зустріч

  • Олексій Юрін прочитав свою поезію під музичний супровід для студентів-філологів

    7 жовтня Інститут філології зустрічав нового гостя – черкаського поета Олексія Юріна. Змінивши не одну професію та побувавши не в одній країні, Олексій повернувся в Україну, де і почав писати.
    Багатий життєвий досвід відобразився в його творчості сміливими римами, нестандартними образами та своєрідним баченням світу. Поезія Юріна має свою специфіку. Читач крізь призму іронії та парадоксальних висновків врешті-решт дійде до власного бачення тексту.
    Головне гасло поезії Юріна – відвертість. Вона така ж нешаблонна та самобутня, як і сам поет. Вона дивує та хвилює, подекуди буває незрозумілою. Але головне – її рядки не залишаються осторонь вашої уваги, адже це – не просто рефлексія світобачення автора, а ще й постійний зв’язок із реципієнтом.
    Творчий шлях Олексія починається у віці 7 років, коли дитячий віршик з нагоди першого вересня стає його дебютною поетичною спробою. Далі - шкільні роки в одному із черкаських фізико-математичних ліцеїв, здобуття освіти на факультеті романо-германської філології і досвід викладення. Отримує статус вчителя 1 категорії, але із цією сферою діяльності не склалося. У самого Олексія школа в свій час відбила бажання читати, ось і тепер себе у системі освіти він не бачить. Посада у Корпусі миру при посольстві США, фрілансерство у Болгарії та Туреченні; і тільки на початку 2008 року - усвідомлення своєї справи. Вже в цьому ж році отримує перше визнання своєї творчості, ставши лауреатом всеукраїнського конкурсу «Слава Нації».
    Студентам Інституту філології Олексій Юрін презентував вірші із своїх збірок у дещо новаторському стилі «поетичного джазу» - під музичним супроводом музиканта Валерія Заїки.
    Перша збірка під назвою «Парампара» стає лише точкої відліку у подальшій успішній кар’єрі – участь у багатьох мистецьких фестивалях та вихід у світ нових збірок. Про що ж вона? Одвічна дихотомія білого та чорного, високого та низького, життя загалом.
    Друга збірка «Всі жінки однакові», власне, базується на наших стереотипних уявленнях, які за допомогою іронічного ставлення автора набувають нового забарвлення. Це – почуття, нехай не перманентні, постійно набуваючі нового стану, це - одвічний пошук та самовдосконалення.
    У березні цього року світ побачила третя книга автора – «Агія». Збірка стала найвищою точкою у розвику поетичної майстеності Олексія. Це – вірші вже нової епохи, вірші наших з вами реалій. Подекуди іронічні, чуттєві, взагалі не відповідні канонам, до яких ми звикли у класичній вітчизняній літературі, але все ще дуже влучні та багатогранні своєю митецькою палітрою і римою.
    Юрін-людина має широкий спектр зацікавлень, як і Юрін-поет. Студентські аматорські вистави, вочевидь, мали певний сенс: Олексій виконував роль Івана Котляревського у виставі "Тиша і грім Василя Симоненка" наряду з професійними акторами. На власну поезію «Фреш з маракуйі» була поставлена музично-поетична вистава. На вірші поета складена чимала кількість пісень, а сам Юрін час від часу практикує переклади англійських творів українською мовою.

    Марія Борзова та Дар'я Мойсєєнко
    Фото: Володимир Мукан

  • Відбулася зустріч з Максимом Козубом

    30 вересня 2015 року в Інституті філології відбулася зустріч викладачів та студентів перекладацьких відділень із Максимом Іллічем Козубом – одним з найкращих конференц-перекладачів України та учасником АТО, який завітав до нашого інституту на запрошення голови Ради ветерані Інституту філології С.Я. Янчука. Цю зустріч було організовано завдяки сприянню заступника директора Інституту філології С.В. Скрильника. З Шевченковим університетом цього відомого перекладача пов’язує навчання на радіофізичному факультеті та спільна робота з викладачами кафедри теорії та практики перекладу з англійської мови.

    Максим Ілліч привітав усіх присутніх з Міжнародним днем перекладача, а також розповів про власний досвід синхронного перекладу, у якому він працює майже 20 років. Під час цієї зустрічі студенти ставили багато цікавих запитань, які стосувалися не лише перекладацької діяльності гостя, а й його участі у війні на Сході України.

