дослідження

  • Архівна лексична картотека: цифровий формат

    <

    13 листопада в Національному музеї літератури відбулася презентація роботи Інституту української мови НАНУ. В електронному форматі незабаром вийдуть робочі матеріали «Російсько-українського словника» за редакцією Агатангела Кримського та Сергія Єфремова. Натхненником проекту стала Оксана Тищенко, яка відкрила архівні картки в шестимільйонній лексичній картотеці. Після репресій 30-х років ці картки вважали втраченими. Найімовірніше, ми так і не дізнаємося, який сміливець влив цю базу до тієї, яку наповнювали вже за радянських часів. «Рятували» знищувані слова, вносячи до «Словника української мови» в 11 томах. Хай із стилістичними примітками обмеженого вживання, але вони не зникали з української мовної традиції.

    Оксана Миколаївна захотіла відродити ці матеріали, що мають «понадчасове значення із часовою фіксацією». Півроку тривав підготовчий етап, до якого долучалися волонтери кількох університетів. Допомагали й викладачі кафедри української мови та прикладної лінгвістики Інституту філології разом зі студентами, що спеціалізуються на кафедрі за програмою «Історична лінгвістика. Текстотворення в синхронії та діахронії». Потім протягом 2 місяців відібрані архівні картки сканували. Проект може стати історією успіху толоки небайдужих, помноженої на використання нових технологій. Оксана Тищенко тішиться: у цій справі відчуваємо соборність. Не було й натяку на нездорову конкуренцію. Ознайомитися з демо-версією матеріалів можна тут: http://mova.cf/ А скоро картотека матиме повноцінний сайт.

    Привітати успіх нового лексикографічного формату завітали вчені Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка Оксана Суховій, Галина Наєнко та Лідія Гнатюк. Науковці Інституту української мови вже перед заходом зверталися до Лідії Павлівни по консультації щодо давніх лексем і словоформ. На презентації виступала Наталія Дарчук, співробітник лабораторії комп’ютерної лінгвістики Інституту філології. Вона засновник проекту «Корпус української мови». Згадувала, як ще 1993 року радилася щодо динамічної електронної картотеки з Василем Німчуком. Наталія Петрівна рада, що нині на базі оцифрованого словника мовознавцям відкриваються нові можливості роботи.

    Українська мова, за словами науковців НАНУ, – невичерпне джерело багатства для всіх слов’янських мов. Досліджувана картотека створена на матеріалі живої мови, вона цінна цитатним матеріалом, польовими записами. Там можна знайти безліч українських відповідників до запозичень. Архівна картотека налічує близько 400 тис. карток. Її називали «відпрацьованим матеріалом», а сам словник Кримського та Єфремова «націоналістичним». Дослідниця Лариса Масенко називає це до смішного нерозумним: як же може бути словник певної мови націоналістичним? Нині Інститут української мови подав клопотання, аби лексичній базі надали статусу національного надбання. Фінансову підтримку проекту забезпечив Український культурний фонд. Робота триватиме.

    Текст: Юлія Кузьменко
    Фото: Оксана Суховій

  • Слово, що живе століттями

    Студенти-україністи спеціалізації «історична лінгвістика» цієї суботи мали змогу торкнутися старовини. Разом із керівником спеціалізації професором Оксаною Нікою завітали на тематичну екскурсію до Софії Київської. Гідом був заступник директора музею з наукової роботи В’ячеслав Корнієнко. Він уже понад 10 років досліджує графіті на стінах Софії. Розповідає, що написи ХІ-XVIII століть дуже важливі для науки. Із них можемо дізнатися маловідомі факти. Наприклад, літописи мовчать про родину Святополка Окаянного (старшого брата Ярослава Мудрого). Про нього дізнаємося із запису його матері Олісави. Це саме графіті відкриває нам ще й уточнену дату собору: не 1037, а 1017.

    А ще написи є свідченням про життя авторів, які були звичайними живими людьми. Кохали, гнівалися, жартували – бачимо любовні послання, прокляття, хуліганство учнів. Світ графіті відкриває аспекти думок і повсякдення Середньовіччя. За кожним стоїть доля людини. До речі, зміст цих накреслень руйнує стереотип про середньовічну людину: вона не існувала «темною», лише в земних стражданнях й у мріях про вічне блаженство. Вона була освіченою, вільною, повноцінною. Наші пращури прагнули жити тут і зараз, чим відрізнялися від тодішньої Західної Європи.

