наші студенти

  • Захмарена у віршах

    Творчість поетки Анастасії Гаркавюк, яка взяла собі за псевдонім метафоричну назву Захмарами, характеризується образністю та застосуванням цілої палітри різних художніх засобів. Пишучи про себе поетеса говорить так:
    Кудись за хмари
    В небесні храми
    До лона Бога
    Летить небога

    Насичена легкістю і простотою, її поезія, однак, здатна вражати глибокою філософічністю викладу в кожному рядку. Авторка постійно намагається осмислити людське життя. Анастасія Гаркавюк у своєму творчому доробку зосереджується над роздумами про сувору реальність, описуючи всі відчуття молодої людини, яку змушують існувати у певних соціальних рамках.
    привіт, мій світ
    моя планета-куля
    у пістолет заряджена
    із людством на ходулях

    де люди - вже не люди
    машини-автомати
    одні пострілоносні
    а інші - банкомати

    взаємонелюбимі
    взаємонелюдимі
    взаємовиключаючі
    взаємоубиваючі
    взаємоневзаємні
    даремні
    ні

    Лірика поетки має інтровертивний характер, адже їй властиве постійне заглиблення в себе. Внутрішні рефлексії ліричної героїні висвітлюються крізь призму природних явищ. Поетка фактично медитує, міркує над основними постулатами життя.

    Часто звертається поетеса до інтимної та любовної лірики, показуючи той світ, в якому вона живе, розкриваючи широкий діапазон душевних переживань, що інтимізує, втаємничує читача у заповітні мрії ліричного героя. Тематика віршів поетки торкається високих матерій любові, щастя. Авторка постійно звертається до своїх реципієнтів, намагаючись привернути їх увагу до іншого світу. Подекуди здається, що вона звертається до світу ідей, насправді ж, поетка просто показує, як тисячі живуть лише сірою буденністю і лише одиниці здатні бачити прекрасне у простому. Фактично, через мікрокосм авторка намагається дістатись до макрокосму, вона ставить риторичні питання і не боїться давати власну відповідь. Творчість поетки пронизана містичними та духовними елементами, наприклад:
    Янгол
    Чи здатен ти побачити
    Почути, усвідомити,
    Що є живі янголи:
    Янголи-охоронці?
    Не ті, що літають хмарами
    Й за хмарами у Небі
    Безсмертні, сяючі
    Споглядаючи на тебе.
    А живі ангели
    Без німбу і крил,
    Які не вміють ширяти,
    Із плоті і крові, визначеної статі.
    Вони ходять землею, підвладні долі і болю,
    Мають дар, даний не всім:
    Унікальний дар любові.
    Ти живеш, спиш, крокуєш
    Й часом не помічаєш,
    Що за твоєю спиною такий янгол
    Тебе захищаєю
    Ти страждаєш, ридаєш, картаєшся
    І часом не бачиш -
    Янгол є за спиною,
    Він поруч, юначе.
    Він молиться тихо, беззвучно
    За тебе до Бога,
    Кличе білокрилих чудес
    Тобі в допомогу.
    Обертайся частіше, дивися, побач
    Чи хоча б намагайся:
    Такі янголи є серед нас
    Може ти такий янгол?
    Зізнайся?

    Авторка намагається показати, що поруч із метафізичними янголами існують люди, які можуть виконувати функції небесних створінь, а саме: дарувати тепло, любов; підтримувати у тяжку хвилину. Поетка, активно використовуючи звертання, риторичні запитання, звертається до образів неба, хмар, янгола, Бога, що створює між автором і читачем справжню розмову про духовні цінності.
    І я і ти (присвячено С.С.С.)
    І я і ти
    Із простоти
    І ти і я
    Пернаті
    І ми у двох
    Ми – два птахи
    І двоє ми
    Крилаті
    І ти і я
    Це два світи
    І я і ти
    Не схожі
    І ми удвох
    Ми не святі
    Але кохати
    Гожі
    -Разом...
    -Угу...
    -Гаразд?..
    -Авжеж...
    Багато слів не треба
    Коли крилаті дві душі
    Дістатись прагнуть неба
    -Ти де була?
    -Летіла вниз?..
    А ти?
    -Злітав угору
    Мене узяв
    Підняв у вись
    Безсилу і прозору
    Ти не зважав
    Що серце вже
    Розтяте і розбите
    І справді...
    Ще воно живе...
    І здатне ще
    Любити...

