творчий вечір

  • ПОЕЗІЯ – ЦЕ ЛОМИКАМІНЬ

    Цю квітку, що здатна пробити навіть гострий камінь, оспівала свого часу Леся Українка: «На гострому, сірому камені блиснуло щось, наче пломінь. // Квітка велика, хороша, свіжі пелюстки розкрила… // Нам, поетам, годиться назвати її ломикамінь // І шанувать її більше від пишного лавра». Справжня поезія так само пробивається своїм світлом крізь товщу слів і стає квіткою-ломикаменем.

    Про це згадалося під час поетичних читань, які відбулися в затишному кафе з дуже любовною назвою «Купідон». Я назвав ті читання продовженням зібрань Літературної студії імені Максима Рильського, бо ж учасниками їх були переважно студенти, а слухали вони двох із них – Юлії Гупалюк (зі спеціальності «літературна творчість») та Сергія Савіна (зі спеціальності «журналістика»). Обоє, отже, студенти столичного КНУ імені Тараса Шевченка.

    Читання нагадало мені подібні мистецькі вечірки, які відбувалися сто років тому у київських кафешках і дістали назву або «ХЛАМу», або «Льоху мистецтв». Абревіатура «ХЛАМ» читається як «Художники, Літератори, Артисти, Музиканти», а «Льох мистецтв» не потребує навіть розшифрування. Їх організовували чи забігали до них багато визначних у майбутньому поетів, театралів та живописців. Серед них Павло Тичина, Михайль Семенко, Лесь Курбас зі всією своєю артистичною братією, що сформувалася в театр «Березіль», і чимало інших мистецьких знаменитостей. Пізніше вони ввійдуть в історію нашої культури як «Розстріляне відродження». Їхні «розстріляні» псевдокомуністичним режимом традиції взялося відродити мистецьке покоління рубежу 50-60-х років ХХ ст., що здобудеться на назву «шістдесятники». Вони мали теж свої «ХЛАМи», осередками яких стали Жовтий корпус столичного університету, видавництво «Молодь» та Клуб творчої молоді (КТМ). Але це, так би мовити, офіційні осередки «ХЛАМу», з яких вийшли і Василь Симоненко, і Іван Драч, і Борис Олійник, і Ірина Жиленко й деякі молодші – Світлана Йовенко, Людмила Скирда й ін. Неофіційним ще був пивний бар на розі тодішніх вулиць Червоноармійської та Льва Толстого. У тому барі продавалося бочкове пиво, а вечірньої пори туди приходили поети і читали, піднявшись на бочку, свої нерідко «крамольні» як для радянської влади вірші. Найчастіше там можна було почути студента КДУ (тодішня абревіатура щодо Київського університету) Володимира Шкурова. Його один чотиривірш тоді був на устах не лише завсідників пивного бару:
    Неуютно, холодно и сыро,
    Пахнут трупом люди и листва.
    В этом сплине корчится полмира,
    Наплевав на громкие слова.

    «Громкие слова» – це демагогія тодішньої компартійної влади, виступити проти якої у шістдесятих роках зважувалася хіба що поезія. По-своєму це звучало в Івана Драча («Ніж у сонці нашої правди»), в Миколи Вінграновського («Якщо народ мій числиться формально, Тоді я дійсно дійсний формаліст) чи в інших шістдесятників.

    У кафетерії «Купідон» уже в роки української Незалежності мені доводилося бачити й чути таких неординарних дівчат у літературі, як Соломія Павличко чи Ніла Зборовська. Безмежно талановиті, обидві – випускниці Київського університету, вони більш відомі як літературознавці, але пропонували і суто свої художні твори (Ніла) чи переклади з іноземних авторів (Соломія). Дуже печально, що вони так рано відійшли за обрій, а я сумую ще й тому, що в обох був «офіційним опонентом» або «провідною організацією» на захисті їхніх докторських дисертацій.

