зустріч
“Я намагаюся писати про те, про що говорити неможливо”, - письменник Андрій Любка зустрівся зі студентами КНУ за ранковою кавою
Submitted by Anna Mukan on Чтв, 2020-02-27 22:0926 лютого в Червоному корпусі КНУ імені Т.Шевченка відбулася зустріч із сучасним українським письменником Андрієм Любкою. Гостя запросила директорка Центру вивчення творчої спадщини Івана Франка Майя Мозер. Зустріч була присвячена не лише «розповідям про книжки», а й українській мові - як її бачить молодий автора.
Студенти та викладачі мали змогу дізнатися багато цікавих фактів про Андрія Любку. Наприклад, в дитинстві Андрію дуже подобався фільм «Леон-кілер». Юнак уявляв, як качатиме прес, а в один день в нього закохається Матильда. Саме це стало першим поштовхом взятися за перо, а згодом написати збірку історій «Кілер».
Наступною цікавинкою стала не найприємніша історія з життя Андрія. Після довгої подорожі до Португалії та Бразилії він вийшов із потягу в Ужгороді, відчув на собі подих перших осінніх холодів. «Саме в той момент я відчув «сауаде», раніше не зрозуміле мені португальське слово, що не має українського відповідника та перекладається як туга за чимось, чого начебто не існує. А потім світ побачила збірка з такою назвою» – розповідає Андрій Любка. Слухачі дізналися також про реальні події, що передували написанню твору «Карбід» та про мандрівку автора Балканами, в результаті якої з’явилася книга «У пошуках варварів».
«Вишенькою на торті» стало те, що письменник зачитав власний улюблений вірш та декілька уривків із прози. Поезія про любов вразила серце кожного, адже так щиро та «сильно» її може продекламувати лише той, чиє серце пізнало справжнє кохання.
Після завершення зустрічі відбулася фото- та автограф сесія. Кожен зміг поспілкуватися з Андрієм особисто та придбати його книжки. Текст: Дарія Заболотня, фото Валерій Попов
Василь Зима: "Філолог буде завжди затребуваний"
Submitted by Oleksandra Kasianova on Чтв, 2020-02-27 12:4227 лютого 2020 року випускник Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка, який реалізувався як письменник, телеведучий, Василь Зима зустрівся зі студентами. Говорили про те, як може реалізувати себе філолог.
Василь у студентські роки замість аспірантури обрав телебачення. На його думку, професія філолога є затребуваною і завжди буде на часі. Бути успішним - це тримати руку на пульсі, постійно вдосконалюватися, бо ринок журналістики переповнений. Але це стимулює. Окрім телебачення, філолог може реалізуватися в інтернет-контенті як блогер, копірайтером.
Під час розмови з молоддю Василь Зима оповідав цікаві перепитії з життя, як ходив і сидів по бібліотеках, як розчаровувався, коли писав перші статті, а за них не платили, давав поради, як бути медіаграмотним і наголошував, що важливо при кар'єрному зростанні не втрачати себе.
Окрім розмови про професійне спрямування, Василь Зима презентував філологам свою нову книжку "Сільська любов та інші жахіття". Бути письменником - це теж приклад реалізації філолога.
Насамкінець побажав студентам шукати себе, вишліфовуватися і завжди залишатися людиною.
Фото - Валерій Попов
До КНУ завітав Дмитро Шуров (Pianoбой)
Submitted by Oleksandra Kasianova on Втр, 2020-02-04 13:46Учора, 3 лютого 2020 року, в Головному корпусі Університету зібралися студенти усіх факультетів, зокрема й філологи. Бо до КНУ завітав Дмитро Шуров (Pianoбой). Привітав гостя від імені керівництва Шевченкового університету проректор із науково-педагогічної роботи Володимир Бугров.
Pianoбой вів розмову з молоддю у форматі "запитання-відповідь". Він розповів, що його шлях до музики почався із захоплення джазом. Говорив про старі пісні та нові концерти (на найближчий - 8 березня - розіграли три квитки). Дмитро радив, як стати кращим піаністом, згадував свої квартирники, розповідав про пісні, у яких йдеться про кохання, депресію, нерівність... Так Дмитро спілкується зі світом. Водночас намагається не зациклюватися на тих проблемах, які не в силах підкорити й скерувати. Змінюймо те, що нам близько.
Після зустрічі - фотосесія та пригощання піанотортиком. Вечір понеділка запам'ятається!
