презентація

  • Увічнено в меморіальних дошках

    Іван Світличний в університетському Кабінеті шевченкознавства виступав з доповіддю проти фальсифікації творчості Тараса Шевченка, а Василь Стус брав активну участь у зустрічах шістдесятників зі студентами-філологами.

    На церемонії відкриття меморіальних дошок з промовами виступили директор Інституту літератури Микола Жулинський; директор Музею Тараса Шевченка, колишній студент філологічного факультету нашого університету, син Василя Стуса Дмитро Стус; в'язні радянських ГУЛАГів Олесь Шевченко й Микола Горбаль та ін. Одна з колег і товаришів Івана Світличного прочитала сонет Івана Світличного про «парнас» шістдесятництва:
    І враз ні стін, ні ґрат, ні стелі.
    Хтось невидимий ізбудив
    Світ Калинцевих візій-див,
    Драчеві клекоти і хмелі,
    Рій Вінграновських інвектив,
    Чаклунство Ліни, невеселі
    Голобородькові пастелі
    І Стусів бас-речитатив.
    Парнас! І що ті шмони й допит?
    Не вірю в будень, побут, клопіт —
    В мізерію, дрібнішу тлі.
    Вщухає суєтна тривога.
    І в небесах я бачу Бога,
    І Боже слово на землі.

    Автор меморіальних дошок скульптор Василь Маркуш. Церемонію відкриття їх вели посадовці від імені Київського голови Віталія Кличка.

    За матеріалами Центру літературної творчості Інституту
    філології КНУ імені Тараса Шевченка.

  • Вийшла друком книжка Гриця Халимоненка "ІСТОРІЯ ГРУЗИНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ"

    Центр літературної творчості Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка взяв участь у виданні першого в Україні такого видання. Українською мовою. Рецензенти – доктори філології Рауль Чілачава (професор, академік Грузинської національної академії наук) і Михайло Наєнко (професор, директор Центру літературної творчості ІФ КНУ імені Тараса Шевченка). Читається з великим пізнавальним задоволенням і великою повагою до автора, професора Київського університету Григорія Халимоненка. Перед цим (років 10 тому) він опублікував "Історію турецької літератури", а нині – грузинської. Володіє обома мовами досконально і тому всі тексти освоював тільки в оригіналі. Читається легко і зрозуміло щодо будь-яких грузинських творів та їх тлумачень. Грузинська література – одна з найдавніших у Європі і початки її відносяться до V століття н. е. Автор розглядає її в 12-ти підрозділах, а в основі періодизації її скористався хронологічними, і художньо-стильовими характеристиками.

    Видатний професор Тбіліського і почесний доктор Київського університетів Отар Баканідзе почав писати свою "Історію української літератури в 3-х томах» ще за радянських часів і тому на ній залишилися деякі ідеологічні сліди свого часу. "Історія..." Г. Халимоненка – без будь-яких "слідів": методологія в ній – науково обгрунтована, а текст (викладений доступною мовою) розраховано на всіх, кому не байдужий великий світ великих літератур. Знаєш літературу – знаєш країну, культуру, естетичні вподобання її народу.

    За матеріалами Центру літературної творчості ІФ КНУ імені Тараса Шевченка.

  • Підбиті підсумки конкурсу дитячого малюнка за мотивами творів Володимира Короткевича

    В другій половині листапада Центр білоруської мови і культури імені Володимира Короткевича Інституту філології провів низку заходів з відзначення 90-річчя з дня народження білоруського письменника. Серед них - і конкурс дитячого малюнка "Земля під білими крилами" за мотивами творів Володимира Короткевича.

    Наразі підбиті підсумки конкурсу, створена відеопрезентація учнівських робіт, йде підготовка Дипломів учасникам та переможцям Конкурсу.

    Ознайомитися з презентацією можна, відкривши прикріплений документ.

  • Розмова про Львівський жіночий літературний клуб: історія успіху

    25 листопада відбулася онлайн-зустріч із талановитими мисткинями - Нікою Нікалео та Оленою Чернінькою. Студенти "Літературної творчості" мали змогу дізнатися про секрети успіху Львівського жіночого літературного клубу, заглибитися в історію створення серії книг про Львів, і просто насолодитися приємною й затишною атмосферою дружнього спілкування.

