міжнародна співпраця

  • Співпраця із Посольством Індонезїі

    4 лютого 2020 року в Інститут філології завітала голова інформаційно-культурного відділу, радник Посольства Республіки Індонезія в Україні пані Ерна Херліна. Високоповажна гостя обговорила із завідувачем кафедри мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії Іваном Бондаренком та директором Центру індонезійської мови та літератури Хімаваном Прабово майбутню співпрацю між Посольством та Центром щодо поширення індонезійської мови, літератури та культури серед молоді. На зустрічі також були присутні студенти, аспіранти та викладачі Центру індонезійської мови та літератури.

  • Американський славіст Андрій Даниленко прочитав лекції в Інституті філології

    21-22 січня американський славіст зі США Андрій Даниленко прочитав лекції з історії української мови в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка. Це вже другий його візит із лекціями до нашого закладу вищої освіти. Науковець приїздить в Інститут філології на запрошення кафедри української мови та прикладної лінгвістики, зокрема викладачів Галини Наєнко і Оксани Суховій. Із кафедрою Андрій Даниленко співпрацює не перший рік – активно бере участь у традиційній міжнародній конференції «Мова як світ світів», а від минулого року ще й читає лекції для студентів, які спеціалізуються при кафедрі.

    21 січня 2020 року темою першої лекції Андрій Даниленко обрав: «В оброні українського спадку: языкъ руськїй, славєнскїй та славєнорωссійскїй». Це дискусійне питання. Однак підхід науковця – позитивістський. Що ж ховається за назвами: руський, російський, словенороський; як ці назви мов співвідносяться з назвами етносів; звідки хто, що брав, як хто на кого впливав? – відповіді на поставлені запитання Андрій Даниленко дав під час лекції в Інституті філології. Автор переконливо доводив, що основі лінгвоніми й етноніми отримали концептуальне наповнення в межах Великого князівства Литовського і Королівства Польського. Запозичення лінгвонімів (і етнонімів) відбувалося у процесі культурної експансії з боку руських земель. У джерелах південно-західної Руси (майбутньої України) форми руський, російський стосувалися місцевих реалій; так їх вживали К.Транквіліон-Ставровецький, П.Беринда, Іов Борецький та інші автори. Доповідаючи, Андрій Даниленко зауважив, що період доломоносовський і початки ломоносовського періоду в розвитку російської літературної мови характеризувалися термінологічною невизначеністю. Розмежування мови «рутенів» і «московитів», актуальне в європейських і українських джерелах, стає таким у російських лише у 18 столітті. До того часу російські граматисти, спираючись на перші граматики, писані мовою «рутенів», стверджували, що це російська.

    22 січня 2020 року відбулася друга лекція Андрія Даниленка на тему: «Куйаба чи Куйана, або чим можуть зарадити арабські географи історії української мови?». У другій лекції професор показав, що вивчення дописемного періоду української мови може бути доповнене відомостями з арабських історичних і географічних джерел 8-10 століття. Після А.Кримського і О.Пріцака ніхто так ґрунтовно не наважувався відтворити і пояснити записані арабами топоніми, власні імена й етноніми. Під час лекції Андрій Даниленко показав як у назвах Києва і Руси, іменах Діра та інших князів зафіксовано фонетико-фонологічні риси протоукраїнських діалектів.

    Довідка. Андрій Даниленко – знаний американський славіст, повний професор університету Пейс (Нью-Йорк), співробітник Гарвардського українського наукового інституту, редактор-засновник книжкової серії з питань слов’янських мов і культур (Lexington Books, США), перекладач, автор численних статей і книжок з історії української мови, індоєвропейського та ареально-типологічного мовознавства, а також історії арабсько-слов’янських відносин. Андрій Даниленко – рецензент-експерт Polish-U.S. Fulbright Commission, The European Institutes for Advanced Studies (EURIAS) Fellowship Program, рецензент та член редколегій низки авторитетних світових періодичних видань із лінгвістики (Канада, Польща, США, Україна). Також він член міжнародних мовознавчих товариств: American Association for Belarusian Studies, American Association for Ukrainian Studies, American Association for Slavic, East European, and Eurasian Studies, Societas Linguistica Europaea, Ukrainian Free Academy of Arts and Sciences, Inc. (USA), Харківське історично-філологічне товариство (Україна).

