зустріч

  • «Є ми – і це наша ідентичність»

    У День слов’янської писемності та культури пізнаємо культуру західноєвропейську. 24 травня до актової зали Інституту філології завітали гості з Мюнхена. Гурт «Isartaler Gau» представляє традицію Верхньої Баварії – краю, де й досі живуть за тисячолітніми традиціями. Зустріч організувала кафедра фольклористики в межах «Ночі традиційного танцю» - проекту, що нині відбувається в Музеї Івана Гончара.

    Гості спілкувалися з аудиторією за участі Вікторії Щербань, випускниці нашого Інституту, яка живе в Німеччині та працювала спільно з Баварським музеєм. Мати пані Вікторії стояла біля витоків Національного музею народної архітектури та побуту України в Пирогові. Вікторію вразила жива баварська культура. Її не знищило ні Просвітництво, ні сучасна епоха високих технологій. Баварці, відчувши ламання своєї кульутри в сер. 19 ст., збагнули небезпеку й почали зберігати автентичність, що існувала віками. Виникли спілки збереження народної спадщини. Організатори наголошують: колектив «Isartaler Gau» належить до товариства "Ізарґау", що налічує понад 60 спілок народного танцю та більш як 7000 постійних членів товариства.

    Баварці за деталями одягу й сьогодні можуть впізнати, хто з якого кута, з якого села. Представник колективу показав аудиторії пояс із павичевого пір’я. Цей традиційний елемент чоловічого одягу – предмет гордості. Чоловіки вишивають їх самі. Це кропітка робота, але сердечна пристрасть. Стрій баварців неповторний. Серед них хочеться бути «своїм», тож щороку на фестивалі Oktoberfest туристи купують на свято місцевий традиційний одяг.

    Баварці успішні, бо бережуть свій фундамент. Молодь перебирає любов до традицій і продовжує їх життя. Ні, не силоміць чи «за правилами», просто юні баварці залюблені в культуру змалечку. Брати приклад тут варто кожному українцю. На запитання, із чого починається патріотизм та ідентичність, колектив відповів із упевненими усмішками: «Є ми – отже, є ми. І це наша ідентичність!».

    Зустріч продовжилася розповідями про найдавніші танці та музичні інструменти Баварії, а згодом від теорії перейшли до практики: насолоджувалися народними піснями й майстер-класом із танців у парку Шевченка.

    Юлія Кузьменко

  • Літературна творчість – це бренд!

    Травень – час натхнення та передлітніх очікувань. Мрії, одначе, здійснюються переважно так, як їм того захочеться самим. Хтось мріє успішно завершити навчання, хтось – ненадовго повернутися в Alma Mater. Разом із тим не забувати про творчість.

    Здається, що всі мрії здійснилися цієї середи в нашому Інституті. Актова зала приймала випускників унікальної спеціальності «літературна творчість», що була започаткована 20 років тому. Випускники розказали, чим живуть нині. І могли послухати своїх наступників на літературному конкурсі «Жива троянда». Цього разу – лише поезія. Хоча ми й знаємо, що літтворці мають хист до прози, драматургії, критики та синтезу різних мистецтв (як-от це доводять знамениті вже проекти «Твоя поетична листівка» Світлани Вертоли та студія відеопоезії «Суб’єктив», співзасновницею якої є Софія Безверха). Магістранти літтворчості презентували свої наукові напрацювання паралельно з конкурсом, що припав саме на захист дипломних робіт. Послухати вихованців зійшлася вся кафедра історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості на чолі з професором Людмилою Грицик. Людмила Василівна з теплотою згадує про перші кроки до тоді ще нової програми. Члени Спілки письменників України (зокрема Юрій Мушкетик, Володимир Яворівський) разом із тодішнім деканом філологічного факультету Михайлом Наєнком ініціювали освіту професійних письменників. Ми були першопрохідцями. Пізніше в Україні розвинулася літтворчість як магістерська програма в інших університетах – Київському університеті імені Бориса Грінченка, НПУ імені М.П. Драгоманова… Сьогодні відкрити бакалаврат планують у Львові. Але саме команда нашого Університету вдалася до експерименту, пішла на виклик та успішно його витримала. Кафедра ні від кого з випускників не чула про нудьгу чи розчарування. «Ми переконали наслідками своєї роботи, що літературна творчість – окраса і гордість Інституту», - завершила Людмила Грицик.

