презентація

  • В ІНСТИТУТІ ФІЛОЛОГІЇ ВИЙШЛА КНИГА ТЕСТІВ НОВОГО ФОРМАТУ ДО ЗНО

    У видавництві «Київський університет» вийшла друком нова книга тестів з української мови та літератури до зовнішнього незалежного оцінювання, яка відрізняється інноваційним підходом до головного тесту країни. Автори нового видання – викладачі Київського національного університету імені Тараса Шевченка доцент Дмитро Сизонов та к. філол. н. Ольга Злотник-Шагіна.

    Рецензенти сучасного видання – проф. Семенюк Г.Ф., директор Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка, проф. Шевченко Л.І., завідувач кафедри історії та стилістики української мови Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка, проф. Гаєвська Н.М., Голова навчально-методичної комісії Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка,

    Пропонований посібник містить практичний матеріал у вигляді тестових завдань з української мови та літератури трьох форматів – простого й ускладненого рівнів та з відкритими відповідями. Укладений відповідно до чинних програм з української мови та літератури для середніх загальноосвітніх навчальних закладів України та зовнішнього незалежного оцінювання. У посібнику авторами пропоновані тести нового зразка з української мови та літератури, що сприятимуть повторенню, узагальненню та систематизації вивченого, якісній підготовці до ЗНО, самоосвіті з української мови та літератури.

    У додатку до книги подаються словник-мінімум літературознавчих термінів (складений на основі посібників проф. Гаєвської Н.М.), тексти для стилістичного аналізу (подаються за виданням «Стилістика української літературної мови» за редакцією проф. Шевченко Л.І.), перелік тем для власного висловлювання. Безумовно, такі додатки допоможуть абітурієнтам краще комплексно підготуватись до складання тестів ЗНО.

    Видання буде апробоване в деяких закладах освіти провідних міст України – Києва, Харкова, Львова. Позитивна рецензія на книгу вийшла в педагогічному щотижневому всеукраїнському виданні «Освіта» (№32, 5-12 серпня).

  • Відбулася зустріч з лауреатом Державної премії Республіки Білорусь Володимиром Вікентійовичем Морозом

    14 травня за сприяння Центру білоруської мови та культури Інституту відбулася творча зустріч з відомим білоруським письменником, сценаристом, кінорежисером, лауреатом Державної премії Республіки Білорусь Володимиром Вікентійовичем Морозом. Під час зустрічі демонструвався документальний фільм "Свет Караткевіча" та пройшла презентація нової поетичної збірки "Крыжы на розстанях" Володимира Вікентійовича.

    Володимир Мороз за професією архітектор, але його доля склалася так, що він став кінорежисером, письменником та сценаристом. У творчому доробку Володмимипа Вікентійовича більше 60-ти сценаріїв документальних фільмів, 18 книг різного літературного жанру - поетичних збірників, прози, есе. За 61 рік свого життя білоруський кінорежисер отримав чимало нагород за вагомий внесок у розвиток білоруської культури.

    На зустрічі із білорусистами Інституту філології Володимир Мороз поділився своїми міркуваннями щодо літературного процесу та кіномистецтва.

    Так, на думку Володимира Вікентійовича, література - це духовне життя людини, без якого вона не може існувати, адже пропущені через душу автора рядки вчать та емоційно живлять. Серед білоруських письменників найбільше подобається пану Володимиру твори написані в класичній манері Андрія Федоренка: "Його тексти написані з любов'ю. І як людина цей письменник звертає на себе увагу. Я б зняв про нього фільм", - зауважив білоруський письменник.

    Переглянувши кінострічку про Володимира Короткевича, який вважається творцем білоруського історичного роману, автор розповів: "Творчість Короткевича відзначається всеосяжністю інтересів, високим рівнем художніх узагальнень, що є спільним із пророком Тарасом Шевченком. Їм обом притаманне поетичне та історіософське світобачення. Володмиир Короткевич та Тарас Шевченко акцентують на вічних, неперехідних істинах, високих моральних цінностях минулого, проектуючи давні проблеми в сьогодення". До того ж автор розповів, що з Україною Короткевича пов'язує навчання в Київському університеті, перші кроки трудової кар'єри, у подальшому — звернення до української тематики в літературній діяльності, зв'язки з українськими колегами-літераторами.

    Високо оцінили продемонстровану кінострічку Володмимира Мороза та його презентовану поетичну збірку директор Центру доцент Леся Стеблина, доцент Надія Старовойтова та доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри сучасної української мови Інституту філології Анатолій Мойсієнко, який є Членом Національної спілки письменників України.

