майстер-клас

  • Лекція та майстер-клас з арабської каліграфії

    31 березня за сприяння Єгипетського центру арабської мови та культури на чолі з Оленою Хоміцькою відбулася лекція завідувача відділу Ісламського культурного центру в місті Києві Таріка Сархана та майстер-клас з арабської каліграфії.

    Пан Тарік розповів студентам-арабістам про стиль, особливості написання Корану, розвиток та найкращих майстрів каліграфічного мистецтва арабського світу. По закінченню теоретичної частини зустрічі відбувся майстер-клас з арабської каліграфії. Студенти змогли спробувати свої вміння на папері та тканині, оперуючи при цьому спеціальним інструментом арабської каліграфії «калямом».

  • Семінар з підвищення кваліфікації для викладачів перекладу

    з 25 по 27 березня у Києві відбувся семінар з методики викладання перекладу, зорганізований кафедрою теорії та практики перекладу з німецької мови Інституту філології за підтримки Австрійського культурного форуму та Представництва Австрійської служби академічних обмінів. Семінар проводив Гаральд Фляйшманн, викладач Інституту теоретичної та прикладної транслятології університету м. Ґрац (Австрія), перекладач з української. Упродовж трьох днів він ділився своїм знаннями та досвідом викладання й перекладацтва з колегами - викладачами університетів Харкова, Кіровограда, Дрогобича, Тернополя, Ужгорода, Житомира та Києва.

    Учасники семінару працювали над труднощами послідовного, синхронного, письмового перекладу, звернувши увагу на ті нові виклики, котрі ставить суспільство перед сучасним перекладачем. Досвід австрійського колеги спонукав нас переглянути традиційні уявлення про переклад і про роботу перекладача, став стимулом подивитися по-новому й на роботу викладача перекладу: переосмислити доцільність тих чи інших вправ, критерії оцінювання.

    Семінар дав можливість познайомитися з досвідом колег з інших міст і поділитися своїм досвідом, налагодити контакти, обговорити наболілі питання.

    Марія Іваницька,
    фото - Мар'яни Бондаренко

  • В ІФ оновлено мовну лабораторію інтенсивного вивчення іноземних мов

    У першій половині березня в Інституті філології відбулася низка майстер-класів у мовній лабораторії інтенсивного вивчення іноземних мов. Викладачам та співробітникам Інституту було продемонстровано можливості програми "Інтерактивний клас", за допомогою якої студентів можна навчити здійснювати синхронний та послідовний переклади. Зручним є використання даної програми для перекладу відеофільмів та презентацій, проведення комп'ютерних тестувань тощо. У межах проведених майстер-класів викладачі мали можливість під керівництвом досвідченого інструктора навчитися користуватися зазначеною програмою з метою її подальшого використання у своїй професійній діяльності.

    Приміщення лабораторії інтенсивного навчання іноземних мов було відремонтовано та обладнане за підтримки Турецького агентства зі співробітництва та координації "ТІКА" при Кабінеті Міністрів Турецької Республіки.

  • Захмарена у віршах

    Творчість поетки Анастасії Гаркавюк, яка взяла собі за псевдонім метафоричну назву Захмарами, характеризується образністю та застосуванням цілої палітри різних художніх засобів. Пишучи про себе поетеса говорить так:
    Кудись за хмари
    В небесні храми
    До лона Бога
    Летить небога

    Насичена легкістю і простотою, її поезія, однак, здатна вражати глибокою філософічністю викладу в кожному рядку. Авторка постійно намагається осмислити людське життя. Анастасія Гаркавюк у своєму творчому доробку зосереджується над роздумами про сувору реальність, описуючи всі відчуття молодої людини, яку змушують існувати у певних соціальних рамках.
    привіт, мій світ
    моя планета-куля
    у пістолет заряджена
    із людством на ходулях

    де люди - вже не люди
    машини-автомати
    одні пострілоносні
    а інші - банкомати

    взаємонелюбимі
    взаємонелюдимі
    взаємовиключаючі
    взаємоубиваючі
    взаємоневзаємні
    даремні
    ні

    Лірика поетки має інтровертивний характер, адже їй властиве постійне заглиблення в себе. Внутрішні рефлексії ліричної героїні висвітлюються крізь призму природних явищ. Поетка фактично медитує, міркує над основними постулатами життя.

    Часто звертається поетеса до інтимної та любовної лірики, показуючи той світ, в якому вона живе, розкриваючи широкий діапазон душевних переживань, що інтимізує, втаємничує читача у заповітні мрії ліричного героя. Тематика віршів поетки торкається високих матерій любові, щастя. Авторка постійно звертається до своїх реципієнтів, намагаючись привернути їх увагу до іншого світу. Подекуди здається, що вона звертається до світу ідей, насправді ж, поетка просто показує, як тисячі живуть лише сірою буденністю і лише одиниці здатні бачити прекрасне у простому. Фактично, через мікрокосм авторка намагається дістатись до макрокосму, вона ставить риторичні питання і не боїться давати власну відповідь. Творчість поетки пронизана містичними та духовними елементами, наприклад:
    Янгол
    Чи здатен ти побачити
    Почути, усвідомити,
    Що є живі янголи:
    Янголи-охоронці?
    Не ті, що літають хмарами
    Й за хмарами у Небі
    Безсмертні, сяючі
    Споглядаючи на тебе.
    А живі ангели
    Без німбу і крил,
    Які не вміють ширяти,
    Із плоті і крові, визначеної статі.
    Вони ходять землею, підвладні долі і болю,
    Мають дар, даний не всім:
    Унікальний дар любові.
    Ти живеш, спиш, крокуєш
    Й часом не помічаєш,
    Що за твоєю спиною такий янгол
    Тебе захищаєю
    Ти страждаєш, ридаєш, картаєшся
    І часом не бачиш -
    Янгол є за спиною,
    Він поруч, юначе.
    Він молиться тихо, беззвучно
    За тебе до Бога,
    Кличе білокрилих чудес
    Тобі в допомогу.
    Обертайся частіше, дивися, побач
    Чи хоча б намагайся:
    Такі янголи є серед нас
    Може ти такий янгол?
    Зізнайся?

