святкування

  • Кафедра літтворчості творчо відсвяткувала 180-річчя від дня заснування Київського університету

    Кафедра теорії літератури, компаративістики і літературної творчості провела низку заходів з нагоди святкування 180-річчя від дня заснування Київського університету.

    Одним із заходів була відкрита лекція 18 вересня члена Асоціації компаративістів України Дмитра Дроздовського, який ділився досвідом після участі в Міжнародному конгресі компаративістів в Америці. Науковець виклав основні положення конференції з нейроестетики. Це стало цікавим і корисним не лише студентам, а й викладачам, що засвідчило жваве обговорення порушених проблем.

    30 вересня відбулася посвята першокурсників спеціальності «Літературна творчість» в літературні творці. Студенти не лише читали свої вірші й уривки прози, а й відповідали на питання символічних білетів, адже вважається, що справжній студент – це той, хто пережив першу сесію. Окрім керівника літературної студії проф. О.Г.Астаф’єва, до модерування долучилася і куратор групи першого курсу – асист. І.В.Забіяка, яка давала кожному студентові цікаві характеристики. І це допомогло новоспеченим літтворцям почуватися впевненіше і натхненніше, а всі присутні (студенти і випускники спеціальності «літературна творчість») могли активно обговорити тексти і поділитися досвідом навчання.

    А вже наступного дня (1 жовтня) відбувся віршознавчий семінар пам’яті Ігоря Качуровського, організований проф. Н.В.Костенко. Під час роботи семінару присутні мали змогу почути віршознавчі доповіді учасників семінару та спогади про життя і творчість Ігоря Качуровського, якими найповніше поділилася Олена Бросаліна. Вона працює над архівом науковця, що зберігся в родині Качуровських.

    Також на заході відбулася презентація книги «Вірш і поезія» Наталії Василівни Костенко, куди увійшли знакові дослідження професора кафедри та деякі спогади. Щирі промови і побажання відомих науковців, серед яких М.Сулима, В.Чамата, а також студентів і аспірантів Наталії Василівни, створили задушевну атмосферу заходу.

    Каріна Дорошенко,
    кафедра теорії літератури, компаративістики і літературної творчості

  • Мистецтво кольору та слова

    Їхній професійний вимір - література... Однак багатогранна особистість не може повноцінно жити, реалізовуючи себе лише в одній сфері. Емоції, враження, почуття тяжіють до візуального вираження, щоб матеріалізуватися у мові кольорів, відтінків і художніх технік. Саме мовою серця говорять до глядачів неповторні полотна Людмили Задорожної та Григорія Штоня. Відомі шевченкознавці та письменники презентували їх 19 вересня в Мистецькій залі Інституту філології Київського університету. Виставка їхніх полотен пройшла в рамках святкових заходів з нагоди 15-річчя одного з найдавніших підрозділів Інституту філології – кафедри історії української літератури та шевченкознавства. Крім малярських робіт, на заході також презентувалися зразки перекладів з вірменської Людмили Задорожної та поетичні твори Григорія Штоня.

    Задорожна Людмила Михайлівна - доктор філологічних наук, професор, історик літератури, літературознавець, шевченкознавець, перекладач, мистецтвознавець. Навчалася в Київському університеті, де захистила кандидатську та докторську дисертації. З 1999 по 2012 рік – завідувач кафедри історії української літератури та шевченкознавства. Автор понад 200 наукових праць, низки перекладів з вірменської мови, а також романів і художніх полотен. Член Національної спілки письменників України, Лауреат премії імені Тараса Шевченка.

    «Там, де у художника закінчується сумнів до себе, там закінчується митець»

    Нині представлені малярські полотна двох авторів співвідносяться з народним аспектом творчості, яка має свої виміри та ознаки. Ані в одних, ані в інших роботах нема такої моделі як світлотінь. Світ у них – одновимірний. Для них характерна двокомпонентна декоративність з відсутністю перспективи. Вони абсолютно різні та неспівмірні, що рівно віддзеркалює різні особистості їхніх авторів. І це зрозуміло, адже кожен митець є індивідуальністю.

    Чи є малярські роботи альтернативою філології? – жодним чином. Філологія – самозабезпечувана галузь науки, в якій ми почуваємо себе професіоналами. Натомість до малярської площини заохочує емоційний стан душі.

    На відміну від тих митців, які починають роботу з прорисовування, я намагаюся уникати цього процесу. Навіть якщо починаю з графії, то все наступне абсолютно не співмірне з початковими контурами.

    Працюю дуже інтенсивно. Не пишу клаптиками. Можу почати і закінчити роботу на одному диханні. Тому мої полотна зазвичай невеликі.

