зустріч

  • Літературний конкурс "Жива троянда" та зустріч випускників спеціальності "літературна творчість"

    Кафедра історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості разом із Центром літературної творчості запрошують відвідати творчу програму вже цієї середи.
    22 травня в Актовій залі Інституту філології святкуватимемо відразу дві події. Оберемо нового володаря троянди на щорічному літературному конкурсі, а також відбудеться зустріч випускників спеціальності "літературна творчість". Цьогоріч літтворці святкують свій 20-річний ювілей.
    Також на заході діятиме вільний мікрофон. Отож приходьте й діліться творчістю!

  • Зустріч зі старшокласниками Скандинавської гімназії

    Минулого тижня старшокласники Скандинавської гімназії міста Києва зустрілися із викладачами та студентами Інституту філології. Доцент кафедри германської філології та перекладу Інституту філології Олександр Стасюк разом із викладачем Шведського інституту Пітером Моддом розповіли учням про навчання у філологічному осередку Шевченкового університету, зокрема про освітню програму з вивчення шведської мови. Окрім цього германісти Інституту філології розказали про можливості стажування за кордоном та про перспективи працевлаштування у провідних компаніях світу.

    Категорії: 
  • На кафедру германської філології та перекладу завітав казкар із Австрії

    16 травня у Центрі німецької мови та культури при кафедрі германської філології та перекладу відбулася незвичайна зустріч: до них завітав казкар із Австрії Клаус Штрайхерт. Спочатку гість читав казки різних народів Європи, а далі попросив студентів заспівати українську пісню, адже народна пісня і народна казка - душа нації, саме те, що передається з покоління в покоління і характеризує певну культуру. Наші студенти заспівали "Чорнобривці" та "Ти ж мене підманула", а казкар навчив їх австрійського співу - Jodeln. Було весело. Захід відбувся у межах року культури Україна-Австрія.

  • Гість Інституту філології – співак і композитор Анатолій Сердюк

    14 травня до Інституту філології завітав Анатолій Сердюк. За словами модератора заходу Анатолія Ткаченка, це чи не єдиний на Півдні України українськомовний співак. Особливо вразив професора Ткаченка цикл махновських пісень Сердюка. Пісняр став призером одного з перших фестивалів «Червона рута», виконавши твір Дмитра Павличка «Вставай, Україно, з колін» на власну музику. Чує слово й робить його ще проникливішим у нотах. Пан Анатолій – істинний мелодист!

    Він був радий поділитися власними спогадами зі студентами. Знаємо, що вже підписали Закон про українську мову, але колись усе було геть не так. Коли Анатолій написав Всеукраїнський радіо диктант національної єдності без помилок і його нагородив Михайло Слабошпицький, у Запорізькій області Сердюк був таким один. Косилися на нього навіть учителі української мови. Але така статистика не дивна, адже на місто – майже мільйонник – у радянські часи була всього одна українська школа. Російську ж викладали під хитрою назвою «Родная речь». Хлопець, як багато хто тоді, мріяв про комунізм. Батьки приховували, що предки в родині були репресовані владою СРСР. Але настала перебудова й виникла цікавість до всього, що раніше просто не існувало в інформаційному просторі. Що було до 1917-го? Яка історія України? Анатолій Сердюк переходить на українську мову, шукає однодумців у Запоріжжі. Він і зараз вбачає свою місію в рідній області: популяризувати українську мову та українську пісню. Композиторський талант відкрила саме поезія «Вставай, Україно» - дебют Сердюка став піснею року, а в 1993 твір був одним із претендентів на Державний гімн України. Крім цієї композиції, Анатолій Васильович створив близько 160 музичних творів. Прагне знаходити під вірші ту мелодію, яка передаватиме зміст. Зазначає, що необхідно, аби пісня резонувала з настроями людей. Як-от «Вставай, Україно» допомагала визначитися на зламі епох, чи з Москви люди, чи з України. За цю музику Анатолій потрапив до списків КДБ, хоча СРСР і доживало останні дні.

