дискусія

  • «Шевченко і вічна Україна»: дискусія Оксани Забужко та Євгена Бистрицького

    7 березня студенти й викладачі КНУ імені Тараса Шевченка мали нагоду зустрітися з двома філософами – Оксаною Забужко та Євгеном Бистрицьким. «Сьогодні ми тут заради Шевченка», - окреслила тему модератор заходу Радослава Чекмишева, випускниця філософського факультету Університету. Напередодні народин поета про його постать і значення розмовляли із двома поважними філософами. Оксана Стефанівна – також із нашої альма-матер, кандидат філософських наук, письменниця, літературознавець й публіцист. Віднині – лауреат Шевченківської премії. Євген Костянтинович – доктор філософських наук, завідувач відділом Інституту філософії НАН України ім. Г.С. Сковороди.

    Треба сказати, Забужко з Бистрицьким знайомі більше, ніж більшість серед юних слухачів живуть на світі. Дискутувати філософи люблять, постійно зчіплюються за якусь дрібничку так, що Платон відпочиває! Пригадали, як торік сперечалися щодо апокрифів Лесі Українки після вистави Львівського театру за твором «На полі крові». Напівжартома пригадують, як гудили на порожній ресторан від запалу, зате тепер чекайте на нову книжку! У дискусії народжується дещо вартісне.

    То що нам Шевченко і що ми йому? Він автор життєвого світу – творець країни в духові, а не в політичній, матеріальній реальності. Оксана Стефанівна наголошує: не кожному народові так пощастило! Наводить приклад Німеччини, в якої був Гете. Письменник створив там життєвий світ – лебенсвельт. Однак чому ж тоді піймалася потужна рефлексія 1920-х на фашизм, на популізм Гітлера? Розбірки з системними помилками Німеччини першим почав письменник Томас Манн. Він уважає Гете відповідальним за «комплекс Фауста», німецьку гординю. Забужко бачить це показником, що ми не самі такі з Шевченком. А ще такі самі іспанці з Сервантесом.

    Повернімося ж до наших теренів. Звідки взялася Україна 1990-х? Чи є щось таке, що забезпечує тяглість історії? На думку Забужко, ми живемо в державі, спроектованій і придуманій дворянами Полтавської губернії, кириломефодіївцями. Йдеться про той романтичний націоналізм, незреалізований в Україні. Наступницею була «Стара Громада» - покоління батьків Лесі Українки, які написали наш гімн. Мусимо відчути тяглість, зрозуміти шлях, що формується в текстах, листуваннях таких гуртків.

    У цій дискусії Євген Костянтинович не погодився з колегою. Україна, на його думку, не була сконструйована, а виник такий собі феномен: усі раптом зрозуміли, що Шевченко для України – цілий світ! Дух народу промовляє через нього. Поет пише вільно. Вірші не складає, а ніби просто говорить: «Соловейко в темнім гаї…» - і пішло, пішло!.. Це ознака генія. Отже, ми усвідомили колись ураз персону-генія. Та й Україна, як додає Бистрицький, - абсолют як у політиці, так і в житті. Забужко, можливо, дещо доповнила думку свого товариша, згадуючи, як у петербурзькому гуртку українців після заслання наш Кобзар сприймався тим романтичним генієм, який був тоді потрібен. Наголосила на універсальній репрезентантності Шевченка. Згадуваний вище Гете говорив про себе значно нахабніше: «Коли мені було 6 років, Німеччині було так само!»

    Забужко наполягає, що було б несправедливо ув’язнювати Тараса Шевченка у 2019 році в межах самого лишень романтичного націоналізму. Він глибший! Як пише Євген Маланюк, епохи кризи української історії визначаються втратою почуття Шевченка. Приклад – перші марксистські гуртки, перелом ХІХ-ХХ ст. Тарас Шевченко замикає на собі струни епохи. На повороті історії слух усе ж вмикається, і Майдан та Революція Гідності увімкнули знов відчуття Кобзаря. Замислімося: «Присплять, лукаві, і в огні її, окраденную, збудять…» − це ж він писав про інформаційну війну сьогодення. Як він знав? Пророк та й годі! Забуття може не боятися, сам про себе нагадує на черговій історичній спіралі.

