зустріч

  • Зустріч із відомим кримськотатарським художником Мамутом Чурлу

    У Турецькому центрі інформації та досліджень відбулася зустріч з відомим кримськотатарським художником Мамутом Чурлу.

    Мамут Чурлу приїхав до материкової України і одразу завітав до Інституту філології поспілкуватися зі студентами-тюркологами та поділитися не лише глибоким пізнанням культурної спадщини кримськотатарського народу, а й невичерпним життєвим досвідом. Студенти нарешті отримали змогу особисто познайомитися з Заслуженим художником України, членом Національної спілки народних майстрів України – Мамутом Чурлу.

    Мамут Чурлу народився в 1946 році в місті Фергана, Узбекистан. У 1970 році закінчив Новосибірську консерваторію (Росія) як музикознавець, 1975 році відкрив першу в Фергані художню школу. У 1980 році закінчив Ферганське училище мистецтв. Працював в Ферганських художньо-виробничих майстернях як художник по гобелену, брав участь у регіональних (республіканських) і національних (всесоюзних) виставках.

    У 1989 році повернувся на Батьківщину в Крим. Стояв біля витоків створення Кримськотатарською національної галереї та Асоціації кримськотатарських художників. В 1995 - 1996 роках, приймаючи участь в програмі відродження кримськотатарського килима, відновив і розвинув цей вид народного мистецтва. Експериментує в області застосування орнаментів кримської вишивки в живописі, кераміці, монументальному мистецтві. З 2001 року проводить семінари та майстер-класи з фарбування вовни рослинними барвниками, вивченню мови орнаментів кримськотатарської вишивки, виробництва виробів з фетру, традиціям створення народної керамічної іграшки.

    Мамут Чурлу - автор і куратор проекту «Кримський стиль», в рамках якого організував більше 20 виставок в містах України і за кордоном. Творче об'єднання «Чатир-Даг» (за назвою гори в Криму), створене майстром, об'єднує молодих талановитих кримських художників. Мамут Чурлу є автором статей і досліджень, присвячених традиційному народному мистецтву кримських татар. Живопис майстра зберігається в музеях і приватних колекціях країн Європи, Азії та Америки. У його роботах надихає те, що художник звертається до мистецтва предків і використовує традиційні орнаментальні мотиви. В роботах останніх років художник обігрує традиційні для народного мистецтва тамгові знаки і символи, що мають значення оберегів, що несуть у собі захисну силу. Притаманні східній культурі символізм і знаковість привносяться ним і в живопис.

    Під час лекції студенти дізналися хто такий Мамут Чурлу і що довелося пережити йому і його родині. Майстер розказав про труднощі з якими довелося боротися його народу і як закаляється душа людини під дією тяжких випробувань. Студенти мали можливість переоцінити деякі речі в своєму житті та зрозуміти, за що справді варто боротися в цьому світі. На лекції також був присутній відомий учень Мамута Чурлу –Рустем Скібін, який охоче запросив студентів і викладачів університету на майстер-клас і виставку кримськотатарського мистецтва "Zincir. Ланки пам'яті", що проходитиме 12 - 29 листопада у Києві.

    А Мамут Чурлу, окрім того, що він є безперечно дуже талановитим і мудрим майстром, виявився і неймовірно приємним співрозмовником. Тож, студенти довго не відпускали гостя і зустріч продовжилася за чаюванням на кафедрі тюркології!!

    Інформацію надала кафедра тюркології

    Фото - Валерій Попов

    Категорії: 
  • «Наша зброя – фокусування на всьому українському»

    «Kozak System» – український гурт, що виник в лютому 2012 року з музикантів, які вийшли зі складу групи «Гайдамаки». Цей самобутній гурт активно підтримав Євромайдан: дав на його сцені декілька міні-концертів та закликав людей приходити на мітинг протесту. Крім того, лідер гурту –Іван Леньо приходив на Майдан, спілкувався з друзями-музикантами і виношував ідею зробити щось грандіозне, що б могло підняти дух тисяч українців. Зрештою, у ніч на 1 грудня без підготовки і репетицій було створено своєрідний гімн Євромайдану. «Kozak System», Тарас Чубай, Сергій Фоменко, Марія Бурмака, Олег Собчук, Анжеліка Рудницька, Олена Грозовська, Едуард Приступа, Юрій Журавель, «Сєня» Присяжний, Ірена Карпа, Дмитро Лазуткін, Олександр Піпа, Вадим Красноокий, Олесь Доній, Руслана Лижичко, Святослав Вакарчук, Антін Мухарський, Євген Нищук, Сергій Пантюк записали кліп на пісню «Kozak System» «Брат за брата» (слова Сашка Положинського), в якому кадри з музикантами в студії звукозапису чергуються з відео з протестів на Євромайдані і побиттям студентів у ніч на 1 грудня.

