поетичні читання

  • Вручення премії В.Сосюри на літературній студії

    5 березня в Музеї-кімнаті Олеся Гончара відбулося засідання літературної студії імені М. Рильського, на якому головний редактор газети «Літературна Україна» Сергій Куліда нагороджував лауреатів премії імені Володимира Сосюри.

    Першим узяв слово директор Центру літтворчості Михайло Наєнко. Згадував про Володимира Сосюру й дещо з історії «Літературної України». Зокрема розповів, що Олесь Гончар на похороні Сосюри сказав такі слова: «Сосюра був народним улюбленцем, про нього ходили легенди. Кілька поколінь радянських студентів виростали з його лірикою на вустах, численні ентузіасти розносили співуче Сосюрине слово по всій Україні».

    Михайло Кузьмович також зауважив, що в останніх трьох номерах «Літературної України» опублікували твори наших літстудійців, і подякував за це головному редактору Сергієві Куліді. Пан Сергій наголосив: наразі премія імені Володимира Сосюри – одна з найкращих і найповажніших у літературі. Потім було оголошено переможців. Ними стали Руслана Мельничук і Олександр Вертіль. Пан Олександр не зміг приїхати на літстудію, але завітала Руслана. Лауреатка вважає Володимира Сосюру одним із найкращих поетів. Вона зацитувала його лірику, декламувала й свої вірші.

    По нагородженню й спогадах – до справ студійних. Власними поезіями поділився староста літературної студії Богдан Братусь. Його однокурсник Владислав Хоменко прочитав оповідання-алюзію на творчість Франца Кафки. Вірші також лунали від магістрантів Мар’яна Кондратюка й Дмитра Зозулі. Потім студійці обговорювали почуті тексти. Насамкінець Михайло Наєнко нагадав свою пораду молоді – створювати покоління письменників.

    За матеріалами Марини Єщенко. Фото Юлії Кузьменко.

  • Форум молодих літераторів НСПУ: поради для юних письменників

    25 лютого Київська організація Спілки письменників України проводила Форум молодих літераторів. Від літературної студії імені Максима Рильського Інституту філології у форумі взяли участь Ірина Платон, Леля Покотиполе (Ольга Крамарь), Мар’ян Кондратюк й Анна Комар.

    На початку Еля Дорофієвська провела цікаву екскурсію «Таємниці маєтку Лібермана», розповівши про історію будинку. Гості дізналися, як змінювалися власники маєтку, які вносили зміни в планування будинку. Офіційна частина заходу відбувалася в залі будівлі. Виступив вокальний ансамбль «Ягідки» молодіжної студії заслуженої артистки України Тетяни Пирогової. Голова Київської організації НСПУ Марія Морозенко представила письменників і науковців, які завітали на форум. Серед них – голова творчого об’єднання прозаїків Василь Трубай, заслужений діяч мистецтв України Василь Довжик, заступник голови творчого об’єднання критиків Тетяна Конончук, голова творчого об’єднання поетів Станіслав Шевченко, письменники Валентина Козак, Сергій Борщевський, Леся Пронь, Алла Диба.

    Із вітальним словом виступив Михайло Сидоржевський. Він поділився роздумами про відсутність нині цензури і самоцензури, що дуже шкодить творчості. На жаль, навіть редагування сьогодні більше граматичне, аніж стилістичне. Говорив про графоманів і про геніїв: на думку пана Михайла, їхній відсоток приблизно однаковий, незалежно від їх віку. І насамкінець запропонував, чим спілка письменників може допомогти молодим авторам.

    Марія Морозенко оголосила, що сьогодні по завершенні форуму учасники отримають спеціальні сертифікати. Із їх допомогою яких їм буде легше вступити до спілки. Пізніше учасники об’єдналися в поетичні та прозові групи. Прозову очолив Василь Трубай, поетичні – Василь Довжик і Станіслав Шевченко.

