святкування

  • Завтра в ІФ - вечорниці на Андрія (відеоанонс)

    Пам'ятаєте? Завтра в Інституті філології - вечорниці на Андрія!

    Минулорічні вечорниці були ось такими:
    https://youtu.be/CloUZ0h5bJo (відео за посиланням).

    Цьогоріч може бути ще цікавіше. Якщо Ви прийдете і покажете, на що здатні!

    Фото і відео: Валерій Попов

  • СВЯТКУВАННЯ СЛОВ'ЯНСЬКОГО РІЗДВА

    Шостого грудня студенти та викладачі кафедри слов'янської філології відсвяткували Слов'янське Різдво. Студенти-славісти занурили аудиторію у світ казки, чудес і магії. Пофантазувавши над сюжетом старої, як світ, казки "12 місяців", вони запропонували свою історію про те, як зародилася традиція святкувати Слов'янське Різдво на кафедрі.

    Оповідала казку студентка 2-го курсу хорватистики Олександра Трофімішина. Дія розгорнулася у королівстві Слов'яндія. Оскільки не було у цьому королівстві Різдва і зимових свят, королева (студентка 4-го курсу хорватистики Олександра Панфілова) видає наказ знайти і принести свято у королівство. А юна допитлива дівчинка (Юлія Чубарєва, студентка 3-го курсу болгаристики) вирушає на його пошуки.
    У процесі розгортання подій дівчинка зустрічає старійшин слов`янських країн, які і розповідають їй про традиції святкування зимових свят у своїх країнах. Все це відбувається в оригінальній і живій манері - з захопливими презентаціями та національними атрибутами. Хорватисти, богемісти і білорусисти потішили глядачів різдвяними музичними композиціями. Про різдвяні традиції Сербії розповів студент 1-го курсу Гліб Позняк. Болгарію представила студентка 3-го курсу Анастасія Фесенко в образі провидиці баби Ванги і почастувала аудиторію традиційною болгарською стравою – «тиквеником» (пиріг з листового тіста з гарбузом, домашнім сиром, горіхами та медом), а також роздала усім свої передбачення на наступний рік. А Кирило Гращенко, за традицією болгар, легенько постукав гостей свята «сурвачками» – кизиловими гілками, прикрашеними білими і червоними нитками, ласощами, сухофруктами і попкорном, бажаючи усім здоров`я і достатку у прийдешньому році.

    І ось, дізнавшись про прекрасне свято Різдва Христового, дівчинка розповідає про нього у королівстві. З тих пір мешканці Слов`яндії і почали відзначати це свято.

    На завершення заходу учасники виконали відому на весь світ українську щедрівку «Щедрик», після чого почастувалися різдвяними солодощами.
    В аудиторії панували тепла родинна атмосфера, різдвяний дух та загальний святковий настрій. Усі присутні залишилися в емоційному піднесенні та натхненні. А студенти, в очікуванні передріздвяного дива, пішли готуватися до іспитів...

    Текст: Юлія Чубарєва
    Фото та відео: Валерій Попов

    Ролик доступний для перегляду:
    https://youtu.be/sAxJ8P_gBY8

  • Білорусисти Інституту філології відзначають 88-му річницю від дня народження Володимира Короткевича

    Білоруський класик Володимир Короткевич народився 26 листопада 1930 року. Щороку в ІФі відзначають Короткевичівські дні. Невипадково, адже в Інституті вже 9 років діє Центр білоруської мови та культури імені письменника. Директор Центру доцент кафедри слов’янської філології Леся Стеблина, модеруючи головний захід тижня, рада була вітати всіх, хто зібрався «білоруською сім’єю», а також славістів інших спеціальностей.