    Намагаюся не повертатися до вже написаного. Таке було лише раз із моєю улюбленою картиною «Бастер». На ній зображений мій кіт. З великої любові до нього я хотіла постійно її вдосконалювати, проте в результаті вийшло гірше, ніж було спочатку.

    Більшість моїх малярських опусів створені у 1992-1996 роках. Потім я почала писати прозу і вже не могла співвіднести в часі малярську і літературну працю.

    Не впевнена, чи варто повертатися до малярства. Це той момент у моєму житті, який вже відбувся, він перевистражданий і пережитий.

    В основі моїх картин – двовимірний декоративізм. Я йшла до нього свідомою. Така техніка дозволяє визначити найбільш сталі смисли життя. Вона самодостатня і вічна.

    Абсолютна ідея моїх картин: вічність є останньою метою життя. Для втілення цієї ідеї якнайкраще підходить двовимірний декоративізм.

    Я була свідома того, що починати вчитися законам перспективи – пізно, технології сполучуваності фарб – не на часі, прийомам лесування – задовго. Хочу явити навколишній світ в моїй уяві не просто як віддзеркалення реальності. Оця абстрагованість у моїх картинах є стилізацією. До цього я йшла через складний момент самонавчання.

    Там, де у художника закінчується сумнів до себе, там закінчується митець.

    Штонь Григорій Максимович - доктор філологічних наук, професор кафедри історії української літератури і шевченкознавства. Відомий літературознавець, поет, прозаїк, літературний критик. Закінчив Дрогобицький державний педагогічний інститут ім. І. Франка та аспірантуру Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. В Інституті філології працює з 2001 року. Автор понад 200 наукових праць, багатьох поетичних збірок, романів, кіносценаріїв, художніх полотен. Член Національної спілки письменників України, Лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка.

    «Я завжди мріяв про хату, в якій висітимуть картини»

    Коли я починав свій малярський шлях, мене оточували художники-професіонали, які давали мені фарби та полотна. Вони бачили в мені дику людину, мавпу з пензлем в руках, однак вірили, що у мене є якийсь концептуальний вимір.

    Я завжди мріяв про хату, в якій висітимуть картини. Грошей на них не було, тому я вирішив малювати сам.

    Було раз, сиджу я у себе в хаті й чую – картини між собою сваряться, гризуться. Одна моя, інша – чужа. То я їх розвісив і одразу стало тихо.

    Іншим разом почала в мене нестерпно боліти голова. Випадково подивився на подаровану мені нещодавно абстракцію і зрозумів, що я її повішав до гори ногами. То вона мене мучила доки я не перевернув її правильно.

    Митець, навіть невисокого рівня і не обов’язково маляр, а може бути поет, музика – живе Духом. Духоочисна сутність заняття мистецтвом діє навіть тоді, коли твір створюється просто так, не для продажу.

    Не можна далеко залазити в тему, наперед знати, що і як намалювати. Це має бути інтуїтивно. По-іншому – невдачі не уникнути.

    Я син священика. Тому двічі не вірю у сповідь. Однак з досвіду знаю, що заняття мистецтвом прибирає з середини темну матерію. Всі мої картини – це молитва, яка допомагає щось пізнати.

    Мистецькі речі, будь-яке перебування в якості людини, яка пробує себе реалізувати мистецьким чином, має багато чудес, моментів, які тебе дивують і водночас тебе ж пояснюють.

    Деякі картини набираються певної енергетики. Такі краще не чіпати, бо вдарять струмом. Так було з моєю «Предтечею».

    Ми живемо у світі не до кінця спізнаному нами, який потребує вислову. Інколи він робить нас учасниками цього вислову.

    Хочете пізнати себе, піднятися на одну сходинку вище у пізнанні Бога, тоді починайте писати вірші, оповідання, музику, картини. Навіть якщо у вас нічого не вийде, в процесі поразки ви зайдете себе.

    Останній раз я намалював щось путнє 2002 року. Нещодавня спроба створити картину з квітами закінчилася провалом. Вони самі себе намалювали і не так, як я хотів. Це моя поразка. Якщо поразок буде забагато – це теж зневірює. Мені краще написати щось.

    Єдине, що мені не дано – це музика.

    Я знаю більше ніж знаю. Бо я багато мовчав і боровся з фарбами й зі словом.

    Анна Мукан,
    Фото: Валерій Попов

  • Запрошуємо відсвяткувати 15-річчя кафедри історії української літератури і шевченкознавства

    Кафедри історії української літератури і шевченкознавства святкує свій 15-ти річний ювілей

    19 вересня, п’ятниця

    13.00 – 14.00 – відкриття виставки малярських робіт Людмили Задорожної і Григорія Штоня (ауд. 63)
    • Вітальне слово проф. О.М. Сліпушко
    • Вступне слово – Усатенко Г.О. Про значення малярських робіт для нашої кафедри в контексті відкриття нової спеціалізації.
    • Слово про творчість – Людмила Задорожна;
    • Слово про творчість – Григорій Штонь.
    • Запитання і відповіді.