    Максим Козуб добровольцем пішов на фронт і служив у батальйоні «Айдар» на посаді командира взводу. Під час бойових дій отримав важке поранення руки. 6 вересня 2015 року Максим Козуб звільнився з військової служби та повернувся до перекладацької діяльності.

    Максим Ілліч Козуб є не лише професіоналом перекладу з англійської та польської мов, правознавцем та інженером, а й справжнім патріотом України, який не вагаючись став на її захист зі зброєю в руках. А висока мораль, доброта і щирість не дозволила жахіттям війни зламати його дух. Саме на таких людей сьогодні варто рівнятися молодому поколінню.

    Текст Сергія Янчука, фото Валерія Попова

  • «БУДЬТЕ ЧЕСНИМИ, БУДЬТЕ ФАХІВЦЯМИ» - МАКСИМ КОЗУБ

    30 вересня в Інституті філології відбулася зустріч з успішним українським перекладачем Максимом Козубом. Деякий час до поранення Максим був командиром взводу в батальйоні «Айдар» і це його перша зустріч на теренах українських вишів після демобілізації. Майбутні випускники перекладацьких спеціальностей мали можливість особисто поспілкуватись зі своїм колегою, спитати те, що їх цікавить, та спробувати зрозуміти секрет, яким слід користуватися на перекладацькому ринку задля того, щоб здобути репутацію справжнього професіонала. На власних прикладах Михайло Ілліч розповів реальні казусні ситуації, дав поради наступному поколінню фахівців, чесно змальовуючи досить важкий шлях, через який у перспективі їм належить пройти.

    Блискуча кар’єра розпочалась дещо незвично: закінчення школи фізико-математичного спрямування, вступ до радіофізичного факультету КНУ, а далі – дострокове завершення університетського життя, так і не отримавши диплому. Що ж зумовило такий нетрадиційний старт у кар’єрі перекладача? За його ж словами, ще довишівська біографія лишила певний відбиток на подальшій професійній ниві. Вже за шкільних років, розпочавши вивчення англійської у 5 класі звичайної радянської школи, хлопець проявив неабиякий філологічний хист, а у віці 12 років вирішив самостійно вивчати ще й польську. Та якби в університетські роки йому сказали, що на нього чекає 20 років практики перекладу, він навряд чи повірив би.

    То ж, що допомогло людині, яка не має відповідної освіти, ніколи не жила в середовищі носіїв мови, не просто її опанувати, але й стати при цьому одним із провідних фахівців у своїй галузі? Які головні висновки з висоти власного досвіду було зроблено Козубом?

    «Час наводити мости». Головна проблема вітчизняної системи освіти – розрив між навчанням та практикою, розумінням дійсної ситуації, що відбувається на сучасному ринку праці. Для суттєвого покращення рівня кваліфікації слід в чомусь йти по стопах західної системи та вже в університетських стінах надавати можливість отримання реального практичного досвіду.

    «Не хапайтесь за все підряд». Як каже Максим Ілліч, краще відмовитись від високооплачуваного проекту, у якісному виконанні якого ви невпевнені, на користь власної репутації як професіонала. Слід заробляти не тільки гроші, а й ім’я, до того ж, з юних років. Неможливо стати справжнім спеціалістом без жорстких обмежень, в тому числі й при виборі керівників. Треба вчитися в процесі роботи, працювати на тих людей, у яких можете чомусь навчитись.

    «Можна і треба вчитися». Надзвичайно важливим є знання предметних сфер, отож потрібно обрати кілька найцікавіших для тебе, бажано дотичних між собою. Перекладацька діяльність не обмежується суто мовною сферою і вимагає конкретної спеціалізації, яка, до того ж, значно розширить коло потенційних замовників.

    «Коли люди чують про синхронний переклад, вони уявляють його як найвищий ступінь володіння мовою». Насправді ж, іноді послідовний переклад потребує не меншої кількості часу та зусиль. Головна складність для синхроністів полягає у певному фізичному та психологічному дискомфорті. Тому на варто переоцінювати свої сили і працювати в режимі соло більше, ніж півгодини. У будь-якому випадку, не слід також остаточно забувати про письмовий переклад, адже він якомога краще розширює наш кругозір. Фактично, вам платять за отримання нових знань, що дозволяє жити цікавим та змістовним життям як в інтелектуальному сенсі, так і в матеріальному.

