проект місяця

  • Шевченковими місцями травневого Києва

    Проект «Шевченковою Україною», організований кафедрою історії української літератури і шевченкознавства, кафедрою української філології для неспеціальних факультетів та Всеукраїнським навчально-науковим центром шевченкознавства Інституту філології, в розпалі. Кожного дня всі охочі студенти та викладачі Київського університету мають можливість відвідувати знакові в долі Тараса Шевченка місця в Києві та в Україні.

    14 травня відбулися дві екскурсії - до Літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка та до Меморіального будинку-музею Тараса Шевченка на Пріорці. Обидві екскурсії зібрали чимало зацікавлених студентів і викладачів. Досвідчені екскурсоводи познайомили відвідувачів з "неформальним" письменником і художником - дядьком Тарасом, який пригощав місцевих дітей цукерками й поринав думками у небесну височінь під 400-літнім дубом.

    У найближчому майбутньому відбудуться екскурсії до Національного історико-культурного заповідника "Качанівка" та до Канівського природного заповідника та Чернечої гори.

    Анна Мукан, фото Валерія Попова та Наталії Пластун

  • Відкриття проекту "Шевченковою Україною"

    12 травня за сприяння Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедри історії української літератури і шевченкознавства, кафедри української філології для неспеціальних факультетів та Всеукраїнського навчально-наукового центру шевченкознавства відбулася презентація навчально-краєзнавчого проекту "Шевченковою Україною", присвяченого 200-річчю від дня народження Великого Кобзаря.

    Першою про презентований проект розповіла завідувачка кафедри історії української літератури і шевченкознавства проф. Оксана Сліпушко. Оксана Миколаївна наголосила, що у кожного є своя Україна - місце, де ми виросли, навчалися, проживали. Своя Україна була і у Тараса Шевченка - Моринці, Канів, Качанівка, Чигирин, Батурин, Київ та ін. З метою ознайомлення з місцями, де свого часу був і проживав Кобзар, кафедри Інституту філології задумали проект "Шевченковою Україною", який має на меті по-новому розкрити образ Кобзаря - не лише через його твори, а посередництвом знакових для поета місць.

    Наступною виступила к.філол.н., доцент кафедри історії української літератури і шевченкознавства Світлана Задорожна. Світлана Володимирівна розповіла присутнім про особливості шевченківських місць та їхню енергетику і побажала всім гарних вражень та нових шевченкознавчих відкриттів.

    Заключне слово взяла асистент кафедри історії української літератури і шевченкознавства, яка є одним із організаторів презентованого проекту, Оксана Данильченко. Оксана Юріївна детальніше розповіла присутнім про заплановані екскурсії до Національного музею ім.Т.Шевченка, до Будинку-музею ім.Т.Шевченка в Києві, до Меморіального будинку-музею ім.Т.Шевченка, до Національного історико-культурного заповідника "Качанівка", до Канівського природного заповідника та Чернечої гори.

    Олександра Касьянова,
    фото:Валерій Попов

    Категорії: 
  • Естетичний шедевр від Лесі Генералюк і видавництва «Балтія-Друк»

    23 квітня в Інституті філології відбулася презентація спільного з «Балтія – Друк» проекту Лесі Генералюк «Святим дивом сяють храми Божі…» Храми України в малярстві, поезії, прозі Шевченка» (2013). Захід пройшов у рамках Циклу презентацій видань на вшанування 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка від кафедри історії української літератури і шевченкознавства КНУ імені Тараса Шевченка. Видання презентували авторка книжки – літературознавець і мистецтвознавець, доктор філологічних наук, старший науковий співробітник відділу слов'янських літератур Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України Леся Генералюк і директор видавництва «Балтія-Друк», випускниця філологічного факультету Київського університету Рута Малікенайте.

    Пані Рута розповіла, що презентоване видання повністю вкладається у сферу зацікавлення видавництва «Балтія-Друк», яке спеціалізується на культурологічних книжках про Україну. Такий вибір зумовлений патріотичною метою – відкрити Україну для світу. До друку беруться високопрофесійні рукописи різної тематики – історія, мистецтво, традиційний одяг, гастрономія, звичаї, великі люди України. Під пильним оком дизайнерів тексти набувають ошатного оформлення і перетворюються в естетичні шедеври для колекціонерів-поціновувачів. Одним із таких літературно-образотворчих шедеврів і стала книжка Лесі Генералюк «Святим дивом сяють храми Божі…» Храми України в малярстві, поезії, прозі Шевченка».

