святкування

  • День слов'янської писемності і культури

    «Іди, відроджений народе, у своє світле майбуття, література – нова сила,немов продовження життя…» (перекл.з болг.) – саме цими словами знаменитого гімну Кирила і Мефодія в стінах Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка розпочалося урочисте святкування Дня слов’янської писемності і культури. Це свято відзначається щороку 24 травня з нагоди вшанування пам’яті рівноапостольних духовних просвітителів, які стали тим міцним фундаментом, на якому і постав увесь слов’янський світ з його неймовірною культурно-духовною різноманітністю.

    Захід відкрив директор Центру болгарської мови, літератури, історії та культури проф. Чмир Олена Романівна. Вона привітала всіх присутніх із цим чудовим святом і відзначила великий вклад братів-просвітителів у формування писемності слов’янських націй, адже їхня місія до Великоморавії яскраво показала, що наприкінці IX ст. у слов’ян уже був «запит», а у Візантії – «розуміння» того, що звернення до Бога рідною мовою є зрозумілішим, саме тому вони створили слов’янське письмо – глаголицю. Більш того, Олена Романівна наголосила на невід’ємній ролі мови у процесі державотворення, бо без рідної мови не може бути й держави, а нація втрачає свою самобутність. «Кирило і Мефодій є символом спільності слов’янських націй, яка є важливою складовою добробуту і духовного процвітання наших держав. А ми, шановні браття філологи, є нащадками святих братів, тому маємо цінувати їхні старання і бережно оберігати їхній значний вклад у розвиток слов’янської писемності та культури!»

    Із вітальним словом виступив Перший радник Посольства Республіки Сербії Кошутич Светлана : «Для мене велика честь знаходитися тут. Я вважаю, що ми маємо зберігати нашу культурну генетичність і постійно підтримувати традицію відзначення такого прекрасного свята, як День слов’янської писемності і культури. Кирило і Мефодій – великі реформатори народної духовності, тому ми повинні продовжувати їхню священну місію!».

    Також в урочистостях взяв участь Перший радник Посольства Болгарії Петр Танев. Він подякував колективу кафедри слов’янської філології за підтримку і звернувся до студентів-славістів: «Ці студенти взяли на себе велику відповідальність вивчення слов’янських мов, тому хочу щиро подякувати їм, адже ці мови об’єднують наші нації і сприяють їх активному розвитку на світовій арені. Справа Кирила і Мефодія має своїх послідовників, а тому культура і духовність наших держав у надійних руках».

    Теплими словами привітав усіх учасників заходу Перший радник Посольства Республіки Білорусь Олексій Жуковець: «Дорогі друзі, хочу привітати вас із цим важливим для нас святом, адже саме слов’янська писемність стала тим об’єднавчим фактором, який так зблизив наші нації. Вона допомагає нам відчувати свою ідентичність і спілкуватися один з одним, вивчати культуру один одного і це справді чудово».

    Олена Романівна зазначила, що найстійкіші традиції святкування цього дня має Болгарія, адже саме в цій країні є культ Кирила і Мефодія. Україна підтримує тісні зв’язки з Болгарією, адже ми споріднені не лише слов’янським походженням, а й спільністю історичної долі та багатовіковими культурними відносинами.

    З вітальним словом звернувся до присутніх президент Товариства дружби «Україна-Болгарія» Юрій Сєдих : «Від імені всього Товариства маю приємність привітати всіх учасників заходу із Днем слов’янської писемності і культури. Ми активно працюємо над збереженням і передачею культурної спадщини між Україною і Болгарією. Ми відзначаємо всі свята, аби ще раз підтвердити свою відданість один одному. Мені дуже приємно нині бути тут, серед студентів і викладачів, адже я і сам вчився в цьому університеті, тому ваше запрошення на цей чудовий захід я прийняв із великим задоволенням. Бажаю вам успіхів і щасливої долі. Знаєте, я був у багатьох країнах, усі вони дивували мене своєю красою, але все одно найбільшу гостинність я завжди відчував у Болгарії, Сербії та Білорусі. Ми маємо віддати честь нашим братам-просвітителям, адже саме вони побудували нашу могутню слов’янську націю».

