творчий вечір

  • «Повстанське радіо» Лелі Покотиполе

    Літературні студії в Інституті філології різноформатні. Та й різної тематики. Нині, 27 листопада, відбулося вечірнє засідання. Івана Чорна вже кілька місяців блискуче виконує свою відповідальну місію – бути старостою на студіях. Але цього вечора забрала небагато уваги слухачів, адже в центрі була презентація збірки поезії Лелі Покотиполе (творчий псевдонім нашої студентки-літтворця Ольги Крамарь). Хоча Іванка також доклала руку до виходу видання – ілюструвала обкладинку. Збірка має назву «Повстанське радіо», там понад 80 творів. Є про події Майдану, Революцію, і, звісно, неправильно не говорити про любов. Другий розділ – автобіографічний. І з’являється важливий поряд із іншими образ пана отамана, який Леля писала з 2 різних людей. Козацтво захоплювало дівчину завжди, і тут йдеться про сучасних козаків. Багато читала на замовлення, адже підтримати презентацію прийшли одногрупники Ольги, її друзі з інших курсів та просто близькі люди. Анна Комар зізналася: знайома зі збіркою. Але цього вечора вперше відчула, слухаючи вірші, ніби це її, рідне. Михайло Наєнко, директор Центру літтворчості ІФ також наприкінці дав свій відгук на збірку. Важливо почути з вуст самого автора його твори. Саме так, як він провідчував це. І не можна впускати прозу до поезії!

    Юлія Кузьменко

  • Квартирник IF light night

    Активні дівчата й хлопці з культурного відділу СПІФ 28 листопада організували атмосферний квартирник. Тема цьогоріч – спогади. Минулого року такий захід був із провідною темою світла. Назва незмінна – «IF light night». Вечірні посиденьки, печиво й чай, студенти від першого до шостого курсу та випускники, поезія – з аркуша, ґаджету чи з пам’яті – головне, що щира. Почали піснею «Старі фотографії» під гітару. Співали Анастасія Железняк, Тетяна Асєєва та Лілія Морська. Через кілька номерів до них приєдналася поетеса й бард Ана Номарен, також наша студентка. Саме на таких вечорах можна трохи перевести подих від модульних чи наближення сесії. Присутні охоче знімалися у фотозоні, роздивлялися світлини з попередніх подій рідного Інституту. Звісно, ділилися власними спогадами. Хоч у першого курсу їх не так багато, після такого вечора неодмінно все почнеться, як починалося колись у тих філологів, які зараз уже на порозі випуску. На квартирнику мріяли про Новий рік, бо настрою додавали гірлянди. Поети та музиканти інколи хвилювалися, але ведуча Іра Гришко для кожного знайшла слівце підтримки. А ще був «Таємний Санта», адже знаєте таку традицію анонімного обміну подарунків? Організатори поклали в «капсулу спогадів» до наступного року усі приємні згадки з цього вечора, та й узагалі за студентське життя в ІФі, записані на папірцях. І вже чекають, аби відкрити й доповнити!

    Юлія Кузьменко

  • Храмове свято в Інституті філології

    Ця середа, 21 листопада, була днем знаковим. П’ята річниця початку Революції Гідності. Також у цей день відзначають храмове свято міста Києва – День архистратига Михаїла, небесного покровителя столиці. По обіді актова зала Інституту заповнилася на ще одну радісну подію – на ювілей Михайла Наєнка та презентацію його нових видань. Модерувала Неля Даниленко.

    Михайло Кузьмович – член Спілок письменників і журналістів, Шевченківський лауреат. Був деканом філологічного факультету Університету. За його головування у філологічному осередку КНУ відкрився ряд нових спеціальностей, серед них фольклористика, літературна творчість, хорватистика, класична філологія. Привітати професора Михайла Наєнка з Днем народження завітали з усіх кафедр, які сьогодні опікуються цими навчальними програмами. Нині Михайло Кузьмович такий самий невгамовний та діяльний. Прикладом є створення ним торік Центру літтворчості ІФ.

    Михайло Наєнко каже: «Слово – хата нації». Він виховав не одне покоління літературознавців. 20 докторів і кандидатів наук захистилися під його керівництвом, ще двоє дописують наукові роботи. Звісно, не злічити кількість студентів, яких виховав Михайло Кузьмович. Наш випускник Олександр Штепан зізнається, що Наєнко для нього – титан.

