ІФ

  • Волонтерство в Інституті філології

    5 грудня — Міжнародний день волонтера. Це свято відзначається щорічно з 1985 року, коли Генеральна Асамблея ООН запропонувала урядам відзначати саме цей день, як день добровольця.

    Про волонтерів Інституту філології ми вже писали у ювілейній газеті до 15-річчя ІФ, а сьогодні публікуємо матеріал до Міжнародного дня волонтера.

    Сьогодні волонтерство – одна із форм українського тилу і вагома підтримка армії. Інститут філології має теж ким пишатися. Зокрема, викладач кафедри російської філології Олександр Бондаренко активно допомагає військовому госпіталю в Києві, викладачка кафедри історії української літератури, теорії літератури і літературної творчості Марина Рябченко є волонтером ГО «Долоні ангела» і бере участь у програмах реабілітації військових у госпіталях. Допомагають військовим і Оксана Бас-Кононенко, Мирослава Шевченко. Наталія Нестеренко, Катерина Лисенко, Марія Янкова. Студентка Катерина Таранова очолює Координаційну раду КНУ, підтримує зв’язок зі студентами, які перебувають на фронті, ініцією акції збору коштів, книг та іншої допомоги бійцям. Ну і звісно, наша волонтер Леся Наумовська, викладачка кафедри фольклористики, засновниця групи «Хто чим зможе – фронту допоможе», довкола якої об’єдналися філологи заради єдиної мети.

    - Лесю Владиславівно, як волонтерство прийшло у Ваше життя?

    Ще з Майдану. Я, донька і чоловіком розходилися в різні кути, бо кожен мав свої завдання і щораз прощалися, як назавжди, бо не знали чи ще побачимося коли-небудь. Коли почалася війна не знала, куди бігти, щоби хоч чимось допомогти. Пішли з Оксаною Мацько, Іванкою Шталь, Наталкою Рудаковою, Вікторією Савчук, Талою Наумовською плести маскувальні сітки. Потім ініціювала плетення сіток у стінах Інституту філології, де до процесу долучалися студенти і викладачі. Стало зрозуміло, що ми не зможемо допомагати в повній мірі, то треба було подумати про те, що в наших силах. Була зима і вирішили, що добре було сушити хліб, передавати військовим сухарі. Створила групу у фейсбуку «Хто чим може – фронту допоможе». Так і почалося.

    - “ Хто чим зможе - фронту допоможе ” - група в соц. мережі, до якої за рік приєдналося майже три тисячі осіб. Хто допомагає Вам нині і як саме?

    Допомагає багато. Вражає, що переважно студенти. Скільки тієї стипендії, а хтось чи печива принесе, чи чаю, чи 50-100 гривень дасть. Звісно, допомагають викладачі. Якось наша кафедра ініціювала збір коштів на генератор для обігріву військового госпіталю. Збирали всім Інститутом. Директорові передали подяку за допомогу. Григорій Фокович взагалі багато допомагає, але дуже скромно, не афішуючи. Допомагає не лише нам, а кругом, де тільки може, де дізнається: чи хтось на Схід їде, чи в госпіталі військові потребують допомоги. Підтримує той чи інший підрозділ, бо в нього патріотична душа, дякувати Господу. Нещодавно Григорію Фоковичу передали подяку із 72-ї частини. З інших факультетів та Інститутів теж допомагають, проректор Володимир Бугров постійно підтримує.

    - Кому було спрямована допомога? Спочатку знайомим, які воюють, а потім Вам передавали потреби більших груп?

    Бувало, що треба було передати допомогу комусь конкретному, а траплялося, що перекидають потреба від інших волонтерських організацій. Так, зараз допомога зменшилася, бо людський ресурс вичерпується, люди збідніли. І хоч за два роки допомога армії від держави таки стала потужнішою, але залишаються прогалини, які потрібно заповнити, бо хто ж, як не ми. Це ж перемога всього народу має бути.
    Жодного разу хлопці не сказали самі, що чогось потребують. Передають лишень потреби одне про одного.

    - Не виникало бажання зупинити діяльність? Волонтерство в будь-якому випадку виснажує. Що дає сили і енергію?

