ІФ

  • «Із пам’яті нащадка тих, хто з каміння плекав троянди»: захід пам'яті Різе Фазила

    9 грудня на кафедрі тюркології відбувся захід, присвячений поету, прозаїку, перекладачеві, літературознавцю та громадському діячеві, що зробив неоціненний внесок у розвиток кримськотатарської літератури Різе Фазилу. Вступне слово надали завідувачу кафедри, доценту Покровській Ірині Леонідівні, яка коротко розповіла про непростий життєвий і творчий шлях митця. Більш детально з його біографією студентів ознайомив асистент кафедри тюркології Абібулла Шефкієвич. Рідною мовою він розповів про важке дитинство, депортації, навчання та перші етапи творчості письменника. Незважаючи на те, що свої перші літературні твори Різе Фазил розпочав писати у пізньому віці, він, як ніхто інший, сповна віддався цій справі. Письменник працював перекладачем у газеті «Ленин байрагъы», очолював відділ поезії у видавництві журналу «Йылдыз» (зірка), писав шкільні підручники, був членом Спілки письменників та Спілки журналістів СРСР, друкував власні збірки. Уперше в історії кримськотатарської культури Різе Фазил здійснив переклад Священної книги Корану кримськотатарською мовою і видав окремою книгою у 1998 році. Важливим етапом його творчості є збирання фольклору та видання збірки усної народної поезії. Згодом, саме його вірші перетворились на обожнювані народом пісні.

    Також із презентацією виступила асистент кафедри тюркології Сабріє Едемівна. Вона розповіла про зв’язки письменника з Україною та цікаві факти про життя, взяті з інтерв’ю з Різе Фазилом.

    Захід завершився чуттєвою та ліричною нотою. Студенти другого курсу спеціальності кримськотатарська мова запалили свічки, аби вшанувати пам’ять митця і продекламували його вірш «Не забудемо», після чого слова вдячності сказав онук Різе Фазила, який навчається в Інституті філології на другому курсі.

    Різе Фазил – це зірка, що не згасне навіть після смерті.

    Текст – Ліза Нечипорук
    Фото – Валерій Попов

    Категорії: 
  • «Зустріч на Ельбі театру і тексту»: дискусія про постановку «Зимова казка»

    8 грудня відбулася інтердисциплінарна дискусія «Шекспір: межі і безмежжя канону». Ідея дискусії виникла у зв’язку з постановкою Львівського театру імені Леся Курбаса «Зимова казка» Вільяма Шекспіра у режисерській інтерпретації Євгена Худзіка.

    Цією виставою за підтримки Британської ради символічно завершили відзначення року Шекспіра з нагоди 400-ліття з дня смерті автора. Не важливо, українська чи англійська література є вашим фахом, естетика Шекспіра є наріжним каменем довкола якої фокусується увага митців.

    Тож у рамках проектів візуально-дослідницької платформи при КНУ імені Тараса Шевченка, ініційованої доц. Галиною Усатенко, в Інституті філології зібралися представники кафедри театрознавства Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого, кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету імені Івана Франка, редакцій журналів «Український театр» та «Просценіум», громадської організації «Театральна платформа», актори вистави, викладачі та студенти Інституту філології.

    Під час дискусії обговорювалася постановка літературознавцями і театрознавцями, як текст і театральна постановка. Осучаснений Шекспір у баченні режисера Євгена Худзика був сприйнятий по-різному. Чотиригодинна вистава з адаптацією до української культури мала двоякі відгуки. Найбезсенсовішою виставою «Зимову казку» назвала Майя Гарбузюк із ЛНУ імені Івана Франка, яка бачила усі варіанти від репетицій до втілення на сцені. На її думку, стіни Молодого театру не дали змогу показати усю глибину символів та інтерпретацій, яку було закладено.

    Проф. Тетяна Михед проаналізувала «Зимову казку» як метатеатральний сюжет. А проф. Наталя Жлуктенко, звернувши увагу на історичну складову пізньої творчості Шекспіра, наголосила, що провідний концепт влади, що подав режисер, українізує Шекспіра, актуалізуючи його.

    Театральний критик Ірина Чужинова про постановку висловлювалася метафорично. Режисер написав «Зимову казку», а Шекспіра взяв собі у помічники. «Зустріч на Ельбі театру і тексту», - так висловилася критикиня про дискусію в Інституті філології.

