зустріч

Що буде, якщо література вийде за межі друкованого слова? Власне, це давно вже сталося, і про такий вихід із майбутніми літературознавцями говорила Олена Романенко, доцент кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості, 18 вересня у ретроаудиторії Інституту філології у рамках літературного клубу. Почали з відеопоезії «Гравець», що отримала нагороду на Берлінському кінофестивалі 2016 року. То чи це література? Текст нині перестав жити лише на папері. Це звук, відео, пісня.

А чи ми є тільки читачами? Зараз майже у кожного є акаунт у Фейсбуці (чи іншій соцмережі), і принаймні раз на день ми робимо допис. Отже, ми самі автори! І серед купи контенту наш приверне увагу, якщо допис актуальний; доповнений медіа (фотографіями); цікавий першими 5 реченнями; обсяг тексту – близько 1000 символів (це менше за аркуш А4!).

Література може виникнути з серії дописів, що навіть дисциплінує автора. Так постав роман «Кагарлик» Олега Шинкаренка. Також бачимо твори, початок яких у приватних переписках чи блогах. Нині ми всі також і фотографи. Крізь об’єктив людина бачить, обирає потрібну частинку реальності, яка вдало доповнить текст. Ми хочемо візуалізувати наші слова.

Читач має бути досить освіченим, аби декодувати сучасну трансформовану літературу, розгадати й символи тексту, і доповнення до них – фото, відео, музику. Кожен читач – це співінтерпретатор, відповідальний за прочитання.

І от із входженням літератури у нові форми аудиторія письменників зростає. Як приклад поезії Сергія Жадана «Перші дні листопада». Він має не 5, а 5000 шанувальників, бо кожен може обрати зручну собі форму вірша. Є власне текст для тих, хто налаштований на читання як інтимний акт. Є відео проекту «Сила слова» (переглянути можна на Ютубі), що навіває ліричну атмосферу та розкладає строфи на інтонування. Є майже рокове, динамічне виконання пісні від проекту «Жадан і собаки». І це виконання, у свою чергу, − частина фільму «Любові стане на всіх» (для кіноманів). Отже, текст несталий, він розкладається та живе в різних видах мистецтва.

Магістри ІФ освітньої програми «літературно-мистецька аналітика» вже мають досвід у створенні артбуку за художнім твором. Чому б молодшим студентам не створити подібне? За два тижні творчі бесіди продовжаться, а поки Олена Віталіївна має домашнє завдання: назбирати інформацію щодо двох сучасних митців – Юрія Іздрика та Марії Матіос. Новому артбуку бути!

Юлія Кузьменко

На запрошення Шаповал Мар’яни Олександрівни, доцента кафедри теорії літератури, компаративістики і літературної творчості, у п’ятницю в Інститут філології завітав режисер, театральний критик Вадим Дишкант. Постать цікава і неоднозначна, адже наперед було анонсовано, що розмова буде про зв’язок Східної філософії та драматургії.

На зустріч прийшли студенти спеціальності «Літературна творчість», а також група літературної спеціалізації. Очевидно, що серед них – талановиті молоді драмописці, тому це була хороша нагода отримати поради від професіонала.

Відомо, що Вадим Дишкант є режисером-постановником вистави «Посттравматична рапсодія» Дмитра Корчинського. П’єса є твором наскрізь інтелектуально підтекстовим, який потребує уважного прочитання. Важливо, що це якраз вдала спроба пояснити нам про нашу війну.

Режисер та театральний критик розповідав про український космос, театр Романа Віктюка, про діалог, чи то особливість взаємодії, між режисером та актором.

Йшлося про класичну театрознавчу літературу, про культові тексти, як-от «Життя драми» Еріка Бентлі.

Врешті дійло й до основної частини, яка була пізнавальною лекцією. Адже Дишкант ділився секретами поєднання філософії Сходу, зокрема індійської, та законів сцени. Йшлося про зовнішню та внутрішню реальність, текст та підтекст. У будь-якому творі, постановці, п’єсі є зовнішнє та внутрішнє, тобто те, що на поверхні, і те, що глибинне. Про це своєрідно сказав відомий письменник Ернест Гемінгвей, назвавши «ефектом айсберга», де одна восьма на поверхні, а сім восьмих «під водою», тобто приховано.

Як приклад використання Східної філософії у п’єсах – тексти Оксани Танюк. Йдеться про збірку «Казки для дорослих»: «Сон Лакшми, увиденный Вишну в своем сне, или Медитация на тему Игры богов».

Насамкінець студенти могли ознайомитися із літературою, книгами, які представив Вадим Дишкантом, та навіть запропонувати для прочитання свої твори. Режисер запевнив, що чекає на нові ідеї та готовий до співпраці з молодими талантами.

Андріана Біла, фото - Валерій Попов, Юлія Кузьменко

Міжнародна компанія Admitad запрошує на зустріч-презентацію можливостей студентів та молодих випускників, які володіють: англійською, французькою, італійською, польською, арабською, фарсі, угорською, болгарською, румунською, латвійською, литовською, естонською, іврит, голландською, португальською.

На зустрічі розповідатимуть про:
- діяльність та структуру компанії;
- можливості та перспективи роботи у міжнародному відділі;
- процес працевлаштування та переваги роботи.

Admitad - міжнародна партнерська мережа з офісами в Україні, Білорусі, Індії, Швейцарії та Німеччині, Китаї. З компанією співпрацюють понад 1 500 рекламодавців і понад 650 000 вебмайстрів.

Презентація відбудеться у четвер, 24 травня з 13:00 до 14:00 в 81 аудиторії.

Це шанс розпочати кар'єру в міжнародній компанії.

У День вишиванки, 17 травня, відбулася зустріч із випускником Інституту філології, учасником українських музичних гуртів «ДахаБраха» та «OY Sound System» Марком Галаневичем. Вчився Марко на україністиці, хоча усі вважають, що він – фольклорист. Писав дипломну з літератури, згодом перекваліфікувався у театрала, і нарешті – у музиканта. «У моїй родині співочі бабусі. Спеціальної освіти не мав. Але щось у душі мене вело до шляху музиканта. Експериментував. Починав із примітивного "комарика" (усміхається). Батьки не вірили, що "пісеньками" зароблятиму на хліб. Але я віддався справі, не прагнучи чогось взамін. І моє хобі дало мені винагороду. Ось таке воно життя», – розповідає Марко. Під час бесіди із приємністю згадав свої студентські роки, жовті стіни ІФ і яскраві будні в інститутській команді КВК. На запитання «Що надихає?» Ствердно відповів: «Багатий на фольклор народ. Це – скарбниця українців. Наша свідомість, мова, культура – ген українськості. Вони мають бути дороговказами у житті кожного з нас. Коли мандруєш світом, і бачиш, як нашу творчість сприймають та люблять, то відчуваєш, що робиш те, що треба – зберігаєш нашу самобутність – українську культуру». Розпитували в Марка Галаневича про все на світі. І жодне запитання Марко не оминув своєю увагою. Організована зустріч кафедрою фольклористики Інституту, наче повернула Марка Галаневича у студентські роки. Жовті стіни, аура дівчат, яких традиційно більше за хлопців, згуртованість і відчуття родинності, яке притаманне нам, українцям. Бажаємо Марку Галаневичу й надалі нести у світ український фольклор, надихатися Україною і жити нею, бо лише завдяки таким людям є і буде Україна.