    Авторка намагається показати, що поруч із метафізичними янголами існують люди, які можуть виконувати функції небесних створінь, а саме: дарувати тепло, любов; підтримувати у тяжку хвилину. Поетка, активно використовуючи звертання, риторичні запитання, звертається до образів неба, хмар, янгола, Бога, що створює між автором і читачем справжню розмову про духовні цінності.
    І я і ти (присвячено С.С.С.)
    І я і ти
    Із простоти
    І ти і я
    Пернаті
    І ми у двох
    Ми – два птахи
    І двоє ми
    Крилаті
    І ти і я
    Це два світи
    І я і ти
    Не схожі
    І ми удвох
    Ми не святі
    Але кохати
    Гожі
    -Разом...
    -Угу...
    -Гаразд?..
    -Авжеж...
    Багато слів не треба
    Коли крилаті дві душі
    Дістатись прагнуть неба
    -Ти де була?
    -Летіла вниз?..
    А ти?
    -Злітав угору
    Мене узяв
    Підняв у вись
    Безсилу і прозору
    Ти не зважав
    Що серце вже
    Розтяте і розбите
    І справді...
    Ще воно живе...
    І здатне ще
    Любити...

    У системі версифікаційної майстерності Анастасії Захмарами переважають верлібри (неримований нерівнонаголошений віршорядок); строфічні вірші (катрени / дистих); вірші, де рядки недописані, або ж обірвані напівфразі; звертається вона і до безпунктуаційної поезії.
    непорочна, як квітка підсніжника
    з тендітними пальцями під сніжною ковдрою
    ти спала на білій хмарині янгольсько
    та, хто зірвала серце чорною зіницею
    і поклала між сторінок своєї долі
    ти спала дитинно й усміхнено
    так що сонце боялося сходити
    боязко ховаючись за кленами
    неприступна, як троянда
    ти спала у моєму ліжку
    насичуючи шкіру свіжістю
    вбираючи вологу моїх обіцянок
    виливала їх на папір римами
    виривала сторінки зі словників
    попелила мене дотиком посмішки
    ти спала вкрита моїми обіймами
    недосяжна, як квітка папороті

    Рядки в поезіях мають різні способи римування – кільцеве, перехресне, перерване римування, катрени на одну риму (аааа); різний порядок розташування рим; використання холостих рядків, чоловічих, жіночих і дактилічних рим з різними способами їх чергування і т. д.

    Художньо-мовленнєва організація поезій полягає в активному використанні словотворчих (неологізми) та лексико-семантичних засобів (варваризми, сленг, жаргон, терміни) увиразнення мовлення.
    Вони говорили займенниками
    І переважно імперативами
    Хотіли бути письменниками
    Спиваючись у трактирах

    Вони кохалися у авто
    І переважно без захисту
    Вони знімалися у кіно
    Не маючи акторського хисту

    Вони шалено неневиділи
    І непристойно любилися
    Слухали пісні на аудіо
    На Еді Мерфі молилися

    Вони здавались безумними
    Хоча були наймудрішими
    І їхні очі задумані
    Постійно плакали віршами

    Вони кохалися у авто
    Та переважно з іншими
    Вони знімалися у кіно
    У жанрах несуміжних.

    Спостерігається систематичне використання різних тропів (епітети, порівняння, метафори, метонімії, синекдоха, перифраз, евфемізм, гіпербола).

    Ранок
    Мої руки худі і білі...
    І долоні - провидці долі.
    Долілиць упаду... Долине
    Доленосне мовчання...Солі
    Я досиплю собі на рану
    І зарано зорю побачу...
    Загориться з-за гір багряно-
    пурпурове багаття
    Плачу...
    Полечу підпалю світанок...
    І до крові додам туману...
    Мої вікна всі без фіранок
    Я стрічаю світило...
    Ранок....

    За хмари
    Дві руки...
    Долоні...
    Дві долі...
    Доволі...
    Для волі...
    Поволі...
    Летіли...
    Хотіли...
    Любові...
    Без болю...
    Без бою...
    Без міри...
    Без мари...
    За хмари...
    Убогі...
    До Бога...

