презентація

  • Зустріч із письменницею Лілі Хайд

    30 травня у Центрі кримськотатарської мови та літератури відбулося знайомство з Лілі Хайд – автором англомовного роману про трагічну долю кримськотатарського народу.

    Британська письменниця та журналістка прожила в Україні близько десяти років і 2008-го написала роман про непросте повернення кримських татар на свою історичну батьківщину. В українському перекладі він з’явився влітку 2014 року і, мабуть, у жоден із попередніх років не міг мати більшого суспільного резонансу. Авторка зачіпає чимало проблем, пов’язаних із болісною інтеграцією кримських татар у свою батьківщину, послідовно уникаючи категоричних узагальнень, особливо в національних питаннях.

    Студенти продемонстрували добру обізнаність, підкреслили актуальність та важливість тем, порушених у творі.

    Текст - Абібула Сеіт-Джеліль. Фото Валерія Попова.

  • Поетичний авангард Болгарії та України: презентація перекладних видань

    Минулого тижня, 23 травня, у мистецькій залі Інституту філології відбулася презентація двох перекладних видань у межах проекту «Болгарія й Україна – культура зламів (XIX – XXI ст.)». Це праці «Български поетически авангард. Антология. Болгарський поетичний авангард. Антологія» та «Український поетичний авангард. Антологія. Украински поетически авангард. Антология», видані в Софії минулого року. Зустріч вела доцент кафедри слов`янської філології Олена Чмир, яка є директором Центру болгарської мови і літератури, історії та культури Інституту філології. Олена Романівна завжди вболіває за свою справу, знайомить студентів із новинками у світі славістики.

    Співпраця між Болгарією та Україною активно триває протягом довгих років. Посольство Болгарії робить серйозний внесок в обмін досвідом між університетами. Обидві сторони залучені до програм Erasmus, до розробки наукових проектів. На цьому наголосив начальник відділу міжнародного співробітництва КНУ імені Тараса Шевченка Андрій Кравченко.
    Захід не оминув увагою Александр Патаринський, радник Посла Болгарії в Україні. Посольство завжди раде сприяти культурним ініціативам, спрямованим на зближення та діалог між нашими країнами.

    Презентація перекладних видань припала на знакові дні: 22 травня відзначали День перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі, а 24 травня – День слов’янської писемності та мови. Про це згадував професор Михайло Наєнко, він також згадав міжнародний конкурс «Шевченко єднає народи», який напередодні відкрився у Головному корпусі Університету. До конкурсу залучені представники 18 країн. «Шевченко – це той поет. Який для всіх», – зауважив Михайло Кузьмович. – Добре, що болгарська літературна громада зібралася саме в Шевченківські дні, адже ми взаємно доповнюємо одне одного». За словами професора, лік українського авангарду можна вести від Шевченка, адже в Кобзаря вже є образи, що розвиваються в авангардистів ХХ ст.

    Почесними гостями заходу були доцент Інституту літератури Болгарської академії наук Маріетта Іванова-Ґірґінова, очільнику й натхненнику українсько-болгарського проекту, дослідниця Елка Трайкова, учений-теоретик, культуролог. Історик і літературознавець Міхаїл Неделчев, болгарист Владімір Колев, випускник КНУ імені Тараса Шевченка.

    Результат проекту «Болгарія й Україна – культура зламів» - презентовані антології – мають надихати юних славістів. Авангард – явище складне й дуже цікаве. Це перше видання самих авангардних текстів, а не критики. Тож такі події – поштовх до подальших дослідницьких і перекладацьких праць уже серед молодих науковців.

    Юлія Кузьменко

  • Таємниці Маленької Бейрутської Книгарні

    У четвер, 23 травня, в Єгипетському центрі арабської мови та культури Інституту філології студенти та викладачі арабської мовної секції кафедри мов і літератур Близького та Середнього Сходу зустрілися з Ланою Халябі (Ліван) – власницею незалежної бейрутської книгарні «Халябі», організатором літературно-мистецьких заходів.

