зустріч

  • Як працює бюро перекладів? Ланцюжок "замовник - бюро перекладів - перекладач"

    Кафедра германської філології та перекладу і Центр німецької мови і культури розпочали серію зустрічей зі своїми випускниками-германістами та перекладачами. Мета таких зустрічей - зорієнтувати студентів сьогодення щодо можливостей роботи за спеціальністю та показати виклики, які чекають на них на сучасному ринку праці.

    У середу в гості до рідного Інституту завітала випускниця 2008 р. Олеся Литвинова (Молочко) - засновниця і керівник великої перекладацької агенції L'agency. Вона поділилася зі студентами своїм досвідом і поглядами на освіту перекладача. Найближчим часом студенти кафедри зможуть проходити перекладацьку практику в цій агенції.

    Марія Іваницька, завідувач кафедри германської філології та перекладу. Фото - Валерій Попов.

    Категорії: 
  • Анонс майбутньої літстудії

    Центр літературної творчості запрошує на тематичне обговорення. 11 листопада о 13:00 в мистецькій залі Інтситуту філології (ауд. 63) будемо говорити про психологію та психіатрію творчості. У гостях - письменниця, лікар-психіатр Віра Ковтиха. Після бесіди - літературні читання. Усіх охочих запрошуємо на вільний мікрофон.

    Категорії: 
  • Відбувся лекторій "Репліка"

    29 жовтня в ретроаудиторії Інституту філології продовжив роботу щомісячний лекторій «Репліка», який організовує Тетяна Михно. Дарія-Анастасія Лесняк розповіла про детектори брехні, Олександра Тиркалова кликала всіх на Erasmus, Катерина Довгаль переконувала, що філологи в SMM – чудові фахівці.

    Дарія-Анастасія – студентка нашого юридичного факультету, тож знає правову сторону питання про поліграф. Перевірка на детекторі брехні використовується не лише в кримінальних процесах, а наприклад, під час співбесід на підприємствах із великою матеріальною відповідальністю. Чи навіть у приватних випадках, сімейних справах. За статтею 28 нашої Конституції жодна людина без згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Дослідження на поліграфі підпадає під цю статтю, варто враховувати такий нюанс. Особа, яку буде перевірено, спершу підписує згоду. Поліграф – це ноутбук, сенсорна панель і датчики (щонайменше 5), які відстежують різні чуття й показники організму. Тому детектор майже неможливо обдурити: за бажання і тренувань людина може навчитися керувати одним своїм показником, але не всіма (контролювати дихання реально, але ніяк не вплинути на розширення судин і потовиділення). Перевірка відбувається в три етапи. На підготовчому обговорюються всі питання, які будуть ставитися. Вони мусять бути сформульовані максимально чітко. Під час перевірки поліграфолог не може ставити питань, нових для людини, яку перевіряють. На початку самого тесту ставлять нейтральні контрольні запитання, відповідь на які очевидна (наприклад, «Зараз день?» чи «Вам 32?») для того, аби побачити реакцію людини та відкалібрувати апарат під неї. Якщо людина приймає якісь особливі препарати, що могли б вплинути на органи чуття, або сумнівається в тому, як реагуватиме на певне запитання (і поліграф може сприйняти це як брехню), вона каже про це поліграфологу заздалегідь. Власне, другий етап – запитання-відповіді з поліграфом. Третій – розшифрування. В Україні наразі немає школи поліграфологів, наші експерти повертаються з навчання в США. Але це дуже серйозна справа: за неправильний висновок поліграфолог несе кримінальну відповідальність.

    У США слухачі «Репліки» поки не квапляться, але їм цікаво було дізнатися від Олександри Тиркалової, випускниці Інституту філології, про академічну мобільність, студентські можливості та взагалі про те, як не проґавити роки навчання в Університеті. Саша продемонструвала власний приклад: 5 років тому познайомилася з двома активними студентками й залучилася до багатьох справ. Раніше не знала про переваги й пільги студентам, але хотіла дізнатися більше. Зараз вона працює в компанії Erasmus Student Network Kyiv – це перша в Україні секція великої і давньої європейської молодіжної організації. Тепер молодь створює бренд України в Європі, і це ще одна причина податися на Erasmus (окрім подорожей, мовної практики та можливостей познайомитися з крутими людьми). Erasmus – грантова програма, яка фінансується ЄС. Там можуть навчатися студенти країн-членів ЄС або їх партнерів, як-от Україна. Їдемо на півроку, і пам’ятаємо, що подвійного диплома не отримаємо, а просто вивчаємо програму своєї ж спеціальності. Проте навчання розвиває вас як особистість. Саша переконувала: потрапити на Erasmus може кожен, тільки майте мотивацію. Підтвердила доцільність навчання за обміном гостя лекторію Ліза, яка щойно повернулася з Університету в Болгарії. Ліза говорить, що знайшла в тих, із ким вчилася, ще одну сім’ю, подолала комунікативний бар’єр та загалом подорослішала. Отож радимо всім спробувати.

