круглий стіл

  • Останній великий фарсімовний поет

    Коли ж із думкою зрідниться мова,
    Коли міцна й легка її основа,

    Вона засяє, як нова планета,
    Й запам'ятає світ ім'я поета.

    Абдурахман Джамі

    перекл. Василь Мисик
    (з книги «Захід і Схід: : Переклади», 1990)

    У 2014 році виповнюється 600 років з дня народження всесвітньовідомого ірано-таджицького філософа й теолога XV ст., останнього представника класичного періоду фарсімовної поезії Нуріддіна Абдуррахмана ібн Ахмада Джамі. Постать творчо обдарованого мислителя набула визнання ще за життя. Перебуваючи при дворі шаха, уславлюючи його персону й діяльність, Джамі подумки й у прихованому змісті своїх віршів завжди був вірним власному народу. За його простий спосіб життя, суворість до себе й повагу до інших він був однаково глибоко шанований серед звичайних землеробів і ремісників й серед тогочасної інтелектуальної еліти. Разом зі своїм духовним й творчим побратимом Алішером Навої Джамі не втомлювався бути рушієм культурного життя доби. Він організовував чимало літературних дискусій, на яких обговорювалися не лише поетичні питання, а й музична та живописна проблематика.

    Як творчо обдарований письменник Джамі розкрив свій талант у багатьох жанрах тогочасної поезії. Серед його доробку – цикл романтичних суфійсько-філософських поем «Хафт авранг» («Сім престолів»), серед яких найвідоміші «Юсуф і Зулейха», «Лейлі та Меджун» та ін.. а також три дивани поезії – збірки газелей, рубаїв, строфічних віршів – розділені за хронологічним принципом: «Перша глава юності», «Середня перлина в намисті», «Завершення».

    Творчість Джамі й донині вивчають і цінують у багатьох країнах світу. Ювілеї письменника урочисто відзначають не лише сходознавчі культурні центри, а й вищі навчальні заклади, влаштовуючи конференції, творчі вечори та поетичні читання. Не став винятком й Інститут філології Київського університету, який спільно з посольством ІРІ в Україні та Національним музеєм мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків організував круглий стіл «Абдуррахман Джамі й світова література та мистецтво» до 600-ліття з дня народження класика перської літератури XV ст.

    Захід відбувся 9 жовтня в Ісламському залі Національного музею. Крім співробітників музею та викладачів кафедри Близького Сходу Інституту філології, які підготували тематичні доповіді, в круглому столі взяли участь студенти-сходознаці. Вони прочитали вірші й уривки з поеми «Юсуф і Зулейха» Джамі мовою оригіналу й у перекладах А.Кримського та В.Мисика.

    Заступник директора Національного музею культуролог Ганна Рудик презентувала серію фрагментів-ілюстрацій до поеми Джамі «Юсуф і Зулейха» двох серій – XVIII і XVIII-XIX ст.

    Викладач з Ірану – доктор Наргес Мухаммаді, яка працює в Інституті філології, розповіла про особливості й традиції прийому діалогу (моназере) в поемах Джамі. Завідувач кафедри Близького Сходу Інституту доц. Тетяна Маленька виступила з доповіддю «Монографія А. Кримського «Джамі» у світлі сучасної іраністики». З особливостями поеми Джамі «Юсуф і Зулейха» ознайомила доцент кафедри Близького Сходу Анна Бочарнікова.

    Анна Мукан,
    Фото: Валерій Попов

  • Юний віком і зрілий надбаннями ювілей

    24 вересня в Мистецькій залі Інституту філології Київського університету відбувся круглий стіл «Сучасна історія української літератури: традиції та інновації». Захід організувала кафедра історії української літератури та шевченкознавства в межах святкової програми, приуроченої до 15-річного ювілею підрозділу.

    В круглому столі взяли участь відомі літературознавці – випускники і співробітники кафедри, а також шановані колеги – історики літератури з усіх куточків України. Серед них: член.кор., зав.відділу давньої української літератури Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України М.М. Сулима, Генеральний директор Національного музею Тараса Шевченка Д.В. Стус, декан філологічного факультету Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка, проф. М.П. Ткачук головний редактор журналу «Слово і час», д.філол.н. Л.І. Скупейко, проф. Г.Д. Клочек, проф. П.Б. Білоус, проф. О.М. Сліпушко, проф. А.Б. Гуляк, проф. Ю.І. Ковалів, проф. В.В. Яременко та інші. Модератором заходу виступила доцент кафедри історії української літератури та шевченкознавства Галина Усатенко.