  • Відбулася презентація книжки Надії Трач «Разом-сила: риторика українського спротиву. Соціолінгвістичні есеї»

    7 квітня в Інституті філології за сприяння кафедри сучасної української мови відбулася презентація книжки Надії Трач «Разом-сила: риторика українського спротиву. Соціолінгвістичні есеї». На презентації молодого соціолінгвіста та учениці Лариси Масенко Надії Трач були присутні к.філол.н., доц. Людмила Кравченко, к.філол.н., доц. Вікторія Коломийцева, завідувач відділу з питань мовної та етнонаціональної політики і Секретаріату Президента України (2007-2010), голова Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» ім. В.Стуса Тарас Марусик, представники видавництва «Кліо», викладачі та студенти Інституту філології.

    Книжка побудована у формі есе. Це своєрідна збірка есеїв, де авторка пропонує читачеві аналіз понад 800 слоганів українського спротиву – у фокус потрапляє період Євромайдану 2013–2014рр. та подальший розвиток подій в сучасній Україні. Надія Трач відмовилася від сухого наукового формату, аби зацікавити більше коло читачів.

    В есеях, які мають і наукове підґрунтя (соціолінгвістика, дискурс-аналіз), риторику суспільних подій висвітлено у науково-публіцистичному стилі. Зі збірки можна довідатися, як мова формує ідентичності та цінності, відображає суспільні зміни, якою є динаміка революційної риторики (у зіставленні з попередніми українськими протестами – Студентською революцією на граніті 1990 р. та Помаранчевою революцією 2004 р. та з демонстраціями в інших країнах світу).

    Викладач НаУКМА у презентованій книжці продемонструвала як Революція гідності в Україні стала джерелом творчості. Революційні салогани, які народжувалися у період Євромайдану, виконували як суспільні функції (мобілізації, згуртування протестувальників), так і мовні (комунікативну, експресивну, поетичну). Вони також стали частиною аудіовізульного образу майдану, елементом формування колективної пам’яті про нього. У мові протесту і подальшого українського спротиву синкретично поєдналися мовна агресія, архаїчне і модерне, елементи літературних мов і соціолектів (суржику, азірівки, жаргону, сленгу).

    Важливим є те, що образ майдану авторка збірки подає як життя разом. Адже під час Революції гідності ми, українці, не просто погралися словами, а почали діяти згуртовано, злагоджено. У книжці продемонстровано «як наша мова розправляє крила», як український гумор додає сил людям.

    Революція гідності ще триває, адже щодня ми боремося за наше життя, за європейськість. Тому салогани й надалі творитимуться в нашому суспільстві, відображаючи українську ідентичність, цінності та прагнення. Тому, філологи, слідкуйте за гаслами і досліджуйте їх!

    Олександра Касьянова

  • Картини-відчуття майстрів самчиківського розпису в Інституті філології

    24 березня 2015 року о 13 годині за сприяння Центру фольклору та етнографії, кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбулося відкриття виставки художніх творів «Самчиківський розпис».

    На виставці презентовано роботи 4 майстрів самчиківського розпису. Всього експоновано близько 30 картин. Про техніку та історію «картин-відчуттів» розповів один із митців Юзвук Михайло Карпович – член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Під час зустрічі пан Михайло зауважив, що до мистецтва приходиш тоді, коли стає важко. «Декоративний розпис – це певна розрада, втіха. Кожна картина майстрів-самчиків створена на відчуттях. Наш декоративний розпис – це певна абстракція, а не передача дійсності», – зауважив Михайло Карпович.

    Детальніше про історію виникнення самчиківського розпису та про майстрів читайте за посиланням http://instpres.univ.kiev.ua/node/868

    Запрошуємо всіх бажаючих відвідати виставку, яка діятиме до 24 квітня.

  • Ігор Астапенко – молоде літературне вино

    23 березня в Інституті філології за сприяння кафедри теорії літератури, компаративістики і літературної творчості відбулася презентація збірки «Щільник» молодого українського поета Ігоря Астапенка.

    Про автора
    Молодий український поет, філолог, перекладач. Автор поетичної збірки "Щільник" (2015 р.). 2009 року закінчив Український гуманітарний ліцей КНУ імені Тараса Шевченка. Зараз – студент магістратури Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка. Вірші пише з дитинства. Публікувався в газетах: «Україна молода», «Література і життя», «Слово і діло», «Гарний настрій»; альманахах: «Свій-й-танок», «Сполучник»; англомовній антології «Terra poetica ». Учасник ГогольФесту, «Мистецької платформи», «Арт-ковчегу», фестивалю Об'ємної поезії, Міжнародного поетичного фестивалю « Terra poetica », фестивалю «Одна маленька свіча» тощо. Переможець та лауреат ряду поетичних конкурсів. Окремі вірші перекладені російською, англійською, польською, грузинською мовами.

