In Memoriam

  • Пам’яті Олександра Івановича Білодіда

    Олександр Іванович Білодід народився 11 жовтня 1934 р. в Харкові, в сім’ї тоді ще молодого викладача, а згодом відомого мовознавця Івана Костянтиновича. Вчений закономірно продовжив традиції родини: навчався на філологічному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1952-1957), а з 1960 р. на довгі роки пов’язав своє життя з університетом, навчаючись спочатку в аспірантурі, (1960-1963), згодом у докторантурі (1974-1976), викладаючи: у 1963-1967 р. – асистент, старший викладач, з 1967 р. – доцент, з 1981 р. – професор кафедри української мови. З 1987 р. О.І.Білодід завідував кафедрою української мови, а в 1992 р. очолив вперше створену в українських вишах кафедру історії української мови, де й працював до 1997 р.

    Наукові інтереси О.І.Білодіда формувалися не без впливу його батька, «першого й останнього академіка АН СРСР серед українських мовознавців», як він скаже про І.К.Білодіда у спогадах «Про мого батька та його родину» («Мовознавство», 2006, № 6). Філологічні практики розпочинав на редакторській роботі на посаді молодшого наукового співробітника сектору перекладів класиків марксизму-ленінізму Інституту історії партії ЦК КПУ (1957-1960 р.). Наукові дослідження послідовно присвятив осмисленню мовознавчої спадщини О.О. Потебні: кандидатська робота «Питання становлення українського вокалізму в лінгвістичній інтерпретації О.О. Потебні» (К., 1964), докторська «Грамматическая концепция А.А. Потебни в истории отечественного языкознания» (М., 1977), монографію «Граматична концепція О.О. Потебні» опублікував 1977 р.

    Досвід викладання О.І. Білодід здобував також і за кордоном: у 1977-1980 роках за відрядженням Мінвузу СРСР читав лекції з російської та української мов в університеті "Париж – VIII – Венсенн". Експресивність, лекторський талант надзвичайно приваблювали студентську молодь.

    Як людина надзвичайно контактна, викладацьку діяльність пов’язував із громадською: у 70-х роках працював ученим секретарем Ради університету, виступав із науково-популярними розвідками у пресі. Окрім обов’язкових у ті часи «Під прапором ленінізму» чи «Київський комсомолець», його статті друкували «Наше слово», «Вечірній Київ», «Друг читача». Серед співавторів О.І. Білодіда – С.Кримський, В.Харламов, що виразно позиціонує його в колі київської інтелігенції, залюбленої в правічну історію свого міста, його таємниці, археологічні глибини й архітектурні шедеври. Це визначало участь О.І.Білодіда в роботі клубу «Літописець», клубу історії Києва, насичувало неординарні лекції (що іноді, ніде правди діти, перетворювалися в екскурсійні походи по київських вулицях і храмах) культурологічним, як сказали б зараз, компонентом. Цим він істотно вирізнявся з-поміж викладацької спільноти.

    У науковому доробку О.І.Білодіда – ряд статей в УРЕ, також і публікації давніх текстів: разом із В.А.Передрієнком він підготував до друку «Послання до християнської церкви Марка Антонія Господневича (Де-Домініса)» в академічному виданні «Пам’ятки братських шкіл на Україні» (1988).

    Інтерес до перипетій української історії, долі надзвичайних особистостей втілився у ряді науково-популярних праць, зокрема нарисах «Пересопницьке євангеліє і клятва президента Л.Кравчука» (у співавторстві з І. Бражником, 1992), «Павло Скоропадський і Україна» (у співавторстві з В.Панченком, 1997); сценаріях документальних фільмів «Пересопницьке євангеліє», «Петро Могила». Гіпотеза О.Білодіда та В.Харламова про рік народження П.Могили (стаття «Загадка Петра Могили» в ж. «Київська старовина» (1993) викликала жваву дискусію в історико-філологічних колах: блискуче дослідження С.В.Семчинського «До контроверзи про рік народження Петра Могили (Деякі палеографічні проблеми)» (Львів, 1996) стало заключним акордом у цьому науковому диспуті.

    О.І.Білодіда цікавили також і проблеми розбудови сучасної української наукової мови, зокрема її термінологічного потенціалу: «Англо-російський словник з хімії» (1994), «Термінологічний посібник з хімії» (1996), «Вступ до хімічної номенклатури» (1997), «Етимологія хімічних назв» (1998), «Хімія: завдання і тести» (2000) (всі – у співавторстві з професором М.Ю.Корніловим та ін.).

