In Memoriam

  • Відбулося засідання Верховної Ради, присвячене вшануванню пам’яті жертв Голодомору

    У п’ятницю, 23 листопада, кафедра фольклористики Інституту філології на чолі з Оленою Івановською взяла участь в офіційному заході ВР України, присвяченому вшануванню пам'яті жертв Голодомору. Засідання відвідали студенти-україністи та фольклористи. Це могла б бути цікава екскурсія для першокурсників, однак привід налаштував на серйозний лад. Ще в кулуарах пісня «Свіча» Оксани Білозір нагадувала про історичні події 1932-33 років. Понад 20 країн уже визнали Голодомор геноцидом українського народу. Від 4 до 10 мільйонів людей не пережили ті страшні 17 місяців без зерня. Гасло цьогоріч: «Ми пам’ятаємо. Ми сильні».

    Засідання відвідали різні освітні й не лише заклади. Були присутні депутати Верховної Ради, перший Президент України Леонід Кравчук, віце-прем’єр-міністр В’ячеслав Кириленко, міністр освіти та науки Лілія Гриневич, міністр культури Євген Нищук. Не оминули урочистого заходу представники конфесій України, Дипломатичного корпусу, ЗМІ, громадських організацій, діячі культури.

    Спікер ВР Андрій Парубій зауважив, що за ціле тисячоліття історії саме голод – найбільша трагедія українства. 7 серпня 1932 року ЦВК і РНК СРСР прийняли ухвалу «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності», цей сумнозвісний «закон про п’ять колосків». Виконувалася таємна інструкція, яку підписав Сталін. У ті часи посилювався тиск на українську інтелігенцію як на загрозу комуністичного режиму. Відбувалося тотальне нищення української церкви (зокрема, у 1930-ті ліквідовано УАПЦ). Інформацію про Голодомор блокували.

    «Правду повинні знати не тільки ми, а весь світ!» - переконаний Патріарх Київський та всієї України Філарет. У своєму виступі він казав, що є одним з останніх свідків Голодомору. Йому було тоді 4 роки. Він малим дивувався: врожайний рік, а хліба нема. Філарет згадував слова комуніста Миколи Бухаріна: «Хто володіє хлібом, той має владу». А хлібом володіли селяни. За переписом населення, до голоду українців було 85 мільйонів, а росіян – 65 мільйонів. Уже перепис 1939 свідчить, що нас стало на 20 мільйонів менше.

    Україну намагалися порятувати. Про це говорив у своєму слові Глава УГКЦ Святослав Шевчук. 24 липня 1933 року вийшов пастирський лист допомоги «Україна в передсмертних судорогах», його проголосив Андрей Шептицький разом із вищим духовенством УГКЦ. Почали надсилати гроші й харчі.

    Іще багато спогадів, подяк за допомогу пролунало з головної трибуни Верховної Ради. Зокрема, підтримку висловлювали конгресмен США Сандер Левін, заступник голови сейму Литовської Республіки Йонас Лесіс, голова групи дружби «Україна – Португалія» Рікарду Бешіга, Генеральний секретар конгресу українців Стефан Романів, директор Інституту національної пам’яті України Володимир В’ятрович.

    Хвилиною мовчання вшанували померлих. І ніколи не зайве сказати собі: «Ми сильні». Адже українці таки вижили.

    Текст: Юлія Кузьменко
    Фото: Олеся Наумовська, Олена Івановська

    Категорії: 
  • Ушанування пам'яті жертв Голодомору

    Четвертої суботи листопада традиційно Україна вшановує пам'ять жертв Голодомору 1932-33 рр. Мільйони людей загинули страшною смертю. Ціле ненароджене покоління українців. Сьогодні не знайти родини, яку оминули ті події. Щодня вмирали майже 25 тисяч люду. На цілком спорожнілих селах була мітка - чорний прапор. Нехай нині не повторюється те, що Василь Барка у своєму романі "Жовтий князь" називав "цвинтарем, який ворушиться на сонці". Нещодавно Україна згадувала початок Революції Гідності, і скоро вшановуватиме п'яту річницю розстрілів на Майдані в Києві. Однак варто пам'ятати й про давніші трагедії, аналізувати історію, аби ніколи не допустити повторення масових винищень.