    Лана Халябі – почесний гість міжнародної програми IX Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал», що цими днями проходить у Києві; учасник стенду «Бейрутський дворик», організованого координатором цього проекту – українською письменницею, антропологом, видавцем Мариною Гримич за підтримки Посольства України в Лівані та Посольства Лівану в Україні.

    На початку зустрічі переглянули відеоролик про історію книгарні. Після цього відбулися літературні читання. Студенти відчули себе гостями бейрутської книгарні – послухали мовою оригіналу оповідання «Маленький світильник» відомого палестинського письменника Гассана Канафані у неперевершеному виконанні Л. Халябі. Гостя також розповіла про літературні заходи, що відбуваються у книгарні, надихаючи дітей та дорослих на відкриття магії читання; поділилася цікавою інформацією з історії арабської культури. Лана Халябі відповіла на питання студентів, розповіла про своїх улюблених арабських письменників та ключові постаті сучасної арабської літературі.

    Олена Хоміцька, Єгипетський центр арабської мови та культури.
    Фото Валерія Попова.

  • Гість Інституту філології – співак і композитор Анатолій Сердюк

    14 травня до Інституту філології завітав Анатолій Сердюк. За словами модератора заходу Анатолія Ткаченка, це чи не єдиний на Півдні України українськомовний співак. Особливо вразив професора Ткаченка цикл махновських пісень Сердюка. Пісняр став призером одного з перших фестивалів «Червона рута», виконавши твір Дмитра Павличка «Вставай, Україно, з колін» на власну музику. Чує слово й робить його ще проникливішим у нотах. Пан Анатолій – істинний мелодист!

    Він був радий поділитися власними спогадами зі студентами. Знаємо, що вже підписали Закон про українську мову, але колись усе було геть не так. Коли Анатолій написав Всеукраїнський радіо диктант національної єдності без помилок і його нагородив Михайло Слабошпицький, у Запорізькій області Сердюк був таким один. Косилися на нього навіть учителі української мови. Але така статистика не дивна, адже на місто – майже мільйонник – у радянські часи була всього одна українська школа. Російську ж викладали під хитрою назвою «Родная речь». Хлопець, як багато хто тоді, мріяв про комунізм. Батьки приховували, що предки в родині були репресовані владою СРСР. Але настала перебудова й виникла цікавість до всього, що раніше просто не існувало в інформаційному просторі. Що було до 1917-го? Яка історія України? Анатолій Сердюк переходить на українську мову, шукає однодумців у Запоріжжі. Він і зараз вбачає свою місію в рідній області: популяризувати українську мову та українську пісню. Композиторський талант відкрила саме поезія «Вставай, Україно» - дебют Сердюка став піснею року, а в 1993 твір був одним із претендентів на Державний гімн України. Крім цієї композиції, Анатолій Васильович створив близько 160 музичних творів. Прагне знаходити під вірші ту мелодію, яка передаватиме зміст. Зазначає, що необхідно, аби пісня резонувала з настроями людей. Як-от «Вставай, Україно» допомагала визначитися на зламі епох, чи з Москви люди, чи з України. За цю музику Анатолій потрапив до списків КДБ, хоча СРСР і доживало останні дні.

    Зараз уже не треба пробиватися з українськомовним продуктом на радіо чи із українськими кліпами – на телебачення. На щастя, є попит і молоді виконавці, нові пісні постійно потрібні й технічні можливості розширилися. І хоча залунало враз безліч українських творів, Анатолій Сердюк із прикрістю почав зауважувати як нотну, так і мовну безграмотність, зокрема на радіо. Помилки співаків чи журналістів тиражуються. Отже, пісняр вирішив зібрати найпоширеніші помилки, найскладніші випадки слововживання, стилістичні й синтаксичні неточності, різні випадки наголошування слів та видати просвітницьку книжку словникового типу «Щоби бути українцями – говорімо українською». Вона допоможе охочим до слова не повторювати помилок.