    Активну участь у святкуванні взяли також студенти болгарського, хорватського, білоруського та сербського відділень. Студенти-болгаристи зачитали «Азбучну молитву» і занурилися разом із публікою у болгарську пісенну традицію, виконавши прекрасні пісні болгарською мовою. Також студенти підготували цікаві доповіді про розвиток слов’янських мов: «Хорватська глаголиця», «Історія білоруського письма», «Особливості розвитку сербської кирилиці» та інші. Цікаво було послухати уривок із твору Мілорада Павича «Хозарський словник», у якому плекається ідея про створення азбуки як створення культури.

    Завершився захід «традиційно» по-болгарськи. Студенти разом із викладачами і гостями урочистостей станцювали народний болгарський танець – хоро, який ще міцніше з’єднав наші нації своїм запальним слов’янським духом!

    Текст: Христина Мура,
    Фото: Володимир Мукан

  • Відзначення Дня слов'янської писемності. Фоторепортаж.

  • Традиційно у травні – Шевченковою Україною

    «Всі дні мого перебування в Яготині є і будуть для мене рядом прекрасних спогадів...»

    Т. Шевченко

    У рамках підведення підсумків щорічного загальноуніверситетського конкурсу студентських наукових робіт й есе «Мій Шевченко» та відзначення річниці від Дня перепоховання Тараса Шевченка 16 травня відбулася тематична навчально-краєзнавча екскурсія «Тарас Шевченко і Яготинщина». У поїздці, яка відбулася з ініціативи кафедри історії української літератури і шевченкознавства, Всеукраїнського навчально-наукового центру шевченкознавства та за підтримки адміністрації Університету, Інституту філології і Студентського парламенту взяли участь студенти та викладачі Інституту філології, Інституту журналістики, філософського, географічного факультетів і факультету кібернетики.

    Учасники екскурсії відвідали музей «Флігель Тараса Шевченка» у м.Яготині, де митець перебував 1843 року на гостині у князів Рєпніних, садибу-музей відомої української художниці Катерини Білокур у селі Богданівка під Києвом та "столицю Шевченкового серця" – маєток Закревських у Березовій Рудці на Пирятинщині.

    Музей «Флігель Тараса Шевченка» – це білосніжна будівля, що височіє над річкою Супій. На початку ХІХ ст. цей будинок входив до архітектурного ансамблю маєтку М. Рєпніна і використовувався як готель для гостей. Саме у ньому зупинявся Тарас Шевченко, на той час уже відомий український поет і художник. Під час приїзду до Яготина 2 липня 1843 року і при подальшому перебуванні на Яготинщині, Шевченка, колишнього кріпака, тепло і гостинно приймала княжа родина. У Яготині Тарас Григорович отримав замовлення зробити олійними фарбами копії з портрету князя Рєпніна роботи швейцарського художника Горгунга. Тісною була його дружба із Варварою Рєпніною – донькою князя. У листопаді 1843 року поет надіслав Варварі Миколаївні до Яготина відому записку, де написав про переживання, що охопили його після спілкування із селянами та спостережень за їхнім життям. Він гостро відчув соціальну нерівність в оточенні поміщиків: «Я застонал, как в кольцах удава...».

    У Яготині у листопаді 1843 року під впливом розповідей про декабристський рух та його учасників (рідний брат М. Рєпніна князь С. Волконський був декабристом) Шевченко написав відому поему «Тризна» («Бесталанный»), присвятивши її Варварі Рєпніній. Рукописний варіант поеми із відомим автопортретом, на якому митець зображений із пером у руках, подарував княжні. Під час перебування у маєтку Тарас Григорович написав ще кілька поетичних творів та намалював низку портретів. Також він мав можливість поглибити свої знання із історії, літератури і живопису, відвідуючи бібліотеку та картинну галерею Рєпніних. У княжій родині поета цінували і поважали. Варвара Миколаївна стала добрим і щирим другом Шевченка на все життя, про їхні взаємини написано чимало розвідок. Проте ні на хвилину увага митця не відверталася від трагічного життя покріпачених селян та знедолених земляків.

