зустріч

  • Тарас про Тараса: зустріч з режисером фільму «Кобзар. Історія однієї книги»

    13-го о 13й в Інституті філології розпочалася розповідь Тараса про Тараса. Зустріч організувала кафедра історії літератури та шевченкознавства на чолі з Оксаною Сліпушко на честь відзначення 201-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка у рамках Міжнародного круглого столу «Всесвіт Тараса Шевченка».

    Випускник відділення україністики Інституту філології, а тепер Секретар Національної спілки кінематографістів України Тарас Ткаченко зняв спільно із режисером Сергієм Сотниченком на власний сценарій фільм «Кобзар. Історія однієї книги», присвячений 200-літтю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка.

    За словами режисера задум був об’ємним, але через обмеженість часу (зйомки проводилися у майданному січні 2014 року на студії Fresh Production) довелося «запихнути веcь сир в один вареник», тому основний акцент у фільмі зроблено сааме на прижиттєвих виданнях «Кобзаря», а більше - саме на першому, 1840 року. Тарас Ткаченко відмовився від того, щоби Тараса Шевченка у фільму грав один, загримований до ідентичності, актор, він просто вирішив показати у документальному фільмі два плани інтерв'юверів: один – коло наших сучасників (науковці, керівники архівів), другий – коло сучасників Шевченка (актори, що відтворювали шлях видання першого«Кобзаря»). Ну а вже обидва плани поєднував Андрій Куликов, який читав основний текст.

    Фільм викликав жваве обговорення присутніх науковців Інституту філології на показі. Валерій Федорович Чемес відзначив неповторність «персоніфікованої хроніки», а от Світлані Володимирівні Задорожній не вистачило у документальному фільмі текстів самого Тараса Шевченка. Однак у режиссера, сценариста і філолога-україніста за першою освітою – своє бачення створеної картини.

    Що свого часу підштовхнуло Тараса Ткаченка полишити наукову діяльність і стати режиссером? Cherchez la femme. Яка історія першого видання «Кобзаря»? Шукайте у фільмі.

    Каріна Дорошенко, аспірантка ІФ

  • Зустріч з кіборгами: філософія війни

    У період Шевченківських днів, а саме 11 березня, у стінах Київського національного університету пройшла не менш вагома подія, організатором якої стала освітня асамблея С14 за підтримки студентського парламенту Інституту філології. І якщо в афішах було означено захід філософською лекцією, то при появі на сцені Актової зали військових усе переросло у жваве спілкування за модерації Євгена Карася. Зустріч розпочалася з виконанням гімну на волинці активістом Майдану Євгеном Дударем.

    Кіборги, як тепер називають захисників Донецького аеропорту та прилеглих територій, розповіли присутнім (а зала було заповнена) багато моментів: про війну, про себе, про те, яким бачать план перемоги.

    Кожна відповідь на запитання чи будь-який спогад у військових переважно приправлявся гумором. Для більшості теперішня війна почалася з Майдану. Олександр Чуб (5 батальйон ДУКу), який раніше був матросом, розповів, що саме у час Революції їхнє судно арештували в Нігерії і він від подій в Україні просто рвав на собі волосся, «якого вже немає», - додає іронізуючи. Друг Вогник (речник 13-го батальйону ДУКу), який проходив вишкіл у «Тризубі» ще 2003 року, для захисту держави і гідності повернувся з Тайланду, де працював у сфері туризму. «Тепер, - завуальовано підкреслює, - працюю з російськомовними туристами». А Кирило Бабєнцов, він же «Кобра» з ОУН, розповідає, як рвався у Донецький аеропорт саме на Новий рік і командир, зрештою, здійснив бажання.

    Про військові часи і дух найбільше розповідали друг Вогник та друг Бєс, замкомбата 13 батальйону ДУКу і «по сумісництву» особистого ворога Мотороли (один з очільників сепаратистів). «Жаліючись», що в Донецькому аеропорту не було латте і гарної музики, Бєс нагадав: «Ми на своїй землі і нічого боятися. Якщо тобі страшно - посміхайся». А «героїзм починається там, де є халатність командира, - продовжує Вогник, - головне знати, як вистрелити влучно, а не бути влучно підстреленим».

    На запитання про те, чи змінила кіборгів війна, відповіді були вже без іронії. Друг Бєс «побачив, як загартовується нація і скільки псевдовоїнів у країні», а Кобра «став терплячішим до людей, до людських мінусів». Друг Галичанин зазначив, що «влада всіх нас поставила в такі умови, що це екстремальна школа життя поза війною». Друг Скальд (розвідгрупа ДУКу) помітив, що після війн у людей змінюються очі. «Війна повернула людей, якщо не до Бога, то до зміни в собі», - продовжив Вогник, якого війна навчила людяності. Олександр Чуб словами Лао Цзи наголосив, що «сильним є той, хто переміг себе».

