зустріч

  • Весняний лекторій для арабістів

    З 24 по 27 квітня на запрошення кафедри мов і літератур Близького та Середнього Сходу Інститут філології відвідала викладач Університету Бумердеса ім. М’хамеда Бугара (Алжир) д-р Хейра Бендахуа.

    Під час свого візиту до Інституту гостя ознайомилась з діяльністю кафедри мов і літератур Близького та Середнього Сходу, Єгипетського центру арабської мови та культури, а також провела чотири заняття зі студентами-арабістами з алжирського діалекту арабської мови та давньої арабської літератури. Зустрічі із алжирською викладачкою пройшли у теплій та дружній атмосфері.

  • Презентація збірки французької поезії

    3-го травня до Інституту філології завітала професор Реннського університету французька поетка пані Ніколь Лоран-Катріс. Вона прочитала відкриту лекцію на тему «Українсько-французькі культурні проекти: сучасний етап і перспективи». Лекція була виголошена французькою мовою й викликала жвавий інтерес у слухачів. А ними були студенти, аспіранти, викладачі, науковці, письменники й перекладачі.

    У рамках візиту пані Ніколь Лоран-Катріс презентувала збірку авторської поезії «Від столу до престолу: вибрані поезії», яку переклав українською мовою доцент кафедри романської філології нашого інституту Дмитро Чистяк. Нове видання являє собою вибрані поезії знаної французької авторки, яка також активно долучилася до популяризації української поезії у франкомовному світі.

    Усі учасники заходу з великою уважністю і цікавістю слухали пані Ніколь Лоран-Катріс. Загалом зустріч пройшла в дружній та позитивній атмосфері й залишила у присутніх лише хороші та світлі емоції

  • Тиждень португальської мови та культури в Україні

    З 2 по 8 травня за ініціативи посольств Португалії та Бразилії в Україні проходить тиждень португальської мови і культури в Україні. Тиждень португальської мови, зокрема, проходить за участю Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київського національного лінгвістичного університету та міжнародної мовної школи «Нова мова».

    У рамках португальського тижня проходять різноманітні заходи, серед яких: лекції, конкурс на кращий літературний переклад, показ бразильського і португальського кіно, фотографії, знайомство з національною кухнею і танцями та багато іншого.

    Подібний захід, а саме - конкурс на кращий літературний віршований переклад, організований викладачем Інститутуту філології Галиною Вербою, відбувся 2-го травня в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка. А потім лекцію «Португальська мова в світі» для присутніх прочитала викладач Лісабонського університету Елена Пералти. Захід пройшов у дружньому і цікавому спілкуванні.

    Зустріч проводилася з метою популяризації португальської мови та ознайомлення з багатокультурною дійсністю світу Лузофонії.

  • Зустріч з Аташе з питань освіти Посольства Турецької Республіки

    26 квітня на базі кафедри тюркології за ініціативою ректорату та підготовчого відділення Шевченкового університету відбулася зустріч з Аташе з питань освіти Посольства Турецької Республіки кандидатом історичних наук Екремом Калайли.

    Під час зустрічі високоповажний гість зазначив, що йому дуже приємно нарешті побувати в нашому університеті, побувати на кафедрі тюркології Інституту філології, про роботу якої він вже чув багато схвальних відгуків. Представник турецької амбасади висловив свою повагу і подяку проректору Володимиру Бурову, завідувачу підготовчого відділення Галині Усатенко та кафедрі тюркології і її завідувачу Ірині Покровській.

    Екрем Калайли також наголосив на тому, що відкриття Інституту імені Юнуса Емре, який знаходиться на відстані 200 м від Жовтого корпусу, також є знаковою подією в українсько-турецьких відносинах і двері цього інституту завжди відкриті для студентів КНУ імені Тараса Шевченка. «Ви можете будь-коли туди приходити, не чекати на офіційні події та запрошення. Так само і двері Посольства Турецької Республіки завжди відкриті для вас». – зазначив пан Екрем.