    Серед присутніх на дискусії були схвальні відгуки. Заступник директора Надія Янкова підмітила: «Є час і звук – те, що не втримаєш ніде, а залишається в серці». А одна зі студенток порівняла п’єси Шекспіра зі скульптурами: «П’єси Шекспіра як скульптури, без життя. А тут була жива кров».

    «Механізм перетворення енергії – це для мене Шекспір», - завершив дискусію режисер Євген Худзик, подякувавши кожному за висловлені думки.

    Каріна Дорошенко
    Фото – Валерія Попов

    Категорії: 
  • Інтерв'ю з демобілізованим філологом іФ Денисом Антіповим

    Як доля зробила філолога військовим?

    Я закінчив Військовий Інститут, але на фронт пішов добровольцем, бо моя спеціальність була у 2014 не настільки потрібна. Тож до 2015 року я тренувався, вчився керувати безпілотниками. Влітку 2015 року я пішов у 81 бригаду високомобільних десантних військ України. Був у 5 батальйоні командиром взводу безпілотників.

    Де проходили підготовку?

    Були організовані волонтерами курси у 2014 році для тих, хто хоче керувати безпілотниками, і тих, хто потім іде воювати. Нас там навчили, звісно, лише базовим речам, бо курс був дуже щільний, але навчили: ішов на війну молодшим лейтенантом, а повертався лейтенантом. У травні 2016 я вже був вдома.

    У яких точках воювали?

    Наша бригада була у всіх найгарячіших точках, новостворена, то там були хлопці і в Донецькому аеропорту. Коли приїхали ми, то були вже під ДАП (с.Водяне, Опитне), на промзоні Авдіївки був. Були й під обстрілами. Перший доволі змінює людину, а потім вже звикаєш до всього.

    Було, що з-під носа сепарів діставали безпілотник, що загубився, бо ворог вміє глушити радіосигнал. Діяли злагоджено, то нікого не підстрелило. Але вони вже помітили нас, адже своїм безпілотником вишукували.

    Ви відчуваєте, що змінилися? Чи життя ділиться на до і після війни?

    І так, і ні. Я давно підозрював, про війну з Росією, але думав, що це буде десь у 2017 році, коли в них просто закінчиться оренда на Крим і вони захочуть його забрати, а виявилося раніше. Війна не була для мене шоком, бо завжди підозрював, що Росія має такий план, мало просто хто вірив у це.

    На війну взяли прапори, які з Вами були ще з Майдану, це надавало сил?

    Так, ці прапори зі мною були ще до Майдану. Я ходив з ними на Покрову ще десь у 2007 році. Тоді розробив сам дизайн надписів. Ці два прапори (синьо-жовтий і червоно-чорний) завжди брав із собою, взяв і на війну.

    Ви в ІФ вивчаєте і вже навіть викладаєте корейську мову. Чи знадобилися тобі знання на фронті?

    Я навчався на військового перекладача, але з англійської. У нас був корінний кореєць в частині, але він погано знав корейську. Я свого часу обрав корейську для вивчення, бо доволі екзотична. Цікаво дуже було її зрозуміти і знати.

    Ви на сайті "Трибуналу" в рядах карателів. Як туди потрапили, мали безпосередній контакт із ворогом?

    Я ще з часів Майдану потрапив у список ворогів беркуту. Росія насправді спонсорує багато таких сайтів, сподіваючись, що цим якось можна надавити на українських військових. Насправді, хлопці між собою жартують, мовляв став нарешті справжнім карателем, «статусним» так би мовити. Багато способів вичислити нас. Від моніторингу соціальних мереж до сканування поля радіохвиль. Визначається, які номери є в місцях скупчення військових частин, а потім ці номери пробиваються по базах.

    Розкажіть про свій позивний, чому такий вибір?

    Псевдо - Бук. Родичі бабусі і дідуся брали участь в УПА. В одного позивний був Дуб, в другого – Листок. Одного вбили в 46, другого в 1947 році. Я собі захотів позивний подібний, щоби був ніби зв’язок родинний.

    Як складаються стосунки з тим, з ким служив?

    Треба знаходити було підхід до кожного. Я був командиром взводу, навчилися працювати в команді. Бо інакше ніяк. Зараз теж зідзвонюємося, зустрічаємося з тими ,хто ближче, бо хлопці ж з усієї країни.

    Ви брали участь у військовому парад до 25-річчя Незалежності України. Які відчуття?

