презентація

  • Презентація альманаху «Гроно»: кримська письменницька школа має існувати!

    У середу, 27 лютого, в Інституті філології відбулася презентація кримського літературного альманаху «Гроно». На захід запрошувала організатор Ілона Червоткіна, наша магістрантка й одна з авторів, чиї твори прикрашають збірку.

    Ілона розповіла трохи з історії «Грона». Це перша спроба зібрати сучасних українськомовних літераторів Криму під однією обкладинкою. Інтерес до Криму виник, на жаль, у зв’язку із анексією Кримського півострова Росією у 2014 році. Дата презентації альманаху збіглася із рівно п’ятою річницею від дня захоплення Верховної Ради Криму. Але карту України формує також література, і збірка накреслює істинні кордони нашої держави. Місія альманаху – показати український Крим! На обкладинці видання символічно зображена картина Леоніда Пилунського «Зламана клітка» як символ свободи, яку здобудемо поезією.

    Ініціатор проекту та упорядник альманаху Валерій Верховський іще жив у Криму, коли розпочалася робота над «Гроном». Він подякував Українському культурному фонду за можливість видати книгу. Не всі автори змогли відвідати презентацію. Дехто нині в Криму, а дехто – на фронті. Половина з представлених письменників – дебютанти. У цій збірці надруковані твори, що брали участь у тематичних конкурсах. Це, зокрема, «Новела по-українськи» та «Кримський інжир».

    Запрошені поети зачитали власні улюблені твори – з «Грона» та поза збірками. Розпочав випускник Інституту філології Ігор Мітров. Принагідно запрошував на презентацію своєї першої поетичної збірки «Голландський кут». Продовжувала Анастасія Чорна. Вона мусила свого часу виїхати з Криму через співпрацю з Олегом Сенцовим. Настя тішиться, що їй вдалося писати від серця, не штучно, не вимушено. Йдеться про українську мову, адже багато хто з кримчан спілкувався, думав, писав російською. У цьому не вбачали проблем до згадуваної агресії. Нині відбуваються зміни. Ігор Мітров згадав Сергія Стойкова – російськомовного поета з чи не найсильнішими текстами про Крим. Сергій прийняв виклик мовного перекодування, його українська поезія так само сильна. Зміну мови на собі відчула та прожила Ілона Червоткіна. «Можливо, це мій внутрішній протест», - говорить вона. Якщо на першому курсі була цілком російськомовною в Інституті, то нині, приїжджаючи до рідної Керчі, і там думає та спілкується лише українською. Але у Крим його вихідцям повертатися дедалі важче, і не лише через політичну ситуацію. Морально складно бачити, як там усе дедалі йде на гірше. Це втрачений дім. Професор Анатолій Ткаченко порівняв біль за цією втратою із фантомним болем від втраченої кінцівки… «Але нехай вона приросте!» - Анатолій Олександрович, як і зазвичай, налаштований оптимістично.

    Поговорили з іще одним представником "Грона"– Владиславом Селезньовим. Він був керівником кримського медіацентру, коли розпочалася анексія. У травні 2014 поїхав в АТО, працював начальником прес-служби Генерального штабу Збройних Сил України. Нині веде кримський канал «Чорноморська ТРК». Вірші Владислав почав створювати у 2013 році, спонукала любов. Кохана, до речі, вчилася в Інституті філології. Владислав продовжив писати в АТО. Для нього це певна можливість вилити негативні емоції, аби залишатися нормальним у повсякденному житті.

    Своєю творчістю ділилася Ніна Келлє, магістрантка Інституту філології. Вона з сумом згадує ті часи, коли ще ходив прямий потяг «Київ-Сімферополь» та каже, що набагато більше Криму в тих її текстах, що не мають маркованих речей (війни чи прапорів не знайдеш у тих поезіях). Один із віршів присвятила подрузі, якої вже рік як нема. Із нею Ніна їздила в одному вагоні до Києва ще на захист робіт МАН.

