переконаний науковець. Доповідач для прикладу взяв три гри, пов’язані з подіями Євромайдану, Революції Гідності та окупації Донецька. Відео і карткові продукти розроблені в Польщі та Бельгії. Основний посил розробників ігр – незаангажовано показати конфлікт двох ворогуючих сторін (Росії та України). У цих іграх немає переможців у традиційному сенсі. Наприклад, у кінці відеогри «Battle for Donetsk» (LuGosStudios) з’являються слова: «Гра закінчена. Ви виграли битву, але програли гру. Багато цивільних було вбито» (пер.з англ.). Такий продукт попкультури як карткові й відеоігри з площини розважальної переміщається у площину інформаційну. «Людина , яка грає у ці ігри, має обмежені знання про реальність, у якій живуть учасники протистоянь на екрані, але вона розуміє моральну сторону їхнього конфлікту», - переконаний Богдан Троха. Цей продукт розважальної індустрії має всі шанси розвінчати стереотипи щодо українців, які склалися у багатьох країнах завдяки заангажованій внутрішній політиці. Як приклад, професор Зеленогурського університету наводить твори Генрика Сенкевича про україно-польські протистояння. Сучасний світ приніс людству зміни не лише у веденні війни (гібридний вид). Трансформації зазнала й культурна сфера життя суспільства. Традиційні канали зв’язку з рецепієнтами потроху втрачають свою актуальність. Арсенал засобів впливу на аудиторію розширюється завдяки, зокрема, й іграм. Тому класична книга «Homo Ludens» (Людина, що гра’ться) Йогана Гейзинги сьогодні стає знову актуальною, а попкультура продукує нові способи пізнання дійсності нарівні з традиційними видами мистецтва. «Російсько-українська війна стане в майбутньому частиною попкультури», - підсумував Богдан Троха.

    У доповіді Тетяни Рязанцевої , доктора філологічних наук, провідного наукового співробітника Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, йшлося про дискурс війни у поезії Олекси Стефановича. Науковець виокремила фактографічність і релігійність основними рисами мілітарної поезії діаспорного письменника. Патріотична тематика глибоко переплетена з релігійною через глибоко християнську свідомість автора, в якій Україна постає місцем спілкування Бога з людством в екстремальних ситуаціях.

    Про циклічність часу й історію війн як вічної боротьби двох людських принципів – егоїзму та альтруїзму йшлося у доповіді Олени Поліщук, доктора філософських наук, професора Житомирського державного університету імені Івана Франка. «Коли прийде Армагеддон чи апокаліпсис, ми можемо його не помітити, бо в цей час будемо жити», - переконана науковець з огляду на те, що історія людства – це історія війн. Будь-яка війна спонукає людину повернутися до свого природнього начала, інстинкту завойовника. На заваді цьому стає таке цивілізаційне надбання, як альтруїзм, милосердя. Конфлікт цих двох принципів лежить в корені будь-якої боротьби й визначає її результат. На прикладі новели Олександра Довженка «Маки» Олена Поліщук проаналізувала одну з перших літературних спроб осмислити Другу світову війну в українській літературі.

    Про літературу екстремального досвіду підготувала виступ Марина Рябченко, кандидат філологічних наук, співробітник Інституту філології. Доповідачка з початку війни на Сході України брала активну участь у волонтерському русі, допомагала реабілітації поранених воїнів. Тому тему війни вона досліджує не лише як філолог, а й як очевидець. Марина Рябченко аналізує твори чотирьох українських авторів, які перебували в російському полоні (Г.Афанасьєв, В.Макєєв, А.Бессараб, С.Захаров). Це художньо оброблені рефлексії особистого «табірного» досвіду чотирьох людей. Кожна з них є важливим документом доби в літературному сегменті.

    Загалом у роботі круглого столу взяло участь понад двадцять науковців. Теми їхніх доповідей демонструють масштаб охоплення однієї із найбільших проблем сучасної цивілізації – війн і збройних конфліктів. Міждисциплінарний характер виступів свідчить про нагальність рефлексії історичних подій різними когнітивними способами.

    Анна Мукан, фото Юлія Кузьменко

Сторінки

Subscribe to конференція