    Варто зазначити, що Тараса Григоровича формували три культури: низове українське бароко, польська (друга рідна йому мова) та російська (в петербурзькій версії). Він творить складний політичний текст, насичений біблійними та культурними алюзіями. Він і справді революційний у свої 1840-ві, адже з усією енергією першокласного політичного памфлета піднімає голоси «рабів німих» (хіба можна уявити на той час: говорить Катерина, збезчещена покритка… але Тарас дає їй слово!). Шевченко говорить від імені низів. Він передбачає, що у ХХ ст. творцями історії стануть великі соціальні групи, відкриває нації та класи. Шевченко – першопроходець в українських поглядах на зло. На відміну від романтиків, які зачаровувалися злом, Тарас його висміює, «тролить», як-от у поемі «Сон». Демонізм аж ніяк не красивий, він не викликає завороження, а ниций! Це хоче донести поет. Він і жанровий новатор. «Кавказ» - перша у світі антиколоніальна програмова поема, Едвард Саїд з’явиться лише за 120 років.

    То раптом виник Шевченко чи ні? Щоб з’явився геній, за що стоїть Оксана Стефанівна, мусить розростися культурна грибниця. Геній – явище не біологічне, а підготовлене за кілька поколінь. Тарас Григорович може забезпечити тяглість, він зв’язковий між епохами бароко і сучасністю. Шкода, що часто ми неправильно його тлумачимо. Забужко покликалася на виставку «Явлення», що діє в Національному художньому музеї України. Там за допомогою сучасних технологій реконструйовані «білі плями» українського Бароко. Після відвідання експозиції розумієш, як багато не знав. І бачиш, ймовірно, затуманення розуміння Шевченка, нав’язане тлумачення хоч би і його церковнослов’янських вкраплень у творах. Він оповідає про все своє життя у віршах. Авжеж, у ХІХ ст.. про все розповідали віршем, а не блогами, як уїдливо зазначає Забужко. То нехай пам’ятає читач, звідки вийшов Шевченко, як «списував Сковороду», учився в дяка. Для Тараса церковнослов’янська була не стилізацією, а органічною частиною мовної свідомості.

    Євген Бистрицький таки не згодився, що Шевченко – це не історичний романтизм. А ще професор проти нав’язування інтерпретацій. Це як у Біблії: дозволено пояснення лише в примітках, хто й де кому ким був. Євген Костянтинович сам хоче інтерпретувати. Як тільки ми відкриваємо Кобзар, то відкриваємо разом із тим, що кожен із нас – кобзар. Він вічний. Шевченко передає образ і дух України до людей, до поколінь. Від моралізування – до волі! Екзистенційними є поняття свободи й справедливості. Ми всі живемо в уявному світі. І в нашій реальності має велике значення, що ми щораз усвідомлюємо, як бачимо (того ж Шевченка). Немає повного звільнення людини без власної свободи, а тієї – без національної свободи. Доцільно згадати цитату Юрія Шевельова у листуванні з Оксаною Забужко: «Ні я, ні Ви не скажемо, що таке Шевченко, але говорімо!» Його тексти невичерпні. Кобзар – це культурна інституція. Він ходить від ярмарку до ярмарку і нанизує нитку культури, і зшиває розсипану націю.

    Зрештою, Україна таки вічна завдяки титану Шевченкові і… бо є люди, які люблять її, адже «нема на світі України, немає другого Дніпра». І той, хто йде сьогодні на Майдан чи на передову, захищає сенс свого власного цілого, яке пов’язане з буттям України. Це Божий абсолют, на який можна спертися.

    Юлія Кузьменко

    Категорії: 
  • Інтерактивний дискусійний майданчик, присвячений Шевченку

    У КНУ тривають Шевченківські дні з нагоди 205-тої річниці від дня народження Тараса Шевченка. Викладацько-студентський колектив Інститут філології 12 березня проводить Міжнародну науково-практичну конференцію "Художній світ Тараса Шевченка".