    Галина Наєнко, Олександра Касьянова

  • Польща запрошує на Міжнародну конференцію "Християнська духовна спадщина слов'янських народів"

    Кафедра історичного мовознавства слов'янських мов і кафедра філологічних досліджень "Схід - Захід" філологічного факультету Університету в Білостоці запрошують на Міжнародну наукову конференцію "Християнська духовна спадщина слов'янських народів. Мова. Література. Культура. Історія".

    Конференція відбудеться 21-22 травня 2020 року в Супрасльській академії (Польща). Організатори просять надіслати заявку про участь у конференції до 1 березня 2020 року, зазначивши тему доповіді, на електронну скриньку dziedzictwo.duchowe.2020@gmail.com

    Детальніша інформація, а також реєстраційна форма для участі - у прикріплених файлах.

  • Делегація КНУ взяла участь у роботі міжнародної конференції «Освіта китайською мовою 2019» в м.Чанша (КНР)

    Із 7 по 12 грудня 2019 року делегація КНУ брала участь у роботі міжнародної конференції «Освіта китайською мовою 2019» в м.Чанша (КНР). До складу делегації увійшли директор Інституту Конфуція Олександр Гончаренко та його заступник Кевень Сунь. Олександр Гончаренко виступив із доповіддю про спільний науковий проект з Цзіліньським університетом «Новий розвиток синології Інститутів Конфуція 2019», до якого науковець був залучений цьогоріч.

    На сьогодні в 162 країнах і регіонах світу працює 550 інститутів Конфуція і 1172 шкіл і класів Конфуція, серед яких – осередок у нашому Інституті. Тема цьогорічної конференції: "Інновації та розвиток викладання китайської мови як іноземної в нову епоху". Учасники обговорювали питання стандартів у викладанні китайської мови, компетентність викладачів, вибір навчальних матеріалів, методики викладання, проведення іспитів і поглиблення співробітництва в галузі міжнародної освіти та викладання китайської мови. У конференції взяли участь понад 1000 китайських та іноземних представників із більш як 160 країн, зокрема ректори університетів, при яких працюють Інститути Конфуція, представники шкіл, класів та Інститутів Конфуція Китаю, а також керівництво Всесвітньої асоціації викладачів китайської мови.

    9 грудня відбулося урочисте відкриття конференції в Міжнародному конгресхолі м.Чанша, на якому з вітальним словом виступила віце-прем’єр КНР, голова Ради правління штаб-квартири Інституту Конфуція пані Сунь Чуньлань, а також міністр освіти КНР, заступник Ради правління штаб-квартири Інституту Конфуція пан Чень Баошен та секретар комуністичної партії Китаю провінції Хунань Ду Цзяхао. Передаючи слова голови КНР пана Сі Цзінпіна, пані Сунь Чуньлань наголосила, що Інститути Конфуція – це мости, через які здійснюються міжкультурні обміни між Китаєм та країнами усього світу. Упродовж конференції відбулася зустріч із фінансовим координатором Інституту Конфуція пані Хуей Хуей.

    10 грудня делегати зустрілися з керівництвом Цзiлiньського університету та представниками чотирьох його Інститутів Конфуція. Серед адміністрації були проректор Чжао Хунвей, директор відділу міжнародного співробітництва Джан Гуанцуей, заступник директора Інституту цивільних міжнародних відносин Лі Юнь. Проректор подякував за плідну співпрацю з Цзіліньським університетом та внесок у розбудову зв’язків між п’ятьма Інститутами Конфуція, а також висловив сподівання, що і надалі всі партнери працюватимуть спільно й продуктивно. Керівництво Цзiлiньського університету високо оцінило роботу Інституту Конфуція Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Домовилися про перспективи: викладачі КНУ зможуть взяти участь у тренувальній програмі Цзіліньського університету. Вона передбачає відвідування навчальних закладів, ознайомлення з новітніми методиками викладання китайської мови, культурну програма в Пекіні (4 дні) та Чанчуні 10 (днів).

