поетичні читання

  • IF Light Night

    Сесія – нелегкий період для кожного студента. Це стресовий час, коли доводиться дочитувати й запам’ятовувати все, що не вдалося чи не встиглося раніше.

    Та Студентський парламент Інституту філології вирішив, що знімати напругу потрібно не після, а під час складання заліків, тому організував для молоді квартирник, що відбувся 5 грудня в 63 аудиторії.

    Студенти демонстрували різні свої таланти: вони грали на гітарах, співали, зачитували авторські вірші, розповідали про власну творчість. Хтось уже випустив альбом пісень, а хтось цього вечора наважився вперше продекламувати вірш на публіку. Родзинкою квартирника став інтерактив: усім присутнім увімкнули запис коломийок, у кожній із яких була зашифрована назва відомої книги чи персонаж із неї. Переможцям вікторини подарували поетичні листівки.

    Виступи слухали при світлі гірлянд та нічників, пили чайок та смакували печиво. На завершення квартирника залишили буккросинг. Перед тим, як залишити вже порожній Жовтий корпус, зробили спільне фото на згадку про вечір.

    Текст Софії Григорчук. Фото Валерія Попова та Юлії Кузьменко.

    Категорії: 
  • Анонс літстудії імені Максима Рильського

    Центр літературної творчості Інституту філології запрошує на заключну цьогоріч зустріч. 10 грудня в 63 ауд. (мистецька зала) відбудеться традиційна літературна студія імені Максима Рильського.

    Заплановано перегляд кінофільму "Вулкан" та майстер-клас від режисера Романа Бондарчука й акторської групи фільму. Також світ побачить 11-ий випуск альманаху "Сві-й-танок" І звісно ж, вільний мікрофон для всіх охочих. Приходьте!

  • Його називають білоруським Жаданом: в Інституті філології відбулася зустріч із Андреєм Хадановічем

    «Разбуры турмы муры!
    Прагнеш свабоды — то бяры!
    Мур хутка рухне, рухне, рухне -
    I пахавае сьвет стары!»

    Приспів пісні «Муры» лишився в пам’яті після зустрічі з Андреєм Хадановічем – білоруським поетом і перекладачем, членом Союзу білоруських письменників і Білоруського ПЕН-Центру. Андрей завітав до Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка на запрошення аспірантки Яніни Дияк та випускника В'ячеслава Левицького 20 листопада. Співав, виконував під гітару музичні й літературні кавери, зачитував власні поезії та переклади. На другу частину зустрічі встиг друг поета Олександр Ірванець, якому Андрей вручив знак почесного членства білоруського ПЕН-клубу.

    За словами модератора Яніни, твори Хадановіча водночас іронічні й дорослі, у них сплелися насміхання й біль. Зокрема, біль за білоруську літературу, яка переживає складний час. Андрей узяв за епіграф однієї своєї поезії цитату Марії Мартисевич, сучасної білоруської поетеси: «Білоруські книги розповсюджуються, як марихуана». Мовну ситуацію Білорусі, однак, коментує історією свого друга. Той розповідав анекдот про лисичку, що прикидається мертвою для самозбереження. Подібно як білоруська література симулює смерть і… непогано живе! «Пацієнт скоріше живий, ніж мертвий», - робить висновок Андрей.

    Чого не скажеш про літературознавство. Учасники зустрічі дізналися про білоруське «розстріляне відродження», яке поки так і не стало об’єктом ґрунтовних наукових досліджень на Батьківщині. «Можливо, зараз у Білорусі нащадки тих, хто знищував митців, живуть у будинках тих, кого було розстріляно», - каже Хадановіч. А тих, хто вижив, зламали; ними опанував страх і вони більше не поверталися до творчості. На шляху до відновлення справедливості Андрей разом із колегами-музикантами обрав 12 авторів, яких розстріляли, та об’єднав їхні твори в проекті «(Не)расстраляная паэзія». Колектив видав альбом, створив кожному поетові фейсбук-сторінку. Так репресовані митці виходять із забуття.

