презентація

  • Неда Неждана: "П'єса - це чути простір"

    8 жовтня в мистецькій залі Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка студенти-літтворці зустрілися з драматургом Недою Нежданою. Поговорили про театр загалом та найсвіжішу постанову Неди «Майдан інферно», що відбулася нещодавно у Франції. Після спілкування з гостею молоді поети та прозаїки виступали зі своїми творами.

    Неду Неждану запросив до Інституту Центр літературної творчості, його директор Михайло Наєнко познайомив студентство із гостею. Неда має зв’язок з Університетом: викладала філологам теорію та практику драматургії. Саме тут вона також захистила дисертацію (тема - «Структурна роль міфу в сучасній українській драмі»). Нині вона працює в Центрі Леся Курбаса. Починала свою творчу діяльність, як більшість митців слова, із поезії, і навіть випустила не одну збірку. Але згодом знайшла себе в драматургії. Створила вже 24 п’єси, 10 із них бачили світло рампи в різних театрах світу. Надія Мірошниченко (справжнє ім’я драматурга) чи не єдина з сучасних творців, чиї п’єси ставлять за кордоном. Загалом не так багато українських письменників знані поза нашими теренами (Михайло Кузьмович згадав також Миколу Куліша, Олександра Довженка, а професор Олександр Астаф’єв не оминув увагою і Володимира Винниченка). Зовсім нещодавно Неда повернулася з Франції, де на сцені Ліонського театру грали її «Майдан інферно». Переклад драми французькою розпочався вже після написання, у 2014 році. Також п’єсу перекладено англійською.

    Детальніше про студентську драму розповіла вже сама авторка. Майдан 2013-2014 рр. для неї вже третій. Перший вона пройшла у 1990, під час Революції на граніті. Загалом дівчина-відмінниця зі школи вчилася відстоювати свою позицію. Пригадує перший такий випадок із 9 класу, коли нова вчителька раптом почала ставити їй двійки і трійки за неправильне трактування української літератури. Надія вирішила змінити школу! Але хорошу ученицю не хотіли втрачати, до неї дослухалися. Отже, рішучості їй було не позичати вже в 1990-х. Дівчина взяла наплічник і лишила мамі записку, що йде на Революцію. Неда пригадує: тоді бастували всі виші…

    А що ж до Революції Гідності? Тоді на Майдані був уже її син-телережисер. Жінка пам’ятає жах тих днів. Початок п’єси фактично зародився в ранок розстрілів. Неда всотувала, збирала кожне враження. Тоді вперше зрозуміла, що таке страх. – не тільки за себе, а за близьких, за друзів. Прийняли «закони 16 січня». Письменниця пригадує: їдучи в метро, зняла синьо-жовту стрічку… І от до вагону заходить гурт 17-річних хлопців і співають колядку. Їй стало невимовно соромно – вона повертається в центр, знову купує синьо-жовту стрічку та вже не скидає її. Здається, це найдивовижніший епізод, який вона бачила – та колядка.

    Революція, на думку Неди, - прорив у майбутнє, наслідок кризи цивілізації. Зараз світ розвивається за законами драматургії. Так писала Неда в січні 2014 для газети «День». Авжеж, ми спостерігали ритуал переродження. На загал можна порівняти людську історію з міфологічною або біблійною: криза в еволюції, отже, має створитися щось нове; нове не приймається усталеним; воно має прорвати – відбувається жертва. Таким є розвиток історії.

    Сучасна війна ґрунтується на маніпуляціях. Як каже пані Забужко, бомблять мізки, а не міста. Є дві речі, які маніпулюють людьми – страх і гроші. Але революціонерів не купиш, не звабиш. Те, що єднає повстання по всьому світу, - гасло «Воля або смерть». Наш Майдан відрізнявся тим, що тут кожен думав не про те, хто є лідером, що кожен окремо забере з цього протистояння, а що він сам може дати.

