зустріч

  • Делегація Цзілінського університету (КНР) в Інституті філології

    17 жовтня Інститут Конфуція Інституту філології Шевченкового університету приймав делегацію Цзілінського університету (м.Чанчунь, КНР). Для студентів-китаїстів професор Цзілінського університету Сюй Чженкао провів експериментально-навчальний семінар з давньої китайської мови. На організованій зустрічі був пристуній і Перший секретар Посольства Китайської Народної Республіки в Україні Ван Дацюнь.

    Співпраця між університетами плідно триває вже другий десяток років на основі підписаної у жовтні 2001 р. Угоди про міжнародне співробітництво. У рамках цієї Угоди 22 листопада 2007 року в Київському університеті було відкрито Інститут Конфуція, діяльність якого сприяє поширенню вивчення китайської мови та культури, є основою для зміцнення українсько-китайської дружби. У 2016 році свідченням розвитку співробітництва між Київським універистетом та Цзілінським університетом стало здобуття ректором нашого унівреситету Леонідом Губерським звання "Почесний професор Цзілінського університету", а ректор Цзілінського університету професор Джуншу ЛЮ став почесним доктором Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

    За двосторонніми міжуніверситетськими угодами Київський університет щороку приймає близько 30 осіб з китайських університетів-партнерів, серед яких і представники Цзілінського університету. В Інституті Конфуція щорічно працюють викладачі з цього ЗВО. Близько 6 студентів щороку проходять мовне стажування у Цзілінському університеті. Плідна співпраця між університетами сприяє взаєморозвитку і популяризації обох культур на  світовій арені. 

  • Будинок "Слово": що ми знаємо про Розстріляне відродження

    До Інституту філології завітав наш випускник Тарас Томенко, аби поговорити про стрічку «Будинок «Слово» і відповісти на запитання студентів і викладачів.

    Показ кінострічки у Жовтому корпусі і зустріч із режисером відбулася з ініціативи кафедри історії літератури, теорії літератури та літературної творчості. Модерував професор Анатолій Ткаченко. Він розповів, що Тарас Томенко вчився свого часу на україністиці на тоді ще філологічному факультеті КНУ, паралельно опановував кіномистецтво в актора й режисера Бориса Савченка. Тепер він сам режисер. Думка створити фільм про харківський будинок «Слово» виникла не просто так: сподвигла філологічна освіта й письменницька родина. Анатолій Ткаченко згадав батька режисера Миколу Томенка.

    Говорячи про кінострічку, Тарас Томенко зауважив, що у самому Харкові ніхто не знає про знаменитий будинок. До меморіальної таблички складно дістатися, а вчителі сусідньої школи не розповідають про нього. У будинку і досі живуть нащадки Тичини, Трублаїні, Муратова. З очевидців подій 1920-30-х рр. у живих лишилися доньки Сергія Пилипенка Ася й Міртала та син Миколи Куліша Володимир, та всі вони живуть за кордоном. Микола Томенко зберігає пам’ять про сталінські репресії щодо української інтелігенції.

    Разом із Любов’ю Якимчук вони створили сценарій на 400 ст., але до зйомок дібрали лише 40. Робота тривала 5 років. Решта матеріалів частково увійде в художній фільм, вихід якого планується через 1-1,5 роки. Гість зустрічі драматург Василь Трубай питав Томенка, чи плануються зйомки на Соловках, але відповідь невтішна: «Туди квитки в нас будуть в один кінець».

    Томенко акцентує, що творча група не хотіла починати стрічку з терміна «Розстріляне Відродження», а прагнула показати письменників, як живих людей. Відійти від шкільних штампів. Від себе сценаристи не привнесли майже нічого. Один абзац наприкінці фільму, де оповідається про трагічний кінець 1111 засуджених (із низ 300 – українська інтелігенція, яких розстріляли протягом 5 днів у Карелії в урочищі Сандармох). Фільм, за словами професора Ткаченка, – суцільне панно, мозаїка, арабески, зіткані з документальних уривків, цитат, спогадів, доносів, свідчень митців під музику талановитої Алли Загайкевич.

