наші студенти

  • Літературні читання у дворику ІФ

    22 травня у внутрішньому дворику Інституту філології відбулися традиційні літературні читання за участі випускників і студентів спеціальності "Літературна творчість". Такий захід проводиться щорічно у день перепоховання Тараса Шевченка. У понеділок у дворику звучали не лише поезія і проза, а й авторські пісні під гітару і сопілку. Було влаштовано перформанс. А також можна було на фотосушці ознайомитися з біографіями випускників, які реалізували себе в мистецьких сферах.

  • Філологи стали переможцями літературного конкурсу "Смолоскип"

    2 травня відбулося традиційне вручення премії видавництва "Смолоскип". Щорічний літературний конкурс - очікувана подія для молодих літераторів, адже є важливою сходинкою до сучасного літературного процесу.

    Серед цьогорічних лауреатів - творчі студенти та випускники Інституту філології. У номінації "Поезія" одразу другу і третю премію отримав Ігор Мітров (випускник русистики) за збірки "Батрахіоміомахія" та "Даун Хаус". Третю премію в поетичній номінації отримав випускник полоністики Андрій Піскун, відомий в літературних колах як Богуслав Поляк.

    У різних номінаціях посіли почесні місця студенти спеціальності "літературна творчість": Олеся Зеліско зі збіркою "Болиголов" (третя премія в номінації "Проза"), Микола Гуменюк (четверта премія у "Поезії"). Спеціальні відзнаки журі отримали в номінації "Поезія": Олена Бодасюк, Наталія Мандрицька та аспірантка Яніна Дияк.

    Випускники спеціальності "літературна творчість" не лише перемагають у конкурсах, а й організовують їх. Ігор Астапенко заснував конкурс "Гайвороння", де виконавчою директоркою є Яніна Дияк. Журі ознайомилося із 459 рукописами, що надійшли на конкурс. І перемогу здобула Ольга Цапро, яку урочисто було нагороджено у фіналі, що відбувся 25 березня у Національному музеї імені Тараса Шевченка.

    Вітаємо наших творчих філологів і бажаємо, щоби натхнення не вичерпувалося!

    фото - Дарина Гладун

    Категорії: 
  • Візит студентів-арабістів до Посольства Єгипту

    У середу, 19 квітня, студенти та викладачі-арабісти відвідали Посольство Арабської Республіки Єгипет на запрошення Надзвичайного і Повноважного Посла пана Хоссам Ельдіна Мохамеда Алі для спільного перегляду єгипетського фільму мовою оригіналу і його подальшого обговорення. Подібні заходи вже стали доброю традицією і відбуваються на регулярній основі.

    Цього разу для перегляду було обрано комедію «Чорний мед» (“AssalEswed”, 2010) єгипетського режисера Халіда Мар’і. Незважаючи на комедійний жанр, фільм порушує гострі соціальні проблеми єгипетського суспільства, розповідає про проблеми міжкультурної комунікації, ідентичності, зв’язку з батьківщиною, ознайомлює з повсякденним життям звичайної єгипетської родини, звичаями, традиціями та цінностями єгипетського народу. У фільмі багато яскравих сцен, що відображають щоденне життя Каїра – сучасного багатомільйонного мегаполісу. Крім того, переглядаючи стрічку, студенти мали можливість побачити визначні культурні пам’ятки єгипетської столиці.

    Після перегляду фільму студенти поділилися враженнями від побаченого і подякували пану Послу та співробітникам Посольства за гостинність, підтримку студентів-арабістів та увагу до питання вивчення арабської мови в Інституті філології.

    Захід пройшов у теплій та дружній атмосфері.

    Єгипетський центр арабської мови та культури

  • Філологи здобули чергову перемогу на студентській олімпіаді

    З 10 по 12 квітня в Національному університеті "Острозька академія" проходив ІІ етап Всеукраїнської студентської олімпіади зі спеціальності "Англійська мова та література". Участь у ньому взяли двоє наших філологів і здобули призові місця.

    Михайло Туряниця, студент першого курсу магістратури ОП "Сучасна англомовна комунікація та переклад" посів друге місце, а Сергій Коновалов, студент першого курсу магістратури ОП "Світова література та англійська мова: теорія та методика навчання" нагороджений дипломом за ІІІ місце.

    Вітаємо наших переможців!