    Солісти гурту «Kozak System» – Іван та Володимир – 10 листопада на запрошення Анжеліки Рудницької, провідного спеціаліста-фольклориста та співробітника Центру фольклору та етнографії Інститут філології при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, завітали до філологів, аби провести інтерактивну бесіду зі студентами про активну громадянську позицію українців та про роль фольклору в сучасному рок-світі.

    До вашої уваги - фотозвіт зустрічі!

    Олександра Касьянова,
    фото: Валерій Попов

    Категорії: 
  • Зустріч студентів, які вивчають кримськотатарську мову, із німецькою делегацією

    6 листопада в Інституті філології відбулася зустріч студентів, які навчаються на спеціальності "кримськотатарська мова і література та переклад", з німецькою делегацією на чолі з Міестом Готоп-Ріке, викладачем турецької мови у Магдебурзькому інституті.

    Першою слово на зустрічі взяла викладачка кримськотатарської мови Афізе Амірамзаєва. Пані Афізе наголосила, що "кримськотатарська мова і література, англійська мова"– це нововведена спеціальність в Інституті філології. Завдяки цій спеціальності при кафедрі тюркології та Турецькому центрі дослідження та інформації Інституту філології відтепер відкриті курси для всіх бажаючих вивчати кримськотатарську мову, літературу та культуру.

    Наступними слово взяли іноземні гості, які поділилися враженнями про України і наголосили, що активно цікавляться ситуацією Криму та кримських татар. Вони виявили співчуття щодо анексії півострова та сказали, що сприятимуть організації міжнародного обміну між Магдебурзьким інститутом та Інститутом філології.

    Ірина Рибчак,
    головний редактор інститутської газети «Студентський вісник»,
    фото - Валерій Попов

    Категорії: 
  • Зустріч із солістами "KOZAK SYSTEM"

    10 листопада об 11.30 в Мистецькій залі Інституту філології відбудеться зустріч із солістами гурту «Kozak System». На зустрічі обговорюватимуться питання про благодійність і підтримку бійців АТО, про активну громадянську позицію українських артистів та про роль фольклору в сучасному рок-світі. Запрошуємо всіх бажаючих!

  • Зустріч з відомим керамістом кримськотатарського мистецтва

    29 жовтня в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка у рамках святкування тижня тюркських мов відбулася зустріч з відомим керамістом кримськотатарського мистецтва Рустемом Скибіним.

    Трагічні події, пов’язані з тотальною депортацією кримськотатарського народу у травні 1944 року і наступними десятиріччями насильницького утримання у місцях вигнання є одним із широкомасштабних злочинів радянського режиму. Цей народ близько 70 років проживає у Криму та намагається відроджувати те, що було втрачено підчас депортації. Цьогоріч знову стався злочин проти кримськотатарського народу, проти українців. Анексія Криму відродила загрозу для кримських татар втрати своїх культурних надбань, жити на рідній землі та вільно творити. Зважаючи на суспільно-політичну ситуацію на півострові, частина кримських татар нині змушена переселитися до Києва, Львова та інших міст України. Одним із переселенців став і відомий кераміст кримськотатарського мистецтва Рустем Скибін. Шукаючи свободу, пан Рустем переїхав на материкову Україну до Києва, перевізши з собою колекцію декоративно-прикладного мистецтва. На запрошення кафедри тюркології митець разом з земляками, які є представниками організації «ТАМГА», завітали 29 жовтня в Інститут філології, аби разом з тюркологами та першокурсниками відкритої цьогоріч спеціальності «кримськотатарська мова і література та переклад» відсвяткувати тиждень тюркських мов, однієї з яких є кримськотатарська.