    Отже, того року в Україні вирували події Майдану. І після його кульмінації сталося так, що Неда Неждана потрапила завдяки конкурсу у французьку резиденцію для письменників і перекладачів «Дім Європи та Сходу». Там вона збагнула, що наразі ні про що інше, як про події власної країни, не може писати. Детонатором сюжету стала історія директора Центру Курбаса, яка допомогла хлопцю в комі. Той втрапив у важкий стан після побиття на Майдані: він уже виходив із площі, але побачив, як б’ють дівчину і заступився. На цій оповіді базується сюжет «Майдану інферно». Молоді люди губляться та знаходять одне одного в кінці п’єси на Майдані як у єдиному місці, яке їх звело. Тут простежується міф про Орфея та Еврідіку, але це міф навпаки: жінка шукає чоловіка; пекло виходить на землю. Inferno з латини – пекло. Пера назва п’єси була «Потойбіч пекла». Як знаємо, символ пекла – вогонь, однак на Майдані він був якраз рятівним для протестувальників. У драмі бачимо 4 світи: реальний, внутрішній (потойбічний), віртуальний (без Фейсбуку б Майдан не був таким потужний) та світ «Беркута», Автомайдану (останній авторка в тексті приховала). Неда намагалася писати так, аби донести про Україну та ці події людям, які нічого про нас не чули. І зараз про Україну мало знають. Містком стають змішані сім’ї (українців та іноземців) та університети – вони перекладають наші твори, цікавляться культурою. Неда також згадала про антологію українських п’єс «Від Чорнобиля до Криму», перекладених французькою. 9 текстів упорядкував Домінік Дом’є. Туди входить твір Ріната Бекташева – перша п’єса, перекладена з кримськотатарської французькою. Збіркою п’єс показали картину України в історії та сучасності.

    Цікаво, що твори Неди самі рухають авторкою. Вказують, куди їхати, із ким зустрічатися… На сьогодні у 20 країнах на 5 континентах щось відбувалося із текстами письменниці. Неждана певна: драма – особливий рід літератури. Вона має бути живою, давати енергію, передбачає реакцію публіки. «П’єса – це чути простір», – каже Неждана, - «Ми – інструменти цього світу, через нас він може заговорити». Поезія та проза натомість неначе бункер, з якого письменник бачить світ. У драмі автор має зазирнути в душу до кожного персонажа, аби той ожив. П’єси, на думку гості, – це магічна гра зі світом, це іграшка, яка змінює життя людей. Звісно ж, не треба боятися говорити у творах про свої національні, державні проблеми, намагаючись писати про «універсальне». Якщо пишеш про своє – знайдеш відгук у душі глядача. Для іноземних читачів це дуже важливо. «Драматургія – це та маска, яку може приміряти іноземець. – переконує Неда. В українців має бути культурне обличчя, без якого ми станемо тінню.

    Така палка розповідь викликала запитання, зокрема в старости літстудії Богдана Братуся. Богдан і продовжив вести зустріч. Далі виступали студенти з новими творами, які всім прийшлися до смаку. Почули Сабріну Вайзер, Карину Кошель, Владислава Хоменка, Олександру Середу та Віру Довгаль. Староста Богдан зачитав вірші Анастасії Дячук та Аліни Куроченко – двох чудових поетес. Олександра ж виграла “Антологію сучасної поезії США”, яка розігрувалася між літстудійцями.

    Юлія Кузьменко. Фото Валерія Попова.

  • Шлях від автора-початківця до успішного письменника

    30 вересня в Інститут філології на запрошення Тетяни Белімової завітали письменниця-фантаст Світлана Тараторіна та Олена Одинока, керівник відділу маркетингу та PR «Видавничої групи КМ-Букс» та мережі книгарень "Буква", менеджер літературних подій та проектів. КМ-Букс проводить літературні конкурси. У 2018 році саме Світланин роман «Лазарус» здобув премію в номінації «Художня література». Конкурс універсальний. Він підтримує молодих авторів та працює з різними жанрами. Переможні твори виходять друком та презентуються на Львівському книжковому Форумі. Пані Олена ділиться спостереженнями за сучасним читачем. Жінки читають більше, ніж чоловіки. Є різні категорії аудиторії: дехто шукає конкретну книгу чи жанр, а хтось просто хоче знайти для себе новинку. Детективи, любовні романи та фантастика традиційно тримають першу трійку симпатій серед читачів. Саме про фентезі детальніше могла розповісти Світлана Тараторіна.

