лекція

  • «Репліка»: про екологію, каву та риторику

    На передостанню зустріч цього семестру Тетяна Михно запросила Анастасію Прокопчук, Марію Гріньову та Костянтина Рябцева. Усі троє – студенти ІФ. Про що розповідали?

    Настя говорила, як гостро нині стоїть питання екології Україні й загалом на планеті. Ми можемо долучатися до проекту «Україна без сміття»: http://nowaste.com.ua/ Сортувати сміття, вивозити на спеціальні пункти. Навіть продукція із позначкою можливості вторинної переробки шкідлива, адже врешті продукти все одно йдуть на смітник. Із 2021 року парламент ЄС заборонить одноразовий посуд. Борімося з пластиком та поліетиленом! Їх виготовляють із нафти, відходи засмічують Світовий океан. Щомиті на планеті викидається 20 тисяч пластикових пляшок, а звичайна трубочка для коктейлю може стати убивцею мешканця морських вод. Купуйте полотняні торбинки, подавайте й іншим приклад, як це робить Анастасія зі своїми подругами. Також лектор порадила книгу «Дім – нуль відходів» Беа Джонсон. І перейшла до іншої підтеми – шкоди тваринництва. Через людську діяльність уже знищено 65% біорізноманіття. Тваринництво можна замінити вегетаріанством. Настя продемонструвала фільм австралійських дослідників про знищення тварин на м’ясо. Фільм не лишив байдужим. Порадила також стрічки «Земляни» та «Скотозмова»; остання розвінчує славу «Greenpeace». «Краще бути частиною вирішення проблеми, аніж самою проблемою», - запевняє дівчина. Можна почати з малого: бодай брати каву у свою чашку.

    А решту про каву знає Марія Гріньова, друга гостя лекторію. Маша працювала баристою. Вона не живе без кави, п’є екстремальну денну дозу – понад 500 мл, тоді як норма – 300-400 мл на день. Це 2-3 чашки. Дівчина розповіла 3 легенди винайдення кави. Завдяки пастухам, пожежам чи монахам? Невідомо, як, але відомо, що кава народилася в Ефіопії. І саме звідти вона найкраща. Розвінчали міфи. По-перше, ніколи не пийте каву без кофеїну: це отрута, створена штучним хімічним способом. Розчинну Маша теж не радить: це труха, яка лишається після 3-4 варінь зерен під високим тиском. По-друге, кава – не наркотик. Може виникати поступове звикання, фізична потреба чи психологічна залежність, але «ніхто не вбиватиме за чашечку еспресо». Якщо ви все ж перебільшили з кавою, випийте більше води чи молока (антиоксиданту), з’їжте калорійну їжу чи просто прогуляйтеся на свіжому повітрі. По-третє, каву можна вагітним і дітям з 8 років. Її можна на ніч. Виняток до всього цього – певні проблеми з судинами. Однак денна норма кави знижує ризик хвороби Альцгеймера.

    І третю міні-лекцію провів уже відомий «Репліці» Костянтин Рябцев. Він поділився секретами успішного виступу з теорії риторики. Риторика виникла в Давній Греції серед софістів, агностиків. Вони вважали, що істини немає, отже, бажане можна видавати за істину. Учили, як саме це робити. Спершу майстерність використовували в судах. Розквіт риторики – Давній Рим. Костянтин запевняє, що й нині основні етапи створення якісної промови незмінні. Спершу добираємо матеріали. Потім розташовуємо їх. Враховуємо, скільки частин матиме промова, скільки ми – часу, яка аудиторія. Далі – елокуція, або ж побудова власне висловлювання, добір слів і риторичних фігур. Меморія: краще запам’ятати промову й щось забути, аніж читати з аркуша. Та пронунціація – виразна вимова. Є три основні аспекти риторики: навчати, розважати, збуджувати. Залежно від мети й ситуації маємо різне співвідношення цих складників у промові (адже не жартуємо ми на поминках). Всі так чи інак колись виступали перед аудиторією. І хоч багато хто вважає, що публічні виступи – «не його», навчитися можна. Ще одна порада від лектора: будьте самі собі звинувачувачами. Шукайте не аргументи на доведення, а для спростування, щоб потім бути готовими до всього.

    Юлія Кузьменко

  • Лекція "Тюркська міфологічна лексика як фрагмент мовної картини світу"

    На завершення Тижня тюркських мов 9 листопада відбулася лекція Катерини Корнієць. Асистент кафедри підготувала цікаву інформацію, аби студенти, які вивчають турецьку мову, дізналися більше про фразеологію тюркських мов і первісні вірування тюркських народів. Також студенти переглянули науково-популярний фільм.