    Вітали професора з народинами проректор КНУ з міжнародних зв’язків Петро Бех, секретар НСПУ Микола Славинський та й багато друзів Михайла Наєнка зі Спілки письменників), кілька кафедр Інституту філології, академік НАНУ Анатолій Конверський. Дуже втішався на святі іменинник, звісно ж, власній родині: дружині Зої Андріївні, донькам Галині та Олесі, трьом онукам.

    Відбувся невеличкий концерт. Виступив Київський художній академічний театр. Виконали епізод із улюбленої вистави Михайла Кузьмовича «Йоганна, жінка Хусова» авторства Лесі Українки. Хуса грав Віктора Кошель, головний режисер КХАТу, а Йоганну – художній керівник театру Катаріна Сінчілло. Музичний подарунок мали найкращі голоси Національної музичної академії ім. П.Чайковського під керівництвом Валентини Антонюк (до речі Колишньої студентки Наєнка ще в музичному училищі Глієра).

    Який же Михайло Наєнко в очах однолітків, колег, випускників? Невтомний, спраглий до навчання та праці, молодий, чудовий педагог із почуттям гумору. Гості кажуть: «Бажаємо Вам дожити до 100 років. А там ми Вам підкажемо». Многая літа, Михайле Кузьмовичу!

    Текст: Юлія Кузьменко
    Фото: Валерій Попов, Юлія Кузьменко

  • Запрошуємо на конкурс авторської пісні та поезії

    Молодіжний центр культурно-естетичного виховання КНУ запрошує на ХV загальноуніверситетський Конкурс авторської пісні та поезії. Торік філолог Вікторія Падалко здобула перемогу зі своєю піснею. Якщо ви відчуваєте в собі творчий потенціал і маєте що продемонструвати, надсилайте заявки на e-mail: mckev@univ.kiev.ua.

    Цьогорічний конкурс відбудеться 27 листопада о 14:00 в Мистецькій залі Червоного корпусу (ауд. 321). Переможців у номінаціях "авторська пісня" та "авторська поезія" визначить авторитетне журі.

    Деталі - у прикріпленому файлі.

    Додані файли: 
  • Відбулася прем'єра фільму про Олеся Гончара

    12 квітня у приміщенні Київського міського палацу ветеранів відбувся прем’єрний показ документального фільму «Стежками Олеся Гончара» режисера Валерія Степаняна-Григоренка.

    На прем’єрі була присутня дружина Олеся Гончара – Валентина Данилівна та донька Людмила Олександрівна, а також племінниця поета – Тетяна Бондаревська – директор Літературно-меморіального музею садиби Олеся Гончара у селі Суха Кобеляцького району Полтавської області.

    Показ фільму про «видатного словотворця, непохитного патріота і вірного сина України Олеся Гончара» відбувся за сприяння Національної спілки письменників України.

    Голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський перед показом фільму наголосив, що «Олесь Гончар вартий високої оцінки. У найвищих кабінетах світових він представляв Україну на міжнародному, на найвищому рівні. Ось, що таке зберегти гідність і достоїнство, зберегти високий талант у таку драматичну добу. Він керував Українським фондом Миру, був членом Всесвітньої Ради Миру, одним із засновників українського фонду культури. Презентував Україну на різних міжнародних форумах надзвичайно достойно. Відчувався державницький рівень мислення. Він ініціював відбудову Михайлівського Золотоверхого монастиря».

    Кінорежисер Валентин Мисливий – директор Міжнародного фестивалю фільмів та теле– радіопрограм для дітей та юнацтва «Золоте курча» - говорив про митця з екрану: «Мав незаперечну повагу серед письменників, навіть серед опонентів. Його мудрості, шляхетності, аристократизму не вистачає сьогодні нам. Нам не вистачає особистостей в літературі, культурі, політиці, суспільному житті людей калібру формату Олеся Гончара»

    Також виступали відомі діячі культури і мистецтва, серед яких Світлана Ігнатьєва з Центру української мови імені Олеся Гончара, Геннадій Півняк – Ректор Національного гірничого університету «Дніпровська політехніка», Віктор Женченко – поет, перекладач, Народний артист України, Сергій Тримбач – кінокритик, кінознавець, кіносценарист, заступник Голови Національної спілки кінематографістів України, лауреат Державної премії імені Олександра Довженка, котрий запросив на 17 квітня о 18:30 в Будинок кіно на творчий вечір, присвячений Олесю Гончару.