    Після голосів авторів – теплі відгуки та роздуми про майбутнє. Кілька слів сказала автор рецензії на збірку, студентка 4 курсу Інституту філології Катерина Барановська. Відгукнулася на захід відповідальний секретар газети «Кримська світлиця» Ірина Миткалик. Із цим виданням співпрацюють упорядники альманаху «Гроно». Завідувач кафедри історії української літератури, теорії літератури та літтворчості Людмила Грицик зауважила, що необхідно бачити тяглість поколінь, адже в Криму уже є пласт багатющої літератури – художньої та літературознавчої. Бажано поповнювати його перекладами (але й вони є у «Гроні»). Доцент згаданої кафедри Мар’яна Шаповал побажала всім кримчанам повернутися – не в текст, а додому! Роман Кухарук, літературознавець і випускник ІФ, теж долучився до обговорення. Він міркує: «Коли ми втрачаємо, розуміємо, що ми втратили». А це й матеріальні, і духовні скарби Криму.

    Усі учасники заходу спільні у бажанні та вірі, що Крим повернеться до України, а його уродженці не їхатимуть на півострів, ніби на чужину. Проект «Гроно» матиме своє продовження. У березні збиратимуть нові тексти та відкриватимуть нові імена. Кримська школа письменників має існувати!

    Юлія Кузьменко

  • Презентація книги польського професора Ярослава Лавського

    14 лютого до студентів-полоністів завітав професор Білостоцького університету Ярослав Лавський з презентацією своєї книги “Іронія. Історія. Геополітика”. Як зазначає сам автор, це збірка студіїв про польсько-українські культурні зв’язки, про етнографічне, мовне та культурне пограниччя. У книзі розміщені розділи про Лесю Українку та Івана Франка. Під час презентації професор розповів про вже надруковані праці та про свої наукові плани, зокрема разом із завідувачем кафедри полоністики професором Ростиславом Радишевським вони збираються видати книгу про Пауліна Свінціцького. Також презентацію відвідала радник з питань науково-освітньої співпраці Посольства Республіки Польща в Україні пані Емілія Ясюк, яка теж посприяла виданню цієї книги. Вона підкреслила, що діяльність Ярослава Лавського зміцнює зв’язки між Польщею та Україною.

    Після презентації професор Лукаш Забєльський провів лекцію про позитивізм та одного з найкращих публіцистів Польщі Зигмунта Глогера. Діана Месхія Фото Валерія Попова

  • Після пар – до Академії

    12 лютого студенти та викладачі Інституту філології побували в гостях у колег із Інституту мовознавства імені О.О. Потебні НАНУ. Вони завітали на презентацію видань двох академіків – Віталія Скляренка та Григорія Півторака. Вчені порушують проблеми, важливі нині для формування національної ідентичності та для соціокультурного, політичного простору України. Йдеться про походження українців, їхньої мови, відмінності від ментальності росіян, утворення назв «Русь», «варяги», «Україна».

    «Дослідження з етимології та історичної лексикології української мови» Віталія Скляренка є результатом багаторічної праці. Віталій Григорович тривалий час займався історичною акцентологією української мови й одного разу помітив суперечливі наголоси в «Слові о полку Ігоревім». Зацікавившись текстом, дослідив досі не пояснені моменти твору та видав працю «Темні місця» в «Слові о полку Ігоревім». Ці наукові пошуки послугували для визнання належності писемної пам’ятки до української історії та культури. Окрім того, В.Скляренко в монографії наводить етимологію кількох десятків слів (суд, ластівка, краса та ін.). Наприклад, він інакше, ніж більшість мовознавців, пояснює походження слова невіста – «невидима» замість «не відає» ̶ та доводить це з погляду фонетики та семантики. Важлива частина монографії – розвідки про етимологію назв Русь і варяги. Вчений заперечує скандинавське походження цих слів і каже, що вони виникли в середовищі балтійських слов’ян. «Варяги» – від праслов’янського *variti, що означає «захисник». У давнину назва захисників поширювалася на назву всього населення. Академік говорить, що варяги географічно жили та, відповідно, називалися по-різному. Частина з них (з острова Рюген) мала назву «руси». Скляренко пропонує також етимологію назви «Україна», аналізуючи попередні концепції.

