зустріч

  • Як пов’язані мистецтво і дипломатія: розмова із представниками Канадського Посольства

    Нещодавно студенти спеціальності «літтворчість» у межах дисципліни «Міжнародний досвід промоції культури» зустрілися з Політичним Радником, Керівником відділу зовнішньої політики й дипломатії Посольства Канади в Україні Русланом Кацом і Дар’єю Лисак, радницею з питань бізнесу в секторі креативних індустрій Посольства Канади. Розмовляли на різні теми, зокрема про те, що таке публічна дипломатія, як відбувається канадсько-українська співпраця та які особливості має канадський книжковий ринок.

    Політичний Радник розповів про роль мистецтва в дипломатії. “Дипломатія може бути жорсткою, а може – навпаки. Останнє означає, що ми досягаємо бажаних результатів шляхом промоції наших цінностей, презентуємо нашу культуру та використовуємо її для встановлення зав’язків”, – зазначив Руслан Кац. Дипломат вірить, що культура та мистецтво мають потужну силу: “Ми сильні, тому що в нас сильна культура”. На це й орієнтується Канадське Посольство, популяризуючи мистецтво Канади. Насамперед дипломати пропагують твори, які пов’язані з актуальними для українців проблемами. Руслан Кац упевнений, що мистецтво – ідеальний спосіб привернути увагу до важливих питань. Так, під час Книжкового Арсеналу в 2019 році Канадське Посольство запросило авторів книжок, присвячених темі війни й біженства. Також три роки тому Посольство організувало літературний фестиваль із метою підтримки кримськотатарських письменників. У рамках проєкту письменникам надавали фінансові ресурси та допомогу в публікації творів.

    Студентів цікавило, як добре канадці знайомі з українським мистецтвом, адже там розташована найбільша українська діаспора. Виявилося, у Канаді чудово знають класичних українських письменників, видатних Тараса Шевченка і Лесю Українку, а також захоплюються фольклором і народними танцями. Проте наразі метою посольства є знайомство канадських читачів із сучасними авторами. “Адже саме вони можуть показати, якими є наші країни сьогодні,” – зазначив Руслан Кац.

    Втілює цю мету в життя Дар’я Лисак, яка, серед інших своїх обов’язків, сприяє укладанню угод між українськими та канадськими видавцями. Вона познайомила студентів із канадським книжковим ринком, його особливостями, динамікою розвитку, просуванням цифрових технологій. Пані Дар’я підготувала цікаву презентацію й за допомогою слайдів наочно продемонструвала спроможності й потенціал канадського видавничого сектору. Так, більша частина видавництв розташовуються вздовж західного та східного узбереж, адже саме там зосереджено населення Канади. Багато видавництв зосереджено й у провінціях Альберта та Манітоба, де в основному проживає українська діаспора.

    Також пані Дар’я зосередилася на питанні двомовності країни. Більша половина канадців розмовляють англійською, тоді як французька мова є рідною для двадцять одного відсотку. До того ж канадці читають літературу обома мовами в однаковій кількості. Статистика для українців дещо інша. Раніше, згідно з відомостями соціальних опитувань, російськомовні книжки випереджали українські, однак за останні роки популярність книжок цими мовами врівноважилася, а за 2020 рік українська книжка почала повільно зростати й переганяти російськомовну конкурентку.

    Студентів приємно здивувало, що в Канаді з десяти людей книжки читають вісім. При цьому більш популярним є жанр нон-фікшн. Дар’я Лисак також зазначила, що важливим для канадців навіть у виборі книжок є питання екології та збереження навколишнього середовища. “Канадець імовірніше купить книжку навіть за високою ціною, якщо вона зроблена з переробленої сировини”, – зазначила радниця.

    Дар’я Лисак докладно розповіла про державну підтримку видавництв. “У Канаді таких програм настільки багато, що видавництва навіть не здогадуються про існування багатьох із них”. Зокрема, співпраця між українськими та канадськими видавництвами активно підтримується програмою Canada Council for the Arts. Вона надає фінансову підтримку у виданні перекладної літератури. На її основі вже готуються до видання в Україні перекладені твори канадських письменників.