    Першою слово взяла завідувач кафедри-ювіляра д.філол.н., проф. Оксана Сліпушко. Вона коротко переповіла історію створення кафедри, коріння якої сягає часу заснування Університету Святого Володимира – 1834 року. Тоді існувала єдина кафедра російської словесності історико-філологічного відділення, а вже в 1918 році на філологічному факультеті вперше було створено окрему кафедру української літератури. Виокремлення навчального підрозділу, який займатиметься виключно дослідженням давньої та класичної української літератури, а також шевченкознавством відбулося 2 липня 1999 року. З того часу ось уже 15 років кафедра історії української літератури та шевченкознавства плідно працює в усіх напрямах наукової, методичної та викладацької діяльності.

    «Наше основне завдання – довести на прикладі реальних фактів, що Київ був духовним, економічним і політичним центром середньовічної Європи, мав сформовану європейську модель мислення, яка насамперед проявлялася у нашій літературі XI-XII століття», - наголосила Оксана Миколаївна й зазначила, що нинішня розмова має бути спрямована на обговорення сучасних підходів до викладання літератури так, щоб вже завтра вона була корисною і потрібною студентові.

    Першим у розмові взяв участь Дмитро Стус. Як практикуючий викладач, Дмитро Васильович поділився своїми спостереженнями над нинішньою літературною освітою студентів. Він відзначив, що багато майбутніх філологів лінуються звертатися до оригіналів творів, особливо великих за обсягом. Це призводить до непрофесійності й дискредитації філологічного фаху серед інших професій. Крім того, необхідно збільшувати кількість годин викладання літератури, особливо на філологічних спеціальностях, вважає письменник і літературознавець.

    В круглому столі також взяли участь представники двох підходів до укладання історії української літератури – колективного та авторського. Микола Сулима, один із авторів 12-томної «Історії української літератури», яку укладає колектив Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України, презентував I і IV томи праці. Перший – присвячений літературі Київської Русі і доходить до п.п. XVI ст. Четвертий том – шевченкознавчий – вийшов позачергово у зв’язку з 200-річним ювілеєм Тараса Шевченка. Микола Матвійович зазначив, що і вихід книжки Оксани Сліпушко «Література Київської Русі», і поява I тому «Історії української літератури» дуже своєчасні. Адже влада сусідньої загарбницької країни вже не перший рік намагається витравити з історії Київську Русь як таку. Також літературознавець привітав кафедру історії української літератури та шевченкознавства зі святом і наголосив, що не зважаючи на юний цифрою ювілей, кафедра має зрілі надбання і глибокі знання.

    Про своє бачення авторських історій літератури розповів Юрій Ковалів. Щойно вийшов третій том його «Історії української літератури кін. XIX – поч. XXI ст.». «Досконалих історій літератури нема», - вважає літературознавець, згадуючи недоліки підходів і методологій праць І.Франка, С.Єфремова, М.Грушеського, Д.Чижевського. Який би принцип не був покладений в основу укладання історії літератури – він буде однобоким і не охоплюватиме всього різноманіття історико-літературних явищ. Тому у своїй багатотомній праці Юрій Іванович дотримується комплексного підходу: в поле зору дослідника потрапляють не лише постаті письменників і їхні твори, а й увага приділяється тодішньому літературознавству, школам, угрупуванням, віянням. Автор називає три критерії, якими він керується під час роботи над своєю історією літератури: критерій художності, артистичності твору; принцип об’єктивного історизму та гадамерівський принцип «йти від тексту». Насамкінець науковець зазначив, що у філології правильним є лише один шлях – зіставлення (а не протиставлення!) різних поглядів на певний художній твір, факт, явище. Тільки так можна наблизитися до істини.

    Своїм педагогічним досвідом поділився також Григорій Клочек. Науковець багато років займався літературною освітою школи та вишу. Григорій Дмитрович констатував катастрофічну ситуацію зі шкільною літературною освітою. З 340 тисяч цьогорічних випускників, які складали ЗНО з української літератури, лише 7 набрали максимальні бали, а кожен 13-ий здав порожній аркуш з есе. Причин цьому є багато – проблеми з навчальним програмами, загальні тенденції зменшення читання, великий обсяг запропонованої школярам художньої літератури. Сам науковець пропонує звернутися до педагогічних порад Ортега-і-Гассета: треба виходити з того, що учень зможе вивчити, і подавати це відібране дуже якісно. Для цього, на думку Григорія Дмитровича, треба зменшити кількість творів у навчальній програмі, залишивши самі «вершки» - «те, що падає на душу і справді підходить за віком учням». На практичних заняттях варто розглядати лише один твір, аби сповна проаналізувати його на всіх рівнях і розкрити його естетичну вартість. Проте такої культури у нас, на жаль, ще нема, підсумував Григорій Клочек.