    Мені давно цього хотілося, коли в юності спостерігав за парадом. Думав, що було б круто, але ж не планував з військовою освітою пов’язувати життя. А тут війна. Пішов служити. Коли з війська прийшов, то з військкомату подзвонили з пропозицією. Місяць тренувалися, щоби гарно все було. Нагородили медаллю за участь у параді.

    Окрім військової і філологічної освіти, Ви маєте і музичну?

    Ні, я трохи сам навчився грати на фортепіано. Брав участь у проекті «Музика воїнів» Олександр Ткачука. Було приємно згадати ноти, пограти.

    Ви викладаєте в Інституті філології корейську мову. Студенти підтримували, коли були на фронті?

    Так, студенти писали. Леся Владиславівна підтримувала, наші волонтери з Інституту філології. На Миколая, пам’ятаю, передали солодкі подарунки. Приємно відчувати, що ти не сам, що на мирній території є хтось, крім родичів, кому це потрібно.
    Важливо розуміти, що те, що зараз там, воно ще не закінчилося, як на фронті,так і в середині країни. Потрібно доводити справи до кінця, змінювати країну на краще. Боротьба триває

    Інтерв’ювала Каріна Дорошенко
    Фото надані Денисом Антіповим

    Категорії: 
  • Волонтерство в Інституті філології

    5 грудня — Міжнародний день волонтера. Це свято відзначається щорічно з 1985 року, коли Генеральна Асамблея ООН запропонувала урядам відзначати саме цей день, як день добровольця.

    Про волонтерів Інституту філології ми вже писали у ювілейній газеті до 15-річчя ІФ, а сьогодні публікуємо матеріал до Міжнародного дня волонтера.

    Сьогодні волонтерство – одна із форм українського тилу і вагома підтримка армії. Інститут філології має теж ким пишатися. Зокрема, викладач кафедри російської філології Олександр Бондаренко активно допомагає військовому госпіталю в Києві, викладачка кафедри історії української літератури, теорії літератури і літературної творчості Марина Рябченко є волонтером ГО «Долоні ангела» і бере участь у програмах реабілітації військових у госпіталях. Допомагають військовим і Оксана Бас-Кононенко, Мирослава Шевченко. Наталія Нестеренко, Катерина Лисенко, Марія Янкова. Студентка Катерина Таранова очолює Координаційну раду КНУ, підтримує зв’язок зі студентами, які перебувають на фронті, ініцією акції збору коштів, книг та іншої допомоги бійцям. Ну і звісно, наша волонтер Леся Наумовська, викладачка кафедри фольклористики, засновниця групи «Хто чим зможе – фронту допоможе», довкола якої об’єдналися філологи заради єдиної мети.

    - Лесю Владиславівно, як волонтерство прийшло у Ваше життя?

    Ще з Майдану. Я, донька і чоловіком розходилися в різні кути, бо кожен мав свої завдання і щораз прощалися, як назавжди, бо не знали чи ще побачимося коли-небудь. Коли почалася війна не знала, куди бігти, щоби хоч чимось допомогти. Пішли з Оксаною Мацько, Іванкою Шталь, Наталкою Рудаковою, Вікторією Савчук, Талою Наумовською плести маскувальні сітки. Потім ініціювала плетення сіток у стінах Інституту філології, де до процесу долучалися студенти і викладачі. Стало зрозуміло, що ми не зможемо допомагати в повній мірі, то треба було подумати про те, що в наших силах. Була зима і вирішили, що добре було сушити хліб, передавати військовим сухарі. Створила групу у фейсбуку «Хто чим може – фронту допоможе». Так і почалося.

    - “ Хто чим зможе - фронту допоможе ” - група в соц. мережі, до якої за рік приєдналося майже три тисячі осіб. Хто допомагає Вам нині і як саме?

    Допомагає багато. Вражає, що переважно студенти. Скільки тієї стипендії, а хтось чи печива принесе, чи чаю, чи 50-100 гривень дасть. Звісно, допомагають викладачі. Якось наша кафедра ініціювала збір коштів на генератор для обігріву військового госпіталю. Збирали всім Інститутом. Директорові передали подяку за допомогу. Григорій Фокович взагалі багато допомагає, але дуже скромно, не афішуючи. Допомагає не лише нам, а кругом, де тільки може, де дізнається: чи хтось на Схід їде, чи в госпіталі військові потребують допомоги. Підтримує той чи інший підрозділ, бо в нього патріотична душа, дякувати Господу. Нещодавно Григорію Фоковичу передали подяку із 72-ї частини. З інших факультетів та Інститутів теж допомагають, проректор Володимир Бугров постійно підтримує.

