поетичні читання

  • «Беларуская шчырасць з урбаністычнай еўрапейскай шырынёй і ўзважанасцю»: заходи до дня народження Володимира Короткевича

    Тиждень. що минає, був сповнений подій на пошану видатного білоруського письменника, перекладача, сценариста. З 23 листопада проходили різноманітні заходи: виставка авторських книжок та літературознавчих праць про творчість Володимира Короткевича у читальному залі Інституту філології, радіопередачі, де звучали уривки авторських текстів Володимира та пісні білоруських виконавців.
    А от безпосередньо у день народження письменника, 26 листопада, студенти білоруського відділення та викладачі кафедри слов’янської філології зібралися на покладання квітів до пам’ятника Володимиру Короткевичу, розташованого на вул. М.Коцюбинського. Там читалися вірші автора, які, попри непогоду, зігрівали кожного.
    Із поверненням у стіни Інституту філології студенти влаштували чергову радіопередачу на пошану Володимира Короткевича, який навчався у цих стінах. Увазі слухачів було запропоновано не лише інформаційний текст, а й записи авторського читання поезії.
    Завершальним аккордом у заходах, присвячених 85 річниці з дня народження письменника, стала літературно-мистецька вистава, яку підготували студенти-білорусисти. Читалися вірші Володимира Короткевича, спогади про нього, а на екрані демонструвалися фотографії ювіляра.
    «Упершыню ўбачыў я здзіўленавокага, нязвыкла даверлівага, амаль па-малечы цыблакаватага і разам з тым мажнога хлопца, у якога нечакана спалучалася вяскова-мястэчкавая беларуская шчырасць з урбаністычнай еўрапейскай шырынёй і ўзважанасцю. Было гэта ўвосень 1955 года на традыцыйнае нарадзе маладых у Каралішчавічах. Першае ўражанне памыляецца рэдка. Такім і застаўся, такім і быў Уладзімір», - згадує Короткевича Народний поет Білорусі Григорій Бородулін у зачитаних студентами листах.
    Зі словами привітаннями виступили і запрошені на захід поважні гості. Олексій Панкратенко, перший секретар Амбасади Республіки Білорусь в Україні зачитав вітальне слово від Надзвичайного повноважного посла Валентина Величка.
    Академік Григорій Півторак, очільник Української асоціації білорусистів, розповідав про життя Володимира Короткевича, про те, як письменник зазнавав цензури. Та сьогодні він не забутий, творчість перекладена дев’ятнадцятьма мовами і до 90-річчя готується повне зібрання творів автора у 25 томах, а також диски із записами радіопередач, конференції, де був присутнім Володимир Короткевич.
    До слова запросили і старшого наукового співробітника НАН України Олександра Скопненка, який поділився своїми дослідженнями життя і творчості автора, зачитав уривок з тексту Володимира Короткевича. адже «найкраще про автора скажуть його твори».
    На захід було запрошено і викладача Могилівського державного університету імені А.Куляшова - В’ячеслава Короткевича. Однофамілець письменника згадував, що відкрив для себе Володимира Короткевича в часи свого студентства : «Він - той, хто не боявся зачинених дверей, умів жити і жартувати у складних ситуаціях».
    Про Володимира Короткевича, талановитого письменника і світлу людину, говорилося багато. Студенти читали авторські вірші «Бацька», «Мір гэтаму дому», «Радок бяззбройны і бясспрэчны…», «Бацькаўшчына», цитували спогади Валентини Щадріної, Вячеслава Рагойши, Леоніда Кригмана, а наостанок метафоричне порівняння від Григорія Бородуліна: «Мы маем наскі, беларускі бурштын. Ён з беларускай жывіцы, з беларускага сонца. Ён трымае ўсмешку нашага сонца. У нас свой духоўны бурштын — Уладзімір Караткевіч, талісманны камень крывіцкае душы».