    Володимир Бугров від імені нашого університету висловив повагу високоповажному гостю за його візит до КНУ імені Тараса Шевченка. Володимир Анатолійович, виступаючи, зазначив, що Шевченків університет входить у три світові рейтинги, що дає можливість побачити шлях розвитку і водночас недопрацювання. КНУ за останні роки став різноплановим у сфері міжнародної комунікації, свідченням є підписані понад 270 угод про співпрацю з різними країнами світу. ІФ та КНУ загалом навчає стільки мов, чим не може похвалитися жоден виш України. Співробітники КНУ роблять все можливе, аби було комфортно громадянам із будь-якої країни і будь-якої національності. Свідченням є відкрита 4 роки тому за підтримки Туреччини освітня програма з вивчення кримськотатарської мови, а рік та два роки потому - із гагаузької та азербайджанської. Кафедра тюркології підтримує та розвиває зв'язки із тюркськими країнами, а відтак має стати для інших факультетів нашого університету містком у комунікації зі студентами тюркських держав. Також Володимир Анатолійович подякував Аташе за підтримку у розбудові тюркських студій у КНУ. На що високоповажний гість відповів: "Туреччина є сусідом і другом Україні, а друг повинен підтримувати друга у будь-якій ситуації". Міжнародна співпраця Шевченкового університету, зокрема з Турецькою Республікою відзначається позитивною динамікою. Минулого року ми приймали в нашому університеті Уповноваженого у справах освіти Турецької Республіки Єкту Сарача, а цьогоріч у Стамбульському університеті було відкрито спеціальність з вивчення української мови.

    Завідувач підготовчого відділення Галина Усатенко, підсумовуючи, сказала, що ми робимо спільну працю, тож приємно, що це двостороння взаємодія, яка сприяє зміцненню українсько-турецької дружби.

    Надалі пан Екрем спілкувався із турецькими студентами, які здобувають вищу освіту в Україні.

    Кількість турецьких студентів, які навчаються у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, як кількість українських студентів, які вивчають турецьку мову на кафедрі тюркології Інституту філології, невпинно зростає. Це свідчить про посилення співпраці між нашими країнами та відкриття нових перспектив і векторів її розвитку.

  • Про День книги в Шевченковому університеті

    Книга, за словами Оксани Забужко, це ансамбль. Адже, справді, в складі творення книги не лише письменники, а ціла низка людей, не рідко виняткових постатей, харизматичних перекладачів, сумлінних редакторів.  За обкладинкою, що є маркетинговою принадою, криються історії, перипетії, сюжети, котрі не входять у саму книжку, а фактично є її "польовим" продовженням. Народжена книга йде сміливо у світ, як "маленький принц", продовжує мандрувати й обростати новими сюжетами.

    23 квітня - Всесвітній день книги та авторського права. Нещодавно створений Інститут книги, який обростає не менш цікавими історіями, аніж самі книги й письменники, організував для студентства КНУ імені Тараса Шевченка зустріч із неординарними постатями нашого часу. Їм, безумовно, є що сказати завжди. Студентство, письменники, викладачі зібралися, щоб поговорити про суттєве і надважливе-книги.
    Оксана Забужко - як інтелектуальне дихання країни, голос правильного керування. Іван Малкович-вершитель книжкових світів, майстер видавничого корабля. І, можливо, не всім відома, але в контексті українсько-польських літературних відносин важлива - постать Олександри Гнатюк.

    Розпочали офіційними словами вітання. Виконувач обов'язків директора Інституту книги Сергій Ясинський побажав і подякував за довіру до українських видавництв, за популяризацію книжки. На черзі - слово заступниці, яка талановито модерувала зустріч. Пані Анастасія Левкова, як представниця Інституту книги, зазначила, що саме ця установа має бути книжковим перехрестям, відстежувати тенденції книжкової галузі і зустрічатися з читачем віч-на-віч. Чи буде воно так, час покаже!

    Пальму першості у черзі інтелектуальних виступів перейняла професорка Києво-Могилянської академії, перекладачка та популяризаторка української літератури, голова Товариства промоції української культури в Польщі та польської в Україні - Олександра Гнатюк. Досі лишається проблема популяризації українського за кордоном, тому пані Олександра взяла на себе цю місію. Неукраїнська ідентичність не стала завадою. Україна таки має що показати Польщі, українська книжка не є винуватицею конфліктів, а польська теж має право з'являтися на полицях своїх сусідів. Важливим є ефект з'яви української книги на полицях польських книгарень. Що має стати прецедентом такої появи? Безперечно, не лише добре налагоджений контакт. Входження на книжковий ринок сусідки має бути ефектним, за словами пані Олександри."Феєрична постать, феєричний харизматичний автор, як Оксана Забужко чи Сергій Жадан, Іван Малкович і його "АБАБАГАЛАМАГА". Має бути якась родзинка. Те, що нас притягує, є абсолютно неповторним."