    85 років минуло від тієї страшної зими. Це була спланована акція ЦК ВКП(б). Запалімо свічку пам'яті та хвилиною мовчання вшануймо наших предків.

    Категорії: 
  • Патріотизм і хоробрість 19-річного юнака

    Уже 4 роки поспіль 3 жовтня в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбувається зустріч пам'яті кіборга Скельда – Святослава Горбенка. Коло іменної аудиторії, названої на честь Святослава, щороку збирається громада Шевченкового університету, серед яких директор Інституту філології Григорій Семенюк, заступники, викладачі, студенти, представники Ради ветеранів КНУ, військовослужбовці та звісно батьки Святослава - Сергій Олександрович та Лариса Вікторівна.

    Історія Святослава Горбенка - це приклад героїзму, який не вимірюється віком. Він пішов на фронт добровольцем, залишивши позаду кар'єру перекладача. Його історія вже переповідалася неодноразово, проте нині стали відомі деталі бою, під час якого загинув юнак.

    У ніч з 2 на 3 жовтня під Донецьким аеропортом відбувалася ротація наших захисників. Скориставшись ситуацією - перегрупуванням наших воїнів, терористи спробувати віроломно атакувати Донецьке летовище. Спочатку вони розгромили перший пост, взяли у кільце 7 спецназівців, 2 із яких загинули. 1-а штурмова рота 5-го батальйону ДУК “Правий сектор”, серед учасників якої був і Святослав, витягли спецназівців. Ворог не зупинився, він почав обстрілювати наших танками. Осколком танкового снаряда було смертельно поранено Святослава. Йому було лише 19. Його фронтова дорога коротка, але вона є прикладом жертовного служіння Батьківщині. Доброволець Скельд разом з побратимами тримав українське небо у тому пекельному аеропорту. Це був час, коли виснажені українські воїни відійшли на ротацію, а нове поповнення, яке прибуло обороняти термінал аеропорту, ще не зовсім орієнтувалося у бойовій ситуації. Залишалася лише група добровольців, які швидко реагували. Саме від тих страшних подій 3 жовтня з'явилося слово – кіборги. Святослав із побратимами були першими кіборгами - "осінніми".

    Герої не вмирають, адже вони й надалі присутні у нашому житті, у нашій пам'яті. Як зазначив батько, нехай гине ворог, а наші воїни повинні повертатися живими з воєнних доріг. Нехай Святослав стане останнім студентом Шевченкового університету, який загинув за Україну. Адже студенти - це еліта країни, вони мають жити і розвивати країну, а не воювати.

    На організованій зустрічі говорив Голова ради ветеранів Інституту філології Сергій Янчук, воїн-доброволець і викладач Інституту Денис Антіпов, слово попросив і колишній воїн, психолог Олександр Ткаченко. Він переконаний, що такі солдати як Скельд – особливі люди, які на передовій кажуть: “Ми не маємо права загинути, бо не буде кому захищати Україну”. Слово взяв і присутній викладач історичного факультету КНУ Олександр Надтока, який також у 2014-2015 роках захищав Україну в складі 79-ї бригади. Він зауважив, що війна – жахлива сторінка в історії кожного народу. В українського – є сторінка про подвиги кіборгів… Але це не основне сьогодні. Головне не підвести тих, хто поклав свої життя відбиваючи наступ ворога. На мітингу-реквієм виступив також викладач японської мови Хіроюкі Егава, у якого навчався Святослав Горбенко. Серед присутніх був і американський журналіст видання “The Daily Signal” Нолан Петерсон. Американець знає, що таке війна, втрати – воював в Іраку, у складі спецпризначенців. Нолан Петерсон сказав, що такі воїни, як Скельд, є взірцем для суспільства. Українські воїни на Донбасі захищають не лише свою Батьківщину, а й увесь світ від російської загрози. Зауважимо, що американський репортер написав статтю про Святослава Горбенка і вона була обов'язковою до прочитання в американських школах. Як зауважила світова спільнота, історія Скельда - це приклад свідомого патріотизму і хоробрості.