    Із дня у день із майбутніми письменниками працюють ті, хто самі займаються різними родами й жанрами літератури. Професор кафедри Мар’яна Шаповал говорить: «Наші студенти – по-справжньому близькі нам люди». Викладачі вночі читають їхні твори, а вдень, на парах, пояснюють і аналізують їх. Літтворчість – це 20 років досвіду й креативного навчання. Це вже 16 випусків, 160 випускників, серед яких захищено 28 кандидатів наук і вже є 2 доктори наук. 16 справжніх письменників, безліч – члени письменницьких асоціацій, СПУ, літугруповань. Мар’яна Олександрівна згадала найзірковіших, серед яких Олеся Мамчич, Юлія Джугастрянська, Ігор Астапенко, Олег Здорик, Ліза Жарікова, Анастасія Осипенко, Людмила Дядченко, Катерина Бова... Не злічити всіх імен! Почули про сучасні літературні кола: «Свідки Слова», де «апостолом» свого часу була Марина Єщенко, прозаїк та відтепер співробітниця Центру літтворчості ІФ. Не оминути й Літературний орден ім. св. Зіберта Світлого, куди входять теперішні наші студенти.

    Власне, перед конкурсом «Жива троянда» почули двох випускниць. Анна Малігон зізналася, що була амбітним поетом, дуже мріяла вступити до Інституту філології. Вона закликала завжди пробувати й вірити у власні сили. Олеся Мамчич – студентка першого набору на нову спеціальність. Згадувала корисні курси Оксани Забужко та Євгена Сверстюка та запросила на «Книжковий Арсенал», де презентує цьогоріч свою збірку абсурдистських дитячих творів «Іванна і ванна».

    Отже, після спогадів старших слово взяла молодь. Староста літстудії імені М.Рильського Іванна Чорна вела "Живу троянду": кожен із учасників 2, 3 та 4 курсів зачитали по одному твору. Сама Іванка разом із журі – професорами Ніною Бернадською, Анатолієм Ткаченком та Михайлом Наєнком – обирали призерів. Можна привітати Юлію Кузьменко, Анну Комар та Єгора Семенюка із успіхом на конкурсі, але призами й подарунками не обділили нікого. А головне – вдячністю, що молоді та творчі – із нами. Вони – наша історія, частинка літпроцесу. Натхнення всім і самовдосконалення, адже «письменник – це рослина багаторічна».

    Юлія Кузьменко. Фото Валерія Попова.

    Категорії: 
  • Лекція від організації AIESEC

    Давно мріяли поїхати поволонтерити за кордоном, але не могли знайти нічого цікавого? Відділ зовнішніх зв'язків Студентського парламенту Інституту філології запропонував усім активним відвідати лекцію, присвячену закордонним стажуванням, якими займається організація AIESEC. Зустріч відбулася в ретроаудиторії 21 травня.

    AIESEC - це міжнародна, неполітична, нерелігійна, неприбуткова організація, яка займається розвитком лідерських якостей шляхом організації міжнародних стажувань і за допомогою залучення молоді до проектної діяльності.

    Дякуємо за завжди жваві й змістовні заходи від #взз та Яни Хоменюк! А більше анонсів (та інформації про студентське життя загалом) шукайте на Телеграм-каналі СПІФ: https://t.me/knuspif

    Фото Валерія Попова

    Категорії: 
  • Візит чеських науковців Остравського університету

    Минулого тижня в Інституті філології відбулася зустріч із чеськими науковцями Остравського університету. Слов’янські вчені приїхали на запрошення кафедри української мови і прикладної лінгвістики. Упродовж двох днів асистенти кафедри чеської мови Остравського університету Тереза Клеменцова, Христина Ковачова, Яна Давидова презентували свої дослідження з ономастики. Теми їх виступів: «New approaches in the research of toponymy (linguistic landscape, new regionalism, thematization)», «Semantics of proper names – collocations, thematization, etymologization», «Construct staré češtiny aneb staré čeština jako fikční jazyk». Окрім цього науковці з Чехії зустрілися із викладачами кафедри слов’янської філології Інституту філології.

  • Літературний конкурс "Жива троянда" та зустріч випускників спеціальності "літературна творчість"

    Кафедра історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості разом із Центром літературної творчості запрошують відвідати творчу програму вже цієї середи.
    22 травня в Актовій залі Інституту філології святкуватимемо відразу дві події. Оберемо нового володаря троянди на щорічному літературному конкурсі, а також відбудеться зустріч випускників спеціальності "літературна творчість". Цьогоріч літтворці святкують свій 20-річний ювілей.
    Також на заході діятиме вільний мікрофон. Отож приходьте й діліться творчістю!

