творчий звіт

  • Міжнародний день театру - свято філологічне!

    Професійні театрознавці й любителі-театрали відзначають сьогодні Міжнародний день театру. Навіть попри те, що Мельпомена тепер на карантині, маємо що згадати у цей святковий день.
    Театр, як синтетичний вид мистецтва, поєднує не лише медіа та репрезентації, а й різні імена, громади, установи. Зокрема це стосується й плідної співпраці Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса та Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

    У стінах Інституту філології зажди радо вітають співробітників Центру Курбаса, які діляться зі студентською авдиторією письменницьким досвідом. Мар’яна Шаповал, професор кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості, пригадує: «Олег Миколайчук після таких зустрічей запрошував студентів на репетиції вистав за своїми творами, світлої пам’яті Ярослав Верещак рецензував перші студентські тексти в альманасі «Сполучник» та вислуховував творчі звіти на випускних іспитах, а Неда Неждана (Надія Мірошниченко) зайняла місце за кафедрою і запропонувала авторські курси для студентів освітньої програми «Літературна творчість» з написання поліваріантної драматургії».

    У ці карантинні часи студенти також не обділені спілкуванням із сучасними драматургами. Наприклад, у квітні минулого року дистанційно відбулася відкрита лекція Неди Нежданої «Драматургія як провокація» в межах спецкурсу «Майстерня драматургії». Обговорювали різновекторність режисера й драматурга, варіативність сприйняття, парадоксальність ситуації у п’єсах «Майдан: інферно», «Загублені у тумані», «Час чорного сонця».

    Не можна оминути взаємодію Центру й Інституту філології на науковому рівні. У жовтому корпусі свою кваліфікацію підвищили аспіранти, докторанти, пошукувачі, також наукові ступені здобули драматургознавці Надія Мірошниченко, Мар’яна Шаповал, Олена Бондарева, Юлія Скибицька. Викладачі та студенти Інституту філології завжди залучені до круглих столів й конференцій, що відбуваються в Центрі Курбаса.

    Ще й досі в моїй пам’яті форум «Креативні індустрії. Українська модель» (15-16 травня 2019 р.). Центр проводив цей захід за сприяння інформаційних партнерів, серед яких був наш Інститут. Його викладачі та випускники також стали спікерами на форумі (Олена Романенко, Мар’яна Шаповал, Катерина Бова). Теми доповідей і круглі столи були присвячені не тільки теоретичним аспектам цих індустрій, а й практичним. Адже майбутнім аналітикам і дослідникам, що навчаються в нас, надважливо орієнтуватися в сучасних тенденціях і розуміти, як можна реалізувати свій творчий потенціал.

    Чудово, що Центр Курбаса став майданчиком, на якому студенти-філологи можуть здійснювати перші кроки в театральному мистецтві. Кілька років тому молода мисткиня, випусниця літтворчості Софія Безверха потішила київську публіку короткою моновиставою про найтрагічніші моменти з життя Леся Курбаса та Миколи Куліша за власною новелою «Стріляний». А згодом Леся Зеліско і Софія Безверха брали участь у виставі Паперового театру «Курбас і Клеє. Зустріч на небі» (реж. О. Сергієнко) як акторки й авторки тексту.

    Драматурги й режисери НЦТМ ім. Леся Курбаса посвячують літтворців у таїнство народження Театру, починаючи від обговорення п'єси й закінчуючи втіленням на сцені. Я мала щастя брати участь у читці драми «Торішній сніг» Олега Миколайчука-Низовця, де режисерка Ірина Калашникова з драматургом та акторами Сергієм Мельником, Олесандрою Польгуй придумували концепцію вистави. А потім висловила свої враження у рецензії «50 відтінків торішнього снігу».

