міжнародна співпраця

  • Відбувся Міжнародний семінар пам’яті Мехмета Акіфа Ерсоя

    5 грудня в актовій залі Інституту філології відбувся Міжнародний семінар, присвячений пам’яті Мехмета Акіфа Ерсоя, турецького поета, академіка, автора національного Гімну Туреччини. Вшанування розпочалося з урочистого прослуховування гімнів Туреччини та України, а також прочитання вірша Мехмета Акіфа. Міжнародний семінар організували кафедра тюркології Інституту філології та Інститут Імені Юнуса Емре в Києві.

    Вступне слово виголосив директор Інституту філології, доктор філологічних наук Григорій Семенюк. «Кожна країна має свої національні символи. Серед них особливо важливе місце посідає державний гімн. Тому авторів Гімну України – Павла Чубинського і Михайла Вербицького – шанують як національних героїв. Для Туреччини таким є поет Мехмет Акіф Ерсой», – зауважив професор.

    Ахмет Ягмур Гульдере, Посол Турецької Республіки в Україні, наголосив на визначальній ролі поета в долі їхньої держави. Він пояснив, що Ерсой є такою ж важливою постаттю для їхнього народу, як Шевченко для українців, оскільки він написав найважливіший твір Туреччини.

    Також доповідь виголосив Екрем Калан – ректор Університету імені Аладдіна Кейкубата в Аланії. Він зазначив, що Мехмет Акіф Ерсой був не лише поетом, а й вів активне політичне життя, яке вплинуло на його літературну творчість. Він був справжнім патріотом, духовним лідером свого народу.

    Завідувачка кафедри тюркології, доцент Ірина Покровська розповіла основні відомості з життя поета, а також зауважила, що він може слугувати прикладом для студентів-перекладачів тюркських мов. Адже Мехмет Акіф був не лише поетом, а й займався перекладацькою діяльністю.

    У Міжнародному семінарі взяла участь єдина онучка Мехмета Акіфа Ерсоя – Сельма Ерсой Аргон. Вона згадала своє дитинство і зазначила, що саме дідусь навчив її основним правилам життя: завжди тримати слово і любити свою країну.
    Також про діяльність і творчість поета розповіли голова Асоціації Євразійських економічних відносин Хікмет Ерен, письменник, дослідник Лютфі Берген та голова видавництва "Себілюрремад" Реджеп Гаріп.

    У кінці заходу всім доповідачам видали грамоти та газети видавництва Себілюрремад.

    Текст Вікторії Дудкевич. Фото Валерія Попова.

  • Відкриття Тижня Індонезії

    2 грудня Мистецька зала Інституту філології перетворилася на один із островів між океанами – відкривали Тиждень Індонезії. Індонезійська філологія розвивається в нашому Університеті з 2012 року, а в 2015 році відкрито Центр індонезійської мови і літератури при кафедрі мов і літератур Далекого Сходу та Південно‑Східної Азії на чолі з професором Іваном Бондаренком. Директор Центру - пан Хімаван Прабово.

    Тиждень Індонезії – уже традиційний для Інституту, як зазначив у вітальному слові Іван Петрович. Кілька років поспіль кафедра та Центр організовують інтерактивний діалог, от і цього разу запросили почесних гостей до Жовтого корпусу. Індонезійською культурою сьогодні надихалися представники Київської гімназії східних мов №1 – гімназисти завітали разом із керівником групи Вірою Чжен. Завідувач кафедри запросив школярів вступати до Інституту та пообіцяв: жоден з абітурієнтів не пошкодує про вибір на користь мови й культури Сходу. Іван Бондаренко також дякував Посольству Республіки Індонезія за допомогу, увагу до філологів Київського університету, залучення їх до заходів амбасади.

    Зі студентами Інституту філології та гімназистами поспілкувалися радник-посланник Баскара Прадіпта, голова культурно-інформаційного центру Посольства Гатот Амріх Джемірин, радник політичного відділу Посольства Ерна Херліна та третій секретар Арго Буді Пракосо. Посольство Індонезії в Україні відкрили в 1994 році. Нині у складі структури працюють Надзвичайний і Повноважний Посол Юдді Кріснанді, 7 дипломатів та інші співробітники (загалом 22 працівники). Іван Петрович також згадав, як відкривав спеціальність з індонезійської філології та перекладу спільно з тодішнім Послом, пані Дра Нініг Сунінгсіх Рохдіат.