    Книга і така феєричність особистості є відмінним доповненням, беззаперечним успіхом. Але все ж навіть цього не є достатньо. Кожний ринок є специфічним і потрібно навчитися промовляти до іноземної авдиторії.
    Наприклад, в Польщі не сприймають так званий народний продукт. Існує специфіка польського сприйняття, витіснення народної культури як чогось менш вартісного, відсталого, нецікавого, спрямованість на "шляхетське".

    На зламі 80-90-х років минулого століття українська культура сприймалася крізь призму радянськості, недоброзичливо і навіть вороже. Українське маркувалося як шароварщина. А упередження щодо націоналізму не зникає й тепер.
    Ще один камінь спотикання - брак двосторонньої фаховості. Тобто знавець української мови не достатньо володіє польською. А якщо й володіє, то бракує літературного хисту. Має бути талановитий літератор, який володіє словом і відчуває його, який підсвідомо добирає глибинні пласти мови. Пані Олександра підсумувала, що книга є продуктом, вона має продаватися, а за нею має стояти харизматичний автор, який спонукає.

    Заступниця Інституту книги, яка невтомно продовжувала рухати стрічку послідовних виступів, оптимістично підбадьорила: "За спостереженнями іноземних фахівців та за результатами українських досліджень після 2014 року підвищився рівень зацікавлення інтелектуальним продуктом. Зросла зацікавленість театральними подіями, виставками. Якось несподівано, дещо парадоксально, адже таки економічна криза впливає на загальні процеси". Парадоксально, але 2014 рік став, очевидно, переламним. Ймовірно, суспільство стало більш зрілим, зрозуміло, кого варто слухати, хто формулює сенси і формулює вартісне. Чи визріло все ж суспільство, який діагноз йому можна поставити, а чи є, можливо, знову потреба влізати в танк? Відповісти на ці запитання погодилася пані Забужко.

    Оксана Забужко поділилася своїми вельми цікавими спогадами. Студентське життя, 329 аудиторія, "історія партії і Ленін", а ще викладач, схожий на прусака. "Колись то думалося: "Боже, який мотлох. Ну вмію я читати Леніна. І що? То ж вам не Аристотелівська логіка, а патологічний ум. Але розуміти, як цей патологічний ум влаштовано, як він грає зі світом і "юзає" його - це розуміти, як світ через кілька десятиліть отримав "товаріща Суркова" з усією "архітектурою" некерованої росфедерації. Ви бачите тяглість, ви бачите спадкоємність. Отож, що вміти - за плечима не носити!" - так пояснила пані Забужко користь того, що, здавалось би наче, ніколи й не знадобиться.

    Ще одна "фірмова" історія від письменниці - це вже спосіб роз'яснити, що таке справді книга, як вона розростається історіями і як обростає новими сюжетами.
    У 2015 році один із перших кіборгів, хто обороняв Донецьке летовище, а потім, опісля полону, був звільнений - командир 90-го батальйону 81-ої бригади Олег Кузьміних. 124 дні полону, 93 дні у підвалі, в повній ізоляції. Ніякого контакту із зовнішнім світом. Підвал, допити і вербування, психологічний тиск. У таких умовах людину запевняють, що вона не потрібна нікому, ніхто на неї не чекає, що її кінцевий пункт-це смерть, але перед цим тортури. Ти не можеш бути певним, що діється за стінами підвалу, чи ще є Україна, чи, може, "зелені чоловічки" розповзлися по всіх усюдах. Олега Кузьміних утримували на території заводу. Проходячи одним із покинутих цехів, він дивовижним чином побачив розкидані книги. Йому вдалося їх прихопити із собою. Це були три книги, зовсім різні, абсолютно несхожі.

