зустріч

  • Презентація доробку гагаузького дослідника та письменника Степана Булгара

    «Тиждень тюркських мов» розпочався з виставки книг і журналів, виданих великим діячем Степаном Булгаром. Презентували завідувач кафедри тюркології Ірина Покровська та доцент Федора Арнаут, яка добре знає Степана Степановича. Під час зустрічі зі студентами, які вивчають гагаузьку та турецьку мови, навіть вдалося зв’язатися з Булгаром через Viber, він сам виступив перед молоддю, хоч і на відстані.

    Цьогоріч Степан Булгар святкував свій 65-річний ювілей. За останні 15 років він видав 40 книг та 70 номерів журналів, присвячених гагаузькій культурі, історії, етнографії, літературі. «Це робота цілого інституту», − наголошує Дора Іванівна. Вона пригадувала їхню зі Степаном Степановичем співпрацю у відділі культури в Чадир-Лунзі. З 1987 збиралися таємно всі небайдужі та планували розвиток гагаузької культури та друкування.

    Студенти 3 курсу розповіли першокурсникам біографію Степана Булгара та зачитали його поему «Біда» гагаузькою. Булгар народився в селі Виноградівка Одеської області в християнській сім’ї, яка цікавилася фольклором свого народу. Вступив на історичний факультет Кишинівського університету, там досліджував етнографічну літературу гагаузів. Великий вплив на нього мав Дмитро Карачебан, який і затвердив першу збірку Булгара до друку. Важливою є його поема «Каурма», де у фантасмагоричній формі порушується проблема роздвоєння творчої особистості (йдеться про героя поеми – журналіста). Із 1980-тих Булгар – член гагаузької секції Спілки письменників Молдови. Він боровся за гагаузьку автономію, вибраний представником народного руху гагаузів; керівник із юридичних засад зі створення гагаузької групи в Молдові. Його називають вождем гагаузької революції. 1994 року парламент Молдови ухвалив рішення про створення Гагаузії.

    В Україні є 6 сіл, де проживають гагаузи. Твори Степана Булгара друкувалися українською, російською, турецькою, молдовською мовами. Він має Орден почесного громадянина Гагаузії.

    Булгар – перша людина, яка написала про історію та культуру гагаузів. Уряд СРСР вважав, що в нацменшин не може бути своїх героїв. Він же їх показав, представив жінок-героїнь ІІ світової війни. Також написав про гагаузів-учасників облоги Ленінграду. Видав дитячу літературу, зокрема розповіді про ремесла гагаузьких сіл. Фольклорні тексти літературно обробив. Описав життя й діяльність значних для свого народу постатей, зокрема Михайла Чакира, священнослужителя, з якого почалася гагаузька писемність.

    Дора Арнаут розповідала про свого друга детально й натхненно. Вона закликала студентів до нових досліджень. Адже КНУ – чи не єдиний центр тюркології в Україні, де вивчаються мови і культури багатьох тюркських народів. Пам’ятаємо про корінні тюркомовні групи в нашій державі. Це гагаузи, кримські татари, караїми, кримчаки. Досліджувати є що, як бачимо з діяльності таких людей, як Степан Булгар.

    Юлія Кузьменко, фото Валерія Попова.

  • «Класний» урок поза класною аудиторією

    В Інституті філології відбулася зустріч учителів-керівників робіт МАН за участі Київської Малої академії наук. Наближається 9 листопада – День української писемності та мови, і в межах фестивалю управління майстерністю Kyiv EdFest відбудеться апробація МАНівських робіт школярів – науково-практична конференція «Краса і сила рідної мови». Про це повідомила вчителям Ірина Іваненко, викладач ІФ та завідувач відділення української філології та мистецтвознавства КМАН. Безперечено, на конференції буде що розглядати, адже відділення щороку набирає найбільше конкурсних робіт.

    Виступили керівники секцій.

    Олена Івановська (секція фольклористики) наголосила на таких тезах:

    - Приємно, що школа та університет комунікують. Лише спільно ми можемо дати державі освічених громадян, і це вартує кроків.

    - Не варто брати для дослідження надто широку тему. У максимальний обсяг роботи вміститься лише окреслення проблеми та список літератури. Краще – сучасні наративи, звернення школярів до місць і традицій їхніх бабусь і дідусів.

