презентація

  • 10-томна сага про літературних форсайтів Юрія Коваліва

    «Юрій Іванович пише швидше, ніж ми читаємо», - зізнався Микола Сулима на круглому столі «Концепція української новітньої літератури в підручнику Юрія Коваліва «Історія української літератури: кінець ХІХ – поч. ХХІ ст.», що відбувся 18 листопада в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. За останні два роки вийшло друком три томи авторської 10-томної праці відомого літературознавця та поета, доктора філологічних наук, професора кафедри новітньої української літератури Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка Юрія Коваліва. Проблему функціонування нового підручника-монографії у вітчизняному науково-освітньому просторі обговорювали викладачі Інституту філології: проф. Олександр Астаф’єв, проф. Мирослава Гнатюк, проф. Ніна Бернадська доц. Юрій Бандура,, доц. Михайло Конончук, колектив Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України ( член-кор. НАН України Микола Сулима, к. філол. н. Андрій Кравченко,літературознавець і перекладач Дмитро Дроздовський), а також директор видавництва «Академія» Василь Теремко і проф. Муніципального університету ім. Б.Грінченка Микола Васьків, проф. кафедри українознавства Національного університету харчових технологій Наталя Науменко.

    Круглому столу «Концепція української новітньої літератури в підручнику Юрія Коваліва «Історія української літератури: кінець ХІХ – поч. ХХІ ст.» (18 листопада ц. р.) передував виступ автора з презентацією видання на засіданні Вченої ради Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавець ознайомив колег з основними положення сучасної концепції літературної історіософії, репрезентованої проектом підручника-монографії (з’явилося поки що три томи з десяти томів) та схарактеризував принципи, якими керувався у підборі й викладі матеріалу – універсальність, художність, об’єктивний історизм. Видання викликало неабиякий резонанс в аудиторії. Доповідачеві ставили питання з приводу відповідності монографічного підручника університетським навчальним програмам, місця, яке автор відводить перекладній літературі в своїй концепції історії української літератури, врешті – як одна людина може цілісно охопити такий обшир інформації. Відповідаючи, Ю.Ковалів наголосив на поєднанні академічного й університетського досвідів історичного мислення, узгодженості його підручника-монографії як з навчальними програмами, власне з університетською практикою, так і з стратегічними напрямками сучасної літературної історіографії. Зокрема, науковець апелює до відомих і менш знаних праць, надає певного значення дисертаціям кандидатів філологічних наук, роботи яких, часто новаторські й високо фахові, лишаються в архівах. На характер підручника також вказує наявність запитань філологічного, філософського або літературознавчого характеру в кінці кожного розділу, спрямованих на інспірацію творчого мислення. Автор підкреслив, що його «Історія…» розрахована не лише на студентів, а й аспірантів, докторантів, викладачів, науковців, тобто на широку філологічну, гуманітарну аудиторію. Що ж до ролі перекладної літератури, то автор підручника-монографії не применшує її значення у становленні української літератури, хоча й має власну думку з приводу її співіснування з вітчизняною. Ю.Ковалів радить обережніше оперувати поняттям «вплив», натомість говорить про дискусію, полеміку, інтертекстуальний дискурс. З приводу масштабності особистості дослідника історії літератури науковець вважає, що сучасний філолог мусить на фаховому рівні займатися і постмодерним періодом, і модернізмом, і медієвістикою, і антикою, і орієнталістикою. Про те, що це можливо, Ю.Ковалів знає з власного викладацького досвіду та науково-критичної діяльності.

    За тим слово взяв науковий співробітник Інституту літератури А.Кравченко. Він підкреслив, що однозначного схвалення заслуговують концепція «Історії української літератури: кінець ХІХ – поч. ХХІ ст.», її своєчасність і високий науковий рівень. «Це авторський концептуальний проект, який забезпечує єдність у погляді на літературу, чого зазвичай бракує у колективних працях», – наголосив Андрій Євгенович, який підмітив один із новаторських і принципових моментів презентованого підручника-монографії – його насиченість аналітичними інтерпретаційними моделями, які дають підказки студентам, аспірантам, докторантам, іншим науковцям для дослідницької роботи.

    Коротка авторська презентація видання на Вченій раді органічно трансформувалася в роботу круглого столу. Предметом обговорення на ньому стало функціонування нового підручника-монографії в українському науковому й освітньому просторі.

    Розпочав обговорення О.Астаф’єв, поцікавившись використанням біографічного методу при написанні монографії-підручника. Ю.Ковалів мотивував застосування цього методу (як і будь-якого іншого) лише в разі потреби, коли він сприяє розкриттю сутності творчості певного письменника, посилався на те, що трапляються літератури без біографії.