    Гості з Посольства розповіли про можливості працевлаштування в Посольстві, про роботу в організаціях Індонезії. Нагадали про стажування в Університетах своєї країни. Було наголошено: культурні й економічні зв’язки між Україною та Індонезією успішно розвиваються, вагому роль грає туристичний сектор. Індонезія – дуже демократична держава. Вона така різна: 17 000 островів, 300 етнічних груп та 250 мов. Завдяки творчому потенціалу студентів Інституту філології усі учасники святкування змогли зануритися в індонезійську культуру без перельоту в 17 годин. Після офіційної частини заходу відбувся камерний концерт. Першокурсники, дарма що вивчають мову лише 100 днів, чудово виконали пісеньку про папайю. Підхопив другий курс: під гітару співали композицію «Синя ніч». На завершення презентували народну драму з о. Суматра. Драма загалом дуже поширена в Індонезії. Філологи інтерпретували історію про двох друзів, які планують утекти з країни, аби заробити грошей. Один із них для цього кинув хвору матір, і коли він повернувся одруженим багатієм, то не зізнався дружині про минулі злидні й відрікся від матері, за що та прокляла сина й обернула на камінь. Повчальна історія!

    Насамкінець студентам вручили подяки від Посольства за активну участь у розвитку Центру індонезійської мови і літератури Інституту філології. Відзначили Ірину Залевську, Діану Назарко, Марту-Марію Астаф’єву, Ксенію Куклову, а також студентів, які нині в Індонезії навчаються за програмою стипендії «Дарма Сісва». Це Анастасія Сорока, Анастасія Качан, Юлія Ходецька й Тетяна Литвиненко. Сувеніри від Посольства розіграли ще й для гімназистів: юні сходознавці мали назвати три основні острови Індонезії та три її відомих міста. Святкування триватимуть протягом тижня: в нашому Інституті відбудеться фестиваль кулінарії та перегляд кінофільмів індонезійською.

    Юлія Кузьменко, фото Валерія Попова.

  • Лекція французької гості Жульєтт Може

    26 листопада Жюльєтт Може, випускниця магістратури Паризького університету Сорбона, провела лекцію з країнознавства Франції для студентів 2, 3 та 4 курсів кафедри теорії та практики перекладу романських мов імені Миколи Зерова Інституту філології. Розповідь лекторки була присвячена повсякденню студентів, які вчаться у Франції.
    Протягом наступних двох років пані Може проводитиме в школах та університетах Києва заняття з лінгвокраїнознавства, мови та культури Франції. Ці заняття здійснюються в межах французько-українського співробітництва у сфері викладання французької мови за сприяння Посольства Франції в Україні.

    Інформацію надала кафедра теорії та практики перекладу з романських мов ім. М.Зерова. Фто - Юлія Кузьменко.

  • Відкриття Короткевичівських днів в Інституті філології

    Традиційно до дня народження білоруського письменника Володимира Короткевича (26.11.1930 – 25.07.1984) кафедра слов’янської філології організувала серію заходів, присвячених як цій постаті, так і загалом мові й культурі Білорусі. Цього року кафедра святкує 10-річчя Центру білоруської мови та культури. 25 листопада в мистецькій залі Інституту відзначали ці дві дати.

    Модератор зустрічі Леся Стеблина, директор Центру білоруської мови та культури, втішена радісним, оптимістичним настроєм та багатими планами білорусистів України на розвиток цієї галузі. Вона пригадала нещодавню свою бесіду з першим директором Центру Оксаною Палій, розповідала про саме урочисте відкриття Центру в 2009 за домовленості між Президентами обох країн. За цей час випустилося кілька груп білорусистів, деякі з них нині аспіранти (зокрема, Анастасія Маслун, співорганізатор Короткевичівських днів).

