поетичні читання

  • «Колись, не знавши лиха і біди, я мешкав у своїм маленькім світі...»

    У четвер, 10 жовтня, в університетському Ботанічному саду імені Олександра Фоміна встановили пам’ятник корейському поетові Кім Соволю. На відкриття запросили ректора Університету Леоніда Губерського, проректора з міжнародного співробітництва Петра Беха, а також, звичайно, колег із Південної Кореї. Урочистості передувало відкриття у ботаду «Поетичної галявини» за участі Посла КНР. Пам’ятники приваблюватимуть до культури різних країн, на монументи звертатимуть увагу тисячі киян і гостей міста. А незабаром встновлюватимуть нові – на пошану діячів Іспанії, Індії… І такий культурний осередок збагачуватиме нашу духовну спадщину.

    Але повернімося до Кім Соволя. Уперше переклав його твори українською Іван Бондаренко, завідувач кафедри мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії. Іван Петрович видав у 2019 році вже другу збірку поета «Лірика. Вибрані твори». У передмові упорядника згадується сумна доля Соволя (справжнє прізвище – Джонсік, псевдонім «ясний місяць» проголошував естетику поета). Це один із кращих поетів Кореї ХХ ст. Він прожив коротке життя – лише 32 роки – і покінчив його самогубством. Шлюб мав нещасний, адже дід-конфуціанець одружив його дуже рано, коли хлопцю було лишень 14 років, із дівчиною, старшою на 3 роки. Однак Кім завжди шанував дружину й вразив щемними рядками вірша «Подружжя»: «Ні, не прошу – благаю! Нехай колись нас поруч поховають!» Поет розумів, що й жінка була з ним нещасною… Іван Бондаренко розповів, як завдяки професору Хо Сен Чолю (Корейський університет) почав перекладати з корейської, будучи японістом. Він отримав гранд від корейських організацій, працював у бібліотеках Кореї, користувався якісними підрядниками колег із кафедри. Так 2007 року вийшла перша і єдина збірка Кім Соволя українською. Нове видання побачило світ завдяки спонсорові, директору Корейського центру добробуту Мун Йон Гі. Його особливість у тому, що твори надруковані паралельно – в оригніалі та перекладі – на одній сторінці. Видання зможе стати посібником для студентів-кореїстів. До світу корейської поезії могли наблизитися всі охочі – збірку дарували після офіційної частини заходу.

    І от покривало з погруддя знято! У вітальному слові ректор Леонід Губерський дякує послам. На заході присутні теперішній Посол Кореї в Україні Квон Кі-чан, колишній Посол Кореї пан Хо Сен Чоль та Посол України в Республіці Корея Михайло Резнік, який щойно прибув на Батьківщину. Леонід Васильович радий новому пам’ятнику «корейського Шевченка», який почав віршувати у 18 років по закінченні гімназії. Понад 300 віршів написав за життя, значна їх частина стала народними, покладена на музику. І досі Кім Соволя шанують на рідній землі та в Україні. Нехай пам’ять про поета світового значення живе у віках.

    Урочистості тривали. Проректор Петро Бех вручив подяку пану Муну Йон Гі за вагомий внесок у споруду монумента і перспективу створення пам’ятника Тарасову Шевченку в Сеулі. Далі слово надали Послу Кореї Квон Кі-чану, для якого бути присутнім на заході – велика честь. Література, підкреслив пан Посол, - одне з базових знань, які прагне осягнути людство. Як українці шанують Шевченка, так корейці – Соволя. Між поетами є дещо спільне: обоє не мовчали, коли їхні країни були в кризі, під поневоленням. Обидві країни розвинулися в сильні держави, незалежні від імперського правління, і в цьому частково заслуга й поетів. Пан Посол сподівається на подальшу співпрацю та культурний обмін між сучасними Україною та Південною Кореєю. Посольство Кореї також нагородило відзнакою спонсорів. Подяку отримав і скульптор нового пам’ятника Михайло Іщенко. Щойно з потяга, проте вчасно приїхали на церемонію колеги з Університету Корьо, зокрема професор Чо Хо Чоль. Він зауважив: напередодні, 9 жовтня, святкували день народження корейської абетки хангиль. А 10 жовтня відкривають пам’ятник Кім Соволю, це символічно перед початком роботи Міжнародної конференції «Корейська філологія у Східній Європі». Конференція діє в стінах Інституту філології.