    На завершення виступала наша випускниця-україніст Катерина Довгаль. Вона розповіла про свій шлях у студактивах (від члена Студради до очільника Інфодепу Студпарламенту Університету). Після моментів зневіри настає прорив. Катя знайшла своїх людей, навчилася грамотно й дипломатично комуні кувати, волонтерила, збагнула користь стратегії в кожній справі. Лектор переконує: нам потрібно все, чому нас учать, тільки важливо знати, як застосувати отримане.

    Укотре подякуємо Тані Михно, що збирає цікавих людей і актуальні теми. І до наступної зустрічі через місяць!

    Юлія Кузьменко. Фото Юлії Кузьменко, Валерія Попова.

    Категорії: 
  • В Інституті філології презентували переклад керроллівського "Полювання на Снарка" Юрка Позаяка

     

    «Нездоланний той текст, наче крекс, пекс і фекс,
    Дуже круто й химерно зримований,
    Це поема така, і вона нелегка
    Для тлумачення іншими мовами»

    23 жовтня філологи, майбутні перекладачі з англійської, обговорили переклад поеми Льюїса Керролла «Полювання на Снарка». Переднє слово українськомовного видання належить Тетяні Доній, яка й відкрила захід. Ілюстрації – Дарії Лисенко, а сам переклад – її батька Юрка Позаяка (Юрія Лисенка). Усі троє – наші випускники. І вони зорганізували чудову презентацію.

    Переклад побачив світ завдяки видавництву «Laurus». Юрій подякував його директорці Поліні Лавровій, присутній на події. Ці книжки тепер будуть і на поличках шкільних бібліотек. Структура видання зручна: поему надруковано паралельно в оригіналі та перекладі. Наприкінці книжки наведено словничок складних (принаймні, для старшокласників) слів. Позаяк певний, що таким чином читачам можна буде освоїти текст «без мазохістських труднощів» та отримати задоволення від обох текстів і їх порівняння.

    Ця поема, на думку перекладача, має найвищий ступінь складності поетичного тексту. На теренах нашої країни Снарк був невідомим, хоча Керролла знали всі за «Алісою в Задзеркаллі». Чому так? Бо ніхто не вдавався до перекладу. 30 років тому Юрій самовпевнено вирішив: "Я перекладу!" Одразу наштовхнувся на труднощі й відклав текст… надовго. Бо знаючи лише ремесло, Снарка перекласти неможливо. Згодом, повернувшись до давнього задуму, Юрко на 2 місяці цілком занурився у справу. «Підсвідомість – завжди в Керроллі», - він думав про переклад і на роботі, і під час відпочинку.

    Що є Снарк і як його сприймають? Тут певний парадокс. Є інтелектуали, які не розуміють, про що твір. І навпаки: є ті, кому він замінює Біблію. Ці люди моделюють наукову дійсність за Снарком, беруть у нього моделі дії. Сам Керролл відразу сказав, що гадки не має, що таке Снарк. Тут варто зазначити: Керролл був математиком і, найімовірніше, моделював у своїй поемі абсурдні моделі людської поведінки (індивідуальної, суспільної тощо), коли дієш всупереч логіці. «Полювання на Снарка» складається з 8 глав (уривки Юрій Позаяк зачитав для студентів). За сюжетом 10 членів команди, 1 із яких – бобер, винаймають корабель і вирушають полювати на фантастичну істоту Снарка. «Всі вони дебіли та ідіоти різного гатунку», - коментує перекладач. Герої потрапляють в абсурдні ситуації. Це поема абсурду, безглуздя. Будується типова керроллівська інтелектуальна гра: діалектичний закон заперечення попереднього заперечення, неначе гойдається маятник смислів. Також демонструються різноманітні прийоми маніпуляції.

    Юрко Позаяк розповів про труднощі перекладу (вони окремо прокоментовані в книжці). Із досвіду Юрія, перед тим як підійти до цього тексту, треба витримати випробування. Сама назва Snark містить кілька англійських слів: snake (змія), snail (равлик), bark (гавкати), snare (пастка), shark (акула). Страшного звіра бачимо в такій назві. Юрко знайшов також слово «снавр» як можливий еквівалент. Воно співзвучне зі словом «динозавр». СНАВР із цивільної оборони – своєчасні і необхідні аварійно-відновлювальні роботи. Але перекладач подумав, що замінювати Снарка не солідно: «Це все одно що Бетмена міняти на кажана». Увесь світ знає це прецедентне ім’я.

