зустріч

  • Вишиванка – код нації, код родини

    Усі охочі 28 березня мали унікальну можливість дізнатися більше про українську вишивку. Керівник кіно-документ студії «Софія» Леся Воронюк уже давно працювала над стрічкою «Спадок нації» як режисер. Трейлер до фільму вони презентували у 2015 році разом із науковим консультантом – етнографом Олексієм Долею. Останні 10 років він очолював Центр фольклору та етнографії Інституту філології. Нині кафедра фольклористики ІФ вшановує його пам’ять.

    Теперішній директор Центру Ірина Барамба говорить, як хотілося б, аби фольклористи різними стежками продовжували його справу. Щоб несли його тепло, адже Доля – людина, яка стількох зігріла! Окрім нашого Інституту він працював у Національному музеї архітектури і побуту України. Звозив туди експонати, облаштовував інтер’єр і екстер’єр хат… «Де майстри, там і Доля», − так говорять про його підтримку народних митців. Об’їздив усю країну, збираючи дослідження. Остання його робота – «Культ предків» спільно з журналісткою Наталкою Фіцич. А останнє, що він консультував як вчений, − стрічка «Спадок нації».

    На показ фільму прийшла сестра Олексія Долі Галина Момот. Вона згадує брата як надзвичайно відданого своїй справі й життєрадісного. Із розповідей пані Галини Олексій Леонтійович постав малим хлопчиком, юним студентом. Він захопився етнографією ще в 4 класі. Його перші торування в цьому підтримувала етнограф Лідія Орел. Олексій виріс у родині, де було 4 дітей. Зараз у них у самих давно є діти, онуки. Ніхто з близьких не знав про хворобу Олексія. Останніми роками він усе рідше відвідував рідне село Плішивці. Сестра не стримує сліз: «Так, поки живі, ми не знаємо, коли і як підемо». У селі по смерті Долі відкрили його музей-кімнату.

    Далі ж слово взяла Леся Воронюк, яка безпосередньо співпрацювала з Олексієм Долею. Творча група фільму розуміє, як їм несказанно пощастило з консультантом. На щастя, вони не натрапили на псевдовченого. Їм потрібна була така людина, яка знає про вишиті сорочки все, буквально все. Олексій Леонтійович об’їздив центри українського вишивання сам, знав автентику. Пані Леся захоплюється тим, що Доля ставив ідею вище за себе. У нас, українців, є такий гріх: ми хочемо здобути імена. А він розумів: значення мають цінності, а не ім’я. Відмовлявся від публічних заходів, посад, міністерських нарад.

    Фільм починається словами: «У кожного з нас – своя доля і свій шлях, своя сорочка… Та є одна, заради якої живемо ми всі». Автори фільму були в багатьох куточках України від Новопскову (Луганщина) до Борщева (Тернопільщина). У Новопскові, наприклад, законсервувалася вишивка, якої не стрінеш більше ніде в Україні – червоно-синя. У Борщеві ж – чорні сорочки. Існує легенда, що колись місцевість була знищена, загинули всі чоловіки, а жінки поклялися протягом 7 поколінь на вінчання вдягати лише чорні вишиванки.

    Історії, зібрані Лесею Воронюк та Олексієм Долею, вражають. Почули правнука Бориса Антоненка-Давидовича, який відбув 10 років таборів ГУЛАГу. Коли його судили, він попросив принести йому вишиту сорочку, аби всі бачили: українця судять! Вишиванка – відчуття боротьби за правду. Правнук вдягав цю саму сорочку на Майдан. Побачили в фільмі зв’язкову Романа Шухевича Ольгу Ільків, яка за свою діяльність була засуджена на 25 років закритої тюрми. Їй казали, що вже ніколи не побачить своїх дітей, а вона крикнула: «Ні, побачу! Бог дасть мені сили витримати ці 25 років». У в’язниці вишивала на простирадлі, яке списали. У готовій сорочці для Ольги – радість, боротьба, нація. Ще про свою вишивку розповідали селяни-переселенці з зони відчуження після катастрофи на ЧАЕС. Жінки сумують за рідною Луб’янкою. Їм говорили, що виїжджають вони лише на три дні. Встигли взяти вишиванки… Сьогодні вишиті сорочки є оберегами на фронті. У них – код нації, код роду.