    Доки відомі українські науковці, викладачі й дослідники виголошують доповіді з актуальних питань шевченкознавства, студенти беруть участь у неймовірно цікавих пізнавальних наукових заходах, присвячених життєвому й творчому шляхові Кобзаря. Інтерактивний дискусійний майданчик організувала кафедра методики викладання української та іноземних мов і літератур Інституту, яку очолює доктор педагогічних наук В'ячеслав Шовковий. Доповідачами були доктор педагогічних наук Олеся Любашенко, кандидат педагогічних наук та заступник директора Інституту філології Людмила Смовженко, а також кандидат педагогічних наук Наталія Сорокіна, а співдоповідачами - корпус студентів:  першокурсників, другокурсників та досвідчених третьокурсників спеціальності "Середня освіта". Викладачі і студенти запропонували новий формат спільної роботи в секції на науковій конференції: три команди обмінюються науковими розвідками з питань інтерпретації творчості Тараса Шевченка в англомовному світі, в сучасному українському шевченкознавстві, в освітніх галузях. Формою обміну є презентації з трьох блоків запитань і відповідей на складні, часом контраверсійні, часом провокативні питання оцінки постаті Кобзаря в Україні і світі:"Тарас Шевченко у шкільній програмі", "Тарас Шевченко в англомовному світі", "Тарас Шевченко в українських інтерпретаціях". Півтори години дискусії – це "море" позитиву та емоцій, а ще ерудованість та освіченість, науковий пошук та інтелектуальне змагання. Викладачі підготували оригінальні запитання для обговорення і висловили свої думки і наукові тези, а також рекомендації, як можна розповісти у школі про спільне та відмінне у творчості Тараса Шевченка, Роберта Бернса та Рабіндраната Тагора; про рід Грушівських у біографії Кобзаря; про критику Віссаріона Бєлінського. Першокурсники під час проведення інтерактиву демонстрували обсяг знань, достатній для складання ЗНО з української мови та літератури їхніх майбутніх учнів. А от студенти другого-третього курсів Інституту філології вже оперували знаннями, які стали результатом власних розвідок у сфері перекладу поезії Шевченка на інші мови, моніторингу архівів Біблотеки Конгресу США, змісту Навчальних курсів Університету Кембридж, мистецького опрацювання Кобзаревої творчої спадщини у скульптурі і малюнку. Студенти відповідали англійською, перекладали вірші на українську мову, планували урок «Тарас Шевченко: перешкоди і перемоги». Це була двомовна дискусія, в якій наш Кобзар постав цікавим для студентів спеціальності «Освіта»і їхніх майбутніх учнів. Такий формат конференції дає змогу залучити велику аудиторію учасників, де кожен є активним дослідником, налагодити жвавий діалог "викладач-студент", застосувати в нашому закладі прогресивні європейські форми інтерактивної конференції. 

  • "Не розумію, який у тебе настрій, коли ти пишеш без смайликів"

    «ЗМовники» продовжують тему інтернет-спілкування. Нині, 5 березня, мову вела Олександра Шевченко, майбутній прикладний лінгвіст.

    Сучасне спілкування не уявити без смайликів. Але чи здатні вони поглинути мову? Тему «Смайлики VS слова» обговорювали всі разом. Лектор Олександра зробила поетапний екскурс в історію цих знаків. Чи не вперше цей емотикон використали в 1881 році в розважальному журналі США «Puck». Пізніше письменник Володимир Набоков говорив про необхідність створення смайлика: «Мені часто спадає на думку, що треба вигадати якийсь типографічний знак, що позначає посмішку, яку-небудь карлючку або дужку, що впала горілиць, якою я б міг супроводжувати відповідь на ваше запитання». Уперше «офіційно» використав символ професор американського університету Скотт Еліот Фалман. Він написав колегам про смайлик, який допоможе відрізняти жарти від офіційних листів. Ну і не забуваймо, що людство від первісних часів узагалі спілкувалося картинками.

    Смайлики, якими їх ми звикли вважати, - насправді емодзі. Перший емодзі-набір уклав японець Сігетана Куріта. Він налічував 176 елементів. В Європі Apple додав емодзі-клавіатуру в систему iOS лише у 2011, відтоді вони поширилися й на наших теренах, а кожна платформа (соцмережі, електронні пошти..) випускає власні «смайл-набори». Аби емодзі правильно відображалися будь-де, вони мають узгоджені, однакові коди в Юнікоді. Це їх кістяк. Нині існує близько 3000 емодзі, а якщо додати відтінки шкіри людини, той більше. Оновлюються набори (додаються смайлики) щоліта, за статистикою стежить спеціальний емодзі-трекер.