    Авторка видання розповіла про зародження ідеї книжки. До Інституту літератури НАН України прийшов головний редактор згадуваного видавництва з метою знайти дослідника, який зголоситься «подати Шевченка цілісно й об’ємно». Леся Генералюк, яку вже давно цікавив Шевченко-художник, відгукнулася на пропозицію видавництва. Вона запропонувала дослідити поезо-малярський вимір Кобзаревого універсуму, в основі якого лежать культові релігійні споруди – храми, собори, церкви. Ідея видавцям дуже сподобалося. «Храми України…» вийшли друком у двох варіантах – зі звичайною обкладинкою (розійшлися по бібліотеках) і з суперобкладинкою в подарунковому конверті – для колекціонерів.

    Леся Генералюк також поділилася своїми творчими спостереженнями під час роботи над книжкою. Насамперед її вразив діапазон символіки та семантики, яку Шевченко вклав у намальовані храми. Письменник в цих спорудах вбачав і, відповідно, втілював ідею єдності народу. Для нього храм – це, з одного боку, візуалізація програми духовного буття нації, з іншого – знак розмежування світів свого та чужого. Київські храми Шевченко зображав такими, що високо здіймаються у небо своїми шпилями – ніби пливуть поміж хмар. Для створення такого враження художник дотримувався принципу вертикалі та прийому панорамування. Храм, таким чином, опинявся на підвищенні, порівняно з іншими об’єктами на картині, і з нього можна було побачити найвіддаленіші місцевості (символічно – всю Україну). Такими постають Воздвиженський та Успенський собори у Полтаві, Вознесенський – у Переяславі та ін. Видубицький і Межигірський монастирі мають особливе значення для Шевченка, адже позначають точки відліку християнства в Київській Русі.

    Чужий світ, який характеризують церкви химерної форми, постає на картинах Шевченка туманним і заплутаним лабіринтом мороку. Такими художник бачив Петербурзькі храми, зокрема Петропавлівський собор він називав пірамідою, в архітектурі якої є щось тібетське чи японське.

    У контексті храмової культури в художньому світогляді Шевченка важливе значення посідає архетип мандрівника. Він має давню семантику – це людина, яка йде до символічного храму людства, аби отримати знання. А оскільки для Шевченка храм – це ще й символ протидії системі, яка нівелює особистість, то людина, яка до нього заходить, переживає катарсис і стає поборником загальнолюдських цінностей і свободи.

    Однією з найсимволічніших смислових варіацій храму в художній концепції Шевченка є образ церкви з похиленими хрестами на банях як паралель з похиленими людьми, занепадом духовних сил нації, а особливо – козацької верхівки. Такою є, наприклад, Церква Петра і Павла на акварелі 1845 року.

    Свою книжку Леся Генералюк присвятила українцям, які знаходяться далеко за межами Батьківщини. Про це промовисто говорить епіграф – «О, милий Боже України! Не дай пропасти на чужині».

    Анна Мукан,
    Фото: Валерій Попов

  • «На всіх крутосхилах історії Шевченко був поряд…»

    Ну що б, здавалося, слова...
    Слова та голос — більш нічого.
    А серце б’ється — ожива,
    Як їх почує!.. Знать, од Бога
    І голос той, і ті слова
    Ідуть меж люди!

    Тарас Шевченко

    Ось уже 200 літ Україна з Шевченковим Словом на вустах прокладає собі шлях у краще майбуття. На варті свободи та демократії стоїть Слово Кобзаря й у інших народів світу, які зробили творчість поета надбанням власної скарбниці Духу. І саме зараз, у нелегкі часи для багатостраждальної Вітчизни Пророка як ніколи по-сучасному звучать його полум’яні вірші. Пройшовши випробування століттями, вони й донині залишаються актуальними завдяки своїм профетичній топіці та понадчасовим цінностям. І сьогодні, у ювілейні шевченківські дні, голосом Тараса загомоніла з трибуни Шевченкового університету всесвітня наукова спільнота, зібравшись на Шевченківський міжнародний літературний конгрес 10-12 березня 2014 року.

    11 березня в гуманітарному серці Київського університету – Інституті філології – відбулося урочисте пленарне засідання і три круглі столи, присвячені феномену Тараса Шевченка в українській літературі, рецепції та перекладам спадщини Кобзаря та дослідженням молодих науковців у галузі шевченкознавства.