    Сьогодні вже стало хорошою традицією – проходити студентську практику в НЦТМ ім. Леся Курбаса. Торік там були магістранти спеціалізації «Українська література та художня критика: сучасні дослідницькі стратегії». Тепер Центр готується прийняти бакалаврів освітньої програми «Літературна творчість», що залюбки вживаються в роль театральних критиків. Найцікавіші рецензії філологів уміщують у науковому вісникові «Курбасівські читання» в рубриці «Студентська репліка». Серед останніх публікацій: «Плескати до крові» або «Душа, зруйнована, як Троя, переживе своїх убивць» Сергія Савіна, «Новітня сербська п'єса, або [не] коротко про те, не як жити, а заради чого» Валерії Колодій, «Дарвін не помилявся?!» Анастасії Колеснікової…

    Така вона, взаємодія драматургів і драмофілів – плідна й натхненна. Залишається тільки сподіватися, що скоро зможемо зустрітися при справжньому світлі рампи, лишивши всі маски акторам на сцені. Ось тоді святкуватимемо справжнє торжество Мельпомени!

    Ілона Михніцька, студентка 4 курсу освітньої програми «Літературна творчість, українська мова і література та англійська мова»

  • До дня письменника відбудеться онлайн-зібрання Літературної студії імені Максима Рильського

    Онлайн-Літстудія Максима Рильського відбудеться 9 березня 2021 р. Дистанційно на нас чекає такий порядок денний: 1. Покладання квітів до пам'ятника Кобзареві у сквері його імені (біля головного, Червоного, корпусу університету). 2. ШЕВЧЕНКІАНА: представлення студійцями творів, присвячених Тарасу Шевченку чи написаних за мотивами його поезії (можливі римейки). 3. Читання й обговорення творів магістрантів 1-го року навчання. Запрошуються до читання магістранти і Київського, і всіх інших університетів України та зарубіжжя. 4. "Вільний мікрофон": свої нові твори читають усі бажаючі.

    Твори надсилати на електронну адресу старшого лаборанта Центру літературної творчості ІФ КНУ імені Тараса Шевченка Марини Єщенко: poltava.proza@gmail.com

    Надіслані твори для обговорення будуть розміщені на сторінці ФБ "Літературна студія імені Максима Рильського", а потім опубліковані в студентському альманасі "Сві-й-танок", Випуск 14-й. Центр літературної творчості ІФ КНУ імені Тараса Шевченка

  • Всеукраїнська вікторина з новогрецької мови у межах Міжнародного дня Еллінофонії

    09 лютого неоелліністи Київського національного університету вшанували Міжнародний день Еллінофонії проведенням вікторини на найкраще володіння новогрецькою мовою. Четвертий рік поспіль елліністи та філелліни по всьому світу відзначають роковини смерті національного поета Греції Діонісіоса Соломоса, який став один з фундаторів літературної новогрецької мови.

    Центр елліністичних студій та грецької культури імені Андрія Білецького виступив з ініціативою наблизитися до грецької мови, обравши форму змагання, адже агон є однією з основ грецької ментальності.

    На відкритті змагання були присутні Надзвичайні та Поважні Посли Греції та Кіпру в Україні, пп. Василіос Борновас та Луїс Телемаху, Консул, Заступник Голови дипломатичної місії Кіпру в Україні, п.Л. Темістоклеус, Заступник Голови дипломатичної місії Грецької республіки, Радник Посольства Греції в Україні п. А.Будуріс та 1-й Радник Посольства Греції в Україні І.Панагопулу, співробітник офісу координатора освітніх програм В.Сімос, викладачі українських вишів та шкіл, де вивчається новогрецька мова та учасники змагань – школярі та студенти.

    Узяти участь у вікторині зголосилися 24 школярі останніх класів та студенти, що вивчають новогрецьку як першу та другу іноземну мову. Вони опановують новогрецьку в КНУ імені Тараса Шевченка, КНЛУ, ЛНУ імені Івана Франка, МДУ, київських та маріупольських школах, а також в школі грецького села Сартана. Також свої сили спробували колеги, що викладають грецьку мову, та випускники нашого університету. Ця окрема категорія блискуче справилася із завданнями, як і належить дипломованим фахівцям (з нетерпінням чекаємо на зауваги та пропозиції, колеги!).
    У своєму виступі Надзвичайний та Поважний Посол Греції в Україні, п. Василіос Борновас наголосив на позачасовому статусі грецької мови, яка в різні періоди історії ставала амфорою, в якій змішувалися різні культури, даючи світу нові цивілізаційні виміри; і досі грецька мова об’єднує різні нації, будучи невичерпним джерелом запозичення.