    Добре це чи погано? Емодзі проникають у мову та свідомість. Світ і мова наповнені символами й асоціаціями. Емодзі – новий етап цифрової комунікації, що ростиме в геометричній прогресії. Це точно новий шаблон, дехто вважає смали новою формою мови. Проводився експеримент, визначили: люди реагують на смайлики так, як на справжні обличчя. Емодзі можуть замінювати сленг. У онлайн-бесідах символи замінюють тон голосу, інтонацію, міміку, жести. Вчані додають, що це й креатин у цифровій комунікації.

    За смайликів виникає перкодування тексту. З одного боку, треба уникати надмірності смайликів. З іншого, той. хто до них звик, буде подивований їх відсутності. Можуть навіть убачити в такій переписці байдужість чи образу. Є стереотип, що смайли використовують більш довірливі, чуйні, доступні люди. Однак моветоном є оформлення ділового листування зі смайликами.

    Зауважмо, що ми можемо зрозуміти значення не всіх смайликів. Адже колиска його – японська культура. Хоча нині смайлики поширені аж до перекладів ними книжок! А що ж думають викладачі?

    Оксана Зубань каже, що смайлики – нова семіотична система. Вона забезпечує комунікативний акт, економить час та не вимагає грамотності. Отже, це провокує на ледачість. Людина вчиться не висловлювати емоції, а натискати на кнопки. У тому-таки США є соцмережа, де інших форм спілкування, окрім картинок, просто не передбачено. Віра Берковець додає, що освітяни б’ють на сполох: молоді нині притаманне кліпове мислення. Можна перекласти емодзі роман “Мобі Дік», але хай тоді перекладуть і граматику Івана Вихованця. Лілія Костич підтримує думки колег і каже, що емодзі – повернення до великого комунікативного села, продукт глобалізації і семантика примітивізму. Вікторія Коломийцева додає, що мова втілена в звук, а це система ієрогліфічна. Тому дослідниця вважає, що не варто боятися переваги смайликів: картинки не замінять мовну систему із її високою організацією за рівнями.

    Юлія Кузьменко

    Категорії: 
  • ЗМовники: «Як я можу до вас звертатися? Проблеми і варіанти»

    Ахілесова п’ята української мови – звертання. Це і привернення уваг до співрозмовника, і вияв поваги, і його називання. Як звернутися до людини, залежить від багатьох чинників: знайома вона вам чи ні, яка ситуація, які традиції в суспільстві. Про все це розмовляли в лінгвістичному клубі «ЗМовники» разом із Тетяною Асєєвою, студенткою 3 курсу україністики.

    Інколи персоналізованих звертань узагалі уникають («Вибачте, будь ласка, …»). Українська мова допомагає в цьому разі зберегти пошанність, використовуючи форму «Ви». Тетяна каже, що в Україні широко побутують фізіологічно-статеві називання: дівчино, юначе, жінко, чоловіче тощо. При цьому ми можемо когось-таки образити: чи варто отак розокремлювати людей за віком? Учасники дискусії згадували приклади з власного життя та порівнювали зі звертаннями інших мов. Але зійшлися на думці, що варто знайти узагальнену назву для звертання, яка б не наголошувала на віці, сімейному стані (як-от в англійській чи французькій мовах щодо жінок), соціальному статусі.

    Українська мова має гарний варіант – пан, пані (панна, панночка). Слово фіксує ще «Cловник староукраїнської мови 14-15 ст.». Цю назву фіксують народні пісні та думи. Хоча для декого нині слово «пан» викликає негативні асоціації. Так склалося історично (пригадаємо панство та кріпацтво). Однак назви відроджуються: студенти Оксани Михайлівни проводили експеримент: упродовж тижня зверталися до представників різних професії «пан, пані». Були подивування, але негативної реакції не зустріли.

    Можливий також варіант добродій, добродійка. Хоча така назва вже в собі несе позитивну семантику, отже, можлива не в усіх комунікативних ситуаціях. Закон економії мовленнєвих ресурсів не сприятиме поширенню цих називань.

    Змовники міркували про патроніми: чи варто відмовлятися від імен по батькові? Найпоширеніші такі звертання нині в освіті й медицині, натомість у бізнес-сфері звертаються лише на ім’я.

    Зрештою, виникли інші проблеми з теми: як звертатися до третьої статі? Чому не всі навіть елементарно вітаються. Зайшовши до приміщення чи закладу? Як оформлювати офіційне електронне листування?