    Олександра Касьянова, фото Валерія Попова

    Категорії: 
  • Помолімося за упокій душі Ніни Федорівни Клименко

    Відійшла у Вічність світла і шляхетна людина - відомий мовознавець, прекрасний педагог, доктор філологічних наук, професор кафедри загального мовознавства, класичної філології та неоелліністики, Член-кореспондент Академії наук України, володарка титулу "Посол еллінізму", кавалер ордена Доброчинності (Греція) Ніна Федорівна Клименко. Професорсько-викладацький та студентський колектив Інституту філології висловлюють співчуття родині та друзям Ніни Федорівни. Помолімося за упокій її душі!

    Прощання відбудеться 3 вересня 2018р. о 10.00 за адресою вул. М.Грушевського, 4.

    Το Ινστιτούτο φιλολογίας με θλίψη ανακοινώνει το θάνατο της ιδρύτριας των νεοελληνικών σπουδών στο Πανεπιστήμιο μας, τη καθηγήτρια Νίνα Κλιμένκο που έφυγε από τη ζωή στις 31 του Αυγούστου 2018.
    Η Νίνα Κλιμένκο ήταν αντεπιστέλλον μέλος της Εθνικής Ακαδημίας Επιστημών της Ουκρανίας, διδάκτωρ φιλολογίας, τακτική Καθηγήτρια του Εθνικού Πανεπιστημίου Κιέβου «Ταράς Σεβτσένκο», κάτοχος επίτιμου τίτλου “Πρεσβευτής του Ελληνισμού», κάτοχος του παρασήμου Ευποιΐας.
    Από το 1957 η κα Κλιμένκο έδεσε τη ζωή της με τη φιλολογία. Το 1961 αποφοίτησε από το Κρατικό (σήμερα — Εθνικό) Πανεπιστήμιο Κιέβου «Ταράς Σεβτσένκο» παίρνοντας το πτυχίο της με διάκριση.
    Από το 1961 έως το 1964 εργαζόταν στον Ουκρανικό Σύλλογο φιλίας και πολιτιστικών σχέσεων με τις χώρες του εξωτερικού, όπου έκανε διερμηνείες. Από το 1965 έως το 1967 έκανε μεταπτυχιακές σπουδές στο Τμήμα Δομικής και Μαθηματικής Γλωσσολογίας του Ινστιτούτου Γλωσσολογίας της Ακαδημίας Επιστημών Σοβιετικής Ουκρανικής Δημοκρατίας (στη συνέχεια — Εθνικής Ακαδημίας Επιστημών Ουκρανίας) και έπειτα διετέλεσε στέλεχος (1968) και διευθύντρια (1987-2004) του ίδιου Τμήματος. Από το 1999 η καθ. Κλιμένκο διετέλεσε πρώτη διευθύντρια της Έδρας Ελληνικών Σπουδών παράλληλα δουλεύοντας στη Εθνική Ακαδημία Επιστημών Ουκρανίας. Από το 2004 είναι τακτική Καθηγήτρια της άνω Έδρας. Η Ν. Κλιμένκο υποστήριξε τη μεταδιδακτορική της διατριβή το 1986 και από το 1992 έλαβε τον τίτλο του Τακτικού καθηγητή. Η μέθοδος της τυπολογικής σύγκρισης των γλωσσών στο μορφημικό επιπεδο που για την πρώτη φορά πρότεινε η Ν.Κλιμένκο σήμερα με την επιτυχία εφαρμόζουν οι επιστήμονες της Ουκρανίας, Ρωσσίας, Εσθονίας, Σλοβακίας, Γερμανίας.
    Υπό την επίβλεψη της κας Ν. Κλιμένκο και με την άμεση συμμετοχή της δημιουργήθηκε ο εθνικός θησαυρός των ουκρανικών «Μορφημική και παραγωγική αποθήκη της ουκρανικής γλώσσας», για την πρώτη φορά με τη χρήση του ηλεκτρονικού υπολογιστή έγινε η επιμέλεια του «Λεξικού συχνότητας και συνδυαστικότητας των επιθεμάτων της ουκρανικής γλώσσας» (Κίεβο, 1998) και «Σχολικό παραγωγικό λεξικό της σύγχρονης ουκρανικής γλώσσας» (Κίεβο, 2005).
    Η Ν. Κλιμένκο ήταν συγγραφέας των 6 Λεξικών: τριών λεξικών συχνότητας «Λεξικό συχνότητας των λέξεων στα έργα της σημερινής ουκρανικής πεζογραφίας» (ττ.1-2, Κίεβο, 1981), «Αντίστροφο λεξικό των προσθεμάτων της ουκρανικής γλώσσας (υπεύθηνη της έκδοσης — Κίεβο, 1998)˙ δίγλωσσων «Ελληνο-ουκρανικού» ((Κίεβο, 2003 (α’ έκδοση), 2005 (β’ έκδοση)) και «Ουκρανο-ελληνικού» (Κίεβο, 2008) Λεξικών˙ «Σχολικού Λεξικού παραγωγής λέξεων της σημερινής ουκρανικής γλώσσας» (Κίεβο, 2005). Εκτελούσε τα καθήκοντα της υπεύθηνης της έκδοσης στα 3 Λεξικά: δίτομο λεξικό-οδηγός «Μορφηματική ανάλυση» (Κίεβο, 1981), «Γλωσσικός οδηγός του επιχειρηματία» (Κίεβο, 1995), «Ρώσσο-ουκρανικό Λεξικό της Ηλεκτροενεργητικής» (από κοινού με τον Σ.Γ.Μεζέννιυ, Κίεβο, 1992).

