ІФ

  • Запрошуємо на листопадову літстудію!

    ЛІТЕРАТУРНА СТУДІЯ
    ІМЕНІ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО

    Відбудеться 13 листопада 2018 р. о 13.00 в мистецьткій аудиторії № 63 (бульвар Т. Шевченка, 14).
    Програма:
    1. Нові твори читають (а всі обговорять) студенти 3-го курсу з "Літтворчості" та інших спеціальностей.
    2. Презентація студентського альманаху "Сві-й-танок" (№ 10, 2018).
    3. Майстер-клас головного редактора "Літературної України" Сергія Куліди.
    4. Підготовка матеріалів до 11-го числа альманаху "Сві-й-танок".

    Ласкаво запрошуємо всіх небайдужих до художнього слова! Особливо - авторів альманаху "Сві-й-танок"! Авторські примірники будуть вручені лише присутнім.

    Центр літературної творчості
    ІФ КНУ імені Тараса Шевченка

  • Презентація доробку гагаузького дослідника та письменника Степана Булгара

    «Тиждень тюркських мов» розпочався з виставки книг і журналів, виданих великим діячем Степаном Булгаром. Презентували завідувач кафедри тюркології Ірина Покровська та доцент Федора Арнаут, яка добре знає Степана Степановича. Під час зустрічі зі студентами, які вивчають гагаузьку та турецьку мови, навіть вдалося зв’язатися з Булгаром через Viber, він сам виступив перед молоддю, хоч і на відстані.

    Цьогоріч Степан Булгар святкував свій 65-річний ювілей. За останні 15 років він видав 40 книг та 70 номерів журналів, присвячених гагаузькій культурі, історії, етнографії, літературі. «Це робота цілого інституту», − наголошує Дора Іванівна. Вона пригадувала їхню зі Степаном Степановичем співпрацю у відділі культури в Чадир-Лунзі. З 1987 збиралися таємно всі небайдужі та планували розвиток гагаузької культури та друкування.

    Студенти 3 курсу розповіли першокурсникам біографію Степана Булгара та зачитали його поему «Біда» гагаузькою. Булгар народився в селі Виноградівка Одеської області в християнській сім’ї, яка цікавилася фольклором свого народу. Вступив на історичний факультет Кишинівського університету, там досліджував етнографічну літературу гагаузів. Великий вплив на нього мав Дмитро Карачебан, який і затвердив першу збірку Булгара до друку. Важливою є його поема «Каурма», де у фантасмагоричній формі порушується проблема роздвоєння творчої особистості (йдеться про героя поеми – журналіста). Із 1980-тих Булгар – член гагаузької секції Спілки письменників Молдови. Він боровся за гагаузьку автономію, вибраний представником народного руху гагаузів; керівник із юридичних засад зі створення гагаузької групи в Молдові. Його називають вождем гагаузької революції. 1994 року парламент Молдови ухвалив рішення про створення Гагаузії.

    В Україні є 6 сіл, де проживають гагаузи. Твори Степана Булгара друкувалися українською, російською, турецькою, молдовською мовами. Він має Орден почесного громадянина Гагаузії.

    Булгар – перша людина, яка написала про історію та культуру гагаузів. Уряд СРСР вважав, що в нацменшин не може бути своїх героїв. Він же їх показав, представив жінок-героїнь ІІ світової війни. Також написав про гагаузів-учасників облоги Ленінграду. Видав дитячу літературу, зокрема розповіді про ремесла гагаузьких сіл. Фольклорні тексти літературно обробив. Описав життя й діяльність значних для свого народу постатей, зокрема Михайла Чакира, священнослужителя, з якого почалася гагаузька писемність.

    Дора Арнаут розповідала про свого друга детально й натхненно. Вона закликала студентів до нових досліджень. Адже КНУ – чи не єдиний центр тюркології в Україні, де вивчаються мови і культури багатьох тюркських народів. Пам’ятаємо про корінні тюркомовні групи в нашій державі. Це гагаузи, кримські татари, караїми, кримчаки. Досліджувати є що, як бачимо з діяльності таких людей, як Степан Булгар.

    Юлія Кузьменко, фото Валерія Попова.