    «Всі філологи або пишуть, або хочуть почати писати», - переконана письменниця, тому говорити з нашими студентами їй було легко. Від 2014 року, після зміни ситуації в країні, значно зросла кількість творів українських авторів, як зауважує Тараторіна. Сплеску сприяла заборона на ввезення книжок з Росії – утворилося багато літературних ніш. Автор може «вистрілити» хорошим текстом, але має також вміти презентувати себе, працювати з видавцем, бути видимим на літературній арені. Окрема майстерність – вміти працювати з уже готовим своїм текстом. Процес записування – це фінальний етап для великої прози.

    Світлана радить брати участь в літературних конкурсах. Згадалися найвідоміші нині – «Гранослов», «Смолоскип». Цікаве літоб’єднання «Зоряна фортеця», де учасники самі оцінюють одне одного. Нішеве видавництво – «Дім химер». Воно працює лише з химерною, містичною, фантастичною прозою та лише з українськими авторами. Фантастика має міцну й сталу аудиторію в усьому світі. Організовуються конвенти – фестивалі фантастики по країнах та загальноєвропейські. В Україні такого конвенту немає, але є тематичні блоки на «Книжковому Арсеналі» та Книжковому Форумі.

    Після мозкового штурму – куди б податися молодому письменнику? – Світлана розповіла кілька слів і про власний роман «Лазарус». Це альтернативна історія Києва 1913-15 рр., де нечисть живе паралельно з людьми. Цілий розділ там, до речі, присвячений Першій київській гімназії – тобто нашому корпусу Інституту. Події розгортаються після того як на Трухановому острові знайдено труп хлопчика. До міста приїжджає слідчий, якого залучають вести цю справу. Книга однак – не питомий детектив, радше «міське фентезі». Багато там справжніх київських реалій. Чому автор обрала 1913 рік? Він був успішний для Києва, це рік виробничого зростання в регіоні. Водночас це останній мирний рік… Багато національностей тут співіснували мирно. Автор наголошує на іншому конфлікті: Світлані хотілося показати багате і розмаїте в усіх сферах місто і чужу владу в ньому. Цей роман має потенціал – він може популяризувати Київ, Україну за кордоном. Для цього потрібен якісний переклад. Поки ж «Лазарус» захоплює українського читача київськими історіями та ірреальним світом. Нечисть там, за словами Світлани, кількох видів: міфологічна, медіа-«голівудська» та неологічна, вигадана автором. Роман динамічний. А ще є додана до книжки мапа міста (на основі реальної початку ХХ ст.).

    Словом, почитати буде що. Надихайтеся та створюйте власні твори.

    Юлія Кузьменко

  • Запрошуємо на 21-ий філологічний семінар

    20 грудня 2019 р. об 11.30 у Мистецькій залі (ауд. 63) Інституту філології відбудеться 21-ий філологічний семінар.

    ТЕМИ:
    1. Фінал літературного постмодерну і новий історизм: теорія чи творча практика? (Вступна доповідь накового керівника семінару проф. М. К. НАЄНКА).
    2. Презентація видання "Філологічний семінар - школа наших традицій. 20 років".
    3. ВІльний мікрофон.

    Заявки на участь у семінарі (теми доповідей) надсилати (до 10 грудня) на електронні адреси: list2111@gmail.com або nbernadska@gmail.com

    Витрати на участь у семінарі та публікацію доповідей у збірнику "Філологічні семінари" (№ 21) - за рахунок учасників.