    Автори переймалися, чи буде тема цікавою для глядача, але за 2 тижні кінопрокату «Будинок «Слово» зібрав рекордну як для документального фільму кількість відвідувачів. Пізніше роботу побачили на варшавському кінофестивалі та у Швеції. Далі знайшлися дистриб’ютори у Великій Британії, переклали й поширили фільм у мережі. Томенко зазначає, що одна з найбільших проблем сучасності – те, що в Європі український націоналізм сприймають, як нацизм. Стрічка доводить: це не так.

    Поєднання гумору й трагедії дало фільму потужний емоційний ефект: у багатьох глядачів на останніх кадрах в очах бриніли сльози. Студенти дякували режисеру. Вони кажуть, що «Будинок «Слово» мають часто демонструвати на широку аудиторію. Увага від фільму не відривається ні на мить. Через цю роботу сучасні люди можуть відчути вповні, перенести на себе кривавість тодішніх репресій.

    Юлія Кузьменко, фото - Юлія Кузьменко, Валерій Попов

  • Нова тема «Змовників»: мовленнєвий етикет

    Лінгвістичний клуб «ЗМовники», що діє при кафедрі української мови та прикладної лінгвістики, 10 жовтня провів чергову цікаву дискусію. Обговорювали мовленнєвий етикет країн світу і дізналися детальніше, як спілкуються люди східних і західних країн. Тон розмові задали Анна Левчук та Ірина Костюк – студентки 4 курсу. Їхня спеціалізація – українська мова в сучасних лінгвокомунікативних вимірах. Але, як бачимо, фахові мовознавці можуть з легкістю виходити за межі картини світу лише однієї країни.

    Важливо знати, що означають певні фраза, жест, міміка в різних куточках світу, який дедалі більше глобалізується. Ірина презентувала звичаї країн Заходу, Анна – Сходу. Почули про Німеччину з її педантичністю, темпераментну Італію, Сполучені Штати з образом позитивної людини. Цікаві традиції мають Японія, Іран, Туреччина, Єгипет… Доповнювали головних доповідачів викладачі Сергій Різник і Віра Берковець, які (вже не вперше) долучилися до обговорення.

    Слухачі-студенти були активними й ділилися власними спостереженнями. Не оминули й проблемних тем суто українського етикету. Як звертатися до незнайомих людей? Час відійти від зросійщених і не надто коректних «дєвушка» та «женщина», але не всі ще звикли до питомо українських «пан» і «пані», «добродій» і «добродійка». А ще постало питання гендерної рівності, бо дехто з жінок нині виступає проти того, аби чоловіки перед ними відчиняли двері чи допомагали вдягати пальто. Згадали й зміни в етикеті, закріплені законодавчо. Це нещодавня ухвала про вітання військових «Слава Украні!»

    Звичаї ж інших країн різноманітні й часто дивують. Наприклад, в Єгипті чоловіки навіть не питають жінку про бажання спілкуватися, про все домовляються з батьками. Дівчину можуть купити за 1000 верблюдів, а можуть і однієї курки не дати! У Туреччині є гарний звичай дякувати господині за обід: «Здоров’я Вашим рукам». Ще на Сході будьте обережні, хвалячи річ у домі господаря: він муситиме подарувати її вам, але неодмінно прийде на гостину й у вашій господі похвалить щось не менш цінне. Ще з цікавого: у Німеччині знак великим пальцем руки «Добре» означає «Одне пиво, будь ласка». США формує образ позитивної за будь-яких обставин людини: вам завжди усміхатимуться. В Італії ж люди старшого віку не люблять, коли їх називають на «Ви». Принагідно аудиторія обговорила становлення форм пошанної множини в різних мовах. А ще дізналися про історію деяких традицій, які беруть початок ще від античності. Із цим допоміг професор кафедри загального мовознавства, класичної філології та неоелліністики Сергій Лучканин. Наприклад, вислів «цілую ручки» нині вживається в нас переважно серед близького кола, а то й вважається фамільярним, але первинно в античному світі це був знак належності до господаря. Пізніше так почали виявляти повагу до духівників.

