екскурсія

  • Традиційно у травні – Шевченковою Україною

    «Всі дні мого перебування в Яготині є і будуть для мене рядом прекрасних спогадів...»

    Т. Шевченко

    У рамках підведення підсумків щорічного загальноуніверситетського конкурсу студентських наукових робіт й есе «Мій Шевченко» та відзначення річниці від Дня перепоховання Тараса Шевченка 16 травня відбулася тематична навчально-краєзнавча екскурсія «Тарас Шевченко і Яготинщина». У поїздці, яка відбулася з ініціативи кафедри історії української літератури і шевченкознавства, Всеукраїнського навчально-наукового центру шевченкознавства та за підтримки адміністрації Університету, Інституту філології і Студентського парламенту взяли участь студенти та викладачі Інституту філології, Інституту журналістики, філософського, географічного факультетів і факультету кібернетики.

    Учасники екскурсії відвідали музей «Флігель Тараса Шевченка» у м.Яготині, де митець перебував 1843 року на гостині у князів Рєпніних, садибу-музей відомої української художниці Катерини Білокур у селі Богданівка під Києвом та "столицю Шевченкового серця" – маєток Закревських у Березовій Рудці на Пирятинщині.

    Музей «Флігель Тараса Шевченка» – це білосніжна будівля, що височіє над річкою Супій. На початку ХІХ ст. цей будинок входив до архітектурного ансамблю маєтку М. Рєпніна і використовувався як готель для гостей. Саме у ньому зупинявся Тарас Шевченко, на той час уже відомий український поет і художник. Під час приїзду до Яготина 2 липня 1843 року і при подальшому перебуванні на Яготинщині, Шевченка, колишнього кріпака, тепло і гостинно приймала княжа родина. У Яготині Тарас Григорович отримав замовлення зробити олійними фарбами копії з портрету князя Рєпніна роботи швейцарського художника Горгунга. Тісною була його дружба із Варварою Рєпніною – донькою князя. У листопаді 1843 року поет надіслав Варварі Миколаївні до Яготина відому записку, де написав про переживання, що охопили його після спілкування із селянами та спостережень за їхнім життям. Він гостро відчув соціальну нерівність в оточенні поміщиків: «Я застонал, как в кольцах удава...».

    У Яготині у листопаді 1843 року під впливом розповідей про декабристський рух та його учасників (рідний брат М. Рєпніна князь С. Волконський був декабристом) Шевченко написав відому поему «Тризна» («Бесталанный»), присвятивши її Варварі Рєпніній. Рукописний варіант поеми із відомим автопортретом, на якому митець зображений із пером у руках, подарував княжні. Під час перебування у маєтку Тарас Григорович написав ще кілька поетичних творів та намалював низку портретів. Також він мав можливість поглибити свої знання із історії, літератури і живопису, відвідуючи бібліотеку та картинну галерею Рєпніних. У княжій родині поета цінували і поважали. Варвара Миколаївна стала добрим і щирим другом Шевченка на все життя, про їхні взаємини написано чимало розвідок. Проте ні на хвилину увага митця не відверталася від трагічного життя покріпачених селян та знедолених земляків.

    Березова Рудка на Пирятинщині, де знаходиться маєток Закревських, мала не менше значення для Шевченка, ніж Яготин. «У нас чомусь поставили пам’ятник уже немолодому Тарасу Шевченку, – розповідає директор народного історико-краєзнавчого музею в селі Березова Рудка Валентина Гончар, – а він же приїздив до нас 29-річним, якого вже добре знали, бо в 1840-му вийшов його «Кобзар». Цей візит був у липні 1843 року, коли Тарас гостював у свого товариша – поета Євгена Гребінки в його родовому маєтку Убіжище (нині Мар’янівка), розташованому за 35 км звідси». Євгена Гребінку разом із Тарасом Шевченком запросили на бал до княгині Волховської в село Мойсівка, що нині знаходиться на території Черкащини. У Мойсівці відбувався великий бал, на який приїхав і березоворудський поміщик Платон Закревський з молодою дружиною Ганною, братами та сестрами. Шевченка познайомили з поважною родиною Закревських. Ті зустріли його не дуже тепло, і лише красуня Ганна, яка вже читала Шевченкову «Катерину» та інші твори, щиро зізналася, що мліє від його віршів.