    Підсумовуючи, голова клубу Оксана Мацько слушно зауважила: «Мова наша безмежна, поле для досліджень відкрите і тем для «Змовників» удосталь». Наступне засідання відбудеться 5 березня. Тема: «Слова і графічні символи в текстах». Ласкаво просимо! Юлія Кузьменко

    Категорії: 
  • «ЗМовники» повертаються!

    Семестр уже в розпалі, час збирати засідання лінгвістичного клубу. Тільки актуальні теми! І зайвий привід нагадати, що курсова робота – не для позначки в кінці заліковки, а для користі та цікавинок. 5 лютого свою тему представляв студент-україніст Влад Бибик. Розповів гостям-змовникам про тенети соціальних мереж та якими ж нас бачить Інтернет.

    За статистичними даними, 66% українців регулярно користуються соцмережами. Інтернет стає таким собі глобалізованим селом, де стираються межі між країнами та культурами й можна знайти інформацію майже про будь-кого, якщо людина зареєстрована в Інстаграмі, на Фейсбуці чи в Твітері. Уже перестає бути жартом думка: якщо тебе немає в соцмережах, то чи існуєш ти повноцінно?

    Тема знайшла відгук і жваве обговорення. Проблем насправді багато. Голова лінгвоклубу Оксана Мацько навіть провела хвилинку ОБЖ, адже наша залежність від смартфону та світової павутини може призвести до аварії. Зачекайте, відповісте потім! Перейдіть вулицю спокійно.

    Але для ЗМовників важлива мова. Українська мова Інтернету вже обговорювалася в клубі, читайте дослідження нашого випускника Миколи Панченка тут: http://instpres.univ.kiev.ua/node/1943. Влад звертає увагу на саме явище соцемереж. Він навів коротку історію їх як таку.

    Інтернет – потужна платформа і для впливу, і для бізнесу/реклами, і для комунікації у віддалених точках планети, і водночас наша дошка пошани. Навряд хто опублікує в себе на стіні негарне фото чи писатиме з просторіччями, якими може послуговуватися в житті. Наше мовлення стає контрольованим, відбувається коригування мовної особистості.

    Різні сайти та різні профілі користувачів, але правила популярності в соцмережах більш-менш можна сформулювати, що Влад і зробив. Ваш допис має бути актуальним. Писати маєте багато, часто, тоді збільшується ймовірність, що вас побачать. Складне питання стилю: сухий і офіційний нівелює одну з головних функцій соцмереж – розважальність; натомість занадто жартівливий образ дописувача знижує кредит довіри. Хочете написати довгопост чи багатолітерник? Не обмежуйте себе, зацікавлене коло прочитає. Але краще попередьте на початку, що літер тут справді багацько. І тему зазначте. Якщо вам потрібне поширення та підтримка посту, краще відкрито попросіть про це. Пам’ятайте, що найбільша активність перегляду – до обіду та в п’ятницю, найменша – у вівторок і неділю. Пишіть від ІІ особи множини. Це імітація діалогу. Суперечливе питання щодо емодзі. SMM-ники кажуть, що вони збільшують популярність допису на 50%. Але, будь ласка, в міру та доречно!

    Найголовніше: не втратьте себе за всіма правилами соцмереж, хоч які вони корисні. Якщо ви на морі та хочете поділитися цією радістю, дозвольте собі 15 радісних смайликів, а якщо купили золотистого ретривера, не чекайте п’ятниці, щоб розповісти про це вашим друзям!

    Юлія Кузьменко

    Категорії: 
  • Гра слів: теорія та практика

    Саме такою 22 листопада була тема заключних у семестрі «Змовників». Мову вела студентка-україніст 3 курсу Анна Бакума.

    Найголовніша її порада – обирайте тему курсової не для галочки, а в радість і на користь. Адже мовна гра була темою курсової дівчини. Аня ходила містом і фотографувала приклади для матеріалу свого дослідження. Виявляється, у рекламних слоганах і назвах закладів це явище – чи не найпоширеніший засіб.