    Після перерви на чаювання молоді поети знайомилися між собою. Серед учасників була студентка НПУ імені М. П. Драгоманова, дві студентки Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, дві школярки. Василь Трубай зачитав лекцію. Пан Василь наголосив, що талант – це передусім самопожертва, посидючість. Поділився історією Юрія Мушкетика: той незадовго до смерті шкодував, що присвячував себе літературі більше, ніж родині. Адже хтозна, чи читатимуть твори письменника по його смерті. Тому Василь Трубай застерігав не жертувавти родиною заради письменства.

    Де брати теми для творів? Трубай радить бути спостережливими. Сідаючи писати оповідання, потрібно уявляти конфлікт і уявляти, що заважає героєві. Є письменники, які сідають писати, не маючи ідеї. У декого виходять непогані тексти, але не варто орієнтуватися на такий спосіб. Та й музу не чекайте: беріться до пера, музи лінивих не люблять! Також потрібно не розказувати, а «показувати». Скажімо, не «Був великий мороз», а «Іван зняв рукавиці і грів пальці». Загалом не переймайтеся, якщо не відразу будете задоволені текстом. Відкладіть варіант на кілька тижнів. Згодом інакше подивитеся на нього й зможете відредагувати.

    Ще кілька порад від письменника. Не обов’язково повністю віддаватися письменству, але працювати в літературі треба постійно, всеохопно. Збирайте ідеї навколо, не бійтеся запозичувати – у скарбничку Проектуйте побачене на майбутніх героїв і читачів. Важливо уявити заздалегідь, чим закінчиться твір, і писати, йдучи до запланованого завершення; знати всі біографії персонажів (краще їх попередньо записати на окремих аркушах). Цікаво ставити героїв у такі ситуації, із яких ви самі не бачили б виходу. А потім відшукувати його. Василь Трубай рекомендує писати зухвало. Не повчайте читача зумисне, але можете висловити свою оцінку через наслідки для героя якогось вибору. Приділяйте увагу деталям. Пишіть так, аби не було потреба щось пояснювати. Під час редагування викидайте з твору все, що обтяжує: від зайвих займенників до складних синтаксичних конструкцій. Василь Трубай вважає: важливо те, що сказали, а не як, оскільки як – це ремесло, натомість що – це творчість.

    До майстер-класу приєдналася Тетяна Кононенко. Вона розповіла про роботу редактором у видавництві «Веселка», спілкування з авторами, роботу над їхніми помилками.

    Насамкінець учасники майстер-класу зачитали власні твори, Василь Трубай їх прокоментував. Вірші також читали письменники Олег Гнатюк і Наталя Писаренко. Виступила Алла Диба, дослідниця творчості Лесі Українки (25 лютого саме відзначають річницю від дня народження Лесі). Декламували поезію Ірина Платон, Наталя Когут, Мар’ян Кондратюк. Студенти Інституту філології були задоволені своєю участю в заході Спілки.

    Марина Єщенко, співробітниця Центру літературної творчості.

  • Вручення премії імені Володимира Сосюри

    Залило водою луки,
    Залило,
    Простягни до мене руки,
    Щоб відчув я їх тепло!
    Промінь пада на долівку
    Й теплим золотом тече.
    Поклади свою голівку
    На моє плече...

    Центр літературної творчості на чолі з професором Михайлом Наєнком анонсує літстудію 5 березня. Митці звикли збиратися кожного другого вівторка місяця, але цього разу є особливий привід - вручення премії імені Володимира Сосюри від газети "Літературна Україна". Тож приходьте о 13:00 в музей-кімнату Олеся Гончара. Будемо згадувати поета, читати його твори. Зможете задекламувати власні тексти.

    Реєстрація позауніверситетських учасників дійства – в головного редактора "Літературної України" Сергія Куліди.

    Фото Тетяни Василик.

  • Літстудії повертаються!

    11 лютого в мистецькій залі Інституту філології знову зібралися молоді автори. Лютнева літературна студія імені Максима Рильського була різноспрямованою. Чули й прозу, і поезії, й усні рецензії студентів одне для одного, і музичний виступ новоствореного гурту. Вів подію незмінний староста Богдан Братусь, а також директор Центру літературної творчості Михайло Наєнко.