    Текст – Дорошенко Каріна
    Фото – Валерій Попов

  • Зустріч із білоруськими письменниками

    20 листопада у стінах Інституту філології відбулася зустріч із викладачами та письменниками Білорусі, яку зініціювала кафедра теорії літератури, компаративістики і літературної творчості. На зустрічі були присутні студенти україністики, білорусистики, «прикладної лінгвістики» та студенти спеціальності «літературна творчість».
    Модератором зустрічі виступив докторант кафедри, голова Київської організації Національної спілки письменників України Володимир Даниленко. Серед гостей: поет Леонід Дранько-Майсюк, Борис Петрович (Саченко), голова Союзу білоруських письменників, головний редактор літературного часопису «Дзеяслоў», Олесь Пашкевич, викладач, письменник, головний редактор журналу «Літературна Білорусь» та критик, прозаїк Сергій Дубовець.
    Гості презентували збірку оповідань «Як риба об лід», куди входять тексти сучасних білоруських авторів, та поспілкувалися зі студентами. Олесь Пашкевич розказав, що теж закінчив філологічний факультет і, побачивши дівочу аудиторію, згадав як на його потоці навчалося 110 осіб, серед яких хлопців було лише десятеро.
    Про білоруський літературний процес розказав Сергій Дубовець: «Білорусь нині рекордсмен у перекладах, адже філологи працюють над текстами сусідніх країн і, приміром, української літератури в нас перекладено більше, ніж в Україні білоруської».
    Борис Петрович розповів про специфіку роботи Спілки білоруських письменників, при якій нещодавно відкрили школу молодого літератора. Так обмін досвідом доповнився обміном подарунками: професор Олександр Астаф’єв подарував гостям альманахи творчості студентів та випускників спеціальності «літературна творчість, українська мова і література» «Сві-й-танок» і «Сполучник», а білоруські гості, натомість, подарували білорусько-український альманах «Справа» Товариства української літератури при Спілці білоруських письменників.
    Наостанок Мейсюк Олесь побажав студентам: «Кожен день треба налаштовувати себе на радість. Бути впевненим у собі. І нехай українська та білоруська мови збагачують одна одну».

    Текст – Дорошенко Каріна
    Фото – Валерій Попов

  • Літературна студія в Інституті філології

    19 листопада відбулося чергове засідання літературної студії, що проводить кафедра теорії літератури, компаративістики і літературної творчості щомісяця. Керівник студії - професор, письменник Олександр Астаф'єв. Цього разу до обговорення були представлені вірші студентки третього курсу "літературної творчості" - Ілони Червоткіної. Критиками, яким заздалегідь роздавалися тексти авторки, виступили студент-русист Ігор Мітров та аспірант Інституту філології - Василь Соловій. На студію завітав і поет Роман Кухарук. Вірші Ілони викликали жваве обговорення і творчу атмосферу.
    Наступне засідання літературної студії заплановане на 16 грудня. Приєднуйтесь усі охочі.

    Текст - Дорошенко Каріна
    Фото - Валерій Попов

  • Відбулися поетичні читання перекладів неокласиків

    12 травня 2015 року в Інституті філології за ініціативи Центру італознавства та за підтримкою кафедри теорії та практики перекладу романських мов імені миколи Зерова відбулися студентські поетичні читання перекладів неокласиків, присвячені 125-річчю з дня народження Миколи Зерова та 120-річчю з дня народження Максима Рильського "Київські неокласики в українській перекладацькій традиції".

    Почесними гостями поетичних читань були: проф.,док.філол.наук О.І.Чередниченко, директор фонду Максима Рильського "Троянди й виноград", старший онук М.Т.Рильського М.Г. Рильський, провідний науковий співробітник національного музею літератури України к.філол.н. П.О.Дунай. Виступаючи, гості зібрання наголошували на провідній ролі М.Зерова та М.Рильського в розвитку українського перекладу та української літератури в цілому, а також на необхідності вивчення їхньої спадщини у світлі духовного відродження нації в європейському контексті.

    На заході були присутні: заступник директора Інституту філології з міжнародних зв'язків к.філол.н. С.В. Скрильник, заступник директора з навчально-методичної роботи доц.,к.філол.н. С.Г. Саєнко, завідувач кафедри теорії та практики перекладу романських мов імені Миколи Зерова проф.,док.філ.н. І.В.Смущинська та викладачі кафедр – теорії та практики перекладу романських мов імені Миколи Зерова, іспано-італійської філології, студенти цих кафедр та кафедри теорії та практики перекладу з англійської мови. Під час поетичних читань студенти озвучили поезію корифеїв світової літератури — Катулла, Горація, Вергилія, Петрарки, Леопарді, Шекспіра, Гете, Байрона, Міцкевича, Верлена, Брюсова, Лермонтова, Саби, Мачадо, Унгаретті в оригіналі та у відповідному українському перекладі Миколи Зерова, Максима Рильського та Григорія Кочура – послідовника традицій київських неокласиків, учня Миколи Зерова.

    Завершуючи читання, Максим Георгійович Рильський запросив всіх бажаючих взяти участь у поетичних читаннях, які регулярно проводяться в музеї М.Т.Рильського.

