святкування

  • Володимир Короткевич об’єднує дві слов’янські культури – білоруську та українську

    23 травня в Інституті філології відсвяткували 60-річчя від часу закінчення Київського національного університету імені Тараса Шевченка білоруським поетом, драматургом, перекладачем і громадським діячем Володимиром Короткевичем, іменем якого названо центр білоруської мови і культури Інституту. На творчій зустрічі були присутні – український мовознавець, доктор філологічних наук, професор, академік НАН України, заслужений діяч науки і техніки України Григорій Півторак; заступник директора доц. Валерій Чемес; директор Центру доц. Леся Стеблина; доц. Олександр Скопненко, лектори з Білорусі доц. Надзєя Старавойтава та доц. Алєна Давидзєнка, а також студенти-білорусисти. У рамках святкування відбулися 3 конкурси – презентацій, шаржів та на впізнавання замку, переможців яких було нагороджено білоруським шоколадом та книжкою взаємоперекладів білоруської та української поезії. Програма творчої зустрічі також включала читання поезій та інсценування викладачами Білоруського центру філософського уривку – гри Людини зі Смертю у шахи на життя з повісті Володимира Короткевича «Човен Розпочу».

    Про Володимира Короткевича можна говорити багато. Адже він – цілий культурний материк. Його творчість позначена всеосяжністю думки, заглибленням у цінності минулого з проекцією на сьогодення. Чим Володимир Короткевич знаменний для України? Білоруського поета і Україну пов’язує навчання в Київському університеті, початок кар’єри, формування його як особистості та як майбутнього літератора.

    Вперше Володимир Короткевич познайомився з Україною, приїхавши у 1944 році до «зеленого міста на Дніпрових кручах» – Києва разом із матір’ю. Другого разу приїхав в Україну, коли вступив на філологічний факультет до Київського університету у 1949 році. Тут же закінчив аспірантуру. Григорій Півторак, білорусист за фахом, згадує: «Мене часто запитували студенти про Короткевича. Особливо про те, чому саме він обрав Київський університет, а не навчався в Білорусі. Я завжди на це питання відповідав – тоді були такі часи. Сталінський режим нищив усе. Тоді професори та доктори наук у вищих навчальних закладах були на вагу золота, їх було мало. Саме тому Володимир Короткевич обрав наш Університет, в якому на той час працювали найкращі з найкращих». Нині існують свідчення про те, що, навчаючись в аспірантурі Київського університету, молодий білорус входив до руху шістдесятників, які були у внутрішній моральній опозиції до тодішнього тоталітарного режиму. За активну антирадянську позицію у повоєнні десятиліття майбутнього білоруського класика ледь не виключили з Університету.

    По закінченню Київського університету Володимир Короткевич поїхав викладати у сільській школі Таращанського району Київської області, хоча міг поїхати на Батьківщину – у Білорусь. Згодом білоруський поет все-таки переїде до Білорусі. Проте доля часто повертатиме Володимира Семеновича в Україну. Вже будучи метром білоруської національної літератури, Володимир Короткевич часто відвідував Київ, видавав тут свої твори. Зокрема вийшло друком есе про Білорусь саме для українців «Земля під білими крилами» (1972) українською, а згодом – білоруською. Письменник активно спілкувався з представниками української інтелігенції. Теплі взаємини (зустрічі та листування) він мав із сучасними класиками української літератури – Романом Іваничуком та Іваном Драчем.

    Любов до України та до Києва зокрема помітна у всьому творчому доробку Володимира Короткевича. Повість «Листя каштанів», спогади «Сон про те, що було», переклади творів українських письменників та нариси про діячів культури – Лесю Українку, Тараса Шевченка, Івана Франка, Олександра Білецького – все це написане про Україну і з любов’ю до України Володимиром Короткевичем.

    Володимир Короткевич був не лише письменником, літератором і громадським діячем, а й публіцистом, критиком, кіносценаристом, актором. За його творами поставлено низку вистав, зокрема, за написаним ним лібрето здійснено постановку «Сива легенда» (біл. «Сівая легенда», композитор Д. Смольський, 1978) у Білоруському театрі опери та балету, а за повістю «Дике полювання короля Стаха» створена однойменна опера (композитор У. Солтан, 1989). Також геніальність Володимира Короткевича проявилася в кіномистецтві – він писав кіносценарії та грав епізодичні ролі. Цікаво те, що його історичний детектив «Дике полювання короля Стаха» знімали в Україні, на Львівщині у Підгорецькому замку, а першу версію кінострічки «Чорний замок Ольшанський» - на Хмельниччині у замку XVI ст. Також Володимир Короткевич займався образотворчим мистецтвом – малював карикатури.

    Життєтворчість письменника та патріота, шаржиста та кіносценариста засвідчують багатогранність натури Володимира Короткевича. Він об’єднує дві слов’янські культури – білоруську та українську.