    22 вересня, понеділок

    13.00 – 15.00 – презентація наукових, навчально-методичних та художніх видань кафедри історії української літератури і шевченкознавства (ауд. 63) за участі О.М. Сліпушко, Л.М. Задорожної, Г.М. Штоня, Я.В. Вільної, С.В. Задорожної.
    Модератор – Галина Усатенко
    23 вересня, вівторок

    13.00 – 15.00 «Класики сьогодні» - студентське ток-шоу/круглий стіл/практикум
    Автор ідеї та режисер – Анастасія Євдокимова (студентка 4 курсу, спеціальність «українська мова і література, іноземна мова») (Актова зала)
    24 вересня, середа
    • 11.00- 12.30 – зустріч з докторантами, аспірантами і студентами кафедри історії української літератури і шевченкознавства (ауд. 78)
    • 12.30 – 13.30 - Фото-сушка «Кафедра шевченкознавства крізь об’єктив» (дворик Інституту філології)
    • 13.00 – 15.00 Круглий стіл «Сучасна історія української літератури: традиції та інновації» (ауд. 63)
      За участі: проректора з науково-педагогічної роботи, проф. В.А. Бугрова, директора Інституту філології, проф. Г.Ф. Семенюка, акад. М.Г. Жулинського, член.кор. М. М. Сулими, Генерального директора Національного музею Тараса Шевченка Д.В. Стуса, проректора з наукової роботи для гуманітарних факультетів Львівського національного університету імені Івана Франка, проф. Я. І. Гарасима, декана філологічного факультету Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, проф. М. П. Ткачука, проф. В. І.Пахаренка, проф. Г. Д. Клочека, проф. П. Б. Білоуса, проф. О.М. Сліпушко,проф. А. Б. Гуляка, проф. Ю. І. Коваліва, проф. В. В. Яременка та інших.
      Модератор – Галина Усатенко
    • 13.00 – 13.15 – Вітальні слова;
    • 13.15 – 13.25 – Вступне слово – проф. О.М. Сліпушко
    • 13.30 – 13.50 – І панель – Історія літератури як дослідницька проблема, д.ф.н. Сулима М.М. – Ковалів Ю.І.
    • 13.50 – 14.10 – дискусія
    • 14.10 – 14.30 – ІІ панель – Історія української літератури та питання методики й методології викладання, проф. П. Білоуса, проф. В.І.Пахаренка
    • 14.30 – 14.50 – Дискусія.
    • 14.50 – 15.00 – Підведення підсумків.
  • «Тільки навчаючись на відмінно, ми зможемо наблизити перемогу нашої країни»

    1 вересня в Актовій залі головного корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбулася урочиста посвята в студенти першокурсників Інституту філології. На святі були присутні відомі дипломати, посли різних країн, діячі культури та мистецтва України, а також вище духовенство.

    Цьогорічний День знань пройшов під епіграфом «Борітеся – поборите, Вам Бог помагає!», в якому нині чується не лише понадчасовий моральний принцип, а й актуальний заклик до всіх громадян України.

    Вигуком «Слава Україні!» починав і закінчував промову кожен із гостей свята – чи-то посол Японії в Україні, чи-то посол Індонезії, чи представник посольства Болгарії. Й одразу знаходив полум’яний відгук залу – «Героям слава!».

    Свої найкращі побажання й неймовірну віру в нинішнє молоде покоління, яке збудує нову Україну і виведе її на високий міжнародний рівень, висловили всі високошановані гості урочистостей.

    Директор Інституту філології проф. Григорій Семенюк нагадав першокурсникам, що вони вступили на службу до Університету, підписавши угоду, за якою вони зобов’язані вчитися, а Інститут – вчити їх.

    Григорій Фокович також навів цьогорічну статистику подання заяв до Київського університету – понад 50 тис., з яких 8 088 – до Інституту філології. Всього зараховано 406 студентів на перший курс денної форми навчання і 40 – заочної. Більше половини зарахованих – відмінники.

    Насамкінець директор побажав першачкам виправдати довіру, покладену на них вчителями, батьками та родичами, й невтомно примножувати славу, честь і гідність своєї Alma Mater.

    З напутніми словами від ректора Київського університету до майбутніх філологів звернувся проректор проф. Володимир Бугров: «Тільки навчаючись на відмінно, ми зможемо наблизити перемогу нашої країни».

