зустріч

  • Зустріч із московським журналістом Олегом Кудріним

    8 квітня за сприяння Студентського парламенту Інституту філології відбулася зустріч студентів-філологів із московським журналістом, вихідцем із України, Олегом Кудріним, членом Громадської комісії з розслідування та попередження порушень прав людини в Україні. Пан Олег звернувся до Інституту із проханням зібрати волонтерів для збору інформації про грубе порушення прав і свободи громадян України. Олег Кудрін закликав студентів до волонтерства у таких акціях:

    1. Збір інформації про порушенння прав людини (за анкетою, яку можна отримати за адресою dokaz@humanrightsua.org);

    2. Обробка вже напрацьованої інформації (м. Київ, вул. Горького, 33в);

    3. Збір фольклору Євромайдану (пісні, анекдоти, інформація про розписані щити та шоломи національною символікою тощо).

    Під час зустрічі журналіст висловив пропозицію студентам-філологам – перекласти зібрану інформацію на різні мови світу для подання позову про порушення прав і свободи людини до Міжнародного суду ООН. Олег Кудрін зазначив, що проситиме у керівництва Інституту, аби переклад документів зараховувався студентам як перекладацька практика. Насамкінець пан Олег закликав студентів досліджувати фольклор Євромайдану на науковому рівні.

    Текст: Ірина Рибчак,
    Фото: Валерій Попов

    Категорії: 
  • Зустріч керівництва Інституту філології з представниками філософського факультету університету м. Тюбінґен (Німеччина)

    07.04.2014 відбулася зустріч керівництва Інституту філології з представниками філософського факультету університету м. Тюбінґен (Німеччина). Мета зустрічі − підготовка договору про наукову співпрацю та обмін студентами

    Університет міста Тюбінґен – один із найстаріших та найвідоміших університетів Європи, заснований у 1477 р. З його стін вийшли Геґель, Шеллінґ, Гельдерлін та багато інших всесвітньовідомих вчених, письменників, громадських діячів.

    Цікаво, що у Тюбінґені проживають 86.000 мешканців, серед них 28.500 – студенти університету, в тому числі й закордонні. На семи факультетах університету працюють 450 професорів та 4.000 науковців. Студентам пропонуються 280 спеціальностей: від єгиптології до клітинної нейрології. Серед важливих досліджень – проблеми імунології, онкології, екології. Університет співпрацює із 150 навчальними закладами із 45 країн світу.

    Університет Тюбінґена виборов титул «Excellence-University“ і тому належить до 11 «елітних» університетів Німеччини, які мають особливе фінансування для розвитку своїх наукових досліджень.

    Філософський факультет університету створено у 2010 р. із 4 факультетів: історії, філософії, філології та культурології, наразі факультет складається із 5 відділень: 1) старовини та культурології, 2) сходознавста, 3) історії, 4) нової філології, 5) філософії, риторики, медій.
    У складі Відділення нової філології – 5 семінарів (кафедр): німецької мови та літератури зі скандинавістикою; англійської мови та літератури з американістикою; романістики; славістики; мовознавства та комп‘ютерної лінгвістики.

    Наразі кафедра славістики університету м. Тюбінґен координує міжнародний трирічний проект ТрансСтар за підтримки ЄС, участь у якому бере й наш Інститут філології. Власне, до нас завітали науковий керівник цього міжнародного проекту професор славістики Шамма Шагадат і координатор проекту Клаудія Дате.

    З боку нашого Інституту проектом опікується кафедра теорії та практики перекладу, котра стала ініціатором зустрічі та підготовки договору про співпрацю. Детальніше про проект див.:

    http://transstar-europa.com/
    https://www.facebook.com/pages/Transstar-Europa/566118766746461
    http://www.umz.univ.kiev.ua/index.php/ua/osvita-za-kordonom/transstar-eu...

    Сподіваємося, що договір буде підписано і наші науковці та студенти отримають нові можливості.