    Олександра Касьянова, фото – Валерій Попов

  • Болгаристи святкують

    23 травня в Інституті філології відбулося святкування Дня слов’янської писемності та культури, а також першої річниці відкриття Центру болгарської мови, літератури, історії та культури в Інституті. В урочистостях взяли участь Радник з питань освіти та науки Посольства Республіки Болгарія в Україні пан Петар Танєв, доц. д-р Антоанета Джельова (Пловдивський університет імені Паїсія Хілендарського), болгарський лектор доц. д-р Маріета Іванова-Гіргінова, а також співробітники Центру болгарської мови, літератури, історії та культури, студенти і викладачі кафедри слов’янської філології.

    У рамках заходу відбулася захоплююча лекція Антоанети Джельової на тему «Преписите и преправките на «История славянобългарска» на Паисий Хилендарски и културноидентификационите модели на XVIII – XXI в.» («Переписування та перепрацювання ″Історії слов’яноболгарської″ Паїсія Хилендарськогота та культурно-ідентифікаційні моделі ХVІІІ–ХХІ ст.). Доц. Джельова також подарувала Центру болгаристики унікальне видання другої Харитонової редакції «Історії слов’яноболгарської» (Чирпан, 1831). З нагоди свята Центр болгаристики отримав вітальні адреси від Інституту літератури Болгарської академії наук та Болгарського центру Мелітопольського державного університету. Серед інших подарунків Центру – ікона святих солунських братів.

    Ще однією подією свята стала художньо-музична програма, яку влаштували студенти-болгаристи. Разом із гостями вони заспівали гімн Кирилу та Мефодію та поставили виставу за мотивами «Слова похвального Кирилові» Климента Охридського болгарською мовою. Студенти старших курсів зачитали уривки зі своїх творів, що подавалися на оголошений Посольством Болгарії в Україні конкурс, присвячений слов’янським першовчителям.

    Захід пройшов у дуже дружній і доброзичливій атмосфері.

    Анна Мукан,
    Фото: Валерій Попов

    Категорії: 
  • Святкуємо наше професійне свято!

    29 березня – День філолога! З нагоди цього свята в Актовій залі Інституту філології відбувся концерт

    День філолога – це не тільки свято тих, для кого філологія є покликанням, професією, родом діяльності, але й для всіх, хто плекає слово, любить читання, цінує літературу. Зі святом привітав колег та студентів директор Інституту філології проф. Григорій Семенюк. У своєму слові Григорій Фокович наголосив на навчально-наукових здобутках філологів, які з кожним роком примножуються. Також директор зазначив, що сьогоднішнє свято має присмак скорботи і печалі, адже у ці дні Україна поминає тих, хто складає Небесну сотню. Зважаючи на це, присутні вшанували хвилиною мовчання загиблих Героїв; аспірантка кафедри новітньої літератури Оксана Рибась продекламувала свій авторський вірш, присвячений майданівським подіям; а з вуст студентів прозвучало декілька цитат із творів, написаних першокурсниками на тему «Майдан для мене та моєї країни».

    Все, що відбувалося і відбувається, відображається у слові, на світлині, на картині, у музиці. Свою рефлексію на революційні події на Майдані виразила пензлем на полотні молода художниця з Харківщини Катерина Ткаченко, чиї роботи з початку березня експонуються у Мистецькій залі Жовтого корпусу. Пані Катерина завітала до філологів, аби привітати їх з професійним святом та поділитися з присутніми тими душевними порухами, які відчувала, творячи «сотню янголів», які символізують перемогу добра.

    Слово і звук – невіддільні, свідченням чого став концерт Національної заслуженої капели бандуристів України ім.Г.І.Майбороди.

    Олександра Касьянова,
    Фото: Валерій Попов

  • Концерт з нагоди 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка

    5 березня Інститут філології за сприянням Молодіжного центру культурно-естетичного виховання та Мистецького салону організував концерт з нагоди 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка

    В історії світової культури є чимало титанів Духу. Тарас Шевченко – один із них. Адже його творчість – це найвища академія українського народу, у якій акумульовано минуле, прийдешнє та майбутнє. Аби проникнути ся цінностями, які утверджував Кобзар, на концерті прозвучали народні пісні на слова Шевченка у виконанні ансамблю української аутентичної музики «Божичі», ансамблю української народної музики «Роксоланія», ансамблю стародавньої музики з Києва «Хорея козацька» та студентів.

    Нині силу Шевченкового слова відчувають у всьому світі, адже його вірші перекладені понад 150 мовами. Відомий корейський соціолог, проф. Сонґ Бок у своїй рецензії на переклади Шевченка красномовно написав: «До цього часу ми майже нічого не знали про Тараса Шевченка. І ось тепер він постав перед нами у своїй величі – і як національний поет, і як талановитий художник. Як геній не лише українського народу, але й усього людства». Це засвідчив виступ студентки, яка продекламувала вірш «Думку» («Вітре буйний, вітре буйний!...») Кобзаря польською мовою під супровід фортепіано.

