зустріч

  • Відчути себе золотошукачем: детективна історія пошуку лексикографічного архіву

    20 жовтня відбулася чергова зустріч лінгвістичного клубу «ЗМовники» у форматі Zoom-конференції. Модератором заходу традиційно була доцент кафедри української мови та прикладної лінгвістики Оксана Мацько. Тема для обговорення була загадковою – «Український лексикографічний детектив: давнє й нове». Гостя зустрічі – Оксана Тищенко, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Інституту української мови НАН України – у яскравій ілюстративній формі розповіла про детективну історію пошуку архівної картотеки до втраченого IV-го тому легендарного Російсько-українського словника (1933 р.) під редакцією академіків Агатангела Кримського та Сергія Єфремова. Йшлося про унікальний реєстр джерельної бази, який ретельно добирався для укладання перекладного словника – найбільш затребуваного після революції 1917 р.

    Доля РУС непроста: вона водночас велична (оскільки це перший неймовірно лексично багатий словник), трагічна (його укладачів було репресовано, а саме видання – заборонено) та загадкова (без жодних слідів зник 4-ий том словника, визнаний тогочасною владою націоналістичним, а тому ворожим). «З минулого століття цей том перетворився на святий мовознавчий Грааль», – зазначила Оксана Тищенко. Словниковий реєстр вважався безповоротно втраченим аж до 2018 року, поки пані Оксана зі своїми колегами не почала детально вивчати наявну шестимільйонну картотеку Інституту мовознавства НАН України. При зіставленні карток, написаних у різні десятиліття, виявилося, що на деяких із них були архівні штампи. При скурпульозному аналізі цих лексикографічних документів доби, дослідники відчули себе «золотошукачами», адже одразу стало зрозуміло, що вони натрапили на безцінний скарб – картотеку, яка була підготовлена для укладання 4-го тому РУС! Виявилося, що цей реєстр не лише не знищили під час Другої світової війни, а й зовсім «не почистили» – джерельна база відсилала до дореволюційних текстів, які вказували на її давність і автентичність.

    З моменту цінної знахідки пройшло вже декілька років, за які було зроблено чимало – відібрано, посортовано та оцифровано велику кількість архівної картотеки. До цього процесу долучалися, зокрема, й викладачі та студенти Інституту філології. Проте електронна система – не самоціль, а інструмент дослідження карток, наголосила Оксана Тищенко.

    Крім історичного значення, архівний реєстр слів із коментарями «має стати новим лексикографічним знадобом», переконана пані Оксана. З нього можна і варто черпати питомо українські словотвірні моделі, а також власні відповідники іноземним словам.

    Насамкінець гостя закликала студентів і всіх охочих долучатися до проекту Всеукраїнської толоки для розпізнавання текстів на архівних картках, а також досліджувати їх у наукових роботах.

    Сайт з цифрованою картотекою – https://ak.iul-nasu.org.ua/

    Анна Мукан, відділ зв’язків із громадськістю Інституту філології

  • «Зрозуміти український Схід» і зрозуміти виворіт мистецького менеджменту разом із О. Михедом

    21 жовтня студенти 4 курсу спеціальності «літературна творчість» мали змогу поспілкуватися з письменником й куратором мистецьких проєктів Олександром Михедом. Онлайн-зустріч модерувала Тетяна Белімова в рамках спецкурсу «Літературні проєкти: кураторство». Зі слів Олександра, студенти окреслили важливі аспекти сучасного літературного процесу, а також повернули гостя в студентські часи, коли потрібно було прокидатися на першу пару.

    Однак розмова мала здебільшого серйозну тональність, адже говорили про болючі моменти в контексті інтерпретації нової книжки письменника «Я змішаю твою кров із вугіллям». Як зазначив автор, це документально-художнє видання, що може вплинути на сприйняття Донеччини й Луганщини, зокрема – на приязнь до цих регіонів. Як стверджує герой одного з розділів: «Я люблю це місто через те, що його складно любити».

    Книжка допоможе молодшому поколінню читачів скласти краще уявлення про те, яким був Радянський Союз. Він постає у творі через поєднання історичних фактів і міфів, крізь призму категорії пам’яті, в якій минуле постає еклектично. Олександр хоче, щоб видання такого штибу надихали митців на подорожі-дослідження. Саме завдяки такій мандрівці він дослідив шість міст українського Сходу й написав про це книжку. Мотивацією стало бажання самостійно сформувати власне уявлення про те, що болить.