    Наступна зустріч лінгвістичного клубу відбудеться 24 жовтня, де наші випускники навчать навчати української мови.

    Текст: Юлія Кузьменко
    Фото: Валерій Попов

    Категорії: 
  • Літстудійці вшанували пам'ять Івана Драча

    У жовтні святкуємо День народження Івана Драча. Йому виповнилося б 82... 10 жовтня поета згадували на літературній студії імені М.Т. Рильського. У студентські роки Іван Федорович був старостою університетських літстудій аж до свого виключення з КДУ. Лише минулого року від нинішнього ректора Л.В.Губерського отримав диплом, а заразом і статус Почесного доктора Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Так само торік Іван Драч брав участь у відкритті Центр літературної творчості ІФ.

    Зустріч почалася з читань другокурсників ІФ. Трьом найкращим (а ними за результатами голосування визнали поетес Ілону Михніцьку та Анастасію Гнєушеву й новеліста Івана Прокопенка) вручили останнє прижиттєве видання Драча від видавництва "А-ба-ба-га-ла-ма-га". Яскравими були й виступи Олени Соколовської з поезією «Якби ти була…» та Дмитра Луняки з «Філологічним романсом».

    Далі ансамбль «Роксоланія» виконав народні пісні Полтавщини. Директор Центру літтворчості Михайло Наєнко розповів про перші збірки Івана Драча, зокрема «Соняшник» 1962 року. І принагідно згадав дебюти інших світочей шістдесятництва: «Земне тяжіння» В. Симоненка, «Б’ють у крицю ковалі» Б. Олійника та «Атомні прелюди» М. Вінграновського.

    Літстудійці почули цікаві спогади сучасників Івана Драча. Олесь Харченко прикрасив свою розповідь чудовим співом. Пролунала "Пісня про трьох братів" УПА, й Олександр Миколайович згадав, що на гастролях за кордоном (у Німеччині, у Данії) її стоячи слухали колишні повстанці. Співак зауважив, що Драчеві вірші складно покласти на музику, тож поки майже не маємо його пісень.

    Дуже зацікавлено слухали Івана Малковича, який згадував ключові для себе твори Драча. Це не лише "Балада про соняшник", а й "Балада про випрані штани", "Смерть Шевченка", "Виклик", "Ніж у сонці". Говорили також директор видавництва "Український письменник" Микола Славинський і журналіст Віталій Абліцов, доповнювали професори Інституту філології Анатолій Ткаченко й Ніна Бернадська. Про життя Драча-сценариста розповів Сергій Тримбач, член Спілки кінематографістів України. Літстудійці більше дізналися про фільм «Криниця для спраглих» (дебют Драча після кінематографічних курсів) та ще про одну з картин за сценарієм Івана Федоровича – «Камінний хрест» (режисер Леонід Осика). «Кіно – це взагалі сон!» ̶ каже Сергій Тримбач. Адже в кінозалі ми відрізаємо від свідомості весь зовнішній світ. Невипадково дослідження Фрейда «Тлумачення сновидінь» з’явилося на світ у період виходу перших кінострічок.
    На засіданні літстудії Драча побачили в усіх спектрах. Іван Федорович жив у часи, коли "сильно вагатися не було коли". Поет тоді був більше, ніж поет. Своєю поезією він ніс великий виклик вперше після Розстріляного Відродження. Дзюба говорив про нього в передмові до однієї з перших збірок так: "Звідси починається нова література!"А сам митець казав: "Поезія для мене - це дивовижний стан душі, з якого я не виходжу протягом усього життя".

    Пам'ятаймо Великого, нині ж майбутнє пише молодь.

    Текст та фото Юлії Кузьменко

    Категорії: 
  • Що ми купуємо: слово чи папір?

    Що ми купуємо: слово чи папір? Скільки може коштувати слово, яке ми не покладемо собі на полицю чи у сумочку? Чи готові українці користуватися електронними виданнями? Про це студентам літтворчості на запрошення кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості 8 жовтня розповідав Антон Санченко – головний редактор видавництва «Електрокнига», керівник проекту детективної прози «Це елементарно, сер».