    Захід був чудово організований. Перша його частина – студентські й аспірантські наукові читання, де заслухали доповіді Анастасії Маслун і Валерії Тихенко. Анастасія – аспірантка 1 курсу, яка захищатиме роботу за воєнною творчістю Короткевича. Поки ж Настя презентувала свої напрацювання про наративні традиції Світлани Алексієвич і Юрія Щербака в осмисленні чорнобильської трагедії (документальна проза «Чорнобильська молитва» і повість «Чорнобиль» відповідно).Магістрантка Валерія звернула увагу на розвиток білоруського детективу. Першим у цьому жанрі в білоруській літературі виступив саме Володимир Короткевич із твором «Дике полювання короля Стаха». Короткевич називав себе білоруським Олександром Дюма. Валерія згадала кількома словами детективних авторів поч. ХХІ ст. Під час дискусії зауважили: Короткевич – зачинатель білоруського постмодернізму.

    Друга частина заходу – імпреза, присвячена творчості Світлани Алексієвич, Нобелівського лауреата з літератури-2015, яка цьогоріч святкувала 70-річний ювілей. Письменниця, як відомо, має українське коріння та народилася в Івано-Франківську. Студенти-білорусисти 1 і 2 курсу навчання розповіли про історію власне самої Нобелівської премії, деталі її церемонії, цікаву статистику лауреатів. Поговорили про Шнобелівську (Антинобелівську) премію.

    Далі ж зачитали цитати з промови Алексієвич на врученні. Для неї мета мистецтва – накопичувати людину в людині: «Ненависть нас не врятує. Лише любов». Письменниця працює в жанрі нон-фікшн, що викликає дискусії. Але зачитані уривки з її творів викликали лише непідробне співчуття її інтерв’юерам та захоплення мужністю Алексієвич, із якою вона порушує. Оголює такі болючі теми: жінки в Другій світовій війні, війна в Афганістані, Чорнобильська катастрофа, самогубства у перші роки розвалу СРСР. Вона обрала такий шлях. В одному з інтерв’ю, де її питали, як Світлана осягає такі важкі теми, жінка зізналася: «Щоб робити щось дуже добре, треба робити дуже чесно».

    За урочистості дякувала своїм студентам Ірина Короткевич. Слова вдячності почули й від Андрія Губкіна, першого секретаря Посольства Республіки Білорусь. Він радий, що в Україні вивчають білоруську та шанують культуру та історію Білорусі. Заходи продовжилися в наступні дні переглядами художніх фільмів за романами Володимира Короткевича.

    Текст: Юлія Кузьменко
    Фото: Валерій Попов

  • Про страх, гіпі та подорожі в лекторії «Репліка»

    Третя зустріч, три лектори й незмінно енергійний організатор - Тетяна Михно. 31 жовтня у ретроаудиторії знов велася жвава дискусія.

    Із темою «Страх боїться сміху» виступив 5-курсник факультету психології КНУ Микола Дудка. Колю вже знають деякі старшокурсники, адже він проводить літні тренінги для майбутніх студкураторів. Там він навчає комунікувати, а нині говорив, як не боятися. Страх – це базова реакція організму на конкретну загрозу. І поганий не він сам, а невміння його контролювати. Слід відрізняти страх від тривожності. Вона може бути й властивістю характеру, але переважно це почуття неконкретне. Невідомість лякає, і подекуди наша свідомість додає страхітливого. Найкритичнішою є фобія – неконтрольований, хворобливий страх. Як правило, ми намагаємось уникати ситуацій, у яких з’являються такі відчуття. Але лише ми самі вирішуємо, як ставитися до страху, що робити, чи надавати йому аж такого значення. Існують також екзистенційні страхи: страх смерті, втрата свободи, проблема вибору, відсутність сенсу буття. Які ж інструменти управління страхами? Чітко означте їх; опишіть, що може статися та як цього уникнути. Другий метод – парадоксальна інтенція: захотіть того, чого ви найбільше боїтеся, посильте присутність цього чинника. А ще підживлюйтеся позитивом від того, що дає вам ресурси. Якщо ж зовсім зле, зверніться краще до фахівця-психолога. Перемога над страхом – це круто, запевняє лектор. Микола розповів, як зі своїм страхом висоти забрався на один із мостів Подолу. Перед самою вершиною він застиг і повис. І в якусь мить йому просто стало нудно висіти так і боятися. Частинку свого страху він лишив нагорі милуватись краєвидом із вершини.