    Агеєва Ганна Олександрівна,
    Центр італознавства Інституту філології

    Категорії: 
  • Захмарена у віршах

    Творчість поетки Анастасії Гаркавюк, яка взяла собі за псевдонім метафоричну назву Захмарами, характеризується образністю та застосуванням цілої палітри різних художніх засобів. Пишучи про себе поетеса говорить так:
    Кудись за хмари
    В небесні храми
    До лона Бога
    Летить небога

    Насичена легкістю і простотою, її поезія, однак, здатна вражати глибокою філософічністю викладу в кожному рядку. Авторка постійно намагається осмислити людське життя. Анастасія Гаркавюк у своєму творчому доробку зосереджується над роздумами про сувору реальність, описуючи всі відчуття молодої людини, яку змушують існувати у певних соціальних рамках.
    привіт, мій світ
    моя планета-куля
    у пістолет заряджена
    із людством на ходулях

    де люди - вже не люди
    машини-автомати
    одні пострілоносні
    а інші - банкомати

    взаємонелюбимі
    взаємонелюдимі
    взаємовиключаючі
    взаємоубиваючі
    взаємоневзаємні
    даремні
    ні

    Лірика поетки має інтровертивний характер, адже їй властиве постійне заглиблення в себе. Внутрішні рефлексії ліричної героїні висвітлюються крізь призму природних явищ. Поетка фактично медитує, міркує над основними постулатами життя.

    Часто звертається поетеса до інтимної та любовної лірики, показуючи той світ, в якому вона живе, розкриваючи широкий діапазон душевних переживань, що інтимізує, втаємничує читача у заповітні мрії ліричного героя. Тематика віршів поетки торкається високих матерій любові, щастя. Авторка постійно звертається до своїх реципієнтів, намагаючись привернути їх увагу до іншого світу. Подекуди здається, що вона звертається до світу ідей, насправді ж, поетка просто показує, як тисячі живуть лише сірою буденністю і лише одиниці здатні бачити прекрасне у простому. Фактично, через мікрокосм авторка намагається дістатись до макрокосму, вона ставить риторичні питання і не боїться давати власну відповідь. Творчість поетки пронизана містичними та духовними елементами, наприклад:
    Янгол
    Чи здатен ти побачити
    Почути, усвідомити,
    Що є живі янголи:
    Янголи-охоронці?
    Не ті, що літають хмарами
    Й за хмарами у Небі
    Безсмертні, сяючі
    Споглядаючи на тебе.
    А живі ангели
    Без німбу і крил,
    Які не вміють ширяти,
    Із плоті і крові, визначеної статі.
    Вони ходять землею, підвладні долі і болю,
    Мають дар, даний не всім:
    Унікальний дар любові.
    Ти живеш, спиш, крокуєш
    Й часом не помічаєш,
    Що за твоєю спиною такий янгол
    Тебе захищаєю
    Ти страждаєш, ридаєш, картаєшся
    І часом не бачиш -
    Янгол є за спиною,
    Він поруч, юначе.
    Він молиться тихо, беззвучно
    За тебе до Бога,
    Кличе білокрилих чудес
    Тобі в допомогу.
    Обертайся частіше, дивися, побач
    Чи хоча б намагайся:
    Такі янголи є серед нас
    Може ти такий янгол?
    Зізнайся?

    Авторка намагається показати, що поруч із метафізичними янголами існують люди, які можуть виконувати функції небесних створінь, а саме: дарувати тепло, любов; підтримувати у тяжку хвилину. Поетка, активно використовуючи звертання, риторичні запитання, звертається до образів неба, хмар, янгола, Бога, що створює між автором і читачем справжню розмову про духовні цінності.
    І я і ти (присвячено С.С.С.)
    І я і ти
    Із простоти
    І ти і я
    Пернаті
    І ми у двох
    Ми – два птахи
    І двоє ми
    Крилаті
    І ти і я
    Це два світи
    І я і ти
    Не схожі
    І ми удвох
    Ми не святі
    Але кохати
    Гожі
    -Разом...
    -Угу...
    -Гаразд?..
    -Авжеж...
    Багато слів не треба
    Коли крилаті дві душі
    Дістатись прагнуть неба
    -Ти де була?
    -Летіла вниз?..
    А ти?
    -Злітав угору
    Мене узяв
    Підняв у вись
    Безсилу і прозору
    Ти не зважав
    Що серце вже
    Розтяте і розбите
    І справді...
    Ще воно живе...
    І здатне ще
    Любити...