    Книга «Історична правда проти імперської облуди» Григорія Півторака – поєднання історії мови з історією України, що спирається на матеріалах текстів та відомостях з археології. Григорій Петрович розповідає, що книжка була створена на замовлення й присвячена учасникам АТО. Це реакція на пропаганду московських можновладців і російських ЗМІ – елементи гібридної війни. Було домовлено: книга має бути читабельною, але інформативною, у науково-популярному стилі. Мова – проста й зрозуміла настільки, аби працю читали, як детективну повість. Із виданням допомогла родина Куземських-Редчук. Книга оповідає спершу про фальсифікації російських істориків, їхнє викривлення фактів. Далі йдеться про походження слов’ян, джерела формування українського етносу та народнорозмовної української мови. Цей розділ перегукується з попередніми працями Григорія Півторака, зокрема з монографією «Українці: звідки ми і наша мова», науковим виданням «Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов. Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски». У наступній частині порівнюються ментальності українців і росіян. Автор розкриває внесок українських просвітників у російську культуру XVII-XVIII ст., причини та наслідки російського загарбництва після Переяславської угоди 1654 року до завершення царського режиму в 1917 році. Півторак наголошує: книга не є русофобською чи антиросійською! Крім офіційного Кремля, завжди була моральна та інтелектуальна Росія (митці, громадські та політичні діячі). Григорій Петрович висловлює надію, що їхній вплив таки стане провідним у Росії.

    Після того як автори презентували власні видання, тривало обговорення. Завідувач кафедри стилістики та мовної комунікації Інституту філології Лариса Шевченко слушно назвала захід «ковтком свіжого повітря». Науковці дають можливість альтернативного бачення історії та підкріплюють це фактами. Академік НАНУ Микола Жулинський нагадав, що без знання історії не зможемо повноцінно йти в майбутнє. Наукова спільнота мусить сприяти консолідуванню суспільства, створити основи, на яких триматиметься українська нація.

    Підсумовуючи, директор Інституту мовознавства Богдан Ажнюк зауважив: на противагу «русскому миру» має з’явитися український світ. Діяльність академіків Скляренка та Півторака спрямована саме на це.

    Текст: Юлія Кузьменко.

    Фото Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні, автор - Сергій Терещенко. Детальніше про подію - за посиланням: https://goo.gl/LCPz1h

    Категорії: 
  • Дмитро Павличко переклав Ярослава Івашкевича

    6 грудня на запрошення кафедри полоністики до Інституту філології завітав письменник, перекладач Дмитро Павличко. Дмитро Васильович прийшов до полоністів, аби презентувати свої переклади поезій польського письменника Ярослава Івашкевича. Презентована книга вибудована хронологічно: від першої збірки Івашкевича «Восьмивірші» (1919 р.) і до останньої – «Вечірня музика» (1980 р.). До цієї збірки Дмитро Павличко також включив триптих «Вежі», у якому, на думку перекладача, Івашкевич малює Україну, що повстала як держава 1918-го р. «„Вежі” – це сумне прощавання великого сина України і Польщі зі своїм життям», – вважає Дмитро Павличко, поет і перекладач, який відчував у поезії Івашкевича українську душу. І не дивно, бо Павличко зростав з цією поезією, що допомогло йому «досить швидко розпізнати у постаті геніального сина Польщі людину, серцем своїм належну до України».

    Під час творчої зустрічі Дмитро Павличко вів діалог із завідувачем кафедри полоністики Ростиславом Радишевським, який є відповідальним редактором видання і написав вступне слово до книги, де показав читачам духовний зв’язок між Ярославом Івашкевичем і Дмитром Павличком. Видання двомовне. Студенти продемонстрували це, зачитавши декілька віршів зі збірки українською та польською мовами.