    Перша з них - доповіді, чи то проповіді якогось псевдопатріарха - може, Кіріла, може, якогось Алєксєя. Щось, що навряд чи могло укріпити. Друга-такий собі посібник: вправи, присідання, віджимання. Ну нехай, може, й знадобиться. А третя книга -"Музей покинутих секретів" Оксани Забужко. Олег Кузьміних зізнався, що саме ця книжка допомогла йому вистояти, вижити і незбожеволіти. Допомогла зберегти здоровий глузд, усвідомити себе і зберегти свою ідентичність, зберегти себе як військового, вірного своїй присязі. "Це незрівнянне відчуття,-говорить Забужко, - коли говориш з людиною, яка каже, що твоя книга врятувала життя. І це якраз відповідь на те запитання, що може книга. Бо ж вона має свою долю, свої маршрути, свою історію."

    Виникає запитання, як опинилися книги на Сході. З'ясувалося, що це влаштувала Всеукраїнська громадська організація "Не будь байдужим!". Саме сестра Анастасії Левкової кілька років перед війною тягала на своїх тендітних плечах українські книги на Схід. Після 2008 року припинилася популяризація української книги на Донбасі. І саме вищезгадана організація "залишила" колись порятунок для сьогоденного лиха війни, для військових, полонених, гнаних і переслідуваних.

    Щоб книга "відбулася", прозвучала, щоб дійшла і на дальному кінці проводу вона змогла безпафосно врятувати життя, змінити чиєсь життя - це і є місія доброї книги. Але, щоб книга знайшла свого читача, щоб врятувала, треба попрацювати цілому ансамблю. "За музикою книги стоїть ціла вервечка. Це професії, які для пересічного читача залишаються невидимими, це професії дрібним шрифтом»- говорить Оксана Забужко. У цьому контексті згадувати про перекладачів - зась, адже читач, як правило, не бачить перекладача, а лише автора. Тоді як насправді читає таки текст перекладача, в якому передано лише сенси автора.

    Оксана Забужко з усмішкою нескромно зізнається, що 20 років "ростила" для себе перекладачів, адже здолати бар'єр синтаксису підвищеної складності - це вам "не квіточки збирати". "Перекласти Забужко - це пройти сертифікацію. Це той клас, коли вже можна бути спокійним за свій рівень володіння українською мовою. Адже письменник завжди заангажований актом говорення, письменник запрограмований мовою, письменник відповідальний перед мовою, тому він живе у ній". "Письменник зав'язаний на мові, - продовжує далі пані Оксана. - Якщо спростити, збити звук, інтонацію, якщо неправильно емоційно-психологічну цензуру поставити, все розлетиться. Кому як не мені знати, якою мірою я залежна від своїх перекладачів." Тому, безумовно, успіх книги - це майстерність перекладача. Якщо помножити це на візуальний ефект в епоху гіпертрофованої візуалізації, а також верстку, яка дає друге дихання. «У фіналі книги - дівчинка з наплічником або панянка, яка стоїть за прилавком і розмовляє з тобою про цю книгу з любов'ю» -додає письменниця.

    Врешті останнім доповідачем був Іван Малкович. Він і досі лишається по-дитячому залюбленим у книги. Але зізнається, що редактор і директор видавництва - це та людина, яка перестає читати улюблені книги. Письменник та видавець поділився своїм досвідом успішних проектів. Справжнім досягненням було створення інтерактивної книги для сучасних пристроїв. «Снігова Королева» —геніального данського казкаря Ганса Християна Андерсена народилася вдруге у світі інформаційних технологій. Намалював книгу один із найкращих сучасних ілюстраторів світу Владислав Єрко. Іван Малкович розповів, що найдрібніші деталі цієї книги малювалися 3 роки найтоншими пензлями під великою лупою! А розробниками такої книги стали молоді юнаки-програмісти, які приголомшили своїми вміннями. Поет не полінувався самостійно продемонструвати для студентів своє видавниче дитя і навіть дав погратися, чи то пак пригадати дитинство, студентам Київського університету. «Це дуже цікаво - поринути в те, що ти любиш. Так, я видаю й дорослу літературу, - каже Іван Малкович. -Але я втік від дорослих. Бо найприємніше - це працювати для дітей. Вони підростають з твоїми книгами, а потім через роки приходять зі світлинами і кажуть: «А це я колись з Вами сфотографувався!» І ти розумієш, що на твоїх книгах виростають цілі покоління.»