    Нині семінару виповнюється 115 років. Присвячуємо 21-ше зібрання фундатору-академіку Володимиру Перетцу та його учням - майбутнім професорам Миколі Зерову, Павлу Филиповичу, Михайлові Драй-Хмарі, Освальду Бургардту, Іванові Огієнку, Леоніду Білецькому, Сергію Маслову, Варварі Адріановій, Дмитрові Чижевському та іншим. Більшість із них за радянських часів поповнила жертви "Розстріляного Відродження", і лише одиниці емігрували за кордон і утримали так українське літературознавство на науковому рівні.

  • Зустріч зі Славою Світовою: «Генеруйте, думайте, називайтеся»

    У ретроаудиторії Інституту філології прохолодний понеділок 23 вересня почався з бесіди із Славою Світовою. Це псевдонім письменниці, редакторки проекту «Теплі історії». На запрошення Тетяни Белімової і кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості в межах курсу «Літературні проекти: кураторство» гостя прийшла до зацікавленої аудиторії. Слава вміє не лише майстерно говорити, а й втілювати задум із нуля, презентувати та налагоджувати зв’язки. Саме те, що потрібно молодим літтворцям!

    Жіночий простір, жіноча аудиторія читачів має свій значний відсоток у літпроцесах світу. Слава доводить, що жінки-письменниці – не просто палке рожеве кохання й емоційність. В Україні жінка має великі права, рівноцінно з чоловіком може заявити про себе, але часто сама недооцінює свої сили. Гостя зізнається, що не відразу себе побачила. Ким тільки не працювала до тридцяти! Водночас відчувала потребу творчості. Писати почала з 2008 року, а перша книжка вийшла аж у 2014-му. От вам і перший урок: автор має бути терплячим. Не втратити запал і не проклясти всіх видавців, що не беруть до уваги ваші твори. Дебют Слави – «Жменька слів для доброго настрою» - 120 мініатюр по 100 слів. Але тоді, у 2014 році, коли на часі був Майдан, а не теплі усмішки від історій, авторка відклала презентацію своєї збірки на півроку. У 2016 вийшла друга книжка «Жила-була я». У 2018-му… третя книжка не побачила світ, однак Слава стала редактором серії «Теплі історії». Серію цю започаткувала Надія Гербіш книгою «Теплі історії до кави». Це був прорив! Люди в той час були зголоднілі до такої літератури, і Надія цілком заслужено отримала премію в Будапешті «2012 European Christian Book of the Year». Нині серія видається не так часто, як із тим першим сплеском. «Аудиторії потрібна пауза», - пояснює Слава.

    Інші книжки, до яких доклала праці редакторка, - «Балачки про все на світі» та «Теревені аж до ранку». Яскраві обкладинки – одна ілюстраторка Олена Гаврищук. «Балачки…» мали спробу перекладу. Команда видавців вийшла на зв’язок зі Стівеном Комарницьким, українцем із походження, який живе у Лондоні. Не все пішло легко, але колектив отримав чудовий досвід. Друга книга «Теревені…» таки подалася в мандри. Зелена обкладинка доповнила образ Елізабет Світхарт, 77-річної пані з Нью-Йорку, яку називають «Зеленою леді», бо вона обожнює цю барву, вважаючи її найпозитивнішою. Яскравий образ жінки можна знайти в мережі. Обидві книжки «балачок» і «теревенів», до слова, - збірки різних авторів. Якщо перша узгоджена в стилі так, наче має одного автора, то в другій навпаки відчуваються різні голоси, різне письмо кожного митця.

    Серед новинок з-під пера Слави – одна з 13 історій у збірці «Бойфрендз». Книга щойно презентована на львівському Книжковому Форумі. На видання її знадобилося 2,5 роки. Історії тут – про відносини й шлях жінки до себе. Збірка показує можливий компроміс між тим, як автор хоче бачити свій твір, і тим, як видавець бачить його продавання: «Бойфрендз» має дві обкладинки.