    «Першопроходцями» у мовній грі були Платон і Сократ, автор самого терміна – австрійський філософ Людвіг Вітгенштайн. За словами польської дослідниці Урсули Канторчик, відсутність мовної гри розвиває шаблонне мовлення, лінь читача, сприяє пасивному сприйняттю. Функції мовної гри різні експресивна, комічна. Емоційна, оцінна, інформаційна, естетична та розважальна, мовотворча та атрактивна (контактовстановлювальна). Остання є особливо важливою. Привернути увагу реципієнта, зламати горизонт його очікувань. Мовою граємося в неймінгу, рекламі, піснях і. звісно ж, у процесі живого мовлення. Гості лінгвоклубу щиро сміялися з прикладів гри в мемах, які дібрала Анна. Вона також покласифікувала прийоми мовної гри. Вони бувають графічні, словотвірні, морфологічні, лексичні й фонетичні, останні два – найпродуктивніші. Популярні ще засоби: використання елементів інших мов, засобів інтернет-комунікації та спецсимволів, великої літери (капіталізація).

    Як же правильно творити гру? Має бути мовець, обране для гри слово, реципієнт і трішки фантазії. Обміркуйте слово з різних аспектів, але не передайте куті меду! Лектор зачитувала дуже невдалі приклади мовної гри. Чи потрібно це контролювати, аби убезпечити мову від недолугостей? Питання лишилося відкритим». Але дбаймо про мовний смак!» - закликає голова «Змовників» Оксана Мацько. І додає: «Ваша мовна гра має бути філігранною та елегантною».

    Юлія Кузьменко

  • ЗМовники: диктор «UA: Радіо Промінь» Вікторія Польченко розповіла про майстерність голосу

    Завжди очікувані події – засідання лінгвістичного клубу «ЗМовники» та святкування «Тижня ІФ» ̶ поєдналися. До Інституту завітала Вікторія Польченко. Вона розповіла про свій цікавий шлях від пацієнта логопеда із серйозними дефектами мовлення до диктора прямого ефіру (працює в ефірі з 17 років). Вікторія звучить так, що її хочеться слухати. Діапазон її тем – від новин до дитячих постановок. Вікторія поділилася своїми секретами.

    Вікторія – креативний директор «UA: Радіо Промінь», випускниця Інституту журналістики КНУ. Це людина, яку в 7 років привели до логопеда, бо не вимовляла половину звуків. І саме тому Вікторія впевнено каже: дикцію у 100% випадків можна виправити. Допоможуть словники, живе спілкування, навіть розмова із самим собою.

    Студенти-україністи тут-таки мали нагоду пригадати курс фонетики. Що бере участь у творенні голосу? Не лише голосові зв’язки, як перше спадає на думку. Це весь дихальний апарат, м’язи язика, щелепи та щік, не забуваймо і про пасивні мовні органи. Фонетисти кафедри української мови та прикладної лінгвістики Оксана Бас-Кононенко та Віра Берковець лишилися задоволеними своєю роботою: студенти добре пам’ятають артикуляційний та акустичний аспекти фонетики.

    Вікторія ж навчила застосовувати ці знання для вдосконалення майстерності дикції. Ми часто лінуємося, ковтаємо закінчення слів, не використовуємо м’язи на повну силу. Для досягнення чіткої артикуляції потрібна гімнастика та дихальні вправи. «Щодня перед сніданком робіть 4 глибокі вдихи, тренуйтеся», ̶ радить гостя. Спробували дихати разом. Потім лекція продовжилася.

    Інколи голос блокується на щелепах, голосових зв’язках тощо через хвилювання. Збитися можна на темпоритмі, тонально й тембрально. Якщо вас записують на студії, вади мовлення може (інколи й зобов’язаний) виправити звукорежисер. Але із сучасними технологіями можна подолати їх, записуючи себе на диктофон, прослуховуючи та виправляючи аж доти, доки влаштує вас самих: «Сподобалося вам – неодмінно сподобається ще одному-двом, п’ятдесятьом, ста людям».

    Виділити слово логічно можна по-різному: паузою, зміною темпоритму, вищим звучанням. Вікторія Польченко розповіла про цікаві голосові прийоми. Чи чули ви про «усмішку Будди»? Підніміть під час говоріння куточки губ трохи вгору – і голос лунатиме добріше. Не підлаштовуйтеся під невластивий для української мови темп мовлення, штучно калькуючи експресію дикторів Іспанії чи США. Вікторія застерігає: «Не надягайте маску чужої мови!» А ще гостя розповіла про один експеримент, що показав, як тембр голосу впливає на виборців. Нижчий і повільніший голос завойовує довіру слухача: ми говоримо виважено, упевнені в кожному слові. Також, виявляється, радіодиктори часом покусують язик: кров приливає до м’яза й він стає пластичнішим. Позіхають (один із видів гімнастики). По складах перед дзеркалом читають скоромовки.

