зустріч

  • Вікторина «IFilm» для справжніх кіноманів

    13 листопада культурно-мистецький департамент СПІФу провів для студентів вікторину «IFilm». Учасники-кіномани мали змогу взяти участь у конкурсах, повеселитися і завести нові знайомства.

    Фото: Валерій Попов

  • День кримськотатарської мови та культури

    7 листопада 2018 р. у рамках Тижня тюркських мов у Центрі  кримськотатарської мови та літератури відбулися культурні заходи, під час яких студенти та викладачі кафедри тюркології за підтримки громадської організації «Інститут геостратегії імені Ісмаїла Гаспринського» отримали можливість подивитись презентацію-показ трьох документальних відео (з субтитрами кримськотатарською мовою) і познайомитися з їхніми героями: Номаном Челібіджіханом (політичний діяч), Айше Сейтмуратовою (правозахисниця) та Рустемом Скибіном (керамист). А також в рамках проведення Тижня тюркських мов відбулася друга літературна година "Edebiyat Alemi", під час якої викладачі кафедри тюркології та видатний літературознавець Джеміле Сулейманова ознайомили студентів з життям та непростим творчим шляхом письменника Шакіра Селіма. Студенти 2-го і 3-го курсів продекламували вірші письменника та їх переклади українською мовою. Джеміле Сулейманова оцінила переклади студентів та поділилась своїм досвідом у перекладанні, побажала їм успіхів на перекладацькій ниві.

  • Тиждень тюркології триває: відбувся захід «Казковий світ Сходу. Азербайджан»

    6 листопада на кафедрі тюркології в рамках проведення Тижня тюркських мов відбувся захід «Казковий світ Сходу. Азербайджан». Під час заходу студенти другого курсу азербайджанської групи розказали гостям про культуру та традиції Азербайджану, надали цікаві відомості про історію країни. Студенти отримали нагоду поспілкувалася з гостями заходу - студентами з Азербайджану, які навчаються на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка та дізнатися більше про самобутню культуру та звичаї країни.

    Фото: Валерій Попов.
    Інформацію надала кафедра тюркології Інституту філології.

    Категорії: 
  • ЗМовники: диктор «UA: Радіо Промінь» Вікторія Польченко розповіла про майстерність голосу

    Завжди очікувані події – засідання лінгвістичного клубу «ЗМовники» та святкування «Тижня ІФ» ̶ поєдналися. До Інституту завітала Вікторія Польченко. Вона розповіла про свій цікавий шлях від пацієнта логопеда із серйозними дефектами мовлення до диктора прямого ефіру (працює в ефірі з 17 років). Вікторія звучить так, що її хочеться слухати. Діапазон її тем – від новин до дитячих постановок. Вікторія поділилася своїми секретами.

    Вікторія – креативний директор «UA: Радіо Промінь», випускниця Інституту журналістики КНУ. Це людина, яку в 7 років привели до логопеда, бо не вимовляла половину звуків. І саме тому Вікторія впевнено каже: дикцію у 100% випадків можна виправити. Допоможуть словники, живе спілкування, навіть розмова із самим собою.

    Студенти-україністи тут-таки мали нагоду пригадати курс фонетики. Що бере участь у творенні голосу? Не лише голосові зв’язки, як перше спадає на думку. Це весь дихальний апарат, м’язи язика, щелепи та щік, не забуваймо і про пасивні мовні органи. Фонетисти кафедри української мови та прикладної лінгвістики Оксана Бас-Кононенко та Віра Берковець лишилися задоволеними своєю роботою: студенти добре пам’ятають артикуляційний та акустичний аспекти фонетики.

    Вікторія ж навчила застосовувати ці знання для вдосконалення майстерності дикції. Ми часто лінуємося, ковтаємо закінчення слів, не використовуємо м’язи на повну силу. Для досягнення чіткої артикуляції потрібна гімнастика та дихальні вправи. «Щодня перед сніданком робіть 4 глибокі вдихи, тренуйтеся», ̶ радить гостя. Спробували дихати разом. Потім лекція продовжилася.