    Сьогоднішні «ХЛАМівці», які останнього дня зими прийшли в кафетерій «Купідон» (28.02.2021), пишуть ніби не про те, що писали сто років тому «розстріляні», півстоліття тому «шістдесятники» чи (чверть століття тому) вже «незалежні» Соломія і Ніла. Але з їхніх сердець пробивається та ж сама поезія-ломикамінь, яку оспівала вже 150-літня Леся Українка. Модератор поетичних читань Леся Мудрак – випускниця києво-університетської спеціальності «літературна творчість» – почала своє модерування зі згадки про потребу закликати весну, яку від давнини закликали наші пра-пра-пращури, але сьогодні (сказала вона) ми зібралися, аби закликати до поетичного слова двох студентів Шевченкового університету – Юлію Гупалюк і Сергія Савіна.

    Читали вони свої твори по черзі – спочатку Сергій, а потім Юлія. Взявши надане мені слово для обговорення почутої поезії, я сказав, що в творчості багатьох сучасних поетів найбільше непокоїть їх однаковість. Мені здається, що «однаково» пишуть і письменники-професіонали, і наші літстудійці імені Максима Рильського. Юлія й Сергій – хоча майже ровесники – зовсім не схожі одне на одного. У Сергія чуємо справді «чоловіче» слово, він схильний до епічного художнього мислення, а Юлія наснажує свій поетичний арсенал більше ліричною, ніж епічною, барвою. Можливо, в цьому виявляється їхня маскулінна і фемінна приналежність, але маємо справу швидше з типом їхнього художнього обдарування. А пишуть вони ніби про однакове – про материнство, про рідну землю, про філософію закоханості як рушійної сили життя, але в кожного з них ці мотиви постають у несхожому обрамленні і створюється враження, що перед нами представники справді нового покоління митців. Як новими свого часу були і «ХЛАМівці» столітньої давнини, і «шістдесятники», і перші «незалежники». Побажаємо, аби сучасне нове покоління поетів якнайшвидше здобулося на особливе місце в літературі, стало хрестоматійним і якнайкраще сприяло формуванню світлих естетичних смаків та національної свідомості у розбудовників нашої української Незалежності.

    Наостанок свого виступу я подарував учасникам поетичних читань та модераторці заходу свої книжки-спогади про шістдесятників Івана Драча та Бориса Олійника.

    Михайло НАЄНКО, директор Центру
    літературної творчості ІФ КНУ імені Тараса Шевченка.
    Світлини Юлії КУЗЬМЕНКО

    Категорії: 
  • Творча зустріч із Лесею Мудрак

    17 лютого студенти третього та четвертого курсів «Літературної творчості» мали можливість зустрітися з непересічною випускницею спеціальності, відомою українською письменницею, лауреаткою багатьох премій та просто неординарною жінкою – Лесею Мудрак. Темою розмови стала нова збірка віршів та поезії у прозі «Між жіночих звивин». Онлайн-конференція відбулася в камерному, невимушеному форматі. Гостя була рада поспілкуватися з «літтворцями», до яких і сама належала, та поділитися досвідом із неофітами.

    Студенти-третьокурсники фахово підготувалися до зустрічі, презентувавши рецепцію книжки Лесі Мудрак у рамках спеціального курсу «Майстерня критики». Всі написали рецензії на збірку «Між жіночих звивин» й авторка попередньо з ними ознайомилася. Вона уважно поставилася до відгуків, об’єктивно та з гумором сприйняла зауваги й відзначила вміння критиків-початківців «читати між рядків».

    Пані Леся розпочала захід декламуванням своїх творів, адже, за її словами, «краще за автора говорить його художнє слово». Потім письменниця розповіла про історію виникнення та формування книжки, що зачиналася фактично як експериментальна річ, скомпонована з постів у фейсбуці, але потім переросла в дещо більше. Загалом творча зустріч вибудовувалася у форматі полілогу, тож рецензенти мали змогу співставити свої критичні висновки зі власне авторським баченням і поглибити аналіз, поставивши додаткові питання.