    Провокативним виявилося питання А.Кравченка: «Що для вас "правильно" в історії української літератури? Адже кожна авторська історія – це легенда, яка щось утверджує чи руйнує». Для Ю.Коваліва найдостовірнішим документом є текст, від якого, а не до якого треба йти досліднику (за Г.-Ґ.Ґадамером) у пошуках адекватного ключа декодування, не приписуючи художнім творам невластивих їм характеристик, не вкладаючи авторам думок, яких вони ніколи не висловлювали, уникаючи небажаних вердиктів. Тому треба якомога уникати міфізування й легендаризації літератури, попри їхню принадність та спокусливість. Вони можуть дати іншу картину буття письменства, не адекватну літературним реаліям, що часто траплялося при інтерпретації художніх явищ, особливо коли між ними дослідником пролягає велика часова й просторова дистанція, що легко заповнюється домислами й вимислами. Звичайно, історик літератури не може бути безпристрасним, однак його інтелектуальна пристрасть має коригуватися на підставі критерію об’єктивного історизму. Адже не має значення, що науковець думає про об’єкт (предмет) свого дослідження, важливо те, на скільки його думки й уявлення відповідають цьому об’єкту (предмету). Історик мусить знати різні, часом протилежні рецепції художніх феноменів, проте не протиставляти їх, а зіставляти, щоб на точці їхнього перетину шукати істину, переходити до діалогічності, а не затятої полеміки, постійно знаходити збіжність горизонтів розуміння між різними поглядами, спрямовуючи неминучий, іноді бажаний конфлікт інтерпретацій у конструктивне річище. Такою була відповідь Ю.Коваліва на міркування М.Сулими про неминучість суб’єктивного чинника в науковій роботі, про інші, паралельні шляхи інтерпретації художнього тесту, поряд з ґадамерівським. Микола Матвійович підкреслив, що така широкомасштабна праця, за яку не побоявся взятися Ю.Ковалів, насправді писалася дуже довго, постаючи в процесі набуття автором наукового та викладацького досвіду.

    Про мотиви, які спонукали В.Теремка зацікавитися проектом «Історії української літератури від кін. ХІХ до поч. ХХІ ст.», який запропонував Ю.Ковалів, розповів сам видавець. Василь Іванович одразу зрозумів, на скільки амбітний і масштабний проект, конче необхідний сучасній філологічній науці й освіті обстоював автор. Однак, шлях, який проходить текст, аби народитися у форматі книжки – дуже складний. Він передбачає довгий і суперечливий діалог сильних людей – автора і видавця. Коли праця виходить друком, поширюється у філологічному й гуманітарному просторі, тільки час може дати їй оцінку, тому треба уникати поспішних висновків. «А поки що студенти й науковці отримали ще одну версію історії української літератури і ще один матеріал для внутрішнього дискурсу», – завершив видавець.

    Н.Бернадська оцінила підручник-монографію як викладач-практик і науковець. Вона відзначила чіткість і концептуальність праці, насиченість її теоретичної бази, а також філологічні принципи аналізу різних родів літератури. Ніна Іванівна переконана, що застарілими є розподіл прозового матеріалу на «великоформатні» й «малоформатні» твори, зважаючи на специфічні ознаки наративів, а не текстів, а не так їх родову диференціацію. Особливо професор відзначила третій том історії літератури, в якому чи не вперше так містко і точно подано інформацію про літературно-художні рухи, школи, організації. Приємно вражає також те, що історико-літературний процес висвітлено в контексті рецепції літературних критиків й літературознавців.

    Про неперервність поколінь й історико-літературних періодів у виданні зазначила М.Гнатюк. «Такі твори заповнюють світоглядні лакуни, оскільки йдеться про осмислення української постколоніальної літератури не з чужого голосу, а з власного», – переконана літературознавець.

    На універсальності та практичності «Історії української літератури: кінець ХІХ – поч. ХХІ ст.» наголосив М.Васьків. Цілісний і всеохопний матеріал цього дослідження дозволяє викладачу орієнтуватися, що винести на лекційні заняття, що – на семінарські, а що залишити на самостійне опрацювання. Оскільки останній формі навчання все більше надають значення, то таке видання стане знахідкою для студента, для якого нині одним із основних джерел інформації став інтернет, що не дає жодної можливості скласти структуроване уявлення про історію літератури. Презентований підручник-монографія покликаний саме для цього. Через багатий довідковий матеріал видання дає можливість пристосовувати не навчальну програму до підручника-монографії, а підручник-монографію ефективно використати до програми, підсумував Микола Степанович. Його міркування доповнені спостереженням Наталі Науменко, яка, не маючи змоги потрапити на круглий стіл, подала свої письмові спостереження, в яких зазначено, що введення до підручника-монографії малодосліджених письменників стимулює студентів до усвідомлення української літератури як цілісного явища, спонукає їх до вивчення творчості авторів «другого ешелону», які частково вже проаналізовані в низці дисертацій, на які посилається Ю.Ковалів. Він доводить, що через пізнання літературних феноменів можна «створити новий образ України, вільнений від флеру нерозуміння та екзотизму».