    Студенти оглянули лише невелику частину з 7000 графіті, що живуть на стінах Софії. Побачили автограф Анни Ярославни; малюнки (зайця, качура, зображення людей); найдовше графіті собору – традиційну молитовну формулу; найбільший напис – автограф превелебного отця Олевінського з Доніміканського ордену (кін. XVI ст.). В’ячеслав Вікторович продемонстрував гостям знаменитий запис про купівлю Боянової землі на фресці Онуфрія. Це найдавніший відомий документ купівлі-продажу землі на наших теренах. До слова, згадана фреска – «рекордсмен» за графіті: їх там понад 200. Але писці намагалися «скоблити» на полях ікони, не псуючи образ. Хоча такі видряпування вважалися в Київській Русі святотатством, прирівнюваним до поламання хреста, усе ж до них ставилися толерантно. Людина писала на стінах собору, бажаючи бути почутою Богом.

    І тепер маємо реальні свідчення життя середньовічного суспільства, можемо через графіті вивчати його побут, звичаї, закони та, звичайно, мову Київської Русі. Ні, це ще не була системна українська мова, однак її окремі риси чітко простежуються.

    Такі просвітницькі заходи для істориків мови організовуються не вперше. У квітні разом із професором Лідією Гнатюк студенти відвідали відділ стародруків ЦНБ ім. Вернадського. Там ознайомилися зі служебниками XVII ст. У межах курсу церковнослов’янської мали змогу самостійно розрізнити українську та російську редакції цієї книжної мови. Відмінність – у наголосах.

    Майбутні спеціалісти працюють із мовним матеріалом не лише теоретично, а й практично, роблячи свій невеликий, але важливий внесок у науку. Так, торік разом із доктором філологічних наук Галиною Наєнко студенти долучилися до створення електронного корпусу історичних текстів: працювали зі стародруком 1618 р. «Зерцало богословія» Транквіліона Ставровецького. А нині з діалектологом Оксаною Суховій допомагають сортувати лексичну картотеку Інституту української мови НАНУ. Саме там знаходяться архівні картки – матеріали до «Російсько-українського словника» А. Кримського та С. Єфремова 1924-33 рр. Словник був заборонений радянською владою, а четвертий його том знищено. Тепер є надія на відтворення національної пам’ятки української науки.

    Своєю роботою кафедра української мови та прикладної лінгвістики Інституту філології доводить: історія мови важлива для самоідентичності кожного українця, а робота в цій галузі перспективна.

    Інформацію підготувала студентка Юлія Кузьменко, фото із відділу картотек - Олени Тищенко, старшого наукового співробітника НАН, канд. філ. наук, співробітника картотеки

  • Японська література стає ближчою завдяки перекладачам

    У Спілці письменників України відбулася зустріч членів творчого об’єднання перекладачів з лауреатом премії Кабінету Міністрів України імені Максима Рильського за 2017 рік Ніною Баликовою, яка вперше в Україні зробила літературний переклад із давньояпонської мови одного з кращих творів японської класичної літератури доби Середньовіччя – «Нотатки знічев’я» філософа, письменника, буддійського ченця Кенко-хоші. Модератором зустрічі був голова творчого об’єднання перекладачів Всеволод Ткаченко.

    Про «Нотатки»

    «Нотатки знічев’я» – один із так званих «трьох найвидатніших творів жанру дзуйхіцу» японської літератури. Це також один із найдосліджуваніших у Японії літературних творів. Дзуйхіцу (у перекладі – «услід за пензлем») – популярний у середньовічній Японії есеїстичний жанр, за стилем подібний до відомого в Європі з ХХ ст. «потоку свідомості». За формою дзуйхіцу є збіркою есеїв (деякі з яких навіть можна класифікувати як новели чи легенди) різної довжини – від пари речень до кількох сторінок – на найрізноманітніші теми, які спадали авторові на думку. «Нотатки знічев’я» містять багатий матеріал про минуле Японії, давні звичаї та обряди.

    Ніна Баликова під час зустрічі розповіла про життєвий шлях автора названої збірки. Кенко-хоші жив наприкінці ХІІІ – першій половині ХІV століття. Понад тридцять років свого життя він був відлюдником у віддаленому гірському селі, потім – у різних храмах, а закінчив свій шлях у сплетеній із трави і лози хижі біля підніжжя гори Куніміяма, де й було знайдено його записи. Однак аскетизм і усамітнення становили тільки один бік його життєпису. Дід і батько Кенко служили при дворі японських імператорів, і сам він до постригу в монахи був (за однією з версій) наставником майбутнього імператора, відомим поетом, та й в усамітненні підтримував дружні стосунки з представниками вищого світу, людьми мистецтва.