    Інколи голос блокується на щелепах, голосових зв’язках тощо через хвилювання. Збитися можна на темпоритмі, тонально й тембрально. Якщо вас записують на студії, вади мовлення може (інколи й зобов’язаний) виправити звукорежисер. Але із сучасними технологіями можна подолати їх, записуючи себе на диктофон, прослуховуючи та виправляючи аж доти, доки влаштує вас самих: «Сподобалося вам – неодмінно сподобається ще одному-двом, п’ятдесятьом, ста людям».

    Виділити слово логічно можна по-різному: паузою, зміною темпоритму, вищим звучанням. Вікторія Польченко розповіла про цікаві голосові прийоми. Чи чули ви про «усмішку Будди»? Підніміть під час говоріння куточки губ трохи вгору – і голос лунатиме добріше. Не підлаштовуйтеся під невластивий для української мови темп мовлення, штучно калькуючи експресію дикторів Іспанії чи США. Вікторія застерігає: «Не надягайте маску чужої мови!» А ще гостя розповіла про один експеримент, що показав, як тембр голосу впливає на виборців. Нижчий і повільніший голос завойовує довіру слухача: ми говоримо виважено, упевнені в кожному слові. Також, виявляється, радіодиктори часом покусують язик: кров приливає до м’яза й він стає пластичнішим. Позіхають (один із видів гімнастики). По складах перед дзеркалом читають скоромовки.

    Значну увагу лектор приділила інтонації. «Візьмімо якесь слово, наприклад, «до побачення» та киньмо його он у той куток!» - пропонує диктор. Розповідає про навчання новеньких: їм пропонують перерахувати всі меблі кабінету, називаючи їх із різними емоціями. Інтонація – це й уміння вжитися в образ, це акторське мистецтво. Інколи ведучі «спілкуються» до ефіру між собою, заміняючи лексеми беззв’язними «бу-бу-бу» чи «та-та-та», і намагаються самою інтонацією донести одне одному, про що йдеться. Читайте реп, якщо хочете розвинути артикуляцію, а якщо бажаєте покращити інтонацію, розповідайте анекдоти.

    Головний заклик фахівця: не ставте собі блоків і заборон! Ви можете. Хочете озвучувати кіно? Будете. Такі тренування майстерності голосу нескладні й доступні для всіх. Упродовж зустрічі часто лунав сміх і лектору ставили безліч питань, довго не відпускали гостю. Організатор Оксана Мацько попрощалася до наступних «ЗМовників», а Вікторія Польченко щиро дякувала студентам за теплий прийом.

    Юлія Кузьменко.
    Фото: Валерій Попов, Юлія Кузьменко

  • Лекція-дискусія "Покликання. Як реалізувати себе"

    У рамках тижня Інституту філології 6 листопада відбулася лекція-дискусія під назвою "Покликання. Як реалізувати себе", яку провела молода та успішна дизайнерка одягу Аліна Баликіна. Це виявилося не просто лекцією, а справжнім тренінгом! Аліна переконалала учасників: щоб наблизитися до своїх мрій, необхідно визначити цілі у житті, звільнитися від психологічних бар'єрів у пошуках себе і свого покликання. В аудиторії панувала дружня і вільна атмосфера, лекторка відповіла на питання присутніх і власним прикладом надихнула на подальший безупинний розвиток.

    Дякуємо Аліні за мотивацію і енергію, а Студентському парламенту Інституту філології - за організацію.

    Текст: Юля Чубарева
    Фото: Валерій Попов

  • Презентація доробку гагаузького дослідника та письменника Степана Булгара

    «Тиждень тюркських мов» розпочався з виставки книг і журналів, виданих великим діячем Степаном Булгаром. Презентували завідувач кафедри тюркології Ірина Покровська та доцент Федора Арнаут, яка добре знає Степана Степановича. Під час зустрічі зі студентами, які вивчають гагаузьку та турецьку мови, навіть вдалося зв’язатися з Булгаром через Viber, він сам виступив перед молоддю, хоч і на відстані.