    У системі версифікаційної майстерності Анастасії Захмарами переважають верлібри (неримований нерівнонаголошений віршорядок); строфічні вірші (катрени / дистих); вірші, де рядки недописані, або ж обірвані напівфразі; звертається вона і до безпунктуаційної поезії.
    непорочна, як квітка підсніжника
    з тендітними пальцями під сніжною ковдрою
    ти спала на білій хмарині янгольсько
    та, хто зірвала серце чорною зіницею
    і поклала між сторінок своєї долі
    ти спала дитинно й усміхнено
    так що сонце боялося сходити
    боязко ховаючись за кленами
    неприступна, як троянда
    ти спала у моєму ліжку
    насичуючи шкіру свіжістю
    вбираючи вологу моїх обіцянок
    виливала їх на папір римами
    виривала сторінки зі словників
    попелила мене дотиком посмішки
    ти спала вкрита моїми обіймами
    недосяжна, як квітка папороті

    Рядки в поезіях мають різні способи римування – кільцеве, перехресне, перерване римування, катрени на одну риму (аааа); різний порядок розташування рим; використання холостих рядків, чоловічих, жіночих і дактилічних рим з різними способами їх чергування і т. д.

    Художньо-мовленнєва організація поезій полягає в активному використанні словотворчих (неологізми) та лексико-семантичних засобів (варваризми, сленг, жаргон, терміни) увиразнення мовлення.
    Вони говорили займенниками
    І переважно імперативами
    Хотіли бути письменниками
    Спиваючись у трактирах

    Вони кохалися у авто
    І переважно без захисту
    Вони знімалися у кіно
    Не маючи акторського хисту

    Вони шалено неневиділи
    І непристойно любилися
    Слухали пісні на аудіо
    На Еді Мерфі молилися

    Вони здавались безумними
    Хоча були наймудрішими
    І їхні очі задумані
    Постійно плакали віршами

    Вони кохалися у авто
    Та переважно з іншими
    Вони знімалися у кіно
    У жанрах несуміжних.

    Спостерігається систематичне використання різних тропів (епітети, порівняння, метафори, метонімії, синекдоха, перифраз, евфемізм, гіпербола).

    Ранок
    Мої руки худі і білі...
    І долоні - провидці долі.
    Долілиць упаду... Долине
    Доленосне мовчання...Солі
    Я досиплю собі на рану
    І зарано зорю побачу...
    Загориться з-за гір багряно-
    пурпурове багаття
    Плачу...
    Полечу підпалю світанок...
    І до крові додам туману...
    Мої вікна всі без фіранок
    Я стрічаю світило...
    Ранок....

    За хмари
    Дві руки...
    Долоні...
    Дві долі...
    Доволі...
    Для волі...
    Поволі...
    Летіли...
    Хотіли...
    Любові...
    Без болю...
    Без бою...
    Без міри...
    Без мари...
    За хмари...
    Убогі...
    До Бога...

    Поетка активно застосовує прийом асонансу та алітерації, що надає плавності та музичності рядкам її поезії.
    Чи бачили ви за вікном засніжену душу?
    Одну з тих, які закутані і застуджені
    Одну з тих, які хронічно закохані
    З обмороженими пальцями, в лахи захованими
    З обвітреними губами, століттями нецілованими
    З очима такими підозріло рідними
    Наймудрішими… печальними ледь помітно
    Засніжену душу…. сивим притрушену
    Душу, застуджену власною стужею

    лапатий цукор ховає запалі сліди вчорашні
    «падосніг» - ловлю у передбаченні мимовільному
    який цього року грудень видався домашній
    між іншим... я тепер «Кохана» у його мобільному

    ***
    в руках тримаю аркуш: щось давно
    писати я забулася віршами
    розлити б рясно по столі вино
    і чаклувати у багровім шалі

    я тут сама закуталась у вічність
    захмелений спокутую порив
    скупа прийшла на думку символічність
    сховавшись у обмеженість чорнил