    Д.Дроздовський звернув увагу на підзаголовок третього тому історії літератури Ю.Коваліва – «У сподіваннях і трагічних зламах». «Ця назва схиляє до особливого сприйняття "суб’єктивності" не як волюнтаристського поняття, але виразно авторського ставлення до літератури і пов’язаної з нею поза літературною дійсністю. Добре, що в цьому наративі є "суб’єктивний" момент – яскраво виражений емоційний інтелект науковця», – зазначив літературознавець, – «оскільки самі письменники рідко окреслюють власні концептуальні позиції». Цінність видання полягає також у тому, що його концепція розбиває багато міфів про сутність і сприйняття української літератури, зокрема її нецілісність.
    Учасники круглого столу дійшли висновку, що «Історія української літератури кін. ХІХ – поч. ХХ ст.» Ю.Коваліва з’явилася на часі, відповідаючи на попит сучасної філологічної освіти й науки, а концепція літературної історіографії дає можливість по-новому осмислити динаміку новітнього і сучасного письменства, а також його давню і нову історію.

    Продемонструвати таке нове бачення на практиці Юрій Ковалів запропонував своїм студентам і аспірантам у форматі відкритого інтерсеміотично-інтермедіального семінару, який відбувся наступного дня, 19 листопада.

    Студенти-магістранти першого року навчання в межах курсу «Типологія та ідеографія новітньої української лірики» провели свій перший навчальний "майстер-клас", на якому виступили в ролі дослідників поезії, демонструючи спроби власного бачення та розуміння творчості поетів, духу епохи та інтерпретацію текстів. Студенти Ольга й Аліна самі обрали тему семінару – творчість Ірини Жиленко в контексті «тихої лірики», відшукали необхідний матеріал поетеси, критичні статті про її творчі пошуки, які репрезентують явище «тихої лірики» в українській літературі другої половини ХХ ст., що сформувалося в надрах шістдесятництва, розглядали доробок Ірини Жиленко в типологічному ряді з творами Л. Талалая, В. Затуливітра, М. Вінграновського та ін., виявляючи спільні та відмінні риси цих авторів, акцентуючи увагу на ідеографічних особливостях лірики поетеси, її неповторному ідіостилі. Магістрантки самі розробили сценарій семінару (що стало правилом навчального курсу), на якому, використовуючи можливості герменевтичного кола, продемонстрували не тільки вільну орієнтацію в літературному просторі шістдесятництва й «тихої лірики», літературно-культурної ситуації другої половини ХХ ст., що зумовила появу натурфілософського напрямку в поезії, аналізували віршові тексти як на ідейно-тематичному і жанрово-стильовому, так і на поетикальному й версифікаційному рівнях, навіть вдалися до «центонного» експерименту, щоб показати діалогізм Ірини Жиленко й М. Вінграновського. Під час відкритого семінарунеодноразово між студентами спалахувала дискусія, що засвідчувало їхній жвавий інтерес до «тихої лірики» зокрема й до літератури – загалом. Це був своєрідний полілог, коли студенти вільно обмінювалися думками, обстоювали свої думки, намагалися їх коригувати з конкретними літературними реаліями та уявленнями про них. іЮ критикували не авторитетну думку доктора наук чи академіка, а власну, своїх колег, виходячи за усталені рамки, шукаючи своє розуміння літературного простору. Аби наочно показати перекодування словесної знакової системи в музичну та пластичну, Ольга й Аліна представили інтермедіальні виступи гімнасток, які танцювали під романс Ольги Богомолець і покладений речитатив на музику Ірини Жиленко (у виконанні Ольги ). Відкритий семінар відбувся на основі дотримання вимог університетської методології викладання і водночас засвідчував пошуки нових, позааудиторних підходів навчального процесу, під час якого студенти самостійно проявляють уміння не лише вільно користуватися вивченим матеріалом, а творчо інтерпретувати його, навчаючись елементів «майстер-класу», демонструючи своє бажання відбутися повноцінними філологами в майбутньому, де вже доведеться відповідати не на оцінку. Проф. Ю. Ковалів не втручався в перебіг відкритого семінару, даючи можливість студентам самим проявити себе. Він наприкінці, подякувавши Ользі й Аліні й іншим студентам, лише наголосив на тому, що навчальне заняття в принципі вдалося, було цікавим, однак воно потребує відповідного обговорення, яке має відбутися на наступній парі, виявлення «плюсів» і «мінусів». Такі семінари мають на меті заохотити інших магістрантів до аналогічних інтерпретаційних акцій новітньої української лірики.