    Η Ν.Κλιμένκο ίδρυσε την Έδρα Ελληνικών Σπουδών στο Εθνικό Πανεπιστήμιο «Ταράς Σεβτσένκο» του Κιέβου και διατέλεσε διευθύντρια της από το 1999. Στο διάστημα αυτό δημοσιεύεται η πρώτη στην Ουκρανία ανθολογία «Νεοελληνική λογοτεχνία στις ουκρανικές μεταφράσεις» (από κοινού με τον Α.Πονομαρίβ και την Σ.Περεπλιότσικοβα, Κίεβο, 2005). Η καθ. Κλιμένκο έγραψε πάνω από 40 επιστημονικά έργα όπου εξετάζει τα ζητήματα της θεωρητικής γραμματικής της νεοελληνικής γλώσσας, της συγκριτικής λεξικολογίας των ουκρανικών και των νεοελληνικών, σύγκρισης της λεξικής παραγωγής στις άνω γλώσσες που επέτρεψαν την αναζωογόνηση των νεοελληνικών σπουδών στην Ουκρανία. Η Ν. Κλιμένκο μετέφρασε από τα νέα ελληνικά το βιβλίο του Χρ. Γιανναρα «Αδιαίρετη φιλοσοφία» (Κίεβο, 2001, από κοινού με τον Α. Τσερντακλή) και τη Μίκρη γραμματική της νέας ελληνικής γλώσσας του Μ. Τριανταφυλλίδη (Θεσσαλονίκη, από κοινού με τον Α.Πονομαρίβ). Έκανε την επιστημονική επιμέλεια των συλλογικών μονογραφιών «Ελληνικές σπουδές στην Ουκρανία», 2010, «Αδιάσπαστη φιλολογία: κλασσικές, βυζαντινές και νεοελληνικές σπουδές στην Ουκρανία στο ΧΧ αιω.», 2014, «Η ποίηση του Ταράς Σεβτσένκο στη νεοελληνική γλώσσα», 2016, στα οποία έγραψε και μερικά κεφάλαια. Οι ουκρανοί ελληνιστές αφιέρωσαν στην καθηγήτρια Νίνα Κλυμένκο τον τόμο Εκλογής των έργων της, 2014.

    Υπό την επίβλεψη της καθηγήτριας Νίνας Κλιμένκο εκπόνεσαν τις 10 διδακτορικές και 2 μεταδιδακτορικές διατριβές οι ερευνητές που δραστηριοποιούνται στο χώρο της ουκρανικής φιλολογίας, δομικής και μαθηματικής γλωσσολογίας, εφαρμοσμένης γλωσσολογίας, γενικής γλωσσολογίας, μεταφρασεολογίας και νεοελληνικών σπουδών.