    Наступний нюанс – переклад жанру поеми. Агонія у 8 припадках, або шалена боротьба у 8 поетичних частинах – так визначив жанр перекладач. Можна ще застосувати гру слів: «(А)гонія». Хоча це вже було б самодіяльністю. Позаяк назвав розділи сказами. Сказ – і хвороба, і поетичний жарт. Тут, зауважує Юрій, йому пощастило з мовою. Узагалі будь-які мовні химери в 99% мають відповідник у нашій мові. Відповідь, щоправда, потрібно знайти, вона не завжди лежить на поверхні.

    Серед інших цікавинок у Керролла: імена всіх членів команди, що шукає Снарка, починаються на букву Б. Для цілісного перекладу треба було це врахувати. В українському варіанті постають такі герої: брокер, банкір, більярдист, булочник, борзописець-суддя, бриляр, готельний бой, бобер, «бійник, що на бійні мав стаж», будодзвін. Останній завдавав найбільшої мороки всім перекладачам. Позаяк, щоб пояснити значення будодзвона, пішов на «перекладацький злочин». Він дописав цілу строфу замість Керролла. У таких випадках перекладач бере на себе зобов'язання писати так само добре й у тому ж стилі, як автор. Загалом перекладач має бути скромною тінню автора, не тягти на себе ковдру. Та фальсифікація на 20-25% все одно виникає, вона продиктована римою. Юрій розповів, як готував заздалегідь рими слів і словоформ до Снарка, як вводив нові яскраві образи, сучасну розмовну українську до тексту. Так, перекладач трохи хуліганив, але ж і поема хуліганська – на самодіяльність перекладача наштовхує сам Керролл. До того ж існує явище контекстуальної компенсації: перекладачу не обов'язково каламбурити й жартувати саме там, де це робить автор. «Можна спокійно віджартуватися в наступному абзаці», - заспокоює Юрко Позаяк, - «В результаті весь уривок чи вірш буде іронічним».

    По-керолівськи несподівано Юрій завершив свою розповідь про переклад поеми. Він передав слово доньці Дарині, ілюстратору «Полювання на Снарка». Дарина створила ілюстрації ще на 2 курсі в стилі дудл-арт. Вона каже, що ілюстратор, як правило, ніколи не виступає на презентаціях, адже за нього говорять його твори. Але тут Дарині таки треба було пояснити дещо. Річ у тім, що Керролл заборонив будь-кому малювати Снарка. Попередні ілюстратори в усьому світі зображували лише команду мисливців. А Дарина захотіла по-керроллівськи обійти цю заборону. Автор, як ми знаємо, - математик. За математичними законами нескінченність дорівнює нулю. Отже, якщо зобразити безмежну кількість Снарків, вийде так, що його не зобразили зовсім. На сторінках книжки ми бачимо лише частинки істот, що б мали уособлювати Снарка. За хвостом чи клешнею можемо лише уявляти, як звір виглядає.

    Абсурдистська поема, майстерний переклад, сповнений мовною грою та новотворами, чудові ілюстрації – усе це спонукає читачів фантазувати, домальовувати історію. Організатори побажали аудиторії приємного читання. Презентацію продовжила автограф-сесія від Юрка Позаяка та Дарини Лисенко.

    Текст Юлії Кузьменко. Фото Валерія Попова.

  • Жінка-захисник: зустріч із Юлією Кірілловою

    15 жовтня в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка відбулася зустріч з ветеранкою 25-го мотопіхотного батальйону «Київська Русь» Юлією Кірілловою. Ця дивовижна дівчина своєю історією ще раз підтверджує: захисник – передусім людина, а не стать. Як чоловік, так і жінка можуть тримати тил або ж відстоювати правду.

    «Ти вже розумієш, що сталося, але ще не хочеш у це вірити». Юлія ніколи не думала, що стане військовою. Події країни, починаючи з 2014-го, змінили не одну долю. Юля згадує час Майдану: прокинулася вранці, побачила в новинах, як б’ють людей. Промайнула думка: «Невже це ми? Це Київ?..» Охопило заціпеніння: це неправда! І так почався її з чоловіком Даніїлом шлях: Майдан, пекельне Водохреще… Вражало лицемірство людей у нібито цивілізовані часи. І вони протидіяли. Даніїл пішов захищати східні кордони з першого дня мобілізації, 18 березня 2014. «Я сиділа постійно на телефоні. Він дзвонив рідко, а коли дзвонив, то розповідав таке, у що важко було повірити. Обстріли градом з боку Росії. Війна…». Уже 11 серпня в селі Степанівка на Донеччині його не стало. Юля везла у цей час йому бронежилет, але він Даніїлу вже не знадобився… Так розпочалася її війна з Росією. Вона пішла на курси домедичної допомоги, була волонтером, а потім пішла й на фронт. Була у всіх гарячих точках. Пригадує Дебальцеве, солоний присмак, який стояв у горлі в стінах Бахмутської лікарні: «Піт, кров і бруд на кахлях».