    Про «Щільник»
    Свою першу серйозну збірку «Щільник» опублікував цього року у Видавничому домі Дмитра Бураго. Вона складається із 4 розділів / «щільників»: медитації, філософія, кохання, пейзажі. «Концепція збірки вибудовувалася вже після написання, аби під час творення не втрачалося діонісійське начало», – стверджує Ігор Астапенко. «Спочатку книжку я назвав «Коктельна карта», це була штучна концепція, оскільки підбирав поезію за тематикою до збірки. Згодом, за порадою, книжку української поезії переназвав українським словом «Вулики». І остаточно за порадою літератора Анатолія Ткаченка найменував збірку «Щільник», у якій дійсно є присутній мотив меду, солодкуватості», – розповідає Ігор. Читаючи вірші Ігоря ми дійсно відчуваємо солодкуватість, мелодійність нашої мови, адже автор проявляє себе як справжній філолог, він грається словами. Рідна мова керує автором. Тому можемо помітити як мова диктує письменнику свої принципи, як слово бере за руку і веде за собою.

    Вірші, які увійшли до збірки, написані 2-2,5 роки тому. «Це фіксація одного з періодів моєї творчості. До цього малим накладом я видав дитячі вірші, присвячені моїй племінниці, під назвою «Тваринки для Христинки». Це дві друковані книжки. Ще є недописаний роман та шкільна збірочка самвидаву «Істина душі людської»», – розповідає Ігор.

    Поезія, за словами Ігоря Астапенка, пишеться в різних станах. «Вірші інколи пишуться довго, а буває – на одному диханні. Взагалі найпрекрасніші речі я пишу під емоціями, але є ризик програти на художньому рівні. Зважаючи на це, все ж намагаюся не працювати штучно і враховувати техніку», – каже Ігор Астапенко.

    На запитання присутніх про те, як вилинула на становлення Ігоря як літератора кафедра теорії літератури, компаративістики і літературної творчості Інституту філології, при якій спеціалізується молодий поет, він відповів: «Навчити писати неможливо. Можна навчити як не писати, тож кафедра сприяла моєму розвиткові. Тут я навчився літературній критиці».

    Високо оцінили збірку сучасної української поезії присутні на презентації літератори – Олександр Астаф’єв, Наталя Костенко, Мирослава Гнатюк. «Це модерна, бентежна, медитативна збірка української поезії», – зауважив Олександр Астаф’єв. «Захоплює досконалість мови. Гра звуками. Поезія орієнтує на змінність. Цікава ритміка. Верлібри, дольники, які вміщені у збірці, – це авангардна поезія», – сказала Наталя Костенко. «Це справжній поет, який в кожну мить демонструє свою справжність і непідробність. Душа Ігоря покликана творити. Кожне слово у збірці максимально виважене. Вміщено щільно одне до одного. Для мене він літературний Паганіні», – зазначила Мирослава Гнатюк.

    Олександра Касьянова,
    Фото – Валерій Попов

  • Тарас Шевченко – поет усього світу

    Нині світ все більше пізнає Україну, намагається духовно підтримати нас у такий непростий час. У Шевченкові дні в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка у рамках Міжнародного круглого столу «Всесвіт Тараса Шевченка» 12 березня відбулася презентація книжки «Taras Ševčenko: dalle carceri zariste al Pantheon ucraino» («Тарас Шевченко: від царських тюрем до українського Пантеону»). Її уклали професор-славіст та україніст Міланського університету Джованна Броджі та письменниця і культуролог Оксана Пахльовська. Книжка є збіркою монографій і перекладів поезій із «Кобзаря». Коментар до неї написаний італійською, а розділ із перекладами поезій є двомовним – італійський варіант та разом подається вірш мовою оригіналу.

    Задум написати таку працю виник в укладачів через те, що за останні 10 років в Європі не було жодного перекладу «Кобзаря». До того ж, на думку авторів, презентована книга є свідченням того, що постать Шевченка має бути знана в європейському колі, адже це світовий феномен та інтернаціональний поет. Зауважимо, що рік тому світ познайомився із життєписом Тараса у німецькомовній монографії «Тарас Шевченко: забутий поет-ікона українець», написаній Вальтером Кошмалем. Це було перше дослідження творчості українського пророка, що вийшло німецькою мовою за останні сто років.

    Під час презентації пані Броджі розповіла, яким вона хотіла подати Шевченка. Для неї Тарас – пророк. Його феномен має два основні аспекти – всесвітність та актуальність. «Він поет цілого світу», – наголосила Джованна Броджі. Екзистенціальні ідеї, етика віри в Бога, викриття зла та зображення простого народу Тарасом Шевченком – це об’єднує всіх людей світу. Бог Шевченка захищає всіх незалежно від національності. Вірші письменника містять невичерпну актуальність. Хоч його лірика містить суто українські канони, проте вона, як і всі вірші, є суголосними часу. Пані Броджі також зауважила, що Тараса Шевченка вважають українським Данте, тому вона прагнула це показати.