    Η καθηγήτρια Νίνα Κλιμένκο έφερνε στον κόσμο το φως των γνώσεων επειδή ήταν άνθρωπος του φωτός. Ήταν πρόθυμη να διαδίδει τις γνώσεις, να στηρίζει εκείνους που ξεκινάνε τον επιστημονικό δρόμο τους. Αγαπήθηκε από όλους εφόσον πάνω από’όλα αγαπούσε η ίδια τον Άνθρωπο, την ζεστή καριδά και την καλή θέληση του.

    Από τα βάθη της καρδιάς μου θέλουμε να εκφράσουμε τα θερμά μας συλλυπητήρια προς την οικογένεια της κας Νίνας Κλιμένκο κααι πιστεύουμε ότι το φώς που μας χάρισε η καθηγήτρια δε θα σβηστεί ποτέ.

    http://philology.knu.ua/node/1255

    Категорії: 
  • Нехай Господь упокоїть душу Сергія Янкового

    Інститут філології висловлює щирі співчуття родині нашої колеги, заступника директора, к. філол. н., доц. кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Надії Іванівни Янкової через втрату сина Сергія Янкового. Неможливо знайти таких слів підтримки, щоб хоч на краплю полегшити біль родини Янкових. Інститут філології сумує разом із рідними. Нехай Господь упокоїть його душу.

    Категорії: 
  • 40 ДНІВ БЕЗ ІВАНА ДРАЧА

    «Який вогонь поезії погас!
    Яка душа горіти перестала!»

    Кожен новий етап у розвитку поезії розпочинався з нової мови-метафори. Поезія (за визначенням О.Потебні) – це обов’язкова метафоризація мови. Іван Драч у своїй шістдесятницькій творчості запропонував нову, і саме свою метафору. На тлі віршованого плоскогір'я рубежу 50-60-х років ХХ ст. вона звучала як набат: «Ніж у Сонці», «Сива печаль Козерога», «Хурделяла хуга хуртовинно», «Гора Чернеча стала на коліна», «Я продаю Сонця», «Синхрофазотрони ридають, як леви», «Протуберанці сторч головою» і зрештою – «Вийшов з радіо чорний лев». На таку поетичну винахідливість не зважувався жоден зухвалець у нашій літературі ХХ ст. І тому на нього посипались критичні докори, епіграми й інші «претензії». «Іван Драч, як циркач, на дроту» (П. Воронько), «І що воно в біса за "сива печаль Козерога”?» (М. Рильський). Згодом почалися претензії ідейного характеру. Сучасний Санов (Смульсон) нещодавно заговорив навіть про «пристосуванство» поета, про схиляння його в бік влади і т. ін. Не розуміючи, що це питання не таке просте; з Великими поетами щось подібне відбувалося завжди. Петрарка, як відомо, «запобігав» перед можновладцями, аби здобути прихильність до себе; Гете й Щедрін займали губернаторські посади у владних структурах свого часу, Гоголь дописав у другому виданні «Тараса Будьби» цілу оду на честь «білого царя». Не кажучи вже про багатьох радянських класиків: один із них міг «устругнути» навіть таке: «Квітневі тези Ілліча // І день народження Хрущова». То що ж – перекреслити його шедеври про вишиванку, про київські білі каштани чи найщиріше зізнання в грозові дні війни між двома фашизмами:

    Україно моя, мені в світі нічого не треба,
    Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти…

    Іван Драч не був пристосуванцем у вульгарному значенні слова. Він зважувався інколи кинути кістку черговій собачій владі, аби «приспати» її пильність і зробити щось корисне для рідної літератури та України, вийти на якийсь новий простір для своєї метафори. Часом збивався до простолінійності («Кравчучка стала кучмовозом»), але і в ній залишався винахідливим поетом, майстром неординарного слова. Він міг із будь-якого приводу скласти віршований панегірик на честь якогось явища в літературі, причому – моментально, експромтом. Деякі з цих панегіриків стали своєрідною класикою жанру: «Балада про коня без вершника» (Довженко-Вінграновський), «Балада про усмішку» (Олеся Гончара), «Василеві Симоненку», «Як ховали Майбороди Малишка» та ін. Довелося бути свідком, як під час презентації моїх мемуарних «Вечірніх світанків…» він читав (на першому фото) щойно складений ним у клубі НСПУ панегірик з прикінцевими словами:

    Хай всихають окоренки,
    Розцвітають хай Наєнки.