    Текст: Марія Іваницька
    Фото: Валерій Попов

    Категорії: 
  • «Нам потрібні не лише людські сили, а й небесні»

    Молода художниця Катерина Ткаченко – одна з тих сотень тисяч небайдужих українців, які охороняли революційний Майдан за допомогою сили духу і зброї в руках. Духовну енергію вона черпала з неба – із розмови зі своїм янголом-охоронцем, а зброєю її були фарби, дерев’яні дощечки та пензлі. Про свій духовний подвиг і не лише Катерина Ткаченко розповіла 1 квітня на творчій зустрічі зі студентами Інституту філології Київського університету. Виставку "Ангели Майдану" та зустріч з її авторкою організував Центр фольклору та етнографії Інституту

    Про себе

    Для мене Україна була завжди небайдужа. Не зважаючи на те, що я харків’янка і більшість життя розмовляла російською. На Сході питання мови стосується лише спілкування, а не національної визначеності.

    Про професійні зацікавлення

    Ще в часи навчання мене зацікавила українська тематика в мистецтві. Я написала дві залікові роботи по Григорію Сковороді. А згодом, 2010 року, оформила розписами Харківський літературний музей за темою «Григорій Сковорода - мандрівка за щастям».

    Про обов’язки митця перед народом

    Сьогодні в Україні відбуваються історичні події, які нікого не можуть лишати байдужими. Кожен в цьому світі має своє втілення, тож, як на мене, найприродніша реакція на сьогодення для художника – це нові роботи. Це те, що я можу робити для своєї країни тут і тепер.

    Про задум художньої серії «Ангели України»

    Задум янгольської серії в мене виник ще навесні минулого року. До цього мене спонукали роздуми над бароковим періодом українського мистецтва, зокрема тогочасними самобутніми іконами. Однак до справи не дійшло. З початком революції на Майдані думки про українських янголів зринули знову, оскільки прийшло усвідомлення, що нам потрібні не лише людські сили, а й небесні. Мій проект в підтримку перемоги світлих сил в Україні, я продовжую його з дня в день, і для мене це схоже на створення японських журавлів надії.

    Про янголів

    Є теорія, що кожна людина має свого янгола-охоронця, представника світу вишнього, що вартує, допомагає, але й може покинути людину, якщо та перейшла на «темний» бік. І якщо вже янгол тісно пов'язаний зі своїм підопічним, то я цілком можу припустити, що й риси він має спільні зі «своєю» людиною.

    Ангели українців, зібрані у світі невидимому, схожі на нас, сильні та світлі, охороняють, не втручаючись у вибір людини. Мої Ангели України – це віра в світле рішення складних проблем, це ми в наших різних проявах, з різними вдачами, але об’єднані світлими цілями, це прості українці, звернені до добра у свої душах, це прагнення душі до перемоги чеснот в Україні!

    Про мистецьку сотню

    Майдан об’єднав різні соціальні групи. Вони згуртувалися навколо тематичних сотень – медичної, кіберсотні, мистецької та багатьох інші. Кожна з них доступними їй засобами робила вклад у спільну справу. Мистецька, до якої я належу, - намагалася посередництвом мистецтва служити країні, Майдану. Серед її творчих проектів – розписування щитів і касок самооборони, тату-клейнод акція, пленер. Останній захід мав особливої ваги значення, адже ми, художники, розуміли, що те, що зараз відбувається, має бути закарбоване на полотні, яке стане промовистим очевидцем героїчно-трагічних подій.

    Мистецька сотня розташовувалася в Українському домі до його штурму силовиками. Я мала там виставку «Янголи Майдану». Перед очима досі стоїть сюрреалістична картина 18 лютого: видно чорним дим від палаючого Будинку профспілок, з Грушевського наступають Беркутівці, а на сходах Українського дому – вцілівші «Янголи Майдану», повз яких проносять ранених Героїв…

    А невдовзі, коли з’явилася «Небесна сотня», я відчула перехрещення цих полеглих янголів зі своїми. Хочу вірити, що одні й інші зможуть підтримати нас і допомогти вибороти нове життя для нашої країни.

    Про ікони

    Мені доводилося працювати над розписом церков і створенням ікон у канонічному візантійському стилі. Однак, коли ставиш писання ікон на потік, тоді ця робота стає однотипною і нічим не відрізняється від створення, наприклад, серії листівок. Інша справа, коли йдеться про традиційну українську ікону. Вона більш неформальна, розповідна, від серця до серця. Я зрозуміла, що саме це мені близьке. Тому Ангели України написані в дусі української барокової ікони – вони олюднені, теплі й національно марковані.