    Михайло Кузьмович зробив кілька вступних зауваг. Передусім привітав із початком творчого семестру й із одинадцятим лютого. За 11 років Сонячна система робить повний оберт навколо своєї осі, тож Михайло Наєнко наголосив: 11 – сакральне число. Окрім того, 11 лютого – День жінок і дівчат у науці. Філологам є кого вітати. Творчість, на думку Наєнка, - теж наука. Дехто з молоді вибере стезю з аналітичним типом діяльності. Хоч які складні часи, але без науки будемо, наче неандертальці. Тож Михайло Кузьмович побажав успішних наукових шляхів. Далі він зробив кілька анонсів на весняні місяці. 10 березня відбудеться традиційна зустріч із лауреатами Шевченківської премії в Головному корпусі КНУ, 11 березня – Шевченківська конференція. Долучайтеся із доповідями! 19 березня – 125 років від дня народження патрона літстудії Максима Рильського. У дворі Головного корпусу КНУ встановлено бюст на пошану поряд із погруддями першого ректора Михайла Максимовича і випускника університету Василя Симоненка. Йому ж буде присвячений травневий конкурс «Жива троянда», де планується, окрім поезії, створити номінації для музичних творів. 28 квітня відвідайте конференцію, присвячену Рильському (й беріть участь, коли є що сказати!).

    Після оголошень Михайло Наєнко передав слово старості літстудії Богданові Братусю, аби той працював зі студійцями як із читцями нових текстів. Богдан відрекомендував перший виступ своєї однокурсниці. Анастасія Дячук розповіла дещо про нещодавню публікацію в газеті «Літературна Україна» творів Анни Комар, Сабріни Вайзер, Оксани Кондратенко. (шукаймо статтю "Хлюпни нам, море, свіжі лави..." у розділі «Дебют»). Стася зачитала вірш Анни Комар «Скільки лишилось січня?». Тексти дівчини, на думку Анастасії, неймовірно глибокі. Радо похвалила Сабріну, присутню на літстудії: від часів школярства та дуже виросла над собою, і тепер своїми творами відкривається інакше. Студійці зійшлися на думці, що Сабріна могла б бути чудовою дитячою письменницею.

    Цінною у лютневій літстудії була саме та жива дискусія, коли студенти вже постають критиками-літературознавцями й можуть порадити щось своїм друзям просто після першого прослуховування тексту.

    На вільному мікрофоні лунали проза Стасі Дячук й Івана Прокопенка, поезії Дмитра Зозулі, Катерини Барановської (Чайки) і Карини Кошель. Музичну паузу гітарним дуетом зорганізували Мар’ян Кондратюк та Сашко Денисюк. У такому складі гурт виступав уперше, тож просили про відгук аудиторії. Плани в хлопців максималістичні. Хотіли б залучити до групи перкусіоніста й клавішника. Юні митці переконані: гарна музика подобається не кільком людям, а багатьом, тож попереду – тільки розвиток!

    На літстудії вкотре довели: творчість – елемент самовираження. Не мовчімо. Побачимося на майбутніх заходах.

    Текст Юлії Кузьменко, фото Валерія Попова.

    Категорії: 
  • ЛІТЕРАТУРНА СТУДІЯ ІМЕНІ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО

    Перший збір у 2-му семестрі – 11 лютого о 13.00 у Мистецькій залі № 63 Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка (бульв. Т. Шевченка, 14).
    Пропонуємо програму події.

    1. Презентація: "Літературна Україна" про наші студентські "Світанки", "Сві-й-танки" і публікацію в газеті творів літстудійців Анни Комар, Сабріни Вайзер, Оксани Кондратенко ("Хлюпни нам, море, свіжі лави...");

    2. Читання й обговорення нової поезії, прози, драматургії та літературної критики літстудійців 4-го курсу;

    3. Вільний мікрофон;

    4. Підготовка до друку 12-го випуску альманаху "Сві-й-танок".

    Центр літературної творчості Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка

  • «Я люблю перегортати сторінки книжки пальцями» - поет Олександр Козинець про цифрові книжки, вірші в метро та заборонені теми

    питаю у скибочки дині

    питаю в обличчя води

    чи можу я бути

    водночас

    мудрим

    і молодим?