    Студенти не оминули питань про теперішню ситуацію на Донбасі та її інтерпретацію. Дійшли висновку, що фактаж має бути зафіксований уже сьогодні. Серед книжок про Схід автор виокремив «Інтернат» Сергія Жадана, «Точка нуль» Артема Чеха, також порадив переглянути стрічку «Атлантида» режисера Валентина Васяновича.

    Оскільки Олександр Михед не лише письменник, а й куратор і учасник творчих проєктів, студенти поцікавилися в нього нюансами мистецького менеджменту. Гість запропонував розглянути два підходи до кураторства літературних програм: інституційне (коли куратор чи менеджер працює на велику інституцію, наприклад, PinchukArtCentre чи Мистецький Арсенал) та фестивальне (де літературна програма є однією зі складових більшого фестивалю, наприклад, ГогольFest чи Бандерштат). Олександр підкреслює, що книжка «Я змішаю твою кров із вугіллям» узагалі б не з’явилася, якби не його мистецька діяльність. Письменник розповідає, що в умовах пандемії чітко зрозумів – краще орієнтуватися на довготривалі проєкти. Цікавий приклад – створення курсу лекцій з історії мистецтва у Дніпрі.

    Словом, це була корисна розмова, що допомогла усвідомити й переосмислити окремі літературні й культурні процеси. Хто не прочитав «Я змішаю твою кров із вугіллям» і не подивився «Атлантиду», гайда надолужувати)

    Ілона Михніцька, студентка 4 курсу спеціальності «літературна творчість»

  • Подарунок музею Олеся Гончара

    До Музею-кімнати Олеся Гончара, що працює в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка, передано цінний подарунок – колекцію вишитих рушників із Січеславщини від вчительки української мови та літератури Олександри Василівни Свитки. Привезла подарунок до Києва її вихованиця, лауреат цьогорічної Міжнародної німецько- української премії імені Олеся Гончара в номінації «Публіцистика» Дарина Гнєдих. Це про неї так тепло написав у своїй статті Петро Перебийніс, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, голова журі Міжнародної німецько-української премії імені Олеся Гончара: «Зазвичай у номінації за преміальні лаври змагаються досвідчені, хоч і молоді журналісти. Однак цьогоріч ми віддали свої симпатії… вчорашній школярці Дарині Гнєдих із села Грушівка Криворізького району на Січеславщині. Їй лише сімнадцять, а вона вже першокурсниця Запорізького медичного університету. Але не забуває про свій дар слова. Та й улюблену вчительку Олександру Василівну Свитку називає наставницею «на шляху до пера». А на конкурс надіслала дівчина зворушливий нарис про колишню славетну Грушівку. «Саме в цьому селі, – розповідає Дарина, – Ілля Рєпін виношував задум знаменитої картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану». В ті далекі часи Грушівка була зимівником Базавлуцької Січі. У п’ятдесяті роки її поглинули води рукотворного Каховського моря. А грушівчан переселили на високий пагорб, який не підлягав затопленню. Тут почали будувати нову Грушівку, але назвали її… Ленінське. Саме це Ленінське показав Олександр Довженко у своєму фільмі «Поема про море». Тільки нещодавно, до речі, селу повернули його первинну назву…».

    Завідувач Музею-кімнати Олеся Гончара Мар'яна Кошарська передала юній переможниці конкурсу диплом лауреата премії, а потім для дорогих гостей - Дарини та її мами - відбулася невелика екскурсія столицею та незабутня зустріч із дружиною письменника Валентиною Данилівною.

    Більше про цьогорічних лауреатів премії можна довідатись за покликаннями:

    http://instpres.univ.kiev.ua/node/2722
    Музей-форум Олеся Гончара - Oles Honchar Museum Forum
    https://youtu.be/lhDI_nEXcnE

    Фото: Валерій Попов

  • У святковій піжамі на лекційне заняття, або про специфіку дистанційного навчання

    14 вересня 2020 року дискусійному лінгвістичному клубу «ЗМовники» виповнилося три роки! У 2017-му ініціативні студенти-філологи вирішили зробити свої кулуарні мовно-культурні дискусії публічними та з організаційною допомогою доц. Оксани Мацько утворили клуб любителів рідної мови і всіх, хто прагне нових знань. Своїм девізом обрали вислів «Наша мова – наша змова». Відтоді відбулося вже 31-не засідання, спікерами якого були як самі студенти та викладачі Інституту філології, так і запрошені гості. Метою інтелектуальних зустрічей моволюбців є передавання одне одному наукового та практичного досвіду, а також пошук вирішень актуальних культурно-лінгвістичних проблем. Нинішнє засідання, хоча й пройшло в незвичній для учасників формі – онлайн, однак не випало із загальної концепції гостроти дискусійних тем. Обговорювали переваги та недоліки дистанційного навчання, ділилися порадами пристосування до нових форм співпраці викладачів і студентів, які стали вимогою часу.