    Отже, за годину студенти почули багато цікавої та важливої інформації. З Дар’єю Лисак було приємно спілкуватися. Чудово, що просуванням літературних взаємин між Канадою та Україною опікується саме така людина. Те саме можна сказати і про Політичного Радника Руслана Каца. Попри свою високу посаду він привітний чоловік, усмішка з обличчя якого не сходила впродовж усієї бесіди. Так само, як і з облич студентів. Обидвом, і Дар’ї Лисак, і Русланові Кацу, вдалося надихнути студентів розвивати українське мистецтво та популяризувати його у всьому світі.

    Гнєушева Анастасія, студентка спеціальності “літературна творчість", 4-й курс

  • Анонс онлайн зустрічі Літературної студії імені Максима Рильського

    ЛІТЕРАТУРНА СТУДІЯ ІМЕНІ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО 12 СІЧНЯ 2021 р.

    Відбудеться в інтернет-режимі (через карантин) з такою програмою:

    1. Читання й обговорення нових творів студійців 3-го курсу спеціальності "літературна творчість", а також третьокурсників усіх спеціальностей Київського та інших університетів України і зарубіжжя, у яких формується творчий талант.

    2. Вільний мікрофон: читають (теж в інтернет-режимі) свої нові твори студенти всіх курсів.

    3. Презентація нових поетичних творів Людмили Дядченко та інтерв'ю з нею відомого турецького видання.

    (Людмила Дядченко - випускниця спеціальності "літературна творчість", 2012 р., авторка 3-х збірок поезії, активна учасниця багатьох поетичних фестивалів зарубіжжя і сучасного літературного процесу України. Текст інтерв'ю буде розміщено тут 12 січня 2012 р.).

    Літстудійців 3-го курсу і всіх бажаючих узяти участь в інтернет- зібранні літстудії 12 січня просимо надсилати свої твори на електронну адресу ст. лаборанта Центру літературної творчості Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка Марині Єщенко: poltava.proza@gmail

    Додаткову консультацію може надати староста літературної студії - третьокурсник Богдан Братусь (див. його сторінку на ФБ: https://www.facebook.com/bratus.verse).

    Подані на обговорення твори буде розміщено на Фейсбук-сторінці Літературної студії імені Максима Рильського, а також у 13-му випуску студентського альманаху "Сві-й-танок" (2021).

    З Новим роком та Різдвом Христовим!

    Тримаймось художнього слова якнайміцніше! Бо воно було спочатку людського життя і було воно у Бога. А він постійно навчає нас творити його і розвивати.

    "Щоб Слово пламенем взялось,

    Щоб людям серце розтопило"

    (Т. Г. Шевченко)

    Центр літературної творчості ІФ КНУ імені Тараса Шевченка

  • Науково-практичний семінар, приурочений до відзначення свята Шаб-е Ялда

    21 грудня відбувся науково-практичний семінар, приурочений до святкування свята Шаб-е Ялда. Організатором заходу виступило посольство ІРІ. Семінар розпочав Надзвичайний та Повноважний посол ІРІ пан Манучехр Мораді, який звернувся з вітальним словом до усіх присутніх. Пан Манучехр Мораді, наголосив, що це уже третій семінар з іраністики, який посольство ІРІ проводить у межах програми з популяризації перської мови та культури Ірану на теренах України.

    Пан Хоссейн Баят, викладач, який за сприяння Посольства Ісламської республіки Іран викладає в Інституті філології перську мову та літературу розповів присутнім про стародавні традиції святкування цього свята. У грудні іранці відзначають одне з найдавніших та найтаємничіших свят у році – день народження Сонця, «Шаб-е Ялда». Найкоротший день у році та найдовша ніч випадають на 21 грудня. Цей день називається зимовим сонцестоянням. Іранці вірять, що злі сили можуть зробити так, що вранці сонце не зійде, тому у цю ніч не сплять. Зазвичай родина збирається у домі найстаршого члена сім’ї, смакують символічні для цього дня фрукти, горішки, насіння; дорослі розповідають стародавні легенди, а молодь зачаровано слухає, поринаючи думками у давнину. Shab-e Yalda була офіційно внесена до списку національних духовних скарбів Ірану на спеціальній церемонії в 2008 році.