    Висока освіченість автора твору, його глибоке знання історії, літератури, тогочасного життя дало змогу йому створити величезну панорамну картину – своєрідну енциклопедію середньовічної Японії. Водночас його глибокі й мудрі сентенції, художня образність роблять цей твір актуальним і понині.

    «Нотатки знічев’я» складно перекладати через те, що твір написаний давньояпонською мовою, граматика і орфографія якої відрізняються від сучасної настільки, що навіть багатьом пересічним японцям складно читати її в оригіналі. У Японії існує кілька перекладів цього твору сучасною японською, але всі вони є інтерпретацією.

    «Нотатки» сповнені алюзій і цитат зі стародавніх релігійних і філософських трактатів, часто китайських, а також японської і китайської поезії, тому Ніна уважно намагалася розпізнати, що саме є алюзією, на який твір, і в чому її сенс.
    Багато розділів книги, а також багато вміщених у ній поезій, побудовано на грі слів (яп.: какекотоба), особливо часто – на омофонах, що пов’язано з необхідністю вмістити в короткій поетичній формі якомога більше змісту. Щоб не лише передати зміст такої словесної гри, але й зберегти читачеві задоволення від її розгадки, потрібна була певна креативність, творчий підхід, який водночас зберігав би якомога повніше образи оригіналу.

    Старші колеги попросили Ніну Баликову розповісти про себе, розпитували, як довго тривав переклад, чи були презентації книжки. Японістка розповіла, що закінчила Інститут філології Київський національний університет імені Тараса Шевченка, магістр із японської та англійської мов і літератур. Крім того здобула ступінь магістра з медіа та міжнародних комунікацій у токійському університеті Васеда. Почала перекладати ще на четвертому курсі Київського університету, і загалом переклад тривав понад чотири роки. Нині працює в рідному університеті, продовжує досліджувати період середньовіччя в японській літературі, пише статті з японської мови і літератури.

    Книга першого українського перекладу Кенко-хоші «Нотатки знічев’я» вийшла у видавництві «Либідь» у серпні 2017 року. Презентація відбулася у Мистецькому арсеналі під час минулорічної виставки «Уявний путівник. Японія». На презентації був присутній і виступив Надзвичайний і Почесний посол Японії в Україні Шігекі Сумі, своє слово стосовно книги сказали відомі сходознавці, літератори, науковці.

    Називаючи українських перекладачів з японської (а серед них є й такі відомі сучасні імена, як Іван Бондаренко, Іван Дзюб, Мирон Федоришин), Ніна Баликова згадала і про поезії, які з японської перекладав Микола Лукаш. Всеволод Ткаченко зазначив з цього приводу, що наступного року відзначатиметься 100-річчя видатного українського перекладача Миколи Лукаша. До ювілею готуються кілька книг спогадів, тож важливо, аби в них знайшлося місце й для «японської сторінки» його перекладацької творчості. І оскільки зайшла мова про якість перекладної літератури, Всеволод Ткаченко як зразок назвав чудовий переклад Миколою Лукашем «Декамерона», після чого росіянам довелося перекладати цей твір наново.

    В обговоренні виступили члени творчого об’єднання перекладачів. Перекладач в японської та китайської мов Геннадій Турков розповів, що переклад Баликової «Нотатки знічев’я» придбав на книжковій виставці в Українському домі ще на початку вересня, й одразу зрозумів, що це дуже вартісна робота. Найбільше його вразила гарна українська в цьому перекладі.

    Українська поетеса та перекладач Валерія Богуславська, пригадавши, що декілька років тому пройшла не поміченою об’єднанням перекладачів книга самурайських пісень, які переклав професор японського університету Кейо Андрій Накорчевський, а випустило в світ видавництво «Дух і літера». Промовиця порушила проблему кращої поінформованості професійного товариства щодо перекладацьких новин в Україні, з чим погодилися її колеги. Всеволод Ткаченко поінформував колег, що на перекладацькому горизонті України справді з’явилися молоді кадри, які гідні поповнити Спілку письменників України. І водночас підкреслив, що важливо нагадувати сучасникам про видатних перекладачів минулого. Мова, зокрема, про письменницю, перекладача, онуку Михайла Старицького і доньку міністра освіти України Івана Стешенка, убитого більшовиками 1918 року, Ірину Стешенко, 120-річчя якої відзначатиметься в грудні.
    Поетеса, член об’єднання перекладачів Валентина Козак пригадала, що знає прізвище Баликової ще з тих пір, коли вона школяркою досліджувала етнографічні теми в Малій академії наук, брала участь в олімпіадах з української мови й літератури та зарубіжної літератури, а в 11 років вийшла її перша книжечка казок «Міс Кішка». Член київського об’єднання перекладачів побажала молодій колежанці подальших успіхів у творчості, зокрема, на ниві перекладацтва.