    Підчас зустрічі Рустем Скибін розповів філологам про особливості кримськотатарського мистецтва. Також пан Рустем презентував колекцію зібраних ним автохтонних декоративно-прикладних, ювелірних та зроблених власноруч виробів. Розповідаючи про символи та знаки зображені на принесених експонатах, митець зауважив, що у кримськотатарську культуру проникло багато українських елементів, які вже вкорінилися і не вважаються запозиченими. По завершенню зустрічі Рустем Скибін висловив надію про повернення Криму Україні, а йому – на Батьківщину – півострів Крим.

    Про кераміста

    Роботи Рустема Скібина експонуються на регіональних, всеукраїнських та міжнародних виставках, зокрема у Сімферопольському етнографічному музеї, Кримськотатарському музеї мистецтв (м. Сімферополь), у Художньому музеї ім. Крошицького (м. Сімферополь), у Національному музеї-заповіднику українського гончарства (Полтавська обл.), у Музеї ім. Богдани та Варвари Ханенків (м.Київ), у Харківському художньому музеї тощо. Він є учасником семінарів та виставок проекту «Кримський стиль», Членом творчого об’єднання «Чатир-Даг», кандидатом в члени Національного союзу майстрів народного мистецтва України, Членом Асоціації кримськотатарських художників. Рустем Скибін створив свій стиль поліхромного розпису керамічних виробів, який сповнений традиційними елементами культури кримських татар. Орнамент його робіт несе потужну енергетику, закладену в колообізі продовження життя на землі. Окрім створення декоративних таріль та блюд, Рустем Скибін збирає, аналізує та намагається відродити автохтонні технології виготовлення традиційної гончарної кераміки кримських татар. Також він виготовляє керамічні світильники, фонтани, музичні інструменти, декоративне панно. Має свою творчу майстерню-музей «El-Cheber», назва якої з кримськотатарської перекладається як «країна майстрів».

    Олександра Касьянова,
    фото – Валерій Попов

    Категорії: 
  • Благодійний вечір поезії

    У Мистецькому салоні головного корпусу відбувся благодійний вечір поезії. Присутні вшанували пам'ять загиблого під Донецьком студента Інституту філології Святослава Горбенка та всіх полеглих за визволення рідної землі. Власні вірші з щойно виданих збірок прочитали учасники АТО, бійці добровольчого батальйону Сергій Пантюк («Мовизна», «Війна і ми»), Борис Гуменюк («Вірші з війни») та ведуча вечора поетеса Тетяна Шептицька («Окрайцем неба»). Студенти мали можливість поспілкуватися з авторами, придбати книги. Всі зібрані кошти підуть на потреби українського війська.

    Фото Валерія Попова, прес-центр Інституту філології

  • Кафедра літтворчості творчо відсвяткувала 180-річчя від дня заснування Київського університету

    Кафедра теорії літератури, компаративістики і літературної творчості провела низку заходів з нагоди святкування 180-річчя від дня заснування Київського університету.

    Одним із заходів була відкрита лекція 18 вересня члена Асоціації компаративістів України Дмитра Дроздовського, який ділився досвідом після участі в Міжнародному конгресі компаративістів в Америці. Науковець виклав основні положення конференції з нейроестетики. Це стало цікавим і корисним не лише студентам, а й викладачам, що засвідчило жваве обговорення порушених проблем.

    30 вересня відбулася посвята першокурсників спеціальності «Літературна творчість» в літературні творці. Студенти не лише читали свої вірші й уривки прози, а й відповідали на питання символічних білетів, адже вважається, що справжній студент – це той, хто пережив першу сесію. Окрім керівника літературної студії проф. О.Г.Астаф’єва, до модерування долучилася і куратор групи першого курсу – асист. І.В.Забіяка, яка давала кожному студентові цікаві характеристики. І це допомогло новоспеченим літтворцям почуватися впевненіше і натхненніше, а всі присутні (студенти і випускники спеціальності «літературна творчість») могли активно обговорити тексти і поділитися досвідом навчання.

    А вже наступного дня (1 жовтня) відбувся віршознавчий семінар пам’яті Ігоря Качуровського, організований проф. Н.В.Костенко. Під час роботи семінару присутні мали змогу почути віршознавчі доповіді учасників семінару та спогади про життя і творчість Ігоря Качуровського, якими найповніше поділилася Олена Бросаліна. Вона працює над архівом науковця, що зберігся в родині Качуровських.