    Надзвичайний і Повноважний посол Італії в Україні пан Фабріціо Романо, який прийшов на презентацію, наголосив, що переклад українського генія італійською являє собою духовне зближення українського та італійського народів. Високо оцінив видання також присутній на презентації академік НАНУ директор інституту літератури імені Т. Г. Шевченка Микола Жулинський. Пан Микола зауважив про синкретичність книги, адже це не суто переклад поезій із «Кобзаря», а ще й дослідження феномену Шевченка.

    Презентація відбулася під керівництвом ректора Шевченкового університету акад. Леоніда Губерського за сприяння організаторів Міжнародного круглого столу "Всесвіт Тараса Шевченка" - кафедри історії літератури і шевченкознаства Інституту філології на чолі з проф. Оксаною Сліпушко та Всеукраїнським навчально-науковим центром шевченкознаства на чолі з Оксаною Данильченко.

    Олександра Касьянова,
    Фото – Валерій Попов

  • Презентація польського журналу "Театр"

    1 грудня в Актовій залі Інституту філології з ініціативи кафедри полоністики відбулася презентація польського журналу «Театр», присвяченого українському театру. Номер вийшов під заголовком «Театр вільної України» у жовтні 2014 року.

    Учасниками зустрічі були: Міністр культури України Євген Нищук, головний редактор журналу «Театр» Яцек Копцінський, театрознавці Ганна Веселовська та Ірина Чужинова та ін.

    Зустріч стала чудовою нагодою для налагодження контактів та обговорення можливостей щодо майбутньої співпраці у колі театрознавців та поціновувачів театрального мистецтва, з огляду на підготовку святкувань Року Театру у Польщі-2015.

    У номері:
    Яцек Копцінський. Погляд з Козеї: Театр вільної України.
    Сергій Васильєв. Конкуренція необхідна вже.
    Віктор Собянський. Театр, що кричить.
    Віктор Швидко. Театр має бути темпераментним.
    Віктор Собянський. Молодий режисер не може обирати.
    Інна Долганова. Чари на краю неба. Театральний простір.
    Анна Коженьовська-Бігун. Мистецтво за часів епідемії.
    Владислав Троїцький. Ребрендинг культури.
    Театр під час кризи.
    Ганна Веселовська. Інший театр.
    Інна Чужинова. Великі сподівання.
    Неда Неждана. Посівна на камінні.
    Ганна Липківська. Сучасна драма, що прямує на сцену.
    Надія Соколенко. Повернення до Москви.
    Ольга Велимчаниця, Анастасія Гайшенець, Інна Чужинова. Ваші документи!
    Юлія Бентя. Театр наших мрій.
    Ярослав Залесінський. Багатоголосся громадянської ганьби.
    Міхал Центковський. Карта публічного театру: Селезія.
    Каміля Лапицька. Охоронці людської тотожності.
    Мирослав Коцур. Театр джерел ХХІ століття.
    Маґдалена Реверенда. Актор головної ролі.
    Роберт Яроцький. Майже усе про Юрека. Змінений Ружевич?
    Павел Кшачковський. Шви опери.
    Аґнєшка Ваницька. У пошуках своєї мови.
    Павел Водзинський. Громадський театр: Про політизацію театру.
    Зита Рудзька. Заборона фотографування: Какофонія.
    Кшиштоф Рутковський. Варшавські пасажі: Подіум.

    Анна Мукан, прес-центр Інституту філології
    Фото: Тетяна Артушевська, Польський інститут

  • Відомі та нові імена українського авангарду: презентація антології

    Нещодавно побачила світ антологія, на яку так довго чекали знавці літератури ХХ ст., - “Український поетичний авангард”, що упорядкували Юлія Стахівська та Олег Коцарев. І от 25 листопада, на запрошення кафедри теорії літератури, компаративістики і літературної творчості, відбулася презентація цієї книги у стінах Інституту філології. І хоч на заході був присутній лише один з упорядників, Олег Коцарев, та слухачі змогли дізнатися багато цікавої інформації про критерії відбору текстів до антології, роботу над ними і, зрештою, про приватні і державні архіви та часописи, де можна було віднайти тексти відомих і призабутих авторів 1920-1930-х років. Олег Коцарев окреслив важливі моменти характеристики авангардної поезії в Україні. Було згадано кілька цікавих історій про авангардистів, розказані нащадками при спілкуванні з упорядниками, про знахідки в архівах. Презентація антології стала ніби міні-лекцією про український поетичний авангард, що була цікавою та корисною студентам та викладачам, які відвідали захід.