    Війна – це взагалі не людська справа. Тому, за словами Юлії, не варто закріплювати за статтю військовий фах. Стереотипи щодо жінки на війні нині зникають, але чомусь і донедавна жінку бачили тільки як берегиню домашнього вогнища, яка пере, готує борщ і виховує шістьох дітей (сміється, розказуючи Юля). Але де ж наша гендерна рівність і що тоді в розумінні суспільства є нормою? Агресивність і причепливість чоловіків щодо жінок? Юлія щиро дивувалася цим моментам, надто коли повернулася до мирного життя. Вона була мобілізована діловодом, маючи юридичну освіту. На початку літа 2015-го їхній батальйон перемістився до Попасної, фактично жінка була розвідником-гранатометником. Військова професія – це відповідальність за життя і здоров’я побратимів. Ти маєш бути впевненим, що не заціпенієш, витримаєш, не плакатимеш. І тут не йдеться про те, жінка чи чоловік, а суто про набір людських рис. А страхи на війні мають всі. Хто не боїться, той або псих, або брехун. Юля згадує власні страхи: вона боялася болю, боялася смерті та того, як це б сприйняли її близькі. Жахом здавався полон, можливі катування й ґвалтування. Найтяжче – коли помирають на руках. Юлія згадувала загибель двох посестер з її батальйону – Наталі Хоружної та Яни Червоної.

    І все-таки до 2016-го року існував поділ на «чоловічі» та «жіночі» (санінструктори, кухарі, швачки та ін.) професії на війні. Реакцією була адвокаційна кампанія «Невидимий батальйон», зняли однойменний фільм про жінок-бійців на сході України. Внаслідок такого проекту в 2018 році ВРУ ухвалила закон, де закріплено 96 посад, які можуть обіймати жінки-військові. Теж своєрідна боротьба і перемога.

    Ветеранів об’єднує загострене почуття справедливості. До мирного середовища важко адаптуватися. Але й суспільство повинно реабілітуватися, не лише воїн, який повернувся. Посттравматичний стресовий розлад – нормальна реакція організму на ненормальну ситуацію. Ті, хто пішов на війну й повернувся, докорінно змінилися. У них змінилися цінності. Часто їм хочеться чогось нового, вони змінюють свою спеціальність. Гірша чи краща така людина – не ясно, однак вона вже не буде вчиняти знайомі їй правопорушення, бо бачила наслідки їх там, на війні. І ця людина хоче, щоб суспільство її прийняло, зрозуміло та змінювало щось у собі. Захищати Україну можна і не йдучи на фронт. «Знання, навчання – найміцніша й цінна зброя. Якщо ви не можете йти в бої, ідіть вчитися та навчати інших», – каже Юля. Майбутнє, на її думку, за освіченими людьми. А від невчення батьків їхні діти стають рабами.

    На Сході ми програли інформаційну війну. Людині легко задурити голову, коли вона бачить і чує лише одну точку зору. На Луганщині й Донеччині наших воїнів зустрічають по-різному. Є агресивні, а є такі, що зустрічають зі сльозами на очах, бо відчувають: є ті, кому до них не байдуже. Вони не залишені сам-на-сам із війною. Загалом, як зазначила Юлія, у 2014 році українці зробили неможливе – уперше ще з Помаранчевої Революції самоорганізувалися, адже армію на початках підняли волонтери, це визнав і тодішній Президент. Важливо, щоб волонтери, воїни, ветерани бачили, що живуть недарма. У допомозі героям Юлія Кіріллова знаходить себе сьогодні. Отримує другу освіту за програмою «Публічне управління та адміністрування», координує ГО «Жіночий ветеранський рух», займається проектом «Амбасадор. Ветеранська дипломатія», який знайомить увесь світ із нашими героями та розповідає правду про російську агресію. «Якщо ми здамося, вони будуть і в Європі, і в Штатах», – наголошує Юлія. Але ж, ясна річ, здаватися – не про нас. Спільними зусиллями переможемо.

    Юлія Кузьменко

    Категорії: 
  • Кінолекторій із Сергієм Тримбачем

    22 жовтня в мистецькій залі Інституту філології слухали, як оживити слово на екрані. Зустріч із кінофахівцем Сергієм Тримбачем модерував професор кафедри історії української літератури, теорії літератури і літературної творчості Анатолій Ткаченко. Говорили про Параджанова й Довженка.

