поетичні читання

  • Квітнева літстудія була плідною

    Весна в Інституті філології насичена подіями. Але ж давно не збиралися на літературну студію! Мабуть, час привітати одне одного з весною – уже не тільки календарною, а й квітковою – та послухати щось цікаве. Центр літературної творчості на чолі з професором Михайлом Наєнком 9 квітня зібрав усіх охочих в актовій залі ІФ.

    Давненько не бачилися, а є чим похвалитися. Уже 22 роки існує Міжнародна німецько-українська премія імені Олеся Гончара, вручають її до дня народження письменника. Свого часу отримала Гончарівську премію Людмила Дядченко, віце-президент Асоціації українських письменників, співробітник Всеукраїнського навчально-наукового центру шевченкознавства.

    Цього року в номінації «Проза» за збірку оповідань «Етюди потворного» відзнаку отримав Дмитро Зозуля, наш студент-літтворець 4 курсу. Інша нагорода знайшла переможницю, на курс молодшу – нашу Лелю Покотиполе (Ольгу Крамарь) із її поетичною збіркою «Повстанське радіо». Художнє оформлення, до речі – Іванни Чорної, незмінної старости літстудії імені Рильського в ІФ.

    Але премія Гончара – ще не всі наші перемоги за останні кілька місяців. Наші юні митці – Світлана Вертола, Єгор Семенюк, Мар'ян Кондратюк, Катерина Барановська (Чайка) і той-таки Дмитро Зозуля – опублікувалися в альманасі «Рідний край». Як згадує Михайло Кузьмович, цей збірник був першим українськомовним після скасування заборон на друк. Але з 1917 протягом усієї радянської доби, ясна річ, не виходив ізнов. Відроджений 15 років тому завдяки тодішньому ректору Університету. Михайло Наєнко відтоді – голова редакційної ради альманаху. Нині видання виходить двічі на рік. Не лише творчістю єдиною – до «Рідного краю» можете подавати й літературну критику. Студенти зачитали власні твори зі свіжого випуску, згадуючи нещодавню практику в Музеї Рильського. Завдяки частим відвідинам Музею познайомилися з Ольгою Смольницькою. Вона посприяла публікаціям літтворців у «Рідному краю». Світлана Вертола принагідно згадала чудову ініціативу «Твоя поетична листівка» - легкий і цікавий для сприйняття формат, який залучає, до того ж, ілюстраторів до поезії. Листівки тепер побачимо й шведською! Літературники співпрацюють із кафедрою германської філології та перекладу нашого Інституту. До речі, не забуваймо про Дні Швеції в ІФі, що тривають нині.

    Михайло Кузьмович іще зачитав кілька рядків із Рильського та Сосюри, адже скоро будемо бачити «Київські вулиці, білі каштани» та як «Ластівки літають, бо літається». А потім професор відрекомендував Ларису Хоролець – народну артистку України, очільника кафедри театрального мистецтва Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, що на території Києво-печерської лаври. «Хрещеним батьком» пані Лариси є театр імені Франка, де вона зіграла понад 50 ролей. Окремі – особливо знамениті, як-от роль Ганни з «Украденого щастя» Івана Франка. Хоролець і сама написала 4 п’єси. А Михайла Кузьмовича Лариса Іванівна називає «хрещеним батьком в мистецтві». Актриса натхненно закликає: нехай молода когорта життєрадісних закладає нове літературознавство… і нову літературу!Нині ж вкладаємо в найцінніше – у цвіт нації. У молодь. Лариса Іванівна разом із своїми студентами зіграла кілька уривків п’єс. Посміялися над сучасною комедією про бюрократизм «Санітарний день». А замислитися змусила постанова за Олексієм Коломійцем. Зала принишкла, подумки відповідаючи на питання спектаклю. Що таке порядок? Хто є великі і як вони керують світом? Чому ми починаємо промови з «я»? Раби звикли до рабства і ніколи того не позбудуться? Усі продаються? А найнебезпечніша частина тіла – язик. Держава безсловесних буде щасливою. І можливо, щастя – їжа, нещастя – голод, а посередині – філософія.

    Як завжди, театр дає катарсис і поштовх до міркувань. Актори, як і філологи, – майстри слова. Тож літстудія у квітні вдалася на славу.