    Анна Мукан,
    Олександра Касьянова,
    Фото: Валерій Попова

  • Щедрий ужинок (презентація тому «Вибрані праці» Ніни Клименко)

    9 жовтня в Інституті філології за фінансової підтримки Посольства Греції в Україні відбулася презентація книжки «Вибрані праці» д.філол.н., проф. кафедри елліністики, члена-кореспондента НАН України Ніни Клименко. На презентації були присутні заступник директора з наукової роботи д.філол.н., проф. Олена Снитко; завідувач кафедри елліністики к.філол.н., доц. Андрій Савенко; Посол Греції в Україні Васіліс Пападопулос; директор видавництва Дмитро Бураго; рецензенти – д.філол.н. Лідія Гнатюк та д.філол.н. Світлана Соколова; упорядник д.філол.н., проф. Євгенія Карпіловська, а також студенти, колеги, друзі.

    22 жовтня 2014 року відомий український лінгвіст Ніна Клименко, а з нею вся мовознавча громада України та колеги за кордоном відзначатимуть 75-річчя від дня її народження та 50-річчя її професійної діяльності. Символічним подарунком для Ювілярки стало видання її вибраних праць із щедрого творчого ужинку.

    Ніна Федорівна за роки свого життя надрукувала близько 700 публікацій, хронологічні рамки яких датуються від 1968 року до 2014 року. До книжки «Вибраних праць» Ніни Клименко увійшли статті, які демонструють широкий спектр її наукових зацікавлень. Упорядники, Євгенія Карпіловська, Олександр Пономарів та Андрій Савенко, підібрали для ювілейного видання праці, які показують коло проблем сучасного теоретичного й прикладного мовознавства, пошук нових ідей і шляхів у науці, непохитну відданість виробленим науковим принципам. Одним із критеріїв відбору було зробити доступним українському читачеві ті статті, які виходили друком за кордоном.

    Книжка демонструє читачам наукову творчість Ніни Клименко в розмаїті її жанрів і видів. Окрім наукових праць до видання увійшли також художні й наукові переклади Ніни Федорівни з новогрецької мови, біографічні нариси, рецензії, огляди.

    Том поділено на чотири тематичні розділи: І. Морфеміка. Словотворення. Лексикологія. Лексикографія; ІІ. Зіставно-типологічні дослідження з лексики, словотвору, фразеології та граматики; ІІІ. Структурна лінгвістика. Мовна синергетика. Комп’ютерна лінгвістика; ІV. Переклади. Рецензії. Передмови. Післямови. Біографічні нариси. Огляди. Праці з міркувань зручності знаходження подано не за хронологічним, а за абетковим принципом.

    Наскрізно через увесь том, як і через увесь досьогоднішній науковий шлях Ніни Клименко проходить її глибока любов до рідного, українського слова й до слова грецького, яке стало рідним для Ювілярки за роки плідної праці. У презентованій книжці тексти подано мовами оригінальних версій.

    «Вибрані праці» доктора філологічних наук, професора кафедри елліністики, члена-кореспондента НАН України Ніни Федорівни Клименко було надруковано за фінансової підтримки Посольства Греції в Україні у видавничому домі Дмитра Бураго.

    Олександра Касьянова,
    Фото – Валерій Попов

  • Фотозвіт культурологічної поїздки студентів до Ірану

    4 жовтня кафедра Близького Сходу організувала презентацію культурологічної поїздки студентів своєї кафедри до Ірану. Пропонуємо фотозвіт із заходу.

    Фото: Валерій Попов

  • Кафедра літтворчості творчо відсвяткувала 180-річчя від дня заснування Київського університету

    Кафедра теорії літератури, компаративістики і літературної творчості провела низку заходів з нагоди святкування 180-річчя від дня заснування Київського університету.

    Одним із заходів була відкрита лекція 18 вересня члена Асоціації компаративістів України Дмитра Дроздовського, який ділився досвідом після участі в Міжнародному конгресі компаративістів в Америці. Науковець виклав основні положення конференції з нейроестетики. Це стало цікавим і корисним не лише студентам, а й викладачам, що засвідчило жваве обговорення порушених проблем.

    30 вересня відбулася посвята першокурсників спеціальності «Літературна творчість» в літературні творці. Студенти не лише читали свої вірші й уривки прози, а й відповідали на питання символічних білетів, адже вважається, що справжній студент – це той, хто пережив першу сесію. Окрім керівника літературної студії проф. О.Г.Астаф’єва, до модерування долучилася і куратор групи першого курсу – асист. І.В.Забіяка, яка давала кожному студентові цікаві характеристики. І це допомогло новоспеченим літтворцям почуватися впевненіше і натхненніше, а всі присутні (студенти і випускники спеціальності «літературна творчість») могли активно обговорити тексти і поділитися досвідом навчання.