  • Стартував «Тиждень ІФ»

    До річниці заснування Інституту філології (12 листопада 2001) Студентський парламент ІФ підготував насичену програму на щодень. Захід перший: ярмарка та художнє мистецтво. Голова культурно-мистецького відділу Анна Бакума підтримувала своїх колег-чарівниць зі СПІФ. Продавцями благодійної ярмарки «ARTiШок» стали Світлана Вертола (4 курс літтворчості), Анастасія Сирота (4 курс богемістики) та Юлія Чубарева (3 курс болгаристики), яка, до речі, вигадала назву заходу. Шок від арту плюс мовна гра – чи не креативно?. На ярмарку можна було придбати візерункові пряники «ІФ», найяскравіші екземпляри з 4 етапів проекту «Твоя поетична листівка», широко відомого літераторам завдяки Світланці. Були акварелі та олійні картини Анни Савченко, студентки-германістки. СПІФівці навіть поділилися для ярмарку власними конспектами за роки навчання. Користь покупцям, приємність дітям. Частину коштів від проданого соціальний відділ студпарламенту ІФ витратить на подарунки до Дня Святого Миколая вихованцям дитбудинку.

    Трохи згодом навпроти «АРТіШоку» почали запрошувати на майстер-клас із малювання Анастасії Григор’євої. Настя – студентка 4 курсу богемістики, вона творча, завжди усміхається та рада спілкуванню. Має багато талантів (фотографує, співає, грає на струнних), але сьогодні демонструвала саме художній. Її сусідки Мирослава Яворська з подругою Вікторією Єрмоленко закликали всіх охочих, аби намалювати їх портрети. У дівчат цікава акварельна техніка.

    Таким творчим і благочинним вийшов перший день «Тижня ІФ». Далі буде.

    Фото - Валерій Попов, Юлія Кузьменко

  • «Класний» урок поза класною аудиторією

    В Інституті філології відбулася зустріч учителів-керівників робіт МАН за участі Київської Малої академії наук. Наближається 9 листопада – День української писемності та мови, і в межах фестивалю управління майстерністю Kyiv EdFest відбудеться апробація МАНівських робіт школярів – науково-практична конференція «Краса і сила рідної мови». Про це повідомила вчителям Ірина Іваненко, викладач ІФ та завідувач відділення української філології та мистецтвознавства КМАН. Безперечено, на конференції буде що розглядати, адже відділення щороку набирає найбільше конкурсних робіт.

    Виступили керівники секцій.

    Олена Івановська (секція фольклористики) наголосила на таких тезах:

    - Приємно, що школа та університет комунікують. Лише спільно ми можемо дати державі освічених громадян, і це вартує кроків.

    - Не варто брати для дослідження надто широку тему. У максимальний обсяг роботи вміститься лише окреслення проблеми та список літератури. Краще – сучасні наративи, звернення школярів до місць і традицій їхніх бабусь і дідусів.

    - Фольклорний текст – синкретичний, його треба вміти читати.

    Наталія Єлісєєва (секція української літератури) говорила про таке:

    - Цьогоріч МАН уперше працюватиме за проектом нової української профільної школи. Грає роль переорієнтація на сучасні світові стандарти. Учнів спрямовують на майбутнє, на навчання у вищій школі.

    - Діти повинні сприймати те, що досліджують, як цікаве та потрібне.

    - Уже в школі варто звертати увагу на принцип наукової порядності, наукової новизни, повідомляти про неприпустимість плагіату.

    - Не забуваймо про різноманіття можливих тем для МАН: києвознавство, постмодернізм, зв’язок дитини зі своїм корінням, етика.
    Катерина Годік (секція літературознавства) наголошувала:

    - Літературна творчість – особлива секція, адже йдеться про власне мистецтво, артистичне мислення школярів, а не їх наукові пошуки.

    - Важливо правильно вибрати з доробку дитини найкращі твори для презентації та дати їм об’єктивну оцінку. Якщо школяр пише велику прозу чи драматургію, варто обрати уривки та пояснити, чому саме ці.

    - Окремий вид творчості – так звані замовні твори. Діти часто пишуть вірші до знаменних дат чи на вказану тему, із таких поезій теж можна скласти роботу МАН.