    Каріна Дорошенко

    Категорії: 
  • В Інституті філології відбулася презентація сектора науки

    21 листопада 2014 р. у стінах Інституту філології відбулася презентація сектора науки, яку провело НТСА – Наукове Товариство Студентів та Аспірантів. Зустріч молодих науковців з проф. Оленою Степанівною Снитко, заступником директора з наукової роботи, проходила у дружній атмосфері. Пані професор привітала всіх присутніх, відзначивши, що дуже рада бачити в очах молодого покоління те спільне, що об’єднує всіх студентів, аспірантів, викладачів та науковців Інституту філології – жагу до Пізнання, адже саме воно є суттю наукової діяльності. Незважаючи на складну ситуацію в Україні, Інститут філології Київського університету завжди славився як потужний науковий, дослідницький, освітній та культурний центр – осердя, що об’єднує цінителів Слова.

    Проф. Снитко у своїй доповіді розповіла про традиції Інституту філології впродовж усієї історії функціонування нашої академічної структури. Для наочності присутні мали змогу ознайомитися з ілюстративним матеріалом – свого роду галереєю видатних людей КНУ імені Тараса Шевченка – книгою «Незабутні Постаті». Історія твориться нашими руками, зусиллями славетних науковців Інституту філології, чия діяльність відповідає духу Кобзаря: «І свого навчайтесь, і чужого не цурайтесь». Серед таких зусиль, зокрема, розробка електронного корпусу української мови, онлайн словника поетичної мови Тараса Шевченка, напрямку медіалінгвістика. Заслуговує на особливу увагу структура Інституту філології з відповідними підрозділами – кафедрами, лабораторіями, навчальними центрами, про які присутнім було надано вичерпну інформацію.

    Бесіда з проф. Снитко торкнулася також актуальних нині суспільно-політичних проблем, з якими щодня стикаються українці – інформаційні війни, відсутність діалогу, переважання індивідуального над колективним у науковому житті Інституту. Прес-центр озвучив можливість публікацій у журналі «Дивослово» та інших фахових і нефахових виданнях. НТСА окреслило перспективи взаємодії з іншими структурними підрозділами КНУ, зокрема в рамках Міжнародної конференції «Шевченківська весна – 2015». На завершення презентації Олена Степанівна урочисто запросила всіх присутніх на відкрите засідання Вченої ради 9 грудня, де буде представлено звіт про наукову діяльність Інституту за 2014 рік.

    У наш час наука це тренд. Глобалізація ХХІ ст. стимулює до використання міждисциплінарного підходу, актуального в усьому світі. Він дає змогу мобілізувати творчу енергію представників кожної спеціальності, а це, в свою чергу, підвищує шанси на справжні наукові відкриття. Міждисциплінарний підхід можливий у будь-якій спеціальності. Тому НТСА – Наукове Товариство Студентів та Аспірантів, є на кожному факультету КНУ імені Тараса Шевченка. Про цю славетну традицію на звітній сесії загальних зборів НТСА розповідав ректор Київського національного університету, академік Губерський Л.В., згадуючи, що за часів його студентських років, любов до науки не обмежувалася академічним середовищем. Студенти та аспіранти зустрічалися разом, аби обговорити актуальні проблеми у сфері своїх наукових інтересів, під егідою старших товаришів вирішуючи не лише суто наукові питання, але й загальнолюдські. Натхненні обличчя молоді, присутньої на презентації, яскраво засвідчили: такі зустрічі потрібні, і їх має бути якомога більше. В наш непростий час дуже легко піддатися загальній апатії, але Наукове товариство студентів та аспірантів закликає всіх покладатися на власні сили, а також співпрацювати задля розвитку наукового потенціалу Київського університету.

    Філологічні науки торкаються найтонших струн душі, занурюються у найглибші і, часто, найтемніші її куточки, перетворюючи їх на світлий і квітучий сад. Але щоб цей сад розцвів, потрібно сонце, що сходить на Сході та заходить на Заході. Без зміни дня на ночі неможливе обертання планети, а без діалогу цивілізацій – Сходу та Заходу неможливий об’єктивний аналіз дійсності. Важливо розуміти, що, навчаючись філології, ми навчаємось не лише граматиці та правилам, ми вчимось мислити. А найбільш ефективно можна мислити, тільки якщо підійти до вирішення наукових проблем з міждисциплінарних, або, краще сказати, міжцивілізаційних позицій.