    Про інструментарій

    Більшість янголів намальовані на дерев’яних дощечках і лише кілька – на полотні. Це свідомий вибір, адже барокові ікони, як правило, були виконані на дереві. Особливість цього матеріалу в тому, що він живий і через свою структуру – дає підказки, як малювати. Щодо фарб – використовую акрил, зрідка – олійні фарби.

    Катерина Ткаченко народилася в м. Харковi. Закінчила Харкiвське художнє училище за фахом живописець – викладач. Випускниця Харківської Академії дизайну та мистецтв, спеціалізація - монументальний живопис, навчалася в майстерні історичного живопису В.М.Гонтаріва. Член спілки художників України.

    Текст: Анна Мукан,
    Фото: Валерій Попов

  • Іван Марчук: «Я жив і переживав разом із Тарасом Шевченком»

    19 березня у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за сприяння Інституту філології та Канівського природного заповідника відбулося відкриття виставки одного зі 100 найвизначніших геніїв сучасності, відомого українського живописця, Народного художника України, члена «Золотої гільдії» Івана Марчука

    Урочисте відкриття розпочалося привітанням проректора з науково-педагогічної роботи Володимира Бугрова. Володимир Анатолійович у вступному слові зазначив, що експонований всесвітньо відомий цикл «Шевченкіана» Івана Марчука є своєрідним «піком» святкування 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка.

    Взявши слово, Іван Марчук розповів відвідувачам про те, що багато художників інтерпретували образ Шевченка, проте всі переважно в одному стилі. «Моє життєве кредо – бути інакшим. Адже завжди цінується те, чого раніше не бачили», – зазначив художник. Підтвердженням чого є цикл «Шевченкіана», який складається із 42 картин, написаних у техніці гризайлю, що наближена до монохромності. Переважно однотонна гамма найтонших варіацій кольору експонованих творів створює відчуттявишуканості та шляхетності. Багатобарвність поодиноких картин передає стриманий колорит та світобачення не лише живописця, а й самого Тараса Шевченка як людини простої та високоінтелектуальної. «Шевченкіана» – це не лише ілюстрація поетичних рядків Тараса Григоровича, а й історіософія художника.

    «У 1938 році я прочитав «Кобзаря» і підкреслив у ньому образи олівцем. Асоціації та символи відразу ж вималювалися. Тоді я задумав створити 100 картин. 42 із них я створив у селах України, де жив і переживав разом з Тарасом Шевченком. Мені хотілося бути на землі. Я жив, їв, спав разом з Шевченком. Ми годили один одному. Він мій рідний брат, я його бачу наскрізь. Мені часто дорікали, що ілюстрації до Шевченкових творів занадто похмурі, що він не був таким песимістичним. Проте я думаю, що у кожного свій Шевченко. Наразі я не реалізував сотню «Шевченкіани», адже для здійснення цього задуму мені потрібно більше життя», – висловився Іван Марчук про довгу й непросту історію зародження циклу.

    Разом із «Шевченкіаною» в КНУ також експонуються твори Івана Марчука з циклу «Мальовнича Україна». «Яким би ти не був модерністом, якщо хоч трохи помандруєш Україною, то станеш пейзажистом», – зауважив митець, розповідаючи про свою любов до Батьківщини та створений цикл. «Коли живеш в еміграції, то щось муляє в серці. Це Україна, тому біля моїх картин закордоном українці плачуть».

    Ректор Київського університету акад. Леонід Губерський подарував митцеві ювілейне видання «Кобзаря», а музичний подарунок дістався художникові від фольклорного ансамблю «Роксоланія» Інституту філології, який виконав улюблену пісню Шевченка «Стоїть явір над водою». А донька Івана Марчук,скрипалька Богдана Півненко, привітала батька «Мелодією» Мирослава Скорика, під яку художник любить писати картини.