    Насамперед студенти відзначили оригінальність і майстерність форми письменниці. Розмаїта гра слів, самобутні експерименти в ліриці зумовили дискусію про формалістичну складову текстів авторки. Зі свого боку Леся Мудрак підтвердила, що відштовхується від форми, а не від змісту. Але варто зосередити увагу на тому, що такий підхід завжди є обумовленим і семантично наснаженим. Тут не йдеться про «гру заради гри», адже вона не випадкова та ховає за собою по-мистецьки закодовані змисли.

    На питання про своїх ідейних натхненників авторка відповіла, що дуже любить і шанує прозу Марії Матіос, особливо її ранню новелістику. Крім того, пані Леся вдячна долі за можливість познайомитися з В’ячеславом Медвідем. Саме він був редактором перших, ще еротичних, текстів письменниці й саме завдяки порадам маститого автора їй вдалося відкрити для себе жанр поезопрози.

    Дехто з рецензентів помітив крізь призму збірки «Між жіночих звивин» певне зміщення акцентів у творчості Лесі Мудрак від лірики до поезії в прозі. Логічним постало питання про можливість звернення письменниці до великої прози. Пані Леся запевнила, що поки не готова писати роман, бо не має можливості його «висидіти» через складний повсякденний графік, але не заперечувала перспективи створення такої роботи. «Я би насправді хотіла, щоб мій майбутній роман мав вигляд безсистемних потоків свідомості. Не бажаю, щоб це був «сюжет заради сюжету». Я хочу зрештою розказати своє внутрішнє», – прокоментувала авторка. Мисткиня зауважила, що їй справді імпонує проза потоку свідомості, й саме у ній можна дуже багато для себе відкрити. Пані Леся прагне створити великий прозовий твір саме у такому річищі, адже, на її думку, масової літератури в наш час і без того забагато.

    У процесі подальшого обговорення збірки «Між жіночих звивин» авторка відповіла на критичні зауваги рецензентів щодо окремих змістових аспектів. Вона пояснила, що спрощені, дещо банальні, провокаційні загравання в текстах були введені задля доступності розкриття глибинних сенсів. Вони служать елементом своєрідного подвійного кодування, що робить твори доступними для сприйняття на різних рівнях. Пані Леся свідомо використовує подібні прийоми та не вбачає в них нічого недопустимого.

    Стосовно пунктуації письменниця наводить схожу аргументацію. Вона зумисне часто розставляє три крапки або додаткові коми не лише задля загравання з читачем, а й для відображення певної хаотичності авторського тексту. Розділовими знаками пані Леся намагається передати свій емоційний стан, власне відчуття мови, тональності, про що пишуть навіть видавці книжки. Авторка також полюбляє використовувати дужки з метою привернути увагу та виразити внутрішню іронію. «Я вважаю, що кожен письменник не повинен бути серйозним», – стверджує мисткиня. На її думку, він мусить вміти жартувати, іронізувати, «стьобатися». До того ж творець має хоча б частково залишатися дитиною, адже тільки так можна «узріти» непізнаване.

    На запитання про орієнтованість творчості Леся Мудрак щиро відповіла: «Насамперед моя творчість орієнтована на мене». Коли писалися подані у збірці роботи, авторка не замислювалася над тим, як вони будуть сприйняті чоловічою та жіночою аудиторією. Вона просто творила для себе певний «дуже відвертий, дуже глибокий щоденник серця». Письменниця погоджується з тим, що «Між жіночих звивин» – достатньо трагічна, драматична, депресивна книжка, та вона не могла мовчати тоді, коли замість неї говорило нутро. «Я ніколи не пишу на замовлення», – підсумувала гостя.

    Окремо Леся Мудрак виділила оформлення збірки, виконане Іриною Сажинською. Авторка навмисне не зверталася до професійних художників, а довірилася пані Ірині та її глибокому відчуттю слова, бо хотіла, щоб ілюстрації робила справжня поетка. Оформлення виявилося досить нетиповим, але воно заслуговує на неабияку увагу. Ірина Сажинська повністю виправдала очікування й, за словами пані Лесі, «відчула часточку мене». Закладені посили були метафорично передані в ілюстраціях.