    Також на заході відбулася презентація книги «Вірш і поезія» Наталії Василівни Костенко, куди увійшли знакові дослідження професора кафедри та деякі спогади. Щирі промови і побажання відомих науковців, серед яких М.Сулима, В.Чамата, а також студентів і аспірантів Наталії Василівни, створили задушевну атмосферу заходу.

    Каріна Дорошенко,
    кафедра теорії літератури, компаративістики і літературної творчості

  • «Я пишу про невротиків і сам – невротик»

    Літературний універсум письменника Степана Процюка дуже широкий. Народившись поетом на початку 90-х, він безповоротно перероджується в іпостасі прозаїка у 2000-х. Працює в різних жанрах: пише романи («Інфекція», «Жертвопринесення», «Тотем», «Руйнування ляльки» та ін.), збірки есеїв («Канатоходці», «Аналіз крові», «Тіні з'являються на світанку»), книжки для підлітків (трилогія про кохання „Марійка і Костик“, „Залюблені в сонце“, «Аргонавти»). А в 2010 році відкрилася ще одна грань творчого генія Процюка – він звернувся до маловідомого в українській літературі жанру романізованої біографії. Створив психобіографічну трилогію «Троянда ритуального болю» (2010) про В.Стефаника, «Маски опадають повільно» (2011) про В.Винниченка, «Чорне яблуко» (2013) про А. Тесленка. З презентацією цих видань 23 квітня Степан Процюк завітав до Інституту філології

    Розмова з «одним із найконтроверсійніших сучасних письменників-інтелектуалів» Степаном Процюком про його останню трилогію, видалася, як належить, одіозною. Почалася вона із зізнання письменника: «Я пишу про невротиків і сам – невротик». Таку психологічну хворобу, на думку автора, мали всі герої його романізованих біографій – В.Стефаник, В.Винниченко й А.Тесленко. Ці постаті привернули увагу Процюка насамперед своїм складним внутрішнім світом. Автор прагнув збагнути суперечливі характери українських геніїв, близьких йому по духу та світовідчуттю.

    Степан Процюк наголошує, що не мав потужної літературної традиції в жанрі психологізованої біографії. Його попередником у цій царині є хіба-що В.Домонтович зі своїми «Романами Куліша» та «Аліною і Костомаровим», писаними в кінці 20-х років минулого сторіччя. На питання, в чому причина непопулярності такого жанру в Україні, пан Процюк відповів, що проблема в самих українцях: «Ми не любимо рефлексію, а тим паче – не хочемо нічого знати про психоаналіз». Натомість самого письменника ще з дитинства цікавили таємниці людської душі та психіки.

    Спершу в планах Степана Процюка був лише один роман – «Троянда ритуального болю: Роман про Василя Стефаника», який мав доукомплектувати серію «Автографи часу» видавництва «Академія». Однак після успішної рецепції книжки серед читачів, з’явився задум створити психобіографічну трилогію. Після виходу останньої книжки у січні 2013 року Процюк вирішив на тому зупинитися, адже «три – це сакральне число», а тиражування подібних книжок може «перетворитися на кон’юнктуру».

    За словами автора психологізованих біографій, найскладніше було видати роман про Архипа Тесленка – забутого молодого генія української літератури, реанімувати якого з небуття було справою честі для Степана Процюка. Видавець сумнівався в успіху такої книжки, хіба-що це буде геніальний твір. Схоже, письменник переконав видавця у тому. Трилогія отримала бажаний резонанс серед критиків і читачів й нині її тираж не встигає припасти пилом на складах видавництва. Хоча українцям, вважає Степан Процюк, ще треба дорости до такого жанру літератури.

    Особливістю своїх психологізованих біографій автор вважає відсутність у них недомовок і «незручних місць». Письменник переконаний, що читач має знати всі нюанси життєпису його героїв – і приватного зокрема. Однак Процюку не йдеться про бульварні романи, він прагне збагнути всю суперечність егоцентричної й водночас надзвичайно талановитої натури В.Винниченка, трагічного світосприйняття Стефаника, поетично-драматичної долі А.Тесленка. Біограф відкриває для себе і для читача «інших» геніїв українського слова. Наприклад, він стверджує, що йому «ніколи не видавалося, що Стефаник пише страшно», натомість відкриває у прозаїка космополітизм.