    Серед постійних спікерів клубу на запропоновану тему висловилися студенти Оксана Кріт, Аліна Заболотна, Владислав Бибик, Марія Гаращенко та Антон Іщук. Вони дійшли висновку, що головними перевагами дистанційного навчання є: економія часу (на поїздку до інституту і назад) і грошей (на транспорт і харчування поза домом); безпечність (зникнення фактору передачі вірусів одне одному); освоєння нових навичок (користування платформами дистанційного зв’язку та ін.); можливість запрошення спікерів, які б за умов очного навчання не мали б можливості прийти; можливість приєднання до конференції відносно необмеженої кількості учасників; однакова доступність наглядного матеріалу для всіх членів зустрічі (презентацій, написів на дошці). Серед недоліків навчання офлайн спікери зазначили: неможливість живого спілкування; відсутність єдиної платформи для навчання; збільшення кількості письмових робіт; неможливість проведення жвавих дискусій через брак технічної культури (учасники не вимикають мікрофони, не вмикають камери, одночасно говорять) та проблеми зі зв’язком (повільна швидкість інтернету тощо); непорозуміння зі співмешканцями під час проведення дистанційних; недоступність ресурсів для навчання, які існують лише в паперовому вигляді; проблематичність організації робочого простору і необхідність опанування тайм-менеджменту для ефективної роботи в неформальній обстановці; неможливість використання специфічних форм навчання для кращого засвоєння лінгвістичного матеріалу (навчання в лінгафонному кабінеті й аудиторії синхронного перекладу тощо).

    Проживши пів року в режимі дистанційного навчання, досвідчені студенти поділилися порадами ефективного пристосування до нових умов студентського життя. Йшлося про облаштування робочого місця і відмежування його від зони відпочинку; повідомлення співмешканців заздалегідь про свій режим навчання для уникнення збігу активностей на одній території; завжди вмикати камеру на лекційних і практичних заняттях для кращої взаємодії зі спікерами; щоразу при підключенні та протягом конференції перевіряти, чи вимкнений мікрофон; закривати всі сторонні програми та вимикати сповіщення під час онлайн занять; напередодні ранкової відео зустрічі вставати заздалегідь – за 40 і більше хвилин, щоб не приєднуватися до лекційного заняття у «святковій піжамі»; завести блокнот чи вносити свій навчальний розклад в google календар, зазначаючи всі дедлайни здачі робіт.

    Цікавим та свіжим виявився погляд на дистанційне навчання студентки першого курсу Марини Засенко, яка вперше «познайомилася» з навчанням у режимі Zoom цього вересня. Дівчина переконана, що найбільшим недоліком онлайн навчання є відсутність емоційного контакту з викладачами та одногрупниками. Запорукою ефективного навчання для студентки є пошук комфортної атмосфери для занять та усвідомлення, що «все залежить від нас самих: коли, як, скільки та де навчатися» - це є беззаперечною перевагою дистанційної роботи для самоорганізованих людей.

    Спеціальним гостем зустрічі був кандидат філологічних наук, асистент кафедри української мови і прикладної лінгвістики Святослав Шевель. Він закликав ширше сприймати онлайн освіту, не обмежуючись лише обговоренням формату відеозв’язку. Зокрема, Святослав Миколайович розповів про виклики перед Шевченковим університетом, які постали у зв’язку з пандемією і переходом на дистанційне навчання, і афішував запровадження найближчим часом платформи «KNU Education Online». Ця платформа відкриє нові можливості ефективних форм роботи для викладацько-студентської спільноти. Проте, звісно, специфіку очного викладання предметів у Інституті філології важко буде компенсувати навіть надсучасними технологіями дистанційного зв’язку, оскільки йдеться про вивчення мови в усіх її аспектах і формах. Саме тому Інститут філології один із небагатьох підрозділів Університету, в якому запроваджена змішана форма навчання.