  • Зустріч зі старшокласниками Скандинавської гімназії

    Минулого тижня старшокласники Скандинавської гімназії міста Києва зустрілися із викладачами та студентами Інституту філології. Доцент кафедри германської філології та перекладу Інституту філології Олександр Стасюк разом із викладачем Шведського інституту Пітером Моддом розповіли учням про навчання у філологічному осередку Шевченкового університету, зокрема про освітню програму з вивчення шведської мови. Окрім цього германісти Інституту філології розказали про можливості стажування за кордоном та про перспективи працевлаштування у провідних компаніях світу.

    Категорії: 
  • На кафедру германської філології та перекладу завітав казкар із Австрії

    16 травня у Центрі німецької мови та культури при кафедрі германської філології та перекладу відбулася незвичайна зустріч: до них завітав казкар із Австрії Клаус Штрайхерт. Спочатку гість читав казки різних народів Європи, а далі попросив студентів заспівати українську пісню, адже народна пісня і народна казка - душа нації, саме те, що передається з покоління в покоління і характеризує певну культуру. Наші студенти заспівали "Чорнобривці" та "Ти ж мене підманула", а казкар навчив їх австрійського співу - Jodeln. Було весело. Захід відбувся у межах року культури Україна-Австрія.

  • Гість Інституту філології – співак і композитор Анатолій Сердюк

    14 травня до Інституту філології завітав Анатолій Сердюк. За словами модератора заходу Анатолія Ткаченка, це чи не єдиний на Півдні України українськомовний співак. Особливо вразив професора Ткаченка цикл махновських пісень Сердюка. Пісняр став призером одного з перших фестивалів «Червона рута», виконавши твір Дмитра Павличка «Вставай, Україно, з колін» на власну музику. Чує слово й робить його ще проникливішим у нотах. Пан Анатолій – істинний мелодист!

    Він був радий поділитися власними спогадами зі студентами. Знаємо, що вже підписали Закон про українську мову, але колись усе було геть не так. Коли Анатолій написав Всеукраїнський радіо диктант національної єдності без помилок і його нагородив Михайло Слабошпицький, у Запорізькій області Сердюк був таким один. Косилися на нього навіть учителі української мови. Але така статистика не дивна, адже на місто – майже мільйонник – у радянські часи була всього одна українська школа. Російську ж викладали під хитрою назвою «Родная речь». Хлопець, як багато хто тоді, мріяв про комунізм. Батьки приховували, що предки в родині були репресовані владою СРСР. Але настала перебудова й виникла цікавість до всього, що раніше просто не існувало в інформаційному просторі. Що було до 1917-го? Яка історія України? Анатолій Сердюк переходить на українську мову, шукає однодумців у Запоріжжі. Він і зараз вбачає свою місію в рідній області: популяризувати українську мову та українську пісню. Композиторський талант відкрила саме поезія «Вставай, Україно» - дебют Сердюка став піснею року, а в 1993 твір був одним із претендентів на Державний гімн України. Крім цієї композиції, Анатолій Васильович створив близько 160 музичних творів. Прагне знаходити під вірші ту мелодію, яка передаватиме зміст. Зазначає, що необхідно, аби пісня резонувала з настроями людей. Як-от «Вставай, Україно» допомагала визначитися на зламі епох, чи з Москви люди, чи з України. За цю музику Анатолій потрапив до списків КДБ, хоча СРСР і доживало останні дні.

    Зараз уже не треба пробиватися з українськомовним продуктом на радіо чи із українськими кліпами – на телебачення. На щастя, є попит і молоді виконавці, нові пісні постійно потрібні й технічні можливості розширилися. І хоча залунало враз безліч українських творів, Анатолій Сердюк із прикрістю почав зауважувати як нотну, так і мовну безграмотність, зокрема на радіо. Помилки співаків чи журналістів тиражуються. Отже, пісняр вирішив зібрати найпоширеніші помилки, найскладніші випадки слововживання, стилістичні й синтаксичні неточності, різні випадки наголошування слів та видати просвітницьку книжку словникового типу «Щоби бути українцями – говорімо українською». Вона допоможе охочим до слова не повторювати помилок.

    Презентація книжки, бесіда з аудиторією та кілька пісень у потужному виконанні автора – так завершилася зустріч з Анатолієм Сердюком. Побажаймо митцю творчих успіхів!