    Під керівництвом О.І.Білодіда виконано кілька кандидатських досліджень, присвячених проблемам історичної лексикології (Л.Гнатюк, Г.Наєнко), історичної морфології (Г.Стрельчук), функціонування хімічної номенклатури (Н.Цимбал). Розпочинали свою наукову діяльність як аспіранти О.І.Білодіда викладачі Інституту філології Н.Маліневська, О.Ніка, О.Суховій; докторську роботу про статус полонізмів у сучасній українській мові захистила 1991 р. Данута Будняк (тепер викладач Свентокшицької академії ім. Яна Кохановського в м. Кельце, Польща). Своє перше київське стажування під його керівництвом мав і знаний нині дослідник історії української мови, професор Віденського університету Міхаель Мозер.

    Олександр Іванович Білодід помер після тяжкої хвороби 6 квітня 2012 року. Захопленим та залюбленим у слово та його історію завжди пам’ятатимуть його колеги, товариші, рідні.

    Колектив кафедри історії та стилістики української мови

    Категорії: 
  • Вона долала труднощі з усмішкою на вустах

    19 грудня 2011 року пішла з життя Надія Прокопівна Плющ – доцент кафедри сучасної української мови Інституту філології нашого університету. В минулому році мовознавець відзначила 30 років науково-педагогічної та майже 50 років загальної наукової діяльності. За цей час вона виховала цілу плеяду молодих науковців, у її доробку численні монографії, підручники, посібники, статті.

    Плющ Н.П. прожила бурхливе та цікаве й водночас нелегке життя. З усмішкою на вустах вона долала всі перешкоди, якими зазвичай сповнена доля науковця.

    Народилася Надія Прокопівна 17 липня 1941 року в с. Бобрик Ніжинського району Чернігівської області. З 1946 р. жила в м. Ніжині, де у 1948 р. пішла до першого класу Ніжинської СШ № 2, яку закінчила у 1958 році зі срібною медаллю. За іронією долі чи з бажання довести, що заслуговувала на вищу оцінку, ніж “4”, яку їй поставили за екзаменаційний (випускний) твір з української мови та літератури, вступила саме на відділення української мови та літератури філологічного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка, хоча мріяла про журналістику, геологію, медицину… А оскільки саме в 1958 році було скасовано пільги для медалістів, довелося складати всі п’ять вступних іспитів – і всі на “відмінно”.

    У студентські роки Надія Прокопівна з наївною романтикою й невиправним оптимізмом долала труднощі (а їх було не мало) без нарікань, брала активну участь у житті факультету, університету, в художній самодіяльності (зокрема у фольклорно-етнографічному ансамблі “Веснянка”, який саме тоді народжувався під керівництвом незабутнього Володимира Нероденка). У період студентської юності молоду та енергійну Надію причарував своїм голосом однокурсник-філолог Сашко Плющ, який вступив до університету після служби на Балтійському флоті. Одружилися вони на п’ятому курсі.

    1963 року після закінчення з червоним дипломом університету Надія Прокопівна була направлена на роботу старшим лаборантом у відділ експериментальної фонетики Інституту мовознавства імені О. О. Потебні НАН України. Непомітно збігли роки навчання в аспірантурі Інституту мовознавства (1966–1969), результатом яких став захист кандидатської дисертації “Інтонація вставності в українській мові" (1970 р.). Після аспірантури Надія Прокопівна працювала молодшим науковим співробітником відділу експериментальної фонетики Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні. 1981 року до наукової діяльності додалася ще й педагогічна – почалася робота в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка: на посаді доцента кафедри сучасної української мови (1981–2011); завідувача кафедри сучасної української мови (1994–2001); заступника декана філологічного факультету (2001–2002). Упродовж цих років читала нормативні курси, спецкурси для магістрантів та аспірантів. Під її керівництвом захищені чотири кандидатські дисертації. Надія Прокопівна Плющ – автор монографії, співавтор кількох монографічних досліджень, а також підручників з української мови для студентів-філологів. Один із підручників видано в Німеччині, де Н.П. Плющ викладала українську мову протягом 1989–1993 років в університеті імені Людвіга Максиміліана.

    Крім наукової діяльності, Надія Прокопівна проводила величезну громадську роботу, була відповідальним редактором, згодом – заступником відповідального редактора міжвідомчого наукового збірника “Українське мовознавство”, тривалий час очолювала Науково-методичну комісію Інституту філології, була членом Ученої ради Інституту філології, членом методичної комісії Міністерства освіти і науки України. Нагороджена Грамотою Президії Верховної Ради УРСР, Почесним знаком “Відмінник освіти”, Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, Почесною грамотою Київського національного університету, є лауреатом премії імені Михайла Грушевського.

    Спогади про Надію Прокопівну Плющ як провідного фахівця, Вчителя, невтомного трудівника, а також турботливу та ніжну маму й бабусю назавжди лишаться у серцях її родичів, друзів і колег.

    Інститут філології

    Категорії: 

Сторінки

Subscribe to In Memoriam