    Олександра Касьянова,
    Фото: Валерій Попов

    Категорії: 
  • Після реформи в Грузії кількість вишів скоротилася з 69 до 28

    Історія дипломатичних відносин України з Грузією сягає початку 20 століття, а неофіційних – губиться у вихорі віків. Їх прикметними особливостями є взаємоповага і доброзичливість, підкріплені схожими ментальними рисами двох народів – щирістю, емоційністю, свободолюбністю і толерантністю. Тому закономірною і очікуваною була активна участь грузинських діячів освіти у відзначенні 200-річного ювілею «володаря у царстві духу» Тараса Шевченка

    11 березня до Київського університету імені Тараса Шевченка прибула делегація з Тбіліського державного університету ім. Іване Джавахішвілі, найстарішого і найбільшого вишу Грузії, та столичних науково-дослідних інститутів. Серед почесних гостей, які зустрілися з ректором Університету акад. Леонідом Губерським, були директор Інституту грузинської літератури імені Шота Руставелі Ірма Ратіані, доктор філології Інституту грузинської літератури імені Шота Руставелі Ірине Модебадзе, науковий співробітник Інституту українознавства Іване Мчеделадзе, докторант факультету гуманітарних наук Тбіліського державного університету, науковий співробітник Інституту українознавства Софіко Чхатарашвілі. Делегати взяли участь у засіданнях круглих столів під час Шевченківського міжнародного літературного конгресу в Інституті філології. У виступах науковці висвітлили як теми українсько-грузинських відносин у світлі творчого спадку Тараса Шевченка, так і дослідження власне українського літературного процесу. Спілкування з гостями не обмежилося суто науковими питаннями. Для ширшої розмови з викладачами та студентами Інституту філології грузинських освітян запросили на кафедру теорії літератури, компаративістики і літературної творчості.

    На прохання аудиторії проф. Ірма Ратіані розповіла про викладання теорії літератури в Тбіліському державному університеті та Інституті літератури. З 2006 року вона очолює Науково-дослідний інститут грузинської літератури та кафедру теорії літератури і компаративістики Тбіліського університету. Довгий час, з 1942 року, всі вищі навчальні заклади Грузії підпорядковувалися Академії наук. Лише з 2006 року, часу реформування національної освіти, кількість грузинських вишів, пройшовши атестацію в Академії наук, скоротилася з 69 до 28, за тим – вони вийшли з-під підпорядкування АН.

    Під час навчання пані Ірми теорія літератури була представлена в Університеті лише невеликим відділом, який довгий час (понад 40 років) входив до кафедри історії грузинської літератури 19 ст. На той час теорія літератури була представлена лише одним курсом на бакалавраті - «Втуп до літературознавства», який читали двоє професорів і асистент. Після першої хвилі освітніх реформ, ініційованих тодішнім президентом Михайлом Саакашвілі, Університет пережив реструктуризацію, одним із наслідків якої стала поява кафедри теорії літератури і компаративістики. З того часу співробітниками підрозділу була розроблена цілісна навчальна програма для всіх кваліфікаційних рівнів гуманітарного спрямування. Під час навчання студенти слухають лекції з теорії літератури, проблеми художнього стилю і стилістики, віршознавства, поетики роману, а в магістратурі – ще й текстології.

    Ефективності навчання та високій кваліфікованості випускників кафедри сприяє мінімізована кількість студентів у магістратурі – не більше 8.

    У докторантурі працює програма «літературна компаративістика». Вона дає можливість реалізовувати практику співкерівництва – широкого співробітництва різних університетів з метою написання взаємних рецензій, полегшення наукових публікацій у вишах-партнерах.

    Не оминула Ірма Ратіані й розмови про проблеми, з якими зіштовхнулися співробітники кафедри. Найперше – це забезпечення підручниковою літературою. Єдиний посібник з теорії літератури, виданий до моменту створення підрозділу, був виданий у 1964 році. Тому за останнє десятиліття науковці проробили колосальну роботу – видали підручники «Вступ до літературознавства», «Теорія літератури 20 століття» й три з п’яти томів хрестоматії до неї, до кінця року має побачити світ «Антологія компаративістики» та «Теорія літератури від античних часів».

    Спеціальності «літературна творчість» у Тбіліському університеті немає. До реформування в межах навчального закладу діяла «майстерня літературної творчості», яка представляла собою додаткові практичні заняття для студентів-філологів. На жаль, невдовзі ця ініціатива була втрачена. Наразі Ірма Ратіані зі своїми колегами успішно намагаються відновити таку практику в межах Інституту літератури у вигляді зустрічей студентів з грузинськими письменниками та допомоги найталановитішим у публікаціях їхніх творів у журналах.