    Серед критиків, які на думку Степана Процюка, перебувають з ним на одній смисловій хвилі, – Богдан Пастух і Олег Соловей. Натомість є люди, які зовсім не сприймають творчість Процюка. Такі, за словами письменника, мають іншу віру й інший психотип.

    Анна Мукан,
    Фото: Валерій Попов

    Категорії: 
  • В Інституті філології відбулася зустріч з Клаудією Дате

    11.04.2014 в Інституті філології відбулася цікава та хвилююча зустріч із перекладачкою та популяризаторкою української літератури на німецькомовних теренах Клаудією Дате

    Клаудія мешкає в Німеччині, навчалася в Лейпцизькому університеті, в Кракові та П'ятигорську, студіюючи російську та польську мови й переклад, з початку 2000-х років працювала в Україні як лекторка Німецької академічної служби обміну в Київському Політехнічному Інституті, тим часом познайомилася з українською культурною сценою та вивчила українську мову. Товаришує з багатьма українськими письменниками, поетами, перекладачами й видавцями, завдяки широким контактам прекрасно спілкується українською, російською, польською, англійською, її можна вважати одним із кращих фахівців з української літератури в Німеччині. Працює в університеті міста Тюбінґен, керує літературними проектами, які покликані об'єднати культурних діячів різних країн Європи в спільну європейську мережу. Серед таких проектів − і проект під егідою ЄС ТрансСтар, участь у якому бере й наш Інститут філології (http://transstar-europa.com/)

    За кілька останніх років Клаудія переклала твори С.Жадана, М. Матіос, Т. Малярчук, О. Ірванця, а також стала співзасновницею спілки ТрансЛіт, яка має на меті переклад та видавництво творів сучасної української літератури. До спілки входять німецькі ентузіасти, котрі захоплені Україною та бажають познайомити з нею широкий загал в Німеччині. Так, у 2012 р. було видано книжку творів українських авторів, пов'язаних із футбольною тематикою, "Wodka für Torwart", у 2013 р. − збірку "Skype-Mama", що піднімає проблеми сімей трудових мігрантів. Нещодавно стараннями Клаудії Дате та її колег у Німеччині вийшла книга "Майдан! − Україна, Європа", котра представляє погляди інтелектуалів України й Німеччини на актуальні українські події (http://www.translit-portal.de/majdan-ukraine-europa/). Книжка була перекладена й видана впродовж двох місяців і встигла потрапити на Лейпцизький книжковий ярмарок. Цікаво зазначити, що Клаудія активно включилася в ініціативу "Вірш для України" і вже протягом кількох тижнів щодня публікує на своїй сторінці у Фейсбуці по віршу українських поетів.
    На зустрічі Клаудія Дате презентувала книгу про Майдан, розповіла про рецепцію української революції в Німеччині та про те, наскільки важливо пояснювати європейцям, частина яких іще досі сприймає нашу країну через російські окуляри, про те, що відбувається в Україні, серед діячів культури, серед молоді, наскільки важливо показувати широку диференційовану картину, а не спиратися на узагальнення та кліше.

    Ініціатором зустрічі була кафедра теорії та практики перекладу з німецької мови, яка співпрацює із Клаудією Дате та Тюбінґенським університетом у спільному проекті. Від імені Інституту філології нашу гостю привітала заступник директора Ірина Волосенко, котра подякувала Клаудії Дате за її внесок у розвиток українсько-німецьких взаємин.

    Ми вдячні Клаудії Дате, її колегам та однодумцям за ті зусилля, котрі вони докладають, щоби поширювати об'єктивну інформацію про нашу країну, щоб через художнє слово німецькомовні читачі змогли доторкнутися до багатогранного світу української культури.