    Цьогоріч Степан Булгар святкував свій 65-річний ювілей. За останні 15 років він видав 40 книг та 70 номерів журналів, присвячених гагаузькій культурі, історії, етнографії, літературі. «Це робота цілого інституту», − наголошує Дора Іванівна. Вона пригадувала їхню зі Степаном Степановичем співпрацю у відділі культури в Чадир-Лунзі. З 1987 збиралися таємно всі небайдужі та планували розвиток гагаузької культури та друкування.

    Студенти 3 курсу розповіли першокурсникам біографію Степана Булгара та зачитали його поему «Біда» гагаузькою. Булгар народився в селі Виноградівка Одеської області в християнській сім’ї, яка цікавилася фольклором свого народу. Вступив на історичний факультет Кишинівського університету, там досліджував етнографічну літературу гагаузів. Великий вплив на нього мав Дмитро Карачебан, який і затвердив першу збірку Булгара до друку. Важливою є його поема «Каурма», де у фантасмагоричній формі порушується проблема роздвоєння творчої особистості (йдеться про героя поеми – журналіста). Із 1980-тих Булгар – член гагаузької секції Спілки письменників Молдови. Він боровся за гагаузьку автономію, вибраний представником народного руху гагаузів; керівник із юридичних засад зі створення гагаузької групи в Молдові. Його називають вождем гагаузької революції. 1994 року парламент Молдови ухвалив рішення про створення Гагаузії.

    В Україні є 6 сіл, де проживають гагаузи. Твори Степана Булгара друкувалися українською, російською, турецькою, молдовською мовами. Він має Орден почесного громадянина Гагаузії.

    Булгар – перша людина, яка написала про історію та культуру гагаузів. Уряд СРСР вважав, що в нацменшин не може бути своїх героїв. Він же їх показав, представив жінок-героїнь ІІ світової війни. Також написав про гагаузів-учасників облоги Ленінграду. Видав дитячу літературу, зокрема розповіді про ремесла гагаузьких сіл. Фольклорні тексти літературно обробив. Описав життя й діяльність значних для свого народу постатей, зокрема Михайла Чакира, священнослужителя, з якого почалася гагаузька писемність.

    Дора Арнаут розповідала про свого друга детально й натхненно. Вона закликала студентів до нових досліджень. Адже КНУ – чи не єдиний центр тюркології в Україні, де вивчаються мови і культури багатьох тюркських народів. Пам’ятаємо про корінні тюркомовні групи в нашій державі. Це гагаузи, кримські татари, караїми, кримчаки. Досліджувати є що, як бачимо з діяльності таких людей, як Степан Булгар.

    Юлія Кузьменко, фото Валерія Попова.

  • «Класний» урок поза класною аудиторією

    В Інституті філології відбулася зустріч учителів-керівників робіт МАН за участі Київської Малої академії наук. Наближається 9 листопада – День української писемності та мови, і в межах фестивалю управління майстерністю Kyiv EdFest відбудеться апробація МАНівських робіт школярів – науково-практична конференція «Краса і сила рідної мови». Про це повідомила вчителям Ірина Іваненко, викладач ІФ та завідувач відділення української філології та мистецтвознавства КМАН. Безперечено, на конференції буде що розглядати, адже відділення щороку набирає найбільше конкурсних робіт.

    Виступили керівники секцій.

    Олена Івановська (секція фольклористики) наголосила на таких тезах:

    - Приємно, що школа та університет комунікують. Лише спільно ми можемо дати державі освічених громадян, і це вартує кроків.

    - Не варто брати для дослідження надто широку тему. У максимальний обсяг роботи вміститься лише окреслення проблеми та список літератури. Краще – сучасні наративи, звернення школярів до місць і традицій їхніх бабусь і дідусів.

    - Фольклорний текст – синкретичний, його треба вміти читати.

    Наталія Єлісєєва (секція української літератури) говорила про таке:

    - Цьогоріч МАН уперше працюватиме за проектом нової української профільної школи. Грає роль переорієнтація на сучасні світові стандарти. Учнів спрямовують на майбутнє, на навчання у вищій школі.

    - Діти повинні сприймати те, що досліджують, як цікаве та потрібне.