    Пані Ніка як голова ЛЖЛК поділилася корисними порадами щодо створення власних проектів, спілкування й співпраці з письменниками та медійними майданчиками, а також розповіла про нюанси й важливості літературних конкурсів "Львівське перехрестя" та "Коронація Слова".

    Пані Олена занурила студентів у письменницький всесвіт, повідала секрети творчої праці й подарувала потужну хвилю мотивації.

    "Треба стукати у всі двері, - зазначають письменниці, -у всі двері, які є і які можливо відчинити, - варто стукати. Якщо тебе не почули - постукай ще раз". Ця зустріч видалася дуже цікавою та атмосферною й наповнила натхненням кожного учасника. Завдяки ній молоді літератори дізналися багато секретів, які обов`язково стануть їм у нагоді для створення власних проектів і для подальшої літературної діяльності.

    Дзевенко Софія

  • Відчути себе золотошукачем: детективна історія пошуку лексикографічного архіву

    20 жовтня відбулася чергова зустріч лінгвістичного клубу «ЗМовники» у форматі Zoom-конференції. Модератором заходу традиційно була доцент кафедри української мови та прикладної лінгвістики Оксана Мацько. Тема для обговорення була загадковою – «Український лексикографічний детектив: давнє й нове». Гостя зустрічі – Оксана Тищенко, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Інституту української мови НАН України – у яскравій ілюстративній формі розповіла про детективну історію пошуку архівної картотеки до втраченого IV-го тому легендарного Російсько-українського словника (1933 р.) під редакцією академіків Агатангела Кримського та Сергія Єфремова. Йшлося про унікальний реєстр джерельної бази, який ретельно добирався для укладання перекладного словника – найбільш затребуваного після революції 1917 р.

    Доля РУС непроста: вона водночас велична (оскільки це перший неймовірно лексично багатий словник), трагічна (його укладачів було репресовано, а саме видання – заборонено) та загадкова (без жодних слідів зник 4-ий том словника, визнаний тогочасною владою націоналістичним, а тому ворожим). «З минулого століття цей том перетворився на святий мовознавчий Грааль», – зазначила Оксана Тищенко. Словниковий реєстр вважався безповоротно втраченим аж до 2018 року, поки пані Оксана зі своїми колегами не почала детально вивчати наявну шестимільйонну картотеку Інституту мовознавства НАН України. При зіставленні карток, написаних у різні десятиліття, виявилося, що на деяких із них були архівні штампи. При скурпульозному аналізі цих лексикографічних документів доби, дослідники відчули себе «золотошукачами», адже одразу стало зрозуміло, що вони натрапили на безцінний скарб – картотеку, яка була підготовлена для укладання 4-го тому РУС! Виявилося, що цей реєстр не лише не знищили під час Другої світової війни, а й зовсім «не почистили» – джерельна база відсилала до дореволюційних текстів, які вказували на її давність і автентичність.

    З моменту цінної знахідки пройшло вже декілька років, за які було зроблено чимало – відібрано, посортовано та оцифровано велику кількість архівної картотеки. До цього процесу долучалися, зокрема, й викладачі та студенти Інституту філології. Проте електронна система – не самоціль, а інструмент дослідження карток, наголосила Оксана Тищенко.

    Крім історичного значення, архівний реєстр слів із коментарями «має стати новим лексикографічним знадобом», переконана пані Оксана. З нього можна і варто черпати питомо українські словотвірні моделі, а також власні відповідники іноземним словам.

    Насамкінець гостя закликала студентів і всіх охочих долучатися до проекту Всеукраїнської толоки для розпізнавання текстів на архівних картках, а також досліджувати їх у наукових роботах.

    Сайт з цифрованою картотекою – https://ak.iul-nasu.org.ua/

    Анна Мукан, відділ зв’язків із громадськістю Інституту філології

  • ІВАН ДРАЧ – ЛІДЕР ШІСТДЕСЯТНИЦТВА

    Книжку з такою назвою щойно опублікував професор Михайло Наєнко – директор Центру літературної творчості Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка.