    Асистент кафедри мов і літератур Близького та Середнього Сходу Амір Маллаахмаді продекламував газелі відомого перського поета Гафеза, без читання віршів якого не обходиться жодне іранське традиційне свято, а також розповів, що в Ірані газелі Гафеза не лише декламують, а й ворожать на них.

    Урочистий захід відбувся в он-лайн режимі на платформі Zoom, а нагоду долучитися до цього чудового свята мали усі охочі.

    Центр іраністики

  • Відбувся онлайн-семінар на тему "ПЕРСЬКА МОВА: ІСТОРИЧНІ КОРЕНІ ТА ПРОЦЕСИ ТРАНСФОРМАЦІЇ"

    3 грудня 2020 р. відбувся онлайн-семінар, організатором якого було Посольство Ісламської Республіки Іран в Україні, на тему "ПЕРСЬКА МОВА: ІСТОРИЧНІ КОРЕНІ ТА ПРОЦЕСИ ТРАНСФОРМАЦІЇ".

    З доповіддю на семінарі виступив сходознавець, перекладач перської мови, к. і. н. Валерій Храновський, який розповів про історію, розвиток і трансформації перської мови, про різноманіття мов і говірок, поширених на території сучасного Ірану, а також про спорідненість слів в індоєвропейських мовах, про давньоперську лексику в сучасній перській мові та інших мовах, зокрема, українській тощо.

    Посольством ІРІ також планується найближчим часом проводити серію подібних онлайн-семінарів на платформі Zoom, присвячених різній тематиці історії та культури Ірану.

    Сторінка Посольства ІРІ в instagram: @iranembassyinukraine
    на Facebook: https://www.facebook.com/IranembinUkraine/

    І.Д. Левчин, кафедра мов і літератур Близького та Середнього Сходу

  • Розмова про Львівський жіночий літературний клуб: історія успіху

    25 листопада відбулася онлайн-зустріч із талановитими мисткинями - Нікою Нікалео та Оленою Чернінькою. Студенти "Літературної творчості" мали змогу дізнатися про секрети успіху Львівського жіночого літературного клубу, заглибитися в історію створення серії книг про Львів, і просто насолодитися приємною й затишною атмосферою дружнього спілкування.

    Пані Ніка як голова ЛЖЛК поділилася корисними порадами щодо створення власних проектів, спілкування й співпраці з письменниками та медійними майданчиками, а також розповіла про нюанси й важливості літературних конкурсів "Львівське перехрестя" та "Коронація Слова".

    Пані Олена занурила студентів у письменницький всесвіт, повідала секрети творчої праці й подарувала потужну хвилю мотивації.

    "Треба стукати у всі двері, - зазначають письменниці, -у всі двері, які є і які можливо відчинити, - варто стукати. Якщо тебе не почули - постукай ще раз". Ця зустріч видалася дуже цікавою та атмосферною й наповнила натхненням кожного учасника. Завдяки ній молоді літератори дізналися багато секретів, які обов`язково стануть їм у нагоді для створення власних проектів і для подальшої літературної діяльності.

    Дзевенко Софія

  • "Блогер - літературний герой зі своїм стилем" - Євгенія Кузнєцова

    З кожним днем блогінг набирає все більшої популярності, особливо серед молоді. Як почати блогерство, як набрати авдиторію і які дописи набирають найбільше лайків – про це і набагато більше розповіла в останній у цьому семестрі онлайн-зустрічі «ЗМовників» Євгенія Кузнєцова. Зустріч відбулася 24 листопада 2020 року. Модерувала розмову Оксана Мацько, доцент кафедри української мови та прикладної лінгвістики Інституту філології.

    Євгенія Кузнєцова – випускниця КНУ імені Тараса Шевченка, ІМВ, спеціальності «міжнародна інформація». Почала кар’єру в журналістиці з англомовних публікацій у Kyiv Post. Захистила дисертацію з магічного реалізму в Іспанії. Професійно займається перекладами з англійської, іспанської і німецької мови та багато й натхненно пише. У найближчому році вийдуть три її книжки різних напрямків: стьобна етнографія, роман та книга-дослідження про мову. Веде популярний блог та власний канал на You Tube.