    Текст: Юлія Кузьменко. Фото Валерія Попова та Юлії Кузьменко.

  • Відеопоезія від студії «Суб’єктив»

    21 березня філологи відзначають Всесвітній день поезії. На цей день Софія Безверха, студентка ІФ спеціальності "літературно-мистецька аналітика" та Марія Ярмола, студентка-журналіст КУ імені Бориса Грінченка відкрили світ відеопоезії. Поети можуть прожити свій вірш на екрані, створити історію не лише в уяві чи на папері. Дівчата заснували першу в Україні студію відеопоезії «Суб’єктив». Їхній девіз: «Бачимо мистецтво, робимо мистецтво, вчимо мистецтву». У нашій країні майже немає літератури про такий жанр. Є що розвивати! Для порівняння: у Німеччині існують цілі школи відеопоезії. Там, наприклад, дівчата підліткового віку можуть створити тематичний твір. Загалом відеопоезія постала з поетичного кіно (для прикладу, стрічка «Дзеркало» Андрія Тарковського). А проривом стала середина 2000-х, коли люди зрозуміли сучасну кліпову свідомість.

    «Суб’єктив» займається жанром від ідеї до постпродакшну, а це інтерв’ю з авторами, фотогалерея, поетичні листівки. Софія Безверха пригадує власну першу спробу створити ролик. Надіслала однокласнику постмодерну поему у форматі відео. І він зацікавився, хоча поезію не читає. Та студія починала не лише з власних творів. Візуалізували два вірша чеського бітника Вацлава Граб’є. Якщо «Голова дівчини» вийшла як філософсько-лірична поезія, то «Цей поїзд» розкриває депресію як генетичну пам’ять.

    На тему депресії команда організувала цілий проект «Вихід». Хтось вважає, що поети творять в процесі й завдяки сильному емоційному стану . «Суб’єктивці» ж переконані: поет, пишучи, очищується, перекладає почуття на папір, сублімує. До слова, у 2017 році Україна посіла перше місце в Європі за кількістю депресивних людей. Це лише офіційні дані. «Вихід» повторює: не треба соромитися своїх почуттів. Депресія – це ненормально, із нею треба боротися. Чи можливо це через такий жанр мистецтва?

    Гості Дня поезії побачили 4 відеотвори: «Крапка» (проза Лесі Зеліско), «Молоко» (Софія Безверха), «Рибка» (Марія Ярмола Рей), «Зверюшка» (Ілона Червоткіна). Ролики коротенькі, до 1-2 хвилин. Із розповідей творчої групи усвідомлюєш, скільки роботи стоїть за одним уривком: підготовка, макіяж і зачіска, реквізит, власне зйомки (інколи на морозі, у лісі), монтаж… От чого на «Месників» чекають 1,5 роки!

    Охочі могли прокоментувати, проаналізувати відеопоезії та за це отримати авторські наліпки від «Суб’єктива». Під час розмови дізналися, чи допомагає творчість боротися з депресією. Анна Комар: натхнення спонтанне! Софія погодилася, адже дехто пише твори в дорозі, на серветочках чи просто в гаджет. Ми так виливаємо всі емоції, але читача більше зачіпають саме страждання. Викладач-літературознавець Олена Романенко зізналася, у свою чергу, що їй найкраще пишеться стаття чи формується нова концепція, коли є можливість переключитися від рутини. Перезавантажився – і готовий до нової емоції!

    На завершення Марія запросила всіх поетів долучатися. Вона б хотіла провести дослідження серед творчих людей: як їм допомагає мистецтво? Планує блок відео про тілесність (про тіло та як його відчуває людина під час емоційних сплесків). І мріє про фотопроект – людина до і після розмови про депресію. Долучайтеся до студії «Суб’єктив» у соцмережах та на Ютубі!