    Зараз уже не треба пробиватися з українськомовним продуктом на радіо чи із українськими кліпами – на телебачення. На щастя, є попит і молоді виконавці, нові пісні постійно потрібні й технічні можливості розширилися. І хоча залунало враз безліч українських творів, Анатолій Сердюк із прикрістю почав зауважувати як нотну, так і мовну безграмотність, зокрема на радіо. Помилки співаків чи журналістів тиражуються. Отже, пісняр вирішив зібрати найпоширеніші помилки, найскладніші випадки слововживання, стилістичні й синтаксичні неточності, різні випадки наголошування слів та видати просвітницьку книжку словникового типу «Щоби бути українцями – говорімо українською». Вона допоможе охочим до слова не повторювати помилок.

    Презентація книжки, бесіда з аудиторією та кілька пісень у потужному виконанні автора – так завершилася зустріч з Анатолієм Сердюком. Побажаймо митцю творчих успіхів!

    Юлія Кузьменко

  • Інститут філології відвідав Надзвичайний і Повноважний Посол Литовської Республіки Марюс Януконіс

    8 травня 2019 року за ініціативи Посольства Литовської Республіки в Україні відбулась зустріч Надзвичайного і Повноважного Посла Литовської Республіки в Україні Марюса Януконіса та Аташе з питань культури пані Іни Кнюрєнє з завідувачем кафедри полоністики Інституту філології, членом-кореспондентом НАН України, професором, доктором філологічних наук Ростиславом Петровичем Радишевським.

    Обговорення питань, присвячених розвитку балтистики та литуаністичних студій на кафедрі полоністики, відбулось за участю відповідальної за міжнародні зв’язки та профорієнтаційну роботу, кандидата філологічних наук Катерини Аркадіївни Білик і старшого наукового співробітника НДЧ, доцента кафедри полоністики, доктора філологічних наук Ігоря Руслановича Корольова.

    На зустріч були запрошені студенти 1 курсу бакалаврату спеціальності «Польська мова та література», які в другому семестрі 2018-2019 навчального року почали вивчати литовську мову. Надзвичайний і Повноважний Посол Литовської Республіки в Україні Марюс Януконіс висловив вдячність дирекції Інституту філології та завідувачу кафедри полоністики, професору Р. В. Радишевському за сприяння в розвитку литовсько- українських дружніх взаємин і контактів, зокрема в науково-освітній галузі. Уперше в історії вищої освіти України було започатковано вивчення литовської мови як обов’язкової дисципліни, передбаченої навчальним планом.

    Обговорювалися питання про перспективи литуаністичних студій на кафедрі полоністики, зокрема про можливості для академічної і наукової мобільності (навчання в Литовській Республіці для студентів і стажування для викладачів), відкриття Центру балтистики в Інституті філології, організація спільних семінарів, круглих столів, воркшопів тощо. Насамкінець пан Посол запросив студентів, які вивчають литовську мову, відвідати Посольство Литовської Республіки в Україні.

    Текст: Ігор Корольов.

  • Дебютний роман Ігоря Астапенка «Чаполоч»

    Ігор – відомий молодий поет, випускник Інституту філології. 13 травня він завітав до Alma Mater із новим твором і сподівається, що з легкої руки Інституту філології почнеться презентаційне життя першої його прозової книжки. Завдяки кафедрі історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості відбулася літературна бесіда з письменником. Модерувала Тетяна Белімова.

    «Чаполоч» прозою зветься доволі умовно. За словами автора, це скоріше поетична проза, роман із поетичними вкрапленнями. Починається віршем, а окремі фрагменти твору оформленні верлібром. Що таке, власне, чаполоч? Це трава, яку їдять зубри. Росте на Поліссі, в полонинах, у пущах. Ігор дізнався про настоянку на ній від одного чернівецького поета. Головний герой роману заробляє тим, що виготовляє та продає такий трунок.