    - Фольклорний текст – синкретичний, його треба вміти читати.

    Наталія Єлісєєва (секція української літератури) говорила про таке:

    - Цьогоріч МАН уперше працюватиме за проектом нової української профільної школи. Грає роль переорієнтація на сучасні світові стандарти. Учнів спрямовують на майбутнє, на навчання у вищій школі.

    - Діти повинні сприймати те, що досліджують, як цікаве та потрібне.

    - Уже в школі варто звертати увагу на принцип наукової порядності, наукової новизни, повідомляти про неприпустимість плагіату.

    - Не забуваймо про різноманіття можливих тем для МАН: києвознавство, постмодернізм, зв’язок дитини зі своїм корінням, етика.
    Катерина Годік (секція літературознавства) наголошувала:

    - Літературна творчість – особлива секція, адже йдеться про власне мистецтво, артистичне мислення школярів, а не їх наукові пошуки.

    - Важливо правильно вибрати з доробку дитини найкращі твори для презентації та дати їм об’єктивну оцінку. Якщо школяр пише велику прозу чи драматургію, варто обрати уривки та пояснити, чому саме ці.

    - Окремий вид творчості – так звані замовні твори. Діти часто пишуть вірші до знаменних дат чи на вказану тему, із таких поезій теж можна скласти роботу МАН.

    Ключовим на зустрічі тренінг «Класний» урок поза класною аудиторією» від Ярини Закальської, фольклориста Інституту філології. Ярина щотижня зустрічається з юними дослідниками секції фольклористики, викладала в студентів, тож хотіла поділитися досвідом нестандартних уроків поза аудиторією. Нині складно спростувати думку, що діти «живуть» у гаджетах. «Ви повинні запалювати! – спонукає Ярина. – Не бійтеся ламати стереотипи, змінюватися». Урок поза класом – це не банальна екскурсія до театру чи музею, це формат навчання через діяльність і дослідження, він передбачає застосування на практиці знань, які викладали дітям у школі. Такі уроки інтегровані (українську літературу можна поєднати з географією). Хоча заходи ресурсозатратні, але позакласні уроки розв’язують руки вчителям і можуть розкрити потенціал дітей. Фахівець розповідала, як її студенти переосмислювали Шевченка у реп-прочитанні вірша «Доля», як вони разом підготували й роздавали в парку листівки з цитатами українських письменників. Згадала поїздку «філологічним трамваєм» до Пущі-Водиці, кожна зупинка якого – певне правило української мови, яке діти мали пригадати.

    Наприкінці тренінгу вчителі отримали сертифікати про відвідання заняття.

    Юлія Кузьменко, фото - Валерій Попов.

  • В Інституті філології відбувся ІІІ науково-методичний семінар з іноземних мов і літератур

    На завершення тижня ІФ приймав учителів зі шкіл Києва, аби обмінятися досвідом, зблизити університетську науку та шкільну практику. 2 листопада в мистецькій залі на семінар з іноземної філології зібралися студенти та викладачі кафедри методики викладання української та іноземних мов і літератур на чолі з завідувачем В’ячеславом Шовковим. Також завітали вчителі київських шкіл, де поглиблено вивчаються іноземні мови. Гостей привітали заступник директора ІФ Людмила Смовженко та в.о. ректора Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів Наталія Бендерець. Далі слово мали вчителі, кожен із яких презентував власні ідеї щодо теми семінару – запровадження нової української освіти в українських школах.

    НУШ – проект, що стартував цього навчального року. У новій українській школі важливий діалог між учителями й учнями, втілення компетентісного підходу, інтерактивних форм навчання. Проект МОН має такі основні напрями: дитиноцентризм, замотивування вчителів, наскрізний процес виховання, децентралізація, нова структура школи, ґрунтування на партнерстві та справедливий розподіл публічних коштів. Дитина має почуватися в безпеці, важливий її гарний настрій під час уроків і перерв. Освітяни повинні розуміти, що нині виховують дітей нового покоління, у яких відмінні цінності, пріоритети, засоби зв’язку, навіть харчування. Враховувати мають і тотальну комп’ютеризацію дітей і молоді. Матимуть успіх учителі, які на нього налаштовані. І не бійтеся школи – це цікаво!

