презентація

  • В Інституті філології презентували переклад керроллівського "Полювання на Снарка" Юрка Позаяка

     

    «Нездоланний той текст, наче крекс, пекс і фекс,
    Дуже круто й химерно зримований,
    Це поема така, і вона нелегка
    Для тлумачення іншими мовами»

    23 жовтня філологи, майбутні перекладачі з англійської, обговорили переклад поеми Льюїса Керролла «Полювання на Снарка». Переднє слово українськомовного видання належить Тетяні Доній, яка й відкрила захід. Ілюстрації – Дарії Лисенко, а сам переклад – її батька Юрка Позаяка (Юрія Лисенка). Усі троє – наші випускники. І вони зорганізували чудову презентацію.

    Переклад побачив світ завдяки видавництву «Laurus». Юрій подякував його директорці Поліні Лавровій, присутній на події. Ці книжки тепер будуть і на поличках шкільних бібліотек. Структура видання зручна: поему надруковано паралельно в оригіналі та перекладі. Наприкінці книжки наведено словничок складних (принаймні, для старшокласників) слів. Позаяк певний, що таким чином читачам можна буде освоїти текст «без мазохістських труднощів» та отримати задоволення від обох текстів і їх порівняння.

    Ця поема, на думку перекладача, має найвищий ступінь складності поетичного тексту. На теренах нашої країни Снарк був невідомим, хоча Керролла знали всі за «Алісою в Задзеркаллі». Чому так? Бо ніхто не вдавався до перекладу. 30 років тому Юрій самовпевнено вирішив: "Я перекладу!" Одразу наштовхнувся на труднощі й відклав текст… надовго. Бо знаючи лише ремесло, Снарка перекласти неможливо. Згодом, повернувшись до давнього задуму, Юрко на 2 місяці цілком занурився у справу. «Підсвідомість – завжди в Керроллі», - він думав про переклад і на роботі, і під час відпочинку.

    Що є Снарк і як його сприймають? Тут певний парадокс. Є інтелектуали, які не розуміють, про що твір. І навпаки: є ті, кому він замінює Біблію. Ці люди моделюють наукову дійсність за Снарком, беруть у нього моделі дії. Сам Керролл відразу сказав, що гадки не має, що таке Снарк. Тут варто зазначити: Керролл був математиком і, найімовірніше, моделював у своїй поемі абсурдні моделі людської поведінки (індивідуальної, суспільної тощо), коли дієш всупереч логіці. «Полювання на Снарка» складається з 8 глав (уривки Юрій Позаяк зачитав для студентів). За сюжетом 10 членів команди, 1 із яких – бобер, винаймають корабель і вирушають полювати на фантастичну істоту Снарка. «Всі вони дебіли та ідіоти різного гатунку», - коментує перекладач. Герої потрапляють в абсурдні ситуації. Це поема абсурду, безглуздя. Будується типова керроллівська інтелектуальна гра: діалектичний закон заперечення попереднього заперечення, неначе гойдається маятник смислів. Також демонструються різноманітні прийоми маніпуляції.

    Юрко Позаяк розповів про труднощі перекладу (вони окремо прокоментовані в книжці). Із досвіду Юрія, перед тим як підійти до цього тексту, треба витримати випробування. Сама назва Snark містить кілька англійських слів: snake (змія), snail (равлик), bark (гавкати), snare (пастка), shark (акула). Страшного звіра бачимо в такій назві. Юрко знайшов також слово «снавр» як можливий еквівалент. Воно співзвучне зі словом «динозавр». СНАВР із цивільної оборони – своєчасні і необхідні аварійно-відновлювальні роботи. Але перекладач подумав, що замінювати Снарка не солідно: «Це все одно що Бетмена міняти на кажана». Увесь світ знає це прецедентне ім’я.

    Наступний нюанс – переклад жанру поеми. Агонія у 8 припадках, або шалена боротьба у 8 поетичних частинах – так визначив жанр перекладач. Можна ще застосувати гру слів: «(А)гонія». Хоча це вже було б самодіяльністю. Позаяк назвав розділи сказами. Сказ – і хвороба, і поетичний жарт. Тут, зауважує Юрій, йому пощастило з мовою. Узагалі будь-які мовні химери в 99% мають відповідник у нашій мові. Відповідь, щоправда, потрібно знайти, вона не завжди лежить на поверхні.