    «Існує три можливих шляхи працевлаштування після університету: фрілансер, штатний перекладач в конкретній галузі, працівник у бюро перекладів». Максим Козуб розпочав із фрілансування, хоча визнає, що практика штатного перекладача, якій надають перевагу країни заходу, теж йому імпонує. Для охочих брати участь у конференціях світових масштабів (ООН, інституції ЄС) найкращим рішенням буде після отримання ґрунтовної освіти на батьківщині, розпочати навчання за іншою спеціальністю закордоном.

    «Гріх не взяти від навчання все, що можна». Університет Шевченка надає усі можливості для вдалого старту майбутнім перекладачам, починаючи від новітніх технологій і закінчуючи висококваліфікованими викладачами. Наше завдання – ними користуватися і чесно робити свою справу, адже наше майбутнє залежить не від гучних слів та того, як красиво ми говоримо, а від того, «як чесно ми перекладаємо, печемо хліб та робимо своє діло».

    Матеріал підготували Марія Борзова та Дар’я Мойсєєнко

    Фото: Валерій Попов

    Категорії: 
  • Зустріч з Максимом Козубом - конференц-перекладачем та учасником АТО

    30 вересня відбудеться зустріч з Максимом Іллічем Козубом –
    конференц-перекладачем та учасником АТО.

    Ця зустріч проводиться з нагоди Міжнародного дня перекладача.

    Максим Ілліч Козуб – один із кращих українських перекладачів і відомий громадський діяч. Колишній випускник радіофізичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка.

    Час і місце проведення зустрічі: 14:30 – 16:00, кімната 63

    Запрошуються усі бажаючі!

    Категорії: 
  • На перехресті релігії та філології

    За останні роки в наукових колах вітчизняних вишів (слідом за європейськими) почастішав міждисциплінарний формат зустрічей, особливо в сфері гуманітарних наук. Такі культурно-освітні заходи дають змогу наочно демонструвати паралелі між багатьма сферами життя і науки. Одним із таких «місточків», прокладених між релігією та філологією, стала творча зустріч із Ігорем Ісіченком, доктором філологічних наук, професором Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, Архієпископом УАПЦ. Захід відбувся 24 вересня у стінах Інституту філології. Організувала зустріч кафедра історії української літератури і шевченкознавства.

    Модератором зустрічі – Оксана Сліпушко, доктор філологічних наук, професор, завідуюча кафедри історії української літератури і шевченкознавства – під час вступного слова наголосила, що цьогоріч в Україні відзначають 1000-ліття від упокоєння князя Київської Русі Святого Володимира. Вона згадала в доповіді про обговорення цієї теми на круглому столі в Інституті філології 21 травня. А також презентувала книгу з матеріалами круглого столу «Князь Володимир Великий – державник і хреститель Київської Руси-України».

    Під час зустрічі Ігор Ісіченко розповів про різне трактування образу князя Володимира, торкнувся не менш важливих постатей для України та християнства на наших теренах – Бориса і Гліба, які були канонізовані раніше за великого князя. Приклад смирення святих братів тим більше стає актуальним нині – за часів внутрішніх чвар, ворожнечі та протистояння політичних таборів у середині нашої країни. Ці негаразди свого часу знищили Київську Русь, а згодом й Українську гетьманську державу, спричинили до падіння Української народної республіки, зруйнували повстанський рух. Гідний приклад Бориса і Гліба полягає у тому, що вони свідомо не захотіли стати призвідниками громадянської війни. Вони загинули, але не почали наступу на «своїх». “Це приклад, якого нам бракує. Звісно, я не кажу, що політик має помирати. Йдеться про те, що не варто сіяти чвари, у результаті яких можуть загинути десятки людей”, - вважає Ігор Ісіченко.

    Велика увага до постаті Володимира Великого як хрестителя Київської Русі за останні 200 років стала не випадковою. Образ князя використовували як зразок мудрого правителя, під покровом якого перебуває церква: “Культ Володимира-Хрестителя починає розвиватися в Україні у XIX столітті під час підготовки до відзначення 900-ліття від хрещення Русі. Тоді головою церкви в Російській імперії були цар або цариця. Тодішня концепція верховенства держави над церквою збігалася із твердженням, що саме князь похрестив Київську Русь», - говорить доктор філологічних наук.