    Андріана Біла, фото - Аліна Карбан

  • Японська література стає ближчою завдяки перекладачам

    У Спілці письменників України відбулася зустріч членів творчого об’єднання перекладачів з лауреатом премії Кабінету Міністрів України імені Максима Рильського за 2017 рік Ніною Баликовою, яка вперше в Україні зробила літературний переклад із давньояпонської мови одного з кращих творів японської класичної літератури доби Середньовіччя – «Нотатки знічев’я» філософа, письменника, буддійського ченця Кенко-хоші. Модератором зустрічі був голова творчого об’єднання перекладачів Всеволод Ткаченко.

    Про «Нотатки»

    «Нотатки знічев’я» – один із так званих «трьох найвидатніших творів жанру дзуйхіцу» японської літератури. Це також один із найдосліджуваніших у Японії літературних творів. Дзуйхіцу (у перекладі – «услід за пензлем») – популярний у середньовічній Японії есеїстичний жанр, за стилем подібний до відомого в Європі з ХХ ст. «потоку свідомості». За формою дзуйхіцу є збіркою есеїв (деякі з яких навіть можна класифікувати як новели чи легенди) різної довжини – від пари речень до кількох сторінок – на найрізноманітніші теми, які спадали авторові на думку. «Нотатки знічев’я» містять багатий матеріал про минуле Японії, давні звичаї та обряди.

    Ніна Баликова під час зустрічі розповіла про життєвий шлях автора названої збірки. Кенко-хоші жив наприкінці ХІІІ – першій половині ХІV століття. Понад тридцять років свого життя він був відлюдником у віддаленому гірському селі, потім – у різних храмах, а закінчив свій шлях у сплетеній із трави і лози хижі біля підніжжя гори Куніміяма, де й було знайдено його записи. Однак аскетизм і усамітнення становили тільки один бік його життєпису. Дід і батько Кенко служили при дворі японських імператорів, і сам він до постригу в монахи був (за однією з версій) наставником майбутнього імператора, відомим поетом, та й в усамітненні підтримував дружні стосунки з представниками вищого світу, людьми мистецтва.

    Висока освіченість автора твору, його глибоке знання історії, літератури, тогочасного життя дало змогу йому створити величезну панорамну картину – своєрідну енциклопедію середньовічної Японії. Водночас його глибокі й мудрі сентенції, художня образність роблять цей твір актуальним і понині.

    «Нотатки знічев’я» складно перекладати через те, що твір написаний давньояпонською мовою, граматика і орфографія якої відрізняються від сучасної настільки, що навіть багатьом пересічним японцям складно читати її в оригіналі. У Японії існує кілька перекладів цього твору сучасною японською, але всі вони є інтерпретацією.

    «Нотатки» сповнені алюзій і цитат зі стародавніх релігійних і філософських трактатів, часто китайських, а також японської і китайської поезії, тому Ніна уважно намагалася розпізнати, що саме є алюзією, на який твір, і в чому її сенс.
    Багато розділів книги, а також багато вміщених у ній поезій, побудовано на грі слів (яп.: какекотоба), особливо часто – на омофонах, що пов’язано з необхідністю вмістити в короткій поетичній формі якомога більше змісту. Щоб не лише передати зміст такої словесної гри, але й зберегти читачеві задоволення від її розгадки, потрібна була певна креативність, творчий підхід, який водночас зберігав би якомога повніше образи оригіналу.

    Старші колеги попросили Ніну Баликову розповісти про себе, розпитували, як довго тривав переклад, чи були презентації книжки. Японістка розповіла, що закінчила Інститут філології Київський національний університет імені Тараса Шевченка, магістр із японської та англійської мов і літератур. Крім того здобула ступінь магістра з медіа та міжнародних комунікацій у токійському університеті Васеда. Почала перекладати ще на четвертому курсі Київського університету, і загалом переклад тривав понад чотири роки. Нині працює в рідному університеті, продовжує досліджувати період середньовіччя в японській літературі, пише статті з японської мови і літератури.