    На жаль, життя гойдається не завжди у добрий бік. Пан Сергій був дещо засмучений, адже того дня вранці помер його товариш Віктор Кріпченко, оператор фільму «Чорнобиль. Хроніка важких тижнів», що побачив світ 1886-го року. Цей фільм, за словами Тримбача, вплинув на ставлення українців до СРСР. Втрата Віктора не перша за останні тижні – нещодавно пішов із життя письменник і критик, засновник «ЛітАкценту» Володимир Панченко. Непросто прийняти відхід, але життя триває.

    І життям був сповнений виступ Сергія Тримбача, який одразу зізнався студентам, що любить побалакати. Розкрив секрет: він випускник філологічного факультету Київського університету, хоча мріяв вступити на журналістику. Сергій не шкодує: філологія дає універсальну гуманітарну освіту. Після такої бази він міг багато де розвинутися. Обрав кінематограф.

    Кінознавець розповів про авторські фільми. Це кіно нового покоління, його концепт сформувався у Франції, коли в режисуру прийшли журналісти й критики. За новою теорією, кіно має робити автор. Ідентифікація автора – те, за чим ми його впізнаємо в готовій роботі. Кіно має писатися камерою, наче письменницький твір – ручкою. Думку ще в 1980-х підтримував оператор і режисер Юрій Іллєнко; на його думку, незабаром не буде режисера, сценариста, оператора… Задум реалізовуватиме одна універсальна людина. На обговоренні з Тримбачем погодилися, що це певна утопія, але втручання автора в процес створення стрічки – річ цілком природна. Це робить кіно конкурентоспроможним. Так, у 1960-х нині успішний Голівуд програвав у кіноіндустрії Франції та Італії саме через відсутність авторського підходу.

    Інше, на що звернув увагу Сергій Тримбач, - доля кінематографістів, які створили автоміф, що ґрунтується на власних творах. Для України це Олександр Довженко та Сергій Параджанов. Міф, як відомо, - це уявлення про щось. Параджанов любив створювати про себе певні ілюзії. Обожнював епатувати, сипав вигадливими історіями. Усе це доводить Роман Балаян у стрічці «Небезпечно вільна людина», уривки з якої подивилися студенти на заході. «Кіно – для метких», - так казав Олександр Довженко. Параджанов був напрочуд метким. Його шедевр «Тіні забутих предків» побачив світ після чотирьох невдалих робіт режисера. Радянське керівництво не очікувало гучного успіху нової стрічки. Сергій Тримбач зауважив, що після «Тіней…» Параджанов нічого більше не зміг показати. 1973 року його арештували і засудили до 5 років ув’язнення за надуманими звинуваченнями. Сам Сергій це коментував з гіркою іронією: «Я вірменин, народжений у Грузії, сиджу в російській тюрмі за український націоналізм». Але обіцяв помститися Україні – любов’ю.

    Згадали й Василя Стуса, адже він на прем’єрі «Тіней забутих предків» 1965-го разом із В.Чорноволом та І.Дзюбою закликав підвестися тих, хто проти терору. Тримбач, згадавши цей факт, прокоментував свіжу кінороботу про дисидента «Заборонений». Далі ж пан Сергій розповів про свої доробки і плани. Він підготував 16-серійний фільм про О.Довженка, а нині пише сценарій до 12-серійного ігрового кіно «Гайдамаки». Там кінематографісти потрапляють у минуле й намагаються його виправити. Також кінознавець запросив усіх до слухання радіопрограми «Лекторій. Кіно». Вона виходить щочетверга о 19:20 на каналі UA: Культура. Кому цікаво – щопонеділка на цих хвилях спілкуються про музику, щовівторка – про поезію, щосереди запрошують літературних критиків, у п’ятниці чуємо про найвідоміші музеї. Тримбач кличе й до Будинку кіно, що на Саксаганського, 6. На кожен вечір знайдуться сеанси, адже Будинок розпочинає новий сезон. Сергій анонсував стрічки «З України до Голівуду» та «Вулкан». Порада від знавця кіно: не дивіться фільми на комп’ютері, якщо вони зняті для великого екрану. Ви і п’ятої частини інформації не пізнаєте, не відчуєте глибини кадру. Долучаймося до насолоди від класичного та сучасного кінематографу.