    Офіційну частину прикрасили щирі читання віршів Кім Соволя – мовою оригіналу та в перекладі Івана Бондаренка. Читала студентка Інституту філології Ірина, викладач корейської Йон Гі Кьон. Після декламувань студентський хор заспівав пісню на слова Кім Соволя. А вже згодом – фото сесія та чаювання. Долучаймося до культури Сходу та дякуємо за чудовий захід.

    Текст Юлії Кузьменко за відеорепортажем Валерія Попова: https://youtu.be/4FtGbaSCm-Q Фото авторів.

  • Неда Неждана: "П'єса - це чути простір"

    8 жовтня в мистецькій залі Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка студенти-літтворці зустрілися з драматургом Недою Нежданою. Поговорили про театр загалом та найсвіжішу постанову Неди «Майдан інферно», що відбулася нещодавно у Франції. Після спілкування з гостею молоді поети та прозаїки виступали зі своїми творами.

    Неду Неждану запросив до Інституту Центр літературної творчості, його директор Михайло Наєнко познайомив студентство із гостею. Неда має зв’язок з Університетом: викладала філологам теорію та практику драматургії. Саме тут вона також захистила дисертацію (тема - «Структурна роль міфу в сучасній українській драмі»). Нині вона працює в Центрі Леся Курбаса. Починала свою творчу діяльність, як більшість митців слова, із поезії, і навіть випустила не одну збірку. Але згодом знайшла себе в драматургії. Створила вже 24 п’єси, 10 із них бачили світло рампи в різних театрах світу. Надія Мірошниченко (справжнє ім’я драматурга) чи не єдина з сучасних творців, чиї п’єси ставлять за кордоном. Загалом не так багато українських письменників знані поза нашими теренами (Михайло Кузьмович згадав також Миколу Куліша, Олександра Довженка, а професор Олександр Астаф’єв не оминув увагою і Володимира Винниченка). Зовсім нещодавно Неда повернулася з Франції, де на сцені Ліонського театру грали її «Майдан інферно». Переклад драми французькою розпочався вже після написання, у 2014 році. Також п’єсу перекладено англійською.

    Детальніше про студентську драму розповіла вже сама авторка. Майдан 2013-2014 рр. для неї вже третій. Перший вона пройшла у 1990, під час Революції на граніті. Загалом дівчина-відмінниця зі школи вчилася відстоювати свою позицію. Пригадує перший такий випадок із 9 класу, коли нова вчителька раптом почала ставити їй двійки і трійки за неправильне трактування української літератури. Надія вирішила змінити школу! Але хорошу ученицю не хотіли втрачати, до неї дослухалися. Отже, рішучості їй було не позичати вже в 1990-х. Дівчина взяла наплічник і лишила мамі записку, що йде на Революцію. Неда пригадує: тоді бастували всі виші…

    А що ж до Революції Гідності? Тоді на Майдані був уже її син-телережисер. Жінка пам’ятає жах тих днів. Початок п’єси фактично зародився в ранок розстрілів. Неда всотувала, збирала кожне враження. Тоді вперше зрозуміла, що таке страх. – не тільки за себе, а за близьких, за друзів. Прийняли «закони 16 січня». Письменниця пригадує: їдучи в метро, зняла синьо-жовту стрічку… І от до вагону заходить гурт 17-річних хлопців і співають колядку. Їй стало невимовно соромно – вона повертається в центр, знову купує синьо-жовту стрічку та вже не скидає її. Здається, це найдивовижніший епізод, який вона бачила – та колядка.

    Революція, на думку Неди, - прорив у майбутнє, наслідок кризи цивілізації. Зараз світ розвивається за законами драматургії. Так писала Неда в січні 2014 для газети «День». Авжеж, ми спостерігали ритуал переродження. На загал можна порівняти людську історію з міфологічною або біблійною: криза в еволюції, отже, має створитися щось нове; нове не приймається усталеним; воно має прорвати – відбувається жертва. Таким є розвиток історії.

    Сучасна війна ґрунтується на маніпуляціях. Як каже пані Забужко, бомблять мізки, а не міста. Є дві речі, які маніпулюють людьми – страх і гроші. Але революціонерів не купиш, не звабиш. Те, що єднає повстання по всьому світу, - гасло «Воля або смерть». Наш Майдан відрізнявся тим, що тут кожен думав не про те, хто є лідером, що кожен окремо забере з цього протистояння, а що він сам може дати.