    Юлія Кузьменко

  • В Інституті філології відзначили 100-річчя Березневого руху корейського народу

    19 березня в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка відзначили 100-річчя Березневого руху Кореї 1919 року проти японських колонізаторів (інші назви – Рух 1-го березня, Рух Саміль). З нагоди річниці масового повстання відбувся захід, який організувала кафедра мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії. Вступне слово на події виголосив завідувач кафедри професор Іван Бондаренко, який зауважив, що Україна та Корея мають схожі долі. Березневий рух розпочали корейські студенти, вимагаючи незалежності своєї країни. Це спричинило масові демонстрації, які переросли в антияпонське повстання, яке протягом двох місяців охопило усю країну. Схоже ми спостерігали 5 років тому в Україні, коли київські студенти стояли на Майдані. Наступним виступив директор Корейського освітнього центру в Україні пан Ю Санбом. У вітальному слові пан Ю розтлумачив історичний зміст Березневого руху та заохотив студентів вивчати корейську мову та культуру.

    У межах заходу також відбулася презентація підручника викладача кафедри Юлії Ковальчук "Корея в описах західних авторів (ІХ-початок ХХ століття)". "Бути кореїстом – це не лише знати мову, а й володіти культурним контекстом" – зауважила автор підручника. Ідея написати таку працю виникла у пані Юлії ще у 2004 році, за часів її студентства. Ще тоді вона помітила, що образ Кореї для українців є розмитим. А що ж у світі знають про цю східну країну? Досліджуючи це питання, Юлія Ковальчук вирушила у літературну подорож, яка й лягла в основу презентованого видання. У посібнику-хрестоматії в імагологічному аспекті розкривається еволюція етнообразу Кореї в західній літературі. У книзі крізь призму політичної ідеології, наукової парадигми, філософської думки, літературних напрямків відповідних епох презентовано формування текстуальних традицій репрезентації Кореї. Тобто показано як мандрівник і на основі чого творить образ про країну. Книга побудована так, аби читач зміг зруйнувати стереотипи і пізнати справжню Корею. На презентації авторка підручника зауважила, що до 18 століття Європі нічого не було відомо про Корею, бо не було передумов для цього. Європоцентризм став основою образу Кореї з сер. 18 століття. Захід критикував Схід, зокрема і Корею. Ця книжка демонструє, що образи про нації формуються зовнішньо. Апелюючи до України, пані Юлія наголосила, що Україна, як і Корея, тривалий час мали деформований світовий образ. Такий формат книжок, за словами Івана Бондаренка, дає змогу пізнати «справжність» країн, їхню сутність.

    Під час події студенти продекламували політичні твори корейських письменників, один із яких був присутній на зустрічі – Кім Суквон. У презентованій поезії провідною ідеєю було націотворення та боротьба за ідентичність та свободу своєї країни.

  • Тарас Шевченко завжди з українською нацією

    У Київському національному університеті імені Тараса Шевченка вже стало доброю традицією у дні Шевченка зустрічатися із лауреатами Національної премії України імені Тараса Шевченка різних років. Цьогоріч 11 березня студенти, професорсько-викладацький склад та співробітники Університету на чолі із ректором Леонідом Губерським вели розмову із Богданом Горинем, цьогорічним лауреатом номінації «Публіцистика. Журналістика»; Михайлом Слабошпицьким, прозаїком, критиком, літературознавцем, публіцистом, громадським діячем, випускником КНУ, який був номінованим у 2005 році; Михайлом Наєнком, літературознавцем, доктором філологічних наук, випускником, а нині професором Інституту філології, лауреатом Шевченківської премії 1996 року. На святковій березневій зустрічі також були літературознавець, доктор філологічних наук, директор Інституту філології Григорій Семенюк, режисери фільму про Тараса Шевченка Олександр Денисенко і Тарас Ткаченко.

    Кожен із високоповажних гостей поділився із присутніми своєю розповіддю про те, ким для них був і залишається Тарас Шевченко. Вони розповіли, як поетичне слово Шевченка позначилося на їхніх особистих звершеннях – творчих та наукових, а також на державотворенні Україні. Так, Леонід Васильович наголосив на актуальності Слова Кобзаря у сучасній Україні. Нині поезія Шевченка єднає Україну, утверджує її національний дух. Тарас Шевченко був із нами на Революції Гідності й зараз присутній на фронті із бійцями. Він – наш Сучасник, Велетень духу. Про велич Шевченка говорять не лише в Україні, а у всьому світі. Бо він постать світового масштабу. Його твори пронизує ідея націєтворення, він закликав берегти свою землю, аби «не приспали оті злії люди». І ця ідея нині актуальна не лише для нас, українців, а й для всього світу.