    Також запланували літній табір з 11 по 24 липня 2020 року для студентів Інституту Конфуція, які матимуть змогу не лише покращити рівень китайської, а й розширити коло міжнародних знайомств, адже до табору приїдуть студенти з Кореї, США, Аргентини та Японії.

    Матеріали надав Олександр Гончаренко.

  • Візит делегації Фуданського університету до Інституту філології

    9 грудня в Інституті філології викладачі та студенти кафедри мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії зустрічали делегацію із Фуданського університету Китаю. Організували зустріч Центр китайської літератури та викладання китайської мови Інституту філології на чолі з Наталею Ісаєвою та відділ міжнародного співробітництва КНУ імені Тараса Шевченка, представити який завітав Андрій Кравченко. У складі делегації Фуданського університету були директор відділу по роботі з іноземними студентами Лі Лу та його співробітники Сянжун Чжан і Чяожань Чжен, а також професор, віце-декан школи інформатики та технологій Жань Лу.

    Делегація з Китаю презентувала свій вищий навчальний заклад із понад 100-річною історією (заснований у 1905 р.), розповіла про можливості вступу, навчання, програм обміну. Китаїсти Інституту філології переглянули відеоролик, де студенти Фуданського університету розповідають про враження від навчання. Фіни, пакистанці, іспанці та представники інших національностей вступають до університету Шанхаю з різних причин, частина з них залишається працювати в Китаї.

    І не дивно: Шанхай – економічний, фінансовий, торгівельний, науковий центр Китаю, окрім того, це осередок судноплавства. Фуданський університет у Шанхаї – один із найвідоміших у Китаї. Мовою цифр: Фуданський університет готує бакалаврів за 76-ма програмами, магістрів – за 243-ма, докторів – за 189-ма, також є програми післядипломної освіти. Університет має 4 кампуси. Співпрацює з 270 університетами й науково-дослідницькими центрами в 40 країнах і регіонах. За рейтингом The QS World University Rankings у 2019 році Фуданський університет посів 44 місце. У закладі проведено близько 100 міжнародних наукових конференцій. Діють безліч студентських клубів, де розвивається спорт і мистецтво. В університеті можна пізнати багато нового про себе та світ, до студентів там індивідуальний підхід. Отже, Фуданський університет може стати хорошим вибором для реалізації здібностей українських студентів. Представники Фуданського університету планують найближчим часом підписати з КНУ угоду про співпрацю. Інститут філології радий співпраці.

    Юлія Кузьменко. Фото Валерія Попова та Юлії Кузьменко.

  • Відбувся Міжнародний семінар пам’яті Мехмета Акіфа Ерсоя

    5 грудня в актовій залі Інституту філології відбувся Міжнародний семінар, присвячений пам’яті Мехмета Акіфа Ерсоя, турецького поета, академіка, автора національного Гімну Туреччини. Вшанування розпочалося з урочистого прослуховування гімнів Туреччини та України, а також прочитання вірша Мехмета Акіфа. Міжнародний семінар організували кафедра тюркології Інституту філології та Інститут Імені Юнуса Емре в Києві.

    Вступне слово виголосив директор Інституту філології, доктор філологічних наук Григорій Семенюк. «Кожна країна має свої національні символи. Серед них особливо важливе місце посідає державний гімн. Тому авторів Гімну України – Павла Чубинського і Михайла Вербицького – шанують як національних героїв. Для Туреччини таким є поет Мехмет Акіф Ерсой», – зауважив професор.