    Юлія Кузьменко

    Категорії: 
  • Організація AIESEC завітала до філологів

    Подібне знайомство з формацією відбулося в травні: http://instpres.univ.kiev.ua/node/2379 22 жовтня відділ зовнішніх зв’язків Студпарламенту Інституту на чолі з Яною Хоменюк запросив представницю AIESEC Марію. Адже студентство оновилося. На зустріч завітали з інших факультетів (із хімічного, наприклад). Отже, AISEC – це найбільша молодіжна міжнародна організація України. Вона об’єднує 125 країн. Марія познайомилася з аудиторією, поцікавилася, хто волонтерив досі, чому студенти прийшли, що їх мотивує? Наша молодь спробувала себе помічниками на Книжковому Форумі, лінгвістичних фестивалях, напівмарафонах. AIESEC пропонуватиме волонтерські розвивальні програми, які на 6 тижнів зроблять вас частинкою Німеччини, Італії, Туреччини чи Литви. Звісно ж, це чудова нагода змінити себе, оскільки ви зміните оточення. Покращите іноземну в іншому мовному середовищі. Волонтери розвинуть організаційні здібності, лідерські риси, навчаться працювати з людьми різного віку та статусу. AIESEC має наразі 17 проектів, які охоплюють широкий спектр діяльності: від допомоги людям різних соціальних станів до екосвідомості. Тут молодь з усього світу збирається для спільної цілі. «Ти не просто тревелиш. Ти в оточенні активних людей», - запевняє Марія. Дівчина розповіла також про умови і час набору до програм, проживання за кордоном на ці шість тижнів. Отже, якщо відчуваєте в собі силу до змін, спробуйте. Звертайтеся на сайт: http://aiesec.ua/ та, звісно, до нашого СПІФу, який організував подію: https://t.me/knuspif

    Юлія Кузьменко

  • Українською, живо і сучасно – саме так має звучати дубляж

    18 жовтня лінгвістичний клуб від кафедри української мови та прикладної лінгвістики та Оксани Мацько «ЗМовники» провів зустріч у актовій залі. Темою для обговорення стали особливості перекладу й дубляжу зарубіжного контенту. Розкрити тему, грунтуючись на власному досвіді, запросили Мирославу та Федора Сидоруків. Подружжя працює на студії дубляжу.

    Мирослава – випускниця Інституту філології, китаїст, а Федір закінчив Інститут журналістики. Вона – редактор і менеджер на студії, він – перекладач. Подружжя вже давно займається дубляжем і переконане: те, що глядачі бачать на екрані – це результат співпраці й обговорення перекладача, редактора та замовника. Саме через кінострічки, серіали, популярні програми та мультфільми, вважають Сидоруки, треба поширювати українську мову, олітературнювати її, вводити забуті, але живі й влучні звороти. Кіноіндустрія, на їхню думку, законодавець мови. Оксана Мацько з усмішкою згадала, як 15-20 років тому ніхто не вірив, що Шварцнеґґер чи Бельмондо заговорять українською. Коли переклали серіал «Альф», навіть у російськомовному середовищі лунала фраза «Ой я лусну!». Отже, завдяки команді фахівців україномовним може стати будь-який кінопродукт. Щоправда, перші переклади писалися майже за словником Б. Грінченка (15-річні підлітки питали одне в одного, як здоров’я матінки тощо). Федір згадує, як прийшов у професію в 1992-93 рр. і одразу помітив ці труднощі. Англійську він знав добре: 6,5 років прожив у США, потім за обміном вчився у Вірджинії. Мирослава прийшла на студію пізніше.

    Сидоруки розповіли про закулісся своєї справи. Перекладати стараються яскраво, обмеження хіба на лайливі слова. Команда дубляжу має свій «словничок-лайличок». Так, кожна студія живе за внутрішніми формалізованими правилами, часом доволі жорсткими. Один редактор не сприймає слова «авжеж», інший– слова «лише»… Федір виступає за простоту в мові, не любить складного й штучного. Мовлення героїв має бути живим, глядач не повинен зупинятися із запитанням: « Що це він щойно сказав?»

    А за такою легкістю – кропітка праця. Одна година роботи – лише 4 хв фільму. Складно перекладати спецтермінологію (залучають спеціалістів з галузі), абревіатури, варваризми. Добре міркують над гумором: його непросто інтерпретувати, а інколи доводиться навіть створити з нічого. Мізкують і над грою слів, аби зберегти зміст і форму, щоб звучало не прісно. Інколи переклад дає підстави для заборони стрічки загалом (так було з першим «Зомбілендом» і пародією на «300 спартанців»). А яким словникам довіряти в роботі? Якісь уже застарілі, якісь наводять різну норму. Переважно Сидоруки користуються словниками на ресурсі https://r2u.org.ua/, виданнями за редакцією Жайворонка, Погрібного й Скляренка, 11-томним академічним словником.

    Після перекладу – дубляж. Його слід відрізняти від озвучки (у ній чуємо оригінальну доріжку фоном, дубляж натомість передбачає прибирання іноземного тексту). Це теж складно, далеко не завжди епізод монтують вдало з першого разу. Озвучують відповідними голосами, залучають дітей і літніх людей. Зауважмо: актор у кадрі оригінального фільму рухається, натомість дублер перебуває при озвучці в закритому приміщенні, оточений трьома мікрофонами, не маючи змоги змінювати позу. Він має передати біг, і плач, і сміх, і жування чи ковтання – усе, що було в оригіналі. Текст не бубонять, а декламують, до того ж розкладають його точно в паузи. Актори уникають власного акценту, але мусять передати у кіно, коли там він є в героя.