    Фото Валерія Попова

  • «Повстанське радіо» Лелі Покотиполе

    Літературні студії в Інституті філології різноформатні. Та й різної тематики. Нині, 27 листопада, відбулося вечірнє засідання. Івана Чорна вже кілька місяців блискуче виконує свою відповідальну місію – бути старостою на студіях. Але цього вечора забрала небагато уваги слухачів, адже в центрі була презентація збірки поезії Лелі Покотиполе (творчий псевдонім нашої студентки-літтворця Ольги Крамарь). Хоча Іванка також доклала руку до виходу видання – ілюструвала обкладинку. Збірка має назву «Повстанське радіо», там понад 80 творів. Є про події Майдану, Революцію, і, звісно, неправильно не говорити про любов. Другий розділ – автобіографічний. І з’являється важливий поряд із іншими образ пана отамана, який Леля писала з 2 різних людей. Козацтво захоплювало дівчину завжди, і тут йдеться про сучасних козаків. Багато читала на замовлення, адже підтримати презентацію прийшли одногрупники Ольги, її друзі з інших курсів та просто близькі люди. Анна Комар зізналася: знайома зі збіркою. Але цього вечора вперше відчула, слухаючи вірші, ніби це її, рідне. Михайло Наєнко, директор Центру літтворчості ІФ також наприкінці дав свій відгук на збірку. Важливо почути з вуст самого автора його твори. Саме так, як він провідчував це. І не можна впускати прозу до поезії!

    Юлія Кузьменко

  • Храмове свято в Інституті філології

    Ця середа, 21 листопада, була днем знаковим. П’ята річниця початку Революції Гідності. Також у цей день відзначають храмове свято міста Києва – День архистратига Михаїла, небесного покровителя столиці. По обіді актова зала Інституту заповнилася на ще одну радісну подію – на ювілей Михайла Наєнка та презентацію його нових видань. Модерувала Неля Даниленко.

    Михайло Кузьмович – член Спілок письменників і журналістів, Шевченківський лауреат. Був деканом філологічного факультету Університету. За його головування у філологічному осередку КНУ відкрився ряд нових спеціальностей, серед них фольклористика, літературна творчість, хорватистика, класична філологія. Привітати професора Михайла Наєнка з Днем народження завітали з усіх кафедр, які сьогодні опікуються цими навчальними програмами. Нині Михайло Кузьмович такий самий невгамовний та діяльний. Прикладом є створення ним торік Центру літтворчості ІФ.

    Михайло Наєнко каже: «Слово – хата нації». Він виховав не одне покоління літературознавців. 20 докторів і кандидатів наук захистилися під його керівництвом, ще двоє дописують наукові роботи. Звісно, не злічити кількість студентів, яких виховав Михайло Кузьмович. Наш випускник Олександр Штепан зізнається, що Наєнко для нього – титан.

    Вітали професора з народинами проректор КНУ з міжнародних зв’язків Петро Бех, секретар НСПУ Микола Славинський та й багато друзів Михайла Наєнка зі Спілки письменників), кілька кафедр Інституту філології, академік НАНУ Анатолій Конверський. Дуже втішався на святі іменинник, звісно ж, власній родині: дружині Зої Андріївні, донькам Галині та Олесі, трьом онукам.

    Відбувся невеличкий концерт. Виступив Київський художній академічний театр. Виконали епізод із улюбленої вистави Михайла Кузьмовича «Йоганна, жінка Хусова» авторства Лесі Українки. Хуса грав Віктора Кошель, головний режисер КХАТу, а Йоганну – художній керівник театру Катаріна Сінчілло. Музичний подарунок мали найкращі голоси Національної музичної академії ім. П.Чайковського під керівництвом Валентини Антонюк (до речі Колишньої студентки Наєнка ще в музичному училищі Глієра).

    Який же Михайло Наєнко в очах однолітків, колег, випускників? Невтомний, спраглий до навчання та праці, молодий, чудовий педагог із почуттям гумору. Гості кажуть: «Бажаємо Вам дожити до 100 років. А там ми Вам підкажемо». Многая літа, Михайле Кузьмовичу!

    Текст: Юлія Кузьменко
    Фото: Валерій Попов, Юлія Кузьменко

  • Новий український герой: "Позивний Бандерас"

    Патріотичний фільм «Позивний Бандерас» і однойменна книжка сценаристів Артемія Кірсанова і Сергія Дзюби були презентовані філологічній громаді Шевченкового університету 19 листопада.