    Леся Миколаївна надала слово запрошеному гостю Андрію Москвіну, досліднику з Варшавського університету. Пан Андрій – член журі багатьох театральних конкурсів, і до Києва приїхав, аби оцінювати роботи молодих українських письменників. Він етнічний білорус, фахівець із білоруської драматургії; освіту отримував у Москві, а нині працює в Польщі. Його докторська присвячена білоруському театру еміграції. Своєю лекцією Москвін хотів показати: потенціал наукових досліджень із білорусистики є. Цьогоріч виходить книга науковця про білоруську літературу 20 ст., також він працює над проектом «Сучасна білоруська п’єса у 7 томах».

    Основна частина виступу Москвіна стосувалася феномену сучасної білоруської літератури. Цей феномен, як вважає вчений, бере початок у 2002 році з фестивалю «Панорама» у Мінську. Нині молоді білоруські драматурги не хотіли б писати в стіл, вони хочуть бачити свої твори на сцені. Дослідник назвав основні фестивалі й конкурси, де можна себе проявити в Білорусі. Проте існує проблема: у країні мало театрів, де ставляться спектаклі біоруською (Республіканський театр білоруської драматургії, Білоруський державний академічний театр юного глядача, Національний академічний театр імені Янки Купала, Національний академічний драматичний театр імені Якуба Коласа). Тому автори подаються на конкурси за кордоном. Для них важливо бачити, що їхнє слово близьке іншим. Драматурги шукають відповідь на запитання, хто є сучасний білорус у повсякденні, зі всіма своїми комплексами та мріями. Студенти й викладачі Інституту філології почули про такі постаті як Андрій Курейчик, Стас Жирков, Павло Пряжко, Костянтин Стешек, Олексій Макейчик. Їхні тексти – пошуки фундаменту для білоруса. Вони міркують, на що можна спертися у житті? Хоча в теперішньому поколінні немає надвиховання, в молодої людини все одно є потреба погляду зовні. Вона прагне оцінки, що було хорошим, а що поганим у її шляху? Також одна з провідних тем білоруської драматургії – сімейна. Батьки не можуть порозумітися з дітьми («Це все вона» Андрія Іванова), пара висуває одне одному претензії, замість поговорити й почути («Обживаючи бетон» Олексія Макейчика).

    Нові п’єси пишуть не лише за класичним зразком, а і як драму абсурду, тож постає проблема інтерпретації, інсценізації. Креативний підхід розвивається зараз у Центрі сучасної драматургії при Республіканському театрі білоруської драматургії. «Досліджувати є що», - підсумували учасники після лекційної дискусії.

    Захід продовжили студенти-білорусисти Інституту філології 2 та 3 курсів. Третьокурсниці познайомили аудиторію із Володимиром Короткевичем як із епохальним явищем білоруської літератури та національно-історичної свідомості. І просто як із талановитою людиною, мужнім, принциповим, душею компанії, люблячим чоловіком. Він не любив, коли його називали романтиком, а водночас сам себе охрестив білоруським Александром Дюма. Обожнював подорожі, у яких стежив за людьми, нотуючи образи для майбутніх творів.

    Другокурсники Інституту філології зацікавили короткою історією білоруської гумористичної поезії за 4 століття. XVIII ст. – химерне Бароко та «звірині гротески» Домініка Рудницького; ХІХ ст. – загадкові й анонімні переспів «Енеїди» Вергілія за зразком Котляревського, поема «Тарас на Парнасі»; ХХ ст. – пересмішник Кіндрат Крапіва; ХХІ ст – іронічний Андрей Хадановіч. Студенти декламували уривки поезій усіх чотирьох періодів. На завершення заходу Ярослава Ємець виконала білоруську пісню «Люблю наш край».

    Понеділкові святкування продовжилися біля пам’ятника Володимиру Короткевичу під Посольством Республіки Білорусь. Далі буде!

    Текст: Юлія Кузьменко
    Фото: Валерій Попов

  • Його називають білоруським Жаданом: в Інституті філології відбулася зустріч із Андреєм Хадановічем

    «Разбуры турмы муры!
    Прагнеш свабоды — то бяры!
    Мур хутка рухне, рухне, рухне -
    I пахавае сьвет стары!»