    «Електрокнига» видає електронні, дискові, паперові та аудіокнижки переважно в декількох версіях одразу, щоб дослідити розповсюдження текстів різним спосібом. На відміну від більшості електронних видавництв Санченко і його команда не просто оцифровують паперові книжки відомих письменників, а й презентують твори молодих авторів, ще не зафіксовані на папері. Якщо ж електронна книжка зацікавлює публіку, її друкують у паперовому вигляді на замовлення.

    Антон зазначає, що українці ще не готові платити за електронну версію, якою б майстерною вона не була. ««Вау» ніколи не монетизується», –говорить видавець і заспокоює молодих авторів, якщо робота пером не приносить їм дохід. «Електронна версія може використовуватися для того, щоб купували паперову. Бо наші люди готові платити лише за паперові книжки».

    Та зрештою, як виявилося, і з електронною книжкою багато мороки. На Google Play, приміром, не існує такого поняття як кирилиця, і, відкриваючи електронне видання, ми можемо бачити лише якісь, як Антон ніжно називає «крокозябри». Лише деяким українським видавництвам вдалося там закріпитися, саме через них тепер автори і мають маленьке віконце в електронний книжковий світ.

    Також виникає питання, як люди дізнаватимуться про існування електронної версії книжки? «Електронна книжка без реклами не існує». Знову таки, контекстна реклама не підходить – не ефективно. Медійна? Така реклама надто дорога, тому невигідна. Виставки, форуми, презентації – це хороша ідея, але книжка у будь-якому разі має бути класною.

    Наприклад, у 2011 році «вистрелив» роман «Сім воріт» Олени Захарченко. Окрім 1 тис. друкованих примірників, вона мала близько 4 тис. скачувань. Цікаво, що молоді автори ще не дуже користуються попитом на електронній ниві, а от молоді художники цілком.

    Оптимістичною новиною є те, що видавництва та книгарні намагаються прищепити любов до електронної книжки своїм відвідувачам. У «Смолоскипі» та книгарні «Є» вже з’явився цифровий друк.

    До речі, «Електрокнига» дає молодим авторам можливість лише з тексту створити книжку. На її базі автор може знайти пристойного рецензента, а це, як зазначає Антон Санченко: «людина, яка вже має 3 книжки», знайдеться там і знаний автор, що напише вам передмову, та ще й, можливо, вам пощастить на внутрішню рецензію. Наступний етап – це пошук редактора, з ним уже доцільно домовлятися про оплату та швидкість роботи. Можете також розраховувати на дизайнерів, шрифтувальників тощо. Для всього цього вам треба не мало не багато написати крутий текст :) Для ваших шанувальників в електронній книжці можна навіть ставити автографи та всілякі написи.

    Тож, якщо ви молодий автор або зрілий читач, «Електрокнига» буде вам вельми корисною.

    Розмова була дуже відвертою та творчою, адже слухачі – молоді автори не раз мали проблему неможливості поширення, видання своїх робіт. Насамкінець Антон відкрив один з реальних шляхів друку української книжки пера молодого письменника.

    Описала подію Аліна Кулеба
    Фото Валерія Попова

    Категорії: 
  • Іраністи відзначили річницю від дня народження Джалалледіна Румі

    4 жовтня у Центрі іраністики відбувся семінар, присвячений річниці від дня народження Джалалледіна Румі – видатного перського суфійського поета. У семінарі взяли участь викладачі та студенти перської секції кафедри мов і літератур Близького та Середнього Сходу. Почесним гостем заходу був аташе з питань культури Посольства ІРІ в Україні – пан Гаді Зарґярі.