    Богдан Горинь наголосив на ідеї вільної України у Тараса. «Україну важко уявити без Шевченка. Він у нас в серці. Він завжди був із українською нацією. Так, у концтаборах, у тюрмах вмирати було легше із ним. На Майдані, на Сході Тарас був і є присутній. Він був перейнятий державотворенням. Із гіркотою писав про те, як Мазепа програв Петрові І: «Побороли б, якби одностайно стали». Ці слова актуальні й нині, адже відчуваємо, як не вистачає одностайності серед українців. Україна була у ярмі, бо не вистачало армії, міжнародного визнання і єдності, тої одностайності, про яку писав Тарас. Наразі відновлюємо ці три ключові компоненти і творимо сучасну Україну із Шевченком на вустах».

    Михайло Наєнко назвав Кобзаря «сучасником», поезія якого живе у всі часи. Так є, так буде! Тарас Шевченко заклав фундамент Духовної України, яку нам захищати й розбудовувати.

    З нагоди 205-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка в стінах КНУ відбувся перегляд фільму Олександра Денисенка «Тарас. Повернення», створеного за підтримки Державного агентства України з питань кіно. Кінострічка розповідає про останні 3 місяці заслання Тараса Шевченка у Казахстані. Перед переглядом фільму виступив Олександр Денисенко та актор Борис Орлов, який грає Шевченка у стрічці. За словами режисера, цей фільм охопив найбільше локацій серед знятих українських кінострічок. «Це знято про не постамент, не про трафаретного Шевченка. Він тут не за зовнішньою схожістю взятий, а тут передано духовні внутрішні стати Тараса, його душу, яка повернена у фільмі на Україну. Ця тема нині актуальна, бо ми наразі намагаємося повернути наших моряків, ув’язнених на Сході», – закцентував Олександр Денисенко.

    Олександра Касьянова, фото Валерія Попова та Юлії Кузьменко

  • Презентація альманаху «Гроно»: кримська письменницька школа має існувати!

    У середу, 27 лютого, в Інституті філології відбулася презентація кримського літературного альманаху «Гроно». На захід запрошувала організатор Ілона Червоткіна, наша магістрантка й одна з авторів, чиї твори прикрашають збірку.

    Ілона розповіла трохи з історії «Грона». Це перша спроба зібрати сучасних українськомовних літераторів Криму під однією обкладинкою. Інтерес до Криму виник, на жаль, у зв’язку із анексією Кримського півострова Росією у 2014 році. Дата презентації альманаху збіглася із рівно п’ятою річницею від дня захоплення Верховної Ради Криму. Але карту України формує також література, і збірка накреслює істинні кордони нашої держави. Місія альманаху – показати український Крим! На обкладинці видання символічно зображена картина Леоніда Пилунського «Зламана клітка» як символ свободи, яку здобудемо поезією.

    Ініціатор проекту та упорядник альманаху Валерій Верховський іще жив у Криму, коли розпочалася робота над «Гроном». Він подякував Українському культурному фонду за можливість видати книгу. Не всі автори змогли відвідати презентацію. Дехто нині в Криму, а дехто – на фронті. Половина з представлених письменників – дебютанти. У цій збірці надруковані твори, що брали участь у тематичних конкурсах. Це, зокрема, «Новела по-українськи» та «Кримський інжир».

    Запрошені поети зачитали власні улюблені твори – з «Грона» та поза збірками. Розпочав випускник Інституту філології Ігор Мітров. Принагідно запрошував на презентацію своєї першої поетичної збірки «Голландський кут». Продовжувала Анастасія Чорна. Вона мусила свого часу виїхати з Криму через співпрацю з Олегом Сенцовим. Настя тішиться, що їй вдалося писати від серця, не штучно, не вимушено. Йдеться про українську мову, адже багато хто з кримчан спілкувався, думав, писав російською. У цьому не вбачали проблем до згадуваної агресії. Нині відбуваються зміни. Ігор Мітров згадав Сергія Стойкова – російськомовного поета з чи не найсильнішими текстами про Крим. Сергій прийняв виклик мовного перекодування, його українська поезія так само сильна. Зміну мови на собі відчула та прожила Ілона Червоткіна. «Можливо, це мій внутрішній протест», - говорить вона. Якщо на першому курсі була цілком російськомовною в Інституті, то нині, приїжджаючи до рідної Керчі, і там думає та спілкується лише українською. Але у Крим його вихідцям повертатися дедалі важче, і не лише через політичну ситуацію. Морально складно бачити, як там усе дедалі йде на гірше. Це втрачений дім. Професор Анатолій Ткаченко порівняв біль за цією втратою із фантомним болем від втраченої кінцівки… «Але нехай вона приросте!» - Анатолій Олександрович, як і зазвичай, налаштований оптимістично.