    Березова Рудка на Пирятинщині, де знаходиться маєток Закревських, мала не менше значення для Шевченка, ніж Яготин. «У нас чомусь поставили пам’ятник уже немолодому Тарасу Шевченку, – розповідає директор народного історико-краєзнавчого музею в селі Березова Рудка Валентина Гончар, – а він же приїздив до нас 29-річним, якого вже добре знали, бо в 1840-му вийшов його «Кобзар». Цей візит був у липні 1843 року, коли Тарас гостював у свого товариша – поета Євгена Гребінки в його родовому маєтку Убіжище (нині Мар’янівка), розташованому за 35 км звідси». Євгена Гребінку разом із Тарасом Шевченком запросили на бал до княгині Волховської в село Мойсівка, що нині знаходиться на території Черкащини. У Мойсівці відбувався великий бал, на який приїхав і березоворудський поміщик Платон Закревський з молодою дружиною Ганною, братами та сестрами. Шевченка познайомили з поважною родиною Закревських. Ті зустріли його не дуже тепло, і лише красуня Ганна, яка вже читала Шевченкову «Катерину» та інші твори, щиро зізналася, що мліє від його віршів.

    Закревські запросили поета на гостину в Березову Рудку. Шевченкові як особливому гостю випала честь відкривати бал. Лише одне коло пройшов він із немолодою княгинею. Швидко втомившись, вона запропонувала дотанцювати з Ганною Закревською, обраною «Королевою балу». Тарас і сам незчувся, як молода жінка з очима темно-синього кольору запала йому в душу. На третій день він приїхав у гості до Закревських у Березову Рудку. Його запросили ще раз – написати портрети господарів. Тарас Шевченко приїхав аж через півроку (у грудні 1843-го) і виконав портрети Платона та Ганни Закревських, а також олівцем – Платонового брата Віктора. Мистецтвознавці вважають образ Ганни найкращим жіночим портретом, який написав Шевченко. На жодному немає такого життя очей, такого ніжно-промовистого теплого погляду. Він старався втілити в портреті всі свої почуття до цієї жінки.

    Вони зустрілися ще тричі – у травні та жовтні 1845-го і в січні 1846-го. Востаннє бачилися на Тетянин день – на дні народження тієї ж Тетяни Волховської. А потім було тривале заслання, яке докорінно змінило життя поета. І коли в 1858 році він приїхав у Пирятин з надією побачити милу його серцю людину, дізнався, що вона померла у віці 35 років від туберкульозу. Коли Ганна зустрілася з Тарасом, то була вже матір’ю двох дітей. Шевченко знав жінок і до Ганни, і після неї. Але те, що було «до», на думку одного з шевченкознавців, можна назвати прелюдією або вступом, а те що «після», – епілогом. Він віддав Ганні найкращі почуття, не опорочивши честі заміжньої жінки. Його чуттєві пориви залишилися в ліричному вірші «Якби зустрілися ми знову» («Г. З.»). Цей вірш композитор Микола Лисенко поклав на музику.

    Зауважимо, що у Богданівці знаходиться музей-садиба відомої української художниці Катерини Білокур. Пабло Пікассо, побачивши в Парижі її картини, сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!». Тяжкою була її доля, як і доля її улюбленого поета Тараса Шевченка. Попри бажання батьків бачити її простою селянкою, яка б займалася хатньою роботою, в Катерини Білокур з’явилася нестерпна тяга стати художницею і вона доклала багато зусиль, щоб самореалізуватися. Часто у Катерини Василівни не було фарб і полотна, щоб творити, хліба, щоб їсти, дров, щоб зігріти хатину. У тяжкі хвилини зверталась до Шевченка: «Ой, якби це ви, Тарасе Григоровичу, живі були, то, може б, ви і допомогли мені стати художником. А ті люди, серед яких я живу, не розуміють мене, і я між ними як чужа». Поглянувши на її картини, потрапляєш у світ дивовижної і живої казки. А у хатині Катерини Білокур під образами і досі стоїть Шевченків «Кобзар».