    Закревські запросили поета на гостину в Березову Рудку. Шевченкові як особливому гостю випала честь відкривати бал. Лише одне коло пройшов він із немолодою княгинею. Швидко втомившись, вона запропонувала дотанцювати з Ганною Закревською, обраною «Королевою балу». Тарас і сам незчувся, як молода жінка з очима темно-синього кольору запала йому в душу. На третій день він приїхав у гості до Закревських у Березову Рудку. Його запросили ще раз – написати портрети господарів. Тарас Шевченко приїхав аж через півроку (у грудні 1843-го) і виконав портрети Платона та Ганни Закревських, а також олівцем – Платонового брата Віктора. Мистецтвознавці вважають образ Ганни найкращим жіночим портретом, який написав Шевченко. На жодному немає такого життя очей, такого ніжно-промовистого теплого погляду. Він старався втілити в портреті всі свої почуття до цієї жінки.

    Вони зустрілися ще тричі – у травні та жовтні 1845-го і в січні 1846-го. Востаннє бачилися на Тетянин день – на дні народження тієї ж Тетяни Волховської. А потім було тривале заслання, яке докорінно змінило життя поета. І коли в 1858 році він приїхав у Пирятин з надією побачити милу його серцю людину, дізнався, що вона померла у віці 35 років від туберкульозу. Коли Ганна зустрілася з Тарасом, то була вже матір’ю двох дітей. Шевченко знав жінок і до Ганни, і після неї. Але те, що було «до», на думку одного з шевченкознавців, можна назвати прелюдією або вступом, а те що «після», – епілогом. Він віддав Ганні найкращі почуття, не опорочивши честі заміжньої жінки. Його чуттєві пориви залишилися в ліричному вірші «Якби зустрілися ми знову» («Г. З.»). Цей вірш композитор Микола Лисенко поклав на музику.

    Зауважимо, що у Богданівці знаходиться музей-садиба відомої української художниці Катерини Білокур. Пабло Пікассо, побачивши в Парижі її картини, сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!». Тяжкою була її доля, як і доля її улюбленого поета Тараса Шевченка. Попри бажання батьків бачити її простою селянкою, яка б займалася хатньою роботою, в Катерини Білокур з’явилася нестерпна тяга стати художницею і вона доклала багато зусиль, щоб самореалізуватися. Часто у Катерини Василівни не було фарб і полотна, щоб творити, хліба, щоб їсти, дров, щоб зігріти хатину. У тяжкі хвилини зверталась до Шевченка: «Ой, якби це ви, Тарасе Григоровичу, живі були, то, може б, ви і допомогли мені стати художником. А ті люди, серед яких я живу, не розуміють мене, і я між ними як чужа». Поглянувши на її картини, потрапляєш у світ дивовижної і живої казки. А у хатині Катерини Білокур під образами і досі стоїть Шевченків «Кобзар».

    Оксана Данильченко, к.філол.н., директор Всеукраїнського навчально-наукового центру шевченкознавства кафедри історії української літератури та шевченкознаства Інституту філології

  • Тюркологи ІФ відвідали Зоологічний музей Шевченкового університету

    8 травня 2015 р. гості кафедри тюркології (дослідниця зі Сполучених Штатів Америки Грета Юлінг, яка вивчати антропологічні особливості кримських татар; викладач-турок англійської мови Зафер Сари, який перебуває з двотижневим візитом на кафедрі тюркології в рамках програми обмінів "Мевляна"; студенти Кавказького університету, які протягом місяця вдосконалювали свої знання російської мови в Інституті філології, іноземний лектор, кандидат філологічних наук Бюлент Хюнерлі (університет "Киркларелі", Турецька Республіка), викладачі кафедри тюркології та студенти першого курсу спеціальності "Кримськотатарська мова і література" відвідали Зоологічний музей Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

    Категорії: 
  • Чигрине, Чигрине...

    Чигрине, Чигрине,
    Все на світі гине,
    І святая твоя слава,
    Як пилина, лине…

    Тарас Шевченко
    Чигирине, Чигирине…

    14-15 листопада студенти-магістранти україністики, германістики та бакалаврату фольклористики пройшлися історичними місцями гетьмана України Богдана Хмельницького. Екскурсія була організована кафедрою історії української літератури та шевченкознавства на чолі із М. М. Конончуком.

    Маршрут здійснювався у напрямку м. Чигирин – с. Суботів – Холодний Яр – м. Кам'янка. Усі три місця оберігаються державою і відомі як Національний історико-культурний заповідник «Чигирин».

