зустріч

  • «Очі бійців у сірій зоні»(зустріч на кафедрі тюркології)

    28 листопада на кафедрі тюркології відбувся патріотичний захід «Очі бійців у сірій зоні» за участю бійців АТО, членів ГО «Рада ветеранів АТО Дніпровського району міста Києва». Лише на декілька років старші гості вже встигли побувати на полі бою. Під час зустрічі вони з великим сумом в очах розповідали студентам-тюркологам про свої будні на війні, про труднощі, з якими мали справу під час оборони рідної землі. Окрім того, бійці принесли студентам велику кількість «ілюстративного матеріалу». Студенти мали змогу оглянути спеціальну техніку, різноманітні прилади, які можуть, як захистити військового, так і позбавити життя. Також гості запропонували студентам оглянути та приміряти принесені бронежилети та каски, які не раз захищали їх від поранень. 

    Насамкінець зустрічі бійці побажали присутнім віри у себе та в майбутнє України. Студентам надовго запам’ятається зустріч з людьми, які, ризикуючи власним життям, обстоюють незалежність Батьківщини. «Війна почалася у 2014 році і триває досі. Завдяки нашим бійцям ми не відчуваємо цього. Кажімо щодня бійцям «Дякую»…»

    Фото - Валерій Попов,
    інформація - кафедра тюркології

    Категорії: 
  • Храмове свято в Інституті філології

    Ця середа, 21 листопада, була днем знаковим. П’ята річниця початку Революції Гідності. Також у цей день відзначають храмове свято міста Києва – День архистратига Михаїла, небесного покровителя столиці. По обіді актова зала Інституту заповнилася на ще одну радісну подію – на ювілей Михайла Наєнка та презентацію його нових видань. Модерувала Неля Даниленко.

    Михайло Кузьмович – член Спілок письменників і журналістів, Шевченківський лауреат. Був деканом філологічного факультету Університету. За його головування у філологічному осередку КНУ відкрився ряд нових спеціальностей, серед них фольклористика, літературна творчість, хорватистика, класична філологія. Привітати професора Михайла Наєнка з Днем народження завітали з усіх кафедр, які сьогодні опікуються цими навчальними програмами. Нині Михайло Кузьмович такий самий невгамовний та діяльний. Прикладом є створення ним торік Центру літтворчості ІФ.

    Михайло Наєнко каже: «Слово – хата нації». Він виховав не одне покоління літературознавців. 20 докторів і кандидатів наук захистилися під його керівництвом, ще двоє дописують наукові роботи. Звісно, не злічити кількість студентів, яких виховав Михайло Кузьмович. Наш випускник Олександр Штепан зізнається, що Наєнко для нього – титан.

    Вітали професора з народинами проректор КНУ з міжнародних зв’язків Петро Бех, секретар НСПУ Микола Славинський та й багато друзів Михайла Наєнка зі Спілки письменників), кілька кафедр Інституту філології, академік НАНУ Анатолій Конверський. Дуже втішався на святі іменинник, звісно ж, власній родині: дружині Зої Андріївні, донькам Галині та Олесі, трьом онукам.

    Відбувся невеличкий концерт. Виступив Київський художній академічний театр. Виконали епізод із улюбленої вистави Михайла Кузьмовича «Йоганна, жінка Хусова» авторства Лесі Українки. Хуса грав Віктора Кошель, головний режисер КХАТу, а Йоганну – художній керівник театру Катаріна Сінчілло. Музичний подарунок мали найкращі голоси Національної музичної академії ім. П.Чайковського під керівництвом Валентини Антонюк (до речі Колишньої студентки Наєнка ще в музичному училищі Глієра).

    Який же Михайло Наєнко в очах однолітків, колег, випускників? Невтомний, спраглий до навчання та праці, молодий, чудовий педагог із почуттям гумору. Гості кажуть: «Бажаємо Вам дожити до 100 років. А там ми Вам підкажемо». Многая літа, Михайле Кузьмовичу!

