ІФ

  • «Повстанське радіо» Лелі Покотиполе

    Літературні студії в Інституті філології різноформатні. Та й різної тематики. Нині, 27 листопада, відбулося вечірнє засідання. Івана Чорна вже кілька місяців блискуче виконує свою відповідальну місію – бути старостою на студіях. Але цього вечора забрала небагато уваги слухачів, адже в центрі була презентація збірки поезії Лелі Покотиполе (творчий псевдонім нашої студентки-літтворця Ольги Крамарь). Хоча Іванка також доклала руку до виходу видання – ілюструвала обкладинку. Збірка має назву «Повстанське радіо», там понад 80 творів. Є про події Майдану, Революцію, і, звісно, неправильно не говорити про любов. Другий розділ – автобіографічний. І з’являється важливий поряд із іншими образ пана отамана, який Леля писала з 2 різних людей. Козацтво захоплювало дівчину завжди, і тут йдеться про сучасних козаків. Багато читала на замовлення, адже підтримати презентацію прийшли одногрупники Ольги, її друзі з інших курсів та просто близькі люди. Анна Комар зізналася: знайома зі збіркою. Але цього вечора вперше відчула, слухаючи вірші, ніби це її, рідне. Михайло Наєнко, директор Центру літтворчості ІФ також наприкінці дав свій відгук на збірку. Важливо почути з вуст самого автора його твори. Саме так, як він провідчував це. І не можна впускати прозу до поезії!

    Юлія Кузьменко

  • Лекторій «Репліка» прощається до наступного семестру

    Усі ми знаємо, що сесія близько. Але це не привід не відвідувати постійний лекторій Тетяни Михно «Репліка». У цю середу, 28 листопада, Таня побажала всім успіху та гарних канікул. Але перед тим почули ще три цікаві теми.

    Член NGO "Logos" Юлія Логвіновська розповідала про можливості програми короткострокових молодіжних обмінів Erasmus+. Обмін відбувається за програмами найрізноманітнішої спрямованості. Це часто проекти самих студентів (культурно-просвітницькі, із захисту прав, волонтерські тощо). Країни ЄС та їх партнери беруть молодь, покривають витрати на транспорт, харчування та проживання. Вік - від 13 до 30 років, у групі від 6 до 60 учасників. Обов’язковим є знання англійської мови та мотивація кандидата. Поради від спікера: уважно читайте опис проекту. Зрозумійте, для чого він потрібен, складіть список власних досягнень, подумки розподіліть інформацію між усіма питаннями анкети. Вкажіть, чому саме ви ідеальний кандидат і як збираєтеся використати отриманий досвід у майбутньому. Не треба води! Будьте щирими. Тримайтеся золотої середини. І нехай ваша співбесіда із «О Боже, що казати?» перетвориться на «О Боже, мене взяли!»

    Голова Київського відділу Ліги студентів АПУ Наталія Чоп говорила про основне в податках. Ми платимо їх усі. Є навіть жарт, що в житті неминучі дві речі – смерть і податки. У нас система навіть легша, ніж у США: там деякі податки досягають 40%, а декларації кожен громадянин мусить заповнювати сам. У нас податки – 18% плюс соціальний внесок.І платимо ми їх не з доходів, а з різниці між доходами й витратами – з прибутку. Наталія розповіла про особливості ПДВ.

    Екскурсовод «Ночей в Університеті» з історичного факультету Роман Гондз порівнював представників «втраченого покоління» (Європа) та біт-покоління (США). Перші надихалися війною. Висловлювали пережите, були одинаками. Їхня творчість охоплює 1918-45 рр. Після Першої світової ці автори так і не знайшли себе в мирному світі, а читачі в свою чергу неправильно розуміли, про що вони пишуть. Як згадував Ремарк: «Я хотів показати смерть, а люди побачили життя». Однак у СРСР їх друкували, вважали прозорими, а ідеї «безпечними». На відміну від бітників. Їх період умовно – 1945-60 рр. Влада їм не шкодила, а вони з нею не боролися, навпаки надихалися політичними змінами. Навіть Друга світова для них не стала болючою травмою, а означала економічне зростання. Мали свою структуру. Були наближені до людей. Їм закидали псевдоінтелектуальність. Врешті біт-покоління переродилося в нелітературний напрям – гіпі.