    Однак, як відомо, Володимир Великий не був першим у поширенні християнства на теренах України. До нього охрестилися Аскольд, Кирило та Мефодій, Андрій Первозванний, княгиня Ольга. Отже, князь Володимир стає лише завершувачем наверненням Русі до християнства. Саме таким постає його образ в українській традиції, на відміну грецької та російської. Українська церква завжди виступала незалежною від держави. Наприклад, у житії Феодосія Печерського йдеться про те, що він відмовлявся виконувати накази князя, дорікав йому. Відтак, церква вважалася незалежною конструктивною силою.

    Таким чином, сучасній Росії, як спадкоємниці Російської імперії, стало принципово гучно відзначати ювілеї хрещення Русі та шанувати постать Володимира. Остання обставина пояснюється ще й тим, що з 2000 року майже безперервно головою РФ є Володимир Путін, культ якого всіляко намагаються підтримати його політтехнологи. Також заходи з відзначення цих релігійних свят мають сприяти поширенню ідеї «Руского мира», яка є основою для російської експансії. “У нас, - зазначив Ігор Ісіченко, - не придумали нічого кращого, як брати приклад із росіян і теж відзначати ці дати так само. Чи значить це, що князь Володимир не потрібен нам? В жодному разі. Він потрібен, але в тому вимірі, в якому його подає наш літопис і житіє: дуже коректно і жорстко показує юність Володимира, його намагання реформувати язичництво. Але як мудро літописець показує духовне переродження Володимира! Його стереотипи деспотичного правителя змагаються із тим, що є для людини найважливішим – прагненням до власного спасіння, пошуком цього шляху”. Саме цим прикладом – внутрішнім осяянням, одухотворенням – Володимир дає нам зразок істинного християнства.

    Текст: Володимир Мукан, фото: Володимир Мукан, Валерій Попов

  • Анна Діденко презентувала свої полотна в Інституті філології

    23 вересня у Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбулася виставка робіт відомої київської художниці Анни Діденко.
    До уваги студентів були представлені етно-модернові композиції, сповнені загадковості, неповторності і любові до життя. На більшості з них зображені жіночі образи. На питання студентів, де жінка черпає натхнення для таких незвичайних і яскравих робіт, Анна скромно відповіла, що всім завдячує своїй музі - маленькій донечці. Саме з її народженням зародилася ідея створювати картини в такому стилі. Молода мама не могла і далі творити у жанрі натюрморт, оскільки предмети зображення з плином часу змінювалися, а його у жінки стало не так і багато.
    В кінці зустрічі художниця провела майстер-клас, на якому не лише продемонструвала власні вміння, а й дозволила кожному відчути себе художником і взяти участь у створенні нового шедевру. Анна ще з дитинства знала, що буде художницею, хоч і почала займатися живописом професійно лише у 20 років. Але потяг до етнографічних мотивів з’явився у майстрині значно раніше. Ще у 13-15 років маленька Анна мріяла створювати одяг у етнографічному стилі. Що ж, можливо, ще все попереду і незабаром художниця порадує нас такою ж майстерною колекцією одягу. Ми ж, у свою чергу, бажаємо їй натхнення і надіємося, що і надалі зможемо насолоджуватися творчими звершеннями Анни Діденко.

    Юлія Стрільник

    Фото: Валерій Попов

  • У Інституті філології відбувся поетичний конкурс «Жива троянда»

    У стінах Інституту філології 16 вересня відбувся щорічний поетичний конкурс «Жива троянда», організований кафедрою теорії літератури, компаративістики і літературної творчості, зокрема, керівником літературної студії – проф. Астаф’євим О.Г. У конкурсі взяли участь усі охочі, переважно студенти спеціальності «літературна творчість» різних років та аспіранти. Кожен учасник зачитував свої найкращі тексти, а далі шляхом закритого голосування обиралися переможці.
    Гостею поетичного заходу, яка теж долучилася до голосування, стала співзасновниця Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» - Тетяна Логуш, яку приємно вразив рівень художньої майстерності учасників.
    Тож, третє місце розділили: Зозуля Дмитро (студент першого курсу «літературної творчості») та Соловій Василь (аспірант кафедри теорії літератури, компаративістики та літературної творчості). Друге місце посів Кондратюк Мар’ян (1 курс «літературної творчості»). Перше місце за голосуванням присутніх отримав Ігор Мітров, нині студент 4-го курсу «російської мови та літератури».
    Переможці отримали грошові призи та книги від «Коронації слова», а володар першого місця був нагороджений і червоною «живою трояндою», символ якої і закладений у назві традиційного конкурсу поетів.