    Хлопцям, попри все, приємно отримувати допомогу від людей, тим паче незнайомих, не родичів, не друзів, щось смачненьке, домашнє, листи і слова підтримки. Хлопців надзвичайно це розчулює і підтримує. І мене це дуже гріє і надихає.

    Я не можу це покинути не лише в силу переконань, а і тому, що люди надають сили робити щось далі. Якщо студентська молодь усіма силами намагається здобути перемогу, то як ти, доросла, можеш це покинути? Тут відчуття якоїсь власної відповідальності, власної причетності до історії. Я поставлю крапку, хтось інший поставить крапку. І тоді хлопці, які на передовій, фактично будуть залишені самі на себе.

    - Серед Ваших студентів теж є військові. Як Ви про них дізналися і як вдається вивідати їхні потреби там?

    Дізнавалася зазвичай випадково, вже коли вони були там. Наприклад, їхали на практику, а студентки одної немає. Одногрупниці передали, що вона вже «там». Мій студент Станіслав Григоренко, який вже випустився, надзвичайно хороша людина. Намагалися передавати всілякі посилки, а він роздавав усе до останнього побратимам. Залишав собі лише листи.

    Денис Антипов, наш сходознавець, завжди категорично казав: «Нам нічого не треба!». Він в аеророзвідці був, то єдине, що вдалося вивідати для допомоги, то це батарейки, акумулятори для безпілотників. Скромний, хороший хлопець, завжди від усього відмовлявся.

    - Ваше життєве кредо?

    Бути потрібною! Кожен з нас намагається хоч якимось чином наблизити перемогу. Власне перемога – одна з найбільших мрій, які сьогодні.

    Прес-центр ІФ

    Категорії: 
  • Святкове дійство у 15-річчя Інституту філології

    Святкове зібрання, яким завершився святковий Тиждень ІФ, стало справжнім сакральним дійством. Концепт космогонії, який вибудовували учасники концерту, втілився завдяки координаторам проекту - Олені Івановській, Світлані Лещинській, Олені Хоменко, Марії Михалко і, звісно, режисеру-постановнику Оксані Філоненко.

    Урочисто розпочав вечір на сцені Головного корпусу Шевченкового університету директор Інституту філології проф. Григорій Семенюк. У своїй промові він навів приклади розвитку Інституту за 15 років, наголосив на перспективах. Побажав випускникам, колективу не забувати Інститут філології, бо ж "Нема на світі України, немає другого Дніпра", і подякував усім викладачам, співробітникам, студентам за подвижницьку працю на благо освіти і науки, на благо університету, на благо нашої країни.

    Ведучі свята Сергій Степанисько й Анжеліка Рудницька запрошували до слова випускників ще філологічного факультету: Юрія Мушкетика, Василя Шкляра, Василя Герасим'юка, Івана Малковича; зачитували слова привітання від Міністра культури України, Львівської наукової спільноти, директора Інституту літератури НАН України акад. Миколи Жулинського.

    Привітати Інститут філології прийшли діячи освіти і науки, представники посольств, адже у стінах навчального закладу виховуються фахівці філології, знавці понад 30 мов. У цей вечір було нагороджено найвищою відзнакою Національної академії педагогічних наук України - Медаллю імені Костянтина Ушинського - таких викладачів Інституту: проф. Надію Гаєвську та доц. Валерія Чемеса. Грамотами за педагогічний внесок нагороджено доц. Світлану Дяченко, доц. Валентину Миронову та доц. Галину Усатенко.

    Офіційна частина продовжилася вражаючим концертом. Програма відобразила усе розмаїття мов і культур, які об'єднує Інститут філології. Не оминули і болючу для країни, зокрема й Інституту, тему Майдану і війни.

    Немов увесь світ зібрався у цей вечір вітати Інститут філології з ювілеєм.
    Наше майбутнє залежить від українського виховання дітей. Тож відкрили концертну програму наймолодші учасники: дитячий фольклорний ансамбль «Орелі» і вихованці дитячої фольклорної школи «Правиця».

    Розмаїття культур представляли: гурт ГуляйГород, київська студія ірландського танцю "Firedance", студія індійського танцю "Nakshatra", студія арабського танцю "Маріам", студія драматичного театру "Голос", Народна хорова капела «Дніпро», Народний ансамбль української музики «Роксоланія».