    А вже наступного дня (1 жовтня) відбувся віршознавчий семінар пам’яті Ігоря Качуровського, організований проф. Н.В.Костенко. Під час роботи семінару присутні мали змогу почути віршознавчі доповіді учасників семінару та спогади про життя і творчість Ігоря Качуровського, якими найповніше поділилася Олена Бросаліна. Вона працює над архівом науковця, що зберігся в родині Качуровських.

    Також на заході відбулася презентація книги «Вірш і поезія» Наталії Василівни Костенко, куди увійшли знакові дослідження професора кафедри та деякі спогади. Щирі промови і побажання відомих науковців, серед яких М.Сулима, В.Чамата, а також студентів і аспірантів Наталії Василівни, створили задушевну атмосферу заходу.

    Каріна Дорошенко,
    кафедра теорії літератури, компаративістики і літературної творчості

  • Тарас Шевченко живе у світовому просторі, а значить живе в ньому й Україна

    Вальтер Кошмаль – відомий німецький славіст, літературознавець і культуролог, професор, завідувач кафедри історії слов'янської літератури, керівник освітнього центру «ЄВРОПЕУМ», де здійснюється підготовка магістрів за програмою «східно-західні студії» Регенсбурзького університету (Німеччина).

    Поза межами України про Тараса Шевченка знають, проте мало. Німецькі видавництва (крім НДР) за останні 100 років не видали жодного перекладу творів українського генія. Нині у німецькомовному просторі поета популяризують наші українці О. Забушко, Ю. Андрухович, С. Жадан та інші. У Шевченків рік вийшла і довгоочікувана книжка Вальтера Кошмаля «Тарас Шевченко: забутий поет-ікона українець», видана у Німеччині. Ця монографія є свідченням того, що Тарас Шевченко живе у світовому просторі, а значить живе в ньому й Україна.

    Вальтер Кошмаль зацікавився українським письменником три роки тому. Його вразило те, що в XIX столітті Шевченко був єдиним кріпосним письменником в Європі. Глибше пізнання його особи і творчості, на думку пана Вальтера, є ключем до розуміння українського суспільства і культури. Питання, поставлене вслід за Г.Грабовичем німецьким літературознавцем у дослідженні, масштабне і сутнісне – «Чи не є Шевченко справді забутим європейським, винятковим поетом, культурним героєм?». Відповідь на нього можна знайти у новому виданні.

    Коротко про монографію

    У праці досліджується феномен Тараса Шевченка, якого автор називає символом українського народу. Простежуються витоки унікальності постаті митця та його творчості, причини їх повсякчасної значимості у житті української нації. З’ясовуються особливості сприйняття образу Т. Шевченка світовою спільнотою – як науковцями, так і пересічними читачами. Акцентовано увагу на вивченні мовного аспекту творів митця, зокрема, аналізуються причини використання російської мови, свідомого вибору української, зокрема її усних діалектів із їх подальшим синкретизмом. У монографії багато уваги приділено психоаналізу феномена Тараса Шевченка.

    Олександра Касьянова,
    фото – Валерій Попов

  • 15-річні здобутки в науковій і творчій царині

    З нагоди відзначення 15-річчя від дня заснування кафедри історії української літератури і шевченкознавства 22 вересня 2014 року в Мистецькій залі Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбулася презентація наукових, навчально-методичних і художніх видань кафедри історії української літератури і шевченкознавства.

    У презентації взяли участь: завідувач кафедри, доктор філософських наук, професор Оксана Сліпушко, доктор філологічних наук, професор Людмила Задорожна, доктор філологічних наук, професор Григорій Штонь, доктор філологічних наук, професор Ярослава Вільна та ін. Модератором заходу була доцент Галина Усатенко.

    Спершу про вагомі здобутки кафедри у науковій та творчій царині розповіла Оксана Сліпушко. Професор назвала візитною карткою кафедри історії української літератури та шевченкознавства цілісну програму всіх курсів підрозділу, яка нарешті отримала свій остаточний вигляд. Вона складається з трьох базових нормативних курсів: давня українська література, період X-XVIII ст., п.п. XIX і д.п. XIX ст. З повною електронною версією програми можна ознайомитися на сайті Інституту філології http://philology.knu.ua/.

    Основним завданням усіх курсів, які викладаються на кафедрі, є показ зародження української нації через її літературу. Крім того, метою викладачів є утвердження серед студентів думки про те, що українська література доби Середньовіччя є складовою частиною європейського духовного простору.