    Отже, того року в Україні вирували події Майдану. І після його кульмінації сталося так, що Неда Неждана потрапила завдяки конкурсу у французьку резиденцію для письменників і перекладачів «Дім Європи та Сходу». Там вона збагнула, що наразі ні про що інше, як про події власної країни, не може писати. Детонатором сюжету стала історія директора Центру Курбаса, яка допомогла хлопцю в комі. Той втрапив у важкий стан після побиття на Майдані: він уже виходив із площі, але побачив, як б’ють дівчину і заступився. На цій оповіді базується сюжет «Майдану інферно». Молоді люди губляться та знаходять одне одного в кінці п’єси на Майдані як у єдиному місці, яке їх звело. Тут простежується міф про Орфея та Еврідіку, але це міф навпаки: жінка шукає чоловіка; пекло виходить на землю. Inferno з латини – пекло. Пера назва п’єси була «Потойбіч пекла». Як знаємо, символ пекла – вогонь, однак на Майдані він був якраз рятівним для протестувальників. У драмі бачимо 4 світи: реальний, внутрішній (потойбічний), віртуальний (без Фейсбуку б Майдан не був таким потужний) та світ «Беркута», Автомайдану (останній авторка в тексті приховала). Неда намагалася писати так, аби донести про Україну та ці події людям, які нічого про нас не чули. І зараз про Україну мало знають. Містком стають змішані сім’ї (українців та іноземців) та університети – вони перекладають наші твори, цікавляться культурою. Неда також згадала про антологію українських п’єс «Від Чорнобиля до Криму», перекладених французькою. 9 текстів упорядкував Домінік Дом’є. Туди входить твір Ріната Бекташева – перша п’єса, перекладена з кримськотатарської французькою. Збіркою п’єс показали картину України в історії та сучасності.

    Цікаво, що твори Неди самі рухають авторкою. Вказують, куди їхати, із ким зустрічатися… На сьогодні у 20 країнах на 5 континентах щось відбувалося із текстами письменниці. Неждана певна: драма – особливий рід літератури. Вона має бути живою, давати енергію, передбачає реакцію публіки. «П’єса – це чути простір», – каже Неждана, - «Ми – інструменти цього світу, через нас він може заговорити». Поезія та проза натомість неначе бункер, з якого письменник бачить світ. У драмі автор має зазирнути в душу до кожного персонажа, аби той ожив. П’єси, на думку гості, – це магічна гра зі світом, це іграшка, яка змінює життя людей. Звісно ж, не треба боятися говорити у творах про свої національні, державні проблеми, намагаючись писати про «універсальне». Якщо пишеш про своє – знайдеш відгук у душі глядача. Для іноземних читачів це дуже важливо. «Драматургія – це та маска, яку може приміряти іноземець. – переконує Неда. В українців має бути культурне обличчя, без якого ми станемо тінню.

    Така палка розповідь викликала запитання, зокрема в старости літстудії Богдана Братуся. Богдан і продовжив вести зустріч. Далі виступали студенти з новими творами, які всім прийшлися до смаку. Почули Сабріну Вайзер, Карину Кошель, Владислава Хоменка, Олександру Середу та Віру Довгаль. Староста Богдан зачитав вірші Анастасії Дячук та Аліни Куроченко – двох чудових поетес. Олександра ж виграла “Антологію сучасної поезії США”, яка розігрувалася між літстудійцями.

    Юлія Кузьменко. Фото Валерія Попова.

  • На літстудію!

    Другий вівторок жовтня наближається. Отже, готуйте нові тексти! За планом літстудії ім. Максима Рильського презентуватиме свої дороби 2 курс, але всі охочі матимуть можливість взяти хвилинку на "вільному мікрофоні".

    А ще відбудеться творча зустріч із драматургом Недою Нежданою. Вона щойно з Парижа, де презентувалася її драма "Майдан інферно" французькою мовою.

    Тож Центр літературної творчості чекає на всіх 8 жовтня о 13:00 у 63 ауд. (Мистецька зала).

  • Запрошуємо на 21-ий філологічний семінар

    20 грудня 2019 р. об 11.30 у Мистецькій залі (ауд. 63) Інституту філології відбудеться 21-ий філологічний семінар.