    Насамкінець постійний модератор засідання клубу доц. Оксана Мацько оголосила тему наступних «ЗМовників» - «Секрети прямого ефіру» від Ярини Скуратівської.

    Анна Мукан, відділ зв'язків із громадськістю Інституту філології

  • Відбулася онлайн-зустріч із письменницею і «коуч»-тренером Наталією Гук

    Наталія Гук – відома письменниця, підприємиця і «коуч»-тренер – уже не вперше приходить на зустрічі зі студентами спеціальності «літературна творчість». Цього року у зв’язку з карантином і особливим режимом навчання пані Наталя люб’язно погодилася провести онлайн-зустріч у межах дисципліни «Літературні проєкти: кураторство» для студентів ІV курсу, які наполегливо працюють над власними розробками і хотіли б почути про досвід у схожій сфері. Пані Наталія розказала про книжку «5+: керівництво зі здобуття фінансової свободи», яка вийшла у 2020 році у видавництві «Картуш», і про етапи, що передували її створенню.

    Усе починалося три роки тому, коли Сергій Чернявський, відомий підприємець із Дніпра, знайшов через соцмережі київську письменницю Наталію Гук і запропонував їй спільну роботу над книжкою «5+», котра мала розкрити аспекти однойменної бізнес-концепції. Письменниця, що мала багаторічний досвід роботи в бізнес-структурах, зваживши всі «за» і «проти», погодилася. З’ясувалося, що проєкт «5+» розвивається в трьох основних напрямах: тренінги, настільна гра з ведучим і книжка. Пані Наталія погодилася вести всі три напрями і за результатами трирічної праці написала у співавторстві книжку в жанрі нон-фікшен, присвячену фінансам. Слід зауважити, що це видання унікальне для українського книжкового ринку, де в цій галузі переважають перекладні праці зарубіжних авторів, що часом важко прикладаються та адаптуються до реалій нашої країни. Тому досвід «5+» – це фактично перша спроба українських фінансистів розказати про своє бачення успішного ведення різноманітних проєктів в Україні.

    Пані Наталія у своїй розповіді звернула увагу на такі аспекти будь-якого проєкту, як генерування ідей, що передує виробленню концепції і стратегії. Запропонувала студентам скористатися методикою «СМАРТ» під час визначення мети і завдання власного проєкту, а також розробити критерій оцінювання для майбутніх результатів; до власної команди порадила залучати професіональних «гравців». Саме такі прості механізми розрахунку очікувань і планування діяльності, на думку пані Наталі, дадуть змогу досягти успіху. Також пані Наталя поділилася секретами власного проєкту, розповіла про першопочатковий задум і його трансформацію під час роботи, наголосивши, що такі зміни не лише можливі, а й бажані, адже покликані вдосконалити продукт / послугу / активність.

    Зустріч вийшла мотивуючою, надихнула студентів на пошук власних рішень. Сподіваємося, що в майбутньому ще не раз побачимося з пані Наталією і такі невеличкі майстер-класи з фінансової грамотності та формування власного проєкту стануть доброю традицією, адже на перетині різних галузей знань народжуються найцікавіші ідеї.
    Тетяна Белімова

  • Розклад зустрічей зі студентами-першокурсниками ОС Бакалавр 17 вересня

    Шановні першокурсники Інституту філології!

    Ми будемо раді бачити Вас у стінах Жовтого корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка 17 вересня на зустрічі з науково-педагогічним колективом випускових кафедр. Ви дізнаєтеся про порядок організації та графік навчання, поспілкуєтеся з викладачами, отримаєте залікові книжки. Ми хочемо, аби Ваше перше знайомство з інститутськими аудиторіями й колегами-філологами стало незабутнім. Тому активісти Студентського парламенту Інституту філології також зустрінуться з Вами – проведуть екскурсію корпусом, познайомлять із куратором кожної групи, дадуть відповіді на Ваші запитання.

    Задля дотримання протиепідемічних заходів перша зустріч для кожного потоку відбудеться окремо (список груп і відповідних аудиторій – у прикріпленому PDF файлі).

    Хочемо вас також заспокоїти, що якщо у вступників на 1 курс бакалаврату є перестороги щодо стану здоров’я, занепокоєння щодо приїзду до Інституті філології чи інші ускладнення, присутність на установчій зустрічі 17 вересня не є обов’язковою.