    - Кому було спрямована допомога? Спочатку знайомим, які воюють, а потім Вам передавали потреби більших груп?

    Бувало, що треба було передати допомогу комусь конкретному, а траплялося, що перекидають потреба від інших волонтерських організацій. Так, зараз допомога зменшилася, бо людський ресурс вичерпується, люди збідніли. І хоч за два роки допомога армії від держави таки стала потужнішою, але залишаються прогалини, які потрібно заповнити, бо хто ж, як не ми. Це ж перемога всього народу має бути.
    Жодного разу хлопці не сказали самі, що чогось потребують. Передають лишень потреби одне про одного.

    - Не виникало бажання зупинити діяльність? Волонтерство в будь-якому випадку виснажує. Що дає сили і енергію?

    Хлопцям, попри все, приємно отримувати допомогу від людей, тим паче незнайомих, не родичів, не друзів, щось смачненьке, домашнє, листи і слова підтримки. Хлопців надзвичайно це розчулює і підтримує. І мене це дуже гріє і надихає.

    Я не можу це покинути не лише в силу переконань, а і тому, що люди надають сили робити щось далі. Якщо студентська молодь усіма силами намагається здобути перемогу, то як ти, доросла, можеш це покинути? Тут відчуття якоїсь власної відповідальності, власної причетності до історії. Я поставлю крапку, хтось інший поставить крапку. І тоді хлопці, які на передовій, фактично будуть залишені самі на себе.

    - Серед Ваших студентів теж є військові. Як Ви про них дізналися і як вдається вивідати їхні потреби там?

    Дізнавалася зазвичай випадково, вже коли вони були там. Наприклад, їхали на практику, а студентки одної немає. Одногрупниці передали, що вона вже «там». Мій студент Станіслав Григоренко, який вже випустився, надзвичайно хороша людина. Намагалися передавати всілякі посилки, а він роздавав усе до останнього побратимам. Залишав собі лише листи.

    Денис Антипов, наш сходознавець, завжди категорично казав: «Нам нічого не треба!». Він в аеророзвідці був, то єдине, що вдалося вивідати для допомоги, то це батарейки, акумулятори для безпілотників. Скромний, хороший хлопець, завжди від усього відмовлявся.

    - Ваше життєве кредо?

    Бути потрібною! Кожен з нас намагається хоч якимось чином наблизити перемогу. Власне перемога – одна з найбільших мрій, які сьогодні.

    Прес-центр ІФ

    Категорії: 
  • Святкове дійство у 15-річчя Інституту філології

    Святкове зібрання, яким завершився святковий Тиждень ІФ, стало справжнім сакральним дійством. Концепт космогонії, який вибудовували учасники концерту, втілився завдяки координаторам проекту - Олені Івановській, Світлані Лещинській, Олені Хоменко, Марії Михалко і, звісно, режисеру-постановнику Оксані Філоненко.

    Урочисто розпочав вечір на сцені Головного корпусу Шевченкового університету директор Інституту філології проф. Григорій Семенюк. У своїй промові він навів приклади розвитку Інституту за 15 років, наголосив на перспективах. Побажав випускникам, колективу не забувати Інститут філології, бо ж "Нема на світі України, немає другого Дніпра", і подякував усім викладачам, співробітникам, студентам за подвижницьку працю на благо освіти і науки, на благо університету, на благо нашої країни.

    Ведучі свята Сергій Степанисько й Анжеліка Рудницька запрошували до слова випускників ще філологічного факультету: Юрія Мушкетика, Василя Шкляра, Василя Герасим'юка, Івана Малковича; зачитували слова привітання від Міністра культури України, Львівської наукової спільноти, директора Інституту літератури НАН України акад. Миколи Жулинського.

    Привітати Інститут філології прийшли діячи освіти і науки, представники посольств, адже у стінах навчального закладу виховуються фахівці філології, знавці понад 30 мов. У цей вечір було нагороджено найвищою відзнакою Національної академії педагогічних наук України - Медаллю імені Костянтина Ушинського - таких викладачів Інституту: проф. Надію Гаєвську та доц. Валерія Чемеса. Грамотами за педагогічний внесок нагороджено доц. Світлану Дяченко, доц. Валентину Миронову та доц. Галину Усатенко.