    веду рядки, куйовджу букви ревно
    розпатлані метафори чешу
    та не зарадить вже нічого, певно,
    моєму вічно п'яному віршу

    ***
    коли у мені прокидається слово
    я не маю чого сказати
    затамовані літери у розмовах
    як поети у казематах

    а коли прокидається мудрість на зміну
    я її одягаю в блакитне
    і сопуть їй рожеві лебідки у спину
    заполохані і тендітні

    поговорюють, в мові ховаються духи
    і вони все на світі знають
    коли мудрість і слово беруться з руки
    я укрилена засинаю

    ***
    просто мовчи
    наче мовчання - умова
    наче вода
    свіжістю стримуй звук

    просто тримай
    кожне важливе слово
    наче воно
    завше не зійде з рук

    просто мовчи -
    фраз гамірна основа
    наче німа
    в тиші найбільше тонів

    просто така
    наша таємна розмова:
    бачити сенс
    у безтілесності слів

    ***
    ти ховаєш свої глянцеві зіниці
    від райдужки моїх розчинених вікон
    та я рожеводумною черницею
    вірую в автентичність цих ікон

    омарена терра інкогніта ти
    я ж власні схильності колумбійські
    стримую в ім’я людської свободи
    такої ж необхідної як і близькість

    руно золоте – відгадка погляду
    сховане під птахи-віями
    та я в лихоманці ніяк не знайду
    ладу між думками-повіями

    ***
    упаду у руки самоти
    "обійми тугіш, моя повіє"
    бо нема любові, де не ти
    туш обтяжує розкосі вії

    у зіницях хворобливий блиск
    на устах від посмішки відбиток
    це латентний драматичний хист
    так навчив вдягати наболіте

    а коли нарешті ти прийдеш
    я розпущу вії на світанку
    лиш на шкірі матовій знайдеш
    від обіймів ледь помітну ранку

    ***
    я дивлюся, я бачу
    я сміюся і плачу
    я малюю на стінах
    все минуле в руїнах
    там уламки майбутнього
    фрески там незабутнього
    і колони розхитані
    риторичних запитань
    там пустелі затоплені
    мрії в землю закопані
    філософські трактати
    і підземні кімнати
    там на дні у темниці
    сховано таємницю
    у криштальних кайданах
    у нових старих ранах
    вічно юну і сиву
    омерзенно красиву

    ***
    А у моїх легенях хмари,
    А у твоїх – туман і кашель.
    - Куди підемо?
    Куди пірнемо?
    - Побачиш.

    Я дихаю – птахи тріпочуть,
    А віддих твій – вітри пустельні.
    - Невже ти йдеш?
    Ти ще прийдеш?
    - Напевно.

    А у руках
    (твоїх руках)
    Все воскресає і буяє.
    Лиш я така
    (одна така)
    В руках твоїх
    Вмираю.

    ***
    пробач мені сезонну кволість
    останній пад - осінній хист
    секундна тінь свою знайомість
    ховає у альбомний лист

    в такім сюжеті заяложенім
    по-листопадному недужа
    я по-дитячому серйозна
    і по-дорослому байдужа

    як фарба вогко і безформно
    стікаю днями в композицію
    водою білою аморфною
    міняю плиннісно позиції

    пробач мені мої хбороби
    оті палітри, напівтони
    бо ж я малярської подоби
    ховаю тіні у альбоми

    ***

    через вікна і лабіринти
    впеленавшись в червоні бинти
    не помітивши навіть з ким ти
    чий ти батько, а може син ти
    до Тартару крізь зоряні терни
    (як у біса це роблять екстерни?)
    навтіки від етичних первнів
    у багряні сніги безперервні
    не можливо спастися у втечі
    через внутрішні кровотечі
    вся галактика впала на плечі
    речі схильні ламатись, до речі

    ***
    у тобі солярна життєдайність
    у тобі байдужість катаклічна
    у тобі філософська глобальність
    правда у тобі анектодична

    у тобі титанічна сила
    у тобі душа немовляча
    у тобі трагедійність Есхіла
    у тобі Енеєва удача

    у тобі кохання Аполона
    у тобі любов діонісійська
    у тобі закоханість Платона
    лібідозність у тобі фройдична

    у тобі від Єви і Адама
    у тобі від Юди і від Сина
    у тобі поезія і драма
    у тобі життя і смерть, Людина

    ***
    ми ввімкнемо кімнатне сонце
    коли вікна – чорний атлас
    і зіниця ночі бронзова
    з них дивитиметься на нас

    геть не гріє плафонне світило
    загаси ти його скоріш
    ліпше вкутаймо наші тіла
    у обійми квартирних тиш

    заколише на руках
    подихів унісон
    лиш настирливе в думках:
    «тільки б усе не сон...»