    Багато чітких порад про видавання книги почули від гості. Видавцям цікаво, чи ви прийшли лише з «одноразовою» книжкою, щоб задовольнити своє его й поширювати тираж самотужки, чи ви вже маєте ідею наступної книжки. У проекті Слави та її коліжанок уже є «Гьорлфрендз». Письменниця ніколи не хотіла самвидаву, а бажала зацікавити видавництво, водночас не поступаючись на важкі компроміси (викинути авторів зі збірки – це занадто, редактору покращити текст – згода).

    Слава радить ставати частинкою літпроцесу. Якщо пишете – пишіть без упину, шліфуйте себе. Усі сюжети є в нас самих. Як казала американська письменниця Фленері Окона: «Якщо ви пережили дитинство, ви вже маєте матеріал на роман». Роздивляйтеся й не губіть думки та образи, що трапляються вам упродовж дня. Крісло біля озера (тобто ідеальні умови для творця) – міф; пишіть на коліні в метро. Це краще, ніж нашій короткостроковій пам’яті забути якусь тезу в шаленому інформаційному просторі. Дізнайтеся імена директорів видавництв. Читайте інших авторів. Вивчайте їхній стиль і фішки. Варто пам’ятати, що в українській літературі купа незайнятих ніш (хоча б фентезі чи гумористична проза). І якщо є гучні імена, як-от Забужко і Жадан, хто сказав, що ви будете нецікаві й непотрібні? Слава назвала два синдроми письменника. Синдром самозванця: «Усе вже написано, я не зможу краще, пишу в шухляду» і синдром Голохвастова: «Я геніальний, видавці мусять стояти до мене в черзі, відмовляюся працювати з редакторами». Згубні обидва погляди. Тримаймося золотої середини.

    Сьогодні важливі нетворкінг і селфбрендинг. Мережування – важливий інструмент, із яким ви знайдете людей і вибудуєте корисні відносини. Не забувайте й про творення образу автора. Письменник-початківець – це така собі людина-оркестр. Шукайте в собі скарб!

    Аби потужніше надихнути, Слава Світова розказала про проект «Creative women space», заснований нею та чотирма її однодумицями на власний кошт. Карколомна історія пошуку ресурсів на приміщення, меблі, організування заходів... Однак волонтерки не провалили, а вивели на достойний рівень спільне соціальне підприємництво. Простір працює із внутрішніми проблемами жінок. Він допомагає переконати кожну, що вона здатна на більше, може багато чого зробити. А ще замість жіночої конкуренції «Creative women space» виступає за здорову колаборацію.

    Завершити можна настановою Слави: «Генеруйте, думайте, називайтеся!» Коли ви сидите в чотирьох стінах, світ вас не бачить. Не слід боятися виходити на письменницьку (чи будь-яку іншу вам до душі) арену. Досвід гості показує, що все в наших руках.

    Юлія Кузьменко

  • Зустріч із редакторкою проекту "Теплі історії"

    Кафедра історії української літератури, теорії літератури і літературної творчості запрошує на зустріч із блогером, письменницею, редакторкою проекту "Теплі історії" Славою Світовою. Модерує бесіду Тетяна Белімова.

    Усі охочі до затишку й обміну творчістю приходьте осіннього ранку - 23 вересня о 9:50 у ретроаудиторію (116 ауд.).