    Приспів пісні «Муры» лишився в пам’яті після зустрічі з Андреєм Хадановічем – білоруським поетом і перекладачем, членом Союзу білоруських письменників і Білоруського ПЕН-Центру. Андрей завітав до Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка на запрошення аспірантки Яніни Дияк та випускника В'ячеслава Левицького 20 листопада. Співав, виконував під гітару музичні й літературні кавери, зачитував власні поезії та переклади. На другу частину зустрічі встиг друг поета Олександр Ірванець, якому Андрей вручив знак почесного членства білоруського ПЕН-клубу.

    За словами модератора Яніни, твори Хадановіча водночас іронічні й дорослі, у них сплелися насміхання й біль. Зокрема, біль за білоруську літературу, яка переживає складний час. Андрей узяв за епіграф однієї своєї поезії цитату Марії Мартисевич, сучасної білоруської поетеси: «Білоруські книги розповсюджуються, як марихуана». Мовну ситуацію Білорусі, однак, коментує історією свого друга. Той розповідав анекдот про лисичку, що прикидається мертвою для самозбереження. Подібно як білоруська література симулює смерть і… непогано живе! «Пацієнт скоріше живий, ніж мертвий», - робить висновок Андрей.

    Чого не скажеш про літературознавство. Учасники зустрічі дізналися про білоруське «розстріляне відродження», яке поки так і не стало об’єктом ґрунтовних наукових досліджень на Батьківщині. «Можливо, зараз у Білорусі нащадки тих, хто знищував митців, живуть у будинках тих, кого було розстріляно», - каже Хадановіч. А тих, хто вижив, зламали; ними опанував страх і вони більше не поверталися до творчості. На шляху до відновлення справедливості Андрей разом із колегами-музикантами обрав 12 авторів, яких розстріляли, та об’єднав їхні твори в проекті «(Не)расстраляная паэзія». Колектив видав альбом, створив кожному поетові фейсбук-сторінку. Так репресовані митці виходять із забуття.

    Сучасний літпроцес у Білорусі живе завдяки таким, як Андрей. Студенти-філологи та викладачі-літературознавці почули презентацію нової збірки поета «Школа трави». Тут – магія символів і чисел (60 текстів, об’єднані у 5 розділів по 12 творів). «Неначе 5 потягів», - порівнює автор. Чому трава стала центральним образом? Не лише через те, що поет із дружиною на заміській ділянці полюбляє косити траву й тішитися її аромату (проте, усміхаючись, цю причину Андрей теж назвав). Трава – це глибокий символ. Вона м’яка, гнучка, але незнищенна сила. Її скошують, закатують під асфальт – а вона проростає. Зрештою, як і творчість після періоду кризи, як і білоруська література на етапі занепаду. А ще трава – це природність і щирість. Хадановіч згадує слова когось із великих: «Що більше я пізнаю людей, то більше я люблю собак». «А тут – рослини», - додає гість.

    Андрей зачитав кілька яскравих текстів із нової збірки, не оминув і попередньої своєї творчості. Аудиторія жваво сприйняла вірш «Беларускі мужчына». Цікава історія написання цієї іронічної поезії. Хадановіч створив її на замовлення Посла Швейцарії. Це один із найбільш «хуліганських» творів Андрея. Музикант Зьміцер Вайцюшкевіч створив музику на слова вірша. Також філологи почули від Хадановіча інші музичні твори – його переклади Леонарда Коена («Знакаміты сіні плашч»), Сержа Генсбура («Аквабаніст»-«Анахраніст»). На прохання Олександра Ірванця Андрей виконав «Муры». Пісня була кульмінацією заходу в Інституті філології, водночас знаковою у переддень свята Гідності та Свободи. Це переклад перекладу: польський співак Яцек Качмарський у 1979 році переклав твір із каталонської, а з польської білоруською твір адаптував Андрей Хадановіч.