    Каріна Дорошенко
    Фото: Валерій Попов

  • В Інституті філології відбулася зустріч із словенською поетесою Барбарою Корун

    14 жовтня, за сприяння Посольства Республіки Словенія в Україні, відбулася зустріч студентів-славістів із словенською поетесою Барбарою Корун. Зустріч вели доцент кафедри слов’янської філології Дзюба-Погребняк О.І. та лектор із Словенії Катя Піузі.
    Барбара Корун розповідала про свою творчість, відповідала на запитання, читала свої вірші. Студенти першого курсу читали вірші Барбари Корун в перекладі українською мовою.
    Барбара Корун (Barbara Korun) – народилася у 1963 році в Любляні, навчалася в Люблянському університеті на філософському факультеті (спеціальність словенська мова та порівняльне літературознавство). Викладала у місцевих гімназіях, працювала драматургом в театрах, де взяла участь у створенні близько 20 вистав. Вона є авторкою шести поетичних збірок («Записки з-під столу», 2003, «Тріщини», 2004, «Прийду за мить», 2011 та ін.). За свою поезію Барбара отримала чимало літературних нагород не тільки у Словенії, а й за кордоном. 2011 року за збірку «Прийду за мить» («Pridem takoj») авторка отримала премію Вероніки, якою нагороджується найкраща поетична книга року в Словенії. Вірші поетеси перекладені 24 мовами і увійшли до понад 50 антологій світу. Авторка є частим гостем різноманітних поетичних вечорів та фестивалів.
    Поезія Барбари Корун має інтимний, подекуди навіть еротичний характер. Однак, разом з тим, вона дуже глибока, сильна та прониклива.
    До Києва Барбара Корун завітала після 22 Форуму Видавців у Львові, де представляла сучасну словенську літературу.

    Категорії: 
  • СУЧАСНИЙ УНІВЕРСИТЕТ: ПОЛЬСЬКИЙ ДОСВІД

    У березні 2015 р. у польському Лодзі проводилося стажування за програмою "Сучасний університет – проектний підхід до організації роботи згідно з положеннями європейських кваліфікаційних рамок" (організатор – фонд «Центральноєвропейська академія навчання і сертифікації» (CEASC, м. Бидгощ, Польща).
    У стажуванні взяла участь науковий співробітник Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка к.філол.н. Олена Гудзенко. На науково-практичному семінарі Науково-дослідної частини Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка 13 червня 2015 р. вона розповіла про польські підходи до реформування вищої школи. Учасники семінару обговорювали досвід польських колег щодо інтеграції в європейське освітнє середовище – особливо цінний для України, якій найближчим часом потрібно буде пройти цей шлях.