  • Презентації канадської програми стажувань Mitacs та ГО «ФРІ»

    Тиждень почався з двох презентацій можливостей для молоді. Для заходу обрали 81 аудиторію Інституту філології. Студентка-історик Анастасія Сахарова розповідала про канадську програму стажування Canada's Mitacs Globalink Research Internship Program. Сама дівчина була на Еразмусі. Це навчання за обміном, а не стажування, і Настя зізнається: простіше податися на канадську програму. Вона доволі доступна і потребує менше документів. Ви маєте обрати університет у Канаді та напрям (не обов’язково філологічний), із яким будете працювати над науковим проектом із канадськими професорами. Програма триває 12 тижнів (із травня по вересень). Якщо у вас не менш як 80% успішних оцінок, ви володієте на достатньому рівні англійською або французькою, є студентом ЗВО України, маєте 18+ років та ще два семестри після стажувань продовжуватимете вчитися в Україні – сміливо подавайте заяву! Обирають до 10 студентів з Уркаїни щорічно (а також із Марокк, Тунісу, Мексики та інших країн). Аби визначити рівень мови та коло зацікавлень, канадські професори проводять інтерв’ю із кожним кандидатом. Ви побачите ставлення тамтешніх науковців до вас як до колег, також у вас буде студент-ментор, який усе покаже й розкаже. Стажерам сплачують квитки, проживання та страхування. Вони можуть відвідувати корисні лекції та воркшопи, знайомитися з культурою Канади, подорожувати штатами, засвоюють освітню систему, яка відрізняється від вітчизняної. Після стажування студенти отримують сертифікат, що неабияк допоможе в майбутньому працевлаштуванні чи вступі на магістратуру. Окрім того, тут дадуть реальні практичні навички з теми, якою ви займаєтеся. Решту деталей дізнавайтеся в Насті: @asakharova (Телеграм).

    Японіст Назар Кравець (@NazarKravets) виступав наступним і розповів про суперкруті можливості в громадській організації «Фундація регіональних ініціатив». Вона має близько 30 осередків (представництво в кожній області), понад 600 членів та ще 300 кандидатів. Це зібрання молодих лідерів, які знають, чого хочуть, розуміють, що відбувається навколо та хочуть змінювати країну на краще. Назар пригадує перший свій курс: він приїхав зі Львова й тут його життя почалося з чистого аркуша. Перед хлопцем відкрилося безліч можливостей, і за рік він суттєво виріс над собою. У цьому допомогла «ФРІ». Вона дає інструмент реалізації ідей, нові знайомства, уміння вести переговори, позиціонувати себе серед суспільства. «Круті люди – рушій країни», - підсумовує Назар і кличе студентів-філологів приєднуватися до організації. Слово також мали його колеги з «ФРІ» Дмитро, Данило, а ще студентка Інституут філології Марина. Дівчина розповіла про досвід у розмовному англійському клубі, волонтерство як перекадача, координацію спецпроекту «Драбина», присвяченому арт-перфомансу та поетичним читанням.

    Слухачі обох презентацій зможуть зв’язатися з організаторами та долучитися до пропонованих опцій. Що ж, досвід зайвим не буває, надто з такими мобільними й креативними людьми, як Назар, Настя та їхні однодумці.

    Юлія Кузьменко

  • IDentity project на Форумі видавців у Львові від нашої випускниці Дарини Гладун

    Інститут філології завжди тішиться успіхам вихованців. Серед таких талановитих випускників поетеса Дарина Гладун. 20 вересня на Форумі видавців, що у Львові, вона із співавторками презентуватиме "Логографічну поезію" - синтез мистецтв, у якому верліброва лірика взаємодіє зі знаками-символами трипільської культури. Гості почують про логографи - старовинну писемність Трипілля. Цей унікальний український код існує й сьогодні в графіті чи в орнаментах одягу. Наша народна культура жива та значима для сучасників.

    Дарина рада, що проект IDentity project має підтримку видавництва "Рідна мова". Також вона вдячна за курс "Лексикон української орнаментики" професору Юрію Коваліву. Із його лекцій почалося дослідження дівчини.

    Отож приходьте та підтримайте Дарину Гладун і її команду на презентації у Львові! Дізнаєтеся усе про логографи Трипілля та, можливо, наступний цікавий проект куруватимете саме ви.