    Про гіпі в СРСР розповідав Андрій Воробець, студент 5 курсу історичного факультету КНУ, актор творчого об’єднання «Ніч в університеті» та музикант. Перше зібрання руху відбулося 1967 року в Сан-Франциско проти війни у В’єтнамі. Адже всі пам’ятають гасло «Make love, not war»? Вагомим було зниження напруги між Заходом і Сходом. Того ж 1967-го виходить стаття, де говориться, що гіпі – комуністи Заходу, які борються за світле майбутнє. СРСР «підхопив» цей рух доволі пізно через інформаційний бар’єр із «капіталістами»: перше зібрання – 1971 року, тоді як останній фестиваль «Вудсток» у США відбувся 1969-го. Рух поширювався через автостоп. Тоді мережі «своїх» створювалися й без інтернету, у кожному місті були друзі, які приймуть гіпі. Номери збирали в телефонні книжки. Найбільша українська комуна гіпі – львівська. Збиралися на Личаківському кладовищі. На цвинтарях, як правило, не патрулювали правоохоронці, тому там було безпечніше. Були випадки, коли представників затримувала міліція та вела в перукарню стригтися! Так, гіпі асоціюють з довгим волоссям і наркотиками (це їхній спосіб втечі від реальності). Мало хто знає, що вони мали власну республіку «Святий сад», перейменовану з «Республіки недорозвинених башкірів». У них був президент, прем’єр-міністр, комсомол і партквитки. Вони були за рівність, за комунізм, який хотіли трохи переробити. Однак із ними боролися. До речі, не брали в армію. Нині гіпі називаються хіпстерами, вони досі збираються на фестивалях (наприклад, «Шипіт» із 1993). Їх музика – психоделічний рок і не тільки. А слухачі лекторію почули музичний подарунок від Андрія та гості з КМА Ольги Стеценко.

    Третьою виступала студентка 3 курсу історичного факультету Анастасія Кучина, яка розповіла про проект Travel On. Дівчина побачила 29 країн у свої 20 років, і не збирається зупинятися: «Поки не об’їжджу весь світ, не заспокоюся». Насті цього тижня вирушати новим маршрутом, а вона прийшла надихнути інших. Принесла листівки з власними фото, назбираними упродовж мандрів. Кожна її з хлопцем подорож має якусь історію. Наприклад, у Греції вони їхали «зайцем» у потязі, що в Європі загрожує депортацією. А в Португалії ночували в глухому селі у фермера, який годує господарством усю родину (у нього 20 братів і сестер). Настя переживала відчуття, коли з 5:00 ранку до 10:00 ночі ти ходиш містом, а потім ніде переночувати, відновитися, просто прийняти душ. Інколи не уявляєш наступний день. Тут не можна зателефонувати мамі й сказати: «Так, я дурна, але забери мене». Однак дівчина щиро дивується, чому люди так мало подорожують. Потім з’являться робота й сім’я, ми не зможемо їздити так часто. Незнання мови чи брак грошей – не проблема. Можна все розпланувати, а спогади залишаться на все життя. Лектор навчилася в мандрах виживати та комунікувати, а також збагнула, що замість 15 євро в кафе можна витратити 3 в супермаркеті, аби побачити більше. Усе в ваших руках!
    До наступного лекторію!

    Юлія Кузьменко

  • Україністиці у Шевченковому університеті 100 років

    Цей рік багатий на великі дати: 100-річчя українського герба, української державності, 100 років від дня заснування Академії наук. У суспільному та науковому житті держави важливе місце має заснування україністики в Київському університеті. Цю знакову подію відзначали 24 жовтня в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Відкрив урочистості директор Інституту філології Григорій Семенюк. Він стисло виклав історію заснування українознавчих кафедр на тоді ще історико-філологічному та юридичному факультетах Університету. 5 грудня 1917 року вийшов указ про заснування 4 кафедр: української мови, української історії, української літератури та західно-руського права. Викладати мали українською.