    За тим кожен із викладачів кафедри коротко презентував особливості викладання курсів їхніх історико-літературних періодів, заохочуючи таким чином студентів-першокурсників в наступні роки навчання обирати спеціалізації на кафедрі історії української літератури та шевченкознавства. Таких професійних спеціалізацій декілька: медієвістика, шевченкознавство, класична література та мистецтвознавство. Остання спеціалізація була відкрита цьогоріч. Її особливістю є потужне міждисциплінарне підґрунтя.

    Насамкінець аудиторії були представлені різножанрові праці викладачів кафедри, створені за 15 років існування підрозділу. Серед них чимало монографій, літературознавчих розвідок, підручників, збірок завдань для шкільної та університетської програми, хрестоматії, антології, а також творчі надбання членів кафедри – збірки віршів, романів і п’єс Григорія Штоня та переклади з вірменської та романи Людмили Задорожної.

    Анна Мукан,
    Фото: Валерій Попов

  • Мистецтво кольору та слова

    Їхній професійний вимір - література... Однак багатогранна особистість не може повноцінно жити, реалізовуючи себе лише в одній сфері. Емоції, враження, почуття тяжіють до візуального вираження, щоб матеріалізуватися у мові кольорів, відтінків і художніх технік. Саме мовою серця говорять до глядачів неповторні полотна Людмили Задорожної та Григорія Штоня. Відомі шевченкознавці та письменники презентували їх 19 вересня в Мистецькій залі Інституту філології Київського університету. Виставка їхніх полотен пройшла в рамках святкових заходів з нагоди 15-річчя одного з найдавніших підрозділів Інституту філології – кафедри історії української літератури та шевченкознавства. Крім малярських робіт, на заході також презентувалися зразки перекладів з вірменської Людмили Задорожної та поетичні твори Григорія Штоня.

    Задорожна Людмила Михайлівна - доктор філологічних наук, професор, історик літератури, літературознавець, шевченкознавець, перекладач, мистецтвознавець. Навчалася в Київському університеті, де захистила кандидатську та докторську дисертації. З 1999 по 2012 рік – завідувач кафедри історії української літератури та шевченкознавства. Автор понад 200 наукових праць, низки перекладів з вірменської мови, а також романів і художніх полотен. Член Національної спілки письменників України, Лауреат премії імені Тараса Шевченка.

    «Там, де у художника закінчується сумнів до себе, там закінчується митець»

    Нині представлені малярські полотна двох авторів співвідносяться з народним аспектом творчості, яка має свої виміри та ознаки. Ані в одних, ані в інших роботах нема такої моделі як світлотінь. Світ у них – одновимірний. Для них характерна двокомпонентна декоративність з відсутністю перспективи. Вони абсолютно різні та неспівмірні, що рівно віддзеркалює різні особистості їхніх авторів. І це зрозуміло, адже кожен митець є індивідуальністю.

    Чи є малярські роботи альтернативою філології? – жодним чином. Філологія – самозабезпечувана галузь науки, в якій ми почуваємо себе професіоналами. Натомість до малярської площини заохочує емоційний стан душі.

    На відміну від тих митців, які починають роботу з прорисовування, я намагаюся уникати цього процесу. Навіть якщо починаю з графії, то все наступне абсолютно не співмірне з початковими контурами.

    Працюю дуже інтенсивно. Не пишу клаптиками. Можу почати і закінчити роботу на одному диханні. Тому мої полотна зазвичай невеликі.

    Намагаюся не повертатися до вже написаного. Таке було лише раз із моєю улюбленою картиною «Бастер». На ній зображений мій кіт. З великої любові до нього я хотіла постійно її вдосконалювати, проте в результаті вийшло гірше, ніж було спочатку.

    Більшість моїх малярських опусів створені у 1992-1996 роках. Потім я почала писати прозу і вже не могла співвіднести в часі малярську і літературну працю.

    Не впевнена, чи варто повертатися до малярства. Це той момент у моєму житті, який вже відбувся, він перевистражданий і пережитий.

    В основі моїх картин – двовимірний декоративізм. Я йшла до нього свідомою. Така техніка дозволяє визначити найбільш сталі смисли життя. Вона самодостатня і вічна.

    Абсолютна ідея моїх картин: вічність є останньою метою життя. Для втілення цієї ідеї якнайкраще підходить двовимірний декоративізм.

    Я була свідома того, що починати вчитися законам перспективи – пізно, технології сполучуваності фарб – не на часі, прийомам лесування – задовго. Хочу явити навколишній світ в моїй уяві не просто як віддзеркалення реальності. Оця абстрагованість у моїх картинах є стилізацією. До цього я йшла через складний момент самонавчання.

    Там, де у художника закінчується сумнів до себе, там закінчується митець.