    Хвилиною мовчання в пам’ять за загиблими героями «Небесної сотні», які полягли за волю та незалежність українського народу, розпочалося пленарне засідання Конгресу. «Тарас Шевченко своєю творчістю явив літературу нового типу, показавши, як палко можна любити Бога, як мужньо – добиватися волі та свободи, як сильно – любити свій та інші народи», - взяв слово голова засідання, директор Інституту філології проф. Григорій Семенюк. Директор наголосив, як багато важила для Тараса Шевченка рідна мова, адже «саме в ній – духовній основі нашої нації – він бачив запоруку виживання і відродження українства». На всіх крутосхилах історії Шевченко зі своїм «Кобзарем» був поруч – рятував, навчав і скеровував народ, тому нині, переконаний Григорій Фокович, вкрай важливо розуміти і дослуховуватися настанов і заповітів нашого Пророка. З цією метою на базі Київського університету був створений Всеукраїнський навчально-науковий центр шевченкознавства, який має стати «ядром для вивчення Шевченка у стінах одного з найдавніших закладів вищої освіти в Україні».

    З вітальним словом до «великої родини Тараса Шевченка» звернулася поетеса, заслужений працівник культури України Зоя Ружин. Від імені сільської ради Шевченкового (раніше – село Кирилівка) – «землі, де було завито пуповину Тараса» - Зоя Володимирівна подарувала Інституту філології почесну відзнаку Батьківщини Кобзаря, Тарасову вербу – гілку з дерева, посадженого в 1850 році Шевченком на Казахській землі, а також вишитий «Заповіт» письменника. Ці обереги, переконана поетеса, «мають захищати нас і всю Україну від негараздів і приносити мир у наш спільний духовний дім».

    Українською мовою звернувся до учасників Конгресу шановний гість Інституту філології Посол Республіки Узбекистан в Україні Абдуалієв Алішер Хабібуллаєвич. Пан Посол розповів про шанування українського письменника в його країні. Так, одна з вулиць у Ташкенті носить ім’я Тараса Шевченка, на ній також знаходиться школа імені поета, панно з постаттю Кобзаря, викладеною мозаїкою, та відновлений у 2002 році пам’ятник митцю. Нині з нагоди 200-річчя Тараса Шевченка в середніх і вищих навчальних закладах дружньої країни проводяться читання поезій Кобзаря, які, до речі, майже всі перекладені на узбецьку мову.

    Про пророче Шевченкове Слово йшлося у доповіді директора Інституту Івана Франка НАН України д.філол.н., проф. Євгена Нахліка. Він зазначив, що передбачення майбутнього було органічно властиве для романтиків. Проте, якщо пророцтва А.Міцкевича для Польщі вже не актуальні, віщування О.Пушкіна здобувають таку якість на кожному новому витку російського самодержавства, то Шевченкові профетичні візії актуальні для українського народу постійно через невирішені соціальні та національні проблеми. Основним джерелом пророцтв Тараса Шевченка є Біблія, а однією з головних іпостасей, в яких фігурує образ поета, є гнівний старозавітний пророк. Євген Нахлік нагадав про дискусію між Василем Щуратом та Іваном Франком, в якій автор «Зів’ялого листя» категорично не погоджувався з прирівнюванням Шевченка до пророка Єремії – «віщуна руїни та кари», до якого вдався Василь Григорович. Доповідач зауважив, що обидві позиції є надто категоричними, а сам він схильний бачити в образі поета напівмаски і Єримії, й Ісая. Серед найяскравіших пророцтв Кобзаря Євген Нахлік називає повалення монархізму в Росії, знищення колоніального режиму 1991 року, появу українського антимесії та «розбрат між синами України – протистояння націоналістів і запроданців». У кін.18-19 ст., коли у більшості країнах Європи народ прагнув змін соціальної дійсності, поширеною була ілюзорна віра у можливість одномоментного перетворення суспільства. У це вірили французькі, польські, російські революціонери. У це вірив і Тарас Шевченко. Однак у реальній історії України, як і інших країн, визволення народу з-під диктаторських режимів виявилося багатоетапним процесом. «Тому на кожному з цих етапів активізовуються пророцтва Шевченка», - підсумував професор.

    На пленарному засіданні також виступили членкор НАН України, д.філол.н., проф. кафедри полоністики Ростислав Радишевський з темою «Шевченкіана діаспори» та доц. кафедри історії української літератури та шевченкознавства Світлана Задорожна, яка актуалізувала Шевченкове «Посланіє…» у світлі нинішні подій в Україні.
    Засідання завершилося високою літературно-музичною нотою: вірші Тараса Шевченка у високоартистичному виконанні студентів та випускників Київського національного університету імені І. К. Карпенка-Карого, а також пісенна шевченкіана Народного ансамблю української музики Інституту філології «Роксоланія» надали мистецького обрамлення науковій програмі заходу.

    Текст: Анна Мукан, фото: Валерій Попов

Сторінки

Subscribe to проект місяця