    Ось так на зустрічі з білоруським поетом радісний сміх чергувався із серйозними роздумами. На завершення Андрей підписав усім охочим свою «Школу трави» та подякував Яніні Дияк за запрошення в Київський університет. Чекаємо ще на гостину.

    Текст Юлії Кузьменко. Фото Валерія Попова.

  • Чергова зустріч Клубу американських студій

    Віце-консул Джошуа Пандерсон провів засідання клубу на тему "Поп-культура Каліфорнії: Голлівуд та реальність". Під час першої частини бесіди віце-консул поділився своїм досвідом життя у Каліфорніїї та кар'єри дипломата. Він розповів, як каліфорнійці проводять час. Учасники Клубу американських студій почули про попередній досвід роботи в Apple пана Джошуа. На продовження бесіди він влаштував вікторину в стилі шоу Jeopardy про Каліфорнію. Серед найпопулярніших категорій були каліфорнійський сленг та їжа. Джошуа Пандерсон захопив аудиторію розповідями про згадані у вікторині каліфорнійські реалії. Студенти ставили багато запитань. Скажімо, чому гість вирішив працювати на уряд? Як довго пан Джошуа перебуває в Україні? Чи вивчили його діти українську мову? Чому слово "собака" є цікавим для американців? Яка різниця між Північною та Південною Каліфорнією? Яким видається Різдво без снігу? Відбувся своєрідний культурний обмін.

    Інформацію надала Анна Карабан, Центр англійської мови та інформації.

    Фото Валерія Попова.

  • Святкування Diwali в Інституті філології

    20 листопада студенти спеціальності «Мова і література гінді та переклад, англійська мова» відзначали Diwali – головне індійське свято, яке ще називають святом вогнів. Дівалі – день, що символізує перемогу внутрішнього світла над духовною темрявою, знанням над незнанням, правди над кривдою та добра над злом.

    До святкування долучився посол Індії в Україні Партха Сатпатхі. «Коли ви у своєму серці запалюєте світильник любові та знання, то ви святкуєте Дівалі», – сказав Партха Сатпатхі. Посол Індії також зазначив: «Я надзвичайно гордий бути тут».

    Концертну програму відкрив народний ансамбль «Роксоланія», який познайомив пана посла з українською автентичною культурою, виконавши народну пісню. Далі студенти Інституту заспівали мантру богині Лакшмі. Вважається, що ті, хто поклоняється їй у цей день, – благословенні, позбавлені душевних і фізичних страждань. Упродовж святкування студенти танцювали, декламували вірші, співали, а також розповіли про вивчення гінді в Інституті філології.

    Софія Григорчук

    Фото Валерія Попова

  • В Інституті філології діє Клуб американських студій

    14 листопада в Інституті філології відбулося засідання Клубу американських студій "Американська мрія: важка праця чи завзятість". У ньому взяли участь понад 100 студентів та викладачів.

    Старший радник з питань закупівель та постачань USAID Еліна Свердлова провела дискусію на тему "З чого складається американська мрія". Вона поділилася історією про те, як вона та її мати іммігрували до США та що означала американська мрія для кожного з них. Еліна та студенти поміркували, у чому різниця між американською та українською мрією. Також студенти цікавились, яка частка Американської Мрії в дипломатичній професії та освіті в університеті, який входить до Ліги Плюща.

    Інформацію надала Анна Карабан, Центр англійської мови та інформації.

    Фото - Валерій Попов.

  • Інститут філології відвідав Надзвичайний і Повноважний Посол Литовської Республіки Марюс Януконіс

    11 листопада 2019 року за ініціативи Посольства Литовської Республіки в Україні відбулась зустріч директора Інституту філології, професора Григорія Семенюка з Надзвичайним і Повноважним Послом Литовської Республіки в Україні Марюсом Януконісом і Аташе з питань культури пані Іною Кнюрєнє.

    Обговорення питань, присвячених розвитку литуаністичних студій в Інституті філології, відбулось за участю проректора з науково-педагогічної роботи (міжнародні зв’язки), професора Петра Беха, який зауважив про досягнуті під час зустрічі 28 жовтня 2019 року домовленості про співпрацю між ректором КНУ імені Тараса Шевченка, академіком Леонідом Губерським із Послом Литовської Республіки п. Януконісом.