    Україна втратила великого поета-новатора, лідера шістдесятництва, поета-професіонала, який міг бути парадоксально-метафоричним навіть перед самим відходом за горизонт:

    Поховайте мене в Теліженцях,
    Там я ніколи не вмру.

    Прощавайте, наш дорогий і неповторний сучаснику! Хай Теліженська земля буде Вам лебединим пухом. А в пам'яті Київського університету Ви завжди залишатиметеся студентом (за що, як він казав, і вигнали після третього курсу в 1961 році), старостою університетської Літературної студії, а через багато років – Почесним професором Шевченкового вишу (2017). На другому фото (з університетської багатотиражки 1961 р.) Іван Драч веде засідання університетської літературної студії (тоді СІЧі – Студії імені Чумака), на третьому – ректор університету, академік Леонід Губерський вручає Івану Драчеві відзнаки Почесного професора КНУ імені Тараса Шевченка (2017 р.).

    Михайло НАЄНКО – професор, директор Центру літературної
    творчості ІФ КНУ імені Тараса Шевченка

    Категорії: 
  • За ким правда, за тим й майбутнє

    Історія кримськотатарського народу трагічна. Неодноразово їх намагалися винищити, стерти з етнічної карти світу. Така доля спіткала не тільки кримських татар, а й варто згадати болгар, греків, і українців, які були неодноразово депортовані зі своїх рідних земель. Пригадаймо 1950 роки - масове виселення українців із західних етнічних територій. Та й кримських татар депортували не лише у 1944 році, а починаючи ще з кримського ханства. Але, за ким правда, за тими й майбутнє. Тому 18 травня у стінах Шевченкового університету відбулося вшанування пам'яті жертв депортації всіх народів, у тому числі й кримських татар. Саме "їхньою пам'яттю ми сильні, мужньо боремося із ворогами, які намагаються всіляко похитнути нас", - зауважив проректор КНУ Володимир Бугров. "Завдяки генетичній пам'яті нашого народу ми мусимо запобігати повторенню історії ще раз. Депортація кримських татар у 1944 році - це геноцид народу, такий самий, як голодомор 1932-33 рр., який вчинив радянський режим", - зауважила перший заступник Міністра інформаційньої політики Еміне Джеппар на організованій зустрічі-пам'яті.

    "Події далекого 18 травня 1944 року згадувати важко, але необхідно, адже всього за 15 хвилин о 4 ранку тисячі людей із Криму зі жменькою землі та кави у руках були завантажені у вагони для худоби. Тижнями без їжі та води, із криком маленьких голодних дітей вони їхали у чужий край. Знесилених викидали прямо по дорозі на рельси. А тимчасом по Криму стояв страшний рев залишеного скота", - розповідав Голова молодіжної платформи кримських татар та фахівець Міністерства із тимчасово окупованих територій Еміль Ебрагімов, який ці спогади чув із вуст своїх знайомих, чиї бабусі та дідусі пережили депортацію. Жорстокість тієї влади, яка вчинила злочин проти людства, немає меж. "Жінка, яка прибирала товарняки, у яких вивозили кримських татар 1944 року, одного дня стала пасажиром одного із таких потягів. Виселяли всіх, роз'єднували сім'ї, завозячи членів родин у різні куточки світу. 45-46% кримськотатарського народу було знищено під час депортації", - розповідав пан Еміль.

    Українці та кримські татари мають спільне коріння. Скіфи, татари, сармати, кімерійці - це їхні спільні пращури. Кримські татари є невід'ємною частиною українського народу. Тому їхній біль - це біль усієї України. У день скорботи коло Червоного корпусу КНУ відбулося підняття кримськотатарського прапору, який майорить у небі поряд з українським.