Для тих, хто не зміг прийти на зустріч, пропонуємо переглянути коротке відео: https://youtu.be/YFO5nn9Tl9g
Фото - Валерія Попова, Юлії Кузьменко, відео - Валерія Попова
«Моє життя – це література»
Submitted by Moderator on Пн, 2020-02-03 23:553 лютого 2020 року письменниця й журналіст Жанна Куява завітала до Інституту філології на запрошення Тетяни Белімової та кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості. Жанна відверто говорила про свою родину, труднощі переїзду до столиці, перший роман... Під час зустрічі письменниця почула рецензії студентів ІФ про свій новий роман «Говори, серце, не мовчи».
«Літературна творчість починатиметься з пориву, поштовху», - розпочала бесіду Жанна. Вона зізнається, що по-білому заздрить молоді, у якої попереду стільки відкриттів – себе самих і творчості слова! Для когось письменництво – це гра, для когось – розвага, комусь необхідно виговоритися на папері. Так, Тарас Прохасьхо "просто любить розповідати історії" і робить це не для самого себе, а для свого читача. "Не всім судилося бути відомими письменниками, і труднощів буде вдосталь", - каже гостя філологам. Але з досвіду Жанна знає: тяжко нині чи успішно – це не буде завжди. Для Жанни Куяви література – це саме життя. Не проживши - не створиш, і навпаки: не прописавши - не проаналізуєш так добре ту чи іншу подію в житті.
Після тривалої перерви світ побачила нова книжка Куяви «Говори, серце, не мовчи». Авторка спершу розповіла про попередні свої твори. Перший роман «Нічниця» Жанна почала писати, коли переїхала до Києва з Волині як місцевий кореспондент газети «Сім’я і дім». Хоча Жанна на той час мріяла залишити сільську місцевість, Київ у чомусь ламав її. Проте саме тут вона почала розуміти, хто вона, яка є, звідки… і засумувала за домівкою. До всього в житті людина доходить поступово. Як і до творчості. Журналістка спробувала себе в прозі: «Нічниця» - любовна кримінальна історія, за авторським визначенням. Вона про першу, дуже сильну дівочу закоханість. Це роман-засторога для молодих, як не треба любити. Текст лишає сильне враження, а на його створення надихнула «Солодка Даруся» Марії Матіос. «Нічниця» отримала спецвідзнаку на «Коронації слова»-2012, хоча видали роман не відразу.
Жанна говорила про свій досвід видавання книжок, співпрацю з редакторами й ілюстраторами (зокрема, «Нічницю» оформила Світлана Фесенко). Гостя дала юним філологам пораду писати якнайбільше рецензій, аби стати відомими в літературних колах: «Так видавці запам’ятають вас». А ще говорила про музикальну прозу та радість працювати зі словниками. Для Жанни справжнє диво – добирати мовний матеріал так, аби зачаровувати читача. Письменниця також радить багато читати, аби виробилося відчуття стилю. Загалом письменники – напрочуд спостережливий народ! Митець зможе багато розповісти про незнайому людину, коли просто бачить її зовнішність і жести. Більшість написаного – з життя. Штучності читач не повірить.
Гостя ІФу щира в своїх творах – була такою і в бесіді. Вона розповіла про свою дитину, із якою б не хотіла повторювати помилок мами й батька. Жанна виховувалася в доволі суворій родині вчителів, але тільки тепер зрозуміла батьків до кінця і вдячна їм за їхнє ставлення й допомогу. «Все – з дитинства. Але батьки дають нам стільки, скільки можуть саме на цей момент. Могли б більше – дали б», - пояснює письменниця.
Останньою нотою зустрічі було обговорення роману Жанни «Говори, серце, не мовчи». Текст мав назви «Безголосі» та «Говори, Елло, не мовчи»(за іменем героїні). Іншу назву та дизайн обкладинки порадили видавці. Авторка не дуже згодна з ними. Книгу розпродали, маркетинговий хід удався, однак роман помилково зараховують до «книжок про кохання», коли це, за словами Жанни, виробничий і гостро соціальний твір. Студенти написали на нього рецензії, готуючись до розмови з письменницею. Дехто визначив жанр роману як феміністичну прозу. Жанна додає, що «Говори, серце, не мовчи» - про людей із характером, які справді не змовчать, а змінюватимуть своє життя за можливості. Ми звикли терпіти й тримати все в собі. Але ніколи не пізно бодай спробувати поліпшити власну ситуацію. Сказати, що насправді думаємо. Заявити про свій вибір. Не соромитися того, ким ми є. І цього Жанна щиро бажає кожному читачеві й письменнику!