    У системі версифікаційної майстерності Анастасії Захмарами переважають верлібри (неримований нерівнонаголошений віршорядок); строфічні вірші (катрени / дистих); вірші, де рядки недописані, або ж обірвані напівфразі; звертається вона і до безпунктуаційної поезії.
    непорочна, як квітка підсніжника
    з тендітними пальцями під сніжною ковдрою
    ти спала на білій хмарині янгольсько
    та, хто зірвала серце чорною зіницею
    і поклала між сторінок своєї долі
    ти спала дитинно й усміхнено
    так що сонце боялося сходити
    боязко ховаючись за кленами
    неприступна, як троянда
    ти спала у моєму ліжку
    насичуючи шкіру свіжістю
    вбираючи вологу моїх обіцянок
    виливала їх на папір римами
    виривала сторінки зі словників
    попелила мене дотиком посмішки
    ти спала вкрита моїми обіймами
    недосяжна, як квітка папороті

    Рядки в поезіях мають різні способи римування – кільцеве, перехресне, перерване римування, катрени на одну риму (аааа); різний порядок розташування рим; використання холостих рядків, чоловічих, жіночих і дактилічних рим з різними способами їх чергування і т. д.

    Художньо-мовленнєва організація поезій полягає в активному використанні словотворчих (неологізми) та лексико-семантичних засобів (варваризми, сленг, жаргон, терміни) увиразнення мовлення.
    Вони говорили займенниками
    І переважно імперативами
    Хотіли бути письменниками
    Спиваючись у трактирах

    Вони кохалися у авто
    І переважно без захисту
    Вони знімалися у кіно
    Не маючи акторського хисту

    Вони шалено неневиділи
    І непристойно любилися
    Слухали пісні на аудіо
    На Еді Мерфі молилися

    Вони здавались безумними
    Хоча були наймудрішими
    І їхні очі задумані
    Постійно плакали віршами

    Вони кохалися у авто
    Та переважно з іншими
    Вони знімалися у кіно
    У жанрах несуміжних.

    Спостерігається систематичне використання різних тропів (епітети, порівняння, метафори, метонімії, синекдоха, перифраз, евфемізм, гіпербола).

    Ранок
    Мої руки худі і білі...
    І долоні - провидці долі.
    Долілиць упаду... Долине
    Доленосне мовчання...Солі
    Я досиплю собі на рану
    І зарано зорю побачу...
    Загориться з-за гір багряно-
    пурпурове багаття
    Плачу...
    Полечу підпалю світанок...
    І до крові додам туману...
    Мої вікна всі без фіранок
    Я стрічаю світило...
    Ранок....

    За хмари
    Дві руки...
    Долоні...
    Дві долі...
    Доволі...
    Для волі...
    Поволі...
    Летіли...
    Хотіли...
    Любові...
    Без болю...
    Без бою...
    Без міри...
    Без мари...
    За хмари...
    Убогі...
    До Бога...

    Поетка активно застосовує прийом асонансу та алітерації, що надає плавності та музичності рядкам її поезії.
    Чи бачили ви за вікном засніжену душу?
    Одну з тих, які закутані і застуджені
    Одну з тих, які хронічно закохані
    З обмороженими пальцями, в лахи захованими
    З обвітреними губами, століттями нецілованими
    З очима такими підозріло рідними
    Наймудрішими… печальними ледь помітно
    Засніжену душу…. сивим притрушену
    Душу, застуджену власною стужею

    лапатий цукор ховає запалі сліди вчорашні
    «падосніг» - ловлю у передбаченні мимовільному
    який цього року грудень видався домашній
    між іншим... я тепер «Кохана» у його мобільному

    ***
    в руках тримаю аркуш: щось давно
    писати я забулася віршами
    розлити б рясно по столі вино
    і чаклувати у багровім шалі

    я тут сама закуталась у вічність
    захмелений спокутую порив
    скупа прийшла на думку символічність
    сховавшись у обмеженість чорнил

    веду рядки, куйовджу букви ревно
    розпатлані метафори чешу
    та не зарадить вже нічого, певно,
    моєму вічно п'яному віршу

    ***
    коли у мені прокидається слово
    я не маю чого сказати
    затамовані літери у розмовах
    як поети у казематах

    а коли прокидається мудрість на зміну
    я її одягаю в блакитне
    і сопуть їй рожеві лебідки у спину
    заполохані і тендітні

    поговорюють, в мові ховаються духи
    і вони все на світі знають
    коли мудрість і слово беруться з руки
    я укрилена засинаю