    Марія Іваницька

    Категорії: 
  • «Коли Ушкалов пише про Шевченка, він пише про себе»

    9 квітня до Інституту філології завітав письменник і літературознавець, директор видавництва Канадського інституту українських студій – Марко Роберт Стех. Зустріч відбулася у рамках Циклу презентацій видань на вшанування 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка від кафедри історії української літератури і шевченкознавства КНУ імені Тараса Шевченка (куратор Циклу презентацій Галина Усатенко). Гість з Канади презентував книжку Леоніда Ушкалова "Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання". Однак бесіда з видавцем вийшла далеко за межі предмету обговорення, торкнувшись питань української діаспори в Канаді, барокової філософії та філологічного шляху до власної ідентичності Марка Стеха

    Розмова з Марком Робертом Стехом почалася з екскурсу в питання присутності українського слова та думки в Канаді. За словами літературознавця, ще в 1958-60-их роках у канадських університетах українська тематика просто не існувала, не існувало жодної української кафедри, жодного курсу, на якому вивчалася б історія України. В цей час ставлення Північної Америки, як і більшості Європи, до українців було дуже настороженим – як до народу, який не мав ні своєї держави, ні свого обличчя. Справа в тому, що вся англомовна історія Східної Європи писалася вихідцями з Польщі та Росії, які цілеспрямовано створювали антиукраїнські міфи та стереотипи. Й досі можна знайти англомовні видання, в яких йдеться про Київську Росію, а не Русь. Ці фальшиві історичні міфи жили і сприймалися дуже спокійно, адже врешті-решт англомовному світу до України було абсолютно байдуже. На цьому фоні справді героїчними видаються вчинки українців, які власними зусиллями поставили на твердий канадський ґрунт українське інтелектуальне слово. Йдеться насамперед про засновника англомовних курсів української мови професора Юрія Луцького та одного із перших перекладачів Тараса Шевченка англійською Костянтина Андрусишина. А в 1976 пожертвами простих українських канадців і за підтримки Уряду країни було засновано Канадський університет українських студій. Спершу заклад складався з трьох людей, які мали великі плани, але майже без жодної можливості для їх здійснення. Невдовзі Інститут «розрісся» і вже 1977 року при ньому відкрилося видавництво, першим виданням якого символічно стали україномовні записи університетських лекцій Миколи Зерова.

    За 20 років у видавництві КІУС вийшло 200 монографій, майже 70 дослідницьких звітів. Більшість видань Інституту – це англомовні наукові монографії, без яких практично неможливою була б освіта українознавчих студій на Заході. Крім КІУС, є лише одне велике видавництво української літератури – Гарвардське, проте маючи потужнішу матеріальну базу, воно видає менше літератури, ніж канадське.

    Найбільше україномовне видання КІУС – це багатотомник англомовного видання «Історії України-Руси» М. Грушевського. Серед видань – велика кількістьісторичних монографій, а зокрема й серія книжок про відносини України з її сусідами – Росією, Польщею, Вірменією, євреями, тощо. Крім того, видавництво випустило два підручника української мови для університетських курсів, а також низку англомовних перекладів тих творів української літератури, які вивчаються в північноамериканських і західноєвропейських університетах. Це насамперед класика і дещо із сучасної літератури. Що ж стосується книжок українською мовою, то вони зазвичай готуються спільно з українськими видавництвами. Презентована енциклопедія Леоніда Ушкалова – один із таких проектів.

    Марко Стех згадав також про ще один амбітний проект КІУСу – Енциклопедію України в Інтернеті (www.encyclopediaofukraine.com). Перевага такого формату видання – доступ до нього з будь-якої країни світу, а також можливість додавати велику кількість фото, аудіо та відеоматеріалів.

    Далі мова зайшла про історію співпраці Марка Стеха з Леонідом Ушкаловим. Почалася вона кілька років тому зі спільної роботи над першим академічним повним виданням зібраних творів Григорія Сковороди. Книжку впорядйував Леонід Ушкалов, а фінансування забезпечило Видавництво КІУС. Однак, через державні обмеження, видання не могло потрапити до українських книгарень і поширюватися в Україні. Видавництво КІУС дарово роздало 400 примірників із невеликого (500 прим.) тиражу для бібліотек в Україні, а 100 прим. Були доступні в продажі на Заході.

    Попри це, зазначає Марко Стех, видання було підготовлене на високому рівні: по-перше, це дуже докладне дослідження, написане з витонченим інтелектуальним смаком. Саме тому, коли Леонід Ушкалов розповів, що працює над «Шевченківською енциклопедією», Марко Стех одразу зацікавився новим дослідженням, запропонував його друк.