    Вітальним словом від імені ректора Леоніда Губерського продовжив наукове засідання проректор Володимир Бугров. Він говорив, що нині Університет повертається до тієї міждисциплінароності, яка була закладена ще тоді, 100 років тому. Нині ми згадуємо трагічні сторінки історії україністики, тому подібні заходи не є парадними, а радше покликані згуртувати дослідників і студентів, які воєдино розвиватимуть українознавство. Далі виступив Богдан Ажнюк, директор Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАНУ. Його тема – «Український правопис і екологія мови», у якій Богдан Миколайович розповів про правописну кодифікацію в соціолінгвістичному аспекті, назвавши основні "камені спотикання", принципи, шляхи вирішення питання правопису в Україні. Почули й Почесного доктора КНУ, президента Міжнародної асоціації україністів Міхаеля Мозера, який зазначив, що україністика в Університеті існувала й до її офіційної дати створення. Виступав із вітальним словом і народний депутат ІІ скликання Тарас Процев’ят. Україністика, на його думку, - ключовий напрям державотворення.

    Заступник декана історичного факультету КНУ Тарас Пшеничний закцентував увагу на проблемах сьогодення: що ми розуміємо під україністикою нині, наскільки замислюємося про її важливість. Саме такі рефлексування здатні пробудити в кожному любов, патріотизм і гідність. Представник юридичного факультету асистент кафедри історії права та держави юридичного факультету КНУ Антон Крижевський розповів про становлення кафедри західно-руського права в 1917-18 рр. Детальніше про розвиток в КНУ окремих філологічних напрямів розповіли завідувач кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Інститу філології Людмила Грицик, завідувач кафедри української мови та прикладної лінгвістики Анатолій Мойсієнко.

    Музичним вітанням пленарне засідання завершив ансамбль «Роксоланія». Продовжили роботу на секціях, які триватимуть ще й 25 жовтня. Окрім того, відбулося публічне обговорення нового проекту правопису за участі членів правописної комісії, учених Інституту філології Лідії Гнатюк, Ірини Голубловської, Сергія Лучканина. У ньому взяли участь студенти й преса, бесіда не лишила байдужою нікого. У рамках святкування цього ж дня цьогорічний Лауреат Міжнародної премії Івана Франка Ярослава Мельник прочитала лекцію. Нагадаємо, вона перемогла у номінації «За вагомі досягнення у галузі україністики» з монографією «…І остання часть дороги. Іван Франко в 1908-1916 роках».

    Юлія Кузьменко

  • Гафiз – океан, глибину якого щораз дізнаємося по краплині

    19 жовтня відзначаємо річницю від дня народження поета, класика перської літератури Гафіза Ширазі. На честь цієї дати в Інституті філології відбувся науково-практичний семінар. Головним гостем був Посол Ісламської Республіки Іран Манучегр Мораді. Він нещодавно заступив на посаду, із чим голову іранської амбасади привітала Олена Мазепова, завідувач кафедри мов і літератур Близького та Середнього Сходу та директор Центру іраністики ІФ. Олена Вікторівна висловила сподівання, що з початком каденції пана Посла в українській вищій школі буде ще більше уваги до перських студій.

    Вітальне слово почули від першого проректора з питань міжнародної співпраці Петра Беха. Проректор зауважив, що нині в університеті Шевченка на різних спеціальностях навчаються понад 200 іранських студентів. Ми маємо плідні контакти з іранськими університетами й цим пишаємося. Петро Олексійович подарував його Високоповажності символічні 2 гривні із зображенням головного корпусу КНУ на знак того, що університет завжди радий поверненню Посла. Від імені дирекції Інституту гостей семінару привітав заступник директора Сергій Скрильник.