    Поговорили з іще одним представником "Грона"– Владиславом Селезньовим. Він був керівником кримського медіацентру, коли розпочалася анексія. У травні 2014 поїхав в АТО, працював начальником прес-служби Генерального штабу Збройних Сил України. Нині веде кримський канал «Чорноморська ТРК». Вірші Владислав почав створювати у 2013 році, спонукала любов. Кохана, до речі, вчилася в Інституті філології. Владислав продовжив писати в АТО. Для нього це певна можливість вилити негативні емоції, аби залишатися нормальним у повсякденному житті.

    Своєю творчістю ділилася Ніна Келлє, магістрантка Інституту філології. Вона з сумом згадує ті часи, коли ще ходив прямий потяг «Київ-Сімферополь» та каже, що набагато більше Криму в тих її текстах, що не мають маркованих речей (війни чи прапорів не знайдеш у тих поезіях). Один із віршів присвятила подрузі, якої вже рік як нема. Із нею Ніна їздила в одному вагоні до Києва ще на захист робіт МАН.

    Після голосів авторів – теплі відгуки та роздуми про майбутнє. Кілька слів сказала автор рецензії на збірку, студентка 4 курсу Інституту філології Катерина Барановська. Відгукнулася на захід відповідальний секретар газети «Кримська світлиця» Ірина Миткалик. Із цим виданням співпрацюють упорядники альманаху «Гроно». Завідувач кафедри історії української літератури, теорії літератури та літтворчості Людмила Грицик зауважила, що необхідно бачити тяглість поколінь, адже в Криму уже є пласт багатющої літератури – художньої та літературознавчої. Бажано поповнювати його перекладами (але й вони є у «Гроні»). Доцент згаданої кафедри Мар’яна Шаповал побажала всім кримчанам повернутися – не в текст, а додому! Роман Кухарук, літературознавець і випускник ІФ, теж долучився до обговорення. Він міркує: «Коли ми втрачаємо, розуміємо, що ми втратили». А це й матеріальні, і духовні скарби Криму.

    Усі учасники заходу спільні у бажанні та вірі, що Крим повернеться до України, а його уродженці не їхатимуть на півострів, ніби на чужину. Проект «Гроно» матиме своє продовження. У березні збиратимуть нові тексти та відкриватимуть нові імена. Кримська школа письменників має існувати!

    Юлія Кузьменко

  • Знову читаємо одне одному поезію!

    Літературна студія імені М.Рильського не збиралася вже давно. Написалося за цей час, навідчувалося… Адже теми для справжньої поезії йдуть від душі. Так каже директор Центру літтворчості Михайло Наєнко, який радий був знову зібрати літтворців (і не тільки) до поетичних і прозових читань. Захід почався з приємної новини. Поетичну збірку студентки 3 курсу Лелі Покотиполе (Ольги Крамарь) висувають на Міжнародну українсько-німецьку премію імені Олеся Гончара. Вона існує вже 11 років і призначається до Дня народження письменника – 3 квітня. Принагідно згадаємо, що в Інституті філології є кімната-музей Олеся Гончара. Тримаємо кулачки за Лелю!