    Конспекти лекцій, фотозвіти й подальші анонси – на сторінках «Репліки» в соцмережах.

    Юлія Кузьменко

    Категорії: 
  • Делегація словенських письменників

    Наступного тижня кафедра слов'янської філології організовує захід "Іван Цанкар у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка". Славісти щиро запрошують на дводенну програму (3-4 грудня) всіх охочих. Братимуть участь студенти-словеністи та поети зі Словенії Глор’яна Вебер, Вероніка Динтиняна, Гашпер Малей і Блаж Божич. Заходи відбудуться за підтримки Державного агенства книги Республіки Словенія і видавництва Центру словенської літератури. Програма - у прикріпленому файлі.

    Категорії: 
  • Квартирник IF light night

    Активні дівчата й хлопці з культурного відділу СПІФ 28 листопада організували атмосферний квартирник. Тема цьогоріч – спогади. Минулого року такий захід був із провідною темою світла. Назва незмінна – «IF light night». Вечірні посиденьки, печиво й чай, студенти від першого до шостого курсу та випускники, поезія – з аркуша, ґаджету чи з пам’яті – головне, що щира. Почали піснею «Старі фотографії» під гітару. Співали Анастасія Железняк, Тетяна Асєєва та Лілія Морська. Через кілька номерів до них приєдналася поетеса й бард Ана Номарен, також наша студентка. Саме на таких вечорах можна трохи перевести подих від модульних чи наближення сесії. Присутні охоче знімалися у фотозоні, роздивлялися світлини з попередніх подій рідного Інституту. Звісно, ділилися власними спогадами. Хоч у першого курсу їх не так багато, після такого вечора неодмінно все почнеться, як починалося колись у тих філологів, які зараз уже на порозі випуску. На квартирнику мріяли про Новий рік, бо настрою додавали гірлянди. Поети та музиканти інколи хвилювалися, але ведуча Іра Гришко для кожного знайшла слівце підтримки. А ще був «Таємний Санта», адже знаєте таку традицію анонімного обміну подарунків? Організатори поклали в «капсулу спогадів» до наступного року усі приємні згадки з цього вечора, та й узагалі за студентське життя в ІФі, записані на папірцях. І вже чекають, аби відкрити й доповнити!

    Юлія Кузьменко

  • Білорусисти Інституту філології відзначають 88-му річницю від дня народження Володимира Короткевича

    Білоруський класик Володимир Короткевич народився 26 листопада 1930 року. Щороку в ІФі відзначають Короткевичівські дні. Невипадково, адже в Інституті вже 9 років діє Центр білоруської мови та культури імені письменника. Директор Центру доцент кафедри слов’янської філології Леся Стеблина, модеруючи головний захід тижня, рада була вітати всіх, хто зібрався «білоруською сім’єю», а також славістів інших спеціальностей.

    Захід був чудово організований. Перша його частина – студентські й аспірантські наукові читання, де заслухали доповіді Анастасії Маслун і Валерії Тихенко. Анастасія – аспірантка 1 курсу, яка захищатиме роботу за воєнною творчістю Короткевича. Поки ж Настя презентувала свої напрацювання про наративні традиції Світлани Алексієвич і Юрія Щербака в осмисленні чорнобильської трагедії (документальна проза «Чорнобильська молитва» і повість «Чорнобиль» відповідно).Магістрантка Валерія звернула увагу на розвиток білоруського детективу. Першим у цьому жанрі в білоруській літературі виступив саме Володимир Короткевич із твором «Дике полювання короля Стаха». Короткевич називав себе білоруським Олександром Дюма. Валерія згадала кількома словами детективних авторів поч. ХХІ ст. Під час дискусії зауважили: Короткевич – зачинатель білоруського постмодернізму.