    ***
    ми ховаємо в крихітні тіла
    планетарного масштабу емоції
    ретельно вираховуємо дози тепла
    з байдужості згубної порціями

    холод жіночих фарфорових рук
    що місять полум’я більше ніж в пеклі
    потребує кількох дотиків губ
    а не мільярдів розсипаних перлів

    сталь чоловічих надійних плечей
    варта усіх світових реліквій
    чому ж ми закутали сонця очей
    у дощові хмари вій?

    ***
    Не треба мене жаліти,
    Бо кожен собі Сізіф
    По колу своєї орбіти
    Штовхає життєвий міф.

    Старезний цинізм існування
    Французькою – C'est la vie!
    Як відповідь на запитання
    В захмареній голові.

    У мене своє де-факто,
    У тебе своє де-юре.
    Звели нас прозорі факти,
    А не голозаді амури.

    Я вишкірним вовчим риком:
    «Не треба мене кохати!..»
    Луною від тебе тихо:
    «Давай поможу штовхати...»

    Я.Ми

    у чому винна я
    кому я винна
    чому я винна
    і яка вина
    яке вино
    яка вона
    який він
    які вони
    і чи вони існують
    існують чи снують
    чи попросту простують
    чи простоять простій
    у просторі
    простий
    захарканий і хирий
    херовий і хисткий
    німий і занімілий
    безголосий
    без галасу
    без гласу і без глосу
    у атласі
    не атласом накритий
    цей світ не світиться
    не світить не освітить
    не квітне квітами
    і цвітом не цвіте
    у чому винен він
    кому чому і де
    іде пройде зайде
    зійде чи вийде
    ввійде чи виведе
    чи виставить мене
    одну
    саму
    ту саму
    саме ту
    що квітне квітами
    квітками
    в квітнику
    заквітчану
    що кличе і кричить
    де клямка та
    де клітка
    де ключі
    де прокляті
    прокляті уночі
    де ми
    бо то є ми
    ями копаєм
    ями
    самі собі
    ями
    до краю

    Співмешканки
    без дня
    безодня
    безокий погляд
    примарна мірка
    солодке / гірке
    живу / існую
    думки малюю
    яскраве / чорне
    до серця горну
    тепле / холодне
    умочу пензля
    Душу голодну
    накормлю перше
    потім Надію
    частую віршем
    Вірі і Мрії
    насиплю більше
    вас не покину
    мої дівчата
    моя Самотність –
    то ваша хата
    в ній спочивайте
    тихо не гучно
    правду ховайте
    мою беззвучну
    і бережіте
    моє Страждання
    тепле / холодне
    гірке / Кохання

    ***
    Оті безплідні мрії
    Оті бездітні плани
    Шовкові ті капкани
    Атласні ланцюги ті
    Тікаючі ті дні
    Погашені в огні
    Етапні ті підйоми
    Знайомі незнайомі
    Забуті незабутні
    І безтілесні тіні
    Намарених хотінь
    У танучих туманах
    В задимлених дурманах
    В залитих і запитих
    Затоптаних - прожитих
    В розтанувших снігах
    На білих берегах
    Заховані у хвилі
    Не бачивши ні хвилі
    Утоплені у хвилях
    Задушені у болях
    Не чуючи буття
    Пішли у забуття
    Запліднивши Надію
    І Віру, і Любов
    І знов...

    ***

    У брехні є подвійне дно,
    Бо брехня - це чистий софізм.
    Ми з тобою пили вино,
    Запивали ним егоїзм.

    Кажуть, вина – то кров богів,
    А боги – тепер ми з тобою.
    Ми з тобою тепер вороги,
    Обезкровлені після бою.