    Текст: Юлія Кузьменко
    Фото: Валерій Попов, Юлія Кузьменко

  • Новий український герой: "Позивний Бандерас"

    Патріотичний фільм «Позивний Бандерас» і однойменна книжка сценаристів Артемія Кірсанова і Сергія Дзюби були презентовані філологічній громаді Шевченкового університету 19 листопада.

    Що з'явилося перше – книжка чи фільм?

    Сергій Дзюба: Ми сценаристи. Створили спершу текст. 2014 рік. Тоді не було поняття "гібридна війна". Щось відбувалося, але без ідентифікації що саме. Ми почали шукати людей, які могли б пояснити цю ситуацію. На той час відбулася перша ротація. Один із військових надав нам відео, фото. І ми назбирали різноманітних картин. Потрібно було лише усе сплести воєдино. Первинна ідея – про блокпост. Далі усвідомили, що це має бути для маси. Так і вийшов «Позивний Бандерас». Деякий час пропонували каналам, але всі відмовлялися, чуючи, під час війни показувати про війну – це небезпечно. З часом отримали фінансування на фільм. А згодом написали і літературну книжку. Це вже інший вид мистецтва.

    Артемій Кірсанов: Була ідея створити фільм про розмежування українців. А саме про село, куди прийшли чужинці і розділили селян, які жили до того укупі. У книзі є можливість описати передісторію, хід думок головного героя. Книга як 4 щоденники, різні погляди. А фільм – це погляд лише Бандераса. Це жанрова історія про нового українського героя. У кожної нації є такі типажі – сильні і непереможні. От це прагнули і ми. Це не пропагандистське кіно, а патріотичне. Усі події у фільмі реальні. Вигадане – історія про диверсанта, це детективна і структурна складова фільму. Це створення напруги. Адже прагнули викликати емоції. Вигадали й головного героя та антагоністів.

    Сергій Пашков був інформатором фільму. Він прототип?

    Сценаристи: Не можна списувати начисто образ. Тож тут художнє нагромадження. Основа так, його – Позивного індіанця, тобто Сергія Пашкова.

    Під час кінолекторію в Інституті філології студенти та викладачі придбали декілька книжок, які сценаристи передадуть військовим на Схід. Відбулося й обговорення переглянутої кінострічки. Влучно сказала одна зі студенток «Це вартісний продукт у найбільш вартісному аспекті – ідейно-патріотичному».

    P.S. Велика вдячність – Артемію Кірсанову і Сергію Дзюбі за подвійну презентацію. А модератору Марині Рябченко, викладачу кафедри історії української літератури теорії літератури та літературної творчості, за організовану зустріч.

  • Урумська мова може зникнути з мовної карти України

    16 листопада з ініціативи кафедри тюркології в Інституті філології відбулася зустріч із урумською поеткою Кирікією Хавана із села Старогнатівка Донецької області, казкарем Федором Майхапаром та ансамблем "Пештеш" із села Гранітне Донецької області. У рамках події було вперше презентовано урумську відео-абетку: автори ідеї та упорядники - Олександр Рибалко та Костянтин Новосильний, автор тексту - Кирікія Хавана. .  

    Урумська мова - це одна з тюркських мов, яка є рідною для надазовських греків. Наразі ця мова знаходиться під загрозою зникнення. Презентована праця є першою спробою створити абетку для молоді, спробою не дати мові зникнути з мовної карти України.

    Презентоване видання створено в рамках реалізації проекту "Збереження мовної та культурної спадщини греків Надазов'я", що реалізується ЦРР "Топ-Кая" за підтримки Українського культурного фонду.

  • «Репліка»: про екологію, каву та риторику

    На передостанню зустріч цього семестру Тетяна Михно запросила Анастасію Прокопчук, Марію Гріньову та Костянтина Рябцева. Усі троє – студенти ІФ. Про що розповідали?