    У розмові також взяли участь Петро Білоус і Лукаш Скупейко. Петро Васильович вважає, що найпродуктивнішим методом підходу до викладання історії літератури є герменевтичний. В ньому важливі три моменти: сприйняття літературного твору («літературу треба сприймати як літературу, а не ілюстрацію до чогось чи засіб чогось»), розуміння, яке відбувається одночасно зі сприйняттям, та інтерпретація, яка передбачає декодування тексту і рефлекторно-асоціативну діяльність (міркування навколо твору).

    Лукаш Іванович наголосив, що порушені на круглому столі проблеми є дуже актуальними. Тому подібні обговорення мають вийти за межі аудиторії на широкий загал. Для цього літературознавець запропонував ввести в журналі «Слово і Час» спеціальну рубрику, наприклад «Викладання літератури Київської Русі», і започаткувати постійно діючий семінар під егідою кафедри історії української літератури та шевченкознавства Інституту філології, в якому змогли б брати участь літературознавці з усіх куточків України. В свою чергу Юрій Ковалів запевнив, що продуктивними також будуть відриті заняття, на яких викладачі зосереджуватимуться на аналізі одного єдиного твору або навіть рядка з твору, аби показати безмежні можливості інтерпретації тексту.

    Анна Мукан,
    Фото: Валерій Попов

  • Класики сьогодні

    Студенти і аспіранти кафедри-ювіляра зі щирістю та креативністю продемострували своє бачення літературного канону, постаті Гоголя та "Наталки-Полтавки" І. Котляревського. Автору ідеї та режисеру синкретичного дійства Анастасії Євдокимовій вдалося поєднати традиційне та сучасне, інтелектуальне та творче, текстовий та музичний формати.

    Цікаві висловлення учасників шоу:

    Література серед "нехворих" філологів - інша...

    Люди не розуміють що таке канон та з чим його їсти...

    Нині Гоголь адаптується. Він вже не статичний, він - еластичний...

    «Наталка Полтавка» Івана Котляревського стала трендом завдяки американському хепі-енду...

    Категорії: 
  • Тарас Шевченко у слов’янському просторі

    Пророк. Геній. Народний співець. Живописець людської душі. Мовний інтегратор. Вічний Митець. Палаюче Сонце. Український мученик. Кобзар… Всіма цими словами небезпідставно було вшановане ім’я Тараса Григоровича Шевченка у стінах величного Храму Науки – Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Саме тут 20 травня 2014 року відбулися Міжнародні наукові конференції «Слов’янський світ у культурному просторі ХХІ століття» і «Тарас Григорович Шевченко в слов’янському світі», присвячені Дню слов’янської писемності і культури.

    Патріотичним словом розпочав пленарне засідання академік-секретар Відділення історії, філософії та права НАН України, почесний Генеральний директор Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського О.С. Онищенко. Він підкреслив велике значення слов’янських культурно-дослідницьких студій серед світової славістики, якими традиційно упродовж століть займаються українські науковці.

    Уже в перших доповідях науковців пролунало возвеличення феномена Тараса Шевченка в літературі, мові, історії. Беззаперечно, Кобзар освятив своїм талантом увесь український культурний простір. Таке відчуття і сприйняття Поета знайшло відображення у виступах учасників пленарного засідання, у літературі, виданої до ювілею Шевченка, у серцях усіх присутніх.

    Дуже почесно, що саме студенти Київського національного університету імені Тараса Шевченка задали загальний тон науковому заходу, продекламувавши безсмертні поезії Тараса Шевченка різними мовами слов’янського світу. Пророчі слова Кобзаря лунали польською, хорватською, сербською, болгарською, білоруською, російською та українською мовами, лунали щиро та сердечно. Подібне мовне розмаїття перекладів поезій Шевченка зайвий раз підтверджує відчутний вплив генія Тараса на слов’янський культурний простір.

    У сприйнятті сучасників Тарас Шевченко постає і як досвідчений філолог, майстер слова, авторський словник якого вражає розмаїттям української мови. Про актуальні проблеми дослідження мови Шевченка доповідав П.Ю. Гриценко, директор Інституту української мови НАН України.