    Презентація книжки, бесіда з аудиторією та кілька пісень у потужному виконанні автора – так завершилася зустріч з Анатолієм Сердюком. Побажаймо митцю творчих успіхів!

    Юлія Кузьменко

  • Дебютний роман Ігоря Астапенка «Чаполоч»

    Ігор – відомий молодий поет, випускник Інституту філології. 13 травня він завітав до Alma Mater із новим твором і сподівається, що з легкої руки Інституту філології почнеться презентаційне життя першої його прозової книжки. Завдяки кафедрі історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості відбулася літературна бесіда з письменником. Модерувала Тетяна Белімова.

    «Чаполоч» прозою зветься доволі умовно. За словами автора, це скоріше поетична проза, роман із поетичними вкрапленнями. Починається віршем, а окремі фрагменти твору оформленні верлібром. Що таке, власне, чаполоч? Це трава, яку їдять зубри. Росте на Поліссі, в полонинах, у пущах. Ігор дізнався про настоянку на ній від одного чернівецького поета. Головний герой роману заробляє тим, що виготовляє та продає такий трунок.

    В анотації до книги йдеться, що досі в українській літературі не було нічого схожого на цей текст, хоча сам Астапенко не вважає твір аж таким новаторським. «Сюжет нелінійний, розхристаний. Це роман-пазл, роман-метафора. А взагалі нових сюжетів не існує в сучасній прозі. Головне – як написано», – міркує Ігор. У книжці бачимо контрастний ефект поєднання високого та зниженого. Герой мінливий і хаотичний, інколи сам собі заперечує. Діалоги «голі», автор не прописує нюансів на кшталт: «"Привіт!" – сказав Петро, піднісши праву руку». Він уважає це несуттєвим для своєї прози. Спершу читач може заплутатися в стежках художньої оповіді, але все складеться в одну картинку, якщо бути уважним. Фінал відкритий. Автор знає, що відбудеться далі… Але він вам не скаже.

    Ігорю буває складно працювати з редакторами, він вніс небагато правок у «Чаполоч», адже упевнений у своєму тексті. Це – його робота! Результатом письменник задоволений від дизайну обкладинки до кожної коми. Посил твору – історія конкретної людини як модель; психологічна криза сучасного суспільства. Соціальних контекстів не так багато, радше моральні. Астапенку активно ставили запитання викладачі. Почули, чого потребує нині читач для зацікавлення та який ідеальний читач «Чаполочі». А це естет, здатний мислити й відшуковувати приховані сенси. Ігоря привітала з новою книгою його науковий керівник Мирослава Гнатюк. Після зустрічі кожен міг отримати примірник роману з автографом автора.

    Юлія Кузьменко

  • Завершення Днів хорватської мови: бесіда з Юрієм і Дарією Лисенками

    У рамках Днів хорватської мови в Києві 24 квітня 2019 року відбулася зустріч студентів і викладачів із поетами та перекладачами Юрієм і Дарією Лисенками. Запрошені гостті розповіли про свої переклади хорватської поезії, прочитали свої вірші хорватською мовою, поділилися своїми творчими (перекладацькими) планами на майбутнє. На зустрічі була присутня представниця видавництва "Люта справа", яке публікує переклади хорватських авторів в Україні. Також відбулася розмова з магістранткою-хорватисткою другого курсу Іриною Марковою, авторкою трьох перекладів хорватських романів українською мовою. Ірина Маркова презентувала свій нещодавній творчий здобуток - переклад книги відомого хорватського письменника Мілєнка Єрговіча "Жертвам сниться велика воєнна перемога", яка щойно вийшла у видавництві "Комора".

    Текст: Олена Дзюба-Погребняк. Фото Юлії Кузьменко.

