презентація

  • Естетичний шедевр від Лесі Генералюк і видавництва «Балтія-Друк»

    23 квітня в Інституті філології відбулася презентація спільного з «Балтія – Друк» проекту Лесі Генералюк «Святим дивом сяють храми Божі…» Храми України в малярстві, поезії, прозі Шевченка» (2013). Захід пройшов у рамках Циклу презентацій видань на вшанування 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка від кафедри історії української літератури і шевченкознавства КНУ імені Тараса Шевченка. Видання презентували авторка книжки – літературознавець і мистецтвознавець, доктор філологічних наук, старший науковий співробітник відділу слов'янських літератур Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України Леся Генералюк і директор видавництва «Балтія-Друк», випускниця філологічного факультету Київського університету Рута Малікенайте.

    Пані Рута розповіла, що презентоване видання повністю вкладається у сферу зацікавлення видавництва «Балтія-Друк», яке спеціалізується на культурологічних книжках про Україну. Такий вибір зумовлений патріотичною метою – відкрити Україну для світу. До друку беруться високопрофесійні рукописи різної тематики – історія, мистецтво, традиційний одяг, гастрономія, звичаї, великі люди України. Під пильним оком дизайнерів тексти набувають ошатного оформлення і перетворюються в естетичні шедеври для колекціонерів-поціновувачів. Одним із таких літературно-образотворчих шедеврів і стала книжка Лесі Генералюк «Святим дивом сяють храми Божі…» Храми України в малярстві, поезії, прозі Шевченка».

    Авторка видання розповіла про зародження ідеї книжки. До Інституту літератури НАН України прийшов головний редактор згадуваного видавництва з метою знайти дослідника, який зголоситься «подати Шевченка цілісно й об’ємно». Леся Генералюк, яку вже давно цікавив Шевченко-художник, відгукнулася на пропозицію видавництва. Вона запропонувала дослідити поезо-малярський вимір Кобзаревого універсуму, в основі якого лежать культові релігійні споруди – храми, собори, церкви. Ідея видавцям дуже сподобалося. «Храми України…» вийшли друком у двох варіантах – зі звичайною обкладинкою (розійшлися по бібліотеках) і з суперобкладинкою в подарунковому конверті – для колекціонерів.

    Леся Генералюк також поділилася своїми творчими спостереженнями під час роботи над книжкою. Насамперед її вразив діапазон символіки та семантики, яку Шевченко вклав у намальовані храми. Письменник в цих спорудах вбачав і, відповідно, втілював ідею єдності народу. Для нього храм – це, з одного боку, візуалізація програми духовного буття нації, з іншого – знак розмежування світів свого та чужого. Київські храми Шевченко зображав такими, що високо здіймаються у небо своїми шпилями – ніби пливуть поміж хмар. Для створення такого враження художник дотримувався принципу вертикалі та прийому панорамування. Храм, таким чином, опинявся на підвищенні, порівняно з іншими об’єктами на картині, і з нього можна було побачити найвіддаленіші місцевості (символічно – всю Україну). Такими постають Воздвиженський та Успенський собори у Полтаві, Вознесенський – у Переяславі та ін. Видубицький і Межигірський монастирі мають особливе значення для Шевченка, адже позначають точки відліку християнства в Київській Русі.

    Чужий світ, який характеризують церкви химерної форми, постає на картинах Шевченка туманним і заплутаним лабіринтом мороку. Такими художник бачив Петербурзькі храми, зокрема Петропавлівський собор він називав пірамідою, в архітектурі якої є щось тібетське чи японське.

    У контексті храмової культури в художньому світогляді Шевченка важливе значення посідає архетип мандрівника. Він має давню семантику – це людина, яка йде до символічного храму людства, аби отримати знання. А оскільки для Шевченка храм – це ще й символ протидії системі, яка нівелює особистість, то людина, яка до нього заходить, переживає катарсис і стає поборником загальнолюдських цінностей і свободи.

    Однією з найсимволічніших смислових варіацій храму в художній концепції Шевченка є образ церкви з похиленими хрестами на банях як паралель з похиленими людьми, занепадом духовних сил нації, а особливо – козацької верхівки. Такою є, наприклад, Церква Петра і Павла на акварелі 1845 року.

    Свою книжку Леся Генералюк присвятила українцям, які знаходяться далеко за межами Батьківщини. Про це промовисто говорить епіграф – «О, милий Боже України! Не дай пропасти на чужині».

    Анна Мукан,
    Фото: Валерій Попов

Сторінки

Subscribe to презентація