    Завідувач кафедри та директор Центру іраністики доц. Мазепова О.В. звернулася до присутніх із вітальним словом та відкрила семінар. Пан Зарґярі привітав студентів та викладачів. Він розповів про значення постаті Румі для іранської культури. Студентки четвертого курсу перської мовної секції Нікулова Уляна та Щепа Вікторія продемонстрували присутнім презентацію, присвячену життєвому та творчому шляху Моуляві. Доц. Маленька Т.Ф. виступила з доповіддю на тему: «Вплив творчості Моуляві на розвиток іранського містицизму». Присутні переглянули кілька захоплюючих фрагментів з кінофільмів про Румі та танцюючих дервішів. Студентки Сопільняк Світлана, Рябоконь Юлія, Абдулаєва Еліна та Дубок Юлія прочитали перською мовою уривки з «Духовного маснаві поета». Викладач кафедри Амір Моллаахмаді продекламував перською мовою дві газелі поета, а доц. Бочарнікова А.М. провела детальний аналіз прочитаних газелей. Конончук О.М. виступила з презентацією на тему: «Місце поховання Джалалледдіна Румі в Конії як історична та мистецька пам’ятка». Організаторами заходу були доц. Мазепова та асист. Лучко І.М.

    Завдяки спільним зусиллям студентів та викладачів кафедри, а також частуванню, організованому посольством ІРІ, семінар пройшов в особливій, теплій та дружній атмосфері.

  • Літературнй клуб «ProЧитання»: продовжуємо роботу над артбуком

    У вівторок, 2 жовтня, уже традиційно шанувальники літератури зібралися в ретроаудиторії. Цього разу Олена Романенко розповідала про артбуки на загал: які вони бувають? І яким буде студентський? Минулої зустрічі учасники клубу обрали двох письменників для книги – Марію Матіос та Юрія Іздрика.

    Буває, що лекцію читають дуже швидко, ледь встигаєш нотувати, але краще нерозбірливий почерк, аніж втрачені знання. Майстер-клас був присвячений взаємодії візуального та словесного. Студенти гортали українські артбуки: «Жадан і собаки», «Папіроси» Іздрика, «Антонич від А до Я» від ВСЛ, знаменитий «Зубр шукає гніздо» Оксани Були (про Туконі – істоту, яка вкладає тваринок спати). Пізніше разом із модераторами – Оленою Романенко та Мариною Рябенко – намагалися знайти асоціації для майбутніх артбуків творчості Іздрика та Матіос. Що асоціює з письменником? Факти біографії, місця роботи, теми творчості та назви творів, певні роки чи прецедентні проекти, бачення інших митців. Наприклад, в Іздрика варто згадати його роботу в часописі «Четвер», а до Матіос можна дібрати тему вишиванки «Буковина» чи серію ілюстрацій на зразок «Тіней забутих предків» Олени Кульчицької. В аудиторії навіть спробували поєднати цитату художнім шрифтом, ілюстрацію та заголовок (до «Майже ніколи не навпаки» Матіос). А ще створювали зоропоезію до «Молитви» Іздрика.

    Гляньмо на історію візуалізації. Лектор розповідала про німецького лікаря Фріца Кана, якого вважають батьком візуалізації, а спеціалісти з інфографіки мало не поклоняються своєму генію. Фріц розумів схильність людського мозку до візуалізації та представив організм наочно як «індустріальний палац». У 1920-х Герт Арнц і його учень Отто Нейрат винайшли міжнародну систему візуальної мови ISOTYPE. Не забуваймо і про «Маніфест сюрреалізму» Марінетті, і про вітчизняне поезомалярство Семенка. Теоретик і практик летризму (де буква є основним елементом усіх видів художньої творчості) – Ізидор Іссу. Одним із перших жанрів візуальної поезії була також дитяча французька. Із сучасного гостям показали зразок новозеландської креативної книги і поетичної творчості The Wai-te-ata Companion to Poetry – коробочку з текстами у найрізноманітніших формах. Це листівки, конверти, вірші, вписані у букву тощо. В Україні незвичними формами займається острозький Музей книги і книгодрукування та студія «Аграфка».