    Поетка активно застосовує прийом асонансу та алітерації, що надає плавності та музичності рядкам її поезії.
    Чи бачили ви за вікном засніжену душу?
    Одну з тих, які закутані і застуджені
    Одну з тих, які хронічно закохані
    З обмороженими пальцями, в лахи захованими
    З обвітреними губами, століттями нецілованими
    З очима такими підозріло рідними
    Наймудрішими… печальними ледь помітно
    Засніжену душу…. сивим притрушену
    Душу, застуджену власною стужею

    лапатий цукор ховає запалі сліди вчорашні
    «падосніг» - ловлю у передбаченні мимовільному
    який цього року грудень видався домашній
    між іншим... я тепер «Кохана» у його мобільному

    ***
    в руках тримаю аркуш: щось давно
    писати я забулася віршами
    розлити б рясно по столі вино
    і чаклувати у багровім шалі

    я тут сама закуталась у вічність
    захмелений спокутую порив
    скупа прийшла на думку символічність
    сховавшись у обмеженість чорнил

    веду рядки, куйовджу букви ревно
    розпатлані метафори чешу
    та не зарадить вже нічого, певно,
    моєму вічно п'яному віршу

    ***
    коли у мені прокидається слово
    я не маю чого сказати
    затамовані літери у розмовах
    як поети у казематах

    а коли прокидається мудрість на зміну
    я її одягаю в блакитне
    і сопуть їй рожеві лебідки у спину
    заполохані і тендітні

    поговорюють, в мові ховаються духи
    і вони все на світі знають
    коли мудрість і слово беруться з руки
    я укрилена засинаю

    ***
    просто мовчи
    наче мовчання - умова
    наче вода
    свіжістю стримуй звук

    просто тримай
    кожне важливе слово
    наче воно
    завше не зійде з рук

    просто мовчи -
    фраз гамірна основа
    наче німа
    в тиші найбільше тонів

    просто така
    наша таємна розмова:
    бачити сенс
    у безтілесності слів

    ***
    ти ховаєш свої глянцеві зіниці
    від райдужки моїх розчинених вікон
    та я рожеводумною черницею
    вірую в автентичність цих ікон

    омарена терра інкогніта ти
    я ж власні схильності колумбійські
    стримую в ім’я людської свободи
    такої ж необхідної як і близькість

    руно золоте – відгадка погляду
    сховане під птахи-віями
    та я в лихоманці ніяк не знайду
    ладу між думками-повіями

    ***
    упаду у руки самоти
    "обійми тугіш, моя повіє"
    бо нема любові, де не ти
    туш обтяжує розкосі вії

    у зіницях хворобливий блиск
    на устах від посмішки відбиток
    це латентний драматичний хист
    так навчив вдягати наболіте

    а коли нарешті ти прийдеш
    я розпущу вії на світанку
    лиш на шкірі матовій знайдеш
    від обіймів ледь помітну ранку

    ***
    я дивлюся, я бачу
    я сміюся і плачу
    я малюю на стінах
    все минуле в руїнах
    там уламки майбутнього
    фрески там незабутнього
    і колони розхитані
    риторичних запитань
    там пустелі затоплені
    мрії в землю закопані
    філософські трактати
    і підземні кімнати
    там на дні у темниці
    сховано таємницю
    у криштальних кайданах
    у нових старих ранах
    вічно юну і сиву
    омерзенно красиву

    ***
    А у моїх легенях хмари,
    А у твоїх – туман і кашель.
    - Куди підемо?
    Куди пірнемо?
    - Побачиш.

    Я дихаю – птахи тріпочуть,
    А віддих твій – вітри пустельні.
    - Невже ти йдеш?
    Ти ще прийдеш?
    - Напевно.

    А у руках
    (твоїх руках)
    Все воскресає і буяє.
    Лиш я така
    (одна така)
    В руках твоїх
    Вмираю.

    ***
    пробач мені сезонну кволість
    останній пад - осінній хист
    секундна тінь свою знайомість
    ховає у альбомний лист

    в такім сюжеті заяложенім
    по-листопадному недужа
    я по-дитячому серйозна
    і по-дорослому байдужа

    як фарба вогко і безформно
    стікаю днями в композицію
    водою білою аморфною
    міняю плиннісно позиції

    пробач мені мої хбороби
    оті палітри, напівтони
    бо ж я малярської подоби
    ховаю тіні у альбоми

    ***

    через вікна і лабіринти
    впеленавшись в червоні бинти
    не помітивши навіть з ким ти
    чий ти батько, а може син ти
    до Тартару крізь зоряні терни
    (як у біса це роблять екстерни?)
    навтіки від етичних первнів
    у багряні сніги безперервні
    не можливо спастися у втечі
    через внутрішні кровотечі
    вся галактика впала на плечі
    речі схильні ламатись, до речі

    ***
    у тобі солярна життєдайність
    у тобі байдужість катаклічна
    у тобі філософська глобальність
    правда у тобі анектодична

    у тобі титанічна сила
    у тобі душа немовляча
    у тобі трагедійність Есхіла
    у тобі Енеєва удача

    у тобі кохання Аполона
    у тобі любов діонісійська
    у тобі закоханість Платона
    лібідозність у тобі фройдична

    у тобі від Єви і Адама
    у тобі від Юди і від Сина
    у тобі поезія і драма
    у тобі життя і смерть, Людина

    ***
    ми ввімкнемо кімнатне сонце
    коли вікна – чорний атлас
    і зіниця ночі бронзова
    з них дивитиметься на нас

    геть не гріє плафонне світило
    загаси ти його скоріш
    ліпше вкутаймо наші тіла
    у обійми квартирних тиш

    заколише на руках
    подихів унісон
    лиш настирливе в думках:
    «тільки б усе не сон...»

    ***
    ми ховаємо в крихітні тіла
    планетарного масштабу емоції
    ретельно вираховуємо дози тепла
    з байдужості згубної порціями

    холод жіночих фарфорових рук
    що місять полум’я більше ніж в пеклі
    потребує кількох дотиків губ
    а не мільярдів розсипаних перлів

    сталь чоловічих надійних плечей
    варта усіх світових реліквій
    чому ж ми закутали сонця очей
    у дощові хмари вій?