    «Зараз Польща – країна, що динамічно розвивається, демонструє чудові економічні показники – говорять вже про «польське економічне диво». Не останню роль у цьому відіграє вища школа, яка готує кваліфікованих фахівців для ринку праці і оперативно реагує на виклики часу. Багато студентів у польських вишах – українці. Тож було цікаво дізнатися, чим університет сусідньої держави приваблює абітурієнта, що він йому пропонує. А це і активна діяльність у ВНЗ Академічних бюро практик та кар’єр, які дозволяють отримати необхідні професійні компетенції безпосередньо на підприємстві, і можливість прослухати певні курси, що зацікавили студента, у інших навчальних закладах або й в інших країнах, і розвиток так званих м’яких компетенцій.
    Поняття «м’які компетенції» викликало особливе зацікавлення аудиторії. Спеціалісти ринку HR знають, що в більшості випадків загальна освіченість і наявність професійних компетенцій зовсім не гарантують, що новий співробітник буде ефективно працювати в компанії. Потрібні так звані «м’які» навики (soft skills): постановка мети, управління часом, ефективна комунікація, самомотивація, бачення корпоративних цінностей, свідоме ставлення до ресурсів тощо.
    Якщо співробітник від початку не поділяє цінності компанії, то ніяка компетентність і грошова мотивація не допоможуть. Ризик роботодавця отримати кваліфікованого співробітника, який “не вписався” в компанію, є значним.
    Компетенція – це предметна галузь, у якій індивід добре знається і проявляє готовність до виконання діяльності, а компетентність – інтегрована характеристика якостей особистості, що є результатом підготовки випускника для виконання діяльності в певних галузях. Іншими словами, компетенція – це знання, а компетентність – уміння (дії). На відміну від терміну «кваліфікація» компетенції включають крім суто професіональних знань і умінь, що характеризують кваліфікацію, такі якості, як ініціатива, співробітництво, здатність до роботи в групі, комунікативні здібності, вміння навчатися, оцінювати, логічно мислити, відбирати й використовувати інформацію. Ще м’які компетенції називають життєвими навичками.
    На семінарі було відзначено, що важливий принцип роботи вищої школи в Європі – академічна мобільність науковців. Усі студенти і викладачі зобов’язані стажуватися в інших країнах: можуть опановувати курси у інших європейських закладах.
    Приєднання України до програми грантової підтримки наукових досліджень «Горизонт 2020», що відбулося нещодавно, відкриває перед українськими ученими і викладачами дійсно блискучі можливості, адже талановиті дослідники й автори навчальних методик зможуть отримати фінансування з європейських джерел і розробити інші шляхи міжнародної співпраці.
    На сьогодні ж основними інструментами підтримки мобільності науковців та студентів України на 2014-2020 рр. є програми «Еразмус Плюс» та «Горизонт 2020».
    «Еразмус Плюс», зокрема, підтримує освітні обміни студентів та працівників з партнерських країн – у тому числі України: в сфері вищої освіти а також організовану мобільність, пов’язану зі спільними програмами навчання та проектами. Це і поїздки студентів на закордонне навчання та практики (мінімальний час перебування за кордоном – 3 місяці для навчання і 2 місяці для практики), і спільні магістерські програми, і гарантія сплати кредитів, отриманих із метою одержання освіти другого рівня (магістратура) в іншій країні ЄС. Викладачі університету можуть виїздити з метою проведення дидактичних занять до закордонних університетів, із якими їх університети підписали угоди про таку співпрацю. Обидва університети повинні мати карту «Еразмуса» для вищої освіти. Працівники університетів можуть виїздити до закордонних інституцій (в тому числі приватних фірм) з метою вдосконалення знань та вмінь і обміну досвідом».

    Олена Гудзенко

  • Відбулася лекція «Білоруська мова в сучасному комунікативному просторі білорусів»

    23 вересня 2015 року в Інституті філології відбулася зустріч з Членом-кореспондентом Національної академії наук Білорусі, директором Інституту мови і літератури імені Якуба Коласа і Янка Купали Національної академії наук Білорусі, професором Лукашанцем Олександром Олександровичем, який прочитав лекцію «Білоруська мова у сучасному комунікативному просторі білорусів : сучасні тенденції розвитку системи і проблеми функціонування».
    Йшлося про те, що білоруська літературна мова, яка історично формувалася виключно в умовах дво- і багатомовності, зараз є лише одним з компонентів мовної ситуації і виконує свої функції, конкуруючи з іншою, сильнішою у комунікативних стосунках російською мовою. Парадоксом функціонування і розвитку нової білоруської мови у ХХ столітті стало те, що паралельно з розвитком і вдосконаленням системи мови відбувався процес зменшення кількості її активних користувачів. На нинішньому етапі в умовах державної двомовності - юридично гарантованого і регламентованого порядку рівноправного використання двох мов в усіх офіційних і громадській сферах, - при фактично повному задоволенні умов власне лінгвістичного плану існують істотні проблеми у послідовному виконанні мовного законодавства у сфері забезпечення мовних прав громадян, а також практично відсутня у суспільстві воля для подолання перешкод соціально-психологічного характеру у активному використанні білоруської мови.
    В останні роки у білоруському суспільстві спостерігається пожвавлення інтересу до рідної мови як символу національної свідомості. Білоруська мова використовується у нових сферах – інтернет-комунікації, конфесійній. Піднімається її престиж у суспільстві завдяки використанню у середовищі високоосвіченої молоді.

    Фото: Валерій Попов

    Категорії: 

Сторінки

Subscribe to зустріч