Текст і фото - Юлія Кузьменко
«Перед мікрофоном – лише голос!» - радіопродюсерка Світлана Свиридко про «кухню» своєї професійної діяльності
Submitted by Anna Mukan on Чтв, 2020-01-30 13:2129 січня в Інститут філології завітала продюсерка творчої групи «Література-Драма» Українського радіо «Культура» Світлана Свиридко. На зустріч зі студентами літературної творчості її запросила Тетяна Белімова. Пані Світлана, філолог за освітою, вловила хвилю свого життя на частоті 97,6 FM (частота радіо «Культура») 12 років тому. На шляху до посади продюсерки програм «Радіотеатр», «Радіодетектив», «Радіоп’єса» і «Аудіокнижка» Світлана Свиридко пройшла хорошу технічну «школу» на радіо – створювала розклад, сітку мовлення, забезпечувала наповнення ефіру. Для нинішньої адміністративної роботи цей досвід є неоціненним, адже допомагає розуміти всі робочі процеси.
На початку розмови зі студентською аудиторією Світлана Свиридко зробила екскурс в історію радіомовлення. Пік популярності радіодрам і радіоп’єс у Радянському Союзі припав на 20-30-ті рр. минулого сторіччя. У Європі розквіт цих жанрів відбувся в 50-ті роки. Однак уже з 70-х рр. подібні радіопрограми на теренах СРСР влада визнала ідеологічно ворожими й були знищені найпопулярніші начитки великих акторів. Ця заборона тривала до часів незалежності України. І лише на межі 2000-х років жанр радіоп’єси відродився. Цікаво, що для європейських слухачів розвиток радіодрами не переривався, тому для них є звичними радіопостановки вітчизняної та світової класики щодня в обідній час протягом 45-50 хвилин. У країнах із такою тяглістю радіотрадицій є окрема професія радіодраматурга, який адаптує тексти творів до радіоефів та пише радіосценарії.
Ідею інсценівок радіодетективів Світлані Свиридко подали у 2017 році. Вона одразу вхопилася за цю ідею, оскільки детектив – один із її улюблених жанрів. Починала команда з начиток іронічних творів чеського письменника Карела Чапека. До творчого процесу був залучений заслужений артист України Борис Лобода. Згодом творча радіогрупа звернулася до текстів українських авторів – Юрія Смолича («Мова мовчання»), Юрія Шовкопляса (серія оповідань про лікаря-детектива Михайла Піддубного). Набивши руку на постановках з одним актором, з’явилося бажання робити інсценівки ширшого масштабу. Дебютною великою постановкою в програмі «Рідіодетектив» став «Пернач полковника Вухнаря» Василя Добрянського. Детективний роман на 300 сторінок для постановки в ефірі довелося скоротити до 30 сторінок. «Усі художні елементи твору треба було переплавити в голос», – зазначила Світлана Свиридко.
Радіопродюсерка розповіла про специфіку радіопостановок і акторської гри в ефірі. У інсценівці має брати участь не більше 10-12 акторів. Хронометраж постановки обмежений – до 30 хвилин (саме стільки часу можливо тримати увагу слухачів). Обов’язково має бути лише одна сюжетна лінія. Велике значення надається звукам в ефірі, адже «радіомовлення – це голос, звук, шум і музика». Слухач поринає в атмосферу твору, якщо голос героя доповнюється природніми звуками його діяльності й навколишнього середивища, які вказують на суттєві деталі – час доби, особливості приміщення, навіть історичну добу. «Актор на радіо повинен розуміти, що перед мікрофоном – лише голос. Від його пластичності, виразності, емоційної палітри залежить половина успіху постановки», – наголошує Світлана Свиридко.
Плідна співпраця радіопродюсерки з письменниками почалася в минулому році. Так, Андрій Кокотюха погодився написати сім радіоп’єс за своєю прозовою серією детективів «львівського» циклу. Дві з них вже записані. Головні ролі в цих постановках озвучують Євген Нищук, Ольга Сумська, Дмитро Завадський. Також домовлено про творчу співпрацю з Андрієм Курковим, Владиславом Івченком, Тимуром Литовченком.