    В анотації до книги йдеться, що досі в українській літературі не було нічого схожого на цей текст, хоча сам Астапенко не вважає твір аж таким новаторським. «Сюжет нелінійний, розхристаний. Це роман-пазл, роман-метафора. А взагалі нових сюжетів не існує в сучасній прозі. Головне – як написано», – міркує Ігор. У книжці бачимо контрастний ефект поєднання високого та зниженого. Герой мінливий і хаотичний, інколи сам собі заперечує. Діалоги «голі», автор не прописує нюансів на кшталт: «"Привіт!" – сказав Петро, піднісши праву руку». Він уважає це несуттєвим для своєї прози. Спершу читач може заплутатися в стежках художньої оповіді, але все складеться в одну картинку, якщо бути уважним. Фінал відкритий. Автор знає, що відбудеться далі… Але він вам не скаже.

    Ігорю буває складно працювати з редакторами, він вніс небагато правок у «Чаполоч», адже упевнений у своєму тексті. Це – його робота! Результатом письменник задоволений від дизайну обкладинки до кожної коми. Посил твору – історія конкретної людини як модель; психологічна криза сучасного суспільства. Соціальних контекстів не так багато, радше моральні. Астапенку активно ставили запитання викладачі. Почули, чого потребує нині читач для зацікавлення та який ідеальний читач «Чаполочі». А це естет, здатний мислити й відшуковувати приховані сенси. Ігоря привітала з новою книгою його науковий керівник Мирослава Гнатюк. Після зустрічі кожен міг отримати примірник роману з автографом автора.

    Юлія Кузьменко

  • Завершення Днів хорватської мови: бесіда з Юрієм і Дарією Лисенками

    У рамках Днів хорватської мови в Києві 24 квітня 2019 року відбулася зустріч студентів і викладачів із поетами та перекладачами Юрієм і Дарією Лисенками. Запрошені гостті розповіли про свої переклади хорватської поезії, прочитали свої вірші хорватською мовою, поділилися своїми творчими (перекладацькими) планами на майбутнє. На зустрічі була присутня представниця видавництва "Люта справа", яке публікує переклади хорватських авторів в Україні. Також відбулася розмова з магістранткою-хорватисткою другого курсу Іриною Марковою, авторкою трьох перекладів хорватських романів українською мовою. Ірина Маркова презентувала свій нещодавній творчий здобуток - переклад книги відомого хорватського письменника Мілєнка Єрговіча "Жертвам сниться велика воєнна перемога", яка щойно вийшла у видавництві "Комора".

    Текст: Олена Дзюба-Погребняк. Фото Юлії Кузьменко.

  • В Інституті філології відкрили Дні хорватської мови

    Із 22 по 24 квітня в Інституті філології святкуватимуть Дні хорватської мови, організаторами яких, окрім кафедри слов’янської філології Інституту філології нашого Університету, є Міністерство науки та освіти Хорватії, Міністерство закордонних справ Хорватії та Посольство Республіки Хорватія в Україні.

    Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Хорватія Аніца Джамич не оминула нагоди привітати студентів і викладачів кафедри слов’янської філології та подякувати за чудову організацію свята. Близькість мов – це близькість самосвідомостей, як зазначає пані Аніца. За програмою 23 квітня відбудеться презентація українсько-хорватського словника. Посол уважно ставиться до такої праці: «Словник – це не лише слова за абеткою, а й багатство мови». Для його укладання потрібні не тільки знання, а й мудрість; не лише ерудиція, а й усвідомлення роботи. Також пані Посол нагадала, що незабаром вийде у друк і хорватсько-український словник. Аніца Джамич певна, що мова – це душа народу. Цю душу ми передаємо в надійні руки перекладачів.

    Виступ Посла Хорватії доповнив вітальним словом один із головних ініціаторів почесного зібрання Горан Мар’янович, лектор хорватської мови на кафедрі слов’янської філології. Він представив завідувача кафедри Ольгу Паламарчук, заступника директора Інституту філології Людмилу Смовженко, а також гостей заходу: радника Надзвичайного і Повноважного Посла Республіки Болгарія в Україні Александра Патаринського та Олександра Левченка, який є Послом України в Республіці Хорватія. Колеги сподіваються незабаром зібратися в такому самому складі на відкритті Центру хорватської мови в Інституті філології.