    З повагою – дирекція Інституту філології

    Категорії: 
    Додані файли: 
  • Неда Неждана: драматургія варіянтів і спростування міфів

    20 квітня 2020 р. за допомогою засобів відеозв'язку відбувся майстер-клас у межах курсу «Майстерня драматургії» для ОП «Літературна творчість, українська мова та література та англійська мова» з відомою письменницею, режисеркою, дослідницею Недою Нежданою на запрошення Мар’яни Шаповал, професорки кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчости.

    Пані Неда розповіла про бачення п’єс через драматургійну та режисерську лінзу, поділилася власним досвідом (та секретами). Принципова різниця між драматургом та режисером, як зазначала письменниця, полягає у векторах бачення, а саме: драматург спрямовує свій вектор на майбутнє (навіщо?), тобто моделює хід історії та мислення своїх персонажів, режисер навпаки повертається у минуле ( чому?), щоб зрозуміти причини, мотивацію автора.

    Майстер-клас дав розуміння варіятивного тексту, тобто такого, що по-різному може трактуватися глядачами та режисером. Така варіятивність також включає поняття гіперавторства – драматург будує квест, створюючи таким чином ілюзію авторства для режисера. Із інтерпретаціями пов’язана проблема існування на сцені кількох паралельних реальностей, де фокус побутує у декількох місцях, а глядач самостійно обирає, на чому йому сконцентровуватись, яка реальність буде переважати у його картині світу. Відповідно, у глядача розвивається так звана кліпова свідомість, що передбачає фрагмент (спресоване дійство), який читатиметься та дофантазовуватиметься кожним індивідуально.

    Оскільки дистанційна зустріч була розрахована на студентів літературної творчости, Неда Неждана розповідала про методи створення варіятивного тексту, зокрема про принципи його побудови з конкретними прикладами власних п’єс. Серед таких методів: парадоксальна початкова ситуація, принцип багатоповерхового будинку, композиція-конструктор, що з неї говоримо про монтажний принцип побудови сцен, принцип обману. Також обговорювали особливі місця дії (морг, парк, дах), інтерпретації фінальних сцен, гру з жанром (трагіфарс, чорна комедія) та стереоефект у контексті бачення автора.

    На завершення письменниця висловила думку про автора як пророка, що відчуває простір. Зустріч була продуктивною та корисною не лише для творців п’єс, а й для розуміння специфіки творення драматургічних текстів, їхньої режисерської інтерпретації та проєкції у свідомости глядача.

    Текст - Уляна Балкова

    Категорії: 
  • Анонс обговорення дебютної прозової збірки Влада Сорда

    Скучили за літературними дискусіями? Кафедра історії української літератури, теорії літератури і літтворчості це виправить, адже хоче зробити життя насиченим. Цієї п'ятниці, 17 квітня, о 13:00 за допомогою веб-платформи Zoom зустрінемося з письменником Владом Сордом. Охочі зможуть під'єднатися до бесіди за ключем, що буде на фейсбук-сторінці кафедри. Стежте за оновленнями! Організатори - Tetiana Belimova та Марина Рябченко. Тож готуйте запитання письменнику, видавцеві, захиснику України. Вчімося цілеспрямованості - доведемо, що для саморозвитку й цікавих зустрічей немає перешкод!

    Категорії: 
  • Зустріч із Григорієм Гусейновим

    5 березня до студентів – майбутніх україністів і літтворців – завітав Григорій Гусейнов, криворізький письменник, журналіст, лауреат Шевченківської премії, засновник і головний редактор літературного та краєзнавчого журналу «Кур’єр Кривбасу». Захід відбувся з ініціативи кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості на чолі з професором Людмилою Грицик. Людмила Василівна відрекомендувала студентам Григорія Джамаловича й зацитувала дещо з його художньо-документальної повісті «Господні зерна». За цю працю, яку можна вважати книгою України, її історії та персоналій, Григорій Гусейнов у 2006 році був нагороджений Шевченківською премією. Автор на прикладах довів, що на українському ґрунті проростають справжні таланти. Збірка складається з восьми томів, алфавітного покажчика імен та листів-відгуків до Гусейнова, об’єднаних у томі «Postscriptum».