    ***
    просто мовчи
    наче мовчання - умова
    наче вода
    свіжістю стримуй звук

    просто тримай
    кожне важливе слово
    наче воно
    завше не зійде з рук

    просто мовчи -
    фраз гамірна основа
    наче німа
    в тиші найбільше тонів

    просто така
    наша таємна розмова:
    бачити сенс
    у безтілесності слів

    ***
    ти ховаєш свої глянцеві зіниці
    від райдужки моїх розчинених вікон
    та я рожеводумною черницею
    вірую в автентичність цих ікон

    омарена терра інкогніта ти
    я ж власні схильності колумбійські
    стримую в ім’я людської свободи
    такої ж необхідної як і близькість

    руно золоте – відгадка погляду
    сховане під птахи-віями
    та я в лихоманці ніяк не знайду
    ладу між думками-повіями

    ***
    упаду у руки самоти
    "обійми тугіш, моя повіє"
    бо нема любові, де не ти
    туш обтяжує розкосі вії

    у зіницях хворобливий блиск
    на устах від посмішки відбиток
    це латентний драматичний хист
    так навчив вдягати наболіте

    а коли нарешті ти прийдеш
    я розпущу вії на світанку
    лиш на шкірі матовій знайдеш
    від обіймів ледь помітну ранку

    ***
    я дивлюся, я бачу
    я сміюся і плачу
    я малюю на стінах
    все минуле в руїнах
    там уламки майбутнього
    фрески там незабутнього
    і колони розхитані
    риторичних запитань
    там пустелі затоплені
    мрії в землю закопані
    філософські трактати
    і підземні кімнати
    там на дні у темниці
    сховано таємницю
    у криштальних кайданах
    у нових старих ранах
    вічно юну і сиву
    омерзенно красиву

    ***
    А у моїх легенях хмари,
    А у твоїх – туман і кашель.
    - Куди підемо?
    Куди пірнемо?
    - Побачиш.

    Я дихаю – птахи тріпочуть,
    А віддих твій – вітри пустельні.
    - Невже ти йдеш?
    Ти ще прийдеш?
    - Напевно.

    А у руках
    (твоїх руках)
    Все воскресає і буяє.
    Лиш я така
    (одна така)
    В руках твоїх
    Вмираю.

    ***
    пробач мені сезонну кволість
    останній пад - осінній хист
    секундна тінь свою знайомість
    ховає у альбомний лист

    в такім сюжеті заяложенім
    по-листопадному недужа
    я по-дитячому серйозна
    і по-дорослому байдужа

    як фарба вогко і безформно
    стікаю днями в композицію
    водою білою аморфною
    міняю плиннісно позиції

    пробач мені мої хбороби
    оті палітри, напівтони
    бо ж я малярської подоби
    ховаю тіні у альбоми

    ***

    через вікна і лабіринти
    впеленавшись в червоні бинти
    не помітивши навіть з ким ти
    чий ти батько, а може син ти
    до Тартару крізь зоряні терни
    (як у біса це роблять екстерни?)
    навтіки від етичних первнів
    у багряні сніги безперервні
    не можливо спастися у втечі
    через внутрішні кровотечі
    вся галактика впала на плечі
    речі схильні ламатись, до речі

    ***
    у тобі солярна життєдайність
    у тобі байдужість катаклічна
    у тобі філософська глобальність
    правда у тобі анектодична

    у тобі титанічна сила
    у тобі душа немовляча
    у тобі трагедійність Есхіла
    у тобі Енеєва удача

    у тобі кохання Аполона
    у тобі любов діонісійська
    у тобі закоханість Платона
    лібідозність у тобі фройдична

    у тобі від Єви і Адама
    у тобі від Юди і від Сина
    у тобі поезія і драма
    у тобі життя і смерть, Людина

    ***
    ми ввімкнемо кімнатне сонце
    коли вікна – чорний атлас
    і зіниця ночі бронзова
    з них дивитиметься на нас

    геть не гріє плафонне світило
    загаси ти його скоріш
    ліпше вкутаймо наші тіла
    у обійми квартирних тиш

    заколише на руках
    подихів унісон
    лиш настирливе в думках:
    «тільки б усе не сон...»

    ***
    ми ховаємо в крихітні тіла
    планетарного масштабу емоції
    ретельно вираховуємо дози тепла
    з байдужості згубної порціями

    холод жіночих фарфорових рук
    що місять полум’я більше ніж в пеклі
    потребує кількох дотиків губ
    а не мільярдів розсипаних перлів

    сталь чоловічих надійних плечей
    варта усіх світових реліквій
    чому ж ми закутали сонця очей
    у дощові хмари вій?