    Завершували святкове дійство всесвітньо відомий гурт ДахаБраха.

    Знакові гурти, концептуальний відеоряд, сценографія створили потужне враження від справжнього сакрального дійства, яке завершилося внесенням прапорів і спільного виконання "Gaudeamus"

    Хай живе Інститут філології!

    Каріна Дорошенко,
    фото - Сергій Терещенко, Валерій Попов
    більше фото: https://www.facebook.com/pg/philolog.knu.ua/photos/?tab=album&album_id=8...

    Категорії: 
  • Поговорити з Булгаковим: екскурсія "Ніч у Жовтому"

    Історія ожила у стінах Інституту філології. Дві ночі, 10 груп і велика ідея, яка була втілена студентами історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка у Жовтому корпусі 9 і 10 листопада. Глядачів, які погоджувалися з правилами гри, чекала інша історична реальність.
    Екскурсію коридорами будівлі на Бібіковському бульварі проводив випускник Першої київської гімназії, випускник історико-філологічного факультету Університету Святого Володимира, солдат армії гетьмана Скоропадського Олексій Руденко.
    А вам було відомо, що в одній будівлі спокійно співіснували католицька і православна церкви? А знаєте, що робили із неслухняними студентами? На педраді при світлі гасової лампи займалися вихованням різкою, а хтось потрапляв і до карцеру. Прогулюючись довгими коридорами на четвертому поверсі, де був гуртожиток для учнів та викладачів, з ніг ледь не збивали двоє задиркуватих хлопців. Чули про одвічні суперечки “карандашів” і “паштетів”?
    Тільки у святкові дні Інституту філології можна було підгледіти і підслухати полілог Булгакова, Паустовського, Пирогова… Кожен учасник екскурсії був частиною магічної реконструкції. “Ніч у Жовтому” стала знаковою подією в житті Інституту, яку, сподіваємося, вдасться повторити, тож поки всі двері не відчиняємо, а ділимося історичною мандрівкою крізь шпаринки. Символічно, що театралізована екскурсія зреалізувалася зусиллями істориків та філологів. Історико-філологічний факультет крізь віки. Так оживають легенди!

    Каріна Дорошенко,
    фото - Валерій Попов

    Категорії: 
  • Випускники про ІФ: Світлана Пиркало

    Світлана Пиркало, прес-секретар ЄБРР, член журі літературної премії Книга року ВВС (випуск 1998 року): "Філологія розвинула в мені відчуття, що до мови та літератури потрібно підходити професійно. Я вийшла в життя з переконанням, що мова і література - це справа не кабінетна, і не бібліотечна, і не теоретична, а дуже практична і жива. Вдячна викладачам за те, що підтримували це моє переконання, підтримували мій Словник українського молодіжного сленгу, який я уклала ще на третьому курсі, мої перші літературні спроби. Ще під час університету я пішла в журналістику, де тоді українська мова була в дуже обмеженому вжитку. Була кореспондентом, редактором, оглядачем, потім 9 років пропрацювала на радіо ВВС, в українській редакції в Лондоні. Саме там я з колегами заснувала літературну премію Книга року ВВС. Вже 12-й рік я є членом журі, і вже 5-й рік представляю там Культурну програму Європейського Банку Реконструкції і Розвитку (з 2011 року я працюю в прес-службі ЄБРР у Лондоні). Вважаю підтримку нової, живої, жвавої і сучасної літератури українською мовою або в перекладі на українську своєю головною місією як випускниці Інституту Філології. Хай живе Інститут Філології!"

    Категорії: 
  • Проект "Випускники про ІФ та життя після ІФ"

    З нагоди 15-річного ювілею Інституту філології співробітник прес-центру Каріна Дорошенко за підтримки дирекції Інституту та колег реалізувала проект "Випускники ІФ". Метою проекту було показати, що випускники-філологи успішно працюють у найрізноманітніших сферах суспільства. У рамках проекту на сайті прес-центру Інституту філології, у газеті "Київський університет", у журналі з нагоди ювілею та на сторінці у фейсбуці були представлені спогади випускників про свої студентські будні. У ЗМІ колишні студенти розповідали як за допомогою філологічної освіти можна самоствердитися, як склалося їхнє життя після закінчення начання в Інституті філології. По завершенню проекту 10 листпопада відбулася зустріч із випускниками.