    Захід минув у теплій атмосфері. Було корисно послухати про досвід учителів і викладачів на шляху до нової української освіти.

    Юлія Кузьменко

  • Як спіймати ідею і не втратити мотивацію: секрети радіоведучої Аліни Акуленко

    31 жовтня з лекцією до Інституту філології завітала Аліна Акуленко – ведуча Першого каналу Українського радіо. Серед проектів журналістки – «Радіодиктант національної єдності», «Лекторій» та «Кандидатський мінімум». Темою обговорення стало питання як спіймати і втілити ідею.

    Гостя переповіла основні віхи своєї книжки «Побачити свої зірки в калюжі» від видавництва «КМ-БУКС». Виявилося, ідея має чітку структуру, що поєднує досвід та емоцію, займає своє місце у часі. Саме тому, на думку автора, ідея використання планшетних комп’ютерів стала популярною завдяки Стіву Джобсу, десятьма роками пізніше презентації першого планшета компанією «Майкрософт».

    Слухачі розглянули відмінності між кавером, римейком, відновленням і плагіатом. «Останнє певним чином було характерно для радянських композиторів, – стверджує Акуленко, – саме тому вони боялися інтернету». Лекторка не обмежилась сухим викладом фактів та згадала історію плівки «Кодак», а також старе кіно. Студентів здивувало те, що «У джазі тільки дівчата» не оригінальний фільм, а художнє переосмислення німецької стрічки «Фанфари кохання».

    Важливу частину розмови було присвячено презентації ідеї. «Неформату не існує. Люди просто не вміють представити ідею чи звертаються не туди», – наголосила філологиня та згадала про вправу «перемовини в ліфті». Ця стратегія презентації важлива у західному діловому світі на противагу східній – неквапливій та патетичній. Суть у тому, щоб зацікавити людину своїм проектом за 45 секунд, чітко сформулювати прохання та очікувану вигоду (не присоромивши власні амбіції).

    Випускниця Київського університету імені Тараса Шевченка, а тепер успішна активістка радить не боятися труднощів і вчитися на власних помилках. Навчаючись на першому курсі, дівчина ходила до дверей радіо з надією потрапити всередину й врешті-решт їй пощастило отримати перепустку. Перше у житті інтерв’ю вона записала біля фонтану, який заглушив майже всі фрази співрозмовника. Але це не завадило їй влаштуватися на омріяну роботу.

    Прикладом для Аліни став Ларрі Кінг – американський журналіст. Щоб отримати місце ведучого на радіо йому довелося влаштуватися туди прибиральником. Коли юнаку пощастило вийти у перший ефір, він настільки розхвилювався, що спершу не зміг вимовити ані слова, а потім опанував себе і вразив слухачів своєю щирістю. Зараз ведучий має власне шоу на телеканалі, яке існує вже понад 25 років. А найвпливовіші люди світу вважають за честь, коли сам Ларрі Кінг бере у них інтерв’ю.

    Аліна Акуленко зробила дуже важливий висновок, який варто запам’ятати – критерії успіху всередині нас, головне мати внутрішню рівновагу. Чекатимемо таких мотиваційних лекцій від гостей Жовтого корпусу і надалі! Організована зустріч відбулася з ініціативи д.філол.н., професора кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Мар’яни Шаповал.

    Інформацію підготувала Катерина Барановська, фото Валерія Попова

    Категорії: 
  • Про страх, гіпі та подорожі в лекторії «Репліка»

    Третя зустріч, три лектори й незмінно енергійний організатор - Тетяна Михно. 31 жовтня у ретроаудиторії знов велася жвава дискусія.