    Книга першого українського перекладу Кенко-хоші «Нотатки знічев’я» вийшла у видавництві «Либідь» у серпні 2017 року. Презентація відбулася у Мистецькому арсеналі під час минулорічної виставки «Уявний путівник. Японія». На презентації був присутній і виступив Надзвичайний і Почесний посол Японії в Україні Шігекі Сумі, своє слово стосовно книги сказали відомі сходознавці, літератори, науковці.

    Називаючи українських перекладачів з японської (а серед них є й такі відомі сучасні імена, як Іван Бондаренко, Іван Дзюб, Мирон Федоришин), Ніна Баликова згадала і про поезії, які з японської перекладав Микола Лукаш. Всеволод Ткаченко зазначив з цього приводу, що наступного року відзначатиметься 100-річчя видатного українського перекладача Миколи Лукаша. До ювілею готуються кілька книг спогадів, тож важливо, аби в них знайшлося місце й для «японської сторінки» його перекладацької творчості. І оскільки зайшла мова про якість перекладної літератури, Всеволод Ткаченко як зразок назвав чудовий переклад Миколою Лукашем «Декамерона», після чого росіянам довелося перекладати цей твір наново.

    В обговоренні виступили члени творчого об’єднання перекладачів. Перекладач в японської та китайської мов Геннадій Турков розповів, що переклад Баликової «Нотатки знічев’я» придбав на книжковій виставці в Українському домі ще на початку вересня, й одразу зрозумів, що це дуже вартісна робота. Найбільше його вразила гарна українська в цьому перекладі.

    Українська поетеса та перекладач Валерія Богуславська, пригадавши, що декілька років тому пройшла не поміченою об’єднанням перекладачів книга самурайських пісень, які переклав професор японського університету Кейо Андрій Накорчевський, а випустило в світ видавництво «Дух і літера». Промовиця порушила проблему кращої поінформованості професійного товариства щодо перекладацьких новин в Україні, з чим погодилися її колеги. Всеволод Ткаченко поінформував колег, що на перекладацькому горизонті України справді з’явилися молоді кадри, які гідні поповнити Спілку письменників України. І водночас підкреслив, що важливо нагадувати сучасникам про видатних перекладачів минулого. Мова, зокрема, про письменницю, перекладача, онуку Михайла Старицького і доньку міністра освіти України Івана Стешенка, убитого більшовиками 1918 року, Ірину Стешенко, 120-річчя якої відзначатиметься в грудні.
    Поетеса, член об’єднання перекладачів Валентина Козак пригадала, що знає прізвище Баликової ще з тих пір, коли вона школяркою досліджувала етнографічні теми в Малій академії наук, брала участь в олімпіадах з української мови й літератури та зарубіжної літератури, а в 11 років вийшла її перша книжечка казок «Міс Кішка». Член київського об’єднання перекладачів побажала молодій колежанці подальших успіхів у творчості, зокрема, на ниві перекладацтва.

    - Я був серед ініціаторів підтримати вашу чудову книжку, - сказав, виступаючи на цьому зібранні, голова Спілки письменників України Михайло Сидоржевський. - Вона в мене на полиці, де книжки для першочергового прочитання. Я книжку гортав – досить щільно, ретельно гортав. Я побачив, наскільки тут високий рівень, знання, наскільки гарно ви знаєте українську мову. Очевидно, філософією буддизму ви все-таки теж пройнялися, оця відстороненість від життя, прагнення самовдосконалення, прозріння… Хотілося б побачити в такому досконалому перекладі й інших японських письменників – і класики, і, можливо, сучасної літератури. Ми вас чекаємо в Спілці письменників. Я дуже шаную творче об’єднання перекладачів. По суті, тут аристократи, люди, які знають світову культуру. Японська – одна зі світових культур. Тож хотілося б, щоб ви були ближче до спілки і щоб були з нами. Я вам цього щиро бажаю.

  • Ідеальне ім’я. Яке воно?

    Захист від нечистих сил, доля, життєвий шлях, данина моді чи засіб національної ідентифікації – що таке ім’я? Із цим питанням на засіданні лінгвістичного клубу «ЗМовники» 17 квітня допомагали розібратися наші студентки – Аліна Заболотна і Олена Єнчева. Аліна Заболотна – студентка 3-го курсу, спеціалізації "Українська мова в сучасних лінгвокомунікативних вимірах" при кафедрі української мови та прикладної лінгвістики. Об'єктом наукових зацікавлень є динамічні процеси в системі сучасної української мови. Під керівництвом Оксани Мацько досліджувала особливості функціонування української театральної лексики.