    Серед інших цікавинок у Керролла: імена всіх членів команди, що шукає Снарка, починаються на букву Б. Для цілісного перекладу треба було це врахувати. В українському варіанті постають такі герої: брокер, банкір, більярдист, булочник, борзописець-суддя, бриляр, готельний бой, бобер, «бійник, що на бійні мав стаж», будодзвін. Останній завдавав найбільшої мороки всім перекладачам. Позаяк, щоб пояснити значення будодзвона, пішов на «перекладацький злочин». Він дописав цілу строфу замість Керролла. У таких випадках перекладач бере на себе зобов'язання писати так само добре й у тому ж стилі, як автор. Загалом перекладач має бути скромною тінню автора, не тягти на себе ковдру. Та фальсифікація на 20-25% все одно виникає, вона продиктована римою. Юрій розповів, як готував заздалегідь рими слів і словоформ до Снарка, як вводив нові яскраві образи, сучасну розмовну українську до тексту. Так, перекладач трохи хуліганив, але ж і поема хуліганська – на самодіяльність перекладача наштовхує сам Керролл. До того ж існує явище контекстуальної компенсації: перекладачу не обов'язково каламбурити й жартувати саме там, де це робить автор. «Можна спокійно віджартуватися в наступному абзаці», - заспокоює Юрко Позаяк, - «В результаті весь уривок чи вірш буде іронічним».

    По-керолівськи несподівано Юрій завершив свою розповідь про переклад поеми. Він передав слово доньці Дарині, ілюстратору «Полювання на Снарка». Дарина створила ілюстрації ще на 2 курсі в стилі дудл-арт. Вона каже, що ілюстратор, як правило, ніколи не виступає на презентаціях, адже за нього говорять його твори. Але тут Дарині таки треба було пояснити дещо. Річ у тім, що Керролл заборонив будь-кому малювати Снарка. Попередні ілюстратори в усьому світі зображували лише команду мисливців. А Дарина захотіла по-керроллівськи обійти цю заборону. Автор, як ми знаємо, - математик. За математичними законами нескінченність дорівнює нулю. Отже, якщо зобразити безмежну кількість Снарків, вийде так, що його не зобразили зовсім. На сторінках книжки ми бачимо лише частинки істот, що б мали уособлювати Снарка. За хвостом чи клешнею можемо лише уявляти, як звір виглядає.

    Абсурдистська поема, майстерний переклад, сповнений мовною грою та новотворами, чудові ілюстрації – усе це спонукає читачів фантазувати, домальовувати історію. Організатори побажали аудиторії приємного читання. Презентацію продовжила автограф-сесія від Юрка Позаяка та Дарини Лисенко.

    Текст Юлії Кузьменко. Фото Валерія Попова.

  • Євангеліє королеви Анни

    22 жовтня під склепінням собору Софії Київської зустріли повернену в Україну пам’ятку – Євангеліє Анни Київської, доньки Ярослава Мудрого. Вона вивезла книгу до Франції, коли вийшла заміж за короля Генріха І (шлюб узяли близько 1050 р.). Це перше повне Євангеліє, видане на теренах України . Воно складається з двох частин – написаних кирилицею (ХІ ст.) та глаголицею (XIV ст.). Оригінал зберігається в муніципальній бібліотеці міста Реймс (Франція). Щоб відтворити пам’ятку у факсиміле, влада французького міста, видавництво «Горобець», і Національний заповідник «Софія Київська» уклали тристоронню угоду. Постать Анни Ярославни шанують у Європі. У рамках арт-проекту «Шлях королеви» встановили пам’ятники Анні Київській уздовж її маршруту до Парижа. 12 жовтня 2019 року відкрили передостанній – у бельгійському місті Арлон, де Анна зображена з Реймським Євангелієм у руках. Захід розпочався короткою сценкою, в основі якої лежав сюжет прощання князя Ярослава з донькою, яку він останньою видає заміж. Анна зазирає в майбутнє та бачить, як принесе культуру до Франції, а під кінець життя повернеться в Київ і стане черницею. Офіційну частину заходу вела генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська» Неля Куковальська. А творчу прикрасила одна з благодійників проекту народна артистка України Вікторія Лук’янець. Лунали українські та зарубіжні класичні твори, зокрема молитва «Аве Марія». Науковий коментар пам’ятці дали доктор філологічних наук, професор Житомирського державного університету Віктор Мойсієнко та доктор історичних наук, науковий співробітник Інституту рукописів Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського. Упорядник факсиміле Реймського Євангелія – доктор історичних наук, заступник генерального директора Національного заповідника «Софія Київська» В’ячеслав Корнієнко.

    Серед меценатів перевидання Євангелія – директор фірми «Феєрія мандрів» Ігор Захаренко, директор «Українського культурного фонду» Юлія Федів, компанія «Кофко Агрі Ресорсиз Україна» та ін. Ентузіазм благодійників дає змогу робити важливу справу для нашої державу, піднімати потужні культурні пласти. Проект підтримують люди, які у благодійності знаходять сенс і користь власної діяльності.

    Усі французькі королі присягали на Євангелії Анни Ярославни від ХІ ст. Пам’ятка стала невід’ємною частиною і символом Франції. Для України це також знакова книга Реймське Євангеліє - найдавніший рукопис Київської Русі. Створена у скрипторії Софії, пам’ятка книгозбірні князя Ярослава відображає окремі суто українські мовні риси.

    Очільниця видавництва «Горобець» Ганна Сергіївна, крім Реймського Євангелія, сподівається повернути з Нью-Йорка молитовник князя Володимира, переписаний із оригіналу Х ст., з Італії – молитовник Гертруди, дружини сина Ярослава Мудрого Ізяслава.