    Катерина Анатоліївна розповідала про тенгріанство – релігію татар, казахів, турків, монголів, тувинців і багатьох інших народів. Це монотеїстична релігія, де єдиним богом вважають Тангрі – Бога Неба. Його дружина Єр уособлює землю та всюди в міфології присутня поряд із ним. Він творець іще 16 божеств природи. Всі ці духи асоціювалися з чимось хорошим, сама релігія несла лише позитив. Вважалося, якщо природа гнівається, то так вона карає людей за провини. Заборонялося оскверняти природу. Неабияк шанували старших, предків, історію. У тенгріанстві закладено, що людина – не раб Божий, а частина Бога. Єдиний «негативний персонаж» у міфології тюрків – Ерлік, Бог підземного царства. Окрім підземелля, є верхній рівень світу – небо, та середній, де править Умей – божество-початок усього живого. Усі три рівні об’єднував Тенгрі. У віруваннях є дерево життя Байтарек, символом якого була тополя чи береза. Центр неба – Полярна зірка, це точка золотої осі, якою колись розділив Тенгрі небо й землю, навколо якої обертаються зорі. Розказала Катерина Корнієць і про початок уявлень, а саме проведення 12-річний цикл неба, для сучасної людини це східний гороскоп. На землі Тенгрі мав намісників – шаманів.

    Багато цікавинок почули від лектора про сучасну фразеологію турецької, витоки якої – саме з тенгріанства. До речі, ці фразеологізми часто перегукуються з українськими. Наведемо кілька: «Ерлік постарався», або «слід диявола», - про фізичні вади людини; «хитрий, як диявол» - від легенди про те, як Ерлік обдурив Тенгрі.
    Варто згадати кілька тюркських традицій, які походять від давніх вірувань. Не можна просто так копати землю, це образа її, і може настати покарання – смерть. Перед прийняттям подарунку потрібно кинути його на землю, щоб усе лихе пішло туди. Не можна каламутити воду, аби не турбувати божество води Су, яке живе в річці під каменем. Після помиття рук не можна струшувати краплі. Тюрки навіть не гасили вогонь у разі пожежі, аби не ображати божество, а попіл вважали цілющим.
    Було цікаво дізнатися про релігію, що сягає І тисячоліття до н. е. та порівняти давні уявлення тюрків із українськими традиціями. Вірування віддзеркалює фразеологія, на що філологам варто звертати увагу.

    Текст: Юлія Кузьменко
    Фото: Валерій Попов

    Категорії: 
  • ЗМовники: диктор «UA: Радіо Промінь» Вікторія Польченко розповіла про майстерність голосу

    Завжди очікувані події – засідання лінгвістичного клубу «ЗМовники» та святкування «Тижня ІФ» ̶ поєдналися. До Інституту завітала Вікторія Польченко. Вона розповіла про свій цікавий шлях від пацієнта логопеда із серйозними дефектами мовлення до диктора прямого ефіру (працює в ефірі з 17 років). Вікторія звучить так, що її хочеться слухати. Діапазон її тем – від новин до дитячих постановок. Вікторія поділилася своїми секретами.

    Вікторія – креативний директор «UA: Радіо Промінь», випускниця Інституту журналістики КНУ. Це людина, яку в 7 років привели до логопеда, бо не вимовляла половину звуків. І саме тому Вікторія впевнено каже: дикцію у 100% випадків можна виправити. Допоможуть словники, живе спілкування, навіть розмова із самим собою.

    Студенти-україністи тут-таки мали нагоду пригадати курс фонетики. Що бере участь у творенні голосу? Не лише голосові зв’язки, як перше спадає на думку. Це весь дихальний апарат, м’язи язика, щелепи та щік, не забуваймо і про пасивні мовні органи. Фонетисти кафедри української мови та прикладної лінгвістики Оксана Бас-Кононенко та Віра Берковець лишилися задоволеними своєю роботою: студенти добре пам’ятають артикуляційний та акустичний аспекти фонетики.

    Вікторія ж навчила застосовувати ці знання для вдосконалення майстерності дикції. Ми часто лінуємося, ковтаємо закінчення слів, не використовуємо м’язи на повну силу. Для досягнення чіткої артикуляції потрібна гімнастика та дихальні вправи. «Щодня перед сніданком робіть 4 глибокі вдихи, тренуйтеся», ̶ радить гостя. Спробували дихати разом. Потім лекція продовжилася.