    Ахмет Ягмур Гульдере, Посол Турецької Республіки в Україні, наголосив на визначальній ролі поета в долі їхньої держави. Він пояснив, що Ерсой є такою ж важливою постаттю для їхнього народу, як Шевченко для українців, оскільки він написав найважливіший твір Туреччини.

    Також доповідь виголосив Екрем Калан – ректор Університету імені Аладдіна Кейкубата в Аланії. Він зазначив, що Мехмет Акіф Ерсой був не лише поетом, а й вів активне політичне життя, яке вплинуло на його літературну творчість. Він був справжнім патріотом, духовним лідером свого народу.

    Завідувачка кафедри тюркології, доцент Ірина Покровська розповіла основні відомості з життя поета, а також зауважила, що він може слугувати прикладом для студентів-перекладачів тюркських мов. Адже Мехмет Акіф був не лише поетом, а й займався перекладацькою діяльністю.

    У Міжнародному семінарі взяла участь єдина онучка Мехмета Акіфа Ерсоя – Сельма Ерсой Аргон. Вона згадала своє дитинство і зазначила, що саме дідусь навчив її основним правилам життя: завжди тримати слово і любити свою країну.
    Також про діяльність і творчість поета розповіли голова Асоціації Євразійських економічних відносин Хікмет Ерен, письменник, дослідник Лютфі Берген та голова видавництва "Себілюрремад" Реджеп Гаріп.

    У кінці заходу всім доповідачам видали грамоти та газети видавництва Себілюрремад.

    Текст Вікторії Дудкевич. Фото Валерія Попова.

  • Відкриття Тижня Індонезії

    2 грудня Мистецька зала Інституту філології перетворилася на один із островів між океанами – відкривали Тиждень Індонезії. Індонезійська філологія розвивається в нашому Університеті з 2012 року, а в 2015 році відкрито Центр індонезійської мови і літератури при кафедрі мов і літератур Далекого Сходу та Південно‑Східної Азії на чолі з професором Іваном Бондаренком. Директор Центру - пан Хімаван Прабово.

    Тиждень Індонезії – уже традиційний для Інституту, як зазначив у вітальному слові Іван Петрович. Кілька років поспіль кафедра та Центр організовують інтерактивний діалог, от і цього разу запросили почесних гостей до Жовтого корпусу. Індонезійською культурою сьогодні надихалися представники Київської гімназії східних мов №1 – гімназисти завітали разом із керівником групи Вірою Чжен. Завідувач кафедри запросив школярів вступати до Інституту та пообіцяв: жоден з абітурієнтів не пошкодує про вибір на користь мови й культури Сходу. Іван Бондаренко також дякував Посольству Республіки Індонезія за допомогу, увагу до філологів Київського університету, залучення їх до заходів амбасади.

    Зі студентами Інституту філології та гімназистами поспілкувалися радник-посланник Баскара Прадіпта, голова культурно-інформаційного центру Посольства Гатот Амріх Джемірин, радник політичного відділу Посольства Ерна Херліна та третій секретар Арго Буді Пракосо. Посольство Індонезії в Україні відкрили в 1994 році. Нині у складі структури працюють Надзвичайний і Повноважний Посол Юдді Кріснанді, 7 дипломатів та інші співробітники (загалом 22 працівники). Іван Петрович також згадав, як відкривав спеціальність з індонезійської філології та перекладу спільно з тодішнім Послом, пані Дра Нініг Сунінгсіх Рохдіат.