    Нагадаємо, 7 листопада в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка відбудеться міжнародна наукова конференція «Мова як світ світів: граматика і поетика текстових структур». Віктор Мойсієнко виголосить доповідь про Реймське Євангеліє на пленарному засіданні .Вчені-історики мови Інституту філології також відвідали презентацію факсимільного видання Реймського Євангелія у соборі Святої Софії та прокоментували важливість повернення книги до України.

    Лідія Гнатюк, професор кафедри української мови та прикладної лінгвістики:

     

    «Мені і моїм колегам-філологам пощастило співпережити надзвичайну для української культури подію. Книга, переписана в стінах Софії Київської в 40-х роках XI ст., повернулася сюди майже через тисячу років у вигляді повного факсимільного видання. Реймське Євангеліє, відоме ще як Євангеліє Анни Ярославни, – найдавніша рукописна пам’ятка української церковної книжності. Хоча збереглася лише незначна на обсягом (Місяцеслов) частина Євангелія, написаного кирилицею, текст засвідчує, що книгу було переписано в Києві. У ній наявні окремі мовні риси, які дозволяють лінгвістам говорити про київську редакцію пам’ятки, тому вона є важливим фактом нашої історії й історії української мови зокрема, осмислення якого сприятиме вихованню національної свідомості українців і культури їхньої історичної пам’яті».

    Оксана Ніка, професор кафедри української мови та прикладної лінгвістики:

     

    «Факсимільне видання Реймського Євангелія є значною подією в культурному житті України. Окремий том становлять дослідження, які підготували відомі фахівці з палеографії та історії мови – доктори філологічних наук, професори Людмила Анатоліївна Гнатенко і Віктор Михайлович Мойсієнко. Це вже стало гарною традицією – публікувати факсимільні видання тих писемних памʼяток, які з різних причин досі зберігаються за межами України. Минулого року видавництво «Горобець» надрукувало факсиміле Лавришівського Євангелія, над яким працювали ці дослідники. Із приємністю хочу відзначити, що Ганна Сергіївна Горобець, організатор проекту «Повертаємо українські писемні памʼятки в Україну» і керівник видавництва «Горобець», передала примірники факсимільного видання Лавришівського Євангелія Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича та кафедрі української мови та прикладної лінгвістики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Ці тексти є важливим матеріалом для вивчення історії української літературної мови».

    Галина Наєнко, доцент кафедри української мови та прикладної лінгвістики:

     

    «За словами сучасного історика Сергія Плохія, українцям не потрібно шукати свою ідентичність, бо вона знаходиться тут, у Києві. Скалки її розсипані поміж фресок Софії, графіті Видубицького монастиря, в нечисленної рукописах домонгольської доби. Відтворення й уприступнення Реймського єваннелія - посутній внесок потужного колективу дослідників, видавців, меценатів - до фундування феномену України. Робота зі спадщиною потребує найвищої кваліфікації філологів - істориків мови. До таких вершин піднімалися корифеї - від О.Потебні й О. Соболевського до В.Німчука й В. Мойсієнка. Це веління доби й обов'язок серця - передати традицію вивчення давнього тексту молодшим поколінням».

    Отже, повернення пам’ятки є знаковою подією для науковців галузей гуманітаристики та для всіх українців. Реймське Євангеліє сміливо можна назвати одним із символів України.

    Фотограф, упорядник тексту - Юлія Кузьменко.

  • Відзначили 130 років від дня народження Михайла Драй-Хмари

    Наукова бібліотека ім. М. Максимовича КНУ Тараса Шевченка 10 жовтня запросила до читальної зали в Інституті філології громадського діяча, засновника руху «Рідна країна» Миколу Томенка та заступника директора Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАНУ Сергія Гальченка. До обговорення завітав і професор-літературознавець Михайло Наєнко. Микола Томенко – земляк Драй-Хмари, а пан Сергій протягом десятиліть займається пошуком біографічних і літературних архівів.

    Гості говорили про важливість гуманітарної політики для популяризації визначних осіб. Адже через окремі персоналії легше поширювати українську ідею. Людина мимоволі зацікавлюється не абстрактними фактами, а яскравою особістістю, її життям і творчістю. Колеги презентували випуск із серії «Митці на прицілі», присвячений Драй-Хмарі. Микола Томенко розповів про проект «7 чудес України», створений спільно з Сергієм Гальченком. Також дізналися про встановлення меморіальної дошки на Садовій, 1, де мешкав Михайло Драй-Хмара. Від Сергія Анастасовича почули більше про віхи життя поета й перекладача. Це винятково талановитий філолог. Навчався у колегії Галагана (нині – Національний музей літератури в Києві), а також у Загребі, Білграді. Знав 19 мов. Досліджував як тогочасну українську літературу (наприклад, «Катерину» Т.Шевченка), так і давні пам’ятки («Апракос» 14 ст, на основі якого написав велику наукову працю). Він добре розумів потребу українізації Донеччини, про що писав у своїх статтях.