    - Я був серед ініціаторів підтримати вашу чудову книжку, - сказав, виступаючи на цьому зібранні, голова Спілки письменників України Михайло Сидоржевський. - Вона в мене на полиці, де книжки для першочергового прочитання. Я книжку гортав – досить щільно, ретельно гортав. Я побачив, наскільки тут високий рівень, знання, наскільки гарно ви знаєте українську мову. Очевидно, філософією буддизму ви все-таки теж пройнялися, оця відстороненість від життя, прагнення самовдосконалення, прозріння… Хотілося б побачити в такому досконалому перекладі й інших японських письменників – і класики, і, можливо, сучасної літератури. Ми вас чекаємо в Спілці письменників. Я дуже шаную творче об’єднання перекладачів. По суті, тут аристократи, люди, які знають світову культуру. Японська – одна зі світових культур. Тож хотілося б, щоб ви були ближче до спілки і щоб були з нами. Я вам цього щиро бажаю.

  • Славістичні читання в Інституті філології

    20 квітня в Інституті філології відбулися XVIII Міжнародні славістичні читання, присвячені пам'яті акад. Л.А. Булаховського. Захід було організовано Київським університетом разом із Інститутом мовознавства імені О.О. Потебні НАН України, Інститутом української мови НАН України, Інститутом літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського НАН України.

    Учасників та гостей конференції привітали заступник директора Інституту філології Ганна Черненко та завідувач кафедри слов’янської філології проф. Ольга Паламарчук.

    На пленарному засіданні доповіді виголосили Ірина Короткевич «Соціальні аспекти мовної ситуації в Білорусі в 1920-ті роки» (Білоруський державний університет, Республіка Білорусь), Михайло Наєнко «Олесь Гончар у слов'янському світі», Ольга Паламарчук «Тетяна Черниш - полоніст і славіст», Вероніка Ярмак «Претеритальні форми дієслова в дискурсі белградського сюрреалізму», А.Березовенко «Картина світу у дискурсивній практиці російського політикуму» .

    Надалі конференція тривала в режимі секційних засідань за трьома напрямами – мовознавство, літературознавство, фольклористика.

  • Українська мова була, є і буде

    У Канаді у 2016 році вийшло з друку нове видання книжки австрійського україніста, професора Інституту славістики Віденського університету (та інших університетів: Українського Вільного Університету в Мюнхені й Католицького університету імені Петра Пазманя в Будапешті та Пілішчабі, а незабаром і професора КНУ), президента Міжнародної Асоціації Україністів Міхаеля Мозера «New Contributions to the History of the Ukrainian Language». Вона має більш, ніж 650 сторінок, вони присвячені різним аспектам історії української мови.

    2 березня відбулася презинтація наукового видання в Інституті філології Шевченкового університету. Зініційовали цю подію кафедра української мови та прикладної лінгвістики на чолі з проф. Анатолієм Мойсієнком, а підтримало і допомогло в організації Посольство Австрії в Україні. На зустрічі були присутні студенти-філологи, які були приємно вражені англомовним виданням, котре гідно презентує Україну у світі.

    Про презентовану книгу

    По суті це перевидання першої книжки Міхаеля Мозера“Причинки до історії української мови”, яка підтверджує важливість української мови на міжнародній карті світу і є цінним внеском в зарубіжну україністику. Як і у перших «Причинках», професор ілюструє широкий спектр історичних аспектів української мови. Разом з тим «New Contributions to the History of the Ukrainian Language» є новою працею, яка написана англійською мовою. За словами Міхаеля Мозера, видана книжка, приурочена до сумнозвісного Валуєвського циркуляру, який, нагадаємо, забороняв українське слово в будь-якому прояві. «Зважаючи на слова «Про язык, которого не было, и не может быть», хотілося показати у книжці, що МОВА БУЛА, Є І БУДЕ», – зауважує пан Професор. Мовознавчі погляди на окремі сторінки історії української мови надзвичайно цікаві. Адже на нас, на нашу історію дивиться не корінний українець, а іноземець. Варто зауважити, що презентоване видання є певною мірою питанням-провокацією, адже автор вже з першого розділу ставить запитання читачеві: «Чи українська мова має історію?». Відповідь на сторінках книжки є однозначною. Міхаель Мозер, наводячи аргументи з історичних пам’яток різних періодів, зауважує, що україська мова, як й історія загалом, розвивалися у площині багатомовності і у тісному зв’язку з культурою Європи, на відміну від Росії, яка була ізольованою. Незважаючи на багатомовний вимір, українська мова була, є і буде.