    ***
    Не треба мене жаліти,
    Бо кожен собі Сізіф
    По колу своєї орбіти
    Штовхає життєвий міф.

    Старезний цинізм існування
    Французькою – C'est la vie!
    Як відповідь на запитання
    В захмареній голові.

    У мене своє де-факто,
    У тебе своє де-юре.
    Звели нас прозорі факти,
    А не голозаді амури.

    Я вишкірним вовчим риком:
    «Не треба мене кохати!..»
    Луною від тебе тихо:
    «Давай поможу штовхати...»

    Я.Ми

    у чому винна я
    кому я винна
    чому я винна
    і яка вина
    яке вино
    яка вона
    який він
    які вони
    і чи вони існують
    існують чи снують
    чи попросту простують
    чи простоять простій
    у просторі
    простий
    захарканий і хирий
    херовий і хисткий
    німий і занімілий
    безголосий
    без галасу
    без гласу і без глосу
    у атласі
    не атласом накритий
    цей світ не світиться
    не світить не освітить
    не квітне квітами
    і цвітом не цвіте
    у чому винен він
    кому чому і де
    іде пройде зайде
    зійде чи вийде
    ввійде чи виведе
    чи виставить мене
    одну
    саму
    ту саму
    саме ту
    що квітне квітами
    квітками
    в квітнику
    заквітчану
    що кличе і кричить
    де клямка та
    де клітка
    де ключі
    де прокляті
    прокляті уночі
    де ми
    бо то є ми
    ями копаєм
    ями
    самі собі
    ями
    до краю

    Співмешканки
    без дня
    безодня
    безокий погляд
    примарна мірка
    солодке / гірке
    живу / існую
    думки малюю
    яскраве / чорне
    до серця горну
    тепле / холодне
    умочу пензля
    Душу голодну
    накормлю перше
    потім Надію
    частую віршем
    Вірі і Мрії
    насиплю більше
    вас не покину
    мої дівчата
    моя Самотність –
    то ваша хата
    в ній спочивайте
    тихо не гучно
    правду ховайте
    мою беззвучну
    і бережіте
    моє Страждання
    тепле / холодне
    гірке / Кохання

    ***
    Оті безплідні мрії
    Оті бездітні плани
    Шовкові ті капкани
    Атласні ланцюги ті
    Тікаючі ті дні
    Погашені в огні
    Етапні ті підйоми
    Знайомі незнайомі
    Забуті незабутні
    І безтілесні тіні
    Намарених хотінь
    У танучих туманах
    В задимлених дурманах
    В залитих і запитих
    Затоптаних - прожитих
    В розтанувших снігах
    На білих берегах
    Заховані у хвилі
    Не бачивши ні хвилі
    Утоплені у хвилях
    Задушені у болях
    Не чуючи буття
    Пішли у забуття
    Запліднивши Надію
    І Віру, і Любов
    І знов...

    ***

    У брехні є подвійне дно,
    Бо брехня - це чистий софізм.
    Ми з тобою пили вино,
    Запивали ним егоїзм.

    Кажуть, вина – то кров богів,
    А боги – тепер ми з тобою.
    Ми з тобою тепер вороги,
    Обезкровлені після бою.

    Віватуємо вічній брехні,
    І купаємось у відвертості.
    Ми – картини на білій стіні
    Кольорові зразки інертності.

    ***

    я - на вокзалі вкрадена валіза
    я - на стіні мілісекундна тінь
    я - маникен із пластику й заліза
    я - пластилін в руках чужих хотінь

    я - у метро непродані букети
    я - в гардеробі непотрібна шаль
    я - у руках перем'яті буклети
    я - на очах затемнена вуаль

    я - на картині криюся пуантом
    я - іскри у камінному вогні
    я - лебедина пісня музиканта
    я - крапля на осінньому вікні

    і незабутня я, та все ж забута
    і незнайома я, та все ж своя
    я боса, гола, вкутана і взута
    я не одна, та все ж самотня я

    Аналіз поезії Анастасії Гаркавюк підготувала студентка 1 курсу магістратури, спеціальність "українська мова та література, іноземна мова" Інна Коломисюк.

  • 10-томна сага про літературних форсайтів Юрія Коваліва

    «Юрій Іванович пише швидше, ніж ми читаємо», - зізнався Микола Сулима на круглому столі «Концепція української новітньої літератури в підручнику Юрія Коваліва «Історія української літератури: кінець ХІХ – поч. ХХІ ст.», що відбувся 18 листопада в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. За останні два роки вийшло друком три томи авторської 10-томної праці відомого літературознавця та поета, доктора філологічних наук, професора кафедри новітньої української літератури Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка Юрія Коваліва. Проблему функціонування нового підручника-монографії у вітчизняному науково-освітньому просторі обговорювали викладачі Інституту філології: проф. Олександр Астаф’єв, проф. Мирослава Гнатюк, проф. Ніна Бернадська доц. Юрій Бандура,, доц. Михайло Конончук, колектив Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України ( член-кор. НАН України Микола Сулима, к. філол. н. Андрій Кравченко,літературознавець і перекладач Дмитро Дроздовський), а також директор видавництва «Академія» Василь Теремко і проф. Муніципального університету ім. Б.Грінченка Микола Васьків, проф. кафедри українознавства Національного університету харчових технологій Наталя Науменко.