    Інколи голос блокується на щелепах, голосових зв’язках тощо через хвилювання. Збитися можна на темпоритмі, тонально й тембрально. Якщо вас записують на студії, вади мовлення може (інколи й зобов’язаний) виправити звукорежисер. Але із сучасними технологіями можна подолати їх, записуючи себе на диктофон, прослуховуючи та виправляючи аж доти, доки влаштує вас самих: «Сподобалося вам – неодмінно сподобається ще одному-двом, п’ятдесятьом, ста людям».

    Виділити слово логічно можна по-різному: паузою, зміною темпоритму, вищим звучанням. Вікторія Польченко розповіла про цікаві голосові прийоми. Чи чули ви про «усмішку Будди»? Підніміть під час говоріння куточки губ трохи вгору – і голос лунатиме добріше. Не підлаштовуйтеся під невластивий для української мови темп мовлення, штучно калькуючи експресію дикторів Іспанії чи США. Вікторія застерігає: «Не надягайте маску чужої мови!» А ще гостя розповіла про один експеримент, що показав, як тембр голосу впливає на виборців. Нижчий і повільніший голос завойовує довіру слухача: ми говоримо виважено, упевнені в кожному слові. Також, виявляється, радіодиктори часом покусують язик: кров приливає до м’яза й він стає пластичнішим. Позіхають (один із видів гімнастики). По складах перед дзеркалом читають скоромовки.

    Значну увагу лектор приділила інтонації. «Візьмімо якесь слово, наприклад, «до побачення» та киньмо його он у той куток!» - пропонує диктор. Розповідає про навчання новеньких: їм пропонують перерахувати всі меблі кабінету, називаючи їх із різними емоціями. Інтонація – це й уміння вжитися в образ, це акторське мистецтво. Інколи ведучі «спілкуються» до ефіру між собою, заміняючи лексеми беззв’язними «бу-бу-бу» чи «та-та-та», і намагаються самою інтонацією донести одне одному, про що йдеться. Читайте реп, якщо хочете розвинути артикуляцію, а якщо бажаєте покращити інтонацію, розповідайте анекдоти.

    Головний заклик фахівця: не ставте собі блоків і заборон! Ви можете. Хочете озвучувати кіно? Будете. Такі тренування майстерності голосу нескладні й доступні для всіх. Упродовж зустрічі часто лунав сміх і лектору ставили безліч питань, довго не відпускали гостю. Організатор Оксана Мацько попрощалася до наступних «ЗМовників», а Вікторія Польченко щиро дякувала студентам за теплий прийом.

    Юлія Кузьменко.
    Фото: Валерій Попов, Юлія Кузьменко

  • Лекція-дискусія "Покликання. Як реалізувати себе"

    У рамках тижня Інституту філології 6 листопада відбулася лекція-дискусія під назвою "Покликання. Як реалізувати себе", яку провела молода та успішна дизайнерка одягу Аліна Баликіна. Це виявилося не просто лекцією, а справжнім тренінгом! Аліна переконалала учасників: щоб наблизитися до своїх мрій, необхідно визначити цілі у житті, звільнитися від психологічних бар'єрів у пошуках себе і свого покликання. В аудиторії панувала дружня і вільна атмосфера, лекторка відповіла на питання присутніх і власним прикладом надихнула на подальший безупинний розвиток.

    Дякуємо Аліні за мотивацію і енергію, а Студентському парламенту Інституту філології - за організацію.

    Текст: Юля Чубарева
    Фото: Валерій Попов

  • Литовський етномузикознавць Рімантас Слюжинскас в Інституті філології прочитав лекцію

    31 жовтня фольклористи Інституту філологііі мали приємність познайомитися з Рімантасом Слюжинскасом (Клайпеда, Литва), доктором гуманітарних наук, професором, етномузикологом. Науковець прочитав лекцію «Традиційна музика народів світу».

    Під час зустрічі лектор продемонстрував приклади різних народно-музичних культур світу, провів паралелі між українською і литовською фольклорними системами. Пан Рімантас також розповів про методологію пізнання найрізноманітніших музичних систем, ладових будов та виконавських складів. Слухачі мали змогу розширити свій кругозір і глибше зрозуміти сутність музичного фольклору свого народу.