    Студентська аудиторія також поцікавилася у пані Ірми про сучасний грузинський літературний процес. У відповідь шановна гостя коротко, але змістовно розповіла про найзнаковіші імена, які творять нову грузинську літературу протягом останніх 20 років. Прикметно, що в сучасній Сакартвело (так називають свою країну грузини) постмодернізм як модель репрезентації реалізував себе у всій повноті. Професорка назвала декілька визначних напрямів, у межах яких працюють грузинські митці слова. Це – наративний постмодерний дискурс, представлений романами Акі Морчиладзе «Переліт на острів Мадатова і назад», «Собаки вулиці Паліашвілі»; антинаративний дискурс, заприявлений в епатажних романах Зази Бурчуладзе «Минеральний джаз», «Євангеліє від віслюка», «Розчинний Кафка», Дато Турашвілі «Покоління Джинс»; воєнний дискурс.

    Ірма Ратіані також розповіла про перспективи розвитку сучасного грузинського кіно. Воно, як і українське, недоотримує державне фінансування, тому змушене існувати лише у вигляді авторського кіно. Нещодавньою перлиною грузинського кінематографу стала стрічка «Довгі світлі дні» Нани Еквттімішвілі, яку пані Ірма порекомендувала до перегляду всім поціновувачам якісного кінематографу.

    На запитання із залу, якими є основні риси ментальності грузинів, Ірма Ратіані порадила прочитати оповідання Гурама Дочанашвілі "Людина, яка дуже любила літературу".

    Гостя також поділилася власними спостереженнями про масову літературу в Грузії. Детективи, жіночі романи, фентезі – всі жанри поширеної у світі тривіальної літератури – в Грузії не мають великої популярності, а те, що все ж таки з’являється на полицях книгарень – перекладне чтиво. До речі, громадяни дружньої для України держави воліють читати лише рідною мовою, тому грузинський книжковий ринок різко відрізняється від двомовного українського.

    Детальніше про переклади грузинських книжок іншими мовами розповіла ще одна гостя кафедри – перекладачка Ірине Модебадзе. Комерціалізація книжкового ринку і вплив попиту на пропозицію, констатувала пані Ірине, не оминули Грузії. Тому сучасні автори мусять прислухатися до інтересів і вимог видавництв, які їх друкують. Стабільним є інтерес до сучасної грузинської літератури, в якій порушуються актуальні для регіону проблеми. Найгірша ситуація з перекладами на російську мову. І проблема не в перекладачах, а в блокуванні російським книжковим ринком якісної іноземної літератури, яке відбувається на ідеологічному підґрунті. Натомість найактивнішим партнером літературної Грузії є Німеччина. Для популяризації грузинських авторів Міносвіти країни щорічно влаштовує фестивалі перекладачів, письменників і видавців, під час яких укладається чимало договорів про співробітництво.

    Оскільки час перебування грузинської делегації в Київському університеті був обмежений, багато цікавих питань залишилися невисловленими. Однак попередні усні домовленості про співпрацю між національними університетами Тбілісі та Києва, проговорені під час зустрічі з ректором Леонідом Губерським, дають надію на майбутні часті зустрічі між освітянами обох країн.

    Текст: Анна Мукан,
    Фото: Валерій Попов

  • Посол Республіки Узбекистан завітав в Інститут філології

    5 березня в Інституті філології відбулася зустріч з Послом Республіки Узбекистан в Україні Абдулієвим Алішером Хабібуллаєвичем

    На зустрічі з паном Послом були присутні директор Інституту проф. Григорій Семенюк, завідувачі кафедри китайської, корейської та японської філології д.філол.н., проф. Іван Бондаренко, кафедри тюркології к.філол.н., доц. Ірина Покровська та кафедри історії української літератури і шевченкознавства д.філол.н., проф. Оксана Сліпушко.

    Алішер Хабібуллаєвич прийшов на прийом директора Інституту філології з метою обговорення можливої співпраці між обома країнами в сфері освіти. Під час зустрічі було розглянуто питання викладання узбецької мови для студентів-філологів, зведення пам’ятника відомому узбецькому письменнику Алішеру Навої.

    Незважаючи на те, що міждержавні відносини між Україною й Узбекистаном склалися відносно недавно, а саме з квітня 1992 року, проте пан Посол розповів присутнім про шанування Тараса Шевченка у них в країні. Зокрема Алішер Хабібуллаєвич наголосив, що в Узбекистані зведено два пам’ятники Шевченку та є школа, де викладають українську мову. Для підтвердження своїх слів Алішер Абдулієв подарував Інституту філології книги по Тараса Григоровича та переклад «Кобзаря» узбецькою мовою.