    Іван Драч був студентом Київського університету в 1958-1961 рр., очолював університетську літературну студію імені Василя Чумака, підтримував з університетом багатолітні творчі зв’язки, а в 2017 році його обрано Почесним доктором університету. У 2018 році Вчена рада університету номінувала його, лауреата Шевченківської премії, Героя України, на Нобелівську премію.

    Михайло Наєнко в книжці «Іван Драч – лідер шістдесятництва» (видавництво «Освіта України», 2020) згадує свої та університетські зв’язки з поетом як творчою особистістю, про нього – як видатного письменника ХХ ст., котрий зробив значний внесок і в українську, і світову літературу.

    Книжка розрахована на студентів-філологів, зокрема – студентів спеціальності «літературна творчість», а також викладачів літератури та всіх небайдужих до художнього слова, до розвитку літературного процесу як органічного складника всього культурного розвою в Україні.

    За матеріалами Центру літературної творчості

    1961 рік, студент Іван Драч – староста університетської літературної студії імені Василя Чумака разом із літстудійцями проводить засідання студії  (фото з університетської газети «За радянські кадри»).
    2017 р. Ректор університету Леонід Губерський вручає Іванові Драчеві диплом Почесного доктора КНУ імені Тараса Шевченка.
    2017 р. Квіти Почесному доктору – від студентів університету.
    2017 р. Іван Драч виступає на відкритті Центру літературної творчості  Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка.
  • Де в Києві почитати Василя Стуса, або про проєкт «Читати Київ» Вікторії Назаренко і Дарії Лисенко

    23 вересня ц.р. відбулася онлайн-зустріч студентів ІV курсу спеціальності «літературна творчість» із співорганізаторками проєкту «Читати Київ» Вікторією Назаренко і Дарією Лисенко. Спілкувалися в рамках навчальної дисципліни «Літературні проєкти: кураторство». Вікторія і Дарія, випускниці нашого Інституту, заснували культурний проєкт, у якому київський текст тісно переплетений із середмістям столиці. Філологині пропонують усім зацікавленим «прочитати» Київ і з цією метою підготували спеціальні листи, розміщені у визначених локаціях й оснащені QR-кодами. За допомогою гаджета такий лист можна розгорнути і відкрити для себе поетичний топос, скласти карту міста, вулицями якого колись ходили відомі українські письменники й лишили багатий урбаністичний спадок. У своєму проєкті дівчата звертаються передусім до авторів ХХ – ХХI сторіччя, відтворюють культурний андеграунд, адже не секрет, що українські контексти в радянську добу старанно затушовували, аби змінити обличчя Києва з питомо українського на невиразно інтернаціональне. Прикметно, що дівчата не лише популяризують новітню українську літературу і поновлюють культурні контексти, а й укладають певну бібліотеку – зібрання цитат, що можуть стати в нагоді гідам і всім, хто вивчає історію Києва.

    Студенти вже традиційно цікавилися в організаторок, як виникла ідея проєкту, чи важко було вибороти грант на його розробку і втілення, хто склав команду, чи вдалося окреслити потенційну цільову аудиторію. На всі ці питання Вікторія і Дарія дали фахові й вичерпні відповіді, що неабияк посприяє студентській роботі над власними проєктами в майбутньому.

    Маємо надію, що після карантину зможемо приєднатися до пішохідних екскурсій Києвом, ініційованих Вікторіє Назаренко і Дарією Лисенко. А тим часом більш докладно про проєкт «Читати Київ» можна довідатися на сайті: https://bazilik.media/proiekt-chytaty-kyiv-iak-piznavaty-misto-cherez-tv...

    Тетяна Белімова

  • В її Слові стверджуються Україна, нація, народ

    3 березня 2020 року, у Всесвітній день письменника до Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка завітав Генеральний директор видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький і піар-менеджер видавництва Марія Суботіна. У співпраці з кафедрою історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості, яку на події представляла професор Мирослава Гнатюк, видавець презентував трикнижжя видатної української письменниці й малярки, лауреата Шевченківської премії Емми Андієвської.