    Пані Леся також розповіла, що книжка «Між жіночих звивин» зараз мандрує Україною, але карантин вніс у процес свої корективи, тож авторка не може повноцінно презентувати видання в обласних центрах. Проте розголос збірка має. Зокрема письменницю дуже тішить той факт, що минулого року столичний театр «Сузір’я» поставив поетичну виставу, театралізоване дійство за творами «Між жіночих звивин». Леся Мудрак висловила подяку директорці театру Ірині Батько-Ступці, режисерові Сергію Архипчукові, видавчині Анастасії Зубрицькій та глядачам, адже зала була переповнена.

    Завершилася творча зустріч взаємними побажаннями поспілкуватися очно. «Мені не може не боліти наш Інститут філології, мені не може не боліти наш жовтий корпус. Увесь час щось до нього повертає», – зізнається пані Леся. Залишається тільки побажати їй міцного здоров’я, адже карантин рано чи пізно закінчиться, і тоді рідний інститут обов’язково тепло привітає талановиту випускницю.

    Владислав Хоменко

  • Лютневе онлайн-засідання ЛІТЕРАТУРНОЇ СТУДІЇ ІМЕНІ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО

    8 лютого (другого вівторка кожного місяця) традиційно збираємося в онлайн-форматі, аби зробити ще один крок уперед:

    1. Послухати й обговорити нові твори літстудійців 4-го курсу. Насамперед - студентів спеціальності "літературна творчість", але й й усіх інших четвертокурсників, у яких прокинувся літературний талант. "А талант - це те місце, куди поцілував Бог" (Є. Маланюк).

    2. Біля "вільного мікрофона" також послухаємо та обговоримо нові твори всіх, у кого вони з'являлися попри несприятливі умови нашої карантинної епохи. Справжня творчість ще ніколи не зважала на епохи. "Бо не було епохи для поетів, але були поети для епох" (Ліна Костенко).

    3. Лесі Українці - 150! Пропонуйте свої відгуки про її поезію або твори, їй присвячені.

    Запрошуємо до участі в онлайн-студії не тільки студентів Шевченкового університету, а й студентів усіх університетів України та ближчого і дальшого зарубіжжя. Аби тільки були вони четвертокурсниками чи було в них із чим постати перед "вільним мікрофоном".

    Свої твори всіх літературних жанрів просимо протягом 9-20 лютого ц. р. надсилати в Центр літературної творчості Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка на електронну адресу старшого лаборанта Центру Марини Єщенко poltava.proza@gmail.com

    Надіслані твори будуть опубліковані для обговорення у ФБ на сторінці "Літературна студія імені Максима Рильського", а потім вони увійдуть до студентського альманаху "Сві-й-танок" № 13 (2021).

    Ласкаво просимо!

    Центр літературної творчості ІФ КНУ імені Тараса Шевченка

  • Анонс онлайн зустрічі Літературної студії імені Максима Рильського

    ЛІТЕРАТУРНА СТУДІЯ ІМЕНІ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО 12 СІЧНЯ 2021 р.

    Відбудеться в інтернет-режимі (через карантин) з такою програмою:

    1. Читання й обговорення нових творів студійців 3-го курсу спеціальності "літературна творчість", а також третьокурсників усіх спеціальностей Київського та інших університетів України і зарубіжжя, у яких формується творчий талант.

    2. Вільний мікрофон: читають (теж в інтернет-режимі) свої нові твори студенти всіх курсів.

    3. Презентація нових поетичних творів Людмили Дядченко та інтерв'ю з нею відомого турецького видання.

    (Людмила Дядченко - випускниця спеціальності "літературна творчість", 2012 р., авторка 3-х збірок поезії, активна учасниця багатьох поетичних фестивалів зарубіжжя і сучасного літературного процесу України. Текст інтерв'ю буде розміщено тут 12 січня 2012 р.).