    ТЕМИ:
    1. Фінал літературного постмодерну і новий історизм: теорія чи творча практика? (Вступна доповідь накового керівника семінару проф. М. К. НАЄНКА).
    2. Презентація видання "Філологічний семінар - школа наших традицій. 20 років".
    3. ВІльний мікрофон.

    Заявки на участь у семінарі (теми доповідей) надсилати (до 10 грудня) на електронні адреси: list2111@gmail.com або nbernadska@gmail.com

    Витрати на участь у семінарі та публікацію доповідей у збірнику "Філологічні семінари" (№ 21) - за рахунок учасників.

    Нині семінару виповнюється 115 років. Присвячуємо 21-ше зібрання фундатору-академіку Володимиру Перетцу та його учням - майбутнім професорам Миколі Зерову, Павлу Филиповичу, Михайлові Драй-Хмарі, Освальду Бургардту, Іванові Огієнку, Леоніду Білецькому, Сергію Маслову, Варварі Адріановій, Дмитрові Чижевському та іншим. Більшість із них за радянських часів поповнила жертви "Розстріляного Відродження", і лише одиниці емігрували за кордон і утримали так українське літературознавство на науковому рівні.

  • «Не бійтесь стати поколінням!» - девіз для першого курсу літтворчості

    Можливо, першокурсники-літтворці оберуть собі й інший, але така річ лунала від директора Центру літературної творчості професора Михайла Наєнка, коли 10 вересня він вів першу цьогоріч літстудію імені М.Рильського. Рік тому радив: «Не бійтесь бути геніальними!» Не позичати завзяття й таланту нашим сучасникам, які творять нову, геть іншу літературу. Їхні імена увійдуть в історію. До цих митців додадуться одинадцятеро дівчат, які переступили поріг Жовтого корпусу у вересні, аби відточувати зміст і форму, карбувати слово.

    Майже кожна з поетес прочитала свої твори. Старший студієць Дмитро Зозуля зацікавився: спостерігається тенденція до класичних строф, торік було більше верлібрів. Радить пробувати й прозу. І читати будь-які твори – віршованим рядком чи ні – вголос. Аби зникала авторська глухота. Це справді корисно. Студкуратор першачків, четвертокурсниця Анна Комар запевняє: техніка прийде, викладачі допоможуть. А поки що просто вітає сміливиць із початком, згадуючи свою першу студію. Професор ніна Бернадська також не акцентувала на недоліках. Головне, що таланти, безумовно, є в кожній з літтворців. Зачепили теми інтимної лірики, Бога й гріха, індивідуальний неповторний погляд та «філософська нотка в таких юних леді». А далі буде!

    Михайло Кузьмович виступив як історик літератури й нагадав знаменні дати. Учора, 9 вересня, святкували 250-річчя Івана Котляревського, а сьогодні, 10 вересня – 125-річчя Олександра Довженка. 80-річчя відсвяткував Валерій Шевчук, один із перших старост літстудії в Київському університеті. Нині він один із претендентів від України на Нобелівську премію, адже твори Шевчука перекладені багатьма мовами. До речі, студенти вивчатимуть давню українську літературу, і в цьому їм може допомогти нещодавня збірка В.Шевчука «Мудрість превічна». Там зібрано афоризми з Х до початку ХІХ ст.

    А цього літа відійшов у кращі світи найстарший літстудієць Юрій Мушкетик. Будучи на 4 курсі, письменник уже видав повість «Семен Палій». Продуктивні студенти є і нині. Михайло Кузьмович тішиться успіхам Дмитра Зозулі й Лелі Покотиполе. Літтворці ще й здобули престижну міжнародну премію імені Олеся Гончара. Та й це не край. Іде справді нове покоління. Краса як така ще не пізнана, але юні митці працюватимуть над красою свого слова. Не кажемо про ідеї у творі, це суб’єктивне. Згадуваний уже Довженко говорив, що всяке письмо йде за щось чи проти чогось. Принаймні, для самих письменників воно має бути очищенням та дороговказом.

    Наступні літстудії в Інституті філології вестиме новообраний староста Богдан Братусь. Дуже скоро вийде й одинадцятий номер «Сві-й-танку». На 12-ий не баріться подавати твори! Звертайтеся до Центру літтворчості, Марини Єщенко та Михайла Кузьмовича по консультації. Колись ви згадуватимете перші поетичні чи прозові спроби з усмішкою – до своєї юності й недосвіченості, до своїх найщиріших поривань.