    Михайла Драй-Хмару вперше арештували 1933 року за контрреволюційну діяльність у Кам’янецькому університеті, де він викладав. Вдруге – 1935-го року. Козацька натура характеру не дала письменнику зламатися, наговорити неправду на себе чи друзів. 1939 року Драй-Хмара помер на Колимі. Сергій Гальченко зачитав щемливий прощальний лист поета до доньки Оксани та дружини Ніни Федорівни. Оксана стала дослідницею творчої спадщини батька.

    На щастя, минув час «заборонених». В Україні та за кордоном Михайла Драй-Хмару знають і шанують. 2015-го року вийшло зібрання творів автора. Упорядник – Сергій Гальченко. Передмову написали Іван Дзюба та Микола Томенко.

    Фото Валерія Попова, Юлії Кузьменко

  • В Інституті філології презентували проект "Бранці Кремля" та поспілкувалися з Володимиром Жемчуговим

    16 жовтня в Інституті філології відбулася зустріч з Героєм України Володимиром Жемчуговим, «луганським партизаном», як він сам себе називає. Гостя представив заступник директора Святослав Шевель. Нещодавно святкували День захисника України, і ця подія – логічне продовження серії заходів в Інституті: висадження сакури у пам’ять про японіста-кіборга Святослава Горбенка, зустріч із волонтеркою, воїном Юлією Кірілловою.

    Вступне слово почули від дружини Володимира Олени Жемчугової, координатора проекту «Бранці Кремля» від Міністерства інформаційної політики України. Олена нагадала: 7 вересня цього року визволили 24 військовополонених моряків та 11 в’язнів сумління. Однак 87 політв’язнів і досі залишаються в російських тюрмах. Тамтешня влада тримає їх для вирішення власних внутрішніх і зовнішніх політичних питань. Багато кого затримали на території Криму. Проект МІП стартував у вересні 2018. У рамках освітніх програм для молоді проводять просвітницькі заходи. Команда побувала вже в 40 вишах України, у 10 обласних містах. Студентам і викладачам Інституту філології подарували книжки та інформаційні буклети, а також диски зі стрічкою «Бранці Кремля», створеною в лютому 2018 р. до 4-ої річниці спротиву Криму. Коли у лютому 2014 на півострові активізувалися сепаратистські проросійські рухи і 25-го запланували засідання ВР Криму, аби ухвалити звернення до Росії, 26 лютого відбувся мітинг протесту кримських татар та проукраїнського населення. Того дня їм здавалося, що вони відстояли Крим і ще років 10 сепаратистських висловлювань там не буде. Однак сталося інакше.

    Разом із Жемчуговим присутні пригадали хронологію розв’язання війни на території Донецької та Луганської областей. Володимир родом із Красного Луча. Він обурювався діями сепаратистів ще від перших днів. Він очевидець подій, учасник спротиву. Хоча Володимир – етнічний росіянин, але він вихований українським суспільством і відчуває різницю відносно мислення ворога. Гість згадав «м’яку русифікацію» ще за радянських часів, коли українськомовних вважали малоосвіченими. Володимир спроектував тодішню політику на сучасність. Наслідком маємо те, що кільком десяткам спецпризначенців РФ вдавалося захоплювати десятитисячні міста Сходу України в 2014-му, тож Володимир визнає: свого часу ми програли інформаційну війну. Технологіям пропаганди необхідно протистояти. І хоча страх інколи поневолює натовпи, людина спроможна перейти психологічний бар’єр – вона візьметься захищати свою сім’ю та рідне місто чи село. Так зробив і Жемчугов. Він рік пробув у полоні, втратив зір та обидві руки. Врешті його звільнили за обміном. Володимир продовжує інформаційну боротьбу і закликає молодь долучатися. «Тільки здається, що війна далеко й нас не торкнеться», - наголошує гість. Війна триває, і перемога залежить від кожного з нас.

    Юлія Кузьменко, фото - Валерій Попов.

  • Народний художник і вишуканий шляхтич Михайло Білас

    Кафедра фольклористики 16 жовтня познайомила охочих із віртуальним музеєм Михайла Біласа (1924 – 2016). Фольклористи вперше можуть побачити унікальні гобелени зі скарбниць майстра. Він був нашим сучасником, однак маловідомий в Україні. Хоча один із небагатьох митців, який за життя мав персональний музей у рідному Трускавці, однак загалом його колекція недоступна. Про незалежний проект, присвячений Біласу, розповів Олексій Власов, представник «Українського культурного фонду». Завдяки фонду ми й маємо нині віртуальний музей. Організатори працювали півроку. Як відомо, ткані вироби дуже піддаються пошкодженням. Під час моніторингової експедиції організатори виявили досі невідомі роботи Біласа, і деякі віддали на реставрацію. Спадщина митця зберігається у 7 музеях та різних приватних колекціях. Експедитори об’їздили Трускавець, Дрогобич, Коломию, Львів, Київ і Канів та відшукали 300 робіт автора. Уперше так системно досліджено техніки Михайла Біласа, а за цими матеріалами, переконаний пан Олексій, можна захистити кілька дисертацій. Для онлайн-ресурсу – кінцевого продукту й мети експедицій – залучено фотографа Ігоря Паламарчука, який якнайточніше передав колір у цифрових зображеннях. Спільну роботу скеровувала експерт з музейного текстилю. Фольклористи почули розповідь Ірини Воробйової, куратора проекту. Вона вже понад 20 років працює в музеї Булгакова і має досвід оцифровування музейних колекцій. Спільно з бібліотекою Мічігану нещодавно київський музей створив аналогічний онлайн-проект, і тепер колекція Булгакова буде доступна по всьому світу. Пані Ірина допомагала організовувати експедицію, тримала контакт із музеями та запропонувала структуру сайту.