    Пан Манучегр Мораді був радий вітати всіх присутніх і подякував адміністрації Університету. Амбасада цінує увагу до перської мови в країні, а Посол особисто покликаний сприяти всебічному розвитку зв’язків у всіх сферах взаємодій між державами. Згадав українську поетесу, випускницю КНУ Анну Березіну, яка досліджувала Гафіза. І розповів трохи про пошанування поета у своїй Батьківщині, адже Іран славиться як країна поезії. Для іранців книга віршів Гафіза – друга після Корану: «Коли хочемо дізнатися про майбутнє, ворожимо на книзі Гафіза». Вірші лірика вплинули на літературу й мистецтво загалом і за кордоном. Гете отримав велике натхнення від Гафіза. Хоча інколи слова поета зрозуміти складно, не всі можуть розкодувати рядки. Та незважаючи на помилки, його твори готові читати всі, навіть влаштовують родинні змагання на найкраще декламування. Гафіз вражає всіх.

    Багато нового особисто для себе Посол дізнався від наступних доповідей доцентів Тетяни Маленької й Анни Бочарнікової. Гості почули про перші переклади газелей Гафіза в Європі та в Україні, про перші видання віршів. Зокрема, блискуче перекладала поета англійською Гертруда Белл, якій вдалося зберегти дух і поетику його творів. А от Гете пережив кризу після знайомства з поезіями перського митця. Його «Західно-східний Диван» 1819 – діалог двох геніїв, переспів творів Гафіза. В Україні варто згадати видатного орієнталіста Агатангела Кримського, який уперше переклав з оригіналу твори Гафіза й опублікував у журналі «Житє і слово» за редакцією Івана Франка. Також Кримський – автор однієї з перших монографій про перського поета на теренах Східної Європи. А третю частину його «Пальмового гілля» Ярослав Статкевич назвав українським диваном. Слухачі дізналися, крім цього, про багатозначність у газелях Гафіза.

    Захід прикрасили вірші поета в оригіналі та в перекладах Гертруди Белл, Агатангела Кримського та Василя Мисика. Читали студенти-сходознавці Інституту філології спільно зі студентами Київського національного Лінгвістичного університету на чолі з головою перської секції доцентом Мариною Охріменко. Посол подякував за святкування дня народження перського поета на високому рівні.

  • Іраністи відзначили річницю від дня народження Джалалледіна Румі

    4 жовтня у Центрі іраністики відбувся семінар, присвячений річниці від дня народження Джалалледіна Румі – видатного перського суфійського поета. У семінарі взяли участь викладачі та студенти перської секції кафедри мов і літератур Близького та Середнього Сходу. Почесним гостем заходу був аташе з питань культури Посольства ІРІ в Україні – пан Гаді Зарґярі.

    Завідувач кафедри та директор Центру іраністики доц. Мазепова О.В. звернулася до присутніх із вітальним словом та відкрила семінар. Пан Зарґярі привітав студентів та викладачів. Він розповів про значення постаті Румі для іранської культури. Студентки четвертого курсу перської мовної секції Нікулова Уляна та Щепа Вікторія продемонстрували присутнім презентацію, присвячену життєвому та творчому шляху Моуляві. Доц. Маленька Т.Ф. виступила з доповіддю на тему: «Вплив творчості Моуляві на розвиток іранського містицизму». Присутні переглянули кілька захоплюючих фрагментів з кінофільмів про Румі та танцюючих дервішів. Студентки Сопільняк Світлана, Рябоконь Юлія, Абдулаєва Еліна та Дубок Юлія прочитали перською мовою уривки з «Духовного маснаві поета». Викладач кафедри Амір Моллаахмаді продекламував перською мовою дві газелі поета, а доц. Бочарнікова А.М. провела детальний аналіз прочитаних газелей. Конончук О.М. виступила з презентацією на тему: «Місце поховання Джалалледдіна Румі в Конії як історична та мистецька пам’ятка». Організаторами заходу були доц. Мазепова та асист. Лучко І.М.

    Завдяки спільним зусиллям студентів та викладачів кафедри, а також частуванню, організованому посольством ІРІ, семінар пройшов в особливій, теплій та дружній атмосфері.