    Усі виступаючі говорили, що наскрізною лінією у фільмі проходить лірична сторінка життя письменника та його коханої дружини, його душі та підтримки - Валентини. Також наголошували, що Олесь Гончар вчив таких морально–етичних цінностей, як вірність, любов до Батьківщини, любов до людини, світло, яке повинно йти від кожного з нас. Він був великим українцем, він не зрадив собі, не зрадив народу України. Де б він не працював, де б він не був: чи на фронті, чи коли очолював Спілку письменників України, чи у Раді миру, дороговказом завжди для нього було – це віра: в людей, в Бога, в країну, в сім’ю. Він – сучасний у твердженнях та судженнях. Він показав ту велич людини, яка живе життям України. Як настанова для людства звучить Гончарове: «Чи не пора винайти щось не для війни, а проти війни? ».

    Від Національної спілки письменників України було вручено почесну відзнаку творцям фільму – режисеру Валерію Степаняну-Григоренку та Ользі Зінченко.

  • Зустріч із письменником Максом Кідруком

    24 травня в Інституті філології з ініціативи студентки Лимаренко Марини відбулася зустріч із письменником Максимом Кідруком. Він розказав трохи про сюжет майбутньої книги, яка матиме назву "Зазирни у мої сни", поділився письменницькою кухнею та відповідав на питання, які виникали в аудиторії

    Прес-центр ІФ

  • Мистецтво відображати життя: вистава Дмитра Матусова

    27 березня - Міжнародний день театру. Не чуже це свято і філологам: від дослідження текстів до власної гри. Напередодні, у театрі “Maskam Rad”, відбулася прем’єра вистави «Нотний портрет: Пьяцолла. Життя в ритмі танго». Відомого аргентинського композитора у ній зіграв Дмитро Матусов. Розповідь про життя і творчість засновника стилю танго нуево велася від першої особи і двома мова. Українською та іспанською лунали репліки Дмитра, студента Інституту філології, спеціальності «іспанська мова, література та переклад».

    Акторська гра поєднувалася зі співом і танцем. Дві жінки як дві історії Астора Пьяцолла доповнювали гру-сповідь актора. А протягом вистави художники, під впливом музичних творів композитора, писали картини. Танго-настрій створювався у приміщенні музею «Київська фортеця». «Танго – це не просто набір рухів. Це стиль життя. Я буду творити своє танго», - говорив Астор Пьяцолла вустами актора.

    Після перегляду вистави можна навести фразу Костянтина Станіславського: "Якби суть театру полягала лише у захоплюючому видовищі, можливо, і не варто було б вкладати в нього стільки сил. Але театр - це мистецтво відображати життя".

    Текст, фото – Дорошенко Каріна

    Категорії: 
  • Літературно-мистецький вечір "Олег Зуєвський: обіцянка радости"

    15 грудня в Національному музеї літератури України (вул. Б.Хмельницького, 11) о 16:00 відбудеться літературно-мистецький вечір "Олег Зуєвський: обіцянка радости", присвячений творчості одного із найяскравіших поетів еміграції ХХ ст.