    (з поетичної тетралогії «Сезони днів»

    22 січня в День Соборності України до Інституту філології завітав молодий поет, педагог і музикант Олександр Козинець. Зустріч гостя зі студентами літературної творчості організувала Тетяна Белімова.

    Різниця у віці незалежної України й Олександра Козинця рівно три роки. Майбутній поет народився 24 серпня 1988 року на Полтавщині. Мама Олександра працювала в УТОГ, сім'я жила в гуртожитку для нечуючих. Це стало одним із факторів вибору професії хлопця. Він закінчив Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова за спеціальністю «логопед». В 2015 році захистив дисертацію і почав викладати. Однак на поетичну стежину Олександр став набагато раніше. Написавши у 10 років перший вірш, хлопець не полишає цього «хобі» (за його ж словами) й досі. Прізвище Козинець фігурує в багатьох художніх і літературно-соціальних проектах (як автора і/або учасника): «Щоденник» (2010) і «Щоденник Re-make» (2012), «ПРОдайте їсти» (2012), «Почути», «Жіночі груди: пристрасть та біль» (2019). Творчість молодого письменника високо оцінили журі конкурсу «Коронації слова» (Олександр має три дипломи) та конкурсу імені Григора Тютюнника.

    В Інститут філології Олександр Козинець прийшов із презентацією тетралогії «Сезони днів», яка вийшла друком у 2019 році. Задум збірки – написати поетичний календар на щодень протягом року. «Ці вірші – легкі, іронічні, афористичні; без страждань і життєвих випробувань; прицільно короткі, щоб личити до ранкової кави», – зазначив поет. Компактний формат книжок обраний невипадково – кожна частина має з легкістю вміщатися в жіночу сумку, а отже, бути кишеньковим виданням. Улюблена частина самого автора – літня. З неї гість й декламував вірші в студентській аудиторії.

    Олександр Козинець зізнався, що довгий час соромився оприлюднювати свої вірші. Однак цей процес був неминучим і першим кроком до поширення поетичного доробку письменника стало створення його творчої сторінки в соцмережі «ВКонтакте» (2011-2012 роки). З власної ініціативи її створила студентка і розмістила там з десяток віршів поета. Широка зацікавленість сторінкою і численні перепости надихнули хлопця регулярніше писати й ділитися своїм доробком із загалом. «Мені пощастило з читачами – вони інтелектуали й інтелігенти», – додав Олександр.

    На питання про ставлення гостя до цифрових книжок, він відповів, що більше «любить перегортати сторінки пальцями, робити закладки й працювати з олівцем». Таке живе прочитання викликає в Олександра набагато більше захвату ніж читання з планшету.

    Розмірковуючи про неприпустимі для себе речі в літературі, письменник зізнався, що такою є лайлива лексика. «Будь-яке слово – це енергія, це відповідальність автора перед реципієнтом; тому воно має лишати післясмак легкості й тепла – тоді мистецтво матиме смисл», – переконаний Олександр.

    Зізнався гість і в тому, що любить писати вірші в метро – випадково почута фраза чи історія часто дають письменнику натхнення чи підкидають ідею на новий художній твір. «Таке можливо лише у випадку з поезією; романи в метро не пишуться», – жартома зазначив Олександр.

    Серед тем, які важко далися поету – це події Революції Гідності (в якій хлопець також брав участь), боротьба з онкологією грудей в оповіданні до збірки «Жіночі груди: пристрасть та біль», переживання за хворобу матері, втілені у вірші «Гінекологія». «Це були найважчі тексти для мене, бо я енергетично зростався з ними, навіть відчував фізичний біль під час творчого процесу», – зізнався Олександра. Зі слів письменника, він не готовий писати про трагічне, також не вдаються у нього гумористичні твори й присвяти. «Оскільки слова – це енергія, я вірю в містичну силу здійснення написаного; тому я знищив декілька своїх віршів, які апелювали до трагічних подій майбутнього», – зазначив поет.