    Штонь Григорій Максимович - доктор філологічних наук, професор кафедри історії української літератури і шевченкознавства. Відомий літературознавець, поет, прозаїк, літературний критик. Закінчив Дрогобицький державний педагогічний інститут ім. І. Франка та аспірантуру Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. В Інституті філології працює з 2001 року. Автор понад 200 наукових праць, багатьох поетичних збірок, романів, кіносценаріїв, художніх полотен. Член Національної спілки письменників України, Лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка.

    «Я завжди мріяв про хату, в якій висітимуть картини»

    Коли я починав свій малярський шлях, мене оточували художники-професіонали, які давали мені фарби та полотна. Вони бачили в мені дику людину, мавпу з пензлем в руках, однак вірили, що у мене є якийсь концептуальний вимір.

    Я завжди мріяв про хату, в якій висітимуть картини. Грошей на них не було, тому я вирішив малювати сам.

    Було раз, сиджу я у себе в хаті й чую – картини між собою сваряться, гризуться. Одна моя, інша – чужа. То я їх розвісив і одразу стало тихо.

    Іншим разом почала в мене нестерпно боліти голова. Випадково подивився на подаровану мені нещодавно абстракцію і зрозумів, що я її повішав до гори ногами. То вона мене мучила доки я не перевернув її правильно.

    Митець, навіть невисокого рівня і не обов’язково маляр, а може бути поет, музика – живе Духом. Духоочисна сутність заняття мистецтвом діє навіть тоді, коли твір створюється просто так, не для продажу.

    Не можна далеко залазити в тему, наперед знати, що і як намалювати. Це має бути інтуїтивно. По-іншому – невдачі не уникнути.

    Я син священика. Тому двічі не вірю у сповідь. Однак з досвіду знаю, що заняття мистецтвом прибирає з середини темну матерію. Всі мої картини – це молитва, яка допомагає щось пізнати.

    Мистецькі речі, будь-яке перебування в якості людини, яка пробує себе реалізувати мистецьким чином, має багато чудес, моментів, які тебе дивують і водночас тебе ж пояснюють.

    Деякі картини набираються певної енергетики. Такі краще не чіпати, бо вдарять струмом. Так було з моєю «Предтечею».

    Ми живемо у світі не до кінця спізнаному нами, який потребує вислову. Інколи він робить нас учасниками цього вислову.

    Хочете пізнати себе, піднятися на одну сходинку вище у пізнанні Бога, тоді починайте писати вірші, оповідання, музику, картини. Навіть якщо у вас нічого не вийде, в процесі поразки ви зайдете себе.

    Останній раз я намалював щось путнє 2002 року. Нещодавня спроба створити картину з квітами закінчилася провалом. Вони самі себе намалювали і не так, як я хотів. Це моя поразка. Якщо поразок буде забагато – це теж зневірює. Мені краще написати щось.

    Єдине, що мені не дано – це музика.

    Я знаю більше ніж знаю. Бо я багато мовчав і боровся з фарбами й зі словом.

    Анна Мукан,
    Фото: Валерій Попов

  • Презентація наукових, навчально-методичних та художніх видань кафедри історії української літератури і шевченкознавства

    З нагоди відзначення 15-річчя від дня заснування кафедри історії української літератури і шевченкознавства 19 вересня 2014 року в Залі мистецтв Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбудеться презентація наукових, навчально-методичних та художніх видань кафедри історії української літератури і шевченкознавства.

    За участі професорів О.М. Сліпушко, Л.М. Задорожної, Г.М. Штоня, Я.В. Вільної, доцента С.В. Задорожної

    Модератор – доцент Галина Усатенко.

  • Презентація авторського проекту Вальтера Кошмала

    КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

    25 вересня о 14.00 у Головному корпусі Університету (ауд. 205) відбудеться презентація авторського проекту

    ВАЛЬТЕРА КОШМАЛА
    «ТАРАС ШЕВЧЕНКО: ЗАБУТИЙ ПОЕТ-ІКОНА УКРАЇНЕЦЬ»

    Вальтер Кошмал – відомий німецький славіст, літературознавець і культуролог, професор, завідувач кафедри історії слов'янської літератури, голова освітнього центру «ЄВРОПЕУМ», де здійснюється підготовка магістрів за програмою «східно-західні студії» Регенбурзького університету.

    У презентованій монографії вченого досліджується феномен Тараса Шевченка, якого автор називає символом українського народу. Простежуються витоки унікальності постаті митця та його творчості, причини їх повсякчасної значимості у житті української нації. З’ясовуються особливості сприйняття феномену Т. Шевченка світовою спільнотою – як науковцями, так і пересічними читачами. Акцентовано увагу на вивченні мовного аспекту творів митця, зокрема,аналізуються причини використання російської мови, свідомого вибору української, зокрема її усних діалектів із їх подальшим синкретизмом.