    Сучасний літпроцес у Білорусі живе завдяки таким, як Андрей. Студенти-філологи та викладачі-літературознавці почули презентацію нової збірки поета «Школа трави». Тут – магія символів і чисел (60 текстів, об’єднані у 5 розділів по 12 творів). «Неначе 5 потягів», - порівнює автор. Чому трава стала центральним образом? Не лише через те, що поет із дружиною на заміській ділянці полюбляє косити траву й тішитися її аромату (проте, усміхаючись, цю причину Андрей теж назвав). Трава – це глибокий символ. Вона м’яка, гнучка, але незнищенна сила. Її скошують, закатують під асфальт – а вона проростає. Зрештою, як і творчість після періоду кризи, як і білоруська література на етапі занепаду. А ще трава – це природність і щирість. Хадановіч згадує слова когось із великих: «Що більше я пізнаю людей, то більше я люблю собак». «А тут – рослини», - додає гість.

    Андрей зачитав кілька яскравих текстів із нової збірки, не оминув і попередньої своєї творчості. Аудиторія жваво сприйняла вірш «Беларускі мужчына». Цікава історія написання цієї іронічної поезії. Хадановіч створив її на замовлення Посла Швейцарії. Це один із найбільш «хуліганських» творів Андрея. Музикант Зьміцер Вайцюшкевіч створив музику на слова вірша. Також філологи почули від Хадановіча інші музичні твори – його переклади Леонарда Коена («Знакаміты сіні плашч»), Сержа Генсбура («Аквабаніст»-«Анахраніст»). На прохання Олександра Ірванця Андрей виконав «Муры». Пісня була кульмінацією заходу в Інституті філології, водночас знаковою у переддень свята Гідності та Свободи. Це переклад перекладу: польський співак Яцек Качмарський у 1979 році переклав твір із каталонської, а з польської білоруською твір адаптував Андрей Хадановіч.

    Ось так на зустрічі з білоруським поетом радісний сміх чергувався із серйозними роздумами. На завершення Андрей підписав усім охочим свою «Школу трави» та подякував Яніні Дияк за запрошення в Київський університет. Чекаємо ще на гостину.

    Текст Юлії Кузьменко. Фото Валерія Попова.

  • Листопадова літстудія: стислість – сестра таланту

    Загалом так можна означити літературну студію імені Максима Рильського, чергове зібрання якої відбулося в Інституті філології 12 листопада. Модерував захід староста Богдан Братусь. Поради учасникам давала співробітниця Центру літтворчості Марина Єщенко. Своїми новими творами поділилися студенти 3 курсу спеціальності «літературна творчість» Богдана Орел, Іван Прокопенко, Софія Богуславець та Анастасія Гнєушева. Вони зачитали лірику й прозу. Староста прочитав дві свої короткі імпресіоністичні поезії, бажаючи додати штрих інтермедіальності до літстудії. І не варто дискримінувати на таких читаннях драматургію. Іван та Богдана виконали сценку, у якій Чума та Смерть доби Середньовіччя грають у шахи та заключають договір щодо жертв. Постановка студентів додала жвавості літературній зустрічі. Був і традиційний "вільний мікрофон". Що ж, готуймо твори на обговорення для наступної літературної студії.

    Фото - Валерій Попов.

  • Центр літературної творчості запрошує

    Традиційні зібрання другого вівторка місяця - літстудія імені М.Рильського наближається. 12 листопада о 13:00 в мистецькій залі Інституту філології (63 ауд.) зможемо обговорити свою лірику і прозу. Директор Центру літтворчості професор Михайло Наєнко кличе всіх, хто не байдужий до художнього слова. На студентів чекає попередня презентація альманаху "Сві-й-танок" № 11. Можливо, побачите там власні твори. Або знатимете, де опублікуватися. Майбутнє українського літпроцесу - за вами!

  • «Колись, не знавши лиха і біди, я мешкав у своїм маленькім світі...»

    У четвер, 10 жовтня, в університетському Ботанічному саду імені Олександра Фоміна встановили пам’ятник корейському поетові Кім Соволю. На відкриття запросили ректора Університету Леоніда Губерського, проректора з міжнародного співробітництва Петра Беха, а також, звичайно, колег із Південної Кореї. Урочистості передувало відкриття у ботаду «Поетичної галявини» за участі Посла КНР. Пам’ятники приваблюватимуть до культури різних країн, на монументи звертатимуть увагу тисячі киян і гостей міста. А незабаром встновлюватимуть нові – на пошану діячів Іспанії, Індії… І такий культурний осередок збагачуватиме нашу духовну спадщину.