    Що з'явилося перше – книжка чи фільм?

    Сергій Дзюба: Ми сценаристи. Створили спершу текст. 2014 рік. Тоді не було поняття "гібридна війна". Щось відбувалося, але без ідентифікації що саме. Ми почали шукати людей, які могли б пояснити цю ситуацію. На той час відбулася перша ротація. Один із військових надав нам відео, фото. І ми назбирали різноманітних картин. Потрібно було лише усе сплести воєдино. Первинна ідея – про блокпост. Далі усвідомили, що це має бути для маси. Так і вийшов «Позивний Бандерас». Деякий час пропонували каналам, але всі відмовлялися, чуючи, під час війни показувати про війну – це небезпечно. З часом отримали фінансування на фільм. А згодом написали і літературну книжку. Це вже інший вид мистецтва.

    Артемій Кірсанов: Була ідея створити фільм про розмежування українців. А саме про село, куди прийшли чужинці і розділили селян, які жили до того укупі. У книзі є можливість описати передісторію, хід думок головного героя. Книга як 4 щоденники, різні погляди. А фільм – це погляд лише Бандераса. Це жанрова історія про нового українського героя. У кожної нації є такі типажі – сильні і непереможні. От це прагнули і ми. Це не пропагандистське кіно, а патріотичне. Усі події у фільмі реальні. Вигадане – історія про диверсанта, це детективна і структурна складова фільму. Це створення напруги. Адже прагнули викликати емоції. Вигадали й головного героя та антагоністів.

    Сергій Пашков був інформатором фільму. Він прототип?

    Сценаристи: Не можна списувати начисто образ. Тож тут художнє нагромадження. Основа так, його – Позивного індіанця, тобто Сергія Пашкова.

    Під час кінолекторію в Інституті філології студенти та викладачі придбали декілька книжок, які сценаристи передадуть військовим на Схід. Відбулося й обговорення переглянутої кінострічки. Влучно сказала одна зі студенток «Це вартісний продукт у найбільш вартісному аспекті – ідейно-патріотичному».

    P.S. Велика вдячність – Артемію Кірсанову і Сергію Дзюбі за подвійну презентацію. А модератору Марині Рябченко, викладачу кафедри історії української літератури теорії літератури та літературної творчості, за організовану зустріч.

  • Урумська мова може зникнути з мовної карти України

    16 листопада з ініціативи кафедри тюркології в Інституті філології відбулася зустріч із урумською поеткою Кирікією Хавана із села Старогнатівка Донецької області, казкарем Федором Майхапаром та ансамблем "Пештеш" із села Гранітне Донецької області. У рамках події було вперше презентовано урумську відео-абетку: автори ідеї та упорядники - Олександр Рибалко та Костянтин Новосильний, автор тексту - Кирікія Хавана. .  

    Урумська мова - це одна з тюркських мов, яка є рідною для надазовських греків. Наразі ця мова знаходиться під загрозою зникнення. Презентована праця є першою спробою створити абетку для молоді, спробою не дати мові зникнути з мовної карти України.

    Презентоване видання створено в рамках реалізації проекту "Збереження мовної та культурної спадщини греків Надазов'я", що реалізується ЦРР "Топ-Кая" за підтримки Українського культурного фонду.

  • Архівна лексична картотека: цифровий формат

    <

    13 листопада в Національному музеї літератури відбулася презентація роботи Інституту української мови НАНУ. В електронному форматі незабаром вийдуть робочі матеріали «Російсько-українського словника» за редакцією Агатангела Кримського та Сергія Єфремова. Натхненником проекту стала Оксана Тищенко, яка відкрила архівні картки в шестимільйонній лексичній картотеці. Після репресій 30-х років ці картки вважали втраченими. Найімовірніше, ми так і не дізнаємося, який сміливець влив цю базу до тієї, яку наповнювали вже за радянських часів. «Рятували» знищувані слова, вносячи до «Словника української мови» в 11 томах. Хай із стилістичними примітками обмеженого вживання, але вони не зникали з української мовної традиції.