    - Уже в школі варто звертати увагу на принцип наукової порядності, наукової новизни, повідомляти про неприпустимість плагіату.

    - Не забуваймо про різноманіття можливих тем для МАН: києвознавство, постмодернізм, зв’язок дитини зі своїм корінням, етика.
    Катерина Годік (секція літературознавства) наголошувала:

    - Літературна творчість – особлива секція, адже йдеться про власне мистецтво, артистичне мислення школярів, а не їх наукові пошуки.

    - Важливо правильно вибрати з доробку дитини найкращі твори для презентації та дати їм об’єктивну оцінку. Якщо школяр пише велику прозу чи драматургію, варто обрати уривки та пояснити, чому саме ці.

    - Окремий вид творчості – так звані замовні твори. Діти часто пишуть вірші до знаменних дат чи на вказану тему, із таких поезій теж можна скласти роботу МАН.

    Ключовим на зустрічі тренінг «Класний» урок поза класною аудиторією» від Ярини Закальської, фольклориста Інституту філології. Ярина щотижня зустрічається з юними дослідниками секції фольклористики, викладала в студентів, тож хотіла поділитися досвідом нестандартних уроків поза аудиторією. Нині складно спростувати думку, що діти «живуть» у гаджетах. «Ви повинні запалювати! – спонукає Ярина. – Не бійтеся ламати стереотипи, змінюватися». Урок поза класом – це не банальна екскурсія до театру чи музею, це формат навчання через діяльність і дослідження, він передбачає застосування на практиці знань, які викладали дітям у школі. Такі уроки інтегровані (українську літературу можна поєднати з географією). Хоча заходи ресурсозатратні, але позакласні уроки розв’язують руки вчителям і можуть розкрити потенціал дітей. Фахівець розповідала, як її студенти переосмислювали Шевченка у реп-прочитанні вірша «Доля», як вони разом підготували й роздавали в парку листівки з цитатами українських письменників. Згадала поїздку «філологічним трамваєм» до Пущі-Водиці, кожна зупинка якого – певне правило української мови, яке діти мали пригадати.

    Наприкінці тренінгу вчителі отримали сертифікати про відвідання заняття.

    Юлія Кузьменко, фото - Валерій Попов.

  • В Інституті філології відбувся ІІІ науково-методичний семінар з іноземних мов і літератур

    На завершення тижня ІФ приймав учителів зі шкіл Києва, аби обмінятися досвідом, зблизити університетську науку та шкільну практику. 2 листопада в мистецькій залі на семінар з іноземної філології зібралися студенти та викладачі кафедри методики викладання української та іноземних мов і літератур на чолі з завідувачем В’ячеславом Шовковим. Також завітали вчителі київських шкіл, де поглиблено вивчаються іноземні мови. Гостей привітали заступник директора ІФ Людмила Смовженко та в.о. ректора Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів Наталія Бендерець. Далі слово мали вчителі, кожен із яких презентував власні ідеї щодо теми семінару – запровадження нової української освіти в українських школах.

    НУШ – проект, що стартував цього навчального року. У новій українській школі важливий діалог між учителями й учнями, втілення компетентісного підходу, інтерактивних форм навчання. Проект МОН має такі основні напрями: дитиноцентризм, замотивування вчителів, наскрізний процес виховання, децентралізація, нова структура школи, ґрунтування на партнерстві та справедливий розподіл публічних коштів. Дитина має почуватися в безпеці, важливий її гарний настрій під час уроків і перерв. Освітяни повинні розуміти, що нині виховують дітей нового покоління, у яких відмінні цінності, пріоритети, засоби зв’язку, навіть харчування. Враховувати мають і тотальну комп’ютеризацію дітей і молоді. Матимуть успіх учителі, які на нього налаштовані. І не бійтеся школи – це цікаво!

    Захід минув у теплій атмосфері. Було корисно послухати про досвід учителів і викладачів на шляху до нової української освіти.

    Юлія Кузьменко

  • Як спіймати ідею і не втратити мотивацію: секрети радіоведучої Аліни Акуленко

    31 жовтня з лекцією до Інституту філології завітала Аліна Акуленко – ведуча Першого каналу Українського радіо. Серед проектів журналістки – «Радіодиктант національної єдності», «Лекторій» та «Кандидатський мінімум». Темою обговорення стало питання як спіймати і втілити ідею.