    Круглому столу «Концепція української новітньої літератури в підручнику Юрія Коваліва «Історія української літератури: кінець ХІХ – поч. ХХІ ст.» (18 листопада ц. р.) передував виступ автора з презентацією видання на засіданні Вченої ради Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавець ознайомив колег з основними положення сучасної концепції літературної історіософії, репрезентованої проектом підручника-монографії (з’явилося поки що три томи з десяти томів) та схарактеризував принципи, якими керувався у підборі й викладі матеріалу – універсальність, художність, об’єктивний історизм. Видання викликало неабиякий резонанс в аудиторії. Доповідачеві ставили питання з приводу відповідності монографічного підручника університетським навчальним програмам, місця, яке автор відводить перекладній літературі в своїй концепції історії української літератури, врешті – як одна людина може цілісно охопити такий обшир інформації. Відповідаючи, Ю.Ковалів наголосив на поєднанні академічного й університетського досвідів історичного мислення, узгодженості його підручника-монографії як з навчальними програмами, власне з університетською практикою, так і з стратегічними напрямками сучасної літературної історіографії. Зокрема, науковець апелює до відомих і менш знаних праць, надає певного значення дисертаціям кандидатів філологічних наук, роботи яких, часто новаторські й високо фахові, лишаються в архівах. На характер підручника також вказує наявність запитань філологічного, філософського або літературознавчого характеру в кінці кожного розділу, спрямованих на інспірацію творчого мислення. Автор підкреслив, що його «Історія…» розрахована не лише на студентів, а й аспірантів, докторантів, викладачів, науковців, тобто на широку філологічну, гуманітарну аудиторію. Що ж до ролі перекладної літератури, то автор підручника-монографії не применшує її значення у становленні української літератури, хоча й має власну думку з приводу її співіснування з вітчизняною. Ю.Ковалів радить обережніше оперувати поняттям «вплив», натомість говорить про дискусію, полеміку, інтертекстуальний дискурс. З приводу масштабності особистості дослідника історії літератури науковець вважає, що сучасний філолог мусить на фаховому рівні займатися і постмодерним періодом, і модернізмом, і медієвістикою, і антикою, і орієнталістикою. Про те, що це можливо, Ю.Ковалів знає з власного викладацького досвіду та науково-критичної діяльності.

    За тим слово взяв науковий співробітник Інституту літератури А.Кравченко. Він підкреслив, що однозначного схвалення заслуговують концепція «Історії української літератури: кінець ХІХ – поч. ХХІ ст.», її своєчасність і високий науковий рівень. «Це авторський концептуальний проект, який забезпечує єдність у погляді на літературу, чого зазвичай бракує у колективних працях», – наголосив Андрій Євгенович, який підмітив один із новаторських і принципових моментів презентованого підручника-монографії – його насиченість аналітичними інтерпретаційними моделями, які дають підказки студентам, аспірантам, докторантам, іншим науковцям для дослідницької роботи.

    Коротка авторська презентація видання на Вченій раді органічно трансформувалася в роботу круглого столу. Предметом обговорення на ньому стало функціонування нового підручника-монографії в українському науковому й освітньому просторі.

    Розпочав обговорення О.Астаф’єв, поцікавившись використанням біографічного методу при написанні монографії-підручника. Ю.Ковалів мотивував застосування цього методу (як і будь-якого іншого) лише в разі потреби, коли він сприяє розкриттю сутності творчості певного письменника, посилався на те, що трапляються літератури без біографії.

    Провокативним виявилося питання А.Кравченка: «Що для вас "правильно" в історії української літератури? Адже кожна авторська історія – це легенда, яка щось утверджує чи руйнує». Для Ю.Коваліва найдостовірнішим документом є текст, від якого, а не до якого треба йти досліднику (за Г.-Ґ.Ґадамером) у пошуках адекватного ключа декодування, не приписуючи художнім творам невластивих їм характеристик, не вкладаючи авторам думок, яких вони ніколи не висловлювали, уникаючи небажаних вердиктів. Тому треба якомога уникати міфізування й легендаризації літератури, попри їхню принадність та спокусливість. Вони можуть дати іншу картину буття письменства, не адекватну літературним реаліям, що часто траплялося при інтерпретації художніх явищ, особливо коли між ними дослідником пролягає велика часова й просторова дистанція, що легко заповнюється домислами й вимислами. Звичайно, історик літератури не може бути безпристрасним, однак його інтелектуальна пристрасть має коригуватися на підставі критерію об’єктивного історизму. Адже не має значення, що науковець думає про об’єкт (предмет) свого дослідження, важливо те, на скільки його думки й уявлення відповідають цьому об’єкту (предмету). Історик мусить знати різні, часом протилежні рецепції художніх феноменів, проте не протиставляти їх, а зіставляти, щоб на точці їхнього перетину шукати істину, переходити до діалогічності, а не затятої полеміки, постійно знаходити збіжність горизонтів розуміння між різними поглядами, спрямовуючи неминучий, іноді бажаний конфлікт інтерпретацій у конструктивне річище. Такою була відповідь Ю.Коваліва на міркування М.Сулими про неминучість суб’єктивного чинника в науковій роботі, про інші, паралельні шляхи інтерпретації художнього тесту, поряд з ґадамерівським. Микола Матвійович підкреслив, що така широкомасштабна праця, за яку не побоявся взятися Ю.Ковалів, насправді писалася дуже довго, постаючи в процесі набуття автором наукового та викладацького досвіду.