    Немає кращого місця, де можна дізнатися про всі найпотаємніші факти з життя гетьмана Б. Хмельницького, за Чигирин. Музей гетьмана та його резиденція розкривають не тільки особисті перипетії (сам гетьман мав 3-х дружин), сторінки історії (походи та військові дії), але й тогочасний побут українців середини ХVІІ ст.

    Кажуть, що коли помер Хмельницький, його бальзамували і більше 1 місяця зберігали у такому стані до того, як поховали у Свято-Іллінській церкві (с. Суботів), яка, до речі, зображена на сучасній п’ятигривневій купюрі. Говорять також, нібито тіло його було спалене під час подальших воєн. Хоча ходять такі чутки, що все ж таки козаки це передбачили і десь перепоховали гетьмана, проте донині місце так і не знайшли.

    Сторінки Холодного Яру зберігають не тільки історії гайдамацької Коліївщини, повстанських загонів УНР, партизанського руху УПА, але й пам’ятки культури: Свято-Троїцький Мотронинський монастир, славетний своїм цілющим джерелом і який далеко в минулому відвідав Т. Г. Шевченко та дуб Максима Залізняка, який налічує більше 1010 років.

    Зануритися в атмосферу ХІХ століття допоміг літературно-меморіальний музей О. С. Пушкіна та П. І. Чайковського. Зелений будинок зберігає пам’ять про ті часи, коли ще в ньому на наради збиралися декабристи, звучав голос Пушкіна. Тишу і спокій цього маєтку дуже любив П.І.Чайковський, який впродовж 28 років приїздив сюди. Вражає кількість раритетних речей, антикваріату тих час. Тут зберігаються автентичні речі композитора, зокрема рояль, на якому грав П. І. Чайковський, – і ми теж мали змогу особисто почути його чарівні звуки, – та його персональне піаніно, на якому має право зіграти лише переможець Міжнародного конкурсу ім. П. І. Чайковського.

    Дар’я Харитонова, студентка Інституту філології

    Категорії: 
  • Мандруючи стежками Тараса Шевченка

    Рік Шевченка добігає кінця, проте подорожі філологів стежками Кобзаря продовжуються. У рамках проекту реалізації навчально-краєзнавчого проекту кафедри історії української літератури і шевченкознавства та Всеукраїнського навчально-наукового центру шевченкознавства «Шевченковою Україною», розпочатого ще у травні місяці, 23 жовтня студенти Інституту філології відвідали ще декілька історичних місць Чернігівщини – заповідник «Ганнина пустинь» – маєток Білозерських-Кулішів у хуторі Мотронівка Борзнянського району та Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця» у місті Батурин.

    Розпочалася подорож голосистих фольклористів, допитливих україністів та мрійливих «майже письменників» (студентів спеціальності «літературна творчість») із хутора Мотронівки – з будинку Білозерських. Саме там у садибі «Ганинна пустинь» народилася та провела свої дитячі роки Ганна Барвінок, талановита письменниця, дружина Пантелеймона Куліша (справжнє ім’я – Олександра Білозерська). На хуторі Мотронівка й зійшлися дві закохані душі – Пантелеймон та Олександра, там же відбулося їхнє весілля. А на славнозвісному весіллі в ролі старшого боярина був присутній Тарас Григорович Шевченко. У музеї студентам окрім екскурсії також представили білочки-мотанки, які навчив діток на весіллі виготовляти сам Шевченко, і кожен із філологів мав змогу й собі зробити подібну іграшку. Як жартували фольклористи: «Уже недарма на екскурсію з’їздили!».

    Наступним пунктом призначення був Батурин. У гетьманській столиці пощастило відвідати аж три знакові місця однойменного культурного заповідника «Гетьманська столиця»: будинок генерального судді Василя Кочубея, козацьку військову цитадель та розкішний палац Кирила Розумовського. У будинку Василя Кочубея (що милує око відвідувачів ще з другої половини XVII століття) філологині ознайомилися з оригінальним інтер’єром приміщень, де творилася козацька історія, із творами мистецтва сучасних авторів, котрих надихнула велич козацької доби – гравюрами Василя Лопати, Сергія Якутовича, Федора Константинова, скульптурами Андрія Гончара та Віктора Авули. У підвальних приміщеннях Будинку здивував відтворений інтер'єр в'язниці та дві воскові фігури — писаря та в'язня, виконані співробітниками Музею воскових фігур м. Києва. Студентів зацікавили малюнки, на яких було зображено покарання, що застосовувались у ХVII – XVIII ст.