    Оксана Данильченко, к.філол.н., директор Всеукраїнського навчально-наукового центру шевченкознавства кафедри історії української літератури та шевченкознаства Інституту філології

  • Хидрелез (тюркологи відсвяткували кримськотатарське свято)

    7 травня 2015 року у Турецькому центрі інформації та досліджень студенти та викладачі кримськотатарської групи організували маленьке свято Хидрелєз, домашня і тепла атмосфера якого приємно здивувала всіх, хто прийшов на це дійство.

    Хидирлез – це національне кримськотатарське свято. Воно також відоме як свято землеробства. Перед цим святом проводиться прибирання будинку і готуються найсмачніші національні страви, наприклад, кобете, калакан, сари-бурма. Після того, як проходить вечірній намаз, найповажніший житель села повинен розпалити вогнище, через яке спочатку стрибає сам, а за ним починають стрибати всі інші чоловіки, юнаки і хлопчики. Коли полум'я стихає – стрибають жінки.

    Ініціатором знайомства наших студентів зі східними традиціями святкування Хидрелєзу виступила Афізе Сеїтмустафаївна, викладач кримськотатарської мови. «У нашій родині першопочатково печуть «калакай» (калакай – традиційний хліб, який печуть на свято кримські татари). Потім розстеляють рушник і відпускають калакай котитися по землі. Якщо калакай падає на землю до гори дригом – то рік буде не дуже позитивним, але якщо калакай падає рівненько – то рік буде позитивним і врожайним. До речі, ми ніколи не святкували свята лише своєю родиною вдома – ми завжди відзначаємо гуртом з родичами батьків. Часто наші свята проходили як масові гуляння під відкритим небом, де ми співали, танцювали й їли різноманітні пригощання. Усі наші свята завжди супроводжував «кюреш» (кюреш– різновид боротьби)», – розповідає Афізе Ханим .

    Федора Іванівна Арнаут теж не оминула увагою свято Хидрелєз і досить цікаво розповіла про традиційні обряди у кочових племен: «Це свято кочівників, яке символізує перехід від весни до літа. У кочових племен існує цікава традиція, такий собі ритуал, який відбувається у дні Хидрелєзу. Кочовики готували стадо до випасання на нових луках і для цього обирали старшого та наймолодшого баранчика у стаді баранчика або цапа і вішали йому на шию дзвіночок. Так пастухи під час перегону великого стада худоби могли визначити де перебуває початок стада, а де кінець. Потім стадо переганяли на нове поле, де і самі люди влаштовували народне гуляння».
    Студенти підготували власні доповіді про свято Хидрелєз та приготували смаколики до чаю. Свято пройшло хоч і не масштабно, проте дуже позитивно, тепло і якось по-домашньому.

    Hidrelez Bayramı kutlu olsun!!!

    Категорії: 
  • Філологи долучилися до відзначення Дня пам'яті та примирення

    8 травня філологічна родина долучилася до відзначення Дня пам'яті та примирення. Цього дня в Інституті філології було відкрито оновлену експозицію "Знаємо...Пам'ятаємо...Шануємо", присвячену ветеранам та захисникам України. Окрім цього дирекція Інституту, викладачі та студенти взяли участь у загальноуніверсистетському відзначенню державного святкування в європейському дусі пам'яті та примирення під гаслом "1939-1945. Пам'ятаємо. Перемагаємо".

  • Відбувся урочистий захід з нагоди відзначення національних турецьких свят

    17 квітня в Інституті філології відбувся урочистий захід з нагоди відзначення Дня національного гімну Турецької Республіки та 100-ї річниці перемоги в битві за Дарданелли.