    Літстудійців 3-го курсу і всіх бажаючих узяти участь в інтернет- зібранні літстудії 12 січня просимо надсилати свої твори на електронну адресу ст. лаборанта Центру літературної творчості Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка Марині Єщенко: poltava.proza@gmail

    Додаткову консультацію може надати староста літературної студії - третьокурсник Богдан Братусь (див. його сторінку на ФБ: https://www.facebook.com/bratus.verse).

    Подані на обговорення твори буде розміщено на Фейсбук-сторінці Літературної студії імені Максима Рильського, а також у 13-му випуску студентського альманаху "Сві-й-танок" (2021).

    З Новим роком та Різдвом Христовим!

    Тримаймось художнього слова якнайміцніше! Бо воно було спочатку людського життя і було воно у Бога. А він постійно навчає нас творити його і розвивати.

    "Щоб Слово пламенем взялось,

    Щоб людям серце розтопило"

    (Т. Г. Шевченко)

    Центр літературної творчості ІФ КНУ імені Тараса Шевченка

  • Науково-практичний семінар, приурочений до відзначення свята Шаб-е Ялда

    21 грудня відбувся науково-практичний семінар, приурочений до святкування свята Шаб-е Ялда. Організатором заходу виступило посольство ІРІ. Семінар розпочав Надзвичайний та Повноважний посол ІРІ пан Манучехр Мораді, який звернувся з вітальним словом до усіх присутніх. Пан Манучехр Мораді, наголосив, що це уже третій семінар з іраністики, який посольство ІРІ проводить у межах програми з популяризації перської мови та культури Ірану на теренах України.

    Пан Хоссейн Баят, викладач, який за сприяння Посольства Ісламської республіки Іран викладає в Інституті філології перську мову та літературу розповів присутнім про стародавні традиції святкування цього свята. У грудні іранці відзначають одне з найдавніших та найтаємничіших свят у році – день народження Сонця, «Шаб-е Ялда». Найкоротший день у році та найдовша ніч випадають на 21 грудня. Цей день називається зимовим сонцестоянням. Іранці вірять, що злі сили можуть зробити так, що вранці сонце не зійде, тому у цю ніч не сплять. Зазвичай родина збирається у домі найстаршого члена сім’ї, смакують символічні для цього дня фрукти, горішки, насіння; дорослі розповідають стародавні легенди, а молодь зачаровано слухає, поринаючи думками у давнину. Shab-e Yalda була офіційно внесена до списку національних духовних скарбів Ірану на спеціальній церемонії в 2008 році.

    Асистент кафедри мов і літератур Близького та Середнього Сходу Амір Маллаахмаді продекламував газелі відомого перського поета Гафеза, без читання віршів якого не обходиться жодне іранське традиційне свято, а також розповів, що в Ірані газелі Гафеза не лише декламують, а й ворожать на них.

    Урочистий захід відбувся в он-лайн режимі на платформі Zoom, а нагоду долучитися до цього чудового свята мали усі охочі.

    Центр іраністики

  • Відбувся онлайн-семінар на тему "ІРАНСЬКА МУЗИКА"

    12 листопада 2020 р. відбувся онлайн-семінар, організатором якого було Посольство Ісламської Республіки Іран в Україні, на тему "ІРАНСЬКА МУЗИКА". З доповіддю на семінарі виступив іранський митець Мілад Кухпає-заде, який розповів про історію і розвиток музики на території сучасного Ірану, про особливості традиційної музики різних регіонів країни (Лорестану, Курдестану, Хорасану тощо), про традиційні музичні інструменти (даф, тамбур, сетар, каманче, тар тощо).

    А також про специфіку формування і розвиток європейської класичної симфонічної музики та поп-музики як окремих різновидів сучасної музики в Ірані.

    На завершення семінару пан Кухпає-заде зіграв на іранському музичному інструменті "даф".

    Посольством ІРІ також планується найближчим часом проводити серію подібних онлайн-семінарів на платформі Zoom, присвячених різній тематиці історії та культури Ірану.