    Категорії: 
  • Про страх, гіпі та подорожі в лекторії «Репліка»

    Третя зустріч, три лектори й незмінно енергійний організатор - Тетяна Михно. 31 жовтня у ретроаудиторії знов велася жвава дискусія.

    Із темою «Страх боїться сміху» виступив 5-курсник факультету психології КНУ Микола Дудка. Колю вже знають деякі старшокурсники, адже він проводить літні тренінги для майбутніх студкураторів. Там він навчає комунікувати, а нині говорив, як не боятися. Страх – це базова реакція організму на конкретну загрозу. І поганий не він сам, а невміння його контролювати. Слід відрізняти страх від тривожності. Вона може бути й властивістю характеру, але переважно це почуття неконкретне. Невідомість лякає, і подекуди наша свідомість додає страхітливого. Найкритичнішою є фобія – неконтрольований, хворобливий страх. Як правило, ми намагаємось уникати ситуацій, у яких з’являються такі відчуття. Але лише ми самі вирішуємо, як ставитися до страху, що робити, чи надавати йому аж такого значення. Існують також екзистенційні страхи: страх смерті, втрата свободи, проблема вибору, відсутність сенсу буття. Які ж інструменти управління страхами? Чітко означте їх; опишіть, що може статися та як цього уникнути. Другий метод – парадоксальна інтенція: захотіть того, чого ви найбільше боїтеся, посильте присутність цього чинника. А ще підживлюйтеся позитивом від того, що дає вам ресурси. Якщо ж зовсім зле, зверніться краще до фахівця-психолога. Перемога над страхом – це круто, запевняє лектор. Микола розповів, як зі своїм страхом висоти забрався на один із мостів Подолу. Перед самою вершиною він застиг і повис. І в якусь мить йому просто стало нудно висіти так і боятися. Частинку свого страху він лишив нагорі милуватись краєвидом із вершини.

    Про гіпі в СРСР розповідав Андрій Воробець, студент 5 курсу історичного факультету КНУ, актор творчого об’єднання «Ніч в університеті» та музикант. Перше зібрання руху відбулося 1967 року в Сан-Франциско проти війни у В’єтнамі. Адже всі пам’ятають гасло «Make love, not war»? Вагомим було зниження напруги між Заходом і Сходом. Того ж 1967-го виходить стаття, де говориться, що гіпі – комуністи Заходу, які борються за світле майбутнє. СРСР «підхопив» цей рух доволі пізно через інформаційний бар’єр із «капіталістами»: перше зібрання – 1971 року, тоді як останній фестиваль «Вудсток» у США відбувся 1969-го. Рух поширювався через автостоп. Тоді мережі «своїх» створювалися й без інтернету, у кожному місті були друзі, які приймуть гіпі. Номери збирали в телефонні книжки. Найбільша українська комуна гіпі – львівська. Збиралися на Личаківському кладовищі. На цвинтарях, як правило, не патрулювали правоохоронці, тому там було безпечніше. Були випадки, коли представників затримувала міліція та вела в перукарню стригтися! Так, гіпі асоціюють з довгим волоссям і наркотиками (це їхній спосіб втечі від реальності). Мало хто знає, що вони мали власну республіку «Святий сад», перейменовану з «Республіки недорозвинених башкірів». У них був президент, прем’єр-міністр, комсомол і партквитки. Вони були за рівність, за комунізм, який хотіли трохи переробити. Однак із ними боролися. До речі, не брали в армію. Нині гіпі називаються хіпстерами, вони досі збираються на фестивалях (наприклад, «Шипіт» із 1993). Їх музика – психоделічний рок і не тільки. А слухачі лекторію почули музичний подарунок від Андрія та гості з КМА Ольги Стеценко.

    Третьою виступала студентка 3 курсу історичного факультету Анастасія Кучина, яка розповіла про проект Travel On. Дівчина побачила 29 країн у свої 20 років, і не збирається зупинятися: «Поки не об’їжджу весь світ, не заспокоюся». Насті цього тижня вирушати новим маршрутом, а вона прийшла надихнути інших. Принесла листівки з власними фото, назбираними упродовж мандрів. Кожна її з хлопцем подорож має якусь історію. Наприклад, у Греції вони їхали «зайцем» у потязі, що в Європі загрожує депортацією. А в Португалії ночували в глухому селі у фермера, який годує господарством усю родину (у нього 20 братів і сестер). Настя переживала відчуття, коли з 5:00 ранку до 10:00 ночі ти ходиш містом, а потім ніде переночувати, відновитися, просто прийняти душ. Інколи не уявляєш наступний день. Тут не можна зателефонувати мамі й сказати: «Так, я дурна, але забери мене». Однак дівчина щиро дивується, чому люди так мало подорожують. Потім з’являться робота й сім’я, ми не зможемо їздити так часто. Незнання мови чи брак грошей – не проблема. Можна все розпланувати, а спогади залишаться на все життя. Лектор навчилася в мандрах виживати та комунікувати, а також збагнула, що замість 15 євро в кафе можна витратити 3 в супермаркеті, аби побачити більше. Усе в ваших руках!
    До наступного лекторію!