  • Зустріч із Яриною Цимбал, авторкою проекту «Наші 20-ті»

    У понеділок, 9 вересня, асистент кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Тетяна Белімова познайомила студентів із Яриною Цимбал – випускницею нашого Університету. Ярина нині працює в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка та цікавиться періодом 1920-х років у творчості письменників. Вона хоче показати їх у своєму проекті «Наші 20-ті» як живих людей – багатих внутрішньо й талановитих, - аби не акцентувати на усталеному терміні «Розстріляне Відродження». Проект уже двічі презентували за кордоном (у Белграді та Празі).

    Проект народився у 2015 році, коли у видавництві «Темпора» друкували детективи Владислава Івченка. «Темпора» не хотіла відбути звичайну презентацію, тож організували за допомогою пані Ярини круглий стіл про теорію детективу на базі «ЛітАкцента» (там літературознавиця ще й веде рубрику «20-ті LIVE з Яриною Цимбал»). З’ясувалося, що детектив у нас активно розвивався на початку 1920-х. Директор видавництва Юлія Олійник запропонувала Ярині видати книжку про детективи. А пізніше видавалися збірки любовних романів, репортажів. Фантастики, жіночої прози 20-х років, а також твори окремих письменників. Із Яриною як упорядником працював донедавна редактор Олександр Стукало, тепер він вирішив здобути освіту за кордоном, тож сьогодні робота триває з магістрантом КМА. Не завжди збігаються в поглядах із дизайнерами, однак Ярина із розумінням ставиться до оформлювачів: кожен має власний погляд на книжку. Видання «Наших 20-их» науково-популярні. Дещо адаптується правопис і пунктуація текстів відповідно до сучасної мови. Скрізь можна знайти примітки й коментарі Цимбал. Інколи матеріали збираються довго й детально. Пані Ярина розповідала про роботу в архівах, радість від знайденого рукопису чи фотокартки письменника, що досі були невідомими. Знахідка дає надію пошукувачу: далі буде! Не всі тексти йдуть у друк. Наприклад, зібрану дитячу прозу буде цікаво переглядати лише історикам літератури, сучасному читачеві вона нецікава. Також важливо узгодити авторські права, про це Ярина розповіла детальніше, аби студенти вже у своїх проектах не припускалися помилок чи порушень.

    У «Темпорі» в серії «Наші 20-ті», окрім тематичних видань, побачили світ 4-томне видання Михайля Семенка, твори Ґео Шкурупія, Майка Йогансена та Валер’яна Поліщука, три збірки поезій Євгена Плужника, «Береги дванадцяти вод» Олександра Мар’ямова. Цьогоріч готуються до друку 2 збірки Леоніда Чернова (до його 120-річчя). Ясна річ, це ще далеко не все. Що можна дослідити й представити для українського читача. Кожну презентацію нової книги Цимбал із командою перетворюють на яскраве дійство, роздають сувеніри з того часу. Наприклад, гостям на презентації любовної збірки творів «Беладонна» дісталися цукерки в колекційних фантиках, а «Береги дванадцяти вод» подарували читачам паспорти, з якими їздили експедитори за полярне коло. Популяризують проект і через залучення відомих акторів (до піар-акції #ячитаюСеменка долучився, скажімо, Станіслав Боклан).

    Уже на завершення зустрічі в дискусії Ярині Цимбал запропонували візуалізувати наступні видання. Хоча часто ілюстрації того періоду важко знайти чи відтворити за описами. На загал розмова була легка й корисні як для досвідчених, так і для юних шанувальників української літератури.

    Юлія Кузьменко

  • Презентація збірки перекладів «В’єтнамська література для домашнього читання»

    З нагоди Дня незалежності В’єтнамської Соціалістичної Республіки, що відзначали 2 вересня, в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка представили чудову збірку творів «В’єтнамська література для домашнього читання». Вона знайде аудиторію серед англомовних, українськомовних та в’єтнамськомовних читачів. На заході 9 вересня книгу вітали Надзвичайний і Повноважний посол В’єтнаму в Україні та Молдові Нгуєн Ань Туан, проректор Університету з міжнародного співробітництва Петро Бех, заступники директора Інституту філології Людмила Смовженко та Катерина Білик. Презентувала збірку кафедра мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії на чолі із в.о. завідувача кафедри Оксаною Асадчих.