    Особливо вразила дівчат романтична історія кохання Івана Мазепи та Мотрі Кочубей, а найбільше – проникливі листи гетьмана до своєї коханої. У листах він звертався до неї не інакше, як «Моє серденько», «Моє велике кохання», «Мій рожевий цвіте» чи й «Ваша величносте». Ні роки (а між іншим, Мазепа був на 50 років старший від своєї обраниці!), ні соціальний статус не стали на заваді сильним почуттям. Як зазначила Оксана Юріївна Данильченко: «Щоб вас так любили, дівчата, як Мазепа любив свою Мотрю!».

    Справжній войовничий дух увібрала в себе Батуринська цитадель, споруджена ще у 1625 році. За часи свого існування фортеця неодноразово спалювалася і, наче фенікс, завдяки зусиллям батуринців відроджувалася із попелу, залишаючись форпостом для своїх жителів.

    У палаці Кирила Розумовського студенти по-справжньому занурились у атмосферу розкоші та вишуканості XVII-XVIII ст., пройшлися мармуровими сходами, якими ступали кришталеві черевички найперших українських панночок, оглянули зали, у яких представники української та європейської інтелігенції танцювали вальси під музику Шопена, доторкнулися до оздоблених золотом дубових столів, на яких підписувалися найважливіші державні документи Гетьманщини. З початку ХХ ст. палац стояв руїною і своїм теперішнім чудовим виглядом завдячує реставраційним роботам, проведеним в 2002 – 2008 роки.

    Приємним сюрпризом стала зустріч філологів із третім президентом України – Віктором Ющенком та його сином, спільне покладання квітів до меморіалу Цитаделі та низка зроблених спільних світлин.

    Натхненні величним духом гетьманської столиці, філологи з піснями та сувенірами попрямували до Києва, хоча покидати розкішні палаци, величні цитаделі та повертатися до науки ще й як не хотілось. Маємо сподівання, що подорожування знаковими історичними місцями стане хорошою традицією для студентів, а проект "Шевченковою Україною" матиме продовження і після закінчення року Шевченка.

    Щиро дякуємо за сприяння у проведенні поїздки адміністрації та студентському самоврядуванню Університету!

    Своїми враженнями поділилася
    студентка ІІ курсу спеціальності українська мова та література та іноземна мова
    Вікторія Фещук

    Категорії: 
  • Відбувся флешмоб із прибирання могил письменників на Байковому цвинтарі

    3 жовтня Центр білоруської мови та культури Інституту провів благодійного флешмобу на Байковому кладовищі. Метою акції було прибирання занедбаних могил письменників України. Роботи і бажаючих знайшлося чимало. Подробиці у фото-звіті.

    Категорії: 
  • На прощу до Тараса: сходження на Чернечу гору

    Завершальний етап проекту «Шевченковою Україною» видався досить символічним, адже остання екскурсія відбулася до найсвятішого (і звісно ж найпопулярнішого) шевченківського місця – Канева. 22 травня, у день перепоховання Кобзаря, група з філологів, фізиків і радіофізиків КНУ відвідала Шевченківський національний заповідник у Каневі. Як відомо, саме студенти Київського університету несли в руках труну Шевченка по Києву, і саме вони разом із селянами викопали яму для поета.

    Тарасову гору без надмірного пафосу можна назвати місцем паломництва, і не лише українців. Місцина разом із неймовірним краєвидом «Дніпра і круч» створює неабияку атмосферу святості. Недарма перші враження наших студентів від побаченого були такими: «Неначе у храмі побували».

    У заповіднику нам вдалося відвідати три знакові місця – могилу Кобзаря, Канівський музей Т.Г. Шевченка та «Тарасову світлицю». Подолавши 342 сходинки до могили, під музичний супровід київських хорових капел поклали квіти та взяли участь в урочистостях. Приємною несподіванкою стало спілкування із Міністром культури України – Євгеном Нищуком.