    Надзвичайний і Повноважний Посол Литовської Республіки в Україні Марюс Януконіс висловив вдячність керівництву Університету, дирекції Інституту філології за сприяння в розвитку литовсько-українських дружніх взаємин і контактів, зокрема в науково-освітній галузі. Уперше в історії вищої освіти України було започатковано вивчення литовської мови як обов’язкової дисципліни, передбаченої навчальним планом.

    Обговорювалися питання про перспективи литуаністичних студій на кафедрі полоністики, зокрема про створення нової освітньої програми, у межах якої студенти мали б можливість здобути кваліфікацію з польської, литовської та англійської мов. Окрему увагу під час зустрічі було приділено створенню Центру литуаністики в Інституті філології, діяльність якого сприяла б активізації академічної і наукової мобільності (навчання в Литовській Республіці для студентів і стажування для викладачів), організації спільних семінарів, круглих столів, воркшопів тощо.

    У розмові взяли участь заступники директора, доценти Катерина Білик і Сергій Скрильник, а також старший науковий співробітник НДЧ, доцент кафедри полоністики Ігор Корольов.

    Фото - Валерій Попов.

  • Заключний захід Тижня тюркських мов і культур

    8 листопада у межах проведення Тижня тюркських мов і культур кафедра тюркології презентувала можливості стажування у Турецькій Республіці (двосторонні договори, «Еразмус +», «МЕВЛЯНА» тощо). Студенти кафедри поділилися звітами про стажування у турецьких ЗВО.

    Анастасія Протченко:

     

    «Стажування за кордоном – це завжди безліч нових можливостей, для того щоб розширити свій світогляд, розвинути мовні навички та попрактикувати нетворкінг. Відвідування міст Туреччини надихає на нові досягнення та здобутки у вивчені мови та культури. Поїздка на стажування в Стамбул дозволила випробувати наратив, накопичений під час першого року навчання. Не менш важливо, що з 2017 року там працює кафедра української мови та літератури та є ще одна можливість обмінятися досвідом з іноземними студентами. Раджу відвідати мечеть Сулейманіє та розташовану поряд Хюррем Султан Тюрбесі, де похована наша Роксолана. Загалом же стажування у провідних ЗВО Туреччини – чудовий досвід. Постійна робота над собою, своїми знаннями віддячить успіхом.

    Ірина Янитська:

     

    «Еразмус+» – це наймасштабніша сучасна програма академічних обмінів. Мені випала можливість провести стажування в одному з найрейтинговіших університетів Туреччини – у Стамбульському університеті Шехір (İstanbul Şehir Üniversitesi). Територія та ресурси приватного університету вражаючі! Викладачі – справжні професіонали своєї справи, які не просто ознайомлюють з матеріалом, але й спонукають поглянути на предмет інакше, тим самим зацікавлюють студента та мотивують до дослідницької роботи. За семестр навчання у Стамбулі я вдосконалила рівень володіння турецької та англійської мовами. «Еразмус+» подарував мені нових друзів та знайомих з усіх куточків світу, показав колорит історично-туристичної Європи і спокійної, але сучасної Азії (це поєднується в Стамбулі).

    Зоряна Костецька:

     

    Влітку 2018 року я їздила на стажування у Туреччину за програмою «Літня школа в Туреччині», де мене було направлено на навчання в Анкару, університет «Хаджеттепе». Хоча ця програма тривала лише місяць, проте це був місяць незабутніх вражень, емоцій та незрівнянного досвіду. Я познайомилася з людьми, що приїхали з різних куточків світу. Окрім цього я відкрила для себе багату культуру Туреччини, її красу та різноманітні традиції. За 4 тижні я відвідала Анкару, Конью, Кападокію і Стамбул. Звісно, я отримала головне для себе – мовну практику, покращення рівня турецької. Дуже вдячна за таку можливість і рекомендую всім брати участь у різноманітних програмах стажування, відкривати для себе прекрасну Туреччину!

    Фото - Валерій Попов.

Сторінки

Subscribe to міжнародна співпраця