    Дослідники ставили собі запитання: що буде цікаве сучасникам? Навіщо загалом електронний варіант музею? Ширше – хто такий художник та яка його роль в суспільному житті? В долі Михайла Біласа, наче в гобелені, переплелися всі події української культури ХХ ст. Він майстер декоративного мистецтва, експозиціонер, модельєр; виготовляв ляльки, декоративні квіти. Малював пастеллю. Дослідники захоплюються цією винятковою особистістю й були раді презентувати його доробок текстильникам, мистецтвознавцям, фольклористам та усім, хто цікавиться українською культурою.

    Юлія Кузьменко; фото - Валерій Попов.

  • Неда Неждана: "П'єса - це чути простір"

    8 жовтня в мистецькій залі Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка студенти-літтворці зустрілися з драматургом Недою Нежданою. Поговорили про театр загалом та найсвіжішу постанову Неди «Майдан інферно», що відбулася нещодавно у Франції. Після спілкування з гостею молоді поети та прозаїки виступали зі своїми творами.

    Неду Неждану запросив до Інституту Центр літературної творчості, його директор Михайло Наєнко познайомив студентство із гостею. Неда має зв’язок з Університетом: викладала філологам теорію та практику драматургії. Саме тут вона також захистила дисертацію (тема - «Структурна роль міфу в сучасній українській драмі»). Нині вона працює в Центрі Леся Курбаса. Починала свою творчу діяльність, як більшість митців слова, із поезії, і навіть випустила не одну збірку. Але згодом знайшла себе в драматургії. Створила вже 24 п’єси, 10 із них бачили світло рампи в різних театрах світу. Надія Мірошниченко (справжнє ім’я драматурга) чи не єдина з сучасних творців, чиї п’єси ставлять за кордоном. Загалом не так багато українських письменників знані поза нашими теренами (Михайло Кузьмович згадав також Миколу Куліша, Олександра Довженка, а професор Олександр Астаф’єв не оминув увагою і Володимира Винниченка). Зовсім нещодавно Неда повернулася з Франції, де на сцені Ліонського театру грали її «Майдан інферно». Переклад драми французькою розпочався вже після написання, у 2014 році. Також п’єсу перекладено англійською.

    Детальніше про студентську драму розповіла вже сама авторка. Майдан 2013-2014 рр. для неї вже третій. Перший вона пройшла у 1990, під час Революції на граніті. Загалом дівчина-відмінниця зі школи вчилася відстоювати свою позицію. Пригадує перший такий випадок із 9 класу, коли нова вчителька раптом почала ставити їй двійки і трійки за неправильне трактування української літератури. Надія вирішила змінити школу! Але хорошу ученицю не хотіли втрачати, до неї дослухалися. Отже, рішучості їй було не позичати вже в 1990-х. Дівчина взяла наплічник і лишила мамі записку, що йде на Революцію. Неда пригадує: тоді бастували всі виші…

    А що ж до Революції Гідності? Тоді на Майдані був уже її син-телережисер. Жінка пам’ятає жах тих днів. Початок п’єси фактично зародився в ранок розстрілів. Неда всотувала, збирала кожне враження. Тоді вперше зрозуміла, що таке страх. – не тільки за себе, а за близьких, за друзів. Прийняли «закони 16 січня». Письменниця пригадує: їдучи в метро, зняла синьо-жовту стрічку… І от до вагону заходить гурт 17-річних хлопців і співають колядку. Їй стало невимовно соромно – вона повертається в центр, знову купує синьо-жовту стрічку та вже не скидає її. Здається, це найдивовижніший епізод, який вона бачила – та колядка.

    Революція, на думку Неди, - прорив у майбутнє, наслідок кризи цивілізації. Зараз світ розвивається за законами драматургії. Так писала Неда в січні 2014 для газети «День». Авжеж, ми спостерігали ритуал переродження. На загал можна порівняти людську історію з міфологічною або біблійною: криза в еволюції, отже, має створитися щось нове; нове не приймається усталеним; воно має прорвати – відбувається жертва. Таким є розвиток історії.