    Дні хорватської мови відзначають у Хорватії щороку в березні, починаючи від 1997 року. Підґрунтя дати – ухвалення в 1967 році Декларації про ім’я і статус хорватської літературної мови. Коли хорватські інтелектуали в Югославії стали на захист рідної мови, її краси та самобутності.

    Центральним виступом першого дня хорватські мови стала цікава й змістовна лекція наукового радника Інституту мови та мовознавства в Загребі Аміра Капетановіча. Тема: «Київські листки» та хорватська середньовічна спадщина». Це найдавніший глаголичний текст старослов’янського канону. Науковець проаналізував фонетичні риси пам’ятки, діалектологічні риси, мовні нашарування в Середньовіччі. Київські листки також досліджував і видавав у 1983 році славіст Василь Німчук. В Україні це не єдина глаголична пам’ятка. Доцент Олена Чмир згадує графіті на стінах Софії Київської, використання глаголиці як тайнопису Памва Беринди. А в хорватській письмовій спадщині доби Середньовіччя використовували також латинку та кирилицю.

    Розмова про історію хорватської писемності та мови була змістовною та дуже доречною для відкриття святкування в Інституті філології. Філологічна спільнота продовжить тему кроатистики 23 та 24 квітня. Чекаємо!

    Текст: Юлія Кузьменко
    Фото: Валерій Попов, Юлія Кузьменко

  • Презентація книги Віктора Винника «90/60/90»

    Віктор Винник – засновник українського рок-гурту «Мері». За освітою художник, також мав досвід вчителювання в школі. І от наважився спробувати себе як письменник. Свій літературний дебют, книжку «90/60/90» представив студентам 17 квітня, прийшовши на запрошення Ольги Малюги та заступника директора Інституту філології Святослава Шевеля.

    Ця книжка, за словами автора, яскравий приклад того, що можуть зробити з людиною 40 років. Молодь народилася в 1990-х, а для Винника вони – власна юність. Віктор каже, що музика і спогади – це машина часу. От і поринули з аудиторіє в коротенький екскурс на 25 років назад. Які ж нині асоціації з 1990-ми? «Лихі», кримінальні, бідні? Так, стрічка «Бригада», вочевидь, добре ілюструє ті часи, а проте однобоко. Було життя, закоханість, студентські роки… Тоді молодь більше раділа простим речам, як-от новим джинсам. Пригадуються «Запорожець», випускний у їдальні школи, зустрічання світанку. На концертах слухачі розмахували запальничками (звісно, адже мобільних іще геть не було!) Тоді танцювальними хітами були ламбада й макарена, а от пісенні, як і сьогодні, бували розривними, а бувалий на один сезон лишень.

    Ні, тодішня молодь не була нещасною чи обділеною! Вона була інакшою. Тепер Віктору цікаво згадати цей час і розповісти про нього іншим. Стереотипно здається, що дев’яності – епоха суцільного декадансу, а насправді ж було багато класних речей. Наприклад, гра в гуртожитку на гітарі – романтичніша за сьогоденне листування в соцмережах.

    Ця епоха для Винника почалася в 14 років: «Прекрасний вік, коли людина – ще не людина, але вже вміє щось аналізувати». Підлітків от-от мали прийняти до комсомолу, і раптом СРСР розпадається. Усі цінності перевернулися, українці вийшли з вузької – ні праворуч, ні ліворуч – траншеї мислення. Тепер усі розуміють, що крана, де ми живемо, зветься Україною, і від нас вона багато в чому залежить. Віктор Винник виконав кілька хітів із 1990-х і завершив на прохання аудиторії своєю піснею «Я z України».

    Юлія Кузьменко

  • В Інституті філології презентували репринтне видання «Словника української мови» Дмитра Яворницького

    Цього четверга, 18 квітня, у ретроаудиторії Інституту філології відбулася презентація унікального словника. Інституту було подаровано 200 примірників унікального видання «Словника української мови» Дмитра Яворницького.