    Сторінка Посольства ІРІ в instagram: @iranembassyinukraine на Facebook: https://www.facebook.com/IranembinUkraine/

  • ЛІТЕРАТУРНА СТУДІЯ ІМЕНІ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО КНУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

    Традиційне зібрання студійців відбудеться 10 листопада 2020 р. На порядку денному – два питання:

    1. Читання й обговорення нових творів студентів 2-го курсу спеціальності "літературна творчість" та всіх інших спеціальностей, у кого виявляється дар до письменницької праці.

    2. "Вільний мікрофон". Свої нові твори читають усі бажаючі – студенти-магістранти Київського та всіх інших університетів.

    Карантинні умови, на жаль, змушують робити все це дистанційно. Другокурсників та всіх "вільно-мікрофонних" бажаючих просимо надсилати свої нові твори на електронну адресу старшого лаборанта Центру літературної творчості Марини Єщенко: poltava.proza@gmail.com

    Обговорення надісланих творів відбудеться тут – на сторінці Літературної студії імені Максима Рильського у фейсбуці: https://www.facebook.com/mr.litstudio. Надіслані тексти (та їхнє обговорення) будуть опубліковані в студентському альманасі "Сві-й-танок". Випуск 13, 2021 р.
    Натхнення всім і творчої наснаги!

  • Телеміст між Києвом і Женевою: онлайн-зустріч із письменником Олесем Ільченком

    28 жовтня в рамках дисципліни «Літературні проєкти: кураторство» студенти ІV курсу «літературної творчості» мали можливість спілкуватися зі знаним українським письменником і сценаристом Олесем Ільченком. Письменник уже довгий час мешкає в Женеві, втім, завдяки новітнім технологіям з легкістю доєднався до розмови, попередньо узгодивши час онлайн-конференції.

    – Пане Олесю, яка погода зараз у Женеві? – після перших вітань поцікавилися студенти.

    – У Женеві сьогодні дощить, – з усмішкою відповідає гість, відразу налаштовуючи аудиторію до щирого спілкування.

    Студенти передусім хотіли почути, як і з якою метою пан Олесь на початку 90-х років ХХ ст. замислив і втілив видання мистецького часопису «Арка», того самого славнозвісного журналу, що виходив у далеких повоєнних роках у Німеччині з ініціативи МУР-у. І пан Олесь докладно і з багатьма цікавими деталями розповів, як непросто було знайти фінансування й налагодити видавництво, адже через економічну кризу майже всі культурні проєкти тимчасово були призупинені. Також гість наголосив, що видання в багатьох моментах залежало від доброї волі відомих письменників, перекладачів, культурологів, котрі люб’язно зголошувалися надати до публікації власні тексти за мізерні гонорари, а іноді й безкоштовно. Олесь Ільченко також згадав символічну редакцію, яка допомагала йому втілювати задум у життя, про поради й зауваги метра Ю. Шереха, отримані листовно, про відгуки читачів. Насамкінець письменник завважив, що більш докладно про часопис і листування з Ю. Шерехом можна прочитати в книжці спогадів «Збирачі туманів. Суб’єктивні нотатки з київського життя» (Київ, 2017).

    Далі розмова точилася навколо романного доробку Олеся Ільченка. Обговорювали зосібна «Місто з химерами» (Київ, 2009) і «Порт Житана» (Чернівці, 2020) – найперший і крайній романи, пов’язані між собою і київським топосом, і темою мистецтва, і загальним культурологічним шаром, обернутим навколо української літератури та найширшого кола освічених представників українського народу. Питання аудиторії переважно стосувалися збирання матеріалів і конструювання самого сюжету. Оскільки йдеться про інтелектуальну прозу з багатьма підтекстами й історичними фактами, які відтворюють до найменших подробиць тло епохи, цілком зрозуміло, що написанню текстів передувала копітка робота. Й справді, пан Олесь підтвердив такі думки, докладно описавши підготовчі етапи, що передували написанню кожного з текстів, а також розповів про кілька містичних збігів. Ішлося про фатальний трикутник із центром у Соборі Святої Софії, за яким тепер київські екскурсоводи проводять екскурсії; а також про теку іншого архітектора, віднайдену в реальності, а описану ще раніше в романі «Місто з химерами» (за сюжетом, папка належала Владіславу Городецькому); про реальні пошуки читачів, пов’язані з образом вигаданого художника Марка Мазура – одного з головних героїв роману «Порт Житана» (багато читачів роману, навіть таких, що належали до мистецьких кіл, щиросердно повірили в існування вигаданого київського митця Мазура, адже майже всі, з ким він спілкувався в романі, були реальними особами).