    Гостя переповіла основні віхи своєї книжки «Побачити свої зірки в калюжі» від видавництва «КМ-БУКС». Виявилося, ідея має чітку структуру, що поєднує досвід та емоцію, займає своє місце у часі. Саме тому, на думку автора, ідея використання планшетних комп’ютерів стала популярною завдяки Стіву Джобсу, десятьма роками пізніше презентації першого планшета компанією «Майкрософт».

    Слухачі розглянули відмінності між кавером, римейком, відновленням і плагіатом. «Останнє певним чином було характерно для радянських композиторів, – стверджує Акуленко, – саме тому вони боялися інтернету». Лекторка не обмежилась сухим викладом фактів та згадала історію плівки «Кодак», а також старе кіно. Студентів здивувало те, що «У джазі тільки дівчата» не оригінальний фільм, а художнє переосмислення німецької стрічки «Фанфари кохання».

    Важливу частину розмови було присвячено презентації ідеї. «Неформату не існує. Люди просто не вміють представити ідею чи звертаються не туди», – наголосила філологиня та згадала про вправу «перемовини в ліфті». Ця стратегія презентації важлива у західному діловому світі на противагу східній – неквапливій та патетичній. Суть у тому, щоб зацікавити людину своїм проектом за 45 секунд, чітко сформулювати прохання та очікувану вигоду (не присоромивши власні амбіції).

    Випускниця Київського університету імені Тараса Шевченка, а тепер успішна активістка радить не боятися труднощів і вчитися на власних помилках. Навчаючись на першому курсі, дівчина ходила до дверей радіо з надією потрапити всередину й врешті-решт їй пощастило отримати перепустку. Перше у житті інтерв’ю вона записала біля фонтану, який заглушив майже всі фрази співрозмовника. Але це не завадило їй влаштуватися на омріяну роботу.

    Прикладом для Аліни став Ларрі Кінг – американський журналіст. Щоб отримати місце ведучого на радіо йому довелося влаштуватися туди прибиральником. Коли юнаку пощастило вийти у перший ефір, він настільки розхвилювався, що спершу не зміг вимовити ані слова, а потім опанував себе і вразив слухачів своєю щирістю. Зараз ведучий має власне шоу на телеканалі, яке існує вже понад 25 років. А найвпливовіші люди світу вважають за честь, коли сам Ларрі Кінг бере у них інтерв’ю.

    Аліна Акуленко зробила дуже важливий висновок, який варто запам’ятати – критерії успіху всередині нас, головне мати внутрішню рівновагу. Чекатимемо таких мотиваційних лекцій від гостей Жовтого корпусу і надалі! Організована зустріч відбулася з ініціативи д.філол.н., професора кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Мар’яни Шаповал.

    Інформацію підготувала Катерина Барановська, фото Валерія Попова

    Категорії: 
  • Про страх, гіпі та подорожі в лекторії «Репліка»

    Третя зустріч, три лектори й незмінно енергійний організатор - Тетяна Михно. 31 жовтня у ретроаудиторії знов велася жвава дискусія.

    Із темою «Страх боїться сміху» виступив 5-курсник факультету психології КНУ Микола Дудка. Колю вже знають деякі старшокурсники, адже він проводить літні тренінги для майбутніх студкураторів. Там він навчає комунікувати, а нині говорив, як не боятися. Страх – це базова реакція організму на конкретну загрозу. І поганий не він сам, а невміння його контролювати. Слід відрізняти страх від тривожності. Вона може бути й властивістю характеру, але переважно це почуття неконкретне. Невідомість лякає, і подекуди наша свідомість додає страхітливого. Найкритичнішою є фобія – неконтрольований, хворобливий страх. Як правило, ми намагаємось уникати ситуацій, у яких з’являються такі відчуття. Але лише ми самі вирішуємо, як ставитися до страху, що робити, чи надавати йому аж такого значення. Існують також екзистенційні страхи: страх смерті, втрата свободи, проблема вибору, відсутність сенсу буття. Які ж інструменти управління страхами? Чітко означте їх; опишіть, що може статися та як цього уникнути. Другий метод – парадоксальна інтенція: захотіть того, чого ви найбільше боїтеся, посильте присутність цього чинника. А ще підживлюйтеся позитивом від того, що дає вам ресурси. Якщо ж зовсім зле, зверніться краще до фахівця-психолога. Перемога над страхом – це круто, запевняє лектор. Микола розповів, як зі своїм страхом висоти забрався на один із мостів Подолу. Перед самою вершиною він застиг і повис. І в якусь мить йому просто стало нудно висіти так і боятися. Частинку свого страху він лишив нагорі милуватись краєвидом із вершини.