    Юлія Кузьменко

  • Іранський Новий рік в Інституті філології

    Щороку, у день весняного рівнодення, іранці відзначають одне з найулюбленіших свят – Ноуруз, Новий рік за іранським сонячним календарем.

    27 березня кафедра мов і літератур Близького та Середнього Сходу за присутності представників посольства Ісламської Республіки Іран та адміністрації Інституту філології провела урочистий захід, присвячений святкуванню іранського Нового року. Відкрила захід завідувачка кафедри мов і літератур Близького та Середнього Сходу Олена Мазепова. Із вітальним словом виступила заступниця директора Інституту філології з міжнародної співпраці Катерина Білик, яка привітала присутніх зі святом та висловила щирі співчуття іранському народові з приводу стихійного лиха, що нещодавно трапилося в кількох областях цієї країни. Аташе посольства ІРІ з питань культури пан Хаді Заргярі розповів про глибинний символізм атрибутів іранського Нового року. Доцент кафедри Тетяна Маленька виступила з доповіддю на тему «Ноуруз та його значення у сучасному мультикультурному світі». Упродовж урочистого заходу студенти співали іранські пісні, слухали традиційну музику та переглядали уривки відеороликів. Студентка 4 курсу Юлія Дубок прочитала вірш сучасного перського поета Ферейдуна Мошірі, студентки 1 курсу магістратури Дарина Рудик, Еліна Абдуллаєва, Юлія Рябоконь декламували вірші класиків перської літератури мовою оригіналу. Студентка 2 курсу магістратури Катерина Дросенко виступила з доповіддю про відому працю Омара Хайяма «Ноурузнаме» та особливості святкування Ноурузу у стародавньому Ірані. Про доісламські та сучасні традиції святкування Нового року розповіли студенти-першокурсники. Родзинкою цьогорічного святкування Ноурузу стало те, що іранські студенти, які навчаються в КНУ імені Тараса Шевченка, зокрема Хамед Хатаміян, Саміра Юсефі та Сахель Сейєд Рухані, активно долучилися до організації та участі у цьому товариському та атмосферному заході. Це продемонструвало важливість та необхідність живого творчого спілкування між носіями перської та української мов і культур у Шевченковому університеті.

    Ведучою заходу була студентка 2 курсу магістратури Світлана Сопільняк.

    За матеріалами кафедри мов і літератур Близького та Середнього Сходу
    Фото: Валерій Попов

  • Виставка картин Володимира Рака «Ланка»

    26 березня до Інституту філології завітав Володимир Рак, аби презентувати власні обрані картини. Виставку нині можна відвідати в Мистецькій залі. Гостя вітали студенти-фольклористи, співробітники Центру фольклору та етнографії та інші представники Інституту, небайдужі до творчості запрошеного митця. Пан Володимир згадував, що зала колись була переобладнана під виставкову з поради Лідії Дунаєвської, засновника й першого завідувача кафедри фольклористики Інституту філології. Сьогоднішня виставка приурочена до Теплого Олекси (30 березня) на пошанування фольклориста та етнографа, директора Центру фольклору та етнографії Інституту філології Олексія Долі. Саме він першим познайомив із творчим доробком Володимира Рака свою кафедру. Також згадували, що два роки тому в цій самій залі Інституту експонували роботи матері Володимира – Анастасії Рак. Вони мають спільний світогляд на філософському рівні.

    Розмова з художником не була схожа на лекцію. Він аналізував власні картини, відповідав на цікаві й де в чому провокативні запитання аудиторії. Однак це не вкладеш у строгі рамки репортажу. Володимир Рак говорить афоризмами про мистецтво, наше сприйняття світу і творче мислення як таке.