    Але повернімося до Кім Соволя. Уперше переклав його твори українською Іван Бондаренко, завідувач кафедри мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії. Іван Петрович видав у 2019 році вже другу збірку поета «Лірика. Вибрані твори». У передмові упорядника згадується сумна доля Соволя (справжнє прізвище – Джонсік, псевдонім «ясний місяць» проголошував естетику поета). Це один із кращих поетів Кореї ХХ ст. Він прожив коротке життя – лише 32 роки – і покінчив його самогубством. Шлюб мав нещасний, адже дід-конфуціанець одружив його дуже рано, коли хлопцю було лишень 14 років, із дівчиною, старшою на 3 роки. Однак Кім завжди шанував дружину й вразив щемними рядками вірша «Подружжя»: «Ні, не прошу – благаю! Нехай колись нас поруч поховають!» Поет розумів, що й жінка була з ним нещасною… Іван Бондаренко розповів, як завдяки професору Хо Сен Чолю (Корейський університет) почав перекладати з корейської, будучи японістом. Він отримав гранд від корейських організацій, працював у бібліотеках Кореї, користувався якісними підрядниками колег із кафедри. Так 2007 року вийшла перша і єдина збірка Кім Соволя українською. Нове видання побачило світ завдяки спонсорові, директору Корейського центру добробуту Мун Йон Гі. Його особливість у тому, що твори надруковані паралельно – в оригніалі та перекладі – на одній сторінці. Видання зможе стати посібником для студентів-кореїстів. До світу корейської поезії могли наблизитися всі охочі – збірку дарували після офіційної частини заходу.

    І от покривало з погруддя знято! У вітальному слові ректор Леонід Губерський дякує послам. На заході присутні теперішній Посол Кореї в Україні Квон Кі-чан, колишній Посол Кореї пан Хо Сен Чоль та Посол України в Республіці Корея Михайло Резнік, який щойно прибув на Батьківщину. Леонід Васильович радий новому пам’ятнику «корейського Шевченка», який почав віршувати у 18 років по закінченні гімназії. Понад 300 віршів написав за життя, значна їх частина стала народними, покладена на музику. І досі Кім Соволя шанують на рідній землі та в Україні. Нехай пам’ять про поета світового значення живе у віках.

    Урочистості тривали. Проректор Петро Бех вручив подяку пану Муну Йон Гі за вагомий внесок у споруду монумента і перспективу створення пам’ятника Тарасову Шевченку в Сеулі. Далі слово надали Послу Кореї Квон Кі-чану, для якого бути присутнім на заході – велика честь. Література, підкреслив пан Посол, - одне з базових знань, які прагне осягнути людство. Як українці шанують Шевченка, так корейці – Соволя. Між поетами є дещо спільне: обоє не мовчали, коли їхні країни були в кризі, під поневоленням. Обидві країни розвинулися в сильні держави, незалежні від імперського правління, і в цьому частково заслуга й поетів. Пан Посол сподівається на подальшу співпрацю та культурний обмін між сучасними Україною та Південною Кореєю. Посольство Кореї також нагородило відзнакою спонсорів. Подяку отримав і скульптор нового пам’ятника Михайло Іщенко. Щойно з потяга, проте вчасно приїхали на церемонію колеги з Університету Корьо, зокрема професор Чо Хо Чоль. Він зауважив: напередодні, 9 жовтня, святкували день народження корейської абетки хангиль. А 10 жовтня відкривають пам’ятник Кім Соволю, це символічно перед початком роботи Міжнародної конференції «Корейська філологія у Східній Європі». Конференція діє в стінах Інституту філології.

    Офіційну частину прикрасили щирі читання віршів Кім Соволя – мовою оригіналу та в перекладі Івана Бондаренка. Читала студентка Інституту філології Ірина, викладач корейської Йон Гі Кьон. Після декламувань студентський хор заспівав пісню на слова Кім Соволя. А вже згодом – фото сесія та чаювання. Долучаймося до культури Сходу та дякуємо за чудовий захід.

    Текст Юлії Кузьменко за відеорепортажем Валерія Попова: https://youtu.be/4FtGbaSCm-Q Фото авторів.