    Надзвичайний та Поважний Посол Кіпру в Україні, п. Луїс Телемаху підкреслив об’єднавчу силу грецької мови; вона споріднює греків по всьому світі, прокладаючи містки від Кіпру до селищ довкола Маріуполя. Окремо пан посол згадав переклади творів сучасних кіпрських письменників, які за останній рік потрапили на полиці українських книгарень.
    Про перспективи перекладацької програми Посольства Греції в Україні говорила і Радник Посольства п. І.Панагопулу.

    За результатами вікторини школярі та студенти продемонстрували високе володіння новогрецькою мовою, рівень викладання якої в Україні зростає повсякчас.
    Найкращими виявилися:

    І місце – Марко Дорош (ЛНУ імені Івана Франка) 36/50

    ІІ місце – Марія Каци (КНЛУ) 34/50

    ІІІ місце – Олександра Григораш (СШ № 46 з поглибленим вивченням новогрецької мови, Маріуполь), Анастасія Дорофеєва (КНУ імені Тараса Шевченка) 29/50

    Заохочувальне місце за твір, в якому стислість форми поєдналася з глибиною розкриття теми присуджується Златі Козачишиній (СШ №94 «Еллада», Київ) 27/50

    Співробітники Центру елліністичних студій та грецької культури імені Андрія Білецького дякують усіх за участь і сподіваються, що такі заходи стануть доброю традицією українських елліністів.

    Πάντα άξια, Ελληνική μας Γλώσσα!

  • Зустріч зі старшим колегою і таємниця «Зуми»

    5 лютого студенти спеціальностей «Літературна творчість» та «Етнокультурологія» Інституту філології мали цікаву розмову з українським письменником, перекладачем, літературознавцем В'ячеславом Левицьким, випускником нашої спеціальності (2009) та аспірантури (2012), кандидатом філологічних наук. Онлайн-зустріч модерував професор Анатолій Ткаченко в рамках спецкурсів «Майстерня поезії», «Майстерня перекладу» та «Перекладацькі проєкти».

    Гість почав із творчої розминки, запропонувавши студентам послухати два вірші й визначити, який із них сучасніший. Як виявилося, обидва, хоч і пронизані актуальними мотивами та прийомами, написані в 1970-х роках і належать представникам одного покоління, що формувались у різних умовах: полякові Адамові Загаєвському та білорусові Михасеві Стрєльцову. Так було наочно продемонстровано, що в нас вистачає шаблонів, які варто руйнувати.

    Перекладач ознайомив студентів із виданням «“Бум-Бам-Літ”: антологія білоруської поетичної революції» (Київ: Люта Справа, 2021), яке уклав і спорядив післямовою. За словами гостя, це поколіннєвий проєкт, що зібрав переклади білоруських творів, здійснені сучасними молодими письменниками. Серед них, окрім В'ячеслава Левицького, Ігор Астапенко, Яніна Дияк, Дарина Гладун, Ярослав Гадзінський, Віктор Іщенко, Дмитро Лазуткін, Лесик Панасюк, Богуслав Поляк, Сергій Рубнікович, Ірина Сажинська, Юлія Стахівська, Олексій Шендрик, Павло Щириця. Передмову ж написав Сергій Жадан. Приємно було чути, що перекладачами цієї книжки стали й випускники нашого Інституту філології.

    Далі поговорили про мистецький рух середини 1990-х – початку 2000-х – «Бум-Бам-Літ», що вирізнявся провокативністю, сміливими експериментами з текстом. Його перформанси епатували публіку (жбурляння сирого м’яса на сцені, поїдання ляльки письменника під пам’ятником Янці Купалі), однак привертали увагу до літератури. За словами В. Левицького, цього бракувало українській літературі 1990-х. Студенти й Анатолій Олександрович провели паралель із нашим «Бу-Ба-Бу». Пан В'ячеслав запевнив, що бумбамлітівці не знали про бубабістів, між ними немає конфліктів. Та й назву білоруси дібрали, серед іншого, у зв'язку зі звичною формою презентації своїх дійств (учасники руху полюбляли грюкати тазком перед виступами).