  • Презентація «Українсько-хорватського словника»

    Другий день хорватської мови минув 23 квітня в мистецькій залі Інституту філології. Він був присвячений «Українсько-хорватському словнику» авторів Людмили Васильєвої, Ольги Ткачук та Володимира Чумака. На заході були присутні Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Хорватія в Україні пані Аніца Джамич, одна з рецензентів словника Алла Лисенко, гості з Національної академії наук України, зокрема лінгвіст Володимир Широков. А модерувала захід заступник директора Інституту філології з наукової роботи Ганна Черненко. Вона говорить: «Словник – ознака самостійності, незалежності. Він підкреслює зв’язки між двома державами, які існують уже від XVI ст.» Звісно ж, нове лексикографічне видання вітала кафедра слов’янської філології ІФ на чолі із завідувачем Ольгою Паламарчук.

    Володимир Широков – ініціатор проекту словника. Він радий, що тривала робота на ентузіазмі мовознавців увінчалася успіхом, і нині маємо у словникарській скарбниці нову працю. Словник – це ще й символ нації, держави. А двомовні словники – місток між народами і мовами. Вони об’єднують нас для взаєморозуміння та взаємопідтримку. Україна та Хорватія мають спільне в історії – боротьбу за свою незалежність.
    У планах науковців Інституту мовознавства – створити віртуальну лексикографічну лабораторію на базі української та хорватської мов, водночас мати зв’язок із лінгвістами Хорватії.

    Співупорядник словника, професор Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАНУ Володимир Чумак зазначає, що «Українсько-хорватський словник» було підготовлено до минулорічного з’їзду славістів. Але серія славістичних словників системи «Lexica Slavica» починалася 10 років тому. У перспективі серії – македонсько-український та сербсько-український перекладні словники.

    Професор кафедри слов’янської філології ЛНУ імені Івана Франка Людмила Васильєва – ще одна співавтор словника. Вона розповіла про задум словника та його історію: праця завершилася 2015 року, на словник написали рецензію, проект підтримав тодішній Посол Хорватії Томіслав Відошович. Пані Людмила наголосила на двох датах. 1595 – рік створення першого хорватського п’ятимовного словника Фауста Вранчича. А в 1596 році створений словник Лаврентія Зизанія, перший друкований перекладний (із церковнослов’янської). Отже, українська і хорватська лексикографії розвивалися паралельно. Чому сьогодні виникла потреба в сучасній лексикографічній праці? У 1979 р. був виданий «Українсько-хорватський або сербський словник» (упорядники – Антиця Менац та Алла Коваль). Але відтоді змінилася політичні умови наших країн, з’явилося багато нових технологій, нові підходи до адміністрування, і згаданий словник став застарілим. Новий «Українсько-хорватський словник» має близько 25 000 найуживаніших слів, які допоможуть спілкуватися хорватською і стануть в нагоді також україністам Хорватії. Незабаром вийде друком і хорватсько-український словник, який готує наукова спільнота.

    Юлія Кузьменко

  • Презентація книги Віктора Винника «90/60/90»

    Віктор Винник – засновник українського рок-гурту «Мері». За освітою художник, також мав досвід вчителювання в школі. І от наважився спробувати себе як письменник. Свій літературний дебют, книжку «90/60/90» представив студентам 17 квітня, прийшовши на запрошення Ольги Малюги та заступника директора Інституту філології Святослава Шевеля.

    Ця книжка, за словами автора, яскравий приклад того, що можуть зробити з людиною 40 років. Молодь народилася в 1990-х, а для Винника вони – власна юність. Віктор каже, що музика і спогади – це машина часу. От і поринули з аудиторіє в коротенький екскурс на 25 років назад. Які ж нині асоціації з 1990-ми? «Лихі», кримінальні, бідні? Так, стрічка «Бригада», вочевидь, добре ілюструє ті часи, а проте однобоко. Було життя, закоханість, студентські роки… Тоді молодь більше раділа простим речам, як-от новим джинсам. Пригадуються «Запорожець», випускний у їдальні школи, зустрічання світанку. На концертах слухачі розмахували запальничками (звісно, адже мобільних іще геть не було!) Тоді танцювальними хітами були ламбада й макарена, а от пісенні, як і сьогодні, бували розривними, а бувалий на один сезон лишень.