    Присутні засипали кіборгів запитанням; студенти (очевидно фізики) пропонували зробити корисні і необхідні прилади військовим. Викладачка-волонтер запитала про важливість для солдатів листів і малюнків, - після цього всі дізналися історію кохання, в якій дівчину-адресантку, чий лист кіборги ледь не розігрували в лотерею між собою, віднайшов Олександр Животовський завдяки фото з печивом, куди героїня вклала листа. Так зародилися взаємні почуття. До слова, Олександр воює у складі 79 окремої аеромобільної бригади і нагороджений Орденом за мужність ІІІ ступеню.

    Кіборгів після розмови про філософію війни публіка проводжала стоячи.

    Захід завершився хвилиною мовчання у пам’ять загиблих воїнів.

    Дорошенко Каріна, аспірантка Інституту
    фото - Марина Герліга

    Категорії: 
  • Доповідь «Термінологія і метафорика внутрішньої колонізації - герменевтичний підхід» Дірка Уфельмана

    Шановні колеги!

    Запрошуємо вас на доповідь «Термінологія і метафорика внутрішньої колонізації - герменевтичний підхід» Дірка Уфельмана (Університет Пассау, Німеччина), яку він виголосить російською мовою 19 березня в рамках роботи теоретико-методологічного семінару при Інституті літератури імені Шевченка НАН України.

    Додані файли: 
  • Мистецтво і війна

    5 березня 2015 року о 12.00 у Мистецькій залі Інституту філології відбулася зустріч із Олександром Бригинцем та Миколою Тихоновим.

    Мистецтво завжди було, є і буде невід’ємною частиною життя людства. Саме у ньому ми знаходимо розраду і потіху. Сьогодні у непростий для всіх нас час мистецтво стає своєрідними ліками від депресії, смутку. Особливо це помітили наші воїни, які зараз перебувають у зоні АТО. Про те як наші захисники черпають сили через мистецтво студентам розповіли кіборг донецького аеропорту, голова Оболонської райдержадміністрації Микола Тихонов та поет, депутат Верховної Ради VII скликання, доброволець Олександр Бригинець. Воїни на запрошення кафедри фольклористики та Центру фольклору та етнографії Інституту філології Шевченкового університету завітала до філологів 5 березня на відверту розмову.

    На організованій зустрічі гості змалювали студентам дійсну картину, яка зараз на фронті. Чоловіки розповіли про страшні речі, які пережили: як використовували криги льоду замість дистильованої води, як «кожен ранок «затикували» шкарпетками діри, щоб не було протягу». Микола Тихонов зізнався, що там, на сході, повністю змінюється світосприйняття.

    Відповідаючи на запитання студентів, де воїни беруть сили воювати та психологічно триматися, пан Микола спокійно відповів: «У мистецтві, яке дивним чином наповнює нас енергією». Також він додав, що: «Війна не робить людей кращими, але нас, українців, вона зробила мужнішими. Нинішня ситуація – це протистояння культур збройними засобами». Олександр Бригинець також зауважив, що війна змінює людей. Особливо їх перетворення спостерігається після перших жертв.

    Пан Олександр, спілкуючись зі студентами, наголосив, що джерелом сили та енергії для солдат є малюнки дітей, які їх надсилають, пишучи «Повертайся живим»: «Ми розвішуємо їх у казармі, їдальні, на блок-постах. Та що й говорити: кожен боєць завжди має при собі таке диво. Це оберіг».

    На фронті присутній й образ Тараса Шевченка. Солдати завжди звертаються до його поезії, яка згуртовує їх.

    Микола Тихонов та Олександр Бригинець насамкінець зізналися, що на війні вижити без мистецтва неможливо. Воно є джерелом сили та впевненості у завтрашньому дні, у тому, що тебе чекають вдома. Тож, українці, пишіть листи та малюнки, вони живлять наших Ангелів-Охоронців!

    Ірина Рибчак,
    Фото – Ігор Пташник

    Категорії: 
  • "Мистецтво і війна або мистецтво миру"

    5 березня 2015 року о 12.00 у Мистецькій залі Інституту філології (63 ауд.) відбудеться зустріч із Олександром Бригинцем та Миколою Тихоновим.