    Віватуємо вічній брехні,
    І купаємось у відвертості.
    Ми – картини на білій стіні
    Кольорові зразки інертності.

    ***

    я - на вокзалі вкрадена валіза
    я - на стіні мілісекундна тінь
    я - маникен із пластику й заліза
    я - пластилін в руках чужих хотінь

    я - у метро непродані букети
    я - в гардеробі непотрібна шаль
    я - у руках перем'яті буклети
    я - на очах затемнена вуаль

    я - на картині криюся пуантом
    я - іскри у камінному вогні
    я - лебедина пісня музиканта
    я - крапля на осінньому вікні

    і незабутня я, та все ж забута
    і незнайома я, та все ж своя
    я боса, гола, вкутана і взута
    я не одна, та все ж самотня я

    Аналіз поезії Анастасії Гаркавюк підготувала студентка 1 курсу магістратури, спеціальність "українська мова та література, іноземна мова" Інна Коломисюк.

  • Нові перспективи та високі обов’язки

    Першокурсникам кримськотатарської філології видали залікові книжки

    1 вересня студенти-філологи Київського університеті імені Тараса Шевченка всіх спеціальностей отримали залікові книжки – перепустки у своє професійне майбутнє. Найособливішим цей урочистий момент мабуть став для студентів кримськотатарської філології – вперше відкритої цьогоріч. Адже молодь, яка обрала цю спеціальність, не лише морально підтримала дружній для українського кримськотатарський народ, який зараз переживає одні з найтяжчих часів у своїй історії, а й взяла на себе обов’язок розвивати й примножувати його культуру й традиції. Аби донести до студентів цю велику місію, кафедра тюркології запросила на посвяту в студенти поважних гостей: проректора проф. Володимира Бугрова, голову Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова, українського дипломата і колишнього генконсула України в Стамбулі Богдана Яременка, голову Всеукраїнського об’єднання «Чесне слово» Володимира Омельчука, координатора кримськотатарського земляцтва в Києві.

    Проректор Володимир Бугров розповів про нелегкий шлях впровадження спеціальності «кримськотатарська мова і література та переклад» в Київському університеті. Все відбувалося дуже динамічно. Трагічні події, які мали місце в березні-квітні в Криму, перекрили кисень не лише кримськотатарській освіті на півострові, а й поставили під загрозу існування цього народу взагалі. Тоді кримськотатарське земляцтво звернулося до Міністерства освіти України з проханням забезпечити їхнім студентам місця у вищих навчальних закладах на території материкової України. Одним із перших на це прохання відгукнувся ректор КНУ імені Тараса Шевченка, виділивши серед навчального року місця для кримських студентів. Таким чином, Київський університет прийняв 172 студенти з Криму, 28 з яких – кримські татари. Ректор також оперативно розглянув пропозицію земляцтва відкрити в стінах Університету нову спеціальність – «кримськотатарську мову і літературу та переклад». Це рішення потребувало надзусиль від керівництва як Київського університету, так і Інституту філології, кафедра тюркології якого швидко взялася складати нові навчальні плани. Тому нинішня можливість вручати залікові книжки студентам кримськотатарської філології була важко виборена не лише вчорашніми абітурієнтами, а й самим Університетом Шевченка.

    Ректор також запевнив, що навчання майбутніх філологів не обмежуватиметься аудиторними заняттями. Керівництво Університету та Інституту докладе максимум зусиль, аби дати можливість студентам розвиватися в культурній площині обраного напряму. Так, найближчим часом заплановані презентація книжки про історію Криму та виставка архівних музейних документів про повернення кримських татар на свої рідні землі.

    Великою подією насамперед з точки зору моралі назвав відкриття кримськотатарської філології в Київському університеті Рефат Чубаров. Він запевнив студентів, що вони не залишаться без роботи після отримання диплому, адже для них відчиняться двері турецького посольства в Україні, а також компетентні знавці мови завжди будуть потрібні під час розгляду міжетнічних питань на території України.