    Пізнання – це порівняння. Якщо говорити у двох словах, то наше завдання – відродити гуманітарне мистецтво. Творчість Рака – це народні мотиви, пропущені через ХХ ст. Він звертає увагу на японське правило єдиної риси, сформульоване на Далекому Сході (де виріс сам художник) іще 1000 р. тому. Йдеться про вміння бачити найдрібніші риси життя, на основі яких митець має витворити смисл, вихопити його, надати змісту, адже саме з дрібниць складається життя людей. Дрібниці помічала, наприклад, Сей Сьонаґон у своїх «Записках в узголів’ї». Щодня придворна дама фіксувала, що за день їй сподобалося, а що ні. Володимир Рак радить робити те саме кожному, і це, на його думку, є творчістю на рівні життя. У будь-яких ситуаціях людина повинна шукати вихід у творче мислення.

    Художник не малює, він пише, а отже, мусимо читати, а не просто дивитися на картину. Володимир навмисне віддзеркалює на картинах, у якому емоційному стані писав роботу. Розповів про свій прийом «удару пензля». Закликає гостей вистави відчути не просто загальну інформацію, а інформацію лінії: «У світі є таємниці. Не забувайте про це!»

    Також Володимир Рак наголошує, що читати будь-який мистецький твір розумом – непрофесійно. Є дві форми нелюбові до мистецтва: загалом не сприймати його, не споглядати й не ходити на виставки і читати розумом. Бажано споглядати на самоті, бо в гурті боїмося повністю розкритися. Відкривайте в собі щось нове, обмірковуйте твір. Пам’ятайте, що в основі живопису лежить почуття краси. Знову-таки згадав про східну методику споглядання, коли «я» не є «розум». Ви маєте відкинути інтелект, повернутися до себе справжнього, заглибитися в спогади, познайомитися з собою! Нам лише здається, що себе знаємо. Через мистецтво бачимо все інакше, ніж звикли.

    Згадував слова Марка Шагала про те, що якщо художник викладається на 99%, то він не художник. Митцеві дається дар, але він мусить упродовж життя бути собі редактором, «полоти в собі бур’яни». Володимир Рак описує власний творчий процес яскраво: він може зачепитися за одну ідею, писати до ночі, а вранці не пригадати, що відбувалося, майже не впізнати власну роботу. Це – особливий стан творчості. Звісно, творчий імпульс то виникає, то зникає. Велику роль у натхненні відіграє кохання. Для Володимира кохання – таке саме безумство, відключення розуму. Кохати – обов’язкова умова існування на цій Землі. Тоді душа заспокоюється, що виконує обов’язкову свою програму. Тоді художнику твориться краще.

    Юлія Кузьменко

    Категорії: 
  • Анатолій Кичинський: «Головне в поета – це текст»

    Хвилюєшся, коли чекаєш на гостя. Хочеться, аби все вдало склалося. Надто коли йдеться про зустріч із поетом і художником, лауреатом Шевченківської премії. Анатолій Кичинський приїхав із рідної Херсонщини, аби познайомитися з творчою молоддю – студентами-літтворцями та літературознавцями Інституту філології Шевченкового університету. Подія відбулася 26 березня в Мистецькій залі Інституту філології, вела розмову Людмила Дядченко.

    Анатолій Іванович відразу завоював симпатію зали. Поки студенти міркували, які запитання поставити митцю, викладачі обговорювали видання вибраних віршів поета «Жива і скошена тече в мені трава», гортали сторінки. Назва збірки – «бренд Кичинського», як він сам висловився. Вірш із цим рядком написав ще на першому курсі педінституту. А ще із захопленням роздивлялися дібрані картини пана Анатолія. Професор Людмила Грицик всміхалася, коментуючи: «Просто Реріх!» Хоча пензель Кичинського справді вправний, він себе мислить більше поетом, аніж художником. Почав малювати ще до школи. Батьки накреслять щось олівцем, підуть на роботу, а син розфарбовує… У школі та інституті талант його помітили та залучали до створення стіннівок. Пізніше, під час письменницької паузи Кичинського, він ненадовго зайнявся малярством для заробітку. Зізнається, що коли маєш талант, порівнюєш себе з іншими митцями: «От вони на виставках, ну чому це не я?» Нині Анатолій – почесний член Національної спілки художників України. І все ж для нього малювання – дозвілля. А основна справа – поезія!