    Тетяна Печончик, Володимир Мукан, Дмитро Крапивенко, Наталія Шевчук, Марко Галаневич, Тетяна Терещенко, Тарас Малкович, Андрій Кондратенко - випускники, з якими мали змогу поспілкуватися студенти-філологи. Пізніше змогла прийти на зустріч і Юлія Марушевська. У затишній атмосфері Мистецької зали директор Григорій Семенюк, його заступники, викладачі, співробітники та студенти Жовтого корпусу вели розмову про Альма-Матер, якій цьогоріч виповнилося 15 років.

    З великою радістю привітав випускників Григорій Фокович, зазначивши: "Всі студенти є моїми випускниками. У них вкладаю своє серце й душу. Закликаю всіх. Ніколи не забувайте, що "Нема на світі України, немає другого Дніпра...". Пам'ятайте, звідки ви вийшли".

    Під час зустрічі кожен із присутніх випускників розповів: чим для них став Інститут, як студентське середовище розвинуло допитливість, виховало вміння комунікувати, а викладачі прищепили любов до Слова, книги, повагу до людей, навчили бути людиною і патріотом рідної країни.

    Олександра Касьянова,
    фото - Валерій Попов

    Категорії: 
  • Випускники про ІФ: Віра Ковтиха

    Віра Ковтиха, психолог-психотерапевт (випуск 2005 року, "Літературна творчість"): Філологія не є моєю професією, однак вона стала міцною різноплановою базою, на яку можу спиратися у своїй роботі. По закінченню Інституту філології я отримала психологічну та вузькоспеціалізовану психотерапевтичну освіту. Нині я аналітично-орієнтований психотерапевт, працюю з дорослими та дітьми. І саме тут філологічне підґрунтя дуже доречне. Що таке психоаналіз? Це у першу чергу робота з мовою і символами, розривами у мовленні, обмовками і семантичними значеннями, смисловими навантаженнями. Що є дитяча психотерапія? Це насамперед гра, у якій діти базуються на архетипічних мотивах, відтворюючи процес і символи, що не мають слів і мають бути означені. Це все відсилає нас до означального та означуваного Ф. де Соссюра, до мови як структури та системи. Структурний психоаналіз Жака Лакана твердить, що несвідоме структуровано, як мова, а людина – це і є несвідоме. Тому навичка розрізняти та аналізувати ці речі, досліджувати етимологію слів та їхню семантику, здобута завдяки філології, безцінна для психотерапевта. Детальне знайомство з міфологією, казками та літературою, герменевтичні навички також важливий інструмент роботи. Те, що багатьом моїм колегам доводиться освоювати роками у процесі навчання та роботи, мені було вже відоме та зрозуміле на час вступу до царини психології. Упевнена, що для професій, пов’язаних із роботою з людьми, умінням говорити та розуміти, філологія – прекрасне підґрунтя.

    Категорії: 
  • Випускники про ІФ: Вікторія Савчук

    Вікторія Савчук, помічниця Міністра охорони здоров'я (випуск 2016 року, фольклористика): "Майдан став для мене фільтром, завдяки якому я знайшла своїх людей у Києві, до якого переїхала у 2010, коли вступила до Інституту філології. З ними потім ми складали аптечки для військових у маленькій кімнатці в офісі Захисту Патріотів, плели сітки біля актового залу Жовтого корпусу, збирали речі для військових з пані Лесею Наумовською на кафедрі Фольклористики, перекладали статті та книги українською для українських військових та лікарів і зараз продовжуємо разом із ними змінюємо систему зсередини у Міністерстві охорони здоров'я.

    В Університеті, Інституті філології все починалось і тут все продовжується. Освіта, наука та просвітництво будують нашу країну. Ця перетворювальна сила лежить в основі справжніх змін".