    Новинкою у науковому світі стала монографія «Історія української літератури» Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України, презентована під час конференції. Про вшанування Тараса Шевченка в Бразилії надійшло повідомлення від Почесного Консула України в м. Парангва Маріано Чайковського. Книжку «Тарас Шевченко – поет України: пам’ятна книга в двомовному втіленні (португальською та українською) за пропозицією Українсько-бразильської центральної репрезентації» представила завідувач відділу культурологічних досліджень Національного науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії, доктор історичних наук М.В. Гримич.

    На конференції «Тарас Григорович Шевченко в слов’янському світі» особливу увагу приділено аналізу визначної ролі Кобзаря в історії слов’янського світу, актуальним питанням подальшого розвитку шевченкознавства і популяризації творчості Тараса Шевченка у світі.

    У заходах взяло участь понад 100 доповідачів з таких країн, як: Білорусь, Болгарія, Бразилія, Україна, Польща, Росія. Серед них і викладачі Інституту філології: доктор філологічних наук, професор Л.І. Шевченко, доктор філологічних наук, професор М.К. Наєнко, кандидат філологічних наук, асистент О.Ю. Данильченко, кандидат філологічних наук, асистент А.О. Шкрабалюк.

    Станіслав Гречка, Анна Шкрабалюк

  • «Кримськотатарське питання»

    20 травня в КНУ імені Тараса Шевченка відбувся форум «Кримськотатарське питання», присвячений 70-ій річниці депортації кримськотатарського народу з Криму

    Відкрив форум проректор Володимир Бугров, який коротко розповів про історію одного з найчиселініших тюркських народів, який проживає на теренах України, та запросив до перегляду фільму «Хайтарма» (кримскотат. Qaytarma, укр. Повернення). Це перший художній фільм в історії кримськотатарського народу, знятий 2013 року. Кінострічка розповідає про трагічну дату в історії кримськотатарського народу – 18 травня 1944 року – початок сталінської депортації кримських татар. У центрі сюжету фільму – льотчик, двічі герой Радянського Союзу Аметхан Султан. У травні 1944 року після звільнення Севастополя Аметхан відправляється у відпустку до рідної Алупки. На його очах 18 травня і починається депортація кримських татар. У масових сценах виселення брали участь більше тисячі чоловік зі всього Криму. Багато з них – це люди, які пережили цю страшну трагедію особисто.

    По завершенню фільму слово взяв режисер і виконавець ролі головного героя фільму Ахтем Сеїтаблаєв. Він виголосив промову про важливість братерства між нашими народами та закликав всіх замислитися над вибором дороги у житті, бо, на його думку: «Байдуже, чим ви займаєтеся, головне, щоб шлях, який ви обираєте був шляхом добра».

    У межах форуму також виступили Голова департаменту медіа та інформації Земляцтва кримських татар в м.Київ – Таміла Ташева; Кримськотатарський художник-кераміст, засновник студії El-Cheber – Рустем Скібін; студент магістратури історичного факультету – Чередніченко Олексій; кримськотатарський вчений-археолог, завідувач відділом археології середньовічного міста Бахчисарайського історико-культурного заповідника – Аліє Ібрагімова; директор Центру близькосхідних досліджень – Ігор Семиволос та політолог, керівник програм розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень – Юлія Тищенко.

    Також під час форуму відбулася презентація книжки «Крим: наша благословенна земля» Маґочії Павла-Роберта, про яку розповідав видавець, кандидат іст. наук Падяк Валерій, та прозвучали дві пісні у виконанні української співачки, Заслуженої артистка АР Крим – Ленари Османової.

    Насамкінець між учасниками форуму відбулося публічне обговорення актуальних питань з приводу нинішнього стану кримськотатарського народу на півострові Крим.

    Варто зазначити, що з ініціативи Центру фольклору та етнографії Інституту філології, в Галереї Актової зали Головного корпусу було також відкрито експозицію кримськотатарського мистецтва. Сучасні кримськотатарські майтри та художники презентували роботи з кераміки, графіки, чеканку, шовку тощо.