    Вітальні слова на концерті виголосили ректор Київського університету імені Тараса Шевченка акад. Леонід Губерський, завідувач кафедри історії літератури та шевченкознавства д.філол.н., проф. Оксана Сліпушко, яка є заступником голови оргкомітету з відзначення 200-річчя Тараса Шевченка та керівники ансамблів.

    Кульмінацією вечора стало виконання пісні «Реве та стогне Дніпр «Роксоланією», до якого долучилися всі присутні.

    Олександра Касьянова,
    Фото: Валерій Попов

  • Містер Інституту філології

    Щорічне проведення конкурсу краси в Інституті філології вже стало традиційним. Вродливі дівчата, розкішні сукні, стрункі ніжки, усмішки, дефіле… з такою кількістю дівчат як в ІФ подібні конкурси можна проводити чи не кожного тижня. Недарма кажуть, що Інститут філології – це інститут прекрасних панянок. Та цьогорічне дійство зруйнувало всі стереотипи.

    9-го грудня в теплий (як на зиму) спокійний вечір у Червоному корпусі Київського національного університету імені Тараса Шевченка повітря просякнуте хвилюванням: хлопці-філологи готуються до виходу на сцену. Актова зала заповнена галасливими дівчатами-вболівальницями, члени журі (звичайно, жінки) вже одягнули незвичну для них маску суворості, фотографи зайняли найвигідніші кутки: всі в очікуванні прем’єри – конкурсу «Містер Інституту філології 2011».

    Конкурсантами-дебютантами стали п’ятеро енергійних хлопців різних курсів і спеціальностей, яких об’єднувало неймовірне почуття гумору, безмежність талантів, впевненість у собі та, звичайно, жага перемоги. У конкурсі «відео візитка», де учасники презентували себе у раніше відзнятих роликах, Володимир Москаленко міг похвалитися своєю групою підтримки (як же без дружньої фольклористичної родини). Богдан Скорина змусив жіночі серця битися сильніше завдяки такій запальній і пристрасній латині (латинські танці). Протягом трьох годин усмішка Влада Петрова ні на секунду не зникала з обличчя, а його позитив міг зігріти навіть останні ряди актової зали. Ярослав Подкопаєв підкорив усіх, продемонструвавши небезпечні елементи бойового мистецтва. Під час «чоловічого дефіле» (хто там був, розуміє, що мається на увазі) всі погляди до себе приковувала стійка на голові Віктора Хоменка. Одним словом кожному було чим похвалитися. Та конкурс є конкурс: переможцем повинен бути лише один.

    Після ретельних підрахунків балів за кожен конкурс вся зала застигла в очікуванні. Для нагородження найкращого запросили Королеву університету імені Тараса Шевченка 2011 року Аліну Білоцьку, яка й пов’язала на шию метелик переможця конкурсу «Містер Інституту філології 2011» - Ярославу Подкопаєву (4 курс, переклаз з німецької). Приз глядацьких симпатій виборов першокурсник-арабіст Богдан Скорина.

    Отаким чином в Інституті філології руйнуються стереотипи. Дива трапляються не лише в Новорічну ніч.

    Фото: Володимир Мукан
    Текст: Наталія Мукан

    Категорії: 
  • Андріївські вечорниці

    13 грудня 2011 року у стінах Інституту філології відбулися вечорниці на Андрія. Організатори заходу (Мистецький клуб, студентський парламент і прес-центр) запросили на святкування Андрія Кокотюху, Олеся Донія та соліста одного з українських гуртів, які брали активну участь у святкування.

    На початку свята заступник директора Валерій Чемес нагородив переможців І етапу (університетського) Міжнародного конкурсу імені Петра Яцика. Філологічний дух переможців підтримали солодкими подарунками. Продовжилося свято ворожінням, пісенними й танцювальними номерами.

    Камертоном театрально-музичного вечора став народний ансамбль «Роксоланія», який зачарував гостей свята перлинами зі скарбниці народної пісні. Усі бажаючі змогли поворожити (на воді, витягти ім’я судженого/ої з торбини тощо). Молодиці залюбки брали участь у давніх українських ритуалах, зазираючи собі в майбутнє. Не обійшлося на вечорницях і без хороводів. Втриматися на місці не змогли навіть викладачі: їх закружляли в запальному танці чарівні дівчата-філологині.

    Яке ж свято без подарунків? Та ще й від особливого гостя – депутата Олеся Донія, який нагородив переможців пісенних конкурсів музичними дисками «Останньої барикади»!

    Вечір завершився обрядом «кусання калити». Посмакувати запашним коржем пощастило чоловічій половині гостей. Повідомляємо: жоден «писок» не постраждав, сажа не знадобилася :) Учасники виявилися напрочуд вправними.

    Прес-центр Інституту філології

    Категорії: 

Сторінки

Subscribe to святкування