    Єнчева Олена – студентка 3 курсу, спеціалізації «Українська мова в сучасних лінгвокомунікативних вимірах» при кафедрі української мови та прикладної лінгвістики. Цікавиться лексикологією та фразеологією сучасної української мови, із цим і пов‘язана перша наукова робота «Авторська трансформація фразеологічних одиниць на прикладі перекладів Миколи Лукаша».

    Дівчата розповіли про зміну значення імені в різні історичні епохи. Так, в дохристиянські часи вважалося, що ім’я несе в собі надзвичайну потужну енергетику та є сакральним знаком особи. Якщо батьки новонародженого прагнули надати імені захисної функції та захистити дитину від нечистих, обирали ймення з негативною семантикою (Мертвий, Безщасний), щоб злі сили трималися осторонь.
    Із запровадженням християнства на терени України прийшли грецькі, латинські, староєврейські імена, які тривалий час адаптувалися та носили переважно атрибутивну ознаку.

    З приходом більшовицької влади наступає епоха насадження мови радянського тоталітаризму, зокрема це стосувалося й імен. Даздраперма, Нінель, Мелс та інші імена-абревіатури були проявом «іменної повені». Після дуже жвавого обговорення, «ЗМовники» винайшли власний рецепт ідеального імені – краса, фонетична прозорість, милозвучність, національна ідентичність, норми граматики та здоровий глузд.

    А про те, які незвичні імена та інші філологічні явища зустрічаються на шляху невтомних науковців-шукачів пригод можна буде дізнатися наступного засідання з теми «Подорожі лінгвістів».

    До нових лінгвістичних зустрічей!

    Текст студентки Оляни Цехмістер, фото – студентки Юлії Кузьменко, Валерія Попова

    Категорії: 
  • Українська мова в інтернеті

    Щодня ми живемо у двох світах - реальному та уявному. Інтернет - уявний простір. Він, наче звалище сміття, куди ми щодня щось викидаємо, інколи сортуємо його, хтось може перероблювати на корисне, а якийсь непотріб так і валяється там, без обробки і сортування. Які різновиди "сміття" існують у соціальних мережах, як живеться українській мові в інтернеті - про це та багато іншого говорили 4 квітня на засіданні лінгвістичного клубу "ЗМовники".

    Студент другого курсу магістратури спеціальності «Українські філологічні студії та іноземна мова» Микола Панченко пише дипломну роботу «Мовні особливості політичного блогу» (керівник - Оксана Мацько), цікавиться мовною експресією, технологіями впливу, маніпуляцій і прихованих смислів. Для Миколи тема «Українська мова в інтернеті. Як досягти успіху?» - це не лише теоретичний інтерес, але і повсякденна ефективна практика. Микола Панченко є громадським активістом, засновником і керівником успішного проекту «Освітня асамблея», тому знає, як все працює в уявному світі, який щодня засмоктує нас якомога глибше.

    Микола на квітневому засіданні поділився своїми знанням про "сміттєзвалище", його закони та розповів змовникам, як зробити так, щоб дописи у соціальних мережах стали надійним джерелом інформації. І, звісно ж, Микола разом зі змовниками обговорили тему української мови та інтернету, ділячись при цьому цікавими лінками. Все пройшло цікаво, корисно і лінгвістично.

    Категорії: 
  • "Опанувавши перську, можна із впевненістю сказати, що ви навчилися співати"

    30 березня відбувся науково-практичний семінар "Вивчення перської мови в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка: шляхи зміцнення та вдосконалення", присвячений 15-й річниці створення Центру іраністики.

    "Студії з іраністики у Шевченковому університеті розбудовуються завдяки кафедрі мов і літератур Близького та Середнього Сходу Інституту філології. Викладачі організовують конференції, літературно-мистецькі заходи, що сприяє глибшому пізнанню перської культури. Таким чином студенти вивчають не лише мову і літературу, а й занурюються у сутність нашої країни. Висококваліфіковані фахівці-іраністи Інституту вчать студентів мови Гафіза. Перська - це одна із наймелодійніших мов світу, опанувавши її, можна із впевністю сказати, що ви навчилися співати",-

    зауважив Надзвичайний і Повноважний Посол Ісламської республіки Іран в Україні, виступаючи на семінарі.