    Як бачимо, дубляж – багатоетапна, складна, проте дуже цікава справа. Кому, як не філологам, стати наступниками Сидоруків? Зустріч «ЗМовників» стане поштовхом для студентів: розвиваймося!

    Юлія Кузьменко

    Категорії: 
  • В Інституті філології презентували проект "Бранці Кремля" та поспілкувалися з Володимиром Жемчуговим

    16 жовтня в Інституті філології відбулася зустріч з Героєм України Володимиром Жемчуговим, «луганським партизаном», як він сам себе називає. Гостя представив заступник директора Святослав Шевель. Нещодавно святкували День захисника України, і ця подія – логічне продовження серії заходів в Інституті: висадження сакури у пам’ять про японіста-кіборга Святослава Горбенка, зустріч із волонтеркою, воїном Юлією Кірілловою.

    Вступне слово почули від дружини Володимира Олени Жемчугової, координатора проекту «Бранці Кремля» від Міністерства інформаційної політики України. Олена нагадала: 7 вересня цього року визволили 24 військовополонених моряків та 11 в’язнів сумління. Однак 87 політв’язнів і досі залишаються в російських тюрмах. Тамтешня влада тримає їх для вирішення власних внутрішніх і зовнішніх політичних питань. Багато кого затримали на території Криму. Проект МІП стартував у вересні 2018. У рамках освітніх програм для молоді проводять просвітницькі заходи. Команда побувала вже в 40 вишах України, у 10 обласних містах. Студентам і викладачам Інституту філології подарували книжки та інформаційні буклети, а також диски зі стрічкою «Бранці Кремля», створеною в лютому 2018 р. до 4-ої річниці спротиву Криму. Коли у лютому 2014 на півострові активізувалися сепаратистські проросійські рухи і 25-го запланували засідання ВР Криму, аби ухвалити звернення до Росії, 26 лютого відбувся мітинг протесту кримських татар та проукраїнського населення. Того дня їм здавалося, що вони відстояли Крим і ще років 10 сепаратистських висловлювань там не буде. Однак сталося інакше.

    Разом із Жемчуговим присутні пригадали хронологію розв’язання війни на території Донецької та Луганської областей. Володимир родом із Красного Луча. Він обурювався діями сепаратистів ще від перших днів. Він очевидець подій, учасник спротиву. Хоча Володимир – етнічний росіянин, але він вихований українським суспільством і відчуває різницю відносно мислення ворога. Гість згадав «м’яку русифікацію» ще за радянських часів, коли українськомовних вважали малоосвіченими. Володимир спроектував тодішню політику на сучасність. Наслідком маємо те, що кільком десяткам спецпризначенців РФ вдавалося захоплювати десятитисячні міста Сходу України в 2014-му, тож Володимир визнає: свого часу ми програли інформаційну війну. Технологіям пропаганди необхідно протистояти. І хоча страх інколи поневолює натовпи, людина спроможна перейти психологічний бар’єр – вона візьметься захищати свою сім’ю та рідне місто чи село. Так зробив і Жемчугов. Він рік пробув у полоні, втратив зір та обидві руки. Врешті його звільнили за обміном. Володимир продовжує інформаційну боротьбу і закликає молодь долучатися. «Тільки здається, що війна далеко й нас не торкнеться», - наголошує гість. Війна триває, і перемога залежить від кожного з нас.

    Юлія Кузьменко, фото - Валерій Попов.

  • 14 жовтня – «національна трійця» для України

    Наближається День захисника України. Шевченків університет перед вихідними хотів нагадати, що ж це за свято. Адже 14 жовтня відзначаємо також і Покрову Пресвятої Богородиці, і день українського козацтва, і день заснування УПА. Рада ветеранів запросила до Головного корпусу КНУ імені Тараса Шевченка учасників АТО. Представники Інституту філології з натхненням прийшли на зустріч. Серед дев’ятнадцяти воїнів війни на Сході з Університету – наш викладач-кореїст Денис Антіпов.

    Перше слово дали доценту кафедри давньої та нової історії України Олександрові Надтоці. Після хвилини мовчання на пошану загиблим захисникам він пояснював, як бачить сучасність. «Гадаєте, звичний стан людства – це мир? Ні, це завжди війна», - переконує Надтока. Навіть Ісус Христос прийшов із мечем. Світ – це боротьба добра й зла. І нині в нашій війні, мережевій, гібридній, основний рівень – когнітивний. Ми переможемо мисленням, вважає історик. Що може зробити кожен із нас? Почнімо з себе: розмовляймо українською, відвідуймо українську церкву. Пан Олександр закликає розуміти, хто друг, а хто ворог, підносити патріотизм. Свято Покрови ж уважає національним, державним і релігійним водночас. Нація, віра, держава – особлива для України трійця, із якою настане благо перемоги. Подякувавши присутнім, пан Олександр мусив квапитися: їде до фронту на свято захисників. Адже й сам воював у 2014-2015 роках.