    Категорії: 
  • Випускники про ІФ: Микола Марусик

    Микоал Марусик, менеджер культурних проектів, засновник Центру науки і культури DIYA (випуск 2012 року). В наш час дивно ставляться до мови - вважають, що слова не мають важливого значення як для індивідуму, так і для соціуму вцілому. А істина в тому, що більшість важливих зрушень в нашому житті відбувається завдяки мові/мовленню - це перший та базовий показник культури людини. Лінгвістам дано дар це бачити та розуміти.
    Я закінчив бакалаврат як перекладач з французької, в магістратуру як фольклорист в Інституті. Перше дало мені усвідомлення структури та важливе розуміння ментальної різниці між націями на основі первинного коду - мови.
    Фольклористика дала впевнені знання, як правильно застосовувати ці знання в контексті етнопсихології та ментальності нашого народу - що є конче необхідно, особливо в міжнародних культурних проектах.

    Категорії: 
  • Випускники про ІФ: Віктор Шлінчак

    Віктор Шлінчак, керівник інформаційного агентства «Главком», голова правління Інституту світової політики, Заслужений журналіст України, випуск 1997 року:

    «Відверто кажучи, не планував вступати на філологічний факультет аж ніяк. Відколи себе пам’ятаю, хотів бути журналістом. Перший матеріал у «дорослу газету» я написав у сьомому класі, а в дитячих публікувався з класу четвертого. Але у 1992-му випадок привів мене саме в жовтий корпус Університету. Тоді тут проходила Всеукраїнська олімпіада з української мови та літератури. І я її виграв. Дипломи переможцям вручав декан філологічного факультету Михайло Наєнко. А після церемонії поцікавився, куди я збираюсь вступати. «На журналістику!», – відповів. «Добре подумай, хлопче, – сказав мені Михайло Кузьмич. – Бо після філологічного факультету журналістом ти бути зможеш, а от після журналістики філологом точно не станеш.
    Цей аргумент виявився найпереконливішим – і я подав документи на філологічний. Найцікавіше, що зараз у моїх журналістських командах працюють здебільшого випускники філологічного факультету. І я жодного разу не пошкодував, що обрав саме фах філолога.
    Хотів би також згадати теплим словом своїх кураторів з відділення славістики – Оксану Коваль-Костинську та Анатолія Ярему, які переконали, що зайвих іноземних мов у житті не буває. Навіть, якщо ці мови близькі.
    За цей час факультет став цілим Інститутом філології. Я бажаю йому рости і надалі. Per aspera ad astra!»

    Категорії: 
  • Випускники про ІФ: Тетяна Шаправська

    Шаправська Тетяна, медіа-координатор міжнародної ініціативи CoST в Україні (випуск 2016 року):

    "Так приємно подумки повернутися до Інституту філології та самій собі дати відповідь: а чому ж я навчилася за ті прекрасні 6 років? Скажу чесно: навчання не було ідеальним. Але це стосується системи вищої освіти в Україні в цілому, а не окремо Інституту. Тому тут справа за нами – молодими реформаторами та генераторами змін :)
    Почну з фрази-мотиватора: філологам досить легко знайти себе як фахівцям. Якщо ж ви закінчили ІФ кілька років тому і йдосі не знаєте, куди податися і де працювати, то Ваше друге ім’я – «тотальна невизначеність» (добра іронія). І тут навіть магістратура в Оксфорді не допоможе.

    Моя кар’єрна історія насправді не така вже й ідеальна. Але сьогодні можу із впевненістю сказати: я роблю те, що подобається, і мені подобається те, що я роблю.

    Ще на 4-ому курсі я почала працювати (офіційно, із 8-годинни робочим днем) на посаді секретаря-асистента генерального директора величезної комерційної структури. Сказати, що це був цінний досвід, – нічого не сказати. Це було професійне «хрещення», така собі «робоча Спарта». Поміж перекладами, написанням документів, зустрічами із важливими людьми та сотнями дзвінків я мала робити чай, каву, нагадувати директору про день народження родичів, піклуватися про обіди, мити склянки-тарілки-ложки, вислуховувати невдоволення та зауваження (я не була ідеальним секретарем), замовляти квитки та скасовувати замовлення та ще багато іншого, чого філолог не має робити. Але це був чудовий час для спостережень та визначень, для спроб та помилок, для питань і відповідей. Згодом я отримала підвищення – почала працювати менеджером із реклами. До речі, лайфхак: із посади секретаря-асистента досить легко професійно «зростати» (давайте без «підтекстів»), просто: а) ти знаєш компанію добре, як ніхто інший; б) у тебе є можливість показати , що ти гіпервідповідальна, мегастаранна та максіталановита; в) ти в центрі всіх подій та володар(ка) інформації. Якщо стисло: звільняти тебе небезпечно, довго утримати на посаді секретаря складно, а твоя активність може вилитися у щось корисне.