    На урочистості першим виступив заступник директора проф. Іван Бондаренко, який від імені ректора акад. Леоніда Губерського Київського університету та директора проф. Григорія Семенюка Інституту філології привітав усіх присутніх та подякував посольству за постійну увагу і підтримку кафедри тюркології та тюрколознавчих студій в Інституті філології.

    Наступним до слова запросили Посла Туреччини в Україні Йонет Тезеля. Пан Посол у своєму слові зауважив, що для святкування обрано гарне місце, адже Тарас Шевченко як символ Університету та Інституту зокрема уособлює в собі борця, філософа та генія усього світу. Йонет Тезель висловив приємність, що українські тюркологи пізнають турецьку культуру, історію. Також пан Посол зауважив, що співпраця з Інститутом філології триватиме й надалі, адже це розширює мовні горизонти обох народів.

    На урочистостях, присвячених турецьким святам, був присутній також голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Виступаючи, він зауважив, що перша половина ХХ століття характеризується вибухами світового масштабу - двома світовими війнами. Світ перебував у напруженні. "Кожна війна вимагала виключення в майбутньому такої кількості жертв. До 2014 року здавалося, що вихід знайдено. Але, як виявилося, не всі країни засвоїли уроки війни. Деякі правителі нині, керуючись власними інтересами, ігнорують міжнародні конвенції і наступом йдуть на свого сусіда. Битва під Дарданеллою 100 років тому продемонструвала мужність і готовність турків боронити свій край. Ті народи, які тоді воювали проти Туреччини, засвоїли урок і наразі є партнерами її, це приємно", - зауважив Рефат Чубаров і по завершенню свого виступу привітав турецький народ із 100-ю річницею перемоги в битві за Дарданеллу.

    Подякували посольству, спілці бізнесменів Туреччини і ТІКА та зробили екскурс в історію також в.о. завідувача кафедри тюркології доц. Ірина Покровська та викладач Інституту Юнуса Емре Бюлент Хюнерлі, які організували урочистість.

    По завершенню вітань виступили студенти кафедри тюркології із декламуванням віршів, співом українських та турецьких пісень.

    Категорії: 
  • Маленька, але волелюбна Греція (захід з нагоди дня незалежності Греції, що відзначається 25 березня)

    28 березня в стінах Інституту філології відбувся урочистий захід з нагоди національного свята грецького народу – дня незалежності. 25 березня 1821 р. – святий для кожного грека день, адже він ознаменував початок національно-визвольної боротьби грецького народу проти турецьких поневолювачів, що тривала десять років і завершилася створенням незалежної грецької держави, яку ми сьогодні знаємо, любимо і чию мову так старанно вивчаємо.

    На заході були присутні Надзвичайний та повноважний посол Грецької Республіки в Україні п. Василіс Пападопулос, аташе посольства Грецької Республіки в Україні з питань культури п. Агапіос Калогноміс, аташе з економічних питань п. Димітрис Петропулос, професор Н. Ф. Клименко, доц. А. О. Савенко, носії грецької мови, що вчителюють у київській школі № 94 «Еллада» п. Костас Евангелінос та п. Афанасіос Галогаврос разом зі своїми учнями, члени грецького товариства м. Києва «Енотита» та його голова Дмитро Ліпіріді.

    Організаторами заходу виступили викладачі кафедри елліністики – доц. С. Є. Перепльотчикова, ас. І. В. Титаренко та прикріплена до кафедри викладачка з Греції Елені Піррі. Під їх керівництвом студенти І, ІІ та ІІІ курсів Інституту філології, що вивчають грецьку як першу та другу іноземну мову, підготували до виконання грецькі пісні, в яких оспівуються подвиги борців за волю грецького народу, мужність і самовідданість справі мирного населення і перемога у боротьбі зі злом. Студенти виконали хором акафіст Пресвятої Богородиці - візантійський гімн, який став своєрідним оберегом повстання, зачитали текст присяги членів одеського таємного гуртка Філікі Етерія, що ставив перед собою мету підняти у поневоленій Греції повстання проти турецьких загарбників, декламували революційний марш грецького просвітника Ригаса Фереоса, ліричний вірш «Білявка» національного поета Греції, автора гімну грецької держави Діонісіоса Соломоса та виконали декілька народних танців, хореографія яких розповідає про звитягу захисників грецького народу.