    Насамкінець Олександр Козинець подарував декілька своїх книжок з автографами найактивнішим слухачам. Текст Анни Мукан, фото Валерія Попова, відділ зв’язків з громадськістю Інституту філології

  • Магічні листівки в «Закапелку»

    Творчі люди з Інституту філології знаходять одне одного й своє покликання. Результат – тривалі проекти, затишні презентації. Уже два роки існує ініціатива нашої магістрантки Світлани Вертоли «Твоя поетична листівка». Поети й ілюстратори з усієї України знайомляться через свої тексти й художні роботи. Кожен комплект листівок присвячений певній темі. Свіжа збірка – про магію, чарівництво та нечисті сили. Серед авторів листівок також є студенти-філологи ІФ (Богдана Орел, Юлія Кузьменко й сама Світлана Вертола). Анна Комар – незмінна художниця поетичних листівок. Висвітлювати презентації фотоальбомами завжди береться випускник Сергій Терещенко.

    І цього разу презентація нового комплекту відбулася 7 грудня в нещодавно відкритій книгарні-кав’ярні на Подолі, де працює ще одна студентка Інституту філології Іванна Чорна. Атмосферу намагалися зробити справді магічною. Притлумлене світло, уже сяють новорічні гірлянди, а на столиках Світланка дбайливо розклала свіжі – щойно з типографії – листівки. Вона познайомила всіх гостей презентації, кожен мав відрекомендуватися й назвати три факти про себе. Зненацька складно відповісти, але це корисний інтерактив: кожен назве те, що згадає як важливе про себе, так покаже своє обличчя. Потім можна й до власних віршів: поети читали тексти з листівок чи просто з власної добірки (як-от Ана Номарен, ще одна випускниця ІФ). Розповідали, як починали шлях поета, художника, музиканта, фотографа, актора... Насамкінець Світлана попросила гостей запропонувати ідеї для наступного комплекту листівок. У топі наразі теми «Подорожі», «Екологія», також зацікавила ідея створити фотолистівки.

    Такі події – можливість креативних людей знайти одне одного й організувати в майбутньому щось нове. Успіхів Світлані! За нагоди зазирнемо в Zakapelok до Іванни.

    Фотографії Валерія Попова та Юлії Кузьменко.

  • IF Light Night

    Сесія – нелегкий період для кожного студента. Це стресовий час, коли доводиться дочитувати й запам’ятовувати все, що не вдалося чи не встиглося раніше.

    Та Студентський парламент Інституту філології вирішив, що знімати напругу потрібно не після, а під час складання заліків, тому організував для молоді квартирник, що відбувся 5 грудня в 63 аудиторії.

    Студенти демонстрували різні свої таланти: вони грали на гітарах, співали, зачитували авторські вірші, розповідали про власну творчість. Хтось уже випустив альбом пісень, а хтось цього вечора наважився вперше продекламувати вірш на публіку. Родзинкою квартирника став інтерактив: усім присутнім увімкнули запис коломийок, у кожній із яких була зашифрована назва відомої книги чи персонаж із неї. Переможцям вікторини подарували поетичні листівки.

    Виступи слухали при світлі гірлянд та нічників, пили чайок та смакували печиво. На завершення квартирника залишили буккросинг. Перед тим, як залишити вже порожній Жовтий корпус, зробили спільне фото на згадку про вечір.

    Текст Софії Григорчук. Фото Валерія Попова та Юлії Кузьменко.

    Категорії: 
  • Анонс літстудії імені Максима Рильського

    Центр літературної творчості Інституту філології запрошує на заключну цьогоріч зустріч. 10 грудня в 63 ауд. (мистецька зала) відбудеться традиційна літературна студія імені Максима Рильського.

    Заплановано перегляд кінофільму "Вулкан" та майстер-клас від режисера Романа Бондарчука й акторської групи фільму. Також світ побачить 11-ий випуск альманаху "Сві-й-танок" І звісно ж, вільний мікрофон для всіх охочих. Приходьте!

  • Його називають білоруським Жаданом: в Інституті філології відбулася зустріч із Андреєм Хадановічем

    «Разбуры турмы муры!
    Прагнеш свабоды — то бяры!
    Мур хутка рухне, рухне, рухне -
    I пахавае сьвет стары!»