    Ключовим на зустрічі тренінг «Класний» урок поза класною аудиторією» від Ярини Закальської, фольклориста Інституту філології. Ярина щотижня зустрічається з юними дослідниками секції фольклористики, викладала в студентів, тож хотіла поділитися досвідом нестандартних уроків поза аудиторією. Нині складно спростувати думку, що діти «живуть» у гаджетах. «Ви повинні запалювати! – спонукає Ярина. – Не бійтеся ламати стереотипи, змінюватися». Урок поза класом – це не банальна екскурсія до театру чи музею, це формат навчання через діяльність і дослідження, він передбачає застосування на практиці знань, які викладали дітям у школі. Такі уроки інтегровані (українську літературу можна поєднати з географією). Хоча заходи ресурсозатратні, але позакласні уроки розв’язують руки вчителям і можуть розкрити потенціал дітей. Фахівець розповідала, як її студенти переосмислювали Шевченка у реп-прочитанні вірша «Доля», як вони разом підготували й роздавали в парку листівки з цитатами українських письменників. Згадала поїздку «філологічним трамваєм» до Пущі-Водиці, кожна зупинка якого – певне правило української мови, яке діти мали пригадати.

    Наприкінці тренінгу вчителі отримали сертифікати про відвідання заняття.

    Юлія Кузьменко, фото - Валерій Попов.

  • В Інституті філології відбувся ІІІ науково-методичний семінар з іноземних мов і літератур

    На завершення тижня ІФ приймав учителів зі шкіл Києва, аби обмінятися досвідом, зблизити університетську науку та шкільну практику. 2 листопада в мистецькій залі на семінар з іноземної філології зібралися студенти та викладачі кафедри методики викладання української та іноземних мов і літератур на чолі з завідувачем В’ячеславом Шовковим. Також завітали вчителі київських шкіл, де поглиблено вивчаються іноземні мови. Гостей привітали заступник директора ІФ Людмила Смовженко та в.о. ректора Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів Наталія Бендерець. Далі слово мали вчителі, кожен із яких презентував власні ідеї щодо теми семінару – запровадження нової української освіти в українських школах.

    НУШ – проект, що стартував цього навчального року. У новій українській школі важливий діалог між учителями й учнями, втілення компетентісного підходу, інтерактивних форм навчання. Проект МОН має такі основні напрями: дитиноцентризм, замотивування вчителів, наскрізний процес виховання, децентралізація, нова структура школи, ґрунтування на партнерстві та справедливий розподіл публічних коштів. Дитина має почуватися в безпеці, важливий її гарний настрій під час уроків і перерв. Освітяни повинні розуміти, що нині виховують дітей нового покоління, у яких відмінні цінності, пріоритети, засоби зв’язку, навіть харчування. Враховувати мають і тотальну комп’ютеризацію дітей і молоді. Матимуть успіх учителі, які на нього налаштовані. І не бійтеся школи – це цікаво!

    Захід минув у теплій атмосфері. Було корисно послухати про досвід учителів і викладачів на шляху до нової української освіти.

    Юлія Кузьменко

  • Запрошуємо на конкурс авторської пісні та поезії

    Молодіжний центр культурно-естетичного виховання КНУ запрошує на ХV загальноуніверситетський Конкурс авторської пісні та поезії. Торік філолог Вікторія Падалко здобула перемогу зі своєю піснею. Якщо ви відчуваєте в собі творчий потенціал і маєте що продемонструвати, надсилайте заявки на e-mail: mckev@univ.kiev.ua.

    Цьогорічний конкурс відбудеться 27 листопада о 14:00 в Мистецькій залі Червоного корпусу (ауд. 321). Переможців у номінаціях "авторська пісня" та "авторська поезія" визначить авторитетне журі.

    Деталі - у прикріпленому файлі.

    Додані файли: 
  • Відбувся І етап конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика

    Першого листопада в Інституті філології всі охочі могли спробувати й перевірити себе як знавці української. На конкурс зареєструвалися 33 учасники, із яких 13 - представники нефілологічних факультетів та Інститутів КНУ. Оксана Суховій (кафедра української мови та прикладної лінгвістики) та Оксана Луценко (кафедра стилістики та мовної комунікації) розробили завдання для вже ХІХ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Завдання складаються більше на логіку й творче мислення. Наприклад, учасникам запропонували описати у 5 стилях української мови їхню аудиторію.

    Відбувся етап університетського рівня. На тих, хто посяде призові місця, чекатиме наступний, міський.

  • Про страх, гіпі та подорожі в лекторії «Репліка»

    Третя зустріч, три лектори й незмінно енергійний організатор - Тетяна Михно. 31 жовтня у ретроаудиторії знов велася жвава дискусія.