    Далі виступив декан історичного факультету Іван Патриляк. Він добре знає своїх студентів і просив не шкодувати за втраченою лекцією чи семінаром, замість яких молодь запросили на зустріч із ветеранами. Жодні пари не мали б сенсу без цих людей! Десятки тисяч військових прикривають нас від лиха своєю працею, своєю кров`ю. Завдяки їхнім часу, мужності, вмінню ми зараз бачимо з-за вікна осінні барви, а не розриви касетних бомб. Іван Казимирович уявив, як тепла київська пора 2014-го була б спалена у вогні (згадаймо Грузію 2008-го). Але цього не станеться. Доки в нас є захисники, яких ми бачимо в Університеті на цій зустрічі, кожен знає: інтерес держави не буде зраджений і знівельований. Декан істориків говорив щиро й налаштував студентів на розмову з воїнами. Секретар Ради ветеранів Вікторія Недзельська привітала працівників Університету, які брали участь в АТО. А далі мали слово заступник директора «Київського міського центру допомоги учасникам АТО» Дмитро Гоцуцов та його побратими: військовий капелан отець Олександр, представники з батальйону «Донбас» (позивний «Шрек») та з 28-ої окремої механізованої бригади (Олександр).

    Пан Дмитро згадав про донецький Майдан та його поразку. Розповів, як організували там народну самооборону та влаштовували акції спротиву. Він сам із Донецька, не міг стояти осторонь. «Шрек» згадав ще давніші свої часи. Коли йому було 12 і помер Брєжнєв, хлопець запам’ятав страх населення: буцім зараз на нас нападе Америка! І пізніше він гадав, що в разі зовнішньої загрози будемо захищатися разом із братнім народом Росії. «Братні» стали вбивцями… У 2014 році воїн працював адвокатом, а за сумісництвом – у банку. Але полишив забезпечене життя задля служби. Віднині він розуміє, хто він і навіщо живе. І це надає сил і натхнення. Тішить, що наша армія тепер потужніша. Бійці відчули це на зборах 2018-го, коли оголосили воєнний стан. Не порівняти із початком війни у 2014-му! Воїн Олександр також згадує довоєнний час. У студентські роки бачив армію як альтернативу добре складеній сесії. А зараз служба в армії – це коли захисники роблять внесок і стають членами суспільства. Коли настане небезпека, лише від нас залежить, чи зустрінемо ми ї в армійських берцях, чи в домашніх капцях.

    Воїни просять не перетворювати 14 жовтня на гендерне чи «шкарпеткове». Розуміймо його сенс! Походження свята Покрови тлумачив капелан Олександр. Цього дня у Х ст. над Константинополем нависла загроза – наступали сарацини. Шансів перемогти у греків фактично не було. Люд зібрався у Влахернському храмі, де зберігалася риза Марії. У церкві був також колишній раб, юродивий Андрій зі своїм учнем Єпіфанієм. Саме їм відкрилося видіння: Богородиця зійшла до вівтаря храму, покрила людей ризою та молилася з ангелами. Візантійцям вдалося встояти й перемогти.

    Капелан радий, що про це свято українці згадали хоча б під час війни. Війна змінює людей, священиків теж. Це не батюшки на службі в мирний час. Священик приїжджає у військову частину до дорослих чоловіків, які бачили бої, кров, які навіть плакали. Ставлення до капеланів спершу неоднозначне. «Я не бачу Бога», - кажуть воїни. Святі отці відповідають на те: «Ти тут стоїш тільки через те, що Він є». Капелан – такий самий воїн. Він копає бліндажі, клепає гусені – і це теж служіння Господу та своїм побратимам.

    Війна – це страшна річ, але вона показує цікаві речі. Люди відкривають справжнє обличчя. Пам’ятаймо, що наше мирне життя – не стовідсоткова істина. Там, за 700 км, хлопці в окопах пильнуються від кулі снайпера. Отець Олександр говорить: «Про це не можна забувати, поки останній солдат не повернеться з війни з перемогою!» Як наблизити її кожному з нас? Бодай не боятися проявляти наш внутрішній патріотизм. Бо настане час і діти запитають нас: «А що ти робив, коли йшла війна?»

    Текст Юлії Кузьменко. Фото Валерія Попова, Юлії Кузьменко.

Сторінки

Subscribe to зустріч