    Про гіпі в СРСР розповідав Андрій Воробець, студент 5 курсу історичного факультету КНУ, актор творчого об’єднання «Ніч в університеті» та музикант. Перше зібрання руху відбулося 1967 року в Сан-Франциско проти війни у В’єтнамі. Адже всі пам’ятають гасло «Make love, not war»? Вагомим було зниження напруги між Заходом і Сходом. Того ж 1967-го виходить стаття, де говориться, що гіпі – комуністи Заходу, які борються за світле майбутнє. СРСР «підхопив» цей рух доволі пізно через інформаційний бар’єр із «капіталістами»: перше зібрання – 1971 року, тоді як останній фестиваль «Вудсток» у США відбувся 1969-го. Рух поширювався через автостоп. Тоді мережі «своїх» створювалися й без інтернету, у кожному місті були друзі, які приймуть гіпі. Номери збирали в телефонні книжки. Найбільша українська комуна гіпі – львівська. Збиралися на Личаківському кладовищі. На цвинтарях, як правило, не патрулювали правоохоронці, тому там було безпечніше. Були випадки, коли представників затримувала міліція та вела в перукарню стригтися! Так, гіпі асоціюють з довгим волоссям і наркотиками (це їхній спосіб втечі від реальності). Мало хто знає, що вони мали власну республіку «Святий сад», перейменовану з «Республіки недорозвинених башкірів». У них був президент, прем’єр-міністр, комсомол і партквитки. Вони були за рівність, за комунізм, який хотіли трохи переробити. Однак із ними боролися. До речі, не брали в армію. Нині гіпі називаються хіпстерами, вони досі збираються на фестивалях (наприклад, «Шипіт» із 1993). Їх музика – психоделічний рок і не тільки. А слухачі лекторію почули музичний подарунок від Андрія та гості з КМА Ольги Стеценко.

    Третьою виступала студентка 3 курсу історичного факультету Анастасія Кучина, яка розповіла про проект Travel On. Дівчина побачила 29 країн у свої 20 років, і не збирається зупинятися: «Поки не об’їжджу весь світ, не заспокоюся». Насті цього тижня вирушати новим маршрутом, а вона прийшла надихнути інших. Принесла листівки з власними фото, назбираними упродовж мандрів. Кожна її з хлопцем подорож має якусь історію. Наприклад, у Греції вони їхали «зайцем» у потязі, що в Європі загрожує депортацією. А в Португалії ночували в глухому селі у фермера, який годує господарством усю родину (у нього 20 братів і сестер). Настя переживала відчуття, коли з 5:00 ранку до 10:00 ночі ти ходиш містом, а потім ніде переночувати, відновитися, просто прийняти душ. Інколи не уявляєш наступний день. Тут не можна зателефонувати мамі й сказати: «Так, я дурна, але забери мене». Однак дівчина щиро дивується, чому люди так мало подорожують. Потім з’являться робота й сім’я, ми не зможемо їздити так часто. Незнання мови чи брак грошей – не проблема. Можна все розпланувати, а спогади залишаться на все життя. Лектор навчилася в мандрах виживати та комунікувати, а також збагнула, що замість 15 євро в кафе можна витратити 3 в супермаркеті, аби побачити більше. Усе в ваших руках!
    До наступного лекторію!

    Юлія Кузьменко

Сторінки

Subscribe to зустріч