    Юлія Кузьменко

  • Інститут філології відвідав Надзвичайний і Повноважний Посол Литовської Республіки Марюс Януконіс

    8 травня 2019 року за ініціативи Посольства Литовської Республіки в Україні відбулась зустріч Надзвичайного і Повноважного Посла Литовської Республіки в Україні Марюса Януконіса та Аташе з питань культури пані Іни Кнюрєнє з завідувачем кафедри полоністики Інституту філології, членом-кореспондентом НАН України, професором, доктором філологічних наук Ростиславом Петровичем Радишевським.

    Обговорення питань, присвячених розвитку балтистики та литуаністичних студій на кафедрі полоністики, відбулось за участю відповідальної за міжнародні зв’язки та профорієнтаційну роботу, кандидата філологічних наук Катерини Аркадіївни Білик і старшого наукового співробітника НДЧ, доцента кафедри полоністики, доктора філологічних наук Ігоря Руслановича Корольова.

    На зустріч були запрошені студенти 1 курсу бакалаврату спеціальності «Польська мова та література», які в другому семестрі 2018-2019 навчального року почали вивчати литовську мову. Надзвичайний і Повноважний Посол Литовської Республіки в Україні Марюс Януконіс висловив вдячність дирекції Інституту філології та завідувачу кафедри полоністики, професору Р. В. Радишевському за сприяння в розвитку литовсько- українських дружніх взаємин і контактів, зокрема в науково-освітній галузі. Уперше в історії вищої освіти України було започатковано вивчення литовської мови як обов’язкової дисципліни, передбаченої навчальним планом.

    Обговорювалися питання про перспективи литуаністичних студій на кафедрі полоністики, зокрема про можливості для академічної і наукової мобільності (навчання в Литовській Республіці для студентів і стажування для викладачів), відкриття Центру балтистики в Інституті філології, організація спільних семінарів, круглих столів, воркшопів тощо. Насамкінець пан Посол запросив студентів, які вивчають литовську мову, відвідати Посольство Литовської Республіки в Україні.

    Текст: Ігор Корольов.

  • Дебютний роман Ігоря Астапенка «Чаполоч»

    Ігор – відомий молодий поет, випускник Інституту філології. 13 травня він завітав до Alma Mater із новим твором і сподівається, що з легкої руки Інституту філології почнеться презентаційне життя першої його прозової книжки. Завдяки кафедрі історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості відбулася літературна бесіда з письменником. Модерувала Тетяна Белімова.

    «Чаполоч» прозою зветься доволі умовно. За словами автора, це скоріше поетична проза, роман із поетичними вкрапленнями. Починається віршем, а окремі фрагменти твору оформленні верлібром. Що таке, власне, чаполоч? Це трава, яку їдять зубри. Росте на Поліссі, в полонинах, у пущах. Ігор дізнався про настоянку на ній від одного чернівецького поета. Головний герой роману заробляє тим, що виготовляє та продає такий трунок.

    В анотації до книги йдеться, що досі в українській літературі не було нічого схожого на цей текст, хоча сам Астапенко не вважає твір аж таким новаторським. «Сюжет нелінійний, розхристаний. Це роман-пазл, роман-метафора. А взагалі нових сюжетів не існує в сучасній прозі. Головне – як написано», – міркує Ігор. У книжці бачимо контрастний ефект поєднання високого та зниженого. Герой мінливий і хаотичний, інколи сам собі заперечує. Діалоги «голі», автор не прописує нюансів на кшталт: «"Привіт!" – сказав Петро, піднісши праву руку». Він уважає це несуттєвим для своєї прози. Спершу читач може заплутатися в стежках художньої оповіді, але все складеться в одну картинку, якщо бути уважним. Фінал відкритий. Автор знає, що відбудеться далі… Але він вам не скаже.

    Ігорю буває складно працювати з редакторами, він вніс небагато правок у «Чаполоч», адже упевнений у своєму тексті. Це – його робота! Результатом письменник задоволений від дизайну обкладинки до кожної коми. Посил твору – історія конкретної людини як модель; психологічна криза сучасного суспільства. Соціальних контекстів не так багато, радше моральні. Астапенку активно ставили запитання викладачі. Почули, чого потребує нині читач для зацікавлення та який ідеальний читач «Чаполочі». А це естет, здатний мислити й відшуковувати приховані сенси. Ігоря привітала з новою книгою його науковий керівник Мирослава Гнатюк. Після зустрічі кожен міг отримати примірник роману з автографом автора.

    Юлія Кузьменко

Сторінки

Subscribe to зустріч