    Фото: Валерій Попов,
    прес-центр Інституту філології

    Категорії: 
  • «Крим: історичний та сучасний аспекти»

    У кінці березня в Головному корпусі Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбувся круглий стіл «Крим: історичний та сучасний аспекти», присвячений проблемам захисту прав кримськотатарського народу та інших громадян України, які проживають в Криму. У круглому столі взяли участь проректор Володимир Бугров, доцент кафедри країнознавства і туризму географічного факультету КНУ імені Тараса Шевченка Ігор Винниченко та арбітр Міжнародної торгової палати Дмитро Євдокимов

    Метою круглого столу було згуртування та об’єднання навколо ідеї збереження незалежності та цілісності нашої держави.

    Володимир Бугров виступив зі словами обурення щодо незаконного захоплення Криму Російською федерацією та нерозумінням дій теперішньої влади: «На сьогоднішній день уряд не має розуміння і планів на Крим. Я не знаю, що робити далі, але за останні 20 років у нас не склалося освітнього бачення. Проблема у тому, що в країні нема консенсусу». Проректор зазначив, що Україна програє інформаційну війну, тому що не володіє фактами сповна.

    Про краєзнавчо-етнографічний аспект теми круглого столу говорив Ігор Винниченко. Він зазначив, що «кримські татари бояться утисків, тому і відмовилися взяти участь в обговоренні». Також Винниченко не підтримав думку Бугрова щодо інформаційної війни. Він заперечив її існування взагалі. Щодо корінного кримського населення науковець навів факти: «Говорять про півтора мільйони росіян у Криму, але насправді це ціла купа депортованих національностей». Ігор Винниченко присвятив проблемі походження різних національностей України свою книжку «Україна 1920-1980-х: депортації, заслання, вислання».

    Юридичний аспект кримської проблеми розкрив Дмитро Євдокимов. Він навів п’ять незаконних пунктів приєднання Криму до Російської Федерації:

    1. Відсутність закону в українській Конституції про регіональні референдуми. Отже, кримський референдум вважається нелегітимним.
    2. Три суди не дозволили його проведення.

    3. Результати референдуму мали бути офіційно затверджені, чого насправді не відбулося.

    4. 30-відсоткова явка мешканців Криму на голосування – це нонсенс! Як мінімум, половина населення повинна була зробити свій вибір.

    5. Результати референдуму були відкрито сфальсифіковані.

    І наприкінці юрист зазначив: «Відповідно до Конституції Російської Федерації до складу можна приймати тільки НЕЗАЛЕЖНІ райони, а питання про незалежність Криму не вирішувалося на референдумі».

    Круглий стіл викликав жваві дискусії між студентами та викладачами. Наразі достовірно відомо одне – кримське питання ще далеко не закрите!

    Текст: Ірина Рибчак, 2 курс, «українська мова і література та іноземна мова»
    Фото: Валерій Попов

    Категорії: 
  • «На всіх крутосхилах історії Шевченко був поряд…»

    Ну що б, здавалося, слова...
    Слова та голос — більш нічого.
    А серце б’ється — ожива,
    Як їх почує!.. Знать, од Бога
    І голос той, і ті слова
    Ідуть меж люди!

    Тарас Шевченко

    Ось уже 200 літ Україна з Шевченковим Словом на вустах прокладає собі шлях у краще майбуття. На варті свободи та демократії стоїть Слово Кобзаря й у інших народів світу, які зробили творчість поета надбанням власної скарбниці Духу. І саме зараз, у нелегкі часи для багатостраждальної Вітчизни Пророка як ніколи по-сучасному звучать його полум’яні вірші. Пройшовши випробування століттями, вони й донині залишаються актуальними завдяки своїм профетичній топіці та понадчасовим цінностям. І сьогодні, у ювілейні шевченківські дні, голосом Тараса загомоніла з трибуни Шевченкового університету всесвітня наукова спільнота, зібравшись на Шевченківський міжнародний літературний конгрес 10-12 березня 2014 року.

    11 березня в гуманітарному серці Київського університету – Інституті філології – відбулося урочисте пленарне засідання і три круглі столи, присвячені феномену Тараса Шевченка в українській літературі, рецепції та перекладам спадщини Кобзаря та дослідженням молодих науковців у галузі шевченкознавства.