    Настя говорила, як гостро нині стоїть питання екології Україні й загалом на планеті. Ми можемо долучатися до проекту «Україна без сміття»: http://nowaste.com.ua/ Сортувати сміття, вивозити на спеціальні пункти. Навіть продукція із позначкою можливості вторинної переробки шкідлива, адже врешті продукти все одно йдуть на смітник. Із 2021 року парламент ЄС заборонить одноразовий посуд. Борімося з пластиком та поліетиленом! Їх виготовляють із нафти, відходи засмічують Світовий океан. Щомиті на планеті викидається 20 тисяч пластикових пляшок, а звичайна трубочка для коктейлю може стати убивцею мешканця морських вод. Купуйте полотняні торбинки, подавайте й іншим приклад, як це робить Анастасія зі своїми подругами. Також лектор порадила книгу «Дім – нуль відходів» Беа Джонсон. І перейшла до іншої підтеми – шкоди тваринництва. Через людську діяльність уже знищено 65% біорізноманіття. Тваринництво можна замінити вегетаріанством. Настя продемонструвала фільм австралійських дослідників про знищення тварин на м’ясо. Фільм не лишив байдужим. Порадила також стрічки «Земляни» та «Скотозмова»; остання розвінчує славу «Greenpeace». «Краще бути частиною вирішення проблеми, аніж самою проблемою», - запевняє дівчина. Можна почати з малого: бодай брати каву у свою чашку.

    А решту про каву знає Марія Гріньова, друга гостя лекторію. Маша працювала баристою. Вона не живе без кави, п’є екстремальну денну дозу – понад 500 мл, тоді як норма – 300-400 мл на день. Це 2-3 чашки. Дівчина розповіла 3 легенди винайдення кави. Завдяки пастухам, пожежам чи монахам? Невідомо, як, але відомо, що кава народилася в Ефіопії. І саме звідти вона найкраща. Розвінчали міфи. По-перше, ніколи не пийте каву без кофеїну: це отрута, створена штучним хімічним способом. Розчинну Маша теж не радить: це труха, яка лишається після 3-4 варінь зерен під високим тиском. По-друге, кава – не наркотик. Може виникати поступове звикання, фізична потреба чи психологічна залежність, але «ніхто не вбиватиме за чашечку еспресо». Якщо ви все ж перебільшили з кавою, випийте більше води чи молока (антиоксиданту), з’їжте калорійну їжу чи просто прогуляйтеся на свіжому повітрі. По-третє, каву можна вагітним і дітям з 8 років. Її можна на ніч. Виняток до всього цього – певні проблеми з судинами. Однак денна норма кави знижує ризик хвороби Альцгеймера.

    І третю міні-лекцію провів уже відомий «Репліці» Костянтин Рябцев. Він поділився секретами успішного виступу з теорії риторики. Риторика виникла в Давній Греції серед софістів, агностиків. Вони вважали, що істини немає, отже, бажане можна видавати за істину. Учили, як саме це робити. Спершу майстерність використовували в судах. Розквіт риторики – Давній Рим. Костянтин запевняє, що й нині основні етапи створення якісної промови незмінні. Спершу добираємо матеріали. Потім розташовуємо їх. Враховуємо, скільки частин матиме промова, скільки ми – часу, яка аудиторія. Далі – елокуція, або ж побудова власне висловлювання, добір слів і риторичних фігур. Меморія: краще запам’ятати промову й щось забути, аніж читати з аркуша. Та пронунціація – виразна вимова. Є три основні аспекти риторики: навчати, розважати, збуджувати. Залежно від мети й ситуації маємо різне співвідношення цих складників у промові (адже не жартуємо ми на поминках). Всі так чи інак колись виступали перед аудиторією. І хоч багато хто вважає, що публічні виступи – «не його», навчитися можна. Ще одна порада від лектора: будьте самі собі звинувачувачами. Шукайте не аргументи на доведення, а для спростування, щоб потім бути готовими до всього.