«Всі кастинги я проводжу у своїй голові», – зізналася Світлана Свиридко й додала, що найбільше задоволення отримує від монтажу радіопостановки, вивіряння звуків, підбору музики, створення правдоподібної слухової вистави.
Розмова зі Світланою Свиридко та ознайомлення з її професійною діяльністю стане в нагоді тим філологам, які в майбутньому планують реалізуватися на радіо.
Текст: Анна Мукан, фото: Юлія Кузьменко
Американський славіст Андрій Даниленко прочитав лекції в Інституті філології
Submitted by Oleksandra Kasianova on Чтв, 2020-01-23 12:2821-22 січня американський славіст зі США Андрій Даниленко прочитав лекції з історії української мови в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка. Це вже другий його візит із лекціями до нашого закладу вищої освіти. Науковець приїздить в Інститут філології на запрошення кафедри української мови та прикладної лінгвістики, зокрема викладачів Галини Наєнко і Оксани Суховій. Із кафедрою Андрій Даниленко співпрацює не перший рік – активно бере участь у традиційній міжнародній конференції «Мова як світ світів», а від минулого року ще й читає лекції для студентів, які спеціалізуються при кафедрі.
21 січня 2020 року темою першої лекції Андрій Даниленко обрав: «В оброні українського спадку: языкъ руськїй, славєнскїй та славєнорωссійскїй». Це дискусійне питання. Однак підхід науковця – позитивістський. Що ж ховається за назвами: руський, російський, словенороський; як ці назви мов співвідносяться з назвами етносів; звідки хто, що брав, як хто на кого впливав? – відповіді на поставлені запитання Андрій Даниленко дав під час лекції в Інституті філології. Автор переконливо доводив, що основі лінгвоніми й етноніми отримали концептуальне наповнення в межах Великого князівства Литовського і Королівства Польського. Запозичення лінгвонімів (і етнонімів) відбувалося у процесі культурної експансії з боку руських земель. У джерелах південно-західної Руси (майбутньої України) форми руський, російський стосувалися місцевих реалій; так їх вживали К.Транквіліон-Ставровецький, П.Беринда, Іов Борецький та інші автори. Доповідаючи, Андрій Даниленко зауважив, що період доломоносовський і початки ломоносовського періоду в розвитку російської літературної мови характеризувалися термінологічною невизначеністю. Розмежування мови «рутенів» і «московитів», актуальне в європейських і українських джерелах, стає таким у російських лише у 18 столітті. До того часу російські граматисти, спираючись на перші граматики, писані мовою «рутенів», стверджували, що це російська.
22 січня 2020 року відбулася друга лекція Андрія Даниленка на тему: «Куйаба чи Куйана, або чим можуть зарадити арабські географи історії української мови?». У другій лекції професор показав, що вивчення дописемного періоду української мови може бути доповнене відомостями з арабських історичних і географічних джерел 8-10 століття. Після А.Кримського і О.Пріцака ніхто так ґрунтовно не наважувався відтворити і пояснити записані арабами топоніми, власні імена й етноніми. Під час лекції Андрій Даниленко показав як у назвах Києва і Руси, іменах Діра та інших князів зафіксовано фонетико-фонологічні риси протоукраїнських діалектів.
Довідка. Андрій Даниленко – знаний американський славіст, повний професор університету Пейс (Нью-Йорк), співробітник Гарвардського українського наукового інституту, редактор-засновник книжкової серії з питань слов’янських мов і культур (Lexington Books, США), перекладач, автор численних статей і книжок з історії української мови, індоєвропейського та ареально-типологічного мовознавства, а також історії арабсько-слов’янських відносин. Андрій Даниленко – рецензент-експерт Polish-U.S. Fulbright Commission, The European Institutes for Advanced Studies (EURIAS) Fellowship Program, рецензент та член редколегій низки авторитетних світових періодичних видань із лінгвістики (Канада, Польща, США, Україна). Також він член міжнародних мовознавчих товариств: American Association for Belarusian Studies, American Association for Ukrainian Studies, American Association for Slavic, East European, and Eurasian Studies, Societas Linguistica Europaea, Ukrainian Free Academy of Arts and Sciences, Inc. (USA), Харківське історично-філологічне товариство (Україна).
Галина Наєнко, Олександра Касьянова
Дискусія “Як література змінює наше сприйняття про Крим?”