    Значну увагу лектор приділила інтонації. «Візьмімо якесь слово, наприклад, «до побачення» та киньмо його он у той куток!» - пропонує диктор. Розповідає про навчання новеньких: їм пропонують перерахувати всі меблі кабінету, називаючи їх із різними емоціями. Інтонація – це й уміння вжитися в образ, це акторське мистецтво. Інколи ведучі «спілкуються» до ефіру між собою, заміняючи лексеми беззв’язними «бу-бу-бу» чи «та-та-та», і намагаються самою інтонацією донести одне одному, про що йдеться. Читайте реп, якщо хочете розвинути артикуляцію, а якщо бажаєте покращити інтонацію, розповідайте анекдоти.

    Головний заклик фахівця: не ставте собі блоків і заборон! Ви можете. Хочете озвучувати кіно? Будете. Такі тренування майстерності голосу нескладні й доступні для всіх. Упродовж зустрічі часто лунав сміх і лектору ставили безліч питань, довго не відпускали гостю. Організатор Оксана Мацько попрощалася до наступних «ЗМовників», а Вікторія Польченко щиро дякувала студентам за теплий прийом.

    Юлія Кузьменко.
    Фото: Валерій Попов, Юлія Кузьменко

  • В Інституті філології відбувся ІІІ науково-методичний семінар з іноземних мов і літератур

    На завершення тижня ІФ приймав учителів зі шкіл Києва, аби обмінятися досвідом, зблизити університетську науку та шкільну практику. 2 листопада в мистецькій залі на семінар з іноземної філології зібралися студенти та викладачі кафедри методики викладання української та іноземних мов і літератур на чолі з завідувачем В’ячеславом Шовковим. Також завітали вчителі київських шкіл, де поглиблено вивчаються іноземні мови. Гостей привітали заступник директора ІФ Людмила Смовженко та в.о. ректора Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів Наталія Бендерець. Далі слово мали вчителі, кожен із яких презентував власні ідеї щодо теми семінару – запровадження нової української освіти в українських школах.

    НУШ – проект, що стартував цього навчального року. У новій українській школі важливий діалог між учителями й учнями, втілення компетентісного підходу, інтерактивних форм навчання. Проект МОН має такі основні напрями: дитиноцентризм, замотивування вчителів, наскрізний процес виховання, децентралізація, нова структура школи, ґрунтування на партнерстві та справедливий розподіл публічних коштів. Дитина має почуватися в безпеці, важливий її гарний настрій під час уроків і перерв. Освітяни повинні розуміти, що нині виховують дітей нового покоління, у яких відмінні цінності, пріоритети, засоби зв’язку, навіть харчування. Враховувати мають і тотальну комп’ютеризацію дітей і молоді. Матимуть успіх учителі, які на нього налаштовані. І не бійтеся школи – це цікаво!

    Захід минув у теплій атмосфері. Було корисно послухати про досвід учителів і викладачів на шляху до нової української освіти.

    Юлія Кузьменко

  • Як навчитися навчати

    24 жовтня чергове засідання лінгвістичного клубу «ЗМовники» збіглося з відзначенням в Інституті 100-річчя українознавчих кафедр Шевченкового університету. У святковому піднесеному настрої гості прийшли на бесіду й дізналися багато корисного про те, як навчитися навчати. Власним досвідом викладання поділилися Наталя Ковтонюк, Юліана Зелена та Софія Феджора. «Це не лише наші випускники. Це просто наші!» ̶ тепло відрекомендувала їх голова ЗМовників Оксана Мацько. Дівчата працюють у центрі «ZNOUA». Наталя та Софія нині – аспірантки Інституту філології. Юліана живе в Тернополі, навчає школярів онлайн.

    Студенти згадали про власний досвід викладання, адже багато хто вже з першого курсу починає підробляти репетиторством. Слід зауважити, що індивідуальні та групові завдання – геть не те саме. У групі частину відповідальності й роботи можна покласти на певні колективні ігри чи завдання, а щоб встановити контакт віч-на-віч, потрібен інший підхід. Помиляєтеся, якщо думаєте, що викладач – не професія для інтроверта. Так, вони відновллються наодинці із собою, але можуть бути чудовими педагогами. Годинку без розмов удома – і знову до роботи!