    Про мотиви, які спонукали В.Теремка зацікавитися проектом «Історії української літератури від кін. ХІХ до поч. ХХІ ст.», який запропонував Ю.Ковалів, розповів сам видавець. Василь Іванович одразу зрозумів, на скільки амбітний і масштабний проект, конче необхідний сучасній філологічній науці й освіті обстоював автор. Однак, шлях, який проходить текст, аби народитися у форматі книжки – дуже складний. Він передбачає довгий і суперечливий діалог сильних людей – автора і видавця. Коли праця виходить друком, поширюється у філологічному й гуманітарному просторі, тільки час може дати їй оцінку, тому треба уникати поспішних висновків. «А поки що студенти й науковці отримали ще одну версію історії української літератури і ще один матеріал для внутрішнього дискурсу», – завершив видавець.

    Н.Бернадська оцінила підручник-монографію як викладач-практик і науковець. Вона відзначила чіткість і концептуальність праці, насиченість її теоретичної бази, а також філологічні принципи аналізу різних родів літератури. Ніна Іванівна переконана, що застарілими є розподіл прозового матеріалу на «великоформатні» й «малоформатні» твори, зважаючи на специфічні ознаки наративів, а не текстів, а не так їх родову диференціацію. Особливо професор відзначила третій том історії літератури, в якому чи не вперше так містко і точно подано інформацію про літературно-художні рухи, школи, організації. Приємно вражає також те, що історико-літературний процес висвітлено в контексті рецепції літературних критиків й літературознавців.

    Про неперервність поколінь й історико-літературних періодів у виданні зазначила М.Гнатюк. «Такі твори заповнюють світоглядні лакуни, оскільки йдеться про осмислення української постколоніальної літератури не з чужого голосу, а з власного», – переконана літературознавець.

    На універсальності та практичності «Історії української літератури: кінець ХІХ – поч. ХХІ ст.» наголосив М.Васьків. Цілісний і всеохопний матеріал цього дослідження дозволяє викладачу орієнтуватися, що винести на лекційні заняття, що – на семінарські, а що залишити на самостійне опрацювання. Оскільки останній формі навчання все більше надають значення, то таке видання стане знахідкою для студента, для якого нині одним із основних джерел інформації став інтернет, що не дає жодної можливості скласти структуроване уявлення про історію літератури. Презентований підручник-монографія покликаний саме для цього. Через багатий довідковий матеріал видання дає можливість пристосовувати не навчальну програму до підручника-монографії, а підручник-монографію ефективно використати до програми, підсумував Микола Степанович. Його міркування доповнені спостереженням Наталі Науменко, яка, не маючи змоги потрапити на круглий стіл, подала свої письмові спостереження, в яких зазначено, що введення до підручника-монографії малодосліджених письменників стимулює студентів до усвідомлення української літератури як цілісного явища, спонукає їх до вивчення творчості авторів «другого ешелону», які частково вже проаналізовані в низці дисертацій, на які посилається Ю.Ковалів. Він доводить, що через пізнання літературних феноменів можна «створити новий образ України, вільнений від флеру нерозуміння та екзотизму».

    Д.Дроздовський звернув увагу на підзаголовок третього тому історії літератури Ю.Коваліва – «У сподіваннях і трагічних зламах». «Ця назва схиляє до особливого сприйняття "суб’єктивності" не як волюнтаристського поняття, але виразно авторського ставлення до літератури і пов’язаної з нею поза літературною дійсністю. Добре, що в цьому наративі є "суб’єктивний" момент – яскраво виражений емоційний інтелект науковця», – зазначив літературознавець, – «оскільки самі письменники рідко окреслюють власні концептуальні позиції». Цінність видання полягає також у тому, що його концепція розбиває багато міфів про сутність і сприйняття української літератури, зокрема її нецілісність.
    Учасники круглого столу дійшли висновку, що «Історія української літератури кін. ХІХ – поч. ХХ ст.» Ю.Коваліва з’явилася на часі, відповідаючи на попит сучасної філологічної освіти й науки, а концепція літературної історіографії дає можливість по-новому осмислити динаміку новітнього і сучасного письменства, а також його давню і нову історію.

    Продемонструвати таке нове бачення на практиці Юрій Ковалів запропонував своїм студентам і аспірантам у форматі відкритого інтерсеміотично-інтермедіального семінару, який відбувся наступного дня, 19 листопада.