    Міхаель Мозер не припинятиме досліджувати історію української мови, тож насамкінець зустрічі пообіцяв презентувати нові видання з україністики.

    Текст – Олександра Касьянова,
    Фото – Сергій Терещенко

  • В ІФ презентовано антропологічне дослідження Сергія Середи "Пантеон України"

    22 грудня в Інституті філології відбулася презентація книги Сергія Середи "Пантеон України. Місця поховань видатних діячів української історії та культури Х - початку ХІХ ст."

    Автор розповів присутнім історію створення книги, про свою спеціалізацію етнографа, про видатних науковців, які займають реконструкцією людини за черепом. Дослідник Сергій Середа досліджує місця поховань діячів, які відігравали важливу роль в історії і культурі України, адже "могили відіграють важливу роль в існуванні етносу".

    У презентованій книзі вміщено історію постатей Володимира Великого, Нестора Літописця, Васильна Романовича, Данила Галицького, Петра Дорошенка та багатьох інших. Окремий розділ розповідає про меморіал "Козацькі могили".

    Сергій Середа показав присутнім ілюстрації книги, доповнюючи кожну історичною довідкою, презентував галерею реконструйованих погрудь видатним антропологом Михайлом Герасимовим, його ученицею Галиною Лебединського та інших дослідників. Сергій Середа підкреслив те, що погруддя Ярослава Осмомисла було реконструйоване науковцем Сергієм Горбенком, батьком нашого загиблого студента Святослава Горбенка.

    Фольклористів, які були присутні на презентації, цікавили також попередні дослідження Сергія Середи, зокрема про культуру трипільців. Вчений пояснив, на скільки важливим є генетичний аналіз в такого роду дослідженнях, оскільки обряд трупоспалення у трипільців неабияк ускладнює роботу антрополога. "Дані генетики підтверджують, що українці - нащадки трипільців, але не прямі і не етнічні", - сказав науковець.

    Книга стане корисною і цікавою всім, хто цікавиться українською історією та вивчає антропологію.

    Каріна Дорошенко,
    фото - Андрій Паславський

  • «Художня індивідуальність Тараса Шевченка і світовий літературний контекст»: результати досліджень

    «Художня індивідуальність Тараса Шевченка і світовий літературний контекст» - над такою науково-дослідною темою працювали співробітники Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка під керівництвом д.філол.н., проф. Оксани Сліпушко. Звіт про роботу було оприлюдено 13 грудня 2016 року на засіданні Координаційної ради Університету під головуванням пропретора з наукової роботи В.С. Мартинюка і голови ради декана економічного факультету В.Д.Базилевича.

    Заявлена тема, робота над якою тривала три роки, є актуальною для української гуманітаристики й України в цілому. Тема була започаткована у 2014 році, в ювілейний рік, 200-ліття з дня народження Тараса Шевченка. Це вперше було відкрито окрему Шевченківську наукову тему. Результатом роботи її співробітників, зокрема О.М. Сліпушко, А.О. Шаповалової (Шкрабалюк), І.Л. Приліпко, О. Гузій, А. Круглій стала системна робота, спрямована на популяризацію Шевченківського вектору, практичними виявами чого стали міжнародні конференції, круглі столи, монографії, статті у фахових виданнях, зокрема міжнародних, одна з них – у науковометричній базі Scopus авторства О. Сліпушко.

    Від 2014 року, коли було проведено Міжнародний Шевченківський літературний конгрес, щорічні конференції, присвячені Кобзареві, стали міжнародними. Результати роботи конференцій зафіксовані у трьох наукових збірниках «Шевченкознавчі студії», що мають міжнародну редколегію. У конгресі вперше взяли участь представники США, Великої Британії, Японії, Казахстану, Грузії, Росії, Республіки Білорусь та Польщі. А у 2015 році було організовано Міжнародний круглий стіл «Всесвіт Тараса Шевченка», в роботі якого взяла участь професор Варшавського університету Крістіна Куявінська-Кортні. А цього року було проведено Міжнародну науково-практичну конференцію «Всесвіт Тараса Шевченка» за участю Петра Фединського – науковця зі США, який переклав «Кобзар» Тараса Шевченка на англійську мову.