    Пан В’ячеслав повідав про найбільш відомих і цікавих білоруських письменників. Згадав письменника й перекладача Ольгарда Бахаревича, поета й літературознавця Віктора Жибуля (він робить у Білорусі майже те саме, що наша Ярина Цимбал у межах проєкту «Наші 20-ті»), одного з батьків транслогізму Сержа Мінскевича. Наш гість іще з перших курсів університету захоплювався білоруською поезією. Наприклад, він не міг оминути збірку Андрія Хадановича «Листи з-під ковдри», яка була вперше опублікована в Україні саме тоді в перекладах Сергія Жадана, Максима Стріхи, Мар’яни Савки та інших яскравих авторів.

    Наша зустріч мала не тільки теоретичний характер. В’ячеслав Левицький декламував велику кількість віршів. Наприклад, чи знаєте ви, що таке «Зума»? Ні, це не платформа «Zoom» у жіночій подобі, а «Муза навпаки» з твору Віктора Жибуля. Або можете уявити вченого в черзі за пивом? Вірш із однойменною назвою також належить панові Віктору. Однак наш гість потішив аудиторію ще й прочитанням власної поезії на злобу дня: «прощання з правописом», «Супрематичний краєвид», «Тисячі кутюр’є» (про карантин).

    Однією з тем розмови стала українсько-білоруська взаємодія. З огляду на це згадали про письменника й перекладача Володимира Короткевича. В'ячеслав Левицький дуже шанує його творчість, переконував нас у тому, що так про Київ не писав жоден українець (черепахи, що мешкали на Печерську; помаранчеві хвилі Дніпра тощо). Саме це його захоплення, матеріалізоване в пошуку нових матеріалів, спогадів про письменника було відзначене премією «Экслібрыс» імені Володимира Короткевича, від опозиційної Спілки білоруських письменників наприкінці 2020 року. На думку перекладача, поетичний стиль Короткевича часом вельми подібний до «почерку» сучасного українського письменника Дмитра Лазуткіна.

    Розповідаючи про секрети перекладацької праці, пан В'ячеслав дав цінні поради молодшим колегам. Він упевнений, що важливо любити письменників, яких перекладаєш, а ще завжди «дорожити своїм середовищем» (насамперед ішлося про коло університетських знайомих і, звісно ж, унікальну атмосферу «Літературної творчості»). Ну, й одна з головних заповідей студента («Люби викладача свого») часом не завадить.

    Особливо цінним для літтворців було почути про тонкощі перекладацього процесу. Гість наголосив, що для прекладу важливе суголосся зі світом перекладача. «Я тяжію до точності, – каже письменник, але підкреслює: – Точність нерідко полягає і в доборі еквівалентів, які пасують мовам, а також світосприйняттю й автора, й перекладача. Важливо враховувати таку відповідність у роботі з експериментальними текстами». Потрібно обирати такі еквіваленти, щоб вони пасували сприйняттю тієї чи іншої мови.

    Це була тепла творча зустріч, пройнята гумором. Завершити хочу думкою, яку з ентузіазмом повторював В'ячеслав Левицький: у кожній літературі найцікавішими є молоді автори, тому майбутнє – саме за ними, і в діалогах між літературами теж!

    Ілона Михніцька

  • Центру фольклору та етнографії - 30!

    30 років – цікавий вік. Час, коли легко працюється і гарно мріється. Час, коли, озирнувшись назад, можна побачити вже зроблене й, думаючи про день майбутній, будувати нові плани. Сьогодні на пройдений шлях оглядаємося ми, працівники Центру фольклору та етнографії Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка. Команда Цілеспрямованих, Енергійних, Натхненних, Творчих, Розумних фахівців-фольклористів та етнологів. Сьогодні нам 30. Якими були ці роки? Без сумніву, цікавими. Звісно, яскравими. Справді, незабутніми. Відрадно, що результативними.

    В офіційних документах зазначено, що в 1991 р. із метою підвищення якості підготовки та перепідготовки фахівців із фольклору та етнографії, поглиблення наукових досліджень української національної культури в Україні та за її межами, а також вивчення культури інших етносів України та у зв’язку з необхідністю підвищення ефективності й оптимізації навчального процесу, інтенсифікації науково-методичної роботи, поглиблення знань студентів-філологів було організовано республіканський навчально-методичний центр Фольклору та етнографії КНУ. До слова, попередником новоствореної інституції біла міжфакультетська фольклорно етнографічна навчально-методична лабораторія. У різні роки названими осередками керували кандидат філологічних наук Г.Доридор, В.Фісун, професор В.Бойко, лауреат літературно-мистецької премії ім. Олени Пчілки, кандидат філологічних наук, доцент Л.Шурко, професор І.Павленко.