    Своє захоплення книжкою Леоніда Ушкалова Марко Стех пояснив органічністю для української культури барокового світобачення, в ключі якого й укладене видання. «Бароко – це період, в якому сформувалося модерне поняття України – на інтелектуальному та емоційному рівнях», - пояснив видавець і додав, що саме за цієї культурно-історичної доби Україна змогла сказати Європі своє універсальне слово власним – яскраво національним – тоном. Світогляд бароко, в якому лежало ренесансне переконання в тому, що людина – це неповторна особистість і центр світобудови, а разом із тим – середньовічне уявлення про марнотність людського життя та відповідальність людини за свою долю і долю світу, суголосить традиційному українському світовідчуттю. Саме тому, на думку Марко Стеха, Майдан став символом українського бароко XXI сторіччя – у ньому поєдналися водночас гідність і відчай суверенної нації.

    Леонід Ушкалов, вважає Марко Стех, є одним із двох провідних необарокових авторів сучасної України (другий – Валерій Шевчук). Це, серед іншого, виявляється в тому, що «коли Ушкалов пише про Шевченка, він пише про себе. І не ховається з тим, не намагається бути «сухо-академічно об’єктивним». Це принцип бароко (як і модернізму) − не від’єднувати особу творця від твору, змісту від форми..

    Ще на початку зустрічі Марко Стех закликав усіх присутніх до вільного діалогу. Тому під час розмови аудиторія радо долучалася до обговорення і ставила гостю запитання. Одне з них полягало в тому, чи зробила Україна вже свій історичний вклад у Європу?На що літературознавець однозначно відповів − «ні». Насамперед тому, що українці, за спостереженням Марка Стеха, ще надзвичайно мало знають про власну культуру. Наприклад, вони практично зовсім не знають своєї класичної музики. Тому, переконаний Марко Стех, Україна як нація і національна культура ще не сказала свого слова у світі. Корінь цієї проблеми в тому, що українська культура й література зокрема впродовж віків була справою лише малої горстки інтелектуалів серед маси байдужих носіїв цієї мови та генетики. Через те, великих українських творців часто вважають представниками інших культур. І поки українці самі не пізнають власної культури і не стануть її повноцінно плекати, то зовнішній світ цього точно не зробить і не сприйматиме Україну як повніоцінно культурну націю. Літературознавець висловив сподівання, що поштовхом до переродження українців стане Майдан.

    Також на прохання аудиторії Марко Стех розповів про шлях до своєї національної та особистісної ідентичностей. До 18 років Марка пов’язувала з Україною хіба-що національність його батьків (яку вони не забували!), предки яких століттями жили на українських землях під Польщею – у північно-західній частині Галичини. Як зізнається Марко Стех, він тривалий час вважав себе польським інтелігентом, який щойно згодом свідомо, у процесі самовизначення, вирішив не бути українцем. Тоді ж він відкрив для себе українську літературу Хвильового, Костецького, Андієвської, Стефаника, пізніше – Йогансена, Шевчука, Барки.

    Перша освіта Марко Стеха була інженерною, але коли він зрозумів, що ця праця йому не по душі й буде для нього монотонною та механічною роботою, він різко змінив фах і подався студіювати філологію. Серед літературного досвіду Марка Стеха – організація театральної трупи і постановка власних п’єс, робота в кіно разом із Юрієм Іллєнком, Андрієм Дончиком, Олександром Денисенком, і врешті – захист дисертації за творчістю Миколи Куліша. Теперішнє професійне життя Марко Стех пов’язав із Канадським інститутом українських студій.

    Насамкінець Марку Стеху запропонували поставити питання до аудиторії. Гість поцікавився думкою студентів про те, які зміни мають статися після Майдану в культурній та освітній сфері України. Більшість аудиторії висловилася за невідкладність реформування української освіти, яка наразі не працює на майбутнє і не спрямована на поширення наукового досвіду за межі країни. А щодо української культури, то зараз саме той час, коли кожен свідомий українець різними засобами – словом, голосом, пензлем, музикою – повинен актуалізовувати український культурний простір, популяризуючи його завдяки глибоко індивідуальному досвіду. «Культурою треба дихати», - погодився зі студентами Марко Стех і подарував найактивнішим студентам книжки.

    Анна Мукан,
    фото: Валерій Попов, прес-центр Інституту філології

    Категорії: 

Сторінки

Subscribe to зустріч