    Із темою «Страх боїться сміху» виступив 5-курсник факультету психології КНУ Микола Дудка. Колю вже знають деякі старшокурсники, адже він проводить літні тренінги для майбутніх студкураторів. Там він навчає комунікувати, а нині говорив, як не боятися. Страх – це базова реакція організму на конкретну загрозу. І поганий не він сам, а невміння його контролювати. Слід відрізняти страх від тривожності. Вона може бути й властивістю характеру, але переважно це почуття неконкретне. Невідомість лякає, і подекуди наша свідомість додає страхітливого. Найкритичнішою є фобія – неконтрольований, хворобливий страх. Як правило, ми намагаємось уникати ситуацій, у яких з’являються такі відчуття. Але лише ми самі вирішуємо, як ставитися до страху, що робити, чи надавати йому аж такого значення. Існують також екзистенційні страхи: страх смерті, втрата свободи, проблема вибору, відсутність сенсу буття. Які ж інструменти управління страхами? Чітко означте їх; опишіть, що може статися та як цього уникнути. Другий метод – парадоксальна інтенція: захотіть того, чого ви найбільше боїтеся, посильте присутність цього чинника. А ще підживлюйтеся позитивом від того, що дає вам ресурси. Якщо ж зовсім зле, зверніться краще до фахівця-психолога. Перемога над страхом – це круто, запевняє лектор. Микола розповів, як зі своїм страхом висоти забрався на один із мостів Подолу. Перед самою вершиною він застиг і повис. І в якусь мить йому просто стало нудно висіти так і боятися. Частинку свого страху він лишив нагорі милуватись краєвидом із вершини.

    Про гіпі в СРСР розповідав Андрій Воробець, студент 5 курсу історичного факультету КНУ, актор творчого об’єднання «Ніч в університеті» та музикант. Перше зібрання руху відбулося 1967 року в Сан-Франциско проти війни у В’єтнамі. Адже всі пам’ятають гасло «Make love, not war»? Вагомим було зниження напруги між Заходом і Сходом. Того ж 1967-го виходить стаття, де говориться, що гіпі – комуністи Заходу, які борються за світле майбутнє. СРСР «підхопив» цей рух доволі пізно через інформаційний бар’єр із «капіталістами»: перше зібрання – 1971 року, тоді як останній фестиваль «Вудсток» у США відбувся 1969-го. Рух поширювався через автостоп. Тоді мережі «своїх» створювалися й без інтернету, у кожному місті були друзі, які приймуть гіпі. Номери збирали в телефонні книжки. Найбільша українська комуна гіпі – львівська. Збиралися на Личаківському кладовищі. На цвинтарях, як правило, не патрулювали правоохоронці, тому там було безпечніше. Були випадки, коли представників затримувала міліція та вела в перукарню стригтися! Так, гіпі асоціюють з довгим волоссям і наркотиками (це їхній спосіб втечі від реальності). Мало хто знає, що вони мали власну республіку «Святий сад», перейменовану з «Республіки недорозвинених башкірів». У них був президент, прем’єр-міністр, комсомол і партквитки. Вони були за рівність, за комунізм, який хотіли трохи переробити. Однак із ними боролися. До речі, не брали в армію. Нині гіпі називаються хіпстерами, вони досі збираються на фестивалях (наприклад, «Шипіт» із 1993). Їх музика – психоделічний рок і не тільки. А слухачі лекторію почули музичний подарунок від Андрія та гості з КМА Ольги Стеценко.

    Третьою виступала студентка 3 курсу історичного факультету Анастасія Кучина, яка розповіла про проект Travel On. Дівчина побачила 29 країн у свої 20 років, і не збирається зупинятися: «Поки не об’їжджу весь світ, не заспокоюся». Насті цього тижня вирушати новим маршрутом, а вона прийшла надихнути інших. Принесла листівки з власними фото, назбираними упродовж мандрів. Кожна її з хлопцем подорож має якусь історію. Наприклад, у Греції вони їхали «зайцем» у потязі, що в Європі загрожує депортацією. А в Португалії ночували в глухому селі у фермера, який годує господарством усю родину (у нього 20 братів і сестер). Настя переживала відчуття, коли з 5:00 ранку до 10:00 ночі ти ходиш містом, а потім ніде переночувати, відновитися, просто прийняти душ. Інколи не уявляєш наступний день. Тут не можна зателефонувати мамі й сказати: «Так, я дурна, але забери мене». Однак дівчина щиро дивується, чому люди так мало подорожують. Потім з’являться робота й сім’я, ми не зможемо їздити так часто. Незнання мови чи брак грошей – не проблема. Можна все розпланувати, а спогади залишаться на все життя. Лектор навчилася в мандрах виживати та комунікувати, а також збагнула, що замість 15 євро в кафе можна витратити 3 в супермаркеті, аби побачити більше. Усе в ваших руках!
    До наступного лекторію!