    ***
    Не треба мене жаліти,
    Бо кожен собі Сізіф
    По колу своєї орбіти
    Штовхає життєвий міф.

    Старезний цинізм існування
    Французькою – C'est la vie!
    Як відповідь на запитання
    В захмареній голові.

    У мене своє де-факто,
    У тебе своє де-юре.
    Звели нас прозорі факти,
    А не голозаді амури.

    Я вишкірним вовчим риком:
    «Не треба мене кохати!..»
    Луною від тебе тихо:
    «Давай поможу штовхати...»

    Я.Ми

    у чому винна я
    кому я винна
    чому я винна
    і яка вина
    яке вино
    яка вона
    який він
    які вони
    і чи вони існують
    існують чи снують
    чи попросту простують
    чи простоять простій
    у просторі
    простий
    захарканий і хирий
    херовий і хисткий
    німий і занімілий
    безголосий
    без галасу
    без гласу і без глосу
    у атласі
    не атласом накритий
    цей світ не світиться
    не світить не освітить
    не квітне квітами
    і цвітом не цвіте
    у чому винен він
    кому чому і де
    іде пройде зайде
    зійде чи вийде
    ввійде чи виведе
    чи виставить мене
    одну
    саму
    ту саму
    саме ту
    що квітне квітами
    квітками
    в квітнику
    заквітчану
    що кличе і кричить
    де клямка та
    де клітка
    де ключі
    де прокляті
    прокляті уночі
    де ми
    бо то є ми
    ями копаєм
    ями
    самі собі
    ями
    до краю

    Співмешканки
    без дня
    безодня
    безокий погляд
    примарна мірка
    солодке / гірке
    живу / існую
    думки малюю
    яскраве / чорне
    до серця горну
    тепле / холодне
    умочу пензля
    Душу голодну
    накормлю перше
    потім Надію
    частую віршем
    Вірі і Мрії
    насиплю більше
    вас не покину
    мої дівчата
    моя Самотність –
    то ваша хата
    в ній спочивайте
    тихо не гучно
    правду ховайте
    мою беззвучну
    і бережіте
    моє Страждання
    тепле / холодне
    гірке / Кохання

    ***
    Оті безплідні мрії
    Оті бездітні плани
    Шовкові ті капкани
    Атласні ланцюги ті
    Тікаючі ті дні
    Погашені в огні
    Етапні ті підйоми
    Знайомі незнайомі
    Забуті незабутні
    І безтілесні тіні
    Намарених хотінь
    У танучих туманах
    В задимлених дурманах
    В залитих і запитих
    Затоптаних - прожитих
    В розтанувших снігах
    На білих берегах
    Заховані у хвилі
    Не бачивши ні хвилі
    Утоплені у хвилях
    Задушені у болях
    Не чуючи буття
    Пішли у забуття
    Запліднивши Надію
    І Віру, і Любов
    І знов...

    ***

    У брехні є подвійне дно,
    Бо брехня - це чистий софізм.
    Ми з тобою пили вино,
    Запивали ним егоїзм.

    Кажуть, вина – то кров богів,
    А боги – тепер ми з тобою.
    Ми з тобою тепер вороги,
    Обезкровлені після бою.

    Віватуємо вічній брехні,
    І купаємось у відвертості.
    Ми – картини на білій стіні
    Кольорові зразки інертності.

    ***

    я - на вокзалі вкрадена валіза
    я - на стіні мілісекундна тінь
    я - маникен із пластику й заліза
    я - пластилін в руках чужих хотінь

    я - у метро непродані букети
    я - в гардеробі непотрібна шаль
    я - у руках перем'яті буклети
    я - на очах затемнена вуаль

    я - на картині криюся пуантом
    я - іскри у камінному вогні
    я - лебедина пісня музиканта
    я - крапля на осінньому вікні

    і незабутня я, та все ж забута
    і незнайома я, та все ж своя
    я боса, гола, вкутана і взута
    я не одна, та все ж самотня я

    Аналіз поезії Анастасії Гаркавюк підготувала студентка 1 курсу магістратури, спеціальність "українська мова та література, іноземна мова" Інна Коломисюк.