    Із темою «Страх боїться сміху» виступив 5-курсник факультету психології КНУ Микола Дудка. Колю вже знають деякі старшокурсники, адже він проводить літні тренінги для майбутніх студкураторів. Там він навчає комунікувати, а нині говорив, як не боятися. Страх – це базова реакція організму на конкретну загрозу. І поганий не він сам, а невміння його контролювати. Слід відрізняти страх від тривожності. Вона може бути й властивістю характеру, але переважно це почуття неконкретне. Невідомість лякає, і подекуди наша свідомість додає страхітливого. Найкритичнішою є фобія – неконтрольований, хворобливий страх. Як правило, ми намагаємось уникати ситуацій, у яких з’являються такі відчуття. Але лише ми самі вирішуємо, як ставитися до страху, що робити, чи надавати йому аж такого значення. Існують також екзистенційні страхи: страх смерті, втрата свободи, проблема вибору, відсутність сенсу буття. Які ж інструменти управління страхами? Чітко означте їх; опишіть, що може статися та як цього уникнути. Другий метод – парадоксальна інтенція: захотіть того, чого ви найбільше боїтеся, посильте присутність цього чинника. А ще підживлюйтеся позитивом від того, що дає вам ресурси. Якщо ж зовсім зле, зверніться краще до фахівця-психолога. Перемога над страхом – це круто, запевняє лектор. Микола розповів, як зі своїм страхом висоти забрався на один із мостів Подолу. Перед самою вершиною він застиг і повис. І в якусь мить йому просто стало нудно висіти так і боятися. Частинку свого страху він лишив нагорі милуватись краєвидом із вершини.

    Про гіпі в СРСР розповідав Андрій Воробець, студент 5 курсу історичного факультету КНУ, актор творчого об’єднання «Ніч в університеті» та музикант. Перше зібрання руху відбулося 1967 року в Сан-Франциско проти війни у В’єтнамі. Адже всі пам’ятають гасло «Make love, not war»? Вагомим було зниження напруги між Заходом і Сходом. Того ж 1967-го виходить стаття, де говориться, що гіпі – комуністи Заходу, які борються за світле майбутнє. СРСР «підхопив» цей рух доволі пізно через інформаційний бар’єр із «капіталістами»: перше зібрання – 1971 року, тоді як останній фестиваль «Вудсток» у США відбувся 1969-го. Рух поширювався через автостоп. Тоді мережі «своїх» створювалися й без інтернету, у кожному місті були друзі, які приймуть гіпі. Номери збирали в телефонні книжки. Найбільша українська комуна гіпі – львівська. Збиралися на Личаківському кладовищі. На цвинтарях, як правило, не патрулювали правоохоронці, тому там було безпечніше. Були випадки, коли представників затримувала міліція та вела в перукарню стригтися! Так, гіпі асоціюють з довгим волоссям і наркотиками (це їхній спосіб втечі від реальності). Мало хто знає, що вони мали власну республіку «Святий сад», перейменовану з «Республіки недорозвинених башкірів». У них був президент, прем’єр-міністр, комсомол і партквитки. Вони були за рівність, за комунізм, який хотіли трохи переробити. Однак із ними боролися. До речі, не брали в армію. Нині гіпі називаються хіпстерами, вони досі збираються на фестивалях (наприклад, «Шипіт» із 1993). Їх музика – психоделічний рок і не тільки. А слухачі лекторію почули музичний подарунок від Андрія та гості з КМА Ольги Стеценко.

    Третьою виступала студентка 3 курсу історичного факультету Анастасія Кучина, яка розповіла про проект Travel On. Дівчина побачила 29 країн у свої 20 років, і не збирається зупинятися: «Поки не об’їжджу весь світ, не заспокоюся». Насті цього тижня вирушати новим маршрутом, а вона прийшла надихнути інших. Принесла листівки з власними фото, назбираними упродовж мандрів. Кожна її з хлопцем подорож має якусь історію. Наприклад, у Греції вони їхали «зайцем» у потязі, що в Європі загрожує депортацією. А в Португалії ночували в глухому селі у фермера, який годує господарством усю родину (у нього 20 братів і сестер). Настя переживала відчуття, коли з 5:00 ранку до 10:00 ночі ти ходиш містом, а потім ніде переночувати, відновитися, просто прийняти душ. Інколи не уявляєш наступний день. Тут не можна зателефонувати мамі й сказати: «Так, я дурна, але забери мене». Однак дівчина щиро дивується, чому люди так мало подорожують. Потім з’являться робота й сім’я, ми не зможемо їздити так часто. Незнання мови чи брак грошей – не проблема. Можна все розпланувати, а спогади залишаться на все життя. Лектор навчилася в мандрах виживати та комунікувати, а також збагнула, що замість 15 євро в кафе можна витратити 3 в супермаркеті, аби побачити більше. Усе в ваших руках!
    До наступного лекторію!