    Юлія Кузьменко

  • Літературна студія імені Максима Рильського запрошує на вересневу зустріч

    Директор Центру літературної творчості професор Михайло Наєнко нагадав, що в Інституті філології діє постійна літстудія. Збираємося кожного другого вівторка місяця. Отже, 10 вересня о 13:00 в 63 ауд. (мистецька зала) відбудеться перша в новому навчальному році зустріч. На порядку денному:

    1. Річний звіт літстудії та вибори студійного старости.
    2. Знайомство з новобранцями літератури.. Свої твори читають студенти 1-го курсу спеціальності "Літературна творчість" та інших (за бажанням) спеціальностей.
    3. ВІльний мікрофон.

    Також Центр літтворчості (ауд. 37) запрошує всіх охочих на літературні консультації за таким розкладом:

    Бакалаврат:
    1-й курс - понеділок;
    2-й курс - вівторок;
    3-й курс - середа;
    4-й курс - четвер;

    Магістратура:
    1-й і 2-й курси - п'ятниця.

    Час проведення консультацій щоденно: 14.30 - 17.00.

    Чекємо на талановиту молодь!

  • "Філологічному семінару" - 115 і 20 років!

    Заснований 1904 р. в Київському університеті професором Володимиром Перетцом. Формувалися в ньому фундатори модерного літературознавства М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, О. Бургардт, Д. Чижевський, С. Маслов та ін. У 1917 році почалося нищення і семінару, і його слухачів.
    Відроджений у 1998 році і за 20 років існування через нього "пройшли" понад 200 старших і молодших науковців з України та зарубіжних країн. Їхні доповіді опубліковані у 20-ти випусках "Філологічних семінарів" і двох підсумкових збірниках. Це єдиний в Україні семінар, який має конкретну тему ("Теоретичні й методологічні проблеми літературознавства") і свій друкований орган (див. фото). Щиро дякую всім учасникам семінару і сподіваюся, що молодше покоління філологів продовжить цю традицію новими літературознавчими ідеями.

    На світлинах: слухачі семінару перетцівського періоду, одне з засідань відродженого в 1998 році, 20 його друкованих випусків, підсумкове видання, розпорядження про відзначення найактивніших учасників та окремі світлини їх. Всім іншим – многії літа!

    Науковий керівник семінару професор Михайло Наєнко.

  • Квітнева літстудія була плідною

    Весна в Інституті філології насичена подіями. Але ж давно не збиралися на літературну студію! Мабуть, час привітати одне одного з весною – уже не тільки календарною, а й квітковою – та послухати щось цікаве. Центр літературної творчості на чолі з професором Михайлом Наєнком 9 квітня зібрав усіх охочих в актовій залі ІФ.

    Давненько не бачилися, а є чим похвалитися. Уже 22 роки існує Міжнародна німецько-українська премія імені Олеся Гончара, вручають її до дня народження письменника. Свого часу отримала Гончарівську премію Людмила Дядченко, віце-президент Асоціації українських письменників, співробітник Всеукраїнського навчально-наукового центру шевченкознавства.

    Цього року в номінації «Проза» за збірку оповідань «Етюди потворного» відзнаку отримав Дмитро Зозуля, наш студент-літтворець 4 курсу. Інша нагорода знайшла переможницю, на курс молодшу – нашу Лелю Покотиполе (Ольгу Крамарь) із її поетичною збіркою «Повстанське радіо». Художнє оформлення, до речі – Іванни Чорної, незмінної старости літстудії імені Рильського в ІФ.

    Але премія Гончара – ще не всі наші перемоги за останні кілька місяців. Наші юні митці – Світлана Вертола, Єгор Семенюк, Мар'ян Кондратюк, Катерина Барановська (Чайка) і той-таки Дмитро Зозуля – опублікувалися в альманасі «Рідний край». Як згадує Михайло Кузьмович, цей збірник був першим українськомовним після скасування заборон на друк. Але з 1917 протягом усієї радянської доби, ясна річ, не виходив ізнов. Відроджений 15 років тому завдяки тодішньому ректору Університету. Михайло Наєнко відтоді – голова редакційної ради альманаху. Нині видання виходить двічі на рік. Не лише творчістю єдиною – до «Рідного краю» можете подавати й літературну критику. Студенти зачитали власні твори зі свіжого випуску, згадуючи нещодавню практику в Музеї Рильського. Завдяки частим відвідинам Музею познайомилися з Ольгою Смольницькою. Вона посприяла публікаціям літтворців у «Рідному краю». Світлана Вертола принагідно згадала чудову ініціативу «Твоя поетична листівка» - легкий і цікавий для сприйняття формат, який залучає, до того ж, ілюстраторів до поезії. Листівки тепер побачимо й шведською! Літературники співпрацюють із кафедрою германської філології та перекладу нашого Інституту. До речі, не забуваймо про Дні Швеції в ІФі, що тривають нині.