    Поет, депутат Верховної Ради VII скликання, доброволець Олександр Бригинець та юрист, постмайданівський голова Оболонської райдержадміністрації, доброволець-"кіборг" Микола Тихонов говоритимуть про те, як мирні люди стають захисниками Вітчизни. Відверта розмова про головне.

    Категорії: 
  • Представники ГО Кримських татар в місті Києві подарували книги першокурсникам

    19 грудня представники ГО "Земляцтва Кримських татар" в місті Києві завітали на кафедру тюркології, аби презентувати книги про Крим студентам-першокурсникам спеціальності "кримськотатарська мова і література та переклад". Натомість студенти гостям продемонстрували свій рівень володіння кримськотатарської, опанований за півріччя.

    Категорії: 
  • Зустріч з випускником-арабістом Іваном Сегедою

    18 грудня з нагоди Міжнародного дня арабської мови за запрошенням Єгипетського центру арабської мови та культури до Інституту завітав дипломат, арабіст, випусник Інституту філології Іван Сегеда.

    Вступне слово про перспективи вивчення арабської мови виголосила Олена Хоміцька, директор Єгипетського центру арабської мови та культури Інституту. Олена Георгіївна представила Івана Сегеду та передала йому слово.

    Іван Сегеда закінчив Інститут філології у 2008 році. Одразу після отримання диплому пана Івана запросили працювати в Посольство України в Алжирі. Іван Сегеда поділився зі студентами-арабістами особливостями входження в арабський світ, своєю перекладацькою практикою і як він починав працювати дипломатом. Розповів також про реалізовані ним спільні українсько-алжирські проекти, коли він був на посаді аташе з культурних питань у Посольстві України в Алжирі, про культуру африканської країни та про потенційних роботодавців, які потребують кваліфікованих спеціалістів з арабської мови. Під час зустрічі студенти ставили запитання гостеві, на які він залюбки відповідав.

    Категорії: 
  • Дивовижний світ Ель Греко

    Лекція з нагоди 400-ї річниці від дня смерті великого митця

    9 грудня на кафедру елліністики завітав носій та викладач новогрецької мови п. Тасос Зорбас, прикріплений до кафедри класичної філології Львівського національного університету імені Івана Франка, з якою кафедра елліністики розвиває плідне співробітництво. Філолог та мистецтвознавець, Тасос Зорбас працює, між іншим, над створенням освітніх фільмів, присвячених видатним грекам усіх часів. У кінематографічному доробку п. Зорбаса вже налічується вісім фільмів. Останній з них створений до 400-ї річниці від дня смерті знаного в усьому світі художника-критянина Ель Греко, чиє справжнє ім’я – Домінік Феотокопулос – відомо далеко не всім.

    Під час зустрічі зі студентами, що вивчають новогрецьку мову як першу та другу іноземну, п. Зорбас познайомив їх із багатою біографією митця, картою його подорожей та основними творами, що становлять гордість найзнаменитіших музеїв світу. Важливо відзначити, що лекція про життєвий та творчий шлях художника проводилася українською мовою, адже за дванадцять років роботи у Львівському університеті Тасос Зорбас досконало нею оволодів. Лекцію гармонійно доповнив інформативний, професійно зроблений п. Зорбасом документальний фільм новогрецькою мовою з українськими субтитрами.

    Після демонстрації фільму студенти та викладачі кафедри елліністики мали змогу поспілкуватися з п. Зорбасом у невимушеній обстановці. Було вирішено проводити такі зустрічі частіше, адже вони сприяють культурному обміну між грецьким та українським народами, а також зміцнюють співпрацю між університетами України, у яких вивчаються новогрецька мова і культура.

    доц. А.А. Столярова

    Категорії: 
  • В Інституті філології відбулася зустріч з учасниками бойових дій

    6 грудня в Інституті філології відбулася зустріч з учасниками бойових дій, що повернулися із зони АТО. День суботній, а проте аудиторія була заповнена вщерть.

    Студенти мали можливість поспілкуватися з бійцями батальйону "Київська Русь" та представниками волонтерського руху "Майдан.Третя сотня", зробити благодійні внески, подарувати героям квіти та обійняти людей, які невдовзі повернуться на лінію вогню. Гостям подарували спеціальні браслети, що можуть знадобитися в екстремальних умовах. А ще воїни повезуть із собою прапор з найщирішими словами підтримки і вдячності від наших дівчат. Хай стане він надійним оберегом.