  • Відбулися змагання з програмування серед студентів "прикладної лінгвістики"

    12 квітня в Інституті філології відбувся хакатон - змагання з програмування - для студентів спеціальності "Прикладна лінгвістика", організований лабораторією комп'ютерної лінгвістики при кафедрі української мови та прикладної лінгвістики у співпраці з викладачами факультету комп'ютерних наук та кібернетики. У заході взяли участь команди студентів першого, другого та третього курсів.

    Завданням, над вирішенням якого працювали учасники, було навчити комп'ютер максимально точно визначати частини мови, власні назви, числові позначення і абревіатури.

    Переможцями змагань стала команда 1-го курсу, яка обрала собі зіркову назву "Оріон": Катерина Бреус, Аліна Гарбіч, Анастасія Горянська, Анастасія Єсипенко, Павло Кучмійчук, Дар'я Новікова.

    Інші дві команди, котрі назвалися "Фіксики" і "Тупіки", отримали заохочувальні призи.

    У цілому хакатон проходив у дружній змагальній обстановці, і всі його учасники отримали неоціненний досвід командної роботи в режимі, хоч і короткотривалого, але продуктивного на ідеї марафону.

    Надалі подібні змагання з прикладної лінгвістики планується зробити щорічними із залученням до них ширшого кола студентів.

    Ярина Ходаківська,
    фото - Маргарита Лангенбах, Валерій Попов

  • Тюркологи на студентській олімпіаді вибороли усі призові місця

    5 квітня 2017 р. на базі Київського національного лінгвістичного університету пройшов фінальний тур Всеукраїнської студентської олімпіади з турецької мови. Усі призові місця і безапеляційну перемогу вибороли студенти кафедри тюркології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

    Студенти кафедри тюркології Інституту філології продемонстрували високий рівень загальної підготовки, вичерпні знання турецької мови і літератури, країнознавчу обізнаність та блискуче володіння комунікативною компетенцію.

    І місце у Всеукраїнській олімпіаді з турецької мови виборола студентка 4-го курсу Ольга Корінєва, ІІ місце посіла студентка 1-го курсу магістратури Леся Дика, ІІІ місце посіла студентка 3-го курсу Анна Вінниченко. Крім того, заохочувальний сертифікат і V місце отримала студентка 4-го курсу Роксолана Дайоглу.

    Комісія, яка оцінювала знання учасників олімпіади, відзначає, що тут не йдеться про випадковість, чи везіння, адже студенти кафедри тюркології показали високий рівень знань і підготовки.

    Студенти, які брали участь в олімпіаді, зазначають, цього року їхня участь дійсно відзначилася кропіткою працею, роботою над помилками минулорічного досвіду, а також наполегливими зусиллями та ентузіазмом викладачів кафедри тюркології. Зокрема, студенти висловлюють щиру подяку Спотар-Аяр Г.Ю., яка доклала чималих зусиль, щоб з’ясувати на розвиток яких саме компетенцій зробити акцент у роботі зі студентами та, судячи з результатів, попрацювали вони дуже ефективно!

    Пишаємося нашими переможцями!

    Автор - Ольга Пишньоха

  • “Я хацеў бы спаткацца з Вамі на вуліцы…” Читаємо М. Богдановича разом і вітаємо нашу студентку з перекладом

    Центр білоруської мови та культури імені Володимира Короткевича та кафедра слов'янської філологіїї на прохання Правління Мінського об'єднання українців "Заповіт" (Республіка Білорусь) оголошує подяку студентці 4-го курсу спеціальності "білоруська та українська мови та літератури, англійська мова" Ірині Зотовій за успішний переклад вірша М.Богдановича "Я б хотів би зустрітися з Вами на вулиці" , відзначений в рамках культурної перекладацької акції, приуроченої до 125 річниці поета та 25-річчя Мінського об'єднання українців "Заповіт".

    Щиро вітаємо, пишаємося і бажаємо подальших творчих успіхів!

    Кожна література має вірші, які можна назвати візитними катками нації. Нагода – художня досконалість, а також широкий громадський розголос як у національній культурі, так і за кордоном.

    У творчій спадщині М. Богдановича, чию 125-у річницю ми святкуємо в цьому році, серед ряду визначних творів виокремлюють вірш «Я хацеў бы спаткацца з Вамі на вуліцы…», що вирізняється філософським звучанням, позачасовою і наднаціональною турботою автора про долю людства. Вперше твір був опублікований у газеті «Наша ніва» 21 лютого 1915 р. і закріпив за М.Богдановичем статус засновника верлібру у білоруській поезії.