    Богдан Яременко наголосив на відповідальності, яку українці несуть перед кримськими татарами. «Якщо ми хочемо знайти суть свого буття, то одна із відповідей на це питання – допомога кримськотатарському народу», - зазначив дипломат і додав, що саме через вивчення мови цього народу ми зможемо втілити цю благородну місію. А крім того, рішення вивчати, крім рідної, ще якусь мову – це запорука успішного професійного майбутнього у нашому глобалізованому світі, вміння оперативно донести повноцінну інформацію в якому цінується понад усе.

    Також студентів привітали і побажали їм успіхів у навчанні Володимир Омельчук і координатор кримськотатарського земляцтва в Києві.

    Насамкінець зустрічі завідувач кафедри тюркології доц. Володимир Підвойний разом із Рефатом Чубаровим і Богданом Яременком урочисто вручили залікові книжки першокурсникам-тюркологам і майбутнім знавцям кримськотатарської філології.

    Анна Мукан,
    Фото: Валерій Попов

  • «Я зробила вибір на користь України»

    Кримські студенти масово переводяться в КНУ імені Тараса Шевченка

    До середини квітня в Київський університет встигло перевестися вже понад сто студентів з кримських вишів. Третина з них обрали для продовження навчання Інститут філології. В яких умовах їм довелося робити цей вибір? Які надії та страхи вирують у їхніх серцях? Чого вони очікують від навчання в столиці? На ці та інші питання нам дали відповіді новоприбулі кримчани, які, ще не отримавши студентського квитка, уже взялися до складання академрізниці

    Катя, Олег і Таня – одногрупники. Ще не так давно вони навчалися в Кримському гуманітарному університеті в Ялті та були студентами другого курсу спеціальності «англійська мова і література», а спеціалізації мали німецьку та французьку. Втрьох вирішили їхати на навчання до материкової України, коли постали перед необхідністю приймати російське громадянство. Хто прагнув зберегти українське – набував статусу іноземного громадянина і був змушений переводитися на контракт.

    Не зважаючи на обіцянки збільшення стипендії та перспективи майбутнього працевлаштування в Російській Федерації, багато студентів не захотіли пов’язувати своє майбутнє з країною окупантів і вирішили продовжити навчання у вишах інших регіонів України.

    Кримський гуманітарний університет зібрав у своїх стінах молодь з різних куточків України: Катя родом з Луганська, Олег – із Керчі, а от Таня - корінна кримчанка. Їй було по-особливому важко приймати рішення про від’їзд з півострова, проте вона була непохитна у своєму рішенні: «Я не хочу, щоб мене сприймали як біженку! Я не втекла зі своєї малої батьківщини, а просто зробила вибір на користь України. Моя мета – працювати на користь України, не забуваючи при цьому, звідки я родом».

    Каті було теж не легко прощатися з Кримським університетом, який став для студентки затишною домівкою, де всі були дуже привітні та знали одне одного в обличчя. Проте, коли після 16-го березня стало зрозуміло, що анексія Криму вже безповоротна, Катя зрозуміла – не може далі залишатися на невизнаній території, а тим паче приймати інше громадянство. Крім того, всі родичі дівчини проживають на території України.

    В попередній академічній групі студентів лише шестеро з двадцяти двох були не з півострова. Саме вони першими виїхали на материкову Україну. Переважна більшість кримчан вирішила залишитися. На це були різні мотиви. Однак, за словами Каті, всі вони не цураються України, бо виросли в ній: «Молодь нашого Університету виходила на підтримку Майдану, хоча й розуміла, що нічого не може змінити. Ми – нові українці, які навчалися в українських школах, і нам усім було боляче дивитися, як спалювали українські прапори».

    Для Олега переїзд на навчання до столиці став здійсненням заповітної мрії. Що два-три місяці він приїжджав сюди побачитися з друзями та своєю дівчиною. І хоча батьки радили переводитися до Московського державного університету (де навчалася Олегова мати), багаторічна симпатія до Києва все ж перемогла. Батьки змирилися з рішенням сина.

    Коли постала необхідність обирати виш для переведення, Олег розглядав три варіанти – КНЛУ, Київський університет імені Б.Грінченка та Інститут філології. До «Грінченка» хлопець навіть подав документи, проте, прийшовши в Жовтий корпус, одразу вирішив, що має навчатися саме тут.