    Друга частина заходу – імпреза, присвячена творчості Світлани Алексієвич, Нобелівського лауреата з літератури-2015, яка цьогоріч святкувала 70-річний ювілей. Письменниця, як відомо, має українське коріння та народилася в Івано-Франківську. Студенти-білорусисти 1 і 2 курсу навчання розповіли про історію власне самої Нобелівської премії, деталі її церемонії, цікаву статистику лауреатів. Поговорили про Шнобелівську (Антинобелівську) премію.

    Далі ж зачитали цитати з промови Алексієвич на врученні. Для неї мета мистецтва – накопичувати людину в людині: «Ненависть нас не врятує. Лише любов». Письменниця працює в жанрі нон-фікшн, що викликає дискусії. Але зачитані уривки з її творів викликали лише непідробне співчуття її інтерв’юерам та захоплення мужністю Алексієвич, із якою вона порушує. Оголює такі болючі теми: жінки в Другій світовій війні, війна в Афганістані, Чорнобильська катастрофа, самогубства у перші роки розвалу СРСР. Вона обрала такий шлях. В одному з інтерв’ю, де її питали, як Світлана осягає такі важкі теми, жінка зізналася: «Щоб робити щось дуже добре, треба робити дуже чесно».

    За урочистості дякувала своїм студентам Ірина Короткевич. Слова вдячності почули й від Андрія Губкіна, першого секретаря Посольства Республіки Білорусь. Він радий, що в Україні вивчають білоруську та шанують культуру та історію Білорусі. Заходи продовжилися в наступні дні переглядами художніх фільмів за романами Володимира Короткевича.

    Текст: Юлія Кузьменко
    Фото: Валерій Попов

  • Відбулося засідання Верховної Ради, присвячене вшануванню пам’яті жертв Голодомору

    У п’ятницю, 23 листопада, кафедра фольклористики Інституту філології на чолі з Оленою Івановською взяла участь в офіційному заході ВР України, присвяченому вшануванню пам'яті жертв Голодомору. Засідання відвідали студенти-україністи та фольклористи. Це могла б бути цікава екскурсія для першокурсників, однак привід налаштував на серйозний лад. Ще в кулуарах пісня «Свіча» Оксани Білозір нагадувала про історичні події 1932-33 років. Понад 20 країн уже визнали Голодомор геноцидом українського народу. Від 4 до 10 мільйонів людей не пережили ті страшні 17 місяців без зерня. Гасло цьогоріч: «Ми пам’ятаємо. Ми сильні».

    Засідання відвідали різні освітні й не лише заклади. Були присутні депутати Верховної Ради, перший Президент України Леонід Кравчук, віце-прем’єр-міністр В’ячеслав Кириленко, міністр освіти та науки Лілія Гриневич, міністр культури Євген Нищук. Не оминули урочистого заходу представники конфесій України, Дипломатичного корпусу, ЗМІ, громадських організацій, діячі культури.

    Спікер ВР Андрій Парубій зауважив, що за ціле тисячоліття історії саме голод – найбільша трагедія українства. 7 серпня 1932 року ЦВК і РНК СРСР прийняли ухвалу «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності», цей сумнозвісний «закон про п’ять колосків». Виконувалася таємна інструкція, яку підписав Сталін. У ті часи посилювався тиск на українську інтелігенцію як на загрозу комуністичного режиму. Відбувалося тотальне нищення української церкви (зокрема, у 1930-ті ліквідовано УАПЦ). Інформацію про Голодомор блокували.

    «Правду повинні знати не тільки ми, а весь світ!» - переконаний Патріарх Київський та всієї України Філарет. У своєму виступі він казав, що є одним з останніх свідків Голодомору. Йому було тоді 4 роки. Він малим дивувався: врожайний рік, а хліба нема. Філарет згадував слова комуніста Миколи Бухаріна: «Хто володіє хлібом, той має владу». А хлібом володіли селяни. За переписом населення, до голоду українців було 85 мільйонів, а росіян – 65 мільйонів. Уже перепис 1939 свідчить, що нас стало на 20 мільйонів менше.