    Подвійної «порції» Зум-у, як виявилося, було недостатньо, щоб почути відповіді на всі питання. Зустріч обірвалася на пів слові, ніби зависла, натякаючи на те, що продовження неодмінно буде.

    P.S. «Порт Житана» Олеся Ільченка ввійшов до довгих списків ВВС (2020). Студенти й викладачі спеціальності «літературна творчість» щиро вболівають за цей твір і щиро зичать йому перемоги. викладач кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості, канд.філол.н. Тетяна Белімова

  • Жовтневе засідання Літературної студії імені Максима Рильського

    У зв'язку з пандемією засідання Літстудії проходитимуть у форматі онлайн. Найближче відбудеться за графіком 13-го жовтня 2020 р. з розглядом таких питань:

    І. Звіт про роботу Літературної студії імені Максима Рильського і Центру літературної творчості ІФ КНУ імені Тараса Шевченка в 2019-2020 навчальному році (текст ЗВІТУ додається нижче для обговорення).

    2. Читання й обговорення творів першокурсників.
    3. Вільний мікрофон: твори читають усі бажаючі літстудійці

    З питаннями звертатися до старшого лаборанта Центру Літературної творчості, к. ф. н. Марини Єщенко - poltava.proza@gmail.com

    Додані файли: 
  • Відбулося вручення Міжнародної німецько-української премії імені Олеся Гончара

    6 жовтня в Інституті філології відбулося вручення Міжнародної німецько української премії імені Олеся Гончара. В однойменному музеї-кімнаті дипломи вручав незмінний голова журі – поет, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Петро Перебийніс.
    На жаль, не всі лауреати змогли бути присутні на зустрічі, тому дипломами нагородили лише частину із них.

    У номінації «Збірка оповідань чи новел» перемогу отримав вінничанин Владислав Гранецький-Стафійчук (псевдонім – Влад Сорд) за збірку малої прози «Безодня»: «Це книга, де війна без прикрас» (П. Перебийніс).

    У номінації «Поезія» Премію присуджено поетесі з Запоріжжя, а нині киянці Ірині Сажинській за збірку поезій «Cor humanum». «Для мене людське серце – це парадокс, завжди хотілося осмилити парадокс людського серця» (І. Сажинська).

    У номінації «Літературна праця, присвячена творчості Олеся Гончара» премію отримала аспірантка Шевченкового університету Катерина Красножон з міста Вишневого на Київщині за науково-популярну літературознавчу працю «“Чорний яр” Олеся Гончара: ритміка контрастів». «Новела Олеся Гончара про трагедію бездумного втручання в природу, про тему забуття історії взагалі» (К. Красножон).

    Дякуємо меценатам Премії Тетяні Куштевській та Дітеру Каренбергу за те, що навіть перебуваючи за тисячі кілометрів у Німеччині, знайшли можливість передати лауреатам грошову винагороду, аби мати змогу привітати цьогорічних лауреатів. А також неймовірно талановитому художнику графіку Василю Перевальському за надзвичайно красиве оформлення цьогорічних дипломів.

    До наступних зустрічей!

    Фото: Валерій Попов, текст: Мар'яна Кошарська, завідувач Музею-кімнати Олеся Гончара Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка

Сторінки

Subscribe to творчий вечір