    Сучасна війна ґрунтується на маніпуляціях. Як каже пані Забужко, бомблять мізки, а не міста. Є дві речі, які маніпулюють людьми – страх і гроші. Але революціонерів не купиш, не звабиш. Те, що єднає повстання по всьому світу, - гасло «Воля або смерть». Наш Майдан відрізнявся тим, що тут кожен думав не про те, хто є лідером, що кожен окремо забере з цього протистояння, а що він сам може дати.

    Отже, того року в Україні вирували події Майдану. І після його кульмінації сталося так, що Неда Неждана потрапила завдяки конкурсу у французьку резиденцію для письменників і перекладачів «Дім Європи та Сходу». Там вона збагнула, що наразі ні про що інше, як про події власної країни, не може писати. Детонатором сюжету стала історія директора Центру Курбаса, яка допомогла хлопцю в комі. Той втрапив у важкий стан після побиття на Майдані: він уже виходив із площі, але побачив, як б’ють дівчину і заступився. На цій оповіді базується сюжет «Майдану інферно». Молоді люди губляться та знаходять одне одного в кінці п’єси на Майдані як у єдиному місці, яке їх звело. Тут простежується міф про Орфея та Еврідіку, але це міф навпаки: жінка шукає чоловіка; пекло виходить на землю. Inferno з латини – пекло. Пера назва п’єси була «Потойбіч пекла». Як знаємо, символ пекла – вогонь, однак на Майдані він був якраз рятівним для протестувальників. У драмі бачимо 4 світи: реальний, внутрішній (потойбічний), віртуальний (без Фейсбуку б Майдан не був таким потужний) та світ «Беркута», Автомайдану (останній авторка в тексті приховала). Неда намагалася писати так, аби донести про Україну та ці події людям, які нічого про нас не чули. І зараз про Україну мало знають. Містком стають змішані сім’ї (українців та іноземців) та університети – вони перекладають наші твори, цікавляться культурою. Неда також згадала про антологію українських п’єс «Від Чорнобиля до Криму», перекладених французькою. 9 текстів упорядкував Домінік Дом’є. Туди входить твір Ріната Бекташева – перша п’єса, перекладена з кримськотатарської французькою. Збіркою п’єс показали картину України в історії та сучасності.

    Цікаво, що твори Неди самі рухають авторкою. Вказують, куди їхати, із ким зустрічатися… На сьогодні у 20 країнах на 5 континентах щось відбувалося із текстами письменниці. Неждана певна: драма – особливий рід літератури. Вона має бути живою, давати енергію, передбачає реакцію публіки. «П’єса – це чути простір», – каже Неждана, - «Ми – інструменти цього світу, через нас він може заговорити». Поезія та проза натомість неначе бункер, з якого письменник бачить світ. У драмі автор має зазирнути в душу до кожного персонажа, аби той ожив. П’єси, на думку гості, – це магічна гра зі світом, це іграшка, яка змінює життя людей. Звісно ж, не треба боятися говорити у творах про свої національні, державні проблеми, намагаючись писати про «універсальне». Якщо пишеш про своє – знайдеш відгук у душі глядача. Для іноземних читачів це дуже важливо. «Драматургія – це та маска, яку може приміряти іноземець. – переконує Неда. В українців має бути культурне обличчя, без якого ми станемо тінню.

    Така палка розповідь викликала запитання, зокрема в старости літстудії Богдана Братуся. Богдан і продовжив вести зустріч. Далі виступали студенти з новими творами, які всім прийшлися до смаку. Почули Сабріну Вайзер, Карину Кошель, Владислава Хоменка, Олександру Середу та Віру Довгаль. Староста Богдан зачитав вірші Анастасії Дячук та Аліни Куроченко – двох чудових поетес. Олександра ж виграла “Антологію сучасної поезії США”, яка розігрувалася між літстудійцями.

    Юлія Кузьменко. Фото Валерія Попова.

  • Шлях від автора-початківця до успішного письменника

    30 вересня в Інститут філології на запрошення Тетяни Белімової завітали письменниця-фантаст Світлана Тараторіна та Олена Одинока, керівник відділу маркетингу та PR «Видавничої групи КМ-Букс» та мережі книгарень "Буква", менеджер літературних подій та проектів. КМ-Букс проводить літературні конкурси. У 2018 році саме Світланин роман «Лазарус» здобув премію в номінації «Художня література». Конкурс універсальний. Він підтримує молодих авторів та працює з різними жанрами. Переможні твори виходять друком та презентуються на Львівському книжковому Форумі. Пані Олена ділиться спостереженнями за сучасним читачем. Жінки читають більше, ніж чоловіки. Є різні категорії аудиторії: дехто шукає конкретну книгу чи жанр, а хтось просто хоче знайти для себе новинку. Детективи, любовні романи та фантастика традиційно тримають першу трійку симпатій серед читачів. Саме про фентезі детальніше могла розповісти Світлана Тараторіна.

