творчий вечір

  • «Не люблю серійні речі – лише те, що створене майстром»

    14 квітня у Національному музеї літератури відбувся творчий вечір поета й літературознавця Юрія Коваліва

    Стенд з письменницьким і літературознавчим доробком ювіляра вщент заповнений. Вмістилося лише найзнаковіше. Серед невеличких поетичних збірок і масивних томів «Історії української літератури», «Літературної енциклопедії», «Літературної герменевтики», монографій та посібників – декілька чорно-білих і ще менше кольорових фотокарток, які скромно натякають на нескромний педагогічний досвід винуватця свята. Вечір ще не розпочався, а працівники Музею літератури вже шукають додаткові стільці. Поручкавшись і привітавшись з письменником трояндовими оберемками, гості завмерли в очікуванні. Павлина Дунай стала до мікрофону: «Юрій Ковалів – це любов, в якій сьогодні багато хто зізнається»

    На творчий вечір, приурочений до ювілею українського поета, літературознавця, педагога, члена Спілки письменників України та лауреата Шевченківської премії Юрія Коваліва, завітало чимало гостей – духовних побратимів, колег по викладацькій роботі, випускників і студентів. Музами й натхненницями зустрічі, як і загалом життя письменника, були його дружина – поетеса Олеся Мудрак й донька. Юрій Ковалів постійний і бажаний відвідувач Національного музею літератури. Жодна велика літературна подія в культурному центрі Києва не проходить без участі письменника – чи то в ролі ведучого, чи то шанованого гостя. Тому, за словами наукового співробітника Музею Павлини Дунай, не могло бути жодних інших варіантів для проведення поетичного вечора, ніж у старовинній бібліотеці закладу.

    Першим подарунком і музичним «зізнанням у коханні» ювіляру став виступ камертона вечора – ансамблю народної музики «Роксоланія», який функціонує при Інституті філології КНУ імені Т.Шевченка. Побажавши поету і викладачу рідного Інституту «Многії літа», гурт надав зустрічі мінорно-мажорного тону піснями «Журилася перепілочка» й «Ой мамо, люблю Гриця». Ці два поетичні настрої – тривожного неспокою за сьогодення й світлого кохання – є панівними в ліриці письменника.

    Відкривши збірку 2007 року «Homo lupus», Юрій Ковалів читає немов учора написані вірші. У світлі подій останніх місяців ці рядки звучать пророчо:
    …То хрест одвічний. Тут
    Спадає враз полуда
    Коли праворуч – Брут,
    Коли ліворуч – Юда.

    Аж ось Віктор Женченко, український поет, співак й актор, бере до рук «Бермудський санскрит» (2009) Юрія Коваліва. Гість прагне розкрити другу поетичну іпостась ювіляра – кантора у храмі божественно-земної любові:
    Ти сьогодні якась загадкова.
    Я не знаю: де ти, де сезам…
    Проступає крізь тебе Покрова
    І дрібніє перон та вокзал.

    Поезія ніколи не буває монологічною, переконаний Юрій Ковалів. І на підтвердження цієї думки свій «Бермудський санскрит» він створив у духовному діалозі з дружиною (збірка Лесі Мудрак «Горизонтальна зебра»). «Ми спілкуємося центонами. Нас можна звинуватити в суцільному плагіаті, бо ми розмовляємо спільними знаками, символами та метафорами», - розповідає автор про свої творчі експерименти й запрошує до поетичного діалогу Лесю Мудрак.

    Кожен порух розбурханої душі поета знаходить відповідь у серці однодумця – друга і дружини:
    …настав саме той день
    коли хмари і дощ
    розчахнув бермудський трикутник

    Ю.К.

    здригнешся...
    перед потопом...
    В проекті – цунамі...
    Ґрааль...

    О.М.

    Поезія, вважає Юрій Ковалів, має бути чистою – тоді вона глибша і вагоміша. Творити таку здатен лише той письменник, який ніколи нікого не обслуговує. Сповідує мистецтво заради мистецтва. Має високий рівень самосвідомості й часто обмежене коло читачів, які справді його розуміють і цінують:
    …Прощай, я сам собі пан, дарма що подертий жупан.
    Я знову самотній, як Бог, тому не питай про печаль.

    Письменник зізнається, що не любить виходити на публіку зі своїм поетичним доробком. Увесь час він присвячує масштабній науковій роботі, за яку зазвичай беруться цілі інститути…
    кожен сізіф затято котить себе мов камінь під гору круту речення
    свого життя кожен камінь випорскує з рук у долину кожен сізіф над
    ним горбатіє знаком питання знову котить камінь під гору круту
    навряд чи докотить обірветься речення крапка загублена серед крапок…

    «Не люблю серійні речі – лише те, що створене майстром», – зізнається автор одного з найамбітніших авторських проектів у сучасному літературознавстві – 10-томної «Історії української літератури. Кінець XIX-поч.XXI ст.». Перші дві частини серії вже побачили світ у видавництві «Альма-матер». Лукаш Скупейко, головний редактор журналу «Слово і час», поставив ювіляра в один ряд з видатними творцями авторської історії літератури – М.Грушевським, С.Єфремов, Д.Чижевським. Він не лише потвердив свою впевненість у виході всіх томів новітньої історії літератури, а й проанонсував наступні плани Юрія Коваліва щодо створення історії літератури від давніх часів. А як одне із джерел для майбутньої праці науковця презентував перший том з дванадцяти колективної «Історії української літератури» від Х до початку ХХІ ст., підготованої Інститутом літератури НАН України.

    Не зменшувати високих обертів на поетичній і науковій ниві побажав ювіляру його товариш і колега – письменник і літературознавець Олександр Астаф’єв. Для натхнення на нові звершення він подарував Юрію Коваліву антологію «Чорна Індія» Молодої Музи».

    Поетичний вечір добігав кінця, а в повітрі застигли рядки з нових віршів Юрія Коваліва, звернених до своєї вибраної аудиторії…
    де ж воно Слово
    яке в Бога було
    і Бог було Слово…

    Анна Мукан,
    Фото: Валерій Попов

    Категорії: 

Сторінки

Subscribe to творчий вечір