    Особливої емоційної напруги слова пролунали від Рефата Чубарова – голови кримськотатарського Меджлісу. Він наголосив, що його народу довелося випити з тієї самої чаші, що й українському. Однак, крім спільного нещастя, у кримських татар і українців є ще багато схожих рис – високі моральні цінності, повага до ближнього, доброзичливість. Рефат Чубаров висловив переконання, що за 4 роки він зустрінеться з першими випускниками спеціальності «кримськотатарська мова і література та переклад», відкритої в цьому році, в Криму, де вони будуть спільно розбудовувати українсько-кримськотатарське майбутнє.

    Свою підтримку Україні в нелегкий час висловили й надзвичайні та повноважні посли Індонезії та Японії в Україні. Зокрема, пані Нінік Кун Нар'яті закликала студентів спеціальності «індонезійська мова і література та переклад» стати піонерами у побудові дружніх економічних відносин між Києвом і Джакартою, а пан Саката Тоїчі подякував студентам за свідомий вибір вивчати мови інших країн, а разом із мова і їх культуру та історію. Наполегливість у цьому вивченні, зазначив пан посол, стане запорукою плідної співпраці між Японією та Україною у всіх галузях життя.

    Слова настоятеля Української православної церкви Київського патріархату Філарета, який не втрачає можливості напучувати молоде покоління на добрі справи, були сумні й підбадьорювальні водночас. Вони не лише змусили вчорашніх школярів серйозно задуматися про свій професійний вибір, а й поставитися з усією відповідальністю до своїх громадянських обов’язків перед Батьківщиною, яка перебуває в небезпеці. «Слово має бути правдивим. Коли це так, воно дієвіше. Бо ж з правдивим Словом є Божа сила», - запевнив патріарх майбутніх філологів і благословив їх на успішне навчання, освятивши святою водою.

    Першокурсників і їхніх батьків також привітали дипломат, випускник-україніст, недавній генконсул України у Стамбулі Богдан Яременко, завідувач кафедри теорії літератури, компаративістики і літературної творчості д.філол.н. Людмила Грицик, поет і видавець Іван Малкович.

    З музичним подарунком для першачків і їхнії батьків на сцені Червоного корпусу виступили гурт «Гуляйгород» і Народний ансамбль української музики Інституту філології «Роксоланія».

    Анна Мукан,
    Фото: Валерій Попов

  • Промова-подяка випускника-магістра колективу Інституту філології

    “Мистецтво навчання є мистецтвом пробуджувати в юних душах допитливість і потім задовольняти її. Найголовніше – прищепити смак і любов до науки – інакше ми виховаємо просто віслюків, навантажених книжковою премудрістю”

    А.Франс

    Довгі шість років промайнули одним днем у моєму рідному Інституті філології. Рідному – бо давно вже став другою домівкою. Як я це усвідомила? Справа в тому, що рідна домівка – це місце, куди завжди хочеться повертатися, в якому хочеться проводити багато часу – година за годиною, день за днем, рік за роком. Рідна домівка… мешканців якої хочеться зробити щасливими. Рідна домівка… за яку кожен стане стіною, якщо виникне небезпека наближення негідника, який прийшов з гострими стрілами або полум'яним смолоскипом. Рідна домівка… де Закон завжди дотриманий, де Честь панує, а Любов жива в серцях її мешканців. Всі ми любимо свій рідний дім. Одні – який є. Інші – який був. Треті – якого вже ніколи не буде... У свої неповні 24 роки можу сміливо стверджувати, що Я вже стала щасливою людиною, адже маю не одну домівку, рідну моєму серцю! Храм Знань – Інститут філології – назавжди залишиться в моїй душі та пам’яті, де б я не була у цьому великому світі. Всім відомо, що будівлі можуть вбирати в себе переживання душі, емоцій, так що з часом стіни починають випромінювати ауру людей, які там раділи та страждали, здобували перемоги й отримували поразки. Ці почуття ховаються в мікроскопічних тріщинах підлоги, в безбарвних слідах на деревині, в ароматах рослин, які ззовні чи всередині прикрашають будівлі. От і наш Храм Знань випромінює неймовірну енергетику, що з року в рік стає все сильнішою та всеохоплюючою! Лише уявіть, скільки поколінь, яка кількість різних талановитих людей, починаючи з 1834р., навчалася нашому ремеслу у стінах сучасного Інституту філології, який було офіційно створено 2001 році, а фактично він існував від самого заснування Університету, проте в різних масштабах. Згадаймо хоча б деяких відомих випускників-філологів: Бориса Антоненко-Давидовича, Михайла Драй-Хмару, Максима Рильського, Юрія Сергеєва та ще багатьох інших видатних особистостей – випускників нашого Інституту, які залишили помітний слід в історії університетської філологічної науки своїми непересічними думками, поглядами й досягненнями!