    Якщо говорити мовою серця, то хрещеною мамою центру, його ідейною наставницею можна назвати відому казкознавицю, доктора філологічних наук, професора Лідію Дунаєвську. Разом із однодумцями, головно своїми учнями, вона плекала особливий мікроклімат любові до української духовності, до того, що століттями створював народ. Центр фольклору та етнографії був задуманий як майданчик для збереження, вивчення та популяризації українського пісенного та прозового фольклору, у тканині якого акумулюється досвід громадського буття, колективної думки й особистісних переживань людини та оприявлюється історична пам'ять нації. Розповідаючи про Центр фольклору та етнографії, не можна не згадати імені Заслуженого працівника культури України Олексія Долі, який від січня 2011 р. до грудня 2017 обіймав посаду його директора. Саме він став справжнім промоутером і протектором української традиції. Олексій Доля був науковим консультантом циклу з 23 документальних фільмів «ПроОбраз із Наталкою Фіцич», «Майстер-клас із Наталкою Фіцич» (61 програма), які тривалий час транслював Перший український інформаційний телеканал «5 канал». Разом із журналісткою Наталкою Фіцич етнограф Олексій Доля здійснив експедицію різними регіонами України (проєкт «Культ предків», 2016-2017 рр.). Тісно співпрацював із засновницею Всесвітнього дня вишиванки, режисеркою Лесею Воронюк: виступив науковим консультантом документальних фільмів «Спадок нації» (2016 р) (участь у зйомках брала Ірина Барамба) і «Соловей співає» (2019 р.). Сьогодні Центр фольклору та етнографії – науково-практична, організаційно-методична, творча та пошуково-дослідницька інституція, що функціонує як структурний підрозділ Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка. З 2018 року його очолює кандидат історичних наук, асистент кафедри фольклористики Володимир Щибря.

    Завдання Центру, як і завдання кафедри фольклористики, зумовлені прагненням до відродження та збереження скарбів національної культури в Україні, а також такими практичними завданнями, як підвищення якості підготовки фахівців із фольклористики для науково-освітянської роботи в навчальних закладах України всіх рівнів акредитації, популяризація традиційних цінностей у середовищі української молоді, зокрема й через мережу Інтернет. Робота Центру є різновекторною і провадиться в декількох напрямах, передовсім: науковому-дослідницькому, навчально-методичному, навчально-виховному та культурно-просвітницькому. Мабуть, найважливішим у своїй діяльності працівники Центру вважали і вважають польове дослідження фольклорної традиції, бо ніщо не може замінити живого контакту з її носіями. Важко сказати, скільки тисяч кілометрів самостійно чи зі студентами пройшли чи проїхали фахівці Центру теренами України, записуючи думи, псальми, календарно-обрядові чи весільні пісні, шукаючи місця, в яких ще збереглися цікаві самобутні звичаї та обряди (лише за останніх 6 років таких експедицій було більше 10, загалом – понад 40). Одне з головних завдань своєї діяльності працівники Центру вбачають у систематизації, каталогізації й архівуванні матеріалів: як нових надходжень, так і «старих», зібраних під час експедицій і студентських практик попередніх десятиліть. Фольклорний архів Центру налічує понад 6000 фольклорних одиниць. Така багата збірка фольклорних матеріалів слугує доброю базою для забезпечення навчального процесу. Вона відкрита і для викладачів, і для студентів, може бути використана при написанні дипломних робіт. У 2018 році співробітники Центру створили також YouTube-канал, на якому публікують віднайдені фольклорні зразки. Сьогодні справою своєї честі фахівці Центру вбачають в оцифруванні, транскрибуванні фольклорної спадщини багаторічного керівника Центру О. Долі. Оцифровуючи зібраний матеріал, працівники Центру створюють особливий банк – банк української духовності – як вільний канал, відкритий для усіх поціновувачів духовних скарбів народу. Це відповідає сучасним тенденціям зберігання документів нематеріальної культурної спадщини