    Михайло Кузьмович іще зачитав кілька рядків із Рильського та Сосюри, адже скоро будемо бачити «Київські вулиці, білі каштани» та як «Ластівки літають, бо літається». А потім професор відрекомендував Ларису Хоролець – народну артистку України, очільника кафедри театрального мистецтва Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, що на території Києво-печерської лаври. «Хрещеним батьком» пані Лариси є театр імені Франка, де вона зіграла понад 50 ролей. Окремі – особливо знамениті, як-от роль Ганни з «Украденого щастя» Івана Франка. Хоролець і сама написала 4 п’єси. А Михайла Кузьмовича Лариса Іванівна називає «хрещеним батьком в мистецтві». Актриса натхненно закликає: нехай молода когорта життєрадісних закладає нове літературознавство… і нову літературу!Нині ж вкладаємо в найцінніше – у цвіт нації. У молодь. Лариса Іванівна разом із своїми студентами зіграла кілька уривків п’єс. Посміялися над сучасною комедією про бюрократизм «Санітарний день». А замислитися змусила постанова за Олексієм Коломійцем. Зала принишкла, подумки відповідаючи на питання спектаклю. Що таке порядок? Хто є великі і як вони керують світом? Чому ми починаємо промови з «я»? Раби звикли до рабства і ніколи того не позбудуться? Усі продаються? А найнебезпечніша частина тіла – язик. Держава безсловесних буде щасливою. І можливо, щастя – їжа, нещастя – голод, а посередині – філософія.

    Як завжди, театр дає катарсис і поштовх до міркувань. Актори, як і філологи, – майстри слова. Тож літстудія у квітні вдалася на славу.

    Текст: Юлія Кузьменко. Фото Валерія Попова та Юлії Кузьменко.

  • Відеопоезія від студії «Суб’єктив»

    21 березня філологи відзначають Всесвітній день поезії. На цей день Софія Безверха, студентка ІФ спеціальності "літературно-мистецька аналітика" та Марія Ярмола, студентка-журналіст КУ імені Бориса Грінченка відкрили світ відеопоезії. Поети можуть прожити свій вірш на екрані, створити історію не лише в уяві чи на папері. Дівчата заснували першу в Україні студію відеопоезії «Суб’єктив». Їхній девіз: «Бачимо мистецтво, робимо мистецтво, вчимо мистецтву». У нашій країні майже немає літератури про такий жанр. Є що розвивати! Для порівняння: у Німеччині існують цілі школи відеопоезії. Там, наприклад, дівчата підліткового віку можуть створити тематичний твір. Загалом відеопоезія постала з поетичного кіно (для прикладу, стрічка «Дзеркало» Андрія Тарковського). А проривом стала середина 2000-х, коли люди зрозуміли сучасну кліпову свідомість.

    «Суб’єктив» займається жанром від ідеї до постпродакшну, а це інтерв’ю з авторами, фотогалерея, поетичні листівки. Софія Безверха пригадує власну першу спробу створити ролик. Надіслала однокласнику постмодерну поему у форматі відео. І він зацікавився, хоча поезію не читає. Та студія починала не лише з власних творів. Візуалізували два вірша чеського бітника Вацлава Граб’є. Якщо «Голова дівчини» вийшла як філософсько-лірична поезія, то «Цей поїзд» розкриває депресію як генетичну пам’ять.

    На тему депресії команда організувала цілий проект «Вихід». Хтось вважає, що поети творять в процесі й завдяки сильному емоційному стану . «Суб’єктивці» ж переконані: поет, пишучи, очищується, перекладає почуття на папір, сублімує. До слова, у 2017 році Україна посіла перше місце в Європі за кількістю депресивних людей. Це лише офіційні дані. «Вихід» повторює: не треба соромитися своїх почуттів. Депресія – це ненормально, із нею треба боротися. Чи можливо це через такий жанр мистецтва?