    Студенти-магістранти першого року навчання в межах курсу «Типологія та ідеографія новітньої української лірики» провели свій перший навчальний "майстер-клас", на якому виступили в ролі дослідників поезії, демонструючи спроби власного бачення та розуміння творчості поетів, духу епохи та інтерпретацію текстів. Студенти Ольга й Аліна самі обрали тему семінару – творчість Ірини Жиленко в контексті «тихої лірики», відшукали необхідний матеріал поетеси, критичні статті про її творчі пошуки, які репрезентують явище «тихої лірики» в українській літературі другої половини ХХ ст., що сформувалося в надрах шістдесятництва, розглядали доробок Ірини Жиленко в типологічному ряді з творами Л. Талалая, В. Затуливітра, М. Вінграновського та ін., виявляючи спільні та відмінні риси цих авторів, акцентуючи увагу на ідеографічних особливостях лірики поетеси, її неповторному ідіостилі. Магістрантки самі розробили сценарій семінару (що стало правилом навчального курсу), на якому, використовуючи можливості герменевтичного кола, продемонстрували не тільки вільну орієнтацію в літературному просторі шістдесятництва й «тихої лірики», літературно-культурної ситуації другої половини ХХ ст., що зумовила появу натурфілософського напрямку в поезії, аналізували віршові тексти як на ідейно-тематичному і жанрово-стильовому, так і на поетикальному й версифікаційному рівнях, навіть вдалися до «центонного» експерименту, щоб показати діалогізм Ірини Жиленко й М. Вінграновського. Під час відкритого семінарунеодноразово між студентами спалахувала дискусія, що засвідчувало їхній жвавий інтерес до «тихої лірики» зокрема й до літератури – загалом. Це був своєрідний полілог, коли студенти вільно обмінювалися думками, обстоювали свої думки, намагалися їх коригувати з конкретними літературними реаліями та уявленнями про них. іЮ критикували не авторитетну думку доктора наук чи академіка, а власну, своїх колег, виходячи за усталені рамки, шукаючи своє розуміння літературного простору. Аби наочно показати перекодування словесної знакової системи в музичну та пластичну, Ольга й Аліна представили інтермедіальні виступи гімнасток, які танцювали під романс Ольги Богомолець і покладений речитатив на музику Ірини Жиленко (у виконанні Ольги ). Відкритий семінар відбувся на основі дотримання вимог університетської методології викладання і водночас засвідчував пошуки нових, позааудиторних підходів навчального процесу, під час якого студенти самостійно проявляють уміння не лише вільно користуватися вивченим матеріалом, а творчо інтерпретувати його, навчаючись елементів «майстер-класу», демонструючи своє бажання відбутися повноцінними філологами в майбутньому, де вже доведеться відповідати не на оцінку. Проф. Ю. Ковалів не втручався в перебіг відкритого семінару, даючи можливість студентам самим проявити себе. Він наприкінці, подякувавши Ользі й Аліні й іншим студентам, лише наголосив на тому, що навчальне заняття в принципі вдалося, було цікавим, однак воно потребує відповідного обговорення, яке має відбутися на наступній парі, виявлення «плюсів» і «мінусів». Такі семінари мають на меті заохотити інших магістрантів до аналогічних інтерпретаційних акцій новітньої української лірики.

    Анна Мукан,
    Олександра Касьянова,
    Фото: Валерій Попова

  • Мистецтво – це процес споглядання

    21 листопада співробітники кафедри тюркології на чолі з в.о. завідувача кафедри Іриною Покровською організували для студентів ІФ майстр-клас від художника-кераміста Рустема Скібіна. Декілька тижнів тому художник приходив до Інституту і читав лекцію про особливості кримськотатарського мистецтва. Цього разу Рустем приймав філологів у себе у студії "Тамга" за адресою вул. Глибочицька 33/37, оф. 499 (метро Лук’янівка). Студентів очікував гостинний прийом із чаєм у керамічному посуді власного виробництва та солодощами з Криму.

    Перебуваючи у гостях Рустема, студенти дізналися, що майстер закоханий у мистецтво кераміки ще з дитинства. Навчався в Узбекистанському училищі мистецтв на спеціальності "художник-педагог із живописним нахилом". Майстер поділився зі студентами деякими секретами виготовлення глиняного посуду, а саме важливим є матеріал для роботи: «Я замовляю глину у місті Слов’янськ, адже вона вважається найкращою у Європі, з нею добре працювати». На запитання, звідки береться натхнення, майстер відповів: «Мене критикують, що відповідаю, що не маю музи. Я просто беру і працюю, відпочиваючи, і відпочиваю, працюючи». В основному студенти цікавилися походженням орнаменту, зображеного на витворах мистецтва: «все це наша історія». Під час зустрічі Рустем поділився зі своїми планами на майбутнє: саморозвиток у царині кераміки та орнаментики та соціальна робота. Майстер по-секрету зізнався, що зараз працює із психологами зони АТО. У планах є проведення майстер-класів для студентів на волонтерських засадах. На завершення студенти розмальовували власноруч чашки фарбами, отримуючи задоволення, а також допомагаючи майстру з його замовленнями.

    Ірина Рибчак

    Категорії: 
  • Майстер-клас з менді

    У рамках святкування тижня тюркських мов у Турецькому центрі інформації та досліджень відбувся майстер-клас з менді.

    Менді (іноді мехенді) — мистецтво розпису тіла хною. Порівняно швидкий, безболісний і найбезпечніший спосіб нанесення тимчасового татуювання. Нині це мистецтво широко розповсюджене в усьому світі, особливо в Індії та країнах сходу. Слово «менді» має індійське походження — так називають хну і татуювання хною. Є у менді й інше призначення — захист. В орнаментах та образах зашифровані символи, які повинні відлякувати злих духів і притягати до молодої пари увагу та прихильність добрих божеств, які обіцяють багатство та багатодітність новій родині.

    Майстер-клас з менді провела для студентів Київського університету Євгенія Мержиєвська (Фьокла). Пані Євгенія відкрила першу школу менді в Україні. Студентам вона розповіла про східні мотиви у візерунках з хни, а потім продемонструвала як твориться розпис хною на руці.

    Кафедра тюркології дякує Євгенії Мержиєвській за проведений майстер-клаc.

    Категорії: 
  • Майстер-клас з ебру від Наталії Драгунової

    30 жовтня у рамках святкування тижня тюркських мов у Турецькому центрі інформації та досліджень відбувся майстер-клас з ебру.

    Наталія Драгунова – архітектор за освітою та відомий ебрист в Україні провела майстер-клас з ебру для філологів, підчас якого розповіла про особливості цього різновиду живопису, а також разом зі студентами зробила декілька малюнків.