    Ні, тодішня молодь не була нещасною чи обділеною! Вона була інакшою. Тепер Віктору цікаво згадати цей час і розповісти про нього іншим. Стереотипно здається, що дев’яності – епоха суцільного декадансу, а насправді ж було багато класних речей. Наприклад, гра в гуртожитку на гітарі – романтичніша за сьогоденне листування в соцмережах.

    Ця епоха для Винника почалася в 14 років: «Прекрасний вік, коли людина – ще не людина, але вже вміє щось аналізувати». Підлітків от-от мали прийняти до комсомолу, і раптом СРСР розпадається. Усі цінності перевернулися, українці вийшли з вузької – ні праворуч, ні ліворуч – траншеї мислення. Тепер усі розуміють, що крана, де ми живемо, зветься Україною, і від нас вона багато в чому залежить. Віктор Винник виконав кілька хітів із 1990-х і завершив на прохання аудиторії своєю піснею «Я z України».

    Юлія Кузьменко

  • В Інституті філології презентували репринтне видання «Словника української мови» Дмитра Яворницького

    Цього четверга, 18 квітня, у ретроаудиторії Інституту філології відбулася презентація унікального словника. Інституту було подаровано 200 примірників унікального видання «Словника української мови» Дмитра Яворницького.

     

     

    «Словник української мови» Дмитра Яворницького уперше був виданий у 1920 році. Нині ж маємо репринтне видання завдяки роботі Олександра Пестрикова, старшого наукового співробітника Дніпровського національного історичного музею ім.Д.І.Яворницького. Натхненник перевидання приїхав із Польщі до Києва лише на один день, аби презентувати філологам цінний словник, що показує багатство питомої незникомої нашої мови. Зустріч відбулася завдяки викладачам кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Мирославі Гнатюк та Михайлові Конончуку.

    У вступному слові Мирослави Михайлівни почули, що Яворницький – непересічна постать для України. Академік ВУАН, історик, етнограф, лексикограф, археолог, він усе життя саможертовно працював для української науки і культури. Стояв один проти всіх і вистояв. Збирав слова для своєї праці, як перли, по всій Україні, щоб ми сьогодні могли вільно спілкуватися своєю мовою, незважаючи на заборони та русифікацію. Відомо, що мова – ген нації. Словники ж оберігають її від вихолощення. Завдяки нашим лексикографам знатимемо, хто ми є, і будемо жити у віках.

    Пан Олександр розповів майже детективну історію цього словника. Повним є тільки перший том «А-К». Другий і третій були підписані до друку, їх мали видати через 2-3 місяці, однак цього не сталося. Офіційна версія: забракло паперу. Більш імовірна – притлумлення всього українського на початку ХХ ст. (пригадаймо гірку долю «Російсько-українського словника» А.Кримського та С.Єфремова 1924-33 рр.). Одного разу директор музею спитав Пестрикова, чи є повне видання словника Яворницького, тоді й виявили відсутність двох томів. Намагалися реконструювати, шукали по бібліотеках. Частково картотеку знайшли в НБУ імені В. І.Вернадського. Але це чернетки, а мав би лишитися рукопис 2 і 3 томів. Пан Олександр має надію, що цей рукопис просто десь проґавили в інвентаризаціях, і він неодмінно знайдеться. Нині ж філологи тішаться перевиданню бодай першого тому. Про це поставало питання ще в 1950-х, але словник назвали регіональним, піддали критиці за його нібито діалектичність і не видали.

    Серед особливостей лексикографічної праці – відсутність «цензури» (окремі слова просто мають позначку «лайливе» тощо). Його, як зазначає Мирослава Гнатюк, можна читати, як роман, адже це багатюще джерело у доступному викладі. Цікаво було почути про певну конкуренцію Яворницького з Борисом Грінченком. Грінченків «Словарь української мови» у 4 томах був, як відомо, першим великим зібранням лексичних фондів і налічує близько 68 тис. слів реєстру. Дмитро Яворницький порівнював цей обсяг із своїми матеріалами та укладав словник так, аби доповнити прогалини «Словаря…» Грінеченка. Він планував внести до реєстру близько 50 тис. слів. За словами Мирослави Гнатюк, ця збірка визначає нас як народ. Сучасні словники професор вважає зросійщеними. Маємо ставитися до Слова з любов’ю і обережністю, як це робили науковці 100 років тому. Іще Котляревський в своїй «Енеїді» застерігав: «Но тілько щоб латинське плем’я удержало на вічне врем’я імення, мову, віру, вид».