    Пан Мохаммад Бегешті Монфаред привітав Центр іраністики із ювілеєм та Новрузом та побажав й надалі розвивати іранознавство в Україні. Пан Посол до семінару зустрівся із ректором Шевченкового університету Леонідом Губерським та студентами-іраністами. На зустрічі було підписано трьохсторонній договір про подальшу співпрацю і про матеріальну допомогу на навчання двом студентам Інституту філології.

    Привітав із 15-річчям всіх іраністів Інституту філології й проректор Петро Бех. Петро Олексійович підкреслив, що Шевченків університет підтримує добрі взаємини із іранською амбасадою, яка всіляко сприяє розвиткові іраністики в КНУ. Наступною на семінарі виступила завідувач кафедри мов і літератур Близького та Середнього Сходу, директор Центру іраністики Олена Мазепова. Олена Вікторівна розповіла про історію становлення іраністики у Київському універистеті, закцентувала на сучасному стані та перспективах розвитку викладання перської мови в Інституті філології. На семінарі також виступили: викладач із Керманшанського університету (Іран) пані Сусан Джабрі, яка нині викладає перську для філологів Шевченкового університету, асистент кафедри мов і літератур Близького та Середнього Сходу Ірина Лучко, студенти - Максим Карпенко та Юлія Мельник, які отримали матеріальну допомогу на навчанння від іранського посольства, а також інші студенти, які були на мовному стажуванні в Ірані.

  • Ярослав Верещак: «Філолог – це головна професія держави!»

    Символічно 29 березня, у День філолога, відбулася бесіда студентів із заслуженим діячем мистецтва України, флагманом драматургії від 1990-х Ярославом Верещаком. Спершу організатор зустрічі д.філол.н., професор кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Мар’яна Шаповал слушно зазначила, що на порозі незалежності в нашому театрі було немовби випалене поле. Українська сцена не бачила нічого, крім поганих текстів. Однак з’являються твори Верещака…

    Ярослав Миколайович одразу запропонував студентам самим вести розмову, ставити питання. Так гості дізналися, чому драматург обрав своїм напрямом саме авангард, а не так звані «well-made» п’єси, які мали б 100%-вий прибуток.; що режисерам подобається у драмах автора; чому у Верещака немає улюбленої серед його п’єс, але яка улюблена серед інших (відкриємо секрет: це «Каспер Гаузер» Олени Клименко).

    А ще пан Ярослав поділився зі студентами планами виходу збірки власних п’єс до 80-річного ювілею. Серед 19 робіт 12 будуть новими. Із певним сумом зазначив, що нині київські глядачі ходять радше на народницькі п’єси, а фант-вистави їм не під силу. Однак драматург – це провокатор ідей, сюжетів і характерів, тож для Верещака ніколи не було шляху назад.

    Драматург легко ділився найсокровеннішими спогадами з життя, зокрема як у часи дефіциту діставав апельсини для вагітної дружини. Або як жив у СРСР із тавром сина вбитого бандерівцями батька. Трагедія сталася 1949-го, і лише за 42 роки Ярослав Миколайович знайшов документи, які це спростовують. Бути бандерівцем – це бути українцем, як вважає майстер.

    Особливо запали в душу настанови драматурга для філологів. Він вважає це покликання головним у державі, адже економісти чи математики, наприклад, вивчають вузькі та глибокі проблеми. А ми – душа нації! Наша місія у Слові – впіймати свою Жар-птицю, але стати їй братом, а не володарем. Можливо, молоді й варто думати, що все залежить від них самих, але Верещак із висоти свого досвіду запевняє, що наш талант обирає нас сам. Закон філолога – не тримати зла; його тримає хтось вищий за нас. Іще однією місією філолога, за паном Ярославом, - допомагати іншим.

    Зрештою, драматург закликав не боятися себе: «Ми завжди боїмося, видумуємо… А є тільки ви, ваш досвід і ваші відчуття». Будьмо собою, філологи, несімо свою ідею!

    Текст і фото підготувала студентка Юлія Кузьменко

    Категорії: 

Сторінки

Subscribe to зустріч