    Варто наголосити, що не тільки стіни стають нам рідними там, де ми проводимо багато часу, де проживаємо частинку свого життя! Люди… саме люди, стають нам рідними у тих місцях… Інколи ми маємо звичку забувати вчинки товаришів і колег, з якими вчилися, працювали пліч-о-пліч… Але наше серце ЗАВЖДИ буде пам’ятати емоції, які викликали у нас ті чи інші однодумці!

    Щодо мене, колись я стала студенткою-бакалавром мого любого Інституту, а вже сьогодні – отримала диплом Магістра з відзнакою! Завдячую цьому досягненню у своєму житті моїм улюбленим викладачам та їх підтримці, творчому натхненню у цьому непростому процесі здобуття знань!!

    Надзвичайно вдячна завідуючій своєї улюбленої і вже рідної кафедри теорії та практики перекладу з англійської мови, доктору філологічних наук, професору – Коломієць Ладі Володимирівні та усім викладачам, що супроводжували мене протягом довгих і нелегких шести років навчання. Лада Володимирівна приймала у нас вступні іспити у далекому 2008р., згодом стала майже «університетською» мамою, що рік за роком викладала нам різноманітні перекладацькі дисципліни, проявляла терпимість і духовну щирість до своїх студентів! Вона навчила нас, здається, простих, але дуже важливих істин у цьому житті… Дозвольте мені навести приклад однієї з настанов (напуття) Лади Володимирівни своїм студентам англійською мовою: “You shouldn’t limit yourselves. Many people limit themselves to what they think they can do. You can go as far as your mind lets you. What you believe, remember, you can achieve. All your dreams can come true, if you have the courage to pursue them. We all have dreams. But in order to make dreams come into reality, it takes an awful lot of determination, dedication, self-discipline, and effort. Throw your dreams into space like a kite, and you do not know what it will bring back, a new life, a new friend, a new love or you may even climb your own Everest!”. Дуже Вам Дякую за все, Ладо Володимирівно!

    Також не можу не згадати нашого куратора в магістратурі – доц. Антонюк Наталію Миколаївну! Вона завжди вчила нас не боятися труднощів і досягати поставлених цілей! Найбільше мені запам’яталася її історія, що змушує повірити у свої можливості: дві маленькі мишки впали у відро з вершками. Перша миша швидко здалася, перестала боротися і потонула. Друга миша вперто чинила опір долі! Вона боролася так сильно, що врешті-решт вимісила вершки у масло та вилізла нагору! Наталія Миколаївна побажала нам завжди бути виключно другою мишкою та боротися за своє щасливе життя! Дякую Вам, мої любі викладачі!

    Хотіла б подякувати куратору моєї дипломної роботи – доц. Трищенко Ірині В’ячеславівні! Без її допомоги та вдалого керівництва мені було б дуже важко правильно використати набуті знання та написати роботу.

    Хочу згадати з вдячністю всіх викладачів, які викладали нам протягом довгих років навчання. Це – д.філол.н., професор Карабан В’ячеслав Іванович; д.філол.н., професор Левицький Андрій Едуардович; ст. викладач Задорожний Ігор Михайлович; к.філол.н., доцент Нечипоренко Борис Олександрович; к.філол.н., доцент Радчук Віталій Дмитрович; доц. Поворознюк Роксолана Владиславівна; к.філол.н., доцент Колодій Богдана Миколаївна; к.філол.н., доцент Рудько Людмила Петрівна; к.філол.н., доцент Некряч Тетяна Євгенівна; викладач Мельничук Сергій Володимирович. Дякую вам усім!

    Особливо, хотіла б висловити щиру подяку директорові Інституту філології, доктору філологічних наук, професору, завідувачу кафедри новітньої української літератури – Семенюку Григорію Фоковичу, людині надзвичайної доброти, чуйності та щирості. Особисто я не забуду всі ті добрі вчинки нашого директора, які він зробив для мене. Адже життя – це дуже непростий, тернистий шлях, кожну милю якого ми маємо подолати з гідністю… Істинне покликання кожного полягає в тому, аби прийти до самого себе, знайти власну долю і віддатися їй… Саме такі люди, як Григорій Фокович, допомагають зробити правильний вибір у житті!

    Я впевнена, що очі людини є дзеркалом душі! Справжня краса людини завжди криється в глибинах її душі і ця картина, безсумнівно, віддзеркалюється в її очах. Тому можу сміливо стверджувати, як вже дипломований перекладач-магістр, що душа, на щастя, має власного перекладача – частіше за все несвідомого, але все ж вірного… Цим перекладачем завжди були й будуть очі людини! Саме очі віддзеркалюють справжню красу і суть кожного індивіда! Це саме про Вас, Григорію Фоковичу! Дякую Вам за все, що Ви для мене зробили! Успіхів, міцного здоров’я та натхнення у подальшій праці на благо нашої Alma Mater!