    Співробітники Центру займаються не лише пошуковою експедиційною діяльністю, але й активно проводять наукову діяльність. Спільно з кафедрою фольклористики щорічно організовують Фольклористичні читання, присвячені професору Лідії Дунаєвській, на яких також презентують власні наукові напрацювання. Крім того, фахівці Центру беруть участь у різноманітних науково-практичних конференціях і семінарах як в Україні, так і за її межами. Наші співробітники спільно з викладачами кафедри фольклористики виступили науковими консультантами книжки Віталія Гайсенюка «Моя бабуся приповідала. Фольклор села Летяче» (Біла Церква, 2019). Також фахівці Центру сприяли підготовці наукових видань до друку. Так, доценти кафедри фольклористики Марчун О.В. і Салтовська Н.В. частину архіву Центру науково представили у своїх працях.

    Особливу увагу в діяльності працівники Центру присвячують популяризації та збереженню традиційних ремесл. Для студентів Інституту філології постійно проводяться майстер-класи з вишивки, виготовлення народної іграшки, соломоплетіння, ткацтва, писанкарства, витинанки тощо. Ми активно працюємо в різних режимах, жоден карантин чи локдаун не можуть стати перешкодою для роботи. Гарною формою спілкування стала серія майстер-класів і онлайн-флешмобів у мережі Фейсбук. У цій мережі Центр фольклору та етнографії має і власну сторінку, на якій співробітники Центру публікують цікавинки з народної культури та висвітлюють інформацію про події Центру та кафедри фольклористики. Сторінка користується попитом, має багато підписників – 3466 користувачів (фейсбук – Центр фольклору та етнографії).

    Центр фольклору та етнографії став ініціатором, організатором і співорганізатором мистецьких виставок в Інституті філології, Червоному корпусі Університету, Національному музеї імені Тараса Шевченка тощо. Лише в Мистецькій залі Інституту філології за 15 років її існування експонувалося понад 100 серій мистецьких робіт, серед яких – колекції ікон, витвори майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, твори відомих українських художників. Серед таких постатей – Олександр Ковальчук, Василь Забашта, Анастасія Рак, Феодосій Гуменюк, Марія Приймаченко, Василь Корчинський, Юрій Химич, Володимир Гарбуз, Антін Мухарський, Ольга Богомолець. Кураторами виставок є Анжеліка Рудницька, Оксана Оверчук та інші працівники Центру. У 2015 році Центр фольклору та етнографії став співорганізатором виставки «Благословенна Україна» (Український Дім).

    Директор Центру достойно перейняв естафету від своїх попередників. Володимир Щибря систематично проводить інтерактивні лекції про традиційний український стрій як в Інституті філології, так і в різних наукових і мистецьких осередках. Саме він виступив науковим консультантом фільмів «Ткацький шлях» (2021 р., режисер – Л.Воронюк), «Весільний спадок» (2020 р., режисер – О. Гуза). «Весільний спадок» – документальний фільм, де представлено весільні традиції 8 регіонів України, в якому І. Барамба, А. Паславський, В. Ткачук) узяли участь. Окрім цього, усі працівники Центру активно співпрацюють із засобами масової інформації та розповідають про українські звичаї та традиції.

    Анжеліка Рудницька й Ірина Барамба ведуть активну волонтерську діяльність, зокрема їздять на схід України, у зону бойових дій, де підтримують українських військових. Анжеліка Рудницька є ініціатором акцій «Свічка пам'яті» (до річниці вшанування жертв Голодомору), «Ангели пам'яті» (до річниці вшанування Героїв України – Героїв Небесної Сотні), «Святий Миколай мандрує Україною» (щорічно – 18-19 грудня для дітей із багатодітних сімей, сиротинців, переселенців), до яких долучаються працівники Університету.

    Цьогоріч Центру виповнюється 30. Уже 30? Ні, лише 30. Ми молоді, креативні. У наших серцях живе любов до українського фольклору.