    Юлія Кузьменко

  • Відбулася літературна студія імені Максима Рильського

    Нагадаємо, літературні зібрання проводяться кожного другого вівторка місяця. 13 листопада на зустрічі серед іншого була розмова з головним редактором газети «Літературна Україна» Сергієм Кулідою. Він наш випускник, однокурсник професора Ніни Бернадської, яка теж завітала на літстудію побачитися з приятелем та дізнатися, як справи в газеті. Спершу пан Сергій розповів студентам трохи про себе. Він свого часу теж відвідував літстудії тоді ще філологічного факультету. Жартуючи, ділиться: 1976-го року приходив на пари у рваних джинсах та з довгим хейром. Став і письменником: має документальні оповідання про шпигунів. Головування в «Літературній Україні» для нього, звісно ж, одна з найважливіших речей. Газета вже 91 рік висвітлює літературний процес. До інтерв’ю сьогодні запрошують Сергія Жадана, Юрія Андруховича, Ірен Роздобудько… Але молодим письменникам пробитися важко, визнає Сергій Куліда. Передплатник «зі стажем» Ніна Бернадська зазначає, що газета стала сучаснішою, близькою до читача, однак часто ідеї молодих авторів повторюються. Сергій додає, що дедалі песимістичніші теми творів. Варто б друкувати студентів Інституту філології, яким є що показати! Цікавий зріз нових жанрів і сюжетів у літтворців ІФ точно знайдеться. Газеті сьогодні важливо вистояти у складних умовах. Однак Михайло Наєнко, директор Центру літтворчості, каже, що труднощі сучасності – ті самі, що й усіх часів: «Макулатури завжди було багато. Історія літератури – не те, що написано, а те, що зостається».

    У плані літстудії була презентація 10 студентського альманаху «Сві-й-танок». Багато хто з надрукованих там – нині вже випускники ІФ і, як помітив студент Мар’ян Кондратюк, уже стали класиками сучасності. Це Василь Соловій, Ігор Мітров, Ілона Червоткіна, Яніна Дияк, Дарина Гладун і багато інших. Дехто з них пішов у мистецьку сферу, хтось навчається в аспірантурі. Добре, що знайшли себе та завоювали ім’я! Михайло Кузьмович говорить, що сьогодні вже не народиться шістдесятництво, народиться щось інше. Він висловив думку, що сьогодні творча молодь не так тісно спілкується між собою.

    Зустріч була дуже емоційна, не без палких дискусій. Однак усе це – пожива для розуму. Одним із найголовніших і найприємніших моментів літстудії стали твори третьокурсників спеціальності «літературна творчість». Поезії читали Анна Комар, Ольга Крамар (Леля Покотиполе), Ярина Михайленко. Просто з-під пера зачитав поезію про смерть Віктор Свінціцький. А староста літстудії Іванна Чорна поділилася «Мікроскопічною трагедією», дівчина більше віддається прозі. На завершення вона також зачитала уривок із прози Марини Єщенко, іще однієї яскравої випускниці Інституту. Лунали справді гарні твори. І всі суперечки врешті змовкають, поступаючись Мистецтву. Наступні читання – 27 листопада. Буде літвечір. Тож готуйте свої улюблені рядки та приходьте ними поділитися!

    Текст: Юлія Кузьменко
    Фото: Андрій Паславський, Юлія Кузьменко

  • Радіодрама як пазл: секрети забутого жанру

    14 листопада до Інституту філології на запрошення викладачів кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Мар’яни Шаповал і Тетяни Белімової завітали організаторка конкурсу «Радіодрама UA/UK» Світлана Свиридко-Сєрова та одна з перших його переможниць Наталія Коломієць. Студенти третього і четвертого курсів бакалаврату «літературної творчості», а також другого курсу магістратури «літературно-мистецької аналітики» отримали чудову можливість дізнатися більше про особливості радіоп’єси і зрозуміти, яке місце посідає цей жанр у сучасному культурному середовищі.