    Я хацеў бы спаткацца з Вамі на вуліцы
    У ціхую сінюю ноч
    І сказаць:
    “Бачыце гэтыя буйныя зоркі,
    Ясныя зоркі Геркулеса?
    Да іх ляціць наша зямля.
    Хто мы такія?
    Толькі падарожныя, ‒ папутнікі сярод нябёс.
    Нашто ж на зямлі
    Сваркі і звадкі, боль і горыч,
    Калі ўсе мы разам ляцім
    Да зор?”

    Вірш, написаний під час Першої світової війни, не втратив актуальності і сьогодні. 125-річчя з дня народження класика білоруської літератри дало поштовх міжнародній культурній акції – презентувати видатний гуманістичний твір М. Богдановича мовами народів світу. Ініціативу підтримали і студенти спеціальності “Білоруська філологія” Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

    Категорії: 
  • Перемога магістрантки у всеукраїнському конкурсі есе

    Вітаємо студентку І курсу магістратури спеціальності «Слов’янські мови і літератури» (болгарська мова і література) Смирну Євгенію з перемогою у всеукраїнському конкурсі есе на тему «Розвиток співробітництва між Болгарією та Україною», що проводився Посольством Республіки Болгарії в Україні з нагоди 25-річчя відновлення дипломатичних відносин між Україною та Болгарією.

    Категорії: 
  • «Відбірковий вишкіл проходила кілька разів, бо у жінок на фронті не вірять»: інтерв’ю з Марічкою Іскровською

    Інститут філології. Зустрічаєш в коридорах маленьку дредату студентку з наплічником кольору хакі. Поспілкувавшись із нею, дізнаєшся про бойовий досвід. Доброволець батальйонів «Шахтарськ», «ОУН», Марічка з 2014 року перебувала на фронті. Бойові виїзди в Піски, Мар’їнку, Широкіно, Іловайськ. Сотні днів на фронті, тисячі годин правозахисту на цивільній території у підтримку патріотів та побратимів. Коли у 2015 році Марічка Іскровська (вона ж Марина Лютенко з полоністики) повернулася у студентські лави, то навчилася поєднувати навчання з військовими виїздами.

    Бойовий шлях, очевидно, почався ще з Майдану? Знаю, що допомагали пораненим. Яким був Ваш Майдан?

    На Майдані я з 21 листопада 2013 року. Там були ті ж люди, яких неодноразово зустрічала на акціях протесту, Мовному Майдані. Кожна акція нами сприймалася потенційним кроком до подальшої зміни системи, але ніхто достеменно не знав, буде революція чи ні. На момент розгону студентів 30 листопада мене, на жаль чи на щастя, не було. Потрапила до наших вже у Михайлівський собор. Там побачила картину, після якої зрозуміла, що назад шляху вже немає: люди, частково побиті і поранені, сплять на підлозі церкви, а в той момент іде служба. Це був когнітивний дисонанс у свідомості. Розуміла, що треба щось робити. Формувалися Самооборона, Правий Сектор. Це не було сплановано, не було планом Кремля, це була стихія, яка цілком мала право на успіх. Звісно, Революції без жертв не існує, але 1 грудня ми мали можливість завершити все малою кров’ю.

    Ну а потім події на Грушевського з 19 січня. Отримала травму від світлошумової гранати, тому активно діяти більше не могла. Стала допомагати медикам. У мене були навички першої медичної допомоги, оскільки я давно вела активний спосіб життя: походи, екстремальний туризм. Тож як накласти джгут і перемотати рану я знала. Знання накопичувалися з розвитком революційних подій. Усе починалося зі сльозоточивого газу і забою, а потім почалися гранати і рани…

    У свої вісімнадцять Ви їдете з Майдану на війну. Як воно бути дівчині-воїну на полі бою?

    Пам’ятаю, 3 червня мені виповнюється вісімнадцять. 5-го зранку ще здала кров на донорство в шпиталь, а ввечері вже поїхала на полігон на вишкіл. На фронті спочатку я була в мобільній бригаді з виїздами на нульовий кілометр, де надавала першу допомогу, щоби довезти поранених до шпиталю. А далі бойові виїзди в Мар’їнку, Широкіно, Піски, Іловайськ, з якого вибиралися вже полями з оточення.