    Розмова з Євгенією Кузнєцовою була легка і відверта. Розпочали з зізнання Євгенії: «Я можу багато від чого відмовитися у житті, але від письменства – ні. Не писати – мука для мене». Далі говорили про «секрети» блогерства. «Писати і ще раз писати. Це основне правило блогера. Написання має стати звичкою. Ця щоденна звичка робить тексти кращими. Завдяки блогерству ти розвиваєш своє письмо. Шліфуєш стиль. Блогерство – майданчик для письма», – каже Євгенія.

    Як почати розвивати свої соцмережі?

    Відповідь Євгенії проста: «Усі з чогось починають. Не треба засмучуватися, коли перші дописи наберуть всього два лайки – мами і бубусі. Усі так починають. Можна, звісно, писати ʺна злобу дняʺ і таким чином збільшити авдиторію, але до фідбеку треба бути готовим. Це ризик і напруга. Краще дотримуватися правила писати регулярно і з душею. Звісно, треба враховувати, що не все те, що подобається тобі, буде до вподоби авдиторії. Тому інколи можна прибріхувати (сміється Євгенія)».

    Блогерство – самореалізація чи заробіток?

    Євгенії Кузнєцовій блогерство не приносить заробіток. Вона не фотографується з продуктами на замовлення. Однак, вважає блогерство – розвитком, яке рухає автора і допомагає вибудувати онлайновий бренд. При розвитку «себе як бренду» за рахунок популярності блогер отримує замовлення на роботу. Для Євгенії блогерство, перш за все, є шляхом самореалізації та саморозвитку.

    Чи обов’язковим для блогера є візуальний контент?

    Візуальний контент важко дається Євгенії. Але шляхом відео вона намагається залучити більшу авдиторію. Наприклад, у фейсбуці не сидять п’ятнадцятирічні. Вони майже не читають. Їхнім медійним майданчиком є TikTok. Зважаючи на це, потрібно робити візуаліальний контент, який краще запам’ятовується. «Відео і картинки є промовистішими», – вважає Євгенія.

    Як мотивуватися?

    Євгенію Кузнєцову мотивує письмо. Вона надихається художньою літературою. Читає інших блогерів, аби відчувати реальність. «Блогер – літературний герой зі своїм стилем», – вважає Євгенія Кузнєцова.

    Окрім блогерства під час «ЗМовників» говорили також про українську мову. Євгенія Кузнєцова наразі знімає відео про мову і намагається привернути увагу молоді. «ЗМовники» бажають успіхів та натхнення Євгенії, дякують їй за поради та неймовірно цікаву розмову. Зустрінемося в наступному семестрі.

    Олександра Касьянова

    Категорії: 
  • Як важливо бути гнучким: розмова з Оксаною Хмельовською.

    18 листопада у рамках курсу «Літературні проєкти: кураторство» відбулася зустріч із співзасновницею та головною редакторкою культурно-видавничого медіапорталу «Читомо» Оксаною Хмельовською. Розмова точилася навколо становлення цього медійного проєкту та дотичних до нього подій.

    Пані Оксана розказала, що «Читомо» вперше виник як дипломний проєкт, розроблений удвох із колегою. Для залучення публіки на першу презентацію під час Львівського форуму видавців скористалися картонними колажами, які розвісили по всьому Львову: це дозволило зібрати аудиторію до 80 людей – чудовий результат для літературної події.

    Однак спочатку «Читомо» існував більше як блог, ніж медіа, й перші 4 роки тримався на колосальній волонтерській роботі друзів пані Оксани. Значні зміни відбулися після організації фестивалю «Штурмові загони Ґутенберґа», які об’єднали молодих видавців із якісними редакторами. Так проєкт дістав перший ґрант від Unistudy, який повністю витратили на «найважливішу» людину на Землі – програміста.