    Перша збірка Кичинського вийшла, коли йому було 26. На запитання модератора Людмили, хто був його вчителями, митець назвав Бориса Олійника, Миколу Вінграновського, дещо пригадалося з Івана Драча… Не оминув збірку Ліни Костенко «Над берегами вічної ріки» 1977 р. Нині поет має 18 книг і вважає, що кожне нове видання мусить бути кращим за попереднє, усе вищим і вищим щаблем у творчості. Головне в поета – текст. Не нагороди, не визначення поколінь… Для Анатолія Івановича поділ на шістдесятників, вісімдесятників тощо – умовний. Кожен критик ділить по-своєму. Літературні премії (а Кичинський має таких до десятка) вважає приємними відзнаками, однак вони нічого не важать порівняно з власне творчістю. Один із дослідників доробку Кичинського Ярослав Голобородько наголошував на фольклорності та прокласичності поета. Сам Анатолій Іванович вважає, що поет творить мову. Творець інакше бачить матеріал. Можна не бути філологом за освітою (як-от інженер Є.Маланюк, хімік Л.Мосендз), але поет мусить відчувати мову, адже він визбирує з неї найкраще. Скульптор не ліпитиме з кепської глини! Чи помічаємо ми, яка багата на художні образи та метафори наша повсякденна мова? Час – летить, дощ – іде. Усе це з народу, але ж не збиралися люди докупи навмисне, аби вигадати фразеологізм чи пісню. Це унікальне творче мислення, до чого дає поштовх мова. У словниках можна знайти поживу до творчості, свого часу це зробив Анатолій Іванович. Перечитавши словник фразеологізмів, написав вірш «Пошитий у дурні» - зв’язну історію, складену лишень із фразеологічних сполук.

    На загал Кичинський говорить, що надихнути може все – природа, люди, мистецтво… Перерв у творчості радить не боятися. У Блока протягом шести років не написалося жодного рядка. Та наступні роки після паузи можуть бути в рази продуктивнішими. Можлииво, рано ще думати про творчі перерви юним студентам-літтворцям, вони тільки починають торувати письменницьку стежку. Та буває, що поет творить кілька років, а вже відомий, видатний. Чи це лише піар? Пані Людмила поцікавилася в Анатолія Івановича, чи є серед сучасного літпоцесу справжні поети. На його думку, молоді й талановиті в нас є. Прикро, що інколи губляться серед моря графоманів.

    Після розмови Кичинський зачитував свої найцікавіші роботи: «Процес», «Мисливець», «Лобода». Трохи згодом ще кілька віршів йому обрав професор Юрій Ковалів. Він дуже радий зустрічі з колегою та однодумцем. Юрій Іванович аналізує: у Кичинського натурфілософська лірика, близька за поетикою з творчістю Володимира Підпалого. Лірику пана Анатолія декодували на спецкурсах разом із студентами-україністами, їм дуже подобалася глибина слова Кичинського. До того ж відчувається рука і погляд художника, інтермедіальна практика. Додаймо до цього мислення-pro – про страшні речі, що поруч нас.

    На прощання – невеличка автограф-сесія та фото на пам’ять. Буде над чим поміркувати після зустрічі з поетом.