  • Свято Французького центру

    26 вересня оновлений Французький центр Інституту філології відзначив свій п’ятий День народження. Святкування відбулося у затишних стінах Жовтого корпусу, де гостей об’єднала любов до французької мови та культури. Активну участь у підготовці та проведенні свята взяли доценти кафедри романської філології Бурмістенко Т.В., Гейко Т.М., лектор посольства Франції в Україні Емелі Войтенко та студенти-сходознавці третього курсу, що вивчають арабську мову. Захід об’єднав майже 50 учасників - студентів різних освітніх програм із вивчення західноєвропейських та східних мов Інституту філології.

    Розпочалося свято у невимушеній атмосфері за гарячою кавою та смачним печивом. Під час кавування студенти та гості свята грали в цікаві настільні ігри, спілкуючися виключно французькою. У програмі також були театральні імпровізації, різноманітні інтерактиви на знання мови та культури. У рамках святкування відбулося нагородження переможців конкурсу неологізмів, якими стали Катерина Шарапа, Аліна Бабіч, Тетяна Боровська. Заохочувальні призи також отримали Соломія Король, Олександра Шарапа, Анастасія Запацька, Олександра Лісогор. Завершився захід на вельми позитивній ноті – караоке! Тож Французький центр відсвяткував свій ювілей весело, музично і головне по-французьки.

  • В Інституті філології святкували Міжнародний день перекладача

    30 вересня, у неділю, у День пам’яті Святого Ієроніма, середньовічного письменника, історика і перекладача, який здійснив повний переклад Біблії латиною, з 1953 року відзначається Міжнародний День перекладу. А наступного дня в актовій залі Жовтого корпусу викладачі й студенти кафедри теорії та практики перекладу з романських мов імені М. Зерова провели свято, яке розпочалося з виступів поважних гостей, далі був творчий конкурс з поетичного перекладу і концерт, підготовлений студентами.

    Першим перекладацьке товариство привітав Олександр Чередниченко – один із тих професорів нашого Інституту, завдяки яким з’явилася спеціальність перекладача в КНУ. Він відзначив, що в Україні завжди були визначні перекладачі, зокрема І. Франко, М. Зеров, М. Лукаш…Наша перекладацька школа сьогодні високо цінується у світі. Багато хто перекладав з української, популяризуючи нашу культуру, наприклад, Степан Ризванюк у 1980-х зробив доступним Франкового «Захара Беркута» для іспаномовної аудиторії. Без роботи перекладача не було б світового літературного процесу, а розвиток людської цивілізації припинився б. О. Чередниченко наголосив також, що нині час ставить нові питання, зокрема жваво обговорюється проблема ідентичності перекладача в тексті. Але перекладач не нейтральний, не невидимий!

    Про складність і важливість професії перекладача говорила Надзвичайний і Повноважний Посол Португалії в Україні Марія Кріштіна Серпа де Алмейда. На її думку, перекладацька справа змушує розвиватися, адже існує ризик неправильно розтлумачити нюанси у близькоспоріднених мовах, не впізнати діалектизми тощо. А як складно буває передати іншою мовою поезію!

    Як завжди, яскраво виступив Іван Малкович – водночас і письменник, і перекладач, і видавець. Щиро побажав раювання від цієї справи, зазначив, що переклад художніх творів не приносить великий і моментальний кошт, але ім’я перекладача житиме у книжках, на його роботі хтось учитиметься. А ще закликав бути сучасними, бо класичною мовою українських казок не перекладеш сленгізми, що творяться нині в урбаністичному середовищі.

    Точний переклад важливий не лише в художньому стилі. Особливої ролі набуває він у офіційних текстах. Про це розповіла португальська викладачка, представник Інституту Камоенса Сара Дуарте. Нема жодної професії без помилок, але інколи вони коштують тисяч життів.