    Втім однаково головною проблемою проєкту був брак стабільности та доходів, через що чимало дописувачів вигорали й ішли деінде. Колишні автори «Читомо», за словами пані Оксани, – власники видавництв, редактори, викладачі. 2015 року відбулася своєрідна реорганізація й було проведено чимало подій: проєкт «Mali.ua», який об’єднав невеликих видавців, що випускали по одній книзі; «Вітрина новинок», у якому розміщувалися всі книжки, випущені до Книжкового Арсеналу чи Форуму Видавців, а також спецпроєкт із Гете-інститутом у Києві. Тоді ж у «Читомо» з’явилася перша випускова редакторка Богдана Романцова.

    Хоча брак коштів все ще давав про себе знати, «Читомо» розвивався й 2016 року об’єднався з блоґом про сучасну дитячу літературу «Казкаркою», який представлений дитячим відділом «Читомо». У тому ж році сайт отримав першого комерційного партнера – магазин туристичного спорядження Gorgany (не на правах реклами). Це дозволило проєктові крок за кроком перейти до «дорослішання». 2017 року «Читомо» офіційно став громадською організацією, що, за словами пані

    Оксани, «дозволило відчути себе тим, хто здатен впливати на смаки людей».
    2018-й рік видався багатим на події. Сайт «Читомо» перезапустився і змінив дизайн, здійснив велике соціологічне опитування «Ukrainian Reading and Publishing Data», на яке нинішній Український інститут книги орієнтується при укладанні стратегії. Тоді ж було проведено кілька спецпроєктів із зарубіжними організаціями: Британською Радою, Гете-інститутом (Німеччина) і Польським та Чеським інститутами в Києві.

    Останні два роки позначилися ще більшим розвитком. Так, 2019 року «Читомо» вперше поїхав у відрядження на книжкові ярмарки в Німеччині й Латвії, Мистецький салон у Канаді. Тоді ж провели вечірку з нагоди десятиріччя проєкту «Піна днів», де все навколо покрили піною – сподіваюся, шампанського. Цей рік позначився виграшем 8-ми ґрантів, появою власного Телеграм-каналу, акцією #купуйумалих і партнерством із крупним комерційним проєктом «Галичина».

    Після такого екскурсу в історію гостя заглибилася в його суть, бо «Читомо» – це передусім «медіа про книгу в усіх її проявах й осмислене читання як трамплін, інструмент для самоосвіти й реалізації». Метою проєкту є створення якісних текстів, які б піднімали читачів на вищій рівень. Тексти ці різні: аналітика й ексклюзивні матеріали експертів, новинки у сфері книговидання, рекомендація вартісних книжок, що добре зроблені й несуть щось нове і, звісно, рецензування, бо «навіть якщо книжка хороша, має бути рецензент, який сказав би, що вона хороша».

    За словами пані Оксани, «Читомо» важливий тим, що він бачить щось цікаве, пише про це і люди проявляють інтерес. Яскравим прикладом стала стаття про оплату праці перекладу, яка допомогла перекладачам усвідомити вартість своєї праці. Або проєкт «Література на експорт», де критики рекомендували по 10 українських книжок до перекладу, що дозволило укласти щонайменше 7 угод про переклад за кордон; крім цього, підтримуються й інші важливі й регіональні проєкти.

    Певну частину часу пані Оксана приділила оцінці студентських проєктів, відзначивши їх новизну та давши кілька корисних настанов. Насамперед, вона нагадала, що, крім ідеї, дуже важливо сформулювати мету і порадила уявити собі майбутніх клієнтів, які б зацікавилися пропонованим продуктом, і сформулювати до 5 цінностей вашого проєкту.

    Найважливішою настановою, яка підбила підсумок зустрічі, стала порада не стояти на одному місці, бо важливо вміти рухатися вперед. Як сказала пані Оксана, «редакційна політика «Читомо» – така само змінна річ, яка має швидко реагувати на поломки й помилки, особливо в наш час. Бо цей рік показав, як важливо бути гнучким і вміти підлаштовуватися й знаходити своє місце».