    Юлія Кузьменко

  • Воєнна проза в сучасній українській літературі

    Художня література реагує на найменші зміни в суспільстві. Що вже казати про війну, яка триває в Україні п’ятий рік? Дехто замислюється: як можна покинути мирне життя, дружину, дітей, старих батьків? Та для бійців нема вагань. І що було б з нами, якби вони не зробили цей вибір? Про це та багато іншого говорили з Мариною Рябченко, асистентом кафедри історії української літератури, теорії літератури та літтворчості. Марина Миколаївна досліджує такі твори вже майже рік.

    Існує міф, що важко написати літературу «по гарячих слідах», але в нас з’являються справді вартісні різножанрові тексти на тему війни. Їх можна класифікувати по-різному. Залежно від спрямованості – масові та елітарні. Останні представляє, наприклад, роман Сергія Жадана «Інтернат». Війну письменник переживає як особисту трагедію, адже він родом зі Східної України. Інший представник – Володимир Рафєєнко із дилогією «Долгота дней», який оописав війну як переселенець зі Сходу. Графоманства також не бракує: тут і мелодрами, і бойовики (зокрема так звані кіноповісті). Прикро, коли такі твори отримують премії. Марина Миколаївна згадала роман «Брати» Василя Іванини. Це – перелицьований соцреалізм, і негативні відгуки про нього лунали як від студентів І курсу, так і від професорів-літературознавців. Твір же отримав премію Стельмаха.

    Поділити воєнну прозу можна за авторами. Це «цивільні» (письменники, журналісти, волонтери) та власне учасники АТО (які мали чи не мали доти досвіду письменника). Серед першої категорії лектор виокремила творчість Ганни Скоріни, Артема Чеха (Чередника), Бориса Гуменюка, Сергія Гридіна, Валерія Пузіка. Пролунав аналіз творчості багатьох комбатантів, які стали письменниками вже під впливом пережитого. Це Юрій Руденко, Костянтин Чабала, Григорій Обертайло, Сергей Сергеевич (Лещенко), Борис Гошко, Мартін Брест (Олег Болдирєв), Дмитро Якорнов, Костянтин Машовець та інші. Серед жіночої прози війни Марина Рябченко згадала доробки Василіси Трофимович, Лєри Бурлакової, Оксани Чорної. Лише час покаже, хто з нових авторів – люди однієї книжки, а які стануть письменниками.

    Торкнулися гумору. Тут це й «аватари» (пияки на війні), і підписані відповідно до нашого часу фото часів ІІ світової, і цікава лексика (сапог, таблетка тощо). Жанри, як уже сказано, доволі різноманітні: мала й велика проза: графічні романи та комікси (випускають їх кіборги), мережева література. Цінні твори без пафосних гасел, які описують реалії війни, мотивацію бійців, насичені живим гумором. Деякі тексти російськомовні, і це геть не викликає спротиву чи сумніву щодо патріотичності авторів. «На завершення – котики!» − крапку в лекції поставили згадкою про тварин – справжніх бойових побратимів для наших бійців.

    Юлія Кузьменко

  • Кафедра фольклористики запрошує

    Лише два університети України мають окермі кафедри, що вивчають фольклористику, - Шевченковий і Франковий. Звісно, вони тісно співпрацюють. На початку жовтня викладачі кафедри на чолі з завідувачем кафедри фольклористики Інституту філології Олена Івановська побували в гостях кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси. Завідувач Василь Івашків прийняв гостей дуже тепло, а ректор ЛНУ Володимир Мельник вручив Олені Петрівні подяку за вагомий внесок у розвиток української словесності.

    Фольклористи запрошують усіх охочих відвідати гастролі Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. Вистави "Марія Заньковецька" та "Перед заходом сонця" відбудуться 14 і 15 листопада у приміщенні Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.

Сторінки

Subscribe to ІФ