  • Фіона Семпсон в Інституті філології: обмін досвідом

    В Інституті філології 27 жовтня відбулася зустріч із Фіоною Семпсон, відомою англійською письменницею, авторкою 25 томів поезії, критики та філософії ars poetica. Чотирнадцять її книжок було перекладено тридцятьма мовами. Тепер її поезію можна читати й українською, адже видавництво «Український письменник» видало збірку «Марево», куди увійшли тексти авторки з книги «Колесхіл» та нові вірші. Модератором зустрічі був літератор, лауреат Шевченківської премії та видавець – Юрій Буряк. Він і розповів аудиторії історію співпраці з англійською авторкою.
    Присутні мали змогу почути поетичне слово в авторському читанні та запитувати все, що цікавило. Фіона Семпсон розповіла, що найважливіше для неї у поезії «втекти від себе», але важливо зберегти самобутність у взаємовпливах Америки, Англії та Великої Британії в цілому».
    Після того, як було почуто оригінальний твір і переклад, слухачі вловили музичність тексту,тому в залі виникло питання про мовну гру, чи цікавиться Фіона Семпсон таким явищем. На це письменниця відповіла: «Так, мені це цікаво. Мені подобається у своїх текстах експериментувати з формою, тому мені ближчий верлібр. Маю, приміром, вірші, де одне речення розтягнуто на строфу і кожне має свій сенс».
    Після цього виникло питання про класичну поезію, чи послуговується авторка ямбами, хореями? «Ямб у англійській поезії змушує тяжко навантажувати вухо. І це рамки. Я асоціюю ямб з наставництвом, владою. До того ж пишу, маючи музичну освіту, з придихом, йду за диханням, тому не маю можливості читати так п’ять рядків. Тому ямби в мене практично не трапляються. У мене є сонети, жанри, які вимагають форми, але в мене це абстрактні сонети. Маю близько чотирнадцяти таких в одній книзі. Всі написані одним реченням і мали по чотирнадцять наголосів в одному рядку», - сказала Фіона Семпсон.
    Щодо процесу творення текстів, то авторка відповіла так: «З процесом творення складне питання, бо протягом творчого життя все змінювалося. Часто, коли хочеться написати хорошу поезію, більше читаю, шукаю цитати. Це інтелектуальний процес. Мені вірші не пишуться самі, я працюю над ними. Маю сотні чернеток. Можливо, це все тому, що вивчала ремесло разом з письменництвом. Зараз я навчаюся не витворювати віршів насильно».
    «В інтерв’ю в газеті «Independent» Ви кажете, що складно писати про людей. Чому?», - запитала дівчина із зали. «Це стосується Колесхілу, - прокоментувала Фіона Семпсон, - адже це селище, де живе ще двісті людей, і тобі треба бути обережною з тим, що говориш, щоби потім ніхто не ображався. Я ставила собі завданням для книги «Колесхіл» створення альманаху життя селища, в якому народилась, а вийшла поетична збірка».
    Оскільки Фіона Семпсон – професор поезії в університеті Рохемтона, директор Поетичного центру та редактор видання «Поезії: Міжнародний квартальний огляд», то в аудиторії, переважну більшість якої складали студенти спеціальності «літературна творчість, українська мова та література», виникло питання, як молодим поетам перекладатися, як зацікавити іноземну аудиторію. На це письменниця порадила: «Створіть разом поетичний журнал, дбайте про друк там якісних текстів, розкручуйте себе, а потім шукайте таких же зацікавлених, як ви, закордоном. Подавайтеся на гранти».
    Наостанок Фіона Семпсон розповіла про специфіку літературного процесу Великої Британії, про те, що «члени різних поетичних груп не контактують між собою, часто навіть сваряться. Є ті, хто за серйозну поезію, а є ті, хто пише для попсової музики, бо це краще продаватиметься. Є політична асоціація, що висока поезія – праве крило, консерватори, а масова літературу віддзеркалює більше ліве крило».
    Підсумувати зустріч випало чоловікові Фіони Семпсон, який теж був присутнім у залі. Пітер Селмон, прозаїк, розказав, що «цікаво працювати з дружиною в одному літературному просторі, коли я працюю в прозі, а вона – в поезії. От Фіона пише вірш одним рядком, а в мене в романі одне речення на 20-30 сторінок». Пітер Селмон працює у своїй країні з «літературною творчістю», тож порадив нашим творчим студентам співпрацювати з письменниками, видавцями, щоби хтось дізнався про молодого автора, і наголосив: «Якщо ви прозаїк – читайте поезію, якщо поет – читайте прозу».
    Зустріч була насиченою, кожен міг отримати відповіді на те, що цікавить в англійському літературному процесі, а найпрудкіші - автографи від авторки.

    Текст – Дорошенко Каріна
    Фото – Ната Коваль

  • Музична вистава італійською мовою «Сан Ремо»

    У вівторок, 20 жовтня, з 14.30 – 15.50 у Мистецькій залі Інституту філології відбувалася
    музична вистава італійською мовою «Сан Ремо», створена студентами 4 курсу бакалаврату спеціальності «переклад з італійської мови».

    Фото Валерія Попова

Сторінки

Subscribe to творчий вечір