    Завідувач кафедри елліністики доц. А. О. Савенко зачитав власні переклади українською поезій Діонісіоса Соломоса, присвячені подіям грецької революції.

    На завершення Надзвичайний та повноважний посол Грецької Республіки в Україні пан Василіс Пападопулос подякував організаторам заходу та студентам за чудове декламування грецьких віршів, бездоганне виконання пісень і танців та зазначив, що нашим студентам вдалося осягнути дух грецького народу, для якого свобода найважливіша за все, і в цьому греки і українці так схожі.

    Доц. А.А. Столярова

    Категорії: 
  • Філологи відсвяткували своє професійне свято

    30 березня вся філологічна родина відзначала день філолога. Студентський парламент ІФ організував з цієї нагоди святковий концерт, продемонструвавши багатогранність філологів, їх талановитість та любов до своєї професії.

  • Лекція-діалог Крістіни Куявінської-Кортні

    12 березня з нагоди відзначення 201-ї річниці у рамках міжнародного круглого столу "Всесвіт Тараса Шевченка" за сприяння кафедри історії української літератури і шевченкознавства та Всеукраїнського навчально-наукового центру шевченкознавства відбулася лекція-діалог голови факультету досліджень Великобританії та Британської Співдружності Університету міста Лодзь Крістіни Куявінської-Кортні. Модераторами зустрічі виступили завідувач кафедри історії української літератури і шевченкознавства доктор філологічних наук, проф. Оксана Сліпушко та кандидат філологічних наук, критик, літературознавець, перекладач, письменник, головний редактор журналу "Всесвіт" Дмитро Дроздовський.

  • Тарас про Тараса: зустріч з режисером фільму «Кобзар. Історія однієї книги»

    13-го о 13й в Інституті філології розпочалася розповідь Тараса про Тараса. Зустріч організувала кафедра історії літератури та шевченкознавства на чолі з Оксаною Сліпушко на честь відзначення 201-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка у рамках Міжнародного круглого столу «Всесвіт Тараса Шевченка».

    Випускник відділення україністики Інституту філології, а тепер Секретар Національної спілки кінематографістів України Тарас Ткаченко зняв спільно із режисером Сергієм Сотниченком на власний сценарій фільм «Кобзар. Історія однієї книги», присвячений 200-літтю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка.

    За словами режисера задум був об’ємним, але через обмеженість часу (зйомки проводилися у майданному січні 2014 року на студії Fresh Production) довелося «запихнути веcь сир в один вареник», тому основний акцент у фільмі зроблено сааме на прижиттєвих виданнях «Кобзаря», а більше - саме на першому, 1840 року. Тарас Ткаченко відмовився від того, щоби Тараса Шевченка у фільму грав один, загримований до ідентичності, актор, він просто вирішив показати у документальному фільмі два плани інтерв'юверів: один – коло наших сучасників (науковці, керівники архівів), другий – коло сучасників Шевченка (актори, що відтворювали шлях видання першого«Кобзаря»). Ну а вже обидва плани поєднував Андрій Куликов, який читав основний текст.

    Фільм викликав жваве обговорення присутніх науковців Інституту філології на показі. Валерій Федорович Чемес відзначив неповторність «персоніфікованої хроніки», а от Світлані Володимирівні Задорожній не вистачило у документальному фільмі текстів самого Тараса Шевченка. Однак у режиссера, сценариста і філолога-україніста за першою освітою – своє бачення створеної картини.

    Що свого часу підштовхнуло Тараса Ткаченка полишити наукову діяльність і стати режиссером? Cherchez la femme. Яка історія першого видання «Кобзаря»? Шукайте у фільмі.

    Каріна Дорошенко, аспірантка ІФ

Сторінки

Subscribe to святкування