Submitted by Moderator on Пн, 2019-12-16 16:49Минулого тижня в Києві у межах проекту "Кримський інжир" відбулося кілька цікавих заходів. 13 грудня студенти та викладачі спеціальності "кримськотатарська мова і література" стали учасниками захопливої дискусії “Як література змінює наше сприйняття про Крим?”. Учасники підкреслюють, що це був справжній діалог культур. Основними спікерами зустрічі були літературознавиця Джемілє Сулейманова, у минулому – викладач кафедри кримськотатарської літератури Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського; британська письменниця, журналістка, авторка роману про репатріацію кримських татар “Омріяний край” Лілі Хайд; письменниця, літменеджер, координатор конкурсу та фестивалю “Кримський інжир” Анастасія Левкова, а також письменник, журналіст, кіносценарист, президент Українського ПЕН-клубу, володар відзнаки “Золотий письменник України” та ордена Почесного легіону Франції Андрій Курков.
Позитивної енергетики літературному заходу додали почесні гості з Криму Аліє Кенже-Алі, Сеярє Кокче, Бекір Мамут, Сейран Ібраїмов, Майе Сафет, Шевкет Юнусов, Зера Бекірова, Ельмаз Бахшиш, Лень‘яра Аібулаєва та Рустем Ібраїмов.
Аудиторія подякувала Аліму Алієву та Тетяні Рудковській за організацію заходу та побажала розвитку проекту "Qırım inciri". Ardı gür olsun!
За матеріалом Діляри Карашаєвої. Фото Юлії Кузьменко.
Зустріч Клубу американських студій
Submitted by Moderator on Птн, 2019-12-13 13:3212 грудня в Інституті філології виступив радник з питань преси, освіти та культури Девід Майк Рейнерт. Розповідав про тенденції роботи ЗМІ Сполучених Штатів Америки. Гість заглибився в історію виникнення та розвиток медіа у США, значення та актуальність їх у сучасному житті американців. Про розвиток цифрових носіїв інформації було представлено у презентації пана Рейнерта. Спікер пояснив їх вплив на традиційні медіа (перехід на персоналізовані новини, що надходять безпосередньо на телефони користувачів), а також про перехід рекламників на цифрові платформи. Радник поспілкувався зі студентами, запитуючи, чи подібні тенденції американських ЗМІ до українських.
Під час зустрічі викликали дискусію такі запитання:
- Як змістилась увага рекламодавців?
- Хто відповідальний за зниження продажів друкованих ЗМІ - споживач чи рекламодавець?
- Чи можуть серйозні фейки вплинути на рівень довіри до медіа та в подальшому до зменшення впливу цифрових засобів масової інформації?Інформацію надала Анна Карабан, Центр англійської мови та інформації.
Фото - Валерій Попов
Зустріч з Постійним представником Президента України в АР Крим Антоном Кориневичем
Submitted by Moderator on Втр, 2019-11-26 09:3721 листопада 2019 р. у Центрі кримськотатарської мови і літератури відбулася зустріч з Постійним представником Президента України в АР Крим Антоном Кориневичем, заступником Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим Тамілою Ташевою, проректором КНУ імені Тараса Шевченка Володимиром Бугровим, студентами та викладачами кафедри тюркології Інституту філології.
Антон Кориневич познайомив студентів і викладачів кафедри з непростими випробуваннями, які є наразі на шляху повернення Криму до України, а також повідомив, що стратегічним завданням держоргану є участь у розробці концепції деокупації півострова, його реінтеграції та підтримка зв’язків із населенням Криму.
Антон Олександрович також зазначив, що Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим матиме офіс у Києві, і запросив студентів освітньої програми «Кримськотатарська мова і література, англійська мова та переклад» на стажування.
Крім того, Антон Кориневич з великим захопленням і щирістю спілкувався з викладачами і студентами, детально запитував про складнощі, які наразі існують під час набору абітурієнтів та в процесі навчання на освітній програмі «Кримськотатарська мова і література, англійська мова та переклад».
Інформацію надала Ольга Пишньоха, кафедра тюркології. Фото Валерія Попова.
Відкриття Короткевичівських днів в Інституті філології
Submitted by Moderator on Втр, 2019-11-26 00:25Традиційно до дня народження білоруського письменника Володимира Короткевича (26.11.1930 – 25.07.1984) кафедра слов’янської філології організувала серію заходів, присвячених як цій постаті, так і загалом мові й культурі Білорусі. Цього року кафедра святкує 10-річчя Центру білоруської мови та культури. 25 листопада в мистецькій залі Інституту відзначали ці дві дати.