    Приспів пісні «Муры» лишився в пам’яті після зустрічі з Андреєм Хадановічем – білоруським поетом і перекладачем, членом Союзу білоруських письменників і Білоруського ПЕН-Центру. Андрей завітав до Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка на запрошення аспірантки Яніни Дияк та випускника В'ячеслава Левицького 20 листопада. Співав, виконував під гітару музичні й літературні кавери, зачитував власні поезії та переклади. На другу частину зустрічі встиг друг поета Олександр Ірванець, якому Андрей вручив знак почесного членства білоруського ПЕН-клубу.

    За словами модератора Яніни, твори Хадановіча водночас іронічні й дорослі, у них сплелися насміхання й біль. Зокрема, біль за білоруську літературу, яка переживає складний час. Андрей узяв за епіграф однієї своєї поезії цитату Марії Мартисевич, сучасної білоруської поетеси: «Білоруські книги розповсюджуються, як марихуана». Мовну ситуацію Білорусі, однак, коментує історією свого друга. Той розповідав анекдот про лисичку, що прикидається мертвою для самозбереження. Подібно як білоруська література симулює смерть і… непогано живе! «Пацієнт скоріше живий, ніж мертвий», - робить висновок Андрей.

    Чого не скажеш про літературознавство. Учасники зустрічі дізналися про білоруське «розстріляне відродження», яке поки так і не стало об’єктом ґрунтовних наукових досліджень на Батьківщині. «Можливо, зараз у Білорусі нащадки тих, хто знищував митців, живуть у будинках тих, кого було розстріляно», - каже Хадановіч. А тих, хто вижив, зламали; ними опанував страх і вони більше не поверталися до творчості. На шляху до відновлення справедливості Андрей разом із колегами-музикантами обрав 12 авторів, яких розстріляли, та об’єднав їхні твори в проекті «(Не)расстраляная паэзія». Колектив видав альбом, створив кожному поетові фейсбук-сторінку. Так репресовані митці виходять із забуття.

    Сучасний літпроцес у Білорусі живе завдяки таким, як Андрей. Студенти-філологи та викладачі-літературознавці почули презентацію нової збірки поета «Школа трави». Тут – магія символів і чисел (60 текстів, об’єднані у 5 розділів по 12 творів). «Неначе 5 потягів», - порівнює автор. Чому трава стала центральним образом? Не лише через те, що поет із дружиною на заміській ділянці полюбляє косити траву й тішитися її аромату (проте, усміхаючись, цю причину Андрей теж назвав). Трава – це глибокий символ. Вона м’яка, гнучка, але незнищенна сила. Її скошують, закатують під асфальт – а вона проростає. Зрештою, як і творчість після періоду кризи, як і білоруська література на етапі занепаду. А ще трава – це природність і щирість. Хадановіч згадує слова когось із великих: «Що більше я пізнаю людей, то більше я люблю собак». «А тут – рослини», - додає гість.

    Андрей зачитав кілька яскравих текстів із нової збірки, не оминув і попередньої своєї творчості. Аудиторія жваво сприйняла вірш «Беларускі мужчына». Цікава історія написання цієї іронічної поезії. Хадановіч створив її на замовлення Посла Швейцарії. Це один із найбільш «хуліганських» творів Андрея. Музикант Зьміцер Вайцюшкевіч створив музику на слова вірша. Також філологи почули від Хадановіча інші музичні твори – його переклади Леонарда Коена («Знакаміты сіні плашч»), Сержа Генсбура («Аквабаніст»-«Анахраніст»). На прохання Олександра Ірванця Андрей виконав «Муры». Пісня була кульмінацією заходу в Інституті філології, водночас знаковою у переддень свята Гідності та Свободи. Це переклад перекладу: польський співак Яцек Качмарський у 1979 році переклав твір із каталонської, а з польської білоруською твір адаптував Андрей Хадановіч.

    Ось так на зустрічі з білоруським поетом радісний сміх чергувався із серйозними роздумами. На завершення Андрей підписав усім охочим свою «Школу трави» та подякував Яніні Дияк за запрошення в Київський університет. Чекаємо ще на гостину.

    Текст Юлії Кузьменко. Фото Валерія Попова.

Сторінки

Subscribe to поетичні читання