    Юлія Кузьменко

  • Зустріч із художницею Ольгою Гайдамакою

    Упродовж жовтня стіни Мистецької зали прикрашали картини художниці Ольги Гайдамаки. Пані Ольга народилася у 1990 році у Києві. Навчалася у Київському національному університеті технологій та дизайну. Джерелом натхнення для художниці є українська традиційна культура. Красу та розмаїття народного строю авторка творчо переосмислила у серії експонованих картин «Духовні скарби».

    30 жовтня відбулася зустріч із мисткинею. Ольга Гайдамака розповіла про образи і кольористику своїх творів студентам-фольклористам. Під час творчої розмови художниця зізналася, що відкрита до ідей, тож радо ілюструє цікаві проекти. Читає Гаррі Поттера. Її надихає дитинство, народні свята. Щодня малює по пів години. Пише на поґрунтованих полотнах, робить багато ескізів. Прагне гармонійності. Любить контрасти. "Полотна заповнюються самі під час написання картин", - каже Ольга Гайдамака. Відкрита і щира мисткиня насамкінець подякувала Центру фольклору та кафедрі фольклористики за виставку у стінах Інституту філології Шевченкового університету.

    Категорії: 
  • Воєнна проза в сучасній українській літературі

    Художня література реагує на найменші зміни в суспільстві. Що вже казати про війну, яка триває в Україні п’ятий рік? Дехто замислюється: як можна покинути мирне життя, дружину, дітей, старих батьків? Та для бійців нема вагань. І що було б з нами, якби вони не зробили цей вибір? Про це та багато іншого говорили з Мариною Рябченко, асистентом кафедри історії української літератури, теорії літератури та літтворчості. Марина Миколаївна досліджує такі твори вже майже рік.

    Існує міф, що важко написати літературу «по гарячих слідах», але в нас з’являються справді вартісні різножанрові тексти на тему війни. Їх можна класифікувати по-різному. Залежно від спрямованості – масові та елітарні. Останні представляє, наприклад, роман Сергія Жадана «Інтернат». Війну письменник переживає як особисту трагедію, адже він родом зі Східної України. Інший представник – Володимир Рафєєнко із дилогією «Долгота дней», який оописав війну як переселенець зі Сходу. Графоманства також не бракує: тут і мелодрами, і бойовики (зокрема так звані кіноповісті). Прикро, коли такі твори отримують премії. Марина Миколаївна згадала роман «Брати» Василя Іванини. Це – перелицьований соцреалізм, і негативні відгуки про нього лунали як від студентів І курсу, так і від професорів-літературознавців. Твір же отримав премію Стельмаха.

    Поділити воєнну прозу можна за авторами. Це «цивільні» (письменники, журналісти, волонтери) та власне учасники АТО (які мали чи не мали доти досвіду письменника). Серед першої категорії лектор виокремила творчість Ганни Скоріни, Артема Чеха (Чередника), Бориса Гуменюка, Сергія Гридіна, Валерія Пузіка. Пролунав аналіз творчості багатьох комбатантів, які стали письменниками вже під впливом пережитого. Це Юрій Руденко, Костянтин Чабала, Григорій Обертайло, Сергей Сергеевич (Лещенко), Борис Гошко, Мартін Брест (Олег Болдирєв), Дмитро Якорнов, Костянтин Машовець та інші. Серед жіночої прози війни Марина Рябченко згадала доробки Василіси Трофимович, Лєри Бурлакової, Оксани Чорної. Лише час покаже, хто з нових авторів – люди однієї книжки, а які стануть письменниками.

    Торкнулися гумору. Тут це й «аватари» (пияки на війні), і підписані відповідно до нашого часу фото часів ІІ світової, і цікава лексика (сапог, таблетка тощо). Жанри, як уже сказано, доволі різноманітні: мала й велика проза: графічні романи та комікси (випускають їх кіборги), мережева література. Цінні твори без пафосних гасел, які описують реалії війни, мотивацію бійців, насичені живим гумором. Деякі тексти російськомовні, і це геть не викликає спротиву чи сумніву щодо патріотичності авторів. «На завершення – котики!» − крапку в лекції поставили згадкою про тварин – справжніх бойових побратимів для наших бійців.