    Менеджер із реклами – вже цікавіша сторінка моєї кар’єри. Ось тут хочу щиро подякувати Григорію Фоковичу, який дав можливість розвиватися професійно: повірив у чесність мого «я обіцяю вчити самостійно й скласти сесію добре» та підписав індивідуальний графік. Я з головою пірнула у світ реклами. Тут мені пощастило: було в кого вчитися, було чому вчитися, а головне – було бажання вчитися. Я працювала зі справжніми професіоналами, із великими бюджетами, на цікавих проектах і навіть встигла створити власну рекламу. Іноді й досі бачу борди, посміхаюся і подумки гладжу себе по голівці.

    А після цього – життя взяло курс на зміни. Я із величезним бажанням долучитися до чогось справді важливого взяла участь у конкурсі на заміщення посади спеціаліста відділу зв’язків зі ЗМІ та громадськістю при Міністерстві інфраструктури України. І зараз пам’ятаю геніальне запитання на співбесіді: назвіть 20 способів, як можна використати газету як предмет? Яким чином це мало бути пов’язано з моєю майбутньою роботою – я не зрозуміла. А коли мене взяли (що було неймовірним щастям) і потрібно було якісно і швидко писати прес-релізи про поточний середній ремонт доріг та габаритно-ваговий контроль, я розуміла, що в житті не завжди діє причинно-наслідковий принцип. І це я не про ремонт доріг, а про те, що писати філологу на такі теми було складно. Ось тут я зрозуміла цінність 6 років Інституту: вміння знайти інформацію, запам’ятати, уникати того, чого не знаєш, правильно ставити запитання, красиво говорити, чітко формулювати думку (де потрібно: нечітко її формулювати), максимально використовувати всі лінгвістичні можливості, які встиг розвинути (і продовжуєш розвивати, звичайно) – запорука філологічної всюдисущності. Робота у прес-службі – це можливість щодня дізнаватися щось нове. Буквально вчора, наприклад, вивчала Державні будівельні норми України. Думаєте, нецікаво? Не вмієте ви себе мотивувати, шановні! Пишу історію про себе, а в іншому вікні прораховую вартість бетонного покриття на квадратний метр. Сказала б мені на першому курсі під час лекції з фольклористики пані Наталія Салтовська, що мені це буде потрібно через кілька років, заспівала б їй народну пісню «Козаче, козаче, я тобі не вірю».

    Наразі я є медіа-координатором міжнародної ініціативи з прозорості будівництва CoST, що діє в Україні за підтримки Світового банку та Мінінфраструктури. Багато англійської, ще більше нового, а ще більше цікавих людей навколо. Висвітлюю діяльність Ініціативи, співрацюю зі ЗМІ, веду соціальні мережі, організовую прес-заходи та вчусь планувати (бо цьому, на жаль, і досі не навчилася). Багато порад давати не буду, але хочу на завершення сказати: використовуйте кожен шанс; шукайте себе; ніколи не стверджуйте, що вам не вдасться (мій перший прес-реліз про Uber в Україні був жахливим, і досі соромно); постійно вивчайте щось нове; спілкуйтеся із хорошими людьми; пишайтеся тим, що ви – філолог, і користуйтеся цим: якщо хоч кілька ваших знайомих після спілкування з вами почали ставити кому перед «який», пишуть «брати участь» замість «приймати участь» чи прочитали збірку Юрія Андруховича – це вже маленьке досягнення. Бо ми, філологи, – мотиватори та «надихатори».

    Категорії: 

Сторінки

Subscribe to ІФ