    Наукове Товариство Студентів та Аспірантів

  • 10-томна сага про літературних форсайтів Юрія Коваліва

    «Юрій Іванович пише швидше, ніж ми читаємо», - зізнався Микола Сулима на круглому столі «Концепція української новітньої літератури в підручнику Юрія Коваліва «Історія української літератури: кінець ХІХ – поч. ХХІ ст.», що відбувся 18 листопада в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. За останні два роки вийшло друком три томи авторської 10-томної праці відомого літературознавця та поета, доктора філологічних наук, професора кафедри новітньої української літератури Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка Юрія Коваліва. Проблему функціонування нового підручника-монографії у вітчизняному науково-освітньому просторі обговорювали викладачі Інституту філології: проф. Олександр Астаф’єв, проф. Мирослава Гнатюк, проф. Ніна Бернадська доц. Юрій Бандура,, доц. Михайло Конончук, колектив Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України ( член-кор. НАН України Микола Сулима, к. філол. н. Андрій Кравченко,літературознавець і перекладач Дмитро Дроздовський), а також директор видавництва «Академія» Василь Теремко і проф. Муніципального університету ім. Б.Грінченка Микола Васьків, проф. кафедри українознавства Національного університету харчових технологій Наталя Науменко.

    Круглому столу «Концепція української новітньої літератури в підручнику Юрія Коваліва «Історія української літератури: кінець ХІХ – поч. ХХІ ст.» (18 листопада ц. р.) передував виступ автора з презентацією видання на засіданні Вченої ради Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавець ознайомив колег з основними положення сучасної концепції літературної історіософії, репрезентованої проектом підручника-монографії (з’явилося поки що три томи з десяти томів) та схарактеризував принципи, якими керувався у підборі й викладі матеріалу – універсальність, художність, об’єктивний історизм. Видання викликало неабиякий резонанс в аудиторії. Доповідачеві ставили питання з приводу відповідності монографічного підручника університетським навчальним програмам, місця, яке автор відводить перекладній літературі в своїй концепції історії української літератури, врешті – як одна людина може цілісно охопити такий обшир інформації. Відповідаючи, Ю.Ковалів наголосив на поєднанні академічного й університетського досвідів історичного мислення, узгодженості його підручника-монографії як з навчальними програмами, власне з університетською практикою, так і з стратегічними напрямками сучасної літературної історіографії. Зокрема, науковець апелює до відомих і менш знаних праць, надає певного значення дисертаціям кандидатів філологічних наук, роботи яких, часто новаторські й високо фахові, лишаються в архівах. На характер підручника також вказує наявність запитань філологічного, філософського або літературознавчого характеру в кінці кожного розділу, спрямованих на інспірацію творчого мислення. Автор підкреслив, що його «Історія…» розрахована не лише на студентів, а й аспірантів, докторантів, викладачів, науковців, тобто на широку філологічну, гуманітарну аудиторію. Що ж до ролі перекладної літератури, то автор підручника-монографії не применшує її значення у становленні української літератури, хоча й має власну думку з приводу її співіснування з вітчизняною. Ю.Ковалів радить обережніше оперувати поняттям «вплив», натомість говорить про дискусію, полеміку, інтертекстуальний дискурс. З приводу масштабності особистості дослідника історії літератури науковець вважає, що сучасний філолог мусить на фаховому рівні займатися і постмодерним періодом, і модернізмом, і медієвістикою, і антикою, і орієнталістикою. Про те, що це можливо, Ю.Ковалів знає з власного викладацького досвіду та науково-критичної діяльності.

    За тим слово взяв науковий співробітник Інституту літератури А.Кравченко. Він підкреслив, що однозначного схвалення заслуговують концепція «Історії української літератури: кінець ХІХ – поч. ХХІ ст.», її своєчасність і високий науковий рівень. «Це авторський концептуальний проект, який забезпечує єдність у погляді на літературу, чого зазвичай бракує у колективних працях», – наголосив Андрій Євгенович, який підмітив один із новаторських і принципових моментів презентованого підручника-монографії – його насиченість аналітичними інтерпретаційними моделями, які дають підказки студентам, аспірантам, докторантам, іншим науковцям для дослідницької роботи.

    Коротка авторська презентація видання на Вченій раді органічно трансформувалася в роботу круглого столу. Предметом обговорення на ньому стало функціонування нового підручника-монографії в українському науковому й освітньому просторі.

    Розпочав обговорення О.Астаф’єв, поцікавившись використанням біографічного методу при написанні монографії-підручника. Ю.Ковалів мотивував застосування цього методу (як і будь-якого іншого) лише в разі потреби, коли він сприяє розкриттю сутності творчості певного письменника, посилався на те, що трапляються літератури без біографії.