    Почесними гостями були представники товариства дружби «Україна-В’єтнам». Це випускники навчальних закладів України, зокрема й нашого Університету, які навчалися в 1960-х, 70-х, 80-х роках. Вони здобули в Україні освіту та на своїй Батьківщині зробили великий внесок у розвиток усіх сфер життя, тож приїхали подякувати альма-матері, викладачам і своєму другому дому.

    Пан Посол наголосив: обидві наші країни мають непросту історію боротьби за незалежність, давню культуру й безліч талановитих постатей. А також важливе геостратегічне й економічне положення. Нині між Україною та В’єтнамом встановлюється статус всебічного партнерства, взаємини наші стрімко розвиваються в усіх сферах, зокрема й у культурно-освітній. Культурні зв’язки загалом і літературні зокрема – крок до зближення та успіху держав. Презентована книга, за словами пана Посла, - вікно у багатий світ в’єтнамської культури. Так, для українців вона стане екзотичною, проте від того ще більш цікавою, і спонукатиме до вивчення мови.

    Проректор Петро Бех переказав теплі слова від ректора й подякував Посольству за сприяння розвитку в’єтнамістики в Університеті. Окрім цього, згадав про пам’ятник китайському поетові Ду Фу в ботанічному саду Університету. Пам’ятники своїм культурним діячам незабаром відкриють посольства Індії та Кореї. Петро Олексійович радить долучатися й в’єтнамським колегам, адже такі монументи – осередки культури, ще один місточок між країнами.

    Оксана Асадчих розповіла, як у 2012 році запровадили вивчення в’єтнамської в Інституті філології. Викладачі з нуля розробляли навчальні програми саме для українських студентів. Тепер вони – перекладачі. Саме наші випускники й студенти під керівництвом пана Хоанг Туан Ву уклали збірку «В’єтнамська література для домашнього читання». До неї входить і декларація про незалежність В’єтнаму Хо Ши Мина. Перекласти важливо так, аби читач не відчував штучності перекладу, а сприймав твір як оригінальний, наголошує перекладач Катерина Пономаренко. Важливо донести заголовок, аби зацікавити людину – представника геть іншої культури. Тут ви знайдете твори на вічні теми: гроші і мораль, роль імператора, роль митця в суспільстві, жертовність заради близької людини тощо.

    Іноземні гості та представники Університету обмінялися сувенірами на знак поваги. Човен на картині – наче шлях до щастя в майбутньому. А зображення Червоного корпусу – на честь 185-річчя Університету. Потім перейшли до розважальної частини зустрічі: студенти виконували вірші в’єтнамською та гру на скрипці.

    Юлія Кузьменко. Фото Валерія Попова.

    Про подію також - у відеорепортажі Валерія Попова: https://www.youtube.com/watch?v=Jkot8pAyS38

  • Зустріч із письменницею Лілі Хайд

    30 травня у Центрі кримськотатарської мови та літератури відбулося знайомство з Лілі Хайд – автором англомовного роману про трагічну долю кримськотатарського народу.

    Британська письменниця та журналістка прожила в Україні близько десяти років і 2008-го написала роман про непросте повернення кримських татар на свою історичну батьківщину. В українському перекладі він з’явився влітку 2014 року і, мабуть, у жоден із попередніх років не міг мати більшого суспільного резонансу. Авторка зачіпає чимало проблем, пов’язаних із болісною інтеграцією кримських татар у свою батьківщину, послідовно уникаючи категоричних узагальнень, особливо в національних питаннях.

    Студенти продемонстрували добру обізнаність, підкреслили актуальність та важливість тем, порушених у творі.

    Текст - Абібула Сеіт-Джеліль. Фото Валерія Попова.

Сторінки

Subscribe to презентація