    Валерій Попов

    Категорії: 
  • Філологічна лекція Олеся Саніна

    Останніми осінніми днями на запрошення мистецької агенції «Території А» та кафедри фольклористики Інституту філології до Жовтого корпусу завітав режисер культового українського фільму «Поводир» Олесь Санін. Він розповів, чому стіни Інституту філології для нього рідні, що він хотів втілити в образі поводиря, чому обрав для сюжету фільму легенду про з’їзд сліпих бандуристів та про багато інших цікавих речей.

    - Зараз я серед людей, яких практично люблю, бо сам – фольклорист, граю на багатьох музичних інструментах і навіть сам їх виготовляю.

    - Героя на роль поводиря обирали між понад двох тисяч дітей. Завдяки моїм помічникам, я мав репетиції лише з двомастами із них, хоча ніхто не підійшов. Мені потрібна була людина, яка не лише розмовляла б українською з акцентом, а й була «іншопланетянином» - героєм, який дасть можливість ідентифікувати глядача, резонувати з ним. Ним став Антон Грін, якого я знайшов у передмісті Детройта.

    - Мені важлива була метаморфоза, яка трапилася з Антоном Гріном під час зйомок стрічки. З американського хлопчика в бейсболці він перевтілився на вовка, пройдисвіта – як і було задумано в фільмі.

    - Вважаю, що увічненням пам’яті про голодомор в Україні мають бути не безмовні пам’ятники. Це може бути особливий день в році. Коли всім роздаватимуть по шматку чорного хліба. І тоді всі люди знатимуть, що є така країна, яка спокутує свій гріх.

    - Кіножанр епічної драми дуже складний і небезпечний. Герой у ній приречений на статичність, адже на першому плані – масова історія. Це – дель арте, вертеп. Фільми таких жанрів або дуже вдалі, коли резонують з глядачем, або навпаки – зазнають повного краху. Тому ми сильно ризикували.

    - Я взяв за основу стрічки легендарну історію про з'їзд кобзарів у Харкові 30-х рр. XX ст. Проте я не повірив в обставину, що кобзарі йшли туди самі, без поводирів.

    - Я шукав історичну подію, алегорію, яка дозволила б говорити про голод як про туман, в якому блукають люди, незрячі як кобзарі та глухі, як їхні поводирі. Адже всі вони бачили смерть власних дітей, трагедію свого народу й сліпли та глохли духовно і фізично від цього. Лише той, хто не втратив надію – у фільмі це незрячий кобзар Іван Кочерга – має світло в собі й може повести за собою інших.

    - Ця кіноісторія розповідає про гени українців, про те, що ми люди, яких не можна зламати, бо гідність для нас важливіша за життя.

    - Ми закінчили зйомки фільму ще рік тому. Однак ідея стрічки виявилася дуже актуальною й у світлі недавніх подій на Майдані, що надало фільму додаткових смислів. У «Поводирі» показано спротив, коли можна вбити людину, але не її Дух і не її пісню. Тому, знімаючи маленький авторський протест, ми не чекали, що із цього буде.

    - Україна має живу історію фольклору та етнографії. Це одна з небагатьох країн, в якій досі живе міф. Тому на Майдан вийшло так багато геніїв.

    - Довелося багато знімати на Донбасі. Зрозумів, що цей район дуже довго мав завищену планку насильства на всіх рівнях – сім’ї, побуту, роботи, влади. Більшість людей жила тут із постійним присмаком крові, діти знали, що їхні батьки можуть не повернутися з роботи. За таких обставин люди перетворювалися у вовків. І зараз прийшов час боротися з цим. Якщо ви колись побачите когось із вовчими очима, усміхніться йому, і це стане початком шляху повернення до людської сутності.

    - Статуетку з несправжнього золота «Оскар» дуже переоцінюють. Це індустріальна нагорода, вона дається не за талант. Сама американська кіноакадемія – це велике комерційне підприємство. Тому ми не намагаємося перемогти – це занадто дорого коштує. Натомість ми зраділи відгукам кіноакадеміків про «Поводиря»: це індустріальна стрічка, яку можна показувати не лише на кінофестивалях, а й у кінотеатрах. Що ще важливо – ця картина дала їм зрозуміти, чому українці стояли на Майдані. Для нас важливо привезти з Голлівуду зв’язки, розуміння того, що ми – нація, можливість навчання там наших студентів.

    - Кінопрокат «Поводиря» - це макдональдз з годиною вареників, яка затягнулася на два тижні. Кінотеатри б’ються за цю картину не через патріотичні відчуття, а через прибуток від її показу.

    Анна Мукан,
    Фото: Валерій Попов

Сторінки

Subscribe to зустріч