    Іван Прокопенко,
    студент 4 курсу «літературної творчості»

  • «УКРАЇНСЬКИЙ ЗОШИТ» У БІЛОРУСЬКІЙ «МАЛАДОСЦІ»: ПЕРЕКЛАДИ ТВОРІВ СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ БІЛОРУСЬКОЮ МОВОЮ

    18 листопада 2020 року відбувся телеміст між Києвом і Мінськом, ініціаторами якого стали кафедра історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості, Центр білоруської мови та культури імені Володимира Короткевича Інституту філології та редакція білоруського часопису «Маладосць». Захід було присвячено презентації №8 номера «Маладосці», де вийшов «Український зошит» – переклади білоруською мовою творів чотирнадцяти сучасних українських письменників. У зустрічі брали участь студенти й викладачі Інституту філології, а також українські автори, чиї твори вийшли в білоруському перекладі, та представники редакції часопису «Маладосць».

    Розпочав зустріч Мікола Адам – ініціатор і духовний натхненник проєкту «Український зошит». Пан Мікола розповів, що вже давно «хворіє» сучасною українською літературою, досить часто буває в Україні на різних мистецьких фестивалях та імпрезах. Уже давно виношував ідею створити антологію сучасної української літератури в білоруському перекладі, куди б увійшла поезія і проза молодих письменників з України. Частково його задум втілився на сторінках часопису «Маладосць». Алесь Ємельянов-Шилович, один із білоруських перекладачів, розповів про власний досвід роботи з текстами українського автора В’ячеслава Левицького, випускника спеціальності «літературна творчість» Інституту філології, а також зачитав кілька його віршів у перекладі білоруською. Іще один білоруський перекладач Янка Лайков окреслив власний досвід перекладів з української та зачитав кілька перекладених віршів Інни Зливи і Віктора Шупера, молодих українських авторів. Про його перекладацький доробок колега, пан Алесь, відгукнувся назагал у чаті: Алесь Емяльянаў-Шыловіч to Everyone: 12:03 PM

    «Янка, цудоўныя пераклады. Асабліва пераклад вершаў Інны Злівы. Гэта рэдкая ўдача,к алі мужчына так перакладае вершы жанчыны. Хаця галоўнае ў паэтычным перакладзе - гаварыць на мове, якую зразумеюць усе, то бок гаварыць на мове паэзіі, мове сэрца. Вельмі класныя аўтары і пераклады».

    Данііл Аріанов – іще один білоруський перекладач – завершив першу вступну частину зустріч і поділився власними спостереженнями, що виникли під час роботи над перекладом поетичних творів Уляни Дудок, молодої львівської поетки.

    Студенів і викладачів цікавило передусім, із якими труднощами може стикнутися перекладач, коли працює із близькоспорідненими мовами, такими, як українська й білоруська. Також аудиторія просила поділитися секретами перекладацької майстерності і дати поради початківцям. Білоруські гості закцентували на синергії, яку має відчувати перекладач до тексту, який береться інтерпретувати, на своєрідній спорідненості з ідеостилем самого автора.

    Також слово мали викладачі Інституту філології Леся Стеблина й Олена Погрібняк, Ірина Караткевич, котра багато років викладала білоруську мову в стінах нашого університету. Зустріч минула у дружній й теплій атмосфері. Насамкінець білоруські й українські колеги домовилися про наступний захід у форматі наживо після завершення пандемії і пов’язаних із нею карантинних заходів й обмінялися традиційними вітаннями своїх народів: «Жыве Беларусь! – Слава Україні!».

    Подивитися запис зустрічі - https://www.facebook.com/philolog.knu.ua

    Інформація білоруською - http://zviazda.by/be/news/20201119/1605782625-ukrayinskiy-zoshit-u-belar...