    Юлія Кузьменко

  • Кафедра фольклористики запрошує

    Лише два університети України мають окермі кафедри, що вивчають фольклористику, - Шевченковий і Франковий. Звісно, вони тісно співпрацюють. На початку жовтня викладачі кафедри на чолі з завідувачем кафедри фольклористики Інституту філології Олена Івановська побували в гостях кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси. Завідувач Василь Івашків прийняв гостей дуже тепло, а ректор ЛНУ Володимир Мельник вручив Олені Петрівні подяку за вагомий внесок у розвиток української словесності.

    Фольклористи запрошують усіх охочих відвідати гастролі Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. Вистави "Марія Заньковецька" та "Перед заходом сонця" відбудуться 14 і 15 листопада у приміщенні Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.

  • «STYL-M-K-FEST-2018»

    25 жовтня кафедра стилістики та мовної комунікації провела традиційний науковий фестиваль «STYL-M-K-FEST-2018». Цього року з нагоди 100-річчя утворення українознавчих кафедр та в межах наукового фестивалю був проведений круглий стіл «Стилістика в Київському університеті: логіка еволюції від описової до функціональної парадигми» (модератор – проф. Лариса Шевченко).

    У науковій дискусії взяли участь викладачі кафедри та студенти спеціалізації «Медіалінгвістика». Для студентів круглий стіл став цінною можливістю отримати відповіді на питання, які їх цікавлять в межах наукового пізнання сучасної лінгвістики, почути та усвідомити думки та погляди викладачів щодо актуальних тенденцій розвитку медійної комунікації та наукових проблем стилістики в нашому Університеті. Всі присутні активно долучилися до обговорень наукових доповідей, що свідчить про високий ступінь зацікавленості молодого покоління у висвітлених темах. У центрі дискусій – українська дослідницька перспектива в контексті світової стилістики, на чому наголосила проф. Лариса Шевченко: «Стилістика змінюється, як і змінюється навколишній світ у зв’язку з глобалізаційними процесами. Нове покоління науковців має реагувати на виклики часу і не боятися генерувати нові ідеї». Учасниками наукового заходу – доцентами Тетяною Андрєєвою, Ларисою Шуліновою, Оксаною Луценко, Дмитром Сизоновим, Дмитром Дергачем, Лесею Гливінською, асистентами Майєю Булах, Станіславою Овсейчик, Ольгою Плясун – були окреслені перспективи розвитку сучасної лінгвістики, що полягають у динамічному розвитку її неонапрямків: медіа- та юрислінгвістики, політичної та бізнесової лінгвістики, лінгвоіміджелогії, лінгвістичної експертології та ін. Цікаво, що пропоновані наукові теми для обговорення нашими викладачами корелюються із науковими зацікавленнями світової лінгвістичної спільноти, що говорить про актуальність заданих проблем.

    У рамках фестивалю доц. Дмитро Сизонов презентував кафедральне словникове видання «Нові слова та фразеологізми в медіа» (частина 2), до створення якого долучалися і студенти Медіалінгвістичного гуртка. У словнику представлена неолексика та неофразеологія ХХІ ст., що з'являється і активно функціонує в українському медійному просторі: в газетах та журналах, рекламних продуктах, соцмережах, інтернет просторі. Поява таких видань є актуальною в сучасному інформаційному суспільстві і доводить на практиці, що мова – явище динамічне, вона пульсує, еволюціонує, постійно оновлюється, а сучасні ЗМІ формують і тиражують лінгвістичну моду. Інноваційний словник має стати щорічним виданням, що буде репрезентувати реальний стан української мови в масовій комунікації.

    Цьогоріч у рамках фестивалю студенти спеціалізації «Медіалінгвістика» Людмила Рудюк і Валерія Павлюк провели цікавий майстер-клас з розпізнавання маніпуляцій у рекламі та медіа текстах «Хутчіш знімай рожеві окуляри», виокремили основні тактики, стратегії, прийоми, якими найчастіше впливають рекламодавці та окреслили способи, які допоможуть зняти потенційному споживачеві «рожеві окуляри» і не потрапити на гачок маніпуляції. Майстер-клас з медійної грамотності та культури мову буде адаптований для середньої школи, зокрема для учнів Українського гуманітарного ліцею Київського національного університету імені Тараса Шевченка та проведений до Дня української писемності та мови.