    Із нагоди 170-річчя заснування Кирило-Мефодіївського братства у 2016 році було організовано круглий стіл, де шевченкознавцями було обговорено історичне значення імені Тараса Шевченка у діяльності товариства. Проф. Оксана Сліпушко довела, що для кирило-мефодіївців Тарас Шевченко був ідейних лідером і натхненником.

    За період роботи над темою було опубліковано монографію у двох частинах «Художня індивідуальність Тараса Шевченка і світовий літературний контекст». Прикметно, що книга вийшла двома мовами -- українською та англійською. Авторами першої частини монографії є проф. Оксана Сліпушко й асист. Анна Шаповалова, а другої - Оксана Сліпушко з Іриною Приліпко. Дослідження українською та англійською мовами «Художня індивідуальність Тараса Шевченка і світовий контекст» (2015 рік) дало можливість фахово презентувати Шевченка світові. Важливим є і факт присутності досліджень працівників теми у науково-метричній базі Scopus, де було опубліковано статтю Оксани Сліпушко (часопис Religious and Sacred poetry: An International Quarterly of Religion, Culture and Education). Також наукові розвідки О. Сліпушко про Т. Шевченка були опубліковані в інших закордонних виданнях, зокрема Великобританії та Грузії. Крім того, працівники теми випустили за цей час у світ 18 наукових фахових статей, присвячених феномену Кобзаря. А О. Сліпушко виступила автором передмови до альбому «Ходімо дальше, дальше слова…» (Мистецька спадщина Тараса Шевченка 1847-1861 років: рисунок, акварель, сепія, гравюра) (упорядник альбому – Дмитро Стус).

    Важливим для сучасного інформаційного суспільства було ще й те, що працівники теми створили сайт «Художня індивідуальність Тараса Шевченка і світовий літературний контекст» (temats.knu.ua), на який щодня заходять у середньому сто відвідувачів.

    Також результатом роботи працівників теми стало запровадження курсів «Феномен Тараса Шевченка у культурному і гуманітарному просторі України» і «Тарас Шевченко і Київський університет» для студентів усіх структурних підрозділів Університету. Свідченням інтересу студентів КНУ імені Тараса Шевченка до постаті й феномену Кобзаря стало проведення конкурсу наукових студентських робіт, есе і творчих проектів «Мій Шевченко». Варто відзначити, що до такого конкурсу долучилися не лише філологи, а й студенти інших факультетів: економічного, кібернетичного, юридичного, хімічного, психологічного та багатьох інших, які зацікавилися творчістю Шевченка під час вивчення курсів. Переможці конкурсу отримували можливість поїздки до пам’ятних Шевченкових місць.

    Трьохрічна робота наукової була поділена на кілька етапів, на яких досліджувалися рецепція біблійних образів, античні ремінісценції, національні культурні коди творчості та багато інших аспектів творчості Тараса Шевченка, щоби нині наука і культура України мала фаховий теоретичний аналіз і достойний практичний результат.
    Голова Координаційної ради В.Д. Базилевич наголосив на тому, що працівники наукової теми «Художня індивідуальність Тараса Шевченка і світовий літературний контекст» презентували вагомі результати своєї трьохрічної діяльності й гідно відзвітували за здійснену працю.

    Загалом, Шевченківський вектор був і залишається визначальним духовними вектором й Інституту філології, і КНУ імені Тараса Шевченка, й України загалом. Адже Кобзар був одним із головних Героїв української Революції Гідності. В усі часи він був і залишається символом свободи і незалежності України.

    Карина Дорошенко

    Категорії: 
  • Лінгвістів Київського університету визнано світовою науковою спільнотою