    Гості Дня поезії побачили 4 відеотвори: «Крапка» (проза Лесі Зеліско), «Молоко» (Софія Безверха), «Рибка» (Марія Ярмола Рей), «Зверюшка» (Ілона Червоткіна). Ролики коротенькі, до 1-2 хвилин. Із розповідей творчої групи усвідомлюєш, скільки роботи стоїть за одним уривком: підготовка, макіяж і зачіска, реквізит, власне зйомки (інколи на морозі, у лісі), монтаж… От чого на «Месників» чекають 1,5 роки!

    Охочі могли прокоментувати, проаналізувати відеопоезії та за це отримати авторські наліпки від «Суб’єктива». Під час розмови дізналися, чи допомагає творчість боротися з депресією. Анна Комар: натхнення спонтанне! Софія погодилася, адже дехто пише твори в дорозі, на серветочках чи просто в гаджет. Ми так виливаємо всі емоції, але читача більше зачіпають саме страждання. Викладач-літературознавець Олена Романенко зізналася, у свою чергу, що їй найкраще пишеться стаття чи формується нова концепція, коли є можливість переключитися від рутини. Перезавантажився – і готовий до нової емоції!

    На завершення Марія запросила всіх поетів долучатися. Вона б хотіла провести дослідження серед творчих людей: як їм допомагає мистецтво? Планує блок відео про тілесність (про тіло та як його відчуває людина під час емоційних сплесків). І мріє про фотопроект – людина до і після розмови про депресію. Долучайтеся до студії «Суб’єктив» у соцмережах та на Ютубі!

    Юлія Кузьменко

  • В Інституті філології відзначили 100-річчя Березневого руху корейського народу

    19 березня в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка відзначили 100-річчя Березневого руху Кореї 1919 року проти японських колонізаторів (інші назви – Рух 1-го березня, Рух Саміль). З нагоди річниці масового повстання відбувся захід, який організувала кафедра мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії. Вступне слово на події виголосив завідувач кафедри професор Іван Бондаренко, який зауважив, що Україна та Корея мають схожі долі. Березневий рух розпочали корейські студенти, вимагаючи незалежності своєї країни. Це спричинило масові демонстрації, які переросли в антияпонське повстання, яке протягом двох місяців охопило усю країну. Схоже ми спостерігали 5 років тому в Україні, коли київські студенти стояли на Майдані. Наступним виступив директор Корейського освітнього центру в Україні пан Ю Санбом. У вітальному слові пан Ю розтлумачив історичний зміст Березневого руху та заохотив студентів вивчати корейську мову та культуру.

    У межах заходу також відбулася презентація підручника викладача кафедри Юлії Ковальчук "Корея в описах західних авторів (ІХ-початок ХХ століття)". "Бути кореїстом – це не лише знати мову, а й володіти культурним контекстом" – зауважила автор підручника. Ідея написати таку працю виникла у пані Юлії ще у 2004 році, за часів її студентства. Ще тоді вона помітила, що образ Кореї для українців є розмитим. А що ж у світі знають про цю східну країну? Досліджуючи це питання, Юлія Ковальчук вирушила у літературну подорож, яка й лягла в основу презентованого видання. У посібнику-хрестоматії в імагологічному аспекті розкривається еволюція етнообразу Кореї в західній літературі. У книзі крізь призму політичної ідеології, наукової парадигми, філософської думки, літературних напрямків відповідних епох презентовано формування текстуальних традицій репрезентації Кореї. Тобто показано як мандрівник і на основі чого творить образ про країну. Книга побудована так, аби читач зміг зруйнувати стереотипи і пізнати справжню Корею. На презентації авторка підручника зауважила, що до 18 століття Європі нічого не було відомо про Корею, бо не було передумов для цього. Європоцентризм став основою образу Кореї з сер. 18 століття. Захід критикував Схід, зокрема і Корею. Ця книжка демонструє, що образи про нації формуються зовнішньо. Апелюючи до України, пані Юлія наголосила, що Україна, як і Корея, тривалий час мали деформований світовий образ. Такий формат книжок, за словами Івана Бондаренка, дає змогу пізнати «справжність» країн, їхню сутність.

    Під час події студенти продекламували політичні твори корейських письменників, один із яких був присутній на зустрічі – Кім Суквон. У презентованій поезії провідною ідеєю було націотворення та боротьба за ідентичність та свободу своєї країни.

Сторінки

Subscribe to поетичні читання