    Наприкінці зустрічі завідувач кафедри тюркології Інституту філології Ірина Покровська, з ініціативи якої відбулося вшанування пам'яті жертв депортації кримських татар у КНУ, запропонувала присутнім переглянути відео-перформанс "18 травня". Щемливе відео про повторення історії 1944 року у 2014 році було знято у рамках Кримської проектно-освітньої платформи Q-HUB режисером Галиною Джикаєвою за участі студентів кафедри тюркології та за підтримки ГО "DEVAM", ГО "Кримська родина", ДП "Кримський дім". Відео вкотре нагадало - більше ніколи не допускати повторення історії. Борімося, бо за правдою майбутнє.

    Категорії: 
  • Герої не вмирають

    19 травня на території спортивного комплексу Київського національного університету імені Тараса Шевченка за підтримки Голосіївської районної у м.Києві адміністрації відбулися командні змагання з прикладного багатоборства імені студента-японіста Інституту філології, «кіборга» Святослава Горбенка, який загинув у 2014 році,захищаючи Донецький аеропорт.

    Перед початком змагань учасників привітав батько Святослава Горбенка – Сергій Олександрович, який побажав їм упевнено йти до своєї мети та досягати успіху у всіх починаннях. Сергій Горбенко також подякував присутніх за збереження пам'яті про сина.

    Учасники організованих змагань мали пройти сім видів багатоборства. У ході напруженої боротьби перемогу здобули: І місце – команда Національної академії СБУ; ІІ місце – команда Військового інституту КНУ; ІІІ місце – команда Військового інституту КНУ.

    У складі суддівської команди були: викладач кафедри фізичного виховання Університету Михайло Ковнадський, доцент Інституту філології Сергій Янчук, аспірант В’ячеслав Масний, магістрант фізичного факультету Максим Василенко, магістрант Інституту високих технологій Артем Тютюник, студентка історичного факультету Лада Клочко.

    Герої не вмирають! Вони живуть у нашій пам’яті та серцях.

    Категорії: 
  • Пам'ятаємо - перемагаємо

    8 травня Україна разом із усім світом відзначають День пам’яті та примирення. Це день пам’яті наших дідів і батьків, пам’яті вічно молодих солдатів і офіцерів, які мужньо боролися з ворогом і перемогли, пам’яті тих, хто віддав своє життя за мирне небо, пам’яті всіх, чиї серця обпалила Друга світова війна.

    Грізні роки Другої світової війни усе далі відходять у минуле. Але не згасає пам'ять про них, особливо у час, коли на сході України тривають бойові дії, коли досі немає миру. 8 травня Інститут філології разом із усією університетською родиною поклали квіти до Пам’ятного знаку викладачам і студентам університету, загиблим у боях Другої світової війни. У цей день відбувся святковий концерт, а також пройшло нагородження ветеранів університету почесними відзнаками за багаторічну працю у галузі освіти і науки, сумлінне виконання своїх обов’язків та з нагоди 65-річчя ветеранської організації.

    Університетські заходи до Дня пам’яті та примирення є свідченням того, що ми пам'ятаємо страшну трагедію, спричинену Другою світовою війною. Ми пам'ятаємо, що агресора зупинено зусиллям об'єднаних націй. Ми пам'ятаємо, що той, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам'ять робить нас сильнішими. Це є запорукою неминучості нашої перемоги сьогодні.

    Текст – Олександра Касьянова, фото – Валерій Попов

  • Пам’ятаємо, сумуємо…

    2 квітня студентку кафедри германської філології та перекладу, магістрантку другого року навчання Марину Арустамову збила машина. Протягом 10 днів вона знаходилася у тяжкому стані, перебувала у реанімації Київської міської клінічної лікарні № 17.

    11 квітня дівчина пішла з життя.

    Через передчасну смерть Інститут філології висловлює співчуття родині, а також близьким і друзям студентки. Марина Арустамова залишиться у спогадах однокурсників, викладачів як енергійна та старанна студентка.

    Категорії: 

Сторінки

Subscribe to In Memoriam