  • Неда Неждана: "П'єса - це чути простір"

    8 жовтня в мистецькій залі Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка студенти-літтворці зустрілися з драматургом Недою Нежданою. Поговорили про театр загалом та найсвіжішу постанову Неди «Майдан інферно», що відбулася нещодавно у Франції. Після спілкування з гостею молоді поети та прозаїки виступали зі своїми творами.

    Неду Неждану запросив до Інституту Центр літературної творчості, його директор Михайло Наєнко познайомив студентство із гостею. Неда має зв’язок з Університетом: викладала філологам теорію та практику драматургії. Саме тут вона також захистила дисертацію (тема - «Структурна роль міфу в сучасній українській драмі»). Нині вона працює в Центрі Леся Курбаса. Починала свою творчу діяльність, як більшість митців слова, із поезії, і навіть випустила не одну збірку. Але згодом знайшла себе в драматургії. Створила вже 24 п’єси, 10 із них бачили світло рампи в різних театрах світу. Надія Мірошниченко (справжнє ім’я драматурга) чи не єдина з сучасних творців, чиї п’єси ставлять за кордоном. Загалом не так багато українських письменників знані поза нашими теренами (Михайло Кузьмович згадав також Миколу Куліша, Олександра Довженка, а професор Олександр Астаф’єв не оминув увагою і Володимира Винниченка). Зовсім нещодавно Неда повернулася з Франції, де на сцені Ліонського театру грали її «Майдан інферно». Переклад драми французькою розпочався вже після написання, у 2014 році. Також п’єсу перекладено англійською.

    Детальніше про студентську драму розповіла вже сама авторка. Майдан 2013-2014 рр. для неї вже третій. Перший вона пройшла у 1990, під час Революції на граніті. Загалом дівчина-відмінниця зі школи вчилася відстоювати свою позицію. Пригадує перший такий випадок із 9 класу, коли нова вчителька раптом почала ставити їй двійки і трійки за неправильне трактування української літератури. Надія вирішила змінити школу! Але хорошу ученицю не хотіли втрачати, до неї дослухалися. Отже, рішучості їй було не позичати вже в 1990-х. Дівчина взяла наплічник і лишила мамі записку, що йде на Революцію. Неда пригадує: тоді бастували всі виші…

    А що ж до Революції Гідності? Тоді на Майдані був уже її син-телережисер. Жінка пам’ятає жах тих днів. Початок п’єси фактично зародився в ранок розстрілів. Неда всотувала, збирала кожне враження. Тоді вперше зрозуміла, що таке страх. – не тільки за себе, а за близьких, за друзів. Прийняли «закони 16 січня». Письменниця пригадує: їдучи в метро, зняла синьо-жовту стрічку… І от до вагону заходить гурт 17-річних хлопців і співають колядку. Їй стало невимовно соромно – вона повертається в центр, знову купує синьо-жовту стрічку та вже не скидає її. Здається, це найдивовижніший епізод, який вона бачила – та колядка.

    Революція, на думку Неди, - прорив у майбутнє, наслідок кризи цивілізації. Зараз світ розвивається за законами драматургії. Так писала Неда в січні 2014 для газети «День». Авжеж, ми спостерігали ритуал переродження. На загал можна порівняти людську історію з міфологічною або біблійною: криза в еволюції, отже, має створитися щось нове; нове не приймається усталеним; воно має прорвати – відбувається жертва. Таким є розвиток історії.

    Сучасна війна ґрунтується на маніпуляціях. Як каже пані Забужко, бомблять мізки, а не міста. Є дві речі, які маніпулюють людьми – страх і гроші. Але революціонерів не купиш, не звабиш. Те, що єднає повстання по всьому світу, - гасло «Воля або смерть». Наш Майдан відрізнявся тим, що тут кожен думав не про те, хто є лідером, що кожен окремо забере з цього протистояння, а що він сам може дати.