    Після розмов про премію – до читань. Староста літстудії Іванна Чорна теж скучила за літературними посиденьками. Власне, упродовж зимової сесії та канікул завдяки соцмережам комунікація між курсами не зникає. І все ж зовсім інша річ – зібратися разом у залі рідного Жовтого, оцінити твори на слух, почути поради щодо власних текстів. Будемо гратися з форматами! Іванна згадувала вечірню літстудію, що відбулася в середині жовтня минулого року. Чом би не повторити? Леля Покотиполе запропонувала тематичні літстудії. Звісно, це не буде лишень банальна романтична поезія. Проте читці вже приблизно знатимуть, куди йдуть та що почують. Катерина Барановська згадала іншу традицію: на «виїзних» літстудіях у Лунотеці (ФРЕКС) студенти складали разом вірш по рядочку. Виходило несподівано та весело. Серед пропозицій – літературний челендж на тиждень-два. Якщо хтось ніколи не брався за верлібр чи фантастичне оповідання, це непоганий шанс трохи випробувати власне перо!

    Професор Наєнко дав відгук кожному, хто декламував поезію та прозу. Крім того, усі гості літстудії отримали по солодкому подаруночку, бо аж три свята можемо відзначити: початок нового семестру, День студента (Тетянин день) і День Святого Валентина. Святкуймо та творімо!

    Юлія Кузьменко

    Категорії: 
  • Дмитро Павличко переклав Ярослава Івашкевича

    6 грудня на запрошення кафедри полоністики до Інституту філології завітав письменник, перекладач Дмитро Павличко. Дмитро Васильович прийшов до полоністів, аби презентувати свої переклади поезій польського письменника Ярослава Івашкевича. Презентована книга вибудована хронологічно: від першої збірки Івашкевича «Восьмивірші» (1919 р.) і до останньої – «Вечірня музика» (1980 р.). До цієї збірки Дмитро Павличко також включив триптих «Вежі», у якому, на думку перекладача, Івашкевич малює Україну, що повстала як держава 1918-го р. «„Вежі” – це сумне прощавання великого сина України і Польщі зі своїм життям», – вважає Дмитро Павличко, поет і перекладач, який відчував у поезії Івашкевича українську душу. І не дивно, бо Павличко зростав з цією поезією, що допомогло йому «досить швидко розпізнати у постаті геніального сина Польщі людину, серцем своїм належну до України».

    Під час творчої зустрічі Дмитро Павличко вів діалог із завідувачем кафедри полоністики Ростиславом Радишевським, який є відповідальним редактором видання і написав вступне слово до книги, де показав читачам духовний зв’язок між Ярославом Івашкевичем і Дмитром Павличком. Видання двомовне. Студенти продемонстрували це, зачитавши декілька віршів зі збірки українською та польською мовами.

    Фото Валерія Попова

  • Квартирник IF light night

    Активні дівчата й хлопці з культурного відділу СПІФ 28 листопада організували атмосферний квартирник. Тема цьогоріч – спогади. Минулого року такий захід був із провідною темою світла. Назва незмінна – «IF light night». Вечірні посиденьки, печиво й чай, студенти від першого до шостого курсу та випускники, поезія – з аркуша, ґаджету чи з пам’яті – головне, що щира. Почали піснею «Старі фотографії» під гітару. Співали Анастасія Железняк, Тетяна Асєєва та Лілія Морська. Через кілька номерів до них приєдналася поетеса й бард Ана Номарен, також наша студентка. Саме на таких вечорах можна трохи перевести подих від модульних чи наближення сесії. Присутні охоче знімалися у фотозоні, роздивлялися світлини з попередніх подій рідного Інституту. Звісно, ділилися власними спогадами. Хоч у першого курсу їх не так багато, після такого вечора неодмінно все почнеться, як починалося колись у тих філологів, які зараз уже на порозі випуску. На квартирнику мріяли про Новий рік, бо настрою додавали гірлянди. Поети та музиканти інколи хвилювалися, але ведуча Іра Гришко для кожного знайшла слівце підтримки. А ще був «Таємний Санта», адже знаєте таку традицію анонімного обміну подарунків? Організатори поклали в «капсулу спогадів» до наступного року усі приємні згадки з цього вечора, та й узагалі за студентське життя в ІФі, записані на папірцях. І вже чекають, аби відкрити й доповнити!