    Оксана Миколаївна захотіла відродити ці матеріали, що мають «понадчасове значення із часовою фіксацією». Півроку тривав підготовчий етап, до якого долучалися волонтери кількох університетів. Допомагали й викладачі кафедри української мови та прикладної лінгвістики Інституту філології разом зі студентами, що спеціалізуються на кафедрі за програмою «Історична лінгвістика. Текстотворення в синхронії та діахронії». Потім протягом 2 місяців відібрані архівні картки сканували. Проект може стати історією успіху толоки небайдужих, помноженої на використання нових технологій. Оксана Тищенко тішиться: у цій справі відчуваємо соборність. Не було й натяку на нездорову конкуренцію. Ознайомитися з демо-версією матеріалів можна тут: http://mova.cf/ А скоро картотека матиме повноцінний сайт.

    Привітати успіх нового лексикографічного формату завітали вчені Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка Оксана Суховій, Галина Наєнко та Лідія Гнатюк. Науковці Інституту української мови вже перед заходом зверталися до Лідії Павлівни по консультації щодо давніх лексем і словоформ. На презентації виступала Наталія Дарчук, співробітник лабораторії комп’ютерної лінгвістики Інституту філології. Вона засновник проекту «Корпус української мови». Згадувала, як ще 1993 року радилася щодо динамічної електронної картотеки з Василем Німчуком. Наталія Петрівна рада, що нині на базі оцифрованого словника мовознавцям відкриваються нові можливості роботи.

    Українська мова, за словами науковців НАНУ, – невичерпне джерело багатства для всіх слов’янських мов. Досліджувана картотека створена на матеріалі живої мови, вона цінна цитатним матеріалом, польовими записами. Там можна знайти безліч українських відповідників до запозичень. Архівна картотека налічує близько 400 тис. карток. Її називали «відпрацьованим матеріалом», а сам словник Кримського та Єфремова «націоналістичним». Дослідниця Лариса Масенко називає це до смішного нерозумним: як же може бути словник певної мови націоналістичним? Нині Інститут української мови подав клопотання, аби лексичній базі надали статусу національного надбання. Фінансову підтримку проекту забезпечив Український культурний фонд. Робота триватиме.

    Текст: Юлія Кузьменко
    Фото: Оксана Суховій

  • Тиждень тюркських мов триває: день четвертий

    8 листопада у рамках Тижня тюркських мов відбувся дуже тремтливий і знаковий захід.

    Кафедра тюркології нагородила цінними подарунками та грамотами переможців та учасників Мовно-літературних конкурсів серед учнів 10-11 класів  та студентів ЗВО з нагоди 15-річчя Турецького центру інформації та досліджень на тему «Культурна Мозаїка Туреччини» та твору-есе «Про захід, який би ви хотіли провести в Турецькому центрі інформації та досліджень».

    У конкурсі творів «Культурна мозаїка Туреччини» 1-е місце виборов Гриценко Ігор, 2-е місце виборола Прокопенко Анастасія, а 3-є місце виборола Нехаєва Юлія.

    У конкурсі творів «Пропозиція заходів ТЦІД» 1-е місце виборола Титаренко Дарія, 2-е місце Никитченко Ангеліна, а 3-є місце Алієв Рефат.

    Усі учасники конкурсів продемонстрували непересічні знання історії та культури Туреччини, показали свою увагу до цієї країни, а також, свій талант і креативний підхід до написання творів та есе.

    Також у цей день студенти 4-го курсу турецької групи кафедри тюркології підготували презентацію під назвою «Жінки, які змінили Туреччину». Щоб показати ті неймовірно сильні і прекрасні постаті, які зазвичай ховаються за спинами успішних чоловіків або, так би мовити, «за кадром», наші талановиті студентки вдалися до креативного перевтілення у видатних туркень, зняли і знялися у короткометражному фільмі про їхні особистості.

    Щиро дякуємо організаторам та учасникам конкурсів!

    Висловлюємо подяку студентам 4-го курсу турецької групи за шедевральне і неймовірно тремтливе дійство і відео!

    Автор – Пишньоха О.А.

Сторінки

Subscribe to презентація