Модератор зустрічі Леся Стеблина, директор Центру білоруської мови та культури, втішена радісним, оптимістичним настроєм та багатими планами білорусистів України на розвиток цієї галузі. Вона пригадала нещодавню свою бесіду з першим директором Центру Оксаною Палій, розповідала про саме урочисте відкриття Центру в 2009 за домовленості між Президентами обох країн. За цей час випустилося кілька груп білорусистів, деякі з них нині аспіранти (зокрема, Анастасія Маслун, співорганізатор Короткевичівських днів).
Леся Миколаївна надала слово запрошеному гостю Андрію Москвіну, досліднику з Варшавського університету. Пан Андрій – член журі багатьох театральних конкурсів, і до Києва приїхав, аби оцінювати роботи молодих українських письменників. Він етнічний білорус, фахівець із білоруської драматургії; освіту отримував у Москві, а нині працює в Польщі. Його докторська присвячена білоруському театру еміграції. Своєю лекцією Москвін хотів показати: потенціал наукових досліджень із білорусистики є. Цьогоріч виходить книга науковця про білоруську літературу 20 ст., також він працює над проектом «Сучасна білоруська п’єса у 7 томах».
Основна частина виступу Москвіна стосувалася феномену сучасної білоруської літератури. Цей феномен, як вважає вчений, бере початок у 2002 році з фестивалю «Панорама» у Мінську. Нині молоді білоруські драматурги не хотіли б писати в стіл, вони хочуть бачити свої твори на сцені. Дослідник назвав основні фестивалі й конкурси, де можна себе проявити в Білорусі. Проте існує проблема: у країні мало театрів, де ставляться спектаклі біоруською (Республіканський театр білоруської драматургії, Білоруський державний академічний театр юного глядача, Національний академічний театр імені Янки Купала, Національний академічний драматичний театр імені Якуба Коласа). Тому автори подаються на конкурси за кордоном. Для них важливо бачити, що їхнє слово близьке іншим. Драматурги шукають відповідь на запитання, хто є сучасний білорус у повсякденні, зі всіма своїми комплексами та мріями. Студенти й викладачі Інституту філології почули про такі постаті як Андрій Курейчик, Стас Жирков, Павло Пряжко, Костянтин Стешек, Олексій Макейчик. Їхні тексти – пошуки фундаменту для білоруса. Вони міркують, на що можна спертися у житті? Хоча в теперішньому поколінні немає надвиховання, в молодої людини все одно є потреба погляду зовні. Вона прагне оцінки, що було хорошим, а що поганим у її шляху? Також одна з провідних тем білоруської драматургії – сімейна. Батьки не можуть порозумітися з дітьми («Це все вона» Андрія Іванова), пара висуває одне одному претензії, замість поговорити й почути («Обживаючи бетон» Олексія Макейчика).
Нові п’єси пишуть не лише за класичним зразком, а і як драму абсурду, тож постає проблема інтерпретації, інсценізації. Креативний підхід розвивається зараз у Центрі сучасної драматургії при Республіканському театрі білоруської драматургії. «Досліджувати є що», - підсумували учасники після лекційної дискусії.
Захід продовжили студенти-білорусисти Інституту філології 2 та 3 курсів. Третьокурсниці познайомили аудиторію із Володимиром Короткевичем як із епохальним явищем білоруської літератури та національно-історичної свідомості. І просто як із талановитою людиною, мужнім, принциповим, душею компанії, люблячим чоловіком. Він не любив, коли його називали романтиком, а водночас сам себе охрестив білоруським Александром Дюма. Обожнював подорожі, у яких стежив за людьми, нотуючи образи для майбутніх творів.
Другокурсники Інституту філології зацікавили короткою історією білоруської гумористичної поезії за 4 століття. XVIII ст. – химерне Бароко та «звірині гротески» Домініка Рудницького; ХІХ ст. – загадкові й анонімні переспів «Енеїди» Вергілія за зразком Котляревського, поема «Тарас на Парнасі»; ХХ ст. – пересмішник Кіндрат Крапіва; ХХІ ст – іронічний Андрей Хадановіч. Студенти декламували уривки поезій усіх чотирьох періодів. На завершення заходу Ярослава Ємець виконала білоруську пісню «Люблю наш край».
Понеділкові святкування продовжилися біля пам’ятника Володимиру Короткевичу під Посольством Республіки Білорусь. Далі буде!
Текст: Юлія Кузьменко
Фото: Валерій Попов
Сторінки