    Наукові роботи українських лінгвістів Лариси Шевченко, Дмитра Дергача та Дмитра Сизонова внесено у звіт Медіалінгвістичної комісії Міжнародного комітету славістів (2013-2015 рр.). Звіт побудовано за принципом виділення наукових видань із медіалінгвістики, що цитуються славістами світу. Серед словників відзначена лексикографічна праця за науковою редакцією професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувача кафедри історії та стилістики української мови Лариси Шевченко («Медіалінгвістика. Словник термінів і понять / Л.І. Шевченко, Д.В. Дергач, Д.Ю. Сизонов. – К. : ВПЦ «Київський університет», 2014). Серед навчальних видань та посібників відзначена робота викладачів кафедри історії та стилістики української мови «Навчально-методичний комплекс зі спеціалізації «Медіалінгвістика» / Упорядн. Л.І. Шевченко, Д.В. Дергач, Д.Ю. Сизонов / За ред. проф. Шевченко Л.І. – К. : Логос, 2013».
    Також у звіті згадано про успішність проведення першого в Україні круглого столу з медіалінгвістики «Знаки культури в сучасних українських медіа» під керівництвом д. філол. н., проф. Лариси Шевченко (місце проведення – Київський національний університет імені Тараса Шевченка; квітень 2015 р.).
    Серед періодичних наукових видань Великобританії, Польщі, Болгарії, Росії, Білорусії та ін. країн окремо згадане українське міжнародне видання «Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика», що видається кафедрою історії та стилістики української мови (головний редактор – Лариса Шевченко). У виданні, що входить у кілька світових науковометричних баз, діє постійна рубрика «Медійна проблематика в модерній лінгвістиці», яка порушує актуальні проблеми сучасної медіалінгвістики.
    В офіційному виданні Медіалінгвістичної комісії при Міжнародному комітеті славістів «Медиалингвистика» постійно друкуються наукові статті відомих світових медіалінгвістів. За роки існування у збірнику були надруковані й статті викладачів Київського університету – професора Лариси Шевченко, доцентів Дмитра Дергача та Дмитра Сизонова.
    У перспективі роботи комісії на 2016 рік – наукові зустрічі в Болгарії, Росії, Польщі та ін. країнах.
    Нагадаємо, Міжнародний комітет славістів (МКС) – наукова організація, яка об'єднує національні комітети славістів Австрії, Білорусі, Бельгії, Болгарії, Великобританії, Македонії, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, Угорщини, України, Чехії та ін. країн світу. Комітет засновано 1955 року у Белграді (Югославія) з метою відновити й розвивати міжнародні зв'язки у галузі славістики, а також продовжити традиції 1 Міжнародного конгресу славістів-філологів, який відбувся у Празі 1929 року. Із 1958 р. кожні 5 років комітет проводить Міжнародні з'їзди славістів. Медіалінгвістична комісія створена 2013 року (голова комісії – проф. Лілія Дускаєва). До Стилістичної комісії при МКС (голова – проф. Наталя Клушина) входить заступник голови Українського комітету славістів, проф. Лариса Шевченко.

    Категорії: 
  • Охорона нематеріальної культурної спадщини: науковці обговорили важливе

    10-11 грудня в Інституті філології відбулася конференція «Імплементація Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини», на яку зібралися гості з різних установ, яким не байдужа така тема.
    Юрій Богуцький, директор Інституту культурології НАН України зазначив: «У нас немає об’єктів, що порівнюються з Чудесами світу, бо Україна не була в центрі подій, вирішальних для історії людства. Територія України не мала державності, тому створення матеріальних культурних об’єктів не було, а от нематеріальні об’єкти рясно представлені. Часи бездержавності втратили історію культурної памяті. Через усну творчість билини Київської Русі закріпилися штучно в Москві. В часи Незалежності ми скромно почали відстоювати часи козаччини, але треба повернутися до нематеріальної спадщини ще Київської Русі».
    Олександр Доценко, директор Українського центру культурних досліджень звернув увагу: «Підсумкова конференція підбиває підсумки семирічних зусиль України по імплементації Конвенції. Її ратифікація сприяла визначенню механізмів, правил, принципів і пріорітетів культурної політики. При цьому, не варто забувати, що Конвенція передбачає звіт про дотримання її положень. Щодо нематеріальної культурної спадщини звітуємо раз на 6 років. Завдання сьогоднішньої конференції: обговорити стан, перспективи та способи розвитку культури, адже кожен є частиною культурної спадщини».
    Завідувач кафедри фольклористики професор Олена Івановська, нагадавши фразу Івана Франка щодо «реанімації культурних пережитків», розповіла: «1989 року було затверджено положення ЮНЕСКО про поняття «фольклору», от ми й готуємо дослідників нематеріальної культурної спадщини. В курсових, дипломних роботах намагаємося охопити набутки нематеріальної культурної спадщини. Хочеться звернути увагу відповідних Міністерств на необхідність відкриття освітніх програм з дослідження фольклору, надання бюджетних тем цій сфері, бо ідеологічні питання мають бути оплачувані державною».
    Науковий секретар Українського центру культурних досліджень Валентина Дем'ян представила аналітичний огляд стану імплементації Конвенції ЮНЕСКО з 2008 по 2015 рік, наголосивши на рекомендованих зразках нематеріальної культури, які необхідно внести до списку, а це: опішнянська кераміка, косівська мальована кераміка, кролевецькі тканні рушники, хлібна культуру, петриківський розпис та козацькі пісні Дніпропетровщини.
    До цього списку вже під час дискусії профессор Іван Павленко запропонував внести жіноче українське багатоголосся.
    Дослідження фольклору мають місце у всіьому світі. Дослідження вивчення фольклористики у світових ВНЗ доцента Лесі Наумовської показали: у 15 університетах США вивчають фольклор, у Канаді на ступінь магістра і PhD готують у трьох ВНЗ. «Тож в різних частинах світу готують фольклористів і варто брати до уваги світові тенденції, але не забувати про українську специфіку», - підкреслила науковець.
    До участі в конференції були залучені і представники кримськотатарського етносу. Так Асанова Евеліна, яка нині навчається на філософському факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, є представницею четвертого покоління кримськотатарських ювелірів. Вона розповіла ключові особливості культури свого народу. Приміром. орнаментальні форми у ткацтві передавались спадково по жіночій лінії, а ключовим елементом у нематеріальних зразках культури було і залишається «родове дерево» - символ міцності і зв’язку роду та S-образні лінії як символ води, сили. Сьогодні кримськотатарську культуру зберігають і розвивають такі майстерні, як: USTA (митці Айше Османов, Айдер Асаутов та ін.), El Cheber, куди входять Рустем Скибін, який був присутнім на конференції , а також Айтер Асанов, Мамут Черлу та інші.
    Представники караїмської общини міста Мелітополь Арабаджі Олена та її колега представили гостям конференції зразки караїмської кухні: пиріжки з горіхами (джевіз аяклак) та пиріжки із сиром (кавурлган пенір аяклак). Також розповідали про давню традицію, за якою наречена для сватів мала наліпити пельменів розміром з обручку, а якщо більшого розміру, то дівчину не брали до шлюбу.
    Не залишилися осторонь конференції і студенти-фольклористи. Вони запропонували аудиторії кілька автентичних народних пісень, а також реконструкцію давнього весільного обряду «Покривання».
    На панельну дискусію завітав заступник Міністра культури Ростислав Карандєєв: «Приємно, що є ті, хто зберігає приклади нематеріальної культури. Маємо надію, що громадська активність дасть можливість піднести на вищий рівень проблеми культурної спадщини. Дякую всім за подвижництво, яке ви робите!»