    Юлія Кузьменко

  • Презентація роману "Алім" Юсуфа Болата

    20 березня в Центрі кримськотатарської мови і літератури з нагоди 110-ї річниці від дня народження Юсуфа Болата відбулася презентація його історичного роману «Алім» із серії «Кримськотатарська проза українською» видавництва «Майстер Книг». У презентації взяли участь директор видавництва «Майстер Книг» Павло Сачек, донька письменника Зарема Мустафаєва, упорядниця і редакторка серії Надія Гончаренко, авторка вступної статті, перекладачка Таміла Сеітяг’яєва, завідувач кафедри тюркології Інституту філології Ірина Покровська, асистент кафедри тюркології Афізе Емірамзаєва, асистент кафедри тюркології Карашаєва Діляра.

    Завідувач кафедри Ірина Покровська познайомила студентів із гостями заходу. Ідея видати серію книжок з перекладами кримськотатарської літератури належить Павлові Сачеку, директору видавництва «Майстер Книг». Під час презентації про життя і творчість письменника розповіла студентам сама донька письменника Зарема Мустафаєва. Упорядниця і редакторка серії Надія Гончаренко поділилася своїми враженнями про Аліма. Перекладачка Таміла Сеітяг’яєва роказала про деталі цікавої та нелегкої роботи перекладача. Викладачі кафедри розповіли, із яким задоволенням студенти читають та перекладають твори Юсуфа Болата.

    Кафедра тюркології. Фотографії Валерія Попова.

  • "Що сказане не ясно, те сказане не французькою" (А. Рівароль)

    У рамках проведення року французької мови в Україні (2018-2019) та святкування Міжнародного дня франкофонії Французький центр спільно з Посольством Франції в Україні провів 20 березня в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Марафон Франкофонії.

    Мета – популяризація французької мови та культури. Цьогоріч марафон проводився одночасно у 12 містах України, учасники з різних місць нашої країни спілкувалися за допомогою відеозв’язку. У заході взяли участь представники Посольства Франції в Україні, викладачі Інституту філології та понад 40 студентів різних курсів кафедр романської мови, теорії та практики перекладу романських мов, кафедри мов і літератур Близького та Середнього Сходу, а також студенти Київського національного лінгвістичного університету.

    Усіх їх об'єднала любов до французької мови. Марафон пройшов у дружній атмосфері. Учасники мали змогу продемонструвати свою креативність презентувавши малюнки, міні твори, театральні мізансцени. Проводилися тематичні конкурси та вікторини. На завершення всі учасники співали відомі французькі пісні в караоке. Чекаємо на наступний Марафон! Вчіть французьку мову і приєднуйтесь!

  • Career day від СПІФ: резюме, співбесіда, стажування

    Поки 20 березня в холі Інституту філології тривав ярмарок вакансій Studpoint, трьома поверхами вище Освітній відділ СПІФ надихав студентів бути активними, любити людей і вірити, що кожен день сповнений можливостями. Саме такими словами завершили зустріч, де молодь учили правильно влаштовуватися на роботу.

    Воркшоп із написання резюме провів Назар Кравець. Резюме – це ваша візитівка. На прочитання його роботодавці витрачають у середньому 1-2 хв, тож не розписуйте всього надто детально. Не пишіть заголовок «Резюме», це й так очевидно! Обов’язково вкажіть контакти: е-мейл, телефон, соцмережі (за останніми видно особистість та її захоплення, досвід у проектах). Чітко пишіть, на яку ви претендуєте вакансію, яка ваша мета в компанії, на який заробіток розраховуєте. Так, студенти ще не мають повної освіти, однак не зайве вказати свій навчальний заклад і курс, а також мови, якими володієте, додаткові курси та тренінги, які проходили. Щодо досвіду роботи ніколи не брешіть. Використовуйте тут слова дії та цифри. Ефективніше виглядає фраза «Зменшив кількість помилок у відділі на 15%», аніж просто «Перевіряв на помилки».