    Насамкінець Г.Семенюк запросив пана Посла на пленарне засідання з нагоди святкування 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка.

    Олександра Касьянова,
    Фото: Валерій Попов

    Категорії: 
  • Розширене засідання кафедри теорії літератури, компаративістики та літературної творчості

    Кафедра теорії літератури, компаративістики та літературної творчості Інституту філології тісно співпрацює з Національною спілкою письменників України. На спеціальності «літературна творчість» читають спецкурси відомі «спілчани» - О.Астаф’єв, А.Ткаченко, Ю.Ковалів, Г.Штонь, А.Мойсієнко, В.Фольварочний, В.Даниленко, Д.Стус, О.Лященко та ін. Така співпраця забезпечує професійне зростання й вдосконалення творчої студентської молоді, сприяє передачі досвіду «корифеїв» української літератури своїм наступникам. Тому кафедри теорії літератури запросила на розширене засідання новообраного голову НСПУ Віктора Баранова та секретаря по роботі з молоддю Сергія Пантюка.

    Завідувач кафедри Людмила Грицик почала засідання з того, що в цьому році вперше було видано план-конспект курсу теорії і практики літературної творчості з першого по шостий курс. У цьому методичному посібнику структуровано навчальний процес спеціальності «літературна творчість», а також подано рекомендації щодо читання різних курсів впродовж шести років. Пані Людмила попросила голову НСПУ ознайомитися з цими навчальними планами й висловити свої побажання щодо вдосконалення програми. Крім того, завідувач кафедри теорії літератури звернулася з проханням до «спілчан» допомогти провадити практичну роботу зі студентами літературної творчості, оскільки вести її на лекціях не випадає можливості: “Творчу роботу мають оцінювати письменники, а наукову – Державна екзаменаційна комісія”.

    Віктор Баранов висловив готовність підтримати високі поривання колективу кафедри. “Спілка відкрита для спілкування, публікацій та аналізу творів ваших студентів”, – сказав голова НСПУ й подав пропозицію організувати «рух наставництва» для курування студентів.

    Про проблеми, з якими зіштовхується підростаюче творче покоління вів мову поет Сергій Пантюк. Він порушив тему «несприятливості» шкільної програми для розвитку дітей з письменницьким хистом, браку спілкування молоді зі взірцями літературного світу.

    На засіданні слово взяв також письменник Дмитро Стус. Найбільшою проблемою в середовищі молоді, вважає пан Дмитро, є її непоінформованість. Зокрема йдеться про різні культурно-наукові заходи, оголошення про які залишаються на столах їхніх організаторів. “Вони мають знати, куди їм стукати”, – завершив свій виступ письменник зверненням до «наставників» студентів.

    Слушні коментарі з приводу порушених питань на засіданні висловив директор Інституту філології професор Григорій Семенюк. Він наголосив, що “треба шукати нові форми роботи з творчою молоддю”, адже “сьогодні вже нікого не здивуєш письменником на вулиці”. Не сподіватися на відомі імена, а шукати нові методи зацікавлення студентів у мистецьких проектах закликав Григорій Фокович.

    Письменник, викладач спецкурсу у «літературної творчості» професор Юрій Ковалів запропонував систематично влаштовувати творчі семінари. Вони відрізнятимуться від нинішніх майстер-класів на курсі тим, що студенти отримають можливість більше проявити свої власні таланти, «розкритися» іншим зі своєю творчістю. Треба прагнути до того, вважає пан Юрій, щоб протягом шести років навчання студенти «літературної творчості» випустили як мінімум одну власну книжку.

    На засіданні також були присутні студенти й аспіранти «літературної творчості». Один із них, молодий поет і науковець В’ячеслав Левицький, подав ідею створення юридичного сектора в НСПУ з метою допомоги молодим письменникам у захисті їхнього авторського права.

    Підсумками засідання стала домовленість про найшвидше підписання договору про добрі наміри між кафедрою теорії літератури, компаративістики та літературної творчості та Національною спілкою письменників України. Результатами цього договору мають стати проведення спільних творчих вечорів і засідань, захисти робіт студентів літературної творчості в Спілці тощо.

    Категорії: 

Сторінки

Subscribe to зустріч