    Приємним і очікуваним моментом стало оголошення результатів загальноуніверситетського конкурсу «З українською мовою в серці». Серед переможців творчі роботи студентів Дар’ї Марковської, Галини Кубкової, Катерини Поліщук, Мар’яни Кошик (юридичний факультет), Діани Алексєєвої (Інститут високих технологій), Анни Ляшенко, Діни Душа, Валерія Мозгової, Анни Чоп (Інститут філології), Інна Прилепо (філософський факультет) та ін. Такі творчі роботи виховують серед студентської молоді почуття патріотизму, а також дозволяють розвинути навички творчого письма в різних функціональних стилях. Жанри, представлені цьогоріч на конкурс, найрізноманітніші – від віршів та поем до есе та нарисів.

    Нагадаємо, фестиваль «STYL-M-K-FEST» проводиться вчетверте і є щорічним. Головна мета фестивалю – популяризація української мови та культури. Щороку в межах фестивалю кафедра організовує майстер-класи, презентації, дискусійні майданчики, виставки наукової продукції та багато іншого.

    Рудюк Людмила, студентка 4 курсу
    Фото – Валерій Попов, Юлія Кузьменко

  • Як навчитися навчати

    24 жовтня чергове засідання лінгвістичного клубу «ЗМовники» збіглося з відзначенням в Інституті 100-річчя українознавчих кафедр Шевченкового університету. У святковому піднесеному настрої гості прийшли на бесіду й дізналися багато корисного про те, як навчитися навчати. Власним досвідом викладання поділилися Наталя Ковтонюк, Юліана Зелена та Софія Феджора. «Це не лише наші випускники. Це просто наші!» ̶ тепло відрекомендувала їх голова ЗМовників Оксана Мацько. Дівчата працюють у центрі «ZNOUA». Наталя та Софія нині – аспірантки Інституту філології. Юліана живе в Тернополі, навчає школярів онлайн.

    Студенти згадали про власний досвід викладання, адже багато хто вже з першого курсу починає підробляти репетиторством. Слід зауважити, що індивідуальні та групові завдання – геть не те саме. У групі частину відповідальності й роботи можна покласти на певні колективні ігри чи завдання, а щоб встановити контакт віч-на-віч, потрібен інший підхід. Помиляєтеся, якщо думаєте, що викладач – не професія для інтроверта. Так, вони відновллються наодинці із собою, але можуть бути чудовими педагогами. Годинку без розмов удома – і знову до роботи!

    Цікаво було послухати спогади аудиторії про їхніх репетиторів і вчителів. Наші експерти запевняють, що на першому місці в учнів здебільшого людина, викладач, а вже потім сама дисципліна. Говорили про домашні завдання. Із досвіду дівчат вони не є запорукою знань. І матеріал в аудиторії бажано давати обережно, адже, за результатами багатьох досліджень із роботи мозку, учні ефективно сприймають інформацію протягом перших 5-15 хвилин. Далі необхідно змінити формат роботи чи зробити перерву. Окремі діти можуть вивчити лише самі, наодинці з книжкою, без учителів і примусу. Для дітей із відставанням у розвитку потрібен фахівець, а не лише педагог.

    Порушили питання ефективності сучасної шкільної освіти. ЗНО налаштовує дітей на успішне виконання конкретного завдання – тестів. Зараз викладачі працюють із «поколінням Z», яке звикло до гаджетів. У них інший тип мислення й сприйняття – картинками. «Діти користуються соцмережами, гортають стрічку й думають: "Це нецікаво, нецікаво… О! А на цьому я зупинюся трохи довше"» - розповідає Наталя Ковтонюк. До цього варто адаптуватися. Хтозна, яку систему освіту матимемо за кілька десятиліть.

    Зрештою, викладання й пошук нових контактів із учнями мають приносити радість. Наша випускниця й викладач студії навчання та розвитку «Tutoria» Тетяна Синьоок – доволі творча людина, що дозволяє їй створювати відеокурси. І необов’язково читати безліч праць із педагогіки. Як запевняє Софія Феджора, її батько, вчитель музики, не читаючи цих книжок користується тими самими методами. Вчитель – це покликання!

    Юлія Кузьменко

    Категорії: 

Сторінки

Subscribe to зустріч