    Офіційна частина продовжилася вражаючим концертом. Програма відобразила усе розмаїття мов і культур, які об'єднує Інститут філології. Не оминули і болючу для країни, зокрема й Інституту, тему Майдану і війни.

    Немов увесь світ зібрався у цей вечір вітати Інститут філології з ювілеєм.
    Наше майбутнє залежить від українського виховання дітей. Тож відкрили концертну програму наймолодші учасники: дитячий фольклорний ансамбль «Орелі» і вихованці дитячої фольклорної школи «Правиця».

    Розмаїття культур представляли: гурт ГуляйГород, київська студія ірландського танцю "Firedance", студія індійського танцю "Nakshatra", студія арабського танцю "Маріам", студія драматичного театру "Голос", Народна хорова капела «Дніпро», Народний ансамбль української музики «Роксоланія».

    Завершували святкове дійство всесвітньо відомий гурт ДахаБраха.

    Знакові гурти, концептуальний відеоряд, сценографія створили потужне враження від справжнього сакрального дійства, яке завершилося внесенням прапорів і спільного виконання "Gaudeamus"

    Хай живе Інститут філології!

    Каріна Дорошенко,
    фото - Сергій Терещенко, Валерій Попов
    більше фото: https://www.facebook.com/pg/philolog.knu.ua/photos/?tab=album&album_id=8...

    Категорії: 
  • Поговорити з Булгаковим: екскурсія "Ніч у Жовтому"

    Історія ожила у стінах Інституту філології. Дві ночі, 10 груп і велика ідея, яка була втілена студентами історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка у Жовтому корпусі 9 і 10 листопада. Глядачів, які погоджувалися з правилами гри, чекала інша історична реальність.
    Екскурсію коридорами будівлі на Бібіковському бульварі проводив випускник Першої київської гімназії, випускник історико-філологічного факультету Університету Святого Володимира, солдат армії гетьмана Скоропадського Олексій Руденко.
    А вам було відомо, що в одній будівлі спокійно співіснували католицька і православна церкви? А знаєте, що робили із неслухняними студентами? На педраді при світлі гасової лампи займалися вихованням різкою, а хтось потрапляв і до карцеру. Прогулюючись довгими коридорами на четвертому поверсі, де був гуртожиток для учнів та викладачів, з ніг ледь не збивали двоє задиркуватих хлопців. Чули про одвічні суперечки “карандашів” і “паштетів”?
    Тільки у святкові дні Інституту філології можна було підгледіти і підслухати полілог Булгакова, Паустовського, Пирогова… Кожен учасник екскурсії був частиною магічної реконструкції. “Ніч у Жовтому” стала знаковою подією в житті Інституту, яку, сподіваємося, вдасться повторити, тож поки всі двері не відчиняємо, а ділимося історичною мандрівкою крізь шпаринки. Символічно, що театралізована екскурсія зреалізувалася зусиллями істориків та філологів. Історико-філологічний факультет крізь віки. Так оживають легенди!

    Каріна Дорошенко,
    фото - Валерій Попов

    Категорії: 
  • Випускники про ІФ: Світлана Пиркало

    Світлана Пиркало, прес-секретар ЄБРР, член журі літературної премії Книга року ВВС (випуск 1998 року): "Філологія розвинула в мені відчуття, що до мови та літератури потрібно підходити професійно. Я вийшла в життя з переконанням, що мова і література - це справа не кабінетна, і не бібліотечна, і не теоретична, а дуже практична і жива. Вдячна викладачам за те, що підтримували це моє переконання, підтримували мій Словник українського молодіжного сленгу, який я уклала ще на третьому курсі, мої перші літературні спроби. Ще під час університету я пішла в журналістику, де тоді українська мова була в дуже обмеженому вжитку. Була кореспондентом, редактором, оглядачем, потім 9 років пропрацювала на радіо ВВС, в українській редакції в Лондоні. Саме там я з колегами заснувала літературну премію Книга року ВВС. Вже 12-й рік я є членом журі, і вже 5-й рік представляю там Культурну програму Європейського Банку Реконструкції і Розвитку (з 2011 року я працюю в прес-службі ЄБРР у Лондоні). Вважаю підтримку нової, живої, жвавої і сучасної літератури українською мовою або в перекладі на українську своєю головною місією як випускниці Інституту Філології. Хай живе Інститут Філології!"