    Із появою її першої поетичної збірки критики назвали мисткиню першим українським сюрреалістом. У неї ж на це свій погляд: «сюр- і не сюр, бо сюрреалізм Емми Андієвської трошки інший, ніж загальний». Вона в усьому особлива. «Її неймовірній енергетиці, працездатності й оптимізму незрідка заздрять молоді», –зауважила Мирослава Гнатюк, яка багато років поспіль спілкується з пані Еммою, сприяє виданню її творів на теренах України. Презентоване трикнижжя Емми Андієвської в незмінно авторському художньому оформленні, як завжди, емоційне, сонячне та жанрово репрезентативне, адже складається з вибраних поетичних творів «Вілли над морем» (1951 – 1985), малої прози «Джалапіта» й великої прози – «Роман про добру людину». Сюрреалістичні сюжети картин та книг можуть позмагатися з біографією 88-річної пані Емми, якій 19 березня виповнюється 89. За художньо-письменницьким талантом і невтомною працею ховається непросте життя. З дитинства Емму Андієвську намагалися зламати хвороби, які завадили їй стати оперною співачкою. Але, талановита людина талановита в усьому. Свою творчу енергію вона змогла перенести на полотно, у Слово. «В її Слові стверджуються Україна, нація, народ», – зауважила Мирослава Гнатюк. Вільно володіючи п’ятьма європейськими мовами, Емма Андієвська принципово пише тільки українською. За плечима доробок, навіть побіжний перелік якого вражає, – понад сорок збірок поезій, три романи (четвертий у роботі), кілька збірок оповідань та казок, понад сімнадцять тисяч картин, частина яких зберігається у провідних музеях світу. Свої твори письменниця видає власним коштом, часто запозичаючи в борг, а потім роздаровує студентам та викладачам вишів, бібліотекам, численним шанувальникам таланту. Вона хоче, щоб Україна мала те, чого не має ніхто. Надважливо – берегти мову, бо якщо зникне мова, то й зникне народ.

    «Ці три книги знайомлять широкий читацький загал з унікальною представницею модерного письма в українській та світовій літературі Еммою Андієвською, твори якої і надалі плануємо видавати разом з альбомом її картин», запевнив Генеральний директор видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький. Він також сказав, що «видавництво має амбітне завдання – видати корпус творів сучасних українських письменників, де твори Емми Андієвської стали першою ластівкою».

    Під час презентації присутні мали змогу почути пані Емму по телефону з Мюнхена, де вона проживає. Мисткиня щиро подякувала всім за велику увагу до її творчості й не тільки відповіла на запитання присутніх, але і натхенно прочитала свій найновіший сонет. Нагадаємо, що з ініціативи Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка Емма Андієвська була номінована на Національну премію України імені Тараса Шевченка, вручену їй у 2018 році. Україна нарешті гідно поцінувала неперевершений талант своєї доньки.

    Фото – Валерій Попов, Лада Янчук

    Категорії: 
  • «Коли мовчите ви, говорять пройдисвіти», - зустріч із Євгенією Подобною

    4 березня в актовій залі Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка на запрошення соціального департаменту СПІФ завітала журналістка Євгенія Подобна. Випускниця Інституту журналістики нашого Університету, а нині – викладач ІЖ, із 2015 року Євгенія працювала воєнним кореспондентом у зоні АТО (тепер – ООС). Книга «Дівчата зрізають коси» - результат її інтерв’ю з жінками на війні. Книжка видана за підтримки Інституту національної пам’яті у 2018 році. Торік збірка отримала премію «BookForum Best Book Award-2019», а тиждень тому Євгенія стала лауреатом Шевченківської премії-2020 у номінації «Публіцистика. Журналістика». На зустрічі Подобна говорила про історію книги, стереотипи й міфи сучасної війни, неймовірні історії на Сході та закликала не мовчати про правду, а також берегти цінності, що їх нам подарувала боротьба.

    Книга створювалася протягом 8 місяців і розповідає про події періоду 2014-2018 рр. Це розмови з 25 жінками-воїнами, однієї з яких уже немає серед живих. Йдеться про кулеметницю Яну Червону, якій Євгенія і присвятила перемогу в Шевченківській премії.