    Отже, того року в Україні вирували події Майдану. І після його кульмінації сталося так, що Неда Неждана потрапила завдяки конкурсу у французьку резиденцію для письменників і перекладачів «Дім Європи та Сходу». Там вона збагнула, що наразі ні про що інше, як про події власної країни, не може писати. Детонатором сюжету стала історія директора Центру Курбаса, яка допомогла хлопцю в комі. Той втрапив у важкий стан після побиття на Майдані: він уже виходив із площі, але побачив, як б’ють дівчину і заступився. На цій оповіді базується сюжет «Майдану інферно». Молоді люди губляться та знаходять одне одного в кінці п’єси на Майдані як у єдиному місці, яке їх звело. Тут простежується міф про Орфея та Еврідіку, але це міф навпаки: жінка шукає чоловіка; пекло виходить на землю. Inferno з латини – пекло. Пера назва п’єси була «Потойбіч пекла». Як знаємо, символ пекла – вогонь, однак на Майдані він був якраз рятівним для протестувальників. У драмі бачимо 4 світи: реальний, внутрішній (потойбічний), віртуальний (без Фейсбуку б Майдан не був таким потужний) та світ «Беркута», Автомайдану (останній авторка в тексті приховала). Неда намагалася писати так, аби донести про Україну та ці події людям, які нічого про нас не чули. І зараз про Україну мало знають. Містком стають змішані сім’ї (українців та іноземців) та університети – вони перекладають наші твори, цікавляться культурою. Неда також згадала про антологію українських п’єс «Від Чорнобиля до Криму», перекладених французькою. 9 текстів упорядкував Домінік Дом’є. Туди входить твір Ріната Бекташева – перша п’єса, перекладена з кримськотатарської французькою. Збіркою п’єс показали картину України в історії та сучасності.

    Цікаво, що твори Неди самі рухають авторкою. Вказують, куди їхати, із ким зустрічатися… На сьогодні у 20 країнах на 5 континентах щось відбувалося із текстами письменниці. Неждана певна: драма – особливий рід літератури. Вона має бути живою, давати енергію, передбачає реакцію публіки. «П’єса – це чути простір», – каже Неждана, - «Ми – інструменти цього світу, через нас він може заговорити». Поезія та проза натомість неначе бункер, з якого письменник бачить світ. У драмі автор має зазирнути в душу до кожного персонажа, аби той ожив. П’єси, на думку гості, – це магічна гра зі світом, це іграшка, яка змінює життя людей. Звісно ж, не треба боятися говорити у творах про свої національні, державні проблеми, намагаючись писати про «універсальне». Якщо пишеш про своє – знайдеш відгук у душі глядача. Для іноземних читачів це дуже важливо. «Драматургія – це та маска, яку може приміряти іноземець. – переконує Неда. В українців має бути культурне обличчя, без якого ми станемо тінню.

    Така палка розповідь викликала запитання, зокрема в старости літстудії Богдана Братуся. Богдан і продовжив вести зустріч. Далі виступали студенти з новими творами, які всім прийшлися до смаку. Почули Сабріну Вайзер, Карину Кошель, Владислава Хоменка, Олександру Середу та Віру Довгаль. Староста Богдан зачитав вірші Анастасії Дячук та Аліни Куроченко – двох чудових поетес. Олександра ж виграла “Антологію сучасної поезії США”, яка розігрувалася між літстудійцями.

    Юлія Кузьменко. Фото Валерія Попова.

  • На літстудію!

    Другий вівторок жовтня наближається. Отже, готуйте нові тексти! За планом літстудії ім. Максима Рильського презентуватиме свої дороби 2 курс, але всі охочі матимуть можливість взяти хвилинку на "вільному мікрофоні".

    А ще відбудеться творча зустріч із драматургом Недою Нежданою. Вона щойно з Парижа, де презентувалася її драма "Майдан інферно" французькою мовою.

    Тож Центр літературної творчості чекає на всіх 8 жовтня о 13:00 у 63 ауд. (Мистецька зала).

  • Запрошуємо на 21-ий філологічний семінар

    20 грудня 2019 р. об 11.30 у Мистецькій залі (ауд. 63) Інституту філології відбудеться 21-ий філологічний семінар.

    ТЕМИ:
    1. Фінал літературного постмодерну і новий історизм: теорія чи творча практика? (Вступна доповідь накового керівника семінару проф. М. К. НАЄНКА).
    2. Презентація видання "Філологічний семінар - школа наших традицій. 20 років".
    3. ВІльний мікрофон.