    Категорії: 
  • Проект "Випускники про ІФ та життя після ІФ"

    З нагоди 15-річного ювілею Інституту філології співробітник прес-центру Каріна Дорошенко за підтримки дирекції Інституту та колег реалізувала проект "Випускники ІФ". Метою проекту було показати, що випускники-філологи успішно працюють у найрізноманітніших сферах суспільства. У рамках проекту на сайті прес-центру Інституту філології, у газеті "Київський університет", у журналі з нагоди ювілею та на сторінці у фейсбуці були представлені спогади випускників про свої студентські будні. У ЗМІ колишні студенти розповідали як за допомогою філологічної освіти можна самоствердитися, як склалося їхнє життя після закінчення начання в Інституті філології. По завершенню проекту 10 листпопада відбулася зустріч із випускниками.

    Тетяна Печончик, Володимир Мукан, Дмитро Крапивенко, Наталія Шевчук, Марко Галаневич, Тетяна Терещенко, Тарас Малкович, Андрій Кондратенко - випускники, з якими мали змогу поспілкуватися студенти-філологи. Пізніше змогла прийти на зустріч і Юлія Марушевська. У затишній атмосфері Мистецької зали директор Григорій Семенюк, його заступники, викладачі, співробітники та студенти Жовтого корпусу вели розмову про Альма-Матер, якій цьогоріч виповнилося 15 років.

    З великою радістю привітав випускників Григорій Фокович, зазначивши: "Всі студенти є моїми випускниками. У них вкладаю своє серце й душу. Закликаю всіх. Ніколи не забувайте, що "Нема на світі України, немає другого Дніпра...". Пам'ятайте, звідки ви вийшли".

    Під час зустрічі кожен із присутніх випускників розповів: чим для них став Інститут, як студентське середовище розвинуло допитливість, виховало вміння комунікувати, а викладачі прищепили любов до Слова, книги, повагу до людей, навчили бути людиною і патріотом рідної країни.

    Олександра Касьянова,
    фото - Валерій Попов

    Категорії: 
  • Випускники про ІФ: Віра Ковтиха

    Віра Ковтиха, психолог-психотерапевт (випуск 2005 року, "Літературна творчість"): Філологія не є моєю професією, однак вона стала міцною різноплановою базою, на яку можу спиратися у своїй роботі. По закінченню Інституту філології я отримала психологічну та вузькоспеціалізовану психотерапевтичну освіту. Нині я аналітично-орієнтований психотерапевт, працюю з дорослими та дітьми. І саме тут філологічне підґрунтя дуже доречне. Що таке психоаналіз? Це у першу чергу робота з мовою і символами, розривами у мовленні, обмовками і семантичними значеннями, смисловими навантаженнями. Що є дитяча психотерапія? Це насамперед гра, у якій діти базуються на архетипічних мотивах, відтворюючи процес і символи, що не мають слів і мають бути означені. Це все відсилає нас до означального та означуваного Ф. де Соссюра, до мови як структури та системи. Структурний психоаналіз Жака Лакана твердить, що несвідоме структуровано, як мова, а людина – це і є несвідоме. Тому навичка розрізняти та аналізувати ці речі, досліджувати етимологію слів та їхню семантику, здобута завдяки філології, безцінна для психотерапевта. Детальне знайомство з міфологією, казками та літературою, герменевтичні навички також важливий інструмент роботи. Те, що багатьом моїм колегам доводиться освоювати роками у процесі навчання та роботи, мені було вже відоме та зрозуміле на час вступу до царини психології. Упевнена, що для професій, пов’язаних із роботою з людьми, умінням говорити та розуміти, філологія – прекрасне підґрунтя.

    Категорії: 
  • Випускники про ІФ: Вікторія Савчук

    Вікторія Савчук, помічниця Міністра охорони здоров'я (випуск 2016 року, фольклористика): "Майдан став для мене фільтром, завдяки якому я знайшла своїх людей у Києві, до якого переїхала у 2010, коли вступила до Інституту філології. З ними потім ми складали аптечки для військових у маленькій кімнатці в офісі Захисту Патріотів, плели сітки біля актового залу Жовтого корпусу, збирали речі для військових з пані Лесею Наумовською на кафедрі Фольклористики, перекладали статті та книги українською для українських військових та лікарів і зараз продовжуємо разом із ними змінюємо систему зсередини у Міністерстві охорони здоров'я.

    В Університеті, Інституті філології все починалось і тут все продовжується. Освіта, наука та просвітництво будують нашу країну. Ця перетворювальна сила лежить в основі справжніх змін".

    Категорії: 

Сторінки

Subscribe to ІФ