    Мармуровий папір, ебру — різновид живопису, характерний для країн Сходу, продуктом якого є малюнок, створений на воді (або спеціальному розчині з водоростей), і згодом обережно перенесений на папір чи іншу поверхню. Впродовж століть цей метод використовувався як основа для створення каліграфії, оздоблення приміщень, прикрашення обкладинок книжок тощо. У Туреччині мистецтво, відоме як ebru, є нині досить популярним.

    Про майстра з ебру

    Наталія Драгунова займається та поширює ебру в Україні вже 3 роки. Починала пані Наталія з самонавчання:

    «Спочатку ебру стало для мене хобі, потім зацікавленість зросла і я почала детальніше вивчати технологію цього дивовижного мистецтва. Моїм вчителем став відомий турецький ебрист Фаті Ешіль. Від нього я детальніше дізналася про класичний різновид ебру, технологію якого нині сама викладаю».

    Пані Наталія розповіла, що ебру характерний для країн Сходу, цей різновид живопису вважається традиційним турецьким мистецтвом. Створення класичного малюнку на воді або спеціальному розчині з водоростей нині використовують як основу для оздоблення приміщень, одягу, дизайну обкладинок книг тощо. Також ебру може бути як арт-терапія, адже завдяки групових занять діти з певними відхиленнями краще адаптуються у соціумі.

    «Ебру – це канонічне мистецтво, як на мене, – зауважила Наталія Драгунова, – тому переважно працюю з книжковою технікою. А от анімація на воді – це вже арт-терапія».

    Пані Наталія має свою студію, проводить майстер-класи по всій Україні, аби розвивати унікальний різновид живопису та знайомити українців з турецькою культурою.

    Кафедра тюркології безмежно вдячна Наталії Драгуновій за проведений майстер-клас з ебру.

    Більше інформації про Наталію Драгунову та ебру читайте на сайті: http://www.ebru.com.ua/

    Олександра Касьянова,
    фото - Валерій Попов

    Категорії: 
  • Відбулася благодійна сушка+ярмарок хенд-мейду

    14 жовтня у дворику Інституту філології відбулася благодійна сушка+ярмарок хенд-мейду. Координаційна ради Університету завдяки активістам з Інституту філології для колег, друзів, знайомих та гостей організували благодійну акцію, де відвідувачі мали можливість побачити безліч прекрасних світлин, вироби ручної роботи, розмалювати руки хною, послухати гарні пісні під акомпонування гітари, а також попити чаю чи кави зі смаколиками. Все презентоване можна було придбати за символічну ціну, а виручені кошти філологи передали на допомогу бійцям на схід України.

  • Відроджуючи національну пам’ять

    Воскові свічки, фарби або оцет і писачок – основні інструменти майстрині з Луганщини Тетяни Коновал. А ще – сирі яйця, адже писанки мають бути обов’язково «живими» - із зародком нового життя в середині. Посвячені писанки, виготовлені за правильною технологією і з любов’ю до Бога, не псуються і оберігають людину цілий рік – від Пасхи до Пасхи. Про особливості традиційного українського писанкарства студентам-фольклористам розповіла Тетяна Коновал на запрошення керівника Центру фольклору та етнографії Інституту філології Олексія Долі

    Пані Тетяна – перша за новітніх українських часів писанкарка, яка відновила старовинний національний спосіб виготовлення писанок без фарб – за допомогою витравлювання. Про цю техніку майстриня дізналася випадково – гортаючи репринтне видання 1899 року «Опис колекцій народних писанок», підготоване С.Кульжинським, в пошуках нових візерунків для яєць напередодні Пасхи. Саме в той час дістати якісні фарби для писанок було дуже важко, а свято наближалося. Тому спосіб нанесення візерунку і зміни кольору яйця шляхом поміщення його у кислий розчин – росол чи оцет – виявився дуже доступним і дієвим. За допомогою методу витравлювання тон яйця можна змінити аж на сім тонів – від початкового коричневого до чисто білого кольору. А через нанесення на нього візерунку гарячим воском, який після витравлювання легко змивається гарячою водою, на писанці залишається потрібний візерунок.

    Найменшим учням Тетяни Коновал – три роки, тому майстриня легко і зрозуміло пояснює всім охочим, а таких понад двісті щороку, всі нюанси писанкарства. З легкістю їх засвоїли і студенти-фольклористи столичного Університету імені Тараса Шевченка. Вони разом із пані Тетяною виготовили писанки з орнаментом зіроньки – традиційного солярного символу. Протягом зустрічі майстриня з Луганщини зробила екскурс в історію писанкарства, яка бере початок ще за трипільських часів. Через боротьбу радянської влади з християнською релігією, яка увібрала в себе канонічну віру і поганські звичаї, складний ритуал підготовки і розпису писанок стерся з національної пам’яті й у результаті – писанки втратили свою магічну дію. Вона, нагадаймо, полягала у принесенні добробуту в хату, плодючості, здоров’я, прихильності сил природи тощо. Щоб писанка стала таким оберегом, вона обов’язково має бути знесеною у Чистий четвер і фарбувати її треба сирою, адже варене чи видуте яйце втрачає свою силу і може підійти лише для виготовлення крашанки – менш сакрального символу свята.

    Насамкінець майстриня побажала студентам-фольклористам берегти і примножувати свої знання про багату звичаєву культуру українців, поширювати її серед друзів і знайомих, передавати своїм дітям і не виправляти нічого на писанці - вчитися жити зі своїми помилками, які приносять безцінний досвід.

    Текст: Анна Мукан,
    Фото: Валерій Попов

    Категорії: 

Сторінки

Subscribe to майстер-клас