    Бажаю довго-довго жити
    Без сліз, без горя і журби
    І хай із Вами радість буде
    Сьогодні, завтра і завжди!
    Бажаю Вам щастя, здоров’я,
    Не такого як сонце, бо сонце пече,
    Не такого як річка, бо річка тече,
    Не такого як вітер, бо вітер гуляє,
    А такого як небо, бо небо безкрає!
    Хай щастя завжди супроводить Вас,
    Людська повага й шана не минають,
    А вашу мрію й працю повсякчас
    Лиш визнання вінчають!

    Нехай Ваша доброта та щирість повернуться вам зі сторицею, Григорію Фоковичу та мої улюблені Викладачі! Найкращі побажання!

    З повагою та вдячністю, Дзвоник Анна

    Категорії: 
  • Володимир Короткевич об’єднує дві слов’янські культури – білоруську та українську

    23 травня в Інституті філології відсвяткували 60-річчя від часу закінчення Київського національного університету імені Тараса Шевченка білоруським поетом, драматургом, перекладачем і громадським діячем Володимиром Короткевичем, іменем якого названо центр білоруської мови і культури Інституту. На творчій зустрічі були присутні – український мовознавець, доктор філологічних наук, професор, академік НАН України, заслужений діяч науки і техніки України Григорій Півторак; заступник директора доц. Валерій Чемес; директор Центру доц. Леся Стеблина; доц. Олександр Скопненко, лектори з Білорусі доц. Надзєя Старавойтава та доц. Алєна Давидзєнка, а також студенти-білорусисти. У рамках святкування відбулися 3 конкурси – презентацій, шаржів та на впізнавання замку, переможців яких було нагороджено білоруським шоколадом та книжкою взаємоперекладів білоруської та української поезії. Програма творчої зустрічі також включала читання поезій та інсценування викладачами Білоруського центру філософського уривку – гри Людини зі Смертю у шахи на життя з повісті Володимира Короткевича «Човен Розпочу».

    Про Володимира Короткевича можна говорити багато. Адже він – цілий культурний материк. Його творчість позначена всеосяжністю думки, заглибленням у цінності минулого з проекцією на сьогодення. Чим Володимир Короткевич знаменний для України? Білоруського поета і Україну пов’язує навчання в Київському університеті, початок кар’єри, формування його як особистості та як майбутнього літератора.

    Вперше Володимир Короткевич познайомився з Україною, приїхавши у 1944 році до «зеленого міста на Дніпрових кручах» – Києва разом із матір’ю. Другого разу приїхав в Україну, коли вступив на філологічний факультет до Київського університету у 1949 році. Тут же закінчив аспірантуру. Григорій Півторак, білорусист за фахом, згадує: «Мене часто запитували студенти про Короткевича. Особливо про те, чому саме він обрав Київський університет, а не навчався в Білорусі. Я завжди на це питання відповідав – тоді були такі часи. Сталінський режим нищив усе. Тоді професори та доктори наук у вищих навчальних закладах були на вагу золота, їх було мало. Саме тому Володимир Короткевич обрав наш Університет, в якому на той час працювали найкращі з найкращих». Нині існують свідчення про те, що, навчаючись в аспірантурі Київського університету, молодий білорус входив до руху шістдесятників, які були у внутрішній моральній опозиції до тодішнього тоталітарного режиму. За активну антирадянську позицію у повоєнні десятиліття майбутнього білоруського класика ледь не виключили з Університету.

    По закінченню Київського університету Володимир Короткевич поїхав викладати у сільській школі Таращанського району Київської області, хоча міг поїхати на Батьківщину – у Білорусь. Згодом білоруський поет все-таки переїде до Білорусі. Проте доля часто повертатиме Володимира Семеновича в Україну. Вже будучи метром білоруської національної літератури, Володимир Короткевич часто відвідував Київ, видавав тут свої твори. Зокрема вийшло друком есе про Білорусь саме для українців «Земля під білими крилами» (1972) українською, а згодом – білоруською. Письменник активно спілкувався з представниками української інтелігенції. Теплі взаємини (зустрічі та листування) він мав із сучасними класиками української літератури – Романом Іваничуком та Іваном Драчем.

    Любов до України та до Києва зокрема помітна у всьому творчому доробку Володимира Короткевича. Повість «Листя каштанів», спогади «Сон про те, що було», переклади творів українських письменників та нариси про діячів культури – Лесю Українку, Тараса Шевченка, Івана Франка, Олександра Білецького – все це написане про Україну і з любов’ю до України Володимиром Короткевичем.