    Україну намагалися порятувати. Про це говорив у своєму слові Глава УГКЦ Святослав Шевчук. 24 липня 1933 року вийшов пастирський лист допомоги «Україна в передсмертних судорогах», його проголосив Андрей Шептицький разом із вищим духовенством УГКЦ. Почали надсилати гроші й харчі.

    Іще багато спогадів, подяк за допомогу пролунало з головної трибуни Верховної Ради. Зокрема, підтримку висловлювали конгресмен США Сандер Левін, заступник голови сейму Литовської Республіки Йонас Лесіс, голова групи дружби «Україна – Португалія» Рікарду Бешіга, Генеральний секретар конгресу українців Стефан Романів, директор Інституту національної пам’яті України Володимир В’ятрович.

    Хвилиною мовчання вшанували померлих. І ніколи не зайве сказати собі: «Ми сильні». Адже українці таки вижили.

    Текст: Юлія Кузьменко
    Фото: Олеся Наумовська, Олена Івановська

    Категорії: 
  • Храмове свято в Інституті філології

    Ця середа, 21 листопада, була днем знаковим. П’ята річниця початку Революції Гідності. Також у цей день відзначають храмове свято міста Києва – День архистратига Михаїла, небесного покровителя столиці. По обіді актова зала Інституту заповнилася на ще одну радісну подію – на ювілей Михайла Наєнка та презентацію його нових видань. Модерувала Неля Даниленко.

    Михайло Кузьмович – член Спілок письменників і журналістів, Шевченківський лауреат. Був деканом філологічного факультету Університету. За його головування у філологічному осередку КНУ відкрився ряд нових спеціальностей, серед них фольклористика, літературна творчість, хорватистика, класична філологія. Привітати професора Михайла Наєнка з Днем народження завітали з усіх кафедр, які сьогодні опікуються цими навчальними програмами. Нині Михайло Кузьмович такий самий невгамовний та діяльний. Прикладом є створення ним торік Центру літтворчості ІФ.

    Михайло Наєнко каже: «Слово – хата нації». Він виховав не одне покоління літературознавців. 20 докторів і кандидатів наук захистилися під його керівництвом, ще двоє дописують наукові роботи. Звісно, не злічити кількість студентів, яких виховав Михайло Кузьмович. Наш випускник Олександр Штепан зізнається, що Наєнко для нього – титан.

    Вітали професора з народинами проректор КНУ з міжнародних зв’язків Петро Бех, секретар НСПУ Микола Славинський та й багато друзів Михайла Наєнка зі Спілки письменників), кілька кафедр Інституту філології, академік НАНУ Анатолій Конверський. Дуже втішався на святі іменинник, звісно ж, власній родині: дружині Зої Андріївні, донькам Галині та Олесі, трьом онукам.

    Відбувся невеличкий концерт. Виступив Київський художній академічний театр. Виконали епізод із улюбленої вистави Михайла Кузьмовича «Йоганна, жінка Хусова» авторства Лесі Українки. Хуса грав Віктора Кошель, головний режисер КХАТу, а Йоганну – художній керівник театру Катаріна Сінчілло. Музичний подарунок мали найкращі голоси Національної музичної академії ім. П.Чайковського під керівництвом Валентини Антонюк (до речі Колишньої студентки Наєнка ще в музичному училищі Глієра).

    Який же Михайло Наєнко в очах однолітків, колег, випускників? Невтомний, спраглий до навчання та праці, молодий, чудовий педагог із почуттям гумору. Гості кажуть: «Бажаємо Вам дожити до 100 років. А там ми Вам підкажемо». Многая літа, Михайле Кузьмовичу!

    Текст: Юлія Кузьменко
    Фото: Валерій Попов, Юлія Кузьменко

  • «Голос КНУ-2019»: золото здобула студентка ІФ!