     

     

    «Словник української мови» Дмитра Яворницького уперше був виданий у 1920 році. Нині ж маємо репринтне видання завдяки роботі Олександра Пестрикова, старшого наукового співробітника Дніпровського національного історичного музею ім.Д.І.Яворницького. Натхненник перевидання приїхав із Польщі до Києва лише на один день, аби презентувати філологам цінний словник, що показує багатство питомої незникомої нашої мови. Зустріч відбулася завдяки викладачам кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Мирославі Гнатюк та Михайлові Конончуку.

    У вступному слові Мирослави Михайлівни почули, що Яворницький – непересічна постать для України. Академік ВУАН, історик, етнограф, лексикограф, археолог, він усе життя саможертовно працював для української науки і культури. Стояв один проти всіх і вистояв. Збирав слова для своєї праці, як перли, по всій Україні, щоб ми сьогодні могли вільно спілкуватися своєю мовою, незважаючи на заборони та русифікацію. Відомо, що мова – ген нації. Словники ж оберігають її від вихолощення. Завдяки нашим лексикографам знатимемо, хто ми є, і будемо жити у віках.

    Пан Олександр розповів майже детективну історію цього словника. Повним є тільки перший том «А-К». Другий і третій були підписані до друку, їх мали видати через 2-3 місяці, однак цього не сталося. Офіційна версія: забракло паперу. Більш імовірна – притлумлення всього українського на початку ХХ ст. (пригадаймо гірку долю «Російсько-українського словника» А.Кримського та С.Єфремова 1924-33 рр.). Одного разу директор музею спитав Пестрикова, чи є повне видання словника Яворницького, тоді й виявили відсутність двох томів. Намагалися реконструювати, шукали по бібліотеках. Частково картотеку знайшли в НБУ імені В. І.Вернадського. Але це чернетки, а мав би лишитися рукопис 2 і 3 томів. Пан Олександр має надію, що цей рукопис просто десь проґавили в інвентаризаціях, і він неодмінно знайдеться. Нині ж філологи тішаться перевиданню бодай першого тому. Про це поставало питання ще в 1950-х, але словник назвали регіональним, піддали критиці за його нібито діалектичність і не видали.

    Серед особливостей лексикографічної праці – відсутність «цензури» (окремі слова просто мають позначку «лайливе» тощо). Його, як зазначає Мирослава Гнатюк, можна читати, як роман, адже це багатюще джерело у доступному викладі. Цікаво було почути про певну конкуренцію Яворницького з Борисом Грінченком. Грінченків «Словарь української мови» у 4 томах був, як відомо, першим великим зібранням лексичних фондів і налічує близько 68 тис. слів реєстру. Дмитро Яворницький порівнював цей обсяг із своїми матеріалами та укладав словник так, аби доповнити прогалини «Словаря…» Грінеченка. Він планував внести до реєстру близько 50 тис. слів. За словами Мирослави Гнатюк, ця збірка визначає нас як народ. Сучасні словники професор вважає зросійщеними. Маємо ставитися до Слова з любов’ю і обережністю, як це робили науковці 100 років тому. Іще Котляревський в своїй «Енеїді» застерігав: «Но тілько щоб латинське плем’я удержало на вічне врем’я імення, мову, віру, вид».

    Завідувач кафедри історії української літератури, теорії літератури та літтворчості Людмила Грицик захоплюється ентузіазму та енергетиці Олександра Пестрикова. Нарешті дочекалися часу, коли повертаються наші словники. Це важливо робити, адже ми самі не знаємо всього в нашій мові. Людмила Василівна навела паралель із арабської. Там, наприклад, на поняття «образа» існує близько 400 слів-відповідників. Вочевидь, українська мова не бідніша.

    Доцент кафедри української мови та прикладної лінгвістики Галина Наєнко згадала слова філолога Юрія Шевельова. Він говорив, що українське мовознавство не йтиме вперед, доки не оцінить діяльність лінгвістів 1920-х років. Якби ці надбання не були репресовані за радянських часів, можливо, сьогодні наша мова мала б інше обличчя. Галина Михайлівна з упевненістю зазначила, що такі перевидання доводять тяглість традиції української науки.

    Юлія Кузьменко

     

    Відеорепортаж Валерія Попова: https://www.youtube.com/watch?v=owtaWq8JmMU

Сторінки

Subscribe to зустріч