    «Всі філологи або пишуть, або хочуть почати писати», - переконана письменниця, тому говорити з нашими студентами їй було легко. Від 2014 року, після зміни ситуації в країні, значно зросла кількість творів українських авторів, як зауважує Тараторіна. Сплеску сприяла заборона на ввезення книжок з Росії – утворилося багато літературних ніш. Автор може «вистрілити» хорошим текстом, але має також вміти презентувати себе, працювати з видавцем, бути видимим на літературній арені. Окрема майстерність – вміти працювати з уже готовим своїм текстом. Процес записування – це фінальний етап для великої прози.

    Світлана радить брати участь в літературних конкурсах. Згадалися найвідоміші нині – «Гранослов», «Смолоскип». Цікаве літоб’єднання «Зоряна фортеця», де учасники самі оцінюють одне одного. Нішеве видавництво – «Дім химер». Воно працює лише з химерною, містичною, фантастичною прозою та лише з українськими авторами. Фантастика має міцну й сталу аудиторію в усьому світі. Організовуються конвенти – фестивалі фантастики по країнах та загальноєвропейські. В Україні такого конвенту немає, але є тематичні блоки на «Книжковому Арсеналі» та Книжковому Форумі.

    Після мозкового штурму – куди б податися молодому письменнику? – Світлана розповіла кілька слів і про власний роман «Лазарус». Це альтернативна історія Києва 1913-15 рр., де нечисть живе паралельно з людьми. Цілий розділ там, до речі, присвячений Першій київській гімназії – тобто нашому корпусу Інституту. Події розгортаються після того як на Трухановому острові знайдено труп хлопчика. До міста приїжджає слідчий, якого залучають вести цю справу. Книга однак – не питомий детектив, радше «міське фентезі». Багато там справжніх київських реалій. Чому автор обрала 1913 рік? Він був успішний для Києва, це рік виробничого зростання в регіоні. Водночас це останній мирний рік… Багато національностей тут співіснували мирно. Автор наголошує на іншому конфлікті: Світлані хотілося показати багате і розмаїте в усіх сферах місто і чужу владу в ньому. Цей роман має потенціал – він може популяризувати Київ, Україну за кордоном. Для цього потрібен якісний переклад. Поки ж «Лазарус» захоплює українського читача київськими історіями та ірреальним світом. Нечисть там, за словами Світлани, кількох видів: міфологічна, медіа-«голівудська» та неологічна, вигадана автором. Роман динамічний. А ще є додана до книжки мапа міста (на основі реальної початку ХХ ст.).

    Словом, почитати буде що. Надихайтеся та створюйте власні твори.

    Юлія Кузьменко

  • Запрошуємо на 21-ий філологічний семінар

    20 грудня 2019 р. об 11.30 у Мистецькій залі (ауд. 63) Інституту філології відбудеться 21-ий філологічний семінар.

    Нині семінару виповнюється 115 років. Присвячуємо зібрання фундатору-академіку Володимиру Перетцу та його учням - майбутнім професорам Миколі Зерову, Павлу Филиповичу, Михайлові Драй-Хмарі, Освальду Бургардту, Іванові Огієнку, Леоніду Білецькому, Сергію Маслову, Варварі Адріановій, Дмитрові Чижевському та іншим. Більшість із них за радянських часів поповнила жертви "Розстріляного Відродження", і лише одиниці емігрували за кордон і утримали так українське літературознавство на науковому рівні.

    Програма зустрічі - у прикріпленому файлі.

  • Зустріч зі Славою Світовою: «Генеруйте, думайте, називайтеся»

    У ретроаудиторії Інституту філології прохолодний понеділок 23 вересня почався з бесіди із Славою Світовою. Це псевдонім письменниці, редакторки проекту «Теплі історії». На запрошення Тетяни Белімової і кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості в межах курсу «Літературні проекти: кураторство» гостя прийшла до зацікавленої аудиторії. Слава вміє не лише майстерно говорити, а й втілювати задум із нуля, презентувати та налагоджувати зв’язки. Саме те, що потрібно молодим літтворцям!

    Жіночий простір, жіноча аудиторія читачів має свій значний відсоток у літпроцесах світу. Слава доводить, що жінки-письменниці – не просто палке рожеве кохання й емоційність. В Україні жінка має великі права, рівноцінно з чоловіком може заявити про себе, але часто сама недооцінює свої сили. Гостя зізнається, що не відразу себе побачила. Ким тільки не працювала до тридцяти! Водночас відчувала потребу творчості. Писати почала з 2008 року, а перша книжка вийшла аж у 2014-му. От вам і перший урок: автор має бути терплячим. Не втратити запал і не проклясти всіх видавців, що не беруть до уваги ваші твори. Дебют Слави – «Жменька слів для доброго настрою» - 120 мініатюр по 100 слів. Але тоді, у 2014 році, коли на часі був Майдан, а не теплі усмішки від історій, авторка відклала презентацію своєї збірки на півроку. У 2016 вийшла друга книжка «Жила-була я». У 2018-му… третя книжка не побачила світ, однак Слава стала редактором серії «Теплі історії». Серію цю започаткувала Надія Гербіш книгою «Теплі історії до кави». Це був прорив! Люди в той час були зголоднілі до такої літератури, і Надія цілком заслужено отримала премію в Будапешті «2012 European Christian Book of the Year». Нині серія видається не так часто, як із тим першим сплеском. «Аудиторії потрібна пауза», - пояснює Слава.