    Подобна працювала на київському телеканалі, робила 1,5-хвилинні ролики для ефірів. У такий відрізок не вмістиш багато. Аби не втрачати матеріал, журналістка спершу планувала зробити фільм. Однак формат книги дозволяє розповісти всі історія від А до Я. Перша назва збірки – «Вона.Війна». Але незадовго до видання вийшов фільм із майже такою самою назвою – «Вона і війна». Щоб не плагіатити, журналістка взяла заголовним рядок вірша Олени Задорожної. Звідти ж епіграф до книги:

    Дівчата зрізають коси
    Туго шнурують берці
    Їм щастя приснилось, здалося.
    Кровить забинтоване серце.

    «Нехай же з цією книгою зріжуться всі стереотипи про жінку на війні», - наголошує авторка. Суспільство тяжче звикає до жінок-воїнів, ніж інші військові, командування. У перші роки агресії жінки навіть не мали права обіймати військові посади. За документами – банщиця, а насправді снайпер, командир батальйону… Не призначали навіть військовим перекладачем або фотографом. Це дивує Євгенію: «Технології, глобалізація, Ілон Маск – так, а жінка-воїн – ні?!» Жінка – така сама захисниця. Вони воюють там, аби ми спокійно сиділи тут. Багато хто з них має дітей. Дико слухати звинувачення в бік жінок, що обрали службу: «Вона покинула своїх дітей». Під час обстрілів жінки телефонують дітям і, тамуючи сльози, говорять, що в них усе добре й тихо… Ці жінки обрали іншу форму піклування про майбутнє дитини.

    Інтерв’ю з дівчатами було простіше записувати після спільного перебування на лінії вогню. Євгенія знала, що і як спитати, а зближення під час обстрілів та після них дало змогу торкатися найболючішого: «Що відчуваєш, коли гинуть побратими чи посестри? Коли тиснеш на курок?» Для журналістів воєнна тема – особлива. Багато філологів можуть піти в цю галузь, тож Подобна радить уміти ставити незручні запитання й уникати таких, на які можна відповісти однозначно. Не короткі репліки, а готові тексти. Воїни вміють говорити, це освічені й розумні люди. Їхні інтерв’ю майже не потребували редагування. До того ж авторка боялася перетворити книгу на художнє переосмислення, панегірик. Їй важлива правдивість, як і самим військовим. Художня розповідь про війну сприйметься читачем як вигадка: «Правда цікавіша!»

    Найважче, за словами Євгенії, - їхати з позицій після репортажу. Краще б стати поряд з автоматами, але дивишся на прощання в очі військовим і розумієш, що, можливо, більше їх не побачиш. Ще один сучасний міф – солдати йдуть на строкову службу за гарну платню. Та хто погодиться на щоденну загрозу смерті чи, гірше, - каліцтва? Хай навіть і за великі гроші. Людини може не стати будь-якої миті. Кожен помирає двічі. Спершу – фізично, вдруге – коли про нього забувають. Пам’ять про захисників має жити в тих історіях, які вони лишили. «Нотуйте сьогодні», - Євгенія переконана, що з часом історії забуваються, переосмислюються. Травматичний досвід швидко витісняється, важливо фіксувати «по гарячих слідах». Навіть якщо боляче й хочеться якнайшвидше забути. «Коли мовчите ви, говорять пройдисвіти», - журналістка бачила багато брехунів, псевдоАТОвців, і тому закликає говорити й запитувати, як це не тяжко.

    Євгенія Подобна – кандидат історичних наук. Вона усвідомлює: майбутнім історикам складно буде відшукати правду, проаналізувати сучасну російсько-українську війну. Зараз багато хто «хайпить» на темі війни, не знаючи її зсередини. Остерігаймося фейків. Вони частина інформаційного складника війни. На думку журналістки, частково перемога почнеться в Києві, коли ми навчимося правильно доносити інформацію до всіх громадян. Так, аби теле-, радіомовленню й газетам довіряли. Мало сказати: «Донбас – це Україна», необхідно ненасильницьки прищепити любов до України. Для цього не потрібна пропаганада. Євгенія порівнює її з вівсянкою швидкого приготування, а над справжньою інформаційною самообороною треба довше працювати. Мешканці Донеччини та Луганщини – не «сєпари», вони відкриті до своєї країни. Журналістка згадувала, як після чергового обстрілу в гарячій Красногорівці її оточили люди з вимогою – ні, не гуманітарної допомоги! - українських газет і каналів. Пам’ятаймо, що тамтешнім жителям в оточенні ворога важче відстоювати національну позицію.