    Цікавими та інформативними були відвідини Канівського музею Т. Г. Шевченка, який містить понад 20 тисяч унікальних пам’яток. Його окраса – меморіальні речі та офорти Тараса Шевченка, рідкісні видання його творів, високохудожні твори українських і зарубіжних митців, шедеври народної художньої творчості, цінні архівні документи, фото- та кіноматеріали, аудіо- та відеозаписи знаменитих бандуристів і кобзарів. Директор Всеукраїнського навчально-наукового центру шевченкознавства кафедри історії української літератури і шевченкознавства Оксана Гальчук і науковий співробітник Центру, асистент кафедри Оксана Данильченко зустрілися із завідувачкою фондами Канівського музею Тараса Шевченка Ганною Манджарою і подарували книжку Леоніда Ушкалова «Моя шевченківська енциклопедія», обговоривши можливості подальшої співпраці.

    Самобутнім, духовно наснаженим місцем на горі є «Тарасова світлиця» - перший музей, присвячений життю і творчості Шевченка, заснований ще наприкінці ХІХ ст. Василем Гнилосировим. Історія будинку тісно пов’язана з Іваном Ядловським, сторожем Шевченкової могили. Завдяки його сподвижницькій праці вдалося зберегти чимало унікальних фондів музею та непорушність місця поховання.

    Чернеча (Тарасова) гора залишається для нас символом незламності національного духу, єдності поколінь, продовження традицій геніального предка. З горою пов’язано низка історичних подій, серед яких самоспалення на знак протесту проти русифікації дисидента Олекси Гірника 22 січня 1978 р. (пам’ятник Олексі Гірнику знаходиться в цьому ж місці).

    Тарасова гора, попри все, є місцем містичним – саме тут зв’язок із геніальним поетом відчувається чи не найсильніше, тут можна буквально відчути погляд Кобзаря на собі та почути:
    «…І мене в сім’ї великій,
    в сім’ї вольній, новій,
    не забудьте пом’янути
    не злим тихим словом.»

    Ділилася враженнями
    студентка І курсу
    спеціальності «українська мова та література, іноземна мова»
    Вікторія Фещук,
    Фото: Наталія Пластун

    Категорії: 
  • Шевченковими місцями травневого Києва

    Проект «Шевченковою Україною», організований кафедрою історії української літератури і шевченкознавства, кафедрою української філології для неспеціальних факультетів та Всеукраїнським навчально-науковим центром шевченкознавства Інституту філології, в розпалі. Кожного дня всі охочі студенти та викладачі Київського університету мають можливість відвідувати знакові в долі Тараса Шевченка місця в Києві та в Україні.

    14 травня відбулися дві екскурсії - до Літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка та до Меморіального будинку-музею Тараса Шевченка на Пріорці. Обидві екскурсії зібрали чимало зацікавлених студентів і викладачів. Досвідчені екскурсоводи познайомили відвідувачів з "неформальним" письменником і художником - дядьком Тарасом, який пригощав місцевих дітей цукерками й поринав думками у небесну височінь під 400-літнім дубом.

    У найближчому майбутньому відбудуться екскурсії до Національного історико-культурного заповідника "Качанівка" та до Канівського природного заповідника та Чернечої гори.

    Анна Мукан, фото Валерія Попова та Наталії Пластун

  • Екскурсія Національним музеєм Тараса Шевченка

    13 травня відбулася перша екскурсія в рамках навчально-краєзнавчого проекту "Шевченковою Україною", присвяченого 200-річчю від дня народження Великого Кобзаря. Проект організувала кафедри історії української літератури і шевченкознавства, української філології для неспеціальних факультетів і Всеукраїнський навчально-наукового центр шевченкознавства.

    Тридцятеро студентів разом із викладачами відвідали оновлений після реставрації Національний музей Тараса Шевченка, що знаходиться у двох хвилинах пішки від Інституту філології. Керівництво музею радо відгукнулася на ініціативу сусідів-колег і організувало безкоштовну екскурсію для гостей. Відвідувачі Шевченкового храму прослухали цікаву екскурсію про життєвий шлях Кобзаря, ілюстрацією до якого стали численні картини майстра пера і пензля – оригінали та копії.

    Наступна запланована подія – екскурсія до Меморіального будинку-музею Тараса Шевченка, що більш відомий як "Хата на Пріорці" за адресою м. Київ, вул. Вишгородська 5! Збір о 13.00 в холі Інституту філології.

    Анна Мукан, фото Валерій Попов

    Категорії: 
  • Учасники Шевченківського міжнародного літературного конгресу відвідали Тарасову гору

    У дні 200-річного ювілею Кобзаря учасники Шевченківського міжнародного літературного конгресу відвідали Тарасову гору

    Фото: Валерій Попов

Сторінки

Subscribe to екскурсія