    Цікаво було послухати спогади аудиторії про їхніх репетиторів і вчителів. Наші експерти запевняють, що на першому місці в учнів здебільшого людина, викладач, а вже потім сама дисципліна. Говорили про домашні завдання. Із досвіду дівчат вони не є запорукою знань. І матеріал в аудиторії бажано давати обережно, адже, за результатами багатьох досліджень із роботи мозку, учні ефективно сприймають інформацію протягом перших 5-15 хвилин. Далі необхідно змінити формат роботи чи зробити перерву. Окремі діти можуть вивчити лише самі, наодинці з книжкою, без учителів і примусу. Для дітей із відставанням у розвитку потрібен фахівець, а не лише педагог.

    Порушили питання ефективності сучасної шкільної освіти. ЗНО налаштовує дітей на успішне виконання конкретного завдання – тестів. Зараз викладачі працюють із «поколінням Z», яке звикло до гаджетів. У них інший тип мислення й сприйняття – картинками. «Діти користуються соцмережами, гортають стрічку й думають: "Це нецікаво, нецікаво… О! А на цьому я зупинюся трохи довше"» - розповідає Наталя Ковтонюк. До цього варто адаптуватися. Хтозна, яку систему освіту матимемо за кілька десятиліть.

    Зрештою, викладання й пошук нових контактів із учнями мають приносити радість. Наша випускниця й викладач студії навчання та розвитку «Tutoria» Тетяна Синьоок – доволі творча людина, що дозволяє їй створювати відеокурси. І необов’язково читати безліч праць із педагогіки. Як запевняє Софія Феджора, її батько, вчитель музики, не читаючи цих книжок користується тими самими методами. Вчитель – це покликання!

    Юлія Кузьменко

    Категорії: 
  • "Хто хоче стати мільйонером?" - гра ЗМовників

    У межах лінгвістичного клубу «ЗМовники» відбулася гра за форматом «Хто хоче стати мільйонером?» ЗМовники, як правило, обирають певну тему для обговорення та запрошують компетентних доповідачів, але цього разу вирішили спробувати щось абсолютно нове. Гості й гравці мали змогу дізнатися та пригадати цікавинки з багатьох дисциплін україністики. Підтримати захід прийшли й викладачі кафедри української мови та прикладної лінгвістики.

    Цього разу організатори – двоє друзів, студент 5 курсу ІМВ Олег Павлюк і студентка 4 курсу ІФ Юлія Кузьменко. Олег уже мав успішний досвід такої гри у стінах Інституту міжнародних відносин, але хотів би продовжувати й розвиватися, у майбутньому зробивши гру загальноуніверситетською. Любить надихатися й надихати інших. Тому запропонував Юлі проекспериментувати та влаштувати філологічний формат гри. Розробив комп’ютерну програму й виступив у ролі ведучого, разом із Юлею уклали питання. Експертом стала Лідія Гнатюк, професор кафедри української мови та прикладної лінгвістики. Вона вже виступала на Змовниках не раз (теми «Кава з накладанцями» та «Пропоновані зміни до правопису»). Студентка Юлія - постійний учасник Змовників, виступала з темою «Фемінітиви в українській мові».

    Гра відбулася у невимушеній атмосфері. Як зазначила очільник клубу Оксана Мацько, було цікаво й пізнавально. Чи знали ви, який обсяг фондів бібліотеки Вернадського? Чи помічали, скільки колон прикрашають фасад будівлі ІФ? Пригадали трохи курс старослов’янської та історії мови, а ще зацікавилися кольорами: що позначає прикметник «шарий»? Трохи гумору, помірна інтрига, вишукана мова, цінні книги як призи переможцям. ЗМовники мають свого мільйонера – студентку 4 курсу Юлію Романюк. Були вдячні іншим гравцям: Ірині Галабузіній, Альоні Мельничук і Дмитру Луняці. Студенти вже запитують, коли розпочнеться реєстрація на наступний випуск, тож робота триватиме. Наступна тема ЗМовників – «Як навчитися навчати?». Зустріч відбудеться в урочистий день - 100-річчя від заснування українознавчих кафедр КНУ. Завітайте!

    Юлія Кузьменко.
    Фото Валерія Попова та Сергія Терещенка.

Сторінки

Subscribe to дискусія