    Нині візуальний і словесний наративи йдуть паралельно. Читання складається з візуального, аудиторно-лінгвістичного, інтелектуального та емоційного компонентів. Воно є асоціативним. Від формату залежить наше сприйняття. Працюючи над оформленням, варто пам’ятати, якій аудиторії ми адресуємо видання. А ще не забуваймо користуватися правилами:
    - сторінка має межі (поля);
    - довгий рядок (120+ знаків)ускладнює читання, але рівномірність змушує звернути увагу саме на текст;
    - ми читаємо в послідовності «фото, заголовок, текст»;
    - завжди читають підписи під фото;
    - читач любить шрифти із засічками;
    - права частина розгортки привертає більше уваги глядача;
    - діє правило першого погляду;
    - кольори в негативі утруднюють сприйняття;
    - у композиції має бути 1 (а не багато) візуальний стимул, прості форми, впізнаваний образ.

    Студенти вже чекають на продовження серії творчих зустрічей. Знання й справді допоможуть їм яскраво донести слово до читача.

    Текст: Юлія Кузьменко
    Фото: Валерій Попов

    Категорії: 
  • КНУ Ехро-2018

    Суботнього дня, 29 вересня, відбувся загальноуніверситетський день відчинених дверей – КНУ Ехро-2018. Попри негоду в коридорах Червоного корпусу було тісно: абітурієнти та їхні сім’ї завітали, аби дізнатися про навчання на бажаній спеціальності. Експозиція Інституту філології мала що запропонувати вступникам.

    Щороку у нас проводиться 3-4 зустрічі з абітурієнтами. Уже в грудні Жовтий корпус знову ласкаво запросить усіх охочих, адже будуть сформовані остаточні правила вступу. Однак і нині було що розповісти. Відповідальний секретар відбіркової комісії доцент Сергій Різник у вступному слові розповів про переваги наших освітніх програм, а також про міжнародну співпрацю. Наприклад, торік Посольство Республіки Болгарія обладнало інтерактивний кабінет для вивчення мов при кафедрі слов’янської філології. У нас велика база практик (перекладацької, соціально-комунікативної, народознавчої), а кожен студент має право протягом семестру поїхати на навчання в Європу за програмою Erasmus+. Детальніше про академічну мобільність розповіла заступник директора Інституту філології доцент Наталя Любарець.

    Представники від кафедр презентували свою діяльність, пізніше абітурієнти мали змогу розпитати про деталі. Виступила очільник кафедри слов’янської філології Ольга Паламарчук. Славісти – одна з найстаріших кафедр Університету, тут викладається унікальна комбінація слов’янських мов. Лише здається, що перекладати з них легко. Освітні програми унікальні, дуже затребувані. Випускники знаходять роботу в МЗС, МВС, СБУ, у дипломатичних академіях, у посольствах, у торгівельно-промисловій палаті, в університетах і на телебаченні. Завідувач кафедри мов і літератур Близького та Середнього Сходу Олена Мазепова наголосила, що викладацький склад в Інституті – найкращий: «Ви будете впевнені, що отримали найвищу якість знань». До того ж з першого курсу вимову студентам ставлять носії мови. Від доцента кафедри мов і літератур Далекого Сходу Наталі Ісаєвої дізналися, що в ІФі працює Інститут Конфуція, завдяки якому принаймні 90% китаїстів упродовж бакалаврату стажуються в Китаї. Також почули про відносно програму – прикладну (комп’ютерну) лінгвістику та англійську мову. Куратор спеціальності Оксана Зубань розповіла про історію програми, створеної на базі лабораторії експериментальної фонетики та комп’ютерної лінгвістики ІФ. Спільно з кібернетиками КНУ студенти вивчають 3 блоки дисциплін: лінгвістичні, математичні та інформаційних технологій.

    Філологи вже декілька років очолюють студентське самоврядування в Університеті – СПУ, Профбюро та СРС. На презентацію завітав голова Студпарламенту КНУ Станіслав Гречка, який запевнив: абітурієнти не пожалкують про вступ до ІФу. Мова – ключ до культури і цілого світу. До того ж тут будь-яка ваша ідея зможе реалізуватися завдяки підтримці однодумців.