    Свою премію (100 тисяч гривень) Григорій Джамалович віддав на заснування нової, позбавленої ідеологічного тиску, яка б відзначала знакових постатей сучасності для України та її культури. І першим лауреатом премії «Глодоський скарб» став кобзар Тарас Компаніченко. У наступні роки нагороджено Віктора Неборака, Емму Андієвську, Костя Москальця, Віру Вовк, Андрія Содомору та інших. Сама назва премії символічна і, на думку засновника, має відображати поєднання духовного й матеріального багатств. Того, що дає своїй Батьківщині людина. Глодоський скарб – назва на позначення археологічної знахідки 1961 р. – золотих і срібних прикрас. Пам’ятка – тюркське поховання вождя на березі р. Сухий Ташлик, притоки Південного Бугу. Це одна із найкоштовніших на території України знахідок. Глодоський скарб знайдено на рідній Гусейнову Кіровоградщині.

    Григорій народився у селищі Помічна в бідній родині. Його батько – азербайджанець, який зазнав багато поневірянь. Погано знав державну на той час російську мову в СРСР. Мобілізований у період Другої світової війни, але відразу ж потрапив у полон, де захворів на туберкульоз. Після того засланий на північ Росії рубати ліс. Його таємно визволив брат, Але в Україні Джамал також важко працював: доглядав коней, охороняв базар. Робота сторожа стала останньою: батько Гусейнова помер після бійки зі злодіями.

    Попри нелегке дитинство, Григорій завжди прагнув розвиватися, бути причетним до чогось високого. Він розповів студентам Інституту філології про сильне враження від першої своєї (ще в дитинстві) зустрічі зі справжнім письменником. Розповідав також про знайомство з Андрієм Тобілевичем, онуком Івана Карпенка-Карого, із одеським краєзнавцем Григорієм Зленком. Поїздка 1967 р. до Києва теж неабияк вплинула на становлення Григорія як письменника та історика. Григорій Джамалович погоджується з думкою, що письменник починається там, де вже немає документів. Письменник – це не історик, не науковець, проте він має бути дуже освіченим. Як говорив Павло Загребельний, для того, щоб написати одну книжку, треба перечитати одну бібліотеку.

    Григорій Гусейнов спонукав любити Україну та її культуру, занурюватися у свою працю, ніколи не припиняючи пізнавати нове, збагачуватися від спілкування з видатними людьми, які траплятимуться на життєвому шляху.

    Юлія Кузьменко

    Категорії: 
  • «Коли мовчите ви, говорять пройдисвіти», - зустріч із Євгенією Подобною

    4 березня в актовій залі Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка на запрошення соціального департаменту СПІФ завітала журналістка Євгенія Подобна. Випускниця Інституту журналістики нашого Університету, а нині – викладач ІЖ, із 2015 року Євгенія працювала воєнним кореспондентом у зоні АТО (тепер – ООС). Книга «Дівчата зрізають коси» - результат її інтерв’ю з жінками на війні. Книжка видана за підтримки Інституту національної пам’яті у 2018 році. Торік збірка отримала премію «BookForum Best Book Award-2019», а тиждень тому Євгенія стала лауреатом Шевченківської премії-2020 у номінації «Публіцистика. Журналістика». На зустрічі Подобна говорила про історію книги, стереотипи й міфи сучасної війни, неймовірні історії на Сході та закликала не мовчати про правду, а також берегти цінності, що їх нам подарувала боротьба.

    Книга створювалася протягом 8 місяців і розповідає про події періоду 2014-2018 рр. Це розмови з 25 жінками-воїнами, однієї з яких уже немає серед живих. Йдеться про кулеметницю Яну Червону, якій Євгенія і присвятила перемогу в Шевченківській премії.

    Подобна працювала на київському телеканалі, робила 1,5-хвилинні ролики для ефірів. У такий відрізок не вмістиш багато. Аби не втрачати матеріал, журналістка спершу планувала зробити фільм. Однак формат книги дозволяє розповісти всі історія від А до Я. Перша назва збірки – «Вона.Війна». Але незадовго до видання вийшов фільм із майже такою самою назвою – «Вона і війна». Щоб не плагіатити, журналістка взяла заголовним рядок вірша Олени Задорожної. Звідти ж епіграф до книги:

    Дівчата зрізають коси
    Туго шнурують берці
    Їм щастя приснилось, здалося.
    Кровить забинтоване серце.