    Юлія Кузьменко

  • Воєнна проза в сучасній українській літературі

    Художня література реагує на найменші зміни в суспільстві. Що вже казати про війну, яка триває в Україні п’ятий рік? Дехто замислюється: як можна покинути мирне життя, дружину, дітей, старих батьків? Та для бійців нема вагань. І що було б з нами, якби вони не зробили цей вибір? Про це та багато іншого говорили з Мариною Рябченко, асистентом кафедри історії української літератури, теорії літератури та літтворчості. Марина Миколаївна досліджує такі твори вже майже рік.

    Існує міф, що важко написати літературу «по гарячих слідах», але в нас з’являються справді вартісні різножанрові тексти на тему війни. Їх можна класифікувати по-різному. Залежно від спрямованості – масові та елітарні. Останні представляє, наприклад, роман Сергія Жадана «Інтернат». Війну письменник переживає як особисту трагедію, адже він родом зі Східної України. Інший представник – Володимир Рафєєнко із дилогією «Долгота дней», який оописав війну як переселенець зі Сходу. Графоманства також не бракує: тут і мелодрами, і бойовики (зокрема так звані кіноповісті). Прикро, коли такі твори отримують премії. Марина Миколаївна згадала роман «Брати» Василя Іванини. Це – перелицьований соцреалізм, і негативні відгуки про нього лунали як від студентів І курсу, так і від професорів-літературознавців. Твір же отримав премію Стельмаха.

    Поділити воєнну прозу можна за авторами. Це «цивільні» (письменники, журналісти, волонтери) та власне учасники АТО (які мали чи не мали доти досвіду письменника). Серед першої категорії лектор виокремила творчість Ганни Скоріни, Артема Чеха (Чередника), Бориса Гуменюка, Сергія Гридіна, Валерія Пузіка. Пролунав аналіз творчості багатьох комбатантів, які стали письменниками вже під впливом пережитого. Це Юрій Руденко, Костянтин Чабала, Григорій Обертайло, Сергей Сергеевич (Лещенко), Борис Гошко, Мартін Брест (Олег Болдирєв), Дмитро Якорнов, Костянтин Машовець та інші. Серед жіночої прози війни Марина Рябченко згадала доробки Василіси Трофимович, Лєри Бурлакової, Оксани Чорної. Лише час покаже, хто з нових авторів – люди однієї книжки, а які стануть письменниками.

    Торкнулися гумору. Тут це й «аватари» (пияки на війні), і підписані відповідно до нашого часу фото часів ІІ світової, і цікава лексика (сапог, таблетка тощо). Жанри, як уже сказано, доволі різноманітні: мала й велика проза: графічні романи та комікси (випускають їх кіборги), мережева література. Цінні твори без пафосних гасел, які описують реалії війни, мотивацію бійців, насичені живим гумором. Деякі тексти російськомовні, і це геть не викликає спротиву чи сумніву щодо патріотичності авторів. «На завершення – котики!» − крапку в лекції поставили згадкою про тварин – справжніх бойових побратимів для наших бійців.

    Юлія Кузьменко

  • Лекція лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка Ярослави Мельник

    Продовжуємо розповідати про святкування сторіччя українознавчих кафедр в КНУ. У рамках відзначення ювілею 24 жовтня лауреат Міжнародної премії імені Івана Франка Ярослава Мельник прочитала лекцію про Івана Франка. На лекції були присутні онук Каменяра - Роланд Франко, фундатор Міжнародний Фонд Івана Франка, Ігор Курус, директор Фонду, проректор Володимир Бугров, викладачі кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості. Під час лекції пані Ярослава поділилася маловідомими деталями біографії Івана Яковича, які вона виклала у своїй праці "…І остання часть дороги. Іван Франко в 1908–1916 роках". Виступаючи лауреат зауважила, що досі невирішеним залишаються питання наукового опрацювання біографії Івана Франка та видання повного академічного зібрання його творів.