    Гості з Посольства розповіли про можливості працевлаштування в Посольстві, про роботу в організаціях Індонезії. Нагадали про стажування в Університетах своєї країни. Було наголошено: культурні й економічні зв’язки між Україною та Індонезією успішно розвиваються, вагому роль грає туристичний сектор. Індонезія – дуже демократична держава. Вона така різна: 17 000 островів, 300 етнічних груп та 250 мов. Завдяки творчому потенціалу студентів Інституту філології усі учасники святкування змогли зануритися в індонезійську культуру без перельоту в 17 годин. Після офіційної частини заходу відбувся камерний концерт. Першокурсники, дарма що вивчають мову лише 100 днів, чудово виконали пісеньку про папайю. Підхопив другий курс: під гітару співали композицію «Синя ніч». На завершення презентували народну драму з о. Суматра. Драма загалом дуже поширена в Індонезії. Філологи інтерпретували історію про двох друзів, які планують утекти з країни, аби заробити грошей. Один із них для цього кинув хвору матір, і коли він повернувся одруженим багатієм, то не зізнався дружині про минулі злидні й відрікся від матері, за що та прокляла сина й обернула на камінь. Повчальна історія!

    Насамкінець студентам вручили подяки від Посольства за активну участь у розвитку Центру індонезійської мови і літератури Інституту філології. Відзначили Ірину Залевську, Діану Назарко, Марту-Марію Астаф’єву, Ксенію Куклову, а також студентів, які нині в Індонезії навчаються за програмою стипендії «Дарма Сісва». Це Анастасія Сорока, Анастасія Качан, Юлія Ходецька й Тетяна Литвиненко. Сувеніри від Посольства розіграли ще й для гімназистів: юні сходознавці мали назвати три основні острови Індонезії та три її відомих міста. Святкування триватимуть протягом тижня: в нашому Інституті відбудеться фестиваль кулінарії та перегляд кінофільмів індонезійською.

    Юлія Кузьменко, фото Валерія Попова.

  • Лекція французької гості Жульєтт Може

    26 листопада Жюльєтт Може, випускниця магістратури Паризького університету Сорбона, провела лекцію з країнознавства Франції для студентів 2, 3 та 4 курсів кафедри теорії та практики перекладу романських мов імені Миколи Зерова Інституту філології. Розповідь лекторки була присвячена повсякденню студентів, які вчаться у Франції.
    Протягом наступних двох років пані Може проводитиме в школах та університетах Києва заняття з лінгвокраїнознавства, мови та культури Франції. Ці заняття здійснюються в межах французько-українського співробітництва у сфері викладання французької мови за сприяння Посольства Франції в Україні.

    Інформацію надала кафедра теорії та практики перекладу з романських мов ім. М.Зерова. Фто - Юлія Кузьменко.

  • Відкриття Короткевичівських днів в Інституті філології

    Традиційно до дня народження білоруського письменника Володимира Короткевича (26.11.1930 – 25.07.1984) кафедра слов’янської філології організувала серію заходів, присвячених як цій постаті, так і загалом мові й культурі Білорусі. Цього року кафедра святкує 10-річчя Центру білоруської мови та культури. 25 листопада в мистецькій залі Інституту відзначали ці дві дати.

    Модератор зустрічі Леся Стеблина, директор Центру білоруської мови та культури, втішена радісним, оптимістичним настроєм та багатими планами білорусистів України на розвиток цієї галузі. Вона пригадала нещодавню свою бесіду з першим директором Центру Оксаною Палій, розповідала про саме урочисте відкриття Центру в 2009 за домовленості між Президентами обох країн. За цей час випустилося кілька груп білорусистів, деякі з них нині аспіранти (зокрема, Анастасія Маслун, співорганізатор Короткевичівських днів).

    Леся Миколаївна надала слово запрошеному гостю Андрію Москвіну, досліднику з Варшавського університету. Пан Андрій – член журі багатьох театральних конкурсів, і до Києва приїхав, аби оцінювати роботи молодих українських письменників. Він етнічний білорус, фахівець із білоруської драматургії; освіту отримував у Москві, а нині працює в Польщі. Його докторська присвячена білоруському театру еміграції. Своєю лекцією Москвін хотів показати: потенціал наукових досліджень із білорусистики є. Цьогоріч виходить книга науковця про білоруську літературу 20 ст., також він працює над проектом «Сучасна білоруська п’єса у 7 томах».