  • Шевченко – перезавантаження

    іде чоловік
    із обличчям янгола
    іде чоловік
    і під його ногами
    реве та стогне земля
    ламаючи камені власних кайданів

    Дарина Гладун

    Мистецька та актова зали Шевченкового університету цього місяця не залишаються порожніми, вкотре підтверджуючи його статус як одного з центрів культурного життя столиці. 11 листопада з ініціативи ректора академіка Леоніда Губерського та за підтримки проректора професора Володимира Бугрова, зав.кафедри історії української літератури та шевченкознавства Інституту філології професора Оксани Сліпушко в Мистецькому салоні відбувся вечір сучасної шевченківської поезії, живопису та кінематографу «Тарас Шевченко сьогодні: очима митців ХХІ століття».

    Цьогорічний ювілей Шевченка традиційно та символічно збігся з низкою доленосних і трагічних подій в історії українського народу. 2014 став не лише роком Українського Генія, цей рік – переломний і націєтворчий для нашої держави, саме тому проведення низки заходів, що синтезують сучасну патріотичну думку та націоналізм минулих поколінь з нинішніми є більш ніж доречним. Поезії Шевченка, окрім попелу війн і повстань, просякнуті й димом Майданівської Революції, сучасними філософськими рефлексіями, про що й говорили митці упродовж творчої зустрічі.

    На вечорі було представлено експозицію мистецької шевченкіани ХХІ століття у полотнах Валерія Франчука, Олега Шупляка та Юрія Шаповала. Представив картини Валерій Франчук, презентація серії полотен якого відбулася у стінах Університету кількома тижнями раніше. Розпочався захід із уривку з проекту гостя, Сергія Проскурні, «Наш Шевченко» – читання «Кавказу» Сергієм Нігояном та відео студентів-соціологів університету про образ Шевченка на Майдані та значення його поезії у Революції Гідності.

    На важливості переосмислення постаті Шевченка наголосила Оксана Сліпушко. Вона зазначила, що сучасне суспільство відкрило для себе нові іпостасі цієї особистості, і відкриватиме надалі, бо Шевченко завжди залишатиметься актуальним завдяки своїй багатогранності й невичерпності. Слова професора продовжив у тому ж ідейному ключі Міністр культури України, Заслужений артист України, актор театру і кіно Євген Нищук.

    Свято видалось наскрізь поетичним, глядачі мали змогу насолодитися творами метра поезії Дмитра Павличка, «поетес Майдану» Анастасії Дмитрук та Оксани Самари, студентів Інституту філології Ігоря Мітрова, Дарини Гладун, Ірини Пироганич. Зокрема, Дмитро Васильович, окрім віршів з нової книжки «Вірші з майдану» та циклу поезій, присвячених Тарасу Шевченку, представив публіці епізоди із фільму «Сон», сценаристом якого він був свого часу, і розповів, як відзняли кадри із раннього періоду життя та творчості Тараса Шевченка.
    Зацікавила глядачів також наукова розвідка про образ Шевченка у сучасному мистецтві, проведена літературознавцем, випускницею кафедри історії української літератури та шевченкознавства Мар’яною Добоні.

    Кіношевченкіану представляли режисер, продюсер, лауреата премії Національної спілки театральних діячів України «Експеримент», автор відео-проекту «Наш Шевченко» Сергій Проскурня, український кінорежисер і сценарист Тарас Ткаченко та актор театру та кіно (що, між іншим, зіграв головну роль у фільмі «Той, що пройшов крізь вогонь» та в новій стрічці «Богдан Хмельницький») Дмитро Лінартович. Дмитро розчулив глядачів авторськими патріотичними піснями, одну з яких присвятив гостю вечора, сержанту добровольчого батальйону «Донбас», Герою АТО Євгену Шевченку. Музичний настрій упродовж вечора забезпечував гурт «Колір ночі».

    Таким чином, головними лейтмотивами заходу були постать Шевченка і цьогорічні соціополітичні події в державі (Майдан, війна на Донбасі). У контексті цього на вечорі представили відео про Майдан, хронологічну фото-інсталяцію подій революції. Особливо цікавою та зворушливою була розповідь людини, безпосередньо причетної до нинішньої боротьби українського народу на Сході – сержанта Євгена Шевченка.

    Упродовж останніх ста п’ятдесяти років нове прочитання Шевченка стало хорошою традицією. У наш час це не банальна данина минулому, не сліпе слідування канонам сприйняття української літератури, що прищеплювались ще з дитинства. Читати Шевченка – це шукати відповіді на проблеми сьогодення через співпереживання, співосмислення минулого. Як казав класик: «Де є ідолопоклонництво, там немає мистецтва», тож давайте робити Шевченка «із плоті та крові», давайте оживляти його у своїх пориваннях, творах і думках!