    Володимир Короткевич був не лише письменником, літератором і громадським діячем, а й публіцистом, критиком, кіносценаристом, актором. За його творами поставлено низку вистав, зокрема, за написаним ним лібрето здійснено постановку «Сива легенда» (біл. «Сівая легенда», композитор Д. Смольський, 1978) у Білоруському театрі опери та балету, а за повістю «Дике полювання короля Стаха» створена однойменна опера (композитор У. Солтан, 1989). Також геніальність Володимира Короткевича проявилася в кіномистецтві – він писав кіносценарії та грав епізодичні ролі. Цікаво те, що його історичний детектив «Дике полювання короля Стаха» знімали в Україні, на Львівщині у Підгорецькому замку, а першу версію кінострічки «Чорний замок Ольшанський» - на Хмельниччині у замку XVI ст. Також Володимир Короткевич займався образотворчим мистецтвом – малював карикатури.

    Життєтворчість письменника та патріота, шаржиста та кіносценариста засвідчують багатогранність натури Володимира Короткевича. Він об’єднує дві слов’янські культури – білоруську та українську.

    Олександра Касьянова, фото – Валерій Попов

  • Болгаристи святкують

    23 травня в Інституті філології відбулося святкування Дня слов’янської писемності та культури, а також першої річниці відкриття Центру болгарської мови, літератури, історії та культури в Інституті. В урочистостях взяли участь Радник з питань освіти та науки Посольства Республіки Болгарія в Україні пан Петар Танєв, доц. д-р Антоанета Джельова (Пловдивський університет імені Паїсія Хілендарського), болгарський лектор доц. д-р Маріета Іванова-Гіргінова, а також співробітники Центру болгарської мови, літератури, історії та культури, студенти і викладачі кафедри слов’янської філології.

    У рамках заходу відбулася захоплююча лекція Антоанети Джельової на тему «Преписите и преправките на «История славянобългарска» на Паисий Хилендарски и културноидентификационите модели на XVIII – XXI в.» («Переписування та перепрацювання ″Історії слов’яноболгарської″ Паїсія Хилендарськогота та культурно-ідентифікаційні моделі ХVІІІ–ХХІ ст.). Доц. Джельова також подарувала Центру болгаристики унікальне видання другої Харитонової редакції «Історії слов’яноболгарської» (Чирпан, 1831). З нагоди свята Центр болгаристики отримав вітальні адреси від Інституту літератури Болгарської академії наук та Болгарського центру Мелітопольського державного університету. Серед інших подарунків Центру – ікона святих солунських братів.

    Ще однією подією свята стала художньо-музична програма, яку влаштували студенти-болгаристи. Разом із гостями вони заспівали гімн Кирилу та Мефодію та поставили виставу за мотивами «Слова похвального Кирилові» Климента Охридського болгарською мовою. Студенти старших курсів зачитали уривки зі своїх творів, що подавалися на оголошений Посольством Болгарії в Україні конкурс, присвячений слов’янським першовчителям.

    Захід пройшов у дуже дружній і доброзичливій атмосфері.

    Анна Мукан,
    Фото: Валерій Попов

    Категорії: 
  • Святкуємо наше професійне свято!

    29 березня – День філолога! З нагоди цього свята в Актовій залі Інституту філології відбувся концерт

    День філолога – це не тільки свято тих, для кого філологія є покликанням, професією, родом діяльності, але й для всіх, хто плекає слово, любить читання, цінує літературу. Зі святом привітав колег та студентів директор Інституту філології проф. Григорій Семенюк. У своєму слові Григорій Фокович наголосив на навчально-наукових здобутках філологів, які з кожним роком примножуються. Також директор зазначив, що сьогоднішнє свято має присмак скорботи і печалі, адже у ці дні Україна поминає тих, хто складає Небесну сотню. Зважаючи на це, присутні вшанували хвилиною мовчання загиблих Героїв; аспірантка кафедри новітньої літератури Оксана Рибась продекламувала свій авторський вірш, присвячений майданівським подіям; а з вуст студентів прозвучало декілька цитат із творів, написаних першокурсниками на тему «Майдан для мене та моєї країни».

    Все, що відбувалося і відбувається, відображається у слові, на світлині, на картині, у музиці. Свою рефлексію на революційні події на Майдані виразила пензлем на полотні молода художниця з Харківщини Катерина Ткаченко, чиї роботи з початку березня експонуються у Мистецькій залі Жовтого корпусу. Пані Катерина завітала до філологів, аби привітати їх з професійним святом та поділитися з присутніми тими душевними порухами, які відчувала, творячи «сотню янголів», які символізують перемогу добра.