    Ті філологи, які вирішили перед вихідними не здатися втомі, що накопичилася за тиждень, могли потішитися. Недарма прийшли підтримати наших учасниць у Червоний корпус! Честь Інституту філології захищали аж троє юних співачок: Анастасія Железняк, Аліса Тінтулова та Лілія Морська. Вони мали спершу виступати у трійках, об’єднані разом із представниками інших факультетів/інститутів КНУ. Серед 15 конкурсантів до фіналу пройшли лише п’ятеро, і кожен мав виступати вже сам. Повноцінний номер, обрана до душі композиція. Лілія Морська, студентка-японістка 1 курсу, наважилася переспівати Френка Синатру («The Girl From Ipanema»), і не помилилася. Саме вона стала Золотим Голосом, чим перевершила успіх попередніх років (бронзу торік принесла ІФу Влада Лєпшина, срібло позаторік – Захарій Давиденко). Дівчина отримала приз – сертифікат на запис у студії власної пісні – від спонсорів проекту.

    Юлія Кузьменко

  • «Репліка»: про екологію, каву та риторику

    На передостанню зустріч цього семестру Тетяна Михно запросила Анастасію Прокопчук, Марію Гріньову та Костянтина Рябцева. Усі троє – студенти ІФ. Про що розповідали?

    Настя говорила, як гостро нині стоїть питання екології Україні й загалом на планеті. Ми можемо долучатися до проекту «Україна без сміття»: http://nowaste.com.ua/ Сортувати сміття, вивозити на спеціальні пункти. Навіть продукція із позначкою можливості вторинної переробки шкідлива, адже врешті продукти все одно йдуть на смітник. Із 2021 року парламент ЄС заборонить одноразовий посуд. Борімося з пластиком та поліетиленом! Їх виготовляють із нафти, відходи засмічують Світовий океан. Щомиті на планеті викидається 20 тисяч пластикових пляшок, а звичайна трубочка для коктейлю може стати убивцею мешканця морських вод. Купуйте полотняні торбинки, подавайте й іншим приклад, як це робить Анастасія зі своїми подругами. Також лектор порадила книгу «Дім – нуль відходів» Беа Джонсон. І перейшла до іншої підтеми – шкоди тваринництва. Через людську діяльність уже знищено 65% біорізноманіття. Тваринництво можна замінити вегетаріанством. Настя продемонструвала фільм австралійських дослідників про знищення тварин на м’ясо. Фільм не лишив байдужим. Порадила також стрічки «Земляни» та «Скотозмова»; остання розвінчує славу «Greenpeace». «Краще бути частиною вирішення проблеми, аніж самою проблемою», - запевняє дівчина. Можна почати з малого: бодай брати каву у свою чашку.

    А решту про каву знає Марія Гріньова, друга гостя лекторію. Маша працювала баристою. Вона не живе без кави, п’є екстремальну денну дозу – понад 500 мл, тоді як норма – 300-400 мл на день. Це 2-3 чашки. Дівчина розповіла 3 легенди винайдення кави. Завдяки пастухам, пожежам чи монахам? Невідомо, як, але відомо, що кава народилася в Ефіопії. І саме звідти вона найкраща. Розвінчали міфи. По-перше, ніколи не пийте каву без кофеїну: це отрута, створена штучним хімічним способом. Розчинну Маша теж не радить: це труха, яка лишається після 3-4 варінь зерен під високим тиском. По-друге, кава – не наркотик. Може виникати поступове звикання, фізична потреба чи психологічна залежність, але «ніхто не вбиватиме за чашечку еспресо». Якщо ви все ж перебільшили з кавою, випийте більше води чи молока (антиоксиданту), з’їжте калорійну їжу чи просто прогуляйтеся на свіжому повітрі. По-третє, каву можна вагітним і дітям з 8 років. Її можна на ніч. Виняток до всього цього – певні проблеми з судинами. Однак денна норма кави знижує ризик хвороби Альцгеймера.