    Ярина Закальська, фахівець-фольклорист Центру фольклору та етнографії

  • Вийшла друком книжка Гриця Халимоненка "ІСТОРІЯ ГРУЗИНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ"

    Центр літературної творчості Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка взяв участь у виданні першого в Україні такого видання. Українською мовою. Рецензенти – доктори філології Рауль Чілачава (професор, академік Грузинської національної академії наук) і Михайло Наєнко (професор, директор Центру літературної творчості ІФ КНУ імені Тараса Шевченка). Читається з великим пізнавальним задоволенням і великою повагою до автора, професора Київського університету Григорія Халимоненка. Перед цим (років 10 тому) він опублікував "Історію турецької літератури", а нині – грузинської. Володіє обома мовами досконально і тому всі тексти освоював тільки в оригіналі. Читається легко і зрозуміло щодо будь-яких грузинських творів та їх тлумачень. Грузинська література – одна з найдавніших у Європі і початки її відносяться до V століття н. е. Автор розглядає її в 12-ти підрозділах, а в основі періодизації її скористався хронологічними, і художньо-стильовими характеристиками.

    Видатний професор Тбіліського і почесний доктор Київського університетів Отар Баканідзе почав писати свою "Історію української літератури в 3-х томах» ще за радянських часів і тому на ній залишилися деякі ідеологічні сліди свого часу. "Історія..." Г. Халимоненка – без будь-яких "слідів": методологія в ній – науково обгрунтована, а текст (викладений доступною мовою) розраховано на всіх, кому не байдужий великий світ великих літератур. Знаєш літературу – знаєш країну, культуру, естетичні вподобання її народу.

    За матеріалами Центру літературної творчості ІФ КНУ імені Тараса Шевченка.

  • ЛІТЕРАТУРНИЙ ДЕБЮТ ПЕРШОКУРСНИКІВ

    Протягом останнього місяця на сторінках Фейсбуку та в інших електронних ЗМІ відбувалося обговорення літературних творів студентів, що стали цього року першокурсниками спеціальності «літературна творчість» Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка. На суд читачів подали свої твори Андрій ГРОХОЦЬКИЙ («На краю життя»), Аріка ДЖЕБРАЇЛОВА («Нерозказане»), Ангеліна ПИЛИПЕНКО («Дев’ять тридцять…»), Анастасія РИПЕЦЬКА («Люди чимось схожі на птахів»), Анна СОЛОГУБ («На запиленій довгій полиці…»), Марія СТАВІСЮК («Чоловіка екстракт…», «Urban november»). Інші першокурсники (10 із 16-ти) не зважились поки що дебютувати як члени Літературної студії імені Максима Рильського. Зрозуміти їх почасти можна: художня творчість – річ рисковита й відповідальна. Яблуко повинне впасти лиш тоді, коли достигне. Як видно, деякі студенти ще не впевнені, що їхні твори вже достатньо зрілі і їх можна подавати на обговорення. Ми їх розуміємо і розуміємо також тих, хто переступив через вагання і зважився на оприлюднення своєї творчості.

    Особливістю поданих на обговорення творів є те, що вони помітно відрізняються від дебютних творів їхніх старших колег-літстудійців. Насамперед тим, що в них переважає прозовий жанр. Якщо минулого чи позаминулого року майже всі першокурсники дебютували віршами, то цього року кожен другий-третій пробує свої сили в короткому оповіданні чи навіть невеличкій повісті. Це свідчить про те, що молоді літератори схильні не тільки до ліричного, а й епічного осмислення обраного матеріалу життя. Дещо з того осмислення має вигляд не завжди контрольованого фантазування (хоча фантазія – головний знак творчості!), почасти автори не мають навичок лаконізму в мисленні, але тішить те, що вони не бояться братися за прозу як жанр, котрий, як знаємо, потребує думок та думок. Побажаємо їм переможних успіхів на цьому шляху і будемо сподіватися, що їм у майбутньому таки вдасться цілком оволодіти особливостями прозових жанрів і стати професійними новелістами, повістярами, романістами.