    Хвилиною мовчання в пам’ять за загиблими героями «Небесної сотні», які полягли за волю та незалежність українського народу, розпочалося пленарне засідання Конгресу. «Тарас Шевченко своєю творчістю явив літературу нового типу, показавши, як палко можна любити Бога, як мужньо – добиватися волі та свободи, як сильно – любити свій та інші народи», - взяв слово голова засідання, директор Інституту філології проф. Григорій Семенюк. Директор наголосив, як багато важила для Тараса Шевченка рідна мова, адже «саме в ній – духовній основі нашої нації – він бачив запоруку виживання і відродження українства». На всіх крутосхилах історії Шевченко зі своїм «Кобзарем» був поруч – рятував, навчав і скеровував народ, тому нині, переконаний Григорій Фокович, вкрай важливо розуміти і дослуховуватися настанов і заповітів нашого Пророка. З цією метою на базі Київського університету був створений Всеукраїнський навчально-науковий центр шевченкознавства, який має стати «ядром для вивчення Шевченка у стінах одного з найдавніших закладів вищої освіти в Україні».

    З вітальним словом до «великої родини Тараса Шевченка» звернулася поетеса, заслужений працівник культури України Зоя Ружин. Від імені сільської ради Шевченкового (раніше – село Кирилівка) – «землі, де було завито пуповину Тараса» - Зоя Володимирівна подарувала Інституту філології почесну відзнаку Батьківщини Кобзаря, Тарасову вербу – гілку з дерева, посадженого в 1850 році Шевченком на Казахській землі, а також вишитий «Заповіт» письменника. Ці обереги, переконана поетеса, «мають захищати нас і всю Україну від негараздів і приносити мир у наш спільний духовний дім».

    Українською мовою звернувся до учасників Конгресу шановний гість Інституту філології Посол Республіки Узбекистан в Україні Абдуалієв Алішер Хабібуллаєвич. Пан Посол розповів про шанування українського письменника в його країні. Так, одна з вулиць у Ташкенті носить ім’я Тараса Шевченка, на ній також знаходиться школа імені поета, панно з постаттю Кобзаря, викладеною мозаїкою, та відновлений у 2002 році пам’ятник митцю. Нині з нагоди 200-річчя Тараса Шевченка в середніх і вищих навчальних закладах дружньої країни проводяться читання поезій Кобзаря, які, до речі, майже всі перекладені на узбецьку мову.

    Про пророче Шевченкове Слово йшлося у доповіді директора Інституту Івана Франка НАН України д.філол.н., проф. Євгена Нахліка. Він зазначив, що передбачення майбутнього було органічно властиве для романтиків. Проте, якщо пророцтва А.Міцкевича для Польщі вже не актуальні, віщування О.Пушкіна здобувають таку якість на кожному новому витку російського самодержавства, то Шевченкові профетичні візії актуальні для українського народу постійно через невирішені соціальні та національні проблеми. Основним джерелом пророцтв Тараса Шевченка є Біблія, а однією з головних іпостасей, в яких фігурує образ поета, є гнівний старозавітний пророк. Євген Нахлік нагадав про дискусію між Василем Щуратом та Іваном Франком, в якій автор «Зів’ялого листя» категорично не погоджувався з прирівнюванням Шевченка до пророка Єремії – «віщуна руїни та кари», до якого вдався Василь Григорович. Доповідач зауважив, що обидві позиції є надто категоричними, а сам він схильний бачити в образі поета напівмаски і Єримії, й Ісая. Серед найяскравіших пророцтв Кобзаря Євген Нахлік називає повалення монархізму в Росії, знищення колоніального режиму 1991 року, появу українського антимесії та «розбрат між синами України – протистояння націоналістів і запроданців». У кін.18-19 ст., коли у більшості країнах Європи народ прагнув змін соціальної дійсності, поширеною була ілюзорна віра у можливість одномоментного перетворення суспільства. У це вірили французькі, польські, російські революціонери. У це вірив і Тарас Шевченко. Однак у реальній історії України, як і інших країн, визволення народу з-під диктаторських режимів виявилося багатоетапним процесом. «Тому на кожному з цих етапів активізовуються пророцтва Шевченка», - підсумував професор.

    На пленарному засіданні також виступили членкор НАН України, д.філол.н., проф. кафедри полоністики Ростислав Радишевський з темою «Шевченкіана діаспори» та доц. кафедри історії української літератури та шевченкознавства Світлана Задорожна, яка актуалізувала Шевченкове «Посланіє…» у світлі нинішні подій в Україні.
    Засідання завершилося високою літературно-музичною нотою: вірші Тараса Шевченка у високоартистичному виконанні студентів та випускників Київського національного університету імені І. К. Карпенка-Карого, а також пісенна шевченкіана Народного ансамблю української музики Інституту філології «Роксоланія» надали мистецького обрамлення науковій програмі заходу.

    Текст: Анна Мукан, фото: Валерій Попов

Сторінки

Subscribe to круглий стіл