    Категорії: 
  • Грецький голос тонкої душі

    12 жовтня у стінах Центру елліністичних студій та грецької культури імені Андрія Білецького відбулася лекція Миколи Карабіновича під назвою «Рембетика як подорож з Берліну до Казахстану».

    Рембетика – відомий традиційний жанр музики Нової Греції, стиль міської авторської пісні, що набув особливої популярності у 1920-30-ті роки.

    Микола Карабінович - митець з роботами широкого спектру, номінант премії PinchukArtCentre-2018, розповів про походження та становлення рембетики, провідних творців жанру, тематику пісень, що дозволяють пов’язати минуле та сьогодення.

    Вагоме місце в лекції займало особисте ставлення перфомера до цього музичного жанру: його розгляд рембетики як інструмента для осмислення навколишнього простору шляхом чуттєвого сприйняття. Під час виступу пан Микола розповів про свою роботу - «Голос тонкої тиші» - перфоманс з рефлексією над питаннями ідентичності, голосу роду, частиною якого є пісня з мотивами рембетики у виконанні Юрія Гурджі, натхненного листами діда самого митця, репресованого грека. 

    Студентки 3-го курсу,
    Юлія Лебедєва, Лілія Сніжковська

    Категорії: 
  • Лекція турецького науковця Чаглаяна Йилмаза

    17 жовтня у Турецькому центрі інформації та досліджень Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка відбулася лекція турецького науковця Чаглаяна Йилмаза на тему “Кодування морфем на основі інформаційної теорії (на матеріалі турецької мови)”.

    Чаглаян Йилмаз – кандидат філологічних наук, експерт із давньої турецької мови. Протягом 2017-2018 н.р. викладав турецьку мову на кафедрі тюркології Інституту філології. У 2018 р. видав книгу, присвячену мовознавству і кодифікації.

    Чаглаян Йилмаз почав свою доповідь sз презентації книги “Графічне зображення морфем у турецькій мові на основі інформаційної теорії”, яку написав протягом свого перебування в Україні. Вихід цієї книги став вимогою часу в турецькій лінгвістиці, а питання, порушені в ній, є дискурсивними, за словами сучасних турецьких науковців. Чаглаян ходжа одним із перших пропонує турецькій лінгвістиці коло понять і термінів із семіотики та кодування.

    Інтерактивний формат лекції зацікавив слухачів. Гості отримали примірники книги та зразки текстів із цікавими мовними завданнями. На прикладі цих завдань доповідач продемонстрував функціонування мовних знаків, сутність та особливості інформаційної теорії.

    17 Ekim 2018 tarihinde Kiev Milli Taras Şevçenko Üniversitesi Türk Enformasyon ve Araştırma Merkezi’nde Türk bilim adamı Dr. Çağlayan YILMAZ “Morfemlerin enformatif değerine göre kodlaması (Türkçe örneğinde)” araştırma konulu konferans vermiştir.

    Çağlayan Yılmaz – Eski Türk dili, Genel Dilbilim uzmanı. 2017-2018 döneminde Filoloji Enstitüsü Türkoloji Bölümü'nde görev yapt
    ı. 2018'de dilbilim ve kodlamaya ayrılmış bir kitap yayımladı.

    Çağlayan Yılmaz, sunumuna Ukrayna'da kaldığı süre boyunca yazdığı «Türkçede Anlam Birimlerinin Bilgi Kuramı Temelinde İşaretlenmesi» kitabı ile başladı. Bu kitapta ele alınan sorunların çoğu, günümüz Türk dilbiliminde popüler tartışma konuları olduğundan, kitabının ortaya çıkması zamanın ihtiyacıdır. Çağlayan Yılmaz’ın dil gösterglerini, onların enformasyon değerine göre kodlalamayı öneren çalışması Türk dilbiliminde kodlama ile ilgili özgün bir yaklaşım olarak değerlendirilebilir.

    Hocanın sunum sırasında katılımcılara kitabının birer örneğini ve farklı yaklaşımlarla kodlanmış metin örneklerini dağıtması, etkinliğin interaktif olmasını sağlamıştır. Disiplinler arası çalışmanın verimli bir örneğinin sunulduğu etkinlikte enformasyon teorisinin günlük iletişimdeki görünümleri ilginç örneklerle ortaya konmuştur.

    Etkinliğe ilgi ve katılım yüksekti. Hocamızın emeğine sağlık!

Сторінки

Subscribe to лекція