    Інші книжки, до яких доклала праці редакторка, - «Балачки про все на світі» та «Теревені аж до ранку». Яскраві обкладинки – одна ілюстраторка Олена Гаврищук. «Балачки…» мали спробу перекладу. Команда видавців вийшла на зв’язок зі Стівеном Комарницьким, українцем із походження, який живе у Лондоні. Не все пішло легко, але колектив отримав чудовий досвід. Друга книга «Теревені…» таки подалася в мандри. Зелена обкладинка доповнила образ Елізабет Світхарт, 77-річної пані з Нью-Йорку, яку називають «Зеленою леді», бо вона обожнює цю барву, вважаючи її найпозитивнішою. Яскравий образ жінки можна знайти в мережі. Обидві книжки «балачок» і «теревенів», до слова, - збірки різних авторів. Якщо перша узгоджена в стилі так, наче має одного автора, то в другій навпаки відчуваються різні голоси, різне письмо кожного митця.

    Серед новинок з-під пера Слави – одна з 13 історій у збірці «Бойфрендз». Книга щойно презентована на львівському Книжковому Форумі. На видання її знадобилося 2,5 роки. Історії тут – про відносини й шлях жінки до себе. Збірка показує можливий компроміс між тим, як автор хоче бачити свій твір, і тим, як видавець бачить його продавання: «Бойфрендз» має дві обкладинки.

    Багато чітких порад про видавання книги почули від гості. Видавцям цікаво, чи ви прийшли лише з «одноразовою» книжкою, щоб задовольнити своє его й поширювати тираж самотужки, чи ви вже маєте ідею наступної книжки. У проекті Слави та її коліжанок уже є «Гьорлфрендз». Письменниця ніколи не хотіла самвидаву, а бажала зацікавити видавництво, водночас не поступаючись на важкі компроміси (викинути авторів зі збірки – це занадто, редактору покращити текст – згода).

    Слава радить ставати частинкою літпроцесу. Якщо пишете – пишіть без упину, шліфуйте себе. Усі сюжети є в нас самих. Як казала американська письменниця Фленері Окона: «Якщо ви пережили дитинство, ви вже маєте матеріал на роман». Роздивляйтеся й не губіть думки та образи, що трапляються вам упродовж дня. Крісло біля озера (тобто ідеальні умови для творця) – міф; пишіть на коліні в метро. Це краще, ніж нашій короткостроковій пам’яті забути якусь тезу в шаленому інформаційному просторі. Дізнайтеся імена директорів видавництв. Читайте інших авторів. Вивчайте їхній стиль і фішки. Варто пам’ятати, що в українській літературі купа незайнятих ніш (хоча б фентезі чи гумористична проза). І якщо є гучні імена, як-от Забужко і Жадан, хто сказав, що ви будете нецікаві й непотрібні? Слава назвала два синдроми письменника. Синдром самозванця: «Усе вже написано, я не зможу краще, пишу в шухляду» і синдром Голохвастова: «Я геніальний, видавці мусять стояти до мене в черзі, відмовляюся працювати з редакторами». Згубні обидва погляди. Тримаймося золотої середини.

    Сьогодні важливі нетворкінг і селфбрендинг. Мережування – важливий інструмент, із яким ви знайдете людей і вибудуєте корисні відносини. Не забувайте й про творення образу автора. Письменник-початківець – це така собі людина-оркестр. Шукайте в собі скарб!

    Аби потужніше надихнути, Слава Світова розказала про проект «Creative women space», заснований нею та чотирма її однодумицями на власний кошт. Карколомна історія пошуку ресурсів на приміщення, меблі, організування заходів... Однак волонтерки не провалили, а вивели на достойний рівень спільне соціальне підприємництво. Простір працює із внутрішніми проблемами жінок. Він допомагає переконати кожну, що вона здатна на більше, може багато чого зробити. А ще замість жіночої конкуренції «Creative women space» виступає за здорову колаборацію.

    Завершити можна настановою Слави: «Генеруйте, думайте, називайтеся!» Коли ви сидите в чотирьох стінах, світ вас не бачить. Не слід боятися виходити на письменницьку (чи будь-яку іншу вам до душі) арену. Досвід гості показує, що все в наших руках.

    Юлія Кузьменко

  • Зустріч із редакторкою проекту "Теплі історії"

    Кафедра історії української літератури, теорії літератури і літературної творчості запрошує на зустріч із блогером, письменницею, редакторкою проекту "Теплі історії" Славою Світовою. Модерує бесіду Тетяна Белімова.

    Усі охочі до затишку й обміну творчістю приходьте осіннього ранку - 23 вересня о 9:50 у ретроаудиторію (116 ауд.).

Сторінки

Subscribe to презентація