    Дівчині на війні важко саме через те, що треба довести, що ти чогось варта. Тебе поважають уже за сам факт того, що ти туди приїхала. Але тебе ж дуже оберігають, захищають, тому кожен бойовий виїзд мені треба було вигризати з боєм. Коли я вже отримала більше бойового досвіду, пішла в батальйон «ОУН», то там уже було простіше, не треба було щось доводити, але то вже 2015 рік, час «перемир’я».

    Ви проходили якусь військову підготовку до того, як їхати на війну?

    Я давно цим цікавилася. З дитинства займала спортивною кульовою стрільбою. Якби не Майдан і війна, то зараз, кажуть, виходила б уже на чемпіонати Європи. На фронті дуже знадобився стрілецький досвід. Але ж знову таки, через те, що я жінка, то кілька разів проходила відбірковий вишкіл, хоч і на високому рівні. За підготовку вдячна Кордону з «УНСО», який свого часу вже воював проти Росії в Абхазії. Трохи підготовки було у Дніпрі, а більше напрацьовувалося вже на війні.

    Як знання мови допомагає в житті, мирному і військовому?

    Вдячна кафедрі полоністики за те, що дала мені можливість поїхати до Польщі на мовне стажування після другого курсу, коли повернулася на навчання. Це взагалі дуже хороший досвід навіть просто подивитися, як живе країна, яка в 90-х переживала ще гірший стан, ніж наша. І як тепер вона розвинулася. Ну і. звісно, підтягти мовні навички.

    Польська мені необхідна. Зараз хочу стати військовим перекладачем на Яворівському полігоні. Звідки щойно повернулася. Склала польську. Побачимо. Треба підтягти англійську, бо тренування проводять натівські війська.

    Зараз Ви продовжуєте навчання? Ким бачите себе у найближчому майбутньому?

    На першому курсі взяла академку, почала навчатися з другим курсом. Періодами ще виїжджала на війну. Якби в мене були повноваження, я би робила все, щоб закінчити війну. Зараз я бачу, що більше можу зробити в Києві, ніж на фронті. Для захисту політв’язнів, як мінімум. Коли ж ситуація в країні стабілізується, мені було б цікаве міське самоврядування. Я родом з Полтави. Ще коли жила там, то займалася культурними проектами, довколаархітектурними. Це місто, яке я знаю. Знаю, що йому потрібно. Розвиток міста – не менш важлива ідея у практичному втіленні. Ти можеш покласти життя на фронті, а твої результати не будуть помітні. А робити якісь прості, але потрібні справи на місцях, - це шанс самому побачити і показати іншим плоди своєї діяльності.

    Революція Гідності, очевидно, перша революція у Вашому житті. Чи вважаєте її переломним етапом у житті?

    Ну переломним етапом була не стільки революція, скільки війна. Моє життя ділиться на «до» і «після початку війни», тому що вона ще не закінчилася. До Майдану брала участь у різних акціях, які стали цеглинками до того, що ми отримали в 2013 році. І якось було зрозуміло, що все продовжиться війною з Росією.

    Сьогодні 21 листопада. Що для Вас ця дата?

    Дата початку незавершеної революції.

    Інтерв’ювала Каріна Дорошенко
    Фото надані Марічкою Іскровською

  • «Після війни хотілося би продовжувати те, заради чого пішов в університет, - вивчитися на лінгвіста»: інтерв’ю з Павлом Морозом

    Студент-білорусист Павло Мороз приїхав на ротацію на кілька тижнів. Вирішуючи справи з академкою, зустрічаючись із друзями та рідними, знайшовся час поспілкуватися і з прес-службою Інституту філології. Про Майдан, війну і гуманітаристику в інтерв’ю зі студентом, який перебуває на Сході вже другий рік.

    У День гідності і свободи згадується той день, коли студенти вийшли на протест. Яким був Ваш Майдан?

    Допомагав чим міг: десь побудувати барикади, часто просто залишався там, щоби сила протестів не гасла. І камінням довелося покидатися, і газу сльозогінного нюхнути. Але свій вклад особливо важливим я назвати не можу.

    Чому вирішили їхати на війну?

    На Схід їхати я планував із самого початку. На мою думку, це призначення кожного чоловіка. Зараз ідуть на війну дуже різні люди, якого б успіху вони не досягли, але кидають все, беруть до рук зброю і боронять свою країну. Сподіватися на те, що за тебе захистить твій дім хтось інший, - не дуже чоловіча позиція.