    Завідувач кафедри історії української літератури, теорії літератури та літтворчості Людмила Грицик захоплюється ентузіазму та енергетиці Олександра Пестрикова. Нарешті дочекалися часу, коли повертаються наші словники. Це важливо робити, адже ми самі не знаємо всього в нашій мові. Людмила Василівна навела паралель із арабської. Там, наприклад, на поняття «образа» існує близько 400 слів-відповідників. Вочевидь, українська мова не бідніша.

    Доцент кафедри української мови та прикладної лінгвістики Галина Наєнко згадала слова філолога Юрія Шевельова. Він говорив, що українське мовознавство не йтиме вперед, доки не оцінить діяльність лінгвістів 1920-х років. Якби ці надбання не були репресовані за радянських часів, можливо, сьогодні наша мова мала б інше обличчя. Галина Михайлівна з упевненістю зазначила, що такі перевидання доводять тяглість традиції української науки.

    Юлія Кузьменко

     

    Відеорепортаж Валерія Попова: https://www.youtube.com/watch?v=owtaWq8JmMU

  • Зустріч із письменницею Ольгою Деркачовою

    8 квітня до Інституту філології на запрошення кафедри історії української літератури, теорії літератури і літературної творчості завітала знана письменниця із Івано-Франківська Ольга Деркачова. Зустріч зі студентами спеціальності «літературна творчість» та викладачами відбулася в ретроаудиторії в теплій і затишній атмосфері. Розмова із письменницею розпочалася з обговорення нових книжок, які стали для Ольги Деркачової несподіваним експериментом. Спершу йшлося про «Переписник пані Мулярової» (2019) – твір, що постав на перетині кулінарної есеїстки, краєзнавчих записок, детективу та любовних історій. У цій найновішій книжці Ольги Деркачової магія слова вперше зіштовхнулася з магічними стравами традиційної західноукраїнської кухні. З’ясувалося, що поштовхом до написання «Переписника пані Мулярової» стали розмови зі Іриною Фіщук, відомою блогеркою і власницею ресторації «У пані Мулярової». Своєрідним відкриттям для студентів і викладачів, присутніх на зустрічі, став роман «Дім Терези» (2018), дотичний до соціальної прози – ґатунку, до якого рідко хто із сучасних українських письменників наважується звертатися. Письменниця розказала про первісний задум цього роману, який поступово трансформувався в зовсім інший твір, набув формату «дому для бездомних», фактично об’єднавши історії відкинутих на маргінес життя. Говорили також про ще одну, представлена на зустрічі книжку «За лондонським часом». Ішлося про збірку малої прози, видану завдяки підтримці обласної адміністрації. Письменниця зізналася, що коротка прозова форма – улюблений літературний ґатунок у її творчості. Саме з оповідань та новел Ольга Деркачова розпочинала свій творчий шлях і залюбки звертається до таких форм і зараз.

    Цікаво також було почути про нещодавнє творче турне Європою, що його пані Ольга здійснила в лютому цього року на запрошення своїх закордонних колег. Письменниця відвідала з літературно-мистецькими презентаціями Відень, Париж і Прагу, де розповідала представникам української діаспори про власний творчий доробок, а також про здобутки сучасного українського письменства.

    Насамкінець присутні побажали письменниці подальших творчих досягнень, нових цікавих творів і натхненних подорожей. І, звісно ж, висловили сподівання на нові зустрічі.

    Світлана Вертола. Фотографії Валерія Попова.

Сторінки

Subscribe to презентація