    Анастасія Сахарова розповіла, як поводитися на співбесіді. Маємо розуміти, на яку вакансію подаємося, що від нас вимагатимуть. Настя радить поглянути все про компанію – від сторінки в Інстаграмі до відео в Ютубі. Оцініть і проаналізуйте себе, уявіть уже на посаді. Зможете? Для чого це вам потрібно? Отримати певний досвід, по практикувати мову чи просто підзаробити? Поміркуйте, чи узгоджується нова робота з вашими майбутніми цілями. Кілька важливих моментів: виспіться; прийдіть завчасно хвилин на 10-15; візьміть ручку та блокнот. Залиште негативні емоції, не скаржтеся, не критикуйте попереднє місце роботи та колишніх колег. Якщо є питання, ставте, але й подумайте заздалегідь над питаннями, які ставитимуть вам. Найголовніше – будьте впевненими! Не варто губитися, краще відповісти без довгих пауз навіть на питання, до яких ви не готові. Це дасть зрозуміти, що ви вмієте виходити з ситуації переможцем.

    Ольга Крутій детальніше зупинилася на стажуваннях для студентів. Дівчина – член громадської організації ФРІ – Фундації регіональних ініціатив. У межах ГО була координатором «Журналістської кузні», але загалом має велику практику стажування. Така річ – можливість завести зв’язки, отримати досвід (і вписати його в резюме). Це реальні навички, а не сухі лекції в аудиторіях. Потенційно вас можуть і залишити на місці стажування. Такий вид роботи оплачується або ні (залежно від сфери, де ви стажуєтеся). Але гнатися краще не за грішми, а за знаннями. Оля порадила вправу для тих, хто не остаточно ще визначився з майбутньою діяльністю. Поділіть чистий аркуш на 3 частини та випишіть, що ви найбільше любите робити, що вам найбільше вдається та за що ви коли-небудь отримували гроші. Десь на перетині трьох списків – ваша справа! Успіху в пошуках роботи вашої мрії.

    Юлія Кузьменко

    Категорії: 
  • За кожним експертним висновком – людська доля

    19 березня відбулася зустріч лінгвоклубу «ЗМовники», на який запросили експертів СБУ. Співробітники служби принагідно запросили лінгвістів Інституту філології до Національної академії СБУ, там пропонується 49 спеціалізацій, серед них – семантика текстуальної експертизи, дослідження писемного тексту тощо.

    Ядром дискусії став виступ судексперта з усної і писемної мов професора Тетяни Бутко. Вона розповіла про масиви текстів, які майже всі аналізуються вручну (лише певні лексичні особливості – за допомогою комп’ютерного частотного аналізу). За лінгвістичною експертизою можна дізнатися лице людини: її вік, стать, освіту, психологічні особливості та психічні відхилення. Точність портрету – до 80-100%. Це залежить від обсягу матеріалу та рівня знань експерта. Авторознавство як напрям зародилося в нас, у Харкові, існувало лише 5 експертів на весь колишній СРСР. Нині є три різновиди лінгвістичної експертизи. Кожний вид потребує аналітичного мислення, до якого здатен не кожен. За допомогою експертиз можна встановити діалектні особливості мовця,чи містить текст погрозу про вбивство, маніпуляції свідомістю, сепаратизм, вимогу хабаря тощо. Фахівці працюють не тільки з текстом, а з аудіо та стенограмами. Пані Тетяна навела приклади текстів про загрозу теракту. На жаль, такі дзвінки часті, а визначити, звідки телефонують, неможливо. Хибні виклики призводять до дестабілізації та розхолодження правоохоронних органів. А злочинець тим часом може спостерігати, як реагують служби, та міркувати про справжній теракт.

    Також почули про експертизу усного мовлення, чим в СБУ займається окремий відділ фоноскопії. Там мають дві мети: ідентифікувати особу (співвіднести за фонетичними ознаками голос із людиною) або ж дослідити запис на предмет монтажу. Займаються також почеркознавством. Інколи висновок експерта кладеться в основу вироку. Експерти несуть персональну та кримінальну відповідальність за помилковий висновок. Водночас лінгвістичним експертам заборонено вирішувати питання права. Про це йдеться в Законі про судову експертизу, на якому базується діяльність усіх експертів.