    І третю міні-лекцію провів уже відомий «Репліці» Костянтин Рябцев. Він поділився секретами успішного виступу з теорії риторики. Риторика виникла в Давній Греції серед софістів, агностиків. Вони вважали, що істини немає, отже, бажане можна видавати за істину. Учили, як саме це робити. Спершу майстерність використовували в судах. Розквіт риторики – Давній Рим. Костянтин запевняє, що й нині основні етапи створення якісної промови незмінні. Спершу добираємо матеріали. Потім розташовуємо їх. Враховуємо, скільки частин матиме промова, скільки ми – часу, яка аудиторія. Далі – елокуція, або ж побудова власне висловлювання, добір слів і риторичних фігур. Меморія: краще запам’ятати промову й щось забути, аніж читати з аркуша. Та пронунціація – виразна вимова. Є три основні аспекти риторики: навчати, розважати, збуджувати. Залежно від мети й ситуації маємо різне співвідношення цих складників у промові (адже не жартуємо ми на поминках). Всі так чи інак колись виступали перед аудиторією. І хоч багато хто вважає, що публічні виступи – «не його», навчитися можна. Ще одна порада від лектора: будьте самі собі звинувачувачами. Шукайте не аргументи на доведення, а для спростування, щоб потім бути готовими до всього.

    Юлія Кузьменко

  • Архівна лексична картотека: цифровий формат

    <

    13 листопада в Національному музеї літератури відбулася презентація роботи Інституту української мови НАНУ. В електронному форматі незабаром вийдуть робочі матеріали «Російсько-українського словника» за редакцією Агатангела Кримського та Сергія Єфремова. Натхненником проекту стала Оксана Тищенко, яка відкрила архівні картки в шестимільйонній лексичній картотеці. Після репресій 30-х років ці картки вважали втраченими. Найімовірніше, ми так і не дізнаємося, який сміливець влив цю базу до тієї, яку наповнювали вже за радянських часів. «Рятували» знищувані слова, вносячи до «Словника української мови» в 11 томах. Хай із стилістичними примітками обмеженого вживання, але вони не зникали з української мовної традиції.

    Оксана Миколаївна захотіла відродити ці матеріали, що мають «понадчасове значення із часовою фіксацією». Півроку тривав підготовчий етап, до якого долучалися волонтери кількох університетів. Допомагали й викладачі кафедри української мови та прикладної лінгвістики Інституту філології разом зі студентами, що спеціалізуються на кафедрі за програмою «Історична лінгвістика. Текстотворення в синхронії та діахронії». Потім протягом 2 місяців відібрані архівні картки сканували. Проект може стати історією успіху толоки небайдужих, помноженої на використання нових технологій. Оксана Тищенко тішиться: у цій справі відчуваємо соборність. Не було й натяку на нездорову конкуренцію. Ознайомитися з демо-версією матеріалів можна тут: http://mova.cf/ А скоро картотека матиме повноцінний сайт.

    Привітати успіх нового лексикографічного формату завітали вчені Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка Оксана Суховій, Галина Наєнко та Лідія Гнатюк. Науковці Інституту української мови вже перед заходом зверталися до Лідії Павлівни по консультації щодо давніх лексем і словоформ. На презентації виступала Наталія Дарчук, співробітник лабораторії комп’ютерної лінгвістики Інституту філології. Вона засновник проекту «Корпус української мови». Згадувала, як ще 1993 року радилася щодо динамічної електронної картотеки з Василем Німчуком. Наталія Петрівна рада, що нині на базі оцифрованого словника мовознавцям відкриваються нові можливості роботи.

    Українська мова, за словами науковців НАНУ, – невичерпне джерело багатства для всіх слов’янських мов. Досліджувана картотека створена на матеріалі живої мови, вона цінна цитатним матеріалом, польовими записами. Там можна знайти безліч українських відповідників до запозичень. Архівна картотека налічує близько 400 тис. карток. Її називали «відпрацьованим матеріалом», а сам словник Кримського та Єфремова «націоналістичним». Дослідниця Лариса Масенко називає це до смішного нерозумним: як же може бути словник певної мови націоналістичним? Нині Інститут української мови подав клопотання, аби лексичній базі надали статусу національного надбання. Фінансову підтримку проекту забезпечив Український культурний фонд. Робота триватиме.

    Текст: Юлія Кузьменко
    Фото: Оксана Суховій

Сторінки

Subscribe to ІФ