    Вікторія Фещук, студентка ІІ курсу спеціальності «українська мова та література та іноземна мова»,
    Фото: Валерій Попов

  • Тиждень турецької мови в Інституті філології триває!

    28 жовтня в Турецькому центрі інформації та досліджень відбулася низка лекцій для студентів-тюркологів. Зокрема, шанований гість Інституту філології проф. д-р Ібрагім Четін Дердійок, викладач турецької літератури в університеті Чукурова, Адана, Туреччина, провів лекцію "Багатство та різноманіття культури Туреччини". Серед іншого пан Четін Дердійок прочитав зразки турецької поезії класичного періоду, звернув увагу на особливості турецької літературної мови, познайомив студентів з основними напрямами своєї діяльності та навчальним процесом на кафедрі турецької мови та літературі в університеті Чукурова. Він також підкреслив важливість обміну інформацією між викладачами та студентами з різних країн світу. По закінченню лекції викладач відповів на запитання студентів щодо програми студентського обміну (Мевляна), в рамках якої він працює.

    Також студентам було презентовано тему "Турецькі національні та релігійні свята". Лекцію провів викладач кафедри тюркології Бюлент Хюнерлі.

    Після аудиторних заходів студентам і гостям кафедри було запропоновано відвідати Національний музей Тараса Шевченка, де вони продекламували вірші Кобзаря тюркськими мовами.

    Анна Мукан,
    фото: Валерій Попов

  • Четвертий день святкування XIV тижня італійської мови

    23 жовтня у рамках святкування XIV тижня італійської мови у світі в Інституті за ініціативи Центру італознавства відбулися поетичні читання, присвячені Данте. Студенти, які вивчають італійську мову разом із викладачами читали розділи "Божественної комедії" відомого ітілійського письменника.

    Категорії: 
  • Благодійний вечір поезії

    У Мистецькому салоні головного корпусу відбувся благодійний вечір поезії. Присутні вшанували пам'ять загиблого під Донецьком студента Інституту філології Святослава Горбенка та всіх полеглих за визволення рідної землі. Власні вірші з щойно виданих збірок прочитали учасники АТО, бійці добровольчого батальйону Сергій Пантюк («Мовизна», «Війна і ми»), Борис Гуменюк («Вірші з війни») та ведуча вечора поетеса Тетяна Шептицька («Окрайцем неба»). Студенти мали можливість поспілкуватися з авторами, придбати книги. Всі зібрані кошти підуть на потреби українського війська.

    Фото Валерія Попова, прес-центр Інституту філології

  • «Сліпуче слово складає силуети спогадів…»

    У День перепоховання Тараса Шевченка спеціальність «Літературна творчість» започаткувала традицію поетичних читань. Оновлений дворик Інституту філології став чудовим місцем зустрічі випускників і студентів літературного відділення.

    Звучала музика. Лунали вірші.

    Своїми творчими доробками ділилися студенти – від першокурсників до магістрантів, чергуючись з випускниками, серед яких уже є члени Спілки письменників, кандидати філологічних наук.

    У дворику можна було почути поезії творчо різногранної постаті в сучасному літературному процесі Анни Малігон, прозові уривки лауреатки багатьох конкурсів Марини Єщенко, перекладача з французької В’ячеслава Митроги, вишукані переспіви і сонети Олени Бросаліної, переклади з чеської талановитої Ірини Забіяки.

    артісні тексти пропонували і студенти. Це і тендітна Олеся Заліско (1 курс), і творець влучного слова Ніна Келлє (1 курс), креативна Іоланна Тимочко (5 курс) і романтичний Василь Соловій (6 курс), артистична Яніна Дияк (4 курс) і натхненний Ігор Астапенко (5 курс) та багато інших, не менш здібних студентів.

    Атмосферу доповнював музичний фон, який створювала талановита Єлизавета Жарікова, студентка 2 курсу магістратури. Вона виконала декілька власних пісень і віршів з неповторними звуковими образами.

    Близько 30-ти виступаючих мали змогу поділитися своїми творчими доробками на поетичній зустрічі в зелених стінах Університету Шевченка.

    Випускники «літературної творчості» різних років почули теплі слова і щирі побажання від викладачів рідної кафедри та директора Музею Тараса Шевченка Дмитра Стуса. Своєрідний поетичний марафон завершився піснею у виконанні професора кафедри теорії літератури, компаративістики та літературної творчості Анатолія Ткаченка.

    Карина Дорошенко
    Фото: Надія Гаврилюк, кафедра теорії літератури, компаративістики та літературної творчості

    Категорії: 

Сторінки

Subscribe to поетичні читання