    Слово і звук – невіддільні, свідченням чого став концерт Національної заслуженої капели бандуристів України ім.Г.І.Майбороди.

    Олександра Касьянова,
    Фото: Валерій Попов

  • Концерт з нагоди 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка

    5 березня Інститут філології за сприянням Молодіжного центру культурно-естетичного виховання та Мистецького салону організував концерт з нагоди 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка

    В історії світової культури є чимало титанів Духу. Тарас Шевченко – один із них. Адже його творчість – це найвища академія українського народу, у якій акумульовано минуле, прийдешнє та майбутнє. Аби проникнути ся цінностями, які утверджував Кобзар, на концерті прозвучали народні пісні на слова Шевченка у виконанні ансамблю української аутентичної музики «Божичі», ансамблю української народної музики «Роксоланія», ансамблю стародавньої музики з Києва «Хорея козацька» та студентів.

    Нині силу Шевченкового слова відчувають у всьому світі, адже його вірші перекладені понад 150 мовами. Відомий корейський соціолог, проф. Сонґ Бок у своїй рецензії на переклади Шевченка красномовно написав: «До цього часу ми майже нічого не знали про Тараса Шевченка. І ось тепер він постав перед нами у своїй величі – і як національний поет, і як талановитий художник. Як геній не лише українського народу, але й усього людства». Це засвідчив виступ студентки, яка продекламувала вірш «Думку» («Вітре буйний, вітре буйний!...») Кобзаря польською мовою під супровід фортепіано.

    Вітальні слова на концерті виголосили ректор Київського університету імені Тараса Шевченка акад. Леонід Губерський, завідувач кафедри історії літератури та шевченкознавства д.філол.н., проф. Оксана Сліпушко, яка є заступником голови оргкомітету з відзначення 200-річчя Тараса Шевченка та керівники ансамблів.

    Кульмінацією вечора стало виконання пісні «Реве та стогне Дніпр «Роксоланією», до якого долучилися всі присутні.

    Олександра Касьянова,
    Фото: Валерій Попов

  • Містер Інституту філології

    Щорічне проведення конкурсу краси в Інституті філології вже стало традиційним. Вродливі дівчата, розкішні сукні, стрункі ніжки, усмішки, дефіле… з такою кількістю дівчат як в ІФ подібні конкурси можна проводити чи не кожного тижня. Недарма кажуть, що Інститут філології – це інститут прекрасних панянок. Та цьогорічне дійство зруйнувало всі стереотипи.

    9-го грудня в теплий (як на зиму) спокійний вечір у Червоному корпусі Київського національного університету імені Тараса Шевченка повітря просякнуте хвилюванням: хлопці-філологи готуються до виходу на сцену. Актова зала заповнена галасливими дівчатами-вболівальницями, члени журі (звичайно, жінки) вже одягнули незвичну для них маску суворості, фотографи зайняли найвигідніші кутки: всі в очікуванні прем’єри – конкурсу «Містер Інституту філології 2011».

    Конкурсантами-дебютантами стали п’ятеро енергійних хлопців різних курсів і спеціальностей, яких об’єднувало неймовірне почуття гумору, безмежність талантів, впевненість у собі та, звичайно, жага перемоги. У конкурсі «відео візитка», де учасники презентували себе у раніше відзнятих роликах, Володимир Москаленко міг похвалитися своєю групою підтримки (як же без дружньої фольклористичної родини). Богдан Скорина змусив жіночі серця битися сильніше завдяки такій запальній і пристрасній латині (латинські танці). Протягом трьох годин усмішка Влада Петрова ні на секунду не зникала з обличчя, а його позитив міг зігріти навіть останні ряди актової зали. Ярослав Подкопаєв підкорив усіх, продемонструвавши небезпечні елементи бойового мистецтва. Під час «чоловічого дефіле» (хто там був, розуміє, що мається на увазі) всі погляди до себе приковувала стійка на голові Віктора Хоменка. Одним словом кожному було чим похвалитися. Та конкурс є конкурс: переможцем повинен бути лише один.

    Після ретельних підрахунків балів за кожен конкурс вся зала застигла в очікуванні. Для нагородження найкращого запросили Королеву університету імені Тараса Шевченка 2011 року Аліну Білоцьку, яка й пов’язала на шию метелик переможця конкурсу «Містер Інституту філології 2011» - Ярославу Подкопаєву (4 курс, переклаз з німецької). Приз глядацьких симпатій виборов першокурсник-арабіст Богдан Скорина.

    Отаким чином в Інституті філології руйнуються стереотипи. Дива трапляються не лише в Новорічну ніч.

    Фото: Володимир Мукан
    Текст: Наталія Мукан

    Категорії: 

Сторінки

Subscribe to святкування