    Усі троє студентів запевняють, що не відчували жодного психологічного тиску чи перешкоджання з боку керівництва попереднього університету, тому рішення про переведення приймали винятково самостійно.

    Київський університет вразив студентів насамперед своїм масштабом. Якщо в Кримському гуманітарному було всього 3 тисячі студентів, то в Університеті Шевченка така кількість навчається лише в одному з підрозділів – в Інституті філології. Підсилило враження студентів і те, що вони матимуть змогу наживо слухати лекції тих учених, кого знали лише з підручників чи монографій. Надихає їх також перспектива працевлаштування в столиці. Керівництво Університету розпорядилося забезпечити всіх студентів гуртожитком і посприяти швидкій адаптації кримчан до нових умов життя і навчання.

    З Криму до Київського національного університету імені Тараса Шевченка перевелися в основному студенти першого та другого курсів. Ельвіра й Настя приїхали до Києва слідом за своїми старшими колегами. Вони – першокурсниці.

    Уродженка Запоріжжя Настя однією з головних причин виїзду з Криму називає українофобів, про існування яких навіть не підозрювала під час вступу до вишу. «Для мене слухати кожен день, які українці погані, було нестерпним», - зазначила дівчина.

    Батьки кримської татарки Ельвіри, відправивши доньку на навчання до столиці, самі були змушені прийняти російське громадянство.

    Однак, за словами Насті й Ельвіри, було й таке, що кримські сім’ї, які твердо стояли в Криму, переїжджали на материкову Україну. Серед знайомих студенток була одна дівчина родом із Пітера, яка дуже хотіла продовжити навчання на материковій Україні, однак не змогла залишити хворої бабусі в Криму.

    Через значний відтік студентів з Кримського гуманітарного університету в стінах вишу подейкували, що він невдовзі стане філіалом Таврійського національного університету. Дивними й мінливими були також прогнози викладачів з приводу дипломів студентів. Одні казали, що ті, хто вже навчається, отримають дипломи українського зразка, а майбутні вступники – вже російського. Ходили чутки навіть про подвійні дипломи – українсько-російські. Виникла проблема і з так званими «спеціалізаціями», оскільки такого поняття в російській освіті немає.

    Серед найближчих планів у дівчат – скласти академрізницю і готуватися до літньої сесії.

    Директор Інституту філології проф. Григорій Семенюк уже декілька разів зустрічався зі студентами з Криму, аби дізнатися про забезпечення їх житлом і студентськими квитками, а також запевнити їх, що буде радий бачити будь-кого з них у себе в кабінеті, якщо виникнуть запитання з приводу навчання, проживання або загальної адаптації до нових умов життя.

    Текст: Анна Мукан,
    Фото: Марина Герліга

    Категорії: 
  • Наші студентки отримали Міжнародну літературну україно-німецьку премію імені Олеся Гончара

    "Прагніть задумів глибоких", - закликав Олесь Гончар.

    Студентки спеціальності "літературна творчість, українська мова і література" Інституту філології продемострували свої "глибокі задуми" на конкурсі на найкращий твір молодого автора, в результаті чого були нагороджені Міжнародною україно-німецькою літературною премією імені Олеся Гончара.

    Оксана Харун отримала премію за збірку оповідань "Спроба"; Катерина Красножон - за повість-легенду "Ключі до коріння". Вітаємо наших талановитих молодих письменників!

    Про конкурс

    Премія, заснована 1996 року німецькими меценатами письменницею Тетяною Куштевською, підприємцем Дітером Карренбергом та Національною Спілкою Письменників України.

    Рішення ухвалює журі, до якого входять Тетяна Куштевська, Валентина Гончар, Петро Перебийніс, Галина Тарасюк та ін. Голова журі — Іван Драч.

    На конкурс приймаються як вже друковані, так і ще не оприлюднені твори україномовних авторів віком до 30 років, які живуть в Україні та за її межами. Переможців конкурсу журі визначає у п'яти номінаціях: проза — роман або повість; цикл оповідань; поезія; літературознавча праця, присвячена творчості Олеся Гончара; публіцистика. Урочисте вручення нагород переможцям конкурсу традиційно відбувається 3 квітня — в день народження Олеся Гончара.

Сторінки

Subscribe to наші студенти