    Текст – Дорошенко Каріна
    Фото – Валерій Попов

  • ЮВІЛЕЙ ВИДАВНИЧОГО ПРОЕКТУ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ ПРОФЕСОРА Л. І. ШЕВЧЕНКО

    Десять років тому був започаткований видавничий проект «Ідеї, постаті, тексти в українській культурі», автором ідеї якого стала завідувач кафедри історії та стилістики української мови, доктор філологічних наук, професор Л.І. Шевченко. Однією з перших праць у межах проекту, виданої за загальною редакцією професора, є колективна монографія «Літературна мова у просторі національної культури».
    Серед періодичних видань, що входять до видавничого проекту – збірник наукових праць «Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика», який 2013 року увійшов до світових рейтингів науково метричних баз та представлений закордоном як одне із найуспішніших філологічних видань України. З 2014 року науковому збірнику присвоєно міжнародну сертифікацію ISSN.
    До ювілею кафедри історії та стилістики української мови (2013 р.) колективом авторів під науковим керівництвом Л.І. Шевченко видано ґрунтовну наукову працю про історію та сьогодення кафедри «Університетська україністика в актуальних епістемах сучасного мовознавства».
    Роком пізніше в рамках видавничого проекту автором виданий перший український словник з медіалінгвістики – нового напрямку філологічного знання.
    У 2014 році Д.В. Дергачем та Д.Ю. Сизоновим – учнями та колегами Л.І. Шевченко – була видана праця «Лариса Іванівна Шевченко. Горизонтами модерної лінгвістики», яка присвячена ювілею професора та видана також у межах видавничого проекту.
    Також колективом авторів кафедри історії та стилістики української мови виданий словник термінів і понять з юрислінгвістики. Лексикографічне видання представляє інноваційний підхід до системного знання з юрислінгвістики та лінгвістичної експертології.
    Незмінним символом проекту є золотистий пегас, який у давньогрецькій міфології є улюбленцем муз та означає креативний успіх в творчому плані.
    За десять років свого існування у видавничий проект увійшло більше 20 ґрунтовних праць (монографії, словники, посібники, наукові збірники), що відрізняються в сучасній науці своєю новизною та відповідають модерним вимогам часу. Безперечно, десять років лексикографічного проекту – це лише початковий етап розвитку, але на науковому шляху – це вагомий внесок у розвиток сучасної української філології.

    Дмитро Сизонов

Сторінки

Subscribe to дослідження