    Тетяна Белімова, доцент кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості

  • ОНЛАЙН-ЛЕКЦІЯ ЗІ СВІТЛАНОЮ ПРИВАЛОВОЮ – НАТХНЕННИЦЕЮ, ОРГАНІЗАТОРКОЮ ТА ДИРЕКТОРКОЮ БАГАТЬОХ ЛІТЕРАТУРНИХ ПРОЄКТІВ

    4 листопада у рамках дисципліни «Літературні проєкти: кураторство» відбулася онлайн-зустріч із Світланою Приваловою, програмною директоркою «Litosvita». Запросити пані Світлану до розмови – це було спільне рішення викладачів і студентів, що цілком зрозуміло, бо успішних людей хочеться почути, перейняти дещицю досвіту. Нині «Litosvita» – платформа, яка надає освітні послуги за різними тематичними напрямами, одна з найбільш популярних у царині неформальної освіти. До того ж «Litosvita» репрезентує своєрідний зріс найвагоміших досягнень літературного й загалом мистецького менеджменту й водночас популяризує сучасний український літературний процес.

    Студентам хотілося більш докладно почути про секрети й внутрішні механізми літшколи, яка минулого 2019 року відзначила поважний ювілей – десятиріччя від дня засування. Відтак пані Світлана докладно зостановилася на структурі самого освітнього процесу, що надає «Litosvita», наголосивши, що він за зразком академічної освіти складається з річних програм, упродовж яких слухачі мають можливість отримати досить ґрунтовні знання і потужну мотивацію до саморозвитку. Безумовно, став у нагоді багаторічний викладацький досвід в університеті і робота над власною дисертацією з масових комунікацій, а також організаційні й комунікативні навички, набуті під час роботи головним редактором видавництва «Nebo bookLab Publishing». Поєднання цих знань й умінь, що тяжіли до різних галузей, дало масштабне бачення й уможливило створення таких навчальних програм, які б були однаково цікавими й лекторам, і потенційним слухачам. Нині «Літосвіта» працює із дорослими слухачами, підлітками й дітьми. Для кожної вікової категорії розроблені свої критерії, плани й контент. Найпопулярнішими серед слухачів уже традиційно є літні літшколи, що проходять щорічно в Карпатах (лише цього року довелося відмовитися від такої ідеї через пандемію).

    Пані Світлана, окрім досвіду, пов’язаного з освітніми проєктами, поділилася секретами успішного видавництва. Ішлося зокрема про книжкове видання «Галерея чуття», де були гармонійно поєднанні вірші відомих українських письменників та ілюстрації картин Андрія Задоріна, знаного білоруського митця, що окреслило унікальну нішу книжкового ринку й сприяло розширенню цільової аудиторії схожих антологій, які пропонували переважно тексти без візуального супроводу. Також гостя коротко спинилася на питаннях формування спільноти, наповнення й розподілу бюджету, розбудови стратегії із взаємодії з конкурентами та інших, не менш важливих аспектах, без яких годі собі уявити успішний літературний менеджмент.

    Зустріч минула на одному диханні – без жодного перебільшення. Усі віртуально присутні отримали потужний заряд позитиву насамперед через оптимізм і налаштованість на успіх, що їх випромінювала сама пані Світлана. Після такої потужної мотивації зросло бажання спробувати власні сили у створенні чогось нового, унікального й пов’язаного з літературою.

    Щиро дякуємо пані Світлані, яка попри свій щільний робочий графік, усе ж знайшла час і можливість поспілкуватися на цікаві теми.

    Тетяна Белімова, доцент кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості

  • Секрети прямого ефіру від Ярини Скуратівської

    3 листопада 2020 року засідання «ЗМовників» перетворилося на студію радіоефіру. Адже гостем лінгвістичного клубу була Ярина Скуратівська. Вона – журналістка за покликанням, а за фахом – філологиня. Своїм прикладом реалізації продемонструвала, що філолог може з легкістю стати радіожурналістом. «Журналістика – це ремесло, а не професія. І такої думки дотримуються в Європі. У цьому є раціо. Філолог має певну базу знань, тому опанувати ремесло журналістики йому нескладно», – зауважує радіоведуча. Вона обрала радіо, бо ведучий може працювати замість картинки, він створює певне уявлення в аудиторії. Радіо, для Ярини Скуратівської, є найпромовистішим засобом комунікації. За 20 років радіожурналістики пані Ярина пройшлась стежками історичних, науково-популярних, психологічних, книжкових та літературно-музичних напрямків різних програм на різних радіостанціях («Відлуння», історична, «Знаю, як», перша програма психологічної підтримки, «Третій», «Культ особи», ток-шоу, «На свіжу голову» ранкове шоу). На сьогодні веде мовну програму-гру «Чорним по білому» на першому каналі Українського радіо та контраверсійне ток-шоу «Стерео» на радіо «Промінь».