    Провокативним виявилося питання А.Кравченка: «Що для вас "правильно" в історії української літератури? Адже кожна авторська історія – це легенда, яка щось утверджує чи руйнує». Для Ю.Коваліва найдостовірнішим документом є текст, від якого, а не до якого треба йти досліднику (за Г.-Ґ.Ґадамером) у пошуках адекватного ключа декодування, не приписуючи художнім творам невластивих їм характеристик, не вкладаючи авторам думок, яких вони ніколи не висловлювали, уникаючи небажаних вердиктів. Тому треба якомога уникати міфізування й легендаризації літератури, попри їхню принадність та спокусливість. Вони можуть дати іншу картину буття письменства, не адекватну літературним реаліям, що часто траплялося при інтерпретації художніх явищ, особливо коли між ними дослідником пролягає велика часова й просторова дистанція, що легко заповнюється домислами й вимислами. Звичайно, історик літератури не може бути безпристрасним, однак його інтелектуальна пристрасть має коригуватися на підставі критерію об’єктивного історизму. Адже не має значення, що науковець думає про об’єкт (предмет) свого дослідження, важливо те, на скільки його думки й уявлення відповідають цьому об’єкту (предмету). Історик мусить знати різні, часом протилежні рецепції художніх феноменів, проте не протиставляти їх, а зіставляти, щоб на точці їхнього перетину шукати істину, переходити до діалогічності, а не затятої полеміки, постійно знаходити збіжність горизонтів розуміння між різними поглядами, спрямовуючи неминучий, іноді бажаний конфлікт інтерпретацій у конструктивне річище. Такою була відповідь Ю.Коваліва на міркування М.Сулими про неминучість суб’єктивного чинника в науковій роботі, про інші, паралельні шляхи інтерпретації художнього тесту, поряд з ґадамерівським. Микола Матвійович підкреслив, що така широкомасштабна праця, за яку не побоявся взятися Ю.Ковалів, насправді писалася дуже довго, постаючи в процесі набуття автором наукового та викладацького досвіду.

    Про мотиви, які спонукали В.Теремка зацікавитися проектом «Історії української літератури від кін. ХІХ до поч. ХХІ ст.», який запропонував Ю.Ковалів, розповів сам видавець. Василь Іванович одразу зрозумів, на скільки амбітний і масштабний проект, конче необхідний сучасній філологічній науці й освіті обстоював автор. Однак, шлях, який проходить текст, аби народитися у форматі книжки – дуже складний. Він передбачає довгий і суперечливий діалог сильних людей – автора і видавця. Коли праця виходить друком, поширюється у філологічному й гуманітарному просторі, тільки час може дати їй оцінку, тому треба уникати поспішних висновків. «А поки що студенти й науковці отримали ще одну версію історії української літератури і ще один матеріал для внутрішнього дискурсу», – завершив видавець.

    Н.Бернадська оцінила підручник-монографію як викладач-практик і науковець. Вона відзначила чіткість і концептуальність праці, насиченість її теоретичної бази, а також філологічні принципи аналізу різних родів літератури. Ніна Іванівна переконана, що застарілими є розподіл прозового матеріалу на «великоформатні» й «малоформатні» твори, зважаючи на специфічні ознаки наративів, а не текстів, а не так їх родову диференціацію. Особливо професор відзначила третій том історії літератури, в якому чи не вперше так містко і точно подано інформацію про літературно-художні рухи, школи, організації. Приємно вражає також те, що історико-літературний процес висвітлено в контексті рецепції літературних критиків й літературознавців.

    Про неперервність поколінь й історико-літературних періодів у виданні зазначила М.Гнатюк. «Такі твори заповнюють світоглядні лакуни, оскільки йдеться про осмислення української постколоніальної літератури не з чужого голосу, а з власного», – переконана літературознавець.

    На універсальності та практичності «Історії української літератури: кінець ХІХ – поч. ХХІ ст.» наголосив М.Васьків. Цілісний і всеохопний матеріал цього дослідження дозволяє викладачу орієнтуватися, що винести на лекційні заняття, що – на семінарські, а що залишити на самостійне опрацювання. Оскільки останній формі навчання все більше надають значення, то таке видання стане знахідкою для студента, для якого нині одним із основних джерел інформації став інтернет, що не дає жодної можливості скласти структуроване уявлення про історію літератури. Презентований підручник-монографія покликаний саме для цього. Через багатий довідковий матеріал видання дає можливість пристосовувати не навчальну програму до підручника-монографії, а підручник-монографію ефективно використати до програми, підсумував Микола Степанович. Його міркування доповнені спостереженням Наталі Науменко, яка, не маючи змоги потрапити на круглий стіл, подала свої письмові спостереження, в яких зазначено, що введення до підручника-монографії малодосліджених письменників стимулює студентів до усвідомлення української літератури як цілісного явища, спонукає їх до вивчення творчості авторів «другого ешелону», які частково вже проаналізовані в низці дисертацій, на які посилається Ю.Ковалів. Він доводить, що через пізнання літературних феноменів можна «створити новий образ України, вільнений від флеру нерозуміння та екзотизму».