    Випускниця Інституту філології Анна Іванченко (яка має також диплом магістра усного перекладу Страсбургзького університету) дала низку порад майбутнім перекладачам: «Ви забезпечуєте комунікацію. Від вас залежить, який буде результат зустрічі. Якщо ви синхронний перекладач, важливо стежити за голосом, дикцією, мати досвід публічних виступів. Корисно побувати у країні, мову якої вивчаєте. Університет не має завдання випустити готових усних перекладачів, він дає можливості. Усе залежить від нас!»

    Свій перекладацький хист студенти ІФ показали на конкурсі перекладів французьких поезій 19-20 ст. від Віктора Гюго до Жака Превера. Конкурс також проводився в рамках Року французької мови, яким оголошено 2018 рік у Європі.

    У конкурсі перекладачів перемогли: за підсумками глядацького голосування – Єлизавета Тимофєєва (студентка ІІІ курсу), за версією журі – Олександра Лісогор (студентка ІІІ курсу). Іван Малкович окремо відзначив роботи Ірини Ліскевич та Олександра Ладуренка. Призи переможцям підготувало французьке Посольство, крім того переклади молодих авторів надрукують у фаховому науковому збірнику «Стиль і переклад».

    А поки працювало журі, визначало переможців, студенти показали, що окрім відмінного мовного чуття, мають безліч талантів. Гумористичні сценки, музичні та акробатичні номери яскраво завершили День перекладу в Інституті філології.

    Текст: Юлія Кузьменко
    Фото: Валерій Попов

  • Літстудійці Інституту філології взяли участь у фестивалі «Голосіївська осінь»

    Фестиваль української поезії «Голосіївська осінь» уже не перший рік гостинно вітає представників із різних мистецьких осередків. Традиційно – в Літературно-меморіальному музеї Максима Рильського, за що подяка директору Вікторії Колесник. Цьогорічна зустріч збіглася з 50-річчям відкриття музею. Для студентів і викладачів ІФ це місце – рідне, бо саме наші філологи – Неоніла Підпала, Людмила Зінчук та Галина Касич – свого часу ініціювали його відкриття. А до того у цій садибі господарював Максим Тадейович, про що так яскраво, із ніжністю згадував його онук Максим Георгійович. Він любив відпочивати в плетеному крісельці під вербою, любив рибалити, втекти від метушні, зануритися в себе, аби потім народилися поетичні рядки. Любив повертатися й у рідне село Романівка, що на Сквирщині. Нині й там музей поета. І не лише поета, а вченого, вчителя, перекладача…

    Привітати земляка з Романівки завітав фольклорний ансамбль «Червона калина», найменшенька його учасниця зачитала вірш Максима Тадейовича. Також відвідали фестиваль представники сквирської школи, творчого об’єднання «Літературний форум» (зокрема Роман Кухарук, колишній літстудієць Шевченкового університету), лауреати поетичного вернісажу «Троянди й виноград», фестивалю «Відкриті небеса», кабінету молодого автора Спілки письменників України. Світлана Гобелевська розповіла про конкурс «Житомир TEN», названий на честь друга Максима Рильського – Бориса Тена. Ще співали пісень на слова Рильського, зокрема бард Володимир Каверні. Потішили й творчістю київського бардклубу «Дім». Серед читців були й члени літоб’єднання «Севама» (із санскриту – «яблуко») Кот Ельпітіфор, Оксана Яблонська й Володимир Осипенко.

    За словами директора Центру літтворчості ІФ Михайла Наєнка, найяскравіше сяяли юні митці літературної студії імені М. Рильського. Поети гідно представили наш Інститут. Дехто переборював страх, адже лише перший курс! Досвідченіші презентували вже й власні проекти: Катерина Барановська розповіла про «Твою поетичну листівку», а Леля Покотиполе декламувала поезії із власної збірки «Повстанське радіо». Музична й поетична творчість не змовкала «до останнього яблука». Тепло надворі – бабине літо наздогнало «Голосіївську осінь» − і тепло на серці після мистецької події, що вересневої п’ятниці об’єднала багатьох талановитих людей.

    текст: Юлія Кузьменко
    фото: Сергій Терещенко

Сторінки

Subscribe to святкування