    Закінчуєте бакалаврат. Чи у Вашій дипломній присутня військова тематика?

    Потрібно розмежовувати службу і навчання в університеті. У дипломі є література, є теми, які я би з цікавістю розглядав, є певні проблеми, які я хотів би висвітлити. Я йшов в університет як філолог, а не як військовий.

    Про що хочете писати диплом?

    Ще не обрав тему, але вже маю кілька варіантів. Щоправда на Сході не дуже є коли його писати.

    А чому Ви вибрали білоруську?

    Утворювалася доволі маленька група. Не хотілося якось згубитися серед спеціальностей, де група по 30-50 осіб, як, приміром, україністика. По-друге, білоруська мова може бути доволі корисною з огляду на те, що з Білоруссю в нас відносини доволі теплі. Можна отримати роботу в Білорусії чи в Посольстві. Крім того, я володів англійською мовою до вступу, і мене цікавила та програма, де була би і англійська мова. У моїй групі непогано викладають. Тож я просто обрав те, чого хотілося.

    У Вас контракт до закінчення особливого періоду. Коли на вашу думку закінчиться «АТО»?

    Найближчі кілька років точно не закінчиться. Це російська тактика розхитування, дестабілізації ситуації роками.

    Завтра закінчується війна. Де Ви себе бачите, у чому би хотіли реалізуватися?

    Хотілося би продовжувати те, заради чого пішов в університет, вивчитися, стати лінгвістом. Прагну будь-що застосовувати знання: або бути перекладачем, або викладачем мови для людей старшого віку. Я вважаю, що мову треба вивчати лише для практичних цілей, тож більше й орієнтований на практичне втілення знань. Вступаючи до Інституту філології, я вже знав більш-менш англійську мову, щоби нею спілкуватися. Нині моїх знань достатньо, щоби перебувати в англомовному середовищі.

    Знання мови, мабуть, дуже необхідне на війні?

    Я навіть свій позивний отримав, коли в нас на курс молодого бійця приїздив італієць. Він міг спілкуватися з нами лише англійською, хоча знав 5 мов. Із 30-40 людей, які приїхали зі мною, ніхто не міг нормально розмовляти англійською, тому мене ставили з італійцем у парі на завданнях, щоб я міг пояснити, чого вимагають, що зараз необхідно зробити. Так і повелося, що я був перекладачем. А оскільки у всіх асоціація більше з вчителем англійської, то й назвали – «Тeacher» ( англ. - вчитель). Так за мною закріпився позивний – Тічер.

    Звідки знання до вступу в ІФ?

    Я навчався в технічному ліцеї у Кам’янському (колишній Дніпродзержинськ). Там загальний рівень викладання всіх предметів високий, бо там викладають ті, хто любить свою справу. Звідти і знання. Але на технічні спеціальності йти не думав. Бачив себе лише гуманітарієм.

    Чому обрали саме «Азов»?

    Батьки знали про моє рішення їхати на Схід ще в 2014 році. Були категорично проти, тому сказали, що перевірятимуть, аби вчився. Розуміючи, що від батьків підтримки не буде, я вибирав підрозділ, де буде не хаотична структура. Мені треба було спорядження, впевненість у тому, що тут є якась дисципліна, порядок, стратегія, окрім об’єднання ідеєю.

    Зараз азовці для мене не просто військові, з якими спільно несемо службу, а справжні побратими. Ми підтримуємо один одного на службі і на ротації. Та й нас підтримують звідусіль. Наша Леся Владиславівна (доц. Леся Наумовська з кафедри фольклористики ІФ) постійно надсилає нам допомогу. Навіть коли кажеш, що нічого не треба, усе в нас є, то все одно знайде, чим допомогти, що надіслати. Вона вже як мама багатьом стала в підрозділі, дуже її люблять і цінують.

    Війна змінює людей. Як по собі відчуваєте, чи війна Вас змінила?

    Можливо, зовнішньо змінився, але внутрішньо – ні. Ну принаймні мені так здається. Взагалі людину тяжко змінити, якщо вона того не захоче. Коли я спілкуюся з побратимами, то усвідомлюю, що змінився, але коли повертаюся сюди, то я все той же Павло Мороз.

    Інтерв’ювала Каріна Дорошенко
    Фото надані Павлом Морозом

Сторінки

Subscribe to наші студенти