    Юлія Кузьменко

  • Відбулася літературна студія імені Максима Рильського

    Нагадаємо, літературні зібрання проводяться кожного другого вівторка місяця. 13 листопада на зустрічі серед іншого була розмова з головним редактором газети «Літературна Україна» Сергієм Кулідою. Він наш випускник, однокурсник професора Ніни Бернадської, яка теж завітала на літстудію побачитися з приятелем та дізнатися, як справи в газеті. Спершу пан Сергій розповів студентам трохи про себе. Він свого часу теж відвідував літстудії тоді ще філологічного факультету. Жартуючи, ділиться: 1976-го року приходив на пари у рваних джинсах та з довгим хейром. Став і письменником: має документальні оповідання про шпигунів. Головування в «Літературній Україні» для нього, звісно ж, одна з найважливіших речей. Газета вже 91 рік висвітлює літературний процес. До інтерв’ю сьогодні запрошують Сергія Жадана, Юрія Андруховича, Ірен Роздобудько… Але молодим письменникам пробитися важко, визнає Сергій Куліда. Передплатник «зі стажем» Ніна Бернадська зазначає, що газета стала сучаснішою, близькою до читача, однак часто ідеї молодих авторів повторюються. Сергій додає, що дедалі песимістичніші теми творів. Варто б друкувати студентів Інституту філології, яким є що показати! Цікавий зріз нових жанрів і сюжетів у літтворців ІФ точно знайдеться. Газеті сьогодні важливо вистояти у складних умовах. Однак Михайло Наєнко, директор Центру літтворчості, каже, що труднощі сучасності – ті самі, що й усіх часів: «Макулатури завжди було багато. Історія літератури – не те, що написано, а те, що зостається».

    У плані літстудії була презентація 10 студентського альманаху «Сві-й-танок». Багато хто з надрукованих там – нині вже випускники ІФ і, як помітив студент Мар’ян Кондратюк, уже стали класиками сучасності. Це Василь Соловій, Ігор Мітров, Ілона Червоткіна, Яніна Дияк, Дарина Гладун і багато інших. Дехто з них пішов у мистецьку сферу, хтось навчається в аспірантурі. Добре, що знайшли себе та завоювали ім’я! Михайло Кузьмович говорить, що сьогодні вже не народиться шістдесятництво, народиться щось інше. Він висловив думку, що сьогодні творча молодь не так тісно спілкується між собою.

    Зустріч була дуже емоційна, не без палких дискусій. Однак усе це – пожива для розуму. Одним із найголовніших і найприємніших моментів літстудії стали твори третьокурсників спеціальності «літературна творчість». Поезії читали Анна Комар, Ольга Крамар (Леля Покотиполе), Ярина Михайленко. Просто з-під пера зачитав поезію про смерть Віктор Свінціцький. А староста літстудії Іванна Чорна поділилася «Мікроскопічною трагедією», дівчина більше віддається прозі. На завершення вона також зачитала уривок із прози Марини Єщенко, іще однієї яскравої випускниці Інституту. Лунали справді гарні твори. І всі суперечки врешті змовкають, поступаючись Мистецтву. Наступні читання – 27 листопада. Буде літвечір. Тож готуйте свої улюблені рядки та приходьте ними поділитися!

    Текст: Юлія Кузьменко
    Фото: Андрій Паславський, Юлія Кузьменко

  • День кримськотатарської мови та культури

    7 листопада 2018 р. у рамках Тижня тюркських мов у Центрі  кримськотатарської мови та літератури відбулися культурні заходи, під час яких студенти та викладачі кафедри тюркології за підтримки громадської організації «Інститут геостратегії імені Ісмаїла Гаспринського» отримали можливість подивитись презентацію-показ трьох документальних відео (з субтитрами кримськотатарською мовою) і познайомитися з їхніми героями: Номаном Челібіджіханом (політичний діяч), Айше Сейтмуратовою (правозахисниця) та Рустемом Скибіном (керамист). А також в рамках проведення Тижня тюркських мов відбулася друга літературна година "Edebiyat Alemi", під час якої викладачі кафедри тюркології та видатний літературознавець Джеміле Сулейманова ознайомили студентів з життям та непростим творчим шляхом письменника Шакіра Селіма. Студенти 2-го і 3-го курсів продекламували вірші письменника та їх переклади українською мовою. Джеміле Сулейманова оцінила переклади студентів та поділилась своїм досвідом у перекладанні, побажала їм успіхів на перекладацькій ниві.

Сторінки

Subscribe to поетичні читання