    «Нехай же з цією книгою зріжуться всі стереотипи про жінку на війні», - наголошує авторка. Суспільство тяжче звикає до жінок-воїнів, ніж інші військові, командування. У перші роки агресії жінки навіть не мали права обіймати військові посади. За документами – банщиця, а насправді снайпер, командир батальйону… Не призначали навіть військовим перекладачем або фотографом. Це дивує Євгенію: «Технології, глобалізація, Ілон Маск – так, а жінка-воїн – ні?!» Жінка – така сама захисниця. Вони воюють там, аби ми спокійно сиділи тут. Багато хто з них має дітей. Дико слухати звинувачення в бік жінок, що обрали службу: «Вона покинула своїх дітей». Під час обстрілів жінки телефонують дітям і, тамуючи сльози, говорять, що в них усе добре й тихо… Ці жінки обрали іншу форму піклування про майбутнє дитини.

    Інтерв’ю з дівчатами було простіше записувати після спільного перебування на лінії вогню. Євгенія знала, що і як спитати, а зближення під час обстрілів та після них дало змогу торкатися найболючішого: «Що відчуваєш, коли гинуть побратими чи посестри? Коли тиснеш на курок?» Для журналістів воєнна тема – особлива. Багато філологів можуть піти в цю галузь, тож Подобна радить уміти ставити незручні запитання й уникати таких, на які можна відповісти однозначно. Не короткі репліки, а готові тексти. Воїни вміють говорити, це освічені й розумні люди. Їхні інтерв’ю майже не потребували редагування. До того ж авторка боялася перетворити книгу на художнє переосмислення, панегірик. Їй важлива правдивість, як і самим військовим. Художня розповідь про війну сприйметься читачем як вигадка: «Правда цікавіша!»

    Найважче, за словами Євгенії, - їхати з позицій після репортажу. Краще б стати поряд з автоматами, але дивишся на прощання в очі військовим і розумієш, що, можливо, більше їх не побачиш. Ще один сучасний міф – солдати йдуть на строкову службу за гарну платню. Та хто погодиться на щоденну загрозу смерті чи, гірше, - каліцтва? Хай навіть і за великі гроші. Людини може не стати будь-якої миті. Кожен помирає двічі. Спершу – фізично, вдруге – коли про нього забувають. Пам’ять про захисників має жити в тих історіях, які вони лишили. «Нотуйте сьогодні», - Євгенія переконана, що з часом історії забуваються, переосмислюються. Травматичний досвід швидко витісняється, важливо фіксувати «по гарячих слідах». Навіть якщо боляче й хочеться якнайшвидше забути. «Коли мовчите ви, говорять пройдисвіти», - журналістка бачила багато брехунів, псевдоАТОвців, і тому закликає говорити й запитувати, як це не тяжко.

    Євгенія Подобна – кандидат історичних наук. Вона усвідомлює: майбутнім історикам складно буде відшукати правду, проаналізувати сучасну російсько-українську війну. Зараз багато хто «хайпить» на темі війни, не знаючи її зсередини. Остерігаймося фейків. Вони частина інформаційного складника війни. На думку журналістки, частково перемога почнеться в Києві, коли ми навчимося правильно доносити інформацію до всіх громадян. Так, аби теле-, радіомовленню й газетам довіряли. Мало сказати: «Донбас – це Україна», необхідно ненасильницьки прищепити любов до України. Для цього не потрібна пропаганада. Євгенія порівнює її з вівсянкою швидкого приготування, а над справжньою інформаційною самообороною треба довше працювати. Мешканці Донеччини та Луганщини – не «сєпари», вони відкриті до своєї країни. Журналістка згадувала, як після чергового обстрілу в гарячій Красногорівці її оточили люди з вимогою – ні, не гуманітарної допомоги! - українських газет і каналів. Пам’ятаймо, що тамтешнім жителям в оточенні ворога важче відстоювати національну позицію.

    Із зустрічі можна зробити висновок: сила слова потужна у будь-яких ситуаціях. Не мовчати й говорити правду – внесок у перемогу, що нам під силу. Гостя просить не робити з українців народ тужільників: «Ми народ-переможець!» Окрім ПТСР у воїнів (посттравматичного стресового розладу, що нині часто обговорюють), існує ПТР – посттравматичний ріст. Зростання, відновлення настане після боротьби. «У нас і так багато приводів плакати. Але на війні є хороше», - можна радіти хоча б тому, що в нас є безліч свідомих захисників. І кілька тисяч військових загинули, аби народилося значно більше. Аби ми жили. Живімо, щоб не було соромно. Вірмо у те, що робимо.

    Юлія Кузьменко

Сторінки

Subscribe to зустріч