    Інших кілька першокурсників подали для свого дебюту віршовані твори. За ними ще важко судити про досконалий їхній поетичний хист, хоча проблиски їхнього таланту в тому хисті видається незаперечним. Вони пропонують оригінальні образні висловлювання, вміють «заокруглити» обраний мотив творчості, хоча насторожує те, що все в них дуже зрозуміле. Оригінальна поезія має завжди містити щось незрозуміле, оскільки народжується вперше. Незрозумілими, наприклад, колись були слова «хвилюватися» чи «байдужість», які пропонували Михайло Старицький та Олена Пчілка, незрозумілими були в Шевченка «п’яний очерет» чи «ляля в льолі білій», але минав час, знавці поезії до них звикали і вони ввійшли навіть до літературної мови України. Чимало образних неологізмів запропонували поети-шістдесятники, але вони витримали лінгвістичний екзамен і стали надбанням не тільки поезії, а й мови як такої. Отже, не біймось бути незрозумілими, сміливіше керуймо діяльністю своєї фантазії і тоді проявиться у вас геніальність як обов’язкова умова творчості кожного нового покоління письменників. Це однаковою мірою стосується і «чистих» поетів, і «чистих» прозаїків.

    Думаю, що в цьому підтримають мені всі літстудійці студії імені Максима Рильського, і староста літстудії Богдан Братусь.

    Директор Центру літературної творчості
    Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка
    професор Михайло НАЄНКО

     Марiя_Ставiсюк
    Анастасiя Рипецька
     Ангелiна Пилипенко
     Андрiй Грохоцький
    Анна Сологуб
  • Підбиті підсумки конкурсу дитячого малюнка за мотивами творів Володимира Короткевича

    В другій половині листапада Центр білоруської мови і культури імені Володимира Короткевича Інституту філології провів низку заходів з відзначення 90-річчя з дня народження білоруського письменника. Серед них - і конкурс дитячого малюнка "Земля під білими крилами" за мотивами творів Володимира Короткевича.

    Наразі підбиті підсумки конкурсу, створена відеопрезентація учнівських робіт, йде підготовка Дипломів учасникам та переможцям Конкурсу.

    Ознайомитися з презентацією можна, відкривши прикріплений документ.

  • МАКСИМУ РИЛЬСЬКОМУ – 125!

    Він був нашим студентом, став класиком світової літератури, а нині його ім’я носить наша Літературна студія (імені Максима Рильського). Центр літературної творчості Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка долучився до укладання альбому, який Національна академія наук України присвятила ювілейній даті Максима Тадейовича. Директор Центру літературної творчості професор М. К. Наєнко подав до цього альбому свою студію «Далекі й ближчі відстані до Максима Тадейовича». Авторами альбому стали відомі вчені з Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології НАН України, видатні письменники, автори скульптурних та живописних зображень поета і дослідника літератури.
    У Літературно-меморіальному музеї Максима Рильського студенти спеціальності «літературна творчість» проходять літературну практику і кожного року беруть участь у фестивалі поезії «Голосіївська осінь». На території головного (червоного) корпусу університету встановлено пам’ятник видатному поету. Поруч із пам’ятниками першому ректору університету Михайлу Максимовичу та випускнику факультету журналістики, поету Василю Симоненку.

    За матеріалами Центру літературної творчості

  • ВІДЛУННЯ КОНКУРСУ «ЖИВА ТРОЯНДА».ТВОРИ УЧАСНИКІВ І ЧЛЕНІВ ЖУРІ КОНКУРСУ

    У студентському конкурсі "Жива троянда" (травень, 2020) члени журі конкурсу не брали участі з етичних міркувань. Тому на пропозицію Центру літературної творчості Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка вони подали свої нові твори дистанційно як відлуння конкурсу. Всі вони - студенти спеціальності "літературна творчість" та спеціальності "українська філологія й іноземна мова". До "вільного мікрофона" цього відлуння надіслали свої твори також учасники конкурсу.

    Сучасні карантинні умови не дають змоги зібратися на засідання Літературної студії імені Максима Рильського і "живцем" обговорити творчість цих письменників-початківців. Тому Центр літературної творчості просить тих, хто ознайомиться з їхньою творчістю, залишити свої коментарі про них у групі «Літературна студія імені М. Рильського». Ці твори буде опубліковано в студентському альманасі "Сві-й-танок" у2021 року, випуск 13-й.

    Михайло Наєнко, директор Центру літературної творчості

    У прикріпленому файлі - твори учасників і членів журі конкурсу

Сторінки

Subscribe to творчий звіт