    Свої питання працівникам Служби безпеки України поставили студенти, викладачі кафедри української мови та прикладної лінгвістики, філологи-випускники. Мали змогу відчути рівень відповідальності службовців. Однак тут може застосувати свої вміння фаховий мовознавець. Це доводить своїм прикладом наша випускниця Лариса Костецька. Законність і неупередженість – база для кожного спеціаліста.

    Юлія Кузьменко

    Категорії: 
  • Літклуб від СПІФ

    Освітній відділ Студентського парламенту Інституту філології кожні два тижні проводитиме літературний клуб, де в камерній атмосфері кожен охочий зможе поділитися власними думками та ідеями, напрацюваннями та навіть, імовірно, творчістю! Тож всі охочі до мистецького слова та аналізу художньої літератури - стежте за анонсами! Ось як відбулася зустріч 20 березня у 81 аудиторії. Модерувала Марія Зуб'юк.

    Категорії: 
  • В Інституті філології відзначили 100-річчя Березневого руху корейського народу

    19 березня в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка відзначили 100-річчя Березневого руху Кореї 1919 року проти японських колонізаторів (інші назви – Рух 1-го березня, Рух Саміль). З нагоди річниці масового повстання відбувся захід, який організувала кафедра мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії. Вступне слово на події виголосив завідувач кафедри професор Іван Бондаренко, який зауважив, що Україна та Корея мають схожі долі. Березневий рух розпочали корейські студенти, вимагаючи незалежності своєї країни. Це спричинило масові демонстрації, які переросли в антияпонське повстання, яке протягом двох місяців охопило усю країну. Схоже ми спостерігали 5 років тому в Україні, коли київські студенти стояли на Майдані. Наступним виступив директор Корейського освітнього центру в Україні пан Ю Санбом. У вітальному слові пан Ю розтлумачив історичний зміст Березневого руху та заохотив студентів вивчати корейську мову та культуру.

    У межах заходу також відбулася презентація підручника викладача кафедри Юлії Ковальчук "Корея в описах західних авторів (ІХ-початок ХХ століття)". "Бути кореїстом – це не лише знати мову, а й володіти культурним контекстом" – зауважила автор підручника. Ідея написати таку працю виникла у пані Юлії ще у 2004 році, за часів її студентства. Ще тоді вона помітила, що образ Кореї для українців є розмитим. А що ж у світі знають про цю східну країну? Досліджуючи це питання, Юлія Ковальчук вирушила у літературну подорож, яка й лягла в основу презентованого видання. У посібнику-хрестоматії в імагологічному аспекті розкривається еволюція етнообразу Кореї в західній літературі. У книзі крізь призму політичної ідеології, наукової парадигми, філософської думки, літературних напрямків відповідних епох презентовано формування текстуальних традицій репрезентації Кореї. Тобто показано як мандрівник і на основі чого творить образ про країну. Книга побудована так, аби читач зміг зруйнувати стереотипи і пізнати справжню Корею. На презентації авторка підручника зауважила, що до 18 століття Європі нічого не було відомо про Корею, бо не було передумов для цього. Європоцентризм став основою образу Кореї з сер. 18 століття. Захід критикував Схід, зокрема і Корею. Ця книжка демонструє, що образи про нації формуються зовнішньо. Апелюючи до України, пані Юлія наголосила, що Україна, як і Корея, тривалий час мали деформований світовий образ. Такий формат книжок, за словами Івана Бондаренка, дає змогу пізнати «справжність» країн, їхню сутність.

    Під час події студенти продекламували політичні твори корейських письменників, один із яких був присутній на зустрічі – Кім Суквон. У презентованій поезії провідною ідеєю було націотворення та боротьба за ідентичність та свободу своєї країни.

Сторінки

Subscribe to зустріч