    Основна частина виступу Москвіна стосувалася феномену сучасної білоруської літератури. Цей феномен, як вважає вчений, бере початок у 2002 році з фестивалю «Панорама» у Мінську. Нині молоді білоруські драматурги не хотіли б писати в стіл, вони хочуть бачити свої твори на сцені. Дослідник назвав основні фестивалі й конкурси, де можна себе проявити в Білорусі. Проте існує проблема: у країні мало театрів, де ставляться спектаклі біоруською (Республіканський театр білоруської драматургії, Білоруський державний академічний театр юного глядача, Національний академічний театр імені Янки Купала, Національний академічний драматичний театр імені Якуба Коласа). Тому автори подаються на конкурси за кордоном. Для них важливо бачити, що їхнє слово близьке іншим. Драматурги шукають відповідь на запитання, хто є сучасний білорус у повсякденні, зі всіма своїми комплексами та мріями. Студенти й викладачі Інституту філології почули про такі постаті як Андрій Курейчик, Стас Жирков, Павло Пряжко, Костянтин Стешек, Олексій Макейчик. Їхні тексти – пошуки фундаменту для білоруса. Вони міркують, на що можна спертися у житті? Хоча в теперішньому поколінні немає надвиховання, в молодої людини все одно є потреба погляду зовні. Вона прагне оцінки, що було хорошим, а що поганим у її шляху? Також одна з провідних тем білоруської драматургії – сімейна. Батьки не можуть порозумітися з дітьми («Це все вона» Андрія Іванова), пара висуває одне одному претензії, замість поговорити й почути («Обживаючи бетон» Олексія Макейчика).

    Нові п’єси пишуть не лише за класичним зразком, а і як драму абсурду, тож постає проблема інтерпретації, інсценізації. Креативний підхід розвивається зараз у Центрі сучасної драматургії при Республіканському театрі білоруської драматургії. «Досліджувати є що», - підсумували учасники після лекційної дискусії.

    Захід продовжили студенти-білорусисти Інституту філології 2 та 3 курсів. Третьокурсниці познайомили аудиторію із Володимиром Короткевичем як із епохальним явищем білоруської літератури та національно-історичної свідомості. І просто як із талановитою людиною, мужнім, принциповим, душею компанії, люблячим чоловіком. Він не любив, коли його називали романтиком, а водночас сам себе охрестив білоруським Александром Дюма. Обожнював подорожі, у яких стежив за людьми, нотуючи образи для майбутніх творів.

    Другокурсники Інституту філології зацікавили короткою історією білоруської гумористичної поезії за 4 століття. XVIII ст. – химерне Бароко та «звірині гротески» Домініка Рудницького; ХІХ ст. – загадкові й анонімні переспів «Енеїди» Вергілія за зразком Котляревського, поема «Тарас на Парнасі»; ХХ ст. – пересмішник Кіндрат Крапіва; ХХІ ст – іронічний Андрей Хадановіч. Студенти декламували уривки поезій усіх чотирьох періодів. На завершення заходу Ярослава Ємець виконала білоруську пісню «Люблю наш край».

    Понеділкові святкування продовжилися біля пам’ятника Володимиру Короткевичу під Посольством Республіки Білорусь. Далі буде!

    Текст: Юлія Кузьменко
    Фото: Валерій Попов

  • Його називають білоруським Жаданом: в Інституті філології відбулася зустріч із Андреєм Хадановічем

    «Разбуры турмы муры!
    Прагнеш свабоды — то бяры!
    Мур хутка рухне, рухне, рухне -
    I пахавае сьвет стары!»

    Приспів пісні «Муры» лишився в пам’яті після зустрічі з Андреєм Хадановічем – білоруським поетом і перекладачем, членом Союзу білоруських письменників і Білоруського ПЕН-Центру. Андрей завітав до Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка на запрошення аспірантки Яніни Дияк та випускника В'ячеслава Левицького 20 листопада. Співав, виконував під гітару музичні й літературні кавери, зачитував власні поезії та переклади. На другу частину зустрічі встиг друг поета Олександр Ірванець, якому Андрей вручив знак почесного членства білоруського ПЕН-клубу.