    Із зустрічі можна зробити висновок: сила слова потужна у будь-яких ситуаціях. Не мовчати й говорити правду – внесок у перемогу, що нам під силу. Гостя просить не робити з українців народ тужільників: «Ми народ-переможець!» Окрім ПТСР у воїнів (посттравматичного стресового розладу, що нині часто обговорюють), існує ПТР – посттравматичний ріст. Зростання, відновлення настане після боротьби. «У нас і так багато приводів плакати. Але на війні є хороше», - можна радіти хоча б тому, що в нас є безліч свідомих захисників. І кілька тисяч військових загинули, аби народилося значно більше. Аби ми жили. Живімо, щоб не було соромно. Вірмо у те, що робимо.

    Юлія Кузьменко

  • Із секретів видавничої творчості, або Поради молодим письменникам із комерційною жилкою

    26 лютого до Жовтого корпусу завітала письменниця та видавчиня Вікторія Гранецька. Зустріч зорганізувала Тетяна Белімова у межах дисципліни «Література і ринок». Поспілкувалися про секрети літературного й видавничого успіху, а також про баланс між фантазіями та комерцією. Обравши літературну професію, можна впевнено стояти на ногах, інколи таки літаючи у творчих хмарах.

    Пані Вікторія розпочала розмову жартівливою цитатою із книжки «Щоденник книгаря»: «Побутує думка, що всі книгарі дуже добрі та милі люди. Я теж був таким, доки не став книгарем». Це стосується й видавців, як запевнила гостя. Авторка знає, як покинути нетворчу роботу й поринути в ідею відкрити книгарню. Разом із чоловіком вони заснували видавництво «Дім химер». «Спочатку добирали ті тексти, що подобались особисто нам», – зізнається пані Вікторія. Вона підкреслила, що всі книжки видають винятково українською, це – принципова позиція. Студенти-літтворці дізналися про тонкощі видавничої справи, зокрема як передбачити успіх книжки, урівноважити кількість і якість продукту. Почули також, чому не варто хвалити авторів, і що ж спільного між письменством і татуюваннями.

    Вікторія Гранецька розповіла про фінансовий досвід власного видавництва. Чи не найбільше цікавить молодих письменників прибуток від продажу книжок, себто винагорода за муки творчості й недоспані ночі. Для промоції літературного продукту видавництво «Дім химер» залучає до співпраці музичні гурти, бере участь у фестивалях, влаштовує форуми, мріє створити супровідну сувенірну продукцію до книжок. Свою читацьку аудиторію команда пані Вікторії знаходить у фейсбуці, інстаграмі, ютубі. Видавчиня анонсувала появу збірки «Антисоціальна мережа» - підписуйтеся та стежте за новими анонсами.

    Ще однією темою розмови стало літературне агентство. «Автор сам собі літагент. Це потрібно йому особисто», – стверджує досвідчена гостя. Вона визнає, що важко досягти взаємодії автора, літагента й видавництва. До Авторка зачепила й проблеми своєї галузі. До письменництва ставляться нині як до хобі, ніби це не може бути основним заробітком; немає дефіциту авторів, відчуваємо натомість дефіцит читачів.

    Вікторія Гранецька говорила студентам про свій письменницький досвід. Цікаво, що її дебютна книжка – квінтесенція творів Ірен Роздобудько, Любка Дереша та Ірени Карпи. Шлях авторки від роману до малої прози несхожий на багатьох інших письменників. Пані Вікторія презентувала збірку оповідань «Reality Show», романи «Мантра-омана» й «Тіло».

    Серед порад Вікторії молодим письменникам – варто вчітися тільки на власних помилках, читати свої тексти вголос та не захоплюватися компіляціями. Студенти вдячні Вікторії Гранецькій за можливість пригадати, як важливо гармоніювати в собі «інь» і «ян», «красиве і корисне».

    Текст студентки Ілони Михніцької. Фото - Валерій Попов.

Сторінки

Subscribe to презентація