    Спершу лекторки зробили невеличкий екскурс в історію. Як виявилося, українська радіодрама бере свій початок ще в 30-х роках ХХ століття, коли її розвитком займався Олег Димінський. Але через політичні обставини цей жанр доволі швидко і надовго заборонили. Лише у 2008 році Українське радіо «Культура» започаткувало конкурс «Відродимо забутий жанр», який вдалося успішно провести чотири рази. Потім проект довелося зупинити. Але в 2018 році, тепер уже не тільки під егідою Українського радіо, але й за підтримки Мистецького арсеналу та Британської ради було створено конкурс «Радіодрама UA/UK», який на сьогоднішній день успішно розвивається.

    За словами пані Світлани, радіоп’єса – це складний і небезпечний жанр, адже в ньому не може бути нічого зайвого. Тільки завдяки концентрації цікавих моментів можна зберегти увагу слухача. Саме тому багато творів, які були надіслані на конкурс, не могли пройти жорсткого відбору журі – відомих літературознавців та драматургів.

    Непросто відбувається і запис радіоп’єси, адже вона нагадує пазл, який не завжди складається: усе, що має в розпорядженні постановник – це голоси акторів та спеціальні шуми, необхідні для створення особливої атмосфери. Окремою дійовою особою виступає музика, режисеру треба бути обережним із її вибором.

    Під кінець зустрічі студенти мали змогу подивитися фото зі студії звукозапису, а також послухати радіоп’єсу Наталії Коломієць «Хрематофобія», в якій дотепно порушується проблема хабарництва. Твір дуже сподобався аудиторії, гостей довго не хотіли відпускати, ставлячи різноманітні запитання. Зустріч видалася направду цікавою та пізнавальною, тож можна бути певним: забутий жанр відродиться і посяде своє місце в сучасній українській культурі.

    Інформацію підготував Дмитро Зозуля

    Категорії: 
  • Вікторина «IFilm» для справжніх кіноманів

    13 листопада культурно-мистецький департамент СПІФу провів для студентів вікторину «IFilm». Учасники-кіномани мали змогу взяти участь у конкурсах, повеселитися і завести нові знайомства.

    Фото: Валерій Попов

  • День кримськотатарської мови та культури

    7 листопада 2018 р. у рамках Тижня тюркських мов у Центрі  кримськотатарської мови та літератури відбулися культурні заходи, під час яких студенти та викладачі кафедри тюркології за підтримки громадської організації «Інститут геостратегії імені Ісмаїла Гаспринського» отримали можливість подивитись презентацію-показ трьох документальних відео (з субтитрами кримськотатарською мовою) і познайомитися з їхніми героями: Номаном Челібіджіханом (політичний діяч), Айше Сейтмуратовою (правозахисниця) та Рустемом Скибіном (керамист). А також в рамках проведення Тижня тюркських мов відбулася друга літературна година "Edebiyat Alemi", під час якої викладачі кафедри тюркології та видатний літературознавець Джеміле Сулейманова ознайомили студентів з життям та непростим творчим шляхом письменника Шакіра Селіма. Студенти 2-го і 3-го курсів продекламували вірші письменника та їх переклади українською мовою. Джеміле Сулейманова оцінила переклади студентів та поділилась своїм досвідом у перекладанні, побажала їм успіхів на перекладацькій ниві.

  • Тиждень тюркології триває: відбувся захід «Казковий світ Сходу. Азербайджан»

    6 листопада на кафедрі тюркології в рамках проведення Тижня тюркських мов відбувся захід «Казковий світ Сходу. Азербайджан». Під час заходу студенти другого курсу азербайджанської групи розказали гостям про культуру та традиції Азербайджану, надали цікаві відомості про історію країни. Студенти отримали нагоду поспілкувалася з гостями заходу - студентами з Азербайджану, які навчаються на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка та дізнатися більше про самобутню культуру та звичаї країни.

    Фото: Валерій Попов.
    Інформацію надала кафедра тюркології Інституту філології.

    Категорії: 

Сторінки

Subscribe to зустріч