    За словами модератора Яніни, твори Хадановіча водночас іронічні й дорослі, у них сплелися насміхання й біль. Зокрема, біль за білоруську літературу, яка переживає складний час. Андрей узяв за епіграф однієї своєї поезії цитату Марії Мартисевич, сучасної білоруської поетеси: «Білоруські книги розповсюджуються, як марихуана». Мовну ситуацію Білорусі, однак, коментує історією свого друга. Той розповідав анекдот про лисичку, що прикидається мертвою для самозбереження. Подібно як білоруська література симулює смерть і… непогано живе! «Пацієнт скоріше живий, ніж мертвий», - робить висновок Андрей.

    Чого не скажеш про літературознавство. Учасники зустрічі дізналися про білоруське «розстріляне відродження», яке поки так і не стало об’єктом ґрунтовних наукових досліджень на Батьківщині. «Можливо, зараз у Білорусі нащадки тих, хто знищував митців, живуть у будинках тих, кого було розстріляно», - каже Хадановіч. А тих, хто вижив, зламали; ними опанував страх і вони більше не поверталися до творчості. На шляху до відновлення справедливості Андрей разом із колегами-музикантами обрав 12 авторів, яких розстріляли, та об’єднав їхні твори в проекті «(Не)расстраляная паэзія». Колектив видав альбом, створив кожному поетові фейсбук-сторінку. Так репресовані митці виходять із забуття.

    Сучасний літпроцес у Білорусі живе завдяки таким, як Андрей. Студенти-філологи та викладачі-літературознавці почули презентацію нової збірки поета «Школа трави». Тут – магія символів і чисел (60 текстів, об’єднані у 5 розділів по 12 творів). «Неначе 5 потягів», - порівнює автор. Чому трава стала центральним образом? Не лише через те, що поет із дружиною на заміській ділянці полюбляє косити траву й тішитися її аромату (проте, усміхаючись, цю причину Андрей теж назвав). Трава – це глибокий символ. Вона м’яка, гнучка, але незнищенна сила. Її скошують, закатують під асфальт – а вона проростає. Зрештою, як і творчість після періоду кризи, як і білоруська література на етапі занепаду. А ще трава – це природність і щирість. Хадановіч згадує слова когось із великих: «Що більше я пізнаю людей, то більше я люблю собак». «А тут – рослини», - додає гість.

    Андрей зачитав кілька яскравих текстів із нової збірки, не оминув і попередньої своєї творчості. Аудиторія жваво сприйняла вірш «Беларускі мужчына». Цікава історія написання цієї іронічної поезії. Хадановіч створив її на замовлення Посла Швейцарії. Це один із найбільш «хуліганських» творів Андрея. Музикант Зьміцер Вайцюшкевіч створив музику на слова вірша. Також філологи почули від Хадановіча інші музичні твори – його переклади Леонарда Коена («Знакаміты сіні плашч»), Сержа Генсбура («Аквабаніст»-«Анахраніст»). На прохання Олександра Ірванця Андрей виконав «Муры». Пісня була кульмінацією заходу в Інституті філології, водночас знаковою у переддень свята Гідності та Свободи. Це переклад перекладу: польський співак Яцек Качмарський у 1979 році переклав твір із каталонської, а з польської білоруською твір адаптував Андрей Хадановіч.

    Ось так на зустрічі з білоруським поетом радісний сміх чергувався із серйозними роздумами. На завершення Андрей підписав усім охочим свою «Школу трави» та подякував Яніні Дияк за запрошення в Київський університет. Чекаємо ще на гостину.

    Текст Юлії Кузьменко. Фото Валерія Попова.

Сторінки

Subscribe to міжнародна співпраця