    Д.Дроздовський звернув увагу на підзаголовок третього тому історії літератури Ю.Коваліва – «У сподіваннях і трагічних зламах». «Ця назва схиляє до особливого сприйняття "суб’єктивності" не як волюнтаристського поняття, але виразно авторського ставлення до літератури і пов’язаної з нею поза літературною дійсністю. Добре, що в цьому наративі є "суб’єктивний" момент – яскраво виражений емоційний інтелект науковця», – зазначив літературознавець, – «оскільки самі письменники рідко окреслюють власні концептуальні позиції». Цінність видання полягає також у тому, що його концепція розбиває багато міфів про сутність і сприйняття української літератури, зокрема її нецілісність.
    Учасники круглого столу дійшли висновку, що «Історія української літератури кін. ХІХ – поч. ХХ ст.» Ю.Коваліва з’явилася на часі, відповідаючи на попит сучасної філологічної освіти й науки, а концепція літературної історіографії дає можливість по-новому осмислити динаміку новітнього і сучасного письменства, а також його давню і нову історію.

    Продемонструвати таке нове бачення на практиці Юрій Ковалів запропонував своїм студентам і аспірантам у форматі відкритого інтерсеміотично-інтермедіального семінару, який відбувся наступного дня, 19 листопада.

    Студенти-магістранти першого року навчання в межах курсу «Типологія та ідеографія новітньої української лірики» провели свій перший навчальний "майстер-клас", на якому виступили в ролі дослідників поезії, демонструючи спроби власного бачення та розуміння творчості поетів, духу епохи та інтерпретацію текстів. Студенти Ольга й Аліна самі обрали тему семінару – творчість Ірини Жиленко в контексті «тихої лірики», відшукали необхідний матеріал поетеси, критичні статті про її творчі пошуки, які репрезентують явище «тихої лірики» в українській літературі другої половини ХХ ст., що сформувалося в надрах шістдесятництва, розглядали доробок Ірини Жиленко в типологічному ряді з творами Л. Талалая, В. Затуливітра, М. Вінграновського та ін., виявляючи спільні та відмінні риси цих авторів, акцентуючи увагу на ідеографічних особливостях лірики поетеси, її неповторному ідіостилі. Магістрантки самі розробили сценарій семінару (що стало правилом навчального курсу), на якому, використовуючи можливості герменевтичного кола, продемонстрували не тільки вільну орієнтацію в літературному просторі шістдесятництва й «тихої лірики», літературно-культурної ситуації другої половини ХХ ст., що зумовила появу натурфілософського напрямку в поезії, аналізували віршові тексти як на ідейно-тематичному і жанрово-стильовому, так і на поетикальному й версифікаційному рівнях, навіть вдалися до «центонного» експерименту, щоб показати діалогізм Ірини Жиленко й М. Вінграновського. Під час відкритого семінарунеодноразово між студентами спалахувала дискусія, що засвідчувало їхній жвавий інтерес до «тихої лірики» зокрема й до літератури – загалом. Це був своєрідний полілог, коли студенти вільно обмінювалися думками, обстоювали свої думки, намагалися їх коригувати з конкретними літературними реаліями та уявленнями про них. іЮ критикували не авторитетну думку доктора наук чи академіка, а власну, своїх колег, виходячи за усталені рамки, шукаючи своє розуміння літературного простору. Аби наочно показати перекодування словесної знакової системи в музичну та пластичну, Ольга й Аліна представили інтермедіальні виступи гімнасток, які танцювали під романс Ольги Богомолець і покладений речитатив на музику Ірини Жиленко (у виконанні Ольги ). Відкритий семінар відбувся на основі дотримання вимог університетської методології викладання і водночас засвідчував пошуки нових, позааудиторних підходів навчального процесу, під час якого студенти самостійно проявляють уміння не лише вільно користуватися вивченим матеріалом, а творчо інтерпретувати його, навчаючись елементів «майстер-класу», демонструючи своє бажання відбутися повноцінними філологами в майбутньому, де вже доведеться відповідати не на оцінку. Проф. Ю. Ковалів не втручався в перебіг відкритого семінару, даючи можливість студентам самим проявити себе. Він наприкінці, подякувавши Ользі й Аліні й іншим студентам, лише наголосив на тому, що навчальне заняття в принципі вдалося, було цікавим, однак воно потребує відповідного обговорення, яке має відбутися на наступній парі, виявлення «плюсів» і «мінусів». Такі семінари мають на меті заохотити інших магістрантів до аналогічних інтерпретаційних акцій новітньої української лірики.

    Анна Мукан,
    Олександра Касьянова,
    Фото: Валерій Попова

Сторінки

Subscribe to презентація