    У презентації беруть участь: проректор з міжнародних зв’язків КНУ імені Тараса Шевченка проф. П. О. Бех, директор Інституту філології проф. Г.Ф. Семенюк, директор Інституту літератури НАН України акад. М.Г. Жулинський, директор Національного музею Тараса Шевченка Д. В. Стус, завідувач кафедри історії української літератури і шевченкознавства проф. О.М. Сліпушко, проф. І.В. Сойко, шевченкознавці Університету й Інституту літератури НАН України, студенти Інституту філології.

  • Мистецтво в найтяжчих умовах

    Творчість представників мистецького Майдану покликана не лише дарувати естетичне задоволення. Її мета набагато глибша й ширша – передати за допомогою полотна і фарб усю розмаїть емоцій, переживань і вражень, які в найтрагічніші й водночас найпіднесеніші дні за часи незалежності України вирували в її революційному серці – Києві. За таку нелегку роботу – під градом ворожих куль, у вирі людського щастя й горя – взялися відважні люди, чия спрага до творчості була не менш сильною за їхній громадянський обов’язок. Так виникла Мистецька сотня Майдану – творчий літописець Революції гідності.

    35 робіт художників зі всієї України увійшли до експозиції пленеру «На барикадах» Мистецької сотні Майдану. 15 полотен із них протягом вересня експонуються в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Виставку організували кафедра фольклористики і Центр фольклору та етнографії Інституту філології. На відкриття колекції пленеру запросили його куратора – художницю Катерину Ткаченко та координатора проектів Мистецької сотні – Юлію Шевчук.

    Харків’янка Катерина Ткаченко розповіла про свій незабутній досвід організації художнього пленеру у відверто не мистецьких умовах роботи. Захід задумували присвятити 200-річному ювілею Тараса Шевченка і провести його в кінці лютого. Однак криваві події 19-21 числа змусили відкласти творчі плани на початок березня. А вже першого дня весни, коли пленер був офіційно розпочатий, Росія ввела свої війська на територію Криму, Український дім був мобілізований і став важкодоступним для його мешканців – художників. Таким чином, не маючи можливості працювати в теплому приміщенні гуртом, учасники Мистецької сотні пішли з фарбами і мольбертами на Майдан – обов’язок служити своїй країні не давав права шукати відмовок для роботи.

    «Нашою метою було відтворення історичних подій, що відбувалися безпосередньо перед нашими очима та можливість через свої роботи розповісти Україні і світу про революційні часи рідної країни», - такі цілі, за словами Катерини Ткаченко, переслідували художники пленеру. Цінним фактом є те, що всі картини, які увійшли до мистецької експозиції, були створені виключно під час революційного Майдану і на Майдані. Тому кожне полотно можна назвати водночас свідком і враженням подій зими-весни 2014 року.

    Юлія Шевчук, випускниця факультету кібернетики Київського університету, поділилася спогадами про буремний час у житті власному і своєї країни. У ті складні й відповідальні для кожного українця дні дівчина разом із однодумцями з Мистецької сотні намагалася сіяти зерна надії та оптимізму серед втомленого важкою боротьбою населення Майдану. Сотня проводила флешмоби з розпису щитів і касок, акцію «Тату-клейноди». Крім культурницької роботи, митці, керуючись високими патріотичними почуттями, також ходили на барикади. З перших днів протистояння на вулиці М.Грушевського Мистецька сотня намагалася достукатися до сердець «беркутівців» через переконливе слово і промовистий малюнок. На жаль, митців також не обійшла доля жертв Революції гідності – декілька осіб, які перебували в серці сутичок на Інститутській та Грушевського, отримали серйозні поранення й пройшли довге лікування.

    Координатор мистецької сотні також розповіла про долю експозиції пленеру «На барикадах» після його закінчення. Картини вирішили повезти до Харкова, аби передати місцянам дух революції та озватися до їхніх патріотичних почуттів. Зібравши амуніцію для української армії, потому митці рушили до кордону з Росією, аби підняти бойовий дух однієї з військових частин. І хоча солдати того дня отримали наказ готуватися до вторгнення ворожих військ, вони залюбки послухали музикантів з Мистецької сотні й зраділи розфарбованому художниками паркану біля своєї частини.

    Після закінчення Революції гідності художників Мистецької сотні вже важко зібрати разом – одні зараз воюють в АТО, другі – досі лікуються, решта – живуть і працюють далеко від столиці. Проте їхні роботи як найпромовистіші виразники надій, переживань і вражень митців назавжди залишаться яскравими ілюстраціями до найдраматичніших часів в історії незалежної 23-річної України.

    Анна Мукан,
    фото: Валерій Попов

Сторінки

Subscribe to презентація