    У холі Червоного відбувалися поетичні читання за участі студентів ІФ, студенти-тюркологи співали пісні турецькою та кримськотатарською, а локація ІФ на експозиції пропонувала пізнавальні інтерактиви. Пізніше для майбутніх абітурієнтів провели екскурсію до Жовтого корпусу. Від магістрантки Антоніни Чередніченко абітурієнти дізналися про історію Інституту, побачили ретроаудиторію, Мистецьку залу, лабораторію синхронного перекладу, музей імені Олеся Гончара. На завершення студенти-фольклористи провели майстер-клас із традиційних українських танців.
    Настрій події – сонячний. Чекаємо на майбутні зустрічі.

    Текст: Юлія Кузьменко
    Фото: Валерій Попов

    Категорії: 
  • Індонезійська делегація в ІФ

    28 вересня відбулася зустріч студентів, які вивчають індонезійську мову, з делегацією комітету з питань правової політики, прав людини та безпеки Палати Народних Представників Республіки Індонезія. Привітав вельмишановних гостей директор центру індонезійської мови та літератури Прабово Хімаван. Зустріч відбувалася у форматі діалогу. Студенти-сходознавці, практикуючи свої мовленнєві навички із індонезійської мови, ставили запитання членам делегації, на які гості залюбки відповідали.

  • ЗМовники про нову редакцію українського правопису

    26 вересня розпочався новий змовницький сезон. Відкрили його члени Національної правописної комісії доктор філологічних наук, професор кафедри української мови та прикладної лінгвістики Інституту філології Лідія Гнатюк та доктор філологічних наук, професор кафедри загального мовознавства, класичної філології та неоелліністики Інституту філології Сергій Лучканин. Разом із запрошеними гостями говорили про пропоновані зміни до правопису.

    Нова редакція українського правопису була оприлюднена у серпні і наразі винесена на всенародне обговорення. Роботу над нею було розпочато у 2015 році. Девізом нового правописного поекту стали слова Олександра Пономаріва: "новий правопис для єдиної України". До цього часу існувало чимало редакцій. Та й у цілому історія українського правопису терниста. Але, Лідія Павлівна Гнатюк заспокоїла змовників. Виявляється, Україна не єдина держава, де досі триває робота над правописом. Так, у Німеччині тривалий час співіснували два варіанти правопису. А наші сусіди білоруси нещодавно переробили свою загальноприйняту систему правил вживання мовних одиниць. Такі приклади не поодинокі і свідчать про те, що мова – живий організм, який постійно розвивається. Виступаючи, Лідія Павлівна зупинилася на найобговорюваніших змінах, які виклакали чималий резонанс у суспільстві. А деякі з них вже встигли обрости міфами та легендами. Уявіть, в одній із київських шкіл директорка повідомила, що літеру І відмінять))) Насправді, таких кардинальних змін правописна комісія не пропонує. У проекті видозмінено правило вживання И у словах. Ця літера, за новою редакцією, зможе вживатися на початку слів – икавка, ич. Чи сприйме це суспільство? Час покаже. Сергій Лучканин поділився доводами щодо видозміни деяких термінів. Так, у новій редакції пропонують вживати термін з дефісом, а не через дефіс. Також Сергій Мирославович навів приклади правописної практики чехів та румун, ілюструючи думку Лідії Павлівни про розвиток та постійну роботу над національними правописами. Під час зустрічі лунали думки студентів щодо запропонованих змін. Хтось кардинально готовий усе видозмінити, хтось обстоює західноукраїнський узус, а дехто покладає надії на час, який усе розставить по своїх місцях.

    Правописна тема невичерпна, але організована зустріч була обмежена часом. Тому зауваги до запропонованого правописного проекту можна надсилати на емейл комісії. Наступна зустріч змовників відбудеться 10 жовтня. Говоритимемо про мовленнєвий етикет у різних країнах. Приходь, під час навчального семестру хоч подумки зможеш помандрувати.

    Олександра Касьянова

    Категорії: 

Сторінки

Subscribe to зустріч