    Під час засідання «ЗМовників» Ярина Скуратівська відверто поділилася з учасниками клубу своїми думками та прийомами. Професіоналізм майстрині радіоефіру відчувався вже з перших хвилин зустрічі – заповнені паузи, інтонація і поставлений голос. Почали розмову з першого ефіру, до якого Ярина 2 роки писала тексти програм про літературу. «Мій перший ефір був про художника. Було страшно. Але й зараз із 20-річним досвідом буває страх. Це нормально для людини», – говорить ведуча. «Радіоведучий конструює аудиторію. Цільова аудиторія – те коло, яке ми хочемо бачити. Для кожної програми передбачаються свої слухачі. Але бачити одразу усіх 5 тисяч слухачів, як наприклад, на Українському радіо не хочеться», – сміється Ярина. – Є цікава категорія слухачів, яких на радіо називають "хроніками". Це постійні, часто невдоволені слухачі, або ті, хто бере участь у всіляких розіграшах. Коли "хронік" з’являються в ефірі, то інколи даєш знак редактору і він вимикає звук», – розповідає Ярина Скуратівська, що відбувається за лаштунками прямих ефірів. За ріожурналістську практику були у пані Ярини й конфузи в ефірах. Доводилося інколи розмовляти з «собою розумною» про економіку, бо гість не прийшов чи спізнювався. А бувало, що приходиш і немає настрою. Тоді «одягаєш» усмішку і вперед. «Голос передає твій емоційний стан, тому хочеш-не-хочеш, а усміхаєшся. Усмішка є одним із професійних прийомів ведучих. Завдяки їй змінюється голос, тому можна приховати душевні переживання», – зауважує радіоведуча.

    На думку Ярини Скуратівської, найважчими є програми філологічного спрямування. Ведучий не має права помилятися, бо його одразу виправить прискіплива аудиторія. На такі програми важко запросити гостя, зокрема доктора наук. Бо він боїться помилитися. «Радіоведучий, як і гість, є звичайними людьми, які можуть робити помилки. У всіх чомусь складається уявлення про ідеальний ефір. Але насправді треба полюбити свої помилки. І тоді страх зникає», – каже Ярина.

    Кожен ведучий має свої артикуляційні вправи перед ефіром. Наприклад, Ярина читає скоромовки. Хтось співає. Існують загальні рекомендації щодо підготовки до ефіру. Так, не радять пити чай з лимоном, каву, газовані напої, адже це впливає на голос. Однак Ярина Скуратівська наголошує, що підхід має бути індивідуальний. Так, на її голос чай з лимоном не впливає, а от кава ще й як.
    На питання студентів «Як прийняти свій голос?», майстриня радіоефіру відповіла: «Це питання фізіології і акустики. Кожен чує свій голос з середини. Коли ми записуємо наше мовлення, то чуємо себе інакше. От саме у записі і є наш реальний голос. Прийняти його – питання звички».

    На «ЗМовниках» Ярина Скуратівська поділилася рецептами підготовки цікавих програм: «Коли тобі цікаво те, що ти підготував, то цікаво й аудиторії». А на питання «Як говорити в ефірі правильно?» радіоведуча відповіла: «Все просто. Береш газету і читаєш її вголос з урахуванням розділових знаків, інтонації. Найлегше тим, хто ходив у музичну школу. Але загалом моя порада – говорити і говорити».

    Отже, Ярина Скуратівська є одним із прикладів можливої реалізації філологів. Учасники лінгвістичного клубу «ЗМовники» дякують гості за поради і відверту розмову. Думаємо, що хтось із майбутніх філологів, надихнувшись розмовою з Яриною Скуратівською, змінить написання текстів чи їх редагування на мікрофон і радіохвилі. До наступних зустрічах на «ЗМовниках».

    Олександра Касьянова

    Категорії: 

Сторінки

Subscribe to зустріч