    Заявки на участь у семінарі (теми доповідей) надсилати (до 10 грудня) на електронні адреси: list2111@gmail.com або nbernadska@gmail.com

    Витрати на участь у семінарі та публікацію доповідей у збірнику "Філологічні семінари" (№ 21) - за рахунок учасників.

    Нині семінару виповнюється 115 років. Присвячуємо 21-ше зібрання фундатору-академіку Володимиру Перетцу та його учням - майбутнім професорам Миколі Зерову, Павлу Филиповичу, Михайлові Драй-Хмарі, Освальду Бургардту, Іванові Огієнку, Леоніду Білецькому, Сергію Маслову, Варварі Адріановій, Дмитрові Чижевському та іншим. Більшість із них за радянських часів поповнила жертви "Розстріляного Відродження", і лише одиниці емігрували за кордон і утримали так українське літературознавство на науковому рівні.

  • «Не бійтесь стати поколінням!» - девіз для першого курсу літтворчості

    Можливо, першокурсники-літтворці оберуть собі й інший, але така річ лунала від директора Центру літературної творчості професора Михайла Наєнка, коли 10 вересня він вів першу цьогоріч літстудію імені М.Рильського. Рік тому радив: «Не бійтесь бути геніальними!» Не позичати завзяття й таланту нашим сучасникам, які творять нову, геть іншу літературу. Їхні імена увійдуть в історію. До цих митців додадуться одинадцятеро дівчат, які переступили поріг Жовтого корпусу у вересні, аби відточувати зміст і форму, карбувати слово.

    Майже кожна з поетес прочитала свої твори. Старший студієць Дмитро Зозуля зацікавився: спостерігається тенденція до класичних строф, торік було більше верлібрів. Радить пробувати й прозу. І читати будь-які твори – віршованим рядком чи ні – вголос. Аби зникала авторська глухота. Це справді корисно. Студкуратор першачків, четвертокурсниця Анна Комар запевняє: техніка прийде, викладачі допоможуть. А поки що просто вітає сміливиць із початком, згадуючи свою першу студію. Професор ніна Бернадська також не акцентувала на недоліках. Головне, що таланти, безумовно, є в кожній з літтворців. Зачепили теми інтимної лірики, Бога й гріха, індивідуальний неповторний погляд та «філософська нотка в таких юних леді». А далі буде!

    Михайло Кузьмович виступив як історик літератури й нагадав знаменні дати. Учора, 9 вересня, святкували 250-річчя Івана Котляревського, а сьогодні, 10 вересня – 125-річчя Олександра Довженка. 80-річчя відсвяткував Валерій Шевчук, один із перших старост літстудії в Київському університеті. Нині він один із претендентів від України на Нобелівську премію, адже твори Шевчука перекладені багатьма мовами. До речі, студенти вивчатимуть давню українську літературу, і в цьому їм може допомогти нещодавня збірка В.Шевчука «Мудрість превічна». Там зібрано афоризми з Х до початку ХІХ ст.

    А цього літа відійшов у кращі світи найстарший літстудієць Юрій Мушкетик. Будучи на 4 курсі, письменник уже видав повість «Семен Палій». Продуктивні студенти є і нині. Михайло Кузьмович тішиться успіхам Дмитра Зозулі й Лелі Покотиполе. Літтворці ще й здобули престижну міжнародну премію імені Олеся Гончара. Та й це не край. Іде справді нове покоління. Краса як така ще не пізнана, але юні митці працюватимуть над красою свого слова. Не кажемо про ідеї у творі, це суб’єктивне. Згадуваний уже Довженко говорив, що всяке письмо йде за щось чи проти чогось. Принаймні, для самих письменників воно має бути очищенням та дороговказом.

    Наступні літстудії в Інституті філології вестиме новообраний староста Богдан Братусь. Дуже скоро вийде й одинадцятий номер «Сві-й-танку». На 12-ий не баріться подавати твори! Звертайтеся до Центру літтворчості, Марини Єщенко та Михайла Кузьмовича по консультації. Колись ви згадуватимете перші поетичні чи прозові спроби з усмішкою – до своєї юності й недосвіченості, до своїх найщиріших поривань.

    Юлія Кузьменко

Сторінки

Subscribe to поетичні читання